Статті в журналах з теми "Міжнародне лідерство"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Міжнародне лідерство.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-25 статей у журналах для дослідження на тему "Міжнародне лідерство".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ZabIyan, VIktorIya VItalIYivna. "ЕКОНОМІЧНА РЕФОРМА В КНР, ЯК ФАКТОР ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗВ’ЯЗКІВ З СИСТЕМОЮ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН". Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, № 1 (12 липня 2019): 59–70. http://dx.doi.org/10.15421/341906.
Повний текст джерелаАнотація:
За останні 40 років Китай досяг лідерства у світі за низкою економічних показників і посів особливе місце серед світових лідерів на міжнародній арені. Проаналізовано, яким чином трансформація економічної системи Китаю та економічна реформа вплинули на трансформацію зв’язків КНР з акторами системи міжнародних відносин. Поступове посилення економічних зв’язків та міжнародної торгівлі з іншими країнами стало підґрунтям для активної взаємодії КНР з іншими акторами міжнародних відносин.
2
Костиря, О. В. "Лідерство в багатонаціональному екіпажі: вимоги Міжнародної морської організації". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (25 листопада 2020): 122–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.635.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті вимоги Міжнародної морської організації до лідерства й керівництва (менеджменту) в морських екіпажах, які мають свої особливості й відрізняються від менеджменту берегових організацій.
Відповідно до вимог переглянутої Міжнародної Конвенції зі стандартів підготовки, дипломування моряків і несення вахти й однойменного Кодексу (ПДНВ-95), суднові спеціалісти операторського рівня (вахтові офіцери-судноводії та механіки) повинні не лише мати відповідні професійні знання та практичні навички, але й вміти піклуватися про здоров'я, безпеку підлеглих і членів екіпажу, забезпечувати виконання чинних дисциплінарних правил, підтримувати в судновому колективі обстановку взаєморозуміння, доброзичливості, взаємовиручки, дотримання громадських норм і людських відносин.
Основними нормативними документами, що визначають систему порозуміння на судні, є Міжнародний кодекс з управління безпекою - МКУБ, що вимагає впровадження на судні Системи Управління Безпекою (СУБ) і Кодексу ПДНВ-95, що визначає рівні взаємин.
Формальне лідерство на судні існує на різних рівнях. Опис таких рівнів наведено в Конвенції ПДНВ 78/95.
Рівні відповідальності визначені на трьох рівнях (levels):1. Управління (management): означає рівень відповідальності, пов'язаний із:а) роботою як капітана, старшого помічника капітана, старшого механіка або 2-го механіка;б) забезпеченням того, що всі функції в межах визначеної сфери відповідальності виконуються належним чином. Це особи, які відповідають за виконання обов'язків екіпажем.Рівні відповідальності визначені на трьох рівнях (levels):1. Управління (management): означає рівень відповідальності, пов'язаний із:а) роботою як капітана, старшого помічника капітана, старшого механіка або 2-го механіка;б) забезпеченням того, що всі функції в межах визначеної сфери відповідальності виконуються належним чином. Це особи, які відповідають за виконання обов'язків екіпажем.2. Експлуатація (operational): означає рівень відповідальності, пов'язаний із:а) роботою на посаді вахтового помічника капітана або вахтового механіка суден із періодично безвахто-вим обслуговуванням машинного відділення або роботою радіооператора на морському судні;б) здійсненням безпосереднього контролю за виконанням усіх функцій у межах визначеної сфери відповідальності відповідно до належних процедур і під контролем особи, що працює на рівні управління в цій сфері відповідальності. Це помічники капітана, механіки, радисти, особи, що забезпечують навігаційну, машинну вахту або радіовахту, виконання робіт з обслуговування судна, вантажних операцій.3. Допоміжний (support) рівень: означає рівень відповідальності, пов'язаний із виконанням призначених завдань, обов'язків, або відповідальності на морському судні під контролем особи, що працює на рівні експлуатації або управління. Це рядовий склад, що бере участь у несенні навігаційної або машинної вахти, вахти в порту, у вантажних операціях, обслуговуванні судна тощо.
Капітан судна є стратегічним і командним лідером -керує всім судном. Рівень командний - це коли лідер відповідає за екіпаж у цілому або підрозділ на судні (капітан, старший помічник - палуба, старший механік - машина). Операційний лідер (помічники капітана, механіки) відповідає за частину суднової організації - вахту, суднові роботи. Кожному командному лідерові підпорядковуються декілька операційних. Для успіху організації важливо, щоб сильні лідери були на всіх трьох рівнях. Вони повинні спільно працювати як лідерська команда.
3
Tolkovanov , V. V. "Функціонування системи управління талантами в державних органах: міжнародний досвід та рекомендації для України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 112–19. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження досвіду інших країн щодо функціонування системи управління талантами в державних органах та підготовка відповідних рекомендацій з цього питання для України.
