Статті в журналах з теми "Муніципальні права людини"

У статті досліджуються питання доктрини муніципального права як галузі права. Розглядаються різні підходи до муніципального права в аспекті теоретико-методологічного розуміння вчення про муніципалізм, муніципальні права людини та муніципальну владу. Така постановка питання обумовлюється тим, що питання предмета і методу муніципального права, його місця та ролі у системі права, природи, принципів, функцій відносяться до найбільш дискусійних у сучасній юридичній науці. Метою статті є поглиблення доктринальних засад муніципального права як самостійної галузі права. Отримати найпродуктивніші результати та зробити найоптимальніші висновки щодо проблем муніципального права у межах загальної теорії права та муніципально-правової науки можна тільки за умови використання комплексного концептуально-муніципального підходу, розглядаючи, наприклад, становлення і розвиток муніципального права у межах еволюційного процесу розвитку місцевого самоврядування та муніципалізму. За такого методологічного підходу феномен муніципального права необхідно розглядати не тільки у контексті його концептуальної та нормативно-правової моделі, а й як прояв об’єктивної реальності, яка має не лише нормативні та функціонально-телеологічні характеристики як частини національного законодавства, а й аксіологічні, гносеологічні, онтологічні, цивілізаційні, інституціональні, суб’єктно-об’єктні, конститутивні, історичні, категоріальні, ідеологічні, економічні, ментальні параметри, які еволюційним шляхом сформувалися під впливом відповідних ідей та принципів. Стверджується, що муніципальне право як галузь права є продуктом теорії муніципалізму та багатовікової практики місцевого самоврядування, результатом розвитку його концепцій і моделей під впливом принципів та ключових ідей демократії, правовладдя і прав людини. Це своєрідна та унікальна нормативно-правова модель стану розвитку місцевого самоврядування у певній країні або світі загалом. З огляду на це муніципальне право слід розглядати не лише з позиції визнання місцевого самоврядування державою, а й у синергетичному зв’язку з формуванням муніципальної правосвідомості та муніципальної культури, процесами реалізації муніципальних прав людини, вихованням почуття належності до територіальної громади, у загальному контексті розвитку конституціоналізму тощо. У статті доводиться, що муніципальне право притаманне виключно конституційній державі, в якій не лише визнаються, проголошуються, а й реально діють принципи правовладдя, людиноцентризму, поділу влади, субсидіарності та децентралізації тощо. Робиться висновок про самостійний галузевий характер муніципального права, свідченням чого є наявність притаманного тільки йому предмета правового регулювання, специфічних правових конструкцій і категорій, своєрідної структурованості норм та інститутів, поєднання різних методів юридичного впливу. Тобто йдеться про сукупність факторів внутрішнього характеру. Розглядаються і зовнішні системоутворюючі фактори, які забезпечують муніципальному праву статус самостійної галузі права, зокрема особливості суспільно-політичного розвитку, конституційні перетворення та економічні реформи, вплив природного права, національних, історичних, духовно-культурних та інших традицій, рецепція міжнародних стандартів тощо.

У статті розглядається проблематика формування та реалізації прав людини у місцевому самоврядуванні з погляду предмета муніципального права як галузі права України. Досліджено феноменологію муніципальних прав людини в контексті їхньої появи, розвитку й розуміння як нової константи національного муніципального та конституційного права. Наведено авторське визначення муніципальних прав людини та здійснено доктринальний аналіз підходів щодо тлумачення їхнього змісту, видів, принципів і форм реалізації. Мета статті полягає в обґрунтуванні концептуальних підходів до розуміння особливостей реалізації прав людини як у контексті організації та діяльності місцевого самоврядування, так і загальних процесів функціонування громадянського суспільства та правової державності, осмисленні чинників, факторів і закономірностей їхнього розвитку у контексті формування територіальних громад, аналізі процесів виокремлення муніципальних прав людини у системі муніципального права. Стверджується, що перепонами на шляху виокремлення та визнання наведених прав є термінологічна плутанина, відсутність єдиних методологічних підходів до визначення реальної і належної правосуб’єктності територіальної громади, її суб’єктного складу, а також нерішучість і відсутність реальних кроків у застосуванні нових науково-доктринальних напрацювань, що існують у сучасній доктрині муніципального права. Автори стверджують, що маючи закріплений у Конституції України індивідуальний, груповий, колективний правовий статус (людина-житель, людинагромадянин, людина-іноземець тощо, а також відповідні їм рольові позиції у територіальній громаді), людина суттєво доповнює його своїм муніципально-правовим статусом, що фактично веде до появи феноменології муніципальної людини

