Статті в журналах з теми "Моральний вимір"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Моральний вимір.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Моральний вимір".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Ушаков, A. C. "ЦІННІСНИЙ ВИМІР ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 211–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-211-228.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми впливу духовних цінностей на формування образу людини культури.
Автором розкрито сутність понять: «людина культури», «образ людини культури», представлено структуру ціннісної системи особистості, проаналізовано особливості детермінаційного впливу духовних цінностей на особистісний розвиток в цілому; окреслено напрями педагогічного впливу, що сприяє формуванню образу людини культури у студентської молоді.
Акцентується увага на тому, що людина як суб’єкт і об’єкт культури є носієм вищих (духовних, моральних, естетичних, творчих, інтелектуальних) цінностей і одночасно джерелом їхнього виникнення або трансформації. Особливістю людини культури є спрямованість на індивідуальний особистісний розвиток та духовну, творчу самореалізацію в соціумі.
У статті визначено двокомпонентну структуру ціннісної системи особистості: об’єктивні цінності, що представлені суспільними ідеалами та суб’єктивні цінності, які визначають світогляд людини та мотиви її поведінки. Засвоєння духовних цінностей та морально-етичних норм стає підґрунтям розвитку образу людини культури, що детермінує подальший особистісний розвиток у напрямі актуалізації зазначених цінностей. Формуванню образу людини культури у студентської молоді сприяє ознайомлення з найкращими взірцями світової культурної спадщини, де вдало поєднуються інтелектуальний, естетичний, духовний і моральний розвиток особистості,
Ключові слова: людина культури, образ людини культури, духовні цінності, моральні цінності, ціннісна логосфера.
2
Москальова, Л. Ю., та Л. Є. Єрьоміна. "МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ДЕФЕКТОЛОГІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-130-138.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність професійної діяльності учителя-дефектолога, що перебуває за межами учительської діяльності. Робота учителя-дефектолога поєднується з реабілітаційною, соціально-педагогічною, консультативно-діагностичною. Обґрунтовано, що метою виховання моральної культури майбутнього учителя-дефектолога має бути підготовка фахівця, здатного етично мислити, здійснювати моральний вибір, приймати моральні рішення; готового до активної роботи над самовдосконаленням моральних якостей; виховної діяльності з дітьми та учнівською молоддю; спроможного до вияву почуття глибокої прихильності до оточення, здійснення морального вчинку.
У матеріалах статті зазначено, що виховання моральної культури майбутнього учителя-дефектолога спрямовується на вдосконалення моральної свідомості, формування моральних почуттів і поведінки, моральних вчинків та розвитку готовності до самовиховання та виховної діяльності з учнями та їх батьками.
Автори визначають моральну культуру особистості майбутнього учителя-дефектолога як ціннісне явище, що має фундаментальну основу (цінності педагогічної професії), особливі функціональні ознаки (нормативність, результативність, динамічність, комплексність, системність) та через різні форми, методи і засоби здійснює виховний вплив на емоції, світогляд, спосіб і якість життя, цінності, морально-етичні риси як окремої особистості, так і усього суспільства.
Таким чином, обґрунтовано перелік ефективних механізмів управління процесом виховання моральної культури у майбутніх учителів-дефектологів: індивідуальний розвиток моральних якостей; взаєморозвиток позитивних якостей у парній і груповій роботі; розвиток моральної культури здобувачів вищої освіти, що відбувається через аудиторні, позааудиторні види роботи, педагогічну практику, із залученням працівників закладу вищої освіти, фахівців і професіоналів відповідного профілю.
3
Кремень, В. Г. "Важлива умова подальшого розвитку людини або духовно-моральний вимір людиноцентризму". Трибуна, № 7/8 (2009): 14–17.
Знайти повний текст джерела
4
Курчатова, А. В. "ВПЛИВ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО ВИБОРУ НА РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 206–10. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню проблеми впливу морально-етичного вибору під час розв’язання проблемних ситуацій на розвиток особистості дитини старшого дошкільного віку. Надано визначення сутності категорій «морально-етичний вибір», «моральна дилема» з педагогічного погляду. Проаналізовано публікації і дослідження науковців щодо тлумачення морально-етичного вибору та доведення його впливу на розвиток особистості дитини. Наводяться зразки педагогічних ситуацій, в яких дитина робить морально-етичний вибір однієї із двох моральних норм. Обґрунтовується ефективність використання проблемно-ігрових ситуацій, оповідань, розповідей з метою розвитку мотиваційної спрямованості особистості дітей старшого дошкільного віку на засвоєння етичних понять. Cитуації морально-етичного вибору сприяють розвитку мотиваційної спрямованості дітей старшого дошкільного віку на засвоєння етичних понять та моральних норм, формують у вихованців уявлення про норми моралі, соціокультурні цінності у взаємодії з дорослими та однолітками, стратегії поведінки. Проблемні ситуації спонукають дитину до пошуку виходу з них на підставі засвоєної ними моральної норми і тим самим допомагають накопичувати практичний досвід використання моральних норм як регулятора особистих вчинків. Проблемні ситуації, які потребують морально-етичного вибору дитини, мають виховне значення, адже вони спонукають дошкільників до активного пошуку під час вибору вчинку, який відповідає морально- етичній нормі. Дошкільник постає перед морально-етичним вибором. При цьому виникають механізми моральної ідентифікації та збагачується особистий досвід дитини. Дитина вчиться аналізувати свою поведінку та оточення, у неї формується вміння самостійно розв’язувати конфлікти і вибудовувати подальші стосунки і стратегії моральної поведінки. Морально-етичний вибір дитини залежить від її морального виховання, спонукання до здійснення позитивного вчинку, розвитку здатності до самовдосконалення. У результаті збагачення досвіду морально-етичного вибору в конкретних ситуаціях у дошкільників відбувається формування моральних цінностей.
5
Романів, Христина Богданівна. "БІОСОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ ЯК ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА НА ЖИТТЯ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в новому погляді на поняття «право на життя» через філософ- сько-правовий підхід, який передбачає визнання життя та невід’ємні від нього здоров’я, честь та гідність найвищими соціальними цінностями. Це означає, що надання переваг іншим цін- ностям не допускається. Внаслідок аналізу значного наукового матеріалу вдалося встановити такі ознаки права на життя: воно є невід’ємним, невідчужуваним і непорушним, а отже, при- роднім правом; право на життя характеризується рівністю (загальністю) та універсальністю; є фундаментальним та абсолютним правом; немайновий, особистісний характер права на жит- тя, неможливість поновлення та неможливість правонаступництва; передбачає тісний зв’язок з людиною як носієм цього права; об’єктом правової охорони права на життя є життя як єдність буття у трьох його формах: фізіологічній, соціологічній та внутрішній (духовній). Розкриття основних ознак права на життя допомогло нам установити, що людину як носія цього права необхідно розглядати як біосоціальну істоту, яка володіє здатністю жити не лише як біологічний вид, але і як соціальний. Відповідно, людина включає поняття «особистість» й «індивід», де поняттю особистості відповідають соціальна і духовна сторони людського буття, а поняттю «індивід» – біологічна, природна сторона. Враховуючи це, характеристика людини має виходити з її біологічних ознак з акцентом на соціальну, культурну, духовно-моральну сто- рону. Людина – це біосоціальна істота, яка володіє такими тільки їй притаманними ознаками, як: свідомість, свобода, творчість, мислення, мова тощо та поєднує в собі фізичний, соціаль- ний, духовний та моральний аспекти. Тому об’єктом правової охорони права на життя є життя як єдність трьох форм буття: фізіологічного, соціологічного та духовного.
6
Vassylets, Kateryna. "Особливості моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 134–47. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-70.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Надзвичайні ситуації мають значний вплив на психологічний стан населення. Останні роки спостерігається збільшення надзвичайних ситуацій, що спонукає науковців різних галузей до удосконалення способів формування психологічної готовності населення та представників спеціалізованих служб. Моральна сторона сприйняття надзвичайних ситуацій є малодослідженою, хоча поза сумнівом має вагомий вплив на оцінку ситуації та процес її опанування. Моральна свідомість формується під впливом життєвого досвіду та формує у кожної людини власну систему цінностей та переконань. Незважаючи на те, що більшість моральних норм та принципів є загальними для усього суспільства, кожна людина інтерпретує їх зручним та зрозумілим для себе способом. Це пояснює той факт, що моральна свідомість кожної людини як регулятор поведінки проявляється по-різному. З цього погляду вивчення моральної свідомості в умовах надзвичайних ситуацій виступає актуальним науковим завданням.
Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу наукового доробку з проблеми дослідження моральної свідомості та психологічної готовності особистості як взаємопов’язаних компонентів, що впливають на поведінку особистості в умовах надзвичайних ситуацій.
У результаті огляду наукових джерел встановлено, що моральна свідомість має вплив на формування психологічної готовності та вибір стратегії поведінки в умовах надзвичайних ситуацій. Моральна свідомість як регулятор поведінки розглядається в рамках Теорії моральних основ, що є новим напрямом досліджень в українській науці. Вибір напряму дослідження зазначеного феномену обґрунтовується тим, що Теорія моральних основ розкриває природу моральної регуляції з нової точки зору.
Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з представленням та розкриттям нового підходу до розуміння моральної свідомості та її компонентів. Ця проблематика потребує емпіричного дослідження відповідно до виокремлених компонентів моральної свідомості. Отримані результати можуть бути використанні під час розробки методичних рекомендацій та програм щодо розвитку психологічної готовності громадян та працівників спеціалізованих служб, а також в рамках подальших досліджень у психології опанування.