Наукова новизна визначається дослідженням системи управління талантами як складового елементу широкомасштабної реформи державного управління.
Висновки. В Україні здійснюється широкомасштабна реформа державного управління, що обумовлює необхідність розробки й упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами (зокрема, управління талантами) в усіх державних органах. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення зарубіжного досвіду щодо управління талантами не тільки у державному, але й у приватному секторах.
У статті всебічно розглянуто відповідні принципи та практики управління талантами, а саме: стратегічне планування талантів; пошук талановитих працівників; управління ефективністю; планування наступності; розвиток лідерства; управління компетенціями; навчання і розвиток; оплата праці та компенсації; кадрові системи і показники. Одночасно наголошено на таких ключових принципах управління талантами: узгодженість зі стратегією організації, внутрішня узгодженість, залученість керівництва, підтримка та розвиток організаційної (корпоративної) культури, баланс глобальних і локальних цілей, бренд організації.
Пояснено, що ефективне лідерство сприяє розвитку талантів в усіх організаціях на основі чіткого розуміння цілей цього процесу. Одночасно процес розвитку лідерських навичок потребує дієвого управління компетенціями та розробки стандартів компетентностей і моделей успіху для нових лідерів.
Система управління талантами визначена як сукупність інструментів, які дають можливість органу державної влади залучати, ефективно використовувати й розвивати талант співробітників. Незважаючи на різні підходи, які використовуються в окремих країнах, аргументовано, що управління талантами сприяє модернізації діяльності усіх без винятку державних органів та удосконаленню управління людськими ресурсами.
Враховуючи викладене, розроблено комплексні рекомендації щодо упровадження системи управління талантами в Україні як складового елементу реалізації широкомасштабної кадрової стратегії в усіх державних органах.
4
Тельпіс, О. В. "Антропологічна природа політичного лідерства в міжнародних відносинах". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 103, (ч. 1) (2011): 236–47.
Знайти повний текст джерела
5
Lymar, Margaryta. "Витоки та еволюція концепції глобального лідерства США". Eminak, № 2(26) (1 липня 2019): 160–67. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2019.2(26).302.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні витоки концепції глобального лідерства США. Розглядається її взаємозв’язок з концепцією світової гегемонії. Аналізується спроможність США чинити якісний вплив на глобальні геополітичні процеси. Пояснюються причини сприйняття США американцями як держави з особливою місією. Доведено, що США ніколи не відмовлялися від світової першості, але з огляду на трансформаційні зміни міжнародної системи обрали курс на досягнення та підтримку глобального лідерства як кращої альтернативи світовій гегемонії.
6
Байдарова, Ольга, Олена Карагодіна та Поліна Кликова. "ЯК ПОБУДУВАТИ ДІЄВУ МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХІВЦІВ CФЕРИ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ?" Вісник Академії праці, соціальних відносин і туризму, № 1 (8 травня 2019): 42–59. http://dx.doi.org/10.33287/11194.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто застосування компетентнісного підходу для розробки програм навчання практиків сфери захисту прав та інтересів дітей в Україні. Обґрунтовуючи власне дослідження, автори припустили, що чинне законодавство й досвід вищої освіти з соціальної роботи створюють умови для розробки адекватної моделі базових компетентностей працівників основних установ української системи захисту дітей. Публікація відбиває початкові етапи дослідження, що виконується на базі недержавної організації «Міжнародний центр розвитку i лідерства» і спрямоване на розробку такої моделі за методологією «дослідження в дії». Основні методи дослідження – включене спостереження та професійна рефлексія. Обґрунтовано можливість використання як взірця моделі, розробленої Інститутом соціальних послуг, штат Огайо, США. Продемонстровано, що побудова моделі «базових» компетентностей, універсальних для всіх «ключових» гравців системи захисту інтересів та прав дітей в Україні, утруднена міжсекторальними бар’єрами й застарілими визначеннями у чинних законодавчих документах, які не відповідають міжнародним стандартам соціальної роботи. Напрацьовано сім тематичних блоків компетентностей, обговорено та скориговано їх наповнення компетенціями (знаннями та навичками), визначено перспективи подальших дій – дискутування моделі в широкому професійному колі, доопрацювання групою експертів, визначення кроків щодо її апробації.
7
Фесенко, М. "Перспективи збереження лідерства США в постбіполярній міжнародній системі". Американська історія та політика, № 2 (2016): 31–37.
Знайти повний текст джерела
8
Khadzhyradieva, Svitlana, та Jelena Shevtsova. "ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРОГРАМ ПІДТРИМКИ РЕФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ". Public Administration and Regional Development, № 13 (8 вересня 2021): 797–816. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується ефективності реалізації європейських програм підтримки реформування публічного управління в Україні. Автором застосовано метод SWOT-аналізу, який дозволив вивчити дану тематику з позиції сильних та слабких сторін, можливостей та загроз. Перевагою даного інструменту є визначення та пріоритизація стратегічних питань у вищезазначеній сфері.
