Статті в журналах з теми "Міжнародна освіта"

В оглядовій статті на підставі інтегрованого аналізу ключових документів ЮНЕСКО (Рекомендацій Міжнародних конференції з освіти дорослих CONFINTEA (1985 р., 1997 р., 2003 р., 2009 р.), Глобальних звітів з освіти дорослих (2009 р., 2013 р., 2016 р., 2019 р.)) окреслено вплив доказових досліджень освітньої політики вобґрунтуванні напрямів розвитку освітньої політики в галузі навчання й освіти дорослих у світовому освітньому просторі наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Встановлено, що у визначеному періоді необхідність розвитку освіти дорослих обумовлена динамікою соціального і науково-технічного прогресу; змінами в змісті й характері праці й суспільної діяльності людей; збільшенням вільного часу і можливостей його раціонального використання; запитами ринку праці, головними вимогами, якого стають підвищення компетентності й професіоналізму фахівця. Залучення дорослої людини до різних форм освітньої діяльності впродовж життя сприяє не лише задоволенню власних потреб, а й самореалізації у вільному виборі місця, часу, траєкторії удосконалення. Доведено, що з 70-х рр. в ХХ ст. й донині ЮНЕСКО відіграє ключову роль у формулюванні та дисемінації в сфері освітньої політики концепції навчання впродовж життя. Концепція, по суті, передбачає реструктуризацію існуючої системи освіти та використання освітнього потенціалу навчання дорослих поза традиційною освітньою системою з метою впливу на розвиток різних соціальних груп та індивідуальний розвиток кожної людини. У світі накопичено значний конструктивний досвід розвитку теорії і практики освіти дорослих, який акумулюється, поширюється й впроваджується завдяки діяльності міжнародних організацій глобального масштабу, зокрема ЮНЕСКО. Ця міжнародна організація генерує ідеї й вибудовує освітню політику, що ґрунтується на надійних статистичних даних і результатах глобальних емпіричних досліджень. Ключові слова: безперервна освіта впродовж життя, освіта дорослих, міжнародна освітня політика, критична педагогіка, ЮНЕСКО, Міжнародна конференція з освіти дорослих CONFINTEA

У 2020 році міжнародна спільнота постала перед новим викликом для безпеки людства – пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вказане явище вплинуло на низку сфер нашого життя, таких як міжнародна комерція, логістика, туризм, освіта. Коли все суспільство змушено було залишитись вдома, люди почали втрачати роботу, поставки товарів зупиняються, а транспортування пасажирів та вантажів знизилось, виникає логічне питання, яким чином слід виконувати зобов’язання, що передбачені міжнародним договором? У цій статті пандемія COVID-19 буде досліджено як форс-мажорну обставину, яка впливає на порядок виконання міжнародного договору та інші правові наслідки для сторін такої угоди. Зважаючи на попередній досвід пандемій, можна зробити висновок про необхідність розробки підходів до взаємних поступок та відступу від окремих положень міжнародних угод на підставі стрімкого поширення інфекційних хвороб.

Мета дослідження полягає у розкритті передумов становлення та розвитку дипломатичних систем і підготовки дипломатичних кадрів у державах Вишеградської четвірки (V 4) у 1991–2004 рр. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності, системності, науковості, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українські та зарубіжній науці розглянуто передумови становлення дипломатичних систем та підготовки дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991–2004 рр.) в органічній єдності, виокремлено групи зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливали на ці процеси, проаналізовано особливості становлення та розвитку дипломатичних систем та підготовки відповідних фахівців у кожній з держав V 4. Висновки. Виокремлені чинники, які впливали на формування та розвиток дипломатичних систем та підготовку дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991 – 2004 рр.), умовно згруповано в зовнішні (макрочинники: розпад Радянського Союзу, падіння Берлінської стіни, крах комуністичного режиму, набуття незалежності та суверенітету Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, організація дипломатичних служб цих держав, зміцнення власного іміджу на міжнародному рівні, участь держав у міжнародних структурах, міжнародна політика, освітні ініціативи ЄС тощо) та внутрішні (мезо- та мікрочинники: суспільно-політична ситуація в державах V 4, розвиток дипломатичної служби, зовнішньополітичний курс держави, офіційна політика Вишеграду та Болонська система, національна освітня політика кожної з держав, належна нормативно-законодавча база, розвиток вищої освіти у кожній з держав, освітні системи в Радянському Союзі і в Україні, де теж готувалися кадри фахівців з міжнародних відносин, іншомовна освіта як пріоритетна державна політика тощо). Ці групи детермінант взаємопов’язані і творять складну систему, що програмувала створення дипломатичних служб, розвиток дипломатичної освіти у державах V 4.

Освіта є одним з основних прав людини, що закладає ба-зис для розвитку країни в цілому та її окремих регіонів. В Україні функціонують значна кількість закладів вищої освіти, які сприяють реалізації цього права. В Україні іс-нують переміщені заклади вищої освіти, які вимушено змінили місце свого розташування у 2014 році внаслідок збройного конфлікту. Вимушене переміщення закладів освіти суттєво вплинуло на сталість їх функціонування через втрату ними матеріально-технічної бази, кадрово-го потенціалу, вплив негативних чинників, як от близь-кість до лінії зіткнення, від’їзд населення з Донецької та Луганської областей тощо. Стаття спрямована на дос-лідження ролі міжнародної допомоги у відновленні робо-ти переміщених закладів вищої освіти, зокрема, на прик-ладі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (СНУ ім. В. Даля). В статті зазначено, що переміщення закладів вищої освіти на нове місце було складним процесом, який міг су-проводжуватися конфліктами, утрудненою адаптацією тощо. Створена у 2016 році Рада ректорів переміщених закладів вищої освіти, як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві освіти і науки України, сприяла підт-римці цих закладів та захисту прав учасників освітнього процесу. Проте найсуттєвішу підтримку відновленню функціонування надала міжнародна спільнота через різ-номанітні проєкти і програми допомоги. Сьогодні СНУ ім. В. Даля, як і решта переміщених закла-дів вищої освіти, став повноцінним учасником регіональ-ного розвитку, осередком згуртованості і активного гро-мадянства, майданчиком для діалогу між різними регіо-нальними стейкхолдерами. Завдяки отриманню міжнаро-дної допомоги в університеті було створено різні майдан-чики і центри, діяльність яких сприяє розвитку м’яких на-вичок здобувачів, партнерству і співпраці з громадами, сталому розвитку регіону в цілому. При СНУ ім. В. Даля створено дві громадські організації, з якими за підтримки міжнародних організацій реалізовано суттєву кількість проєктів. В статті наведені приклади різних проєктів, що реалізовано СНУ ім. В. Даля, зокрема, відзначено про важливість поточного проєкту ЄС «Відродження пере-міщених університетів: посилення конкурентоспромож-ності, підтримка громад» (REDU), який спрямований на досягнення багатьох різнопланових цілей. На основі пред-ставлених проєктів, в статті узагальнено основні ре-зультати діяльності закладів вищої освіти, досягненню яких сприяє міжнародна підтримка.

У статті визначено, що міжнародні програми та проекти у сфері вищої освіти варто розглядати у двох аспектах – забезпечення участі учасників освітнього процесу з України у міжнародних освітніх програмах та проектах в рамках міжнародної академічної мобільності і забезпечення реалізації міжнародних програм та проектів на території України. Виявлено, що наразі в Україні найчастіше діють міжнародні освітні програми та проекти грантового характеру. Однак, не всі вони за своїм змістом відповідають вектору розвитку України, цінностям, культурі, традиціям, проблемним питанням, які потребують першочергового вирішення, в окремих випадках, вони не реалізуються на взаємовигідних умовах. Тому наукова проблема залишається актуальною й потребує пошуку шляхів її вирішення. Встановлено, що міжнародне співробітництво у сфері вищої освіти є важливим елементом діяльності як держави, так і учасників освітнього процесу. Одним із ключових факторів міжнародного співробітництва є міжнародні програми та проекти у сфері вищої освіти, які сприяють обміну інформації, знаннями, кращими практиками, міжкультурній комунікації.

Звернено увагу на сутність освіти для сталого розвитку. Проаналізовано основні міжнародні ініціативи щодо формування та впровадження освіти для сталого розвитку. Окреслено відмінності між екологічною освітою і освітою для сталого розвитку. Під екологічною освітою розуміємо добре структуровану освіту, яка фокусується на відносинах між людиною та довкіллям задля його збереження, охорони та належного управління природними ресурсами. Підкреслено, що освіта для сталого розвитку – це міждисциплінарна методологія навчання, яка охоплює інтегровані соціальні, економічні та екологічні аспекти формальної, неформальної та інформальної освіти. Освіта для сталого розвитку охоплює екологічну освіту, але є ширшим поняттям, що враховує соціо-культурні та соціо-політичні чинники, такі як: рівність, бідність, демократія та якість життя. Роль освіти для сталого розвитку підкреслено вкладом у розвиток знань, цінностей та навичок, необхідних для участі у прийнятті рішень для покращення якості життя на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях. Визначено компетенції освіти для сталого розвитку. Проаналізовано основні завдання і підходи щодо впровадження освіти для сталого розвитку, які викладені в міжнародних документах Організації Об'єднаних Націй та Європейського Союзу. Акцентовано увагу на значеннях наукових публікацій, які стосуються практичних питань щодо формування та впровадження освіти для сталого розвитку, особливо щодо зміни навчальних планів, створення інституційних умов для просування освіти для сталого розвитку у вищих навчальних закладах, взаємодоповнювальних підходів до освіти для сталого розвитку в коротко- та довготерміновій перспективі. Подано хронологічний аналіз міжнародних ініціатив з освіти для сталого розвитку. Сформовано рекомендації щодо формування та впровадження освіти для сталого розвитку в Україні.

