Статті в журналах з теми "Мовні нормативи"

У статті обґрунтовано сучасні підходи до організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття згідно з рядом державних законів: «Америка – 2000: освітня стратегія», «Жодної дитини поза увагою», «Кожен студент досягає успіху» і нормативних документів. Охарактеризовано освітні стандарти у вивченні іноземних мов у ХХІ столітті. Проаналізовано групи освітніх проблем для дітей із сімей мігрантів, які проживають в США. Надано характеристику організаційно-педагогічних вимог вивчення англійської мови представниками національних меншин. Оскільки англійська мова виступає у двох ролях – першої мови (рідної) і другої мови (для представників етнічних меншин), побудова справедливої мовної політики в поліетнічному американському соціумі сприяє створенню єдиного мовно-культурного простору, а належність громадян до єдиного мовно-культурного простору формує мовну політику в системі освіти США. Ключові слова: мовна освіта, мовне розмаїття, плюралістичне суспільство, мовно-етнічна ідентичність, мовна політика, мовна ідеологія, освітні стандарти, національні меншини.

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених поетичній мовотворчості вченого та письменника В. Чабаненка, його новаторству в пошуку незвичних форм, образів, умінню експериментувати з поетичною мовою, розширенню словесної палітри завдяки виражально-зображальним, експресивним засобам української мови. У статті зроблено спробу аналізу мовленнєвої експресії в мовно-художній системі В. Чабаненка, яка виникає на основі свідомого стилістично заданого відхилення автора від літературної норми, з’ясування експресивного потенціалу цих одиниць. Стилістичним колоритом відзначаються експресивні явища, які виникають на ґрунті порушення лексичних норм, що виявляється у вживанні просторіч, говіркових слів, корпоративного жаргону, сполучуваності слів. Активно використовує автор і потужний арсенал фразеології. Він вдається до трансформації, контамінації та нагнітання фразеологічних одиниць. Експресивні явища на ґрунті порушення словотвірних норм виникають під час уживання автором оказіоналізмів-новотворів, серед яких переважають семантико-дериваційні оказіоналізми, утворені за допомогою пестливо-зменшувальних суфіксів від слів, що нормативно не піддаються афективності. Експресивні явища, що виникають на ґрунті фонетичних / фонетико-орфоепічних норм сучасної літературної мови, у мовотворчості В. Чабаненка нечисленні. Експресивні явища на ґрунті морфологічних норм спостерігаються лише в категоріях іменника. Мовна експресія, що створюється автором на ґрунті порушення синтаксичних норм, виникає в разі вживання ампліфікаційно-багатоступінчастої прикладки та повторення службових частин мови та вигука. Естетична картина світу поета В. Чабаненка – це вдале поєднання національного образного світобачення й філософського осмислення історичного процесу. Мовні засоби, залучені автором до творення образів ліричних творів, виявляють величезні потенції загальнонародної мови та неабиякі творчі можливості митця. Досліджені стилістично вправні відступи від загальноприйнятих норм свідчать про мовну віртуозність автора, а манера їх використання накладає відбиток на його індивідуальний стиль, якому притаманні палкий патріотизм, глибока пошана до людини праці.

У статті зазначено, що проблема формування мовно-мовленнєвої компетентності в учнів початкових класів є нині актуальною в контексті вимог Нової української школи, переходу від знаннєвої освітньої парадигми до компетентнісної. У публікації висвітлено поняття мови й мовлення на основі аналізу лексикографічних праць, психологічних та лінгводидактичних джерел. Описано зовнішню усну, зовнішню письмову та внутрішню форми мовлення. У науково-методичній розвідці визначено основні психологічні процеси, які важливо враховувати під час формування мовно-мовленнєвої компетентності учнів початкової школи. Це увага, уява, мислення, пам’ять, сприймання й розуміння, властивості психіки (емоції, почуття), а також мовне чуття особистості, її досвід комунікації у реальному та віртуальному просторі. Уточнено зміст поняття «мовне чуття» як уміння користуватися мовними засобами відповідно до комунікативної ситуації на основі відчуттів, інтуїції. Окреслено види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна, та види мислення: за ступенем новизни й оригінальності (репродуктивне (відтворювальне) і продуктивне (творче), за способом і формою діяльності (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне). У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез психологічної, педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; аналіз нормативних документів Нової української школи, теоретичне осмислення, систематизація й узагальнення наукових здобутків у галузі лінгводидактики навчання мовно-літературної освітньої галузі НУШ; емпіричні: педагогічне безпосереднє й опосередковане спостереження за освітнім процесом під час вивчення мовно-літературної освітньої галузі в Новій українській школі; бесіди з учителями й учнями.

Стрімкі соціально-економічні зміни в суспільстві є рушійною силою для розвитку усіх сфер життєдіяльності людини та вимагають перебудови та удосконалення підходів та методів на всіх етапах освітнього процесу. Стаття присвячена проблемі теоретичних аспектів формування мовної особистості фахівців сфери обслуговування, висвітлюється актуальність проблеми виховання висококваліфікованого фахівця сфери обслуговування, перераховуються основні закони та нормативно-правові акти, які регулюють вимоки до підготовки фахівців сфери обслуговування. Розглянуто компетентнісний підхід до формування фахівців сфери обслуговування, як підґрунтя мовно культурного розвитку, виділені та охарактеризовані основні варіанти класифікацій компетентностей. Розкривається поняття мовного вміння та різні підходи до диференціації та стратегій спілкування. Аналізується комунікативна компетентність та основне коло вмінь, які вона охоплює. Досліджено лінгводидактичну літературу та зроблена порівняльна характеристика таких понять як «мовленнєва компетентність» та «мовна компетенція», визначена суть, структура та їх основні функції і структурні компоненти. У статті висвітлюється важливість володіння відповідними мовними нормами та навичками для формування професійної особистості фахівця сфери обслуговування, важливість комунікативної культури як засобу й умови формування професійної особистості.

Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регулюють відносини в мовній сфері України. Доведено, що законодавча база в Україні загалом відповідає нормам світової практики та містить достатній інструментарій щодо її реалізаці.

В статті окреслено особливості організації мовно-літературної освіти молодших школярів в умовах Нової української школи з урахуванням нормативних документів, типових освітніх програм, методичних рекомендацій, авторських навчальних програм, підручників та посібників.Обгрунтовано, що мовно-літературну освітню галузь зосереджено на вивченні дітьми рідної, водночас й іноземної мови задля формування іншомовної комунікативної компетентності. Відтак розширюється поле комунікації, передбачено потенційні можливості й потреби особистості у міжкультурному спілкуванні.Узагальнено, що особливістю організації мовно-літературної освіти молодших школярів стають уміння учителя, який обирає за якою програмою навчати учнів, а відтак визначає пріоритети навчання: традиційне чи інтегроване, звичне чи інноваційне, спрямо-ване на формування знань чи зорієнтоване на формування практичних умінь і навичок, а відтак і реалізацію діяльнісного підходу.

У статті розглянуто аксіологічно забарвлені мовні одиниці, які широко представлені в сучасних українських тревелогах, зокрема в тревелозі Ірен Роздобудько «Мандрівки без сенсу і моралі». Актуальність дослідження обумовлена тим, що можливість подорожувати світом і пізнавати нову дійсність пов’язана з необхідністю оцінно кваліфікувати її відповідно до власної картини світу й шукати відповідні засоби вираження своїх оцінок. Мета роботи — виявлення основних типів оцінних одиниць. Основним завданням є ідентифікація мовних ознак їх функціонування в зазначеному творі. У результаті дослідження з’ясовано, що серед часткових оцінок найпоширенішими є смакові, емоційні, естетичні та нормативні оцінки.

Метою розвідки є опис нормативної шкали оцінок. У статті доводиться, що існує позитивна, негативна та змішана оцінка. Авторка заперечує існування нейтральної оцінки й наводить свої спостереження, які доводять правомочність цієї тези. Матеріал аналізу становить вибірка із 750 контекстів вираження оцінки в англомовному літературному художньому дискурсі. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових і спеціальних лінгвістичних методах. Серед загальнонаукових методів у роботі використано метод синтезу й аналізу та описовий метод. У межах спеціальних мовознавчих методів застосовано контекстуально- інтерпретаційний аналіз. В результаті дослідження автор доходить висновку, що категорія оцінки є ключовою в процесах як когніції, так і комунікації; вона корелює з прагмасоціолінгвальними характеристиками комунікантів і визначає їх мовленнєву поведінку. Оцінка характеризується вибірковістю: вона виокремлює та фіксує те, що важливо з кута зору того чи іншого суб’єкта оцінки. Сам факт оцінювання свідчить про те, що об’єкт оцінки потрапив у ціннісне поле певного суб’єкта. З нескінченного числа навколишніх явищ оцінюються ті, що значимі для суб’єкта на цей момент. На оцінній шкалі виокремлено опозицію «оцінність» – «безоцінність». Установлено, що, якщо об’єкт потрапляє у сферу інтересів індивіда, формулюється оцінка: позитивна, негативна, змішана. Наголошується, що оцінка не може бути нейтральною. Якщо суб’єкт заявляє про своє «нейтральне» або байдуже ставлення до об’єкта, це варто вважати показником негативного ставлення або прихованою (через ревнощі або заздрість) позитивною оцінкою. Доводиться, що норма в шкалі інтенсивності збігається не із серединою шкали, а з її позитивним полюсом, тим самим установлено, що шкала оцінок функціонує в мові як асиметрична.

