Статті в журналах з теми "Моральні компоненти"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Моральні компоненти.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Моральні компоненти".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Котлова, Людмила. "СТРУКТУРА МОРАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 89–97. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).08.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному аналізу підходів щодо розуміння структури моральної самосвідомості особистості. Дослідження спрямоване на виокремлення психологічних особливостей, структури та механізмів моральної самосвідомості особистості. Основними завданнями стали психологічний аналіз та на його основі узагальнення особливостей структури моральної самосвідомості.Морально зрілій особистості притаманний високий рівень моральної свідомості та самосвідомості, що проявляється в стійкості переконань і вірності своїм ідеалам, у розумінні та оцінці інших і себе, в самостійності та правильності прийнятих рішень, послідовності добровільних учинків, моральній надійності, здатності протистояти внутрішнім поривам, вмінні враховувати зовнішні обставини. Моральна самосвідомість розглядається як специфічна форма моральної свідомості, усвідомлення себе, своїх моральних цінностей, ставлень, якостей, потенційних можливостей, учинків, їх мотивів і наслідків, регулювання власної поведінки та моральне самовдосконалення.Виділено два рівні моральної самосвідомості: на першому рівні відбувається порівняння «Я» іншої людини, оцінювання її якостей, а потім ці якості переносяться на себе; на другому рівні відбувається співвіднесення знань про себе в процесі аутокомунікації, тобто в межах «Я і Я». Людина вже оперує готовими, сформованими знаннями про себе. На цьому рівні вона співвідносить свою поведінку з тією мотивацією, яку реалізує.Моральна самосвідомість може мати трьохкомпонентну структуру: афективний (емоційний), когнітивний, поведінковий (регулятивний) компоненти або чотирьохкомпонентну: когнітивний, світоглядний, поведінковий, емоційний. Основними змістовими характеристиками когнітивного компоненту моральної самосвідомості є моральні знання, переконання, моральна рефлексія. Емоційно-ціннісна складова моральної самосвідомості представлена моральними цінностями та моральними почуттями. Поведінковий компонент – моральною саморегуляцією.Моральна самосвідомість – це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, що їх визнає конкретна людина, це й власна її самооцінка і спроба розібратися у справедливості й обґрунтованості моральних засад, якими вона керується.
2
Шевченко, Г. П. "ПРОБЛЕМА ДУХОВНОГО ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 284–97. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-284-297.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми духовного пробудження особистості. Звертаючись до творчості С. Соммера, автор акцентує увагу на вихованні вищих духовних цінностей, яких так не вистачає нинішньому суспільству. У статті охарактеризовані моральні принципи, дотримуючись яких, згідно С. Соммера, особистість може піднятися на вищий ступінь свого розвитку. Автор статті наголошує, що духовність як найважливіша ознака життя людського роду є фундаментом життєтворчості і Вселенської свідомості. Автор акцентує увагу на тому, що рівень духовного розвитку особистості є джерелом її духовного пробудження, яке є фундаментом духовної безпеки, виховання культури, морально-естетичних цінностей, культури почуттів, ідеалів, ціннісно-смислової сфери, «чистої аури душі».
У статті надається характеристика етапів та стадій духовного пробудження особистості, а також визначено його основні компоненти. Автором визначені чинники духовного пробудження особистості: емоційно-естетичні установки, естетичне сприйняття людини і природи, естетичний відгук, творче естетичне самовираження, здатність до діалогу, рівень розвитку художньо-естетичної культури, наявність духовно-моральних і естетичних ідеалів.
Автором уточнено сутність понять «духовне пробудження», «духовне самоствердження особистості», «духовне самостояння», «духовно-моральна свобода», «духовно-моральна незалежність», «духовно-практична висота», «духовне зцілення», «духовна почуттєвість», «духовне зростання особистості», «духовна еволюція свідомості», «особиста духовна гігієна», «сувора духовна дисципліна», «загальний моральний горизонт».
3
Шень, Цін. "ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ТА КНР". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 188–96. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито значення загальної культури та її компоненти. Узагальнено погляди педагогів, мислителів, філософів, учених минулого та сучасності на те, що учитель повинен володіти високим рівнем духовноморальної культури. Визначено суть духовно-моральної культури під якою розуміють духовний світ людини, систему потреб, орієнтацій, ідеалів, цінностей, загальнолюдських норм які відображають моральну сторону життєдіяльності людини та духовність її особистості. Окреслено різні рівні духовної культури особистості: рівень засвоєння загальних духовних цінностей та культури; характер вибору та рівень участі особистості у виробництві духовних цінностей, в освоєнні та споживанні духовних багатств; спрямованість мотивів участі в створенні та споживанні духовних цінностей; рівень освіти, кваліфікації, культури мислення, почуттів та поведінки; створювати умови та спонукати до самовдосконалення. Обґрунтовано залежність духовно-морального виховання школярів від загальної культури вчителя. Висвітлено вимоги до учителів, які висували відомі у всьому світі педагоги-філософи України та КНР; з’ясовано, що у процесі підготовки майбутнього вчителя музики окрім оволодіння ним необхідними професійними знаннями і навичками, особливо важливі ще й рівень його духовної культури та моральний образ. Окреслено коло завдань, що допоможе вирішити проблему морально-духовного розвитку особистості учителя: досягнення єдності культури мислення та розумової праці, розвиток духовно-моральні потреби та інтересів, виховання моральної свідомості та культури. Визначено, що засобами формування духовно-моральної культури майбутніх учителів музики КНР та України є навчальні дисципліни, виховна робота закладу освіти, гуртки, факультативи, секції та інше.
4
ПОБІГУН, Надія. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ДУХОВНО-МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ". Освітні обрії 50, № 1 (20 лютого 2020): 180–84. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.180-184.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошено на завданнях сучасної медичної галузі в Україні, проаналізовано труднощі та проблеми у сфері професійної підготовки фахівців охорони здоров’я. Автор розкриває основні складові професійної компетентності сучасного медичного працівника; акцентує на потребі загального, культурного, професійного його розвитку і саморозвитку. Доведено, що від загальної та професійної культури медичного працівника, його особистісних рис та якостей, принципів, світогляду, моральних цінностей узалежнюється подальша доля пацієнта, його здоров’я, можливість здійснювати професійну діяльність. Розкрито особливості та специфіку особистісного розвитку майбутніх медичних працівників на етапі їх професійної підготовки та становлення під час навчання у закладі вищої медичної освіти. Зауважено, що моральні норми, якості, мотиви є стрижневими в усіх сферах життєдіяльності особистості. Визначено, що в медичній сфері превалюють обов’язок, честь, совість, які демонструють почуття власної гідності фахівця, його відповідальність за професійні дії та відповідність покликанню, визнання обраного фаху сенсом свого життя. Також виокремлено складові моральності, які варто виховувати в майбутніх медичних працівників; особливу увагу приділено розвитку духовно-моральної культури фахівців. У статті автор вирізнив суб’єктивні та об’єктивні, внутрішні та зовнішні чинники впливу на формування духовності, моральних чеснот в майбутніх медичних працівників; проаналізовано зміст їх професійної культури, виділено її функціонально-змістові характеристики; встановлено основні компоненти, до яких віднесено праксеологічний і духовний. Узагальнено, що у процесі професійної підготовки необхідно підвищувати інтерес студентів до обраної професії, орієнтуючи їх на соціальні, моральні, професійні цінності, виховуючи відповідальність перед людьми за виконання покладених обов’язків.
5
Мельничок, В. М. "Моральні та процесуальні компоненти мотивованої (спонукуваної) діяльності потерпілого і винного". Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Правознавство, Вип. 348 (2006): 100–106.
Знайти повний текст джерела
6
Колосова, С. В., та Ю. В. Сирова. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ В МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 158–67. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-158-167.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено окремі аспекти формування духовної культури майбутніх вихователів як складової частини іміджу педагога. Розкрито основні компоненти професійного іміджу педагога: природні якості (комунікабельність, емпатійність, рефлексійність, красномовність); якості, сформовані внаслідок виховання та навчання (морально-етичні уявлення, психологічне здоров’я, комунікаційні навички, духовна культура); життєвий і професійний досвід. Встановлено, що імідж вихователя в наукових дослідженнях розглядають у контексті проблем формування індивідуального стилю педагога і визначено як якісну характеристику особистості, яка сприяє прояву її внутрішніх установок, особистісних і професійних якостей, життєвих позицій, духовної культури. Здійснено аналіз різних поглядів на проблему формування духовності особистості. З’ясовано, що духовна культура залежить від психологічних особливостей особистості, її моральних цінностей, пов’язана з оціночними категоріями та з загальною культурою. Узагальнено основні ціннісні орієнтири формування духовної культури майбутніх фахівців дошкільного профілю: гуманістичні цінності (толерантність, емпатія, альтруїзм, перцепція); моральні цінності (совість, гідність, чесність, повага, правдивість, справедливість); професійні цінності (працелюбність, відповідальність, професійні знання та навички, педагогічний такт, професійна етика); самоосвітні цінності (рефлексія, прагнення до пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя). Встановлено, що цілеспрямована робота по формуванню ціннісних орієнтирів в процесі фахової підготовки сприяє розвитку професійно-особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільного профілю.
