Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Мистецькі риси.
Статті в журналах з теми "Мистецькі риси"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-31 статей у журналах для дослідження на тему "Мистецькі риси".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Ясенєв, Олег Петрович, та Олексій Володимирович Дубовий. "ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 257–63. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247404.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — окреслити характерні риси, які проєктуються в необхідність та основні аспекти образного мислення як однієї з основ розвитку професійної майстерності у студентів мистецьких спеціальностей. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових теоретичних методах аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження та використання спеціальних дидактичних прийомів, які дозволили розкрити основні чинники образного мислення у студентів мистецьких спеціальностей. Дослідження поняття «образне мислення» вимагає застосування міждисциплінарної методології, яка базується на інклюзивному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (мистецтвознавства, культурології, психології, філософії, педагогіки, соціології, історії), де реалізовує свої можливості людина. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні необхідності вивчення й подальшого розуміння поняття образного мислення як необхідного елемента професійної зрілості у студентів мистецьких спеціальностей, як чинника, що регулює здатність студента (індивіда) до самостійної інтелектуальної діяльності на відповідному рівні соціокультурних відносин та подальшого самостійного професійного життя. Висновки. Образне мислення нами розглядається як стимул творчого розвитку і як один із засобів створення мистецьких форм. Образне мислення дається людині з народження і великою мірою властиве дітям змалку, проте з часом починає трансформовуватися в понятійне мислення, в результаті якого творчий потенціал у дорослішому віці стає нижчим, ніж у дітей молодшого віку. Розвиток образного мислення студентів мистецьких спеціальностей є основою творчого розвитку та одним із його найефективніших чинників самореалізації, в результаті якого складається несподіване уявлення про предмет, що доповнює те уявлення, яке склалося на основі попереднього знання та емоційно-естетичного досвіду. Бажання студента-митця самореалізуватися, розкрити власні мистецькі здібності та можливості є чинником, властивим усім формам творчого студентського життя. Цей процес можливий за присутності поваги педагогів до особистості студента-митця, довіри та прийняття його особистісних цілей, потреб та інтересів, створення найбільш сприятливих умов для розкриття та розвитку його особистісного потенціалу, самовизначення та досягнення. Отже, одним із найважливіших напрямів у діяльності мистецьких закладів освіти має бути створення умов для професійно-особистісного розвитку майбутніх митців, формування їхньої творчої індивідуальності та професійної компетенції.
2
МАЛИЦЬКА, Олена. "CИНТЕЗ МИСТЕЦТВ ЯК ІННОВАЦІЯ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 329–34. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-329-334.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ Стаття присвячена розгляду основних проблем і перспектив розвитку концепції синтезу мистецтв у контексті мистецької освіти майбутнього вчителя початкової школи. Відображено, що впровадження концепції синтезу мистецтв у мистецьку освіту вчителя початкової школи трактується як феномен, зумовлений процесами глобалізації, що охоплює всі сфери сучасного суспільства. Визначено, що глобальне мислення вимагає нових способів інтегрування та сучасної подачі інформації, що, у свою чергу, зумовлює новий зміст, форми та методи мистецької освіти. У статті зосереджено увагу на тому, що синтез мистецтв має загальні риси еволюційного процесу у творчості та освіті, який сприяє комплексному опануванню майбутніми вчителями початкової школи різноманітних аспектів навколишньої дійсності засобами духовної та культурної спадщини. Зроблено висновок, що вдосконалення та оновлення методологічного підґрунтя в контексті синтезу мистецтв буде сприяти оптимізації мистецької підготовки майбутнього фахівця початкової освіти та ефективному формуванню його загальнокультурної компетентності. Зосереджено увагу на необхідності застосування системи підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці здобувача вищої освіти зі спеціальності 013 Початкова освіта. Зроблено висновок, що оптимальною структурою системи методологічних підходів до впровадження концепції синтезу мистецтв у художньо-естетичній підготовці майбутнього вчителя початкової школи буде така, що органічно поєднує інтегративний, креативний, культурологічний, діяльнісний, особистісний, аксіологічний підходи. Аргументовано, що домінантним елементом ув структурі цієї системи є інтегративний підхід, який визначає вектори інших методологічних підходів та є вихідним чинником для визначення педагогічних ознак і якісних характеристик комплексного освітнього простору в цілому. На підставі теоретико-емпіричного дослідження проаналізовано спільні функції, які виконує в освітньому процесі педагогічного закладу вищої освіти система вищезазначених підходів. У результаті дослідження було зроблено висновок, що стратегія синтезу мистецтв у мистецькій освіті дозволяє предметно реалізовувати сучасні соціокультурні цінності в процесі художньо-естетичної діяльності майбутнього вчителя початкової школи. Ключові слова: синтез мистецтв, інтеграція мистецтв в освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, мистецька освіта вчителя початкової школи, загальнокультурна компетентність учителя початкової школи, методологічні підходи в мистецькій освіті, інтегративний підхід.
3
Дацюк, Степан. "МИСТЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СТЕПАНА СТЕЛЬМАЩУКА". ГРААЛЬ НАУКИ, № 6 (7 липня 2021): 415–20. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.25.06.2021.079.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється педагогічна, диригентсько-виконавська і музикознавча, діяльність Степана Стельмащука (1925-2011), професора Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Розкривається широкий спектр його концертної діяльності, як засновника і диригента чоловічої хорової капели «Бескид», розкривається репертуар колективу. Подається опис концертних програм, організованих митцем, риси його діяльності як фундатора мистецького життя в університеті загалом, а також його педагогічної і музикознавчої і композиторської діяльності.
4
ЖИТНІК, Тетяна. "МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНІХ ЦІННОСТЕЙ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У ПРОЦЕСІ НАБУТТЯ ЕСТЕТИЧНОГО ДОСВІДУ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 16–22. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуалізує тему дослідження науково-методична вивченість проблеми, зокрема такий аспект, як організаційно-методичне забезпечення формування художніх цінностей у старших дошкільників у сучасній мистецькій освіті. Відзначаємо, що є необхідність створення методичного забезпечення формування художніх цінностей у дитини старшого дошкільного віку засобами візуального мистецтва. Метою дослідження є опис змісту методики формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької освіти) у процесі знайомства із творами мистецтва, зокрема візуального. Завдання: розглянути методику формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку в умовах початкової мистецької освіти; охарактеризувати зміст запропонованої програми. Методологію дослідження становили праці Г. Ващенко, Г. Сковорода, К. Ушинський (знайомство з мистецтвом удосконалює внутрішній світ особистості та гармонізує її); Н. Гросул, Є. Коротаєва, Б. Неменський, М. Фомін (формування інтересу дітей до мистецтва, розуміння впливу мистецтва на суспільне життя, естетичний та духовний розвиток особистості відбувається за рахунок відповідного методичного забезпечення); О. Комаровська, Г. Падалка, О. Рудницька (формування естетичного смаку, ставлення до природи, людини, мистецтва та самого себе). Науковою новизною є те, що запропонований зміст типової навчальної програми «Бесіди про мистецтво» для дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької школи (проект) розроблений з урахуванням диференціювання тем, що базуються на принципах системності, наступності, інноваційності та інтегрованості, що дає змогу застосовувати та адаптовувати власний педагогічний досвід, застосовувати методи та форми роботи, що відповідають специфіці регіону, закладу та методичним уподобанням викладача. Висновки: Процес набуття дитиною естетичного досвіду повинен вибудовуватися на основі систематичного та послідовного знайомства з історією мистецтва (образотворче мистецтво, мистецтво музики, танцю та театру); застосуванні на заняттях їх синтезу; підготовки мистецького проекту у формі творчої лабораторії (за видами мистецтва), як метод закріплення отриманих знань з історії мистецтва. Визначено, що: структура навчальних модулів повинна коригуватися разом зі змінами сучасних тенденцій в освіті, в мистецькій зокрема, та запитом суспільства на формування естетично-вихованої особистості; завдання курсу повинно базуватися на психофізіологічних особливостях дитини старшого дошкільного віку, тому закріплення знань повинно забезпечуватися шляхом повернення до аналогічного, але не тотожного матеріалу; перевага у вивченні історії мистецтва на елементарному підрівні початкової мистецької школи повинна свідомо надаватися вивченню рис українського мистецтва.
