Статті в журналах з теми "Молоді науковці"

У статті на основі аналізу джерельної бази зроблена спроба обґрунтувати періодизацію розвитку виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України в 1958–1991 роках.Акцентовано, що при обґрунтуванні періодизацій певних педагогічних процесів науковці зазвичай спираються на закономірності соціально-економічного й політичного розвитку суспільства, а також на історичні особливості розвитку народної освіти і педагогічної думки в цілому та виховання молодого покоління зокрема. Проаналізовано наукові праці С. Батишева, О. Веселової, Н. Глазунової, В. Кульчицького, Н. Нічкало, О. Сухомлинської, в яких розглядаються періодизації розвитку різних історико-педагогічних процесів, а саме: радянської педагогіки, професійно-технічної освіти в СРСР, системи професійно-технічної освіти, виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти, патріотичного виховання в школах України. На цьому підґрунті відокремлено три періоди розвитку виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України досліджуваної доби, а саме: 1) 1958–1971 роки – орієнтація на суспільне виховання учнівської молоді та формування комуністичної моралі; 2) 1972–1984 роки – посилення впливу Комуністичної партії та ідеологічного виховання, становлення «патерналізму»; 3) 1985–1991 рр. – початок демократичної перебудови виховного процесу. Виявлено, що ці періоди відображають розвиток виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України, зумовлені впливами державної політики, розвитком педагогічної думки та змінами соціально-економічних умов у ті часи.Підсумовано, що будь-яка періодизація розвитку виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України не висвітлює в повній мірі всіх умовностей, тим самим дає можливість для подальшого наукового пошуку.

Застосування цифрових технологій суттєво змінило специфіку науково-дослідної діяльності. Підвищення власної цифрової компетентності є важливим для наукових і науково-педагогічних працівників, аспірантів та докторантів, оскільки саме вони здійснюють наукові дослідження і популяризують науку серед широкої громадськості. Нині цифрові технології є ефективним засобом не тільки для проведення, представлення і впровадження результатів наукових досліджень у практику, а й для формування у молодого вченого відчуття спільності з науковою спільнотою своєї установи, країни і світу загалом, почуття власності та створення власного наукового продукту. Під почуттям власності ми розуміємо суб’єктивне емоційне переживання людини щодо належності їй певних об’єктів власності, що відображає зміст та значення, яке мають для неї реальні або абстрактні, конкретні або узагальнені об’єкти власності, тобто все те, що може назвати своїм («мою установу», «моє робоче місце», «моя наукова праця», «мої матеріали»). Представлено результати емпіричного дослідження, які підтвердили позитивний взаємозв’язок між рівнем прояву почуття власності, рівнем задоволеності науковою діяльністю, психологічним благополуччям і відчуттям ефективності й потрібності власної наукової діяльності. Розроблено рекомендації для формування почуття власності серед аспірантів і молодих учених і посилення його із застосуванням цифрових технологій. Запропоновано та обґрунтовано перелік цифрових технології, що доцільно застосовувати для формування почуття власності молодих учених, зокрема сайт установи, сторінки в соціальних мережах: Facebook, Instagram, канал YouTube, е-пошта, Google Форм, Telegram, Viber, Google Meet, Zoom, Microsoft Teams та ін. Наголошено на важливості застосування цифрових технологій для формування почуття власності аспірантів і молодих учених. Визначено, що створення системи соціально-психологічного супроводу аспіранта і молодого ученого для входження в наукове середовище позитивно позначиться на рівні психологічного благополуччя молодих дослідників та на забезпеченні можливостей побудови ними успішної наукової кар’єри та підвищенні відчуття життєвої успішності.

У статті здійснено аналіз науково-педагогічної школи як предмета історико-педагогічного дослідження. Розглянуто основні підходи до визначення понять «наукова школа», «науково-педагогічна школа». Висвітлено методи дослідження наукової школи (метод теоретичного аналізу і синтезу, метод класифікації), подано перелік ознак науково-педагогічних шкіл (розробка нових оригінальних напрямків науки; спільність основних науково-дослідних завдань, які вирішуються науковою школою; спільність провідного принципу і методичного прийому вирішення поставленого науково-дослідного завдання; навчання молодих поколінь учених основам майстерності наукової творчості), проаналізовано основні аспекти діяльності науково-педагогічної школи (педагогічний, виробничий, культурологічний) з метою опису її сутнісних характеристик. Виділено специфічні риси у визначенні сутності науково-педагогічної школи. Виокремлено істотні ознаки, які дозволяють ідентифікувати наукову школу як явище (апробовані механізми в наступності, формування традицій, індивідуальний педагогічний стиль діяльності представників науково-педагогічної школи), а також розкрито основні її функції, а саме: виробництво наукових знань (дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Висвітлено специфічні принципи ефективної діяльності науково-педагогічної школи, схарактеризовано критерії та показники її сформованості для дотримання єдності підходів у визначенні сутності даного поняття, до яких належать: захист дисертацій, наявність відкриттів, видання монографій, тощо. Визначено перспективи подальшого дослідження : з’ясування ґенези, розвитку і теоретико-методологічних засад науково-педагогічних шкіл у закладах вищої освіти Херсонщини.

У статті представлені різні наукові підходи, що дозволяють ґрунтовно дослідити та проаналізувати проблему розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Актуальність проблеми зумовлена суперечностями, зокрема: між необхідністю врахування впливу процесів громадської діяльності студентів на формування особистості й недостатністю дослідження національного молодіжного руху як інституту соціалізації і виховання молодого покоління. Метою статті є вивчення та аналіз різних наукових підходів до дослідження проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Автором були використані такі методи дослідження: аналіз, узагальнення, систематизація історикопедагогічних, науково-методичних праць учених з проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді. У статті показано, що для здійснення об’єктивного і комплексного дослідження розвитку і організації громадської діяльності студентів ХХ століття в Україні доцільно використовувати сукупність науково-методологічних підходів. Було доведено, що базовими для нашого дослідження стали такі підходи: системний, синергетичний, історіографічний, культурологічний, хронологічний, історичний феноменологічний, аксіологічний, цивілізаційний, парадигмальнопедагогічний. Автором представлено змістовну характеристику кожного з наукових підходів, визначено їхню сутність, особливості використання у науково-дослідній практиці. У статті простежено закономірності виникнення та розвитку кожного з підходів, встановлено їхнє місце і практичне значення у науковому полі досліджуваної проблеми. Було доведено, що система зазначених наукових підходів дозволить відобразити цілісність досліджуваних процесів і явищ, обґрунтувати закономірності розвитку і становлення даної наукової проблеми, дати об’єктивну і змістовну характеристику основним науковим категоріям дослідження, простежити тенденції і закономірності розвитку громадської діяльності студентської молоді України ХХ століття.

У статті аналізуються світові трансформаційні зміни в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, що сприяють процесу реформування освіти в Україні. Нова українська школа пропонує нові підходи і технології, що відповідають запитам суспільства та забезпечують формування конкурентоспроможності сучасної молоді на міжнародному ринку праці. У публікації окреслюється один із таких підходів – трансдисциплінарний, що поєднує в єдине ціле дисципліни та наукове знання. Переосмислюються деякі аспекти впровадження означеного підходу в природничо-математичній галузі в закладах середньої освіти, розглядається вектор розвитку організації освітнього процесу від дисциплінарності до трансдисциплінарності. Підкреслюється, що вітчизняні науковці та соціальні інституції розуміють неможливість неврахування такого важливого аспекту як «трансдисциплінарність», у зв’язку з чим вимушені залишити поле своєї діяльності та функціонування і поринути в інноваційний простір. Ключову роль за цієї умови надано природничо-математичному напряму. Зазначається, що в освітні програми природничих наук сучасної України передбачено запровадження трансдисциплінарного підходу (реалізація STEM-освіти) від початкової школи до вищої та професійної. Трансдисциплінарний підхід до навчання дає змогу поєднати науку, технології, інженерію та математику, є одним із основних щодо впровадження STEM-освіти та підвищення якості викладання природничо-математичних дисциплін в Україні. Автори підкреслюють, що запити суспільства та потреби сучасної економіки роблять природничо-математичну освіту ключовим напрямом, одним із основних чинників інноваційного розвитку освіти та складовою української державної політики щодо зміцнення людського капіталу та підвищення конкурентоздатності української молоді.

У статті розглядається досвід упровадження завдань військово-патріотичного виховання студентської молоді у ході діяльності Науково-дослідного центру військово-патріотичного виховання Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. В основі діяльності центру – ідеї В.О. Сухомлинського щодо патріотичного виховання молоді з урахуванням сучасних наукових розробок вітчизняних науковців. Схарактеризовано напрями роботи, за якими здійснюється діяльність фахівцями Науково-дослідного центру та творчою групою викладачів, а саме: науково-дослідницька, науково-інформаційна, науково-організаційна, науково-методична та організаційна. Наведено перелік методик дослідження патріотичної та військово-патріотичної спрямованості особистості студента. Представлений аналіз діяльності фахівців Науково-дослідного центру з проведення науково-практичних конференцій та виховних заходів військово-патріотичного спрямування із залученням студентів, викладачів та виховників громадських організацій. Висвітлена співпраця з громадськими ветеранськими організаціями, учасниками АТО/ООС, Координаційною радою з військово-патріотичного виховання при Миколаївській обласній державній адміністрації під час проведення Всеукраїнського семінару «Кузня Захисників України». У перспективі подальших розвідок заплановані виховні заходи для учнівської молоді, наукові розробки для виховників з військово-патріотичного спрямування.

