Статті в журналах: "Міжнародно-правові відносини"

1

Шанталій, Кристина, Родіон Дорошенко та О. Трагнюк. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БІОЕТИКИ". ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, № 9 (10 січня 2020): 113–17. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.025.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню міжнародно-правових актів, які повністю або частково регламентують відносини у сфері медичного втручання. Також розглядається поняття біоетики, історія його виникнення. Додатково аналізується відображення стандартів біоетики в українському законодавстві та у практиці з охорони здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Pavko , Ya А. "Міжнародно-правові питання охорони навколишнього середовища Арктики". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 85–94. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.09.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є визначення особливостей міжнародно-правової охорони навколишнього середовища Арктики в контексті специфіки цього регіону. Наукова новизна полягає у з’ясуванні сучасних тенденцій становлення та розвитку міжнародно-правового режиму охорони довкілля Арктики. Висновки. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища Арктики здійснюється на основі міжнародних договорів універсального та регіонального характеру, які регламентують відносини держав з різних напрямків природоохоронного співробітництва. Незважаючи на велику кількість універсальних міжнародних договорів екологічного спрямування, єдиною регіональною міжнародною угодою, що регулює відносини арктичних держав у даній сфері, є Угода про збереження білих ведмедів 1973 року. Арктична рада є основною міжнародною організацією в північному полярному регіоні, створеною з метою охорони довкілля та забезпечення сталого розвитку в Арктиці, яка координує діяльність арктичних держав. Оскільки в науці міжнародного права немає спільної точки зору щодо удосконалення міжнародно-правового режиму охорони навколишнього середовища в арктичному регіоні‚ слід виокремити такі основні підходи до нього на основі аналізу сучасної юридичної та міжнародно-правової літератури: 1) укладення регіональних угод щодо охорони окремих природних об’єктів; 2) підписання рамкової угоди з протоколами в сфері охорони навколишнього середовища в Арктиці; 3) укладення міжнародного договору універсального характеру‚ беручи за зразок Договір про Антарктику‚ який би врегульовував і природоохоронні питання в регіоні; 4) адаптація універсальних норм міжнародного екологічного права до арктичного регіону. Серед запропонованих варіантів укладення універсального міжнародного договору в Арктиці сприяло б вирішенню багатьох проблемних питань в регіоні, включаючи й питання у сфері охорони довкілля.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Чумак, Олександр. "Імідж України як один із чинників впливу на міжнародно-правові відносини". Entrepreneurship, Economy and Law, № 3 (2020): 339–43. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.3.57.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Задорожній, О. В. "Міжнародно-правові відносини України та Російської Федерації стосовно спільних проектів економічного співробітництва". Актуальні проблеми політики, Вип. 50 (2013): 61–69.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Nazymko, Elena. "LABOR RELATIONS AND PROTECTING THE MOTHERHOOD INSTITUTION: THE PRESENT INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS." Law Journal of Donbass 62, no. 1 (March 28, 2018): 39–46. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2018-62-1-39-46.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Березніков, О. "Родовий об’єкт злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 155–60. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.958.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню проблем пов’язаних з визначенням родового об’єкта злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Дається власне визначення родового об’єкта злочинів розділу ХХ КК України. Правовою основою для визначення родового об’єкта досліджуваних злочинів виступає назва розділу XХ КК України «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку». Для правильного встановлення цієї ознаки необхідно звернутися до положень міжнародного кримінального права. У той же час в науці досі відкритим залишається питання щодо поняття міжнародного кримінального права і його співвідношення з міжнародним публічним (приватним) і національним кримінальним правом. Визначення об’єктів злочинів проти миру і безпеки людства у вітчизняній науці продовжує залишатися в руслі «класичного» визначення об’єкта кримінально-правової охорони як суспільних відносин (відносин), що захищаються кримінальним правом. Однак, в даний час в доктрині кримінального права намітився своєрідний поворот в розумінні об’єкта кримінально-правової охорони, пов’язаний зі зміною концептуальних основ кримінального законодавства та його завдань. Можливе застосування такого визначення родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ХХ Особливої частини КК України «Зло- чини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» – це суспільні міжнародно-правові відносини, що забезпечують мирне співіснування держав, дотримання правил міжнародного правопорядку як у мирний, так і військовий час, а також міжнародні гарантії безпеки як окремим державам, і людству в цілому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.

Повний текст джерела

Анотація:

Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Кучко, А. В. "ДИСКРИМІНАЦІЯ У СФЕРІ ПРАЦІ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 148–58. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-148-158.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі дискримінації у сфері праці. Автор статті дослідив проблему визначення дискримінації у сфері праці, оскільки законодавство про працю України не надає легального визначення дискримінації. Наголошено, що чинне національне законодавство України не містить норм, які безпосередньо визначали б дискримінацію у сфері праці. Крім того, в теорії трудового права немає єдиної точки зору на це питання. Аналізуючи наукову літературу, вітчизняну та зарубіжну нормативну базу, міжнародно-правові акти та рішення Європейського суду з прав людини, автор встановив та розкрив особливості дискримінації у сфері праці. На основі поглядів науковців виявлено характер дискримінації у сфері праці. З'ясовано зміст поняття «дискримінація». Сформульовано авторське визначення поняття «дискримінація у сфері праці». Наголошено на необхідності формування правового визначення дискримінації у сфері праці. Встановлено, що проблема недосконалості вітчизняного трудового законодавства існує і потребує вирішення. Ключові слова: дискримінація, сфера праці, рівність прав і можливостей, трудові права, трудові відносини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

ІНШИН, МИКОЛА, та ОЛЕГ ЯРОШЕНКО. "Система джерел трудового права України: проблема гармонійного поєднання приватного і публічного". Право України, № 2019/02 (2019): 148. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-148.

Повний текст джерела

Анотація:

