Статті в журналах з теми "Модель диверсифікації"

Досліджено проблематику формування стратегії диверсифікації підприємств на міжнародних ринках з урахуванням сучасних тенденцій та принципів. Виявлено головні причини та цілі розроблення стратегії диверсифікації у діяльності на міжнародних ринках. Визначено поняття стрижневих компетенцій для підприємств під час аналізу сильних та слабких сторін із метою визначення напряму диверсифікації. Складено основні етапи розроблення стратегії диверсифікації на міжнародних ринках із більш детальним описом кожного з етапів. Розроблено поетапну модель стратегічного аналізу диверсифікації з метою визначення ефективності корпоративної стратегії підприємства та оцінки відповідності сучасним умовам ринку. Визначено низку принципів формування стратегії диверсифікації для інноваційно орієнтованих промислових підприємств з їх подальшим описом. Розглянуто питання ефективних кордонів у процесі визначення напряму диверсифікації та оцінки ефективності запропонованого напряму диверсифікації. Використано теорію транзакційних витрат для аналізу ефективних кордонів компанії. Розкрито питання інтеграційних процесів як одного з методів диверсифікаційного росту підприємств. Уведено поняття оптимального розміру підприємства або структури підприємства в процесі оцінки ефективності запровадження розробленої стратегії диверсифікації на міжнародних ринках.

У статті узагальнено досвід професійної туристичної освіти в США і Швейцарії в рецепції українських учених компаративістів та контексті його використання в Україні. Актуальність і практична значущість проблеми зумовлена розвитком туризму як чинника полікультурного виховання особистості. Це спричинює потребу розширення і вдосконалення національної системи професійної підготовки менеджерів туризму. Виходячи з аналізу доробку вітчизняних учених-компаративістів про розвиток професійної туристичної освіти в США, з’ясовано можливості його використання для вдосконалення підготовки менеджерів туризму в Україні (моделі професійної підготовки фахівців за критерієм співвідношення між туризмом та індустрією гостинності; надання студентам широких можливостей щодо вибору профілю і спеціальності навчання відповідно до їхніх інтересів і здібностей; динамізм, гнучкість організації освітнього процесу у вишах та його здатність до модернізації відповідно до суспільних запитів і викликів ринку праці; міждисциплінарність і науково-дослідницька спрямованість процесу професійної підготовки тощо). Швейцарська модель туристичної освіти вважається однією з найкращих у Європі завдяки покладеним в її основу засадам диверсифікації освітніх послуг; цілеспрямованому переформатуванню переліку професійних кваліфікацій та оновленню змісту освітніх програм відповідно ринку праці; тісної співпраці профільних закладів освіти з галузевими організаціями і громадськими інституціями тощо. Зважаючи на актуалізовані наукові парадигми та концепти реформування системи освіти України, використання досвіду США і Швейцарії є ефективним і перспективним для розвитку і вдосконаленні національної моделі професійної підготовки майбутніх менеджерів туризму.

Мета. Метою дослідження є обґрунтування доцільності використання маркетингового менеджменту в сільськогосподарських підприємствах для забезпечення їх конкурентоспроможності. Методологія / методика / підхід. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження для збору, аналізу, оцінки інформації, представлення результатів та формування висновків використано діалектичний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, порівняння, економіко-математичне моделювання (балансово-оптимізаційна модель), графічний та узагальнення. Результати. Обґрунтовано, що маркетинговий менеджмент, як важливий складник антикризового управління, доцільно запроваджувати в сільськогосподарських підприємствах для пошуку найбільш перспективних напрямів їх діяльності відповідно до умов зовнішнього середовища з метою забезпечення їх конкурентоспроможності. Доведено ефективність і перспективність виробництва органічної продукції в Україні, що сприятиме покращенню економічного, соціального й екологічного стану країни. Запропоновано сільськогосподарським підприємствам застосовувати стратегію повної або часткової диверсифікації діяльності на основі ведення органічного сільського господарства. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо оптимізації виробничої структури галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з орієнтацією на потреби ринку та дотриманням принципів стійкого розвитку запропоновано використовувати балансово-оптимізаційну модель, сутність якої полягає в розрахунку вартості валової продукції за умови використання різних варіантів унесення добрив при вирощуванні сільськогосподарських культур. Оригінальність / наукова новизна. Удосконалено науковий підхід до використання маркетингового менеджменту в сільськогосподарських підприємствах, який передбачає застосування методів економіко-математичного моделювання щодо виробництва сільськогосподарської продукції на основі органічного землеробства, що сприятиме забезпеченню їх конкурентоспроможності. Практична цінність / значущість. Практична цінність досліджень полягає в розробленні конкретних рекомендацій щодо прийняття обґрунтованих управлінських рішень із питань оптимізації виробничої структури галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з орієнтацією на потреби ринку та дотриманням принципів стійкого розвитку.

У статті основну увагу зосереджено на тенденціях та особливостях структурної диверсифікації економіки європейських країн. Зазначено, що диверсифікація є не стільки метою, скільки наслідком економічного зростання і ініціюють його структурних змін, що відбуваються на основі стимульованих урядами процесів творчого руйнування з використанням інструментів сучасної структурної політики. Встановлено чинники, які впливають на диверсифікацію економіки. Основну увагу акцентовано на зміні глобальних трендів розвитку європейських країн, а саме перехід до постіндустріального технологічного укладу, який базується на випереджаючому розвитку сфери послуг та зменшенні частки індустріального сектора (сільського господарства та промисловості у ВВП). Проаналізовано зміни в структурі економіки країн-членів ЄС упродовж 2010-2018 рр. за часткою у ВВП та зайнятості за трьома секторами економіки *первинним, вторинним та третинним). Результати аналізу свідчать, що до п’ятірки лідерів за часткою третинного сектору у ВВП увійшли Люксембург, Кіпр, Мальта, Франція та Нідерланди, а аутсайдерами у рейтингу країн за цим показником виступають Ірландія, Чехія, Румунія, Угорщина і Словенія. За часткою зайнятих в третинному секторі економіки до п’ятірки лідерів увійшла Великобританія, де 80,8% зайнятого населення працює у сфері послуг. Здійснено аналіз структури зайнятих в розрізі галузей сфери послуг в країнах-членах ЄС у 2018 р. Результати аналізу свідчать, що в країнах-членах ЄС відбувається прискорений розвиток тих секторів економіки, які забезпечують значний внесок у підвищення продуктивності праці, зайнятості населення та дають змогу отримувати технологічні переваги над конкурентами. Акцентовано значну увагу на тому, шо саме кардинальна зміна технологій виробництва та активізація інноваційних процесів є визначальними чинниками становлення нового технологічного укладу та забезпечують економічне зростання країн загалом.