АНОТАЦІЯ Метою статті є визначення сучасних викликів інтернаціоналізації вищої освіти (ІВО), які стосуються розбіжностей між дискурсом і реаліями. Завдяки теоретичному методу порівняльного аналізу актуальних досліджень процесу ІВО на прикладі Канади; концептуальних підходів до вивчення ІВО, встановлено тенденцію щодо появи розбіжностей між словами і ділом стосовно ІВО на національному та глобальному рівнях, представлено детальне розуміння того, як виглядає інтернаціоналізація на практиці. Визначено основні виклики ІВО та перспективи їх подолання в контексті діяльності університетів. Канадські університети обрали інтернаціоналізацію ключовим пріоритетом стратегічного планування; це видно з їх офіційних стратегічних документів. Наприклад, університет Джонстона окреслив проєкт «NGS» (Північ іде на південь) як модель ІВО. На офіційному рівні він є визначною моделлю ІВО та прикладом для навчальних закладів. На основі аналізу дослідження М. Ларсена ми повинні зазначити факт розбіжностей між офіційним дискурсом та реаліями програми. Розбіжність була виявлена лише після тривалого, рефлексивного процесу, оскільки органи влади завжди замовчували критиків програми. Ми також можемо констатувати, що проєкт з самого початку мав нерівні стосунки між представниками університету, які вважаються носіями знань та навичок, та місцевими партнерами. Лише в деяких випадках відносини відображають партнерство. Хоча теоретично міжнародна вища освіта має забезпечити критичних, відповідальних та зайнятих громадян світу, але на практиці йдеться про комерціалізацію досліджень, отримання доходу та формування міжнародної репутації. Ключові слова: інтернаціоналізація вищої освіти, розбіжності, університети, виклики, перспективи.

Авторами обгрунтовано актуальність досліджуваної проблеми. Автори статті дискутують щодо сучасних тенденцій розвитку Європейської системи освіти в ракурсі освіти дорослих; розглядають спектр пропозицій з боку країн Європи щодо участі фахівців у програмах наукового туризму; визначають сучасний стан та можливості наукового туризму для професійного вдосконалення викладачів педагогічних університетів; окреслюють перспективи щодо залучення іноземних колег до участі у програмах наукового туризму на базі вітчизняних освітньо-наукових інституцій. Доведено, що науковий туризм є однією з найефективніших форм вивчення європейського досвіду. Нову інформацію, знання та вміння, здобуті під час наукових подорожей, викладачі педагогічних університетів мають активно використовувати у подальшій практичній професійній діяльності. Автори вважають, що Україна має значний потенціал у сфері наукового туризму за умови здійснення певних кроків, що сприятимуть розвитку інфраструктури, презентації наукових та освітніх здобутків, заохочення університетів і науково-дослідних центрів до інтенсифікації міжнародного наукового співробітництва. Ключові слова: заклади вищої освіти, міжнародна співпраця, науковий та освітній туризм, освіта дорослих, педагогічний університет, підвищення професіоналізму.

Статтю присвячено актуальній проблемі розвитку вищої освіти України – її демократизації. Визначено роль демократичного освітнього середовища як невід’ємної частини інноваційного потенціалу, що створює певні передумови для інноваційної діяльності закладу вищої освіти. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі в ньому представників університетів України. Детально представлено досвід університетів-учасників проєкту з розбудови демократичного освітнього простору в закладах вищої освіти, презентований на міжнародній підсумковій конференції «Демократія та освіта: викладання та навчання демократії в початковій школі та педагогічній освіті».

У статті висвітлені питання професійної підготовки інженерів у контексті вимог британських та європейських інженерних організацій та асоціацій. З’ясовано роль і пріоритетні напрями діяльності відомих міжнародних організацій, асоціацій, освітніх комітетів, Рад, центрів, фондів, комісій щодо сприяння розвитку інженерної освіти в світі. Розглянуто діяльність деяких відомих організацій, не тільки у Європі, але й в усьому світі: Європейська федерація національних інженерних асоціацій, яка співпрацює з іншими загальновідомими організаціями у сфері вищої технічної освіти як Світова федерація інженерних організацій, Міжнародна Асоціація неперервної інженерної освіти, Європейське товариство інженерної освіти, Європейська Асоціація вищої технічної та професійно-технічної освіти, Асоціація інженерів Німеччини та інші. Розглянуто діяльність Європейської мережі акредитації інженерної освіти та визначено шість акредитаційних агентств, що входять в Європейську мережу акредитації інженерної освіти. Визначено три рівні кваліфікацій: інженер, інженер-технолог і технік, які розрізняються по рівню компетенцій в різних видах діяльності. Розглянуто роль Технічної ради Великої Британії, яка затверджує та підтримує міжнародні стандарти інженерної професійної компетентності та етики. Вони детально описані у Великій Британії стандартом професійних інженерних компетенцій. У статті визначено, що Конгрес міжнародного інженерного альянсу займається проблемами розробки та використання спільних стандартів в інженерній освіті. З’ясовано, що Світовий Конгрес затвердив офіційні міжнародні стандарти у сфері інженерної вищої освіти, які допоможуть студентам, викладачам, молодим інженерам та науковцям зорієнтуватися, до чого потрібно прагнути, чого необхідно досягти, які знання та вміння необхідні для сучасного інженера. Проведено аналіз літературних джерел та зроблені висновки щодо особливостей функціонування інженерної освіти в країнах ЄС.

Стаття присвячена аналізу правовідносин з соціальної інклюзії у сфері вищої та фахової перед-вищої освіти. Пріоритетність інклюзивних підходів обумовлена суспільним запитом на реальне забезпе-чення рівних можливостей в отриманні якісної освіти усіма споживачами освітніх послуг. Освітняінклюзія виступає багаторівневим завданням, яке поєднує як безпосередньо освітні послуги, так і психо-лого-педагогічні, реабілітаційні та соціальні аспекти. Зокрема соціальний зміст інклюзії, пов'язаний зотриманням вищої та фахової передвищої освіти, має спрямування на соціалізацію осіб з інвалідністюта маломобільних груп, на створення підґрунтя для отримання ним високих професійних навичок. Уроботі розглянуто проблемні питання, пов’язані з термінологічним наповненням нормативно-правовихактів, імплементацією міжнародних стандартів, фінансування та розробки механізмів реального вті-лення положень законодавства у життя. Стаття ґрунтується на дослідженнях прикладного характе-ру, що були реалізовані представниками закладу вищої освіти та громадянського суспільства у сферіаналітики щодо реалізації принципів доступності, якості освітніх послуг, що мають інклюзивну складо-ву для всіх учасників освітнього процесу.Ключові слова: освіта, інклюзія, освітнє середовище, маломобільні групи, здобувач вищої освіти, особливі освітні потреби, освітній ландшафт, доступність, розумне пристосування.

У статті здійснено аналіз особливостей діяльності економічного факультету Массачусетського технологічного інституту. Акцентовано увагу на тому, що університет відіграє ключову роль у розвитку багатьох галузей сучасної науки і практики. Установлено, що значний внесок у розвиток економічного факультету на базі Школи гуманітарних, художніх і соціальних наук зробив Ф. Уокер – заслужений економіст, член Національної академії наук США, третій президент Массачусетського технологічного інституту. У ході дослідження простежено навчальні завдання, що висуваються перед викладачами під час підготовки бакалаврів, магістрів та докторів філософії з економіки, окреслено фахові дисципліни (обов’язкові та вибіркові), визначено методи навчання, зокрема інтерактивні, наприклад, «case study», ділові ігри, господарські ситуації, робота над реальними проєктами державних службовців чи приватних корпорацій, що використовуються як під час аудиторної, так і самостійної роботи. З’ясовано, що інститут впроваджує новітні методи викладання не лише в межах США, а й шляхом дистанційного навчання, виходить на міжнародний рівень, зокрема за допомогою проєктів MIT OpenCourseWare, MITx та MicroMasters. На підставі аналізу навчальних програм, що пропонуються на економічному факультеті, узагальнено компетенції випускників-економістів Массачусетського технологічного інституту. Досвід МТІ показує, що сучасна економічна освіта США передбачає оволодіння освітніми ступенями бакалавра (Undergraduate level), магістра (Graduate level) та доктора філософії (PhD). Підготовка фахівців економічного профілю полягає у вивченні таких дисциплін, як: політична економія, мікро- та макроекономіка, теорія ймовірності, статистика, економіко-математичне моделювання, економічне застосування теорії ігор, фінансові ринки, маркетинг, економічний розвиток, міжнародна економіка та багато інших. Серед провідних методів навчання визначено інтерактивні методи («case study», ділові ігри, господарські ситуації, робота над бізнес-проєктами, ланч-семінари, польові обіди тощо).

Актуальність статті обґрунтовується беззаперечним впливом процесів інтернаціоналізації як на ефективність, так і на міжнародну конкурентоспроможність університетів, внаслідок чого вони перетворюються на активних учасників світового ринку освітніх послуг. У статті визначено основні особливості інтернаціоналізації освіти у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна в умовах глобалізації та проаналізовано основні акценти інтернаціоналізації. Відзначено, що університет здійснює активну роботу над міжнародним іміджем та підвищенням привабливості серед іноземців і має значні успіхи, про що свідчать високі рейтингові місця у міжнародних системах ранжування. Медичний факультет також поступово долучається до використання можливостей інформаційних технологій, а відтак і технологій дистанційної освіти для інтернаціоналізації вищої медичної освіти, що відкриває нові перспективи і можливості. В університеті акцентовано увагу на академічній мобільності та створюються сприятливі умови для її реалізації. Участь у міжнародних наукових колабораціях, конференціях, форумах, програмах двостороннього і багатостороннього міждержавного обміну в рамках міжнародних освітніх та наукових програм є одним із головних напрямів інтернаціоналізації. У статті висвітлено питання місця інтернаціоналізації вищої освіти у стратегічному управлінні університетом; зазначено останні інтернаціоналізаційні тенденції; перераховано позитивні аспекти інтернаціоналізації вищої освіти, а також елементи, які необхідно розвивати в умовах інтернаціоналізації.

У статті окреслено особливості проведення щорічних вебінарів «Рідномовна і багатомовна освіта у контексті сталого розвитку суспільства» присвячених Міжнародному дню рідної мови, що був започаткований та затверджений 21 лютого 2000 року на Генеральній конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (далі – ЮНЕСКО). Щороку, напередо-дні святкування Міжнародного дня рідної мови Кафедра ЮНЕСКО «Неперервна професійна освіта ХХІ століття» Національної академії педагогічних наук України спільно з Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України організовує вебінар з питань рідномовної і багатомовної освіти. До тематичних напрямів роботи вебінару, щороку приєднуються провідні заклади вищої освіти, післядипломної педагогічної освіти, середньої освіти, недержавні громадські організації, органи влади та місцевого самоврядування, а також різні зарубіжні інституції. У вебі-нарі щороку беруть участь понад 150 наукових, науково-педагогічних працівників, вчителів, студентів, магістрантів, аспірантів, докторантів, представників недержавного сектору та органів місцевого сомоврядування. Онлайн зв’язок вебінару уможливлює дистанційно обговорювати, аналізу-вати і узагальнювати важливі питання мової освіти та обгрунтовувати пропозиції щодо удоско-налення та розвитку проблемних питань рідномовної і багатомовної освіти, ураховуючи досвід провідних країн світу. Вебінари та інші масові заходи, присвячені Міжнародному дню рідної мови, які проводить Кафедра ЮНЕСКО, оприлюднено на офіційних інтернет порталах, веб-сайтах, засобах масової інформації, а також на міжнародній арені. Зокрема, у 2019 році два масових заходи Кафедри, було опубліковано на спеціально створеній ООН та ЮНЕСКО міжнародній онлайн платформі «Міжнародний рік мов корінних народів – 2019».

