Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Мовознавець.
Статті в журналах з теми "Мовознавець"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-48 статей у журналах для дослідження на тему "Мовознавець".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Франко, З. "Франко як мовознавець". Культура слова, Вип. 85 (2016): 189–95.
Знайти повний текст джерела
2
Голобородько, К. "Учений-мовознавець і педагог". Дивослово, № 5 (626) (2009): 37–38.
Знайти повний текст джерела
3
Голобородько, К. "Учений-мовознавець і педагог". Дивослово, № 5 (626) (2009): 37–38.
Знайти повний текст джерела
4
Черемська, О. "Марк Йогансен як мовознавець". Культура слова, Вип. 84 (2015): 187–95.
Знайти повний текст джерела
5
Черемська, О. "Марк Йогансен як мовознавець". Культура слова, Вип. 84 (2015): 187–95.
Знайти повний текст джерела
6
Биховець, Н. М. "Видатний український мовознавець Юрій Олексійович Жлуктенко". Мовознавство, № 4 (2015): 26–37.
Знайти повний текст джерела
7
Шевченко, Л. І. "Український мовознавець Флорій Сергійович Бацевич: пошанування з нагоди ювілею". Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, Вип. 18 (2009): 3–5.
Знайти повний текст джерела
8
Шевченко, Л. І. "Український мовознавець Флорій Сергійович Бацевич: пошанування з нагоди ювілею". Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика, Вип. 18 (2009): 3–5.
Знайти повний текст джерела
9
Мушкетик, Леся. "Еміль Балецький – мовознавець, письменник, освітянин. Збірник наукових робіт міжнародного наукового семінару «Еміль Балецький – мовознавець, письменник, освітянин». Берегове, 23–24 травня 2019 року." Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae 65, № 2 (24 лютого 2022): 455–59. http://dx.doi.org/10.1556/060.2020.00035.
Повний текст джерела
10
Зимомря, М. І. "Мовознавець з широким поглядом на світ. Слово про Тетяну Корольову". Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Лінгвістичні науки, № 22 (2016): 3–9.
Знайти повний текст джерела
11
Рожнятовська, О. "Природодослідник, мовознавець, філолог. До 170-річчя від дня народження І. Верхратського (1846-1919)". Дати і події, № 1 (7), перше півріччя 2016 (2015): 97–101.
Знайти повний текст джерела
12
Олійник, В. "Олександр Потебня як видатний мовознавець і неперевершений фахівець у галузі історії семантики, етимології, діалектології: сучасна оцінка". Філологічний дискурс, Вип. 2 (2015): 113–16.
Знайти повний текст джерела
13
Маленко, О. О. "Пам"яті мовознавця Лесі Ставицької". Вивчаємо українську мову та літературу, № 26 (246) (2010): 38.
Знайти повний текст джерела
14
Гриценко, О. В. "Мовознавці про "Грамматику" О. Павловського". Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки, № 1 (2010): 166–72.
Знайти повний текст джерела
15
Зубченко, Валентина Миколаївна. "До правописних питань у працях Василя Сімовича". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 11 (13 листопада 2014): 62–70. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v11i0.367.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано праці Василя Сімовича, присвячені українському правописові та історії реформ українського правопису, визначено провідні переконання мовознавця щодо проблем українського правопису.
16
Поповський, А. М. "Державна мовна політика з погляду мовознавця". Вивчаємо українську мову та літературу, № 6 (298) (2012): 34–35.
Знайти повний текст джерела
17
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication 12, № 12 (13 вересня 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині.
Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики.
Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо).
Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці.
Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису.
В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці.
У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова.
Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників.
Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого.
Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов.
Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.
18
Румянцев, Олег, та Ярослав Мишанич. "ЛИСТИ МИКОЛИ КОЧІША ДО ОЛЕКСИ МИШАНИЧА (1969–1973)". РУСИНИСТИЧНИ СТУДИЇ 1, № 1 (10 березня 2017): 143. http://dx.doi.org/10.19090/rs.2017.1.143-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації подається фрагмент листування українського академіка- літературознавця Олекси Мишанича та мовознавця і письменника з громади бачван- сько-сремських русинів Миколи Кочіша. Опубліковані документи дозволяють більше дізнатися про стосунки двох видатних діячів, про події в громаді русинів Бачки (Воєво- дина, Сербія) та безпосередньо про наукову працю М. Кочіша.
19
Костів, О. "Пам"яті відомого мовознавця Лідії Коць-Григорчук (24.11.1926 - 14.01.2018)". Українська мова, № 1 (65) (2018): 145–48.
Знайти повний текст джерела
20
Коротич, К. В. "Пам"яті українського мовознавця Лідії Іванівни Коломієць (1929-2015)". Вивчаємо українську мову та літературу, № 28/29 (428/429) (2015): 70.
