Добірка наукової літератури з теми "Мобілізаційна готовність"

У статті розглянуто проблему формування психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри. Охарактеризовано суть понять «психологічна готовність» та «психологічна готовність учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри. Представлено два основні підходи до визначення змісту й структури психологічної готовності – функціональний і особистісний. Відповідно до функціонального підходу, психологічна готовність розглядається як певний стан психічних функцій. Цей стан учені наближають до феномену, який називають «оперативним спокоєм», «передстартовим станом», «мобілізаційною готовністю», «оптимальним робочим станом і станом спокою» тощо. Особистісний підхід передбачає розгляд психологічної готовності як результату підготовленості до певної дiяльностi. Розкрито структуру психологічної готовності майбутніх кваліфікованих робітників до вибору й реалізації професійної кар’єри, визначено критерії та рівні сформованості. Виділено структурні компоненти психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри: оцінювально-орієнтаційний, емоційно-вольовий та мотиваційно-ціннісний.За результатами педагогічного експерименту виявлено особливості сформованості компонентів психологічної готовності до вибору й реалізації професійної кар’єри учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти впродовж навчання. Визначено психолого-педагогічні умови формування психологічної готовності учнів закладів професійної (професійно-технічного) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри у професійній підготовці, а саме: професійна орієнтація, психолого-педагогічний супровід системи консультування з професійної кар’єри учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, створення освітнього простору для самовизначення учня, робота Центрів розвитку професійної кар’єри при закладах професійної (професійно-технічної) освіти, підтримка батьків, підвищення кваліфікації і професійна перепідготовка педагогів. Висвітлено результати дослідження стану сформованості психологічної готовності в учнів закладів професійної (професійно-технічного) освіти до вибору й реалізації професійної кар’єри.

Аналіз досвіду підготовки частин та підрозділів територіальної оборони у 2018 – 2020 роках дозволяє зробити висновок, що ефективність їх підготовки значною мірою залежить від того, наскільки повно і професійно враховані умови, в яких організовується і здійснюється процес підготовки мобілізаційних ресурсів цих частин та підрозділів. Відповідно метою статті є напрацювання нових підходів щодо підвищення ефективності підготовки окремої бригади територіальної оборони до рівня, який забезпечить її готовність до виконання завдань за призначенням, шляхом удосконалення комплексної методики оцінювання ефективності підготовки окремої бригади територіальної оборони.

Метою статті є філософська рефлексія мето- дом екстраполяції основних дефініцій компетентнісної парадиг- ми в контексті глобалізації. Методологічними засадами дослі- дження стали загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, абстрагування й узагальнення, типізації та класифікації, метод екстраполяції. Наукова новизна. В умовах динамічних процесів глобалізації визначено, що компетентнісна парадигма стає однією із пріоритетних інновацій сучасного освітнього просто- ру. Переакцентовано базові елементи компетентності «здат- ність» та «готовність» з індивідуального виміру до глобального. Визначено, що у глобальному вимірі компетентності здатність до самоактуалізації та самовдосконалення є найперспектив- нішою здібністю особистості до метамотивації інноваційної діяльності та розвитку самотрансценденції. Обґрунтовано, що в умовах інформагенезу особистість не може інтегрува- тись у глобальний простір також без компонентів мобілізацій- ної готовності (ініціативність, стійкі позитивні настанови, динамічність і адекватність встановлення комунікативного контакту, почуття відповідальності), що забезпечують ефек- тивність виконання дій та успішність результату в умовах глобальних перетворень. Висновки. Філософські рефлектуючи щодо компетентнісної парадигми, можна підвести результую- чу риску та зробити висновок, що нині немає системного й узго- дженого переліку компетентностей. У результаті проведеного аналізу рефлексійного нашарування структурних складових час- тин компетентнісної парадигми, яке здійснювалось упродовж останніх десятиліть, зазначимо, що вважаємо стержневим визначення, що компетентність – здатність особи успішно соціалізуватися, навчатися, провадити професійну діяльність, яка виникає на основі динамічної комбінації знань, умінь, нави- чок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей. Наведене визначення компетентності затверджене законодавчими документами держави і має бути основною базовою дефініцією в науковому дискурсі із проблем компетент- нісної парадигми. Екстраполяція компетентнісної парадигми з поля педагогіки на світоглядні азимути філософії є спробою реконструкції традиційної освітньої матриці компетентнос- тей в адекватну суспільну реальність. З огляду на соціальну значущість компетентнісної парадигми для трансформацій- них процесів в українському освітньому просторі та підвищен- ня статусу глобальних вимірів у світовій спільноті визначено, що світоглядні, громадянські, колективні й інформаційні ком- петентності потребують філософсько-методологічного пере- осмислення на змістовному та якісному рівнях, де здатність до самоактуалізації стає провідним чинником формування компе- тентностей нового рівня в умовах глобалізації.