Встановлено, що сильними сторонами європейських програм підтримки реформування публічного управління в Україні є: посилення проактивності Уряду України; запровадження правових та стратегічних рамок; посилення ролі лідерства та командної роботи; цифровізація та координація міжінституційних взаємозв’язків. Слабкі сторони – відсутність в Україні єдиної бази надання підтримки донорами; неузгодженість назв програм; відсутність ключових дефініцій у профільному законодавстві; невиконання усіх зазначених індикаторів програм; відсутність інформації у реєстрі програм щодо акту Кабінету Міністрів України про виконання індикаторів та досягнення очікуваних результатів (у разі прийняття).
За результатами проведеного SWOT-аналізу використання європейських програм підтримки реформування публічного управління в Україні ми пропонуємо такі практичні рекомендації щодо підвищення ефективності їх використання: а) нормативно закріпити у профільному законодавстві дефініції «публічна служба» та «публічне управління», замінити термінологію «реформування публічного управління» на «європеіїзацію публічного управління»; б) запровадити контентний аудит при підготовці до запиту про надання міжнародної технічної допомоги з метою уникнення дублювання проєктів/програм, або їх компонентів; в) створити єдиний реєстр міжнародної технічної допомоги міжнародних партнерів України, а існуючі проєкти об’єднати у програми за секторами; г) розробити крос-секторальну матрицю впливу від інших проєктів/програм, які роблять внесок у реформування публічного управління в Україні; д) розробити трирівневу систему підтримки реалізації європейських програм підтримки реформування публічного управління в Україні, що базуватиметься на взаємодії та інтероперабельності на національному, регіональному та локальному рівнях; е) визначати лише ті індикатори прогресу імплементації програм, які реально досягти, отже, покращити систему розрахунку ризиків; Запровадити індекс задоволеності громадян від реформи публічного управління в Україні, як користувачів сервісної держави.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо у вивчення проєктних компетентностей публічних службовців та їхньої готовності до управління ризиками міжнародних проєктів і програм.
9
Filipenko, Larisa. "ПРОФЕСІОНАЛІЗМ В ПОЛІТИЦІ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 1 (8 липня 2020): 251–62. http://dx.doi.org/10.15421/342026.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній роботі аналізуються два основних напрямки вивчення професійних і особистісних якостей політичних діячів. В першу чергу це підхід, який би розглядав політика як представника певної елітарної групи, яка сформувала його погляди, професійні якості, цілі і способи їх досягнення. Інший підхід робить акцент на феномені політичного лідерства. В даному контексті аналізуються можливості лідера впливати на формування і зміни політичної системи, а також його здатності зібрати навколо себе групу однодумців.Метою даної роботи є визначення правомірності даних підходів на прикладі відомих політичних лідерів ХХ-ХХІ століть. В результаті проведеного аналізу професійних і особистісних якостей відомих політичних діячів, можна обґрунтовано припустити, що обидва існуючих підходи мають право на існування і це підтверджується численними історичними прикладами, зокрема ХХ-ХХІ століть. У разі відносної внутрішньодержавної та міжнародної стабільності, як правило, політичні лідери рекрутуються з тих чи інших еліт суспільства.У кризових ситуаціях в суспільстві виникає потреба в харизматичних лідерах, схильних до авторитарних методів управління, що, безумовно, є загрозою демократичним принципам побудови суспільства і може призвести до авторитаризму. Незважаючи на суперечливість вимог до професійних якостей політика, висунутих різними теоретичними концепціями, можна стверджувати, що наявність стійких морально-етичних принципів для політика є обов’язковою вимогою, бо без цієї складової всі його професійні якості не принесуть суспільству бажаних результатів.
10
Mytsyk, L. "Еволюція глобального лідерства США в сучасній системі міжнародних відносин." Історичні і політологічні дослідження, № 1 (2019): 29–36. http://dx.doi.org/10.31558/2079-1828.2019.1.4.
Повний текст джерела
11
Псюк, Михайло Олександрович. "Державне регулювання та координація участі України в міжнародних організаціях аерокосмічного профілю". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 66–68. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-66-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Аерокосмічна галузь сьогодні є однієї з провідних, її успішний розвиток гарантує технологічне, економічне та політичне лідерство України на світовій арені. У статті зазначено, що аерокосмічна діяльність України насамперед орієнтована на розширення і поглиблення міжнародного співробітництва на міждержавному, міжурядовому та міжвідомчому рівнях, на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств космічної галузі, виведення національних космічних розробок на світовий ринок, впровадження передових космічних технологій у різні сфери народного господарства, створення умов для розвитку конкуренції та приватної ініціативи. Проаналізовано участь України в роботі провідних міжнародних організацій у сфері регулювання, координації та використання космосу й космічних технологій. Обґрунтовано необхідність державної підтримки розвитку та реалізації міжнародних коопераційних проєктів та програм співпраці, що є одним з основних напрямів державного регулювання аерокосмічної галузі України.