Знайти повний текст джерела
21
GRESHCHUK, Valentina. "ВАСИЛЬ СІМОВИЧ ПРО РОЛЬ РІДНОЇ МОВИ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ". Освітні обрії 48, № 1 (22 січня 2019): 4–7. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.48.1.4-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено погляди видатного українського мовознавця Василя Сімовича на залежність інтелектуального розвитку дитини від мови її навчання – рідної чи іноземної. Безневинне, на перший погляд, питання про мову навчання дитини у школі набуває особливої гостроти, якщо на нього поглянути з погляду власне лінгвістичного, згідно з яким мова виконує дві найважливіші функції – комунікативну та мислетворчу. Оскільки кожна мова як знаряддя мислення має свою окрему будову, структуру, то й мислення кожного народу нею зумовлюється. Дитина ще до школи опановує рідну мову, яка стає фундаментом, на якому ґрунтуються можливості її інтелектуального розвитку. Навчання у школі дитини іноземною мовою потребує великих зусиль, багато часу і впертої боротьби, щоб у мозку дитини переінакшити, переформатувати спосіб її мислення відповідно до будови нерідної для неї мови. Це гальмує інтелектуальний розвиток дитини, ставить її в нерівні умови навчання з тими учнями, для яких мова навчання є рідною. Концепція ученого взаємозв'язку чинника рідної мови та інтелектуального розвитку дитини була особливо актуальною на час написання студії – 1934 року Українці Галичини, Буковини, зрештою всієї України, мали гіркий власний досвід, як і інші бездержавні народи, навчання дітей у чужомовних школах, у яких навчальний процес будувався не на освітньо-педагогічних засадах, а на чисто політичних міркуваннях, що значно ускладнило здобуття освіти, знань недержавними народами. Свого значення студія вченого-мовознавця не втратила і сьогодні.
22
Дыльна, Ю. "Польські та східнослов"янські мовознавці про явище семантичної трансформації фразеологізмів". Проблеми слов"янознавства, Вип. 57 (2008): 269–76.
Знайти повний текст джерела
23
Піскунов, О. "Українські мовознавці 30-х рр. XX ст. про реконструкцію прамовних станів". Теоретичні й прикладні проблеми сучасної філології, Вип. 3 (2016): 21–27.
Знайти повний текст джерела
24
Ковтун, А. "Українські мовознавці про мову і віру народу як основу формування нації". Актуальні питання суспільних наук та історії медицини, № 3 (19) (2018): 6–10.
Знайти повний текст джерела
25
Ковтун, А. "Українські мовознавці про мову і віру народу як основу формування нації". Актуальні питання суспільних наук та історії медицини, № 3 (19) (2018): 6–10.
Знайти повний текст джерела
26
Піскунов, О. "Українські мовознавці 30-х рр. XX ст. про реконструкцію прамовних станів". Теоретичні й прикладні проблеми сучасної філології, Вип. 3 (2016): 21–27.
Знайти повний текст джерела
27
Царалунга, І. "Загальний стан дослідження топонімів на -ани (-яни) у слов"янському мовознавці". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія філологічна, Вип. 38, ч. 1 (2006): 185–91.
Знайти повний текст джерела
28
Шмілик, І. Д. "КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ МОРФОЛОГІЧНОЇ ВАРІАНТНОСТИ В УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 282–87. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-41.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано різні погляди щодо тлумачення терміна «варіант» і трактування термін сполуки «варіант слова». Описано різні класифікації варіантів слів (акцентуаційні, фонетичні, орфоепічні, орфографічні, словотвірні, граматичні, останні з яких мовознавці ототожнюють із морфологічними або поділяють на морфологічні й синтаксичні). Серед різноманітної класифікації варіантів слів ґрунтовно проаналізовано морфологічні варіанти й виокремлено такі особливості: форми того самого слова; тотожність лексичного й граматичного значення; наявність спільної або варіантної словозмінної основи (братові/брату – спільна, золотому/золотім – варіантна); наявність варіантних флексій (нова – новая); наявність формотворчих суфіксів (ім’ям – іменем); неоднакове поширення в стилях літературної мови; взаємозамінність у тій самій позиції. Вказано на інші чинники, якими може бути зумовлена морфологічна варіантність, зокрема: зміною і словозмінної основи, і флексій (сльозами – слізьми), акцентуаційними змінами (стола–столу), фонетичними й акцентуаційними змінами (на тоці – на току), зміною лексичного значення слова (духу – духа, каменю – каменя), варіюванням граматичної категорії роду при змінній або незмінній формі слова (зал ч.р. – зала ж.р. – не потребує контексту, купіль – ч.р. і ж.р. – потребує контексту), варіюванням форм того самого роду (вовкулак ч.р. – вовкулака ч.р., постіль ж.р. – постеля ж.р.). Зазначено, що мовознавці другої половини ХХ ст. використовували різні терміни на позначення спільнокореневих утворень із тотожним змістом і деякими видозмінами форми, а саме: паралельні форми, варіантні закінчення, паралельні закінчення, паралельні граматичні форми, морфологічні варіанти, варіантні утворення, варіантні форми тощо. Також вказано на дискусійне питання в українській лінгвістиці про розмежування понять «паралельна форма», «дублет» і «варіант» і на доречність використання терміна «варіант», який найбільш повно виражає суть явища варіювання мовних засобів. Зазначено доцільність вживання терміносполуки «варіанти форм слова», якщо йдеться про морфологічну варіантність, а також поняття «морфологічна варіантність», «словозмінна варіантність», «варіанти форм слова» потрактовано як синоніми.