Автор ґрунтовно аналізує проблематику сучасної (зарубіжної та української) державної освітньої політики, висвітлює її формування та характерні ознаки, визначені багатьма дослідниками, які тлумачать це поняття по-різному, що зумовлено різними факторами, розглядуваними під різними кутами зору. У зв’язку з неоднаковим економічним розвитком сучасних держав світу їхня державна освітня політика спрямована на різні елементи систем освіти та їх розвиток. У статті розглядаються об’єкт, принципи та цілі освітньої політики; законодавство, законодавчі та міжнародні правові акти про освіту, міжнародні та міждержавні договори, ратифіковані вищими законодавчими органами, стратегічні документи розвитку освіти тощо.

У статті висвітлено проблеми формування та оцінювання іншомовної компетентності студентів вищих навчальних закладів; надано результати аналізу та характеристика основних міжнародних онлайн тестів для об’єктивного оцінювання рівня володіння англійською мовою студентами закладів вищої освіти. Такі тести можуть забезпечувати їхнє самонавчання та самооцінювання. Відтворено структури міжнародних онлайн тестів із англійської мови як іноземної та наведені приклади тестових завдань. Виокремлено, проаналізовано та схарактеризовано основні міжнародні онлайн тести для об’єктивного оцінювання рівня володіння англійською мовою студентами закладів вищої освіти. Виокремлено, проаналізовано та схарактеризовано основні міжнародні онлайн тести, що можуть забезпечувати самонавчання та самооцінювання, для об’єктивного оцінювання рівня володіння англійською мовою студентами закладів вищої освіти, а саме: тести Кембриджської шкали оцінки професійних компетентностей викладачів іноземної мови; тести Кембриджського екзамену, що містить у собі такі тести, як Ключовий тест з англійської мови; Попередній тест з англійської мови; Перший сертифікат з англійської мови; Сертифікат із прогресивним рівнем володіння англійською мовою; Сертифікат із майстерним рівнем володіння англійською мовою; Інтернет орієнтований тест з англійської мови як іноземної та Міжнародна тестова системи англійської мови. Аналіз цих тестів показав, що вони, загалом, складаються з чотирьох частин, таких як читання, слухання, говоріння, письмо, та базуються на Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. Ці тести є зручним інструментом у процесах викладання англійської мови та навчання мові, оскільки забезпечують такі функції: викладачеві – зручну швидку перевірку рівня володіння студентом англійською мовою, можливість переглянути типові помилки та обговорити їх зі студентами для корегування їхнього подальшого плану навчання, можливість підвищити рівень викладання іноземної мови завдяки використанню онлайн тестів; студенту – можливості неперервного навчання англійській мові та постійного підвищення свого рівня володіння мовою для отримання в подальшому необхідного сертифіката. Перспективами подальших досліджень є впровадження міжнародних онлайн тестів в освітній процес закладу вищої освіти для проведення оцінювання рівня володіння англійською мовою та аналіз впливу цих інструментів на рівень іншомовної компетентності студентів.

У статті висвітлюється міжнародний та вітчизняний досвід впровадження цифрових освітніх хабів для підтримки громадянської освіти як елементу інформаційно-цифрового навчального середовища. Проаналізовано основні поняття, розглянуто теоретичні підходи вітчизняних і зарубіжних дослідників та визначено роль цифрового освітнього хабу як сучасного інструменту інформаційно-цифрового навчального середовища. Обґрунтовано поняття «цифровий освітній хаб», що є багатофункціональним цифровим освітнім простором, де зібрано електронні освітні ресурси, навчальні матеріали, інструменти, технології; забезпечуються організаційно-педагогічні умови для набуття знань, формування та розвитку компетентностей учасників освітнього процесу, створено умови для ефективної та оперативної акумуляції інтелектуального потенціалу, що сприяє професійному та особистому самовдосконаленню, створенню інновацій та їх впровадженню в освіту. Опрацьовано вітчизняну законодавчу базу, що визначає актуальність громадянської освіти та потенціал цифрових освітніх хабів. На основі досвіду Нідерландів і Бельгії описано інструменти цифрових освітніх хабів, засобами яких реалізується громадянська освіта та її елементи в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. Здійснено аналіз сучасного стану впровадження освітніх хабів у вітчизняній освітній практиці та виявлено проблеми, що потребують ґрунтовного дослідження. Практичне значення цифрового освітнього хабу як складової інформаційно-цифрового навчального середовища полягає у сприянні створенню інновацій та їх упровадженню в освіту; реалізації проєктів; формуванні та розвитку особистості сучасного громадянина, що активно діє у цифровому середовищі. Новизна дослідження полягає в тому, що на основі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду надано рекомендації вітчизняним фахівцям щодо створення ресурсного цифрового освітнього хабу для підтримки громадянської освіти.

Цивілізаційні процеси початку ХХІ століття означені глобалізацією комунікації, формуванням ідеології інформаційного суспільства, які вирішальним чином впливають на міжнародне середовище, радикально змінюють міжнародну політику, національні, зовнішньо– і внутрішньополітичні доктрини, зумовлюють необхідність з'ясування пріоритетів та розробки оптимальних програм у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Система освіти будь-якої держави є невід`ємною частиною загальної сукупності її соціально-економічних відносин. Реалізація адекватного аналізу функціонування та розвитку освітніх процесів і систем, організація ефективного управління ними, забезпечення відповідного рівня якості результатів діяльності фактично неможливі без урахування їх взаємодії з навколишнім середовищем, а також мінімізації ризиків виникнення конфліктів інтересів. Загальна безпека країни може бути забезпечена лише за рахунок одночасного вирішення цього питання в ряді різноманітних галузей, а саме: військовій, технічній, технологічній, економічній, фінансовій, політичній, екологічній, інформаційній тощо. Інформаційна домінанта посилює ефект глобальної політики, визначає значущість країн у світовій ієрархії, виступає чинником міжнародних впливів, інструментом дипломатії та глобальної стратегії світового порядку. Для вищої освіти України такі процеси розглядаються через призму завдань входження до Європейського простору вищої освіти (ЄПВО), вихідним концептом якого з 2005 року є реалізація принципів Болонського процесу. Освітня сфера не може бути винятком із наведеного вище переліку, хоча б у зв`язку з тим, що першочерговим завдання її функціонування є підготовка висококваліфікованих фахівців для всіх без винятку перерахованих галузей. І в такому сенсі аспекти безпеки освіти є визначальними для всіх інших сфер соціально-економічного життя.

У статті здійснено аналіз сучасного стану морської освіти за кордоном. Проаналізовано дослідження щодо професійної підготовки морських фахівців за кордоном і зроблено висновок про не достатнє висвітлення питання дослідження підходів та засобів навчання у морських освітніх закладах за кордоном, що спрямовані на підвищення ефективності морської освіти. Висвітлено значення таких міжнародних інститутів як Міжнародна асоціація морських університетів та Міжнародний морський університет в удосконаленні професійної підготовки майбутніх морських фахівців. Проаналізовано дослідження щодо проблем удосконалення професійної підготовки морських фахівців у країнах, що розвиваються (Південна Африка, В’єтнам). Визначено, що для удосконалення професійної підготовки майбутніх морських фахівців в Україні можуть бути використані такі підходи як міждисциплінарний, дуальний, інформативний, дослідницький, інтегративний, а також принцип мобільності. Як ефективні засоби навчання визначено засоби віртуальної та доповненої реальності, мобільні технології та дистанційне навчання.

Неперервному професійному розвитку педагогів у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії приділяється велика увага. Система підготовки та перепідготовки фахівців країни є одна з найдосконаліших в Європі. Протягом багатьох років у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії організовуються дослідження в галузі постійного педагогічного навчання. Крім того, участь у різних міжнародних проєктах забезпечує широку теоретичну та практичну базу для розвитку нових підходів у цій галузі. Виокремлено підходи до визначення сутності поняття «неперервна освіта», яка розглядається як: філософсько-педагогічна концепція, згідно з якою освіта трактується як процес, що охоплює все життя людини; важливий аспект освітньої практики на різних ступенях системи освіти, що представляє її як постійне цілеспрямоване освоєння людиною соціокультурного досвіду різних поколінь; принцип організації освіти на загальнодержавному та регіональному рівнях; принцип реалізації державної політики в галузі освіти; сучасна світова тенденція в галузі освіти; парадигма науково-педагогічного мислення. За рекомендаціями Міжнародної комісії з освіти для ХХІ ст. (керівник Жак Делор), освіта упродовж життя має відкрити можливість навчання для всіх, передбачуючи при цьому різноманітні завдання, що представлені у статті. Розкрито процес розвитку теорії і практики неперервної освіти в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що має свої специфічні риси та загальні принципи. У статті підкреслено, що з кожним роком зростає інтерес британського уряду до неперервної педагогічної освіти, а саме до його форм, які представлені у статті.

Мета полягає у визначенні ініціатив міжнародної стандартизації в сфері хмарних обчислень. Впровадження технологій на основі концепції хмарних обчислень у різні сфери діяльності, зокрема в освітню, може сприяти модернізації освіти в цілому, її переходу на якісно новий рівень, подальшому розвитку за принципах відкритості й доступності. Поряд із цим виникає потреба розроблення відповідних механізмів забезпечення якості хмарних ресурсів і послуг, їх відповідності низці технічних, технологічних, психолого-педагогічних, ергономічних та інших вимог. У цьому контексті, знаковим є діяльність спільного технічного комітету Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), яким наразі вже розроблено стандарти, що визначають термінологію й типову архітектуру хмарних обчислень. Завдання: окреслити значення хмарних обчислень для освітньої галузі; обґрунтувати доцільність стандартизації хмарних обчислень; розглянути перші міжнародні ініціативи в даній сфері. Об’єкт: стандартизація в сфері ІТ. Предмет: міжнародний досвід стандартизації в сфері хмарних обчислень. Методи: аналіз джерельної бази, нормативних документів. Висновки: для розвитку освітнього середовища на засадах відкритості й доступності, що є визначальними принципами сучасної освітньої парадигми, необхідне впровадження технологій, що дозволили б віддалено оперувати усіма необхідними даними. Такі можливості надають технології на основі концепції хмарних обчислень. З розвитком технологій хмарних обчислень функціональність електронних ресурсів і послуг значно зростають. Поряд із цим виникає потреба забезпечення якості цих ресурсів і послуг, зокрема шляхом стандартизації. Основним завданням міжнародної стандартизації у сфері хмарних обчислень є створення середовища, яке забезпечило б доступ споживачів до послуг у будь-якому регіоні світу, незалежно від засобів і технологій, які вони використовують, таким чином забезпечуючи підґрунтя для подальшого розвитку відкритої освіти. Наступним кроком має стати розроблення аутентичних державних стандартів, що визначатимуть основні вимоги до ІТ, зокрема хмарних технологій, слугуватимуть гарантом їх безпечності для використання в освітніх цілях.