12
Pashkov, Viktor, та Valeriy Mischenko. "БЛИЗЬКИЙ СХІД НА ПЕРЕТИНІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 18–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-18-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовані інтереси та зовнішньополітичні стратегії великих держав у регіоні Близький Схід. Визначені основні протиріччя та виклики, які визначають архітектуру регіональної системи міжнародних відносин в останні 50 років. Послідовно розкриті позиції та інтереси США, Великої Британії, Франції, Росії та Туреччини щодо близькосхідних країн. Визначено, що з останньої чверті ХХ ст. на Близькому Сході утвердилось лідерство США у визначенні політичного порядку денного. Американська геополітична стратегія у регіоні полягає у підтримці сильних союзницьких держав (Ізраїлю, Єгипту, Саудівської Аравії), збереженні військової присутності та стримуванні регіональних амбіцій Туреччини та Ірану.
Стратегічні інтереси Британії на Близькому Сході полягають у можливості впливати на нафтову цінову політику та боротьбі з міжнародним тероризмом. Виходячи з домінування США, Лондон з початку 1970-х рр. тісно координує свою позицію з Вашингтоном, виступаючи його надійним союзником.
Французька зовнішня політика у регіоні балансує між інтересами США, власними пріоритетами і збереженням підтримки в арабському світі. Основними інтересами Парижу на Близькому Сході є просування французьких компаній, боротьба з міжнародним тероризмом, стримування потоку мігрантів з регіону до Європи. Франція прагне зберегти домінуючий вплив у деяких країнах регіону, які у минулому входили до її колоніальної імперії (Ліван, країни Магрибу). Дипломатична стратегія Франції включає як двосторонню комунікацію, так і спроби створення неформальних альянсів.
Туреччина з початку 2000-х рр. активно поширює свій вплив на близькосхідні країни шляхом нарощення товарообороту з ними та розгортання військової присутності. Метою Анкари є повернення вагомого впливу на справи на Близькому Сході (неосманізм) та перетворення на регіональну державу. У цьому контексті інтереси Туреччини протирічать американському домінуванню у регіоні.
Участь у близькосхідній політиці розглядається російськими політичними колами як один із атрибутів великої держави. РФ послідовно виступає проти військових інтервенцій західних держав у країни Близького Сходу, вважаючи, що такі дії підривають політичну стабільність регіону. Також Москва підтримує регіональні амбіції Ірану на противагу впливу Туреччини та Саудівської Аравії.
13
Лучанінова, О. П. "ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ: МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНІ ПРАКТИКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 117–26. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-117-126.
Повний текст джерелаАнотація:
Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів.
Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія
14
Вовчук, Людмила, та Олег Кравець. "Розвиток політичних і дипломатичних відносини між КНР та країнами Латинської Америки (1990-ті – 2020 рр.)". Старожитності Лукомор'я, № 1 (10 лютого 2021): 109–17. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.1.53.
Повний текст джерелаАнотація:
Дана стаття присвячена висвітленню розвитку політичних і дипломатичних відносин між Китайською Народною Республікою та країнами Латинської Америки. Прагнучи стабільності енергетичної безпеки та світового лідерства уряд КНР ще на початку 1990-х рр. проголошує співпрацю з країнами цього континенту одними з пріоритетних, хоча налагодження контактів і встановлення дипломатичних відносин було розпочате ще до розпаду біполярної системи міжнародних відносин. Використовуючи принцип «м’якої сили», КНР інтенсивно розвиває дані відносини з латиноамериканськими країнами. Про важливість яких говорять і самі ці країни, називаючи Китай пріоритетним партнером. Дана стаття є спробою у хронологічній послідовності висвітлити розвиток відносин між країнами до 2020 р., вказавши ключові аспекти цієї співпраці.
15
Palahusynets , R. V. "Система підбору персоналу до дипломатичної служби: недоліки та переваги". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 128–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є здійснення аналізу системи підбору кадрів до дипломатичної служби та виявлення її основних недоліків і переваг.
Наукова новизна полягає у комплексному вивченні основних та спеціальних вимог до співробітників дипломатичної служби на основі їх співвідношення зі значенням і вагою дипломатичної служби.