У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.

У статті розглядаються особливості застосування компетентнісного підходу в процесі професійного розвитку працівників освіти на сучасному етапі.Представлені матеріали є логічним продовженням попередніх робіт автора, в яких аналізується компетентнісний підхід як методологія професійної підготовки у вищій школі. Певні висновки та узагальнення зроблені на основі наукових джерел, оприлюднених після 2014 р., коли набув чинності Закон України «Про вищу освіту» та почалися суттєві якісні зміни в системі вищої освіти України, що тривають до цього часу. Увага акцентується на висвітленні компетентнісного підходу як методології створення індивідуальних траєкторій удосконалення професіоналізму кожного працівника освіти в процесі підвищення кваліфікації. Підґрунтям для цього є самооцінювання професійної компетентності згідно з вимогами Закону України «Про освіту» та інших підзаконних актів. Доведено, що в основі цієї процедури повинна бути спеціально створена компетентнісна модель професійного розвитку педагогічного працівника та окремі педагогічні технології, метою яких є формування або поліпшення певної компетентності за результатамипроведення самооцінювання. Окрему увагу приділено також дотриманню принципу комплексного оцінювання професійної компетентності та її складовихяк умови досягнення запланованих результатів навчання, наведені спеціальні приклади. Наголошується на необхідності створення відповідних педагогічнихтехнологій саме в системі післядипломної педагогічної освіти, що набуло своєї актуальності в умовах диверсифікації процесів підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних кадрів. Увага акцентується на необхідності формування системного бачення процесів оцінювання окремих компетентностей в осіб, що здійснюють викладацьку діяльність і є суб’єктами надання освітніх послуг у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан економіки України характеризується значними соціальноекономічними трансформаціями. Деякі з яких негативно вливають на якість життя населення. Для впровадження інновацій у виробничі процеси, оновлення основних засобів, нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки, покращення життя населення необхідно активізувати інвестиційні процеси в країні. Постановка проблеми. Для відновлення економічного зростання, підняття на більш високий рівень забезпечення соціальних стандартів необхідна модель управління економічними процесами, в основі якої знаходяться інвестиції. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед вчених, що займаються проблемами інвестицій, інвестиційного потенціалу варто виділити І. Ю. Бережну, В. Бочарова, С. Заїку, Ф. Тумусова, Т. Г. Шамоту та інших вчених. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Залишається дискусійним питання змісту самого поняття інвестиційного потенціалу, впливу на нього динаміки освоєних інвестиційних та заходів державного впливу. Постановка завдання. Для нарощування інвестиційного потенціалу України необхідно стабілізувати політичну та макроекономічну ситуацію в країні, сприяти на державному рівні оновленню на інноваційних принципах матеріально-технічної бази, розвитку персоналу за допомогою збільшення та диверсифікації інвестицій. Виклад основного матеріалу. У статті висвітлені погляди вчених на інвестиційний потенціал, обґрунтовано, що інвестиції є важливим чинником нарощування інвестиційного потенціалу. Проаналізовано динаміку процесу інвестування в національній економіці, перспективні напрями державного регулювання щодо нарощування інвестиційного потенціалу. Висновки. Для України розміщених капітальних інвестицій недостатньо для позитивних зрушень в економіці. При збільшенні обсягів інвестицій в національну економіку можливо було б забезпечити збільшення темпів економічного зростання та покращення соціальних стандартів. Тому необхідно вжити на рівні держави дієвих заходів щодо створення єдиної цілісної системи державного управління процесами формування та реалізації інвестиційного потенціалу, які б сприяли залученню вітчизняних та іноземних інвестицій, підвищували ефективність їх використання.