У статті здійснено аналіз системи підготовки фахівців із міжнародних відносин у канадських закладах вищої освіти, досягнення яких у сфері підготовки висококваліфікованих спеціалістів та залучення все більшої кількості іноземних студентів є добре відомими. Обґрунтовано необхідність аналізу канадського досвіду для вдосконалення системи підготовки фахівців із міжнародних відносин у закладах вищої освіти України. Чітко визначено завдання проведеного дослідження. Наведено головні особливості підготовки фахівців із міжнародних відносин у канадських вищих навчальних закладах з огляду на години навчання, пропоновані навчальні дисципліни, міжнародні можливості. Автори аналізують навчальні програми для студентів спеціальності «Міжнародних відносини» у деяких університетах Канади, а саме університеті Маунт Еллісон та Університеті Британської Колумбії (UBC). Зазначається, що Канада має свої очевидні особливості у підготовці фахівців із міжнародних відносин, які в основному зумовлені різноманітністю університетів, цілями їх студентів, можливостями кар’єрного росту, культурною спадщиною. Виокремлено та охарактеризовано навчальні дисципліни спеціальності «Міжнародні відносини» відповідно до років навчання. Встановлено, що спочатку пропонуються вступні предмети спеціальності з поступовим збільшенням основних предметів, які чітко орієнтовані на професійний розвиток. Окрім основних дисциплін, студенти мають змогу вибирати факультативні предмети. Сформульовано пропозицію щодо впровадження навчальної дисципліни «Гендер та міжнародні відносини» в українських закладах вищої освіти, яка може розглядатися як основа для вдосконалення системи підготовки фахівців із міжнародних відносин, оскільки поглиблює їхню обізнаність у нерівності та гендерній несправедливості у світі політики, щоб запобігти подібних ситуацій у їхньому професійному досвіді. Зроблено висновок, що досвід канадських закладів вищої освіти варто враховувати з метою удосконалення системи підготовки фахівців із міжнародних відносин.

У статті проаналізовано тенденцій розвитку європейської системи освіти; з’ясовано нові функції вчителя та викладача педагогічного університету в умовах євроінтеграції; проаналізовано пропозиції європейських країн щодо програм наукового стажування; визначено су-часний стан і можливості закордонного стажування для професійного розвитку викладачів українських педагогічних університетів; окреслено перспективи організації наукового стажування для закордонних колег.З метою підготовки нового європейського вчителя викладачі педагогічних університетів мають бути добре ознайомлені з досвідом підготовки майбутніх учителів у країнах Європейського Союзу. Найефективнішою формою вивчення європейського досвіду є закордонне стажування викла-дачів.З’ясовано, що отримані під час наукового туристичного туру нові знання, навички, інформацію викладачі педагогічних університетів активно використовують у подальшій практичній професійній діяльності. Використання європейського досвіду значно пришвидшує наближення української педагогічної освіти до європейських стандартів.Зроблено висновок, що для того, щоб адекватно відреагувати на загальносвітову тенденцію міграції студентів і викладачів, а також привабити представників міжнародної наукової спільно-ти, потрібно вжити ряд організаційних заходів. Основним завданням визначено розроблення рекламних заходів, що презентують світу наші наукові та освітні здобутки. Потрібно також розвивати інфраструктуру та заохочувати діяльність інститутів, університетів, науково-дослідних центрів, спрямовану на освітнє та наукове міжнародне співробітництво.

Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».

Стаття присвячена проблемам української державності, вихованню нації, ефек-тивному використанню наукового людського капіталу та якості освіти України. Зазначено, що ідеали волі, незалежності, соборності, єдності, закладені в свідомість народу, розділеного чужинсь-ким гнітом, практично творили нову українську душу, впливаючи на всі верстви населення, особли-во на тонкий прошарок переднього ряду української інтелігенції. Розкрита потреба у безперервному вихованні нації – найбільш значущій місії, якою мають перейматися держава і громадянське суспі-льство, оскільки прогрес відбувається лише тоді, коли він охоплений просвітництвом, яке зрощує потенціал інтелекту, етики, мотивуючи прагнення народу до наук, освіти, мистецтва, знань. Ак-центується увага на тому, що освіта прямо впливає і змінює життя людини, суспільства, держа-ви. Виявлено, що допоки в країні не сформується система щодо нарощування і ефективного викори-стання наукового людського капіталу, збереження вмотивованих і високоосвічених фахівців, до то-го часу ситуація нагадуватиме про усвідомлену тенденцію нищення національного інтелектуаль-ного потенціалу. Доведено, що в основі модернізації освіти покладено якість викладання, інструме-нтарію та навчально-методичного забезпечення, а також соціокультурне середовище. Суспільно-державною нормою і головним принципом має стати підхід, що фінансувати науку, освіту, культу-ру не можна, опираючись лише на світобачення бюрократії, оскільки вона тимчасово перебуває на «апостольських ристалищах». Встановлено, що суспільно-державні норми поведінки необхідно ви-будовувати згідно національних ідеалів, загальнолюдськості, незайманості прав і людських свобод, упроваджуючи високі міжнародні науково-освітні стандарти, які мають стати надійними скріпа-ми для зміцнення поступу українського народу і держави.

Стаття присвячена дослідженню сучасних глобальних процесів, які суттєво впливають на трансформацію у системі вищої освіти. Інтернаціоналізація стала не тільки невід'ємною частиною безперервного процесу змін у вищій освіті, фактично процеси інтернаціоналізації вищої освіти стали важливою детермінантою розвитку та реформування вищої школи. В умовах глобальних трансформацій сучасного світу міжнародна співпраця стала важливим показником розвитку освіти, а самі університети стають глобальними установами, вплив яких на формування конкурентних переваг національної соціально-економічної системи постійно посилюється. Оскільки в умовах інтернаціоналізації вищої освіти докорінно змінюється місце та роль університетів, існує потреба дослідження та виявлення відповідних тенденцій, що враховують трансформації, що відбуваються на національному, регіональному та глобальному рівнях і які матимуть відповідний вплив на подальший розвиток процесів інтернаціоналізації вищої освіти у майбутньому, що визначило мету наукової статті. Для досягнення мети використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме: методи аналізу, абстрагування та синтезу (при дослідженні тенденцій, що враховують як внутрішні трансформації, так і глобальні зміни, і які визначають розвиток вищої освіти); методи класифікації та системного узагальнення (для систематизації структурних трансформацій, що відбуваються на освітніх послуг); статистичні методи (для кількісної оцінки трансформацій, що відбуваються у глобальному освітньому просторі в сучасних умовах). Доведено, що врахування змін, що відбуваються у вищій освіті, передбачають розширений розвиток міжнародних науково-дослідницьких та освітніх програм і проектів, створення розгалуженої мережі між університетської співпраці одночасно із урахуванням та збереженням кращих національних традицій і культурних цінностей.

Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів. Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія

У статті розглянуто освітньо-педагогічні аспекти діяльності віртуальних університетів у європейському освітньому просторі. Досліджено історичну ретроспективу розвитку технологій відкритого й дистанційного навчання в європейських країнах. Проаналізовано роль комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у розвитку університетської освіти. Підкреслено, що віртуальна освіта сприяє розвитку якісно нового за змістовими характеристиками спілкування, у контексті якого формується символічний образ сучасної особистості. З’ясовано, що віртуальний університет – це корпоративний навчальний центр, некомерційна державна освітня установа, яка функціонує з метою забезпечення багатовекторної, багатонаціональної та міжнародної навчальної співпраці на основі дистанційного навчання. Це надає можливість студентам отримати освітній досвід та відповідну підтримку частково або повністю онлайн. Проаналізовано напрями використання систем віртуальної освіти в міжнародній практиці. Наведено приклади діяльності навчальних закладів, яка ґрунтується: на використанні інтернет-технологій, інтернет-ресурсів як внутрішнього комунікаційного середовища, поєднанні традиційних форм навчання з технологічними інтернет-нововведеннями. Підкреслено, що в умовах ефективного здійснення та поширення в розвинених країнах світу віртуалізації системи навчання розпочато діяльність щодо створення віртуальних університетів в Україні. Зроблено висновок, що інформаційне суспільство забезпечує активізацію ресурсів, які були незалежні від попередньої соціокультурної парадигми, що вимагає переходу до віртуального способу передачі, освіти, зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності. Суб’єктивна потреба у віртуальних способах передавання, інтеріоризації,використання та зберігання інформації в усіх сферах людської діяльності, включно й сфері освіти, визначається необхідністю технічної інтеграції або диференціації концептуального і технологічного моделювання діяльності людини. Ці процеси своєю чергою уможливлюють реалізацію дій і явищ мікро- і макросвіту у великому діапазоні реального часу й простору, сприяють віртуалізації культури і вираженню в образно-символічній формі норм, ідеалів, цінностей.

В статті розглядається глобалізація в сфері вищої освіти. Навколо вищої освіти групується багато ключових питань глобалізації: стратегія інтернаціоналізації; транснаціональна освіта; забезпечення міжнародної якості; підприємницькі підходи до функціонування освіти; регіональна і міжрегіональна співпраця; інформаційна і комунікаційна технології та віртуальні навчальні заклади; поява нових освітніх посередників – провайдерів освіти, проблеми рівноправності та доступності освіти і таке інше. Більш детально серед глобалізаційних процесів виділяють нові відносини обміну, інтернаціоналізацію торгівлі, реструктурування міжнародного ринку праці, зменшення конфліктів на рівні трудових капіталів, міжнародний поділ праці, розвиток нових сил виробництва і технологій, капіталомістке виробництво, збільшення кількості зайнятих жінок у виробничо­економічних процесах, збільшення розміру і значення сфери послуг. При цьому необхідно зазначити, що система вищої освіти здатна впливати на глобалізацію, формуючи лінію майбутньої політики держави і регіону. Зазначається, що лідерами процесу глобалізації в цілому і зокрема інтеграційних процесів і процесів формування ринку освітніх послуг на міжнародному рівні є провідні країни світу, які вступили на шлях перетворення своїх освітніх систем і розглядають активну участь у формуванні світового освітнього простору як один з чинників вирішення існуючих проблем на національному та міжнародному рівнях. Такими країнами є США, Канада, країни Західної Європи, Австралія.