29
Шинкар, Тетяна. "ОКАЗІОНАЛІЗМИ В МОВІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ". Society. Document. Communication, № 6 (27 червня 2019): 26–41. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2018-6-26-41.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано, що оказіоналізми, або індивідуально‑авторські новотвори, є різновидом неологізмів. У 70–80-х роках ХХ ст. мовознавці зазначали, що індивідуальні неологізми в публіцистичному стилі, зокрема в мові преси, уживали рідко. Метою їх уведення в мову газет і журналів є прагнення посилити експресію вислову, надати експресивності трафаретній і заштампованій мові газет. Досліджено, що в нинішній час мовознавці фіксують активне використання оказіональної лексики, зумовлене багатьма чинниками позамовного та внутрішньомовного характеру.
Оказіоналізмами називають експресивно забарвлені слова, утворені на основі вже існуючих у мові слів або словосполучень, часто з порушенням мовних норм. На відміну від неологізмів, їм притаманна новизна, збережена незалежно від реального часу їх утворення. Існують критерії розрізнення неологізмів та оказіоналізмів: неологізми є лексичними одиницями мови й мовлення, а оказіоналізми – лише мовлення; для неологізмів наявність автора не є суттєвою, а для оказіоналізмів – вона суттєва; неологізми мають позатекстове й текстове значення, а оказіоналізми лише текстове; новизна неологізмів пов’язана передусім з новизною денотата, а новизна оказіоналізмів – з незвичністю поєднання морфем та компонентів слів; свіжість неологізмів згодом зникає внаслідок їхньої повної лексикалізації.
У розвідці здійснено аналіз оказіональних слів, серед яких велику кількість становлять складні слова, що є результатом дії тенденції мовної економії. З-поміж оказіоналізмів закон економії мовної енергії передусім виявлений у словоскладанні, адже складні слова є компактними за формою, а їхнє значення легко сприймається читачем.
Активізацію оказіоналізмів зафіксовано переважно в тематичних групах, у яких дається оцінка роботі відомим політикам та громадським діячам: «Українсько-російські відносини», «Характеристика представників влади», «Суспільно-політичні події», «Міжнародні відносини», «Кримінал», «Культура та дозвілля».
Зроблено висновки, що найбільш численну групу оказіоналізмів складають іменники, значно менше дієслів та прикметників. Перевага іменникових оказіоналізмів викликана потребою номінувати нові реалії, предмети, явища, поняття, їхні властивості тощо. Їхнє виникнення відбувається за участю всіх наявних в українській мові способів словотворення, однак найбільш продуктивно виявляють себе афіксація, осново- та словоскладання.
30
Василюк, О. Д. "Агатангел Кримський та його колеги-мовознавці у ВУАН 20-х рр. XX ст." Східний світ, № 3 (2011): 47–56.
Знайти повний текст джерела
31
Василюк, О. Д. "Агатангел Кримський та його колеги-мовознавці у ВУАН 20-х рр. XX ст." Східний світ, № 3 (2011): 47–56.
Знайти повний текст джерела
32
Данилевська, О. М. "Українські мовознавці як фундатори корпусної мовної політики за доби української революції 1917 - 1920 рр." Українська мова, № 2 (70) (2019): 53–64.
Знайти повний текст джерела
33
Данилевська, О. М. "Українські мовознавці як фундатори корпусної мовної політики за доби української революції 1917 - 1920 рр." Українська мова, № 2 (70) (2019): 53–64.
Знайти повний текст джерела
34
Jóźwikiewicz, Przemysław. "Z problematyki nazewnictwa grzybów wielkoowocnikowych w języku ukraińskim i polskim — przegląd źródeł." Slavica Wratislaviensia 165 (February 1, 2018): 169–78. http://dx.doi.org/10.19195/0137-1150.165.15.
Повний текст джерелаАнотація:
On the Terminology of Macrofungi in Ukrainian and Polish. An Overview of SourcesThe aim of this article was to discuss Ukrainian and Polish sources of mycological vocabulary and to highlight the necessity of initiating ascholarly discourse on this subject. The analyzed vocabulary especially myconims appears in numerous scholarly texts not only mycological, popular science books, literature, as well as in folklore. Each of these areas provides alinguist with apotential source of datasince linguistic research can be conducted in many fields i.e. paremiology, dialectology, terminology, etymology.З проблем найменивання макроміцетів в українській і польській моwах — оґляд джерелНазвано і обговорено українські та польські джерела мікологічної лексики, а також обґрунтовано необхідність започаткувати мовознавчі дослідження у цій галузі. Функціонування мікологічної лексики на рівні тексту, зокрема міконімів, зводиться до її присутності внаукових з різних галузей, не тільки у мікологічних працях iнауково-популярних роботах, в літературних текстах, у сфері фольклору. Кожна з названих ділянок — це для мовознавця потенційне джерело потужних лексичних ресурсів, aмовознавчі дослідження можна буде вести на багатьох рівнях пареміологія, діалектологія, термінологія, етимологія тощо.
35
Коломієць, Л. "Видатні мовознавці-перекладачі 1920-1930-х років: Олександр Білецький, Михайло Калинович, Леонид Пахаревський, Андрій Ніковський, Борис Ткаченко". Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 2 (44) (2013): 187–206.