5
Луговська, Анна. "ІНСТИТУЦІЇ В МИСТЕЦТВІ : СВІТОВИЙ ДОСВІД". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (21 грудня 2020): 100–106. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.324.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні мистецтво посідає помітне місце у соціумі та економіці. Його розвиток і достойну репрезентацію важко уявити без належної інфраструктури, представленої широким спектром артінституцій – установ, що займаються демонстрацією, збереженням (реставрацією), продажем мистецьких творів, а крім того освітньою та дослідницькою діяльністю. Ними є різноманітні музеї, галереї, центри сучасного мистецтва. Розглядається історичний шлях становлення і трансформації артінституцій від Олександрійського музею до музеїв епохи Просвітництва, від поствоєнного «інституційного буму» у ХХ столітті до сьогодення. Зазначаються основні характеристики музею та галереї, їхні спільні й відмінні риси, досліджуються функції, які вони виконують.
6
Osmachko, J. O. "Любомир Горницький: штрихи до творчого портрета відомого галицького піаніста". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 247–55. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-247-255.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюється мистецька діяльність Любомира Горницького – вихованця Дрогобицької гімназії, видатного галицького піаніста, педагога,віце-президента Українського музичного інституту Америки. Зроблено спробу охарактеризувати основні віхи творчого життя митця та йогопедагогічні принципи. Постать Любомира Горницького вражає багатогранністю та глибиною мистецької натури. Навчаючись у провідних педагогів Німеччини та Іспанії, зокрема К. Арнольда, Розалії Шмідт, Йозефа Пембаура та Томаса Андраде де Сільва, він зумів перейняти найкращі риси кожного з них та набути неабиякої професійної майстерності. Як виконавець він прагнув принести у світ всю красу не тільки світового музичного мистецтва, а й українського. Сольні виступи піаніста відбувалися в концертних залах Мюнхена, Парижа, Базеля, Роттердама, Лондона та інших містах Англії, а також у Нью-Йорку і Клівленді. Репертуар Л. Горницького складали твори композиторів різних епох, жанрів та стилів, але найвагоміше місце він завжди відводив творам українських композиторів: В. Барвінського, В. Косенка, Л. Ревуцького та багатьох інших. Не менш важливе місце у розкритті творчого портрета митця посідає його педагогічна праця. Особливо цінною стала його авторська методика, яка базувалася на власному, так званому "психосемантичному" методі. Л. Горницький виховав цілу плеяду талановитих музикантів. Серед його учнів Люба Терлецька, Святослав Трофименко, Орест Попович, Марія Кохановська, Кіра Стеценко – племінниця відомого композитора Кирила Стеценка. Саме завдяки таким талановитим музикантам, як Любомир Горницький, та їхній плідній праці піаністичне мистецтво української діаспори займає гідне місце у світовому культурному просторі.
7
Топорков, Дмитро. "СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕКОРАЦІЇ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ В КОНТЕКСТІ МИСТЕЦЬКИХ ТЕНДЕНЦІЙ АВСТРО-УГОРЩИНИ". Молодий вчений, № 10 (98) (31 жовтня 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У цьому дослідженні простежується ґенеза полікультурного характеру архітектурного та декоративного простору Галичини зазначеного періоду, а також виявлено загально-естетичні ознаки та характерні архітектурні стилістичні риси, висвітлено шляхи взаємовпливу через художні тенденції у декоруванні і запропоновано класифікацію елементів декоративного стилю Австрійської Галичини у художньо-мистецьких практиках сьогодення. Здійснюється характеристика та класифікувати стильові особливості архітектури Львова другої половини ХІХ – початку ХХ століття з урахуванням провідних мистецьких тенденцій в Австро-Угорській монархії. Проводиться аналіз стильових ознак декоративних елементів та архітектурних принципів, притаманних статусному архітектурно-декоративному простору Галичини даного періоду, виокремивши серед них концептуально-стильові еталони, що доводять існування окремої синкретичної архітектурно-декоративної традиції на стику барокових й ренесансних тенденцій та вписуються в парадигму «вільного світу», притаманній австро-угорській культурі.
8
Личковах, Володимир. "ДО АНАЛІЗУ МИСТЕЦЬКОЇ СЕМІОСФЕРИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОКУЛЬТУРІ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 38 (30 січня 2022): 64–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.469.
Повний текст джерелаАнотація:
У контексті етнокультурографії та семіотики розглядаються репрезентації етнокультури в художньо-образній і знаково-символічній сферах української міфології, фольклору, народного мистецтва. Предметом семіологічного аналізу виступають, зокрема знак Коня і знак Риби у традиційному світогляді та образотворчості народу. Розкривається значення художньої символіки, передовсім архетипових знаків для побудови етнонаціонального образу світу, ментально-естетичних особливостей візуальної та поведінкової культури у повсякденному житті. Дослідження мистецької семіосфери збагачує розуміння народних традицій в етнокультурі, сприяють збереженню і трансляції культурної пам’яті народу.
9
Гулик, Вікторія. "КОЗАЦЬКИЙ ТАНЕЦЬ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 42–44. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблему походження та розвитку козацького танцю, розкривається художньо-творчий потенціал українського козацького танцю в мистецьких творах літератури. Проаналізовано відомості про танцювальну культуру українського народу описану в художніх джерелах як давньої, так і сучасної літератури. Показано чинники формування козацького танцю, а також роль і значення в цьому процесі Запорозької Січі. Стаття присвячена висвітленню традиційних елементів козацької видовищної хореографії та святково-розважальної культури у контексті історичної творчої спадщини української писемності. Досліджено роботу під назвою «Запорізька січ – колиска козацького танцю» Олександра Колоска. Вказано імена дослідників українського народного танцю. Надано огляд творів українських письменників та поетів. Описано характерні риси притаманні козацькому танцю. Висвітлено одні з найяскравіших згадок про танець козаків в українській літературі.