Дієва система публічного управління у сфері праці здатна швидко, точно й ефективно реагувати на виклики сьогодення, суспільні запити та проблеми, є передумовою оздоровлення економіки нашої держави, успішної її участі в євроінтеграційних процесах. Вироблення і впровадження державної політики має здійснюватися на основі загальновизнаних міжнародно-правових стандартів у відповідній царині. Зі свого боку оцінювання державної політики України у сфері праці дає змогу встановити результативність роботи державних інституцій, ступінь задоволення ними потреб як працівників, так і роботодавців. Беручи це до уваги, у книгу першу “Загаль ні положення” нового Трудового кодексу України (ТК України) слід включити окрему главу – “Державна політика у сфері праці”, що об’єднає такі статті: “Мета державної політики у сфері праці”; “Основні завдання державної політики у сфері праці”; “Принципи державної політики у сфері праці”; “Пріоритети державної політики у сфері праці”; “Шляхи реалі зації пріоритетів державної політики у сфері праці”; “Суб’єкти державної політики у сфері праці”; “Механізми реалізації державної політики у сфері праці”; “Джерела фінансування державної політики у сфері праці”. Предмет трудового права є менш однорідним, ніж предмет цивільного права, у нього включені не тільки відносини, що носять приватний характер, а й, зокрема,відносини щодо нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю, що мають яскраво виражений публічно-правовий характер. Базовим кодифікованим законом із питань праці, що впорядкує максимально широке коло відповідних відносин, має стати новий ТК України. З його прийняттям мають зберегти чинність тільки ті законодавчі акти, які, окрім трудових і пов’язаних із ними відносин, врегламентовують й інші суспільні від носини. Договірні правові акти конкретизують, деталізують і розвивають загальні норми трудового законодавства щодо умов певного роботодавця. У цьому полягає головне їх призначення. Такий метод є гнучким і динамічним, що дає можливість оперативно реагувати на зміни економічної ситуації і брати до уваги особливості розвитку окремих регіонів, сфер економіки, професій, що, зі свого боку, зумовлюють особливості умов праці працівників, зайнятих на роботах у цих регіонах, галузях, за цими професіями. Підвищення ролі зазначеного виду правового впорядкування трудових відносин впливає й на централізовану правову регламентацію праці. Це виражається у збільшенні обсягу соціальнопартнер ських і локальних нормативних актів завдяки доповненню і конкретизації у них норм, які містяться в централізованому акті, що спричиняє зменшення обсягу змісту останніх.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Martinovsky, D. P. "Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного пра- ва: поняття, ознаки та місце в системі джерел". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 69–77. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.08.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах правової глобалізації об’єктивно посилюється зв’язок міжнародного права з національними правовими системами держав – членів міжнародного співтовариства, що знаходить свій прояв у взаємодії норм і принципів міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах з системою національного конституційного права і законодавства. Найбільш яскраво ця взаємодія проявляється у запозиченні нормами національного конституційного права держав міжнародних правових стандартів як складної системної нормативної феноменології міжнародних договірних відносин, що після визнання державами-учасницями міжнародних договорів, шляхом їх підписання, повинні бути імплементовані в національну систему конституційного законодавства для подальшої дії на рівні та як звичайних норм національного конституційного права. Метою статті є дослідження феноменології місця, ролі, значення та застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в його системі джерел. Наукова новизна полягає у дослідженні місця та ролі міжнародних правових стандартів у національній системі конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в системі джерел конституційного права. Висновки. Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з’ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, – хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, – разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб’єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об’єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов’язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування – міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об’єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми – санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб’єктів як й інші норми національного права та законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Задорожний, О. "Міжнародно-правові проблеми українсько-російських відносин". Право України, № 3/4 (2012): 106–27.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Костюченко, Я. М. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ ЕКОНОМІКИ". Знання європейського права, № 3 (8 вересня 2021): 142–54. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.249.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено висвітленню міжнародно-правових засад розвитку цифрової економіки. Визначено сутність та поняття цифрової економіки, з’ясовано значення, в якому це поняття вживається в правових актах Європейського Союзу та інших міжнародно-правових актах. Аргументовано, що згідно з положеннями міжнародно-правових актів формування та розвиток цифрової економіки мають призвести до оформлення принципово нового виду економічних відносин. Доведено, що згідно з міжнародно-правовою доктриною цифрова економіка не обмежується впровадженням інформаційно-телекомунікаційних технологій у сферу економіки, а включає також застосування інструментів, заснованих на цифрових технологіях та спрямованих на раціоналізацію виробництва та споживання, забезпечення екологічної безпеки тощо, тобто формування економіки соціально орієнтованого типу. Автором обґрунтовано, що на початковому етапі формування інформаційного суспільства відбувалось закладення основ цифрової економіки. Доведено, що передумовою утворення цифрової економіки стала інформатизація різних сфер суспільних відносин, включаючи економічні. Аргументовано, що на сучасному етапі розвиток цифрової економіки зумовлений появою нових форм цифро- візації, які потребують правового регулювання, зокрема таких як Інтернет речей, робототехніка, цифрові активи, блокчейн та ін. Доведено, що на стан розвитку та активізацію процесів розвитку цифрової економіки значний вплив мала світова пандемія COVID-19. Автором установлено, що міжнародно-правові засади розвитку цифрової економіки ґрунтуються на головних чотирьох пластах: цифровізація економіки має відбуватися з урахуванням демократичних принципів суспільства, поваги до прав та інтересів людини; безпека обігу даних та їх захист в інформаційно-телекомунікаційних системах; використання цифрової економіки передусім для досягнення соціальних цілей - підвищення безпеки та ефективності виробництва, забезпечення екологічної безпеки тощо; державна підтримка підприємств та інших суб’єктів господарювання, що використовують у своїй діяльності цифрові технології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

МЕРЕЖКО, ОЛЕКСАНДР. "Міжнародно-правові аспекти принципу народовладдя". Право України, № 2019/11 (2019): 144. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-144.

Повний текст джерела

Анотація:

Принцип народовладдя має не тільки національно-правові, а й міжнародно-правові аспекти, оскільки в міжнародних відносинах держави є інструментом, за допомогою якого народи взаємодіють один з одним і воля народу виражається у міжнародних відносинах через державні органи. Опосередкований вплив на формування та функціонування міжнародного права можуть мати міжнародні неурядові організації. У міжнародному праві є норми, спрямовані на захист народів та їхнього існування. Мета статті – дослідити те, як принцип народовладдя втілюється у мінародноправові форми. Зокрема, дослідити роль принципу демократії у сфері міжнародного права, а також з’ясувати особливості проведення референдумів із точки зору норм і принципів міжнародного права. Хоча принцип народовладдя є принципом національного, а не міжнародного права, він стосується і міжнародного права. Цей принцип тісно пов’язаний з такими основними принципами міжнародного права, як принцип суверенної рівності держав, принцип рівноправ’я та самовизначення народів і націй, принцип невтручання держав у внутрішні справи одна одної, а також поваги до прав людини. Деякі мислителі намагаються концептуалізувати міжнародне право як право народів зі своїми принципами. Хоча сучасне міжнародне право безпосередньо не містить принципу народовладдя, однак воно є необхідною умовою і своєрідною гарантією ефективної реалізації принципу народовладдя у національному праві. Деякі автори, досліджуючи тенденції розвитку міжнародного права, говорять про процес демократизації міжнародного права, а також про поступове утвердження принципу демократії в системі міжнародного права. Принцип демократії є загальним принципом права, незважаючи на те, що його зміст і розуміння у різних державах може бути різним. Одним із головних інструментів прямої демократії є референдум, який співвідноситься з міжнародним правом у двох головних аспектах. По-перше, держави можуть проводити референдуми на своїй території стосовно певних питань, пов’язаних із міжнародною політикою та міжнародним правом. По-друге, у міжнародній практиці відомі референдуми (плебісцити), що проводяться під егідою міжнародних організацій з питань статусу певної території. Що стосується плебісциту, то він є одним зі старих інститутів міжнародного права, а також свідченням демократичних тенденцій у міжнародному праві. Плебісцит має подвійну правову природу: з одного боку, це – інститут національного права, а з другого – інститут міжнародного права. Однією з важливих тенденцій еволюції міжнародного права є те, що в ньому з’являються міжнародні документи “м’якого права”, які визначають загальні параметри проведення референдумів. Таким чином, принцип народовладдя хоч ще й не знайшов чіткого закріплення у міжнародному праві, утім, дедалі більше впливає на його розвиток, а інструменти прямої демократії формуються у межах міжнародного права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Пащенко, М. О. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ПРИРОДНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ: СТАН ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 175–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).344.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу особливостей правового регулювання захисту природних прав людини через виокремлення внутрішньодержавного та міжнародно-правового регулювання. Охарактеризовано правове регулювання правозахисних відносин, визначено перспективи вдосконалення українського законодавства у сфері захисту природних прав людини. Досліджено основні міжнародно-правові та внутрішньодержавні нормативно-правові акти, що регулюють особливості захисту природних прав людини. Проаналізовано проблемні питання, пов’язані з необхідністю захисту природних прав людини у сучасних умовах. З’ясовано особливості правозахисних відносин, що полягають у виникненні на підставі права людини на захист, передбачають юридичний зв’язок сторін, забезпечені можливістю державного примусу. Особливості правового регулювання захисту природних прав розкрито через особливості суспільних відносин, у межах яких воно здійснюється; закономірностей, що характеризують правове регулювання. Мова йде про набуття людиною права на правовий захист її природних прав як юридично можливого і гарантованого варіанту поведінки за наявності перешкод їх реалізації та закріплення та покладення юридичних обов’язків, у т.ч. і застосування заходів державного вплив за порушення захисту природних прав людини. З огляду на це виокремлено етапи регулювання впливу на поведінку суб’єктів: міжнародне та внутрішньодержавне визнання права на правовий захист; визначення правового захисту; визначення підстав виникнення, зміни і припинення правозахисних відносин. Особлива увага приділена з’ясуванню форм впливу міжнародних правозахисних норм, що регулюють природні права людини, та принципів їх впливу на внутрішньодержавне право. В якості основних міжнародно-правових актів регулювання правозахисної діяльності досліджено Статут ООН, Загальну декларацію прав і свобод людини та міжнародний білль про права людини. З’ясовано значення конвенцій ООН, актів регіональних, міжнародних організацій. Виокремлено особливості внутрішньодержавного правового регулювання захисту природних прав людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Гришак, Світлана Миколаївна. "Міжнародні правові стандарти OOH щодо рівності жінок і чоловіків як чинник розвитку ґендерної освіти на пострадянському просторі". Педагогіка вищої та середньої школи 49 (17 лютого 2017): 229–39. http://dx.doi.org/10.31812/pedag.v49i0.1198.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто міжнародно-правові стандарти ООН щодо рівності жінок і чоловіків як чинник розвитку ґендерної освіти на пострадянському просторі. Міжнародні правові стандарти щодо рівності жінок і чоловіків –це конкретні приписи в галузі забезпечення ґендерної рівності, до яких відносять нормативні акти, конвенції, декларації, резолюції, пакти тощо. У сфері освіти стандарти ООН, крім правового регулювання ґендерних відносин, зобов’язують національні держави вживати необхідних заходів для зміни шкідливих культурних стереотипів суспільної свідомості і поведінки, що, безумовно, можливо тільки шляхом поширення ґендерних знань серед населення пострадянських країн і відповідного розвитку ґендерної освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Шелудяков, Р. С. "Міжнародно-правові основи використання електронних документів в договірних відносинах". Lex Portus, № 3 (5) (2017): 49–59.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Fedun, O. V., та N. I. Papish. "Політико-правові аспекти захисту прав національних меншин в Україні". Grani 19, № 2 (28 січня 2016): 15–21. http://dx.doi.org/10.15421/1716041.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто основні категорії прав національних меншин, що проживають на території України. Проаналізовано політико-правові засади та законодавчі джерела забезпечення цих прав на рівні держави у відповідності з міжнародно-правовими стандартами. Розкрито особливості співробітництва України з міжнародними організаціями та державами-сусідами в сфері захисту прав національних меншин та регулювання міжетнічних відносин. В Україні гарантії та захист прав національних меншин на законодавчому рівні відповідають світовим і європейським стандартам, створена система органів державного управління у сфері міжетнічних відносин, проте існує низка проблем, які необхідно розв’язувати на рівні парламенту, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. На сучасному етапі необхідно прийняти Закон про «Концепцію державної етнонаціональної політики України», визначити політико-правовий статус корінних народів, зокрема кримськотатарського, депортованих національних меншин і етнографічних груп українського етносу, налагодити ефективний механізм реалізації прав національних меншин в Україні та здійснювати моніторинг за дотриманням цих прав. Застосування відповідних заходів сприятиме запобіганню проявам конфронтації в українському суспільстві на етнополітичному та мовному підґрунті, недопущенню загострення міжетнічних відносин, забезпечить формування у громадян толерантного ставлення до осіб, що належать до національних меншин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Клименко, М. В. "Гендерна рівність у трудових правовідносинах: питання сьогодення". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3210.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена питанням гендерної рівності у трудових правовідносинах в умовах сьогодення, на підставі чого зроблено певні висновки. Питання гендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад. Зазначено, що нагальною потребою сьогодення є прийняття правових норм, які б забезпечили розвиток статей як рівних, та гендерних відносин як рівноправних, оскільки правове становище жінки на рівні суспільства і сім’ї є показником розвинутості політичного, соціального і правового державного устрою. Державна політика дедалі більше повинна орієнтуватися на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, при цьому вона повинна проводитися з урахуванням міжнародних документів, підписаних Україною. Констатовано, що Україна вже перебуває на шляху виправлення гендерного законодавства та впровадження норм, принципів і положень, закріплених у міжнародно-правових актах, пов’язаних із наданням рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах. Наголошено, що під час розроблення реформи трудового законодавства в Україні слід (1) не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників/иць, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Визначити розширення економічних можливостей жінок одним із пріоритетів реформи трудового законодавства; (2) забезпечити правові інструменти, що сприятимуть впровадженню принципу рівної оплати праці рівної цінності; (3) урегулювати законодавче забезпечення безпеки праці з виконання робіт із важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, умовами підвищеного ризику для життя і здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Малиняк, Б., О. Кириленко, В. Горин та А. Дерлиця. "ЕКЗОГЕННІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПУБЛІЧНИХ ВИДАТКІВ У СУЧАСНОМУ ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 572–82. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251870.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Процеси глобалізації у світовій економіці посилюють тенденції залежності бюджетних політики країн, у тому числі у сфері формування публічних видатків, від міжнародних відносин. У науковій літературі доволі ґрунтовно розкрито різноманітні механізми залежності публічних видатків від міжнародних відносин. Однак обґрунтовані наукові позиції щодо тих чи інших наслідків для видатків бюджетів різних країн не впорядковано в цілісну систему зовнішніх чинників. Метою статті є систематизація вчення про вплив міжнародних відносин, у яких бере участь країна, на видатки державного бюджету і розвиток теоретичних положень фінансової науки про зміни публічних видатків під впливом міжнародних відносин. Запропоновано згрупувати чинники, які впливають на публічні видатки, у чотири напрями: 1) геополітичні; 2) юридичні, 3) фінансово-кредитні; 4) інфраструктурні. Серед геополітичних чинників, які найбільше впливають на видатки держави, виокремлено військову агресію, ізоляцію, санкції, втручання у внутрішні справи країни тощо. Важливе значення для публічних видатків мають міжнародно-правові (юридичні) чинники, а саме: правові акти міжнародних інституцій, правомочність яких поширюється на державу; ухвали міжнародних судів; рішення міжнародних фінансових організацій. З-поміж чинників міжнародної фінансово-кредитної системи, від яких залежать видатки національних бюджетів, зазначено стан, динаміку, тенденції на міжнародних фінансових, валютних, кредитних ринках. Наслідки інфраструктурних чинників для публічних видатків проявляються через створення об’єктів глобальної інфраструктури, їхня модифікація і ліквідація. Одержані результати дають змогу чіткіше ідентифікувати міжнародні чинники, що впливають на публічні видатки, і більш ґрунтовно розуміти природу такого впливу. Ключові слова: публічні видатки, бюджет, бюджет держави, економічні санкції. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 31.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Васюренко, А. "Міжнародно-правові читання в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка". Студентський юридичний журнал, № 3 (2011): 177–78.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Прохазка, Г. "ПЕРСПЕКТИВИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІРТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 183–89. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2282.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам правового визначення віртуального простору у міжнародному праві. Віртуальний простір авторкою пропонується розглядати, як частину віртуальної території, яка підлягає правовому регулювання на міжнародному рівні. Зазначений простір виступає різновидом інших просторів, в межах яких держави здійснюють свою політичну, економічну і правову діяльність на умовах визначених сучасним міжнародним правом і укладених міжнародних договорів. На відміну від інших територій, віртуальний простір має не природне, а штучне походження, проте також наділений межами і може визначатися кордонами. Основне призначення кордонів полягає у закріпленні просторових меж територіального верховенства держави та в обмеженні приналежної їй території. З іншого боку, віртуальний простір є частиною світової мережі інтернету, яка не належить окремій державі. Держава може регулювати окремі відносини пов’язані із використанням інтернету в межах власних територій на підставі національних законів і за міжнародними договорами. Разом з цим, більшість правових відносин з використання віртуального простору носить екстериторіальний характер. Перебування віртуального простору у колі інтересів міжнародної спільноти попри правову неврегульованість, зумовлене активністю використання технологій найрозвинутішими державами світу та виступає частиною їх міжнародної співпраці. У запропонованій статті, авторкою порушуються і проблеми віртуальних територій, які не мають правового закріплення в міжнародному праві, зокрема мікронацій або «віртуальних держав». Останні можуть бути створені в мережі інтернету та не будучи суб’єктами міжнародного права, мають можливість використовувати віртуальний простір для протиправної діяльності, сепаратиських рухів, підриваючи правові основи державотворення, що підкреслює актуальність порушеної теми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Шадей, М. "До питання заборони дискримінації у сфері праці". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 164–70. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2016.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання заборони дискримінації, що виникають у сфері реалізації права на працю. Зазначено, що усунення проявів дискримінації у трудових відносинах є одним із важливих та першочергових пріоритетів діяльності міжнародних організацій, які з метою вирішення даної проблеми ухвалили низку нормативно-правових документів. Наголошено, що прагнення України до євроінтегра-ції зобов'язує нашу державу забезпечити відповідність національного законодавства міжнародним стандартам, зокрема і стандартам рівності у трудових правовідносинах. Зазначено, що Україна вже взяла на себе зобов'язання боротися із проявами дискримінації у сфері праці, коли ратифікувала основоположні міжнародно-правові документи із цього питання. Акцентовано увагу, що нині в Україні все частішими є прояви дискримінації у трудових та тісно пов'язаних із ним відносинах. Так, наслідками дискримінаційних дій роботодавців є порушення прав працівників, зниження рівня зайнятості окремих їх категорій. Тому проблема боротьби із проявами трудової дискримінації, особливо в умовах ринкової економіки, є досить актуальною та важливою, що вимагає особливої уваги до забезпечення ефективного й дієвого механізму реалізації законодавства про заборону дискримінації в царині праці. Вітчизняний законодавець упевнено налаштований вести активну боротьбу із проявами будь-якої дискримінації у сфері праці. Про це свідчить, зокрема, ратифікація Верховною Радою України основних міжнародних нормативних документів із даного питання, а також ухвалення спеціального Закону, одним з основних завдань якого є забезпечення ліквідації дискримінації за ознакою статті. У свою чергу, ті прогалини, які й досі мають місце в чинному трудовому законодавстві щодо забезпечення ефективної боротьби із трудовою дискримінацією, повинен заповнити новий Трудовий кодекс України, спеціальні статті якого сформульовані з урахуванням міжнародно-правових стандартів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Шемчук, В. В. "Економічна та інформаційна безпека держави: правові аспекти співвідношення". Актуальні проблеми держави і права, № 83 (6 лютого 2020): 253–59. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.140.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню економічної та інформаційної безпеки держави, їх теорети-ко-правовим, конституційно-правовим та іншим галузевим і прикладним аспектам. Проаналізовані нормативні визначення категорії «економічна безпека держави», висвітлена історія виникнення і роз-витку цього терміну у міжнародно-правовій практиці. Так само як і інформаційна безпека, економічна безпека є конституційною категорією, хоча зміст їх в Основному законі не розкривається. Аналіз наукових досліджень свідчить про використання різ-них підходів до з’ясування сутності економічної безпеки держави. (найбільш поширеними є статич-ний, динамічний, системно-структурний та комплексний підходи). Єдине її нормативне визначення регламентовано у наказі Міністерства економічного розвитку та торгівлі 2013 р., засноване саме на статичному підході. В юридичній площині економічну безпеку держави можна розглядати як право-відносини, що виникають при забезпеченні органами публічної влади стану захищеності національної економічної системи. Суміжним поняттям поряд з економічною безпекою держави є інформаційна безпека країни. Останню доцільно розглядати крізь призму правовідносин, що виникають при забезпеченні стану за-хищеності інформаційного простору.Економічна та інформаційна безпеки різняться за об’єктом (економічна система, інформаційний простір) та засобами забезпечення. Проте, вони мають і спільні риси: йдеться про одночасне визначен-ня складниками національної безпеки; їх забезпечення є найважливішою функцією держави; однако-ві рівні забезпечення (міжнародний, національний та локальний); схожі суб’єкти тощо.Економічна безпека держави, як і інформаційна безпека стали предметом вивчення різних галу-зей вітчизняної науки, включаючи насамперед юридичну науку. Отже, на сьогодні сформувалась їх належна доктринальна основа, проте беззаперечною є потреба вдосконалення нормативно-правової бази у сфері економічної та інформаційної безпек як складників національної безпеки України, забез-печення термінологічної визначеності, механізмів реалізації, гарантій захисту як у мирний час, так і в умовах конфліктів, гібридних воєн тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ВЕРЛОС, НАТАЛЯ. "Рецепція у муніципальному праві". Право України, № 2020/10 (2020): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-110.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасний стан державотворення в Україні супроводжується динамічним процесом реформування системи законодавства у напрямі децентралізації влади, поступовим оновленням інституційного дизайну конституційного механізму публічної влади, виокремленням муніципальної влади як окремого виду публічної влади. Цей процес супроводжується рецепцією окремих ідей, концепцій, доктрин, інститутів і норм муніципальним правом України. Саме дослідження проблеми рецеп ції в муніципальному праві України є нагальною потребою сьогодення і вимагає від науки доктринального визначення та вироблення якісно оновленого концепту державного будівництва. Метою статті є дослідження сутності та змісту рецепції як загальнотеретичного та муніципально-правового феномену, визначення доктринальної дефініції рецепції у муніципальному праві крізь призму виділення характерних ознак з урахуванням галузевої специфіки та прогностичних тенденцій розвитку муніципального права. Встановлено, що сучасні доктринальні підходи до розуміння поняття “рецепція” пропонують розглядати її: по-перше, як сприйняття правом тієї чи іншої держави норм (положень) раніше існуючих держав; по-друге, як процес технічного прийняття відповідними органами державної влади норм права, які текстуально повторюють норми міжнародно-правових; по-третє, як нав’язування (змушування) прийняття норм права однією державою іншій унаслідок певного політичного тиску; по-четверте, як добровільне запозичення норм права певної держави у разі пробільності правового регулювання визначеного кола суспільних відносин. Доведено, що механізм муніципально-правової рецепції починається зі сприйняття доктринальної ідеї і завершується засвоєнням та ефективним функціонуванням муніципально-правової норми чи інституту. Пропонується у процесі формування доктринальної дефініції та вироблення системного уявлення про сутність рецепції в муніципальному праві виділяти низку характерних ознак, серед яких: 1) муніципально-правовий феномен і глобальний процес міждержавної взаємодії; 2) у процесі рецепції можуть сприйматися не тільки ідеї, доктрини, норми тощо, а й міжнародно-правові норми; 3) може мати односторонній характер і відбуватися за ініціативи тільки країни-реципієнта або країни-донора, а в деяких випадках двосторонній (країна-донор – країна-реципієнт)або багатосторонній характер (у процесі сприйняття міжнародно-правових норм); 4) має кростемпоральний характер, що виявляється у сприйнятті, впровадженні та засвоєнні зарубіжного правового матеріалу створеного як у сучасну, так і в історичну епохи; 5) має усвідомлений, вольовий характер, тобто механізм реалізації обов’язково відбувається за ініціативи органів публічної влади на підставі нормативного закріплення; 6) має на меті сприяти розвитку та модернізації муніципального права, але може мати як конструктивні, так і деструктивні правові наслідки. У результаті проведеного дослідження пропонується розуміти “рецепцію у муніципальному праві” як муніципально-правовий феномен і процес міждержавної правової взаємодії, що має кростемпоральний характер та полягає у можливості чи необхідності сприйняття, впровадження та засвоєння зарубіжних муніципально-правових ідей, доктрин, концепцій, норм, інститутів (міжнародно-правової норми) національною системою права з метою модернізації та розвитку системи місцевого самоврядування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Воронко, Н. Р., Т. В. Брусьо та Р. М. Воронко. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 124–31. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-16.