7
Vassylets, Kateryna. "Особливості моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 134–47. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Надзвичайні ситуації мають значний вплив на психологічний стан населення. Останні роки спостерігається збільшення надзвичайних ситуацій, що спонукає науковців різних галузей до удосконалення способів формування психологічної готовності населення та представників спеціалізованих служб. Моральна сторона сприйняття надзвичайних ситуацій є малодослідженою, хоча поза сумнівом має вагомий вплив на оцінку ситуації та процес її опанування. Моральна свідомість формується під впливом життєвого досвіду та формує у кожної людини власну систему цінностей та переконань. Незважаючи на те, що більшість моральних норм та принципів є загальними для усього суспільства, кожна людина інтерпретує їх зручним та зрозумілим для себе способом. Це пояснює той факт, що моральна свідомість кожної людини як регулятор поведінки проявляється по-різному. З цього погляду вивчення моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій виступає актуальним науковим завданням.
Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу наукового доробку з проблеми дослідження моральної свідомості та психологічної готовності особистості як взаємопов’язаних компонентів, що впливають на поведінку особистості в умовах надзвичайних ситуацій.
У результаті огляду наукових джерел встановлено, що моральна свідомість має вплив на формування психологічної готовності та вибір стратегії поведінки в умовах надзвичайних ситуацій. Моральна свідомість як регулятор поведінки розглядається в рамках Теорії моральних основ, що є новим напрямом досліджень в українській науці. Вибір напряму дослідження зазначеного феномену обґрунтовується тим, що Теорія моральних основ розкриває природу моральної регуляції з нової точки зору.
Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з представленням та розкриттям нового підходу до розуміння моральної свідомості та її компонентів. Ця проблематика потребує емпіричного дослідження відповідно до виокремлених компонентів моральної свідомості. Отримані результати можуть бути використанні під час розробки методичних рекомендацій та програм щодо розвитку психологічної готовності громадян та працівників спеціалізованих служб, а також в рамках подальших досліджень у психології опанування.
8
Kozyryatska, S. A. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИКЛАДАННЯ ЕЛЕКТИВНОГО КУРСУ «ОСНОВИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ І МОРАЛІ» СТУДЕНТАМ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (8 вересня 2021): 130–35. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано доцільність упровадження до навчального процесу медичних ЗВО дисциплін духовно-морального, деонтологічного спрямування, зокрема елективного курсу «Основи християнської етики і моралі». Підкреслено, що курс орієнтований на відродження духовності особистості через застосування системи цінностей, сконцентрованих у християнській культурі. Наголошено на важливості міждисциплінарних зв’язків і необхідності досягнення балансу між релігійним (теоцентрична християнська мораль) та світським (гуманістична, людиноцентрична мораль) складниками у вивченні дисципліни. Запропоновано використання на заняттях дискусійного підходу, проблемно-пошукового методу (із погляду фахової орієнтації на медичні потреби людини, принципу поваги до життя, з позиції норм християнської моралі як моралі універсальної за змістом та роллю), а також завдань, які передбачають аналітичне мислення, що сприятиме розвитку когнітивних, ціннісно- мотиваційних, діяльнісних та особистісних компонентів компетентності майбутнього фахівця, формуванню його духовно-морального досвіду. Визначено такі взаємопов’язані аспекти викладання курсу: 1) навчальний (ознайомлення з науковими поглядами, християнськими засадами в контексті розгляданих тем; вивчення різних типів світогляду, егалітарної концепції, концепції християнської майнової етики, окреслення основних світоглядних проблем тощо); 2) виховний (координація молоді на шляху до пізнання загальнолюдських морально-духовних цінностей, що сконцентровані в християнській культурі, формування моральних орієнтирів, гуманістичного мислення); 3) деонтологічний (формування деонтологічної культури майбутніх лікарів, їхньої моральної доктрини); 4) культурологічний (ознайомлення зі здобутками світового мистецтва, які створені за біблійними мотивами і прямо чи опосередковано пов’язані з темами курсу); 5) комунікативний (прищеплення мовленнєвих навичок, які сприятимуть установленню конструктивних відносин між пацієнтом та лікарем, а також із колегами на засадах совісті, справедливості, милосердя).
9
Костіна, Тетяна. "Категорія ставлення у психологічній науці: компоненти ставлення до гендерної нерівності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 132–43. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-132-143.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати теоретичного аналіз категорії ставлення у психологічній науці. Визначено основні підходи до вивчення даного феномену: ставлення як прояв екзопсихіки (О. Лазурський), ставлення як структурні першоелементи особистості (В. Мясищев), ставлення як переживання (С. Рубінштейн), ставлення як установка (Н. Сарджвеладзе) та ін. Зазначено, що у зарубіжній психології ставлення досліджується у межах соціальних установок та позначається терміном «socialattitude». Визначено, що ставлення виражає зв’язок між об’єктом та суб’єктом, може мати різну модальність (позитивну, негативну, нейтральну) та інтенсивність. Проведений аналіз показав, що в основі ставлення більшість вчених виділяє наявність тієї або іншої потреби, інтересу (бажання), що тісно пов’язано із ціннісними структурами особистості. Зазначено, що у ході соціалізації у особистості формуються т.з. оціночні ставлення (моральні еталони), на які спирається людина для оцінки власних дій. Підкреслено, що при аналізі ставлення особистості доцільно використовувати дві категорії психічного: процесуального (розгортання у часі та просторі) та потенційного (прихований, латентний, що може відбутись за певних обставин). Описано сутнісні характеристики ставлень особистості (за В. Мясищевим): цілісність, активність, усвідомленість та вибірковість. Зазначено, що ставлення особистості до світу (за С. Рубінштейном) відбувається на рівні безпосереднього переживання (емоційний відгук) та абстрактному рівні – «світоглядні почуття»: світогляд, ідеології, принципи, правила поведінки тощо, які людина приймає на теоретичному (абстрактному) рівні. Визначено, що формою вираження ставлення можуть стати не лише емоція, почуття, переживання – це може відбутись на рівні дії та вчинку, це означає, що ставлення вміщує в собі і спонукання до дії. Визначено компоненти ставлення до гендерної нерівності: когнітивно-інформаційна, емоційно-ціннісна, мотиваційно-конативна. Наголошено на необхідності психологічного аналізу ставлення особистості до гендерної нерівності у сфері досліджень гендерної проблематики.
10
Kyselytsia, Oksana, Yuriy Moseychuk та Elena Moroz. "Становлення соціальної зрілості старшокласників (у контексті діяльності вчителя фізичної культури)". Physical education, sports and health culture in modern society, № 3 (43) (27 вересня 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-03-12-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Соціальна зрілість – складне соціально-психологічне явище, яке включає низку компонентів: самосвідомість, світогляд, моральну зрілість, соціальні почуття. Формування соціальної зрілості та її компонентів відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Особливого значення набуває виховання й закріплення комплексу особистісних якостей, моральної самосвідомості та соціальних почуттів – основи соціальної зрілості. Соціальні почуття покликаний виховувати і вчитель фізкультури, який формує не лише фізичне, але й моральне здоров’я, соціальну активність, почуття відповідальності, групової інтелектуальної, вольової, емоційної й організаторської єдності та інші важливі особистісні якості вихованців. Тому ставимо за мету виявити шляхи та фактори становлення соціальної зрілості в учнівської молоді під впливом фізкультурних занять, під час яких, окрім фізичного, формується моральне здоров’я, соціальна активність, почуття належності до команди, почуття групи. Методи дослідження – аналіз наукової літератури, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, анкетування, тестування, методи статистичного опрацювання результатів дослідження. Результати роботи. Доводимо, що заняття з фізкультури й спорту дають змогу старшокласникам усвідомити існування багатьох форм суспільно корисної діяльності, де вони можуть розкрити себе, свої потенційні можливості, знайти місце їх застосування як у професійному плані, так і в суспільстві. Висновки. Аналіз емпіричних досліджень засвідчує важливу роль занять із фізкультури й спорту у формуванні компонентів соціальної зрілості старшокласників: самоорганізації, самопізнання, вольових та морально-соціальних якостей, почуття групи, взаємодопомоги, уважності, культури спілкування тощо. Виявлено дисонанс між вимогами старшокласників щодо особистості вчителя фізкультури сучасної школи й вимогами майбутніх учителів: учні ставлять більше серйозних вимог, ніж майбутні вчителі, що може вплинути на ставлення учнів до самих занять та на результати роботи вчителя.
11
МЕН’Ї, ЯН. "ЗНАЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (17 листопада 2021): 175–79. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблему комунікативної культури як соціально-психологічного складника у струк- турі особистості, що дозволяє особистості розвиватись у гармонії із загальнолюдською культурою та набувати соціальну стійкість. Визначено, що в її основі лежать моральні цінності, знання про види і форми спілкування, якості, потрібні для повноцінного спілкування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування значення кому- нікативної культури здобувачів вищої освіти для їх професійного становлення під час навчання. Подано теоре- тичний аналіз вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. Проаналізовано різні авторські погляди на поняття «комунікативна культура». Узагальнено культуроутворюючі компоненти комунікативної культури: емо- ційна культура або культура почуттів, культура мислення та мовна культура. Установлено, що комунікативна культура передбачає наявність комунікативного ідеалу, системи комунікатив- них норм і правил, власних комунікативних здібностей і вмінь. Визначено, що комунікативна культура забезпечує готовність особистості до життєвого і професійного самовизначення та є умовою успішного професійного роз- витку майбутнього фахівця. Виявлено професійні компоненти комунікативної культури фахівця. Доведено, що засобом та умовою комунікативної культури є комунікативна діяльність, тому під час професійної підготовки здо- бувачів вищої освіти висуваються вимоги, яким має відповідати комунікативна діяльність майбутнього фахівця. Для фахівця як суб'єкта професійної діяльності способом пізнання і перетворення світу є професійна культура, а способом перетворення себе – комунікативна культура. У цьому випадку комунікативна культура є сукупністю спеціальних комунікативних знань, навичок і вмінь, за допомогою яких людина уникає психологічних труднощів і прогнозує результативність міжособистісної та ділової професійної взаємодії.