Стаття присвячена методиці викладання англійської мови у початкових класах, а саме впливу української мови на процес навчання іноземної. Приділяється увага аналізу помилок, які допускають учні в англійській мові, як діє закон аналогії (уподібнення побудови англійської структури мови моделям рідної та моделям інтерферуючого впливу рідної мови на процес формування навичок англійської мови у молодших школярів та прогнозування типових лексичних та граматичних помилок, порівняння явищ української та англійської мови, які необхідно враховувати у процесі формування лексико-граматичних навичок англійської мови. Приділяється увага навчанню в умовах білінгвізму, яке визнано багатьма вченими однією з можливостей найбільш ефективного формування викладання іноземної мови в школі. Метою роботи є дослідження інтерферуючого впливу рідної мови на процес формування навичок англійської мови у молодших школярів та прогнозування типових лексичних та граматичних помилок, порівняння явищ української та англійської мови, які необхідно враховувати у процесі формування лексико-граматичних навичок англійської мови. Дослідження ґрунтується на методологічних принципах науковості, теоретичному та психолого-педагогічному аналізі літератури, нормативних документів, синтезу, порівняння, узагальнення, розгляду різних підходів до вивчення іноземних мов. Системний підхід у викладанні мов дає змогу вивчати мовну систему з погляду її структури та функціонування, яка перебуває у зв’язку з іншими компонентами всього освітнього процесу, який постійно змінюється та розвивається. Соціокультурний підхід передбачає розгляд мовного розвитку людини, її потребу і розуміння необхідності знати іноземні мови для спілкування. Володіння англійською мовою, яка вже стала засобом міжкультурної комунікації, відкриває можливості для спілкування у всіх сферах життя, допомагає вільно навчатися та працевлаштовуватися за кордоном, розуміти представників різних культур.

Мета нашої наукової розвідки – за результатами аналізу ключових понять, дослідницьких джерел і нормативно-правової бази з проблеми дослідження зібрати, систематизувати і науково інтерпретувати об’єктивну інформацію про стан проблематики дослідження в педагогічній науці, що дає можливість дослідити важливість та значення реалізації мовно-літературної освіти в початковій школі випускниками педагогічного коледжу через призму Нової української школи. Методологічну основу дослідження становлять теоретичні методи наукового пізнання, як-от контент-аналіз, синтез, вивчення наукової літератури, узагальнення, конкретизація. Наукова новизна обраного дослідження виявляється в тому, що з’ясовано суть поняття «мовно-літературна освіта» в початковій школі в контексті Нової української школи та його вплив на учительську діяльність випускників педагогічного коледжу; проаналізовано основні принципи об’єкта дослідження, регламентовані законодавством України; визначено основу компетентнісного підходу до навчання молодших школярів у здобутті мовно-літературної освіти під час професійної діяльності випускників педагогічного коледжу; наголошено на важливій місії й стратегічній позиції випускників педагогічного коледжу в реалізації мовно-літературної освітньої галузі через призму Нової української школи; виокремлено концепцію людиноцентризму як кваліфікаційної компетентності педагога, підготовленого педагогічним коледжем, в освітньому процесі Нової української початкової школи. Революція гідності активізувала подальшу розбудову громадянського суспільства через реформування освіти України, а Державний стандарт початкової школи на основі нового Закону України «Про освіту» також констатував беззаперечну консолідацію у всебічному розвитку українськомовної освіти.

Статтю присвячено дослідженню процедурних особливостей моніторингу способу життя до працівників Націо нального агентства з питань запобігання корупції. Звернено увагу на відсутність нормативно встановленої вказів ки щодо прийняття Національним агентством з питань запобігання корупції окремого порядку проведення моні торингу способу життя до суб’єктів декларування. Установлено, що специфікою статусу працівника Національного агентства з питань запобігання корупції є діалектичний зв’язок одночасності визнання суб’єкта вповноваженим на вживання антикорупційних заходів та застосування до нього цих інструментів антикорупційного контролю. Визначено, що процедура здійснення моні торингу способу життя працівників НАЗК є регламентованою нормами публічного права послідовністю дій у сфе рі запобігання корупції, яку спрямовано на забезпечення доброчесності службовців спеціально вповноваженого антикорупційного органу державної влади та дотримання ними нормативно встановлених вимог і обмежень, що одночасно мінімізує ризики погіршення авторитету НАЗК та негативно впливає на репутацію службовця антико рупційного профілю. Зазначено, що процедура моніторингу способу життя працівників НАЗК є втручальною фор малізованою процедурою, яка застосовується вибірково; підставою для моніторингу способу життя працівників НАЗК є інформація, яка свідчить про можливість невідповідності рівня життя працівника НАЗК та задекларова ним ним відомостям про майновий стан; джерелом інформації, яка стала підставою для застосування цього анти корупційного інструмента, можуть бути: повідомлення фізичних чи юридичних осіб; публікації в засобах масової інформації; дані, зібрані з відкритих баз даних (включно із соціальними мережами); відсутні визначені терміни між початком процедури та встановленням підстав для цього; змістом процедурних дій є перевірка, порівняння інформації, наданої особою в деклараціях та спостереження за конкретним об’єктом доходу; наслідком її засто сування є складання документа у вигляді доповідної записки, що є підставою для застосування інших заходів антикорупційного контролю до працівника НАЗК тощо.

В аспекті розвитку сучасних тенденцій щодо професійної підготовки, репрезентованих у сучасному законодавстві, мовленнєва культура юриста відіграє провідну роль (зокрема, формує позитивний імідж представників правової спільноти й України як держави, яку вони представляють), а питання її розвитку та досконалості набувають неабиякої актуальності як під час процесу опанування фаху, так і безпосередньо у юридичній практиці, що, власне, й потребує детального вивчення. Важливість дослідження окресленого питання зумовлена сучасними вимірами суспільства (тими вимогами та стандартами, що висуваються до правника як фахівця), а також висвітленням цих запитів у законодавчо-правовому полі. В умовах сучасного розвитку Української держави питання формування високорозвиненої професійної особистості правника є одним із першочергових завдань у суспільстві. В основі професійної грамотності представника юридичної сфери лежать мовно-комунікативні компетентності. Опанування української мови як державної та англійської як міжнародної на відповідному рівні сприяє конкурентоспроможності фахівця на ринку праці: висококваліфікованим фахівцем юрист може бути за умов досконалого опанування як української мови, так і англійської. Запити суспільства щодо мовленнєво-професійних компетентностей правника відображено в низці нормативно-правових актів, у положеннях яких висвітлено аспекти обов’язкового володіння державною і міжнародною мовами. Чим вищий рівень комунікативних компетентностей, тим вищий рівень професіоналізму. Правові положення чинних нормативно-правових документів надали підстави охарактеризувати вимоги суспільства до фахівця-юриста в аспекті тих компетентностей, які є ключовими у формуванні професійної особистості. Правове підґрунтя визначено певною законодавчою ієрархією: відображення суспільних запитів як в Основному Законі (Конституції України), так і в документах нижчої юридичної сили, ніж юридична сила останнього. Пропозиції щодо ефективної реалізації аналізованого законодавчого спектра в освітній сфері: збільшення обсягу годин із навчальних дисциплін мовно-фахового напряму; введення до навчального плану здобувачів за правовою спеціальністю навчальних курсів (українською і англійською мовами), спрямованих на підвищення рівня культури професійного мовлення; запровадження тренінгів для учасників освітнього процесу щодо опанування особливостей професійного мовлення.

У статті проаналізовані наукові підходи до визначення поняття «якість законодавства» та зроблено висновок, що якість закону включає його змістову досконалість, відповідність формальним вимогам, дотримання процедурних аспектів на етапі прийняття, а також від- повідність суспільним потребам та дотримання на етапі правореалізації. Правила та засоби законодавчої техніки віднесені до однієї з характеристик якості законодавства. Запропоновано правила законодавчої техніки умовно поділити на вимоги щодо змісту (системна узгодженість, відповідність суспільним потребам та актуальність, обґрунтованість, однозначність положень, логічність та ін.) та вимоги щодо форми (мовна досконалість, струк- турованість, які покликані забезпечити досконалість нормативно-правового акта тощо). Доведено, що недотримання правил та засобів законодавчої техніки – поширене явище сучасного законотворчого процесу, що негативно впливає на якість усього законодавства. Встановлено, що основними порушеннями є недотримання правила системної узгодженості законодавства, дублювання положень інших нормативно-правових актів, порушення фор- мальних вимог, помилки в термінології. Проаналізовано причини виникнення помилок, серед яких особливе місце посідає низь- кий рівень культури законотворчості та професіоналізму законотворців, відсутність єдиного системного документа, що узагальнював би чинні правила та засоби конструювання законів. У свою чергу основними напрямками, спрямованими на забезпечення дотримання правил та засобів законодавчої техніки є, по-перше, оволодіння депутатами необхідними правови- ми знаннями і застосування їх у практичній діяльності та, по-друге, вдосконалення норма- тивно-правового регулювання правил та засобів законодавчої техніки, зокрема, розробка та ухвалення спеціального законодавчого акта, в якому знайдуть відображення формальні та змістові вимоги до нормативно-правових актів.