Знайти повний текст джерела
36
КВІТКА, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 169–82. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.606.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено проблематику соціально-комунікативної компетентності у різних галузях знань, зокрема філософії, соціології, лінгвістики, психології та педагогіки. З’ясовано, що згідно з філософським підходом, головним у визначенні комунікативної компетентності є те, що спілкування – це процес, що породжує спільність людей. Соціологи акцентують увагу на соціально-комунікативній компетентності як результаті засвоєння досвіду взаємодії із іншими людьми. Мовознавці розглядають соціально-комунікативну компетентність у контексті засвоєння особистістю мовної системи. Педагоги досліджують шляхи формування соціально-комунікативної компетентності, чинники, що впливають на цей процес. Визначено, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Щодо пенітенціарної служби актуальним є забезпечення ефективної комунікації і виконання соціальних ролей у професійному середовищі.
За результатами аналізу психолого-педагогічної літератури можна стверджувати, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Важливими характеристиками соціально-комунікативної компетентності дослідники називають повагу й прийняття. Іншого, дотримання системи моральних норм, налаштованість на співпрацю та діалог, уміння організовувати спільну діяльність, узгоджувати особисті інтереси з потребами організації, суспільства, здатність кооперуватися й співробітничати.
37
Редько, Є. О. "ДЕЯКІ ЗАУВАГИ ЩОДО ПРОТООФЕНСЬКОЇ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКИХ АРҐО". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 151–58. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню зв’язків між українськими арґо та соціолектом володимирських офенів у контексті порівняльно-історичного вивчення східнослов’янських субстандартних систем. Основну увагу приділено протоофенській теорії формування східнослов’янських арґо, запропонованій російським мовознавцем Василем Бондалетовим, яку критично оцінено з огляду на лінгвальні й екстралінгвальні особливості розглядуваних соціальних діалектів. Сумніву піддано твердження про генетичну первинність офенського соціолекту щодо українських арґо й закцентовано на контактному характері взаємодії згаданих субстандартних систем. В основу статті покладено зіставний аналіз одинадцяти українських лірницьких арґо, зафіксованих у мовознавчих та етнографічних розвідках упродовж другої половини ХІХ – початку ХХІ століття, і найрепрезентативнішого «офенського» джерела – словника соціолекту володимирських мандрівних торговців, що його зібрав у 1850-х роках Володимир Даль. Українсько-офенські арґотичні лексичні паралелі проаналізовано за кількісними та якісними параметрами, кількісні показники розглянуто з огляду на територіальні особливості відповідних арґо. Визначено, що загальна кількість лексичних збігів залежить від обсягу й ареалу поширення аналізованих субстандартних систем і може свідчити лише про конвенційну спорідненість офенського соціолекту з українськими арґо. Якісні параметри українсько-офенських зв’язків досліджено на матеріалі фіксованої множини лексем, яка дає змогу помітити численні розбіжності між українською й офенською лексикою на рівні базових понять і найпоширеніших слів. У межах цієї множини окремо досліджено кілька груп офенських арґотизмів за частотністю збігів, визначено загальні особливості таких міжарґотичних зв’язків. Зауважено, що ймовірна генетична вторинність українських лірницьких соціолектів щодо соціолекту офенів може ґрунтуватися лише на спільному фонді грецьких запозичень у східнослов’янських арґо, однак етимологічні та семантичні особливості грецизмів не дають переконливих свідчень на користь цього припущення.
38
Гапон, Леся. "ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ ЯРОСЛАВА-БОГДАНА РУДНИЦЬКОГО В КАНАДІ ЯК ФЕНОМЕН ДОБИ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ". Актуальні питання іноземної філології, № 12 (22 червня 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано праці Я. Рудницького канадського періоду (1949–1995 рр.) – доби ідеологічного протистояння радянської та західної систем – з метою виявлення впливу наукової позиції вченого діаспори на розвиток окремих галузей сучасної української лінгвістики. Стисло схарактеризовано наукову діяльність Я. Рудницького в Канаді, висвітлено погляди мовознавця на роль славістів діаспори в період тоталітарного тиску на україністику в СРСР. Продемонстровано вагому роль ученого в боротьбі за збереження правописних норм харківського правопису як у середовищі емігрантів, так і в материковій Україні. Наведено факти особистої участі Я. Рудницького в наукових дискусіях та громадсько-політичних акціях стосовно необхідності повернення в українську абетку літери “ґ”, відновлення окремих відмінкових форм та транслітерації іншомовних запозичень. Доведено стійку позицію Я. Рудницького щодо підтримки української наукової термінолексики, утвореної на базі питомих слів за українськими дериваційними моделями. Значну увагу приділено соціолінгвістичному напряму канадських мовознавчих студій автора стосовно умов розвитку української мови в УРСР. Окреслено ключові аспекти концепції “лінґвіциду”(мововбивства), автором якої є Я. Рудницький, висвітлено основні “лінґвіцидні” фактори, наголошено на важливості використання вченим можливостей демократичної системи Заходу в процесі виборювання права української мови на самостійний розвиток і державний захист. У дослідженні використано біографічний метод, метод аналізу лінгвістичної літератури, зіставний та актуалізаційний методи. Погляди автора подані в порівнянні із висновками сучасних українських дослідників. Опис лінгвістичних процесів стосовно особливостей становлення і розвитку української соціолінгвістики, наукової термінології та правописних норм відтворено з урахуванням впливу на них історичних та соціокультурних чинників доби ідеологічного протистояння радянської та західної систем із проєкцією на сьогодення.