12
Рідель, Т. М., та Т. О. Кириченко. "ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ОВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 207–14. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розкриттю змісту поняття «комунікативна готовність студентів нелінгвістичних закладів вищої освіти до оволодіння іноземною мовою» та складників такої готовності, а також дослідженню особливостей її формування. Крім цього, надано результати теоретичного обґрунтування та практичної розробки проблеми подолання труднощів під час вивчення іноземної мови студентами нелінгвістичних ЗВО на основі системного підходу. Відзначено, що сучасний соціум потребує особистості полікультурного типу, яка здатна та готова ефективно взаємодіяти у глобальному полікультурному просторі. Визначено, що комунікативна готовність – це інтегративна та динамічна якість майбутнього спеціаліста. Проаналізовано, що формування комунікативної готовності студентів до ефективного оволодіння іноземною мовою є процесом цілеспрямованого, комплексного та якісного перетворення особистості. Уточнено визначення та специфічні особливості формування комунікативної готовності студентів до оволодіння іноземною мовою. З цього приводу охарактеризовано компоненти комунікативної готовності, до яких віднесено мотиваційний (спрямований на стимулювання та підтримку комунікативної активності студентів у процесі міжкультурної взаємодії), особистісний (включає систему індивідуальних установок у сфері міжособистісного спілкування, моральні цінності, комунікативні якості особистості, що характеризують потребу в спілкуванні, ставлення до способу спілкування), когнітивний (лінгво-креативне мислення, що визначає мовно-розумові здатності особистості, знання і досвід у галузі міжкультурної комунікації), емоційно- ціннісний (емоційний позитивний настрій і емоційна готовність особистості до міжкультурної комунікації сприятимуть швидкій її акультурації) і діяльнісний (включає комунікативні засоби, іншомовну комунікативну компетенцію і соціокультурні якості), а також основні види комунікативних труднощів під час вивчення іноземної мови. Запропонована модель формування комунікативної готовності до оволодіння іноземною мовою та надано результати дослідницько-експериментальної роботи з перевірки ефективності цієї моделі формування комунікативної готовності. У результаті дослідження було виявлено, що подолання комунікативних труднощів, що виникають у процесі вивчення іноземної мови у студентів нелінгвістичних спеціальностей, може відбуватися на різних рівнях: початковому, операційному, технічному. Кожен із зазначених рівнів наповнений своїм змістом і основними критеріальними ознаками.
13
Шипко, М. В. "РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СТУДЕНТІВ УНІВЕРСИТЕТІВ". Problems of Modern Psychology, № 3 (24 листопада 2021): 87–95. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-3-11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати експериментального впрова- дження програми розвитку етичної свідомості студентів університе- тів. Поняття етична свідомість студентів університетів визначено як динамічне психічне утворення, наповнене моральними значеннями, смислами та чуттєвим змістом, що диктуються специфікою індиві- дуальної етичності й моральності, а також особливостями соціальної ситуації розвитку особистості студентського віку – потребою в само- актуалізації, потребою в прийнятті власної етико-моральної системи. Подано критерії розвитку для кожного компонента етичної свідомості студентської молоді: засвоєння моральних норм і категорій, суб’єк- тивація моральної системи, осмисленість етичного бачення світу. Охарактеризовано дослідницьку вибірку, психодіагностичний інстру- ментарій та організаційні аспекти програми. Мета програми розвитку етичної свідомості полягала в здійсненні систематичного й ціле- спрямованого впливу на розвиток етичної свідомості студентської молоді за рахунок посилення визначених психологічних чинників (его-ідентичність, самоактуалізація, рефлексивність, автономність, саморегуляція, етичну відповідальність). Наведено та проаналізовано динаміку розвитку визначених параметрів у досліджуваних групах. Отримані дані довели, що структурні компоненти етичної свідомості піддаються розвивальному впливу за умови впровадження запропо- нованої програми. У запропонованій програмі як фасилітуючий фак- тор актуалізації та розгортання позитивного впливу психологічних чинників розвитку етичної свідомості студентської молоді виступає інтенсифікація моральної, особистісної та етичної рефлексії, акти- візація потреб в автономності й самоактуалізації, розвиток ясності Я-концепції, відповідальності й саморегуляції. Розроблена програма показала високу ефективність і підтвердила можливість актуалізації визначених психологічних чинників, цілеспрямоване посилення яких зумовлює розвиток структурних компонентів етичної свідомості (зна- чень, смислів, чуттєвої тканини), що, у свою чергу, сприяє розвитку загального рівня етичної свідомості студентів університетів.
14
БОРТНЮК, Тетяна. "ПІДПРИЄМНИЦЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 33–39. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті виокремлено й проаналізовано окремі аспекти структурно-компонентної характеристики феномену «підприємницька компетентність майбутнього вчителя початкової школи». У ракурсі проблемного поля дослідження репрезентовано наукові пошуки формування підприємницької компетентності як інноваційного елемента компетентнісної парадигми у різних освітніх площинах і констатовано потребу чіткого розуміння структури поняття «підприємницька компетентність майбутнього вчителя початкової школи». Зважаючи на різновекторність досліджень сутності підприємницької компетентності для визначення структурних компонентів поняття «підприємницька компетентність майбутнього вчителя початкової школи», послугувалися наявними фундаментальними науковими студіями, передусім, економічного спрямування. З урахуванням наукових позицій визначено і охарактеризовано взаємопов’язані структурні компоненти підприємницької компетентності майбутнього вчителя початкової школи: аксіологічно-мотиваційний, інформаційно-когнітивний, функційно-діяльнісний, особистісно-рефлексивний. Аксіологічно-мотиваційний компонент зумовлює розуміння студентами системи ціннісних властивостей сучасного розвитку підприємливості у професійно-педагогічній діяльності, ціннісних смислів підприємницької діяльності, морально-етичного ставлення до обраної професії. Інформаційно-когнітивний компонент акумулює сукупність знань підприємницького спрямування та методично зорієнтованих. Функційно-діяльнісний компонент відображає здатність майбутнього вчителя початкової школи планувати, організовувати, проєктувати, контролювати продуктивну підприємницьку професійно-педагогічну діяльність, генерувати нові ідеї й ініціативи та втілювати їх у життя, комунікувати, швидко приймати альтернативні рішення, а також методичних умінь формувати підприємницьку компетентність в учнів початкової школи. Особистісно-рефлексивний компонент представлений особистісно адаптивною та рефлексивною компетентністю.
15
Х. Н. Касенов та А. А. Мухатаев. "СУЩНОСТЬ И СОДЕРЖАНИЕ ЭТИКО-ДЕОНТОЛОГИЧЕСКОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ БУДУЩИХ ПЕДАГОГОВ". Bulletin of Toraighyrov University. Pedagogics series, № 4.2021 (29 грудня 2021): 389–99. http://dx.doi.org/10.48081/byuh4276.
Повний текст джерелаАнотація:
"Этико-деонтологическая компетентность будущего педагога как системное образование представляет собой единство морально-этических норм, профессиональных ценностей и качеств, направленных на реализацию в разнообразных видах профессиональной деятельности. Поэтому системный анализ дает нам возможность рассмотреть феномен этико-деонтологической компетентности со стороны ее структурных компонентов (ценности, значения деятельности, способы самовыражения). Для формирования этико-деонтологической готовности требуется выявить педагогические условия. Прежде всего, необходимо определить психические качества, особенности характера у абитуриентов перед приемом документов для зачисления на педагогические направления. В статье определено содержание понятия «уровень сформированности показателей этико-деонтологической компетентности студента – будущего педагога». К структурным компонентам этико-деонтологической компетентности будущего педагога выделены содержательные компоненты формирования этико-деонтологической компетентности студентов – будущих педагогов."
16
Ковбасюк, Тетяна. "МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОГО ВИХОВАННЯ". New pedagogical thought 100, № 4 (13 лютого 2020): 149–53. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-100-4-149-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано моральні цінності сучасного виховання. Висвітлено основні теоретичні положення щодо змісту і сутності процесу виховання моральних цінностей зростаючої особистості, зокрема на основі аналізу філософських, педагогічних та психологічних праць провідних вітчизняних науковців встановлено, що утвердженню моральності сприяє багаторазове здійснення самостійного морального вибору, здатність покладатися на себе і відповідати за свої вчинки. Розкрито значення понять «цінності», «ціннісні орієнтації», «моральність», «моральні цінності». Особливу увагу акцентовано на ролі сім’ї як соціальному інституті та важливому компоненті освітнього процесу.
17
Ковбасюк, Тетяна. "МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОГО ВИХОВАННЯ". New pedagogical thought 100, № 4 (13 лютого 2020): 149–53. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-100-4-149-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано моральні цінності сучасного виховання. Висвітлено основні теоретичні положення щодо змісту і сутності процесу виховання моральних цінностей зростаючої особистості, зокрема на основі аналізу філософських, педагогічних та психологічних праць провідних вітчизняних науковців встановлено, що утвердженню моральності сприяє багаторазове здійснення самостійного морального вибору, здатність покладатися на себе і відповідати за свої вчинки. Розкрито значення понять «цінності», «ціннісні орієнтації», «моральність», «моральні цінності». Особливу увагу акцентовано на ролі сім’ї як соціальному інституті та важливому компоненті освітнього процесу.
