Добірка наукової літератури з теми "Мультикультурна взаємодія"

У статті розглядаються питання міжкультурної комунікації у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Були простежені культурні виміри як вагомі компоненти природного програмування, що визначають можливі моделі поведінки учнів із різного культурного середовища у класі із використанням англійської мови як засобу інструктування. Доведено, що такі параметри культури, як субординаційна дистанція, індивідуалізм – колективізм, маскулінність – фемінність, прийняття – неприйняття невизначеності, прагматизм, стриманість (дистанція, контроль), зумовлюють тип стилю спілкування як у академічній, так і в позаакадемічній соціальній спільноті. Наголошується, що гендерне домінування як вирішальний культурний аспект зумовлює соціальну ситуацію та виділяє певні поведінкові моделі, які необхідно враховувати при застосуванні англійської мови як механізму інструктування в різних ґендерно-домінантних спільнотах. Дослідження базується на культурних класифікаціях, запропонованих Едвардом Т. Холлом, Гертом Хофстедом, Річардом Д. Льюїсом. Наголошується, що взаємодія вчителя та учня, розподіл завдань і визначення способів взаємодії в класі повинні спиратися на культурні типи з врахуванням параметрів культурних вимірів. У мультикультурному класі має домінувати «чутлива мова», а також застосовуватися «міжкультурні мости». Виокремлено адекватні стратегії взаємодії відповідно до моделей поведінки та стилю спілкування в полікультурному середовищі. Доводиться, що ефективний міжкультурний фасилітатор повинен уміти: чітко спілкуватися з мовцями з різного лінгвокультурного середовища; сприяти кооперації у мультикультурних групах; демонструвати гнучкість щодо «зсуву кодів» від одного стилю спілкування до іншого; вміти перефразовувати непрямі твердження для лініарних і прямих членів групи; розпізнавати культурні фактори ризику для стажерів; генерувати множинні фрейми для інтерпретації міжкультурних ситуацій.

У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість. Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства. Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях. Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках. Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні. Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур. Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.

Інформаційно-комунікаційне середовище мережі Інтернет розглядається як мультикультурне віртуальне середовище взаємодії носіїв різних мов і культур. Наголошується, що інтернет-простір є гібридним середовищем, яке утворюється за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у результаті інтеграції елементів реального і віртуального життя. У процесі комунікативної взаємодії різних соціальних суб’єктів в інтернет-середовищі формуються ідентифікаційні характеристики користувача. Висвітлено особливості самоідентифікації кіберпокоління у віртуальному інтернет-просторі, зокрема: 1) процес самоідентифікування відбувається синхронно в реальному соціокультурному просторі і віртуальному мультикультурному інтернет-середовищі; 2) у віртуальному інтернет-просторі конструювання образу “Я” може здійснюватися як а) копіювання реальної ідентичності, зокрема національної та громадянської; б) утворення віртуального образу, відмінного від реальної ідентичності, а також як в) поєднання елементів віртуальної і реальної ідентичності в гібридній (за Дж. Сулером) моделі. Звертається увага на те, що можливість створювати різні “Я” образи у віртуальному інтернет-просторі приводить до формування мінливої, гнучкої, динамічної і нестабільної ідентичності. Підкреслюється, що процес самоідентифікації молодих громадян країни поєднується з кризою дитячої ідентичності, яка сформувалася в рамках наявної системи соціальних відносин під впливом батьків, і входженням у віртуальний світ Інтернету, де пропонується нові системи цінностей, норм і правил поведінки. Наведено результати дослідження особливостей самоідентифікування студентської молоді у віртуальному інтернет-середовищі. Встановлено, що переважна частина молоді (62%) презентує в інтернет-середовищі свою реальну національну та громадянську ідентичність, третина – демонструє елементи гібридної моделі ідентичності. Зауважено, що частка молоді, яка створює тільки віртуальний образ “Я” в Інтернеті, не перевищує 1,5%. З’ясовано, що майже 93% респондентів для презентації національної та громадянської ідентичності обирають візуальні форми: використовують символи, кольори, атрибути, фрагменти національного орнаменту тощо. Виявлено, що найбільш прийнятними формами інтернет-комунікації, де виявляється національна та громадянська ідентичність, молоді громадяни країни вважають інтерактивні полілоги, зокрема чати, форуми, коментарі на сторінках соціальних інтернет-мереж, обговорення в блогах та мікроблогах.