Актуальність статті зумовлена значною кількістю студентської молоді з порушенням зору, що викликає тривогу як у медиків, так і в педагогів, адже зір – один із найголовніших аналізаторів організму, який забезпечує отримання повної динамічної інформації про колір, форму, віддаль, навколишній світ тощо. Мета роботи – узагальнення причин патології органів зору та способи його збереження. Методологія дослідження – аналіз науково-методичної літератури, опитування студентів щодо користування комп’ютерними й мобільними пристроями. Результати. Узагальнено фактори патології зору, які можуть бути спадковими, вродженими та набутими. Спадкові передаються від батьків або через покоління. До вродженої патології можуть призвести негативні впливи на плід у період вагітності. Причиною набутих є захворювання внутрішніх систем й органів, передусім хвороби ЛОР-органів та серцево-судинні патології, шкідливі звички, нераціональне харчування, екологічні умови, а також робота з дисплеями. Багатогодинне читання з монітора провокує зоровий синдром і загалом погіршує зір. Студентська молодь надто захоплюється комп’ютерними й мобільними технологіями, незважаючи на їх негативний вплив. Тому науковці наголошують на необхідності дотримання правил користування комп’ютерами й мобільними пристроями, наводять спеціальні вправи для профілактики та корекції зору, завдяки яким підвищуються рівень й інтенсивність обмінних процесів в організмі, посилюється кровообіг. Регулярне їх виконання позитивно впливає як на роботу м’язів ока, так і на гостроту зору. Висновки. Керуючись як загальними, так і спеціальними рекомендаціями, такими як належна організація роботи з дисплеями, регулярні перерви, використання вправ для розслаблення та лікувальної гімнастики, можна запобігти патології зору.

Актуальність. Формування культури здоров’я – це тематика, що потребує комплексного глибокого дослід- ження, у якому повинні брати участь науковці з багатьох галузей науки. Здоров’я нації безпосередньо впливає на працездатність і продуктивність праці, економіку країни, моральний клімат у суспільстві, виховання молодого покоління, відображає образ і якість життя. Мета дослідження – виявити умови та фактори, необхідні для формування культури здоров’я підростаючого покоління. Методи дослідження – аналіз й узагальнення літературних джерел, системно-структурний аналіз. Результати роботи. Важливим профілактичним фактором у зміцненні здоров’я людини є здоровий спосіб життя. Стверджується, що формування культури здоров’я підроста- ючого покоління повинно бути пріоритетним напрямом у державній політиці. Практичною стороною забез- печення здоров’я є створення необхідних економічних, соціальних і духовних умов. Здоров’я як пізнавальна проблема постає у зв’язку з потребою привести у відповідність сформовані раніше уявлення про здоров’я людини із сучасним рівнем науки й практики (тобто на новому методологічному, теоретичному та емпіричному рівнях). На нашу думку, культура здоров’я особистості – це комплексна програма, яка функціонує на основі отримання й усвідомлення знань про здоровʼя, із метою покращення роботи функцій життєдіяльності та стану органів людини, продовження його фізичного й творчого довголіття. Гармонійність фізичного розвитку як сукупність морфо- логічних і функціональних ознак є одним із найважливіших показників здоровʼя людини. Висновки. Розглянуто фактори, які впливають на формування культури здоров’я молоді, а саме: середовища, екології та особистості. Стверджується, що на процес формування культури здоров’я молоді сприяють такі форми: наявність теоретичної бази, практична складова, уключаючи наочні приклади, мотивація самовдосконалення, спадковість й екологія. Наведено власне бачення форм і факторів формування культури здоров’я молоді.

Під впливом негативних соціальних, економічних та багатьох інших факторів молоді громадяни країни найбільш схильні до руйнівного впливу соціуму. Серед молодих людей легше формуються радикальні погляди та переконання. Молодь країни поповнює неформальні, кримінальні, екстремістські та терористичні угрупування, які в свою чергу використовують молодь у своїх економічних, політичних та соціальних інтересах. В силу своїх соціальних характеристик та сприйняття навколишнього середовища, молодіжні угрупування є частиною суспільства. Статистичні дані вказують на те що членами молодіжних угрупувань загалом стають особи неповнолітнього, юнацького та молодого віку. Членами молодіжних угрупувань можуть бути як молоді люди чоловічої статі так і жіночої, які в силу соціально – психологічних, демографічних та фізіологічних особливостей є найбільш схильними до радикальних настроїв. Мета. Розглянути поняття та визначення екстремізму, радикалізму в молодіжному середовищі, види та форми екстремістської діяльності. Метою статті є розгляд факторів, які сприяють виникненню та розповсюдженню екстремізму серед молоді. Також метою статті є розгляд видів профілактики екстремізму в молодіжному середовищі. Методи. Теоретичний аналіз наукової літератури, аналіз наукових досліджень в напрямку радикальних угрупувань серед молоді. Результати. В статті розглянуті теоретичні поняття радикалізму, екстремізму та інш., згідно заявленої тематики, визначені види профілактичної роботи серед молоді, яка направлена на запобігання та попередження негативних проявів в молодіжному середовищі. Висновки. Проведений аналіз наукової літератури дозволив більш детально зрозуміти поняття екстремізму та радикалізму, визначити його вплив на соціальне середовище та на молодь. Розглянуті види та форми екстремальної діяльності. Після ретельного вивчення заявленої тематики, нами були визначені види профілактичної діяльності які направлені на запобігання радикалізму серед молоді та молодіжних угрупувань. Також в статті визначено коло осіб які можуть бути задіяні для профілактичної роботи серед молоді.

Афонін А. П., Дороніна Т. О. Духовність та стан здоров’я людини: педагогічний аспект. Погіршення стану здоров’я сучасної молоді викликає занепокоєння як у суспільстві загалом, так і науковому середовищі зокрема. Науковці та педагоги-практики, визначаючи несприятливі чинники, що впливають на здоров’я учнів, недостатньо уважні до духовного складника здоров’я, при цьому здоров’язберігальні заходи мають переважно інформаційно-профілактичний та оздоровчий характер. Духовність же слід розглядати як ядро істинно здорової особистості, що визначає необхідність формування педагогіки здоров’я як галузі педагогічного знання, спрямованої на виховання людини з новим розумінням сенсу життя, своїх узаємин із природою і людством; людини, готової протистояти викликам сучасності.

У статті висвітлено питання історіографії розвитку та становлення кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти; схарактеризовано еволюцію наукової думки щодо зазначеної проблеми; акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників та науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі накопичено певний обсяг багажу знань із питань розвитку та становлення кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Відсутність об’єктивної інтерпретації про розвиток та становлення кафедри дошкільної педагогіки в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити повну картину і особливості її розвитку та спонукає до детальнішого науково-педагогічного та історичного аналізу з метою оптимального відтвореного досвіду з урахуванням майбутніх напрацювань та перспектив. Установлено, що головним завданням (основою науково-педагогічної діяльності) у закладі вищої освіти роботи кафедри як осередку освіти та виховання молоді були: набуття вищої освіти і кваліфікації в обраній галузі професійної діяльності; задоволення потреб суспільства в кваліфікованих спеціалістах з вищою освітою й науково-педагогічних кадрах вищої кваліфікації, організація і проведення фундаментальних пошукових і прикладних наукових досліджень з проблем дошкільної освіти, перепідготовка й підвищення кваліфікації викладачів і спеціалістів. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, про що зазначається у законодавчих документах «Про наукову й науково-технічну діяльність», Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2021–2031 рр. тощо.

У статті проаналізовано психологічні особливості прояву стресостійкості у здобувачів вищої освіти з різними когнітивними стилями. Визначено, що проблема дослідження стресостійкості для сучасної молоді є актуальною, особливо під час навчальної діяльності. Розглянуто основні теоретичні підходи до визначення стресостійкості та когнітивних стилів у сучасній психологічній науці. Зроблено акцент на тому, що науковці описують близько двох десятків різних когнітивних стилів, проте основу їх становлять десять біполярних шкал. У роботі визначено актуальність дослідження взаємозв’язку когнітивних стилів і рівня стресостійкості. Проведено емпіричне дослідження особливостей стресостійкості сучасних здобувачів вищої освіти, які навчаються на 1 курсі та мають різні когнітивні стилі. Визначено специфіку стресостійкості здобувачів вищої освіти, котрі мають різний рівень стресостійкості з такими когнітивними стилями, як: аналітичність – холістичність, полезалежність – поленезалежність, гнучкий пізнавальний контроль – ригідний пізнавальний контроль. Було встановлено значиму різницю у рівнях стресостійкості між групою респондентів із ригідним пізнавальним контролем і респондентів із гнучким пізнавальним контролем Особи юнацького віку, які мають такі показники когнітивного стилю, як гнучкий пізнавальний контроль, поленезалежність, аналітичність, мають вищий рівень стресостійкості, ніж особи, що мають полярні показники цих когнітивних стилів. Зазначені перспективи подальших наукових досліджень через поглиблення теоретичного й емпіричного аналізу стійкості сформованих когнітивних стилів і факторів, які впливають на формування стресостійкості та когнітивних стилів залежно від сфери діяльності та віку особистості.

Актуальність: Розв’язання проблеми підвищення якості та збалансованість структури людського капіталу, здійснення соціальними інституціями низки заходів, до числа яких відноситься й професійна орієнтація учнівської молоді. Мета статті – проаналізувати модифікацію парадигми професійної орієнтації в дослідженнях науковців НАПН України. Методи дослідження: теоретичний аналіз, порівняльний, структурно-функціональний методи; аналіз, синтез та узагальнення використовувалися з метою визначення рівня розробленості проблеми. Результати: відповідно до змін соціально-економічних умов розвитку суспільства модифікувалася парадигма професійної орієнтації учнівської молоді. У психолого-педагогічних дослідженнях чітко прослідковується зміна мети профорієнтаційної роботи з молоддю, яка модифікувалася у такій послідовності: формування готовності до вибору професії → формування готовності до професійного самовизначення → формування кар’єрної компетентності. На модифікацію парадигми профорієнтації значною мірою вплинули дослідження науковців Національної академії педагогічних наук України. У наукових установах НАПН України здійснювалися дослідження як теоретико-методологічних основ, так й організаційно-методичних засад профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю, які було покладено в основу її нормативно-правового та психолого-педагогічного забезпечення. Висновки: проблеми професійної орієнтації учнівської молоді є об’єктом наукових розвідок дослідників наукових установ НАПН України із часу її створення. Аналіз досліджень, присвячених професійній орієнтації, свідчить про те, що українські вчені запропонували напрями розв’язання комплексу психолого-педагогічних, філософських, соціально-економічних аспектів цієї проблеми, при цьому значний внесок у теоретико-методологічне та організаційно-методичне забезпечення модернізації та реформування освіти за цим напрямом зробили вчені Національної академії педагогічних наук України.