18
Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.
19
РАДВАНСЬКИЙ, Іван. "ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 27, № 4 (1 січня 2022): 160–69. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v27i4.917.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх офіцерів Національної гвардії України. Метою статті був узагальнений аналіз інноваційних педагогічних технологій у підготовці майбутніх офіцерів Національної гвардії України. Автор довів актуальність запропонованої у статті проблеми: зміст професійної підготовки офіцерських кадрів НАНГУ повинен враховувати кращий світовий досвід підготовки фахівців сектору безпеки та оборони, постійні зміни у сучасній світовій спільноті, і водночас – Євроінтеграційний напрям України. Одним зі шляхів забезпечення якісної професійної підготовки майбутніх офіцерів НАНГУ є застосування педагогічних інновацій. Відповідно до проблеми здійснено аналіз науково-педагогічної та психологічної літератури. Виокремлення інноваційних педагогічних технологій у професійній підготовці майбутніх офіцерів Національної гвардії України проведено за компонентами цієї підготовки: морально-психологічним, правовим, управлінським, військово-прикладним. Для реалізації морально-психологічного компонента професійної підготовки автором запропоновано тренінги та воркспейси; військово-прикладного – технологію моделювання професійних ситуацій, а також використання тренажерів і симуляторів для вогневої підготовки та підготовки з особистої безпеки майбутніх офіцерів; для управлінського компоненту запропоновано вивчення нових управлінських інструментів за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Сформульовано висновки проведеного дослідження та перспективи подальших наукових пошуків (аналіз досвіду підготовки фахівців сектору безпеки та оборони у країнах із високим рівнем розвитку, а також вивчення стандартів НАТО щодо підготовки таких фахівців).
20
Томашевская, Ольга, та Анна Зуйкова. "МОРАЛЬНАЯ КОМПОНЕНТА И ЕЕ РОЛЬ В РАЗВИТИИ И ФУНКЦИОНИРОВАНИИ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ". SWorldJournal, № 09-02 (30 вересня 2018): 6–10. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2021-09-02-002.
Повний текст джерела
21
Томашевская, Ольга, та Анна Зуйкова. "МОРАЛЬНАЯ КОМПОНЕНТА И ЕЕ РОЛЬ В РАЗВИТИИ И ФУНКЦИОНИРОВАНИИ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ". SWorldJournal, № 09-02 (30 вересня 2018): 6–10. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-09-02-002.
Повний текст джерела
22
Ороновська, Л. Д. "СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ". Educational Dimension 29 (19 травня 2022): 86–94. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4911.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено сутність поняття духовності як системи цінностей, завдяки якій формується унікальна людська сутність. Виділено основні групи концепцій цінностей. Визначено компоненти у структурі духовності: моральний, пізнавальний, естетичний. Обґрунтовано єдність моральних, естетичних, пізнавальних цінностей, оскільки вони є сторонами єдиного цілісного духовного світовідношення. Зроблено висновок, що духовні цінності, як орієнтири, що відіграють роль ідеалу, з’ясовують світовідношення особистості і регулюють її поведінку.
23
МАРТИНЕНКО, Надія. "СТРУКТУРА ТА КОМПОНЕНТИ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПІЛОТІВ ДО МІЖКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 225–38. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.602.
Повний текст джерелаАнотація:
Потреба у формуванні готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії пов’язана з глобалізаційними та інтеграційними процесами, вимогами міжнародних організацій та чинником безпеки польотів. Констатовано, що у льотних закладах вищої освіти приділяють недостатню увагу підготовці до міжкультурної взаємодії, тому необхідно розробити цілеспрямовані педагогічні заходи з формування готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії. З метою теоретичного обґрунтування зазначених педагогічних заходів потлумачено поняття «готовність» як сукупність спеціальних знань, умінь, навичок, які визначають здатність виконувати діяльність на досить високому рівні. Аналіз психолого-педагогічних джерел дозволив визначити структуру готовності майбутніх пілотів до міжкультурної взаємодії, що складається із взаємопов’язаних компонентів: мотиваційного, когнітивно-діяльнісного, акмеологічного та емоційно-вольового. Мотиваційний компонент передбачає мотиви, які формуються на основі потреб міжкультурної взаємодії майбутнього авіафахівця. Когнітивно-діяльнісний компонент характеризується наявністю професійних знань та умінь міжкультурної взаємодії. Акмеологічний компонент передбачає наявність гуманістичного світогляду, духовно-моральної досконалості, інноваційності, професійного менталітету, потребу в творчому саморозвитку. Емоційно-вольовий компонент охоплює комплекс емоцій та почуттів, передбачає стійкість до конфліктних міжкультурних ситуацій та успішне їх вирішення, виявлення моральної підтримки та готовності прийти на допомогу, потребу в спілкуванні з представниками інших культур.
24
Bielienka, Hanna. "Вплив ідей Нової української школи на зміст діяльності педагогів закладів дошкільної освіти". Освітній простір України, № 12 (19 червня 2018): 7–14. http://dx.doi.org/10.15330/esu.12.7-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз впливу концепції та основних ідей Нової української школи на організацію освітнього процесу в дошкільних закладах освіти (ЗДО), виділено основні напрями діяльності вихователів дітей дошкільного віку, що потребують змін: ознайомлення з концепцією нової української школи задля забезпечення наступності між дошкільним закладом і школою, посилення роботи у напрямі просвітництва батьків, введення гнучкого розпорядку дня для дітей, відмова від колективних занять як основної форми організації освітнього процесу, забезпечення дітям вільного вибору діяльності. Автором підкреслена необхідність перегляду змісту освітніх програм для закладів дошкільної освіти з метою перенесення акцентів з когнітивного на морально-етичні компоненти змісту. Зазначено, що основною метою ЗДО, у відповідності до Базового компонента дошкільної освіти є формування життєвої компетенції дитини.
25
Демиденко, Г. Г., та Г. М. Ковальова. "ФРАЗЕОЛОГІЗМИ З КОМПОНЕНТОМ «СИН» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 69–74. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано лінгвокультурні параметри фразеологізмів української мови з компонентом «син». Досліджено семантичні особливості сталих висловів, пов’язаних із традиційними сімейними цінностями, у контексті їх соціальної рефлексії. Внутрішня форма дібраних для розгляду фразем постає як культурно детермінований образ, що виражає не тільки знання й уявлення представників мовного колективу про родинні зв’язки, стосунки між батьками і дітьми, але й демонструє їх оцінку. Звернено увагу на те, що такі узвичаєні, загальновідомі витлумачення поняття «син» продиктовані національно зумовленими уявленнями про роль чоловіка і жінки в родині й суспільстві. Символічне навантаження й емоційний зміст аналізованих виразів, їхня репрезентація життєвих реалій, буденних і філософсько-повчальних прототипових ситуацій дає підстави зробити висновок: батьки та родина є втіленням генетичного коріння людини, її зв’язку з різними поколіннями. Прикметною рисою дібраних для мовного аналізу фразем є виразні семантико-експресивні нашарування, яскраві оцінні характеристики, які демонструють засудження, схвалення або відсутність чітко виражених характеристик, зумовлених соціально закоріненою оцінкою особи, здебільшого її поведінки, інтелектуальних якостей, моральних рис, соціальних інтеракцій, зовнішності тощо. Помічено деяку амбівалентність у значенні виразів із компонентом «син», що полягає в різноплановості вживання фразеологізму (як у лайливому, фамільярному, загалом негативному контексті, так і для вираження доброзичливого, позитивного ставлення, захоплення). З’ясовано специфіку експресивно-стилістичного забарвлення фразеологізмів, зокрема через зіставлення загальномовних і регіональних лінгвоодиниць. Прокоментовано семантику, внутрішню форму й компонентний склад ареальних мовних зворотів, зважаючи на сферу побутування, ціннісні орієнтації, світоглядні уявлення, морально-виховні якості тощо. Розглянуті сталі вирази поєднують універсальне й ідіоетнічне відображення дійсності, фіксують територіальні лінгвоментальні риси українців.
26
Diakiv-Mykhayliuk, Halyna. "Національно-патріотичне виховання – загальна вимога і виклик сьогодення". Освітній простір України, № 10 (17 травня 2017): 120–27. http://dx.doi.org/10.15330/esu.10.120-127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено значення національно-патріотичного виховання дітей і молоді в сучасній Україні. Визначено структурні компоненти громадянсько-патріотичного виховання, залежність морально-громадянських відносин та інтегративних якостей морально-громадянської культури особистості.
27
Starovoit, Olena. "Структура інноваційної культури". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2016): 3–14. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються мислення, почуття і власне діяльність в структурі інноваційної культури. Мислення в інноваційній культурі орієнтовано на логіко-когнітивну раціональність і відтворення істини. Добро і краса – почуття, які безпосередньо пов’язані з розумінням ціннісно-смислового універсуму інноваційної діяльності. Аналізуються раціональне мислення та мисленнєві процеси опосередкованого і активного відображення дійсності. Звертається увага на благо як зміст буття, яке є світоглядною передумовою і характеристикою моральності. Сутність добра визначається як зміст сукупних моральних вимог людства. Йому протистоїть моральне зло, різноманітне у своїх проявах. Автор доводить, що ефективною інноваційна культура може бути лише за умови збалансованості всіх її структурних компонентів. Тому підвищення інноваційної культури особистості має своєю передумовою формування у останньої умінь і навичок подолання перешкод, наявних на шляху продуктивного інноваційного мислення.