Висновки. Дипломатична служба як явище є особливою формою професійної діяльності, націленою на захист інтересів, забезпечення безпеки суспільства та держави на міжнародній арені; дотримання та захист законних прав і свобод громадян за кордоном. Сучасна дипломатична служба носить неофіційний характер, а її розвиток обумовлюється впливом внутрішніх (національний рівень) та зовнішніх факторів (міжнародний рівень). Вимоги до працівників дипломатичної надзвичайно високі, оскільки їх професійний рівень та особистісні якості прямо пропорційно впливають на ефективність чи продуктивність роботи. Під час дослідження було виокремлено спеціальні вимоги до працівників дипломатичної служби: наявність вищої освіти; володіння професійними навиками відповідно до вимогам Міністерства закордонних справ; знання іноземних мов для безперешкодного виконання своїх обов’язків; відмінний стан здоров’я; відсутність будь-яких інших обставин, що можуть перешкоджати роботі дипломата. Аналіз системи підбору персоналу до дипломатичної служби дозволив виявити наступні недоліки: процес відбору кадрів до дипломатичної служби доволі довгий та налічує багато етапів, а відповідно заповнення відкритих вакансій значно розтягується в часі; існуюча конкурсна система відбору не враховує особистісні якості кандидатів та деякі інші навики та вміння (вміння кермувати автомобілем, навики лідерства, готовність брати на себе відповідальність); інструменти, які використовуються для підбору персоналу, доволі застарілі. Отже, процес відбору потребує перегляду та вдосконалення, а відтак, найбільш перспективними вбачаються дослідження ефективності діяльності дипломатичної служби з урахуванням фактору підготовки та відбору персоналу.
16
Mikheichenko, Mariia. "ПАР В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В ПІВДЕННІЙ АФРИЦІ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.15421/351922.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчаються особливості міжнародних відносин у Південній Африці. Розкриваються особливості розвитку ПАР як регіонального лідера. Наголошується на тому, що країна відіграє провідну роль в регіоні через сприятливе географічне положення і досить високий рівень економічного розвитку. Підкреслюється значення зовнішньої політики сучасної ПАР. Відзначається, що зовнішня політика ПАР здійснюється на трьох рівнях: регіональному, континентальному і глобальному. На першому з них республіка, маючи в своєму розпорядженні не тільки значним військово-політичним, але і найбільшим в Африці економічним потенціалом, може вважатися практично безальтернативним претендентом на лідерство. ПАР є локомотивом САДК і привертає трудові ресурси з усіх прикордонних країн, що не мають настільки розвиненої промисловості і не відрізняються настільки ж високим за регіональними мірками рівнем заробітної плати.Наголошується, що Стратегія ПАР в рамках САДК будується на трьох китах: відновлення, зміцнення і збереження політичної єдності та згуртованості в рамках САДК. З’ясовано, що роль ПАР полягає у поглибленні економічної інтеграції, і інтенсифікації розвитку регіональної інфраструктури. Доводиться, що ПАР взяла на себе провідну роль в регіоні для вирішення багатьох соціально-гуманітарних питань, особливо за допомогою економічної складової. Підтверджується, що Південна Африка також грає важливу роль з точки зору того, що вона є стартовим майданчиком для іноземних інвестицій в іншій частині Африки. Доводиться, що зовнішня політика ПАР в регіоні сприяла:- створенню нових робочих місць;- модернізації існуючої, а також створення нової інфраструктури - в тому числі інвестиції в телекомунікації;- технологічного розвитку за рахунок поставки висококваліфікованих кадрів;- збільшенню податкових надходжень, а також збільшення споживчого вибору в приймаючих країнах;- створенню сприятливого бізнес клімату в південноафриканських країнах.Робиться висновок, що зовнішня політика ПАР в регіоні не завжди конструктивна по відношенню до інших південноафриканським країн. Південноафриканські корпорації домінують і це призводить до монополії і гегемонії ПАР. Економічна і політична міць Південної Африки на Півдні континенту є незаперечною. Політична нестабільність визначається як чинник послаблення лідерських позицій ПАР в регіоні.
17
Орнат, М. Р. "Механізм ефективного реформування та зростання економіки Китаю як конструктивний чинник здобуття лідерства у системі міжнародних економічних відносин". Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право, № 6 (53) (2010): 64–65.
Знайти повний текст джерела
18
Nikolaieva, Dariia. "ІДЕОЛОГІЧНА ТА ГЕОПОЛІТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ ТУРЕЧЧИНИ ТА ОАЕ: ТОЧКИ СПІВПРАЦІ Й ЗІТКНЕННЯ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (7) (18 березня 2020): 181–91. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-181-191.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчено еволюцію відносин Туреччини та ОАЕ на тлі комплексу проблем регіону Близького Сходу. Акцентовано на змінах зовнішньополітичного курсу Туреччини, починаючи від 2002 р. (прихід до влади Партії справедливості й розвитку): відродження ідеології пантюркізму (неопантюркізм), розповсюдження ідей неоосманізму, озвучення претензій на регіональне лідерство на Близькому Сході, претендування на роль посередника у вирішенні складних регіональних конфліктів і т. ін. Відзначено, що в ході цих процесів близькосхідна політика Туреччини щораз частіше вступає в конфронтацію з інтересами як провідних акторів міжнародної політики, так і країн регіону. ОАЕ визначено серед тих держав, у відносинах із якими наявна висхідна динаміка розбіжностей та напруги. Відтак мета дослідження – вивчення точок зіткнення інтересів Туреччини та ОАЕ, виявлення принципових відмінностей інтересів двох країн у регіоні Близького Сходу, а також наслідків зіткнень цих інтересів.