Повний текст джерела

Анотація:

Політика у сфері трудових відносин визначається нормативно-правовими актами держави та частиною функцій, делегованих нею суб’єктам господарювання. У свою чергу, постійні зміни законодавства у сфері трудових відносин та використання різних форм і систем оплати праці можуть спричиняти в обліку ненавмисні помилки й випадки шахрайства, що вимагає від аудиторів особливої уваги та кваліфікації в процесі перевірки розрахунків з працівниками. Метою статті є систематизація нормативно-правового регулювання праці та удосконалення організаційно-методичних засад здійснення аудиту розрахунків з оплати праці. У статті розкрито нормативно-правові та організаційні аспекти функціонування трудових відносин і про-аналізовано зміни, які відбулися у цій сфері в сучасних умовах. Розглянуто правові, організаційні й економічні умови праці та її оплати, які встановлюються міжнародними договорами, національним законодавством та локальними документами окремих підприємств. Систему нормативно-правового регулювання трудових відно-син та аудиту розрахунків з працівниками подано як сукупність законодавчих та інших документів, спрямова-них на забезпечення ефективного їх функціонування. Цю систему запропоновано поділяти на чотири рівні (міжнародний, державний, відомчий, підприємства), які характеризують функції різних суб’єктів у межах їхніх повноважень. Акцентовано на пріоритеті міжнародно-правових норм регулювання праці перед нормами національного законодавства, які базуються на принципі рівності в здійсненні прав та свобод людини. Базовим елементом у механізмі регулювання оплати праці визначено встановлення мінімального розміру заробітної плати. Договірне регулювання трудових відносин працівників підприємств розглянуто з використанням систе-ми угод, які укладаються на державному, галузевому, територіальному та локальному рівнях. Призначення аудиту розрахунків з оплати праці визначено як перевірку дотримання підприємством законодавства та інших нормативно-правових актів з питань оплати праці, правильності утримань і нарахувань податкових пла-тежів, достовірності відображення цих розрахунків в обліку та звітності. З метою забезпечення якості аудиту запропоновано акцентувати увагу аудиторів на можливих помилках і порушеннях щодо розрахунків з оплати праці та методах їх виявлення. Перспективними у цьому напрямку є дослідження, спрямовані на вив-чення і використання передового міжнародного досвіду у сфері нормативно-правового регулювання, обліку й аудиту праці та її оплати для прискорення процесів інтеграції України у світовий економічний простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

ШПАКОВИЧ, ОЛЬГА. "Розвиток доктрини права Ради Європи та взаємодії міжнародних і національних правопорядків". Право України, № 2019/06 (2019): 119. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-119.

Повний текст джерела

Анотація:

Підвищення ролі міжнародного права в міжнародних відносинах вимагає нових підходів і до оцінки співвідношення з національним законодавством, а також шляхів вдосконалення механізмів імплементації міжнародних угод та актів міжнародних організацій у внутрішні правопорядки держав-членів. Акти органів Ради Європи (РЄ) та Європейського Союзу (ЄС), як і міжнародне право загалом, впливають на процес створення та застосування нормативних актів у національних правових системах. Акти органів міжнародних організацій, як і норми міжнародного права, можуть бути зразком для національного правового регулювання або ж державні органи, приймаючи відповідний нормативно-правовий акт, повинні враховувати його міжнародно-правові наслідки. Метою статті є визначення особливостей правових систем РЄ та ЄС, співвідношення норм права ЄС із нормами конституцій держав-членів, а також місця актів органів РЄ та ЄС у національних правопорядках держав-членів. Авторка доходить висновку, що, порівнюючи правові механізми взаємодії правових систем РЄ та ЄС із національними правовими системами, обидва механізми є об’єктивно необхідними, оскільки вони сприяють сумісності різних правових систем Європи та їхній здатності взаємодіяти між собою. Окрім цього, у процесі розробки кожного правового акта держави – члени РЄ та ЄС можуть передбачати спеціальний механізм або процедуру для втілення їх у життя. Відповідно, сам характер правових актів, а також намір держав повинен визначати процес імплементації. Незалежно від того, яке ставлення до норм міжнародного права проголошують держави, на практиці вони прагнуть розробити додаткові правові механізми національно-правового забезпечення ефективності реалізації актів органів РЄ та інститутів ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Мохончук, С. М. "МІСЦЕ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВАВ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 129–34. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).409.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто поняття міжнародних пра-вопорушень, його еволюцію в науці, погляди вчених (українських і зарубіжних), і яке місце в цій системі правопорушень займають злочини проти миру та без-пеки людства. У статті досліджуються такі поняття, як «міжнародний злочин», «злочин міжнародного ха-рактеру», «злочин проти міжнародного права», «зло-чин згідно із міжнародним правом», «злочин за між-народним правом». Автор із посиланням на Резолюції Генеральної Асамблеї ООН стверджує, що основною проблемою щодо злочинів міжнародного характе-ру є відсутність єдиного критерію, який дозволив би виявити основні складові елементи визначення по-няття міжнародного злочину. За своєю юридичною природою більшість із досліджуваних злочинів автор відносить до загальнокримінальних злочинів, усклад-нених «іноземним елементом», оскільки такі діяння мають транснаціональний характер. У статті наголо-шується, що у постнюрнберзький період концепція міжнародного злочину була відображена і розвивала-ся у багатьох міжнародно-правових документах, та-ких як Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948) і Конвенція про припинен-ня злочину апартеїду і покарання за нього (1973). На підставі аналізу міжнародних актів, вітчизняної та за-рубіжної літератури до основних особливих ознак між-народних злочинів автор відносить об’єкт (особливий) кримінально-правової охорони, специфіку об’єктивної сторони, високу суспільну небезпеку, застосування міжнародного режиму відповідальності. Також автор робить такі висновки: внаслідок вчинення міжнарод-них злочинів особливі правовідносини виникають між правопорушником і спільнотою держав загалом; із міжнародними злочинами пов’язують принцип універ-сальної юрисдикції; міжнародні злочини та пов’язані з ними кримінально-правові наслідки не залежать від позиції з цього приводу національного законодавства; відповідальність за вчинення міжнародних злочинів не тільки покладається на фізичних осіб, але визнаєть-ся і міжнародно-правова відповідальність держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Волуйко, О. М., та О. В. Дручек. "Взаємодія Національної поліції України з громадою: нормативні засади". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 36–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.679.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано необхідність подальшого осмислення в теорії і удосконалення на практиці процесу взаємодії органів і сил поліції з громадою для забезпечення безпеки та громадського порядку. Проаналізовано стан розробки зазначеної проблеми представниками юридичної науки та виділено невирішені задачі. Проаналізовано наукові погляди на поняття «засади», «нормативність», «нормативно-правовий акт». Доведено, що поняття «засади» слід розуміти як вихідне, головне положення, принцип. «Нормативність» слід розуміти як загальну основу і об'єктивний критерій для всіх юридично значущих явищ, зокрема, регулювання певної сфери суспільних відносин. Сформовано поняття «нормативні засади взаємодії Національної поліції з громадою» у розумінні закріплених нормативним способом (нормами права, у статтях нормативно-правових актів) основних, головних положень та принципів, які визначають зміст, мету, основні напрями та форми такої взаємодії. Доведено, що у правовому полі України питання взаємодії Національної поліції України з громадою регулюються статтями різних за юридичною чинністю нормативно-правових актів. Запропоновано структурувати їх у певну систему. Наголошено на важливості врахування у межах зазначеної системи принципу примату міжнародно-правових норм над нормами національного права. Обґрунтовано, що зазначену систему становлять такі групи нормативно-правових актів, як: 1) міжнародні нормативно-правові акти; 2) Конституція України та закони України; 3) підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі. Здійснено аналіз найважливіших нормативно-правових актів міжнародного права та національного законодавства, норми яких визначають та закріплюють основні положення та принципи взаємодії Національної поліції з громадою. Доведено, що є необхідність у розробці та прийнятті профільного закону або ж окремого підзаконного нормативно-правового акта, які б комплексно регламентували зазначену сферу суспільних відносин на загальнодержавному або галузевому рівнях. Визначено, що перспективними напрямами подальших наукових досліджень є формування та обґрунтування основних концептуальних підходів до визначення основоположних термінів і процесів управління механізмом взаємодії Національної поліції України з громадою та реалізації моделі «Безпека в громаді».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Неугодніков, А. "Публічне адміністрування в сфері охорони здоров’я". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 63–69. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.940.