Вступ. Всесвітній день здоров’я (World Health Day) відзначається щорічно 7 квітня в день його створення в 1948 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я (World Health Organization, WHO). За час, що минув з того історичного моменту, членами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) стали 194 держави світу. Щорічне проведення Дня здоров’я стало традицією з 1950 року.Мета. Привернути увагу світової спільноти та звичайних громадян до профілактики та обізнаності про хронічну хворобу нирок.Матеріали і методи. Організація і проведення конференцій, круглих столів, майстер-класів, дискусій щодо своєчасної діагностики, маніфестації, перебігу, клінічних ознак хронічної хвороби нирок.Результати та їх обговорення. Цьогоріч в м. Києві у рамках Всесвітнього Дня нирки-2021 відбулися заходи з нагоди Всесвітнього Дня нирки «Жити добре з хворобою нирок»: під егідою ДУ «Інститут нефрології НАМН України», Української Асоціації нефрологів, Національного ниркового фонду та за ініціативи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика – науково-практичні конференції.На конференціях були представлені доповіді про причини формування, діагностику та лікування хронічної хвороби нирок. До заходів з нагоди Всесвітнього Дня нирки-2021 у дистанційному режимі долучилися молоді науковці Національного медич- ного університету імені О.О. Богомольця.Висновки. Заходи Дня проводяться для того, щоб люди могли зрозуміти, як багато значить здоров’я в їхньому житті. А організації охорони здоров’я та лікарі покликані вирішити питання, що їм потрібно зробити, щоб здоров’я людей в усьому світі стало краще.

У статті здійснено оглядовий аналіз доступних учителю української літератури сучасних науково-методичних матеріалів стосовно епістолярію українських письменників як освітньо-виховного ресурсу уроку; зазначено, що професійні компетентності вчителів оновлюються на підґрунті змін, визначених концепцією Нової української школи;показано важливість уведення у зміст уроків епістолярію видатних українських письменників, зокрема листів, які сприяють відстеженню еволюції особистості й творчості митця, комплексно і достовірно презентують авторський стиль, експериментування художника слова в пошуках жанру, є проявом психології творчості, ґендерних відносин, світоглядних пошуків, ціннісних аспектів, майстерності й таланту; зазначено, що епістолярій наближає старшокласників до розуміння особистості митця, забезпечує освітній і виховний вплив, певною мірою формує життєву компетентність молоді; позначено нові видання листів українських письменників; проведено паралелі між традиційними поглядами на методику уроку української літератури та дослідженнями й методичними знахідками сучасних науковці; наведено конкретні приклади введення листів у зміст уроку з метою посилення інтересу старшокласників до життєвого шляху і творчої спадщини письменників, які в часі вже значно віддалені від сьогодення; йдеться про освітньо-виховний потенціал листів Г. Квітки-Основ’яненка та І. Карпенка-Карого; сформовано загальні рекомендації для вчителя; наголошено, що при використанні письменницької мемуаристики на уроках літератури важливо чітко визначитися, з якою метою будуть застосовані відомості з епістолярію, які моральні цінності вони відтворюють стосовно їх автора та суспільного життя в цілому, бути обізнаним із новими публікаціями епістолярію письменників, біографія і творчість яких вивчаються в старшій школі; важливо оновити професійну науково-методичну компетентність відповідно до завдань Нової української школи з метою ефективного розвитку особистості учнів на прикладі життєвих і творчих здобутків видатних письменників України.

У кожному регіоні України нагромаджено чимало яскравих прикладів щодо участі молоді у зміцненні обороноздатності України. Актуальність посилюється продовженням довготривалою анексією Російською Федерацією Криму та здійсненням кривавої агресії на території Донбасу в ході рішучій відсічі російським військовим та сепаратистам. Вагоме місце посідає безпосередня волонтерська і моральна підтримка все більше набираючим сили і міцність українським збройним силам. У статті висвітлюються доробки як молодих представників Чорноморського національного університету імені Петра Могили, так і всього професорсько-викладацького та допоміжного складу щодо здійснення послідовних кроків у впровадженні європейських і євроатлантичних критеріїв і стандартів. В основу змісту покладені наукові результати проведених моніторингів серед молоді, зокрема студентів університету, що засвідчують дії і помисли молоді, спрямовані на необхідне посилення національної безпекової політики України. Високопатріотичні дії молоді Миколаївщини, як і всієї України, переконують, що і в подальший період молоде покоління буде активно позитивно реагувати на нові виклики і загрози українській національній безпеці. Поява і подальше запровадження нових обороноспроможних стартапів й інноваційних технологічних заходів мають бути підтримані і реалізовані на різних рівнях державності. Сьогодні з метою зміцнення української системи національної безпеки державним очільникам, громадським діячам та й вченим варто не тільки покладатися на зовнішню допомогу, а й послідовно й ретельно реалізувати положення закону щодо національної безпеки України. Гадаємо, що науковий аналіз розміщених в тексті фактів і свідчень та сформовані пропозиції й рекомендації, а також висновки викличуть зацікавленість як в українських, так і зарубіжних фахівців, що неодмінно позначиться на результативності вкрай актуального напрямку.

Проблеми інвалідності, серед інших соціально-економічних і соціально-політичних проблем сучасного світу, є достатньо актуальними для будь-яких країн і народів, що вимагає уваги урядів і громадськості різних держав у напрямку пошуку, розробки і впровадження адекватних моделей суспільного устрою, оптимально пристосованих до потреб осіб з обмеженими можливостями здоров’я з урахуванням ресурсних та інших можливостей суспільств, в яких вони функціонують. Потрібно зазначити, що останнім часом ставлення до таких людей суттєво змінилося та інвалідність розглядається як соціальне явище. Пошук шляхів розв’язання проблем української молоді з обмеженими можливостями здоров’я потребує дослідження наявного стану задоволення їх особливих потреб у сферах освіти та працевлаштування. В статті розкрито історичні етапи розвитку і розв’язання проблем осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Представлений аналіз використання у науковій літературі поняття «інвалід» та його різні формулювання. Звернено увагу на те, що науковці різних галузей продовжують досліджувати різнопланові аспекти проблем осіб з обмеженими можливостями здоров’я та створювати з огляду на них методи та методики для роботи, навчання, соціалізації таких осіб. Показано складний розвиток ставлення до інвалідів – від повного їх неприйняття, навіть фізичного знищення, через прояв упередженого ставлення, нетерпимості, страху перед «ненормальними» проявами та, як результат, визнання необхідності їх відчудження та ізоляції до усвідомлення спочатку необхідності адаптації таких людей, а пізніше й повноцінного входження в соціум з допомогою створення сприятливих умов для інтеграції, формування позитивних стосунків між усіма членами суспільства. Проаналізовано нормативно-правові документи щодо захисту прав інвалідів в Україні та міжнародні документи, прослідковано, як трансформувалось розуміння інвалідності, зміст і принципи соціалізації осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Розглянуто різні підходи (певні моделі) до розуміння інвалідності як такої.

Анотація. Проблема впровадження гендерного підходу в систему сучасної освіти, зокрема у фізичному вихованні школярів, недостатньо розроблена. Нині у суспільстві існують статево-рольовий та гендерний підходи в освіті, які вважаються традиційними стратегіями соціалізації статі. У представленій статті розглянуто аспекти гендерної проблематики сучасного фізичного виховання учнівської молоді. Мета. Розглянути проблемне поле наукових досліджень крізь призму гендеру в умовах реформування системи фізичного виховання школярів. Методи. Аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання. Результати. На основі проведених власних наукових досліджень, аналізу науково-методичної літератури, документальних матеріалів було обґрунтовано та запропоновано до практичного використання кардинально новий, прогресивний підхід у фізичному вихованні учнівської молоді, який має враховувати гендерні індивідуальні особливості школярів під час формування мотивації до занять руховою активністю, а статевий диморфізм – у змістовій частині фізичного виховання: при дозуванні фізичних навантажень, рухового режиму, інтенсивності, обсягу фізичних вправ тощо. У процесі фізичного виховання учнівської молоді через впровадження системи фізичних вправ, які будуть враховувати індивідуальні гендерні особливості хлопців і дівчат, можна впливати на формування рис характеру мужності та жіночності як соціальних моделей поведінки. Ключові слова: учнівська молодь, хлопці, дівчата, фізична культура, фізичне виховання, гендерний підхід, стать, гендер.

Одним з основних напрямків реалізації олімпійської підготовки в Україні є вдосконалення системи медичного забезпечення спортсменів; організація збалансованого харчування і відновлювальних заходів залежно від рівня навантаження в процесі тренування; профілактика застосування допінгових препаратів у спорті. Особливого значення у вирішенні проблемних питань наукового та медичного супроводу надає Міжнародний олімпійський комітет, наукова та медична комісія якого постійно здійснює моніторинг проблем спортивної медицини, науково-методичного та медичного супроводу. Мета дослідження – на основі аналізу діяльності наукової і медичної комісії МОК, організацій, що відповідають за науковий та медичний супровід, виявити актуальні проблеми медичного і наукового забезпечення. Методи дослідження: аналіз спеціальної наукової літератури та даних Інтернет, матеріалів наукової і медичної комісії МОК, зіставлення, порівняння, систематизація та узагальнення. Результати. Досліджено актуальні проблеми спортивної медицини, характерні для сучасного спорту, що розглядаються Медичною і науковою комісією МОК за 2003–2018 рр.: психічне здоров’я спортсменів високого класу; важкі травми колінного суглоба у дітей; застосування харчових добавок спортсменами високого класу; управління болем у спортсменів високого класу; проблеми здоров’я внаслідок насиченого спортивного календаря; відносний дефіцит енергії в спорті (RED-S) за межами тріади жінок-спортсменок; переслідування і зловживання в спорті; вагітність у спорті; зміна статі і гіперандрогенізм; профілактика і лікування хронічних захворювань; струс мозку в спорті; здоров’я і працездатність у спорті; здоров’я і придатність молоді до рухової активності та спорту; використання плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP) в спортивній медицині; спортивне харчування; періодична оцінка здоров’я спортсменів високого класу; голодування і спорт; травми коліна; астма у елітних спортсменів; молекулярна основа травм сполучної тканини і м’язів в спорті; сексуальні домагання і зловживання в спорті; спортивна підготовка перспективних талановитих дітей; тріада жінок-спортсменок; раптова серцево-судинна недостатність і смерть у спорті; зміна статі спортсменів.