Міжнародно-правове регулювання правозахисної діяльності НУО відбувається по лінії закріплення у міжнародних та регіональних правових документах норм щодо правосуб’єктності та повноважень таких організацій у взаємодії з органами міжурядових організацій. Міжнародно-правове регулювання правозахисної діяльності НУО поширюється й на національні правові системи: у міжнародних договорах щодо цього питання закріплюються не стільки суб’єктивні права НУО, скільки обов’язки або рекомендації державам із приводу співробітництва з НУО. Правовий статус НУО відрізняється в різних спеціальних міжнародних угодах, які створюють окремі режими та стосуються здійснення правозахисної діяльності НУО у певних сферах (права дітей, освіта, екологія і т.п.). Найбільшою мірою питання регулювання правозахисної діяльності НУО відображене у правових актах Ради Європи, яка стала першою міжурядовою організацією, що ввела для міжнародних НУО статус участі, який дозволяє їм впливати на прийняття рішень.

У статті досліджено підходи українських та європейських науковців до визначення поняття «ключові компетентності» в рамках компетентнісного підходу. Автором підкреслено, що реалізація компетентнісного підходу є одним із найголовніших орієнтирів для здійснення змін у національній освітній системі, а для досягнення мети загальної середньої освіти необхідне формування ключових компетентностей. Розглянуто генезис дефініції ключових компетентностей в освіті, їх поступове формування в європейській та українській педагогічній науці. Ключові компетентності визначено як ті, яких потребує кожен для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування та які здатні забезпечити особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя. Виконано порівняльний аналіз визначення ключових компетентностей і показано, що в сучасній науково-педагогічній літературі й нормативних документах до ключових компетентностей відносять від 8 до 11 компетентностей. Зазначено, що основна роль у розробці визначення та переліку ключових компетентностей належить міжнародним організаціям, які узагальнили напрацювання світової педагогічної спільноти. Підходи до визначення ключових компетентностей, викладені в документах міжнародних освітніх установ, дали змогу українським ученим зробити власні визначення та узагальнення, що закріплені в державних освітніх документах. Визначено, що класифікація ключових компетентностей співвідноситься зі змістом освіти й з основними сферами соціального життя, в яких особистість здійснює свою діяльність і реалізує себе. Автором наголошено, що визначення ключових компетентностей відповідає досвіду розвинених країн, в освіті яких втілилася компетентнісна парадигма, тому необхідність її упровадження в українську освітню систему безсумнівна. До перспективних напрямів подальших досліджень автором віднесено визначення змісту системи понять, що складають природничо-наукову компетентність, і шляхи формування природничо-наукової компетентності в учнів базової школи.

РЕЗЮМЕ. Наявна система реабілітації в Україні є недостатньо ефективною, бо не вирішені юридичні, кадрові проблеми та питання матеріально-технічного забезпечення реабілітаційних закладів. Мета – обговорення, пошук та створення шляхів вдосконалення системи реабілітації в Україні. Основна частина. Усі заходи із назвою «реабілітація» фактично мають «ритуальний» характер: застосування медикаментів, що не мають ніякого впливу на відновлення функцій; використання фізичних вправ без формування конкретних, обмежених у часі реабілітаційних цілей; «пересування» хворого «по етапах» реабілітації, що, фактично, повторюють дії попереднього етапу; циклічне повторення використання вищезазначених етапних дій при фактичній безперспективності подальшого відновлення. В Україні не вистачає фахівців-реабілітологів, рівень підготовки яких відповідав би міжнародним стандартам. Вже зараз Україна розпочала активно створювати сучасну систему реабілітації. Із серпня 2016 року в національному класифікаторі професій з’явилися нові назви професій – «лікар фізичної та реабілітаційної медицини», «ерготерапевт» та «фізичний терапевт», реорганізується чинна нормативна база, впроваджується Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я в українську систему реабілітації. Висновки. Для вдосконалення системи реабілітації в Україні потрібно: Сформувати єдиний орган державної влади, який буде координувати усі міністерства і відомства з питань реабілітації, прийняти низку законів та підзаконних актів з питань її адміністрування. Запровадити нові освітні програми та навчальні плани, стандарти, які визнані міжнародною професійною спільнотою, а також впровадити нові моделі реабілітаційних послуг. Зміцнити матеріально-технічну базу реабілітаційних закладів відповідно до міжнародних стандартів.

Анотація. Розкрито дилему державного управління соціокультурними формами організації у сфері освіти, науки, інновацій. Метою статті є виявлення актуальних проблем державного управління соціокультурними формами організації у сфері освіти, науки та інновацій. У дослідженні описано специфіку природи управління соціокультурними формами, з одного боку, і проблеми, що виникають у ході реалізації управління, — з другого. У дослідженні представлені основні вектори розвитку управління такими формами: вертикальний поділ управління, горизонтальний поділ управління (модульний), поперечний поділ управління. Також проаналізовано дослідження і публікації урядових і неурядових організацій (наприклад, ОЕСР) та компаній, які займаються вищою освітою або іншими галузями економіки, науки та інновацій. Першоджерелами є наукові статті, звіти та дослідження. У дослідженні вказуються найважливіші галузі, на яких міжнародні організації мають зосередити свої зусилля у сфері НДДКР. Також особлива увага приділяється забезпеченню належного управління усіма сторонами, які беруть участь у науково-дослідній діяльності. Крім того, виявлено, що вища освіта і наука мають прагнути знайти баланс між державним сектором і прагненням до незалежності. Ключові слова: освіта, наука, інновації, державне управління, право, регулювання. JEL Classіfіcatіon I28, H52, I22, I25 Формул: 0; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 11.

Анотація. Дедалі більше країн визнають важливість фінансової грамотності та включають фінансову освіту до шкільних програм. Підтримка впровадження фінансової освіти може розглядатися основними державними, приватними та громадськими організаціями як важливе довгострокове інвестування в людський капітал. В той же час, впровадження цифрових технологій відкрило широкі можливості їх використання в галузі фінансової освіти, вони сприяють підвищенню мотивації до навчання, стимулюють пізнавальний інтерес учнів і підвищують ефективність самостійної роботи. Питання формування фінансової грамотності визначено у основних засадничих документах України, таких як, Закон України «Про освіту» та «Державний стандарт базової середньої освіти» (2020), в яких підприємливість і фінансова грамотність віднесені до ключових компетентностей. Метою статті є аналіз європейського досвіду з формування фінансової грамотності в умовах цифрового навчального середовища у контексті реформування вітчизняної освіти. Для досягнення цієї мети був використаний комплекс методів дослідження: аналіз та систематизація наукової літератури, праць вітчизняних та зарубіжних авторів; порівняльно-педагогічний аналіз, який використовується для порівняння та узагальнення різних поглядів на організацію фінансової освіти в школах Європейського Союзу. У статті розглядаються цілі та ключові складові «Основних компетенцій в області фінансової грамотності для молоді», розробленої Міжнародною мережею ОЕСР по фінансовій освіті (OECD / INFE) та представлена структура основних компетенцій. Розглянуті результати міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018 щодо оцінки фінансової грамотності. Розглянуто та проаналізовано досвід європейських країн у створенні та використанні цифрового навчального середовища для ефективного впровадження фінансової освіти: портали, веб-сайти, ігри тощо. Надано рекомендації щодо впровадження фінансової освіти в систему загальної середньої освіти.

Метою статті є формулювання підґрунтя для проєктної пропозиції в рамках грантової програми Європейського Союзу Еразмус+ «STEM освіта в закладах вищої освіти Казахстану та України». Задачі, що вирішуються в рамках дослідження: дослідження стану STEM-освітив світі та в Україні; дослідження прикладів застосування STEM-підходу в освітній діяльності Черкаського державного технологічного університету; на основі проведеного дослідження та досвіду в університеті формулювання пропозиції стосовно розвитку STEM-освіти в Україні для включення в грантову заявку. Проаналізовано літературні джерела та нормативні документи, які відображають стан і розвиток STEM-освіти в США, Європі та Україні. Зроблено аналіз досвіду проєктів з елементами STEM-освіти, що реалізовані в Черкаському державному технологічному університеті. Результати аналізу включено як пропозиції до розроблюваного консорціумом університетів з Європи, України та Казахстану проєкту, спрямованого на те, щоб шляхом співпраці з компаніями та іншими зацікавленими сторонами розробити усталену дуальну програму навчання на основі STEM з міжнародною орієнтацією в закладах України та Казахстану й стати лідером STEM-освіти в своїх регіонах.

Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Мета статті – обґрунтування перспектив формування культури безпеки професійної діяльності в закладах вищої освіти. Теоретико-методологічною основою дослідження є міжнародні та вітчизняні правові документи: Конвенція Міжнародної організації праці про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, Резолюція Генеральної асамблеї Організації об’єднаних націй «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», Концепція реформування системи управління охороною праці в Україні, Національна стратегія у сфері прав людини, Закон України «Про вищу освіту», а також міжнародні стандарти в галузі управління якістю, в галузі управління охороною здоров’я та безпекою праці, в галузі екологічного управління. Здійснено теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури щодо визначення поняття «прогнозування», методів та етапів прогнозування. Автором обґрунтовано перспективні напрями вирішення означеної проблеми на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному, на рівні закладів вищої освіти. Основними прогностичними напрямами на загальнодержавному рівні вбачається розвиток і вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази в галузі забезпечення культури безпеки, фінансова підтримка наукових та педагогічних колективів щодо популяризації питань культури безпеки; на регіональному рівні пропонується підвищення обізнаності та інформування суспільства щодо культури безпеки, впровадження європейських стандартів безпеки праці, зарубіжного досвіду в галузі охорони праці та культури безпеки на виробництві; на рівні закладу вищої освіти передбачається створення в закладах вищої освіти сучасного безпечного освітнього середовища з пріоритетом безпеки праці та здоров’язбереження шляхом впровадження інноваційних технологій та методик навчання. Зроблено висновок про необхідність подальших досліджень теоретичних та методичних засад розвитку культури безпеки професійної діяльності у інженерів з охорони праці, основ формування, розвитку та виховання ціннісних орієнтацій у майбутніх інженерів з охорони праці у системі безперервної освіти.