10
Ніколаєнко, О. О. "КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ ЖІНОК У МІСТАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст." Історія та географія, № 58 (2020): 70–76. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Польські жінки традиційно відігравали важливу роль у підтримці духовної культури громади. Особливо відчутною була їх роль у великих містах імперії – Москві, Києві, Петербурзі та Одесі, де зосереджувалась значна кількість польського населення. Мета даної статті полягає у виявленні характерних рис участі жіноцтва в культурному житті полонії міст. Для цього використані методи індукції, аналізу, історико-типологічний метод. На підставі аналізу архівних джерел та досліджень з даної тематики встановлені форми участі жінок в системі освіти польського населення, філантропічній діяльності, підтримці національної культури – у розвитку театрального і музичного життя, розповсюдженні бібліотек тощо. Виявлено, що у всіх названих галузях жінки виявляли свої творчі здібності, організуючі різноманітні освітні заклади, громадські організації, мистецькі заходи.
11
Тетяна, Совгира. "СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ПОЛОЖЕНЬ «ТЕХНОФОБІЇ» ТА «ТЕХНОФІЛІЇ» У ДЗЕРКАЛІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 69–75. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.364.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлені підходи до з’ясування поняття «технології», які побутують у культурознавчій, мистецтвознавчій та філософській літературі цієї тематики. Досліджено рівень наукової розробки понять «технофілії», «технофобії», «детермінізму», з’ясовано вплив технічного прогресу на становлення мистецтва й культури загалом. У дослідженні застосовано загальнонаукові та конкретно наукові методи: аналітичний – при розгляді філософської, мистецтвознавчої, культурологічної літератури з теми дослідження; історичний – у простеженні еволюції проникнення технології в культурно-мистецьку практику, концептуальний – при аналізі поняття «технології» та з’ясуванні основних розглянутих концепцій; порівняльно-типологічний – для виявлення рис відмінності технофобії та технофілії як протилежних за змістом концепцій.
12
Гресь, Олександра Ігорівна, та Марина Василівна Сорока. "Постмодерністські інтерпретації творів Миколи Гоголя". Танцювальні студії 4, № 2 (29 грудня 2021): 136–43. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249291.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – виявити особливості інтерпретації творів М. Гоголя в різних видах мистецтва крізь призму закладених у цих творах ознак постмодернізму. Методологія. Застосовано методи аналізу та синтезу, дедуктивний та компаративний методи. Наукова новизна. Вперше розглянуто рецепції літературного доробку М. Гоголя в сучасному сценічному мистецтві в оптиці елементів постмодерністської естетики, закладених у літературних творах письменника. Висновки. Запорукою успішної рецепції творів М. Гоголя в сучасному мистецькому просторі стали закладені в них окремі постмодерністичні риси (принцип гри в розгортанні твору, самоцінність форми висловлення, номадизм, іронія, деконструкція побуту, розуміння тілесності як концепту не тотожного тілу та ін.). У перші два десятиліття ХХІ ст. склалась своєрідна «гоголь-індустрія» (Т. Гундорова), що характеризується численними інтерпретаціями гоголівських тем, сюжетів, образів. Постмодерністські художні підходи передбачають виключення автора з мистецького «ланцюжка» («смерть автора»), коли інтерпретатор, використовуючи текст письменника, відкриває в ньому нові сенси, що не були задумані автором. До таких творів належать опера «Ніс» режисера К. Серебреннікова, насичена фантасмагоричними наративними та сценографічними рішеннями; балет «Ніч перед Різдвом» Є. Станковича у постановці В. Литвинова, якому притаманні цитування, пастиш, іронія, стилістична еклектика; балет «Вій» О. Родіна хореографа Р. Поклітару, де присутні модерністські психоаналітичні та постмодерністські деконструкційні прийоми, «вихід за межі» літературної основи, введення нових героїв та сенсів. Постмодерністські риси, закладені у твори М. Гоголя, актуалізувалися наприкінці ХХ – у перші два десятиліття ХХІ століття й розширили діапазон рецепцій творів М. Гоголя в різних видах мистецтва.
13
Admink, Admink, та Ксенія Мараховська. "ГЕНЕЗА ТА СТАН АНІМАЦІЇ В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 33 (3 травня 2020): 147–52. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.305.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується ґенеза та сучасний стан анімаційного мистецтва. Окреслюються особливості і специфічні риси анімації. Анімація та анімаційне мистецтво розглядається як специфічна мистецька діяльність. Виділені специфічні особливості анімації, а саме – легкість сприйняття, значний потенціал, вплив на емоційну сферу тощо. Зазначено, що основним є персонаж, який є особистістю і наділяється митцем яскравими рисами та можливостями, спостерігати за яким глядачеві цікаво. На матеріалі яскравих світових та вітчизняних здобутків анімації аналізується процес розвитку й технічного вдосконалення процесів творення анімаційних фільмів. Зроблено висновок про перспективність анімаційного мистецтва у майбутньому.
The article explores the genesis and current state of animation art. The features and specific of the animation are outlined.
Research methodology. The question of the features of the use of animation and animation technologies as a form of screen culture, as well as the impact of animation art on culture, despite its widespread use in modern times, is not sufficiently studied. The evolution of imaginative means of animation, audio-visual technologies, the development of a mixed genre, combines the animation style and the experience of game cinema, demonstrate the changes that take place in animation and lead to its transition to a new level of development.
14
Fanuan, Li. "Мем «Данте» у творчості Сергія Рахманінова." Музичне мистецтво і культура, № 25 (20 грудня 2017): 123–34. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-25-123-134.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. «Божественна комедія» Данте стала джерелом натхнення для величезної кількості художніх творів: живописних, скульптурних, прозових та віршованих, музичних творінь різних діячів мистецтва усіх століть. Дослідження пов'язане з вивченням феномена мема «Данте» в мистецтві; його прояв в музиці розглядається на прикладі опери С. Рахманінова «Франческа да Ріміні». Методологія дослідження є комплексною. Застосування історико-логічного та структурного підходів дозволяє проаналізувати оперу С. Рахманінова «Франческа да Ріміні» з точки зору втілення в його творчості мема «Данте». Наукова новизна полягає в зверненні до нової сучасної науки – меметики, що займається вивченням причини появи і поширення мемів. У «Божественнії комедії» дивним чином поєднуються система загробного світу, розроблена церковної ортодоксією Середньовіччя, антична міфологія і реальна болісна любов Данте до Беатріче. Мем «Данте» являє собою квінтесенцію духовного начала та втілює перемогу почуття любові над моральною рефлексією і вірою поета. Висновки. Сучасним середовищем поширення мемів є телебачення та інтернет, раніше цю функцію виконувало мистецтво. Серед яскраво виражених мемів в мистецтві виділяється мем «Данте», який визначив основні риси і властивості естетики Відродження, та не втратив свого впливу до нинішнього часу. Всеохоплюючий твір Данте не залишив байдужим і Сергія Рахманінова. Свої враження від поетичного змісту «Божественної Комедії» композитор втілив у лірично проникливій опері «Франческа да Ріміні», основу сюжету якої складає знаменита п'ята пісня «Пекла». Особливістю твору Рахманінова стає відмова від розгорнутої драматургії, що складає зовнішній фон дії. Увагу сконцентровано на найвищих драматичних точках, в яких проявляються справжні почуття головних героїв. Мем «Данте» втілюється у фразі, яка звучить в епілозі та пролозі, та стає буквально крилатим висловом: «Немає більшої скорботи, як згадувати про час щасливий у нещасті».Ключові слова: Данте, «Божественна комедія», мем, Паоло, Франческа, чоловік, пекло, любов.