28
Seredina, Inna. "ПІДПРИЄМНИЦЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ З ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 16 (14 листопада 2018): 94–100. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.16.94-100.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто структуру, сутність та зміст підприємницької компетентності майбутніх бакалаврів з економіки підприємства. Аналіз змісту підприємницької компетентності подано в контексті компетентнісного підходу, з огляду на підприємництво як провідну форму господарювання в умовах ринкової економіки. Структуру підприємницької компетентності майбутніх бакалаврів з економіки підприємства, визначено як якість професійної підготовки майбутнього бакалавра з економіки підприємства, на яку впливає зміст загальної сучасної освіти нашої держави. В статті доведено, що підприємницька компетентність не є ізольованою одиницею навчальних планів майбутніх бакалаврів де поетапно втілюються елементи академічної та професійної освіти, закріпленою в процесі практичної підготовки на весь період навчання фахівців з економіки підприємства. За результатами дослідження ми визначили, що у структурі підприємницької компетентності майбутніх бакалаврів з економіки підприємства складають важливе місце посідають мотиваційно-ціннісний та когнітивний компоненти. Mотиваційно-ціннісний компонент – це морально-етичне ставлення особистості до підприємницьких цінностей (свобода вибору, самореалізація, ощадливість, толерантність, чесність), що визначає суб’єкт-суб’єктні міжособистісні відносини, а також суб’єкт-об’єктні відносини людини з природою. Когнітивний (або знаннєво-змістовий) компонент включає знання теоретичного й технологічного (процедурного) характеру: сукупність знань, що відображають розуміння сутності економічної сфери життя сучасного суспільства, а також теоретичні знання про основні поняття та методи підприємницької діяльності. Цей компонент враховує особливості і варіативність змісту освітніх та особистісних потреб, мотивів особистості на різних етапах її економічної та підприємницької підготовки; діяльнісний (або практико-технологічний) компонент передбачає формування практичних умінь підприємницької діяльності. За результатами наукових праць, нами з’ясовано сутність поняття «підприємницька компетентність» фахівців економістів. Під словосполученням «підприємницька компетентність» ми будемо розуміти комплекс особистісних та ділових якостей, навичок, модель поведінки, сформованість яких допомагає успішно вирішувати певні бізнес-завдання і ...
29
Горбунова, Наталья Владимировна, Владимир Анатольевич Вишневский та Александр Сергеевич Фетисов. "ФОРМИРОВАНИЕ ГОТОВНОСТИ СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ К СОЗДАНИЮ СЕМЬИ". Bulletin of the South-Russian state technical University (NPI) Series Socio-economic Sciences 15, № 1 (15 березня 2022): 57–67. http://dx.doi.org/10.17213/2075-2067-2022-1-57-67.
Повний текст джерелаАнотація:
Целью исследования является определение и теоретическое обоснование особенностей формирования готовности студенческой молодежи к созданию семьи в современных социально-культурных условиях.
Методологическую базу исследования представляют положения концепции гуманистического образования. К используемым научным методам относятся сравнительный, причинно-следственный и статистический анализ.
Результаты исследования. Вопросы формирования готовности студенческой молодежи к созданию семьи в современных социокультурных условиях имеют особое значение, что обусловлено реалиями общества, неоднозначностью подходов к созданию семьи, развитию и становлению института семьи, трансформацией семейных ценностей в современном обществе. Современный кризис семьи проявляется в высоком количестве разводов, обусловленных недостаточной психологической зрелостью супругов, активным вовлечением женщин в социально-трудовую сферу, изменением семейных ценностных ориентаций; нежеланием мужчин терять традиционные семейные «привилегии»; недостаточностью специальных знаний по созданию и функционированию института семьи; низким уровнем развития социокультурных, профессиональных отношений, социальной компетентности; отсутствием осознания значимости семейных отношений в социальном и профессиональном развитии личности.
Понятие «готовность студенческой молодежи к созданию семьи» рассматривается в различных научных исследованиях. Под ним мы понимаем морально-психологическую, социальную и полоролевую зрелость личности обучающегося, достижение им социальных стандартов поведения, регламентирующих и обеспечивающих успешное создание и функционирование полноценной семьи, признающей и уважающей семейные ценности.
Исходя из результатов констатирующего этапа эксперимента, в исследовании обоснованы и определены компоненты, критерии и показатели готовности студенческой молодежи к созданию семьи. Компонентами готовности стали: когнитивный, эмоционально-ценностный и поведенческий. Каждый из них характеризуется определенными критериями, которые разработаны в соответствии с сущностными характеристиками компонентов.
Перспективы исследования заключаются в разработке и апробации комплексной учебно-воспитательной программы «Формирование готовности обучающихся к созданию семьи» в системе высшего образования.
30
Квітка, А. С. "СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ЗМІСТУ І СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 36–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-36-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціально-комунікативна компетентність офіцера кримінально-виконавчої служби є визначальним чинником його успішної професійної діяльності. З урахуванням наукових праць з питань формування професійно та соціально-комунікативної компетентності, а також особливостей професійної діяльності офіцера кримінально-виконавчої служби його соціально-комунікативну компетентність визначено як інтегративну особистісну властивість, що охоплює особистісні характеристики та мотиви професійної діяльності, спеціальні знання і вміння, необхідні для налагодження соціально-комунікативної взаємодії з різними категоріями осіб, насамперед колегами, ув’язненими, їхніми родичами та громадськістю. У структурі соціально-комунікативної компетентності виокремлено особистісно-комунікативний, інформаційно-пізнавальний та діяльнісно-результативний компоненти. Особистісно-комунікативний компонент стосується особистісних характеристик, властивостей та здібностей, необхідних офіцеру кримінально-виконавчої служби для професійної комунікації. Йдеться про визнання моральних норм, орієнтування на загальнолюдські цінності добра та справедливості, комунікативність, готовність до контактів з іншими людьми, толерантність, здатність до адекватного самооцінювання, готовність до саморозвитку та ін. Інформаційно-пізнавальний компонент соціально-комунікативної компетентності стосується знань про особливості професійної комунікації, розуміння функціонування груп засуджених, механізм регуляції спільної діяльності, правила екстремальної і конфліктної комунікації. Діяльнісно-результативний компонент соціально-комунікативної компетентності офіцера охоплює уміння чітко виражати свої думки під час комунікації із засудженими та іншими категоріями людей, вислухати співрозмовників, обґрунтувати свої рішення, уміти вести дискусію та володіти навичками переконання з метою зменшення кількості випадків застосування заходів примусу.
31
Салата, Ірина Анатоліївна. "Особливості семантичного й прагматичного аспектів зооморфних фразеологізмів в англійській та українській мовах". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 5 (23 листопада 2010): 57–64. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v5i0.889.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено зіставному аналізові зооморфних фразем, які виражають моральні якості людини в англійській та українській мовах. Особлива увага звертається на оцінний компонент, тобто схвальну чи несхвальну оцінку, який є основою в конотативному статусі фразеологічної одиниці.
32
Yatsyna, Olena F. "Дескрипція диспозиції сімейності". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 125–31. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).31.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено результати аналізу диспозиції сімейності, виконаного на матеріалі прислів’їв про шлюб та сім’ю як “культурних осадів”, що утримують життєвий досвід агентів масового дискурсу. Визначено, що мета дослідження полягає у виявленні домінантних категорій (компонентів структури) диспозиції сімейності класично-традиційної сім’ї. Психологічний зміст інтерпретованих текстових даних (прислів’їв і приказок про шлюб та сім’ю) розкривається за допомогою герменевтичного методу. Дескрипції в даному контексті розглядаються як техніка інтерпретації в межах герменевтичного методу психології, а домінантні категорії – як інтерпретаційний потенціал для розуміння особливостей диспозиції сімейності в масовому дискурсі. Реконструкція змісту шлюбу та сім’ї здійснюється в дискурсі традиційної сім’ї як конструйованого тексту, що відтворює уявлення про смисл стосунків між подружжям. Увага фокусується на виконанні соціокультурних ролей, функцій, дотриманні цінностей, які відповідають приписам подружньої взаємодії як інституціональної норми. Імліцитний смисл асиметричності функціонально-рольової поведінки подружжя свідчить про головну відмінність дискурсу: злиття категорій “стать”, “гендер”, “ідентичність” – і пояснює зміст базових ролей чоловіка/жінки в сімейній ієрархії. Основною характеристикою функціонально-рольового устрою в межах дискурсу визначено взаємопов’язаність зазначених категорій та рядоположність: сім’я – шлюб – батьківство, що відповідають розумінню їх як суспільної норми взаємодії подружжя і членів сім’ї. На основі аналізу корпусу 118 прислів’їв виокремлено домінантні категорії сім’ї: мотив, функції, ролі, стосунки і цінності, що розглядаються як компоненти структури традиційної сім’ї. Зауважено, що вони мають інтерпретаційний потенціал для розуміння системи поглядів на організацію взаємин подружжя в межах дискурсу традиційної сім’ї. Процедура “насичення” даних виявила типові інтерпретативні правила сім’ї та шлюбу, відтворені в мотивах директивності диспозиції сімейності як абсолютних цінностей подружжя, дітності та батьківства, ієрархізації взаємодії чоловік – дружина – діти. Зроблено висновок, що диспозиція сімейності як матриця конфігурації культивованих суспільством практик забезпечувала реплікацію патернів поведінки з чинними імперативами: соціальні цінності (матеріальні, морально-етичні), статусність чоловіка/жінки, гетеронормативність взаємин, функціонально-рольова дихотомія. Виявлені компоненти структури є підґрунтям для теоретичного осмислення процесів трансформації практик шлюбно-сімейного партнерства і батьківства та підставою для вивчення суб’єктивних компонентів цих практик.