У статті проаналізовано результати досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців щодо по-родних особливостей якісного складу молока корів. Встановлено, що кожній породі характерні певні особливості вмісту в молоці жиру, білка та інших складових. Велику увагу науковці приділяють дос-лідженню вмісту в молоці соматичних клітин, які є показником захворювання корів на мастит. Тва-рини різних порід мають різні показники їхнього вмісту, а відповідно і стійкість до цього захворю-вання. Тому постійний моніторинг цих ознак – важливий захід, спрямований на підвищення конку-рентоспроможності молочного скотарства. Саме цим і обумовлені наші дослідження на поголів’ї української червоно-рябої молочної породи, яке утримується в ДП «ДГ АФ «Надія» ІСГПС НААН». Якісні показники визначали в лабораторії Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України на обладнанні фірми Bentley. В результаті проведених досліджень встановлено, що тварини української червоно-рябої молочної породи мають низький вміст жиру та білка в молоці, що залежить від віку корів. Корови-первістки поступалися за вмістом білка, казеїну, сухої речовини та сухого знежиреного молочного залишку повновіковим тваринам. Середній вміст соматичних клітин у молоці відповідав фізіологічній нормі. З віком у тварин збільшується вміст соматичних клітин. Між окремими якісними показниками молока встановлений зв'язок різного напряму та рівня достовірності. Позитивний зв'язок встановлений між вмістом у молоці жиру та білка, жиру та сухої речовини, білка та казеїну, білка та сухого знежиреного молочного залишку. З віком сила зв’язку збільшується. Між кількістю соматичних клітин у молоці та вмістом окремих його компо-нентів встановлений достовірний негативний кореляційний зв'язок. Подальше вдосконалення україн-ської червоно-рябої молочної породи повинно бути спрямоване на покращення якісного складу молока.

У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми визначення ролі молоді в суспільстві в умовах полі- тичної невизначеності й особливості формування державної молодіжної політики. Авторка визначила, що державна молодіжна політика − це система інститутів, що містить різноманітні еле- менти (навчально-педагогічні, політично-правові, інституційно-організаційні й фінансово-економічні), вона чинить управлінський вплив на молодь як унікальний феномен суспільства для забезпечення максимально повного використання молоді як потенціалу й ресурсу для досягнення управлінської мети. У статті доведено, що з боку публічного управління молодь виступає одночасно і як ключовий об’єкт управлін- ського впливу, і як активний, гнучкий і потужний ресурс і потенціал суспільно-економічної та політичної дії. Саме цей суб’єкт – об’єктна роль молоді в суспільстві й у публічному управлінні – робить її найчутливішою до політичних та економічних змін, швидкою під час реагування на заклики й ситуативні дії. Політична невизначеність або кри- за, які загострюють суперечності й проблеми в суспільстві, є ключовими чинниками зростання активності моло- ді щодо участі в суспільно-економічних процесах і стають загрозою ймовірної швидкої ідеологічної «поляризації» молоді. Це може сприяти залученню молоді як цінного ресурсу в «арсенал» публічного управління або привести до його втрати. Авторкою узагальнені ключові особливості формування державної молодіжної політики в умовах політичної та економічної невизначеності чи кризи, які потребують реалізації як через інститути молодіжної політики, так і за участі інших інститутів публічного управління. Ці особливості умовно поділено на два блоки: – стратегічно орієнтований, ідеологічний блок, який формується та реалізується впродовж декількох поко- лінь, сприяє спрямуванню потенціалу молоді на творчість, генерацію позитивних ідей і змін з урахуванням об’єкт- суб’єктності молоді й дозволяє усунути загрози її можливої ідеологічної «поляризації»; – тактично спрямований, соціально-економічний блок, який потребує коротко- й середньотермінового вирішен- ня та сприяє створенню соціально-економічних умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави.

В статті розглядається процес соціалізації учнівської молоді в діяльності молодіжних та дитячих громадських організаціях. Проаналізовано різні підходи науковців до питань соціалізації підростаючого покоління в соціальних інститутах, зокрема, громадських організаціях; розкрито зміст поняття “громадська організація” та “дитяча молодіжна громадська організація”; форми взаємодії, напрями співпраці соціального працівника з молодіжними та дитячими громадськими організаціями; визначено особливості соціалізації молоді в умовах соціально-педагогічної діяльності в громадських організаціях.В роботі зазначено, що сучасна молодь характеризується підвищеною потребою бути причетною до суспільних явищ, намагається самоствердитись, зайняти активну життєву позицію. Проте, через недостатню обізнаність, нестачу життєвого досвіду, частина молоді схильна до сприйняття негативних впливів і може стати на асоціальний шлях розвитку, бути втягнута під вплив “вулиці”. Щоб цього не сталося, потрібно подбати про змістовне заповнення вільного часу молодого покоління, залучаючи їх до суспільно корисної діяльності. Молодіжні та дитячі громадські організації сприяють їх включенню в життя суспільства, дозволяють набути позитивного досвіду соціальної взаємодії, захищають інтереси та права дітей і молоді. Для ефективності роботи, спрямованої на успішну соціалізацію підлітків, необхідно попередньо здійснити низку заходів з ознайомлення соціальних педагогів і представників громадських організацій зі складовими соціально-педагогічної роботи з дітьми підлітко¬вого віку. Зміст взаємодії школи й молодіжної організації, форми та методи спільної діяль¬ності, безперечно, залежать від професіоналізму та вміння соціальних працівників координувати роботу молодіжної організації, сприяти забезпеченню її ефективної діяльності як відкритої соціально-педагогічної системи, що виховує й соціалізує молоде покоління. Членство в різноманітних молодіжних та дитячих організаціях – ступінь до повноцінної громадської діяльності, виховання активних громадян, становлення лідерів.

У статті викладено та проаналізовано теоретичні й практичні аспекти виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв. На основі аналізу наукових доробок провідних вітчизняних та зарубіжних науковців розкрито його роль у становленні професіоналізму та культурно-духовному розвитку сучасного педагога. Акцентовано увагу на значенні синтезу мистецтв та розкрите його значення в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів у контексті діяльності науково-дослідної лабораторії «Духовні основи дошкільної освіти», мета якої – розробка наукових програм, проєктів духовного розвитку особистості дитини дошкільного віку та сприяння духовно-культурному відродженню, художньо-творчому та естетичному розвитку студентської молоді – майбутніх фахівців дошкільної освіти. Розкрито напрями авторської методики виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв, як от: збагачення емоційно-чуттєвої сфери студентів, удосконалення художньо-образного сприйняття різних видів мистецтв, стимулювання художньо-творчої діяльності в художньо-естетичному напрямі.

Третій рік поспіль в межах Гамовської конференції працює Біологічна секція: «Важливість ідей Г.А. Гамова для біології 21-ого століття», організація якої викликана великою повагою до особистості вченого Георгія Антоновича Гамова, наукові інтереси якого об’єднали астрофізику, космологію та молекулярну біологію. Цього року Біологічна секція працювала в режимі on-line 17.08.2021. Роботу секції розпочали з виступу професора Тобіуса Дельбрюка (Institute of Neuroinformatics – ETH and University of Zurich, Zurich, Switzerland), сина видатного фізика, Нобелевського лауреата Макса Дельбрюка (в певний період товариша Г.А. Гамова). Професор Тобіус Дельбрюк назвав свою доповідь – "Out of this world: Recounting Max's Delbruck memories of George Gamow”. Ця доповідь, присвячена феноменальній особистості Г.А. Гамова, придала засіданню біологічної секції емоційну атмосферу наближення до великих ідей, що надали і зараз надають поштовх для розвитку молекулярної біології. Значну зацікавленість учасників секції викликала доповідь Dr. V.N. Korzun (KWS SAAT SE & Co. KGaA (м. Айнбек, Німеччина) «Applications of genetic and genomic research in cereals», що продемонструвала впровадження в селекційний процес сучасних молекулярно-генетичних технологій. З доповіддю «DNA-protein interactions as a tool of synthetic biology», що присвячена високо технологічним розробкам зі створення біосенсорів науково-виробничою фіромою Explogen LLC (EXG) (м. Львів, Україна) виступив к.б.н. Ю. Ребець. Наступна пленарна доповідь «Using the G.A. Gamow’s ideas for molecular genetic diagnostics of infectious and somatic human diseases at the current stage of medical development» була представлена білоруськими вченими, а саме професор С.А. Касцьюк розповіла про молекулярно-генетичні дослідження, що виконуються в Білоруській медичній академії післядипломної освіти. Dr. Yu. Monchak з McGill University (м. Монреаль, Канада) також представив доповідь присвячену впровадженню ДНК-технологій в діагностику патології людини ˗ «Targeted therapy, DNA sequence and the race against neoplasia». Ця доповідь викликала велику зацікавленість учасників біологічної секції. Молоді науковці Іщенко О.О., Жарікова Д.О., Роман І.І., Доля Б., Рошка Н.М., Чубик І.Ю., Попович Ю.А., Топораш М.К., Пидюра М.О. – доктори філософії з біології, кандидати наук, аспіранти, що займаються дослідженнями в галузі молекулярної біології представили дев’ять доповідей, що відбивають результати виконаних досліджень у низці провідних університетів нашої країни, а саме у Львівському національному університеті ім. І. Франка, у Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова, у Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича та ДУ «Інституті харчової біотехнології та Геноміки» (м. Київ). Представлені доповіді викликали жвавий інтерес, а формат on-line дозволів об’єднати у роботі секції понад 35 учасників з різних країн ˗ України, Білорусі, Швейцарії, Німеччини, Канади і Казахстану.