7
Сухомлинська, Ольга. "Моральне виховання як константа виховного процесу: характеристика проблематики у часовому вимірі". New pedagogical thought 103, № 3 (14 грудня 2020): 3–12. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-3-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду процесів становлення і розвитку ідей про моральне виховання дітей і молоді у вітчизняному науковому та освітньому просторі. На основі аналізу джерелознавчих та історіографічних праць схарактеризовано три етапи розвитку вітчизняної етики у ХХ столітті. Із початком ХХ століття у вітчизняному гуманітарному просторі найбільш виразною, а в освіті й загальновизнаною, стала релігійно-теологічна концепція. Стверджується, що в цей час випрацьовуються інваріанти, константи морального виховання: категорії – добро і зло, поняття – віра, надія, любов, працелюбність, правдивість, любов до свого, рідного (патріотизм). З’ясовано, що радянський дискурс відкрив новий етап у вітчизняній гуманітарній науці, демонстративною відмовою на початку 1920-х рр. від моралі як духовного явища. Водночас нова моральна ідеологія була симбіозом більшовицької партійної етики з моралізаторством, а моральними орієнтирами стали вірність комуністичним ідеям. Отже, теорія і практика морального виховання йшла від моральної ідеології (30-х рр. ХХ ст.) до «виховання комуністичної моралі», яка стала важливою складовою освітнього процесу у 50-і рр. ХХ ст. Саме становлення радянської моралі у 1960-1990-х рр. як процесу утвердження радянської етики започаткувало альтернативний різновид морального виховання, в межах якого ідеологічні та класові установки поступилися місцем одухотвореному варіанту морального виховання. Лише два українських педагоги - А. Макаренко і В. Сухомлинський, кожен зі своїх позицій, внесли помітний вклад в розробку проблем морального виховання. Роки незалежності України представили цілу палітру концептуальних підходів та різноманітних практик морального виховання – від теологічного, релігійного розуміння моральності, традиційно-консервативного (народні цінності) до антропоцентричних підходів та ідеологічного моралізаторства.
8
Онищенко, О. О. "ПОЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНИЙ ВИБІР". Актуальні проблеми політики, № 67 (25 травня 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1145.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто співвідношення політики та моралі, розкрита взаємодія політичних технологій та суспільно-моральних норм. Розкрито поняття «політична технологія». Проаналізовані та виділені основні види політичних технологій за ступенем легальності та взаємодії із нормами суспільної моралі: «білі», «сірі» та «чорні» технології впливу. Обґрунтовано використання політичних технологій під час виборчих кампаній. Окреслено основні межі поєднання політичних технологій та суспільно-моральних норм. У роботі наведені основні різновиди технологій за ступенем їх легальності. Розкриті поняття «політичної реклами», «чорного піару», «інформаційних технологій», «громадянського суспільства». У статті наголошено, що громадянське суспільство є виразником пануючих суспільно-моральних норм та їх рупором. Суспільно-моральні норми відображають ступіть розвитку певного суспільства, затверджують його цінності та принципи. Використання політиками та політтехнологами «чорного» PR та заборонених, протиправних методів ведення боротьби відображає не тільки низькі моральні якості конкретної людини, але й певним чином ступінь суспільної моралі, затвердження демократичних цінностей суспільства. У розвинутих демократичних суспільствах показники використання заборонених політичних технологій значно менші, адже їхні цінності базуються на високих моральних стандартах, в основі яких лежать Конституційні норми та правові принципи. Рівень політичної культури підвищує пильність електорату щодо застосування у політиці «брудних, заборонених прийомів». Чим більший рівень правової свідомості та політичної культури, тим більш прагматичними стають виборці, які за допомогою сталого громадянського суспільства протидіють спробам політичної маніпуляції. Рівень освіченості громадян несе за собою незмінні наслідки системі, а саме вимоги до політичної боротьби у вигляді чесності та прозорості, використання «білих» технологій та поступове відмирання брудних політичних технологій. У сучасному світі епохи глобалізації та кібернетизації політичні технології постійно змінюються та вдосконалюються, що у подальшому буде викликати питання щодо співвідношення моралі та політики.
9
Петренко, М. О. "СУЧАСНІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ВИКЛИКИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ДИСКУРСИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1057.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.
10
Рись, Лариса, та Максим Якимчук. "ЛЕКСИКОГРАФІЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ КОНЦЕПТУ FRIEDEN В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 180–86. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-26.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню мовних засобів об’єктивації концепту FRIEDEN та встановленню його основних концептуальних ознак. У роботі систематизовано дані лексикографічних джерел – тлумачних, синонімічних і етимологічних словників та встановлено сукупність мовних засобів, що передають зміст концепту і утворюють його номінативне поле: ключове слово-репрезентант концепту, похідні номінації концепту, спільнокореневі слова, синоніми, словникові дефініції, сталі словосполучення, до складу яких входить ім’я концепту. Концепт FRIEDEN належить до універсальних концептів, у якому можна виокремити три виміри: він може стосуватися мирного співіснування різних держав, народів (глобальний, міждержавний вимір), гармонійного співіснування з оточенням (соціальний вимір) та внутрішнього спокою і гармонії людини (індивідуальний вимір). На основі етимологічного аналізу визначено етимологічну ознаку концепту FRIEDEN, яка лежить в основі його формування: «стан бережного, доброзичливого ставлення до інших», що трансформувався в сучасних дефініціях у стан гармонії та злагоди із самим собою та оточенням. На основі аналізу словникових дефініцій імені концепту та дистрибутивного аналізу встановлено основні ознаки концепту FRIEDEN, які відносимо до його понятійного компонента: життя / стан внутрішнього та міждержавного співіснування без насилля та війни; стан гармонії, згоди; стан незворушного, безтурботного спокою; мирний договір, домовленість між сторонами; стан, що характеризується певною тривалістю, територією поширення. Досліджуваний концепт FRIEDEN виявив тісний зв'язок із бінарно протиставленим концептом KRIEG. Встановлено важливе значення концепту FRIEDEN як для суспільства, так і для окремих особистостей. Мир є великою цінністю, яка, однак, може мати відносний характер, про що свідчать окремі лексичні одиниці, що слугують об’єктивації концепту та мають негативну конотацію, що може бути пов’язаним із місцем цього концепту в ціннісній картині світу та його взаємодією з іншими морально-етичними цінностями народу.
11
Фурман, Анатолій А. "Морально-етичні цінності в суспільному вимірі". Психологія і суспільство, № 1 (39) (2010): 94–99.
Знайти повний текст джерела
12
Кравченко, О. "Морально-етичний вимір людських чеснот у філософії Григорія Сковороди". Переяславські Сковородинівські студії, Вип. 3 (2015): 173–78.
Знайти повний текст джерела
13
Романенко, О. "Духовно-моральні виміри економічного життя сучасного суспільства". Вісник Національного банку України, № 5 (159) (2009): 48–51.
Знайти повний текст джерела
14
Polischuk, N. V. "Зміна духовного стану молоді на сучасному етапі інформаційно- високотехнологічного прогресу: філософсько-освітній аспект". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (19 серпня 2016): 149. http://dx.doi.org/10.15421/171692.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор у статті з’ясовує і досліджує фактори зміни духовного стану молоді на сучасному етапі науково-технічного розвитку суспільства, який супроводжується виробництвом надзвичайно великої кількості матеріальних благ для людства. Але будь-який прогрес супроводжується відповідним регресом, а от вибір напрямку – це вже перевага людей. Тому поки в інформаційно-високотехнологічний науково-технічний прогрес не будуть внесені належні духовно-моральні основи й цілі, існує реальна небезпека духовного регресу як для людської особистості, так і для людства в цілому. Саме духовність, моральність – це той рівень розвитку особистості та суспільства, який є консолідуючим началом, здатним об’єднати людей; це сила, яка покликана стимулювати національне відродження, забезпечити мир і злагоду в суспільстві. Без пробудження таких моральних феноменів, як совість, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, творчої ініціативи досить складно розраховувати на поліпшення ситуації в державі, особливо в епоху інформаційно-високотехнологічного науково-технічного прогресу, який технізує свідомість кожної особистості, витісняє з неї найсвятіші почуття й емоції.Доведено, що саме філософія освіти повинна обґрунтовувати гуманістично-інноваційний тип освіти, який буде надавати істотне сприяння зростанню інтелектуального, культурного, морального і антропокосмічного потенціалу особистості, її самостійності, самодостатності, творчої активності.
15
Kochubeynyk, Olha M. "Соціальна механіка виробництва аномії: дискурсивний вимір". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (7 липня 2018): 92–104. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).136.
Повний текст джерелаАнотація:
У рамках дискурсивного виміру вивчається соціальна механіка виробництва аномії. Актуальність дослідження обґрунтовується тим, що в суспільстві, яке перебуває у стані воєнного конфлікту, аксіологічні атестації зазнають граничної фрагментації відповідно до дискурсів окремих ідентичностей; унаслідок цього унеможливлюється функціонування конструктів “солідарність”, “консолідація”, “єдність цілей”, “взаємна довіра”, що створює ризики для існування суспільства загалом. Розглядаються основні положення теорії аномії Р. Мертона, які доповнюються принципами соціального конструкціонізму, а тому механіка виникнення аномії пов’язується із втратою елітами дискурсивного контролю над визначенням соціальності. Описано п’ять фаз виробництва аномії, кінцевим результатом чого стає виникнення інфантильного соціуму. Основою процесу визнається поява нових, нерегламентованих практик, що спрямовують суспільне життя на “адаптацію з пониженням”, тобто нав’язують спільноті спрощено-примітивні соціальні настановлення. Частина цих практик входить у суперечність із фундаментальними цінностями та місією панівного дискурсу, а також запускає процеси групової поляризації. Останні ж спричинюють, по суті, виникнення ерзац-еліт, тобто умовної соціальної групи, що виходить на суспільну арену з іншою місією – задовольнити передусім власні потреби. Домінування ерзац-еліт призводить до послаблення механізмів формального і неформального контролю, нестійкості оцінних критеріїв, хабітуалізації соціальних практик, що суперечать морально-етичним конвенціям, і зрештою – до інфантильного соціуму. Зроблено висновок, що гострі соціальні зміни – це лише передумови, на тлі яких відбувається примітивізація соціальних настановлень особистості та фрагментація аксіологічних атестацій, а тому аномія, яка зазвичай особистісно детермінована, є складнокоригованим станом.
