Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Мотиваційна сила.
Статті в журналах з теми "Мотиваційна сила"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-30 статей у журналах для дослідження на тему "Мотиваційна сила".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Cherkashina, Ludmyla, та Roman Cherkashin. "Рівень розвитку силових здібностей та мотиваційно-ціннісних орієнтацій дівчат старшого шкільного віку". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 96–101. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-96-101.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Особливе значення для зміцнення й збереження здоров’я дівчат має розвиток силових здібностей. Силові навантаження позитивно впливають на стан здоров’я, працездатність, витривалість, спритність, швидкість. Тому вивчення стану розвитку сили в дівчат старшого шкільного віку – важлива передумова розробки оптимальних параметрів їхньої рухової активності. Завдання дослідження – визначення рівня розвитку сили дівчат старшого шкільного віку та чинників, які спонукають до виконання силових фізичних навантажень. Матеріал і методи дослідження включають теоретичний аналіз й узагальнення науково-методичної літератури, педагогічне спостереження, анкетування, педагогічне тестування, методи математичної статистики. У дослідженні взяли участь 269 дівчат старшого шкільного віку. Із них 135 дівчат 10-х і 134 – 11-х класів. Результати дослідження. У статті розкрито особливості силової підготовленості дівчат старшого шкільного віку. Виявлено, що вибухова сила за показниками стрибка в довжину з місця становить 162,3±21,01 см, стрибка вгору з місця – 26,92±7,33 см, метання набивного м’яча 1кг сидячи – 417,2±22,3 см. Дослідження силової витривалості засвідчило, що показники підйому тулуба з положення лежачи за 60 с дівчат 10-х класів – 40,54±6,12 раза, вис на зігнутих руках – 31,85±,7,39. У дівчат 11-х класів підйом тулуба з положення лежачи за 60 с склав 38,74±4,19 раза, а вис на зігнутих руках – 33,11±,6,16. За показниками кистьової динамометрії виявлено, що максимальна сила перебуває на рівні 13,99±6,17 кг у дівчат 10-х класів, та 15,08±5,28 кг – у дівчат 11-класів. Результати дослідження свідчать, що лише 16,33 % дівчат 10-х, 14,28 % дівчат 11-х класів мають високий рівень інтересу до фізичних вправ. Середній або вищий від середнього інтерес до виконання фізичних вправ показали 44,78 % дівчат 10-х класів та 42,36 % – 11-х. Висновки. Виявлено тенденцію до зниження рівня розвитку сили в старшокласниць відповідно до вимог навчальних програм. Установлено максимально високий рівень сили лише в 4,38 % дівчат, середнього та вищого від середнього – у 33,6 %. 50,3 % респондентів мають нижчий за середній рівень, а незадовільний – 11,72 %. Визначено місце силових навантажень у системі мотиваційно-ціннісних орієнтацій дівчат старшого шкільного віку.
2
Потьомкіна О.В. "ФОРМУВАННЯ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА: МОТИВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ". Економічний форум 1, № 3 (25 вересня 2021): 145–50. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що формування ефективної кадрової політики підприємства залежить від системного мотиваційного фактору. Мотиваційний фактор є базисом в частині підвищення продуктивності праці в напрямку формування достатнього фінансового ресурсу для забезпечення соціально-економічного розвитку підприємства.
Доведено, що в основу кадрової складової організаційної структури підприємства є формування ефективного мотиваційного механізму, орієнтованого на найманого працівника. Відтак, ефективність роботи залежить від закладених відносин в даний механізм. Визначено, що створення сприятливих умов праці на підприємстві є реальною передумовою високої ефективності роботи найманих працівників. Оскільки, інтерес працівників акумулюється в напрямку ефективної роботи, а не витрачання сил і енергії на пошуки нової.
Запропоновано проводити оцінку та аналіз кадрового складу, з метою виявлення проблемних моментів та питань. А відтак, зменшити плинність кадрів та створити реальну зацікавленість в роботі. Адже прийняття нових працівників потребує витрачання додаткових витрат як фізичних, так і фінансових на адаптацію та їх підготовку. Тому, уникнення подібного роду ситуацій вимагає від керівника при прийнятті на роботу працівників, чітких вказівок щодо роботи, висвітлення сильних та слабких сторін виконуваної роботи, можливостей працівника вдосконалювати свою діяльність, фахову компетентність, підвищувати продуктивність праці та грошову винагороду за результати праці, як основний мотиваційний фактор формування кадрового складу підприємства. Тобто зниження плинності кадрів.
Доведено, що важливим аспектом зниження плинності кадрів та підвищення продуктивності праці є соціальна адаптація в колективі, що оцінюється на основі результати тестів, результату проведених бесід керівників з найманими працівниками у вільний від роботи час, на основі власних спостережень поведінки працівника. Тому, ефективний мотиваційний механізм необхідно пов’язувати з результатами праці власника, керівника, найманого працівника та підприємницьких структур в цілому.
3
Золотарьова, О. "Мотиваційні характеристики елементів власності на робочу силу та їх вплив на економічну діяльність найманних працівників". Економічний аналіз, Вип. 8, ч. 2 (2011): 162–66.
Знайти повний текст джерела
4
Міршук, Олексій. "ОБҐРУНТУВАННЯ МОТИВАЦІЙНО-ЦІЛЬОВОГО КОМПОНЕНТА ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАГІСТРІВ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 192–207. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.225.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність та соціальна значущість статті зумовлена посиленням тенденцій щодо вдосконалення вищої військової освіти в Україні, що обумовлено сучасною військово-політичною ситуацією. Це, у свою чергу, підвищило вимоги до випускників вищих військових навчальних закладів і позначило потребу в підготовці компетентних офіцерських кадрів, які будуть якісно виконувати військовий обов’язок на посадах офіцерського складу Збройних Сил України та інших військових формувань. Безліч авторів слушно зазначають, що формування компетентності є необхідною складовою підготовки офіцерів – випускників вищих військових навчальних закладів у зв’язку з тим, що вони весь час працюють із великими групами військовослужбовців щодо їх навчання у межах бойової та інших видів підготовки, але мотивація до цього виду діяльності потребує наукового обґрунтування. У статті обґрунтовано значущість та необхідність опанування певної компетентності з точки зору мотивації та цілепокладання. Зокрема зроблено акцент на формулювання цілей, як високоавтоматизованої навички та однієї зі специфічних педагогічних компетентностей. Під час вивчення проблеми нами булосфо рмульовано завдання, які будуть вирішені за допомогою реалізації мотиваційно-цільового компонента, а саме: 1. Усвідомлення слухачами магістратури вищих військових навчальних закладів необхідності формування в них спеціальної педагогічної компетентності. 2. Побудова слухачем особистого дерева цілей, пов’язаного з їх подальшими службовими перспективами (проходженням служби у військових підрозділах чи викладанням у вищих військових навчальних закладах). 3. Посилення мотивації до учіння шляхом застосування ефективних форм і методів навчання, оновлення його змісту. 4. Стимулювання слухача магістратури вищого військового навчального закладу до саморозвитку й самовдосконалення. Висвітлення вищезазначених завдань було обґрунтовано, конкретизовано та розкрито в контексті проблематики статті, проаналізованих останніх досліджень і публікацій та відповідно до мети публікації.
5
Mushkevych, Valentyn. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПЕРЕЖИВАННЯ СТРЕСУ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 119–36. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-119-136.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано поняття бойового стресу як багаторівневого процесу адаптаційної активності людського організму в умовах бойової обстановки, що супроводжується напругою механізмів реактивної саморегуляції і закріпленням специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Вказано, що інтенсивність переживання військовослужбовцями бойового стресу залежить від взаємодії двох основних чинників: сили і тривалості впливу на психіку військовослужбовця бойових стресорів; особливостей реагування військовослужбовця на їх вплив. Виділено, що військовослужбовці характеризуються таким психологічним чинником переживання стресу, як «адаптованість» – проявляють достатній і високий рівні особистісного адаптаційного потенціалу, військово-професійної орієнтації, відсутність схильності до девіантної та суїцидальної поведінки; мають переважаючі мотиваційні установки на дружню підтримку, комунікабельність, товариськість, комфортний стан і «нормальну» адаптацію. Виділено ще один чинник - «відносна адаптованість» – проявляють задовільний, достатній і високий рівні особистісного адаптаційного потенціалу, військово-професійної орієнтації, низьку схильність до девіантної та суїцидальної поведінки; мають переважаючі мотиваційні установки на подолання перешкод, збереження стійкості положення і досягнення успіху без докладання значних зусиль або на занурення у себе як спосіб відмежування від складних зовнішніх обставин. Визначено, що наступним чинником переживання стресу є «дезадаптованість» – проявляють низький і задовільний рівні особистісного адаптаційного потенціалу, військово-професійної орієнтації, окремі ознаки девіантної поведінки та суїцидального ризику; мають переважаючі мотиваційні установки або на лідерство при завищеній самооцінці, або на відстороненість, замкнутість, тривожність, астенізацію і сором’язливість, або мотивацію до розваг. Досліджено, що загальний рівень адаптації до бойового стресу достовірно вищий у розлучених військовослужбовців, однак це ще не означає, що так само він буде проявлятися й у мирному житті. Військово-професійна спрямованість розлучених також значно вища, ніж у їхніх неодружених та одружених побратимів. Встановлено, що, достовірно найвищі рівні проявляються у сержантів та старших сержантів (у порівнянні з лейтенантами й солдатами), а найнижчий рівень адаптаційного потенціалу, зокрема комунікативного потенціалу спостерігається у бійців із середньою освітою у порівнянні з тими, хто має середню спеціальну та вищу освіту. Виявлено, що з віком у військовослужбовців спостерігається зниження схильності до девіантної поведінки.