Стаття присвячена проблемі використання інтернет-ресурсів у національно- патріотичному вихованні студентської молоді. Обґрунтовано важливість особливої уваги з боку педагогів до формування патріотизму й національної самосвідомості у молодої генерації українців у сучасних суспільно-політичних реаліях. Із застосуванням методу контент-аналізу проаналізовано можливості залучення інформаційних медіаканалів, освітніх платформ та блогів з україноцентричним контентом до формування патріотичного світогляду студентів. Змодельовано взаємодію в тріаді «студентська молодь – інтернет-ресурси – національно-патріотичний світогляд». На емпіричному матеріалі, одержаному методом фокус-груп, визначено ступінь активності й тематичне спрямування зацікавлень у студентському середовищі інформацією про історію, етнокультуру, традиції українського народу та обізнаність студентів з інтернет-джерелами достовірних науково обґрунтованих знань про минуле та сучасне суспільно-політичне життя України. Виявлено суперечності між усвідомленням молоддю важливості патріотизму для реалізації національної ідеї побудови міцної суверенної держави та уявленнями про смислове наповнення патріотичного світогляду громадянина й діяльнісним втіленням патріотичних переконань. Розроблено стратегію педагогічних дій подолання цих суперечностей у ході формування патріотичного світогляду особистості на когнітивному, емотивному та діяльнісному рівнях. Вибудовано послідовність виховного впливу на молодь з метою спонукання її до цілеспрямованого використання можливостей інтернет-ресурсів для пошуку цінної інформації, яка уможливить розуміння нею процесів, що відбуваються сьогодні в суспільно-політичному житті України, осмислення уроків історії, розширення особистого простору комунікації з цікавими й компетентними людьми. Визначено перспективні напрямки навчально-виховної роботи із студентством у площині підвищення медіаграмотності та формування в юнаків і дівчат навичок критичного сприйняття інформації; у вивченні можливостей створення дієвих моделей інтеграції медіаграмотності в навчальні дисципліни фахової підготовки.

У статті представлена характеристика молоді як соціально-демографічної групи, та підкреслена відсутність чіткого обґрунтування, оскільки вона змінюється залежно від місця, віку, країн. Представники різних наукових течій вбачають свій потенціал у молоді: політологи розглядають її як інноваційний ресурс розвитку країни, соціологи – як соціокультурну спільноту, психологи – як групу з властивими їй психофізичними особливостями дорослішання особи. Кожній науці властива взаємодія з іншими науками, теоретико-методологічне доповнення концепцій, сумісне використання емпіричних даних досліджень. Особливостями соціального складу молодого покоління визначено: наявність значної частки молоді, яка не має у повному розумінні власного соціального статусу; соціальні особливості різних груп молоді визначаються безпосереднім включенням у масові рухи. Молодь як соціально-демографічна група (вік 14–35 роки) складає третю частину (27%) від загальної чисельності усього населення України. Водночас частка молоді в загальній чисельності населення нашої країни за останні п’ять років щодалі знижується. Така демографічна динаміка негативним чином впливає на відтворення населення в цілому та обмежує позитивні зміни в майбутньому. У сучасному європейському суспільстві серед форм участі молоді виокремлено: волонтерська робота; участь у різних формах неформальної освіти; навчання рівний-рівному; активна участь у діяльності молодіжних центрів, клубів та виконання обов’язків у них; консультації; різні рівні участі молодих людей у проєктах та заходах; молодіжні ради, парламенти, форуми. Аналіз вітчизняної молодіжної активності показав використання таких форм участі молоді: створення молодіжного центру; упровадження системи заходів з розвитку професійно-технічної освіти та працевлаштування молоді; навчання фахівців за програмою «Молодіжний працівник»; навчання координаторів студентських центрів праці за Програмою Британської Ради «Активні громадяни»; створення платформ молодіжного розвитку; участь в програмі Erasmus+; реалізація програми національно-патріотичного виховання та волонтерського руху.

Порушено проблему життєстійкості сучасної молодої людини, де важливим маркером виступає її психологічне здоров’я. Здоров’я як базове поняття означеного феномена досить активно вивчається у площині міждисциплінарного наукового знання. Це зумовлено, насамперед, намаганням науковців дослідити сутність окресленого явища з урахуванням його багатовимірності, оскільки йдеться про здоров’я і фізичне, і психологічне, і духовне, і соціальне. Натомість, попри значне пояснювальне значення, яке притаманне саме психологічній своєрідності означеного явища, цей аспект ще й досі перебуває на периферії наукових пошуків. А саме такий ракурс осмислення психологічного здоров’я особистості набуває виключної гостроти у контексті наукової дискусії, що нині триває відносно таких “полярних трендів”, якими розцінюються (О. Асмолов, О. Шехтер, О. Чорноризов) спеціалізація й універсиалізація пізнання.Вивчення й узагальнення наукового фонду з проблеми дослідження психологічного здоров’я доводить, що нині склались такі потужні концепції її дослідження як-от: медична, біомедична, біосоціальна, ціннісно-соціальна. Конструктивність, зокрема останньої, уже визнано у межах предметної специфіки експериментальної психології, психології розвитку, но правомірність осмислювати феноменологію здоров’я у взаємозв’язку із конструктом “індивідуальний сенс життя”, вивчати проблематику здоров’я в аспекті розуміння динамічності здорового стану та трактування як здатності людини до “оптимальної працеспроможності, соціальної активності за умови максимальної тривалості життя” (В. Казачеєв). Установлено, що серед сучасних науковців домінує позиція, за якою психологічне здоров’я особистості доцільно вивчати в ракурсі резервів адаптаційних можливостей представників певної професії. Констатовано, що здебільшого склались наукові уявлення про науковий статус понять “психічне” і “психологічне здоров’я”, про трактування психологічного здоров’я як динамічного процесу, про доцільність пов’язувати психологічне нездоров’я людини із вибором нею пасивної життєвої стратегії, про правомірність визначення єдиних критеріїв психологічного здоров’я особистості незалежно від її вікової своєрідності. У результаті проведеної аналітичної роботи окреслено коло проблемних питань, які потребують наукового осмислення. Одночасно увагу звернено на методологічно вартісне зауваження А. Маслоу відносно того, що траєкторія “руху” до психологічного здоров’я окремої людини має вибудовуватися в напрямі “наближення до соціальної гармонії”.

У статті розглядаються питання літератури для дітей та молоді, яка посідає вагоме місце в контексті кожної національної літератури. Щоразу активовується інтерес науковців до дитячої літератури як субсистеми художньої літератури. У корпусі лужицької дитячої літератури анімалістика займає важливе місце. Сучасний лужицький бестіарій презентований казками письменниці Єви-Марії Чорнакец, зокрема українськими перекладами «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока». Метою цього дослідження є на прикладі казок «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока» Єви-Марії Чорнакец показати її творчість як автентичної дитячої письменниці. Єва-Марія Чорнакец – одна з найвідоміших авторок у лужицькій дитячій літературі. Отож, важливо висвітлити казки письменниці як приклад анімалістики сучасної серболужицької дитячої літератури. Дослідницька методика. У статті використовується системний підхід із застосуванням описового методу, методу аналізу, психологічного методу та інтертекстуального аналізу. Ця дослідницька методика сприяла вивченню поняття авторської анімалістичної жанроформи, дозволила проаналізувати зооперсонажі казок Єви-Марії Чорнакец, їхні поведінкові моделі (зміни поведінки та вчинки персонажів). Результати. У дослідженні вивчається концепт функції літератури для дітей та молоді. Формується серболужицька парадигма дитячої літератури, зокрема, лужицький бестіарій як відносно молода постгуманітарна дисципліна. На основі двох прикладів, двох анімалістичних творів – ілюстрованих казок Єви-Марії Чорнакец досліджується казкова матриця, майстерність письменниці впровадити проблеми стосунків та екології в казкову структуру. Наукова новизна. Стаття пропонує вивчення казок «Мишка в хмарах» та «Зачарована сорока» Єви-Марії Чорнакец з погляду літературної анімалістики як відносно молодої дисципліни в дискурсі дитячої літератури з предметом вивчення та інтердисциплінарною методологією. Аналізується поняття справжнього тваринного світу в рамках анімалістичної жанроформи, а також ставлення до природи. Практична вартість. Стаття може використовуватись як матеріал для знайомства із дитячою серболужицькою літературою в Україні. Сучасна дитяча лужицька література представлена, насамперед, казками Єви-Марії Чорнакец. Казкарка є однією із найвідоміших авторок у сучасній лужицькій анімалістичній літературі для дітей.

Молодіжні центри і простори є основними партнерами органів місцевої влади в реалізації молодіжної полі- тики, оскільки їх діяльність спрямована на посилення роботи державних структур і створення умов для зміс- товного проведення дозвілля, навчання й самореалізації молоді. Мета роботи – проаналізувати діяльність Моло- діжного центру «START» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та визначити перспективи його подальшого розвитку. Методологія роботи ґрунтується на загальнонаукових методах (спо- стереження за практичною діяльністю Молодіжного центру «START» в умовах закладу вищої освіти; аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми, звітів, планів, напрямів діяльності цен- тру; опитування членів центру). Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дослідженні вперше виокремлено тенденції розвитку молодіжного центру як інноваційної структури молодіжної роботи в умовах закладу вищої освіти; охарактеризовано напрями діяльності Молодіжного центру «START»; проаналізовано наукові джерела щодо проблематики молодіжних цен- трів України; розкрито діяльність молодіжного центру за останні 3 роки (2019–2021 рр.) за такими напрямами, як навчально-науковий, дозвіллєвий, інформаційно-консультаційний, проєктний, профорієнтаційний, менторський. Молодіжний центр «START» є дієвим інструментом та засобом реалізації можливостей для розвитку моло- дих людей, їх автономії, організації здорового й безпечного дозвілля та відпочинку, залучення до неформальної освіти, що сприяє розвитку компетенцій; посередником у процесі взаємодії з владою й громадою.