16
Sahach, H. M. "Spiritual and moral bases of culture, work, beauty." Newsletter Transcarpathian Academy of Arts 1, no. 12 (2019): 168–76. http://dx.doi.org/10.35204/2520-6419-2019-1-12-168-176.
Повний текст джерела
17
Медицький, І. Б. "НЕМАТЕРІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЗЛОЧИННОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО РІВНЯ(КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ВИМІР)". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 124–28. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).408.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується необхідність активізації кримінологічного пізнання фундаментальної пробле-ми наслідків злочинності. Наголошується на тому, що з’ясування масштабів прояву наслідків злочинності становить як науковий, так і суто практичний інтерес. Характер наслідків, їх параметри, рівні прояву, адре-сати спричинення, «ціна» та інші моменти підлягають обов’язковому врахуванню при розробці превентивно-го впливу на злочинність.
Розглянуто поняття наслідків злочину немате-ріального змісту під кутом зору представників кри-мінально-правової та кримінологічної науки. Сфор-мульоване авторське визначення нематеріальних наслідків злочинності як «генерованих злочинністю для особистості, суспільства, держави наслідків не уре-чевленого характеру, формами прояву яких виступає спричинення психічної (моральної) шкоди індивідам, а також немайнової шкоди юридичним особам публіч-ного та приватного права, інститутам громадянсько-го суспільства, державі». З урахуванням характеру завданої шкоди нематеріальні наслідки злочинності пропонується розглядати на індивідуальному (пост-травматичні та душевні розлади потерпілих від злочи-нів фізичних осіб; шкода для ділової репутації юридич-них осіб внаслідок злочинної поведінки); суспільному (страх перед злочинністю; звикання до злочинності; кримінальна субкультура тощо) та державному («кри-за довіри» до органів кримінальної юстиції; зниження міжнародного іміджу держави) рівнях.
Здійснено аналіз чинного законодавства, практи-ки правозастосування, наукової літератури на пред-мет з’ясування категоріального апарату, що позначає негативні для особи наслідки реалізованої щодо неї протиправної поведінки, які носять неуречевлений характер. З використанням теоретичних напрацювань у сфері кримінології, юридичної психології, медици-ни, даних кримінальної статистики розкрито обсяг не-матеріальних наслідків для потерпілих від сексуально-го насильства осіб.
18
Zuyev, Andriy. "Духовність як моральне зусилля в світі парадоксальності інформаційного часу". Актуальні проблеми духовності, № 11 (1 липня 2017): 168–76. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1748.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор ставить перед собою завдання визначити можливості детермінації та теоретичного використання таких понять, що позначають різні виміри людської буттєвостї в середовищі інформаційно-часової різноспрямованості. Головний висновок, до якого він приходить, полягає у тому, що духовність в сучасному світі є тільки знаком тієї чи іншої інформаційної реальності, призначеним для виконання певної споживацької функції.
19
ЛЯЛЮК, Галина. "ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПАРАДИГМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (17 серпня 2020): 163–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.406.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізовано проблему виховання дітей-сиріт, які перебувають у держаних закладах опіки. Наголошується на необхідності застосування особистісно-орієнтованого підходу до виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Особистісно-орієнтована парадигма виховання виступає своєрідним методологічним імперативом, що відповідає потребам розвитку і самореалізації духовного начала людини в новій соціокультурній ситуації. В центрі особистісно-орієнтованої педагогіки - особистість дитини, її самобутність, самоцінність.
Здійснено аналіз теоретико-методологічних положень особистісно-орієнтованої парадигми виховання дітей-сиріт у соціокультурному вимірі. Виховання дітей в умовах державних закладів опіки накладає специфічний відбиток на розвиток особистості дитини та зумовлює певні труднощі у здійсненні її цілісної соціалізації. Депривація розглядається як механізм обмеження соціалізуючих процесів, дефіцит материнсько-батьківської опіки, недостатність емоційно-стимульного та соціального досвіду у дітей-сиріт.
Наголошується, що соціалізація та виховання особистості дитини є невід’ємною частиною її розвитку, спрямовані на засвоєння нею сукупності знань, уявлень, поцінувань, умінь використовувати адекватні соціальним ситуаціям способи поведінки на засадах творчої інтерпретації соціального досвіду.
Для підвищення ефективності соціалізації в умовах державних закладів опіки процес освоєння дитиною-сиротою зовнішньої сфери має співвідноситися з ціннісним аспектом її внутрішньої сфери (упорядкованої системи цінностей), завдяки врахуванню зовнішніх вимог до виховання, які визначають спрямованість цього процесу. Така спрямованість створює основу для особистісного розвитку дитини-сироти, в процесі якого зміст виховання, а отже, й соціалізації, перетворюється на її індивідуальне надбання.
Моральне становлення особистості дитини є духовним змістом її соціалізації, а соціалізація – всеосяжною формою морального розвитку особистості. Лише за умов осягнення такої єдності процесу соціалізації можна надати педагогічно доцільну спрямованість, а вихованню – реальний соціально-культурний зміст.
20
Shablystyy, Volovymyr, Valentyn Lyudvik, and Anatolii Tereshchenko. "Shablystyy V.V., Lyudvik V.D., Tereshchenko A.I. Moral-ethic sense of decisions of the European Court of Human Rights: criminal-legal aspect." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytetu Vnutrishnikh Sprav 2, no. 2 (October 31, 2019): 119–24. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2019-2-119-124.
Повний текст джерела
21
Маслак, Володимир, Світлана Федоренко, Лариса Бутко та Дарья Василенко. "ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕРКОВНИХ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ ПОЛТАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ: СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО), № 37 (10 жовтня 2021): 18–24. http://dx.doi.org/10.35619/ucpm.vi37.435.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано особливості діяльності церковних православних братств, що функціонували в Полтавській єпархії в другій пол. ХІХ – початку ХХ ст. Зазначено, що у межах Полтавської єпархії у досліджуваний період функціонувало два православних братства, умови започаткування та напрями діяльності яких зумовлені існуючою урядовою політикою Російської імперії. Підкреслено, що обидва братства (Полтавське Єпархіальне Свято-Макар’ївське та Лубенське Спасо-Преображенське) охопили мережею своїх відділень усю територію губернії. Наголошено на важливій ролі православних братств у соціокультурному розвитку Полтавської губернії, адже їм вдавалося виконувати не лише духовно-просвітницьку місію на засадах православних морально-етичних цінностей, але й сприяти поширенню освіти серед населення.
22
Братусь, Іван, Зоряна Свердлик та Анна Гунька. "СВОБОДА ТА НЕСВОБОДА В ПОВІСТІ БРАТІВ СТРУГАЦЬКИХ «ЗА МІЛЬЯРД РОКІВ ДО КІНЦЯ СВІТУ»". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 226–30. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-43.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті ми намагаємося проаналізувати повість «За мільярд років до кінця світу» братів Стругацьких з позицій морального вибору. Розглядається питання особистої свободи в рамках авторитарної системи доби «застою». Особлива увага надається тиску суспільства на моральний вибір людини. Піднімається питання балансу між особистими і громадянськими аспектами життя, що впливають на життєву концепцію особистості. Актуальність дослідження зумовлена потребою переосмислити «радянське минуле» в умовах сучасної України, позбутися ганебних практик негативного морального вибору. В дослідженні наявне широке культурно-історичне тло тогочасної дійсності. Підкреслена роль інтелігенції в розвитку свобод у добу «застою». Окремо розглянута ситуація з радянською наукою в другій половині ХХ століття. Побіжно аналізується каральна система доби застою, методи її роботи.
23
Pavlyshyn, O., O. Kravchuk, and O. Lev. "Anthropological Legal Measurements of Professional Deformation of Moral Consciousnessof Employees of the National Police of Ukraine." Fìlosofsʹkì ta metodologìčnì problemi prava 18, no. 2 (2019): 71–80. http://dx.doi.org/10.33270/02191802.71.
Повний текст джерела
24
Посаднєва, О. М. "СОЦІОЛОГІЧНИЙ СКЛАДНИК УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ". Підприємництво та інновації, № 10 (30 грудня 2019): 160–65. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблематику ухилення від оподаткування з погляду впливу на девіантну поведінку платників податків морально-етичних особливостей особистості та зовнішніх економічних чинників. Наголошено, що превалюючий вплив на рішення про порушення податкового законодавства має свідомий вибір фізичної особи. Вплив різного роду економічних та політичних чинників на вибір податкової поведінки суб’єктів господарювання також має місце, але меншою мірою. Досліджено масштаби тіньової економіки України і місце ухилення від оподаткування у формуванні теоретичного ВВП. Проаналізовано, що рівень тіньової економіки у динаміці зростає. Найбільший обсяг ухилень від оподаткування спостерігається у бізнесово та промислово розвинених регіонах. У розрізі видів економічної діяльності найбільше порушень податкового законодавства спостерігається у тій діяльності, яку важче проконтролювати. Основним способом ухилення від оподаткування залишається приховування реально отриманих доходів. Однак більшість платників податків боїться вагомих наслідків у разі настання покарань за порушення податкового законодавства.