Швидке запровадження у навчально-виховний процес інноваційних технологій та підходів, рішуча відмова від формалізму, застарілих форм, методів і засобів педагогічної діяльності, тісний зв’язок науково-дослідної роботи з практикою господарювання в країні – саме це дає підставу стверджувати, що сьогодні у вищій освіті України народжується якісно відмінний тип навчальних закладів, які пристосовані до нових умов діяльності.Складова освітньої реформи в Україні безпосередньо пов’язана з процесом становлення відкритості системи освіти, який зумовлює її зорієнтованість на цілісний неподільний світ і його глобальні проблеми, усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, національними над класовими, інтеграцію у світові освітні структури. Принцип відкритості слід розуміти як вимогу подолання ідеологічної зашореності освіти, необхідність її деполітизації та департизації. У цьому плані можна, безперечно, вважати, що закрита школа, як і закрите суспільство, підпорядковані єдиним вимогам і єдиній ідеології, в цілому не здатні до розвитку.Розвиток систем відкритого освітянського простору і здійснення нової не обмежуваної концепції освіти мають найяскравішу гуманістичну спрямованість, бо своїм головним завданням визначають створення системи безперервної освіти, тобто надання “повних і рівних можливостей освіти”, забезпечення “ідеалу доступності освіти для всіх”. Безперервна освіта для всіх означає відкрите й доступне високоякісне навчання протягом усього життя людини і має за мету надати кожній людині найширший вибір шляхів та методів, зокрема нові інформаційні технології, з тим, щоб сприяти і диверсифікації освітніх послуг, і освіті та навчанню “без кордонів”.Безперервність освіти для нашої держави означає також забезпечення можливостей доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються; постійне поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, цілісності й наступності навчання та виховання; перетворення здобуття освіти на процес, що триває все життя людини [1].Феномен відкритої освіти виник невипадково. Він є закономірним результатом глибинних змін, що відбулися у світі протягом другої половини ХХ століття, і ґрунтується на новому розумінні світу і людини. Звичайно, що перехід до моделі відкритої освіти потребує принципових змін в організації, змісті та структурі всієї системи освіти, хоча при цьому форми, методи й, власне, сама структура традиційної освіти зберігаються. Йдеться, скоріше, про цільове емоційне насичення перспективними елементами нової системи. Сьогодні суспільство докорінно змінює своє розуміння освіти як системи.Модель відкритої освіти передбачає, зокрема, вільне користування сучасними інформаційними ресурсами, особистісну спрямованість процесу навчання, розвиток інформаційної культури, процес постійного пошуку і змін, формування нових орієнтацій та мети, партнерство викладача та студента, відкритість освіти до майбутнього, інтеграція всіх способів освоєння світу, розвиток і введення в освітні процеси синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв'язок людини, природи і суспільства [2].Одним із перспективних напрямів ми вважаємо широке запровадження в навчальний процес методики дистанційного навчання на основі комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Ця нетрадиційна, відкрита форма освіти, яка ефективно діє в ряді розвинених країн світу, відкриває широкі перспективи для індивідуалізації навчально-виховного процесу, розкриття творчого потенціалу кожного студента.Дистанційне навчання є технологією, за якою в освітньому процесі застосовуються кращі традиційні та інноваційні засоби як форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.Дистанційна освіта відкриває широкі перспективи для залучення до освіти осіб, які з різних причин не мають змоги скористатися традиційними формами навчання. Вони можуть слухати лекції провідних фахівців, брати участь у семінарах, користуватися електронною бібліотекою, складати в інтерактивному режимі заліки, екзамени.Навчання проводиться із застосуванням новітнього програмного забезпечення на основі сучасної комп’ютерної бази, яка включає комп’ютерні класи, виділений канал Інтернет.Вихованню нових генерацій молодих людей, упевнених у власних силах, з новим мисленням і баченням перспектив розвитку галузі має прислужитися розроблена й реалізована нова модель неперервної інноваційної гуманітарної освіти.Визначальною рисою є постійне вдосконалення навчально-виховного процесу. Наочне свідчення цього – посилена увага до запровадження інноваційних технологій, нових форм, методів, засобів навчання, розрахованих передусім на індивідуальний підхід до кожного студента.Модель відкритої освіти традиційно формувалася, виходячи не тільки із суспільних потреб у знаннях та їх використанні, а й із суспільного усвідомлення найдоцільніших форм і технологій цілеспрямованої передачі майбутньому спеціалістові необхідних знань, умінь, навичок. На сучасному етапі розвитку такий підхід вже не може задовольнити вказаних потреб і втрачає свою перспективність. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність рішучого перегляду самої системи глобальних цілей освіти, зміни її стратегічних пріоритетів з перенесенням акценту зі знань спеціаліста на його людські, особистісні якості.Цей перехід від знаннєвої до особистісної орієнтації цілей і змісту освіти є тільки однією з передумов гуманізації і гуманітаризації професійної освіти. Другою її передумовою слід вважати широку демократизацію суспільних процесів і рішучу відмову від пануючої ідеології, що докорінно змінило ціннісні критеріальні підходи до сучасної освітньої парадигми. Згідно з ними система освіти повинна розглядатися як сфера обслуговування людини, яка забезпечує найбільш оптимальні засоби її розумового, почуттєвого і практичного розвитку [3].Неперервна гуманітарна освіта – ключовий елемент нового педагогічного мислення, який змінює погляди на характер і суть навчально-виховного процесу, в якому і студенти, і викладачі мають виступати суб’єктами професійного розвитку і творчості. Слід наголосити, що під педагогічним мисленням викладача розуміють особливості розумової діяльності, зумовлені характером його професійної діяльності.Вищеназвані аспекти гуманітаризації професійно-педагогіч­ної освіти визначають загальний педагогічний підхід до перебудови системи методичної підготовки викладача. Безсумнівно, що розробку методичної системи необхідно розпочати з переосмислення цілей навчання. Адже викладачеві важко вибрати методично правильні засоби і форми навчання, адекватні освітнім цілям, не конкретизувавши самі цілі. Одночасно і діяльність студента у процесі навчання може бути активною тільки тоді, коли у змісті навчання студент побачить переконливі для нього цілі – ті, що пов’язані з наступною професійною діяльністю.Стратегічною метою залишається формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості викладача, важливою якістю якої є високий професіоналізм. Але реалізація цієї мети на попередньому етапі реформування освіти не відповідала повною мірою самій природі особистості, що вело до неузгодженості цілей і результатів навчання та виховання. Відродження духовності в освіті є тією першоосновою, на якій можлива не лише орієнтація викладача на розв’язування завдань розвитку особистості студента, але й формування у студентів глибокого інтересу до саморозвитку, самоосвіти і самовиховання, вироблення в нього потреби у педагогічному самопізнанні [4].Вирішенню проблеми гуманітаризації вищої освіти багато у чому сприяє включення у навчальні плани дисциплін культурологічного циклу, зокрема, “Українська та зарубіжна культура”, “Історія мистецтв”, “Культурологія”. Ці дисципліни повинні сприяти формуванню у студентів аналітичної та інтегруючої структури свідомості, розвитку інтелекту і творчих здібностей.Досвід викладання курсу “Українська та зарубіжна культура” у вищому технічному навчальному закладі дозволяє стверджувати, що використання тільки традиційних методів навчання не дає бажаних результатів. Значний обсяг, складність і різноманітність матеріалу при обмеженій кількості навчальних годин не дозволяє в рамках лекційних і практичних занять розвивати у студентів пам’ять, мислительні операції аналізу і синтезу, навчити використовувати необхідний культурологічний апарат.Результати соціально-психологічних досліджень свідчать про те, що в пам’яті людини залишається біля 10% інформації, яку вона слухала, 50% того, що вона змогла побачити, 90% інформації, що вона відтворила сама особисто. Саме тому пасивне сприйняття лекцій веде, як правило, до репродуктивного відтворення матеріалу. Процес контролю повинен бути замінений активним творчим навчанням, яке направлене на безпосередню участь студентів у процесі передачі і засвоєні знань [5].Інформаційне забезпечення студентів можливістю вільного доступу до необхідної навчальної, наукової, культурологічної інформації – необхідна умова вільного розвитку особистості (зрозуміло, при дотриманні об'єктивності й наукової вірогідності фактів, що викладаються). Важливо також, щоб кожен студент мав можливість розвитку своїх природних нахилів і здібностей. Розвиваючий характер навчання і виховання стимулює в людині здатність до відкритості, до широкої комунікації, розвитку здатності до самостійного мислення, аналізу, прийняття рішень. Інтелектуальний розвиток молоді повинен бути спрямований на виховання вільної особистості.Методика навчання “Української та зарубіжної культури” у межах дистанційних курсів суттєво впливає на формування більш високого рівня мотивації навчання, орієнтації на самостійну роботу, містить засоби навчання і сприяє максимальному використанню групових методів діяльності студентів [6].З огляду на це, а також враховуючи необхідність становлення методичних аспектів неперервної гуманітарної освіти, перед вищою школою постали нові нетрадиційні завдання щодо впровадження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян; забезпеченню пріоритетності розвитку людини; виведенню освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; входженню України в світове інформаційне суспільство, шляхом використання нових технологій та відповідних технічних засобів комунікації; реалізації інноваційних заходів щодо демократизації та гуманітаризації доступу громадян до вищої освіти.Сучасний рівень розвитку комп’ютерної техніки і програмного забезпечення дає широкі можливості щодо модернізації та підвищення ефективності навчання. Використання кращих традиційних та інноваційних засобів і форм у навчальному процесі урізноманітнює його, підвищує якість засвоєння матеріалу, автоматизує процес навчання та контроль знань.