Борис Гуменюк – один із перших професійних письменників незалежної України, який добровольцем пішов на фронт захищати свою дер- жаву. Тексти письменника без перебільшення «постали з окопів» війни, разом із тим їм притаманна естетика страждання й смерті, болю й відчаю; рядки сповнені патріотичного пафосу, що створює закличний мобілізаційний ефект. Б. Гуменюк художньо відтворює проблеми буття людини в жорстоких умовах війни. Метою статті є текстовий аналіз вірша «Може б ти не йшов сину», у якому письменник на прикладі життя-смерті родини художньо відображає реалії війни, що зненацька впала на українців. У дослідженні застосовано синтез методів – феноменологічного (метод інтенційної спрямованості свідомості у вираженні її через художній образ допоміг установити жанрово-композиційні особливості вірша), історико- біографічного (аналіз умов написання поезії) та методу рецептивної есте- тики (творчість Б. Гуменюка як проблема сприймання і читання). Методоло- гію дослідження урізноманітнюють елементи психоаналізу і структуральної інтерпретації художнього тексту. Виявлено, що поезія «Може б ти не йшов сину» побудована на класично- баладному для української літератури сюжеті: мати випроводжає сина на війну. Однак форма вірша, система образів, композиційні особливості, викори- стання зображально-виражальних художніх засобів дають підстави вести мову про новаторський характер аналізованої поезії, спроєктованої на всю творчість письменника про події війни. Досліджено, що архетипні образи хати, сонця, неба інтерпретовано як образи-символи загальнолюдської свідо- мості. Значну увагу приділено образу хати як ідейно-смисловому об’єднуваль- ному елементу вірша. З’ясовано, що письменник художньо відтворює образ воїна-лицаря, захисника своєї родини та країни, наділяючи його шляхетністю, справедливістю, мужністю, щирістю, готовністю у будь-який момент віддати за свободу життя. У процесі аналізу образу воїна акцентовано увагу на зображенні його рук, що є не лише засобом захисту від ворога, а й символом єднання, братерства, життя. У вірші «Може б ти не йшов сину» простежено фольклорні мотиви, які в письменника набувають нового звучання. Вони виявляють себе в тому, що, по-перше, послугували основою для побудови сюжету, хоча образ матері – індивідуалізований і психологічно поглиблений; по-друге, у лаконізмі сюжету, побудованого у формі діалогу; по-третє, у використанні тематики рекрут- ських пісень, якій надано глибокого соціально значущого змісту, з опоетизуван- ням, побіч того, безмежної материнської любові.

Система державного управління мобілізаційною підготовкою є складовою частиною загальної системи управління державою, яка спрямовує свою діяльність в тому числі на мобілізаційну готовність оборонного сектору національної економіки України, ресурсне забезпечення заходів, що проводяться. Визначені шляхи підвищення ефективності управління мобілізаційною підготовкою оборонного сектору національної економіки України та ролі центральних органів виконавчої влади, органів державної влади, інших державних органів, відповідальних за впровадження заходів мобілізаційної підготовки в держави. Мобілізаційну підготовку оборонного сектору національної економіки, як це і передбачає діюча нормативно-правова база держави,доцільно розглядати за чотирма основними напрямами, а саме: мобілізаційну підготовку до функціонування системи управління державою в особливий період; мобілізаційну підготовку до мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту; мобілізаційну підготовку до функціонування національної економіки в особливий період; мобілізаційну підготовку до функціонування системи забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Вирішення питань мобілізаційної підготовки національної економіки у складі діючої економіки ускладняється незавершеністю галузевого структурування за багатьма напрямами. Тому в існуючий структурі національної економіки мобілізаційну підготовку підприємств повинен організовувати центральний орган виконавчої влади в інтересах якого буде працювати зазначене підприємство. Пропонується створити в складі зазначених центральних органів виконавчої влади потужні виконавчі структури.