25
Tsapovska, Maria. "Moral and ethical aspects of the functioning of economic system in the interpretation of Ukrainian economists in the second half of XIX – early XX centuries." Ìstorìâ narodnogo gospodarstva ta ekonomìčnoï dumki Ukraïni 50, no. 2017 (December 15, 2017): 277–94. http://dx.doi.org/10.15407/ingedu2017.50.277.
Повний текст джерела
26
E.G., Shestakova. "THE POETICS OF ADULTERY IN THE ARTISTIC WORLD OF I. A. BUNIN." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 61–68. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-9.
Повний текст джерелаАнотація:
The article substantiates the relevance of isolating adultery as one of the independent, powerful phenomena of the artistic world of I. Bunin. It is proved that adultery in the Bunin world is inappropriate to interpret as trivial adultery, considered in an unambiguous ethical coordinate system. The main approaches and directions of research into the poetics of adultery are determined: historical-typological, comparative, method of motive's analysis. The main purposes of the article are: to trace the main variants and variations of adultery, to understand how and in what main directions its development took place in the Bunin world; to clarify the moral, aesthetic and existential foundations of adultery as something that binds together such contradictory and necessary for comprehending the mystery of authenticity (F. Stepun), personality and truthfulness of feelings, as liberty and duty, love and responsibility, loyalty and betrayal, devotion, decency and possibility of change for self, choice and chance. Results. The fact of adultery in I. Bunin in no way implies immorality, depravity of a person, even in those cases when it is unambiguous from the traditional point of view. This is typical both for works focused on the poetics of realism and for stories for which the discoveries of existentialism are significant. The banality, predictability of the situation and types of heroes of adultery, inevitable when describing betrayal, are the equivalent of the Kantian situation of moral and ethical choice in I. Bunin. Aesthetic perception and the experience of betrayal are one of the opportunities for the heroes to know who they are. Conclusions. I. Bunin's deliberate attention to the everyday life of adultery, but also his non-admission in the practice of life, is the hero's choice of their usual everyday life as a choice of themselves, an almost Heidegger's opportunity to be oneself, and not a representative of the vulgarity of everyday situations. Adultery is a space of inner freedom and honesty of the self, existential infinity and unlimited possibilities of immersion and self-awareness, as well as his rights, duties (not)choosing oneself.Key words: motive, the paradox of adultery, moral and ethical choice, existential attitude. У статті обґрунтовується актуальність виокремлення адюльтеру як одного із самостійних, сильних феноменів художнього світу І. Буніна. Доводиться, що адюльтер у бунінському світі неправомірно трактувати як тривіальну подружню невірність, розглянуту в однозначній етичній системі координат. Визначаються основні підходи та напрями дослідження поетики адюль-теру: історико-типологічний, порівняльний, метод мотивного аналізу. Мета. Простежити основні варіанти й варіації адюльтеру, зрозуміти, як і в яких основних напрямах відбувався його розви-ток у бунінському світі; прояснити моральну, естетичну та екзистенційну основи адюльтеру як того, що пов’язує воєдино такі суперечливі й необхідні для осягнення таємниці автентичності (Ф. Степун) особистості та істинності почуття, як свобода та обов’язок, любов і відповідальність, вірність і зрада, відданість, порядність і можливість змін для я, вибір і випадковість. Результат. Факт адюльтеру в І. Буніна в жодному разі не передбачає аморальність, порочність людини навіть у тих випад-ках, коли це з традиційної позиції виявляється однозначним. Це характерно і для творів, орієнтованих на поетику реалізму, і для оповідань, для яких значимі відкриття екзистенціалізму. Неминучі під час опису зради банальність, передбачуваність ситуації й типів героїв адюльтеру є в І. Буніна еквівалентом кантівської ситуації морально-етичного вибору. Естетичне сприй-няття та переживання зради – це одна з можливостей для героїв пізнати себе справжніх. Висновки. Навмисна увага І. Буніна до буденності адюльтеру, проте водночас його недопущення на практиці життя – це зроблений героями вибір своєї звичної буденності як вибір себе, майже хайдеггерівська можливість бути самим собою, а не репрезентантом вульгарності загальножиттєвих ситуацій. Адюльтер – це простір внутрішньої свободи й чесності я, екзистен-ціальної безмежності та безмежної можливості занурення й усвідомлення себе, а також його права, обов’язки (не)вибору себе.Ключові слова: мотив, парадокси адюльтеру, морально-етичний вибір, екзистенційне світовідчуття.
27
Antonenko, Tetiana. "Сутнісна характеристика структурно-функціональної моделі становлення ціннісно-смислової сфери особистості майбутнього педагога". Освітній простір України 17 (15 листопада 2019): 214–22. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.214-222.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі становлення ціннісно-смислової сфери особистості майбутніх фахівців.Розглядається структурно-функціональна модель та програма станов¬лення ціннісно-смислової сфери особистості. Онтологічний контекст дослідження цінніс¬но-смислового виміру людини, використання наукових положень методології соціального конструктивізму зумовили розгляд особистості як суб’єкта-творця в процесі власної життєдіяльності. Це дозволило в якості провідних методологічних підходів до розробки моделі ціннісно-смислової сфери особистості обрати системний, діяльнісний, суб’єктний, синергетичний, феноменологічний, герменевтичний, які розглядаються як комплементарні (взаємодоповнювані). Представлена модель ціннісно-смислової сфери особистості включає концептуальний, змістовно-технологічний, критеріально-результативний блоки та ґрун¬тується на низці відповідних принципів. Важливим складником змістовно-технологічного блоку моделі є програма становлення ціннісно-смислової сфери особистості майбутніх фахівців, яка передбачає відповідне змістовне наповнення та реалізацію завдяки певним технологіям, формам та методам роботи. Представлені критерії оцінки ефективності програми становлення ціннісно-смислової сфери особистості.Зміст програми акцентує увагу на цілеспрямованій роботі щодо актуалізації соціально-рольових позицій майбутніх педагогів з метою підвищення їхніх зв’язків із показниками глибинних духовно-моральних цінностей; актуалізації цінностей професійного образу світу.
28
Pazenok, Viktor. "Цінності і смисли людського буття (сучасні інтерпретації)". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 3–22. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Виходячи з констатації девальвації в добу постмодерну ціннісних засад людського життя, в статті ставиться проблема можливості «реабілітації» смислових ціннісних відповідей на аксіологічні виклики нашого часу. Хоча новітня парадигма філософсько-історичного мислення безперечно потребує певної релятивізації основних категорій осмислення дійсності, в тому числі й ціннісного буття, автор зосереджує увагу на крайнощах релятивізму. На думку автора, дослідження динаміки ціннісних ідей переконує, що часто-густо ми маємо справу не з якісно новими аксіологічними формулами та конструктами, а з їх інтерпретацією, виявленням їх нового сенсу. У цьому контексті концепт мультикультуралізму є одним із новітніх образів ціннісної картини сучасної цивілізації. Автор наголошує, що формування сучасної аксіологічної свідомості – це запорука можливих змін самих засад людського буття. Ціннісна свідомістьне лише визначає особливі виміри соціальної дійсності, а й передбачає можливість «виходу» за межі наявних обставин, створює морально-психологічні передумови свободи людини та її креативної діяльності.
29
Soloviy, I. "Концепція плати за послуги екосистем: світовий досвід і перспективи її впровадження у лісовому секторі". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 14 (14 січня 2018): 252–58. http://dx.doi.org/10.15421/411634.
Повний текст джерелаАнотація:
Концепція послуг екосистем опирається на ідеї взаємозалежності добробуту людини і стійкості екосистем. Послуги екосистем можуть бути оцінені кількісно, зокрема економічними методами, кожен з яких має переваги та недоліки. Їх вибір має бути обґрунтованим , виходячи з мети дослідження та особливостей об’єкта оцінювання. Проаналізовано значення і сутність економічної вартості послуг лісових екосистем. Наведено перелік та детальний опис тринадцяти інструментів їх оцінювання, які набули застосування на практиці у різник країнах. Найпоширенішими ринками послуг екосистем на міжнародному рівні є вуглецеві ринки, ринки з охорони боліт, ринки покращення якості води, ринки покращення постачання (кількості) води, ринки біорізноманіття. Критично оцінено досвід низки країн та окремі проекти зі сприяння впровадженню схем плати за послуги лісових екосистем, аналіз яких буде корисним для вивчення можливості їх використання в лісовій галузі України. Вказано на обмеження, властиві ринкам екосистемних послуг і вагомість пошуку нових інституції, які б базувались на морально-етичних цінностях і стратегії співробітництва.
30
Ушаков, А. С. "КРИТЕРІЇ Й ПОКАЗНИКИ СФОРМОВАНОСТІ ОДУХОТВОРЕНОГО ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ В СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 214–29. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-214-229.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються критерії і показники сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано вибір груп критеріїв сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді, окреслено критерії сформованості образу людини культури та подано їх змістовні характеристики, схарактеризовано показники, які відповідають визначеним критеріям.
До аксіологічної групи віднесено ціннісно-смисловий та естетичний критерії, що показують сформовану систему духовних і культурних цінностей і світоглядних уявлень про сенс буття, сформований ціннісний, гуманістичний світогляд, ціннісне ставлення до національної культури, наявність естетичних і художніх потреб, здатність насолоджуватися прекрасним, сформовані естетичні смаки, прагнення до естетичного ідеалу, систему естетичних цінностей, художньо-естетичну компетентність.