39
Prykhodko, Vira. "ЛЕОНІД ФРІЗМАН ПРО ІВАНА ФРАНКА ТА ЙОГО ЛІТЕРАТУРНО-ЕСТЕТИЧНІ ПОЗИЦІЇ". Astraea 1, № 1 (квітень 2020): 113–28. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.1.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується монографія Леоніда Генріховича Фрізмана «Іван Франко: Погляд на літературу». У своїй книзі про Франка Л. Фрізман розглядав літературно-естетичні позиції Івана Франка, їх генезис, еволюцію і вплив на літературний процес сучасності. Метою статті є дослідження критичної діяльності Л. Фрізмана в контексті його інтересу до літературноестетичних позицій Івана Франка. На думку Л. Фрізмана, критична спадщина І. Франка є унікальним явищем в світовій літературі, оскільки І. Франко належить не тільки українській, а й світовій літературі, інтерес до якої прокинувся у нього ще в юнацькі роки. І. Франко захоплювався книгами про А. Данте, У. Шекспіра, І. В. Ґете, Дж. Байрона, твори яких вивчалися в гімназіях і були перекладені на всі мови світу. Двадцятирічним І. Франко знайомився з першими романами Е. Золя, які вийшли в російському і польському перекладах, читав Ч. Діккенса, зачитувався ранніми розповідями Л. Толстого та інших літературних класиків. Л. Фрізман пише про багатогранну діяльність І. Франка – прозаїка, драматурга, літературного і театрального критика, перекладача і видавця, дитячого письменника, історика, етнографа, мовознавця і бібліографа, висунутого на здобуття Нобелівської премії, що викликає гордість, повагу і вдячність у нинішнього покоління. Літературно-критична спадщина І. Франка склала двадцять томів і є унікальним явищем у світовій літературі. Л. Фрізман вважав І. Франка європейським дослідником, людиною широкого обрію, на наш погляд, таким був і сам Л. Фрізман. Л. Фрізман неодноразово підкреслює, що І. Франко був людиною воістину енциклопедичного кругозору, пристрасно писав про різні літератури. У світогляді І. Франка явно проступали риси, які ріднили його художній світ з західноєвропейськими письменниками в світлі нових суспільних настроїв, що вносили в творчість особливого відтінку драматизму.
40
Кириллова, М. Д., та К. В. Воробйова. "ЗІСТАВНИЙ АНАЛІЗ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ РЕАЛІЙ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 97–103. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття досліджує фразеологічні реалії, які представляють найбільш мальовничу і виразну частину словникового складу мови, відображаючи звичаї, традиції народу, згадки про його історію, фольклор. Вони характеризуються подвійним смислом, значення складових слів цих фразеологічних одиниць створюють цілком новий образ. Фразеологічна реалія – це варіативна категорія, пов’язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Окремі мовознавці без належних підстав збільшують деякий обсяг фразеологічних реалій, включаючи до цієї категорії прислів’я. Вони, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів’я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотата в позамовній предметній дійсності. Отже, їх не можна зарахувати до реалій. 3 погляду семантики реалії завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за «своїм» мовним колективом збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленнєву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між діалектизмами полягає в тому, що географічна інформація реалій пов’язана з позначуваним предметом. Це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів – інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів. Як ми переконались, фразеологізми мають своє специфічне фразеологічне значення, яке відрізняється від загальномовного інваріантного значення, по-перше, унікальністю узагальнення свого семантичного змісту, по-друге, вищим ступенем узагальнення. Унікальність фразеологічного значення хоча б одного компонента фразеологічної одиниці зв’язує всі її компоненти в єдине ціле, поза якими воно не існує. 3 погляду перекладацької практики можна виділити явні і скриті реалії. Вони начебто мають відповідники в мові – сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою, тому беззастережна субституція їх позначень, що мають різну художньо-стилістичну наповненість, може спричинити низку додаткових труднощів, пов’язаних із культурологічною розбіжністю.