Активно здійснюються заходи щодо запобігання оприлюдненню (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження та/або відтворенню опублікованих текстів інших авторів без відповідного посилання. У Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького розроблено та імплементовано Положення про протидію академічному плагіату. Кодекс академічної етики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького визначає основні поняття, завдання академічної доброчесності, регламентує основні засади організації та контролю, закладає базу соціально відповідальної поведінки. Метою публікації було дослідити на основі досвіду антиплагіатної експертизи та оптимізувати комплекс заходів щодо імплементації принципів академічної доброчесності і протидії академічному плагіату. За скеруванням відповідних структурних підрозділів університету, завідувачів кафедр та наукових керівників старший інспектор наукового відділу здійснює експертизу на наявність академічного плагіату, досліджує валідність текстових збігань і рецензує наукові роботи: дисертаційні праці, статті у спеціалізовані журнали, тези доповідей, наукові звіти кафедр, а також навчально-методичні матеріали. Пошук в Інтернеті здійснюється декількома пошуковими системами; візуалізується відсоток оригінальності тексту та список сайтів з аналізом та візуалізацією текстових збігів. Перевірка дисертаційних робіт та авторефератів проводиться по шинглах (методом шингл-розбивки тексту) програмами “Unichek”, “Plagiarism Detector Pro v. 1092”, “Viper”, що відповідають сучасним критеріям імплементації принципів академічної доброчесності. Всього за 3-річний період проведено 5992 перевірки та експертні оцінки, з них здійснено первинну експертизу 5260 (87,78%) наукових та навчально-методичних робіт. Повторну та породільну перехресну експертизу здійснювали програмами “Plagiarism Detector Pro” або “Viper”, “AdvegoPlagiatus” тощо, із залученням ресурсів інтернет-сервісу https://be1.ru/antiplagiat-online/ або інших інтернет-сервісів. Порушення академічної доброчесності стверджено у 611 працях (11,04% загальної вибірки), що було підставою до їх відхилення внаслідок наявності суттєвих необґрунтованих текстових реплікацій без належного цитування. У випадках високої вірогідності виникнення конфлікту інтересів і незгоди з висновком про виявлення факту плагіату (компіляцій) у творі автор має право у трьохденний термін з моменту отримання інформації подати апеляційну заяву. Досліджено переваги та недоліки окремих програм та антиплагіатних інтернет-ресурсів. Відхилення наукових праць не вимагало застосування адміністративних заходів та не було причиною тролінгу молодих науковців університетською спільнотою. Для покращення імплементації принципів академічної доброчесності серед науково-педагогічних працівників створено Положення про Групу сприяння академічній доброчесності. Також для дотримання серед студентів та молодих учених Кодексу академічної етики створено інший колегіальний орган – Студентську агенцію співдії якості освіти. Стверджено, що є необхідним своєчасне і всебічне повноцінне ознайомлення науково-педагогічних, наукових та інших працівників і студентів університету з документами, що детермінує запобігання та встановлює відповідальність за академічний плагіат, конкретизує процедуру розгляду апеляцій, внесення та вилучення наукових праць із репозитарію. Необхідне подальше дослідження, аналіз антиплагіатних програм та алгоритмів в контексті валідності перевірки та оптимізації стратегій перехресної перевірки наукових і навчально-методичних праць.

Автор у статті розглядає цивілізаційні зміни спричинені інформаційно-високотехнологічним науково-технічним прогресом, які справляють глибокий вплив на всі Науково-теоретичний альманах "Грані" людського існування і неодмінно приведуть до нової економічної, соціальної, демографічної, антропологічної, ментальної і духовної ситуації в житті людства і які вже позначаються на духовності й моралі молоді, її ментальності і вірі. У статті з’ясовано, яким способом інформаційно-високотехнологічний науково-технічний прогрес, і особливо освіта, можуть впливати на ментальність молодої людини, як інтелектуального, духовно багатого спеціаліста, на її природу, на її нинішнє та майбутнє існування. Наводяться авторські визначення інформаційно-високотехнологічного науково-технічного прогресу та ментальності в умовах інформаційно-високотехнологічного прогресу.Показано, що українська нація знаходиться в стані пошуку свого шляху розвитку (цивілізаційного, духовного, культурного, ментального, економічного, політичного, суспільного) у сучасному постіндустріальному, постмодерному інформаційно-високотехнологічному світі, для інтенсифікації розвитку якого необхідно долучити як суспільні інституції, так і освітні, враховуючи ментальність нашої нації, яка має свої історичні витоки та систему цінностей, свій специфічний спосіб мислення, особливий тип світосприйняття в системі духовного життя. Тільки таким чином можна виховати молоде покоління українців — щасливе, освічене, духовно і матеріально багате, з прогресивним мисленням і ментальністю.

У статті показано, що питання соціальної інтеграції та соціальної самоідентифікації особистості в наявній науковій літературі висвітлені досить фрагментарно і переважно в рамках досліджень, присвячених проблемам ідентичності та соціальної самоідентифікації у цілому. Зʼясовано, що розкриваючи соціальні механізми інтеріоризації (як способи присвоєння цінностей) і одночасно трансформації цінностей молоддю, стає можливим дослідити цю соціальну групу у розвитку, визначити роль різних соціальних чинників в конструюванні ментальних основ молодої людини, що особливо важливо у виробленні стратегій трансформації соціальних інститутів, в тому числі освіти. Тому вивчення механізмів інтеріоризації і трансформація цінностей набуло особливої актуальності в умовах системних змін сучасного соціуму, сприяючи розширенню можливостей участі молоді в його модернізації і в збереженні його цілісності. Наголошується, що між інтеріоризацією цінностей молоддю та реформуванням суспільства існує стійкий взаємозвʼязок. Реформування суспільства включає впровадження зразків успішної соціалізації молоді, системи механізмів і засобів передачі соціальних норм, культурно-історичних цінностей новим поколінням. Аналіз соціальних детермінант інтеріоризації цінностей в сучасному суспільстві дозволяє виділити наступні особливості інтеріоризації цінностей молоддю: трансформація основних інститутів і каналів інтеріоризації цінностей; підвищення ролі ціннісно-нормативного механізму соціальної регуляції; становлення нових форм і методів соціального контролю; висока флуктуація процесів інтеріоризації, супроводжувана швидким переходом від організованих до стихійних процесів; переструктурування суспільних і особистих інтересів; становлення компетентно орієнтованої освіти; формальне збільшення автономії особистості, її простору для творчості та ініціативи, але зниження інформаційного захисту, підвищення світоглядної залежності.

У статті висвітлюються теоретичні аспекти формування моральності у сучасної молоді засобами сім’ї. Встановлено, що стансучасного суспільства відображається у цінностях та установках молоді, ародина і моральні цінності є найвищими життєвими орієнтирами у життіпідростаючого покоління. Визначено шляхи подолання проблем у подружньому житті, що сприяє формуванню особистості молодої людини.Обгрунтовано, що навчання і виховання мають вагоме значення для психічного розвитку дитини. Існує і зворотній зв’язок – просування в розвиткові має позитивний вплив на навчання і виховання. Біологічна програма розвитку мозку реалізується завжди в конкретному оточуючому середовищі, яке може сприяти чи заважати його розвитку.В історії завжди було загостреним, проте не завжди усвідомлювалося, питання зв’язку прогресу духовної культури особистості із соціальним розвитком. Історія національної самобутньої української культури віддзеркалює надзвичайну драматичність історичного буття українського народу.Cпираючись на основні положення науковців, ми дійшли висновку, що цінності сімейного життя – це головна складова становленняособистості сучасної молодої людини. Сьогодні, коли цінності сімейного життя, моральні норми сучасної сім’ї мають значний вплив на формування сучасних молодих людей, особливо гостро стоїть питання пропагандиспоконвічних духовно-моральних якостей як противаги насильству та вседозволеності.Результати дослідження дали змогу стверджувати, що сім’я є основоюрозбудови сучасного морально здорового громадянського суспільства. А майбутнє інституту сім’ї значною мірою залежить від системи загальнолюдських та сімейних цінностей. Тому важливо формувати умолодих людей правильне світосприйняття та життєві сімейні установки, орієнтовані на формування моральності.

В основі статті – аналіз українського книговидання кінця ХІХ – початку XX ст. у контексті просвітницьких процесів Буковини, а також визначення ролі різних громадських організацій та товариств у становленні національного книгодрукування; окреслення типових рис видавничої справи краю; загальна тематико-видова характеристика тогочасного друку. Видавничий спадок цього періоду досі залишається маловивченим. Комплексними є лише декілька досліджень різнонаціональної преси. Щодо українського друку, то маємо окремі книгознавчі статті початку XX ст., радянських часів (які через ідеологію не були повними), а також періоду незалежності. Проте науковці часто аналізували його через призму історії чи літератури, опускаючи власне видавничі аспекти. В історії розвитку краю у контексті австрійської приналежності виділяють два знакові періоди: Австрійський (1775–1867 рр.) та Австро-Угорський (1867–1918 рр.). Із погляду видавничої справи акцентовано увагу на другому, оскільки найбільший її розвиток припадає на 1885–1912 рр., що аргументується активізацією просвітницького руху різноманітних товариств та читалень. Найактивніші з них – «Руська Бесіда», «Руська Рада», «Союз», «Руська Школа» («Українська Школа»), «Союз руських хліборобських спілок на Буковині «Селянська Каса»» тощо. Характерною особливістю їхньої діяльності було створення мережі власних читалень, видавництв та друкарень, випуск друкованої продукції національною мовою. Видання цих організацій і стали об’єктом цього дослідження: як окремі друки, так і цілі серії, популярні упродовж багатьох років. Найвідоміші серії – «Народна бібліотека», «Спілкова бібліотека», «Бібліотека суспільних наук», «Світова бібліотека», «Бібліотека для молоді», «Крейцарова бібліотека», «Діточа бібліотека». Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, періодичні видання, спогади учасників національних рухів, тогочасних та сучасних дослідників історії преси Буковини та друку загалом.