6
Roman, Iryna. "ПРОФЕСІЙНО-ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 49–55. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.49-55.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати дослідження професійно-ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління Збройних сил України. З’ясовано, що їх формування у курсантів військових закладів вищої освіти є актуальною проблемою професійної педагогіки. На це вказують і результати аналізу практики професійної підготовки офіцерів Збройних сил України, що характеризується об’єктивними суперечностями. Результати аналізу наукової літератури свідчать, що ця проблема належним чином не висвітлена у працях науковців. Лише окремі її аспекти знайшли своє відображення в публікаціях.
Встановлено, що науковці використовують різні підходи та індикатори для виокремлення ціннісних орієнтацій, що відносяться до професійних. Залежно від змісту професійної діяльності, перелік ціннісних орієнтацій також відрізняється. Тому, з метою виокремлення професійних ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління Збройних сил України, емпіричним шляхом опитано 149 респондентів – офіцерів Збройних сил України та науково-педагогічних працівників військових закладів вищої освіти. За допомогою методу компетентних суддів сформовано перелік професійно-ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління, які у структурі ціннісно- мотиваційної сфери особистості майбутнього фахівця військового управління Збройних сил України займають особливе місце. З’ясовано, що до основних професійно-ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців військового управління можна віднести: вірність Вітчизні, відданість українському народові та військовій справ; військову честь і офіцерську гідність; особисту причетність і відповідальність за долю країни, за її безпеку; самореалізацію і кар’єру.
7
САВЧАК, Ірина. "РОЗВИТОК МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено визначенню основних шляхів підвищення мотивації студентів до вивчення іноземної мови за допомогою дистанційних технологій. Світова пандемія COVID-19 повністю змінила усталений спосіб життя суспільства. Освіта – одна зі сфер, яка зазнала глобальних змін і, здавалось би, основним завданням було впровадження інноваційних технологій, які допоможуть налагодити освітній процес, але постало інше питання – забезпечення мотивації студентів в умовах дистанційного навчання з метою досягнення якісного результату. Питання розвитку мотивації студентів належить сьогодні до найбільш актуальних, адже мотивація – це спонукальна сила, яка впливає на формування поведінки особистості, спрямовує її діяльність і дії на мотиваційні об’єкти, контролює реалізацію намірів, сприяє вибору нових технік і стратегій для реалізації мотивів. У статті відзначено важливість мотивації у вивченні іноземної мови в умовах дистанційного навчання за допомогою сучасних інформаційних технологій. Визначено поняття «дистанційне навчання», що передбачає інтеграцію інформаційних і педагогічних технологій, що забезпечують інтерактивність взаємодії педагога і студента, а також продуктивність навчального процесу. Визначено, що ключовими у вивченні мов є внутрішня і зовнішня мотивації. Внутрішня мотивація полягає у виконанні завдання, бо це приносить задоволення, а не заради доброї чи поганої оцінки. Зовнішня ж мотивація викликана зовнішніми чинниками, такими як задоволення очікувань викладача чи хороша оцінка. Проаналізовано сучасні інформаційні технології: програми, додатки, застосунки, які використовуються у навчальному процесі для підвищення рівня мотивації студентів у вивченні іноземних мов. Зазначено важливість ролі викладача в цьому процесі, в його вмінні організувати навчальний процес, створити позитивну доброзичливу атмосферу спілкування начального середовища. Виокремлено перелік програм, які можна використовувати на заняттях з метою підвищення рівня мотивації студентів до навчання мови.
8
Кравченко, Олександр. "КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, № 2 (26 січня 2020): 178–89. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.40.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновано визначення критеріїв, показників та надана характеристика рівнів сформованості інформаційно-комунікаційної культури майбутніх офіцерів Збройних Сил України в процесі професійної підготовки.Проведений аналіз джерел різних професійних напрямів дає підстави стверджувати, що інформаційно-комунікаційна культура – поняття досить широке й неоднозначно визначене на сучасному методологічному рівні. Взаємопроникнення інформаційної і мережної культури обумовило появу інтегрованого поняття – інформаційно-комунікаційна культура (ІКК). Під інформаційно-комунікаційною культурою розуміємо сукупність технологічної, інформаційної та культурологічної складових професійної компетентності майбутніх офіцерів ЗСУ.У ході дослідження нашого об’єкта – інформаційно-комунікаційна культура випускника військового підрозділу закладів вищої освіти визначенні три рівні сформованості ІКК, – початковий, достатній та високий.Відповідно до структури ІКК та виявлених функціональних залежностей згідно моделі формування інформаціно-комунікаційної культури майбутніх офіцерів ЗСУ розроблено критерії і виокремлено показники, що надають можливість оцінити стан сформованості окремих компонентів готовності до професійної діяльності майбутніх офіцерів тактичного рівня.Враховуючи особливості освітнього процесу підготовки майбутніх офіцерів у військовому навчальному підрозділі закладів вищої освіти ми виокремлюємо такі компоненти: мотиваційний; ціннісно-орієнтаційний; інформаційно-комунікативний; креативний; операційно-діяльнісний.Запропоновані критерії, рівні та показники сформованості інформаційно-комунікаційної культури дають можливість проведення моніторингових досліджень професійної спрямованості, які є перспективою подальших пошуків у цьому напрямі з метою визначення шляхів підвищення рівня професійної підготовки майбутніх офіцерів тактичного рівня.
9
Багрій, Ганна, та Олена Войтюк. "ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 5–19. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.162.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена одному з основних аспектів професійної підготовки майбутніх філологів, зокрема формуванню та розвитку іншомовних здібностей. У статті досліджується іншомовна компетентність студентів, які вивчають переклад, а саме – аналіз психологічних аспектів вторинної мовної особистості, яка готова до професійного міжмовного та міжкультурного спілкування. Автор розкриває значення розвитку іншомовних здібностей філолога для майбутньої професійної діяльності та сутність поняття “іншомовні здібності”. Особливості та специфіка розвитку іншомовних здібностей висвітлюються у дослідженні на основі аналізу наукових поглядів щодо проблеми здібностей.Професійні іншомовні здібності вважаються стійкою сукупністю індивідуальних психологічних особливостей конкретних психомоторних та психічних процесів і характеристик майбутнього фахівця, що у взаємозв’язку з особистісними, комунікативними, емоційно-вольовими особливостями визначає швидкість, силу та відносну легкість опанування іноземної мови та її використання у професійній іншомовній діяльності. Структурні компоненти професійних іншомовних здібностей поділяються на когнітивні, мотиваційні, самооцінювальні, емоційні і комунікативні. У процесі дослідження було встановлено, що моделювання реальних життєвих ситуацій та використання рольових ігор допомагають закріпити навички і вміння іноземних комунікацій, розвивати цінності, створювати атмосферу співпраці та взаємодії. Особистісні і вольові якості студентів, індивідуальний стиль спілкування та належна психологічна підготовка викладача, комунікативний підхід до викладання і моделювання професійно орієнтованих проблемних ситуацій визначено як основні психолого-педагогічні умови розвитку професійних іншомовних здібностей.