41
A.Yu., Koriahina. "THE DEPENDENCE OF LEXICAL PLANNING AND ARTICULATION." South archive (philological sciences), no. 84 (December 23, 2020): 114–17. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-84-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The article is devoted to the question of reflecting the level of lexical planning on the speaker’s articulation characteristics. Its purpose is to explore, first, the relationship between communicative situation and lexical planning, and second, its impact on pronunciation processes. The relationship between lexical language planning and articulation plays an important theoretical role in understanding language production. However, its nature remains poorly understood. And although linguists distinguish three aspects of language production (planning process, articulation plan and plan of performance), research in this area is mainly focused on the relationship between the first and last aspect. Any systematic change of articulation occurs solely due to variations in the planning and search for the representation of the word. Acoustic reduction occurs through the simplification of production mechanisms, and the reduction is the result of some combination of activating conceptual and linguistic representations associated with the word and simplifying any of the processes involved in creating the articulation of the plan from the concept. According to this view, it is assumed that changes in the pronunciation of a word due to contextual data occur entirely through the simplification of the processes of representation or coding involved in planning. This paper focuses on the study of possible ways of influence and dependence of lexical planning and articulation processes at both segmental and supersegmental levels by studying the relationship between communication and lexical planning, as well as the influence of language planning on pronunciation.Methods. To achieve this goal, methods were used such as covert recording methods (to obtain speech samples that most accurately reflect the natural speech behavior of the speaker), semi-standard interview (its principle is that the interviewer has the opportunity depending on the circumstances, vary the form of questions, which are aimed not at obtaining certain information from respondents, but at obtaining samples of speech of the required styles) and included observation (recording the informant’s speech in a formal communication situation), auditory (to identify and interpret collected material), comparative method (for comparing pronunciation variants of different communicative situations).Results. Increasing complexity of speech production during lexical planning leads to increased articulation detail. Reducing complexity of production leads to a decrease in pronunciation, which means faster planning, will lead to fewer details.Conclusions. The more relaxed the communication environment is, the simpler and shorter the words the speaker uses and, as a result, the articulation becomes less detailed. Various processes of sound changing, and at the same time intonation models are not always directly related to the tendency to save language in a situation of relaxed communication, but also to the peculiarities of linguistic planning, the speed of which increases significantly during spontaneous speech.Key words: language production, pronunciation, communication situation, lexical search. Мета. Стаття присвячена питанню відображення рівня лексичного планування на артикуляційних характеристиках мовця. Її мета – дослідити, по-перше, взаємозв’язок комунікативної ситуації та лексичного планування, по-друге, його вплив на процеси вимови. Зв’язок між лексичним плануванням мови й артикуляцією відіграє важливу теоретичну роль у розумінні мововиробництва. Проте його природа залишається маловивченою. І хоча мовознавці виділяють три аспекти мововиробництва (процес планування, артикуляційний план і виконання плану), дослідження в цій області в основному зосереджені на співвідношенні між першим і останнім аспектами. Будь-яка систематична зміна артикуляції відбувається суто через варіації у процесі планування і пошуку репрезентації слова. Акустична редукція виникає через спрощення механізмів виробництва, а скорочення є результатом деякої комбінації активації концептуальних і лінгвістичних уявлень, пов’язаних зі словом, і спрощення будь-якого із процесів, пов’язаних зі створенням артикуляції плану з концепту. Відповідно до цієї думки передбачається, що зміни у вимові слова через контекстуальну даність цілком відбуваються через спрощення процесів репрезентації або кодування, задіяних у плануванні. У цій роботі увагу зосереджено на вивченні можливих шляхів впливу та залежності процесів лексичного планування й артикуляції як на сегментному, так і на супрасегментних рівнях шляхом дослідження зв’язку між обстановкою комунікації і рівнем лексичного планування, а також впливу ступеня планування мови на вимову.Методи. Для досягнення поставленої мети використовувалися такі методи, як методи прихованого запису (для отримання зразків мовлення, що найбільш точно відображають природну мовленнєву поведінку мовця), напівстандартного інтерв’ю (його принцип полягає в тому, що той, хто проводить інтерв’ю, має можливість залежно від обставин варіювати форму питань, які спрямовані не на отримання певної інформації від опитуваних, а на отримання зразків мовлення необхідних стилів) та включеного спостереження (фіксування мовлення інформанта в офіційній ситуації спілкування), аудитивний (для ідентифікації й інтерпретації зібраного матеріалу), зіставно-порівняльний метод (для зіставлення вимовних варіантів різних комунікатив-них ситуацій).Результати. Підвищення складності виробництва промови під час лексичного планування приводить до збільшення артикуляційної деталізації. Зниження складності виробництва приводить до зниження вимови, а значить, більш швидке планування приведе до меншої кількості деталей.Висновки. Чим більш невимушена обстановка спілкування, тим більш прості і короткі слова використовує мовець і, як наслідок, артикуляція стає менш деталізованою. Різноманітні процеси зміни звуків, отже, інтонаційних моделей не завжди безпосередньо пов’язані з тенденцією до економії мовних засобів в ситуації невимушеного спілкування, але також і з особливостями лінгвістичного планування, швидкість якого істотно збільшується під час спонтанного мовлення.Ключові слова: мововиробництво, вимова, ситуація спілкування, лексичний пошук.
42
Бєляєва, Т. В., та Н. В. Щербакова. "КАТЕГОРІЯ НАСЛІДКУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (Рецензія на монографію С. І. Дорошенка , Н. В. Кринської «Структурно-семантичний синтаксис: складні речення з компонентом наслідку». Харків: ФОП Панов А. М., 2019. – 168 с." Лінгвістичні дослідження, 2019, 322–26. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2019.50.39.
Повний текст джерелаАнотація:
На початку 2019 року побачив світ один із тих наукових проектів, що ними жив і снив до останніх днів свого земного життя видатний український учений-мовознавець, доктор філологічних наук, професор Сергій Іванович Дорошенко, інші ж іще чекають свого часу. Це ж видання стало можливим завдяки зусиллям учениці й послідовниці знаного професора, колишньої його аспірантки, Наталії Володимирівни Кринської, яка є співавтором монографії, й адресоване воно насамперед науковцям, викладачам, магістрам, студентам філологічних спеціальностей. Як видається, цінність пропонованої публікації полягає не тільки в поширенні здобутих дослідниками нових даних про категорію наслідку, а передусім у забезпеченні перспективи подальшого вивчення цієї категорії з погляду встановлення можливих семантичних відтінків, створюваних у межах кожного структурного типу складного речення, а також у виявленні лексичних і текстових потенцій формування відношення наслідку.