У статті проаналізовано нормативно-правову базу, що регламентує створення професійних стандартів; розглянуто окремі підходи та принципи із зарубіжного досвіду щодо стандартизації освіти; визначено сфери застосування професійного стандарту. Зазначено, що новий професійний стандарт учителя визначає загальні (громадянська, соціальна, культурна, лідерська та підприємницька) і професійні компетентності педагога (мовно-комунікативна, предметно-методична, інформаційно-цифрова, психологічна, емоційно-етична, педагогічне партнерство, інклюзивна, здоров’язбережувальна, проєктувальна, прогностична, організаційна, оцінювально-аналітична, інноваційна, рефлексивна, здатність до навчання впродовж життя), що є складовими загальної моделі професійної компетентності педагога. Проведено пілотне дослідження щодо ставлення педагогів до нового професійного стандарту в контексті забезпечення якості підвищення кваліфікації та особистого безперервного навчання. Обґрунтовано ставлення педагогів до нового професійного стандарту в контексті забезпечення якості підвищення кваліфікації та особистого безперервного навчання. Проаналізовано актуальність загальних і професійних компетентностей педагогів у структурі професійного розвитку, визначено пріоритетність трудових функцій у системі особистісного розвитку вчителя; зроблено акцент на важливості врахування нового професійного стандарту вчителя в проєктуванні професійного розвитку педагогів.

У пропонованій статті зосереджено увагу на оновленні та збагаченні лексичного складу англійської мови періоду пандемії коронавірусу Covid-19, розглянуто процес з’яви нових складних одиниць, динаміку розвитку їхньої семантики та набуття ними нових значень; зафіксовано постання нових складних слів, пов’язаних із поширенням коронавірусного захворювання та його впливом на лінгвістичну ситуацію в сучасному газетному дискурсі; визначено тенденції їх активізації. Виокремлено лексико-семантичні групи неологізмів, спричинених виникненням і поширенням короновірусної інфекції, а саме: «Освіта», «Подорожі», «Соціальне життя», «Здоров’я», «Культура», «Робота». Повсюдне поширення захворювання знайшло свій відбиток не лише в медицині, а й усіх соціальних сферах та в лексичному складі багатьох мов, зокрема й англійської. Установлено, що найбільш частотною серед інновацій у дискурсі означеного періоду є лексема COVID-19 та її український відповідник коронавірус, що послугували джерелом постання нових складних слів. Хронологічно стаття охоплює період від початку 2020 року до першого півріччя 2021 року. Закріплені в мовленнєвій практиці українців слова на позначення актуальної для світу хвороби вже адаптовано до фонетичних, правописних і граматичних норм сучасної української мови, тож уживання їх є регулярним, нормативним і змістотвірним. Констатуємо, що в мові рівнозначно поширені англійськомовна абревіатура-термін COVID-19, лексичний відповідник коронавірус та адаптоване й закріплене в мовленнєвій практиці слово ковід, що є транслітерованим еквівалентом англомовної одиниці. У науковій праці проаналізовано стан вивчення проблеми в українській та англійській мовознавчих спільнотах. Загальнонаукові методи (опис, індукція, дедукція, інтроспекція) використані для відбору й аналізу мовного матеріалу та викладу основних положень роботи. Матеріалом дослідження послугувалиь неологізми коронавірусної тематики, дібрані зі статей, корпусів лексики, словників.

Правовий міф займає особливе місце у ключових складниках правової реальності: правосвідомості, джерелах права, позитивному праві, правовій поведінці. Правовий міф не може бути однозначно віднесений ані до раціональних, ані до ірраціональних елементів правосвідомості, існуючи як на буденному рівні, так і у професійній правосвідомості. Водночас він здійснює сильний вплив не тільки на індивідуальну, але й на колективну й масову правосвідомість, існує й на буденному рівні, й у професійній правосвідомості. Виявлення історичних та ментальних коренів правових міфів дозволяє розглядати їх як витоки (першоджерела) сучасної правової системи України. Міфологізовані структури відображені й у історичних пам'ятках права, які діяли на території України (прикладом виступають Статути ВКЛ), й у фольклорному праві (юридичні прислів'я та інші міфологізовані усні мовні структури). Розгляд правових міфів під кутом зору джерел права показує, що вони визначають становлення позитивного права, наповнення його конкретними нормативами. Правові міфи властиві не тільки архаїчному й литовсько-руському праву, але й сучасному українському законодавству. У сучасному праві міфи існують у вигляді симуляк-рів, тобто символів, які підміняють собою відсутню реальність. У статті доводиться, що наявність міфів у позитивному праві підвищує його легітимність, оскільки дозволяє звертатись до масового підсвідомого - найбільш сталого елементу правосвідомості; виявленню місця правового міфу в механізмі детермінації правової поведінки, а також з'ясуванню міфологічних аспектів юридичної кваліфікації правових учинків. Доводиться, що правовий міф є особливим нераціональним елементом складу правового вчинку, спрямовуючи поведінку людини в певному напрямі.

В. М. Проєкт Закону України «Про авторське право і суміжні права»: юридико-технічний аналіз. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню можливостей удосконалення механізму законодавчого забезпечення права інтелектуальної власності в Україні з огляду на необхідність виконання нашою державою своїх міжнародних зобов’язань щодо захисту авторських прав. Об’єктом аналізу вибрано поданий на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про авторське право і суміжні права» (реєстраційний номер 5552-4 від 9 червня 2021 р.). Констатовано, що проєкт Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Проєкт) є вагомим кроком у розвитку вітчизняної нормативно-правової бази у вказаній сфері відносин. Юридико-технічна оцінка Проєкту дала підстави визначити його високу якість та загалом відповідність вимогам й правилам нормопроєктної техніки. Водночас детальне вивчення норм Проєкту дозволило запропонувати низку рекомендацій щодо його вдосконалення крізь призму особливостей нормотворчого інструментарію. Йдеться про використані в Проєкті правові дефініції, загальні вимоги до змісту, його мовні та структурні характеристики. Запропоновано внести зміни до преамбули Проєкту, в якій фактично окреслено предмет правового регулювання закону. Преамбула – вступна частина закону, в якій можуть визначатись історичні передумови й обґрунтовуватись необхідність його прийняття, роз’яснюватись мета, окреслюватись основні завдання, які стоять перед ним тощо. Преамбула закону не може повторювати зміст інших його структурних складників. Вказано на те, що у ст. 1 Проєкту надається обґрунтоване визначення спеціальних термінів, наприклад: кабельна ретрансляція (п. 21 ч. 1 ст. 1); камкординг (п. 22 ч. 1 ст. 1); кардшейрінг (п. 23 ч. 1 ст. 1); попурі (п. 34 ч. 1 ст. 1); постачальник послуг хостингу (п. 35 ч. 1 ст. 1); репрографічне відтворення (репродукування) (п. 46 ч. 1 ст. 1); фонограма (п. 60 ч. 1 ст. 1)цифровий контент (п. 63 ч. 1 ст. 1). Звернено увагу на недотримання в окремих випадках вимоги, згідно з якою формулювання визначень має бути коротким. Наприклад, дефініція терміна «ефірне мовлення» видається надто об’ємною. У ній фактично закладено визначення ще одного терміна – «закодований сигнал». У кількох визначеннях не дотримано правило, за яким дефініція не має містити терміни, які використовуються в понятті, що визначається. Аргументовано необхідність включення до переліку нормативно-правових актів, що входять до законодавства України про авторське право і суміжні права, вказаного у ст. 2 Проєкту, відповідні міжнародні договори України. Зазначено високий рівень дотримання у Проєкті структурних правил. Висунено рекомендації щодо детальнішої нумерації окремих статей Проєкту, зокрема ч. 10 ст. 4, в якій у межах однієї частини (без виділення окремих пунктів, у формі абзаців) об’єднуються різні нормативно-правові приписи. Підсумовано, що вказане дослідження є певним внеском у процес науково-експертного оцінювання важливого законопроєкту і може застосовуватись на практиці.