Повний текст джерела

Анотація:

У статі проаналізовано відповідність стану системи охорони здоров’я до реальних потреб населення. Формальне закріплення міжнародних стандартів в означеній сфері не наділяє послуги в сфері охорони здоров’я ознаками доступності та якості. Можливість вільного доступу до міжнародних протоколів у відповідності до яких має здійснюватися лікування має бути на українській мові, що дозволить спростити порядок прийняття конкретних рішень в сфері охорони здоров’я та належним чином виявляти помилки, які можуть спостерігатись у медичній практиці. Cутність публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я визначено на основі поєднання загальної теорії адміністративного права та специфіки сфери охорони здоров’я як регламентовану законами та іншими нормативно-правовими актами виконавчо-розпорядчу діяльність щодо охорони та забезпечення належного стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя шляхом прийняття адміністративних рішень та надання встановлених законами послуг в сфері охорони здоров’я. Результати дослідження актуальні для вітчизняних законодавців та суб’єктів, які здійснюють публічне адміністрування в сфері охорони здоров’я на тлі актуалізації тенденцій демократизації управлінських процесів в Україні. У цій статті вперше досліджуються глобалізаційні аспекти охорони здоров’я як системний інструмент реформування управлінського підходу в Україні. Для послідовного висвітлення проблеми виділено окремі змістовні блоки, які характеризують однорідну групу суспільних відносин, що стосуються особливостей публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я, а саме: інституційно-правові засади публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я, глобалізаційні тенденції в сфері охорони здоров’я, міжнародно-правові засади публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Zan, Mykhaylo. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 119–30. http://dx.doi.org/10.15421/342039.

Повний текст джерела

Анотація:

Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Коруц, У. З. "МІЖНАРОДНІ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ ПРОПАГАНДІ ВІЙНИ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 103–7. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.83.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій статті обґрунтовано значення міжнародних механізмів протидії пропаганді війни. Визначено правові механізми, які втілюються в нормах міжнародно-правових актів та мають загальнообов'язкове значення для міжнародної спільноти, яка приймає та ратифікує такі акти в національних законодавствах; організаційні механізми формуються у вигляді різних форм взаємодії суб'єктів міжнародного права у сфері протидії пропаганди війни, зокрема у вигляді різноманітних стратегічних програм ООН, конференцій та інших моделей відносин суб'єктів міжнародного права; інституційні механізми, які реалізуються в конкретній діяльності окремих структурних підрозділів ООН, регіоналах та інших організаціях, метою яких є протистояння пропаганді війни, або які наголошують на тому, що це є одним із напрямів їх діяльності, зокрема Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд тощо. Автор зазначає, що правове закріплення будь-яких механізмів, заходів, засобів міжнародно-правової відповідальності чи заходів протидії пропаганді війни обов'язково повинно мати відповідний супровід на рівні національного законодавства. Ефективність лише міжнародно-правового переслідування буде недостатньою без наявності легальних підстав застосування до особи, яка скоїла злочин у вигляді пропаганди війни, заходів державного примусу в межах кримінального переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності. Лише це характеризуватиме ефективність системи протидії таким злочинам. Автор констатує той факт, що пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення інформаційної та гібридної війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за вказаний вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації та виокремлення нових складів злочину, наприклад, «інформаційний тероризм»; «кібертеро-ризм»» «інформаційна війна». У статті проаналізовано, що запровадження стандарту ISO/IEC 27032 суттєво підвищить моніторингові, аналітичні та наглядові можливості вітчизняних правоохоронних органів у сфері протидії та кримінального переслідування за скоєння злочинів із пропаганди війни. Визначено, що основна цінність Резолюції Парламенту ЄС від 23.11.2016 року в тому, що вона закріплює на загальноєвропейському рівні наступні важливі аспекти реалізації політики із протидії пропаганди війни, які повинні застосовуватись в Україні. Обґрунтовано необхідність підвищення інтенсивності міжвідомчої співпраці та її закріплення на рівні Стратегії взаємодії України та ЄС у сфері протидії пропаганди війни. Зокрема доцільно розширити співпрацю з такими інституціями: East Strat Com Task Force, The European Centre of Excellence for Countering Hybrid Threats; The NATO Strategic Communications Centre of Excellence