У статті проаналізовано політику Європейського Союзу щодо інновацій у сфері професійної освіти і навчання. Охарактеризовано сучасні європейські ініціативи щодо реалізації положень стратегії «Європа 2020», спрямовані на зміцнення співробітництва та активне включення молоді в інноваційні процеси. Розкрито результати діяльності європейської тематичної мережі «Інновації в професійній освіті і навчанні» на базі європейського Центру розвитку професійної освіти і навчання (CEDEFOP). З‘ясовано головні напрями розвитку інновацій у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС: інновації, пов‘язані з використанням новітніх інформаційних технологій (цифрові інновації); інновації в сфері підготовки вчителів і тренерів для системи професійної освіти і навчання; інновації, пов‘язані з кваліфікаціями (зміст, стандартизація, процедура і правила надання); інноваційне викладання та інновації оцінювання; інновації в сфері курікулуму; системні ініціативи у сфері співробітництва (створення урядами нових освітніх інституцій на засадах партнерства з роботодавцями; міжнародне співробітництво; створення національних схем заохочення співробітництва між професійною і вищою освітою). Проведено огляд кращих інноваційних практик у системах професійної освіти і навчання в країнах ЄС. Розглянуто нові заклади професійної освіти і навчання: Центри управління, підготовки і зайнятості (Італія), Кампуси професій і кваліфікацій (Франція), Центри компетентності (Латвія) тощо. Окреслено шляхи стимулювання інноватики в професійній освіті на різних її рівнях, включаючи використання нових навчальних методів і нових технологій навчання, запровадження нових механізмів фінансування, посилення співробітництва між інституціями професійної освіти, вищої освіти, дослідницькими організаціями і підприємствами. Визначено головні ідеї позитивного європейського досвіду, що є цінними для розвитку сучасної інноваційної політики і практики професійної освіти в Україні.

Сучасний стан формування культури людських прав в Україні та світі характеризується неоднозначністю й суперечливістю. З одного боку, людські права майже одностайно визнаються цінністю загальнолюдської культури, існує розгалужена система міжнародних стандартів та інституцій щодо їх регламентації й захисту. З іншого боку, повага до людських прав, їх дотримання, гарантування нівелюються й знецінюються в умовах сучасних міжнародних збройних конфліктів, катастроф техногенного характеру, зменшення матеріальних і природних ресурсів тощо. Рівень культури людських прав як окремих індивідів, так й українського суспільства загалом не є високим. Це зумовлено й історичним минулим (адже індивідуалізм, у контексті якого розвивалися уявлення про людські права на Заході, не притаманний українському суспільству), і реаліями сьогодення. Тимчасова окупація територій і неоголошена війна в Україні є серйозним викликом людським правам, фактично спростуванням поваги до людського життя й людської гідності. У такій ситуації важливо, щоби як громадяни, так і представники державних структур мали знання у сфері людських прав і навички щодо їх реалізації та захисту. Метою статті є дослідження освітнього й науково-дослідного напрямів формування культури людських прав як основи демократії та цивілізованої держави, аналіз міжнародно-правових стандартів і національного досвіду. Вагому роль у формуванні культури прав людини в сучасній Українській державі відіграє міжнародне співробітництво. Інформування громадськості про права людини здійснюється в рамках діяльності міжнародних і регіональних організацій. Освіта в галузі прав людини - це необхідна умова запобігання порушенням прав людини, а також важливий внесок у процес організації справедливого суспільства. Таке суспільство характеризується повагою до прав кожного його члена, високим рівнем культури прав людини. Досягнення вагомих здобутків можливе лише на основі ефективної міжнародної співпраці, діалогу всіх сторін, досконалого забезпечення права людини знати свої права. Поряд із освітнім напрямом у формуванні культури прав людини важливу роль відіграє також науково-дослідний складник. Дослідження різних аспектів прав людини в кандидатських і докторських дисертаціях з юридичних, політичних, історичних, філософських наук, створення нових напрямів науки прав людини, відкриття наукових лабораторій, ініціативних науково-дослідних груп з підготовки колективних робіт, наукових праць із прав людини, студентських гуртків, спеціалізованих кафедр. Дуже важливим є розвиток і вдосконалення досвіду юридичних клінік, що сприяє формуванню в студентів знань, умінь і навиків, здобуття цінного досвіду реалізації, охорони, захисту прав людини. Головними векторами формування культури прав людини в українському суспільстві сьогодні є реалізація зобов'язань, які випливають з універсальних і регіональних міжнародних нормативно-правових актів, спрямованих на виховання всіх верств населення й забезпечення належних умов для проведення юридичних досліджень у галузі прав і свобод людини.

У статті розглянуто міжнародно-правові стандарти ООН щодо рівності жінок і чоловіків як чинник розвитку ґендерної освіти на пострадянському просторі. Міжнародні правові стандарти щодо рівності жінок і чоловіків –це конкретні приписи в галузі забезпечення ґендерної рівності, до яких відносять нормативні акти, конвенції, декларації, резолюції, пакти тощо. У сфері освіти стандарти ООН, крім правового регулювання ґендерних відносин, зобов’язують національні держави вживати необхідних заходів для зміни шкідливих культурних стереотипів суспільної свідомості і поведінки, що, безумовно, можливо тільки шляхом поширення ґендерних знань серед населення пострадянських країн і відповідного розвитку ґендерної освіти.

Використання ресурсів Інтернету в реалізації міжнародних освітніх програм і в системі вищої педагогічної освіти фахівців гуманітарного профілю в Україні в умовах інтернаціоналізації освіти сприятиме розв’язанню проблеми міжкультурного спілкування та використанню досягнень зарубіжного досвіду у вітчизняній освіті. У статті розглянуто можливості Інтернету й інформаційно-комунікаційних технологій як однієї з інноваційних педагогічних технологій в реалізації міжнародних освітніх програм, розкрито суть віртуальної інтернаціоналізації вищої освіти України як одного з аспектів підготовки майбутніх фахівців, пов’язаного з інтеграцією традиційних й інноваційних методів навчання.

У статті розкрито основні аспекти міжнародного співробітництва України в галузі вищої освіти (2000–2005 рр.), проаналізовано його напрями, нормативно-правову базу. Звернено увагу на впровадження сучасних інновацій, розвиток співпраці між університетами України та Європи. Акцентовано на участі в програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними працівниками зростанню мобільності кадрів. Відмічено, що Міністерство освіти і науки України використовує європейські підходи у розвитку міжінституціонального співробітництва на неурядовому рівні. Зокрема за програмою Tempus відкрито інноваційний центр з міжнародних освітніх програм “ІНКОС”, що є важливою складовою реформування системи вищої освіти в Україні.Зосереджено увагу на основних акцентах приєднання України до Болонського процесу. Розкрито основні завдання у цьому контексті, як-от: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців; формування мережі вищих навчальних закладів, для задоволення потреби кожної людини і держави в цілому; створення умов для постійного навчання впродовж усього життя; запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Також, зазначено що розвиток України у процесі євроінтеграції повинен бути спрямований на загальносвітові цінності: права національних меншин, права людини, свободу здобуття освіти, парламентаризм та ін. Визначено також, щодо створення єдиного європейського простору належать: якість освіти, викладання, наукові дослідження, єдність з європейським ринком праці,привабливість для талановитих студентів та ін.