Аргументовано, що нинішні відносини Туреччини й ОАЕ характеризуються мінливим поєднанням доволі агресивної ідеологічної та геополітичної конкуренції, з одного боку, і ситуативної стратегічної співпраці – з іншого. Підкреслено, що ОАЕ є в групі опозиційно налаштованих до нинішнього зовнішньополітичного курсу Р. Т. Ердогана держав. Констатовано зниження від початку «Арабської весни» показників співпраці Туреччини та ОАЕ за одночасного наростання міждержавної конфронтації. Це відбувається попри відсутність в ОАЕ, на відміну від багатьох держав Близького Сходу, османського минулого й трагічно забарвленої історичної пам’яті щодо турків. Відмінності між державами наявні в частині ставлення до руху «Братів-мусульман», військового перевороту 2013 р. у Єгипті, проблеми блокади Катару, створення буферної зони на північному сході Сирії, конкуренції інтересів у країнах Африканського Рогу, відносин зі сторонами громадянської війни в Лівії тощо. Аналіз специфіки відносин Туреччини з ОАЕ дає підставу припустити про відхід Туреччина від курсу на побудову політики «нуль проблем із сусідами», а відтак – посилення геополітичної ізоляції Туреччини.
19
Бушуєв, Сергій Дмитрович, Денис Антонович Бушуєв, Борис Юрійович Козир та Вікторія Борисівна Бушуєва. "ЕРОЗІЯ КОМПЕТЕНЦІЙ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЄКТІВ ВПРОВАДЖЕННЯ ІКТ". Information Technologies and Learning Tools 76, № 2 (22 квітня 2020): 264–78. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v76i2.3365.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто структуру та функції механізмів розвитку та ерозії компетенцій в інноваційних проєктах упровадження інформаційно-коммунікаційних технологій. Визначено фактори розвитку та ерозії компетенцій та визначено модель оцінки компетентності та компетенцій щодо успішного впровадження інформаційно-коммунікаційних технологій на прикладі підготовки магістрів з управління проєктами та програмами. Запропоновано нову парадигму побудови моделі розвитку компетентності команди проєкту щодо створення та впровадження ІКТ, яка базується на балансі факторів розвитку компетенцій інноваційного проєкту та їх ерозії в процесі впровадження. Визначено три концепції еволюції компетенцій. Перша концепція визначається конвергентною схожістю компетенцій систем управління. Друга пов’язана з процесом формування нових компетенцій через наближення характеристик систем знань унаслідок взаємного руху одна до одної. Третя концепція забезпечується за рахунок визначення ступеня та міри подібності систем у стані «як є» з метою оцінки потрібних компетенцій для успішного управління інноваційними проєктами. Досліджено фактори розвитку та ерозії компетенцій в управлінні інноваційними проєктами впровадження ІКТ, що дозволяє адекватно реагувати на зміну профілю компетенцій інноваційних проєктів. За цих умов нова парадигма моделювання дозволяє проєктному менеджеру формувати ефективні програми набуття певних компетенцій членами команди та іншими зацікавленими сторонами. Запропонована модель факторів розвитку та ерозії системи компетенцій перевірена на прикладах, які підтвердили її адекватність та результативність. Наведені результати моделювання ерозії компетенцій у впровадженні проєкту розвитку системи дистанційного навчання за програмою «ЄвроМПМ». Водночас «зблоковані тижні» (Blok Week), які проводяться в м. Дортмунд, Німеччина. та в м. Києві на кафедрі управління проєктами Київського національного університету будівництва і архітектури в спільних групах міжнародних команд студентів, довели адекватність запропонованої моделі формування лідерства тих, що навчаються, з одночасною ерозією старих компетенцій.