До складу потребово-мотиваційної групи віднесено емоційно-оцінний та мотиваційний критерії, де показниками є: емпатія, переживання катарсису, прагнення до творчого самовияву, мотивація до оцінювання моральних якостей особистості, внутрішня потреба реалізації потенціалу носія культури, зацікавленість у наслідуванні культурних традицій, прагнення до культурної самоідентифікації.
Когнітивна група представлена когнітивним критерієм, що характеризується засвоєнням базових понять і категорій культури, вмінням оперувати цими поняттями в побудові власних суджень, етнокультурна компетентність, критичне й інноваційне мислення.
Поведінкова група представлена операційно-дійовим і діяльнісним критеріями з показниками: соціокультурна адаптивність, готовність особистості до самостійної діяльності, культуротворча і духотворча діяльність.
31
Derevyanko, Natalia. "«ДОПОМОГА ІНШОМУ» ЯК СТРАТЕГІЯ ПРОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 20–24. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено, що вибір типу поведінки особистості залежить від особистісних та соціальних чинників. Охарактеризовано просоціальну поведінку як поведінку, що здійснюються з метою допомоги на користь соціальних спільнот та передбачає отримання користі допомагаючим, що відрізняє її від альтруїстичної поведінки. Наведено форми просоціальної поведінки. Описано класифікації типів допомоги за різними параметрами (за Ільїним). Наведено характеристики типів допомоги: за складом тих, хто бере участь у допомозі (індивідуальна і групова), за часовим параметром (короткочасна (разова)) і довготривала (більш менш постійна, проявляється як турбота про когось), за змістом (матеріальна, фізична, інтелектуальна і моральна). Зроблено висновки, що допомога іншому передбачає суб’єкт-суб’єктну взаємодію, і спрямована на покращення морального, матеріального, фізичного, інтелектуального становища того, хто потребує допомоги. Досліджено, що допомога іншому передбачає певний рівень мотивації і сукупність мотивів і потреб, які необхідно задовольнити допомагаючому. Визначено, що допомога іншому, передбачає двосторонню користь від допомоги, вона має статус засобу саморозвитку того, хто допомагає, у різних сферах залежно від мотивів його діяльності.
32
Chaika, I. Y. "Волонтерство: сутність феномена та особливості його функціонування в сучасній Україні". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 7 (21 вересня 2017): 72. http://dx.doi.org/10.15421/171798.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті волонтерство охарактеризоване як суспільнокорисна діяльність, що не має на меті досягнення інших цілей крім суспільного блага, в найзагальнішому вимірі – прирощення людського капіталу, не є діяльністю на благо держави, ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Хоча у волонтерській діяльності суб’єкт може використовувати свої професійні знання, потенціал, але така діяльність не має сприяти досягненню його професійних, кар’єрних цілей. Волонтерська діяльність є безкорисливою та безоплатною без будь-яких застережень, тобто умовою здійснення волонтерської діяльності для суб’єкта є наявність основної оплачуваної роботи чи інших джерел доходу. Волонтерство дозволяє особистості задовольнити потреби найвищого рівня у суспільно ухваленій самореалізації та самоактуалізації.Обґрунтовано, що мотивом волонтерської діяльності є саморозвиток, формування цілісної моральної особистості. Виявлено, що наявність невірного уявлення щодо сутності феномена волонтерства призводить до неправильної оцінки ролі суб’єктів, що визначають себе як волонтери, по суті виконуючи функції, що є значно ширшими, ніж волонтерські, невірного визначення їхнього правового статусу, що може призвести до загрози життєвим інтересам та порушення прав цих осіб. Саме тому правовий статус учасника системи допомоги армії в Антитерористичній операції в Україні мав би бути визначений як учасник війни.
33
Таможська, І. В. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ ЗАСОБОМ ПРИВАТ-ДОЦЕНТУРИ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 61–67. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, що поняття «концепція дослідження» базується на наукових підходах, які визначають стратегію дослідницької та практичної діяльності, а термін «підхід» певною мірою зумовлений соціальним контекстом, що визначає зміст та спрямованість такої діяльності. Виокремлено методологічні принципи, що забезпечують системну спрямованість наукового дослідження і практичного пізнання об’єкта (цілісності, примату цілого над складовими частинами, ієрархічності, структурності, самоорганізації, взаємозв’язку із зовнішнім середовищем). Акцентовано увагу на тому, що предметом цивілізаційного підходу є сукупність усіх форм життєдіяльності суспільства (матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, моральних) у їхньому історичному розвитку й наступності. Висвітлено систематизацію парадигмальних підходів С. Бобришева (парадигмально-педагогічний, поліпарадигмальний, цивілізаційний, культурологічний, аксіологічний), в основу яких покладено концепції та теорії, що визначають детермінації суспільного розвитку людства. Підкреслено, що цивілізаційні підходи дозволяють відтворити провідні виміри історико-педагогічного процесу (власне історичний, соціокультурний, історичного розвитку освіти, педагогічного знання). Розглянуто особливості реалізації системного, цивілізаційного та парадигмального методологічних підходів у контексті аналізу системи підготовки науково-педагогічних кадрів засобом приват- доцентури в університетах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Системний підхід сприяв тому, щоб виявити цільову, змістову, процесуальну, організаційну та технологічну цілісність у системі підготовки науково-педагогічних кадрів. Парадигмальний підхід дозволив дослідити зміну домінантних освітніх установок у підготовці науково-педагогічних кадрів у вітчизняних університетах України крізь призму провідних освітніх парадигм. Цивілізаційний підхід спрямував на виявлення передумов процесу запровадження кадрового інституту приват-доцентів у системі вищої освіти.
34
Логвиненко, Б. О. "ДО ПИТАННЯ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІДВАНАДЦЯТИ ПРИНЦИПАМ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).447.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі відповідності медичної реформи в Україні дванадцяти принципам організації охорони здоров’я. Звернуто увагу на те, що сфера охо-рони здоров’я ґрунтується на багатьох принципах, ча-стина з яких закріплені в нормативно-правових актах, а інша – у наукових позиціях, відображених у працях науковців і фахівців у медичній та правовій сферах.
Розкрито відповідність медичної реформи кожному із дванадцяти принципів організації охорони здоров’я для кожної національної системи. Такими принципами є: 1) визначення умов праці медиків з урахуванням по-зиції громадських лікарських організацій у будь-якій системі охорони здоров’я; 2) право пацієнта на вільний вибір лікаря, а лікареві – право вибору пацієнта, не об-межуючи водночас їхніх прав; 3) відкритість будь-якої системи охорони здоров’я для всіх лікарів, які мають право на практику на прийнятних умовах; 4) вільний вибір лікарем місця своєї практики за фахом; 5) адек-ватне представлення представників медичної спільно-ти в усіх державних інститутах, що мають відношення до проблем охорони здоров’я; 6) дотримання конфіден-ційності відносин лікаря та пацієнта всіма учасниками відносин; 7) гарантії моральної, економічної та профе-сійної незалежності лікаря; 8) адекватні оцінка й оп-лата праці лікаря; 9) диференціація гонорару лікаря залежно від характеру медичної послуги та за участю представників медичної спільноти; 10) оцінка якості й ефективності медичної допомоги лише лікарями, керуючись більшою мірою регіональними, ніж націо-нальними стандартами; 11) відсутність жодних обме-жень для лікаря у виборі препаратів і призначень лі-кування, адекватних сучасним стандартам, в інтересах пацієнта; 12) поглиблення професійних знань і підви-щення професійного рівня лікарем.
Обґрунтовано, що в реалізації медичної реформи в Україні недостатньо враховано питання регіонального підходу, позиції професійних медичних організацій та формування прозорих і адекватних механізмів обраху-вання заробітної плати медичних працівників в державі.
35
Сорока, Марина Василівна. "СПЕЦИФІКА ТЕАТРАЛЬНОЇ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ ТВОРІВ В. ВИННИЧЕНКА НАПРИКІНЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 199–210. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247396.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — розглянути театральну інсценізацію творів В. Винниченка в українському театрі наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Методологія дослідження полягає у використанні аналізу, синтезу та логічного узагальнення. Зокрема, під час контент-аналізу квантифікували п’єси В. Винниченка й інтерпретували концептуально-художні пошуки театральних діячів. Тематичний аналіз ювілейних публікацій, наукових досліджень та рецензій на п’єси засвідчив значну увагу національного театру до проблематики творів В. Винниченка. Наукова новизна полягає в аналізі режисерських втілень п’єс В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх» та «Брехня» на українській сцені, а також у порівнянні вистави «Гріх» різних епох (Г. Юри і М. Горохова). Висновки. З’ясовано, що на початку 1990-х років ХХ століття п’єси В. Винниченка привертали увагу багатьох українських митців. Водночас режисерські втілення подекуди неочікувано дивували. Виявлено, що найбагатшу сценічну історію з-поміж усіх творів письменника мають п’єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх» та «Брехня». В истави Г. Юри і М. Горохова за п’єсою «Гріх» мають як подібні риси, так й істотно різняться. Зокрема, обидва режисери за основу обрали моральний аспект, у якому виділили три позиції спільного і відмінного: ціннісні орієнтації — ідеал; позиція — умови — вибір; відповідальність — проступок — кара. Наголосимо, що найбільш переконливого й цілісного втілення п’єси В. Винниченка набули у постановках А. Бабенко. Режисерка, застосовуючи нововведення, насичує вистави символізмом і створює образ швидкоплинності людського життя та вічності мистецтва. Доведено, що постановки п’єс В. Винниченка наочно засвідчують, що в українській драматургії і театральному мистецтві зростає особистісне начало, а вистави набувають ознак ідеологічної драми. Сьогодні актуально сприймається нагальна потреба відновлювати історично перевірені обставини й ситуації, висвітлюючи об’єктивні процеси розвитку театрального мистецтва в Україні.