33
Гринькова, Надія, та Жанна Стельмашук. "ФОРМУВАННЯ ЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ: ЗАСАДНИЧІ ПОЛОЖЕННЯ". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 158–65. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.421.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичні та практичні аспекти формування етичної компетентності у майбутніх учителів початкової школи. Узагальнено, що етична компетентність педагога презентує важливі регулятори, цінності і рушійні сили його педагогічної діяльності, що відображаються у принципах, звичках, традиціях як професійної діяльності, так і стають світоглядною основою життя, закріплюючись у свідомій морально-етичній поведінці. Виокремлено структурні компоненти етичної компетентності майбутнього педагога: когнітивний, емоційний, мотиваційний та поведінковий. Схарактеризовано показники сформованості етичної компетентності у майбутнього учителя.
Констатовано, що важливим напрямами роботи щодо становлення етичної компетентності у майбутніх учителів початкової школи є: удосконалення змісту навчальних дисциплін; систематична та цілеспрямована робота кураторів академічних груп з виховання студентської молоді, прищеплення їм звичок моральних вчинків та поведінки; залучення студентів до діяльності у проблемних групах та наукових гуртках.
Зроблено висновок, що важливими умовами становлення етичної компетентності майбутнього педагога є: побудова суб’єкт-суб’єктної взаємодії між викладачем і студентом на основі діалогічного підходу, принципів гуманізму, демократизму, співробітництва, співтворчості, співдіяльності; ставлення до студента як до особистості, партнера, врахування його інтересів, можливостей, потреб; пошук нових шляхів інтенсифікації та оптимізації педагогічного процесу у закладах вищої освіти.
34
Шебаніц, Д. М., та В. Д. Дресвяннікова. "ЗАБОРОНА ВИКОРИСТАННЯ ТІЛА ЛЮДИНИ ТА ЙОГО ЧАСТИН ЯК ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВОГО ПРИБУТКУ В КОНТЕКСТІ ГАРАНТУВАННЯ ПРАВА НА ЖИТТЯ". Знання європейського права, № 3 (7 вересня 2021): 20–23. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.222.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються причини та мотиви, які передували процесу виникнення у правовій теорії і практиці концепції заборони використання тіла людини та його частин як джерел фінансового прибутку у контексті реалізації конституційних гарантій права на життя. Наголошується, що сучасний стан використання анатомічних матеріалів людини (органів, тканин, клітин і крові) для донорства набуває рис фінансового прибутку, що є неприпустимим як з огляду на мораль, так і в площині конституційного права людини на життя. Зазначається, що донорство може перетворитися на договір купівлі-продажу, що призведе до приниження людської гідності та порушення її природних та основоположних прав. З іншого боку, надмірна «формалізація» процедури донорства органів та заборона отримання фінансового прибутку породжує існування та функціонування так званого «чорного» ринку органів. Надає спокусу здійснення незаконних операцій, адже коли постає питання про необхідність отримання донорського органу або загроза смерті, хворий чи його родичі не завжди звертають увагу на моральні аспекти.
Зокрема, на нашу думку, зазначені питання не тільки знаходяться у юридичній площині, а ще й безпосередньо стосуються етичних та моральних аспектів, що ускладнює та подекуди унеможливлює їх вирішення.
У процесі дослідження встановлено, що національне законодавство допускає реалізацію права на донорство лише у встановленому порядку, за наявності згоди донора й реципієнта або їхніх законних представників. Однією з важливих ознак права на донорство виступає форма донорства, а саме: оплатне чи безоплатне.
У статті звернено увагу, що нині питання щодо оплатності чи безоплатності донацій активно обговорюється науковою спільнотою протягом багатьох років і при цьому залишається дискусійним і нині. Верховна Рада України активно підтримує європейські стандарти у сфері донорства крові та її компонентів. Таку позицію можна побачити у прийнятті нових законів.
Отже, саме держава має сформувати таку політику, яка буде спрямована на захист людини та її життя від протиправних посягань.
35
ПАСІЧНИК, ТЕТЯНА. "СТРУКТУРА І ЗМІСТ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УСНОГО ПЕРЕКЛАДАЧА ЯК ОСНОВА РОЗРОБКИ МОДЕЛІ ЙОГО МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 271–81. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-271-281.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогоднішній день актуальною є проблема формування професійної компетентності майбутніх викладачів усного перекладу, зокрема їх методичної компетентності. Для визначення структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу необхідно побудувати робочу модель його професійної компетентності. Аналіз останніх досліджень свідчить, що серед науковців немає єдиного загальноприйнятого визначення змісту та складових цієї компетентності, незважаючи на її ключову роль у методиці викладання перекладу. Тому метою статті є визначення структури і змісту професійної компетентності усного перекладача як основи для розробки моделі його методичної компетентності. Ми розглядаємо професійну компетентність усного перекладача як інтегративну якість фахівця з усного перекладу, яка є динамічним поєднанням когнітивного-діяльнісного та особистісно-рефлексивного компонентів і проявляється в готовності та здатності до успішної реалізації його професійної діяльності та самовдосконалення впродовж життя. Когнітивно-діяльнісний компонент професійної компетентності усного перекладача включає професійні знання, навички, вміння та здатності, що відповідають таким фаховим компетенціям, як міжкультурна, перекладацька та фахово-соціальна. Особистісно-рефлексивний компонент охоплює психофізіологічні, морально-етичні, емоційно-вольові особливості усного перекладача та його здатність до рефлексії. Таким чином, особистісно-рефлексивний компонент включає якості, вміння та здатності, що відповідають фаховій особистісній компетенції. Успішне формування професійної компетентності в майбутніх усних перекладачів залежить значною мірою від рівня їх підготовки, зокрема від сформованості в них методичної компетентності. Перспективою подальших розвідок є розробка робочої моделі структури і змісту методичної компетентності викладача усного перекладу з урахуванням компонентного складу його професійної компетентності. Ключові слова: викладач усного перекладу, професійна компетентність, методична компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність викладача усного перекладу, професійна компетентність усного перекладача.
36
Юрченко, Тетяна Григорівна. "Культурно-національні конотації українських фразеологізмів із антропонімійним компонентом". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 5 (23 листопада 2010): 129–34. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v5i0.899.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються антропоніми, що входять до складу українських ідіом. Деякі з них зберігають зв’язок із конкретними історичними постатями, а інші виступають як узагальнювальні назви-характеристики соціальних і морально-етичних пріоритетів українців.
37
Потапчук, Євген, та Дар’я Карпова. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ УЯВЛЕНЬ МОЛОДІ ПРО СІМЕЙНІ РОЛІ". Psychology Travelogs, № 1 (7 червня 2021): 15–29. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-1-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню психологічної структури уявлень молоді про сімейні ролі. Результати теоретизації предмету дослідження дозволяють стверджувати, що найважливішою функцією уявлень є те, що вони служать інструментом пізнання. Тобто за допомогою уявлення ми спочатку описуємо, потім класифікуємо і, лише тоді пояснюємо об’єкти уявлень. Уявлення студентської молоді про сімейні ролі є складним психологічним феноменом, що формується на основі їхніх знань про рольовий розподіл у системі сімейно-шлюбних взаємин. Вони сприяють продуктивній поведінці сім’янина, далі орієнтують у моделях поведінки і, нарешті, мають важливе значення для адаптація до сімейного життя. Наявність таких уявлень спонукають молодь формувати звички до гармонійних моделей поведінки у майбутньому сімейному житті. Така манера поведінки стане нормою життя і буде сприяти формуванню відповідального сім’янина. Поняття «уявлення молоді про сімейні ролі шлюбних партнерів» відображає стійкі переконання молодої людини, які забезпечують типове реагування на ситуацію рольового розподілу сімейних обов’язків відповідно до сформованої в неї життєвої позиції. З’ясовано, що психологічна структура уявлень студентської молоді про сімейні ролі відображає три взаємопов’язаних компоненти: когнітивний компонент – система знань про сімейні ролі як моделі поведінки шлюбних партнерів (знання функцій сім’ї; знання сімейних ролей за інтелектуально-світоглядним чинником; знання сімейних ролей за морально-психологічним чинником; знання сімейних ролей за інтимно-сексуальним чинником; знання сімейних ролей за матеріально-фінансовим чинником; знання сімейних ролей за господарським чинником; знання патологізуючих сімейних ролей та причин їх появи); емоційно-оцінний компонент – ставлення до сімейного життя та обов’язків у майбутній сім’ї (сприймання та оцінка моделей поведінки батьків як шлюбних партнерів; емоційна ідентифікація з батьками; сприймання та оцінка моделей поведінки друзів як шлюбних партнерів; сприйняття та оцінка майбутнього шлюбного партнерства; сприйняття та оцінка свого ставлення до дітей; сприйняття та оцінка себе в ролі сім’янина; сприйняття стереотипних думок щодо ролі жінки та чоловіка у сім’ї); поведінковий компонент – ідентифікаційна поведінка в ролі майбутнього шлюбного партнера (вияви моделей поведінки, що відображають важливі сімейні ролі; розвиток свого шлюбного потенціалу; пізнання шлюбного потенціалу можливих майбутніх шлюбних партнерів).