10
ГНИДЮК, Олександр. "ОСОБЛИВОСТІ ДІАГНОСТИКИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ НА ТАКТИЧНОМУ ТА ОПЕРАТИВНОМУ РІВНЯХ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (20 квітня 2022): 34–46. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.954.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено особливості діагностики фізичної підготовленості офіцерів-прикордонників на тактичному та оперативному рівнях військової освіти. З’ясовано, що результатом неперервної фізичної підготовки офіцерів-прикордонників є здатність, що охоплює прагнення офіцерів до постійного професійного фізичного розвитку та самовдосконалення, готовність застосовувати у процесі оперативно-службової діяльності набуті прикладні і методичні знання з фізичної підготовки, прикладні рухові вміння і навички особистої безпеки, навички захисту і нападу з використанням спеціальних засобів та прийомів рукопашного бою, застосовувати фізичну силу та спеціальні засоби у визначених законодавством ситуаціях під час виконання службових обов’язків. Ця здатність охоплює фізичну витривалість, сформовані фізично-вольові властивості особистості офіцера, загальну фізичну та спеціальну фізичну підготовленість, що в сукупності дозволяють переносити фізичні навантаження без зниження професійної працездатності в умовах повсякденної діяльності з охорони державного кордону, а при необхідності і при веденні сучасного бою. З урахуванням структури фізичної підготовленості, що поєднує чотири основних компоненти – мотиваційно-ціннісний, інформаційно-когнітивний, операційно-діяльнісний та професійно-особистісний, визначено, що критеріями сформованості цієї здатності (як результату неперервної фізичної підготовки) доцільно вважати психолого-аксіологічний, предметно-інструментальний, поведінково-компетентнісний та індивідуально функціональний критерії. Визначення діагностичного апарату дозволяє здійснити якісний і кількісний аналіз традиційної системи фізичної підготовки офіцерів-прикордонників на рівнях військової освіти в умовах традиційного освітнього процесу.
11
Сафін, Олександр. "РЕАБІЛІТАЦІЯ ТА РЕАДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, № 2 (20 лютого 2020): 244–63. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.178.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовуються психологічні засади створення у державі системи реадаптації та реабілітації осіб, що брали участь в антитерористичній операції (операції Об’єднаних сил) на Сході України. При цьому основний наголос робиться на тому, що стан адаптації комбатанта у післяекстремальних умовах більшою мірою пов’язаний з особливостями мотиваційно-с мислової сфери його особистості. За результатами аналізу наукової літератури й описів практичного досвіду роботи структур по роботі з особовим складом виявлено, що робота психологів та інших фахівців спрямована, перш за все, на подолання симптомів, інколи – наслідків, рідше – причин посттравматичного стресового розладу, про що зазначалося вище. При цьому основну увагу фахівці приділяють, як правило, минулому комбатанта, що не може вважатися ефективним. Пошуки “ліків” від незрозумілої хвороби, яка псує психосоматичне самопочуття комбатанта, не даючи побудувати своє подальше життя, подальший розвиток посттравматичного стресового розладу повинні будуватись на нелегких шляхах особистісного зростання. Система реадаптації ветеранів анти-терористичної операції (операції Об’єднаних сил) має здійснюватись разом із заходами з психологічної реабілітації i базуватися на двох основних підходах.Згідно з першим підходом реабілітація та реадаптація розуміються як відновлення цільового психологічного ресурсу учасників бойових дій. Одним із важливих завдань роботи на стратегічному рівні вирішення завдань психологічного забезпечення є розгортання системи психологічної реабілітації та соціально-психологічної реадаптації, яка передбачає урахування прогнозних обсягів психотравматизації учасників бойових дій і потреби у їхній психологічній корекції. На оперативному рівні найбільш важливою є реалізація першого етапу соціально-психологічної реадаптації ветеранів війни. При цьому реадаптація та реабілітація містять такі елементи: “психологічний карантин” (залишення учасників бойових дій певний час у військовому колективі підрозділу з поступовим допуском до них інших осіб); створення реадаптуючого оціального середовища у державі, пунктах постійної дислокації, у їхніх сім’ях; здійснення психореабілітаційних заходів із військовослужбовцями, які зазнали психотравматизації; психологічний моніторинг станів військовослужбовців, які повернулись із зони антитерористичної операції (операції Об’єднаних сил). Згідно з другим підходом реабілітація i реадаптація розуміються як відновлення соціального та психічного статусів комбатанта, a також підвищенняйого адаптивних можливостей у мирний час.
12
Гринькова, Надія, та Жанна Стельмашук. "ФОРМУВАННЯ ЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ: ЗАСАДНИЧІ ПОЛОЖЕННЯ". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 158–65. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.421.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичні та практичні аспекти формування етичної компетентності у майбутніх учителів початкової школи. Узагальнено, що етична компетентність педагога презентує важливі регулятори, цінності і рушійні сили його педагогічної діяльності, що відображаються у принципах, звичках, традиціях як професійної діяльності, так і стають світоглядною основою життя, закріплюючись у свідомій морально-етичній поведінці. Виокремлено структурні компоненти етичної компетентності майбутнього педагога: когнітивний, емоційний, мотиваційний та поведінковий. Схарактеризовано показники сформованості етичної компетентності у майбутнього учителя.
Констатовано, що важливим напрямами роботи щодо становлення етичної компетентності у майбутніх учителів початкової школи є: удосконалення змісту навчальних дисциплін; систематична та цілеспрямована робота кураторів академічних груп з виховання студентської молоді, прищеплення їм звичок моральних вчинків та поведінки; залучення студентів до діяльності у проблемних групах та наукових гуртках.
Зроблено висновок, що важливими умовами становлення етичної компетентності майбутнього педагога є: побудова суб’єкт-суб’єктної взаємодії між викладачем і студентом на основі діалогічного підходу, принципів гуманізму, демократизму, співробітництва, співтворчості, співдіяльності; ставлення до студента як до особистості, партнера, врахування його інтересів, можливостей, потреб; пошук нових шляхів інтенсифікації та оптимізації педагогічного процесу у закладах вищої освіти.
13
ГЕГЕЧКОРI, Олександр. "ВІЙСЬКОВА СУБКУЛЬТУРА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 103–17. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є здійснення соціально- філософського аналізу військової субкультури. Розглянуто погляди щодо особливостей військової субкультури розвитку соціум, а також ряд важливих функцій: змістовна, виховна, мотиваційна, селекційна, комунікативна, стабілізаційна, захисну (або оптимізаційну). Наведено сегменти військової культури. За допомогою «субкультурної палітри» здійснюється соціальна ідентифікація людей, в структурі «культурного надбання» військової спільноти виділені її основні компоненти: корпоративні атрибути, символи, ритуали. Досліджено точку зору щодо армійського життя та зміни, які відбуваються в умовах професіоналізації збройних сил, що субкультура є важливим чинником системотворення та ідентифікації військової життєдіяльності. При аналізі проблем, пов’язаних з корпоративними атрибутами, символами та ритуалами паралельно розглянуто і ряд питань, що мають безпосереднє відношення до другого важливого компонента субкультури – ціннісних орієнтацій членів військової організації. Це цілком закономірно, адже як уже зазначалось, всі компоненти армійського «культурного репертуару» перебувають у взаємодії, це те, що люди вважають основоположним для свого життя, що формує ціль та мотиви їхньої діяльності. Загалом у структурі цінностей армійської служби прийнято виділяти декілька їх груп або напрямків. Останні можуть бути як загальними для всіх категорій військових, так і окремими, особливими, для солдатів-строковиків, для солдатів-контрактників, для офіцерів тощо. Дано короткий аналіз військового етикету як стереотипу поведінки, формою поводження людей в погонах, в основі яких здебільшого лежать традиції (звичаї), принципи моралі та статутні вимоги. Він допомагає зрозуміти неординарність, престижність армійської професії, усвідомити особливі характерні риси її представників. Вивчено особливості національного характеру та військово- корпоративні цінності офіцера.