Studying language education in the preschool sector of a country, which is multinational and has a high quality education system, is useful in terms of implementing effective and proven means of updating and optimizing of domestic preschool education. The purpose of the article is to study and analyze Singapore’s language policy and ways of its implementation in the country’s preschool education sector. Methods. The work is based on the methodological principles of scientificity, objectivity and integrity. The research is based on such methods of scientific researches as the analysis of scientific literature and normative documents, synthesis, comparison, generalization and systematization of the received data.Research results. The main directions of the state activity on providing bilingual education in the preschool sector of Singapore, as well as unification and regulation of the functioning of Singapore’s preschool educational institutions in the field of language education are studied. It was found that the conceptual framework “Nurturing early learners”, proposed by the Ministry of Education of Singapore, allowed creating a single conceptual and methodological basis for the development of curricula in each individual preschool institution. Another focus of the Singaporean government has been turned to reducing the impact of English and Chinese dominance in the country’s preschool sector and to increasing the number of Malay and Tamil language programs in preschools for ensuring equal access to language education for all Singaporean ethnic groups by opening new kindergartens with an offer to study English and three native languages (optional).Conclusions. It was determined that the country’s bilingual policy was implemented with the pragmatic goal of uniting a multinational society and achieving economic growth, on the one hand, and preserving the national heritage, culture and traditions of the ethnic groups living in Singapore, on the other. Despite the private nature of Singapore’s pre-school education sector, the government is actively involved in regulating it, including language education, ensuring the principle of meritocracy by meeting the needs of all ethnic groups in language education at the pre-school level.Key words: language policy, language education, bilingualism, preschool education, English, native lan-guage, educational process. Дослідження особливостей мовної освіти в дошкільному секторі країни, яка є мультинаціональ-ною за складом населення і має високоякісну освітню систему, є корисним з точки зору запроваджен-ня ефективних та апробованих засобів оновлення та оптимізації вітчизняної дошкільної освіти. Мета статті полягає у вивченні та аналізі мовної політики Сінгапуру й засобів її реалізації в дошкільному секторі освіти країни. Методи. Робота ґрунтується на методологічних принципах науковості, об’єктив-ності та цілісності. В процесі дослідження застосовувалися такі методи наукових досліджень, як ана-ліз наукової літератури і нормативних документів, синтез, порівняння, узагальнення й систематизація отриманих даних.Результати дослідження. Простежено основні напрями діяльності держави із забезпечення білінгвальної освіти в дошкільному секторі Сінгапуру, а також уніфікації та регулювання діяльності закладів дошкільної освіти Сінгапуру у сфері мовної освіти. Встановлено, що запропонована Мініс-терством освіти Сінгапуру концептуальна рамка «Виховання дітей раннього віку» дала змогу створити єдину концептуальну й методологічну базу для розроблення навчальних програм в окремих закладах дошкільної освіти. Іншим напрямом діяльності уряду Сінгапуру стало зменшення наслідків домінуван-ня англійської та китайської мов у дошкільному секторі країни, збільшення кількості програм вивчен-ня малайської і тамільської мов у дошкільних закладах освіти задля забезпечення рівного доступу до мовної освіти для представників усіх етносів Сінгапуру за рахунок відкриття нових дитячих садочків із пропозицією вивчення англійської мови та трьох рідних мов на вибір.Висновки. Визначено, що білінгвальна політика країни запроваджена з прагматичною метою об’єд-нання багатонаціонального суспільства й досягнення економічного росту, з одного боку, та збережен-ня національної спадщини, культури й традицій етносів, які проживають у Сінгапурі, з іншого боку. Незважаючи на приватний характер дошкільного сектору освіти, уряд країни бере активну участь у його регулюванні та спрямовує свої зусилля на забезпечення потреб усіх етнічних груп населення в мовній освіті.Ключові слова: мовна політика, мовна освіта, білінгвізм, дошкільна освіта, англійська мова, рідна мова, навчальний процес.

У роботі актуалізовано увагу щодо самостійної роботи студентів під час вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». При цьому акцентується увага на тому, що ця дисципліна підпорядковує певні навички для подальшого навчання, серед яких зазначаються такі: розвиток професійної термінології, використання технічної літератури, здатність до професійного усного та письмового спілкування та і т.д. Результатом вивчення даного курсу є вміння правильно складати документи, вільно користуватися спеціалізованими інформаційними джерелами, зокрема довідковими, застосовувати фахову термінологію в різних ситуаціях професійного спілкування, давати розгорнуті відповіді на питання дискусійного та підсумкового характеру, редагувати та перекладати фахові тексти, використовувати нормативні мовні конструкції, готувати інформаційні повідомлення.Зазначається, що аудиторних годин не вистачає для оволодіння необхідними доречними компетенція ми та обсягом всіх необхідних знань, тому самостійна робота має важливе значення. Визначено пріоритетну тематику самостійних робіт студентів морських ЗВО. Акцентовано увагу на тому, що роль викладача в організації самостійної роботи студентів та їх мотивації є дуже великою. Сучасний підхід до організації освітнього процесу в ЗВО полягає в тому, що цей процес орієнтований на формування у студентів умінь самостійно здобувати нові знання, використовувати їх у своїй професійній діяльності. Обрано напрямок на підвищення ролі та збільшення самостійної роботи студентів у різноманітних її формах.Таким чином, самостійна робота студентів має ряд переваг і недоліків, які можна охарактеризувати відповідно з можливостями та їх відсутністю в процесі безпосередньої СРС. Так, як самостійна робота дає можливість для навчання у будь-який час, але при цьому постає питання щодо доступності до навчальних матеріалів. Вирішення цього питання також можна повернути в позитивний бік –доступ до навчальних матеріалів через запропонований викладачем матеріал у паперовому або електронному виглядах, або з застосуванням комп’ютера та Інтернету.Ключові слова: морські ЗВО, українська мова (за професійним спрямуванням), мотивація, самостійна робота, компетенції.

У статті запропоновано новий ракурс дослідження проблем освоєння мультилінгвізму учнівською молоддю. У розвідці наголошується, що ця проблема на порядку денному багатьох країн світу, оскільки пов’язана з об’єднанням народів різних культур. Тому навчальні предмети гуманітарного циклу в школі і вищих навчальних закладах мають передбачати органічне поєднання рідного та інонаціонального, їх вільного сполучення. Це глибинна стратегія людського буття, що визначає внутрішню основу особистості, спрямовану як на вироблення власного погляду на світ і слідування власному покликанню, так і здатність до поваги і співпереживання іншому. У статті відзначається, що новий підручник «Мистецтво» (10-11 класи), одним з авторів якого виступає дописувач статті, представляє як спільні, так і відмінні риси мистецького доробку України і світу, а завдання спрямовані на виховання у школярів прихильності вершинним загальнолюдським надбанням, не втрачаючи естетичну і етичну прихильність до свого рідного. Паралельно введено вправи, пов’язані з використанням іноземних мов. Це стимулює необхідність занурення в контекст світових культуротворчих процесів і дозволяє виявити нові аспекти донесення до учнів естетико-художніх паралелей між культурно-історичними нормативами цінностей і мов. У статті також розглядається методика створення ситуацій мовно-мистецьких перетинів на уроках мистецтва (10-11 класи), серед яких описано такі методи, як діалог культур, біографічний, горизонтально-вертикальна подача матеріалу, що спрямовані на виховання мотивації до освоєння мов як потреби в знаходженні гармонії і вищих смислів буття. Ключові слова: методика, мистецтво, мультилінгвізм, художні цінності, учнівська молодь.

Статтю присвячено, аналізу можливих ризиків реформи децентралізації та пошуку шляхів їх вирішення і зменшення. Перебуваючи в незавершеній стадії, децентралізація є важливою системною перебудовою, від наслідків якої, залежать безпека, розвиток та економічний підйом на місцевому, а також загальнодержавному рівні. Системні зміни на місцевому рівні в умовах економічної та політичної нестабільності, потребують обережної та виваженої державної політики. Виявлено основні ризики, які загрожують проведенню реформи та становлять небезпеку суверенітету України, сепаратизму, відцентрових тенденцій, анклавізації, криміналізації. Особливим ризиком є можливий сепаратизм в окремих регіонах держави. Нестабільна політична ситуація, як на загальнодержавному, та особливо на місцевому рівні, загрожує реформі децентралізації та ефективності роботи місцевої влади. Досліджено питання мовного та етнонаціонального чинників та їх роль у процесі формування об’єднаних громад. Методологічний та нормативний порядок організації децентралізації, має важливе значення та зв’язок з реальним станом об’єднання громад. Проаналізовано запропоновані внесення змін до Конституції України стосовно децентралізації та їхні ризики. Законність та верховенство права є необхідною умовою для попередження ризиків децентралізації, а також забезпечення розвитку об’єднаних громад. Розглянуто роль префектів у нагляді за законністю рішень органів місцевого самоврядування з можливістю не порушення функціонального балансу судової гілки влади. Запропоновано, можливі попереджувальні шляхи зменшення ризиків та викликів реформи, вирішення актуальних питань реформи, а також сприяння державотворенню. У роботі досліджено мовне питання національних меншин, а також висловлено думку про важливість державної мови як об’єднуючого та державотворчого чинника.

У статі проаналізовано відповідність стану системи охорони здоров’я до реальних потреб населення. Формальне закріплення міжнародних стандартів в означеній сфері не наділяє послуги в сфері охорони здоров’я ознаками доступності та якості. Можливість вільного доступу до міжнародних протоколів у відповідності до яких має здійснюватися лікування має бути на українській мові, що дозволить спростити порядок прийняття конкретних рішень в сфері охорони здоров’я та належним чином виявляти помилки, які можуть спостерігатись у медичній практиці. Cутність публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я визначено на основі поєднання загальної теорії адміністративного права та специфіки сфери охорони здоров’я як регламентовану законами та іншими нормативно-правовими актами виконавчо-розпорядчу діяльність щодо охорони та забезпечення належного стану повного фізичного, психічного і соціального благополуччя шляхом прийняття адміністративних рішень та надання встановлених законами послуг в сфері охорони здоров’я. Результати дослідження актуальні для вітчизняних законодавців та суб’єктів, які здійснюють публічне адміністрування в сфері охорони здоров’я на тлі актуалізації тенденцій демократизації управлінських процесів в Україні. У цій статті вперше досліджуються глобалізаційні аспекти охорони здоров’я як системний інструмент реформування управлінського підходу в Україні. Для послідовного висвітлення проблеми виділено окремі змістовні блоки, які характеризують однорідну групу суспільних відносин, що стосуються особливостей публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я, а саме: інституційно-правові засади публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я, глобалізаційні тенденції в сфері охорони здоров’я, міжнародно-правові засади публічного адміністрування в сфері охорони здоров’я.

У статті йдеться про складний період розвитку української літературної мови, який припав на період так званої дерусифікації (20-ті – поч. 30-х рр. минулого століття). Наукові суперечки, що точилися тоді навколо питань унормування літературної мови, заторкнули й болюче питання про способи поповнення української лексики. Такі науковці, як Ю. Шевельов і П. Векслер виокремили в українському мовознавстві дві течії, або дві групи пуристів («крайні» та «помірковані»), які демонстрували різні підходи до багатьох дражливих нормативних питань, одним із яких було питання про шляхи збагачення української терміносистеми. Так, крайні пуристи заперечували потребу запозичувати іншомовні слова, пропонуючи замість них уживати свої, українські, а якщо таких відповідників не було, то створювати або, як тоді писали, «кувати» нові слова на позначення абстрактних понять та явищ. Натомість помірковані пуристи були протилежної думки й пропонували не обмежувати використання чужомовних слів, адже це сприятиме поповненню української термінологічної системи. Показово, що сьогодні ми намагаємося повернути в науковий обіг українські слова, вилучені в період лінгвоциду (від поч. 1930-х років) з тогочасних термінологічних словників, й надаємо перевагу питомим лексемам, як-от: первень замість елемент, підсоння замість клімат, світлина замість фотокартка, бігун замість полюс, мапа замість карта, рівновартник замість еквівалент та багато інших. Аналіз тогочасних лексикографічних джерел допоміг унаочнити ці мовознавчі дискусії й довести, що поміж нормалізаторами 20-х років не було згоди й щодо вживання таких лексем, які можна використовувати не тільки в мові науки й техніки (за приклад ми взяли декілька мовних одиниць, кодифікованих у двомовних перекладних словниках, видаваних під ту пору у великій кількості).

Purpose. The main purposeis to submit a scientific justification and description of practical ways to use video resources to increase the motivation of Technical University students to learn Ukrainian as a foreign language.Methods.The work was carried out on the basis of the provisions of regulatory documents defining the guidelines for teaching foreign languages in technical universities, the provisions of the technology of working with video resources, which is becoming particularly relevant in language education today, the content and methodological directions of the organization of teaching the discipline “Ukrainian as a foreign language (for professional activity)”. As a result, a set of practical classes in the Ukrainian language was developed and tested.Results.Based on the study of the technology of organizing work with video resources, a motivational apparatus is identified that contributes to the activation of the interest of foreign students, the development of their communicative competence in classes in Ukrainian as a foreign language. Examples of various types of tasks for international students of technical specialties at each of the selected stages of work are presented. The emphasis is placed on the motivational potential of organizing students activities at the Post-review stage, which implements the principle of situativeness. The criteria and diagnostic apparatus for determining the degree of motivation of foreign students to study the Ukrainian language is determined and the results of a methodological experiment conducted on the basis of NTU “Dnipro Polytechnic” are presented, which confirms the effectiveness of using video resources to increase the motivation of foreign students. A group of pedagogical conditions that ensure productive organization of work with video material in classes in Ukrainian as a foreign language at a technical university is revealed.Conclusions. It is concluded that work with video resources should be carefully organized by the teacher, taking into account the professional needs and interests of foreign students, their level of language proficiency; the systematic use of video resources in teaching the discipline “Ukrainian as a foreign language (for professional activities)” helps to increase the motivation of foreign students to learn the Ukrainian language.Key words: communicative competence, practical tasks, revision stages, situativeness principle, pedagog-ical conditions. Мета. Подати наукове обґрунтування та описати практичні способи застосування відеоресурсів для підвищення мотивації студентів технічного вишу до вивчення української мови як іноземної.Методи. Робота виконана на основі положень нормативно-правових документів, що визначають орі-єнтири викладання іноземних мов у технічних внз, положень технології роботи з відеоресурсами, що набуває особливої актуальності в мовній освіті сьогодні, змістовно-методичних спрямувань організації викладання дисципліни «Українська мова як іноземна (для професійної діяльності)». У результаті роз-роблено та апробовано комплекс практичних занять з української мови.Результати. На основі вивчення технології організації роботи з відеоресурсами визначено моти-ваційний апарат, що сприяє активізації інтересу іноземних студентів, розвитку їхньої комунікативної компетенції на заняттях з української мови як іноземної. Подані приклади завдань різних типів для іно-земних студентів технічних спеціальностей на кожному з виділених етапів роботи. Акцент зроблено на мотиваційному потенціалі організації діяльності студентів на етапі постперегляду, що реалізує прин-цип ситуативності. Визначено критеріально-діагностичний апарат визначення ступеня прояву мотива-ції в іноземних студентів до вивчення української мови та подано результати методичного експеримен-ту, проведеного на базі НТУ «Дніпровська політехніка», що підтверджує ефективність використання відеоресурсів для підвищення мотивації іноземних студентів. Розкрито групу педагогічних умов, що забезпечують продуктивну організацію роботи з відеоматеріалом на заняттях з української мови як іноземної в технічному виші.Висновки. Робиться висновок про те, що робота з відеоресурсами повинна ретельно організову-ватися викладачем з урахуванням професійних потреб та інтересів іноземних студентів, їхнього рів-ня володіння мовою; систематичне застосування відеоресурсів у викладанні дисципліни «Українська мова як іноземна (для професійної діяльності)» сприяє підвищенню мотивації іноземних студентів до вивчення української мови.Ключові слова: комунікативна компетенція, практичні завдання, етапи перегляду, принцип ситуативності, педагогічні умови, стимулювання інтересу.

The study analyzes the problem of formation of academic integrity in modern graduates of higher education institutions.The purpose of the article is to analyze the innovative means of forming the academic integrity of future professionals in the maritime field.In the process of research the methods of analysis, synthesis, generalization, induction, and deduction were applied.The results of the scientific research allowed determining the interpretation of the key category of scientific research “academic integrity” in the context of state and regulatory documents that declare the requirements for the educational process in higher education. Emphasis is placed on the fact that the system of the second (master’s) level of higher education is dominated by the strategy of developing research skills of the future specialist. The production of new knowledge takes new forms: students not only master professional courses, but also work on their own research projects: qualification work, scientific article, report on preliminary defense and defense of research, student scientific readings, discussions, research studies and more. The article emphasizes that taking into account the professional capabilities of students of RVO “Master” and the trajectory of dual education in higher education, in the future they can teach some professional courses. Accordingly, the acquired knowledge, skills and abilities will contribute to the formation of professional and methodological competencies (ability to methodically, competently organize educational activities, work with scientific texts and scientific sources, etc.), help in work and communication in the team (both permanent and variable), social adaptation; will help to create a favorable emotional atmosphere around you.The logic of the study confirms the need for practical orientation of the educational process in the plane of development of scientific speech of students. It is noted that by means of the innovative strategy “Fishbone” applicants-future specialists in the maritime industry effectively master important categories that avoid plagiarism in their own texts (qualifications, course projects, research articles, reports, reviews, etc.). The article presents exercises and tasks that are practice-oriented to master the parameters of scientific identification ORCID, DOI, author’s h-index, etc.Conclusions. In the process of scientific research the need for development and improvement of scientific ethics of undergraduates-future specialists in the maritime field in the process of formation of academic integrity is substantiated; the method of applying the “Fishbone” strategy in the educational process of future marine specialists is represented.Key words: research competence, scientific ethics, language culture, scientific product. У дослідженні проаналізовано проблему формування академічної доброчесності у сучасних випускників закладів вищої освіти.Мета статті полягає в аналізі інноваційних засобів формування академічної доброчесності майбутніх фахівців морської галузі.У процесі дослідження застосовано методи аналізу, синтезу, узагальнення.Результати наукового пошуку дали змогу визначити трактування ключової категорії наукового дослідження «академічна доброчесність» у контексті державно-нормативних документів, які декла-рують вимоги до освітнього процесу у вищій школі. Акцентовано увагу на тому, що в системі другого (магістерського) рівня вищої освіти домінує стратегія розвитку дослідницьких навичок майбутнього фахівця. Продукування нових знань набуває нових форм, адже здобувачі освіти не тільки опановують фахові курси, але й працюють над власними науковими проєктами, зокрема кваліфікаційною роботою, науковою статтею, доповіддю на попередньому захисті та на захисті дослідження, студентських наукових читаннях, у дискусіях, наукових студіях. У статті підкреслено, що, враховуючи професійні можливості здобувачів освіти РВО «Магістр» та траєкторію дуальної освіти у вищій школі, в подальшому вони можуть викладати окремі фахові курси. Відповідно, набуті знання, уміння й навички сприятимуть формуванню професійно-методичних компетентностей (вмінню методично, грамотно організовувати освітню діяльність, працювати з науковими текстами та науковими джерелами тощо), допоможуть у роботі та спілкуванні в колективі (як у сталому, так і в змінному), соціальній адаптації, допоможуть створити навколо себе сприятливу емоційну атмосферу.Логіка дослідження підтверджує необхідність практичного спрямування освітнього процесу в аспект розвитку наукового мовлення здобувачів освіти. Відзначено, що засобом інноваційної стратегії «Фішбоун» здобувачі – майбутні фахівці морської галузі ефективно опановують важливі категорії, що дають змогу уникнути плагіату у власних текстах (кваліфікаційні роботи, курсові проєкти, наукові статті, доповіді, відгуки тощо). У статті репрезентовано вправи й завдання, які практико-орієнтовані на опанування параметрів наукової ідентифікації ORCID, DOI, h-індекс автора тощо.Висновки. У процесі наукового пошуку обґрунтовано потребу розвитку та вдосконалення науко-вої етики магістрантів – майбутніх фахівців морської галузі в процесі формування академічної добро-чесності; репрезентовано методику застосування стратегії «Фішбоун» в освітньому процесі майбутніх морських фахівців.Ключові слова: науково-дослідницька компетентність, наукова етика, мовна культура, науковий продукт.

Одним із основних завдань вищої школи, що знайшли відображення в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», є формування особистості, здатної до самостійного вирішення проблем, самовизначення і творчого саморозвитку. Реалізація цього стратегічного завдання неможлива без модернізації навчального процесу з метою розвитку обдарувань, здібностей, індивідуальності студентів.Нові орієнтири розвитку вищої освіти – здійснення інноваційного підходу до освіти, оновлення її змісту, пошук нових методів підготовки, організації практики, засобів навчання тощо [1; 2].Сучасне суспільство, з одного боку, потребує дедалі глибшого особистісного розвитку людини, а з іншого – створює дедалі кращі передумови для цього. Процес глобалізації, який супроводжується розвитком сучасних інформаційних технологій, значно розширює комунікаційне середовище, в якому живе і функціонує людина, і разом з тим розширює можливості навчання.Особистісно-орієнтований підхід «передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ... зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ... Основою всіх перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб найближчого розвитку особистості»[3].Особистісно-орієнтований підхід в навчанні, по-перше, сприяє формуванню особистості майбутнього фахівця; по-друге, є одним із факторів підвищення якості та ефективності навчання.При організації навчального процесу за особистісно-орієнтованими технологіями основними орієнтирами мають бути наступні:відмова від абсолютизації моделі навчання і реалізація її індивідуалізованого варіанту;планування цілей навчання має бути комплексним, орієнтованим на особистість кожного студента;урахування рівня складності матеріалу та реальних навчальних можливостей студента;розвиток внутрішньої мотивації;стимулювання особистісного сенсу засвоюваних знань та умінь;розвиток пізнавальної та творчої активності;залучення до діалогу, організації і планування власної навчальної діяльності;відбір таких способів навчально-пізнавальної діяльності студента, які стимулюють розвиток його творчих здібностей;збагачення змісту навчання супутніми знаннями про навколишній світ;організація процесу самостійного навчання та саморозвитку.Тільки комплексне застосування вищезазначених принципів в освітньому процесі забезпечує досить високу його ефективність та особистісний розвиток студента.В Національному університеті біоресурсів і природокористування України загальну та неорганічну хімію студенти вивчають на першому курсі, тому в першу чергу виникає необхідність забезпечення їх адаптації до навчального процесу. Студенти з різним рівнем шкільної підготовки, різними здібностями та здатністю до сприйняття навчального матеріалу. Щоб визначити рівень шкільної підготовки студентів з дисципліни, ми проводимо невелику за обсягом та часом контрольну роботу «Збереження знань». Її результати допомагають спланувати подальшу роботу зі студентами. На підставі цих результатів, застосовуючи індивідуально-диференційований підхід, можна проводити корекцію знань студентів.У навчальних програмах усіх дисциплін за вимогами Болонського процесу збільшується частка самостійної роботи студентів, яка в умовах особистісно-орієнтованої освіти виступає як спосіб формування самостійної особистості [3].Організація самостійної роботи починається з ґрунтовного інструктажу, при якому кожен студент отримує індивідуальне завдання, що враховує його схильності, рівень знань та загальну ерудицію і т.д. Виконання завдання передбачає особисту ініціативу і самостійність виконавця.Так, індивідуальні завдання для самостійної роботи з хімії різного рівня складності:Перший рівень оволодіння знаннями – рівень знайомства з предметом. Це запам’ятовування і розпізнавання інформації, розрізнення об’єктів та їх властивостей. Він розрахований на студентів з невисокою успішністю. Наприклад, тестові завдання з теми «Розчини. Електролітична дисоціація та гідроліз солей»:1. Запишіть формули та розташуйте в порядку зростання сили кислоти: карбонатна, сульфатна, фосфатна, хлорна.2. Які з наведених електролітів у водному розчині дисоціюють ступінчасто (записати формули): сульфітна кислота, хром (ІІІ) сульфат, кальцій гідроксид, калій дигідрогенфосфат?3. Які з наведених солей гідролізують: магній нітрат, манган (ІІ) нітрат, барій нітрат, ферум (ІІІ) нітрат?Другий рівень оволодіння знаннями - рівень умінь. Це здатність самостійно виконувати дії на деякій множині об’єктів. Він розрахований на основну масу студентів із середньою успішністю. Приклади тестових завдань:1. Які йони можуть одночасно міститися в розчині:а) Fe2+ i SO42-; б) Ca2+ i SO42-; в) Cu2+ i SO42- ; г) Pb2+ i SO42 ?2. Які реакції проходять до кінця:а) CaCl2 + (NH4)2SO4; б) Al(NO3)3 + K2SO4; в) (NH4)2SO4 + Na2CO3;г) Ba(CH3COO)2 + Na2CO3?3. Вкажіть продукти гідролізу солі калій фосфату за першим ступенем (записати формули та рівняння реакцій).Третій рівень оволодіння знаннями - рівень творчості. Це продуктивна діяльність на багатьох об’єктах на основі свідомо використаної інформації про ці об’єкти, тобто розуміння діяти творчо. Третій варіант завдань розрахований на успішних студентів. Приклади тестових завдань:1. Під час розчинення у воді не змінюють реакцію розчину солі (записати формули): кобальт (ІІ) сульфіт; кальцій нітрит; алюміній бромід; літій карбонат.2. Скорочене йонне рівняння Zn2+ + CO32- → ZnCO3 відповідає реакції між: а) цинк хлоридом і кальцій карбонатом; б) цинк нітратом і калій карбонатом; в) цинк сульфідом і калій гідрогенкарбонатом; г) цинк нітратом і карбонатною кислотою.3. Встановіть відповідність між значенням рН та водними розчинами солей: А.рН  71.Zn(NO3)2;4.(NH4)3PO4;Б.рН  72.FeCl3;5.KNO3;В.рН  73.Rb2SiO3;6.SnCO3Завдання повинні враховувати майбутню спеціалізацію студентів, тобто бути професійно орієнтованими, а також міжпредметні зв’язки хімії з іншими дисциплінами. Метою самостійної роботи є формування самостійної особистості. Продуктивна особистісно-орієнтована самостійна робота стимулює креативний потенціал студента. Вона сприяє не тільки якісному запам’ятовуванню і засвоєнню навчального матеріалу, а й спонукає студентів до пошуку наукової інформації, а деяких - до самостійної наукової діяльності.Студенти, що добре навчаються, за бажанням мають можливість відвідувати наукові студентські гуртки, що працюють на кафедрі за різними напрямами, зокрема гурток «Чиста вода». Під керівництвом викладача вони вчаться працювати з науковою літературою, готують виступи на цікаві теми, доповіді на студентські конференції, проводять експериментальну роботу. Щорічно проводиться конкурс «Хімічний кросворд», круглі столи та ін.Дистанційні технології навчання дають змогу забезпечити студентів електронними навчальними ресурсами для самостійного опрацювання, завданнями для самостійного виконання, реалізувати індивідуальний підхід до кожного студента тощо. Використання таких технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу вносить зміни в елементи традиційної системи освіти. Перш за все – у методику викладання всіх дисциплін. Це пов’язано з тим, що викладач перестає бути для студента єдиним джерелом отримання знань. Багато інформації можна знайти в мережі Інтернет та за її допомогою. Посилюється роль методів активного пізнання та дистанційного навчання. Доступність інформації сприяє розвитку умінь співставлення, синтезу, аналізу та ін. Використання дистанційних технологій змінює методику проведення аудиторних занять та організації самостійної роботи студентів.Існуючий в даний час рівень розвитку інформаційно-телекомунікаційних систем дозволяє реалізувати на практиці всі вищезазначені принципи особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні.Доступність дистанційного навчання визначає глибину проникнення особистісно-орієнтованого підходу в освітній процес. Вона забезпечується: можливістю реалізації освітнього процесу у зручний для студента час; навчання може виконуватися дистанційно в повному обсязі, незважаючи на територіальну віддаленість; контролем освітнього процесу в режимі реального часу; можливістю створити для кожного студента персональний інформаційний навчальний простір.Така програма навчання складається з урахуванням особистісної мотивації студента. Її позитивні сторони та переваги:навчальна інформація може подаватися в різній формі: мовній, письмовій, візуальній та ін.;з урахуванням індивідуальних особливостей сприйняття того, хто користується нею;є можливості достатньо об’єктивно оцінити результати навчання на всіх його етапах;можна коректувати програму індивідуально в ході навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу.Для реалізації особистісно-орієнтованого підходу в дистанційному навчанні необхідно:Адаптувати існуючі методики застосування особистісно-орієнтованого підходу до сучасних комп’ютерних технологій введення, обробки, аналізу та подання інформації.Розробити інтелектуальну систему формування персонального інформаційно-навчального простору.Розробити методи динамічної адаптації програми навчання, що засновані на аналізі результатів проміжного контролю знань.Забезпечити постійно захищений доступ до персонального інформаційно-навчального простору на базі існуючих комунікацій.Опрацювати правовий статус оцінки результатів навчання.Таким чином, для ефективного використання дистанційних технологій у навчальному процесі потрібен системний підхід, який забезпечує вирішення завдань із технічним, програмним, навчально-методичним, кадровим, нормативно-правовим забезпеченням, управлінням процесом дистанційного навчання та розвитком дистанційних технологій [4].Інформаційні технології розвиваються дуже динамічно, так само динамічно має розвиватися і методика їх використання в навчальному процесі.Автори [4 ] виділяють чотири моделі використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій у навчальному процесі вищого навчального закладу:Моделі, що передбачають інтеграцію денної форми, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Моделі, що передбачають інтеграцію заочної форми навчання, інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання.Заняття в он-лайн режимі з використанням відеоконференцсистеми (центральний офіс-регіональний офіс).Електронне спілкування, електронні варіанти друкованих посібників, електронні підручники (посібники), комп’ютерні презентації, навчальні компакт-диски, комп’ютерні програми навчального призначення.Для забезпечення студентів денної форми навчання електронними навчальними матеріалами, організації та керування самостійною роботою студентів, автоматизованого тестування використовють модель інтеграції денної форми навчання з інформаційно-комунікаційними та дистанційними технологіями навчання. У Національному університеті біоресурсів і природокористування України створено навчально-інформаційний портал на базі платформи дистанційного навчання Moodle.Електронні навчальні курси, які розробляються на платформі дистанційного навчання Moodle, складаються з електронних ресурсів двох типів: а) ресурси, призначені для подання студентам змісту навчального матеріалу, наприклад, електронні конспекти лекцій, мультимедійні презентації лекцій, методичні рекомендації тощо; б) ресурси, що забезпечують закріплення вивченого матеріалу, формування вмінь та навичок, самооцінювання та оцінювання навчальних досягнень студентів, наприклад, завдання, тестування, анкетування.Особистісно-орієнтований підхід забезпечує індивідуальний розвиток кожного, сприяє успішному навчанню, максимальному розвитку здібностей та обдарувань. Він забезпечує більш високі загальні та індивідуальні результати пізнавальної діяльності; активно впливає на розвиток пізнавальних здібностей, створює умови для того, щоб кожен міг успішно виконувати вимоги навчальної програми, подолати наявні недоліки та розвинути індивідуальні інтереси; забезпечити максимально продуктивну роботу всіх студентів.Однак в реальному навчальному процесі обставини змушують працювати не строго індивідуально, а з групою подібних студентів. Застосування дистанційних технологій дає можливість більше уваги приділяти індивідуальним потребам кожного студента, але відсутність живого спілкування ускладнює завдання викладача, тому що йому важче визначити індивідуальні потреби кожного студента. Тому необхідно поєднувати особливості та переваги особистісно-орієнтованого навчання із комп’ютерними технологіями, що дасть змогу уникнути деяких недоліків.

Вступ. Останнім часом теорія складних мереж стала ефективним інструментом дослідження складних структур: технологічних (наприклад, Інтернет-мережа, www, транспортні мережі), соціальних (мережі співробітництва, мережі мобільного телефонного зв’язку), біологічних (екологічні мережі, функціональні мережі мозку, мережі білкових взаємодій) [1]. Вузли в таких мережах – це елементи складних систем, а зв’язки між вузлами – взаємодії між елементами.Web 2.0 дозволив створити навчальні системи, засновані на принципах, так званої, кібернетики другого порядку. Учень тепер став активним елементом системи, яка не тільки контролює й направляє його діяльність, але й дозволяє своєю думкою впливати на функціонування й наповнення самої системи. Такий підхід є основою для виникнення системних ефектів [2].Дж. Сіменс і С. Даунс у власній теорії конективізму багато в чому продовжують ідеї, висловлені німецьким філософом В. Флуссером. У рамках конективізму, навчання – це процес створення мережі. Вузлами можуть бути люди, організації, бібліотеки, web-сайти, книги, журнали, бази даних або будь-яке інше джерело інформації. Сукупність зв’язаних вузлів стає мережею. Мережі можуть поєднуватися між собою. Кожний вузол у мережі може бути мережею більш низького рівня. Вузли, що втратили актуальність і цінність поступово зникають. Комплекси вузлів збуджують або гальмують один одного й у результаті їхнього взаємозв’язку утворюється блок. Збуджуючий або гальмуючий вплив один на одного можуть чинити й блоки – групи вузлів, кожен з яких видає власний загальний вихідний сигнал, що відповідає результуючій вазі всіх вхідних сигналів, отриманих від інших вузлів. Блоки організовані ієрархічно. Оскільки величезна кількість вузлів функціонує одночасно й на різних рівнях організації, обробка носить паралельний характер. Утворюючи персональну навчальну мережу, в мозкових структурах слухача згідно конекціонізму формується нейронна мережа.Конективізм і масові відкриті дистанційні курси. Застосування ідей конективізму знайшло відображення у практиці масових відкритих дистанційних курсів (МВДК), які останнім часом досить широко використовуються у закордонній педагогічній діяльності.З метою вивчення тенденцій розвитку МВДК в листопаді 2012 року автором було проведено дослідження «Конективізм і масові відкриті дистанційні курси» [3]. У результаті Інтернет-анкетування було опитано 62 респондента з України, Росії, Білорусії, Азербайджану, Грузії, Лівану та Німеччини (рис. 1). Переважну кількість учасників опитування (77 %) склали викладачі й наукові співробітники, 8 % – керівники відділів освітніх установ, 5 % – аспіранти (рис. 2). Враховуючи те, що були задіяні респонденти зайняті в сфері дистанційної освіти, можна говорити про високу вірогідність відомостей, отриманих у ході дослідження (випадково опинилися на сайті з опитуванням лише 2% учасників). а бРис. 1. Розподіл учасників: а – за країнами, б – за віком При перебуванні в Інтернет-мережі переважна більшість опитаних витрачає значну долю свого часу на пошук інформації (92 %), а вже потім на навчання й спілкування (рис. 3). Рис. 2. Склад вибіркової сукупностіРис. 3. Розподіл витрат часу учасників при перебуванні в Інтернет Особливістю отриманих результатів є те, що 71 % респондентів не вважають конективізм повноцінною (самостійною) теорією навчання, з них 45 % відносять конективізм до різновиду неформального навчання, що реалізується в контексті концепції освіти впродовж всього життя, 18% вважають конективізм педагогічною ідеєю (рис. 4). Рис. 4. Чи можна вважати конективізм повноцінною теорією навчання 60 % респондентів приймали участь у МВДК, з них 40 % задоволені результатами свого навчання, 18 % не можуть оцінити результат, а 2 % залишилися розчарованими (рис. 5).76 % вважають, що ідеї конективізму сприяють підвищенню ефективності навчальної діяльності (рис. 6). Рис. 5. Задоволеність від власної участі в МВДКРис. 6. Чи сприяють конективістські ідеї підвищенню рівня ефективності навчальної діяльності 40 % вважають, що найголовніше у МВДК – це уміння працювати в співробітництві, 32 % вважають, що найголовнішим є вміння самостійно організовувати та проводити такі курси, 24 % вважають, що МВДК – це засіб для апробацій положень конективізму (рис. 7).На питання, чи можливо отримати реальні знання при навчанні у МВДК думки учасників розділилися майже порівну: 52 % вважають, що це цілком можливо, а 42 % вважають, що отримані знання можуть бути тільки фрагментарними (рис. 8). Рис. 7. Найважливіше при навчанні в МВДК Рис. 8. Чи можливо отримати реальні знання при навчанні в МВДК Понад 50 % вважають, що велику кількість учасників МВДК можна пояснити нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін (рис. 9).До основних переваг процесу навчання у масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність вікових, територіальних, освітніх і професійних обмежень,відкритість і безкоштовність, гнучкість навчання,отримання нової інформації безпосередньо від фахівців предметної області,самомотивація та самоорганізація слухачів,обмін досвідом і колективна робота у співробітництві,формування умов взаємного навчання в спілкуванні,охоплення широкої (масової) аудиторії,пряме використання всіх переваг комп’ютерної підтримки навчального процесу (від електронних підручників до віртуальних середовищ),процес участі й навчання в МВДК допускає обмін не тільки інформацією, але й, що особливо цінно, напрямами її пошуку,розширення персональної навчальної мережі,можливість неформального підвищення знань,можливість оцінювання робіт інших слухачів курсу,використання в курсах різноманітного навчального контенту (текстова, аудіо-, відео- і графічна інформація), а також форумів і блогів,основний інформаційний матеріал знаходиться поза сайтом курсу. Рис. 9. Чи можна пояснити ріст числа учасників МВДК тільки нульовою ціною та відсутністю зобов’язань сторін До основних недоліків процесу навчання в масових відкритих дистанційних курсах учасники віднесли:відсутність особистого контакту конкретного слухача й педагога, як наслідок, довіри (міжособистісне телекомунікаційне спілкування в силу свого опосередкованого характеру не здатне (з ряду причин технічного, економічного й психологічного плану) повною мірою заповнити відсутність безпосереднього спілкування),використовування різних платформ,високі вимоги до професіоналізму викладачів (тьюторів),надлишок та хаотичність навчальної інформації,відсутність у слухачів навичок самоосвіти, фільтрації й взаємодії,неможливість проконтролювати автора виконаних робіт (ідентифікації),обмежений адміністративний вплив з боку викладача,не вміння спілкуватися інформативно й результативно (закритість вітчизняних викладачів),трудомісткий і тривалий процес розробки навчального курсу (контенту), його супроводу і консультація великої кількості слухачів,технічні проблеми забезпечення практичних (лабораторних) занять,труднощі моніторингу процесу підготовки слухача,необхідність достатньої сформованості мотивації навчання (актуально для молодших за віком і менш критично для дорослих слухачів),імовірність появи технічних проблем доступу до курсів,обмежений зворотний зв’язок з педагогом (тьютором),більшість МВДК на сьогодні розраховані на можливості техніки, а не на людину як індивіда,недостатня кількість часу на обробку всіх наявних навчальних матеріалів,кожний учасник самостійно регулює свою діяльність в курсі.Проблеми конективізму як теорії навчання. Із результатів дослідження зрозуміло, що комплекс ідей конективізму навряд чи можна вважати повноцінною (самостійною) теорією навчання, скоріше це один із різновидів неформального навчання в рамках концепції освіти впродовж всього життя. Розглянемо деякі положення [4].I. Слухач сам установлює мету навчання, читає тільки той матеріал, що йому доступний і подобаєтьсяПринципи автодидактики розроблені В. О. Курінським в рамках т. з. «постпсихології» [5]. Як визначає сам автор, «автодидактикою здавна називають самонавчання. Нікому з нас не вдається її уникнути – всім доводиться доходити до чогось самостійно, розраховуючи на свої власні сили. У кінцевому рахунку, в яких би вчителів ми ні вчилися, ми перш за все учні самих себе».Із 8 правил, сформульованих В. О. Курінським, наведемо деякі загальні положення:а) необхідно робити тільки те, що викликає інтерес (спочатку треба створити актуалізацію інтересу). Інтерес створюється не з якогось зовнішнього матеріалу, а в нас самих, коли ми перемикаємо свою увагу з однієї частини предмета або тексту – на іншу;б) не слід намагатися все запам’ятовувати одразу (але треба намагатися, щоб сприйняття було як можна повнішим). Треба управляти своєю увагою;в) не слід прагнути повного засвоєння матеріалу;г) треба прагнути до самоспостереження. Людина обов’язково повинна стежити за тим, як ставляться до її вчинків інші люди (результати спостереження свого внутрішнього стану і того, що думають інші доповнюють один одного);д) незасвоєння попереднього матеріалу не є причиною того, щоб не ознайомитися з матеріалом наступним.II. Знання перебувають у співтовариствах і комп’ютерних мережахНа нашу думку, тут відбувається деяка підміна понять, адже в комп’ютерних мережах розміщені дані. А чи стануть вони знаннями? Можуть стати, але в результаті перетворення й аналізу цих даних при вирішенні конкретних завдань. Ми можемо прослухати передачу (лекцію) на незнайомій для нас мові, при цьому одержимо дані, але не інформацію (і відповідно не знання). Ми можемо записати ці дані на компакт-диск – зміниться форма подання даних, відбудеться нова реєстрація, а відповідно сформуються й нові дані.Д. Вайнбергер зазначає: «Коли знання стає мережевим, самий розумний у кімнаті вже не лектор, що виступає перед слухачами, і навіть не колективний розум всіх присутніх. Сама розумна людина в кімнаті – це сама кімната, тобто мережа, утворена із зв’язків між людьми та їхніми ідеями, які, у свою чергу, пов’язані з тим, що перебуває за межами кімнати. Це зовсім не означає, що мережа стає наділеною інтелектом. Однак знання стають буквально немислимими без мережі, яка їх забезпечує…» [6].Отже, потенційні знання є технічним і технологічним заручником (програмно-апаратна й ментальна складові). Згідно принципу канадського філософа М. Маклюена, «засіб передачі повідомлення і є зміст повідомлення»: для того, щоб зрозуміти зміст повідомлення, необхідно розуміти, як саме влаштований інформаційний канал, по якому надходить повідомлення та як специфіка цього каналу впливає на саму інформацію.III. Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів, які слухачі підключають у формі джерел інформації й знаньЧи може підключення до джерела інформації структурувати та сформувати знання учня? Очевидно, що це тільки елемент процесу навчання – можна підключитися до будь-яких потенційних джерел інформації, але не аналізувати і не обробляти їх у подальшому. На нашу думку, інтерес представляє застосування поняття цінності створюваної слухачем мережі.Ще на початку XX століття на можливість кількісної оцінки цінності соціальної мережі звернув увагу Д. А. Сарнов, який показав, що цінність радіо- або телевіщальної мережі зростає пропорційно кількості глядачів (слухачів) n. Дійсно цінність мережі тим вище, чим вище число її елементів (вузлів). Пізніше Р. Меткалф звернув увагу на те, що цінність всієї системи зростає навіть швидше, ніж число її елементів n. Адже кожен елемент мережі може бути з’єднаний з n−1 іншими елементами, і, таким чином, цінність для нього пропорційна n−1. Оскільки в мережі всього n елементів, то цінність всієї мережі пропорційна n(n−1).На основі цього закону Д. Рід сформулював закон для мереж, які утворюють групи. Цінність такої мережі пропорційна 2n−n−1, що визначається числом підмножин (груп) множини з n агентів за винятком одиночних елементів і порожньої множини. Закон Ріда виражає зв’язок між обчислювальними та соціальними мережами. Коли мережа віщає щось людям, цінність її послуг зростає лінійно. Коли ж мережа дає можливість окремим вузлам вступати в контакт один з одним, цінність зростає у квадратичній залежності. А коли та ж сама мережа має у своєму розпорядженні засоби для створення її учасникам груп, цінність зростає експоненціально.У роботі [7] пропонується оцінювати ріст цінності логарифмічно – nln(n) (закон Ципфа). Головний аргумент на користь цього закону полягає в тому, що на відміну від перших трьох законів, тут ранжуються цінності зв’язків. Якщо для довільного агента соціальної мережі, створеної з n елементів, зв’язки з іншими n−1 агентами мають цінності від 1 до 1/(n–1), то внесок цього агента в загальну цінність мережі становить (для великого n): Підсумувавши за всіма агентами, одержимо повну цінність мережі порядку nln(n).Однак, цінність соціальної мережі як величина, що залежить від потенційних зв’язків всіх агентів, очевидно має зростати зі збільшенням кількості можливих конфігурацій (потенційних можливостей) цих зв’язків у мережі. У роботі [8] показано, що для великої кількості агентів n цінність соціальної мережі (у якості ентропії) може бути визначена якВисновкиУ конективізмі зв’язки повинні формуватися природно (через процес асоціацій). Очевидно, що це можливо тільки в контексті розвитку безперервної освіти і навчання протягом всього життя. Це не просто «передача знань» («побудова знань»), притаманна сьогоднішньому програмованому навчанню, тут навчання більш схоже на розвиток особистості. Як писав В. Ф. Турчин: «Коли навчається людина, вона сам йде назустріч навчанню. Не тому, що вона знає, що “вчитися корисно». Дитина цього не знає, але навчається найбільш легко й активно. Асоціації утворюються в неї «просто так», без усякого підкріплення. Це працює механізм управління асоціюванням, що вимагає собі їжі. Якщо її не має, людині стає нудно, а це негативна емоція. Учителеві немає потреби нав’язувати що-небудь дитині або людині взагалі, його завдання лише в тому, щоб дати їжу її уяві. Одержуючи цю їжу, людина зазнає насолоди. Таким чином, вона завжди вчиться сама, зсередини. Це активний, творчий процес» [9].Головна роль у конективізмі приділяється самому учню – саме він повинен прагнути здобувати нові знання постійно, створювати й використовувати персональну навчальну мережу, розрізняти головну інформацію від другорядної та псевдонаучної, оцінювати отримані знання й т. д. Виникла нова проблема – маючи можливість використати нові засоби для навчання, людина може виявитися просто не здатною ними скористатися (проблема інформаційної компетентності, проблема інформаційного вибуху). У свою чергу педагог (тьютор) повинен мати певні навички по створенню й підготовці навчальних матеріалів та їхньому використанню в дистанційних курсах.На сучасному етапі конективізм як повноцінна теорія навчання вивчений недостатньо. Крім того нормативно-правова база орієнтована тільки на традиційні форми навчання. Проте, позитивно, що знання у цьому підході порівнюються не тільки із структурою, а і з процесом. Прояв гнучкості в навчанні й оцінюванні, а також розвиток міжпредметних зв’язків із «інформаційного хаосу» безсумнівно дозволяє активізувати різні форми інтелекту учнів.

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об’єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього. Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину. Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]). Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків» [3, 7]. Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п’ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики. Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків. «Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6]. У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості. Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми. У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1. Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв’язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер. Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків). Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості. На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic’s ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва. Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від “опусоцентризму” та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283]. Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262]. Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання. Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4]. Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв’язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов’язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв’язків музичного мистецтва. Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням). Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо… У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.