38
Кузнецов, Олексій, Оксана Платковська та Ілля Савченко. "ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 214–28. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження обумовлена нагальною потребою у вивчення ролі психологічних ресурсів у саморозвитку особистості. Мета дослідження – виявити зв'язок між психологічними ресурсами та саморозвитком особистості. Вибірка і методи дослідження. Вибірку досліджуваних склали 366 осіб. У дослідженні було застосовано 1) опитувальник психологічної ресурсності особистості О.С. Штепи; 2) опитувальник «Екзистенційні ресурси особистості» (І. В. Бринза, О. Ю. Рязанцева); 3) методика дослідження саморозвитку особистості С.Б. Кузікової та Б.О. Кузікова. Результати. У результаті факторного аналізу було визначено шість компонентів психологічних ресурсів: ресурси самовдосконалення у діяльності, екзистенційні ресурси, морально-етичні ресурси, альтруїстичні ресурси, ресурси асертивності та креативності. Виявлено низку кореляцій між психологічними ресурсами та особливостями саморозвитку особистості. Висновки. Саморозвиток є прагненням та здатністю особистості до самовдосконалення та саморелізації, спрямованість на Я-ідеальне, що забезпечується процесами самопізнання та самоствердження у соціумі. Отримана у дослідженні факторна структура психологічної ресурсності представлена шістьома компонентами: ресурси самовдосконалення у діяльності як вміння самореалізуватись та досягати успіху у професії, екзистенційні ресурси як здатність набувати людиною сенсу життя, ресурси асертивності як впевнена та відповідальна поведінка, морально-етичні та альтруїстичні ресурси як добропорядна поведінка та доброзичливе ставлення до інших, ресурси креативності як схильність до творчості та прагнення до мудрості у житті. Визначено статистично значущі зв’язки між ресурсами прагнення до самовдосконалення у діяльності та потребою у саморозвитку, умовами саморозвитку та механізмами саморозвитку. Визначено, що ресурси асертивності та ресурси креативності позитивно пов’язані з потребою у саморозвитку. Ресурси прагнення до самовдосконалення у діяльності та альтруїстичні ресурси передбачають високу міру розвитку суб’єктивної оцінки умов саморозвитку. Існують кореляції між ресурсами прагнення до самовдосконалення у діяльності, екзистенційними ресурсами, ресурсами асертивності та морально-етичними ресурсами з механізмами саморозвитку як функціональними засобами саморозвитку. Низка отриманих зв’язків доводить позитивну взаємообумовленість між психологічними ресурсами самовдосокналення, екзистенційної осмисленості життя, альтруїзму, морально-етичної поведінки та креативності та потребою у саморозвитку, високою оцінкою власних умов саморозвитку як сприятливих та оволодінням механізмами саморозвитку.
39
Вірна, Жанна, та Галина Гайдук. "ТОЛЕРАНТНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА: КОНЦЕПЦІЯ Й ЕМПІРИЧНА ВЕРИФІКАЦІЯ". Psychological Prospects Journal, № 36 (30 грудня 2020): 67–85. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-67-85.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Стаття присвячена теоретико-емпіричному обґрунтуванню толерантної компетентності педагога. Метою презентованого матеріалу є теоретичне обґрунтування та емпірична верифікація толерантності педагога засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності та механізмів її функціонування залежно від стажу його професійної діяльності.
Методи. Основними методами є теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація), емпіричні (бесіда; спостереження; тестування) та методи математичної статистики (дискримінантний аналіз, критерій Краскела-Уолеса, факторний аналіз, множинний регресійний аналіз).
Результати. В ходу теоретичного узагальнення основних тенденцій і концепцій вивчення професійної толерантності, запропоновано теоретичну модель структурної організації професійної толерантності педагога, у якій виокремлено когнітивно-інформативний, емоційно-регуляційний, особистісно-комунікативний і поведінково-нормативний компоненти та зазначено операційно-смисловий, рефлексивно-смисловий, мотиваційно-регуляційний та мотиваційно-контролюючий модуси їх продуктивного функціонування. Емпірично експліковано зміст прояву професійної толерантності засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності у емоційно-раціональній, автономно-безкорисливій, статусно-нормативній та інтелектуально-продуктивній формах та механізми їх функціонування (адаптаційно-ідентифікаційний, ідентифікаційно-моральний, морально-продуктивний, продуктивно-адаптаційний) залежно від стажу професійної діяльності педагогів.
Висновки. У висновках зазначено, що зосередження уваги на виокремлених механізмах функціонування толерантної компетентності педагога дасть змогу визначити адекватний вплив мотиваційно-смислової детермінації на систему професійної саморегуляції фахівця.
40
ГЕГЕЧКОРI, Олександр. "ВІЙСЬКОВА СУБКУЛЬТУРА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 103–17. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є здійснення соціально- філософського аналізу військової субкультури. Розглянуто погляди щодо особливостей військової субкультури розвитку соціум, а також ряд важливих функцій: змістовна, виховна, мотиваційна, селекційна, комунікативна, стабілізаційна, захисну (або оптимізаційну). Наведено сегменти військової культури. За допомогою «субкультурної палітри» здійснюється соціальна ідентифікація людей, в структурі «культурного надбання» військової спільноти виділені її основні компоненти: корпоративні атрибути, символи, ритуали. Досліджено точку зору щодо армійського життя та зміни, які відбуваються в умовах професіоналізації збройних сил, що субкультура є важливим чинником системотворення та ідентифікації військової життєдіяльності. При аналізі проблем, пов’язаних з корпоративними атрибутами, символами та ритуалами паралельно розглянуто і ряд питань, що мають безпосереднє відношення до другого важливого компонента субкультури – ціннісних орієнтацій членів військової організації. Це цілком закономірно, адже як уже зазначалось, всі компоненти армійського «культурного репертуару» перебувають у взаємодії, це те, що люди вважають основоположним для свого життя, що формує ціль та мотиви їхньої діяльності. Загалом у структурі цінностей армійської служби прийнято виділяти декілька їх груп або напрямків. Останні можуть бути як загальними для всіх категорій військових, так і окремими, особливими, для солдатів-строковиків, для солдатів-контрактників, для офіцерів тощо. Дано короткий аналіз військового етикету як стереотипу поведінки, формою поводження людей в погонах, в основі яких здебільшого лежать традиції (звичаї), принципи моралі та статутні вимоги. Він допомагає зрозуміти неординарність, престижність армійської професії, усвідомити особливі характерні риси її представників. Вивчено особливості національного характеру та військово- корпоративні цінності офіцера.
41
Solomka, E. T., A. T. Boyko, T. V. Solomka, A. B. Khlopek, and O. M. Ivats. "Moral-value component of the self-actualization process of the teacher." Science and Education a New Dimension VI(181), no. 75 (November 25, 2018): 76–79. http://dx.doi.org/10.31174/send-pp2018-181vi75-19.
Повний текст джерела
42
Руденко, Володимир Миколайович. "МОДЕЛЮВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 93–102. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.190.
Повний текст джерелаАнотація:
Моделювання культурологічної спрямованості змісту вищої освіти закладене на підставах ізоморфної тотожності освіти і культури. Основна ідея полягає в наповненні змісту вищої освіти когнітивними, ціннісними та регулятивними формами смислового розуміння культури. Зміст навчання і виховання диференційовано представлено у контексті культури і цивілізації. Цільовий компонент вищої освіти вибудовується в рамках культурологічної парадигми гуманістичного типу (парадигми людини культури), що визначає необхідні і достатні умови для становлення цілісної системи професійно-особистісних якостей випускника вищої школи. Модель представляє єдність духовно-моральних і професійно-технологічних компонентів підготовки. Це відображає об’єктивну потребу людини, суспільства і держави в високому рівні розвитку професіоналізму, компетентності та особистісних якостей майбутніх фахівців. Модель змісту вищої освіти відображає основні дидактичні ознаки і характеристики будови і функціонування сучасної гуманітарної культурно-освітньої системи. Сукупність концептуальних засад розглядається на основі діалектики єдності культурології та антропології. На теоретичному та нормативному рівнях моделювання закладена можливість подання змісту вищої освіти за допомогою категорій «значення» і «сенс» як засобу перетворення на їх основі духовних, соціальних і технологічних компонентів культури у цілісну «предметну реальність». Освітній процес моделюється як своєрідний культурний акт (подія), що спирається на ціннісну ієрархію, а також механізми засвоєння змісту шляхом переведення суб’єктами значень на рівень особистісних когнітивних, ціннісних та регулятивних сенсів. Особистісні сенси є головними складовими в структурі цілісної свідомості особистості й одночасно виступають універсальними структурними елементами культури.
43
Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.
44
Pedorenko, Valentyna. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМПОНЕНТІВ СУВЕРЕННИХ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 10, № 6 (26 грудня 2017): 131–48. http://dx.doi.org/10.31108/1.2017.6.10.10.