Мета дослідження - визначити відмінності впровадження моделі франчайзингу туристичними операторами на європейському та українському ринках. Дизайн/Метод/План дослідження. Теоретичний підхід, що ґрунтується на узагальненні, системному й порівняльному аналізі. Застосовані контент-аналіз, статистичний, графічний і табличний методи. Результати дослідження. Охарактеризовано моделі ділового франчайзингу найбільших багатопрофільних туристичних операторів масового туризму в Україні. Визначено загальні умови здійснення туристичної діяльності на принципах ділового франчайзингу для туристичних агенцій. З’ясовано відмінності моделей ділового франчайзингу на європейському й українському ринках. Франчайзинг визначено механізмом мультиплікації бізнесу й кооперації можливостей, спрямованих на активне просування туристичного продукту на цільовий на ринок. Практичне значення дослідження. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у можливому їх застосуванні туристичними агенціями при прийнятті рішення про приєднання до франчайзингової мережі й туроператорами при вирішенні питань диверсифікації прогнозованих ризиків бізнесу. Оригінальність / цінність / наукова новизна дослідження. Новизною проведеного дослідження є уточнення умов провадження туристичної діяльності на засадах франчайзингу в країнах Європи й, зокрема, в Україні, виділення відмінних рис моделі європейського ділового франчайзингу, які полягають у чітко визначеній вертикально інтегрованій структурі управління, сильному національному маркетинговому менеджменті, корпоративній підтримці ведення бізнесу, довгостроковості франчайзингових угод, результативній системі франчайзі. Перспективи подальших досліджень / обмеження дослідження. Внаслідок економічної кризи в туристичному бізнесі перспективним напрямом подальших досліджень з цієї проблематики є пошук шляхів стабілізації діяльності мережевого бізнесу в туризмі. Викликає інтерес зміна фінансового стану туристичних агентств після отримання або припинення статусу франчайзі. Тип статті - теоретичний.

У статті розглядається процес диверсифікації банківських послуг, виокремлюються проблеми і перспективи розвитку лізингу та факторингу в Україні як наявних пріоритетних напрямів урізноманітнення нетрадиційних видів банківських послуг. Визначено, що виробляючи модернізацію кредитних продуктів банків, українські комерційні банки намагаються запозичувати успішні європейські бізнес-моделі і застосувати їх, однак це не найуспішніший варіант. Безумовно, необхідно спиратися на досвід створення різних фінансових сервісів Європи, США та Азії, ринку Private Banking & Wealth Management, щоб не повторити помилок. Однак створення нових кредитних продуктів буде успішним, якщо дані продукти будуть адаптовані саме для української банківської системи. Також виокремлено всі переваги кредитного овердрафту, Інтернет-посередництва, Інтернет-банкінгу, GSM-банкінгу, телефонного банкінгу, ко-брендінгу, call-центрів. Окрім цього визначено основні новації карткових технологій – безконтактні електронні платежі за технологією PayPass від MasterCard та технологією NFC (Near Field Communication).