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Alieksieiev, S. O. "Імплементація норм міжнародного права як конституційно-правовий засіб взаємодії міжнародного та національного конституційного права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 60–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.07.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах правової глобалізації активізуються процеси взаємодії та взаємовпливу національного конституційного права держав і міжнародного публічного права, результатом чого виступає формування та прояв стійкої тенденції конституціоналізації міжнародного публічного права і інтернаціоналізації конституційного правопорядку держав. Єдиним засобом взаємодії норм цих двох самостійних та автономних правових систем є запозичення норм міжнародного права національними правовими системами держав через механізм імплементації, коли норми міжнародного права входять до національної системи законодавства, отримуючи статус його норм. Метою статі виступає дослідження імплементації норм міжнародного права як конституційно-правового засобу взаємодії міжнародного та національного конституційного права. Наукова новизна. У статті розкрита роль і значення феноменології імплементації як міжнародного та конституційно-правового інституту, стратегії державного управління, державної політики, технологічного засобу у вузькому розумінні (прийом юридичної техніки) та технологічного засобу в широкому розумінні (як технології поведінки держави). Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можна охарактеризувати імплементацію норм міжнародного права в норми національного права як феноменологічне явище, що може бути визначене наступним чином: імплементація – це а) правовий інститут міжнародного публічного і національного конституційного права, що складається із сукупності міжнародних і національних конституційних норм, які регламентують і регулюють відповідні правила поведінки, що виникають в процесі виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, з метою їх виконання в рамках національного законодавства на своїх теренах; б) це стратегія державного управління, яка запозичена із однієї з найважливіших галузей міжнародного публічного права – права міжнародних договорів, з метою реалізації міжнародно-правової позиції держави по найважливішим питанням зовнішніх та внутрішніх відносин та розвитку у її внутрішньо політичній діяльності через здійснення відповідних організаційних, нормативних та процесуально-процедурних заходів, що здійснюються уповноваженими органами державної влади та державного управління в межах їх компетенційних повноважень; в) державна політика, що може бути визначена як сукупність телеологічно спрямованих дій відповідних уповноважених органів держави, передбачених конституційним законодавством, здійснюваних у відповідних організаційних та процесуально-процедурних формах, метою яких є досягнення відповідного соціального результату з питань взаємного співробітництва держав, що володіє відповідним соціальним ефектом, завдяки реалізації договірних домовленостей з державами-членами міжнародної універсальної чи регіональної спільноти; г) технологічний спосіб (у вузькому розумінні), що містить в собі відповідні діяльнісно-поведінкові та функціонально-інструментальні настанови-предикати, входить до арсеналу юридичної техніки з обслуговування, супроводження та забезпечення реалізації настанов демократичної правової державності, завдяки якому можуть бути здійсненими в практичній діяльності держави її міжнародно-правові зобов’язання за міжнародними договорами; ґ) технологія поведінки держави (у широкому розумінні), завдяки якій реалізується її облігаторно-діяльнісна програма дій на міжнародній арені, що повинні знайти своє відповідне відображення та реалізацію всередині держави у діяльності її органів, посадових та службових осіб, а також всіх інших суб’єктів національного конституційного права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Гуйван, П. Д. "ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ КОНВЕНЦІЙНИХ ПРАВ ОСОБИ НА ВІЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ І ПРИВАТНІСТЬ. ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ". Знання європейського права, № 4 (11 лютого 2021): 48–52. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.126.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню актуального питання про сутність і зміст конвенційного права на вільневираження своїх поглядів і співвідношення принципів його реалізації з можливістю порушення прав та інтересівдержави, громади й конкретної людини. Розглянуто підстави й випадки, коли свобода слова може бути правомірно обмежена, вказується, що такі чинники повинні встановлюватися законом і бути необхідними для поважання прав і репутації інших осіб, охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я чи моральностінаселення. Важливо, щоб, реалізуючи свободу слова, не було перейдено прийнятні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб тощо. Проаналізовано міжнародно-правові акти, які стверджують баланс вказаних інтересів,зокрема статті 8 та 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Наголошується, що правилацих статей досить часто перебувають у протистоянні одне з одним. І під час практичного їх застосування надзвичайно важливо знайти баланс між охоронюваними законом інтересами. Адже інформаційна свобода неодмінностосуватиметься відкритості відомостей особистого характеру про певну особу, її конфіденційні дані можуть бутипоширені і в такий спосіб – вчинене певне втручання в приватні права. Але, з іншого боку, не підлягає надмірномувтручанню й основне право цивілізованої спільноти на свободу збирати й поширювати інформацію. Тому видається важливим правильний та адекватний розсуд правозастосовних органів під час розв’язання спірних питань.У роботі наголошується на визначальній ролі практики Європейського суду з прав людини, яка дає змогу встановити критерії надання переваги тим чи іншим суспільним інтересам у разі виникнення колізії між публічним правом на поширення інформації і приватним правом на недоторканність особистого життя, безпеку та моральністьгромади. У статті на конкретних прикладах рішень ЄСПЛ проілюстровано підходи Суду до розв’язання складних питань. Показано, що від того, наскільки під час здійснення нормальних суспільних відносин дотримуєтьсябаланс різних, іноді протилежних, прав і свобод, залежить значною мірою рівень демократії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Яковлєв, О. "Безпечні і здорові умови праці – важливий складник гідної праці". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 76–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2032.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто безпечні і здорові умови праці як один із ключових складників гідної праці, на підставі чого зазначено, що одним із пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення практичної реалізації людського потенціалу нації є створення належних, безпечних і здорових умов праці. Аналіз поглядів науковців із досліджуваної проблематики свідчить, що вони одностайні в тому, що гідна праця для індивіда обов'язково має характеризуватися безпечними і здоровими умовами праці для його життя і здоров'я. Зроблено висновок, що забезпечення права на безпечні та здорові умови праці є основним складником концепції гідної праці, без якого неможливо реалізувати конституційне право людини на працю, забезпечити чіткий і прозорий механізм у справі її охорони тощо. Нині концепція гідної праці стає одним із головних напрямів діяльності у сфері праці й соціальної політики не лише для Міжнародної організації праці та Організації Об'єднаних Націй, а й для окремих країн. Нині Україна створює всі передумови, щоб гідна праця сприяла її економічному зростанню та підвищенню захисту прав працівників. Акцентовано увагу на тому, що найвищим завданням сучасного трудового законодавства має бути забезпечення всім громадянам України, які перебувають у трудових відносинах, захисту права на безпечні і здорові умови праці. Охорона здоров'я має бути пріоритетною в діяльності держави, оскільки вона відповідальна перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я й збереження генофонду народу України. Для створення сучасного й ефективного трудового законодавства й удосконалення права на належні, безпечні і здорові умови праці Україна має взяти до уваги міжнародний досвід, спираючись на міжнародно-правові акти й нормотворчу практику МОП, що є своєрідними стандартами, на які треба рівнятись.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Сприндис, Сергій Іванович. "ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У КРАЇНАХ ЄС З ОГЛЯДУ НА ДОСВІД ФРАНЦІЇ ТА ПОЛЬЩІ". Часопис цивілістики, № 39 (20 січня 2021): 41–49. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i39.379.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті про «Організацію місцевого самоврядування у країнах ЄС, спираючись на досвід Франції та Польщі» аналізується досвід міжнародної практики організації місцевого самоврядування, з якого бачимо абсолютно різні типи, моделі та системи місцевого самоврядування. Під час дослідження автором було розглянуто міжнародно-правові акти, що складають правову основу місцевого самоврядування у Європі. Проаналізовано досвід міжнародної практики організації місцевого самоврядування. Також автором було досліджено поняття «управління» в країнах ЄС, яке визначається як сукупність встановлення правил, процесів і моделей поведінки, які визначають способи реалізації владних повноважень. У даній статті про «Організацію місцевого самоврядування в країнах ЄС, спираючись на досвід Франції та Польщі» автором досліджено та проаналізовано моделі місцевої автономії і децентралізації у країнах ЄС. Найбільш результативними реформи децентралізації публічної влади були в таких країнах, як Франція, Польща, Німеччина. Реформування місцевого самоврядування спричинило прийняття нових нормативних актів та внесення змін до чинних. Для ефективності правового регулювання місцевого самоврядування у Франції всі закони, що регулюють питання організації та діяльності органів місцевого самоврядування, були об'єднані в адміністративний кодекс. Також під час дослідження автором такого питання, як «Організація місцевого самоврядування у країнах ЄС, спираючись на досвід Франції та Польщі», був зроблений аналіз наукових публікацій щодо закордонного досвіду децентралізації, який свідчить про те, що для країн перехідного періоду найбільш ефективним способам глибинних змін суспільних відносин і підвищення життєвого рівня населення, збільшення потенціалу місцевого розвитку є розширена децентралізація. Розглянуто досвід реформи місцевого самоврядування в Польщі, який має також велике практичне і теоретичне значення для України. Польща, як і Україна, отримала у спадок великий вплив комуністичного підходу в правовому регулюванні місцевого самоврядування. На жаль, незважаючи на прийняття ряду законів і постанов, наявна модель місцевого самоврядування в Україні все ще має елементи радянського адміністративно-територіального устрою з явною виконавчою вертикаллю влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