36
Яценко, О. Д. "СУБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІСТЬ У МЕТАФІЗИЦІ ВОЛІ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 28 (24 травня 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.944.
Повний текст джерелаАнотація:
Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у метафізиці волі середньовічної культури. - Стаття.
В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцентується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив християнства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контексті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізика споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детермінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів трансцендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водночас причиною принципової невизначеності інтелектуальних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціальності, що у середньовічній культурі іменовано соборністю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор інтерпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індивідів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, значної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережитого, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієнтири наступних епох.
37
Ihnatko, Vasyl Stepanovych. "ДУХОВНЕ ОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 2(12) (2018): 44–50. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-44-50.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Європейський вибір України передбачає очищення від нашарувань тоталітарного суспільства, утвердження нової духовності і моралі, які б відповідали національним традиціям і загальнолюдськими нормам життєдіяльності. Постановка проблеми. Цей процес визначає необхідність теоретико-методологічного осмислення процесу духовного оновлення національного простору. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання зміни ціннісних орієнтирів українців розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко та інші. Проблеми духовної складової трансформаційних процесів в Україні розглядають Є. Борінштейн, Е. Кац, В. Колесніченко, А. Кудряченко, М. Пірен, В. Рибалка, І. Русенко тощо. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Поза увагою дослідників знаходиться хід рушійних змін духовної складової вітчизняної спільноти. Постановка завдання. Розглянути процес оновлення українського суспільства в основі, котрого лежать європейські цінності. Виклад основного матеріалу. Загальнолюдські цінності передбачають насамперед єдність людського роду на засадах людиноцентризму, гідності, миру і справедливості. Здійснюється аналіз особливих ціннісних категорій, що вироблені століттями в історії людства і визнані ним як загальні, належать наступні етичні погляди, моральні принципи й установки людини: добро, благородство, справедливість, честь, гідність і як вищий прояв духовності – гуманізм у ставленні до людей і стосунках між ними. Висновки. Формування демократичних цінностей, визначених історією європейського континенту, є для України свідченням духовно-морального відродження.
38
Мельничук, Ірина, та Олена Близнюкова. "Психологічні особливості кризи духовного розвитку в юнацькому віці". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 72–82. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-72-82.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано наукові підходи до проблеми духовної кризи особистості, основні ознаки та причини її виникнення, особливості прояву в юнацькому віці. Духовна криза розглядається як стан переживання втрати буттєвої основи існування, який виникає у відповідь на емоційну реакцію щодо індивідуально-значущої події або явища і супроводжується процесом пошуку сакрального. Генеза духовної сфери та виникнення криз духовного розвитку в юнацькому віці пов'язані з формуванням світогляду, внутрішньої позиції, моральної свідомості та самосвідомості. В емпіричному дослідженні використано методику «Діагностика духовної кризи» Л. Шутової та А. Ляшук, за допомогою якої студенти Центральноукраїнського педагогічного університету імені Володимира Винниченка визначили свій стан за категоріями: страждання, переживання відсутності свободи, страх смерті, самотність, безглуздість, відчуття гріховності, відповідальність, незадоволеність у минулому, теперішньому та майбутньому часі. Аналіз результатів засвідчив про домінування середнього рівня ймовірності виникнення духовної кризи та показників «напруженості екзистенційного вакууму». У часовому вимірі найбільш поширеним виявився регресивний та прогресивний тип духовної кризи. Піковий та низинний тип духовної кризи було діагностовано в 7,7% студентів, які потребували невідкладної психологічної допомоги. Розуміння проблематики психологічної допомоги охоплює весь спектр емоційного-смислового життя особистості. Узагальнено наукові підходи і визначено напрямки психологічної допомоги в руслі духовноорієнтованого підходув юнацькому віці. Ключові слова: духовність, духовна криза, екзистенційна криза, сенс життя, духовний розвиток, психологічне консультування у контексті духовноорієнтованого підходу.
39
Nesprava, Mykola. "Проблема насильства у християнській онтолого-аксіологічній парадигмі добра і зла". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 152–75. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриті екзистенціальні причини насильства та визначені його сутнісні характеристики з позицій християнської онтолого-аксіологічної парадигми. Проаналізовані основні біблійні постулати щодо природи та сутності добра і зла. Представлено тлумачення добра як свободи, обмеженої лише Божими заповідями. Показано, що онтологічною передумовою виникнення проблеми добра і зла є діалектичне співвідношення двох чинників: Божого закону і людської свободи. Окреслені ключові позиції взаємозв’язку між злом, гріхом та насильством. Визначено, що гріх – це зловживання свободою, яке виражається у порушенні людиною Божих заповідей, тобто це свідомий вибір на користь зла. Встановлено, що першопричиною насильства було гріхопадіння, а існування насильства у сучасному світі зумовлено зневірою. Виявлено відмінність у трактуванні та оціненні насильства. Показано, що у Старому заповіті насильство розглядається не лише як зло, а й як необхідне покарання за гріх або справедлива помста. Напроти, християнська онтолого-аксіологічна парадигма, визнаючи у певних випадках припустимість насильства для боротьби з конкретними проявами гріховного зла, постулює ненасильство як моральний обов’язок. Дана позиція базується на євангельських заповідях, за якими добро означає любов, милосердя і прощення. Із цієї позиції проведено порівняння концепції непротивлення злу насильством та концепції допустимості силового спротиву. Розкрито значення умовиводу християнських філософів, що лише перемога над злом у своїй душі відкриває людині можливість справедливого застосування сили. З’ясовано, що проблема насильства набуває особливої складності внаслідок суб’єктивності оцінки добра і зла як соціальних явищ. Аргументована наявність сутнісної диференціації між гріховним і негріховним насильством. Запропоновані критерії, за котрими насильство слід класифікувати як негріховне. Доведено, що насильство, ґенеза якого онтологічно пов’язана зі злом, втім, може бути визначене як негріховне та мати певне виправдання з позицій християнської аксіології якщо воно: по-перше, має характер попередження або протидії, а не помсти; по-друге, не принижує гідність людини; по-третє і головне, скероване вищими постулатами любові, а не боротьбою за матеріальні цінності або соціально-політичні чи релігійні ідеали як такі.
40
Шапенко, Людмила Олександрівна, та Марина Миколаївна Лавренчук. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОБРОЧЕСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 100–105. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що доброчесність повинна стати базовим і основоположним принципом діяльності кожного українського чиновника. Метою статті є системний аналіз нормативно-правових засад формування доброчесності державного службовця з погляду співвідношення моралі та права. У результаті виявлено, що питання етичного та правового вимірів доброчесності державного службовця тісно пов’язане із взаємозв’язком та взаємодією моралі та права в системі соціально-нормативного регулювання. У дослідженні наведено історію впровадження терміна «доброчесність» у законодавстві України: від наказу про затвердження загальних правил поведінки державного службовця від 23 жовтня 2000 року до впровадження змін до Конституції України, де доброчесність стала обов’язковою умовою для роботи працівників державної служби. Авторами проаналізовано різні наукові підходи до визначення поняття «доброчесність» таких науковців, як С. Гула, Г. Ґравер, Г. Сухоцька, а також запропоновано власне визначення поняття. Встановлено, що створення системи доброчесної та професійної публічної служби відповідно до міжнародних стандартів є одним з основних напрямів реалізації Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки. Уважаємо, що питання доброчесності можна розглядати як поняття, явище чи категорію. У будь-якому разі це питання цінностей та цілей у демократичному суспільстві, якісних соціальних змін в етичному вимірі, а також розвитку знань і формування вмінь. Також нами було проаналізовано підсумки конференції між представниками Верховного Суду, Ради Європи, Венеціанської комісії й інших щодо способів покращення моральних принципів діяльності державних службовців, а особливо доброчесності. У результаті дослідження зроблено висновки щодо необхідності ухвалення закону про захист осіб, які доброчесно повідомляють про корупційні правопорушення; реформування системи оплати праці державних службовців шляхом істотного підвищення рівня посадових окладів; ухвалення закону про проведення перевірок публічних службовців на доброчесність, у якому треба передбачити правила та порядок проведення таких перевірок тощо.
41
Калюжна, Тетяна. "ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЗАСОБАМИ ТРЕНІНГОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 2, № 16 (28 листопада 2019): 76–84. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(16).2019.76-84.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі професійного розвитку державних службовців засобами тренінгових технологій. Проаналізовано визначення терміну «професійний розвиток державних службовців» українськими та зарубіжними науковцями, зроблено узагальнення даного терміну та відмічено, що професійний розвиток державних службовців це є організований системний процес безперервного навчання державних службовців, спрямований на досягнення відповідного рівня професіоналізму, саморозвитку, що сприятиме ефективному та відповідальному виконанню посадових обов’язків, успішній реалізації внутрішньої та зовнішньої політики держави. Розкрито важливість професійного розвитку державних службовців для формування високопрофесійного інституту державної служби в Україні та його ефективного функціонування у державі для забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці, оновлення і зростання обсягів надання послуг, підвищення довіри суспільства та громадськості.
Особливу увагу приділено тренінговим технологіям для досягнення відповідних умінь і навичок, високого рівня професійного розвитку державних службовців. Відмічено, що тренінг є творчим навчальним процесом, і його проведення залежить не тільки від вибору методів проведення тренінгових технологій, а й від особистості тренера, який повинен володіти високими особистісними моральними якостями та професійними навичками проведення тренінгу. Розглянуто методи тренінгових технологій такі як: метод мозкового штурму, метод Case Study, метод рольової гри, при застосуванні яких підвищується рівень професійного розвитку державних службовців. Наголошено на важливості використання тренінгових технологій насамперед у підвищенні рівня професійного розвитку державних службовців, а також у системі післядипломної освіти, у системі підготовки, перепідготовки та підвищенні кваліфікації державних службовців.