15
Podolianchuk, Olha. "Мовознавчі аспекти творчості Г. Хоткевича: стан, перспективи". Філологічний дискурс, № 9 (11 квітня 2019): 227–36. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2019.09.23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються погляди вчених на означену проблематику, визначено стан та перспективи її розвитку, що дасть змогу в подальшому глибше дослідити індивідуальний стиль письменника. З’ясовано проблеми, що виникають під час вивчення індивідуального стилю письменника. Зокрема це питання біографії поета, його світогляд, дослідження мистецької спадщини, вивчення майстерності та стилю, фонетичних, морфологічних, лексичних та синтаксичних визначальних рис творів письменника. Проблема дослідження художньої майстерності письменника, особливостей його творчості, незважаючи на те, що вимірюється тисячами назв, і сьогодні постає як нова й актуальна. Відзначено, що більшість робіт, де опрацьовані лінгвістичні досягнення Гната Хоткевича, спрямована на функціонально-стилістичне витлумачення мовних явищ, які є характерними для художнього мислення письменника і становлять стилістичне ядро його творчості.
16
Закопець, Михайло. "Європейський досвід формування фахової компетентності виконавців-духовиків у закладах вищої освіти". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 135–40. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-135-140.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються особливості формування фахової компетентності виконавців-духовиків у закладах вищої освіти у країнах Західної та Східної Європи. Підкреслюється, що євроінтеграційні процеси сприяли посиленню уваги до дисциплін мистецького напряму, активному залученню молоді до європейських культурних традицій, що, безумовно, вплинуло на усвідомлене розуміння європейськості з опорою на національну свідомість.
Зважаючи на вагомі наукові дослідження у галузі вивчення проблем інтеграційних процесів у вищій школі країн Європи, було проаналізовано специфіку підготовки виконавців-духовиків, майбутніх педагогів у таких країнах, як Польща, Велика Британія, Франція, Чеська Республіка, Німеччина, Австрія, Угорщина, а також деяких скандинавських державах – Швеція, Фінляндія, Норвегія.
На основі компаративістського аналізу системи підготовки фахівців музичної сфери різних європейських закладів вищої освіти нам вдалося окреслити головні закономірності формування професійної компетентності та виокремити подібні риси, знайти відмінності у структурі підготовки спеціалістів в Україні та за кордоном.
У статті підкреслено важливість вивчення досвіду передових європейських країн, що може слугувати ціннісним надбанням для вищої школи України, а також допоможе визначити можливі шляхи удосконалення й вітчизняної мистецької галузі освіти. Зважаючи на глобальне переосмислення чинних освітянських програм під впливом інтеграційних процесів та суспільно-історичних реалій, спостерігається активізація формування фахових компетенцій виконавця-духовика відповідно до визначених європейських стандартів та вимог.
17
Hromchenko, V. V., та I. M. Makarenko. "ТВОРЧІСТЬ ЕЖЕНА БОЦЦА У КОНТЕКСТІ ДУХОВОГО АКАДЕМІЧНОГО МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОГО МИСТЕЦТВА". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 14 (21 січня 2019): 133–47. http://dx.doi.org/10.15421/221828.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – розкриття творчого феномену Ежена Боцца у сучасному духовому академічному музично-виконавському мистецтві. Ціллю публікації також постає виявлення найбільш характерних для творів композитора жанрів, художньо-образних сфер, відповідних образів змістовного насичення музичних композицій французького майстра. Методологія дослідження зумовлюється застосуванням структурно-історичного методу, який дозволяє означити певні етапи творчості митця. Аксіологічний метод створює можливість виявлення художньо-ціннісних критеріїв відомих духових творів композитора. Методи аналізу і синтезу дозволяють кристалізувати фрагментарно-часткові риси композиторського стилю майстра та усвідомити їх як цілісно-художнє явище авторського почерку митця. Порівняльний метод постає в основі вияву причинно-наслідкових зв’язків щодо відповідних характерологічних ознак творчості композитора. Висновки дослідження формуються у результаті використання структурно-аналітичного методу. Новизна пропонованої теми обумовлюється надзвичайно малою кількістю наукових робіт, присвячених творчості Е. Боцца у світлі духового академічного музично-виконавського мистецтва. Духові композиції французького майстра розглядаються як у їх відповідності творчим періодам митця, так і у зіставленні духових композицій з певними культурно-творчими звершеннями у житті композитора. Висновки. Написання творів для духових академічних інструментів утворює постійний композиційно-творчий процес протягом усього життєвого шляху майстра, який відбувається на тлі виняткової активності використання композитором широкої палітри музичних жанрів ХХ століття. Своєрідна жанрова строкатість музичного доробку Е. Боцца в усі періоди творчості майстра завжди позначається наявністю духових мініатюр, художньо самобутніх програмних п’єс, як правило, з узагальненим типом програмності.
18
Бойко, Тетяна Антонівна, та Марина Геннадіївна Татаренко. "НАРОДНА МАСКА В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕАЛІЯХ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 127–34. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235391.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – проаналізувати архетипне коріння українських народних масок, визначити їхні особливості, характерні ознаки та трансформації в історико-культурних реаліях українського театру. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові методи: історико-порівняльний (для розуміння процесів утвердження репрезентативних образів-масок вітчизняного кону) та феноменологічний (для визначення характерних ознак та особливостей української народної маски). Відокремленим методологічним підґрунтям статті стали ідеї Сергія Кримського про визначення архетипів вітчизняної культури. Наукова новизна статті полягає у виявленні прийомів реалізації маски у виконавській, драматургічній та режисерській царині українського театру. Доведено, що саме народна маска має архетипне коріння та увиразнює у сценічних образах процеси суспільно-політичних перетворень й історико-культурного розвитку українців. Висновки. Еволюція вітчизняного сценічного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації сценічної маски у ляльковому вертепі, театрі корифеїв, експериментах митців театру «Березіль», мистецтві соціалістичного реалізму. Формування багатьох виконавських традицій українського театру відбувалося у тісній взаємодії національних архетипів-масок з образами світової драми. На сучасному етапі чимала кількість вистав за класичними творами свідчить про пошук архетипних кодів, що визначають національну самоідентифікацію митців. Українська народна маска в інтерпретації сучасних драматургів, режисерів, акторів, сценографів набуває синтетичних ознак, які увиразнюють риси як сучасної людини, так і традиційних, знайомих кожному українцеві, образів. Використання прийомів маски у сценічній практиці спонукає митців звернутися до глибинних основ театру, специфіки його метафоричної мови, генерації нових засобів художньої виразності.