Значний вплив процесів глобалізації та міждержавної інтеграції на сутнісні, інституційні, функціональні, нормативні аспекти існування та розвитку правової матерії зумовлюють необхідність всебічного доктринального осмислення особливостей функціонування, а також тенденцій подальшого поступу не тільки національної системи права загалом, а й її структурних елементів, зокрема галузей права та їхніх складових інститутів. Адже в сучасних умовах процеси глобалізації та міждержавної інтеграції слугують у ролі чи не найсуттєвіших факторів впливу на систему галузей національного права та законодавства. Вони лежать в основі модернізаційних, а подекуди й трансформаційних, тобто сутнісних перетворень, що відбуваються у їхніх межах і безпосередньо стосуються як можливостей, так і зобов’язань, що виникають перед людиною, групою людей (локальною спільнотою), суспільством і державою. Зважаючи на те, що надто відчутним є вплив процесів глобалізації та міждержавної інтеграції на функціонування та розвиток такої інституційної складової галу зі муніципального права, як муніципальні права особистості, перед муніципально-правовою доктриною постає завдання виявити та охарактеризувати тенденції їх функціонування та розвитку у відповідних умовах. Метою статті є спроба показати сучасні тенденції розвитку муніципальних прав особистості під безпосереднім впливом процесів глобалізації та міждержавної інтегра ції, охарактеризувати їх особливості, динаміку взаємозв’язку та взаємодії. Встановлено, що контраверсійні за своєю природою процеси глобалізації та міждержавної інтеграції досить інтенсивно здійснюють вплив на систему муніципальних прав особистості. При цьому такому впливу властиві як позитивні, так і негативні тенденції. Автор доходить висновку, що система муніципальних прав і свобод, як, влас-не, і механізм їхнього забезпечення, повинні розвиватися та вдосконалюватися насамперед на основі ідей стійкого (збалансованого) розвитку. Адже саме муніципально-правовий вимір концепції стійкого (збалансованого) розвитку створює сприятливі умови для оновленого фокусування як на системі муніципальних прав людини, так і на окремих аспектах їхнього забезпечення та реалізації в умовах глобалізації, відображає діалектику взаємозв’язку між такими елементами, як “стійкий (збалансований) розвиток – інтерес у місцевому самоврядуванні – муніципальні права особистості” відповідно.

Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади. Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності. Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.