14
Бакіко, І. В., О. В. Радченко, В. В. Файдевич, А. Г. Чиж та В. П. Констанкевич. "АДЕКВАТНІСТЬ САМООЦІНКИ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ДІВЧАТ СЕРЕДНІХ КЛАСІВ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 1 (27 вересня 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-1-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Для виховання і формування цінностей особистої фізичної культури школяра необхідні відповідні умови організації фізичного виховання і визначення його значущого статусу та іміджу в суспільстві. Проте вчені відзначають украй низький рейтинг цінностей фізичної культури в сучасному суспільстві. На думку авторів, необхідні кардинальні зміни щодо розуміння суті фізичної культури на базі широкого філософсько-культурологічного підходу, що дадуть можливість зорієнтувати систему неспеціальної фізкультурної освіти на формування і відтворення людини в цілісній єдності тілесного і духовного. Критерієм оцінки ефективності педагогічної діяльності у сфері неспеціальної фізкультурної освіти, на думку М. Маєвського, має бути не лише рівень здобутих нових фізкультурних знань, формування рухових умінь і навичок, розвиток фізичних здібностей, але і позитивне мотиваційно-потребове ставлення до фізичної культури, що може проявлятися у зверненні до саморозвитку, самовираження, самооцінки, самоконтролю, самопізнання, самовиховання, самореалізації, самовизначення, самоосвіти, самовдосконалення, тобто до самореалізації й удосконалення свого духовного і фізичного начала, що і є важливим феноменом культури. Мета дослідження полягає у визначенні адекватності самооцінки фізичного розвитку за показниками фізичної підготовленості дівчат середніх класів для виявлення ефективності засобів педагогічного контролю в процесі фізичного виховання. Були використані такі методи дослідження: аналіз даних науково-методичної літератури, нормативно-правових документів і програм з фізичної культури, педагогічне тестування фізичної підготовленості, методи математичної статистики, тест-опитувальник Є.В. Боченкової «Самоопис фізичного розвитку». Дослідження проводилось протягом березня – квітня 2021 року. Спочатку ми визначали фізичну підготовленість дівчат 6-го та 9-го класів за загальноприйнятою методикою. Також дівчата відповідали на запитання опитувальника для визначення самооцінки фізичного розвитку (за Є.В. Боченковою). Пропонувалось дати самооцінку своєму фізичному розвитку за такими показниками: «здоровʼя», «координація рухів», «фізична активність», «стрункість тіла», «спортивні здібності», «глобальне фізичне «Я», «зовнішній вигляд», «сила», «гнучкість», «витривалість» та «самооцінка». Результати дослідження та ключові висновки. Самооцінка – це елемент самопізнання, рефлексії, який характеризується емоційно насиченою оцінкою себе як особистості, своїх можливостей, критичним ставленням до себе і впливає на ефективність діяльності людини. Самооцінка формується протягом розвитку підлітків під впливом соціуму і може відображати їх ціннісні орієнтації, які стимулюють або пригнічують діяльність, спрямовану на саморозвиток. Аналіз взаємозв’язку між показниками допомагає визначити засоби, завдяки яким дівчата відчувають можливість досягнення визначеної мети. Ми розглядаємо кореляційні зв’язки між самооцінкою та показниками фізичного розвитку. Найвищі коефіцієнти кореляції шестикласниць між показниками самооцінки і фактичними показниками фізичного розвитку не перевищують r = 0,9 (сила) та по r = 0,8 (фізична активність та стрункість тіла). Найвищі коефіцієнти кореляції дев’ятикласниць між показниками самооцінки і фактичними показниками фізичного розвитку не перевищують r = 0,9 (гнучкість) та по r = 0,8 (координація рухів, фізична активність, спортивні здібності, глобальне фізичне «Я»). Проведені дослідження виявили неадекватність самооцінки фізичної підготовленості дівчат середніх класів, що свідчить про важливість теоретичного висвітлення і практичного впровадження в уроки фізичної культури розділу педагогічного контролю і самоконтролю фізичної підготовленості, який має бути стимулом для самовдосконалення в процесі фізичного виховання.
15
БОЙКО, Юлія. "ВПЛИВ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ НА ФОРМУВАННЯ УСТАНОВОК ДО ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, № 1 (2020): 266–78. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-266-278.
Повний текст джерелаАнотація:
Згідно з даними літературних джерел, фахівці вважають, що формування здорового способу життя студентської молоді забезпечується через створення у закладах вищої освіти спеціальних педагогічних умов. В статті встановлено, що формування аксіологічних установок до здорового способу життя у студентів це багатогранний, суперечливий і цілісний процес, обумовлений сукупністю умов і факторів, які складають причину і рушійну силу його становлення і розвитку, є результатом цілеспрямованого оволодіння студентами знаннями про здоровий спосіб життя, уміннями і навичками його дотримання, набуття досвіду відповідального ставлення до власного життя і здоров’я, що є необхідним для успішної самореалізації у майбутній професійній діяльності. Метою написання статті є обґрунтування педагогічних умов формування установок до здорового способу життя студентів закладів вищої освіти, а саме: сприяння становленню і розвитку у студентів ціннісних орієнтацій на збереження і зміцнення здоров’я в умовах здоров’язберігального освітнього середовища закладу вищої освіти; формування у студентів ціннісного ставлення до здоров’я на основі розробки педагогічної стратегії їхньої мотивації на здоровий спосіб життя; активізація свідомого оволодіння студентами досвідом здоров’язбереження. В сукупності педагогічні умови торкаються когнітивної сфери особистості студента (сприяють усвідомленому ставленню до свого способу життя, усвідомленню значущості здорового способу життя у професійній діяльності, актуалізації потреби в ньому), мотиваційно-ціннісної (сприяють ціннісному прийняттю здорового способу життя) і дієво-практичної (сприяють реалізації потреби в здоровому способі життя в процесі професійного становлення, збагаченню досвіду і залученню до нього). Ключові слова: аксіологічні установки, здоровий спосіб життя, педагогічні умови формування аксіологічних установок до здорового способу життя.
16
Liutko, Nataliia. "Деякі міркування щодо використання символів в політичній рекламі". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 117–25. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-117-125.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто трактування поняття «символ» та його комунікативний потенціал. Зазначено що символи є основним засобом репрезентації політичних акторів і подій, комунікації між владою й суспільством, ефективним інструментом побудови політичної реальності, а також тим, що в політичній рекламі використовуються для віртуальної видозміни політичної та соціальної дійсності, передачі якоїсь думки щодо політичних процесів і формування потрібних емоцій у громадян. Відзначено, що комунікативне призначення політичної реклами полягає в тому, що вона покликана встановити контакт між носіями влади або претендентами на місця у владних структурах, і громадянами, акумулювати в рекламному повідомленні основну концепцію виборчої кампанії. Установлено що політична реклама стає своєрідним провідником ідей, ретранслятором образів, символів, міфів, які живуть і функціонують у масовій свідомості суспільства. Політична реклама також перетворюється в технологію симуляції, виробництва віртуальної реальності (і віртуальних іміджів), посилюючи театралізацію політичного життя й відволікаючи виборців від справжніх проблем та потреб. Успішне виконання комунікативних завдань політичної реклами неможливе без детального дослідження політичного простору (законодавчої, політичної, демографічної й економічної ситуації, системи влади, розстановки сил на політичній арені, в економічній сфері та ін.). Обґрунтовано, що задля досягнення максимальної ефективності комунікації політичної реклами особливу увагу потрібно приділяти вивченню громадської думки, потреб, мотивацій і переваг виборців, визначенню цільових аудиторій.
17
Hubeladze, Iryna. "Почуття власності як соціально-психологічний феномен". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 141–48. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті концептуалізується поняття “почуття власності”, обґрунтовуються умови його актуалізації чи деактуалізації. Почуття власності визначається як суб’єктивне емоційне переживання людини щодо належності їй певних об’єктів власності, що відображає зміст та значення, яке мають для неї реальні або абстрактні, конкретні або узагальнені об’єкти власності, тобто все те, що можна назвати своїм. Платформою, де проявляється почуття власності, є психологічний простір особистості, що охоплює комплекс фізичних, соціальних і суто психологічних явищ, з якими людина себе ототожнює. Переживання почуття власності може як сприяти формуванню відповідальності і розвитку ціннісно-смислової сфери, так і мати негативні наслідки, такі як почуття переживання особистої втрати, міжособистісний конфлікт, небажання приймати поради та опір змінам. Визначено функції, які виконує почуття власності як соціально-психологічний феномен у структурі особистості, а саме сигнальну, координувальну, мотиваційну, оцінювальну і експресивну. Визначено три способи актуалізації формування і реалізації почуття власності: контроль, інтимне пізнання та самоінвестування своїх сил, знань, зусиль щодо об’єкта власності. Реалізація почуття власності залежить від змісту як економічних, так і неекономічних соціальних практик, соціальної цінності власності, соціально-культурних традицій співпраці та конкуренції у взаємодії, особливостей міжособової взаємодії з привласнення. Сформульовано найбільш придатні для операціоналізації і діагностики показники прояву почуття власності, які можуть бути покладені в основу його емпіричного дослідження серед різних категорій населення і суспільства в цілому: прояв почуття власності щодо різних сфер психологічного простору особистості (тіло, територія, гроші, особисті речі, часовий режим, соціальні зв’язки, смаки, цінності, ідеї, віртуальний простір особистості), модальність, інтенсивність, тривалість, глибина, рівень усвідомленості, складність, різні умови виникнення, виконувані функції залежно від ситуації, форми прояву.
18
Іванченко, Є., та О. Свірідюк. "СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЙНОЇ НАСТАНОВИ НА НЕТРАДИЦІЙНИЙ ПІДХІД У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ПІД ЧАС ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ STEM-ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ". Військова освіта 41, № 1 (1 червня 2020): 163–72. http://dx.doi.org/10.33099/2617-1783/2020-1/163-172.
Повний текст джерела
19
Кочубинська, Тамара. "ПСИХОКОРЕКЦІЯ ПРОЯВІВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ". Psychological Prospects Journal, № 37 (15 червня 2021): 111–27. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-37-111-127.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – теоретичне конструювання та апробація авторської методики психокорекції проявів соціально-психологічної дезадаптації учасників операції Об’єднаних сил.