43
Маленко, О. О. "НАУКОВІ ЧИТАННЯ НА ПОШАНУВАННЯ 95-РІЧЧЯ ПРОФЕСОРА СЕРГІЯ ІВАНОВИЧА ДОРОШЕНКА При майстрах якось легше. Вони — як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота.Ліна Костенко". Лінгвістичні дослідження, 2019, 331–34. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2019.50.41.
Повний текст джерелаАнотація:
28 лютого 2019 року на українському мовно-літературному факультеті імені Г. Ф. Квітки-Основ’яненка відбулися Всеукраїнські наукові читання, присвячені пам’яті визначного українського мовознавця, професора Сергія Івановича Дорошенка (7.05.1924 – 29.09.2018). Проминуло вже півроку, як відомий учений став частиною вічності, але його духовна енергетика не полишила стіни університету, спрямовуючи колег й однодумців на подальші наукові пошуки. Пошанувати 95-річний ювілей від дня народження Сергія Івановича вирішили у форматі наукового обговорення його мовознавчого доробку, а також актуальних питань сучасної лінгвістики в різних її галузях, методологіях, персоналіях. На цю пропозицію відгукнулися мовознавці не лише харківських університетів, а й усієї України, зокрема з Києва (Київський лінгвістичний університет), Полтави (Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка), Сум (Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка), Дніпра (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ), Донбасу (Донбаська національна академія будівництва і архітектури), Тернополя (Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка). Зарубіжжя було представлене Університетом ім. Адама Міцкевича (Республіка Польща, м. Познань). Долучилися до читань і представники закладів середньої спеціальної та загальної освіти з Умані (Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка); Сумщини (Сумська ЗОШ І-ІІІ ст. №15 ім. Д. Турбіна; Роменська ЗОШ І-ІІІ ст. №4, Грабовський НВК).
44
Фаріон, Ірина. "Штрихи до біографічно-ідеологічного портрета Святослава Караванського". Лінгвостилістичні студії, 25 червня 2021, 144–54. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2021-14-144-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вперше розглянуто окремі особливості біографічно-ідеологічного портрета відомого українського мовознавця і політика Святослава Караванського (1920–2015). Простежено цілісність націоналістичного світогляду мовознавця, нескореного понад 30-річним ув’язненням московським тоталітарним режимом та 37-річним перебуванням на еміграції. Аналіз здійснено на основі двох основних максим мислителя, науковця і борця: історичної і соціолінгвальної.
45
Барань, Єлизавета. "З історії лінгвоукраїністики в Угорщині (мовознавча діяльність Ласлова Чопея)". Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae, 2 липня 2021. http://dx.doi.org/10.1556/060.2020.00001.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчення українського мовознавства в Угорщині має давню історію. Увага дослідників зосереджу-валася насамперед на питаннях синхронної та діахронної діалектології, зокрема закарпатської, про-блемах українсько-угорських міжмовних контактів. Ім’я Ласлова Чопея в українській лексикографії відоме насамперед як укладача «Русько-мадярського словаря» (Будапешт, 1883).У статті проаналізовано статтю «Magyar szók a rutén nyelvben» (Угорські слова в руській мові) та реєстр «Русько-мадярського словаря», подано етимологію слів, які з погляду їх первинного похо-дження були спірними, зіставлено різні оцінки словника мовознавцями з часу його появи до сього-дення.Ласлов (Василь) Чопей (уг. Csopey / Csopei László) – угорський педагог, перекладач, мовознавець. В енциклопедії «Українська мова» написано: «Ласлов (Василь) Чопей – український мовознавець; писав мовою дуже близькою до закарпатського народного мовлення центральної частини краю». Ю. Шевельов доповнює: «Чопей Василь – педагог, упорядник підручників для народних шкіл Закар-паття (1881–1890)».Угорський славіст Аттіла Голлош зі вступною статтею Іштвана Удварі підготував до видання уза-гальнювальну працю «Csopey László élete és művei» (Життя і праці Ласло Чопея). А. Голлош уклав бі-бліографію праць Л. Чопея, класифікувавши їх за такими галузями: літературознавство, етнографія, мовознавство, переклади, фахова література, підручники для русинських шкіл, природознавство, експедиції, виставки, поштова скринька, статистика, рецензії, лекції в Малій Академії, редакторська робота, листування. На прохання міністерства Л. Чопей уклав та переклав вісім підручників для народних шкіл.З появою статті «Magyar szók a rutén nyelvben» (Угорські слова в руській мові), опублікованій у 1881 році, Ласло Чопей розпочав дослідження угорсько-слов’янських мовних зв’язків. Працю Чо-пея можна вважати першою у дослідженні угорських лексичних запозичень в українських говорах сучасної території Закарпаття. У своїй статті, написаній на науковому рівні свого часу, автор пе-рерахував відомі йому угорські лексичні елементи березької говірки, вказав на фонетичні зміни, які відбулися на українському мовному ґрунті, подав тематичну класифікацію, указавши, по суті, напрямки подальших досліджень.Традиційно вважається, що українсько-угорська словникова справа бере свій початок від другої половини ХІХ ст. із появою «Русько-мадярського словаря» Ласлова Чопея. Словник високо оцінила Угорська королівська академія наук – автор отримав премію Фекешгазія. Словниковий реєстр нараховує 20 тисяч вокабул і відображає лексичний склад добре відомих укладачеві закарпатських східнослов’янських говорів.Проживаючи далеко від україномовної території, у кінці ХІХ ст. наголошував на самостійності української мови, відстоював право на її розвиток і функціювання.