У вітчизняній науці муніципального права дослідження феноменології сучасного муніципалізму дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту запозичення цього феномену в національну систему права і систему законодавства й теорій, на основі яких воно має відбуватися. Системного і комплексного осмислення феномену сучасного муніципалізму у правовій науці так і не відбулося. Отже, його призначення необхідно посилювати через активізацію дослідження параметральних ознак і розвиток концепцій муніципально-правових відносин та системи індивідуальних муніципально-правових відносин, в яких бере участь житель-член територіальної громади, що функціонує на локальному рівні соціуму в умовах місцевого самоврядування в межах зазначеної громади в ординарному стані повсякденності. Метою статті є дослідження теоретико-доктринальних підходів до розуміння, визначення та легалізації сучасного муніципалізму. Наукова новизна визначається тим, що конституційна легалізація місцевого самоврядування як політико-правового інституту та рівня публічної влади (див. ст. 5, 7, розд. XI Конституції України), активні процеси реформування, що розгортаються в державі на локальному рівні існування і функціонування соціуму в умовах муніципальної реформи, актуалізують феноменологію сучасного муніципалізму й наукові розвідки щодо його розуміння та визначення. Спроби дослідити і визначити теоретико-доктринальні підходи до розуміння, визначення та легалізації сучасного муніципалізму, враховуючи його особливу важливість для становлення й розвитку демократичної правової державності, об’єктивно потребують розгляду цього феномену з різних позицій та із застосуванням комплексу методів сучасного юридичного знання. Феноменологія сучасного муніципалізму, не дивлячись на наявність великої кількості наукових розвідок з місцевого самоврядування та муніципального права у вітчизняній юридичній науці, системно і комплексно практично не досліджувалася – наукові розвідки сучасних вітчизняних вчених-муніципалістів, що присвячено саме профільній проблематиці, на нашу думку, тільки передують процесам глибокого та ґрунтовного її освоєння, тому вона залишається актуальною і вельми привабливою, причому як з позицій телеології сучасної демократичної правової державності, доктринальних позицій, так і з позицій її нормативно-правового супроводження та забезпечення. Висновки. Особлива важливість феноменології сучасного муніципалізму визначається, насамперед, тим, що вона є іманентною феноменологією іншої, більш масштабної багаторівневої та полісемічної феноменології, що виступає одночасно: а) телеологічною домінантою розвитку держави і права, б) метою соціально-політичного розвитку суспільства, в якому буде гарантована реалізація основоположних прав і свобод людини, – феноменології демократичної правової державності. Без муніципальної складової демократичної правової державності, зокрема в її суб’єктному розумінні (людина та її асоціації як носії демократичних і правових цінностей) та в нормативно-інструментальному забезпечені (механізми демократичного періодичного оновлення та зміни кадрового складу органів публічної влади), така державність об’єктивно не може існувати та функціонувати, – це детерміновано великою кількістю локальних і загальних тенденцій, державотворчих і правотворчих процесів, що виникають, формуються, проявляються, динамічно розвиваються і реалізуються саме на локальному рівні соціуму в умовах місцевого самоврядування, в межах територіальної громади та в ординарному стані повсякденності. Врахування характерологічних змістовних, функціональних, наративних, конотаційних, контекстуальних та ідентифікаційних рис феноменології сучасного муніципалізму дає можливість визначити, осмислити та зрозуміти системні критерії, що формують, детермінують, актуалізують і трансформують досліджувану феноменологію в сучасний період розвитку демократичної держави.

У статті досліджено особливості, а також проблеми реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні, безпосередньо пов'язані із забезпеченням принципу рівності чоловіка та жінки в Україні. Адже в сучасному суспільстві очевидною є проблема, пов'язана з дискримінацією за ознакою статті. Власне, вона має не тільки локальний, але і глобальний характер, що ще більше актуалізує необхідність відповідного дослідження. Забезпечення рівності за ознакою статті, розширення прав та можливостей усіх жінок (Ціль № 5), скорочення нерівності всередині країн (Ціль № 10) є Глобальними цілями стійкого (збалансованого) розвитку, які світова спільнота зобов'язується досягти до 2030 року. Аналіз як нормативних, так і прикладних аспектів прояву цієї проблематики дає підстави стверджувати про неналежну врегульованість вітчизняним муніципальним законодавством цього питання, зокрема відсутність дієвого механізму забезпечення принципу рівності чоловіка та жінки у сфері місцевого самоврядування, подекуди його невідповідність міжнародно-правовим (європейським) стандартам. Серед важливих кроків, спрямованих на реальне досягнення зазначених цілей на національному, а також вітчизняному муніципальному рівнях є необхідність у вивченні та застосуванні відповідного позитивно апробованого досвіду провідних зарубіжних країн, його врахування безпосередньо в українській практиці муніципально-правового регулювання відносин, пов'язаних із забезпеченням рівних можливостей людини брати участь у місцевому самоврядуванні, незалежно від ознаки статі, усунути в цьому питанні будь-які обмеження чи привілеї за вказаною ознакою. Такий підхід засвідчуватиме реальне, а не декларативне слідування загальновизнаним інститутам демократії, прагнення українського суспільства та держави побудувати модель місцевого самоврядування на зразок провідних європейських країн, де як чоловіки, так і жінки матимуть абсолютно однакові можливості брати активну участь в управлінні місцевими справами, де як у діяльності органів місцевого самоврядування, так і в безпосередньому представництві інтересів територіальних громад буде прослідковуватись паритет за ознаками статі, подолання в соціумі пов'язаних із цим помилкових стереотипів.