У статті проведено аналіз теоретичного підґрунтя антикризового управління діяльністю підприємств туристичної галузі в умовах протидії невизначеностям діяльності, спричиненим пандемією COVID-19. Авторкою підкреслено, що найбільш уразливою сферою є масовий міський туризм, який у 2020 р. зазнає все більших утрат через протипандемічні заходи міжнародної спільноти та урядів кількох країн. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність формування та впровадження ефективної системи антикризового управління, що є ключовим питанням для підприємництва. Визначено, що реалізація антикризової стратегії диверсифікації діяльності компанії, яка передбачає взаємодію різноманітних методів, інструментів та технологій управління, забезпечуючи при цьому координацію, узгодженість функцій управління та мінімізацію втрат підприємства. Ідентифіковано основні інструменти антикризового управління фінансовим складником діяльності підприємства: бізнес-планування, лізинг, франчайзинг, бюджетування, стратегічні та дорожні карти, інноваційні моделі продажів та контролінг. Актуальність застосування цих інструментів управління автором пояснюється зміною цілей і завдань, які стоять перед фінансовими менеджерами. Глобальний характер нестабільності економіки на сучасному етапі, загрози та можливості, які вона породжує, вимагають зміни характеру антикризового управління та інструментів розроблення і реалізації його стратегії. У сучасній практиці антикризового менеджменту часто пріоритет надається механізмам та інструментам негайного реагування, які усувають та пом’якшують негативні наслідки кризи, але не створюють умов для розвитку. Особливості кризових процесів вимагають використання нових інструментів для розроблення та реалізації стратегії антикризового управління, здатної запобігти та пом’якшити не лише негативні наслідки кризи, а й використовувати свої можливості для функціонування підприємства після кризи. Установлено, що обґрунтування вибору антикризової стратегії диверсифікації діяльності підприємства та її розвитку передбачає врахування взаємозалежних, різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх чинників та стадій життєвого циклу підприємства.

У статті аналізуються проблеми трансформації освіти в умовах глобалізації. Автор акцентує увагу на тому, що глобалізація, як об’єктивний процес зрощення національних економік, культур, соціальних систем, відбувається на фоні інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошено на тому, що розглядати процеси трансформації освіти неможливо поза даним контекстом. В ході дослідження з’ясовано, що основними причинами трансформації освіти виступають цивілізаційні зміни, соціально-економічні процеси у глобалізованого суспільства, стрімкий розвиток інформаційних технологій, наслідком чого є формування відкритого освітнього простору. Охарактеризовано основні напрямки освітньої трансформації з огляду на ефекти та ризики, що їх супроводжують. Встановлено, що на сучасному етапі глобалізації основними тенденціями змін виступають процеси диверсифікації, соціалізації та демократизації освіти. Описуючи особливості змін, авторкою наголошено, що глобалізаційні процеси знаходять відображення як у змісті освітнього процесу, так і у формах його організації. Відбувається формування глобальної освітньої моделі, яка сама може виступати критерієм глобалізації.

Стаття присвячена розкриттю тенденцій та особливостей розвитку недержавної вищої школи у світовому вимірі. На основі історіографічного аналізу з’ясовано ступінь розробленості вибраної проблеми та підтверджено, що розвиток недержавного сектору вищої школи належить до сучасних трендів глобального ринку освітніх послуг. З використанням термінологічного аналізу уточнено ключові поняття дослідження. Завдяки ретроспективному аналізу еволюції світового освітнього простору представлено історичні аспекти розвитку недержавних закладів вищої освіти у ХХ столітті. За допомогою синхронного аналізу перебігу інноваційних процесів у світовому освітньому просторі розкрито регіональні та сутнісні особливості розвитку недержавного сектору вищої школи у різних країнах світу. Методом синтезу узагальнено основні переваги та недоліки недержавних закладів вищої освіти у світовому вимірі на початку ХХІ століття. Показано домінування недержавного сектору вищої освіти за кількісними характеристиками та якістю освітніх послуг. Охарактеризовано типи закладів вищої освіти недержавного сектору, розповсюджених у різних країнах світу. Окреслено особливості елітних приватних університетів та вищих шкіл, спрямованих на масовізацію освіти. Розкрито значення позитивного досвіду високорозвинених країн під час розроблення освітніх моделей у різних країнах світу. Розкрито посилення таких тенденцій у розвитку недержавної вищої школи на початку ХХІ століття, як: лібералізація, демократизація, модернізація університетської автономії, диверсифікація, елітаризація, комерціалізація, інтеграція, міжнародна координація. На підставі методу узагальнення представлено результати, висновки та перспективи розроблення вибраної проблеми.

Мета статті полягає у напрацюванні моделі класифікаційної характеристики юридичної відповідальності держави. У статті подається класифікаційна характеристика юридичної відповідальності держави. Наголошено, що види юридичної відповідальності держави, з одного боку, відображають загальнотеоретичні підходи до класифікації видів юридичної відповідальності як такої, а з іншого боку, виявляють специфіку саме держави як універсальної політико-правової організації суспільства. Зазначається, що відповідно до критичного аналізу вищенаведених класифікаційних підходів до осмислення такого правового феномена основними видами юридичної відповідальності держави слід визнати: за сферою прояву: позитивну та негативну відповідальність; залежно від правопорядку, в межах якого вона інституціалізується та проявляється: національну та міжнародну; за суб’єктом прояву (перед ким конкретно держава несе відповідальність): відповідальність перед особою, суспільством, іншими державами, нинішніми та прийдешніми поколіннями; за галуззю закріплення: конституційно-правову, міжнародно-правову, цивільно-правову відповідальність; залежно від наявності судової чи позасудової інстанції настання і визначення: судову та позасудову відповідальність; залежно від процесуально-правової забезпеченості: процесуально забезпечену та процесуально незабезпечену; залежно від нормативно-правового рівня фіксації: передбачені конституційними та/або законодавчими нормами; залежно від наявності чи відсутності власної вини: відповідальність власне держави (як цілісного апарату) та відповідальність держави за дії державних органів чи їх посадових осіб (субсидіарну). Зроблено висновок, що видове розмаїття юридичної відповідальності держави не є сталим, а відображає динаміку розвитку генерального інституту юридичної відповідальності, а також втілює тенденції юридизації суспільного життя, межі державного втручання у суспільні справи, диверсифікацію державних функцій та тенденції (і можливості) їх делегування на супранаціональний (міжнародний) чи субнаціональний (громадянського суспільства) рівні.