20
Цехмістер, Я., І. Малацай, I. Нечітайло, О. Ємельянова, O. Король та Н. Стаценко. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ МЕНЕДЖЕРІВ ОСВІТИ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 556–63. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251532.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Проаналізовано проблему професійної підготовки фахівців у сфері освітнього менеджменту. Виявлено, що поява зазначеної спеціальності зумовлена метаморфозами в суспільно-економічному житті та гострою конкуренцією між освітніми установами. З огляду на чисельність полівекторних наукових публікацій зазначена проблема актуальна і динамічна, відтак поле для її розкриття дає нові дослідницькі напрями. Огляд літератури дозволив окреслити такі ключові проблеми освітнього менеджменту: практична діяльність керівника, упровадження інновацій; процес підготовки фахівців; моніторинг ефективності та оцінка якості освітнього менеджменту. Через ознайомлення та аналіз із ними ми зробили спробу розкрити сучасні тенденції та актуальні проблеми підготовки менеджерів освіти. З’ясовано, що освітній менеджмент — міждисциплінарна категорія, котра перебуває на периферії теорії і практики освітньої галузі та економіки. І якщо в першому варіанті зв’язок очевидний, то у другому — на перший погляд латентний, проте саме суспільно-економічні процеси детермінують діяльність керівника, завдання якого полягає у вивченні тенденцій ринку праці та побудові ефективної стратегії загального розвитку закладу освіти. Актуальним питанням є висвітлення базових для керівника особистісних якостей, психологічних характеристик і практичних умінь. Так, чільне місце займає вивчення когнітивної сфери, творчого потенціалу та готовності до інноваційної діяльності. Злободенною залишається і проблема організації освітнього процесу. Зокрема, компетентнісного підходу і розкриття творчих можливостей студентів як ресурсу для майбутньої професійної діяльності. Глибше розуміння професійної підготовки забезпечив фрагментарний аналіз окремих аспектів діяльності закладів вищої освіти в Україні, Великій Британії та Сполучених Штатах Америки (по одному закладу із кожного регіону). Установлено, що загальні тенденції підготовки аналогічні, проте європейські ЗВО акцентують увагу на міжнародній академічній мобільності; США — на практичній компоненті; України — теоретичній базі. На основі вищезазначеного матеріалу ми розробили ієрархічну модель факторів-детермінантів освітнього процесу підготовки освітніх менеджерів. Визначили, що їхній вплив, залежно від масштабності дії — лише на освіту чи на суспільство в цілому, може бути явний або латентний. Така модель дає чітке уявлення про місце освітнього менеджменту в суспільному житті. Перспективи дальших досліджень убачаємо в розробленні конкретних рекомендацій, що стосуються розв’язання актуальних проблем підготовки менеджерів освіти. Ключові слова: заклад вищої освіти, професійна підготовка, керівник, освітній менеджмент, лідерство, освітній процес, інновації, мислення зростання. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 13.
21
Shcherbak , N. V. "Упровадження інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 137–49. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження питань упровадження нових інноваційних практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України в контексті модернізації системи державного управління та реалізації парламентської реформи.
Наукова новизна визначається дослідженням упровадження нових інструментів та практик управління людськими ресурсами в Апараті Верховної Ради України з метою забезпечення модернізації його подальшої діяльності та виконання основних завдань парламентської реформи.
Висновки. Україна розпочала реалізацію широкомасштабної парламентської реформи та модернізацію системи державного управління. У зв’язку з цим особливого значення набувають питання розробки та упровадження нових інноваційних інструментів та практик управління людськими ресурсами в органах державної влади, зокрема в Апараті Верховної Ради України.
Вивчення кращих практик та досвіду зарубіжних країн у цій сфері свідчить про необхідність їх популяризації та упровадження нових інструментів управління людськими ресурсами на державній службі. Мова йде про такі інноваційні інструменти та практики з питань менеджменту та управління людськими ресурсами: розроблення та упровадження системи проведення ґендерного аудиту, внутрішньої системи управління якістю, розвиток корпоративної культури, управління талантами, розбудова системи наставництва (менторства), підтримка адаптації новопризначених працівників, удосконалення системи оцінювання результатів роботи державних службовців, інформатизація та автоматизація процесів управління людськими ресурсами, розвиток кадрової мобільності, підвищення рівня мотивації працівників та їх заохочення до покращення результатів роботи; розвиток лідерства, підвищення рівня професійної компетентності та кар’єрний розвиток, розвиток системи управління змінами тощо.
Одночасно проаналізовано усі можливі переваги та недоліки функціонування кожної з цих практик, а також перспективи їх упровадження в Апараті, насамперед із урахуванням специфіки цього державного органу та основних завдань реформи державного управління в Україні. Враховуючи вищевикладене, підготовлено комплексні пропозиції щодо забезпечення подальшої модернізації діяльності Апарату Верховної Ради України, розробки та упровадження нової широкомасштабної стратегії розбудови кадрового потенціалу Апарату (з урахуванням рекомендацій Європейського Парламенту, інших міжнародних організацій, а також основних завдань парламентської реформи, що реалізується в Україні).
22
Bondarenko, N. B., та T. O. Hryboiedova. "ПРОБЛЕМA ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.
23
Kurbatov, Sergiy. "СУЧАСНИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ: ПОЛЬСЬКІ ПІДХОДИ ДО СТРАТЕГІЇ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 1, № 1 (23 грудня 2019). http://dx.doi.org/10.37472/2707-305x-2019-1-1-4-3.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття містить огляд п’ятої фази проєкту «Інноваційний університет та лідерство», яка мала назву «Інтердисциплінарність та міжгалузевість і стратегії розвитку університету». Цей проєкт був ініційований Міжнародним фондом досліджень освітньої політики та Варшавським університетом за підтримки уряду Польщі та триває вже п’ять років. Автор аналізує програму тренінгів, семінарів і робочих зустрічей упродовж 4-29 листопада 2019 р. для групи, орієнтованої на розроблення стратегії діяльності сучасних університетів та вивчення польського досвіду у цій галузі. Відповідна робота проводилася на базі провідних польських закладів вищої освіти – Варшавського університету та Ягеллонського університету у Кракові. В рамках програми її учасники могли також ознайомитись із роботою інших закладів вищої освіти Польщі - Гірничо-металургійної академії імені Станіслава Сташиця у Кракові, Краківської академії імені Анджея Фріча Моджевського та Малопольського державного університету імені Вітольда Пілецького в Освенцимі. Зустрічі проходили як із представниками керівництва цих закладів, так і з представниками різноманітних підрозділів, що відповідають за важливі напрями діяльності – міжнародні зв’язки, фінанси, зв’язки із громадськістю тощо. Передбачається, що після повернення в Україну кожний із учасників реалізує розроблений мікропроєкт у власному закладі вищої освіти чи академічній установі.