Ключові слова: професійний розвиток, державні службовці, тренінг, інноваційні технології, методи, вибір методів навчання.
42
ЧИСТЯКОВА, Людмила. "ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ЕКОЛОГОЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 419–27. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-419-427.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті осмислюється проблема формування позитивної мотивації студентів до екологозбережувальної діяльності. Актуальність студії визначається тим, що саме цей вид діяльності є однією із основних предметно-перетворювальних практик, які реалізуються на уроках трудового навчання в середній школі та уроках технологій у старшій школі. Специфіка професійної діяльності вчителів, які забезпечують викладання цих предметів, передбачає синтез психолого-педагогічної, методичної, навчально-виробничої та техніко-технологічної діяльності. Професійна діяльність учителя трудового навчання та технологій ґрунтується на високому рівні психолого-педагогічної майстерності, глибоких знаннях із основ сучасного виробництва, матеріалознавства, машинознавства; уміннях реалізовувати найсучасніші технології обробки різних матеріалів. При цьому майбутньому вчителеві необхідно мати мотивацію, адже навіть висока кваліфікація не матиме високих результатів професійної діяльності, якщо не буде узгоджена з мотиваційною функцією самого процесу цієї діяльності. Саме тому мотивація розглядається як психологічний феномен, який у сукупності із соціальними, моральними, професійними інтенціями сприяє отриманню очікуваного результату. Сформульовано алгоритм, використання якого у освітній практиці, забезпечує належний педагогічний ефект. Визначено, що екологічна спрямованість діяльності майбутнього вчителя трудового навчання та технологій передбачає пошук індивідуального стилю поведінки в навколишньому середовищі, відповідальність до розв'язання різних екологічних ситуацій, усвідомлений вибір способів діяльності з урахуванням екологічних закономірностей та гармонійних відносин «людина – природа» та залучення учнів до такої діяльності. Студія засвідчує, що створення і застосування екологозбережувального середовища, раціональне використання ресурсів, розв’язання екологічних питань є важливими мотивами особистісного і професійного самоствердження майбутніх учителів трудового навчання та технологій. Ключові слова: мотивація, мотив, інтерес, екологозбережувальна діяльність, майбутній вчитель.
43
Погорелова, Н. И. "ОСОБЛИВОСТІ ХРОНОТОПУ «КОЛИМСЬКИХ ОПОВІДАНЬ» В.Т. ШАЛАМОВА". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, № 94 (2019): 141–55. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із значних і яскравих явищ «табірної прози» в російській літературі є цикл «Колимських оповідань» В. Шаламова, унікальний своїм екзистенційним дискурсом і філософією протистояння людини й системи, особливим переживанням катастрофізму таборового побуту й трагізму несвободи людини. Морально-філософський, онтологічний потенціал «Колимських оповідань» зафіксований в хронотопічних особливостях циклу В. Шаламова як інваріанті «літератури пам’яті», наділеному особливими жанровими атрибутами – у «табірній прозі». У статті поданий аналіз «Колимських оповідань» як шаламівського досвіду світомоделювання табору – території, на якій час диктує власні закони й проявляє свою трагічну незворотність. Хронотопічні особливості буття людини, яка перебуває в таборовому світі, особливості сприймання й зображення просторово-часових характеристик цього світу, деформації й зміщення його координат, подолання дискретності й роль пам’яті як форми існування часу особистого – ті важливі особливості поетики хронотопу, які складають предмет дослідження. У поетиці часу прози В. Шаламова особливого виміру набуває метафора смерті як способу виходу з ізольованого простору. Циклізація часу постає через метафору щоденного помирання / воскресіння (засинання і пробудження) мешканців таборових бараків. Усвідомлення багатомірності хронотопу «Колимських оповідань» відбувається через співвідношення малих і великих циклів, коли зникають межі між тим, що можна осягнути, й метафізичним, коли смерть стає головною подією в табірній хроніці. Але при тому сама смерть десакралізується й деміфологізується в результаті знецінювання життя в обмеженому ворожому просторі. На помежів’ї понятійних кодів сприйняття світу – сакрального і профанного, міфологічного й буденного – виникає екзистенційна парадигма хронотопу шаламівського циклу табірної прози.
44
Сафін, Олександр, та Анатолій Якимчук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ РОБОТИ З УЧАСНИКАМИ АНТИТЕРОРИСТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ ПІД ЧАС ЇХНЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, № 3 (27 березня 2020): 235–51. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.228.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовуються психологічні інструменти проведення реабілітаційних заходів із ветеранами бойових дій. Зазначається, що на сьогодні пропонується великий вибір технік і методик психотерапевтичної і психологічної допомоги комбатантам, що використовують такі методи корекції посттравматичних станів як метод раціональної психокорекції, психологічний дебрифінг, методи психічної саморегуляції, методи особистісно-орієнтованої психокорекції. Але лише заходами психологічного дослідження, психологічного консультування і психокорекції складну проблему бойової психічної травми не вирішити. Адже у патогенезі психогенних травм домінуючою є проблема перенапруження і перебудови нейрогуморальних механізмів забезпечення адаптаційних процесів зі зміною біохімічного складу речовин головного мозку, у першу чергу, релізінг-факторів і нейропептидів, а також формування стійких патологічних змін у структурній організації функціональних систем забезпечення життєдіяльності організму. У поранених і хворих клінічна картина загострюється ще й специфічними для нозологічнихформ со матопсихічними проявами. У цій ситуації, окрім психологічних бесід, потрібно активно застосовувати методи фармакокорекції психотропними ліками, адаптогенами, біостимуляторами, фізіотерапевтичні та психотерапевтичнімет оди. Доцільно інтенсивно застосовувати заходи і методи комплексної психофізіологічної реабілітації з усіма її формами: превентивною, клінічною, функціональною, психологічною. і заходами – психодіагностика, фармакокорекція, психотерапія, психокорекція, фізіотерапія, тренінги, аутотренінги. Групова психотерапія у межах соціально-психологічної реабілітації може розглядатися як один з основних методів надання психологічної допомоги особам, що перенесли психотравмуючий стрес на війні. У процесі соціально-психологічної реабілітації, можливо, саме робота з розвитку емоційної сфери ветеранів бойових дій допоможе їм виявити інтерес до себе як до творців власного життя, здатних отримувати від нього моральне задоволення.
45
Висотська, Людмила. "СТВОРЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (14 травня 2018): 116–23. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.116-123.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено результати дослідно-експериментальної роботи всеукраїнського рівня «Створення інформаційно-освітнього середовища у професійно-технічному навчальному закладі торгівлі та технологій харчування», що проводився на базі ДНЗ «Одеське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування».Визначено суть поняття «інформаційно-освітнє середовище» (далі – ІОС) в закладах професійної (професійно-технічної) освіти, описано його модель, визначено організаційно-педагогічні умови застосування. У структурі відкритого інформаційно-освітнього середовища представлено: контент-бібліотеку, базу навчально-методичних матеріалів, довідково-пошукову систему, електронні освітні ресурси загальноосвітніх та спеціальних дисциплін, депозитарій, електронні енциклопедії та довідники, репозиторій, конструктор особистого ІОС викладача, систему дистанційного навчання, електронні освітні ресурси соціально-економічного напряму, електронні освітні ресурси управління, інші модулі, введення яких науково, методично й дидактично обґрунтовано.Єдине ІОС представлено як таке, що поєднує широкий вибір навчального програмного забезпечення, мережних технологій (електронна пошта, форуми, програмне забезпечення колективного використання, чати, відеоконференції, аудіо- та відеозаписи) й широке коло навчальних інструментів, що базуються на використанні веб-технологій. Охарактеризовано особливості підготовки педагогічних працівників училища до створення електронних засобів навчання. Показано результати здійсненої в ході проведення експерименту адаптації ІОС до особливостей організації навчально-виховного процесу в освітньому закладі сфери торгівлі та ресторанного господарства.Доведено, що використання можливостей ІОС істотно впливає на професійне зростання педагогів, підвищує результати навчальних досягнень учнів, сприяє зростанню якості освітнього процесу в цілому, надає учневі можливість включитися в активну професійну діяльність, бути здатним діяти у різних професійних ситуаціях і заявляти про себе як про компетентну особистість зі сформованою професійною, духовно-моральною і життєвою позицією.
46
Олексюк, М. М. "Сучасна англо-американська філософія кримінального права: концепції та принципи". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 158–65. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1862.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу основних концепцій і принципів англо-американської філософії кримінального права ХХІ століття. Розкривається суть ретрибутивістського погляду на покарання британського вченого А. Норрі, зокрема ствердження індивідуалістської суті ретрибутивізму, індивідуальної відповідальності як підстави правомірного покарання, ролі суб'єктивних чинників покарання.
Досліджується філософсько-правова парадигма А. Ріпштейна, який стверджує про тісну єдність відповідальності та заслуги як у правовому, так і в моральному вияві, що дозволяє виявити суть концептуальних висновків про покарання у філософському та правовому його вимірі та визначити шляхи протидії правопорушенням в сучасних умовах.
У статті аналізуються погляди британського вченого Е. Даффа, який вважає, що дослідження основних принципів філософського розуміння кримінально-правових проблем неодмінно призводить до питання про місце у цьому численних суперечностей, що породжуються світоглядним і правовим дискурсом, стають важливим аспектом основних мотивів встановлення кримінальної відповідальності.