У статті з нагоди 30-річчя кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича висвітлюється пройдений нею шлях: заснування, формування колективу, керівництва, кардинальне оновлення освітніх програм, дисциплін, забезпечення навчальною літературою. Велика увага приділена науковій роботі, методології, тематиці, діяльності наукових шкіл буковинознавства і козакознавства, захисту дисертацій, публікації наукових досліджень, використання їх у навчальній роботі.У статті простежено науковий і творчий шлях упродовж тридцятирічного періоду існування (1990 – 2020 рр.) одного з провідних підрозділів ЧНУ імені Юрія Федьковича – кафедри історії України.Ще із створенням у 1875 р. в Чернівцях австрійського університету у ньому на філософському факультеті читалася така дисципліна, як історія, в основному історія Австрії, західноєвропейська історія, при цьому згадувалося і про Україну та українців. Тільки при відновленні роботи Чернівецького університету восени 1944 р. було дозволено тимчасово створити кафедру історії УРСР, але у 1949 р. вона була об’єднана з кафедрою історії СРСР.У період хрущовської «відлиги» на прохання керівництва факультету, університету кафедру історії СРСР було перейменовано на кафедру СРСР і УРСР. Це дещо сприяло у навчальній і особливо у науковій роботі кафедри: майже всі науковці цієї кафедри перейшли на тематику з історії України.Кафедра історії України на тодішньому історичному факультеті Чернівецького державного (нині національного) університету імені Юрія Федьковича почала діяти з 1990/91 н.р. під керівництвом кандидата історичних наук (далі – к.і.н.), доцента (далі – доц.), з 1996 р. – доктора історичних наук (далі – д.і.н.), з 1998 р. – професора (далі проф.) Василя Ботушанського (по 2005 р.). У 2005 – 2015 рр. кафедру очолював проф. Олександр Добржанський, з 2016 і понині – В. Ботушанський.З 1997 по 2018 р. кафедра видавала щорічний фаховий збірник наукових праць «Питання історії України», у якому було вміщено 884 публікації.Кафедра причинилася до важливої справи – підготовки молодих фахівців-істориків, обговорюючи щороку по кілька дисертацій на предмет рекомендації їх до захисту, даючи при цьому цінні поради як з боку наукових керівників, так і з боку рецензентів.

Екологічні проблеми та невідкладність їх вирішення вимагає зміни екологічних уявлень громадян, дослідження екологічної свідомості та факторів впливу на неї. Формування в суспільстві екологічних цінностей та підвищення екологічної свідомості населення є важливим завданням державної екологічної політики. У статті розглядаються праці зарубіжних науковців, присвячені вивченню питань екологічної свідомості. Актуалізується проблема різних наукових підходів до розгляду поняття «екологічна свідомість», проводиться аналіз зарубіжної наукової літератури з даного питання. Підкреслено важливість екологічних переконань, а також їх зв'язок із соціально-демографічними характеристиками. Зокрема, такі фактори як освіта, вік, стать та політична ідеологія послідовно ідентифіковані як чинники, що корелюються з екологічною стурбованістю. Акцентовано що саме, молоді та добре освічені люди найбільш стурбовані станом навколишнього середовища, а тісний взаємозв'язок між соціальним статусом, рівнем інформованості та соціальною участю підкреслюють таку вирішальну роль, як ідеологія. Показанощо в зарубіжній науковій літературі існує проблема у визначенні терміну «екологічна свідомість» та відокремлення його від інших, схожих за змістом понять. Вивчення екологічної свідомості розвивалося іноді під іншими назвами, такими як «екологічна чутливість» чи «екологічна стурбованість». Вивчаються фактори впливу на екологічну свідомість громадян, зокрема соціально-демографічні (освіта, вік, гендерна приналежність, щільність населення на певній території та поділ населення на міських та сільських жителів) та політико-економічні (рівень доходу, ВВП на душу населення, політична ситуація та економічний рівень країни). Надаються рекомендації щодо підвищення рівня екологічної свідомості громадян.

У статті пропонується теоретичний аналіз проблеми соціальної адаптації молоді з порушеннями функцій опорно-рухового апарату внаслідок дизонтогенезу. Встановлено, що на сучасному етапі світового наукового дослідження проблеми соціальної адаптації описані в багатьох наукових здобутках, зокрема її особливості висвітлені у працях Г.Ю.Айзенка, А.Бандура, К.Левіна, Е.С.Маркаряна, Л.Філіпса та інших, структуру та компонентний склад описали Г.О.Бал, Ж.Піаже, А.А.Налчаджян, С.І.Розума та інші. Особливості соціальної адаптації людей з обмеженнями життєдіяльності та роль в цьому процесі спеціально-корекційної роботи описані у наукових здобутках Л.С.Виготського, В.В.Засенко, Є.П.Синьова, В.М.Синьова, Л.І.Солнцева, Л.І.Фомічової, А.Г.Шевцова, М.К.Шеремет та інших. У науковій літературі виокремлюються зовнішні фактори соціальної адаптації (елементи навколишнього середовища та соціум) та внутрішні чинники (індивідуальні характеристики особистості). За результатами теоретичного та експериментального аналізу встановлено, що з одного боку у молодих людей з порушеннями функцій опорно-рухового апарату існує ускладнення формування психологічних особливостей, що могли б сприяти успішній соціальній адаптації. З іншого боку особливості соціального оточення (страх перед інвалідністю, цілий ряд психологічних бар’єрів та інше) та недостатній рівень розвитку техніко-середовищних факторів також несприятливо впливають на процес соціальної адаптації досліджуваних молодих людей.

Статтю присвячено психологічній специфіці атитюдів до війни серед сучасної української молоді. Описано результати авторського емпіричного дослідження, проведеного у березні 2019 р. серед студентів (n = 126) двох регіонів – Донбасу (м. Старобільськ) та Північного Сходу (м. Чернігів) із застосуванням спеціалізованого опитувальника А. Неврюєва. Метою дослідження було виявити змістову специфіку молодіжних атитюдів до війни (у цілому як до соціального феномену), а також пов’язаність цих атитюдів із такими чинниками, як життєвий досвід та спрямованість на соціальне домінування. З огляду на отримані результати зроблено висновок, що сучасні українські студенти мають загалом критичні атитюди до війни як засобу розв’язання соціальних конфліктів. При цьому не було зафіксовано значущих відмінностей в цих атитюдах у молоді, що проживає на територіях з різним ступенем близькості до зони воєнно-політичного конфлікту на сході України. Настановлення досліджуваних щодо війни виявилися пов’язаними з орієнтацією на соціальне домінування (показниками схильності до домінування та антиегалітаризму), так само як і настановлення молоді більш потужних у військовому плані країн. З’ясовано, що атитюди до «абстрактної війни» (війни в цілому як соціального феномену) прямо чи побічно пов’язані зі ставленням особистості до конкретних воєнних конфліктів. На рівні тенденції виявлено більш позитивне порівняно з українською молоддю ставлення до війни молодих громадян Росії. Отримані результати можуть бути використані як у науково-дослідній (вивчення динаміки масової політичної свідомості, психологічних наслідків воєнно-політичних конфліктів), так і в педагогічній практиці (виховна робота з молоддю). Як перспективні напрямки подальших досліджень означено виявлення особливостей атитюдів до війни молоді інших регіонів України, представників інших соціальних груп (у т. ч. пов’язаних із військовою справою), а також розроблення відповідного українськомовного психодіагностичного інструментарію.

У статті з’ясовано роль інституційних репозитаріїв у формуванні науково-дослідницької компетентності магістрів. Здійснено порівняльний аналіз функціонування двох ресурсних баз – eSNUIR (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) та іRBNAU (Білоцерківський національний аграрний університет), що працюють на основі системи Dspace. Охарактеризовано функції, які здатна виконувати ця інформаційно-комунікаційна технологія (ІКТ) в інноваційній діяльності студентів останнього курсу. Запропоновано модель методичної підтримки інституційним репозитарієм процесу формування науково-дослідницьких навичок магістрів на різних етапах їх діяльності: при виконанні практичних завдань, що мають дослідницький характер; в індивідуальній роботі та проєктній діяльності, участі в конференціях та семінарах; підготовці та публікації тез наукової доповіді; написанні та захисті магістерської роботи. Описано особливості інституційних репозитаріїв eSNUIR та іRBNAU щодо організації та надання освітніх послуг. Шляхом опитування магістрів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та Білоцерківського національного аграрного університету засвідчено достатньо високу частотність використання респондентами ресурсів університетських репозитаріїв у науково-дослідницькій діяльності. Доведено, що функціональні переваги електронних архівів (відкритий безоплатний доступ, структурування матеріалу, зручність роботи в будь-який час, можливість розміщення власних досліджень) сприяють науковій комунікації серед магістрів. Визначено окремі недоліки в організації роботи eSNUIR та іRBNAU з метою їх подальшої корекції для забезпечення більш якісного надання освітніх послуг, які сприятимуть саморозвитку та самоосвіті магістрів, набуттю ними відповідних компетенцій. Зазначено, що напрацювання відповідних стандартів мотивує молодих науковців до розміщення в архівах своїх праць, продукуючи інноваційно-дослідницьку роботу університету.