Розкрито сутність державної інвестиційної політики та принципи її здійснення. Досліджено стан проведення інвестиційної полі- тики держави та наведено заходи держави в напрямі покращення реаліза- ції ефективної інвестиційної політики. Зазначено, що державна інвестиційна політика є одним із заходів від- повідних органів державної влади в напрямі ефективного здійснення ін- вестиційних процесів з метою забезпечення сталого економічного розвит- ку країни, основними елементами якої можна визначити мету і завдання політики, економічний ефект, що очікується від її реалізації, склад пріо- ритетних сфер і об’єктів інвестування, принципи формування та реаліза- ції інвестиційної політики. Визначено, що головна мета державної інвестиційної політики поля- гає у залученні інвестицій в обсягах, що забезпечать реалізацію процесів диверсифікації виробництва та розширеного відтворення економіки, а ре- зультатом ефективної державної інвестиційної політики є створення умов для переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, який неможливий без динамічного розвитку законодавства, для стимулю- вання інвестицій. Раціональне залучення інвестицій сприяє зростанню ВВП. Встановлено, що основною метою управління інвестиційною діяльніс- тю є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії та створення сприятливого інвестиційного клімату, в процесі ре- алізації якої інвестиційне управління спрямоване на розв’язання низки найважливіших завдань, таких як забезпечення високих темпів економіч- ного розвитку країни, створення високотехнологічного інвестиційного комплексу, підвищення технічного рівня виробничого апарату, максимі- зація доходів від інвестиційної діяльності, мінімізація інвестиційних ри- зиків, визначення шляхів прискорення інвестиційних програм, створення конкурентоспроможних експортних виробництв, забезпечення в країні фінансової стабільності в процесі здійснення інвестиційної діяльності, по- зитивних структурних змін в економіці, подолання диспропорцій, струк- турно-технічної незбалансованості економіки. Доведено, що завдяки продуманій інвестиційній політиці держави, можна здійснювати структурну перебудову економіки, підвищуючи її рі- вень міжнародної конкурентоспроможності та збільшуючи експортний потенціал.

Процеси глобалізації, розвитку конкуренції, використання нових систем управління вимагають постійної адаптації логістичної системи підприємства до умов внутрішнього та зовнішнього середовищ. Логістична стратегія визначає зв’язок між стратегією розвитку організації та операційними стратегіями в частині логістичної політики підприємства та логістичних завдань, які визначені поточними планами діяльності. Місце логістичної стратегії визначається між довгостроковими рішеннями підприємства (місія підприємства, логістична місія, корпоративна стратегія, виробнича стратегія, маркетингова стратегія, логістична концепція) та рішеннями тактичними й оперативними (логістичні технології, системи, підсистеми, модулі, бізнес-процеси, операції та функції, інформаційне забезпечення). Найбільшою проблемою, з якою бізнес зіткнувся під час поширення COVID-19, був зрив ланцюгів поставок. Більшість компаній усвідомили, наскільки вразливі їхні ланцюги поставок, прийняли рішення про диверсифікацію, знайшли нових постачальників. Окрім того, нові технології стали в нагоді для компаній у цей період. У статті розглядаються зміни в логістичних процесах, які були викликані пандемією, проаналізовані інноваційні технології, які доцільно використовувати у сфері логістики в сучасних умовах цифровізації процесів. Зокрема, приділяється увага особливостям використання технологій Big Data Analytics, Machine Learning і Internet of Things. Визначено основні переваги та обґрунтовано їх ефективність у логістиці. Доведено, що важливим поряд із впровадженням інноваційних технологій є формування нових бізнес-моделей, інтегрування в діяльність рішень по штучному інтелекту, застосування цифрових двійників тощо. Використання автоматизованої системи управління логістикою дозволить не лише оптимізувати роботу, упорядкувати комунікацію, контролювати та скорочувати витрати, а й забезпечить довгострокову конкурентоспроможність компанії.

У статті узагальнені питання, що стосуються соціально-економічного розвитку сільських територій. Систематизація літературних джерел та підходів до вирішення проблеми розвитку і функціонування територій на селі свідчить про те, що потребують необхідності вивчення питань, що стосуються з’ясування основних тенденцій розвитку сільських територій в країнах Європи, а також обґрунтування перспектив розвитку сільських територій на Україні. Відповідно метою статті є вивчення особливостей соціально-економічного розвитку сільських території в країнах ЄС та вивчення пріоритетів соціально-економічного розвитку сільських територій для України. Методологічним інструментарієм дослідження слугували: метод аналізу і синтезу, абстрактно-логічний метод, графічний метод. Вивчення особливостей європейського досвіду соціально-економічного розвитку сільських територій дало змогу з’ясувати, що в європейських країнах діють такі моделі розвитку як галузева, особливостями якої є вирівнювання доходів з іншими галузями, збільшення масштабів виробництва та його інтенсифікація, перерозподільча, що передбачає скорочення відмінностей між відсталими сільськими та міськими районами та територіальна, яка орієнтована на використання внутрішнього потенціалу сільських територій та підтримку інвестицій у сільськогосподарське виробництво. У статті встановлено, що основними тенденціями соціально-економічного розвитку сільських територій європейських країн є диверсифікація виробництва, збереження ландшафтів сільських територій, поліпшення соціальної та технічної інфраструктури на селі, сільський туризм, спеціалізована система кредитування та страхування, державна підтримка та спеціально створені фонди. З’ясовано, що в країнах Європи діють такі фонди, як Європейський сільськогосподарський фонд регіонального розвитку сільських районів, Європейський фонд соціального розвитку, Європейський фонд морського і рибного господарства, Фонд згуртування. В дослідженні визначено, що для України основними пріоритетами соціально-економічного розвитку сільських територій є включення землі у матеріально-грошовий обіг, здійснення трансакцій із землею, врахування оціночних показників, розширення міжнародних коридорів, дотримання концепції сталого розвитку, збільшення додаткових капіталовкладень, зменшення енергозатрат на виробництво продукції, впровадження результатів наукових досліджень у практику, посилення ролі місцевого самоврядування, ведення дотаційного господарювання, кваліфікована підготовка і перепідготовка кадрів, інвестиційна привабливість ведення виробництва, впровадження синергетичного підходу, розширення ринків збуту сільськогосподарської продукції, регулювання рентних платежів у різних агрокліматичних зонах тощо. Результати дослідження можуть бути використані в діяльності органів місцевого самоврядування та регіонального розвитку.