Методи. Для досягнення мети дослідження були застосовані такі методи дослідження: теоретичні: філософсько-психологічний аналіз дослідження, узагальнення теоретико-методологічних підходів, моделювання та конструювання; емпіричні: формувальний експеримент з використанням психодіагностичного комплексу методик; методи математичної обробки даних: порівняльний аналіз за t-критерієм Стьюдента.
Реалізація програми психокорекції відбувалася відповідно до 5 етапів: діагностичного, інформаційно-просвітницького, індивідуальної психокорекції, групової психокорекції, оцінки ефективності.
Участь у запропонованій програмі психокорекції взяли 38 учасників ООС. Для встановлення достовірності психокорекційної програми, а саме виключення вірогідності вікових динамічних змін, експериментальне дослідження проводилося з 40 учасниками ООС, які не брали участь у програмі психокорекції.
Результати. В запропонованій програмі представлені засоби психокорекційного впливу: виокремлено просвітницький блок (лекції, навчальні семінари, програми соціально-психологічного супроводу) та блок психокорекційної роботи (індивідуальна та групова психокорекція), що впливали на прояви соціально-психологічної дезадаптації учасників ООС та сприяли виникненню конструктивних особистісних змін.
Основним завданням програми психокорекції є особистісні зміни учасників ООС: гармонізація Я-концепції; емоційна складова: підвищення рівня прояву емоційного комфорту, зниження рівня прояву негативних емоцій: тривожності, агресивності, депресивності; комунікативна складова: підвищення комунікативного потенціалу та конструктивних способів взаємодії; поведінкова складова: вироблення конструктивних поведінкових стратегій; мотиваційно-ціннісна складова: гармонізація екстернальності та інтернальності, підвищення мотивації долання перешкод, конструктивні ціннісні орієнтації.
За результатами порівняльного дослідження за t-критерієм Стьюдента для залежних вибірок встановлені якісні відмінності в показниках соціально-психологічної дезадаптації учасників ООС до та після участі у психокорекційній програмі: знизилися прояви показників по шкалах Я-фізичне і Я-сімейне; знизилися прояви агресивності, зокрема переживання образи, фізичної; особистісної тривожності; дезадаптації; неприйняття себе; емоційний дискомфорт; внутрішній контроль.
Висновки. Результати формувального дослідження підтверджують ефективність пропонованої програми психокорекції.
20
Синякова, В. Б. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 77–83. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема соціальної адаптації дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є вкрай важливою та потребує ефективних заходів для її вирішення. Особливо актуальною вона стає під час переміщення дитини в прийомну сім’ю. У статті наведено результати психологічних обстежень, які доводять, що найбільша кількість проблем та відхилень від нормального становлення особистості у вихованців дитячого будинку спостерігається в емоційно-вольовій сфері. Це пов’язано з порушенням компетентності соціальної взаємодії, невпевненістю у собі та своїх силах, зниженням самоорганізованості та цілеспрямованості, що в результаті призводить до значного зниження здатності до соціалізації. Також автором зазначено, що у дітей, позбавлених батьківського піклування, відзначаються особливості внутрішньої позиції: слабка орієнтованість на майбутнє, збідненість емоційних проявів, спрощений зміст образу самого себе, знижене ставлення до себе, упередженість щодо дорослих, однолітків та предметного світу, імпульсивність поведінки, ситуативність мислення й поведінки. Ці особливості особистості дитини, виникаючи у ранньому віці, не зникають, а набувають нових якостей та посилюються надалі. Таким чином, отримані результати дозволили виявити особливості психологічного розвитку підлітків, які мають різний досвід життя в сім’ї, та зробити висновок щодо їхнього взаємозв’язку з різними сферами особистості: а) мотиваційною – небажання мати іншу сім’ю, страх за своїх батьків, яких вони знайдуть, коли вийдуть з дитячого будинку; б) емоційною – висока тривожність, фрустрація, почуття провини, страх бути знедоленим, низьке прагнення до прийняття, негативне самоставлення, високий рівень агресивності, дратівливості та підозрілості; в) вольовою – залежність, схильність до підпорядкування, наслідування, пасивності, слабкості та безпорадності, низький ступінь пізнавальної активності та прагнення до спілкування, високий рівень конфліктності, низький ступінь соціальної адекватності поведінки, невпевненість у собі; г) сферою ставлення до сім’ї – дисгармонійне уявлення про дитячо-батьківські відносини, схильність до ідеалізації образу батьків, образу матері, потреба у прихильності до дорослого, в індивідуальній увазі, неадекватність уявлень про сімейні ролі та функції.
21
BUTUZOVA, L., S. DMITRIEVА та M. PLOTNILOVA. "ПСИХОЛОГІЧНЕ СПРИЙНЯТТЯ ДОРОСЛИМИ ІНШОМОВНОЇ ПЕРІОДИКИ ТА ВІДЕО ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 43, № 1 (5 березня 2020): 26–33. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.43.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню проблеми вдосконалення технологій навчання іноземній мові у зв'язку з обґрунтованими актуальними світовими процесами зростанням відповідного попиту, в тому числі – серед осіб зрілого віку. Представлено результати дослідження психологічних особливостей та чинників сприйняття дорослими іншомовних відеоматеріалів та періодичних видань у процесі засвоєння іноземної мови. Презентовано об’єктивні (пов’язані з віком, часом, мовою, психофізіологічними змінами та досвідом навчання) та суб’єктивні (когнітивні, афективні, мотиваційні та особистісні) психологічні труднощі, що виникають при опануванні іноземної мови в дорослому віці. Визначено психологічні бар’єри у сприйнятті інформації іноземною мовою та базові чинники успішного опанування іноземними мовами у старшому віці. Охарактеризовано резерви підвищення ефективності опанування мовних навичок дорослими та окреслено шляхи подолання психологічних бар’єрів у засвоєнні ними іноземної мови. Показано, що сучасний зміст та якість навчання дорослих визначається потребою гармонізації системи освіти з особистісним розвитком індивіда, що розкривається через забезпечення відповідного середовища під час вивчення іноземних мов. Проаналізовано специфіку інтерактивної (відеоряд, публікація у періодичному виданні) та прямої (традиційне навчання) моделей у застосунку до оволодіння іноземною мовою у цей віковий період. Систематизовано особливості ускладнень та покращення сприймання дорослими оригінальних відео- та друкованих матеріалів під час вивчення іноземної мови залежно від характеристик пропонованих матеріалів. Представлено результати дослідження психологічних можливостей інтегрованої моделі навчання іноземної мови із застосуванням іншомовних відеоматеріалів та періодичних видань. Визначено базові чинники успішного сприйняття інформації іноземною мовою: фізіологічні та психологічні характеристики індивіда, його вікові особливості, педагогічні прийоми та методи занурення. Встановлено, що легкість сприйняття та засвоєння матеріалу іноземною мовою, в силу психологічного «поглинання», впливу вербальних та невербальних засобів дозволяє формувати середовище, ідентичне країні, мову якої вивчають. Інтерактивна модель навчання іноземній мові (відеоряд, публікація у періодичному виданні) концентрує увагу на візуальних особливостях та функціях мови. Це дозволяє підвищити швидкість засвоєння іншомовної лексики, уникати таких психологічних бар’єрів як втома та низька зацікавленість, стимулювати вмотивованість й формувати стійку систему мотивації навчання через становлення ціннісних орієнтацій індивіда. Розроблено оптимальні шляхи підвищення ефективності використання відео- та друкованих матеріалів, орієнтованих на носіїв мови, для опанування іноземної мови дорослими.