24
Drach, Iryna. "ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ НАПН УКРАЇНИ: ДОСЯГНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 4, № 1 (21 лютого 2022). http://dx.doi.org/10.37472/v.naes.2022.4107.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено діяльність Інституту вищої освіти НАПН України як однієї з провідних наукових установ, що досліджує перспективи розвитку вищої освіти в Україні, оптимальні шляхи її інтеграції у європейський і світовий освітньо-науковий простір. Дослідницьку діяльність інституту спрямовано на аналіз та узагальнення світових досягнень у сфері вищої освіти та імплементацію результатів досліджень задля удосконалення вітчизняної вищої освіти. Експертна діяльність інституту забезпечується шляхом активної участі наукових працівників у складі національної команди експертів з реформування вищої освіти в Україні; робочих груп, акредитаційної комісії, сектору вищої освіти науково-методичної ради, науково-методичних комісій МОН України; експертних груп та галузевої експертної ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти; експертної групи з оцінювання ефективності діяльності наукових установ за науковим напрямом соціогуманітарних наук. В інституті реалізуються освітньо-наукові програми для підготовки здобувачів вищої освіти третього (освітньо-наукового) рівня «Політика і лідерство у вищій освіті» та «Викладання і навчання у вищій освіті» галузі «01 Освіта / Педагогіка» за спеціальністю 011 «Освітні, педагогічні науки», які акредитовані Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти із визначенням «зразкова». Міжнародна діяльність інституту сприяє використанню результатів досліджень для розвитку як системи вищої освіти України, так і інституційного потенціалу закладів вищої освіти. Стратегічними цілями Інституту є: визначення та обґрунтування орієнтирів розвитку університетів України у контексті європейської інтеграції; посилення інституційної спроможності університетів України, розвиток їх лідерського потенціалу; творення мережі лідерів змін у вищій освіті України; розбудова національної платформи кращих практик університетів України.
25
Drach, Iryna, та Yurii Skyba. "ДІЯЛЬНІСТЬ ІНСТИТУТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ". Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine 4, № 1 (10 травня 2022). http://dx.doi.org/10.37472/v.naes.2022.4126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано особливості діяльності Інституту вищої освіти НАПН України в умовах воєнного часу. На виконання Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64/2022, розпорядження НАПН України від 24 лютого 2022 р. № 19-Р працівників Інституту вищої освіти НАПН України переведено на дистанційний режим роботи (наказ директора Інституту від 24 лютого 2022 р.). Діяльність колективу Інституту здійснювалася за такими напрямами: організаційна, дослідницька, освітня, експертна та волонтерська. На засіданнях дирекції та Вченої ради Інституту вищої освіти НАПН України обговорювалися питання щодо організації діяльності Інституту в умовах воєнного часу, зокрема, збереження інфраструктури установи, роботи бухгалтерії, моніторингу місця перебування працівників, необхідності оновлення складу редакційної колегії журналу «Філософія освіти», підготовки звернень та листів до міжнародних організації, академічної спільноти Європейських країн щодо протидії війні Російської Федерації проти України. Для моніторингу реалізації дослідницької діяльності відбулися засідання відділів, на яких наукові працівники звітували про виконання індивідуального плану наукових досліджень за перший квартал 2022 р. Експертна діяльність здійснювалася шляхом підготовки пропозицій до нормативно-правових актів МОН України, рецензування статей до періодичних наукових вітчизняних і міжнародних фахових видань. Для реалізації освітньої діяльності налагоджено комунікацію аспірантів з науковими керівниками та керівництвом Інституту; здійснено моніторинг виконання ними індивідуальних планів наукової роботи; проводиться профорієнтаційна робота щодо прийому до аспірантури та докторантури Інституту за спеціальністю «011 — Освітні, педагогічні науки». Вчені Інституту здійснювали активну волонтерську діяльність — надавали фінансову та матеріально-технічну допомогу Збройним Силам України; спільно з громадською організацією «Інститут лідерства, інновацій на розвитку» започаткували ініціативу «Academics to Academics» (A2A), спрямовану на підтримку академічного персоналу університетів України, переміщених з регіонів, що перебувають у зоні активних бойових дій.