Добірка наукової літератури з теми "Мовне повідомлення"

У статті розглянуто специфіку навчання майбутніх перекладачів такому складному виду мовленнєвої діяльності, як аудіювання. Сприйняття на слух аудіоповідомлення вимагає напруженої роботи психічних та розумових процесів, які необхідно розвивати та вдосконалювати в процесі навчання. Здійснено аналіз розвідок вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених проблемі навчання перекладацького аудіювання. У працях методистів світового рівня визначено навчальне та комунікативне аудіювання, використання яких є найбільш ефективним та досконалим у навчанні студентів-перекладачів. Тексти для виду діяльності та період їх звучання необхідно подавати по принципу «від простого до складного» і вони повинні бути наближені до природної «живої» мови (не диктора, а носія мови). Проведено аналіз суто перекладацького аудіювання та визначено його специфічні характеристики, оскільки переклад є білінгвальний процес, в якому однаково задіяні дві мови і в перекладача діє механізм перемикання з іноземної мови на рідну і навпаки. Зазначено, що аудіювання як базовий компонент в навчанні перекладачів необхідно впроваджувати на початковому етапі навчання, а активне комплексне відпрацювання усного перекладу впроваджується та вдосконалюється вже на основному етапі. Презентовано комплекс вправ для вдосконалення загальних аудитивних навичок, рецептивних граматичних та лексичних навичок, оперативної пам'яті; вміння переключатися з однієї мови на іншу, узагальнувати та компресувати зміст вихідного повідомлення, на тренування темпу мовлення та зменшення стресу в практичній роботі. Рекомендовано дотримуватися принципу послідовності та градуйованого введення труднощів при відпрацюванні цього виду діяльності. При аудіюванні труднощі виникають як об’єктивного (спричиненні змістом та формою повідомлення та умовами його сприймання), так і суб’єктивного характеру (зумовлені індивідуальними особливостями носіїв мови та слухачів), до того ж чималу роль відіграють індивідуально-психологічні особливості слухача. Ключові слова: аудіотекст, мовленнєва діяльність, мовне повідомлення, сприйняття, навичка.

У статті розглядаються сучасні лінгвістичні погляди на співвідношення дискурсу до когнітивно-комунікативної діяльності. Здійснено аналіз зв’язку понятійних категорій, таких як дискурс, текст та англомовний дигітальний дискурс (АДД), який визначається як письмовий процес і результат взаємодії учасників комунікації, опосередкованої комп’ютерними технологіями, або тематично з ними співвіднесеними текстами на МП та їхнім лінгвосеміотичним базисом, режимами їх кодування – декодування у процесі комунікації «людина – людина», «людина – машина», «людина – машина – людина» та їхніх варіацій. Центральним поняттям дослідження є «англомовний дигітальний текстопростір» (АДТП), котрий визначається як письмовий результат взаємодії учасників АДД, відображений у текстах, які опосередковують комунікацію «людина – людина», «людина – машина», «людина – машина – людина» та їх варіацій. АДТП безпосередньо або опосередковано представлений лінгвосеміотичним базисом мов програмування (МП), англомовним базисом і прописаними режимами його кодування – декодування. Текст як похідна одиниця повідомлення передається під час мовленнєвого акту як самостійний об’єкт дослідження прагмалінгвістики. Тактики та стратегії подання інформації в АДД зосереджуються на увазі адресата до певної інформації та необхідним постає питання постановки чіткого завдання команд, їх детального прописування й ідентифікації алгоритмів для машин, однак мовне повідомлення людини має також вдосконалюватися лінгвальними засобами англійської мови. АДТП визначається взаємодією людини та машини. Отже, поняття «текст» виступає мовним відображенням наукової абстракції, типових властивостей різних комунікативних ситуацій, репрезентованих у межах АДД. АДТП є більш вдалим лінгвосеміотичним варіантом, утворюючи спеціальний «машинний код». Чіткий англомовний виклад інструкцій для користувачів МП, опис певних кодів об’єктно-орієнтованими МП та їх вербалізація засобами англійської мови свідчить про розширення меж такого інформаційного та технократичного простору.

У статті аналізуються функціональні особливості англомовного туристичного дискурсу як видом соціальної комунікації, що досліджується як спеціалізований дискурс. Актуальність дослідження зумовлена розвитком туристичної індустрії й формування мови туризму як окремого виду дискурсу. Аналіз англомовних туристичних текстів (брошури, рекламні повідомлення, діджитальна реклама тощо) показує використання різних мовних засобів відповідно до мети, поставленої перед повідомленням. Це дає змогу визначити функції мови туризму, серед яких є основні та вторинні. Автор користується термінологією Р. Якобсона для деталізації функціональних особливостей мови туризму. Підкреслюється первинність інформативної та спонукальної функції туристичного дискурсу. Інформативна функція характеризується такими ознаками, як енциклопедичність, популяризація, полікодовість та оцінність. Маючи тісний зв’язок зі значенням повідомлення, інформативна функція є визначальною під час комунікації (підкреслюється комунікативний аспект впливу на адресата). Спонукальна функція втілює значення туристичного дискурсу як мови соціального контролю. Вторинні функції – емотивна, фатична, метамовна й естетична – підтримують ефективне використання основних функцій. Зазначається, що в текстах туристичної спрямованості важливу роль відіграють невербальні елементи (картинки, музика, образи тощо), однак першочерговим інструментарієм інформативної та спонукальної функцій усе ж є мовні засоби. В англомовних текстах, відібраних для аналізу, відзначається часте використання теперішнього часу, спонукання до дії завдяки імперативним конструкціям. Форма тексту часто має описовий характер. Характерним для туристичного дискурсу є використання великої кількості прикметників, які часто вживаються в найвищому ступені порівняння. У ході дослідження основними функціональними характеристиками туристичного дискурсу проголошуються інформативність, оцінність, спонукальність і переконливість.

У статті розглянуто стратегічні і тактичні функції реклами, проаналізовано особливості рекламування у західноукраїнських газетно-журнальних виданнях, які виходили в умовах жорстокого поневолення українців шовіністичною владою Польщі (1919–1939 рр.). Держави Антанти 15 березня 1923 р. визнали право Польщі на Східну Галичину – Львівське, Станіславське і Тернопільське воєводства, які сформувалися ще у підавстрійський період, мали свою регіональну специфіку. Вона виражалася в активному українському національному русі, діяльності національних партій і товариств, розвитку національних пресових органів. У міжвоєнний період у Галичині виходило майже 700 різних газет і журналів. У багатьох із них, зокрема, у «Ділі», «Центрореклямі», «Громадському Вістнику», «Свободі», «Громадському Голосі», «Ниві», «Вперед» та інших виданнях друкували рекламні повідомлення, які відображали суспільно-політичне, соціально-економічне, культурно-мистецьке життя західноукраїнського краю. Рекламодавці та працівники газет і журналів поглиблювати просвітницько-національну, концептуально-тематичну сутність реклами. Наголошено, що рекламні повідомлення відповідали на три важливі запитання: що рекламуємо, для кого рекламуємо і як рекламуємо? Потужна просвітницько-національна реклама кооперативного руху під гаслом «Свій до свого по своє!» викликала протидію і негативну реакцію як польських, так і єврейських промисловців. Адже економічне зростання української кооперації сприяло підвищенню ролі українців у політичному житті Польщі, формуванню національної свідомості, незалежницьких державницьких переконань. На основі аналізу різного виду газетних і рекламних повідомлень зроблено висновок, що реклама – активний політико-ідеологічний, соціально-економічний, мовно-культурний комунікатор. В сучасних умовах російсько-української війни, антиукраїнської інформаційно-психологічної агресії потрібно цілеспрямовано вивчати досвід рекламної комунікації західноукраїнських газетно-журнальних видань. Спираючись на цей досвід, поглиблювати емоційну та раціональну сутність рекламування, щоби формувати в українців національну гідність та соборну ідентичність, сприяти розвитку економіки, соціальних послуг, утвердженню морально-духовних цінностей.

У статті зазначено, що емоційна сфера людини надзвичайно різноманітна і складна. Емоції відіграють важливу роль у житті людини і тісно взаємоповʼязані із процесами мовлення, комунікації. На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність, тобто вербальну / невербальну реакцію людини на подразник. Демонстрація власних емоцій є природньою потребою сучасної людини у процесі комунікації. Для сучасного комуніканта, зокрема користувача соціальних мереж, притаманні різні форми і засоби вираження емоцій: фонетичні, графічні, лексичні, синтаксичні та інші засоби. Автори відзначають, що переважає графічний засіб, спрямований на зорове сприйняття інформації. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез (узагальнення теоретичних відомостей про категорію емотивності, визначальні характеристики інтернет-спілкування), описовий метод (опис особливостей використання лексичних засобів для вираження емоцій), системний аналіз (добір фактичного матеріалу, його систематизація). Доведено, що особливостями віртуального спілкування є: діалогічність, емоційність, особливий авторський характер, співвідношення категорій читач-автор або промовець-слухач, зняття обмежень у часі та просторі, статус учасників зазвичай є рівним, формування загальної картини світу, необмежений вибір мовних засобів. Бажання пережити ті чи інші емоції пояснюється прагненням до емоційного наповнення тексту. Тим більше, що Інтернет цьому сприяє, адже важливою рисою Інтернет-спілкування є поєднання різноманітних стильових елементів, використання розмовних слів та зворотів, елементів мовної гри, використання фразеологізмів тощо. Емотивність є лінгвістичною характеристикою тексту, що здатна викликати емоційний ефект. Вона є результатом передачі емоцій людини за допомогою мовних засобів. Відповідно, будь-які вербальні засоби вираження передають або нейтральні емоції, або ж позитивно чи негативно забарвлені. У результаті дослідження зʼясовано, що у ситуаціях, коли у великому потоці інформації відправнику повідомлення доводиться привернути увагу одержувача, він максимально використовує вплив графічних засобів, доповнюючи ними символічну інформацію.

У статті встановлено, що специфікою стратегій комунікативного впливу, які реалізуються у текстах на упаковці, є поліадресантність повідомлення. Виявлено, що у створенні повідомлення беруть участь виробник, мета якого – створити позитивне ставлення до продукту і переконати адресата обрати його, та держава чи її регулятивні органи, мета яких – примусити виробника викладати повну і правдиву інформацію. Серед комунікативних стратегій, створених під впливом держави, виокремлено стратегію інформування, характерну для маркування харчових товарів, і стратегію застереження, яка в обов’язковому порядку присутня в маркуванні алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Було виявлено, що стратегія інформування реалізується у перформативах, які виконують інформативну й освітню функції, а стратегія застереження використовується комісиви, які застерігають і залякують. У статті доводиться, що комунікативні стратегії виробника можна схарактеризувати як стратегії презентації, яка має ознаки стратегії побудови іміджу виняткового продукту. У межах дослідження цієї стратегії було описано вербальні та прагматичні особливості тактики контролю за темою, яка реалізується завдяки використанню повторів і синонімічних лексем, і тактики створення ілюзії переваги, що реалізується завдяки використанню лексем у формі вищого та найвищого ступенів порівняння та порушенню конвенційного порядку слів у реченні з компаративами. На основі фактора адресата в межах стратегії побудови іміджу продукту було виділено й описано демографічні стратегії, соціокультурно орієнтовані стратегії, гендерно орієнтовані стратегії. Визначено мовні маркери, які вербалізують інтенції автора, виділено лексико-семантичні домінанти кожної стратегії, проаналізовано вербальні елементи й уточнено їхню роль у процесі реалізації комунікативних намірів. Доведено, що прагматика змісту маркування товару зумовлена наявністю кількох адресантів і масовістю адресата.