Мета статті полягала в тому, щоб визначити тенденції підготовки наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської області. З’ясовано, що об’єктивної інформації щодо реального стану розвитку освіти і науки на тимчасово окупованих територіях України не вистачає для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Аргументовано необхідність наукових пошуків у вказаному напрямі. Визначено тенденції розвитку наукової діяльності на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області.По-перше, така діяльність має активний характер. На теперішній час лише у так званому ДНР більше 100 осіб мають фейкові дипломи доктора наук, більш ніж 400 осіб – кандидата наук. Щонайменше 4 так званих доктори юридичних наук підготовлені на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Аналіз текстів, доступних у мережі Інтернет, свідчить, що частина вказаних текстів носить не науковий, а ідеологічний характер, в них обстоюються ідеї «Російського світу», а процеси, що відбуваються в Україні, подаються у викривленому розумінні. По-друге, тенденційне сприйняття української реальності притаманно й процесу так званої вищої освіти на відповідних територіях. Теми та ідеї сумісних публікацій студентів та викладачів, формулювання питань на державні іспити свідчать про цілеспрямоване формування у молодих людей не наукового, а ідеологічного світогляду. По-третє, методологія та джерельна база деяких досліджень викликає сумніви як така, що може не відповідати не лише українським, а й загальносвітовим вимогам до якості наукових досліджень. По-четверте, спроби легітимізації процесу підготовки так званих наукових кадрів включають активне залучення науковців Російської Федерації. Вони включаються до складу редакційних колегій так званих фахових видань, запрошуються у якості офіційних опонентів на так звані захисти дисертаційних робіт, виступають провідними організаціями. Вказане дає представникам Російської Федерації змогу системно та систематично впливати на процеси підготовки так званих наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області, у тому числі й в ідеологічному та пропагандистському аспекті. Зроблено висновок, що запровадження процедури підтвердження набутих на тимчасово окупованій території України знань, вмінь, навичок та кваліфікацій має розпочинатися із визначення актуального стану системи так званих вищої освіти та наукової діяльності – коли це стане можливим завдяки відновленню над цими територіями контролю України.

У статті визначено пріоритети дослідження педагогічних конфліктів у західній науці та представлені в ній підходи і методики формування конфліктологічної культури студентів. Зазначено, що в процесі осмислення проблематики педагогічних конфліктів зарубіжні дослідники спираються на міждисциплінарний досвід вивчення конфліктології. Одним із пріоритетних напрямів таких студій стали т. зв. маргінальні групи студентської молоді (представники етнічних меншин, ЛГБТ спільноти, особи з обмеженими можливостями здоров’я тощо), які часто стають джерелами виникнення конфліктів. У статті актуалізовано підходи та методи формування конфліктологічної культури між студентами та викладачами. Схарактеризовано два основних вектори західного дискурсу щодо сутності та наслідків педагогічних конфліктів. Одна група науковців стверджує, що вони апріорі негативно впливають на розвиток освітнього процесу, тому їх виникненню треба будь-яким чином запобігати і будь-яким способом прагнути досягти компромісу між учасниками конфлікту. Друга група авторів доводить природність та регулярність педагогічних конфліктів у навчальному процесі, тому їх не можна уникнути; їх варто використовувати для формування конфліктологічного досвіду між викладачами та студентами.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

У статті висвітлено досвід реалізації експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». Акцентовано, що в Україні з 2016 року у вищих навчальних закладах (наукових установах) запроваджено нову, європейську модель підготовки наукових кадрів вищого ступеня, а саме докторів філософії (PhD). Організаційно-правовою основою реалізації цієї моделі є ліцензування освітньо-наукових програм, яке здійснює Національне агентство забезпечення якості вищої освіти. Доведено, що навчально-науковий інститут державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» має значний досвід у підготовці наукових кадрів вищого рівня в галузі науки «Державне управління» (з 2004 р. по т.ч.). В інституті функціонувала спеціалізована вчена рада К 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських дисертацій (2004–2018 рр.); спеціалізована вчена рада Д 08.866.01 з правом прийняття до захисту кандидатських та докторських дисертацій (2016–2021 рр.). З 2016 року інститут розпочав підготовку наукових кадрів за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування». За період дії експерименту з підготовки здобувачів вищої освіти ІІІ рівня (PhD) в інституті було підготовлено та захищено в разових спеціалізованих радах 14 докторів філософії. Основні напрямки наукових інтересів здобувачів вищої освіти ІІІ рівня формуються навколо пріоритетних проблем у сфері публічноуправлінської діяльності, зокрема таких як адаптація системи державного управління та державної служби до стандартів ЄС; управління інноваційним розвитком; стратегічний менеджмент в державному управлінні; антикризове управління в державному секторі; лідерство в державному управлінні; управління державними фінансами; державне управління соціогуманітарним розвитком та ін. Доведено, що в умовах перезавантаження системи публічного управління актуальність освітньо-наукової спеціальності «Публічне управління та адміністрування» не викликає сумнівів, адже вона забезпечує підготовку нової генерації управлінців, молодих, ініціативних, озброєних сучасними вміннями та навичками як до професійної діяльності в органах публічної влади, так і здатних до науково-дослідної та науково-педагогічної роботи. Визначено сильні та слабкі сторони системи підготовки докторів філософії в Навчально-науковому інституті державного управління НТУ «Дніпровська політехніка» з метою визначення перспектив подальшого розвитку та удосконалення цієї системи в умовах регіонального та національного ринку освітніх послуг.

У статті подано науково-теоретичний огляд вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених проблемі соціально-психологічного статусу молодіжних субкультур як детермінанти формування деструктивної поведінки в молодіжному середовищі. Розглядаються психологічні особливості субкультур як однієї з рушійних сил соціалізації особистості. Розкрито механізми формування молодіжних субкультур, а також проаналізовано місце молоді у кримінальних субкультурах. Здійснено аналіз соціальних відхилень поведінки особистості, які формуються під впливом молодіжних угруповань, а також аналіз теорії причин виникнення відхилень. Проаналізовано поняття «молодіжна субкультура», подано коротку характеристику її основних видів та розглянуто вплив неформальних об’єднань на цінності й моральні норми молоді. Розкрито позитивні та негативні сторони впливу субкультур на культуру української молоді, а також зроблено висновок про зв’язок неформальних угруповань з утворенням адиктивних форм поведінки у молодіжному середовищі. Виокремлено та узагальнено причини, що спонукають молодь до пошуку себе в молодіжних об’єднаннях.

У статті здійснена спроба теоретичного узагальнення сучасних наукових доробок з актуальної проблеми самоактуалізації і самореалізації особистості у юнацькому віці. Проаналізовані особливості рівня домагань та самоактуалізації студентів-психологів. Наукова розвідка презентує результати емпіричного дослідження особливостей впливу рівня домагань на прагнення до самоактуалізації особистості в юнацькому віці як важливих чинників особистісного розвитку, психічного здоров’я, можливості досягнення успіху та повнішої реалізації свого внутрішнього потенціалу.

Мета. Визначити взаємозв’язок між рівнем повсякденної рухової активності, адаптаційними резервами системи кровообігу та частотою захворюваності студентської молоді для формування мотивації підвищення рівня фізичної підготовленості, запобігання розвитку патологічних процесів в організмі та покращення якості життя студентів. Методи: аналіз наукової та науково-методичної літератури, спостереження, бесіда, анкетування, тестування. Результати. Переважна кількість студентів займаються фізичною культурою менше ніж три години на тиждень або не займаються взагалі, що позначається на частоті їх захворюваності на ГРВІ протягом року, а також супроводжується хронічними змінами в роботі серцево-судинної, дихальної і травної систем. Функціональна рухливість системи кровообігу у фізично активної молоді значно досконаліша: дозоване фізичне навантаження у них забезпечується меншою активізацією хронотропного і більшою – інотропного резерву серця. Висновки. Своєчасна об’єктивізація функціональних змін в організмі молоді дозволяє вирішити проблеми профілактичних заходів, а діагностика функціональних резервів системи кровообігу може бути здійснена простими і доступними для масових обстежень функціональними пробами; проблема адаптаційних резервів системи кровообігу молоді залежно від повсякденної рухової активності потребує подальшого вивчення для мотивації до більш активного способу життя сучасної молоді.

У статті аналізується гендерний аспект формування культури батьківства учнівської молоді, досліджується батьківство як соціальне та культурне явище, що зумовлене ціннісною складовою розвитку особистості, визначаються провідні тенденції організації гендерночутливої практики в сучасних закладах освіти. Культура батьківства визначається як компонент загальної культури молодої людини, який відбиває ступінь усвідомлення батьківського призначення в її соціальному існуванні та прояви цього в конкретній діяльності, що зумовлює передавання та розвиток духовних цінностей суспільства через дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку. Із соціально-педагогічних позицій аналізується процес формування усвідомленого батьківства як одного з напрямів скерованої соціалізації в процесі соціального виховання нової генерації. Автором виробляються пропозиції щодо запровадження гендерного підходу з метою засвоєння соціальної ролі матері та батька молоддю в освітньому середовищі, які ґрунтуються на визначених теоретичних позиціях. Доводиться, що сучасна теорія гендеру актуалізує гендерний підхід до соціальних явищ, обумовлює продуктивне засвоєння ролі матері чи батька в процесі соціалізації учнівської молоді; подолання гендерних стереотипів є основою формування виваженої моделі батьківської поведінки, зумовлює ефективне виконання цієї відповідальної ролі представниками обох статей. Пропонується інтеграція гендерного підходу до діяльності закладів освіти, позаосвітніх та культурно-дозвіллєвих установ, що сприятиме реалізації комплексної гендерної політики на основі врахування рівних можливостей всіх незалежно від статі. Акцентується увага на необхідності запровадження науково-обґрунтованих просвітницько-культурних програм із розвитку культури батьківства молоді, яке має охоплювати освітній і сучасний інформаційний простір. Підготовка фахівців є основною передумовою для ефективного запровадження гендерного підходу в процесі формування культури батьківства в освітніх установах. Вона має ґрунтуватися на компетентісній основі та креативній активності майбутніх фахівців.

У статті розглянуто економічні та педагогічні аспекти соціальної відповідальності акваріумного бізнесу, запропоновано пріоритетні напрями його розвитку з метою підтримки та оптимізації екологічного виховання учнів й студентської молоді. Обґрунтовано значення соціальної відповідальності акваріумного бізнесу для створення в закладах освіти відповідної навчально-матеріальної бази: куточків живої природи, кабінетів акваріумістики; та проведення тренінгів, майстер-класів, дитячих та юнацьких конкурсів з аквадизайну. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні сутності соціальної відповідальності в акваріумному бізнесі, її складових та впливу на учнівську молодь через інтерактивні форми екологічного виховання.