19
Миропольська, Н. Є. "МУЛЬТИЛІГВІЗМ ЯК УВЕДЕННЯ В СВІТ ХУДОЖНІХ ЦІННОСТЕЙ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 88–99. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-88-99.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновано новий ракурс дослідження проблем освоєння мультилінгвізму учнівською молоддю. У розвідці наголошується, що ця проблема на порядку денному багатьох країн світу, оскільки пов’язана з об’єднанням народів різних культур. Тому навчальні предмети гуманітарного циклу в школі і вищих навчальних закладах мають передбачати органічне поєднання рідного та інонаціонального, їх вільного сполучення.
Це глибинна стратегія людського буття, що визначає внутрішню основу особистості, спрямовану як на вироблення власного погляду на світ і слідування власному покликанню, так і здатність до поваги і співпереживання іншому.
У статті відзначається, що новий підручник «Мистецтво» (10-11 класи), одним з авторів якого виступає дописувач статті, представляє як спільні, так і відмінні риси мистецького доробку України і світу, а завдання спрямовані на виховання у школярів прихильності вершинним загальнолюдським надбанням, не втрачаючи естетичну і етичну прихильність до свого рідного. Паралельно введено вправи, пов’язані з використанням іноземних мов. Це стимулює необхідність занурення в контекст світових культуротворчих процесів і дозволяє виявити нові аспекти донесення до учнів естетико-художніх паралелей між культурно-історичними нормативами цінностей і мов.
У статті також розглядається методика створення ситуацій мовно-мистецьких перетинів на уроках мистецтва (10-11 класи), серед яких описано такі методи, як діалог культур, біографічний, горизонтально-вертикальна подача матеріалу, що спрямовані на виховання мотивації до освоєння мов як потреби в знаходженні гармонії і вищих смислів буття.
Ключові слова: методика, мистецтво, мультилінгвізм, художні цінності, учнівська молодь.
20
Zhao, Ziyuan, та Xiaoshuang Do. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МУЗИЧНОГО ТА ВЕРБАЛЬНОГО РІВНІВ У КАМЕРНО-ВОКАЛЬНІЙ МУЗИЦІ ЯК ФАКТОР ХУДОЖНЬОЇ ЦІЛІСНОСТІ". Музичне мистецтво і культура 2, № 32 (11 січня 2022): 137–48. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – простежити взаємодію та взаємозумовленість музичного та вербального рівнів у камерно-вокальній музиці як фактор художньої цілісності. Такий ракурс розгляду проблеми дозволяє виявити передумови та шляхи вивчення явища художнього образу у музичному мистецтві. Методологія дослідження базується на поєднанні жанрово-стильового, текстологічного, семантичного та музикознавчого аналітичного підходів, які утворюють єдину методологічну основу дослідження відповідно до головної мети цієї роботи. Наукова новизна статті полягає у виявленні та суттєвому оновленні підходів до вивчення взаємозв’язків музичного та вербального рівнів у камерно-вокальній музиці у їхній взаємозумовленості з проблемами художньої та музичної творчості. Висновки. Порівнюючи характеристики вербального й музичного рівнів у камерно-вокальній музиці, треба відзначити, що загальний генезис музичної культури пов’язаний міцними стосунками з явищем мовної інтонації. На думку численних дослідників, саме з мовної інтонації починається більшість семантичних можливостей музики, що й пояснює близькість музики та мови в їхньому зовнішньому втіленні та на рівні принципів організації інтонаційного процесу. Проте, незважаючи на названі спільні риси, обидві системи, як засоби комунікації, отримали надалі автономні напрями розвитку. Якщо вербальна семантика рухалася шляхом фіксації результатів пізнання, то музика формує власні форми вираження пізнавальних процесів, які багато у чому пов’язані з психоемоційними оцінками та художніми параметрами. Розглядаючи специфіку співіснування вербального та музичного рівнів у камерно-вокальній музиці, треба визначити принципи існування кожного з них. Характеризуючи музичний рівень, треба виділити декілька важливих його параметрів, серед яких – здатність музичної інтонації через граничну її узагальненість та варіативне смислове значення викликати психоемоційні реакції.
21
Levko, Veronica. "ДИХОТОМІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО І КОЛЕКТИВНОГО У СОЛЬНОМУ ТА АНСАМБЛЕВОМУ ЕСТРАДНОМУ ВОКАЛЬНОМУ ВИКОНАВСТВІ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 366. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.366-383.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні охарактеризовано особливості функціонування сольних і ансамблевих форм вокального мистецтва естради в її історичній динаміці. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, компаративного та аналітичного методів, які стали підґрунтям для цілісної характеристики сучасного естрадного виконавства в його сольному та ансамблевому різновидах. Було розглянуто сольне та ансамблеве естрадне виконавство у дихотомії індивідуального та колективного. Індивідуальне і колективне у вокальному мистецтві естради виявляються через взаємодію сольного та ансамблевого начал. Аналіз історичного розвитку світової вокальної естради дозволив виявити системну зміну у виконавських складах: кожне нове десятиріччя відзначено пріоритетністю або сольного, або ансамблевого співу. У 1970-х рр. на світовій естраді панує ансамблевий спів. Естетика вокальної насиченості в поєднанні з іміджем рок або поп-гурту як єдиного колективу сприяла культивуванню в естрадній музиці ансамблевого виконавства. 1980-і рр. стали періодом пріоритетності сольного співу на естраді, де вся увага концентрувалася на лідері колективу, функцію якого виконував вокаліст. У цей період радикально змінюється естрадна естетика: ансамблевий спів трансформується в сольний як найбільш відповідний духу індивідуалізму. Еволюція форм вокального виконавства в естрадному мистецтві відбувається завдяки поступовій зміні ядра і периферії. Сольний спів народжується у надрах ансамблевого – індивідуалізація партій з часом призводить до виокремлення сольної, а усі інші втрачають значимість і набувають рис бек-вокалу. Цей перехідний тип співу ми окреслили як псевдо-ансамблевий, він історично передує трансформації виконавського складу. У добу пріоритетності сольного виконавства серед відомих естрадних артистів набувають популярності дуети та інші колективні форми естрадного співу, які свідчать про значимість для солістів-вокалістів ансамблевих форм.
Ключові слова: естрадне вокальне мистецтво, музичне виконавство, сольний спів, ансамблевий спів, рок-музика, поп-музика, імідж, продюсування.