Метою статті є розгляд і дослідження процесу розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктування. Доводиться, що процес розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктної діяльності відповідає конституційно-правовим настановам частини 2 ст. 5 Конституції України про те, що носієм суверенітету в Україні є народ; частини 3 ст. 5 Конституції України про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами; частини 4 ст. 5 Конституції України про те, що ніхто не може узурпувати державну владу; ст. 69 Конституції України про те, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Системний аналіз наведених конституційних правоположень дає змогу визначити, що: а) вони не носять характер норм-декларацій; б) скоріше можуть бути ідентифіковані як норми-засади, норми-константи; в) мають комплексний, системо утворюючий характер; г) скеровані на виникнення складної багаторівневої системи горизонтально-вертикальних зв’язків управлінського характеру; ґ) замикаються на становлення та розвиток публічно-правових відносин навколо процесів формування, становлення, реалізації, розвитку і вдосконалення публічної влади; д) включають різні форми безпосередньої та опосередкованої демократичної участі громадян у зазначених процесах, зокрема, по-перше, процес нормотворчості, по-друге, нормопроєктну діяльність, що виступає його первинною і «запускаючою» стадією, що е) дає можливість віднести демократичну участь громадян у зазначених процесах не тільки до кола конституційних цінностей, а й до засобів активізації участі людини і громадянина в місцевому самоврядуванні. Новизна дослідження полягає в критичному осмисленні загальних і спеціальних принципів нормотворчості, що одночасно виступають принципами нормопроєктування, щодо розширення участі людини в місцевому самоврядуванні. Висновки. Найважливішими факторами впливу на участь людини-жителя й одночасно члена територіальної громади в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії – нормопроєктуванні, є: а) фундаментальний вплив на такий процес концепції локальної демократії, бо діалектика процесу становлення громадянського суспільства свідчить, що демократія є змістом місцевого самоврядування, а воно, своєю чергою, є формою, способом існування та здійснення демократії; б) актуальні питання реалізації людиною своїх природних прав у сфері місцевого самоврядування в процесі реалізації нею свого життєвого циклу. Особливу актуальність досліджувана проблематика має в умовах трансформації суспільства, коли розпочата муніципальна реформа в Україні та реально об’єктивується у зв’язку з цим процес локальної нормотворчості, що детермінує оновлення всіх сфер життєдіяльності територіальної громади. Найяскравіше вираження участь людини-жителя й одночасно члена територіальної громади в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії – нормопроєктуванні, отримує в результаті системного аналізу основних (загальних) та спеціальних принципів нормотворчості, що в контексті дії належного механізму реалізації кожного з них передбачає наявність відповідних організаційних та організаційно-правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, у тому числі жителів-членів територіальної громади, а також методів, засобів юридичної техніки, що мотивує, детермінує, сприяє, супроводжує й забезпечує їх участь у локальній нормотворчості, зокрема у нормопроєктній діяльності. Участь людини-члена ТГ у нормопроєктній діяльності, – у контекстуалізації останньої, як етапу/стадії локальної нормотворчості органів місцевого самоврядування, є можливою, доктринально, конотаційно, наративно, технологічно, нормативно супроводжуваною та забезпеченою, – в умовах муніципального реформування локального соціуму вона є новим, перспективним та ефективним організаційним й організаційно-правовим засобом її участі в місцевому самоврядуванні, а у функціональному розумінні є не тільки могутнім засобом підвищення мотивації людини до участі в ньому, а й суттєвою формою розширення такої участі в процесах локальної демократії.

