Добірка наукової літератури з теми "Мова давньоруська"

Дослідження присвячено опису історії творення іменників pluralia tantum за допомогою суфікса -ки- (<-ky) від найдавніших часів до сучасності. Праслов’янські реконструкції дають підстави стверджувати, що творення плюративів розпочалося в найдавніші часи. Поштовхом до появи іменників pluralia tantum була лексикалізація граматичних форм множини, за якої утворюються або абсолютно дефектні в числовому аспекті імена (деривати, що не мають форм однини), або імена, у яких у множині спостерігаються регулярні або нерегулярні зрушення лексичного значення. Плюративи із суфіксом -ky функціонували в праслов’янській мові: *obstatъky ‘залишки’, оbžinъky ‘свято врожаю’, *оbtirъky ‘опилки’ тощо. Словотворчі форманти в таких дериватах сприймались як засоби їхнього творення, тому нові іменники pluralia tantum можуть виникати, оминаючи процес лексикалізації множинної форми. Деривати з цим формантом у зв’язку зі специфікою давньорусько- українських пам’яток не документуються в обстежених текстах ХІ – ХІІІ ст. Іменники pluralia tanum з абстрактним і конкретним значенням на -ки творилися в староукраїнській мові від дієслів, іменників, рідше – прикметників. Девербативи мали значення опредметненої дії та результатів дії, десубстантиви називали різні конкретні предмети. У новій українській мові документується значне зростання дериватів, що продукуються за допомогою форманта -ки. Серед найменувань опредметненої дії виформувалася група множинних іменників, що позначають обрядові дії, а низка найменувань результатів дії значно поповнилась новотворами, які позначають залишки, рештки після дії та багато інших конкретних назв (інструменти, одяг, продукти харчування тощо). Серед десубстантивів сформувалась група імен з демінутивним чи гіпокористичним значенням. Суфікс -ки займав вагомий простір у творенні іменників pluralia tantum упродовж усієї історії української мови, він збагатив словотворчі ресурси української мови.

Стаття присвячена дослідженню репрезентації концепту «поле» у мові російського фольклору. Особлива увага приділяється етимології імені концепту, аналізу семантики слова «поле» та його етимону «полый» у давньоруській мові, визначаються їхні базові семи: ‘відкритість’, ‘свобода’, ‘порожнеча’. Двома основними лексико-семантичними варіантами лексеми «поле» визнаються значення ‘безліса рівнина’ й ‘оброблювана ділянка землі’, які корелюють із двома умовно антонімічними значеннями слова «полый»: ‘відкритий навстіж’ і ‘порожній усередині’. На матеріалі текстів ліричної та обрядової поезії, чарівної казки й замовляння здійснюється верифікація тези щодо проміжного положення поля на семіотичних шкалах «дім – ліс» і «свій – чужий простір», виявляються кореляції даних опозицій за значеннями слів «поле» й «полый». Виділяються й аналізуються сюжетно-тематичні групи контекстів, що містять ім’я концепту та його функційні еквіваленти у варіантах одного твору або у різних творах, визначаються подібність і специфіка репрезентацій концепту в розглянутих фольклорних жанрах. Досліджуються семантика й функції постійного епітету «чистое». Виявляється структура фольклорного концепту «поле»: він являє собою гіперконцепт, що містить два взаємопов’язані субконцепти – поле окультурене й дике. Єдність гіперконцепту забезпечується реалізацією в обох субконцептах базових сем імені концепту, стійким зв’язком із семантикою межі – в аспектах обмеженості або межовості, а також уживанням постійного епітету «чистое» зі словом «поле» в усіх його мовних і фольклорних значеннях.