22
Кокнова, Т. А. "СВОЄРІДНІСТЬ АВТОРСЬКОГО ПОЕТОНІМІКОНУ В КАЗКАХ ДЖ. РОЛІНГ ТА П. ТРЕВЕРС". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 132–37. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі вивчається жанрова своєрідність авторських казок Дж. Ролінг «Гаррі Поттер та філософський камінь» та П. Треверс «Мері Поппінс» з позиції поетонімікону. У процесі дослідження авторка встановлює, що найважливішою особливістю мови як фольклорних, так і літературних казок виступає контекстуальна поетонімізація апелятивів. Проаналізовано вживання зоопоетонімів, що виступають головним поетонімічним конституентом казок про тварин не тільки у фольклорі, а й в авторській казці. Аналіз матеріалу казок свідчить, що в багатьох авторських казках поетонімічних апелянтів набагато більше, ніж особистих імен. Авторка вважає, що в системі власних назв фантастичних і літературних казок специфічною є емоційно-експресивна функція, за допомогою якої створюються імена героїв за їхніми фізичними, біологічними, моральними, інтелектуальними характеристиками, за соціальною, національною приналежністю, родинними зв’язками. Важливою рисою, яка об’єднує фольклорну і авторську казку, є використання прийому буквального осмислення імені або ж використання імен, які говорять самі за себе. У статі наведено характерні риси, загальні для поетонімікону літературної казки (обов’язкова присутність онімізованих апелятивів; зоопоетонімів; топопоетонімів; наявність імен, створення яких пов’язане з фізичними, психічними, біологічними, моральними, інтелектуальними характеристиками персонажа; наявність вигаданих істот з невмотивованими іменами; соціальне розмежування імен). Авторка також розглядає поняття мовної гри, аналізує її функцію в мові персонажів авторських казок, визначає ознаки мовної гри – гнучкість і саморегулюючу силу системного механізму, спонтанність, характеризує її різновиди (мовний жарт, поетонімічна, онімічна гра). У ході дослідження встановлено, що онімічна мовна гра в авторській казці може реалізовуватися на декількох рівнях, а саме: на фонетичному, слово-утворювальному і лексичному. На фонетичному рівні мовна гра реалізується за допомогою низки прийомів, таких як анаграма, паліндром, звуконаслідування. На словотвірному рівні мовна гра проявляється в словотворчих способах суфіксації та словосполучення. На лексичному рівні мовна гра створюється завдяки розбіжності семантичного наповнення мотивуючої і мотиваційної основ в акті словотворення (обігравання внутрішньої форми власних імен, обігравання конотативних власних назв, стилізація власних імен). Зроблено висновок про те, що жанрова роль власних назв як у фольклорному тексті, так і в тексті авторської казки належить антропоетонімам, топопоетонімам і зоопоетонімам.
23
Слурденко, Дмитро. "Структурно-функціональні особливості самоврядування у військовослужбовців Національної гвардії України". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 197–207. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-197-207.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність проблеми дослідження зумовлена тим, що військовослужбовці НГУ продовжують брати участь в операції об’єднаних сил, накопичують бойовий досвід, що вимагає оптимізації технологій психологічної підтримки і розвитку особистості підчас та після перебування в таких умовах. Зокрема, на передній план виступають питання відбору і комплектування військового персоналу, психологічного супроводу виконання службово-бойових завдань, професійно-психологічної підготовки військовослужбовців. Досвід участі у небезпечних, нештатних ситуаціях сприяє формуванню у військовослужбовців здатності до самоврядування, що впливає на те, як сприймаються умови, обставини, в яких доводиться реалізовувати цілі, виконувати поставлені завдання. Самоврядування розглянуто як прояв опановуючої поведінки, що характеризує здатність особистості до цілеспрямованих змін, самоуправління різними формами активності: спілкуванням, поведінкою, переживанням і діяльністю. Показано, що цей процес актуалізується при зіткненні суб’єкта з незвичним досвідом, в ситуаціях протиріч, в умовах необхідності постановки нових цілей або вироблення нових засобів досягнення мети. На матеріалі дослідження 420 військовослужбовців НГУ, виділено чотири групи: за наявністю досвіду виконання завдань в умовах бойових дій, за рівнем сформованості здатності до самоврядування. Визначено показники самоврядування у зазначених групах (аналіз протиріч, прогнозування, цілепокладання, планування, критерії оцінки, приймання рішення, самоконтроль, корекція, загальна здатність до самоврядування). Визначено, що недостатній рівень самоврядування у військовослужбовців НГУ в складних, екстремальних умовах, зумовлює переважання у них процесів самовладання, збереження стабільності свого психічного стану, що певною мірою заважає виконанню службово-бойових завдань. Зазначено, що у військовослужбовців зі сформованою здатністю до самоврядування цей процес більшою мірою розгортається в руслі цілепокладання, зумовлений мотиваційним і вольовим процесами, більшою мірою спрямований на створення внутрішніх умов ефективного виконання службово-бойових завдань. Зроблено підсумок, що розвиток самоврядування може сприяти підвищенню ефективності службово-бойової діяльності військовослужбовців НГУ. Ключові слова: самоврядування, самоуправління, самоконтроль, психологічні ресурси, військовослужбовці, персонал сектору безпеки і оборони.
24
Зима, О. Г., В. А. Будянська, В. В. Кошарна, В. О. Турпетко та В. О. Василашко. "Формування конкурентоспроможності особистості: від школяра до випускника ЗВО". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 90–95. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-90-95.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито необхідність та своєчасність формування конкурентоспроможності майбутнього фахівця в сучасних умовах модернізації освітньої системи.
Характер проблем сучасності, причини та можливі наслідки в розвитку людства змушують задуматися про рушійні сили і перспективи, які чекають на нас в майбутньому, щоб спільно утримати рівновагу між: 1) соціальним, економічним і природним середовищем; 2) матеріальними і духовними цінностями, які є передумовами сталого розвитку суспільства і культури. Тільки таке суспільство має майбутнє, яке думає не тільки про миттєві блага, а й про те, що вона бажає і може залишити у спадок майбутнім поколінням. В наші дні неодноразово звучала думка, що не ми щось зберігаємо і залишаємо майбутнім поколінням, а майбутні покоління нам позичили свої життєво важливі ресурси на тимчасове користування. З цим ми повинні рахуватися. Якщо будемо жити тільки сьогоднішнім днем, тільки для одного дня і не зможемо віддати свій борг людству майбутнього, то наше існування вже тепер під загрозою. Світ влаштований так, що в усьому і всюди можна розглядати причинно-наслідкові закономірності.
Засновник Римського клубу, італійський вчений, відомий підприємець А. Пецці висловив дуже важливу думку, - щоб управляти економікою світового масштабу, людина, в першу чергу, повинна навчитися керувати собою, повинна усвідомити й освоїти механізм саморегуляції. А. Пецці підкреслив ще одну важливу думку, що людина, стикаючись з дилемою вибору, повинна змінитися як особистість, як професіонал, як індивідуум суспільства, як громадянин Всесвіту або повинен зникнути з поверхні Землі.
Дослідження підтверджують, що за останні 10 років в результаті зміни парадигм в науці та освіті, змінилася і парадигма конкурентоспроможності особистості в соціальних і гуманітарних науках.
Дослідження про розуміння конкурентоспроможності в закладах середньої освіти показали нерівність інтелектуального і морального розвитку, що дозволило обрати напрямок вектору подальшого розвитку. Аналіз внутрішньої структури ЗВО дозволив розкрити сутність і дати коротку характеристику змісту досліджуваного феномена. В якості структурних виділені такі компоненти конкурентоспроможності студента ЗВО, як: мотиваційний, емоційно-вольовий, інформаційно-змістовний і операційно-практичний. Взаємозв'язок, взаємозумовленість змістовних компонентів конкурентоспроможності характеризує системний, цілісний характер досліджуваного феномена.
25
K.M., Bulaga. "COMPONENTS OF EDUCATIONAL ACTIVITY OF PUPILS OF CHILDREN’S CHOREOGRAPHIC TEAM." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 90 (November 4, 2020): 28–32. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-90-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано поняття навчальної діяльності вихованців дитячого хореографічного колективу як специфічного виду цілеспрямованої діяльності з оволодіння системою хореографічних знань як інформації, що підлягає опануванню, хореографічних умінь та навичок як способів діяль-ності, досвіду хореографічної творчості та емоційно-морального сприйняття хореографічних творів, що дає нам уявлення про взаємозв’язок процесів навчання й опанування хореографічного мистецтва. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виокремлено чотири структурні компоненти навчальної діяльності вихованців дитячого хореографічного колективу: мотиваційний, цільовий, діяль-нісно-творчий та рефлексивно-суб’єктний. З’ясовано, що мотиваційний компонент навчальної діяльно-сті вихованців дитячого хореографічного колективу відбиває систему мотивів (внутрішніх та зовніш-ніх), які спонукають дітей до занять з хореографії, формують потребу в навчанні, опануванні різних видів танцю, сприяють вдосконаленню, саморозвитку, а також підвищують рівень особливих інтересів та захоплень мистецтвом хореографії, зацікавленість та активну участь у виконавчій, імпровізаційній та творчій танцювальній діяльності. Цільовий компонент навчальної діяльності вихованців дитячого хореографічного колективу відбиває процес постановки мети, її деталізації та завдань, спрямованих на оволодіння системою хореографічних знань, умінь та навичок, уявлення про майбутні труднощі, умо-ви виконання завдань, обсяг знань, прийомів, засобів і способів досягнення мети. Діяльнісно-творчий компонент навчальної діяльності вихованців дитячого хореографічного колективу відбиває систему вмінь і навичок як сукупності способів здійснення виконавчої, імпровізаційної та творчої танцювальної діяльності. Рефлексивно-суб’єктний компонент навчальної діяльності вихованців дитячого хореогра-фічного колективу відбиває вміння керувати своїм внутрішнім світом, рефлексувати, володіти собою, своїм настроєм, мімікою, жестами (саморегуляція), уміння швидко реагувати на поведінку оточуючих людей, уміння швидко приймати правильні рішення у різних складних ситуаціях навчально-виховно-го, постановчо-творчого та особливо фестивально-конкурсного етапів роботи колективу, формувати емоційну стабільність, найповніше використовувати свої потенційні можливості, викликати відчуття стриманої сили, упевненості в собі, енергійності, активності. The article describes the notion of educational activity of pupils of children’s choreographic collective as a specific type of purposeful activity on mastering the system of choreographic knowledge as information to be mastered, choreographic skills and skills as ways of activity, experience of choreographic creativity, the interconnection of the processes of learning and mastering choreographic art. The structural components of the educational activity of the pupils of the children’s choreographic team were found out: motivational, target, activity-creative and reflexive-subjective.The motivational component of the educational activities of the children of the choreographic team reflects the system of motives (internal and external) that encourage children to engage in choreography, training needs, mastering different types of dance, improvement, self-development, as well as the level of special interests and passion for their art, and active participation in the performing, improvisation and creative dance activities. The target component of the educational activities of the children of the choreographic team reflects the process of goal setting, its detail and tasks aimed at mastering the system of choreographic knowledge, skills, understanding of future difficulties, conditions of the tasks, the scope of knowledge, techniques, means and methods. The activity-creative component of the educational activity of the pupils of the children’s choreographic team reflects the system of skills as a set of ways of performing executive, improvisational and creative dance activities. Reflexive-subjective component reflects the ability to control their inner world, to reflect, to possess themselves, their mood, facial expressions, gestures (self-regulation), the ability to quickly respond to the behavior of others, the ability to quickly make the right decisions in various difficult situations educational – creative and especially festival-competitive stages of work of the collective.
26
Саган, Віталій. "СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ І СТРУКТУРА ПОНЯТТЯ “ПРОФЕСІЙНА ГОТОВНІСТЬ ОФІЦЕРА- ПРИКОРДОННИКА ДО ВЕДЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО (КОРАБЕЛЬНОГО) ГОСПОДАРСТВА”". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (7 травня 2021): 417–39. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.652.
Повний текст джерелаАнотація:
Зміни освітнього законодавства України зумовили необхідність перебудови навчального процесу Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (НАДПСУ), оптимізації системи підготовки курсантів за спеціальностями, що, у свою чергу, призвело до скорочення додаткових професійних спрямувань: “організація житлово-експлуатаційного забезпечення оперативно-службової діяльності” за спеціальністю 274 “Автомобільний транспорт”; “організація матеріального забезпечення оперативно-службової діяльності” за спеціальністю 252 “Безпека державного кордону”, які забезпечувала кафедра логістики для підрозділів Державної прикордонної служби України. Сьогодні відсутність підготовлених кадрів для організації ведення військового господарства вирішується керівництвом Державної прикордонної служби України (ДПСУ) шляхом залучення відповідних фахівців – випускників вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України та Національної Гвардії України, які навчались за напрямами продовольче забезпечення, речове забезпечення, пально-мастильні матеріали. Залучення цих фахівців передбачає використання колосальних ресурсів за навчання, які необхідно повернути за умови переведення їх до Державної прикордонної служби України. Тому акцентується на підготовці таких фахівців у ВВНЗ прикордонного відомства – НАДПСУ, що, не буде потребувати використання додаткового фінансування. Але для якісних змін у підготовці курсантів необхідно провести перегляд обсягів аудиторних годин (змісту навчального матеріалу), які наразі виділено для опанування дисциплін, котрі викладають на кафедрі логістики. Для побудови дієвих механізмів формування у майбутніх офіцерів умінь і навичок щодо організації господарства підрозділу ДПСУ проведено аналіз передумов професійної підготовки курсантів НАДПСУ до ведення військового (корабельного) господарства. Уточнено сутність, особливості змісту і структуру поняття “професійна готовність офіцера-прикордонника до ведення військового (корабельного) господарства”. Для визначення поняття “професійна готовність офіцера-прикордонника до ведення військового (корабельного) господарства” було проведено аналіз властивостей, які необхідні для вирішення питань військового (корабельного) господарства. Результати аналізу психолого-педагогічної літератури, освітньо-професійних програм, виділення якостей, найбільш важливих для формування професійної готовності офіцера-рикордонника до ведення військового та корабельного господарства, дозволили визначити основні компоненти цієї готовності. Професійна готовність до ведення військового (корабельного) господарства у підрозділах ДПСУ виражає ставлення військовослужбовця до дійсності й виявляється в готовності й здатності вирішувати поставлені завдання військового (корабельного) господарства. Складниками професійної готовності офіцера-прикордонника до ведення військового (корабельного) господарства у підрозділах ДПСУ є структурні компоненти його діяльності, зокрема мотиваційний, когнітивний, операційний, прогностичний, морально-вольовий, а також якості, які найбільш важливі для формування готовності до ведення військового (корабельного) господарства.
27
Шевченко Р. І. "СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ ТА КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СТУПЕНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 47 (9 травня 2021). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi47.165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті констатовано, що діяльність висуває до особистості вимоги, які мають рівневу структуру, спрямовану по «вертикалі» на визначення рівня освітніх та особистісних досягнень курсантів, по «горизонталі» – конкретних напрямів діяльності майбутніх офіцерів, у межах яких необхідно досягти рівня професійної підготовленості, визначеного державними стандартами, відомчими документами тощо. Основними показниками результативності підготовки курсантів виокремлено такі суттєві ознаки, як: діагностичність, достовірність, комплексність.Мета статті – виокремлення структурних компонентів і критеріїв ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС у закладах вищої військової освіти України. Методологія дослідження передбачає комплекс підходів (діяльнісний, компетентнісний, структурний) та взаємодоповнюваних методів (контент-аналіз, узагальнення, ідеалізація, моделювання). Наукова новизна дослідження полягає у виокремленні критеріїв, які дозволяють визначити ефективність реалізації моделі ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС ЗСУ у закладах вищої освіти.Комплекс критеріїв передбачає: професійно-лідерський; військово-професійний; мотиваційний; комунікативний; інформаційний. Окреслено їх вираженість на рівні бакалаврату і магістратури. Зроблено висновок, що запропоновані критерії мають інтегральний характер, більшість із них може використовуватися на різних рівнях освіти різними суб'єктами оцінювання в якості інструментів аналізу освітнього процесу як комплексу параметрів, що визначають досягнення цілей ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС ЗСУ у закладах вищої освіти України. Виявлені критерії дають можливість визначити рівні розвитку професійної компетентності майбутніх офіцерів військово-морських сил у закладах вищої освіти України на різних ступенях навчання і на цій основі скласти уявлення про ефективність запропонованої в цій роботі моделі ступеневої підготовки майбутніх офіцерів ВМС ЗСУ у вітчизняних закладах вищої освіти.
28
Капінус, Олександр. "Результати формувального етапу педагогічного експерименту щодо формування професійної суб’єктності майбутніх офіцерів збройних сил України". Adaptive Management Theory and Practice Pedagogics 9, № 17 (30 жовтня 2020). http://dx.doi.org/10.33296/2707-0255-9(17)-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті представлено результати статистичного опрацювання даних педагогічного експерименту із формування професійної суб’єктності майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах.
Визначено, що проведене експериментальне дослідження дозволило проаналізувати та узагальнити статистичні показники діагностики, визначити рівень сформованості професійної суб’єктності майбутніх офіцерів, перевірити ефективність впровадження комплексної методики формування професійної суб’єктності майбутніх офіцерів та виявити чинники, які мають визначальний вплив на вдосконалення професійної підготовки курсантів у вищих військових навчальних закладах.
Акцентовано увагу на виборі та використанні інструментарію дослідження з урахуванням потреби забезпечення адекватності та валідності обраних методик. З метою діагностики результатів квазіпрофесійної діяльності майбутніх офіцерів під час навчання у вищих навчальних закладах, виконання обов’язків на первинних посадах офіцерського складу під час проходження стажування та проведення аналізу академічної успішності курсантів протягом навчального року використовувались авторські анкети та опитувальники.
З’ясовано, що за результатами констатувального етапу експерименту має місце переваження низького та середнього рівнів сформованості професійної суб’єктності у майбутніх офіцерів за усіма визначеними критеріями. Проведений аналіз одержаних результатів формувального етапу експериментального дослідження після впровадження в освітній процес комплексної методики формування професійної суб’єктності свідчить про позитивні статистично достовірні зміни у рівнях сформованості професійної суб’єктності за усіма виокремленими критеріями: ціннісно-мотиваційним, когнітивно-ресурсним, діяльнісно-поведінковим та рефлексивно-оцінним.