Вважаємо, що словник є цінною лексикографічною працею, а його автора можемо вважати осно-воположником українсько-угорської лексикографії. Доробок Л. Чопея і сьогодні може стати в при-годі лексикологам, діалектологам, історикам мови, а також дослідникам міжмовних та діалектних контактів, а його результати формують основу для нових наукових розробок.The investigation of Ukrainian linguistics in Hungary has a long history. The researchers in this field have focused mainly on issues of synchronic and diachronic dialectology, in particular Transcarpathian, as well as the problems of Ukrainian–Hungarian interlingual contacts. László Csopey’s name is first known in Ukrainian lexicography as the compiler of the Ruthenian–Hungarian Dictionary (Budapest, 1883). We have analyzed the paper Hungarian words in the Ruthenian language and the register of the Ruthenian–Hungarian dictionary in order to present the etymology of words that are controversial in terms of their origin and aimed to compare various assessments of the dictionary by linguists from the time of its appearance to the present.László Csopey was a Hungarian teacher, translator, and linguist. In the encyclopaedia of the Ukrainian language, he is described as follows: “László (Vasyl) Csopey – a Ukrainian linguist; he wrote in the language which is very close to the Transcarpathian folk language of the central part of the region”. Yurii Shevelyov adds: “Vasyl Csopey is a teacher, compiler of textbooks for public schools of Transcarpathia (1881–1890)”.In 2004, the Hungarian Slavist Attila Hollós prepared for publication the generalized work László Csopey’s life and works with an introductory paper by István Udvari. At the request of the Ministry of Education, László Csopey compiled and translated eight textbooks for public schools. He began to investigate Hungarian–Slavic language contacts and published the paper Hungarian words in the Ruthenian language in 1881. The paper can be considered the first in the field of investigation of Hungarian lexical borrowings in the Ukrainian dialects on the territory of present-day Transcarpathia. In his paper, the author has listed all the Hungarian lexical elements of the Bereg dialect known to him, pointed out the phonetic changes that took place in the Ukrainian language, and gave a thematic classification indicating, in fact, areas for further research.It is traditionally believed that the Ukrainian–Hungarian dictionary publication dates back to the second half of the nineteenth century with the appearance of Ruthenian–Hungarian Dictionary by László Csopey. The dictionary was highly praised by the Hungarian Royal Academy of Sciences and the author received the Fekésházi Prize. The dictionary register has 20,000 entries and reflects the lexical composition of the Transcarpathian East Slavic dialects well-known to the compiler. Living far from the Ukrainian-speaking area in the late nineteenth century, László Csopey emphasized the independence of the Ukrainian language, defended the right to its development and functioning.We believe that the analyzed dictionary is a valuable lexicographical work, and its author is considered the founder of Ukrainian–Hungarian lexicography. László Csopey’s work is still relevant up to now and it can be used by lexicologists, dialectologists, language historians as well as specialists in interlingual and interdialectical contacts, and its results form the basis for further research in these fields of linguistics.
46
Локайчук, Світлана, та Тетяна Тарасюк. "Словесні скарби Лариси Петрівни Павленко". Лінгвостилістичні студії, 28 травня 2018, 205–12. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2018-8-205-212.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізовано основні біографічні виміри Л. П. Павленко й проаналізовано її науковий доробок як відомого мовознавця. Виокремлено напрями її досліджень, зокрема ті, що стосуються історії мови, ономасіології та лінгвоперсонології.
47
Локайчук, Світлана, та Тетяна Тарасюк. "Особистісний вимір лінгвостилістичних студій (до ювілею професора Світлани Богдан)". Лінгвостилістичні студії, 25 червня 2021, 164–72. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2021-14-164-172.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано науковий доробок відомого мовознавця С. К. Богдан, актуалізовано умови формування її наукових пріоритетів та досягнення. Окреслено коло наукових зацікавлень дослідниці, зокрема ті, що стосуються лінгвостилістики, етнолінгвістики та лінгвоперсонології, основну увагу приділено аналізові праць про ідіолект та епістолярій Лесі Українки, мовноповедінкові стереотипи в листовній комунікації та художніх творах українських письменників.
48
Черемська, О. С., та В. Ф. Жовтобрюх. "У СТИХІЇ ПРИСТРАСНОГО ОСЯГНЕННЯ ЖИТТЯ, ЛЮДЕЙ І СЛОВА (до 85-річного ювілею І. В. Муромцева)". Лінгвістичні дослідження, 2019, 252–63. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2019.51.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю приурочено до ювілею – 85-річчя від дня народження видатного українського мовознавця, професора Ігоря Вікторовича Муромцева. Здійснено аналіз наукового доробку вченого, з’ясовано особливості неповторного індивідуального стилю його праць. Визначено різнобічні вектори мовознавчої діяльності професора І. Муромцева: історична граматика, старослов’янська мова, лексикологія, історія літературної мови, соціолінгвістика. Учений є автором понад 100 наукових праць. Тематика досліджень професора І. Муромцева пов’язана передусім з ономастикою, а саме – з топонімікою та гідронімікою, лексикологією та словотвором. Актуальним і вмотивованим є вивчення наукової спадщини видатних учених, висвітлення їх ролі в популяризації україніки та української мовознавчої науки у світі.