Повний текст джерела
45
Kirieiev, Ye. "РОЗВИТОК ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 2(56) (29 жовтня 2019): 152–60. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.02.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто теоретичні аспекти розвитку трудового потенціалу працівників органів публічного управління в сучасних умовах. Запропоновано структуру компонентів трудового потенціалу органу публічного управління за його такими видами: психофізіологічний, морально-мотиваційний, професійно-кваліфікаційний, нормативно-рольовий, адаптаційний, комунікативний та лідерський.
46
Торічний, Вадим. "ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПРИКОРДОННИКІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 285–98. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.231.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується необхідність і можливість формування морально-вольових якостей майбутніх офіцерів-прикордонників Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) в рамках навчально-тренувального комплексу. Мета – виявлення особливостей процесу формуванн морально-вольових якостей майбутніх офіцерів-прикордонників ДПСУ і визначення напрямів їх вдосконалення. Виділено бінарні психологічні стани: сприятливі і несприятливі, актуальні і потенційні. Виявлено важливу роль як внутрішніх психічних процесів, так і зовнішніх обставин діяльності в формуванні морально-вольових якостей.Нав едено класифікацію перед стресових станів, що виникають у службовій діяльності прикордонників, і розкрито їх зміст. В рамках комплексного підходу до рішення психологічних завдань окреслено основні компоненти методики формування морально-вольових якостей. Запропоновано методи, послідовність і психолого-педагогічні умови формування морально-вольових якостей у майбутніх офіцерів-прикордонників ДПСУ. У статті використані загальнонаукові (аналіз, дедукція) методи, методи психології (метод зовнішнього спостереження, порівняльної інтерпретації, бесіди) методи регуляції психологічних станів (рефреймінг, аутогенні тренування). Засоби навчально-тренувального комплексу включають психорегулююче тренування з використанням словесних формул, що викликають м’язове розслаблення, яскравих образних уявлень, що впливають на психічний стан; психотехнічні вправи, спрямовані на розвиток уяви, здатності концентрації уваги, підвищення завадостійкості; групові та індивідуальні бесіди, що сприяють формуванню інтересу до майбутніх занять щодо вдосконалення професійних навичок, підвищення обсягу знань про психологічну підготовку і її значенні.Морально-вольові якості як особистісні характеристики дозволяють усвідомлено регулювати прикордоннику свою поведінку і діяльність, що виражаються в умінні долати внутрішні і зовнішні труднощі при здійсненніцілеспрямованих дій і вчинків.
47
Lyubiviy, Yaroslav. "Формування поняття рефлексії як механізму самоорганізації ідентичності в античній філософії". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2019): 3–30. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування рефлексії як схеми мислення та тригера практичної дії у стародавньому світі було важливим чинником виникнення феномена «вісьового часу» (К.Ясперс). У цей період виникли мораль як рефлексія та регулятор вольової діяльності, логіка як рефлексивне відслідковування істинності руху думки, демократія як рефлексивне взаємовизнання громадянами гідності один одного, монотеїстичні релігії (юдаїзм, брахманізм, веданта, християнство, деякі школи будизму), а також класична філософія. Рефлексія як компонент самосвідомості стала важливим механізмом самоорганізації ідентичності, починаючи з вісьового часу. Сократ виявив необхідність рефлексивного усвідомлення відмінності загального від одиничного у процесі мислення та сприяв усвідомленню моралі як форми суспільної свідомості. Платон сформулював ідею мислення як бесіди душі із самою собою та рефлексивного осмисленного переходу від однієї ідеї до іншої у процесі мислення. Аристотель з’ясував, що відчуття, сприйняття, уява супроводжуються своєрідним сприйняттям-мисленням (усвідомленням, рефлексією), але останнє є вищим за природою, ніж перші, та, на противагу цьому, розум мислить божественне, що є однією природою з ним, і є мисленням мислення.
48
Сайко, Н. О., О. С. Бацман та Є. В. Вишар. "ЦІННІСНО-НОРМАТИВНА ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 151–62. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-151-162.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано науково-теоретичні погляди на проблему формування ціннісно-нормативної готовності майбутніх соціальних педагогів до організації соціальної реабілітації особистості в умовах закладів освіти, обґрунтовано актуальність її вирішення. Представлено результати констатувального експерименту, які свідчать про переважно низький рівень сформованості такої готовності, що говорить про песимістичне, в основному, сприйняття студентами світу; невпевненість, низьку або занижену самооцінку; занижений або низький показник щастя. Розкрито основні компоненти ціннісно-нормативної готовності, а саме орієнтація на позитив у житті, оскільки оптимісти більш схильні використовувати активні, дієві способи вирішення професійних і життєвих проблем; формування філософії лідерства, так як фахівець, який займається соціальною реабілітацію, має уміти впливати на іншу особистість, вести за собою, переконувати; формування почуття свободи на основі моралі, релігії, традицій; задоволеності життям як життєвої норми; бережливо-ціннісного ставлення до власного здоров’я, що передбачає ознайомлення з різноманітними методиками щодо удосконалення, покращення власного здоров’я та з профілактичними методами різного рівня. Зазначено необхідність формування керованого оптимізму, тобто контрольована зміна стилю мислення з негатива на позитив. Здійснено опис процедури організації формувального експерименту, яка включала поетапне формування основних компонентів ціннісно-нормативної готовності під час вивчення базових дисциплін. Представлено результати формувального експерименту та здійснено їх аналіз.
49
Костенко, М. Т. "Людська гідність як філософська проблема". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 21–25. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.914.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню людської гідності як об’єкта сучасного етико-філософського дискурсу. Автор, враховуючи трансформаційні процеси у поглядах на людські цінності та права, визначає гідність як базову людську цінність, що визначає вектор розвитку її моральності, місця в суспільних відносинах. У статті здійснено філософсько-етичний аналіз людської гідності. Охарактеризовано її сутність, структурні елементи. Опрацьовано різноманіття підходів до тлумачення змісту гідності людини. У дослідженні детально висвітлено актуальну історико-філософську проблематику. Визначено методологічні принципи розуміння гідності людини як однієї з визначальних ідей існування громадянського суспільства. Опрацьовано та інтерпретовано доробок сучасних учених-філософів про людську гідність. Доведено, що людська гідність є духовним та моральним ідеалом, з якого випливають такі соціальні цінності, як свобода, справедливість, рівність. У статті завдяки опрацюванню сучасних наукових досліджень проілюстровано проблему формування людської гідності та її значення в соціумі. Наведено аналіз компонентів феномена гідності. Розкрито структуру та умови становлення гідності особистості. Описано такі складові частини гідності людини, як суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та об’єктивна сторона. Акцентовано увагу на показниках гідності людини. Доведено, що почуття гідності відповідає таким показникам, як сформованість власного реалістичного образу «Я», мотивація досягнення, особливості вольової сфери. Автор доводить важливість поваги до гідності людини як невід’ємного атрибуту існування суспільства. У статті систематизовано численні характеристики гідності як найважливішої моральної якості та вищої цінності. Виявлено місце і значущість проблеми у філософсько-етичному напрямі. Визначено головні закономірності формування гідності людини. Поглиблено знання з етико-філософської проблематики людської гідності як ключової моральної цінності у становленні соціуму, нації, держави.
50
Горбачова, О. Ю., та Ю. М. Cошина. "АНАЛІЗ ТРАНСФОРМАЦІЙ У СТРУКТУРІ ЦІННІСНО-СМИСЛОВИХ НАСТАНОВЛЕНЬ ПІДЛІТКІВ". Problems of Modern Psychology, № 2 (16 лютого 2021): 162–68. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано результати емпіричного дослідження ціннісно-смислових настановлень. Підлітковий вік визначено як один зі складних періодів в онтогенезі людини (відбуваються суттєві зміни у психологічних структурах, виникають нові психічні утворення, формується загальна спрямованість моральних орієнтирів та ціннісно-смислових настановлень). Ціннісно- смислову сферу особистості підлітка представлено як надважливе утворення, яке впливає на поведінку в конкретних життєвих обставинах, що визначає загальну спрямованість особистості, а у кризовий підлітковий період зазнає значних трансформацій. Подано визначення ціннісно-смислових настановлень підлітків як психічне утворення, що є компонентом ціннісно-смислової сфери особистості, виражаються в передготовності до дії та самовираженні й ґрунтуються на системі цінностей, ціннісних орієнтацій та особистісних смислах підлітка. У статті виділено структуру компонентів ціннісно-смислової сфери (когнітивний, емотивний, конативний складники) та уточнено змістові характеристики компонентів ціннісно-смислових настановлень підлітків. Визначено, що свідоме, активне сприйняття та прояв інтеріоризованих цінностей та ціннісних орієнтацій можливі завдяки механізму інтерналізації. Зафіксовано, що психологічні особливості параметру «цінності-знання» полягають у відображенні актуальних потреб підліткового віку у спілкуванні, емансипації. Виявлено психологічні особливості параметру «цінності-смисли», які є відображенням вікових змін в особистості підлітка та пов’язані з розвитком самоаналізу та рефлексії, становленням ідентичності. Встановлено, що параметр «цінності-стимули» характеризується типовими потребами підлітків у встановленні соціальних контактів, самостійності, а також прагненням переживання гострих відчуттів та насолоди. Проведено порівняння результатів емпіричного дослідження за кожним з параметрів окремо у групах хлопців та дівчат-підлітків. Здійснено розподіл емпіричних даних за рівнями сформованості ціннісно-смислових настановлень – творчим та репродуктивним.