TKACH, DMYTRO. "Роль суб’єктивного чинника у зовнішній політиці України за часів президенства Петра Порошенка". FOREIGN AFFAIRS, 2020, 8–15. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675-2020-5-6-1.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано міжнародно-правові наслідки зовнішньої політики України під час президентства Петра Порошенка, наведено його психологічну характеристику та зроблено спробу показати, як позитивні чи негативні риси характеру п'ятого президента впливали на прийняття рішень у зовнішня політика. Зазначається, що позитивними сторонами зовнішньополітичної діяльності п'ятого президента є той факт, що під керівництвом Петра Порошенка Україна повернулася до європейської та євроатлантичної інтеграції. Підписано Угоду про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їх державами-членами, з іншого, що дозволило сторонам перейти від партнерства та співпраці до політичної асоціації та економічної інтеграції. Набуття Україною безвізового режиму з країнами Шенгенської угоди дало українцям, які мають біометричні паспорти, можливість їздити до країн ЄС з діловими, туристичними чи сімейними цілями на термін до 90 днів протягом 180-денного періоду. Пан Порошенко зміг побудувати систему відносин у навколишньому світі. Про це свідчать його добрі стосунки з ключовими особами провідних країн світу, а саме: канцлером Німеччини Ангелою Меркель, президентом Франції Еммануелем Макроном, турецьким лідером Реджепом Ердоганом. Список перемог президента включає активізацію двосторонніх відносин з низкою держав. Зокрема, з Німеччиною (що дуже важливо на тлі невизначеності щодо США), Туреччиною та Румунією та збереженням санкцій ЄС та США проти Росії. Водночас відносини з сусідніми країнами, насамперед з Російською Федерацією, значно погіршились. Анексія Криму, війна на Донбасі, торгові війни, інформаційна агресія з боку Російської Федерації - це неповний перелік проблем в українсько-російських відносинах. На тлі бойових дій торговельні відносини між Україною та Росією значно погіршились. Сторони денонсували низку торгових угод та ввели санкції. З 2015 року Україна припинила закуповувати російський газ, а обсяг торгівлі між країнами фактично впав. Також було скасовано низку угод про безпеку та оборону, і Верховна Рада визнала Росію країною-агресором. Відносини з Угорщиною та Польщею значно погіршились. Відносини зі Словаччиною, Румунією та Молдовою перейшли практично в стагнацію. Під час президентства Петра Порошенка Україна досягла автокефалії Української православної церкви. Натомість міжнародний авторитет держави у світі продовжував падати через зростання корупції, порушення прав людини та зубожіння людей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

А.Г., Курило. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ОСОБИ НА ІНФОРМАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ". Bulletin of the National University of Civil Protection of Ukraine. Series: Public Administration, № 2(15)2021 (2021). http://dx.doi.org/10.52363/2414-5866-2021-2-14.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню місця інформаційної безпеки особистості. Найважливішим компонентом, що гарантує результативний розвиток інформаційного суспільства, є інформаційна безпека, що входить до системи національної безпеки як її основний елемент. Для вирішення складних завдань, поставлених перед країною, потрібні нові підходи до змісту та рівня забезпечення інформаційної безпеки особистості. Це допоможе розвитку інноваційних процесів, дозволить Україні зайняти гідне місце серед передових держав світу. Вочевидь, що для проведення модернізації країни формування нової системи відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки є пріоритетним завданням.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Гасанханли, С. С. "Традиційні суспільства як складники регіональних міжнародно-правових підсистем". Актуальні проблеми держави і права, № 83 (6 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.115.

Повний текст джерела

Анотація:

Сьогодні в межах універсального міжнародного права досить активно розвиваються регіональні міжнародно-правові підсистеми. У статті розглянуто питання віднесення традиційного суспільства до складників регіональних міжнародно-правових підсистем. Здійснено аналіз поняття регіональної міжнародно-правової підсистеми, традиційного суспільства. Так, регіональна підсистема є сукупні-стю держав, що об’єднані географічним фактором, наявністю спільних інтересів, що лежать в осно-ві дій держав у підсистемі, наявністю загальних інститутів, організацій, асоціацій та норм у різних сферах людської діяльності (економіка, торгівля, безпека, політика). Держави підсистеми поєднують подібну культуру та загальний історичний досвід. Поділ світу на регіональні підсистеми та регіони виходить із широкого визначення регіону. Гео-графічні макрорегіони: Азія, Америка, Європа, Австралія та Океанія, регіони (субрегіон) поділяють той же принцип. Громадський уклад в ньому характеризується жорсткою становою соціальною ієрархією, існуван-ням стійких соціальних спільнот (особливо в країнах Сходу), особливим способом регуляції життя су-спільства, заснованому на традиціях, звичаях.У статті надана характеристика традиційного суспільства, визначені характерні ознаки. Так, тра-диційне суспільство (або індустріальне) – це найтриваліша із трьох стадій, її історія нараховує ти-сячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції спо-собом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Поведінка індивідів в такому суспільстві регламентується звичаями, нормами, соціальними інститутами. Звичаї, норми, інститути, освячені традиціями, вважаються непорушними, не допуска-ють навіть думки про їх зміну.На прикладі деяких країн з елементами традиційного суспільства визначена їх роль у міжнарод-них відносинах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Бакумов, О. С. "Юридична відповідальність як елемент правового статусу держави: теоретико- правові аспекти". Актуальні проблеми держави і права, № 83 (6 лютого 2020). http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.112.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті показано, що юридична відповідальність держави стає органічної частиною політико-пра-вового дискурсу на сучасному етапі розвитку Української держави. Доведено, що проблематика юри-дичної відповідальності щільно вмонтовується у феномен правового статусу держави, у структурі якого вона виступає в ролі невід’ємного складового елемента. Обґрунтовано, що розвиток інституту юридичної відповідальності держави відображає як загальні закономірності розвитку правового ста-тусу держави, так і особливості еволюції її елементів, зокрема повноважень держави. Виявлено, що юридична відповідальність держави виступає і як гарантія належної реалізації повноважень держави в різних сферах суспільних відносин, і як гарантія належного утвердження, забезпечення і захисту прав її громадян. Акцентовано на тому, що виклики, з якими стикається сучасна держава, модерніза-ція її правового статусу, наближення України до європейської цивілізації зумовлюють подальше сут-тєве зростання юридичної відповідальності держави, що має бути закріплено як на рівні позитивного права, так і в повсякденних практиках державного владарювання.Наголошено, що особливостями юридичної відповідальності держави є: 1) вона встановлює певні правові бар’єри щодо виключення деліктоздатності в певних сферах, зокрема у кримінально-правовій, адміністративній та дисциплінарній; 2) матеріальна деліктоздатність держави у цілому аналогічна де-ліктоздатності юридичних осіб з урахуванням обмежень, установлених фінансовим і процесуальним законодавством у частині виконання судових рішень; 3) на відміну від фізичних та юридичних осіб, саме держава володіє міжнародно-правовою та конституційно-правовою деліктоздатністю. Визначе-но, що на підставі аналізу правового статусу державу можливо характеризувати таким чином: 1) є публічно-правовим утворенням; 2) має власне соціальне призначення, відмінне від інших організа-цій, створюваних у суспільстві; 3) має власні інтереси та волю; 4) пов’язана зі здійсненням публічної влади; 5) має певний суб’єктний склад (державний апарат); 6) є продуктом народного волевиявлення, оскільки народ взагалі є джерелом державної влади; 7) має систему органів державної влади; 8) воло-діє суверенітетом як усередині країни, так і за її межами; 9) її відповідальність має публічно-правовий характер.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Міжнародно-правові відносини"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями