Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Мовленнєва культура.
Статті в журналах з теми "Мовленнєва культура"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Мовленнєва культура".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Степанова, Ольга Іванівна. "РИТОРИЧНІ ВМІННЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВІОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 246–51. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.166.
Повний текст джерелаАнотація:
Матеріали статті відбивають одну з актуальних проблем підготовки майбутніх педагогів дошкільної освіти – розвиток комунікативно-мовленнєвої культури. У публікації репрезентовано аналіз категорії «комунікативно-мовленнєва культура» як лінгвістичного та соціопедагогічного феномену, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку в студентів під час навчання. У статті розкривається зміст формування комунікативно-мовленнєвої культури; окреслюється взаємозв’язок розвитку мовленнєвої та риторичної компетенції майбутнього педагога; висвітлюється організація викладання навчальної дисципліни «Культура мовлення та виразне читання» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Поряд із теоретичним матеріалом у статті подаються практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку комунікантів. Відзначається, що в сучасних умовах спостерігається протиріччя: вимоги до сучасного учителя, вихователя, до його комунікативних якостей зростають, а реальний рівень випускників педагогічних професій залишається недостатнім. Значна увага приділяється аналізові шляхів розвитку комунікативно-мовленнєвої культури студентів вищих навчальних закладів. Важливим кроком вирішення цієї проблеми, на думку автора, є формування риторичних умінь у майбутніх педагогів закладів дошкільної освіти.
2
Нечаєнко, Тетяна Василівна. "МОВЛЕННЄВА ПРАКТИКА У ПОСТМОДЕРНОМУ КУЛЬТУРЛІНГВІСТИЧНОМУ ПРОСТОРІ МАС-МЕДІА". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 181–90. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236019.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — з’ясувати особливості трансформації мовленнєвої постмодерністської практики засобів масової інформації. Методологічною основою дослідження є сукупність наукових методів, які дали змогу виявити сутність культури мовлення мас-медіа, зокрема дискурсивний метод, скерований на культурологічне осмислення контекстів комунікації ЗМІ, а також системний підхід, який передбачає об’єктивність, всебічність у вивченні об’єкта дослідження. Наукова новизна полягає у з’ясуванні особливостей трансформації мовленнєвої культури у культурлінгвістичному просторі мас-медіа. Звернено увагу на прагнення сучасних ЗМІ до пріоритетного формування картини світу за рахунок не просто передавання повідомлення (перекладені на журналістську мову факти, події, явища буття), а формування соціальної реальності шляхом свідомого (упередженого) добору, акцентування й інтерпретації емпіричної дійсності. Зазначено, що у ситуації, коли інформація стає однією з основних цінностей у житті людей, мовленнєва культура безперервно піддається різним ревізіям і реконструкціям з боку мови засобів масової комунікації. Висновки. Одним із основних законів розвитку і функціонування мови є інформаційно-комунікативна традиція, яка визначає зміни мови, узаконюючи їх, надає мовній системі певну спрямованість, забезпечує історичний зв’язок минулих і нових мовних форм, постає основним засобом трансляції мовного досвіду. Наголошено, що на основі інформаційно- комунікативного синкретизму мовленнєвої культури і масової комунікації утворюється культурлінгвістичний простір мас-медіа, неоднорідний за своїм наповненням, але насичений інтелектуальними пошуками, вираженими у мовленнєвих формах. ЗМІ є атрактором мас-медійної культури. Динаміка останньої забезпечується ідеологічно і технологічно прогресуючими засобами масової інформації шляхом постійної демонстрації її ціннісно-знакових утворень (конструктів) і їх публічної легалізації в продуктах масової комунікації, або публіцистичних медіатекстах.
3
Хом"як, І. "Мовленнєва культура безпечної життєдіяльності". Дивослово, № 4 (733), квітень (2018): 32–36.
Знайти повний текст джерела
4
Мороз, Лариса. "Розвиток мовленнєвої культури психолога шляхом використання інтерактивних методів навчання". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 102–20. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-102-120.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу ефективності використання інтерактивних методівнавчання у розвитку мовленнєвої культури психолога, зокрема окреслено підходи науковців щодо створення освітнього середовища та методики організації інтерактивного навчання. Акцентується увага на важливості розвитку мовленнєвої культури психолога як складника його професійної компетентності через залучення до інтерактиву. Метою дослідження є аналіз теоретичних та практичних підходів до проблеми використання інтерактивних методів навчання у розвитку мовленнєвої культури психолога у сучасній психолого-педагогічній науці, обґрунтування та відбір інтерактивних методів відповідно до цілей, змісту та програмних результатів навчання в умовах закладу післядипломної освіти. Методологічною основою дослідженняє положення гуманістичної парадигми філософії освіти; методологічні підходи (системний, гуманістичний, комунікативний, діяльнісний, компетентнісний і контекстний); положення про єдність пізнавальної теоретичної та практичної діяльності, активність суб’єкта в навчальній і мовленнєвій діяльності; психолого-педагогічні теорії інтерактивного, особистісного орієнтованого навчання, розвитку та саморозвитку мовленнєвої компетентності; специфічні принципи розвитку мовленнєвої культури майбутніх практичних психологів. На основі вивчення та систематизації інтерактивних методів, досвіду викладання розроблено завдання здобувачам післядипломної освіти з дисципліни «Розвиток мовленнєвої культури психолога». У відборі змісту практичних завдань та вправ враховували інформативність, наближенісь до практичної діяльності психолога; орієнтацію на доступність та сприймання аудиторією з різними рівнями актуальної готовності; спрямованість на розвиток подальшої самоосвітньої діяльності та використання знань та умінь в їх практичній діяльності. Використання інтерактивних технологій навчання дорослих окреслюють нові можливості, пов’язані з підвищенням ефективності навчального процесу за рахунок посилення пізнавального інтересу та міжособистісної взаємодії шляхом зовнішнього діалогу в процесі засвоєння навчального матеріалу. Iнтepaктивнa дiяльнicть зaбeзпeчує високий рівень пpoфeciйнoї кoмпeтeнтнocтi чepeз включeння учacникiв ocвiтньoгo пpoцecу в ocмиcлeнe пepeживaння iндивiдуaльнoї й кoлeктивнoї дiяльнocтi для нaгpoмaджeння дocвiду, дозволяє викладачеві процес контролю та оцінки знань, умінь і навичок зробити більш гнучким і гуманним, оскільки інтерактивне навчання має характер співробітництва та довіри. Ключові слова: андрагогіка, інтерактивне навчання, інтерактивні методи, мовленнєва культура психолога, мовна компетентність, розвиток мовленнєвої культури.
5
Калмиков, Георгій. "Мовленнєва особистість психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-5-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціально-орієнтоване спілкування психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, зокрема його публічне висловлювання є найбільш складною і найбільш досконалою формою його мовленнєвого спілкування, смислового аспекту соціально-психологічної взаємодії, фахової вербальної комунікації. Володіти цією формою – значить бути мовленнєвою особистістю, носієм психотерапевтичної культури. Публічне висловлювання суб’єкта професійно-комунікативної діяльності розглядається як співвіднесене з психологічною категорією системи мовленнєвих дій. Воно розгорнуте, розмовне, кодифіковане, стилістично вмотивоване, марковане, регламентоване, дискретне, безпосереднє. Це – орієнтоване на масову аудиторію слухачів соціально контекстне, спрямоване на вплив, довільне, усвідомлене, навмисне, відрефлексоване цілеспрямоване усне мовлення, структуризоване за композиціями його функціонально-смислових типів або їх контамінацій; комунікативно доцільне мовлення, професійний зміст якого відразу забезпечує розуміння його клієнтами.Публічне висловлювання мовленнєвої особистості – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності – завжди специфічно за своїм мовленнєвим мотивом, який не може бути реалізований жодним іншим способом, окрім соціально-орієнтованого мовленнєвого спілкування. Мовленнєве спілкування психотерапевта як публічне висловлювання в діаді або полілозі, як система мовленнємовних дій суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, обов’язково передбачає у своїй структурі такі компоненти: а) мотив смислоформулювання; б) мовну інтенцію (формування і формулювання думок); в) мету, пов’язану з побудовою психотерапевтично спрямованого на клієнта публічного висловлювання (особистісно-орієнтоване мовне спілкування, як правило, передбачає не тільки мовленнєву мету); г) його результативність (ступінь збігу досягнутого комунікативно-мовленнєвого результату з наміченою метою); д) контроль за процесом і результатами акту мовленнєвого спілкування. Акт такого спілкування може виступати як найбільш висока структурна одиниця мовленнєво-мовного самовираження терапевта, презентація важливої для клієнта інформації, вираження громадських і особистісних цінностей, а також спосіб його професійно-мовленнєвої самореалізації як особистості.
6
Нечаєнко, Тетяна Василівна, та Ліна Іванівна Соломенко. "Мовленнєва культура у повсякденному житті сучасної людини". Питання культурології, № 35 (27 грудня 2019): 99–108. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.35.2019.188793.
Повний текст джерела
7
Bilavych, Halyna, Oleg Dovgуі та Nataliіa Holovchak. "Розвиток мовної особистості молодшого школяра на уроках математики та інформатики". Освітній простір України 17 (15 листопада 2019): 318–24. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.318-324.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток мовленнєвої культури молодшого школяра – одне із завдань сучасної початкової школи. Ця педагогічна й наукова проблема загострюється ще й тому, що до школи першокласники приходять загалом уже зі сформованими мовленнєвими навичками, які не завжди є правильними. Тому завдання вчителя – побачити мовленнєві негаразди, виправити їх, сформувати в дитини стійкі навички нормативного мовлення, зокрема й на уроках математики та інформатики. Для цього треба організувати мовленнєву діяльність учнів так, щоб процес розвитку культури усного мовлення відбувався комплексно, систематично.Автори виокремлюють декілька умов успішного розвитку культури мовлення молодших школярів на уроках математики та інформатики. Перша умова – методика розвитку культури мовлення повинна враховувати такі ситуації, які б визначали мотивацію до вивчення мовленнєвих норм, ставили учня перед необхідністю використовувати нормативне мовлення, підвищувати власний рівень мовленнєвої культури, розширювати лексичний запас, чути мовленнєві негаразди своїх друзів і бачити свої мовленнєві огріхи та вміти виправляти їх тощо. Важливим у процесі формування культури усного мовлення є приклад учителя, який повинен сам буди зразком носія високої мовленнєвої культури, а також прикладом фаховості, який за будь-якої можливості нагадуватиме дітям про культуру мовлення, виправлятиме їхні помилки, дбатиме про формування в них стійких умінь нормативного мовлення. Ефективність процесу формування культури усного мовлення молодших школярів узалежнена від доцільно дібраних методів та прийомів, інноваційних форм роботи вчителя на уроці. Наступна умова – розвиток культури мовлення молодших школярів має відбуватися не тільки на уроках української мови чи літературного читання, а й на інших уроках, зокрема математики та інформатики. Ідеться про створення відповідного екологічно мовлен-нєвого середовища, від якого залежить, наскільки різноманітним, багатим, правильним буде мовлення дитини.
8
Нагорняк, М. В. "Мовленнєва культура майбутнього радіожурналіста: реальність і шляхи вдосконалення". Психолінгвістика, Вип. 15 (2014): 297–310.
Знайти повний текст джерела
9
КАРАСЬ, Олена. "МОВЛЕННЄВА КУЛЬТУРА – ОСНОВА РОЗВИТКУ І СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ". Humanities science current issues 2, № 28 (24 липня 2020): 25–31. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.2/28.208627.
Повний текст джерела
10
Tymoshenko, Oleksii. "Professional Speech Culture in Teaching Activities of the Physical Training Teacher." Path of Science 3, no. 4 (April 11, 2017): 3.1–3.5. http://dx.doi.org/10.22178/pos.21-3.
Повний текст джерела
11
Богуш, Алла. "МЕТОДИЧНА СПРЯМОВАНIСТЬ ПЕДАГОГIЧНОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО: МЕТОДИЧНА АБЕТКА ВЧИТЕЛЯ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 27–33. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.177.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті позиціоновано аналіз методичної спрямованості педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, його «методичної абетки». Подано визначення понять «методика», «методика навчання», «методика виховання», «методична спрямованість педагогічної діяльності вчителя». Розкрито методичні поради, методичні нотатки В. О. Сухомлинського.
Методика визначається як цілісна система взаємопов’язаних засобів, форм, методів і прийомів позитивного впливу на особистість, яка навчається чи виховується, та вчення про цю систему. Методика дає відповідь на запитання практики: кого?, чого?, як?, для чого?
Методичну спрямованість педагогічної діяльності вчителя розуміємо як умотивовану позитивну налаштованість на виховання і навчання учнів, розвиток у них творчого мислення, допитливості, винахідливості, потягу до нових знань, формування у них практичних дослідницьких умінь і навичок, емоційно-ціннісного ставлення до довкілля, громадянського світогляду, моральної вихованості і високої духовності.
Узагальнено розуміння Василем Сухомлинським феномену «методика виховання/навчання» як ємного, більш узагальненого поняття, що вміщує такі його складники: педагогічна майстерність, педагогічна культура учителя, його мовленнєва та емоційно-почуттєва культура, психологічна обізнаність із віковою категорією учнів та «спеціальна спрямованість виховання», що, по суті, становить методичну культуру вчителя. У статті докладно прописано найбільш вагомі, на наш погляд, методичні поради і рекомендації Василя Сухомлинського вчителю/вихователю.
12
Зінченко, Вікторія Миколаївна, Олександр Миколайович Романуха, Світлана Казимирівна Ревуцька та Поліна Олександрівна Чевердак. "ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МОВНО-МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ". Information Technologies and Learning Tools 79, № 5 (28 жовтня 2020): 184–98. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v79i5.2997.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасних умовах розвитку й широкого застосування комп’ютерної техніки навчальний процес у закладах вищої освіти має будуватись із застосуванням інформаційних технологій, що сприяє диференціації, гуманізації та гуманітаризації освіти, інтенсивному розвиткові й реалізації духовного та інтелектуального потенціалу студентів. Висока культура мовлення є складником загальної людської культури. Сьогодні збільшився інтерес до української мови як державної і студентам недостатньо мати набуті в школі знання. Випускник закладу вищої освіти повинен досконало знати українську мову і використовувати її в процесі виконанні службових обов’язків. Сформовані мовно-мовленнєві і мовно- професійні компетентності сприяють оволодінню фахом, підвищують ефективність праці, позитивно впливають на ділові стосунки. Для спеціаліста економічного профілю висока культура усного й писемного мовлення – не лише відображення його професійності, толерантності, вихованості, інтелігентності. Вона визначає культуру його праці, а також, що є найважливішим, культуру взаємин у всіх сферах мовленнєвої діяльності. Саме пошук інноваційних ефективних методик викладання мовних курсів в економічних закладах вищої освіти зумовлює дослідження особливостей формування мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічних спеціальностей засобами сучасних інформаційних технологій. У статті досліджено: погляди вчених-психологів і педагогів на проблему впровадження інформаційних технологій у процес навчання української мови за професійним спрямуванням; визначено основні лінгводидактичні завдання, вирішенню яких сприяє впровадження інформаційних технологій у процес мовної освіти; окреслено психолого-педагогічні умови формування професійних мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічного профілю з використанням інформаційних технологій; розглянуто зміни в моделі та складники процесу навчання мови за професійним спрямуванням при використанні інформаційних технологій.
13
Петруня-Пилявська, Наталія. "ТИПОЛОГІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ". ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, № 9 (10 січня 2020): 81–84. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.09.018.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано, що типологізація культури є розгляд культури та її специфічні культурологічні підходи відповідно до її внутрішньої динаміки та історичного розвитку, класифікаційні особливості, розподілу за типами культур людської цивілізації. Простежено, що процедура типологізації культур залежить від обраного критерію, тому теорія культури може запропонувати різноманітні варіанти класифікацій. Виділено такі типи культур: етнічна культура, з розглядом дефініції «етнічність». Показано, що етнічна культура найбільше виявляється у таких сферах, як природна, або національна, мова, а також в певному порядку побуту, у повсякденній поведінці, в традиціях, звичаях, віруваннях, типових ментально-психологічних рисах її носіїв. Зроблено висновок, що вищою формою етнічності в сучасному світі є нація і що на фундаменті етнічної спільності часто виникають національні культури. Доведено, що національна культура вміщує всю сукупність цінностей, норм, звичаїв, вірувань людей, що належать до однієї нації, тобто тих, хто має територіальну, господарську, ментальну і мовленнєву спільність. Простежено, що концептуальним підходом у типологізації культури є загальновизнана основа для об’єднання культур у групи, якою слугує поняття «культурна епоха». Зіставлено формалізаційний і цивілізаційний підходи у типологізації культур. Доведено, що цивілізаційний підхід у типологізації культур розрізняє окремі цивілізації за такими характерологічними критеріями, як історичний період, географічний простір, провідна технологія виробництва, політичні відносини, специфіка духовного життя. Проаналізовано, що загальновизнаною в теорії культури є історична типологізація культур, концептуальним підходом якої є класифікація за історичним типом із подальшими узагальненнями, виокремленнями типових груп і тенденцій розвитку.
14
Мороз, О. Л. "СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 190–200. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-190-200.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано соціокультурний компонент професійно-орієнтованої комунікативної компетенції фахівців морської галузі. Встановлено, що іншомовна комунікативна компетенція є багатокомпонентним утворенням, а отже, аналіз її структури сприяє визначенню шляхів її формування та удосконалення. Виокремлення в структурі професійно-орієнтованої комунікативної компетенції на ряду з ядерними периферійних компонентів уможливлює покращення рівня ефективності професійно-орієнтованого спілкування серед фахівців морської галузі. Встановлено, що мовленнєва культура комунікантів має важливе значення для досягнення мети комунікації, а тому у якості необхідного компоненту структури професійно-орієнтованої комунікативної компетенції мореплавців слід виокремлювати уміння встановлювати контакти з членами суднового екіпажу, представниками інших суден та берегових служб, уникати конфліктних ситуацій у спілкуванні, володіння службовим етикетом і культурою мови.
У статті уточнено поняття міжкультурної комунікації та обґрунтовано використання терміну «соціокультурний» на позначення компоненту структури комунікативної компетенції майбутніх фахівців морської галузі. Необхідність виокремлення соціокультурного компоненту як окремої складової професійно-орієнтованої комунікативної компетенції зумовлена поширенням світової інтеграції та взаємодії різних культур. Встановлено, що до основних принципів формування соціокультурного компоненту ПОКК у вищому морському навчальному закладі належить виховання взаємного культурного розуміння та толерантності між представниками різних етнічних (мовних, релігійних, культурних) груп у професійному суспільстві (члени екіпажу, працівники порту, представники судновласника тощо). Метою формування соціокультурного компоненту професійно-орієнтованої комунікативної компетенції визнається розширення знань студентів щодо норм комунікативної поведінки представників різних народів та культур, мовного етикету, звичаїв, особливостей спілкування та розвиток таких особистісних якостей, як повага до інших, готовність визнавати іншого, толерантність, готовність до конструктивної взаємодії.
15
Kurylo, Oleksandra, and Lidiya Prokopovich. "OFESSIONAL-SPEECH CULTURE IN THE PEDAGOGICAL ACTIVITY OF A FUTURE TEACHER." International scientific journal «Education and Science», no. 2(25) (2018): 121–24. http://dx.doi.org/10.31339/2617-0833-2018-2(25)-121-124.
Повний текст джерела
16
Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.
17
ГАЛДЕЦЬКА, Ірина, та Наталія СТРАТУЛАТ. "ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ МОВ У ПЛОЩИНІ СУЧАСНОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 70–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.7.
Повний текст джерелаАнотація:
В аспекті розвитку сучасних тенденцій щодо професійної підготовки, репрезентованих у сучасному законодавстві, мовленнєва культура юриста відіграє провідну роль (зокрема, формує позитивний імідж представників правової спільноти й України як держави, яку вони представляють), а питання її розвитку та досконалості набувають неабиякої актуальності як під час процесу опанування фаху, так і безпосередньо у юридичній практиці, що, власне, й потребує детального вивчення. Важливість дослідження окресленого питання зумовлена сучасними вимірами суспільства (тими вимогами та стандартами, що висуваються до правника як фахівця), а також висвітленням цих запитів у законодавчо-правовому полі. В умовах сучасного розвитку Української держави питання формування високорозвиненої професійної особистості правника є одним із першочергових завдань у суспільстві. В основі професійної грамотності представника юридичної сфери лежать мовно-комунікативні компетентності. Опанування української мови як державної та англійської як міжнародної на відповідному рівні сприяє конкурентоспроможності фахівця на ринку праці: висококваліфікованим фахівцем юрист може бути за умов досконалого опанування як української мови, так і англійської. Запити суспільства щодо мовленнєво-професійних компетентностей правника відображено в низці нормативно-правових актів, у положеннях яких висвітлено аспекти обов’язкового володіння державною і міжнародною мовами. Чим вищий рівень комунікативних компетентностей, тим вищий рівень професіоналізму. Правові положення чинних нормативно-правових документів надали підстави охарактеризувати вимоги суспільства до фахівця-юриста в аспекті тих компетентностей, які є ключовими у формуванні професійної особистості. Правове підґрунтя визначено певною законодавчою ієрархією: відображення суспільних запитів як в Основному Законі (Конституції України), так і в документах нижчої юридичної сили, ніж юридична сила останнього. Пропозиції щодо ефективної реалізації аналізованого законодавчого спектра в освітній сфері: збільшення обсягу годин із навчальних дисциплін мовно-фахового напряму; введення до навчального плану здобувачів за правовою спеціальністю навчальних курсів (українською і англійською мовами), спрямованих на підвищення рівня культури професійного мовлення; запровадження тренінгів для учасників освітнього процесу щодо опанування особливостей професійного мовлення.
18
САРАЄВА, Ірина. "МИСТЕЦЬКІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ В ПРОСТОРІ ДОШКІЛЬНОГО ДИТИНСТВА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 118–26. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-118-126.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті висвітлено зміст мистецької освіти дітей дошкільного віку із залученням їх до різних видів діяльності (образотворчої, музичної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової). Мистецтво є складником культури, творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність, соціальний і виховний ефект якої відомий людям із глибокої давнини. З’ясовано поняття «художній образ» як універсальну категорію мистецтва, основний продукт художньої творчості, який слугує елементом взаємозв’язку між мистецтвом, життям і свідомістю. Теоретичне підґрунтя дошкільної освіти в системі мистецької освіти закладено Л. Виготським, М. Каганом, О. Комаровською, О. Рудницькою, І. Франком, А. Флієром та іншими вченими. У статті розкрито специфіку мистецьких видів діяльності дитини художньо-творчої спрямованості (образотворчу, музичну, художньо-мовленнєву, театрально-ігрову), які є підґрунтям для формування оцінно-контрольних дій як у процесі діяльності, так і за її результатами. Зазначено, що для розвитку творчого потенціалу дитини дошкільного віку важливо збагачувати емоційно-естетичний досвід засобами образотворчого мистецтва. З’ясовано, що образотворча діяльність не тільки свідчить про певні особливості психічного розвитку дитини, але й забезпечує його, стимулює пізнавальну активність, започатковує основи творчої діяльності. Висвітлено проблему художньо-творчої діяльності дітей дошкільного віку, визначено показники та критерії, за якими можна оцінювати художню творчість дітей; методи, прийоми керівництва та навчання дітей художньої діяльності. Зазначено, що образотворчо-мовленнєва діяльність як різновид художньо-мовленнєвої діяльності стимулює дітей до активного мовлення і формує образотворчо-мовленнєву компетенцію. Визначено види художньо-мовленнєвої діяльності, в яких мовленнєва творчість реалізується в різноманітних формах. Окреслені види діяльності мистецької освіти в дошкільному віці формують особистість дитини, розвивають її творчі здібності, інтуїтивно спрямовують прояви дитини до оцінно-контрольних дій. Ключові слова: мистецька освіта, художній образ, художня творчість, образотворча діяльність, художньо-мовленнєва діяльність, діти дошкільного віку.
19
Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.
20
Столяревська, Любов, та Валентина Юркова. "ДІАЛОГ КУЛЬТУР ТА МОТИВАЦІЯ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРАКТИЦІ ВИКЛАДАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ЯК ДРУГОЇ ІНОЗЕМНОЇ У ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 335–45. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.90.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито основи ефективної міжкультурної комунікації в сучасних умовах. Досліджено проблему взаємодії культур з урахуванням теорій міжкультурної комунікації. Визначено завдання докорінної зміни мотивів вивчення й викладання іноземних мов для їх функціонального використання в усіх сферах життя..
Сьогодні в умовах глобалізації зростає роль діалогу культур, але щоб зрозуміти мову чужої культури, людина повинна бути відкрита до культури вітчизняної, тільки в такому випадку діалог буде плідний, тому тенденція гуманізації навчання іноземної мови як діалогу різних культур набуває особливого значення .
Автори статті розглядають проблему взаємної залежності викладання іноземної мови та діалогу культур, торкаються питання мотивації мовленнєвої діяльності, дають практичні рекомендації щодо застосування даних методів на заняттях, наводять приклади їх реалізації .
Дослідники мотивації мовленнєвої діяльності вважають, що основа структури її виникнення бере початок з мотиву, розвивається у дії та завершується результатом. Саме наявність такої трирівневої системи характеризує мовленнєву діяльність.
Результативним є позитивний досвід участі курсантів та студентів в міжвузівських олімпіадах з іноземних мов серед вищих навчальних закладів та Всеукраїнських наукових міжвузівських конференціях, а також у засіданнях студентського наукового товариства.
Захист та підтримка французької мови у світі передбачає визначення геополітичних пріоритетів та розробку стратегії, адаптованої до різних ситуацій. Статус французької мови як міжнародної залежить від можливості та бажання європейців зберегти багатомовність, а також від франкомовних країн. Саме тому Франція докладає значних зусиль та задіює значні засоби для проведення своєї мовної політики як у Європі, так і у всьому світі.
Глобалізація - це не лише велике відкриття, але й суперечливий феномен економічної раціоналізації та культурної стандартизації. З цієї точки зору франкомовний світ ризикує втратити свою індивідуальність в англо-американському культурному потоці.
Посилення комунікативно-пізнавальної мотивації студентів, урізноманітнення прийомів і форм робіт на навчальному занятті, розширення загальнокультурного світогляду здобувачів освіти можливе завдяки лінгвокраїнознавчому «фарбуванню» навчальних матеріалів та організації вивчення іноземної мови в тісному зв’язку з національною культурою народу досліджуваної мови.
21
Karas, Olena. "EDUCATIONAL COMPONENT «SPEECH CULTURE OF FUTURE BACHELORS OF VOCATIONAL EDUCATION IN DOCUMENTATION» IN THE FORMING OF COMMUNICATIVE COMPETENCE." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 46, no. 2 (2021): 179–84. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-2-46-179-187.
Повний текст джерела
22
Левчук, Дмитро Володимирович. "Формування мовленнєвої культури майбутніх учителів філологічних спеціальностей як науково-педагогічна проблема". Освітній вимір 46 (10 грудня 2015): 258–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v46i0.2548.
Повний текст джерелаАнотація:
Левчук Д. В. Формування мовленнєвої культури майбутніх учителів філологічних спеціальностей як науково-педагогічна проблема.
У статті розглядається проблема формування мовленнєвої культури майбутніх учителів філологічних спеціальностей, з’ясовується сутність поняття «культура мовлення».Звертається увага на основні функції педагогічного мовлення та проблеми студентів, з якими вони стикаються у процесі мовлення.
23
Раду, А. К., та С. С. Рашидова. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПОКАЗНИКА ЇХ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 203–13. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-203-213.
Повний текст джерелаАнотація:
З огляду на те, що основним завданням сучасної шкільної освіти визначено формування в учнів ключових компетенцій, найважливішою з яких є комунікативна, акцентовано, що робота з формування і становлення особистості відбувається через спілкування і починається з розвитку мовлення уже в сім’ї, далі в дитячих освітніх установах, продовжується в загальноосвітній і старшій школах.
У статті розглянуті особливості формування культури мовлення у молодших школярів як показника і складової культури спілкування. Доведено, що культура мовлення і культура спілкування не існують одна без одної. Культура мови передбачає дотримання мовцем вимог володіння правилами вимови і слововживання, вміння вдаватися до виразних мовних засобів з урахуванням цілей і завдань мови. Разом із тим, культура мовлення розкриває не тільки нормованість і багатство мови, а й загальну культуру людини, її вихованість, тактовність, толерантність до інших тощо, вона стає відображенням культури спілкування.
Авторами представлено актуальний погляд на вивчаєму проблему в педагогічній науці; розкрито якісні характеристики культури мовлення; представлені практичні шляхи формування і розвитку мовленнєвої культури.
Наголошено, що педагогічна робота по формуванню культури мовлення учнів молодших класів складається з розвитку мовного слуху; вироблення літературної вимови; поповнення словникового запасу; освоєння комунікативної і етичної сторони мови (Дерев’янко); і відбувається через певну систему завдань, вправ, методів і форм (деякі з них представлені в поданій статті). Зміст занять будується через: обговорення актуальних життєвих проблем; використання ігрових технологій; індивідуальну роботу і роботу в парі, в діалозі; завдання на пошук помилок, порівняння і зіставлення; творчі завдання на розвиток уяви, фантазії (створення казок, оповідань, творче читання тощо). Такі форми і методи сприяють не тільки розвитку пам’яті, а й логіки, аналітичного і образного мислення, вчать слухати, висловлювати думки, вчать взаєморозумінню, толерантності і співтворчості.
24
Чурікова-Кушнір, О. Д., та З. В. Софроній. "ФОРМУВАННЯ СЦЕНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА ЗАНЯТТЯХ ХОРОВОГО КЛАСУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (28 вересня 2021): 232–41. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-232-241.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема вокально-хорової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, в процесі якої основна увага спрямовується не тільки на вузькопрофесійний аспект засвоєння вокальної і хорової техніки, а на формування сценічної культури майбутнього вчителя з націленістю на поєднання хорової виконавської діяльності з педагогічною спрямованістю.
У контексті педагогічної культури розглядається сценічна культура як складова музичної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва. Формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва відбувається під час вивчення, ним обов’язкових компонентів освітньо-професійної програми, серед яких значне місце належить хоровому класу.
Наголошується, що важливою складовою професійного становлення майбутнього вчителя музичного мистецтва є вокально-хорова підготовка, яка має свої особливості, складнощі та багатофункціональні риси. Виокремлення сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва зумовлене специфікою музичної діяльності і діалектично пов’язаної з усіма елементами особистісної культури (моральної, естетичної, розумової, мовленнєвої та ін.), оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, які пов’язані зі сценічним мистецтвом.
Визначено основні педагогічні принципи формування сценічної культури у майбутнього вчителя музичного мистецтва, дотримання яких забезпечує продуктивність фахового навчання: загальні принципи (взаємозалежність системи й середовища; науковості та доступності навчання; мистецького навчання; діалогічності; індивідуалізації) та специфічні принципи (єдності вокально-хорових навичок і артистизму; рефлексивності; творчого самовираження).
25
Hostra, Kateryna V. "Types and functions of precedent fenomena of culture in the linguodidactic context." Освітній вимір 55 (December 10, 2020): 199–214. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v55i0.4376.
Повний текст джерелаАнотація:
Мова – не лише структура, але й місце зберігання досвіду, мудрості, особливостей культури, історії народу. Тому питання функціонування та типології прецедентних феноменів культури, для яких зберігання вищевказаної інформації є одним із актуальних завдань як лінгвістики, так і лінгводидактики.
У статті уточнено визначення поняття «прецедентний феномен культури». Установлено, що специфічними рисами прецедентних феноменів культури є їх мовленнєво-комунікативна сутність і національно-культурне, соціокультурне або історично-культурне семантичне навантаження.
Виявлено, що до корпусу прецедентних феноменів культури входять такі їх різновиди, як: фразеологізми, паремії, назви культурно та історично значущих подій, об'єктів, власні назви, посилання на відомі художні та нехудожні тексти, лінгвокраїнознавчі об’єкти та ін. Прецедентними стають ті феномени культури, які використовуються носіями мови в різних ситуаціях спілкування, є зрозумілими для більшості членів соціуму та адекватно інтерпретуються й оцінюються ними.
Установлено суттєві ознаки прецедентного феномену культури: метафоричність (переносне, символічне значення), маркованість, оціночність, економічність, імпліцитність, прагматичність, повторюваність, історична мінливість.
Подано класифікації прецедентних феноменів культури на різних підставах: за формою вираження, за структурно-семантичними особливостями, за масштабом аудиторії, за джерелами їх походження.
Узагальнено й уточнено функції, які виконують прецедентні феномени культури в комунікації та на які необхідно зважити у процесі іншомовного навчання: номінативна, ігрова, парольна, атракційна, іміджева, комунікативна, алюзійна, моделююча, лінгвопрактична, соціокультурна, діагностувальна.
Рівень сформованості прецедентної компетенції, тобто вміння використовувати прецедентні феномени культури відповідно до цілей комунікації, з одного боку, а з другого – вміння сприймати та розуміти їх відповідно до комунікативної інтенції мовця, є важливим показником рівня сформованості вторинної мовної особистості.
26
Будянський, Дмитро Васильович, Марина Григорівна Друшляк, Олена Володимирівна Семеніхіна, Інна Іванівна Харченко, Василь Олександрович Горбачук та Ольга Серафимівна Чашечникова. "ТИПОЛОГІЯ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ У ФОРМУВАННІ РИТОРИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦЯ". Information Technologies and Learning Tools 81, № 1 (23 лютого 2021): 82–96. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v81i1.4292.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі тлумачення категорії «риторична культура» як інтегративної особистісної характеристики, що передбачає ґрунтовні знання історії, теорії і методики ораторського мистецтва (етапи підготовки промови, риторичні тропи та фігури, прийоми активізації уваги аудиторії тощо), інтелектуальні, мовленнєві, етичні, естетичні та артистично-виконавські якості, які виражаються у формі оригінального продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності схарактеризовано типологію електронних ресурсів у формуванні риторичної культури вчителя: відеоконтент (промови видатних ораторів минулого і сучасності, фрагменти кінофільмів, театральних вистав, телевізійних програм, виступи майстрів художнього слова, лекції вітчизняних і зарубіжних викладачів, доповіді відомих учених, фрагменти уроків та виховних заходів), аудіоконтент (подкасти, аудіокниги), курси з риторики на освітніх платформах (UDEMY, EDUGET, TED), спеціалізовані ресурси з риторики, спеціалізоване програмне забезпечення в галузі риторики (Тренер Оратора, Ummo, Public Speaking, Черная риторика, Говорилло), соціальні спільноти для онлайн комунікації (Facebook, Instagram, Telegram). Коротко надано описові характеристики кожного типу та наведено відповідні приклади з Інтернет-посиланнями на типовий Інтернет-контент. За проведеним аналізом електронних ресурсів у галузі риторики для формування риторичної культури фахівця найбільш ефективними, на думку експертів (фахівців у галузі ораторського мистецтва), є використання відеоконтенту, а саме: промови видатних ораторів минулого і сучасності, використання аудіоконтенту та використання спеціалізованого програмного забезпечення, що підтверджено коефіцієнтом конкордації Кендала (0,87) та χ^2-критерієм оцінки вірогідності результату χ=26,85, що для рівня значущості 0,05 підтверджує вірогідність висновків експертної групи.
27
Скрипник, Надія. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Молодий вчений, № 4.1(104.1) (30 квітня 2022): 56–59. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-104.1-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Досягнення високого рівня готовності випускника гуманітарно-педагогічного коледжу до професійної діяльності може бути здійснене лише при побудові навчання як цілісної системи, під якою прийнято розуміти певне ціле, що складається з взаємопов’язаних між собою елементів, при чому закони, принципи чи порядок зв’язку цих елементів створюють внутрішню структуру системи, а характер її взаємодії з навколишнім середовищем – її функціонування. Мова змінюється й розвивається, інтелектуально зростає й сама людина. Сучасний світ потребує від здобувача освіти, майбутнього фахівця певної освітньої галузі, не тільки знання свого фаху, а й високого рівня володіння професійно орієнтованою комунікативно-мовленнєвою компетентністю. Проблема формування професійно орієнтованої компетентності майбутнього вчителя набуває в наш час особливої актуальності у зв’язку з модернізацією змісту освіти, що, згідно з вимогами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, спрямована на становлення мовленнєво-мовної особистості, яка володіє нормами усного і писемного спілкування та вільно використовує мовні засоби в різних професійних ситуаціях. Процес удосконалення професійно орієнтованої діяльність майбутніх педагогів – очевидний. Адже фахова підготовки формується за загальними тенденціями розвитку та закономірностями функціонування сучасної української літературної мови. Основним завданням закладів вищої освіти є – удосконалення мовної, мовленнєвої культури студентів, майбутніх фахівців різних галузей освіти, котрі на належному рівні вміли б практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. А становлення та актуальність професійно орієнтованої комунікативно-мовленнєвої компетентності є результатом внутрішньомовного процесу реагування на нові явища у житті носіїв мови, які вимагають сучасні мовні номінації.
28
Ходаківська, В. П., Н. М. Сеньків, Л. С. Степанчук, О. М. Приступко та Н. П. Завадська. "АНАЛІЗ СТАНУ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАРМАЦЕВТІВ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 173–80. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-24.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасне динамічне суспільство, що безперервно змінюється, вимагає від системи освіти підготовки цілісної, варіативно мислячої, креативної особистості, котра здатна управляти інноваційною діяльністю, готова приймати самостійні компетентні рішення та нести за них відповідальність, володіє широкими комунікативними уміннями і навичками, що є компонентами важливої складової частини загальної культури людини – соціокультурної компетентності. Тому об’єктивною потребою сучасної освіти є пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу та пошук раціональних складників змісту навчання та його структури. Без знань соціокультурного фону неможливо сформувати комунікативну компетенцію, навіть у обмежених рамках. Тільки культура у різних її проявах сприяє формуванню особистості. Соціокультурна компетентність повинна виступати як мета і результат підготовки майбутніх фармацевтів до соціокультурної взаємодії у світі та суспільстві. Робота присвячена питанням розвитку соціокультурної компетентності, розглянуто проблеми і перспективи її формування під час підготовки студентів-фармацевтів. У статті визначено роль соціокультурного компоненту у здобувачів освіти для уміння адаптуватися в колективі; визначати особисті цілі; виконувати різні функції під час навчання та на займаних посадах після отримання диплому; бути готовим до спілкування з представниками інших культур, що мають інші переконання; мати достатній рівень культури спілкування, мовленнєвий такт, культурну терпимість, почуття відповідальності, володіння технологією усунення конфліктів. У роботі виокремлено основні завдання, які необхідно реалізувати для покращення рівня сформованості соціокультурної компетентності студентів. Наведено результати експериментального дослідження обізнаності здобувачів освіти з цього питання. Аналіз сформованості соціокультурної компетентності студентів проводився на базі Житомирського базового фармацевтичного фахового коледжу. У дослідженні брали участь студенти, що навчаються за спеціальністю «Фармація, промислова фармація». Отримані результати дослідження дали змогу дійти висновку, що у процесі формування соціокультурної компетентності у студентів сформовані навички загалом на середньому рівні.
29
Kanevska, Olga B. "Дидактичний потенцiал лiнгвостилiстичного аналiзу тексту на уроках росiйської мови як iноземної". Educational Dimension 56, № 4 (29 березня 2021): 122–42. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v56i4.4377.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальною проблемою лінгводидактики є пошук нових методів і прийомів роботи з текстом, які ґрунтуються на текстоцентричному підході до мовної підготовки. У статті виявлено та схарактеризовано дидактичні можливості застосування лінгвостилістичного аналізу тексту на уроках російської мови як іноземної.
Визначено причини необхідності роботи з текстом як із найвищою комунікативною одиницею: 1) твори різних стилів і жанрової приналежності використовуються на мовних уроках в якості дидактичного матеріалу при формуванні мовної компетенції; 2) до задач розвитку мовленнєвої компетенції відноситься навчання різних видів аналізу текстів; 3) на підґрунті тексту формується комунікативна компетенція.
Виявлено цілі застосування тексту, в тому числі й художнього, на уроках російської мови як іноземної: 1) мовні та мовленнєві (збагачення словникового запасу; демонстрація можливостей граматичної системи; текст як стимул для дискусії); 2) соціокультурні (знайомство з культурою країни, мова якої вивчається; «культура, яку описує мова»); 3) етико-естетичні (гуманістичні та естетичні цінності; навички естетичного сприйняття художньої літератури).
Установлено критерії відбору тексту як навчального матеріалу: відповідність тексту навчальним цілям; інформативність; доступність; культурологічна значущість; виховна спрямованість; когнітивна та етико-естетична цінність. Ефект повідомлення залежить не лише від смислу одиниць висловлювання, але й від контекстуального оформлення, від ідеї твору та замислу автора, авторських інтенцій.
Лінгвостилістичний аналіз тексту, зокрема художнього, є важливим методом у методиці російської мови як іноземної: він уможливлює формування в тих, хто навчається, свідоме відношення до мовленнєвої діяльності, розвиток естетичних почуттів і смаків, засвоєння російської мови та російського мовлення в їх єдності, вдосконалення мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій. Таке вивчення російської мови допомагає подолати сухість і штамп у викладанні мови, підвищити його виховний потенціал.
30
Федяєва, Валентина, та Марія Пентилюк. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ ЯК МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ В РОДИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 35–47. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.254.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати наукової роботи з теоретичних основ виховання мовної особистості в сім’ї у полікультурному середовищі України.
Увага зосереджена на концептуальних засадах виховання дитини як мовної особистості в родинному середовищі, доведено, що саме в сім’ї, закладаються основи формування мовної особистості. Історично сім’я, сімейне виховання, виховання мовної особистості об’єднували і об’єднують вчених-дослідників різних наукових галузей: психології, педагогіки, лінгводидактики, соціальної психології, психолінгвістики та ін.
Розкрито сутність поняття «мовна особистість» у контексті теорії мовленнєвої діяльності та її конструкти: мова, рідна мова, спілкування, види мовленнєвої діяльності. Узагальнений теоретичний аналіз понять, праць учених над цією проблемою дав можливість закцентувати увагу на тому, що така робота в сім’ї, з сім’єю всіх виховних інституцій сприяє успішному фізичному, психічному, моральному, духовному, мовному, інтелектуальному розвитку дитини і взагалі є основою державотвірних процесів країни, утвердженням національної ідеї та ідентичності.
У статті обґрунтовано шляхи формування мовної особистості в сім’ї; змістові компоненти мовленнєвої особистості (особистісний, культурологічний, ціннісний); роль рідної (материнської) мови у цьому процесі; функції мови (спілкування, мислення, нагромадження й збереження знань; емотивна, ідентифікаційна та інші функції) .
Науковий пошук дав можливість виокремити провідні форми роботи сім’ї, дошкільних навчальних закладів і школи у становленні мовної особистості: формування в дитини уміння слухати, говорити, читати, писати; поєднувати різні види діяльності: пізнавальну, трудову, ігрову, навчальну, художню, образотворчу, мовленнєво-ігрову; створювати умови для продуктивної комунікативно мовленнєвої діяльності дітей.
Така робота є організаційно-педагогічно, науково-методично забезпеченою і сприяє розвитку інтелекту, культури мовлення і високої загальної культури особистості, що є показником моральності, духовності і культури взагалі.
31
Харченко, І. І. "КРИТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНІВ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ЕКОНОМІКИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 193–200. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано засоби, якими можна схарактеризувати рівні сформованості компонентів культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки. Педагогічна теорія та практика накопичили значний досвід вирішення проблем, пов’язаних з мовою та підготовкою майбутніх економістів, тоді як бракує комплексних досліджень щодо формування культури професійної комунікації майбутніх економістів в умовах інформаційно-освітнього середовища закладу вищої освіти. У статті під культурою професійної комунікації майбутнього фахівця з економіки розуміється складова його професійної культури, яка необхідна фахівцю для ефективного здійснення комунікативної діяльності, та проявляється в позитивному особистісному ставленні до комунікативної взаємодії, досконалому володінні комплексом загальних і спеціальних знань, нормами мови й мовлення та вміннях їх коректного застосування у процесі передачі думки в усіх видах фахового спілкування. Культура професійної комунікації майбутніх економістів має нетривіальну структуру і розглядається як єдність аксіологічного (цінності та мотиви професійного спілкування), теоретичного (уявлення майбутніх економістів про систему мови та знання мови та мовлення) компонентів, а також це – професійна термінологія (вміння користуватися економічною термінологією), економічна мова для професійних цілей та розуміння мовлення інших), процесуальний (здатність використовувати мову як засіб спілкування в різних професійних ситуаціях), особистий (здатність розмірковувати про професійне спілкування) складники. Розроблено відповідно п’ять критеріїв: ціннісно-мотиваційний, когнітивний, словесно-операційний, поведінково-комунікативний та рефлексивний. Їх показниками є: загальнокультурна обізнаність, граматична обізнаність, лексична обізнаність, інформаційна обізнаність, здатність оперувати термінами, перцептивні та мовленнєві здібності, навички електронного спілкування, професійні та творчі навички, вольові якості, здатність до самооцінки. Рівнями сформованості культури професійної комунікації майбутніх фахівців в галузі економіки визначено досконалий, високий, середній, базовий.
32
Біличенко, Ганна, та Олена Міхєєва. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ВИХОВАТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 139–51. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245408.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі вдосконалення педагогічної майстерності вихователів дітей дошкільного віку, що базується на необхідністі реалізації тенденцій демократизації та гуманізації сучасного освітнього простору, особистісно-зорієнтованого підходу, забезпечення ефективного педагогічного супроводу особистісного зростання суб’єктів освітнього процесу.
На основі аналізу наукової літератури «комунікативна культура» розглядається в сукупності з суміжними й підпорядкованими поняттями одного проблемного кола: «спілкування», «культура спілкування», «комунікація», «міжособистісна взаємодія», «комунікативні здібності», «комунікативні якості особистості», «комунікативні вміння», «комунікативна компетентність», «культура мовлення».
Надано визначення комунікативної культури як динамічного поліструктурного інтегративного утворення особистості, що включає сукупність взаємопов’язаних компонентів (ціннісно-мотиваційного, інформаційно-когнітивного, емоційно-вольового, мовленнєво-діяльнісного), детерміновано зовнішніми умовами (соціальна ситуація розвитку особистості) і внутрішніми чинниками (комунікативні здібності та якості особистості) та забезпечує гармонійну соціалізацію особистості через взаємодію з реальним соціальним середовищем і самим собою.
Констатуються результати розвідувального дослідження рівня потреби педагогів у реалізації позиції педагогічного супроводу розвитку особистості дітей в закладах дошкільної освіти та особливостей комунікативної культури педагогів, що показали недостатній рівень сформованості зазначених параметрів та визначили необхідність організації цілеспрямованого впливу на розвиток комунікативної культури та зміну педагогічної позиції педагогів.
Визначено зміст дослідницької роботи, що була організована в межах постійно діючого семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», індивідуальних та групових занять-консультацій, інноваційного здійснення засідань педагогічних рад, проведення науково-практичної конференції «Комунікативна культура педагога як вимога сучасності».
У статті розкрито предмет вивчення семінару «Комунікативна культура педагога: проблеми, пошуки, рішення», його основні завдання, програма проведення та різні форми педагогічної взаємодії; проблематика занять-консультацій; зміст проведення педагогічних рад, щодо актуалізації комунікативного потенціалу соціокультурного середовища ЗДО; поетапне методичне наповнення науково-практичної конференції.
Отже, у статті визначено підсумки дослідження та перспективні напрями подальших наукових розвідок.