У науковій статті обґрунтовано значення міжнародних механізмів протидії пропаганді війни. Визначено правові механізми, які втілюються в нормах міжнародно-правових актів та мають загальнообов'язкове значення для міжнародної спільноти, яка приймає та ратифікує такі акти в національних законодавствах; організаційні механізми формуються у вигляді різних форм взаємодії суб'єктів міжнародного права у сфері протидії пропаганди війни, зокрема у вигляді різноманітних стратегічних програм ООН, конференцій та інших моделей відносин суб'єктів міжнародного права; інституційні механізми, які реалізуються в конкретній діяльності окремих структурних підрозділів ООН, регіоналах та інших організаціях, метою яких є протистояння пропаганді війни, або які наголошують на тому, що це є одним із напрямів їх діяльності, зокрема Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд тощо. Автор зазначає, що правове закріплення будь-яких механізмів, заходів, засобів міжнародно-правової відповідальності чи заходів протидії пропаганді війни обов'язково повинно мати відповідний супровід на рівні національного законодавства. Ефективність лише міжнародно-правового переслідування буде недостатньою без наявності легальних підстав застосування до особи, яка скоїла злочин у вигляді пропаганди війни, заходів державного примусу в межах кримінального переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності. Лише це характеризуватиме ефективність системи протидії таким злочинам. Автор констатує той факт, що пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення інформаційної та гібридної війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за вказаний вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації та виокремлення нових складів злочину, наприклад, «інформаційний тероризм»; «кібертеро-ризм»» «інформаційна війна». У статті проаналізовано, що запровадження стандарту ISO/IEC 27032 суттєво підвищить моніторингові, аналітичні та наглядові можливості вітчизняних правоохоронних органів у сфері протидії та кримінального переслідування за скоєння злочинів із пропаганди війни. Визначено, що основна цінність Резолюції Парламенту ЄС від 23.11.2016 року в тому, що вона закріплює на загальноєвропейському рівні наступні важливі аспекти реалізації політики із протидії пропаганди війни, які повинні застосовуватись в Україні. Обґрунтовано необхідність підвищення інтенсивності міжвідомчої співпраці та її закріплення на рівні Стратегії взаємодії України та ЄС у сфері протидії пропаганди війни. Зокрема доцільно розширити співпрацю з такими інституціями: East Strat Com Task Force, The European Centre of Excellence for Countering Hybrid Threats; The NATO Strategic Communications Centre of Excellence

Через всесвітню коронавірусну пандемію, відбувається скорочення виробництва, зниження купівельної спроможності населення, зростання безробіття. Підприємства, при достатніх матеріальних, людських, часових та інформаційних ресурсів, переходять на новий рівень управління здійснення господарської діяльності, перебудовуються на менш вразливі форми ведення господарської діяльності, реорганізацію або об’єднання із іншими суб’єктами господарювання. Тому, виникає необхідність у створенні моделі управління, яка б задовольнила забезпечення діяльності необхідним обсягом фінансових ресурсів для здійснення діяльності у такій кризовій ситуації. Запропонована схема формування моделі управління фінансовими ресурсами має враховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності тощо, для досягнення позитивних результатів.

Однією з найгостріших проблем, які можуть бути вирішені на сучасному етапі розвитку українського авіабудування є імпортозаміщення та диверсифікація імпорту, забезпечення автентичності матеріалів та напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва та ремонту авіаційної техніки.Важливою умовою вирішення цієї проблеми є створення та забезпечення функціонування системи об’єктивної оцінки відповідності суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності вимогам нормативно-правової та нормативно-технічної баз вітчизняного авіабудування.Наведена нижче інформація відображає погляди авторів щодо можливих варіантів організаційно-функціональної моделі системи оцінки відповідності суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності, яка має бути створена в Україні.

Анотація. Доведено актуальність дослідження проблеми забезпечення функціональної цілісності процесів капіталізації економіки і підходів до їх вирішення в умовах пандемії, коли невизначеними стають просторово-часові рамки дифузії технологій і загроз. Показано, що капітал є важливою функцією, залежною від продуктивності інтелектуальної праці у різних сферах життєдіяльності суспільства та цільового скерування такої праці у реальному і фінансовому секторах економіки. Дано характеристику процесів капіталізації у провідних країнах світу і сучасних загроз щодо поширення в світі пандемії, які зміщують точки економічного росту і прискорюють процеси руйнування «старих» моделей відтворення капіталу. Доведено, що активний перерозподіл світових ринків капіталу між країнами-лідерами стає новим викликом для корпоративного менеджменту та спеціалізованих інституцій для країн-аутсайдерів. Акцентована увага на тому, що існує загроза щодо істотного перевищення темпів капіталізації економіки, особливо при нагромадженні боргових цінних паперів, порівняно із темпами росту ВВП. Це може стати причиною накопичення фіктивного капіталу та розкручування інфляційних процесів. Побудовано сучасні тренди щодо ринкової капіталізації провідних країн світу та її частки у ВВП, визначено пріоритетні фактори впливу на ринкову капіталізацію корпорацій на основі регресійних моделей. Досліджено роль спеціалізованих компаній з маркетингових досліджень у пошуку адекватних відповідей на сучасні виклики бізнесу та науковій спільноті, які пов’язані із вимушеною зміною маркетингової географії, диверсифікацією ринків і технологій в умовах поширення пандемії. Визначено фінансово-економічні і соціальні наслідки глобальної пандемії коронавірусу. На цій основі розроблено змістовну модель забезпечення функціональної цілісності процесів капіталізації економіки у майбутньому. Ключові слова: ринкова капіталізація, джерела формування вартості, економіка, загрози, пандемія, технологія, ринок, ризик, інноваційний ресурс