22
Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах.
Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію.
Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.
23
Сорока, Марина Василівна. "СПЕЦИФІКА ТЕАТРАЛЬНОЇ ІНСЦЕНІЗАЦІЇ ТВОРІВ В. ВИННИЧЕНКА НАПРИКІНЦІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 199–210. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247396.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — розглянути театральну інсценізацію творів В. Винниченка в українському театрі наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Методологія дослідження полягає у використанні аналізу, синтезу та логічного узагальнення. Зокрема, під час контент-аналізу квантифікували п’єси В. Винниченка й інтерпретували концептуально-художні пошуки театральних діячів. Тематичний аналіз ювілейних публікацій, наукових досліджень та рецензій на п’єси засвідчив значну увагу національного театру до проблематики творів В. Винниченка. Наукова новизна полягає в аналізі режисерських втілень п’єс В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх» та «Брехня» на українській сцені, а також у порівнянні вистави «Гріх» різних епох (Г. Юри і М. Горохова). Висновки. З’ясовано, що на початку 1990-х років ХХ століття п’єси В. Винниченка привертали увагу багатьох українських митців. Водночас режисерські втілення подекуди неочікувано дивували. Виявлено, що найбагатшу сценічну історію з-поміж усіх творів письменника мають п’єси «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Гріх» та «Брехня». В истави Г. Юри і М. Горохова за п’єсою «Гріх» мають як подібні риси, так й істотно різняться. Зокрема, обидва режисери за основу обрали моральний аспект, у якому виділили три позиції спільного і відмінного: ціннісні орієнтації — ідеал; позиція — умови — вибір; відповідальність — проступок — кара. Наголосимо, що найбільш переконливого й цілісного втілення п’єси В. Винниченка набули у постановках А. Бабенко. Режисерка, застосовуючи нововведення, насичує вистави символізмом і створює образ швидкоплинності людського життя та вічності мистецтва. Доведено, що постановки п’єс В. Винниченка наочно засвідчують, що в українській драматургії і театральному мистецтві зростає особистісне начало, а вистави набувають ознак ідеологічної драми. Сьогодні актуально сприймається нагальна потреба відновлювати історично перевірені обставини й ситуації, висвітлюючи об’єктивні процеси розвитку театрального мистецтва в Україні.
24
Гнідик, Ірина. "ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ У ВЕНЕЦІЇ". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 402–19. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.246522.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Метою статті є аналіз на основі італо- й англомовної літератури історичних, мистецьких, стилістичних особливостей чудотворних ікон Пречистої Діви Марії у храмах м. Венеція, а також місцевих традицій почитання Богородиці та їхнього впливу на формування ідентичності венеційців в історичній ретроспективі. Основу методології роботи формують загальнонаукові методи аналізу та синтезу, спеціальні історичні методи дослідження (хронологічний, історико-системний, історико-порівняльний, ретроспективний), а також міждисциплінарна методика case study. Наукова новизна полягає у тому, що в українській історіографії ця тематика є маловивченою, а також, на базі аналізу сучасної іншомовної наукової літератури, відкриває перспективні ділянки подальших студій малодосліджених ікон Богородиці у Венеції та регіоні Венето. Висновки. Старовинні італійські книги XVII–XIX ст. надають великий перелік чудотворних ікон Богородиці у Венеції. Кожна з них має оригінальну історію походження, іконографічні особливості та традиції пошанування у венеційському просторі. Деякі ікони дотепер зберігаються у храмах Венеції і є дуже відомими («Нікопея» у базиліці Сан Марко; «Месопандітісса» або ж «Богородиця уздоровлення» («Madonna della Salute»); «Богородиця Миру»; «Богородиця з Лепанто»; «Богородиця чудес» («Santa Maria dei Miracoli» тощо). Найбільша кількість досліджень присвячена іконам «Нікопеї», «Богородиці уздоровлення» та «Богородиці миру». Натомість відомості про інші ікони зі старовинного переліку часто є доволі фрагментарними. Крім того, деякі з них вже не зберігаються у храмах, де були колись, оскільки деякі з венеційських церков були ліквідовані або зачинені у час Наполеонівського правління. Важливі аспекти для дослідження відкривають також візантійські та грецькі ікони з венеційських музеїв. Особливе місце в іконописній спадщині Венеції належить іконам італо-критської школи, яка в унікальний спосіб поєднала у собі риси італійського мистецтва та візантійського стилю. Таким чином, історія та іконографічні й стилістичні особливості Богородичних ікон Венеції репрезентують цінний вимір для сучасних досліджень. Крім того, на основі детального вивчення ікон зі згаданих старовинних списків можна розробити цікаві туристичні та паломницькі екскурсійні маршрути Венецією.
25
Кравченко, Я. П. "ХАРАКТЕР ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗАСОБІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ В УКРАЇНОМОВНИХ І РОСІЙСЬКОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДАХ РОМАНУ С. ЛЕМА «СОЛЯРІС»". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 138–44. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто специфіку перекладацьких трансформацій засобів художнього психологізму на прикладі перекладів роману С. Лема «Соляріс» українською і російською мовами. Вибір об’єкту аналізу зумовлений розмаїттям форм мистецької рецепції даного твору у вітчизняному культурному просторі і його місцем в каноні масової художньої літератури радянського і пострадянського періодів. Методологічною підставою порівняльного аналізу є сучасна герменевтична парадигма перекладацької діяльності, що ефективно синтезує методи компаративістики і перекладознавства. Важливість перекладознавчого аспекту інтерпретації художнього твору зумовлена його трансдисциплінарною специфікою (поєднанням рис філософського, літературознавчого, лінгвістичного, лінгвокультурологічного різновидів аналізу). Здійснений порівняльний аналіз перекладацької інтерпретації засобів психологізму в романі С. Лема «Соляріс» засвідчує, що способи перекладу мають суттєві відмінності, визначені специфікою розуміння перекладачем концепції особистості головного героя і жанрової специфіки твору. Переклад Г. Гудімової, В. Перельман позбавлений підвищеної емоційності і метафоричності, репрезентує читачеві тип героя-аналітика, філософа і раціоналіста-вченого. Переклад внутрішнього мовлення героя, вибір лексем для характеристики його психологічного стану, дій, мотивації вчинків, предметного оточення орієнтований на мінімальну кількість засобів виразності, що властиво більшою мірою екзистенційній філософській прозі. Переклади Д. Брускіна і Д. Андрухіва орієнтовані на жанровий канон наукової фантастики як різновиду пригодницької літератури, що відобразилося в обраній перекладацькій стратегії. Психологічні характеристики героя більш художньо виразні, емоційні, образно-метафоричні. Зафіксовані відмінності перекладів не вказують на хибну перекладацьку інтерпретацію, а являють собою єдине поле смислів – культурно-історичних, ідеологічних, мовних тощо.