Здійснена перевірка одержаних результатів експериментального дослідження за допомогою методів математичної статистики на основі критерію Колмогорова-Смірнова дозволила підтвердити ефективність запровадженої в процес військово-професійної підготовки майбутніх офіцерів комплексної методики формування професійної суб’єктності.
Ключові слова: курсант, майбутній офіцер, формувальний експеримент, критерії, показники, рівні, освітній процес, вищий військовий навчальний заклад.
29
Візнюк, Інесса. "ПСИХОСОМАТИЧНЕ ЗДОРОВ’Я ЯК ФАКТОР ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ЛЮДИНИ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 31 березня 2021, 17–25. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2021.13(58).02.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження полягає у визначенні особливостей психосоматичного здоров’я як фактора психологічної стійкості людини. Презентовано і апробовано відповідний комплекс методів психодіагностики. Для визначення мотиваційно-ціннісної структури особистості – тест «Смисложиттєвих орієнтацій» (СЖО) Д. Леонтьєва, для виявлення соціального типу особистості – тест Д. Кейрсі. За результатами дослідження здійснено теоретичне узагальнення сучасних зарубіжних наукових підходів до проблеми психологічної стійкості особистості. Психологічна стійкість, як інтегративна полісистемна якість особистості, визначається змістом і взаємозв’язками таких структурних компонентів, як: емоційний (емоційне збудження, особистісна тривожність); соматичний (оцінка і визначення вимог ситуації щодо оптимального функціонування організму, прогноз її можливої зміни і прийняття рішень про способи дій); і типологічна властивість нервової системи (її сила). Виявлено чинники та структуру психологічної стійкості особистості (ставлення особистості (зокрема самооцінка), духовність особистості, емоції й почуття, когнітивна сфера, поведінкова (дійова) сфера, комунікативна сфера, самореалізація, надія, душевна сила (суб’єктність), самопізнання і саморозвиток, готовність до змін тощо). Показано, що збереження психосоматичного здоров’я можливо за умови відповідності фізіологічних, особистісних і соціальних норм психологічного потенціалу людини, в основі якого є стійкість. Проаналізовано потенційний ризик розвитку соматичних хвороб щодо деструкції психіки людини. У висновках емпірично встановлено зв’язок між рівнем сформованості психологічної стійкості й психосоматичним здоров’ям у дослідженні контрольної групи та аналогічними показниками в дослідженні експериментальної групи. Доведено, що збереження психологічної стійкості особистості є актуальною проблемою, розв’язання якої означає підтримання оптимального психічного здоров’я впродовж усього життя.
Література
Acquadro Maran, D., & Begotti, T. (2020). A Circle of Violence: Are Burnout, Disengagement and Self-Efficacy in Non-University Teacher Victims of Workplace Violence New and Emergent Risks? Applied Sciences, 10(13), 4595. doi: 10.3390/app10134595
Andrews, B., Watson, P.J., Chen, Z.J., & Morris, R.J. (2017). Postmodernism, positive psychology and post-traumatic growth within a Christian ideological surround. The Journal of Positive Psychology, 12(5), 489– doi: 10.1080/17439760.2016.1228004
Chen, G., & Olsen, J.A. (2020). Filling the psycho-social gap in the EQ-5D: the empirical support for four bolt-on dimensions. Quality of Life Research, 29, 3119–3129.doi: 10.1007/s11136-020-02576-5
Dagani, J., Buizza, C., Ferrari, C., & Ghilardi, A. (2020). Psychometric validation and cultural adaptation of the Italian medical student stressor questionnaire. Current Psychology. doi: 10.1007/s12144-020-00922-x
Engel-Yeger, B. (2020). The role of poor motor coordination in predicting adults’ health related quality of life. Research in Developmental Disabilities, 103, 103686. doi: 10.1016/j.ridd.2020.103686
Fierro-Suero, S., Almagro, B.J., & Sáenz-López, P. (2020). Validation of the Achievement Emotions Questionnaire for Physical Education (AEQ-PE). International Journal of Environmental Research and Public Health, 17(12), 4560. doi: 10.3390/ijerph17124560
Grub, E., Wydra, G., Kaefer, M., & Koellner, V. (2017). Changes of Motor Balance in the Course of an Inpatient Psychosomatic Rehabilitation. Die Rehabilitation, 56(6), 389–396.doi: 10.1055/s-0043-121279
30
Perepeliuk, Т., О. Dudnyk, and S. Penzai. "MOTIVES OF STUDENTS LEARNING ACTIVITIES IN THE CONTEXT OF ACQUIRED HELPLESSNESS." Вісник Національного університету оборони України, April 14, 2022, 93–100. http://dx.doi.org/10.33099/2617-6858-2022-65-1-93-100.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подані результати які підтверджують, що навчання стає успішним за умови позитивного ставлення школяра до навчання. Від сили спонукання до навчальної діяльності значною мірою залежить сила прикладених зусиль та продуктивність, а отже, і успішність. У процесі навчання на учня впливає цілий комплекс мотивів, в якому домінуючим мотивом спонукання до навчання є прагнення до знань та цікавість до процесу їх отримання, а низький рівень мотивації може призвести до появи набутої безпорадності.
Головною метою статті є вивчення мотивів навчання, що відіграють провідну роль у формування набутої безпорадності школярів, та встановлення відсоткового співвідношення їх рівнів серед учнів початкової школи.
Аналіз наукових джерел. Проблема вивчення та дослідження мотивації та мотивів діяльності – одна з вагомих у галузі психологічних знань. Даній проблемі присвячено велика кількість досліджень як радянських (В. Вілюнас, Л. Виготський, В. Ковальов, К. Платонов, Д. Узнадзе, П. Якобсон та ін.), зарубіжних (Дж. Аткінсон, Г. Холл, К. Мадсен, А. Маслоу, X. Хекхаузен та ін.) та вітчизняних учених (М. Боришевський, П. Гончаренко, М. Дригус, С. Занюк, Г. Костюк, С. Максименко, Д. Ніколенко, Н. Пророк, Л. Проколієнко, О. Скрипченко, Ю. Швалб та ін.). Учені вважають, що саме у молодшому шкільному віці формуються основи мотивації навчальної діяльності і тому цей вік має важливі резерви розвитку мотиваційної сфери учнів. Педагоги наголошують, що у молодшому шкільному віці можна сформувати новий тип ставлення до навчання, наприклад, інтерес до способу набуття знань (В. Давидов, В. Рєпкін, Н. Бібік), зорієнтувати учнів на спосіб пізнання, що має безпосереднє відношення до оволодіння навичками XXI століття, зокрема, до готовності навчатися впродовж життя.
Теоретичною основою дослідження безпорадності стала теорія вивченої (набутої, прищепленої) безпорадності, розроблена професором Пенсільванського Університету Мартіном Селігманом у 70-х роках минулого століття; підходи до її вивчення у зарубіжній та вітчизняній психології (Л. Абрамсон, Х. Хекхаузен, Д. Хірото, М. Батурін, Д. Цирінг, К. Вєдєнєєва, Т. Дучимінська, Л. Малімон, І. Зарубінська, В. Попов та інші).
Виклад основного матеріалу. Серед мотивів навчальної діяльності є такі, які найбільш адекватні навчальним задачам. Якщо вони формуються у школяра, то його навчання стає осмисленим і адекватним. Д. Ельконін називає їх навчально-пізнавальними мотивами, в основі них є пізнавальна потреба і потреба у саморозвитку. Школяр повинен бути мотивований не лише результатом, а й самим процесом учіння. Якщо вчитель навчить молодшого школяра виконувати всі компоненти навчальної діяльності, то він сформує у них уміння самостійно вчитися – сформує навчальну діяльність.
Мотив досягнення є стійкою характеристикою особистості та результатом когнітивного розвитку, дає можливість структурувати взаємодію особистості з середовищем, співвіднести результат діяльності з «Я». Прагнення якнайкраще виконати свою соціальну роль (роль учня) актуалізує мотивацію досягнення, в якій імпліцитно представлена «Я-концепція» школяра щодо своїх здібностей, умінь, установок не лише до себе та оточення, а й до того, як сприймає його оточення, що сприятиме попередженню та запобіганню появі набутої безпорадності.
Висновки. Отже, результати нашої діагностики показали прямий причинно-наслідковай зв’язок академічної успішності з рівнем сформованості шкільної мотивації, у навчанні велика роль належить як соціальним, так і пізнавальним мотивам. Ми спрямуємо свої подальші дослідження на діагностику факторів, які впливають на формування позитивної мотивації до шкільного навчання.
Проведене дослідження дозволило проаналізувати мотиви навчальної діяльності з точки зору набутої безпорадності. Отож, мотиви навчальної діяльності, як складова мотиваційного компоненту безпорадності, взаємозалежні з провідною діяльністю молодшого школяра та впливають на її успішність.