Розкрито сутність цифровізації у сфері банківської індустрії в інформаційному суспільстві і доведена актуальність проведення науково-прикладних досліджень стосовно формування світоглядної парадигми управління процесами капіталізації і розвитку банківського ринку під впливом зростаючогої інвестиційної привабності необанків. Акцентована увага на формуванні інтелектуальні інформаційні програми комбінації факторів виробництва, проектуванні різних форм взаємодії у просторово-часовому вимірі реальних і віртуальних активів у дільності провідних європейських банків з цільовою орієнтацію на зростання їх інвестиційної привабливості для залучення зовнішніх джерел фінансування. Підкреслено особливості P2P-кредитування, як нової технології венчурного фінансування, та актуальність проблем ризику через інформаційну асиметрію при використанні цифрових технологій, що потребує розвитку інноваційної готовності споживачів до їх використання. Узагальнено фактори комерційного успіху та невдач провідних європейських банків, як емітентів з різними можливостями залучення емісійного доходу для посилення ринкової влади, так і сучасних необанків – FinTech компаній при впровадженні політики диверсифікації діяльності і диверсифікації ринків обслуговування клієнтів. У роботі розкрито особливості впровадження інноваційної цифрової політики в практиці провідних європейських банків на основі побудови змістовної моделі активізації процесів цифрової трансформації. Оцінено її вплив на динаміку капіталізації банківських структур у конкурентному середовищі, діяльність яких передбачає зростаючу суспільну роль необанків, якісну зміну функціоналу суб’єктів банківського ринку і його глобалізацію завдяки технологічному розвитку відносин з інвесторами та клієнтами на основі цифрових рішень.

Стаття розкриває теоретико-методичні та практичні засади оцінки впливу експорту підприємницького капіталу на економічне зростання країни. Проаналізовано сучасні тенденції експорту прямих іноземних інвестицій (ПІІ), фактори міжнародної міграції капіталу в умовах пандемії. Досліджено кореляційний зв’язок між змінами експорту ПІІ та загальних активів ТНК, загальної кількості зайнятих, коефіціенту ціни житла, коефіцієнту диверсифікації та концентрації експорту. Отримані результати кореляційних моделей дали можливість оцінити вплив експорту капіталу на економіку країн-лідерів експорту прямих іноземних інвестицій, ґрунтуючись на статистичних даних ЮНКТАД та ОЕСР. Окреслено позитивні та негативні аспекти вивозу капіталу, наслідки пандемії COVID-19 для світового ринку капіталів та шляхи її відновлення через стимулювання прямих іноземних інвестицій у закордонні активи, а отже міграцію капіталу. Установлено, що, експорт капіталу скоріше негативно, ніж позитивно впливає на економічний розвиток країни.

У статті досліджено підходи до оцінювання стратегічних орієнтирів рівня еколого-економічного розвитку країн світу та обґрунтування запровадження індексу інклюзивного розвитку як принципу аналізу економічної, екологічної та соціальної структури світової економіки. Досліджено поняття інклюзивного зростання. Проаналізовано основні показники та методику формування індексу інклюзивного розвитку (IDI). Проаналізовано еколого-економічний стан топ 10 країн світу та України за індексом інклюзивного розвитку (IDI). Відповідно до індексу IDI Україну віднесено до країн, що розвиваються. Визначено, що серед них Україна має один із найнижчих рівнів доходів (49 з 79). Причиною даної ситуації можна назвати нерівномірний розподіл багатства щодо всього населення країни: високий рівень «тіньової» економіки; корупційні надприбутки; а також необхідно відмітити, більша частина доходів трудових мігрантів теж знаходяться в тіні; недостовірною статистикою щодо рівня доходів громадян тощо. Усе це приводить до все більшого розриву між багатими та бідними, скорочуючи середній клас. Україна на основі досвіду розвинених країн може провести заходи, реформи тощо спрямовані на економічний розвиток, покращення соціального та екологічного стану, знизити навантаження на менш захищений шар громадян країни на різних рівнях (оподаткування, дотації, вільне отримання освітніх послуг, медичної допомоги тощо). Можна стверджувати, що економічний, соціальний, екологічний розвиток України в порівнянні з розвиненими країнами характеризується нерівномірністю. А отже, створює необхідність у нових підходах, концепціях, моделях для зменшення диспропорційності України. Відмічено, що низький показник інклюзивного розвитку України свідчить про наявність інфраструктурних проблем, недоліків в диверсифікації економіки, загроз для інвестиційного клімату та екологічні проблеми (радіаційне забруднення, стан атмосферного повітря, стан водних ресурсів, деградація ґрунтів, відходи, втрата біорізноманіття тощо). З цієї позиції концепція інклюзивного розвитку може забезпечити реалізацію принципів стабільного та збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку. Для України прийняття до уваги досвід розвинених країн, розробка та реалізація інклюзивно-орієнтованих програм дасть змогу стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, а також зменшити нерівномірність у різних сферах суспільного життя, формуючи таку відкриту політику та економіку, яка передбачала б залучення всіх верств населення до участі в розподілі ресурсів і вільному доступу до ринку праці, організацію безпечного бізнес-середовища та стимулювання конкурентоспроможності, розвиток освіти, охорони здоров’я та заходів щодо зменшення бідності тощо.