26
Кириченко, Альона Олегівна. "ШОУ ЯК ФЕНОМЕН МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ: СУТНІСНІ ОЗНАКИ Й ФУНКЦІЇ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 109–19. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245783.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — аналітично осмислити визначення поняття «шоу», розкрити функції та сутнісні ознаки концертних шоу в сучасній масовій культурі. Методологія дослідження ґрунтується на системному підході (для розкриття взаємозв’язків між різними видами шоу, виявлення та концептуалізації їх функціональних характеристик); аналітичному та компаративному аналізі (для уточнення понятійного апарату). Наукова новизна одер- жаних результатів полягає у з’ясуванні сутнісних рис шоу як культурного продукту масо- вого суспільства, таких як публічність, масовість, видовищність, висока технологічність, орієнтація на глядача, краса, яка проявляється в стані артиста і зовнішньому антуражі. Висновки. Зазначено, що технічні відкриття, демократичні перетворення, урбаністичні процеси ХІХ−ХХ ст. стали основою створення нових соціально-економічних відносин, прояву нового типу культури — масової, що спричинило розвиток нових тенденцій в куль- турі та мистецтві. Проаналізовано багатозначність терміна «шоу» в культурологічному дискурсі: шоу може називатися телевізійна, радіопрограма, театральна вистава, масове видовище, модний показ. Визначено, що під концертним шоу розуміється концертна про- грама — сольна чи збірна, яка характеризується видовищністю, масовістю, яскравістю, технологічністю виражальних засобів. Сучасне шоу — це більше «як?», аніж «що?», тоб- то украй ефектно, помпезно, захопливо, різнобарвно, динамічно та оригінально, адже сучасний глядач прагне незабутніх вражень. Виокремлено основні функції шоу: гедоніс- тична, компенсаторна, комунікативна, інформативна та пізнавальна, функція емоційного регулювання. Наголошено на тому, що концертне шоу має сприяти розвитку творчого потенціалу аудиторії, розширювати світогляд, надавати нову інформацію. Найвищою ме- тою організаторів шоу можна вважати підвищення загальної культури суспільства.
27
ОПРИШКО, Наталя, та Катерина ГАЙДЕЙ. "ЕРОТИЧНА ПРИРОДА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ У РОМАНАХ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА 1990-ИХ – 2000-ИХ РОКІВ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (10 березня 2022): 108–14. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Незважаючи на чималу кількість літературознавчих, філософських і культурологічних розвідок на тему інтертекстуальності, ця риса постмодернізму досі є актуальним мистецьким явищем, а значить, вимагає дослідження, проговорювання й актуалізації, зокрема й тому, що період постмодернізму поступово згасає, а відтак постає потреба в його осмисленні чи навіть переосмисленні. Ця стаття акцентує увагу на еротичній природі постмодерної інтертекстуальності в ранній творчості Юрія Андруховича. Для дослідження було обрано романи 1990-х – 2000-х років, у яких найбільш чітко проявляється саме класична модель інтертекстуальності, розроблена такими знаними основоположниками постмодернізму, як Юлія Крістєва, Ролан Барт, Жеррар Женнет та ін. Аналіз інтертекстуальних моделей у аспекті еротизму зумовлений тим, що в добу постмодерну презумпція тотальної текстуальності нерозривно пов’язана з гіперсексуальністю, насолодою, цивілізацією та її продуктами, що приходить на зміну невдоволенню нею в модерну епоху. Найбільш повно згаданий феномен виявляє себе в романах «Рекреації» (1992), «Перверзія» (1996) та «Дванадцять обручів» (2003). Автори доводять універсальну природу інтертекстуальності творів Ю. Андруховича, наголошуючи на тому, що інтертекстуальні вкраплення в них (зокрема в романі «Перверзія») значно ширші за літературний контекст і містять приклади музичного, культурного та філософського інтертексту поруч із алюзіями чи навіть цитатами з інших літературних творів. З іншого боку, акцент на інтертексті як одному з основних принципів написання сучасного роману про кохання дає можливість трактувати перераховані твори як специфічний простір «насолоди/задоволення від тексту» («Рекреації», «Дванадцять обручів»). Маємо на увазі, що читачі (а разом з ними й автор-постмодерніст) не лише отримують задоволення від тексту в традиційному сенсі (цікавий сюжет, проста композиція, зрозумілий фінал, який виправдовує читацькі сподівання), але й переживають відчуття цілком деміургічної насолоди – насамперед від того, як химерно переплітається в тексті авторська вигадка та вдала інтертекстуальна гра.
28
I.V., Nemchenko. "MARINE DIMENSION OF DMYTRO SHUPTA’S STANZAS COLLECTION “AUTUMN FACET”." South archive (philological sciences), no. 86 (June 29, 2021): 28–33. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-86-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. Many writers from various epochs and countries have been admirers and propagandists of marine literature. The article examines the marine motifs and images of the Ukrainian poet Dmуtro Shupta’s lyrics in the early 21st century. The purpose of the work is to analyze the marine space in his stanzas collection “Autumn facet”.Methods. The elements of the following methods are used in the research: aesthetic (allows analyzing each text as a phenomenon of literature and art), hermeneutic (ensures free and open interpretation of texts with the possibility for new explanations), biographic (helps to describe autobiographic features in the writer’s literary works), intermedial (systematization of various elements of marine, musical and artistic presence in the lyrics of the poet), comparative (provides wide possibilities for the coverage of interdependence between poetry, music and painting micro-images), intertextual (links between writer’s poems and folklore songs and literary tradition), textual analysis (for coverage of the main motifs of stanzas collection). The research is based on the general method of analysis, synthesis, observation, selection and systematization of the material.Results. The effect of a hero’s co-living with the environment depicted by the author, with the marine environment in particular, is characteristic of D. Shupta’s stanzas collection “Autumn facet”. The article finds out that the Ukrainian writer has delicate understanding of music and painting, and can embody it in his own marine texts, combining different artistic elements. He uses auditory, visual and tactile impressions. Marine motifs and images of the literary works of D. Shupta play an important role in the creation of the artistic image of the world by verbal means. Marine space in his interpretation is a symbol of the nature and the world of human passions and life difficulties, their creative sources and ruinous essence. Shupta’s marine works combine real and fairy plans, have characteristics of legends, tales and mysteries. Close relations between the writer’s marine poetry and Ukrainian folklore songs and literary traditions are traced in the article.Conclusions. D. Shupta’s stanzas collection «Autumn facet» is an original artistic work on the crossing of literary, musical and descriptive imagery. The author presents different variants of stanzas, proposes many marine motifs, images, attributes, his own vision of the sea in its power and beauty. The collection confirms that the poet appertains to the best representatives of the national and the world marine literature.Key words: motif, image, metaphor, symbol, poetry, music, painting. Мета. Морська тематика є однією з найулюбленіших у доробку багатьох митців різних часів і країн – шанувальників і пропагандистів літературної мариністики. У статті розглядаються морські мотиви та образи в творчості українського поета Дмитра Шупти початку ХХІ століття. Метою нашої статті є висвітлення особливостей художнього осмислення мариністично-го простору письменником у його збірці стансів «Осіння грань».