Політичні та соціально-економічні перетворювання в сучасному суспільстві актуалізують нові запити системі освіти та основні напрямки її реформування. Створена на основі демократичних і еколого-гуманістичних орієнтирів система загальної та вищої освіти покликана забезпечити підготовку творчо активної особистості, здатної будувати свою країну як суспільство, що розвивається на принципах соціоприродної гармонії. Метою роботи було теоретичне обґрунтування актуалізації формування екологічної культури освітянської молоді та узагальнення досвіду кафедри ботаніки та екології щодо організації екологічної діяльності. Дослідження проводилося на основі наукових публікацій, що стосуються екологічної освіти та її розвитку на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету. Зазначається, що новому періоду розвитку людства має відповідати нова філософія освіти, нові освітні системи, нові моделі навчання. При цьому, одним із найважливіших напрямків модернізації освіти виступає екологічна освіта, котра спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, задоволення їх інтересів та потреб у професійному визначенні. Розвиток екологічної освіти на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного університету мав три етапи: 1) зародження екологічної освіти (1930-1941 рр.); 2) становлення екологічної совіти (1944-1986 рр.); 3) імплементація екологічної освіти (1986 р до нашого часу). Найбільш важливими досягненнями екологічної освіти були: створення та активна діяльність наукового та науково-методичного екологічного центру, ліцензування у 2003-2004 н.р. спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, акредитація у 2008-2009 н.р. цієї спеціальності, проведення у 2002-2009 рр. вісім Міжнародних науково-практичних конференції «Проблеми екології та екологічної освіти», видання у 2002-2015 рр. збірника наукових праць «Екологічний вісник» (у 2015 р. відбувся його ребрендинг – нове видання отримало назву Збірник наукових та науково-методичних праць «Екологічний вісник Криворіжжя»»), видання низки наукових монографій та статей, підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій екологічної тематики. У подальшому екологічна освіта на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету має бути спрямована на: по-перше, підготовку професійних кадрів; по-друге, формування екологічних знань та екологічної культури на неперервній та міждисциплінарній основі.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1].Провідним орієнтиром в ХХІ столітті в суспільстві знань постають гуманізація та інтелектуалізація соціальних відносин, а першочергового значення набувають знання та інформація. Актуальність проблеми обумовлюється перетворенням освіти на один з вирішальних соціокультурних чинників інформаційного суспільства. З огляду на динамічні зміни у сучасному глобалізованому світі, які детермінували нові вимоги до рівня освіти, професійної підготовки і компетентностей фахівців, сьогодні на національну вищу освіту покладається завдання формування сучасної національної еліти, здатної забезпечити відтворення та розвиток інноваційного потенціалу демократизації суспільства.Реорганізація освіти відповідно до вимог сучасності – комплексне завдання. Воно включає модернізацію управління як всієї системи освіти, так і окремими її закладами; зміну форм і методів навчального процесу; підвищення якості навчання студентів; перегляд кількості напрямів підготовки; постійне підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу; забезпечення академічної і трудової мобільності студентства; інноваційні підходи до проблем фінансування та самофінансування освітніх закладів тощо. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним розвитком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [2].Актуальні проблеми становлення сучасної освітньої парадигми та модернізаційних зрушень в системі вищої освіти проаналізовані в роботах В. П. Андрущенка, М. З. Згуровського, І. А. Зязюна, С. Ф. Клепка, К. В. Корсака, В. Г. Кременя, В. І. Лугового та інших вітчизняних науковців. В роботах Д. Белла, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, У. Дайзарда, Ж. Еллюля, Г. Кана, Г. Кіссінджера, Р. Коена, Ж.-Ф.Ліотара, Т. Куна, М. Макклюєна, Й. Масуди, Р. Рорті, Т. Стоуньєра, А. Тоффлера, А. Турена, Ф. Уебстера, П. Фейєрабенда, М. Фуко, Ф. Фукуями, Ю. Хаяші, Ф. Хіггса, П. Штомпки, К. Ясперса відображено проблеми концептуальних засад глобальних змін суспільства, визначено теоретичні (наукові, інтелектуальні) знання, інновації та інформаційні технології.Ключові проблеми інформатизації освіти як складової інформатизації суспільства, аналіз педагогічного потенціалу інформатизації навчального процесу розкрито в працях В. Ю. Бикова, А. Ф. Верланя, А. М. Гуржія, Ю. О. Дорошенка, А. П. Єршова, М. І. Жалдака, Ю. О. Жука, Ю. І. Машбиця, І. Ф. Прокопенка, В. Д. Руденка, О. В. Співаковського та багатьох інших науковців.Аналіз проблем інформатичної освіти, дослідження теоретичних і методичних аспектів навчання інформатики в сучасних умовах знайшли відображення в працях А. П. Єршова, М. І. Жалдака, К. К. Коліна, Е. І. Кузнєцова, О. А. Кузнєцова, М. П. Лапчика, В. М. Монахова, Н. В. Морзе, О. О. Ракітіної, Ю. С. Рамського, С. А. Ракова, C.О. Семерікова, В. Ф. Сухіної, Ю.В. Триуса та інших.Проте, не зважаючи на достатню кількість наукових публікацій з численних питань реформування національної вищої освіти, сьогодні чітко окреслюється коло проблем, які потребують подальшого осмислення й аналізу.Структурне реформування національної системи вищої освіти, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах України здійснюється в рамках Болонського процесу. У багатьох його документах зазначається, що він не передбачає уніфікації змісту освіти, натомість кожна країна-учасниця має зберегти національну палітру, самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців з вищою освітою, а далі запровадити інноваційні прогресивні підходи до організації вищої освіти.Аналіз теорії та практики архітектурної освіти свідчить, що рівень професійної підготовки молодих архітекторів не відповідає міжнародним вимогам, що негативно позначається на продуктах архітектурної діяльності, а отже, на якості навколишнього середовища та життя суспільства в цілому. Це зумовлено суперечністю між потребою послідовного, цілеспрямованого залучення майбутніх фахівців до професійного та соціокультурного досвіду, опанування новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та відсутністю ефективних освітніх технологій формування професійної культури майбутніх архітекторів [3].Світовий і вітчизняний досвід сучасної архітектури свідчить про те, що єдиний процес інформатизації в архітектурі розвивається по двох паралельних руслах: перше – технологічний супровід проектування, істотно інтенсифікує і змінює його процесуальне зміст. Друге – дослідження, що проводяться у віртуальному середовищі (або віртуальні дослідження), що активізують творчий потенціал проектувальника і формують професійну мову сучасного архітектора. Вітчизняна практика вищої архітектурної освіти розвивається в основному в першому руслі – спонтанного впровадження цифрових технологій шляхом вивчення пакетів комп’ютерних програм. Це задовольняє, насамперед, попит архітектурно-будівельного ринку на фахівця, що володіє ремеслом, необхідним для оформлення проектної документації в електронному вигляді. Однак така спеціалізація не служить розвитку художньої складової архітектурної професії [4].Різним теоретичним і методичним аспектам підготовки архітекторів у системі вищої освіти присвячено дослідження К. С. Алабяна, Ю. С. Асєєва, Л. Г. Бачинської, М. Г. Бархіна, Є. Д. Білоусова, Ю. М. Бі­локоня, В. М. Вадимова, Ю. П. Волчок, Н. В. Докучаєва, М. М. Дьоміна, В. І. Єжова, О. В. Кащенка, Л. М. Ковальського, Г. І. Лаврика, І. Г. Лежави, В. П. Мироненка, В. Є. Михайленка, Д. Л. Мелодинського, Н. Ф. Метленкова, Т. Ф. Панченка, О. С. Слєпцова, Г. Ю. Сомова, В. О. Тімохіна, В. В. Товбича, М. А. Туркуса, В. П. Уреньова, В. Р. Усова, Г. Й. Фільварова, У. А. Кисельової, І. С. Ніколаєва, М. В. Никольського, Н. Ф. Нечаєва, Е. А. Левінсона, С. О. Хан-Магомедова, Л. П. Холодової, М. І. Яковлєва, О. В. Чемакіна, Ю. О. Дорошенка, Ю. М. Ковальова, О. А. Трошкіна, Л. М. Бармашина, Г. І. Болотова.Проблеми архітектури і архітектурної освіти також постійно знаходяться в центрі уваги міжнародних суспільних та професійних організацій. Зокрема, ці проблеми представлено в Хартії Міжнародного Союзу архітекторів та ЮНЕСКО «Про освіту архітекторів», яка прийнята на XIX Міжнародному конгресі МСА в Барселоні в 1996 році; у міжнародних програмах ЮНЕСКО «Всесвітнє природне і культурне надбання в руках молодих», у програмі МСА «Архітектори у школі».Проблемам навчання майбутніх архітекторів власне комп’ютерних технологій архітектурного проектування та візуалізації спроектованих об’єктів донині приділяється вкрай мало уваги. Зазначене пояснюється певною консервативністю архітекторів щодо активного використання інноваційних засобів і технологій у своїй діяльності, відсутністю належної підготовки у більшості науково-педагогічних працівників та певним запізненням щодо розробки та впровадження у практику інструментальних програмних засобів архітектурного проектування порівняно з інженерними САПР. Разом з тим, можна назвати публікації, присвячені навчанню майбутніх архітекторів сучасних комп’ютерних технологій архітектурного проектування та опануванню відповідного програмного інструментарію [3; 4; 5]. Проте таких робіт досить мало, а їх зміст не відповідає повною мірою на запити освітньої практики та свідчить про недостатню кваліфікацію (щодо розв’язуваної проблеми) їх авторів і неповне розуміння ними актуалізованих завдань модернізації вищої архітектурної освіти у плані її інформатизації.Роль і значення архітектурної освіти неухильно зростає, вона стає предметом досліджень, у тому числі й дисертаційних, у соціології, психології, культурології тощо. У педагогічній науці архітектурна освіта представлена ідеями та діяльністю різних дослідників, які розглядають теоретичні аспекти та навчально-методичні основи архітектурної освіти, методологію креативного навчання, вивчають архітектурну освіту за кордоном, розробляють конкретні методики архітектурно-художньої освіти, зокрема, професійної підготовки майбутнього архітектора засобами образотворчого мистецтва.У сучасних умовах інформатична освіта набуває особливого значення у професійній підготовці майбутніх архітекторів, оскільки швидкий процес інформатизації практики архітектурного проектування потребує від сучасного архітектора знань і умінь щодо доцільного й ефективного застосування інформатичних засобів, методів і технологій у власній професійній діяльності, що загалом визначає фахово-інформатичну компетентність архітектора. Тому предметом інформатичної освіти у структурі вищої архітектурної освіти є інтелектуальні технології створення архітектурного проекту за допомогою комп’ютерно-комунікаційних апаратних та програмних засобів.Отже, нинішня зміна освітніх цілей та ціннісних орієнтирів потребує кардинального оновлення змісту вищої архітектурної освіти. Згідно чинного законодавства України про освіту структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Вивчення стану вищої архітектурної освіти в Україні показало, що фахівців галузі знань «Будівництво та архітектура», «Мистецтво» готують сьогодні у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації у відповідності з напрямами, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра (табл. 1).Вищими навчальними закладами, згідно чинного законодавства в Україні є технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. [1]Таблиця 1Перелік напрямків, за якими здійснюється підготовка фахівців у навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та спеціаліста ГалузьМолодші спеціалістиБакалавриСпеціалістиМагістри0601Будівництво та архітектура будівництво та експлуатація будівель і споруд 5.06010101архітектура6.060102архітектура будівель і споруд7.06010201 архітектура будівель і споруд8.06010201 містобудування 7.06010202 містобудування8.06010202архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр5.06010201дизайн архітектурного середовища7.06010203 дизайн архітектурного середовища8.06010203реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури7.06010204реставрація пам’яток архітектури та містобудування і реконструкція об’єктів архітектури8.060102040202Мистецтводизайн5.02020701дизайн (за видами)6.020207дизайн (за видами)7.02020701дизайн (за видами)8.02020701 Відповідно до статусу вищих навчальних закладів законодавчо встановлено чотири рівні акредитації:перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – молодший спеціаліст);другий рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – бакалавр);третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет (підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем – спеціаліст, магістр). [1]Загальносвітові процеси глобалізації та становлення інформаційного суспільства призводять до адекватної зміни освітніх цілей та ціннісних орієнтирів особистості, що у свою чергу зумовлює відповідне оновлення змісту освіти та здійснення навчального процесу. Основою такого оновлення в світовій практиці нині прийнято компетентнісний підхід.Формування і розвиток інформатично-комунікативної компетентності майбутнього архітектора та її складової – фахово-інформатичної компетентності – здійснюється під час наскрізної інформатичної підготовки: спочатку у середній загальноосвітній школі, затим, ступенево-поетапно, в університеті, потім, за потребою – у післядипломній освіті, під час професійної діяльності. Відповідно до сказаного виділятимемо такі етапні рівні: початкова загальноосвітня інформатична компетентність  базова інформатична компетентність  фахово-інформатична компетентність  акмеологічна фахово-інформатична компетентність. Тобто, компетентнісний підхід трансформується у акмеологічний підхід.Архітектор навчається все життя і при цьому має постійно слідкувати за новітніми науковими розробками. Тобто, архітектурна освіта, як ніяка інша відповідає нинішній освітній концепції навчання впродовж життя.Зважаючи на різноплановість фахової підготовки та складність професійного й духовного становлення молодого архітектора, системна інтеграція художніх, наукових і технічних (інженерних) знань має відбуватися впродовж усього процесу формування, становлення і розвитку архітектора як професіонала: спочатку під час допрофесійного (пропедевтичного) навчання, затим – під час фахової підготовки у вищих навчальних закладах, насамкінець, у процесі професійного (акмеологічного) зростання і саморозвитку під час виробничої діяльності.Процес підготовки майбутніх архітекторів до професійної діяльності розглядаємо як складну динамічну систему, яка ґрунтується на комплексі теоретико-методологічних підходів і забезпечує формування компетентного креативного фахівця нової генерації, підготовленого для здійснення професійної діяльності із застосуванням комп’ютерних засобів та інформатичних технологій, а також здатного до активної конкуренції на ринку праці та безстресової соціалізації.Концептуальні положення підготовки майбутніх архітекторів проявляються у формі провідних тенденцій і визначають стратегію цього процесу. До таких насамперед можна віднести: гуманізацію; гуманітаризацію; фундаменталізацію; забезпечення неперервності освіти; міждисциплінарний та інтернауковий характер знань; інтелектуалізацію навчальної і професійної діяльності; динамізацію.Реформаційні заходи в системі архітектурної освіти на сучасному етапі можуть прислужитися активізації індивідуально-орієнтованого навчання та особистісного підходу до розвитку творчих здібностей студентів, забезпечити в процесі навчання формування самостійного аналітичного мислення студентів, слугувати вдосконаленню професійної підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах глобалізованої економіки. Від цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізм із соціальною активністю і високою моральністю. Адже кінцевим результатом діяльності усіх рівнів освіти є всебічно осв