У статті розглянуто концепцію мультикультуралізму як передумову підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей у контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів у світі. Визначено концепції підготовки кваліфікованих майбутніх спеціалістів філологічних спеціальностей у площині мультикультуралізму. Виокремлено основні принципи основні напрямки професійного становлення майбутніх учителів філологічних спеціальностей у практиці вищої школи, що включають ознайомлення студентів з проблемами становлення та розвитку мультикультурних суспільств, різними аспектами спілкування і стосунків між людьми в них. Охарактеризовано засоби підготовки студентів до міжкультурної комунікації в ході вивчення іноземних мов, формування у майбутніх учителів філологічних спеціальностей інтересу до професійної діяльності, підготовка студентів до використання педагогічних технологій в освітньому процесі для вирішення конкретних навчально-виховних завдань. Розглянуто сучасне реформування системи освіти України як один з компонентів євроінтеграційного процесу, де набуває актуальності питання використання міжпредметних зв’язків між викладанням іноземних мов і міжкультурною комунікацією. Проаналізовано зв’язок між викладанням іноземних мов і міжкультурною комунікацією з позицій мультикультуралізму. Комунікативний аспект розглядається як основа взаємодії майбутніх фахівці філологічних спеціальностей, який передбачає реалізацію мети спілкування між різними соціокультурними групами. Застосування знань про іншомовний соціум забезпечують широкий спектр міжкультурного спілкування, формують готовність студентів до якісного міжкультурного ділового спілкування, до міжнародного професійного співробітництва. Навчання кваліфікованих фахівців філологічних спеціальностей у сфері мультикультуралізму спрямоване на засвоєння іноземної мови на внутрішньому рівні; застосовувати на практиці навички та знання іноземної мови; покращення інтелектуального, загальнокультурного рівня майбутніх фахівців; для занять особистим розвитком; застосування етичних норм спілкування та їх застосування на практиці.

У статті розглядаються освітні технології діалогової взаємодії у поєднанні з коучинговими компетенціями для виховання полі- / мультикультурності майбутніх викладачів іноземних мов, фахових мов у тому числі. Полі- / мультикультурно-марковані складові у структурі та змісті навчального матеріалу під час набуття студентами іншомовної компетенції є обов’язковими компонентами успішної міжкультурної комунікації в майбутньому. У дослідженні підкреслюється нерозривний зв’язок процесу становлення полі- / мультикультурної особистості студентів з розвитком їхніх умінь самостійного пошуку нового знання, умінь і навичок вилучати ціннісні смисли з іншомовних текстів, їх усвідомлення та перетворення на власні смисложиттєві ситуації.

В статті досліджено ряд відповідних понять, а саме – компетентність, адаптивне управління, мультикультурна компетентність. Звернена увага на дію поліпшення мультикатурної компетентності здобувачів вищої освіти в подальшому на маркетингову діяльність в сфері гостинності. Вказано на існування онлайн-навчальних програм, які пропонують можливості для взаємодії та роздумів та можуть відобразити концепцію культурного та мовного розмаїття великій кількості співробітників. Зроблений аналіз наявних закладів вищої освіти в Україні. А також, звернена увага на кількість здобувачів вищої освіти, що навчаються за державний кошт і їх зв'язок з кількістю абітурієнтів. Звернена увага на питання професійного самовдосконалення викладачів, щодо мотивації зростання викладача, як основного чинника підвищення продуктивності праці.

Дисертація присвячена поглибленню науково-теоретичних засад дослідження соціокультурних факторів розвитку міжнародного бізнесу в глобальних умовах розвитку та обґрунтуванню стратегічних пріоритетів розвитку сучасних форм міжнародного бізнесу в Україні.
Розкрито теоретичні аспекти дослідження змісту й форм міжнародного бізнесу, а саме надано коротку характеристику теорій міжнародної торгівлі як передумови розвитку міжнародного бізнесу, визначено основні передумови, причини та основні характеристики міжнародного бізнесу. Проаналізовано різноманіття теоретичних підходів щодо визначення сутності поняття «міжнародний бізнес», що дало змогу уточнити дефініцію «міжнародний бізнес». Визначено основні форми міжнародного бізнесу та перспективи їх розвитку в сучасних умовах. Охарактеризовано культурологічні особливості створення інтегрованих міжнародних бізнес-структур на основі запропонованого підходу визначення ступеня розбіжності між країнами світу за соціально-економічними, культурологічними показниками під час організації міжнародного бізнесу, на основі використання методу відстаней. На підставі вимірювання культурної варіативності в кросскультурній психології і кросскультурному менеджменті проведено аналіз розбіжностей в різних країнах світу, який показав, що відмінності в національних культурах більш значущі, ніж вплив корпоративної культури організації в цілому. Запропонований підхід щодо розробки рекомендацій відносно співпраці між компаніями різних країн світу, який базується на кластеризації країн за різними ознаками класифікації соціокультурних факторів, дозволяє визначити країни, для яких можливо використання типових моделей соціокультурної адаптації в ході вдосконалення корпоративної культури та інших економічних аспектів діяльності міжнародних інтегрованих бізнес-структур. На основі аналізу соціокультурних факторів у роботі виявлено особливості національної самовизначеності українського суспільства у світлі глобалізаційних викликів, що дозволило обґрунтувати вплив впровадження нових форм співпраці на господарські перетворення, прищеплення нових стереотипів економічної поведінки, формування нових установок, які відображають відмінні мотиваційні цінності. У результаті проведеного дослідження розвитку міжнародної діяльності в Україні обґрунтовано стратегічні пріоритети розвитку сучасних форм міжнародного бізнесу в Україні в соціокультурному аспекті на підставі впровадження запропонованих у роботі організаційно-економічних засад розробки та вибору стратегічних пріоритетів для українських компаній. Реалізація запропонованого підходу на прикладі фармацевтичної промисловості Харківської області та ФК «Здоров’я» дала змогу обґрунтувати практичні рекомендації щодо вибору найбільш доцільних форм міжнародного бізнесу та обґрунтувати напрямки адаптації співробітників та реклами компанії в залежності від груп країн-потенційних партнерів та використовувати переваги соціокультурного різноманіття.