У теоретичних напрацюваннях провідних представників сучасної зарубіжної філософії права не можна не помітити зацікавлення питаннями криміналізації як специфічного визнання діянь злочинними та встановлення відповідальності за їх вчинення. У статті підкреслюється значення наукового дискурсу стосовно проблем криміналізації американським вченим Д. Гусаком, який звертає увагу на детермінантні тенденції формування засад криміналізації. Констатується те, що вчений прагне своєрідним чином сполучити внутрішньо-персональні аспекти криміналізації, які стосуються стану її суб'єкта, із тими зовнішніми умовами, що існують на рівні її інституцій, провідне місце серед яких займає держава.
У статті аналізується концепція прощення британського філософа права А. Норрі, яка базується на твердженні про значення любові як специфічного морального акту, що супроводжує становлення як моральної, так і правової парадигми в сучасних умовах процесу віктимізації.
47
Верітова, Ольга. "ПОДОЛАННЯ СТЕРЕОТИПІЗАЦІЇ ПОВЕДІНКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЇХНЬОГО ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 17, № 2 (26 січня 2020): 51–63. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v17i2.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлені неефективні психосоматичні і фахові стереотипи поведінки викладача вищої школи, причини їх виникнення, визначені шляхи їх запобігання і корекції у процесі розвитку емоційного інтелекту у майбутніх педагогів вищої школи.Показано, що такі стереотипи гальмують модернізацію процесів професійної підготовки майбутніх педагогів вищої школи. Пропонується вирішення даної проблеми на засадах різноманітних підходів до професійної підготовки фахівців: андрагогічного, системного, діяльнісного, аксіологічного, компетентністного, синергетичного.Спираючись на дослідження попередників визначено емоційний інтелект як здатність ідентифікувати, використовувати, розуміти емоції і керувати ними; здатність, яка дозволяє знизити стрес, навчитися ефективному спілкуванню, подоланню перешкод і вирішенню конфліктів.Студентам пропонується вільний вибір різноманітних видів діяльності як на рівні вибору навчальних дисциплін, так і в рамках професійно орієнтованих дисциплін, що сприяє більш позитивній мотивації до навчання та більш високій продуктивності такої навчальної діяльності. Студенти беруть безпосередню участь у визначенні мети своєї навчальної діяльності, у виборі форм, методів і засобів навчання, тобто є суб’єктами навчального процесу. На основі акмеологічного методу порівняльного вивчення різних за ефективністю індивідуальних систем діяльностей викладачів та колег-магістрантів пропонується така система заходів, в якій студент поступово відбирає, на його погляд, найбільш ефективні форми, методи, засоби і технології навчання. Застосування цих елементів авторської системи, їх апробацію студент здійснює на семінарських заняттях, тренінгах, на яких він виконує і роль студента, і роль викладача, а потім застосовує у процесі асистентської педагогічної практики. Вищим рівнем вияву такої саморегуляції, самоорганізації власної навчальної діяльності є втілення елементів авторської системи діяльності у кваліфікаційній роботі.Виконання цієї організаційно-педагогічної умови дозволяє сформувати здатність входити у стан інших, ставити себе на місце іншого (долати комунікативний та моральний егоцентризм), запобігати або поступово змінювати психосоматичні і фахові стереотипи, що стає важливою основою для забезпечення ефективної комунікації майбутнього педагога вищої школи зі студентами.Продовження дослідження ми вбачаємо у конкретизації напрямів розвитку емоційного інтелекту шляхом формування у майбутніх педагогів вищої школи емоційної компетентності та виділення відповідних результатів навчання. Для цього необхідно здійснити експериментальну перевірку моделі розвитку емоційного інтелекту майбутніх педагогів вищої школи, ядром якої є організаційно педагогічні умови такого формування.
48
Онищенко, О. О. "Тенденції та критерії впровадження виборчих технологій в Україні". Актуальні проблеми політики, № 66 (23 грудня 2020): 17–22. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.667.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сутність тенденцій становлення виборчих технологій на теренах України, виділені основні етапи розвитку виборчих технологій, проаналізовано застосування виборчих технологій під час електоральних кампаній в Україні. Охарактеризовано основні різновиди та моделі виборчих технологій, обгрунтовано застосування іміджевих політичних технологій. Іміджеві технології є надскладним феноменом, який створюється на основі поєднання діяльнісних, психологічних, інформаційних та емоційно-комунікативних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на масову свідомість, які передбачають поєднання політичних, психологічних і соціологічних наукових досліджень.
Політичний імідж - це сукупність уявлень, сприйняття і переконань, які має індивід або група індивідів про різні політичні явища або товари. Поняття іміджу здебільшого відноситься до конкретної людини, але може розповсюджуватися на групу осіб, організацію, товар. За допомогою іміджу створюється яскравий образ у масовій свідомості, який запам'ятовується та схиляє симпатії електорату до політика чи партії. У політиці вдало сформований імідж кандидата - це запорука перемоги на виборах, бо в умовах нинішньої політичної культури увага потенційного виборця концентрується саме на особистості, яка представляє певну політичну силу, тому вдало підібраний образ кандидату гарантує високі рейтинги.
У статті окреслено шкалу питань актуальності виборчих технологій під час електоральних кампаній, показані якісні зміни виборчих технологій, застосування інновацій у період електоральної боротьби за часів незалежності держави. Висвітлено питання використання «чорних» і «білих» PR-технологій, окреслено морально-етичний вибір політиків для досягнення власної мети. Досліджено вплив громадянського суспільства та рівень політичної культури на розвиток виборчих технологій. Проаналізована «помаранчева революція» в Україні, яка стала переломним моментом у веденні політичної боротьби між конкуруючими партіями.
49
Бовт, А. Ю. "ДОСЛІДЖЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2019): 38–47. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-38-47.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено результати дослідження духовних цінностей здобувачів вищої освіти – майбутніх перекладачів, проведеного в межах вивчення дисципліни «Практика основної іноземної мови» (англійської). Зазначено, що проблема занепаду духовних цінностей та їх підміна матеріальними є сьогодні надзвичайно актуальною. Надано визначення понять «духовність», «духовні цінності». Розглянуто декілька підходів до класифікації духовних цінностей. Наведено результати дослідження і аналізу цінностей здобувачів вищої освіти ІІІ курсу спеціальності 035.041 Філологія. Германські мови та літератури (переклад включно), перша – англійська. В межах дослідження студентам було запропоновано обрати 5 цінностей з 40 матеріальних і духовних. Результати дослідження зведено у вигляді таблиці з кількісними і відсотковими показниками. Загалом студенти обрали 5 (30%) матеріальних і 12 (70%) духовних цінностей. Серед них ми можемо виділити моральні цінності (бути чесною людиною; присвята себе допомозі іншим; досягнення чогось, що має користь); світоглядні цінності (безпечне і позитивне сімейне життя; життя із сенсом, метою, самореалізацією; бути потрібним (-ою) і важливим (-ою) для інших; декілька чесних та близьких друзів; наполеглива праця; впевненість у собі та особистісне зростання); естетичні цінності (насолодження природою та красою світу); інтелектуальні цінності (продовження навчання); валеологічні цінності (здоров’я і довголіття). Найбільш важливими для здобувачів виявилися цінності «бути чесною людиною» (56,3%), «впевненість у собі та особистісне зростання» (50%), «здоров’я і довголіття» (50%), «декілька чесних і близьких друзів» (43,8%). Наведено коментарі студентів, які обґрунтовують свій вибір. Сформовано висновки, в яких зазначається, що певні духовні цінності наразі превалюють в світогляді групи здобувачів вищої освіти, серед яких проводилось дослідження. Визначено перспективи подальших досліджень, які полягають в продовженні вивчення духовних цінностей здобувачів інших спеціальностей та інших вікових груп.
50
Usov, Dmytro. "Феномен людської гідності: сучасний філософський дискурс". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 18–30. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Повага до людської гідності є шляхом досягнення гуманного та справедливого людського буття. У статті здійснено історико-філософський аналіз проблеми людської гідності як засадничої складової людського існування. Методологічною основою дослідження постали принцип об’єктивності та принцип історизму, що виявляються найбільш адекватними при розгляді такого багатоаспектного явища, як проблема людської гідності. Велике значення мали методи історико-філософського аналізу та історичної реконструкції, а також онтологічний підхід, використання яких дало автору можливість розкрити сутність історичної трансформації проблеми людської гідності і різноманіття її сутнісних конотацій в процесі соціально-історичного розвитку. Наукова новизна статті полягає у спробі виявлення різноманіття філософських конотацій поняття людської гідності, серед яких економічна, соціокультурна, правова і морально-антропологічна, а також з’ясування способів їх взаємодії. У статті осмислено гідність як особливий інтерсуб’єктивний феномен та фундаментальний чинник людського буття, що відкриває перспективи подальшого аналізу шляхів розбудови людяного, справедливого суспільства. Загальнокультурна тенденція, спрямована на ціннісне буття людини, органічно поєднана з її правами на збереження честі та гідності. Проблеми становлення та функціонування відкритого, демократичного, правового суспільства і формування людяної системи ціннісних соціальних регулятивів безпосередньо вкорінені у визнанні та культивуванні такого фундаментального чинника людського буття, як гідність. А розв’язання жодної соціальної проблеми не може бути успішним при порушенні людської гідності. Проте ці, такі важливі, горизонти, сутнісні інтерекзистенціали людського буття все ще недостатньо осмислені, що значно ускладнює розуміння трендів суспільного розвитку та планування майбутнього. У теоретичному сенсі на особливу увагу потребує подальше дослідження конкретно-історичного екзистенційного виміру гідності людини та особливостей, способів її функціонування у сучасному глобалізованому світі, у постмодерних практиках, зокрема тих, що породжені розвитком новітніх технологій, які надають нових аспектів обговоренню проблеми гідності людини.