33
Гетьман, Зоя. "ТЕКСТОВА КАТЕГОРІЯ ДІАЛОГІЧНОСТІ З ОГЛЯДУ НА ПОСТУЛАТИ ЕКОЛІНГВІСТИКИ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 67–71. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній лінгвістиці широко вживається термін «інтеракція». У поняття соціальної інтеракції входить і мовленнєва інтеракція, яка характеризує взаємозв’язок комунікантів у процесі мовленнєвої взаємодії, що відтворюється в тексті як лінгвістичній категорії та абстрактній конструкції в текстовій категорії діалогічності, яка відображає інтеракціональну суть спілкування адресанта-адресата. Діалогічність (інтеракціональність) слід кваліфікувати як феномен, реально присутній у будь-якій формі мовленнєвої комунікації, втіленій у текст. Текстова категорія діалогічності вплітається в семантико-прагматичну структуру тексту. За М. М. Бахтіним, текст – це діалог адресанта з попереднім або сучасним йому станом суспільства, знань, культур, а також з адресатом, і текстова категорія діалогічності має позалінгвальне підгрунтя: випливає із взаємовідносин учасників комунікації, контексту в широкому розумінні, комунікативної ситуації, спільних пресупозицій комунікантів. Зазначені позалінгвальні фактори взаємодіють з власне мовними структурами. У тексті як своєрідному середовищі (екосистемі) здійснюється інтеракція між комунікантами. Еколінгвістична модель інтеракціональної комунікації відбиває складну мережу еколінгвістичних відносин: мова – мовна особистість, мова – текст, мова – суспільство.
34
Островський, Олександр. "ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ФАХОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.СУХОМЛИНСЬКОГО". Інноватика у вихованні, № 14 (17 листопада 2021): 331–41. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.413.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті значна увага приділяється ролі мови та літератури як засобу професійного і культурного спілкування, інтеграційній якості культурної та професійної майстерності особистості.
Показано, що значний внесок у розвиток методики української мови зробив, великий і глибоко національний за духом, педагог В.Сухомлинський, який за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань, був передусім учителем української мови й літератури і ставився до слова, як до головного інструменту освітнього процесу. У результаті вивчення творчої спадщини В.Сухомлинського з’ясовано, що педагог-новатор приділяв особливу увагу таким поняттям як «культура мовлення», «риторика», «етикет». Акцентується увага на вимогах В.Сухомлинського до культури спілкування та шляхах підвищення особистої культури мовлення вчителя, розвитку культури писемного та усного мовлення учнів у процесі навчальної та виховної діяльності. Учений вважав, що навички письма дитини мають бути доведені до напівавтоматичного рівня, а розумові сили учня повинні бути спрямовані на обмірковування викладу змісту та розуміння, а не на сам процес письма. Головне завдання вчителя-словесника, за його переконанням, – виховати в учня любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного зростання учня. За переконаннями В.Сухомлинського рідна мова – одна-єдина для людини, тому її потрібно знати, берегти і збагачувати упродовж усього життя. Встановлено, що за В. Сухомлинським, письмо повинно стати засобом, ефективним інструментом освітньої праці. Розвитку особистості учнів сприяє розвиток культури писемного та усного мовлення і під керівництвом учителя учні повинні працювати творчо, поглиблювати, розвивати та застосовувати на практиці свої мовні знання. Письменними учні стають тоді, коли навчилися користуватися словом і готові вміло використовувати його як засіб висловлення свого ставлення до подій і краси навколишнього світу. Щодо рідної мови В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо, любов і повагу до рідної мови.
35
Іовхімчук, Н. "Мовленнєво-комунікативна культура як компонент ділового етикету". Педагогічний часопис Волині, № 1 (4) (2017): 71–76.
Знайти повний текст джерела
36
Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.
37
Mosiy, I. M. "ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 3 (26 квітня 2018): 152–55. http://dx.doi.org/10.15421/40280331.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто важливість формування мовленнєвих навичок студентів у процесі викладання іноземної мови за професійним спрямуванням. З'ясовано, які методи, вправи та завдання потрібно застосовувати для розвитку мовленнєвих навичок. Описано приклади вправ і завдань, які дають змогу студентам мислити та формувати іншомовну професійну комунікативну компетенцію певної галузі та забезпечують зв'язок вивчення мови з реальним контекстом її застосування у фаховій діяльності, розвивають пізнавальну та професійну мотивацію студентів. Наголошено, що під час викладання іноземної мови за професійним спрямуванням передусім варто звертати увагу на формування мовленнєвих навичок студентів, які спрямовані на оволодіння майбутньою професією та підвищують рівень загальної та професійної культури, сприяють підготовці до міжкультурної комунікації. Проаналізовано, які методи, вправи та завдання, що пропонують на заняттях з іноземної мови за професійним спрямуванням, повинні мати проблемний характер та спонукати студентів до дискусії та висловлення власної думки. Вважають, що набуті знання піддаються змінам і щоб навчити студентів мислити, вчитися знаходити необхідну інформацію, самостійно вдосконалювати свої знання, які будуть необхідні в майбутній професії, потрібно застосовувати інноваційні методи навчання, а також важливо надати студентам можливість мислити, вирішувати проблеми, що активізує мовленнєву діяльність студентів. Зазначено, що для успішного формування мовленнєвих навичок студентів, потрібно підготувати ситуації, наближені до реально життєвих згідно з навчальною програмою, підштовхувати і мотивувати студентів, надавати їм впевненості, розширювати лексику, роблячи навчання захоплюючим та веселим, а також важливо, щоб отримані теоретичні знання у процесі навчання знайшли практичне застосування, щоб студент мав змогу розвивати й удосконалювати знання з іноземної мови та реалізовувати набуті навички іншомовної комунікації у майбутній професійній діяльності.
38
Ворона, I. I., Г. Я. Кітура та О. А. Маковська. "ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФАХОВОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12600.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню основних концептів професійно-комунікативної культури фахівців медичного профілю в контексті фахової освіти. З’ясовано суть професійної культури, що є важливою складовою професіограми майбутнього працівника охорони здоров’я. Наголошується, що формування професійно-комунікативної культури студента-медика є невід’ємним аспектом професійно орієнтованого навчання у медичному ЗВО і здійснюється шляхом опанування особливостей фахового спілкування. Увага акцентується на необхідності аналізу різноманітних методик та підходів щодо формування професійно-комунікативної культури у студентів із різним рівнем знань та навичок. Розглядаються питання змістового наповнення та ефективності процесу формування фахової компетентності, відбору навчального матеріалу, розвитку комунікативного компонента в процесі оволодіння студентом основами культури спілкування. Охарактеризовано ефективні шляхи формування повноцінної фахової комунікативної діяльності, розглянуто рівні професійної культури майбутніх фахівців, якими є професійна грамотність, професійна компетентність, мотиваційно-ціннісний та емоційно-чуттєвий компоненти; наголошено на необхідності засвоєння лексики для правильного оформлення висловлювання; окреслено основні домінанти комунікативної культури. Запропоновано констатувати професійно-комунікативну культуру майбутніх лікарів як складне динамічне особистісне утворення, що охоплює систему гуманістичних та професійних цінностей, мовленнєвих та етичних знань, комунікативних умінь і якостей, зразків поведінки, норм і правил здійснення професійної комунікативної діяльності, котрі пов’язані зі специфікою професії і забезпечують високу ефективність професійної комунікації лікарів.
39
Орап, Марина Олегівна. "ВПЛИВ ІНТЕРНЕТ РЕСУРСІВ НА ЗМІСТОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МОВЛЕННЄВОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ". Information Technologies and Learning Tools 75, № 1 (24 лютого 2020): 76–89. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v75i1.2598.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати теоретичного й емпіричного дослідження впливу інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на мовленнєвий досвід дітей молодшого шкільного віку, виявлено напрями подальших досліджень впливу мережі Інтернет середовища на мовленнєвий досвід. Визначено проблему, що полягає у недостатньому врахуванні у педагогічному процесі нецілеспрямованого і неорганізованого використання дітьми інформаційно-комунікаційних технологій. З’ясовано основні теоретичні підходи до вивчення проблеми взаємодії дітей і Інтернет-середовища та основні напрями використання ІКТ у педагогічному процесі. Критичне осмислення наукових теоретичних та практичних розвідок дало змогу виокремити потребу вивчення питання впливу інформаційних ресурсів мережі Інтернет на змістові характеристики мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку. У статті обґрунтовано підхід до вивчення мовлення саме як до мовленнєвого досвіду, докладно описано методику емпіричного дослідження. Дослідження здійснюється в парадигмі теорії мовленнєвого досвіду, згідно з якою останній розглядається як система у свідомості особистості, спрямована на здійснення мовленнєвого освоєння особистістю світу. Зовнішня структура мовленнєвого досвіду, котра складається з мовленнєвої компетентності, мовної картини світу та мовленнєвої культури, виконує функцію опосередкування мовленнєвої взаємодії дитини із світом. У статті визначено провідні функції кожного елементу мовленнєвого досвіду, змістові характеристики та маркери, а також діагностичний інструментарій, за допомогою якого виявляються ці маркери. У результаті здійсненого емпіричного дослідження було виокремлено специфічні змістові характеристики мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку, зумовлені використанням ІКТ: збільшення асортименту та диференціації емоцій одночасно зі зменшенням здатності до їх вербалізації; переважання динамічних фреймових когнітивних структур над статичними; розширення семантичних полів; збільшення ініціативності в комунікації; зменшення ролі правильності мовлення, дотримання граматичних і синтаксичних норм мови; збільшення семантичної гнучкості. Провідним висновком здійсненого дослідження є те, що використання ІКТ здійснює вплив не лише на кількісні показники мовленнєвого досвіду дітей молодшого шкільного віку (рівень мовленнєвого розвитку), а змінює його змістові характеристики.
40
Степанова, Ольга Іванівна. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В МАЙБУТНІХ ЛОГОПЕДІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «РИТОРИКА ТА КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ»". Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 227–34. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.295.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено одна із актуальних проблем навчання майбутніх логопедів – формування у них комунікативної компетенції. Охарактеризовано зміст поняття «комунікативна компетенція»; розкрито взаємозв’язок розвитку комунікативної та риторичної компетенцій майбутнього учителя; окреслено організація викладання навчального предмета «Риторика та культура мовлення корекційного педагога» щодо спрямування студентів до засвоєння комунікативно-мовленнєвих і риторичних умінь та навичок у межах предметно-спеціальної підготовки бакалаврів. Узагальнено роль і місце дисципліни в системі компетентносного підходу до професіональної підготовки спеціального педагога. Аналіз категорії «комунікативна компетенція» репрезентовано як лінгвістичний феномен, розкрито концептуальні основи і технологія її розвитку у вчителя-логопеда. На основі стандартів і освітньо-професійних програм проаналізовано зміст комунікативної бази професійної компетенції логопеда. Доведено, що культура мовлення є підґрунтям для розвитку загальної культури людини, а комунікативна компетенція формується в процесі професійної підготовки спеціаліста і системним виявом знань, умінь, здібностей і особистісних якостей, які дозволяють успішно вирішувати функціональні завдання в професійній діяльності. Поряд із теоретичним матеріалом, у статті подано систему вправ, практичні поради, які допоможуть внести відповідні корективи в поведінку учасників комунікаційного акту.
41
ЯКОВЛЄВА, Ольга Василівна. "ГЕНДЕРНІ ОЗНАКИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ НАТАЛІЇ ЗАБІЛИ". Мова, № 35 (29 липня 2021): 50–55. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237866.
Повний текст джерелаАнотація:
Об’єктом аналізу є сучасні багатозначні терміни лінгвістичної гендерології, які пов’язані з гендерним вихованням дітей дошкільного віку. Предметом розгляду є основні поняття, що передують формуванню гендерної ідентичності у дітей. На матеріалі поезій видатної української письменниці радянських часів Н. Забіли описано гендерні характеристики мовленнєвої поведінки дітей. Результати аналізу дитячого мовлення, представленого поетесою у своїх творах, дають змогу стверджувати, що письменниця як багатодітна мати, яка пережила смерть двох донечок, абсолютно реалістично і з любов’ю описала різні прояви фемінності та маскулінності у дітей дошкільного віку. Авторкою статті зроблено висновок, що Н. Забіла, яка в маскуліноцентричному середовищі українських радянських письменників зробила блискучу кар’єру, текстами віршів для дітей і про дітей закріплювала позитивне ставлення до стереотипів фемінності та маскулінності, що репрезентують тексти традиційної культури українців, зокрема й тексти народних казок, які поетеса записала у віршованій формі. Правдивість віршів проявляється і в тому, що мовленнєва поведінка дівчат іноді репрезентує суто маскулінні риси характеру, а хлопчики, навпаки, у мовленні проявляють жіночі якості: чутливість, жалість, полохливість тощо. Вказано причини таких трансформацій.
42
Трифонова О.С. "ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ МОВЛЕННЄВОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (29 жовтня 2021): 10–15. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.242.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено науково-творчий доробок видатного вітчизняного вченого Василя Олександровича Сухомлинського в контексті проблеми мовленнєвої підготовки дитини передшкільного віку до навчання в школі. Закцентовано на тому, що одним із концептуальних положень нині чинного Базового компонента дошкільної освіти передбачено можливість дитини опанувати нову соціальну ситуацію розвитку – перехід до систематичного шкільного навчання. Водночас зауважено, що для того, щоб реалізувати провідні принципи Нової української школи, дитина повинна виявити готовність до навчання в ній, зокрема мовленнєву. Адже мова є найбільш виразною національною ознакою. Саме завдяки мові особистість пізнає концептуальну картину світу, виражену через поняття рідної мови. Важливою умовою становлення особистості є вміння здійснювати ефективну комунікацію, що зумовлює необхідність формування мовленнєвої та комунікативної компетентності ще на етапі дошкілля з подальшим їх формуванням у початковій школі. Це означає не лише розвинене мовлення дитини, її спроможність здійснювати комунікацію, а й обізнаність із позамовними знаннями, що віддзеркалюють національно-культурну специфіку певної спільноти. Доведено, що науково-педагогічні ідеї Василя Олександровича Сухомлинського суголосні з концептуальними ідеями Нової української школи. Наголошено на домінантній позиції вченого щодо радості пізнання, що може стати «бажаною свідомою діяльністю для дитини лише за умови, коли думка буде дієвою». Виокремлено педагогічні ідеї Василя Сухомлинського щодо мовленнєвої підготовки дитини («подорожі» дітей до джерела слова; виховання чутливості до слова та його відтінків; самоспостереження за рідною мовою, явищами довкілля; використання казки як дієвого засобу мислення; творчість словом). Проілюстровано різні види вправ, ігор за художніми мініатюрами вченого.
43
Будянська, Вікторія, та Галина Мариківська. "ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ДІЯЧІВ МИСТЕЦТВ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 7(101) (28 вересня 2020): 318–34. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.07/318-334.
Повний текст джерелаАнотація:
Tendencies to the globalization of modern society, the importance of harmonious international cooperation determines the need for the education system of Ukraine related to highly educated cultural citizens capable of effective communicative interaction. The achievement of such interaction is facilitated by the use of linguistic games in classes in higher education institutions. The provided article is devoted to the problem of using linguistic games in professional Ukrainian language classes in the process of training future artists. The purpose of the article is to prove the feasibility of using linguistic games in Ukrainian language classes for professional purposes in the process of training future artists. The objectives of the study: 1) to prove the relevance of this problem; 2) to reveal the essence of the terms “speech culture”, “language competence”, “linguistic competence”; 3) to analyze the method of “linguistic game”; 4) to show examples of the use of linguistic games in the process of training future artists; 5) to conclude about the appropriateness of the use of linguistic games in the training of future artists; 6) to determine the priority areas of this study. To implement the tasks, the following theoretical research methods were used: analysis, synthesis, systematization, comparison, generalization of psychological and pedagogical, methodological sources. An effective means of forming speech culture, in particular linguistic and language competences of students, is the performance of a special set of speech exercises and tasks. We consider it necessary to use receptive, productive exercises in classes. These exercises should be offered by the teacher in a certain set, which provides an order of increasing complexity of tasks, the relationship with different types of speech activity. It is expediently enough to add another type of exercises - creative exercises that help students show creativity as the ability to be creative, the ability to make non-standard decisions and create fundamentally new ideas. A perspective area of this study is the development of a system of linguistic games that can be used in classes in the Ukrainian language of professional orientation in the training of specialists in any field, in particular in future artists training.
44
ПОЛЄВІКОВА, О. Б., та Т. А. ШВЕЦЬ. "LEGO-ОСВІТА ДОШКІЛЬНИКІВ ЯК ПРОПЕДЕВТИКА РОБОТОТЕХНІКИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз проблем використання lego-конструювання та робототехніки на заняттях з дітьми дошкіль- ного віку. Автори доводять, що розвиток здібностей до конструювання активізує психічні процеси дитини, спонукає інтерес до творчого вирішення поставлених завдань, винахідливість та самостійність, ініціативність, самореалізацію, бажання втілити нові й оригінальні ідеї, а отже, сприяє розвитку обдарованості здобувача дошкільної освіти. Метою цього дослідження є висвітлення нових аспектів Lego-освіти дошкільників у різних видах діяльності. У статті здійснено аналіз етапів, методів, прийомів Lego-освіти дітей дошкільного віку в контексті пропедевтич- ної роботи з робототехніки. Заняття з Lego спрямовані на розвиток усіх освітніх сфер дитини (інтелектуальна, мовленнєва, творча тощо). Мовленнєвий розвиток дошкільника на lego-заняттях формує здатність аналізувати завдання та обговорювати результати практичної діяльності (опис дизайну виробу, матеріалів, розповідь про хід дії та побудову плану діяль- ності, побудова логічних послідовних висловлювань у міркуваннях, обґрунтуванні, формулюванні висновків). Вони також спрямовані на усне спілкування із застосуванням спеціальної термінології; використання інтерв’ю для отримання інформації та складання схеми розповіді; застосування мультимедійних технологій для генеруван- ня та презентації ідей. Зміст психолого-педагогічної роботи сприяє розвитку особистості дитини на основі цінностей соціальної культу- ри, що забезпечують оволодіння способами поведінки, творчим та активним відтворенням комунікативного досвіду. Організаційні форми соціального та особистісного розвитку дітей дошкільного віку в умовах організації спіль- ної діяльності з дорослими та іншими дітьми та самостійної вільної діяльності обрано відповідно до проблеми дослідження: сюжетно-рольова гра; творчі ігри; педагогічні ситуації; бесіда; розповідання історій; обговорення ситуації; обговорення дій; спільна діяльність; колективна робота; вправи. Методи, прийоми роботи з Lego також сприяють формуванню фізичної культури дітей дошкільного віку, куль- тури здоров’я, первинних цінностей здоров’я та здорового способу життя відповідно до цілісного підходу до здоров’я людини як єдності її фізичного, психологічного та соціального благополуччя.
45
Kharkevych, Halyna. "СЕМІОТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ)". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (16 вересня 2021): 188–95. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-188-195.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості перекладу метафор крізь призму семіотичного підходу. У роботі уточнено лінгвосемотичну типологію знаків (ікона – індекс – символ). Під індексами в семіотиці розуміють знаки, що виконують функцію вказівки чи впливу на деякий об’єкт. Іконічний знак базується на фактичній подібності означаючого і означуваного. Символ передбачає використання свого первинного змісту в якості форми іншого, як правило, культурно ціннішого змісту. Кожний знак має три види зв’яз-ків, без яких він не може виконувати своєї функції. Знак пов’язаний з тим, що він позначає, що в семіотиці називається семантикою знака. Існуючи в системі, знак пов’язаний з іншими знаками цієї системи. Знак пов’язаний з людьми, які використовують його, оскільки він може бути знаком лише для когось. Проаналізовано деякі труднощі перекладу англомовних метафор. Існують мовні та мовленнєві метафори. Перекладні відповідники перших зафіксовані в перекладних словниках. Мовленнєва метафора не має усталених перекладних відповідників і виступає семантичним новоутворенням. Існують три основні способи передачі метафоричних слів: метафоричним словом, що має подібний характер образності; метафоричним словом, що має інший характер; неметафоричним словом, що передає тільки денотативний зміст метафоричного слова.
У статті охарактеризовано конвенційні і неконвенційні символи. У словниках та енциклопедіях символів містяться конвенційні символи. Різновидом конвенційних символів є жести, що є культурно обумовлени-ми та мають договірний характер. Неконвенційний символ виникає у результаті творчого акту автора, являючи собою символізований троп, що поєднує концептуальний та вербальний аспекти знака.
46
ІОВХІМЧУК, Наталія. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ". Acta Paedagogica Volynienses, № 3 (27 жовтня 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.3.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема формування культури мовлення молодших школярів на уроках української мови. Актуальність і недостатня розробленість проблеми, її значення для вдосконалення навчально-виховного процесу нової української школи та задоволення вимог сучасного суспільства зумовили вивчення теоретичних і практичних аспектів проблеми формування культури спілкування, стану цієї проблеми в шкільній практиці. Проаналізовано останні дослідження й публікації щодо навчання мови, визначено мету дослідження, окреслено низку питань, присвячених висвітленню в сучасній лінгводидактичній літературі стану дослідження проблеми вдосконалення культури мовлення молодших школярів, що дає підстави створювати відповідну систему розви- тку мовлення, удосконалювати способи й засоби навчання. У дослідженні використовувалися такі методи дослі- дження: теоретичні: аналіз і синтез психолого-педагогічної, лінгвістичної і методичної і літератури; емпіричні: спостереження та аналіз уроків української мови з метою визначення недоліків і мовленнєвих труднощів, з якими стикаються учні під час спілкування. Культурі спілкування завжди притаманні етнічні особливості, національна своєрідність. Щодо мовленнєвого етикету українців, то в ньому відбито такі риси, як пошана до батьків, до жінки, демократичність поглядів, емоційність висловлювань, естетизм почуттів, побожність та ін. У мовленні формуються не лише пізнавальні можливості людини, а й інтегральні складники психічного життя: самооцінка, усвідомлення власної значущості та відчуття її тотожності в будь-яких життєвих ситуаціях. Уже в ранньому віці в дитині закладаються осно- ви її культури, у тому числі і культури спілкування. Маючи певний досвід, людина протягом життя прагне до її підвищення. Аналіз наукової літератури, запропонована система вправ та завдань спрямована на формування вмінь культури мовлення молодших школярів.
47
Кузьменко, Віра, та Вікторія Гальченко. "АКТИВІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 9(54) (27 лютого 2020): 98–106. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.9(54).09.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню творчого потенціалу студента у процесі його професійної підготовки у закладі вищої освіти. Здійснено теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, проведено діагностичне виявлення особливостей становлення творчого потенціалу студентів, проаналізовано виховні заходи зі студентами педагогічного університету, організовано систематичне спостереження за проявами творчого потенціалу студентів під час практичних занять та у процесі проведення творчих конкурсів, культурно-масових і виховних заходів.Ученими доведено, що творчий потенціал – це інтегруюча якість особистості, що характеризує міру її можливостей ставити й вирішувати нові завдання у сфері своєї діяльності та має суспільне значення. З’ясовано, що до сфери творчого потенціалу відносяться: задатки, нахили, інтереси (домінування пізнавальних інтересів); допитливість (схильність до пошуку розв’язання проблем); швидкість у засвоєнні нової інформації; здатність створювати еталони для подальшого вибору; вияви загального інтелекту; емоційне ставлення до подій тощо. Нами було надане тлумачення професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме: професійна підготовка – це не тільки здобуття певної кваліфікації за відповідним напрямом, а й засіб соціалізації сучасного студента, його гармонізації з реальною дійсністю, набуття ним фундаментальних знань у певній галузі та якостей професійної культури, розвитку його творчих можливостей. Сутність творчого потенціалу розглядаємо у сукупності таких основних компонентів та критеріїв до них: когнітивний компонент (обізнаність про власні творчі можливості), мовленнєвий компонент (вербальна креативність); діяльнісний компонент (конструктивна активність, оригінальність створюваного образу).Результати діагностики засвідчили недостатній рівень розвитку творчого потенціалу студентів, особливо за мовленнєвим і діяльнісним компонентами. Для активізації творчого потенціалу студентів – майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти та практичних психологів, ми розробили психологічну програму, що містить систему практичних занять і виховних заходів, серед яких детальніше представлено театралізацію казок.
48
Vitіuk, Valentyna. "Культура мовлення як основа правописної грамотності майбутніх учителів початкової школи". Освітній простір України 17 (15 листопада 2019): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.229-236.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор статті наголошує на важливості мовно-мовленнєвої підготовки студентів педагогічних вишів на сучасному етапі модернізації вищої освіти в Україні у контексті концептуальних аспектів Нової української школи. У статті проаналізовано типові помилки у мовленні майбутніх учителів початкової школи. Описано суржик, молодіжний сленг, жаргонну лексику в мовленні студентів, висвітлено культуру спілкування в сучасних соціальних мережах. Презентовано сучасний стан інтернетного спілкування, названо поширені пунктуаційні анормативи, запропоновано соціальні мережі для вивчення української літературної мови. Проілюстровано використання ненормативної лексики на текстах художньої літератури сучасних українських письменників. Окреслено основні шляхи вдосконалення культури усного та писемного мовлення сучасної молоді. Автор статті наголошує, що студенти педагогічного факультету повинні досконало знати норми сучасної української літературної мови, уміти користуватися академічними лінгвістичними словниками української мови, стежити за правильністю усного та писемного мовлення.
49
Мушировська, Наталія. "Українознавчі засади викладання української мови за професійним спрямуванням студентам спеціальності «Культурологія»". New pedagogical thought 108, № 4 (6 січня 2022): 91–98. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-91-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі організації мовної професійної підготовки фахівців-культурологів на засадах українознавства на заняттях з української мови за професійним спрямуванням. У ній здійснена спроба намітити основні шляхи реалізації українознавчого підходу для формування мовно-професійних компетентностей здобувачів вищої освіти за фахом «Культурологія», означено роль принципів міжпредметності та текстоцентризму у його застосуванні, що передбачає поліфункціональне використання текстів українознавчої тематики, з’ясовано дидактичні можливості використання українознавчого матеріалу на заняттях з української мови за професійним спрямуванням, запропоновано можливі види завдань для роботи з текстом українознавчої, соціокультурної тематики.
У публікації розглянуто змістове наповнення дисципліни в контексті концепцій мовної освіти, завданням яких є розробити технологію формування національно свідомої україномовної особистості, компетентної у низці аспектів: мовному, мовленнєвому, стратегічному, соціокультурному, українознавчому. Проаналізовано значимість українознавчого змісту у навчальних матеріалах та підручниках з української мови за професійним спрямуванням. Звернено увагу на необхідність залучення фактів з історії української мови і культури до освітнього контенту з метою формування мовної і мовленнєвої компетентності, культури мови, виховання історичної пам’яті, національної свідомості і мовної стійкості. Зокрема, в результаті змістового та мовного аналізу українознавчого тексту фахівці поглиблюють свої знання інформацією культурологічного змісту, більш глибоко засвоюють національно-культурні компоненти мови, збагачують свій словниковий запас спеціальними лексико-граматичними одиницями. Українознавчий текстовий матеріал мотивує створювати власні тексти культурологічного спрямування, висловлюватися, викладати своє бачення інформації, вступати в дискусію. Моделювання професійних комунікативних ситуацій сприяє набуттю досвіду мовленнєвої діяльності, готовності до ситуативного мовлення, успішної реалізації комунікативного наміру у професійній діяльності.
50
DUDOLADOVA, Alyona, та Olga DUDOLADOVA. "СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ОРИГІНАЛЬНІ ЦІЛІ Й ОСТАННІ РЕЗУЛЬТАТИ". Astraea 1, № 2 (2020): 8–23. http://dx.doi.org/10.34142/astraea.2020.1.2.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Людське мовлення існує як особливий вид діяльності – чітко структурований, організований, впорядкований, що регулюється суспільством, у якому ми живемо, його нормами та традиціями. Проте детермінованість комунікації суспільними відносинами залишає індивідові певний простір для особистого вибору тих чи інших мовленнєвих актів та мовних одиниць у відповідності до його попереднього досвіду, який безперечно базується на індивідуальній картині світу, створеній у мозку завдяки багатоманітній взаємодії з оточуючим світом. Саме соціальні відносини і є своєрідною засадою комунікативної діяльності будь-якого представника цього суспільства. Мова та культура (а саме: сукупність традицій, уявлень, звичок, знань та правил поведінки, що зафіксовані у значеннях мовних одиниць) нерозривно позв’язані та дозволяють передавати досвід від однієї генерації до іншої, закріплюючи й певні стереотипи. Отже, здатність мови впливати на ставлення людей до речей, фактів, подій цілком зрозуміла, що й дозволило активістам запропонувати мовну реформу у 70-і роках ХХ століття. Спочатку феміністки проголосили необхідність мовних змін у жіночих номінаціях, потім ця течія стала загальнонаціональною у багатьох країнах світу і торкнулася представників інших меншин, отримавши назву політичної коректності. Наразі цю течію називають соціальною коректністю, оскільки вона опікується злагодою усіх членів суспільства. Запропоновані зміни вважалися соціально та культурно бажаними й корисними через припущення, що зміни в мові людей призведуть до змін у їхньому ставленні до певних явищ та життя в цілому. Зважаючі на останні події у Сполучених Штатах Америки, слід зауважити, що сучасний інтерес до “політично коректної” мови не вщухає, а й далі набирає обертів. Цікавим видається прослідити соціо-культурні витоки та засади цього явища, а також його лінгвістичне відображення.