У статті проаналізовані орфографічні та мовні особливості кириличної частини Реймського Єван- гелія. На сьогодні досліджувана пам’ятка у славістиці дискусійна, остаточно не розв’язане питання ні про місце і час її створення, ні про писця. Думки дослідників з цього приводу надто різняться: одні вчені вважають, що книгу привезла до Франції донька українського князя Ярослава Мудрого Анна, вийшовши заміж за французького короля Генріха І; інші це заперечують, і пов’язують її ство- рення з ім’ям святого Прокопія з Чехії, який, згідно із вкладним записом, написаним наприкінці глаголичної частини, написав це Євангеліє. Існує також гіпотеза про сербське походження книги.Ми проаналізували різні гіпотези від початків наукового вивчення Реймського Євангелія (В. Ган- ка, О. Соболевський, Л. Леже та ін.), до подальших (Ю. Шевельов, П. Курінний, Л. Жуковська, I. Тот та ін.) та останніх (Є. Луняк, В. Александрович, Т. Миронова, Е. Біккініна та ін.) студій. Урахували й критично осмислили висновки дослідників, які в різні роки вивчали палеографічні, графічні та орфографічні та мовні характеристики рукопису. Уперше в славістиці звернено увагу на порівняння аналізованого Євангелія з орфографічно-лінгвістичними особливостями пам’яток київської писем- ної школи та виявленими в тексті властиво українськими діалектними особливостями.Зроблено висновок, що згадувані в Реймському Євангелії діалектні особливості мають відповід- ність у точно локалізованих та датованих київських пам’ятках другої частини ХІ століття. Не дає підстав вивести книгу за межі ХІ ст. й орфографія рукопису, а порівняння з орфографічними особ- ливостями точно датованих та локалізованих Остромирового Євангелія, Ізборників Святослава, Архангельського Євангелія навпаки дає багато підстав для узагальнення про раніший час створен- ня Реймського Євангелія від названих пам’яток, оскільки явно виділяється низкою оригінальних написань: одноєровість, закінчення рядків на голосний та приголосний, майже цілковита відсут- ність йотованих, характерне уживання діакритичних знаків. Пам’ятка творена в час, коли устале- ної давньоруської редакції церковнослов’янської мови ще не було. Писець, вочевидь, сам творив руський писемний узус і вводив перші орфографічні руські писемні особливості. Писцем рукопису був русин, найімовірніше, киянин.The present paper analyzes the orthographic and linguistic features of the Cyrillic part of the Reims Gospel. Today, this monument is controversial in Slavic studies: the problems of the place and time of its creation and the questions about its writer have not been finally resolved yet. The opinions of researchers on this subject are very different: some scholars believe that book was brought to France by the daughter of Ukrainian Prince Yaroslav the Wise, Anne, who married the King of France Henry I. Others deny this idea and associate its creation with the name of St. Procopius from Bohemia, who allegedly wrote this Gospel, according to the appendix placed at the end of the Glagolitic part. There is also a hypothesis about the Serbian origin of the book.We analyzed various hypotheses, starting from the early studies of the Reims Gospel (V. Hanka, O. Sobolevsky, L. Leger, etc.), to subsequent ones (Yu. Shevelyov, P. Kurinny, L. Zhukovskaya, I. Tóth, etc.) and recent studies (E. Lunyak, V. Alexandrovich, T. Mironova, E. Bikkinina, G. Prikhodko, M. Fougeron, etc.). The conclusions of researchers who studied the palaeographic, graphic, orthographic, and linguistic characteristics of the manuscript in different years were taken into account and critically comprehended. For the first time in Slavic studies, attention was paid to the comparison of the analyzed Gospel with the orthographic and linguistic features of the monuments of the Kyiv written school and the Ukrainian dialectal features.It is concluded that the dialectal features observed in the Reims Gospel correspond to accurately dated and localized Kyiv monuments of the second part of the 11th century. The orthography of the manuscript does not make it possible to take the book outside the 11th century. A comparison with orthographic features of Ostromir Gospel, Svyatoslav’s Collected Works, and Archangel’s Gospel gives many grounds for generalization about the earlier time of creation of the Reims Gospel. It is clearly distinguished from the above-mentioned monuments by a number of original writings: singularity, the ending of lines on vowels and consonants, almost complete absence of iotated, the characteristic use of diacritical marks, etc. The monument was created at a time when there was no established Old Ruthenian edition of the Church Slavonic language. Apparently, the writer created the Ruthenian written usus by himself and introduced the first Russian orthographic features. The writer of the manuscript was a Ruthenian, most likely a Kyivan.

Досліджено українську націю як етнічний і лінгвістичний феномен. Доведено, що українська й російська мови маючи одного пращура — давньоруську (східнослов’янську) найбільш яскраво зберігають, але кожна окремо, риси давніх антської й словенської підгруп, хоча жодна із слов’янських мов не позбавлена елементів іншої групи, зумовлено факторами племінної міграції.