Статтю присвячено аналізу проблеми освіти впродовж життя в умовах інформаційно-технологічного суспільства. Здійснено аналіз сучасних досліджень і публікацій з досліджуваної проблеми. Обґрунтовано актуальність і важливість розвитку освіти впродовж життя, що зумовлено динамікою соціального й науково-технічного прогресу, змінами у змісті й характері праці, збільшенням вільного часу, а також можливостями його раціонального використання. Акцентовано увагу на суспільстві знань як особливому рівні розвитку суспільства, в якому знання впливає на матеріальне й духовне життя людини і стає основним джерелом її подальшого розвитку, а власне суспільству знань притаманні потреба й спроможність до постійного набуття знань, що перетворюються на фактор розуміння проблем розвитку суспільства та їх технологічного рішення. Розкрито значення освіти як чинника сталого розвитку суспільства. Наголошено, що освіта стає універсальним цивілізаційним ресурсом, який уможливлює розвиток потенціалу кожної особистості. Зазначено, що забезпечення доступності та безперервності освіти упродовж усього життя визнано одним із пріоритетних напрямів державної освітньої політики, окреслених Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, що активізувало процеси творення української моделі освіти дорослих. Візуалізовано результати міжнародних експертних опитувань, які свідчать про наявність позитивного впливу різних форм освіти і навчання дорослих на продуктивність праці та зайнятість. Приділено увагу питанню фінансування освіти. Наведено заходи, що сприятимуть підвищенню ефективності освіти впродовж життя в Україні, обґрунтовано доцільність їх упровадження. Доведено, що освіта впродовж життя зумовлює інноваційність розвитку, який можна представити на трьох рівнях: індивідуальному, рівні підприємства (організації) та рівні суспільства. Ключові слова: освіти впродовж життя; безперервна освіта; освіта дорослих; суспільство знань.

У статті розглянуто основні поняття, пов’язані з кооперацією, а також особливості міжнародної кооперації закладів вищої освіти. За допомогою інструментарію стратегічного управління, зокрема СВОТ-аналізу, виявлено основні переваги та проблеми міжнародної кооперації закладів вищої освіти України, визначено можливості й за-грози, що створює для неї зовнішнє середовище, вплив об’єктивних факторів, якого важко або неможливо уникнути, проте необхідно реагувати. Доведено, що використання СВОТ-аналізу як інструменту управління міжнародною кооперацією університетської освіти дає можливість не лише оцінити її сильні і слабкі сторони, можливості й загрози, але скористатися одержаною інформацією для побудови стратегії її подальшого розвитку в умовах мінливого глобалізованого світу, жорсткої конкуренції з боку потужної системи вищої освіти розвинених країн Європи та світу і, як результат, забезпечити ефективну реалізацію місії вітчизняної вищої школи.

Статтю присвячено дослідженню державної політики Австрії в галузі професійної підготовки педагогічних кадрів. Її метою є аналіз ключових пріоритетів австрійської державної політики у сфері професійної освіти педагогів, відображених передовсім у правовій базі системи педагогічної освіти та національній концепції її реформування. Досягнення цієї мети передбачає застосування теоретичних дослідницьких методів – аналізу, інтерпретації, узагальнення наукової літератури з проблеми дослідження та нормативно-правових документів Австрії щодо професійної підготовки педагогічних кадрів. Передовсім у статті на підставі аналізу наукових джерел і національних звітів про освіту Австрії узагальнено найбільш проблемні аспекти професійної підготовки кадрового забезпечення освітньої галузі (недостатня інтегрованість у міжнародний освітній простір, невідповідність сучасним реаліям освітньої практики, структуро-організаційні розбіжності, застарілість змісту і технологій тощо), які зумовили розгортання масштабної державно-політичної роботи із розробки і реалізації системи реформаційних заходів. У процесі подальшого пошуку на основі вивчення нормативно-правових документів виявлено пріоритетні напрями австрійської державної політики у сфері педагогічної освіти (інтернаціоналізація, стандартизація, академізація, професіоналізація тощо), розглянуто систему реформаційних заходів (ліквідація розбіжності статусів різних груп педагогічних кадрів, оновлення переліку напрямів і спеціальностей їх підготовки, впровадження єдиної ступеневої структури, запровадження механізмів контролю якості освіти тощо). Здійснене дослідження дає підстави для висновку про виваженість, послідовність, гнучкість, випереджальний характер сучасної австрійської державної політики у сфері педагогічної освіти, що створює передумови для якісної професійної підготовки нових генерацій педагогічних кадрів, здатних до ефективної професійної діяльності в умовах ХХІ століття. Ключові слова: педагогічна освіта Австрії, професійна підготовка вчителів, державна політика, законодавча база, напрями реформування.

Актуальність сучасних підходів до проекологічної освіти зумовлює сучасний стан природного довкілля. Традиційно її розглядають у руслі завдань ознайомлення дітей з природою. Основи екологічної спрямованості змісту знань про живу і неживу природу закладені у працях відомих педагогів – представників європейських освітніх систем: Я.А.Коменський, Ф.Фребель, С.Френе, а також послідовників їхніх ідей в Україні: С.Русова, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін. Спираючись на наукові підходи біологів, екологів, фахівців у галузі охорони природи для дітей дошкільного віку рекомендовані знання, які доступні для їхнього сприйняття. Це знання про атмосферу, ґрунти, води, рослин і тварин та ін. включно із процесами, які у них відбуваються. Відповідно природне довкілля постає перед дошкільником як цілісне і неподільне з яким людина взаємодіє, пізнає і охороняє. Природа є її житлом, їжею, одягом, натхненням для творчості і діяльності. Згубний вплив на рослини, тварини, озера і ріки обмежує позитивний і об’єктивний погляд у майбутнє. Відповідно проекологічну освіту слід розпочинати змалку для того, щоб кожна дитина оволоділа не лише знаннями про природу, а й практичними навичками її охорони.Зміст проекологічної освіти є досить багатогранним і різностороннім, отож дітям її визначають як знання про світ, у якому вони живуть; про повітря, яким вони дихають; про їжу, якою вони харчуються; про оточення дорослих і однолітків, з якими вони спілкуються; про стиль життя їхньої сім’ї і родини.Новітні освітні технології передбачають неподільну єдність між науковими знаннями та виховними цілями, які вони реалізують. Відповідно вони взмозі змінювати стиль і якість життя дітей та їхніх батьків. Проекологічна освіта опирається на наукові основи організації керівництва нею у закладах дошкільної освіти та на принципи дошкільної дидактики. Її зміст може бути зреалізований у різних формах. У статті наведено приклад організації зеленого дошкілля у Республіці Польща в руслі ініціатив Міжнародної фундації прихильників природи “Children and Nature Network”. Практика зеленого (лісового) дитячого садка спрямована на максимальне залучення дітей до використання проектних методів пошуково-дослідницької діяльності у пізнанні природного довкілля. Такі методи покликані забезпечити дітям широкий обсяг інформації як основи їх проекологічної освіти. Досвід колег із Республіки Польща спонукає теоретиків і практиків дошкільної освіти до активних пошуків форм співпраці.

У статті проаналізовано міжнародний досвід забезпечення якості вищої освіти у форматі електронного навчання в північноамериканському просторі вищої освіти – США і Канади – та надано пропозиції щодо вдосконалення діяльності у цій сфері в Україні. Ідентифіковано підходи до забезпечення якості електронного навчання в північноамериканському просторі вищої освіти – через самооцінювання, зовнішнє оцінювання та акредитацію. Розглянуто процеси і процедури інституційної та програмної акредитації, що здійснюють Акредитаційна комісія з дистанційної освіти (The Distance Education Accrediting Commission, DEAC), Затверджена навчальна програма з якості (Approved Quality Curriculum, AQC), Канадська асоціація ІТ-фахівців (Canada’s Association of I.T. Professionals, CIPS). Проаналізовано програми підготовки волонтерів-оцінювачів освітніх програм у форматі електронного навчання в AQC та CIPS. З’ясовано, що існують загальні підходи до забезпечення якості електронного навчання у вищій освіті – дотримання певної періодичності процедури самооцінювання; обов’язкове оцінювання чинних, нових і модернізованих освітніх програм; залучення зовнішніх експертів до проведення оцінювання; публічність результатів оцінювання. Діяльність органів публічного управління в північноамериканському просторі вищої освіти полягає в розробленні загальнонаціональної політики у сфері вищої освіти, контролі її реалізації та здійсненні контролюючих функцій щодо забезпечення конституційних прав й недопущення дискримінації в усіх її проявах у цій сфері. Університетська автономія, відсутність адміністративної підзвітності та обов’язкових методичних інструкцій, активна співпраця з громадськими та професійними об’єднаннями призводять до створення ефективних освітніх ініціатив, покращення професійних компетентностей студентів і підвищення конкурентоспроможності самих університетів і, як наслідок, усієї системи вищої освіти. Визначено необхідність мотивації закладів вищої освіти до міжнародної акредитації та до модернізації освітніх програм згідно з міжнародними стандартами електронного навчання.