У статті розглядаються сутність та юридичний зміст сучасних моделей місцевого самоврядування через здійснення порівняльно-правового аналізу англосаксонської, континентальної (романо-герман-ської), іберійської та «радянської» моделей. Зазначається, що висхідні тенденції глобалізації актуалізують питання розвитку основоположних суспільних цінностей, управлінського забезпечення розбудови громадянського суспільства, пошуку балансу між свободою та публічною владою, потребу в гармонічному поєднанні яких значною мірою може задовольнити місцеве самоврядування. Становлення та розвиток місцевого самоврядування як основоположного інституту громадянського суспільства вимагає з'ясування сутності теоретичних моделей місцевого самоврядування, які вказують на зміст і головні напрямки діяльності органів і посадових осіб територіальних громад. Наголошується, що за таких умов виникає необхідність суттєвого вдосконалення моделей організації місцевого самоврядування з метою задоволення наросталь-них потреб людини, територіальних громад і суспільства в цілому щодо організації місцевого управління, злагодженого функціонування всіх інститутів громадянського суспільства, що є головною передумовою демократичних трансформацій, створення ефективної системи забезпечення реалізації муніципальних прав і свобод людини й громадянина. Визначено, що теоретичні моделі місцевого самоврядування в різних правових системах світу безпосередньо сформувалися під впливом основних теоретико-ме-тодологічних концепцій, таких, як громадська, державницька, муніципального дуалізму тощо, наслідком чого стало створення декількох основних парадигм організації та діяльності самоврядних інститутів залежно від сутності місцевого самоврядування, компетенції органів місцевого самоврядування та типу їхніх взаємовідносин із державними органами публічної влади, втіленої в нормах чинного законодавства, включаючи конституційний рівень регулювання суспільних відносин. У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що в сучасному світі теоретичні моделі місцевого самоврядування (англосаксонська, континентальна, іберійська, «радянська») класифікуються та відрізняються в залежності від: сутності місцевого самоврядування; юридичного суб'єктно-об'єктного змісту компетенції органів місцевого самоврядування; типу взаємовідносин органів місцевого самоврядування з державними органами публічної влади, втіленого в нормах чинного законодавства, включаючи конституційний рівень регулювання суспільних відносин.

У статті визначено, що уряди всього світу використовують цифрові технології для інноваційного перетворен­ня способу своєї діяльності, обміну інформацією, прийняття рішень та надання послуг, а також для залучення та співпраці з людьми для вирішення політичних завдань, що становлять суспільний інтерес. Однак у багатьох країнах все ще бракує можливостей ефективно використовувати цифрові технології для надання доступних, надійних, швидких, персоналізованих, безпечних та інклюзивних послуг та розширення прав і можливостей людей за допомогою відкритих механізмів участі. Розвиток електронного уряду є першочерговим пріоритетом у політичних програмах, але увага була зосере­джена насамперед на цифровій трансформації уряду на національному рівні. Місцева електронна влада також заслуговує на увагу, оскільки міські та муніципальні адміністрації мають більш безпосередню взаємодію з жите­лями та відповідають за вирішення проблем, що впливають на повсякденне життя людей. Застосування платформ електронної участі продовжує поширюватися в більшості країн, існує тенденція до створення багатофункціональ­них платформ участі, таких як форуми щодо роздумів, консультації та/або електронні петиції щодо нової полі­тики, опитування громадської думки, система скарг, повідомлення про корупцію та генерація ідей та інновацій. У багатьох випадках використання електронної участі залишається низьким. Окрім причин, пов’язаних із доступом до технологій та цифровими навичками, відсутність розуміння мотивацій для участі в Інтернеті та неба­жання державних установ ділитися питаннями встановлення порядку денного і повноважень щодо прийняття рішень, схоже, відіграє важливу роль щодо обмеженого прогресу серед багатьох інших факторів. Під час здійснення електронного урядування важливо дотримуватись загально прийнятих засад та ідей публіч­ного адміністрування, але при цьому адаптувати їх під новітні реалії. Важливо забезпечити ефективне та якісне виконання суб’єктами публічного адміністрування покладених на них завдань, упровадження інформаційно-ко­мунікаційних технологій, що має базуватися на чіткій методиці впровадження елементів електронного уряду, крім того, має відбуватись постійне формування спільного інформаційного простору та захищеної інфраструкту­ри органів виконавчої влади тощо.