Методи. У статті використано елементи таких методів: естетичного (забезпечує розгляд творів митця як літературно-мистецького феномену), герменевтичного (пропонується вільна інтерпретація текстів із можливістю подальших витлумачень), біографічного (простежуються риси автобіографізму в поезіях співця), інтермедіального (здійснюється систематизація різноманітних мариністичних, музичних, живописних елементів, наявних у текстах поета), компаративного (висвітлюються взаємозалежності та взаємовпливи між поетичними, музичними, живописними мікрообразами), інтертекстуального (звертається увага на зв’язки між віршами митця та українським фольклором і літературною традицією), текстуального аналізу (застосовується для окреслення провідних мотивів cтансової збірки). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу.Результати. Для ліричної збірки Дмитра Шупти «Осіння грань» характерним є ефект органічного вживання героя в зображуване автором середовище й це насамперед мариністичний світ. Цей нерозривний зв’язок український письменник, який тонко розуміє музику і живопис, уміє передавати через переплетіння елементів різних мистецьких стихій. Він майстерно використовує слухові, зорові враження. Морські мотиви та образи виконують важливу функцію у творенні автором художньої картини світу. Мариністичний простір у поета символізує й природну стихію, й амплітуду людських почуттів, і складний вир життя, і творче начало, і руйнівну сутність. У мариністичних замальовках збірки Д. Шупти поєднуються реальний і феєричний плани, дійсність переплітається з легендою, казкою, містичними уявленнями. У статті простежено зв’язки між віршами письменника-мариніста та українським фольклором і літературною традицією. Висновки. Збірка стансів Дмитра Шупти «Осіння грань» є самобутнім мистецьким витвором, що заснований на перехресті літературної, музичної та живописної образності. Варіюючи різні стансові форми, видозмінюючи найрізноманітніші мариністичні мотиви, образи, атрибутику, автор зумів передати своє власне бачення моря у всій його cилі та красі. Збірка потверджує належність митця до найяскравіших представників вітчизняної і світової літературної мариністики. Ключові слова: мотив, образ, метафора, символ, поезія, музика, живопис.
29
Samaya, Tetyana. "ЕСТРАДОЗНАВСТВО – НАУКА ПРО ЕСТРАДНЕ МИСТЕЦТВО". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 317. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.317-335.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізується проблема об’єктивно визначити місце сучасної естради в національному культурному просторі, в цьому контексті розбираються поняття «елітарне мистецтво» і «масова культура». Аналізується рівень присвячених заданій тематиці наукових розвідок представників академічного спрямування та дослідників естради. Порушуються питання специфічних рис естради, що знаходять відображення у її різножанровості і не мають місця в інших видах сценічного мистецтва. Пропонується легітимація у вітчизняному науковомуі поле поняття «естрадознавство» як напряму мистецтвознавства, що вивчає естрадне мистецтво, його особливості й загальні динамічні процеси, пов’язані з розвитком національного мистецтва естради, а також вказані концептуально-методологічні основи нової для України мистецької науки. Спираючись на праці дослідників естради, визначено та охарактеризовано сім базових засад естрадного мистецтва – відкритість, легкість, синтетичність, лаконізм, імпровізаційність, мобільність, індивідуальність. Відкритість естради ґрунтується на активному діалозі артиста з глядацьким залом; легкість окреслює специфіку сприйняття естрадного твору, що не потребує попередньої підготовки глядача; синтетичність обумовлює поєднання в естрадному номері елементів різних видів мистецтв; лаконізм передбачає високу концентрацію у творі як змістовності, так і засобів акторської виразності; імпровізаційність є креативною складовою сценічної поведінки артиста естради, його відкритістю на ту чи іншу реакцію публіки; мобільність передбачає здатність артиста до виконання сценічної діяльності за будь-яких умов (професійна мобільність) та оперативне реагування на запити суспільства (соціальна мобільність); індивідуальність артиста виявляється у постійному пошуку оригінальності, самобутності, індивідуальної виконавської манери, власного сценічного образу. Зазначено, що базові засади естрадного мистецтва є універсальними для усіх його видів та жанрів. Конкретизуються відмінності естрадного мистецтва і світової індустрії розваг (шоу-бізнесу), яка є складовою масової культури. Відзначається дефіцит українських спеціалістів-естрадознавців, зокрема фахівців з вокальної естради у освітньому процесі підготовки молодих естрадних артистів.
Ключові слова: сучасна естрада, елітарне мистецтво, масова культура, специфіка, естрадознавство, критерії оцінювання, джаз.
30
КОНИК, Мар’яна. "«СМЕРТЬ ЛЮДИНИ»: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНТИГУМАНІЗМ ЧИ ДЕГУМАНІЗАЦІЯ?" Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 58–65. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. У статті проведена аналітика філософеми «смерть людини», теоретико- культурологічний смисл якої найчастіше розкривається як теоретичний антигуманізм, але показано, що трактування цього феномена виявляють різноманітні до протилежності змісти. Методологічні заса- ди. Основний шлях думки – понятійна робота, виявлення антропологічних вимірів гносеологічних засад понять на прикладі культурологічної аналітики філософеми «смерть людини». Наукова новизна. Пока- зано, що в доповнення розробки поняття «теоретичний антигуманізм» за виразної нейтралізації мож- ливих етичних конотацій його для початку ХХІ ст. характерне загострення уваги на етичних наслідках, позначених уживанням терміна «дегуманізація», яке співвіднесене з поняттям іконоборництва, узятим не в контексті історії єресей, а за експлікації антропологічного аспекту людина не просто усувається із центру Всесвіту, що характерне для ренесансного гуманізму, і критика просвітництва в цьому аспекті є виправданою, але вона позбавляється своїх власне людських рис і прирівнюється до механіко- геометричних форм, розкладається на трикутники, плями, лінії, зрощується з рослинно-тваринним і неорганічним світом. Таким чином, виявляється другий смисл префікса «де» – рух донизу, знижен- ня, тобто нове мистецтво робить видимим приховане від «фізичного» ока переродження людини в напрямі руху її від образу й подоби Богу (вищій реальності) до прирівнювання її до інших нижчих форм, аж до атомарного розпаду в абстракціонізмі. Зусилля переображення людської природи пере- кладаються на техніку як засіб гарантовано дієвого отримання результату, домінантними цілями стають цілі споживацтва, творча природа конститування людського в людині осмислюється як ефе- мерна релігійна «вигадка» і тверезе око, озброєне науковим знаряддям, за образом людини прозріває безособові структури. Людина елімінує власну присутність у світі, передаючи важкі функції машині й знищуючи те, що спричиняє біль. Найочевидніше світ без загострено болючого Я засвідчений у сучас- ному мистецтві, причому прикметник «сучасне» відсилає до певних якісних, а не часових ознак, оскільки в сучасності як часі представлені дуже різноманітні художні практики. Висновки. Поняття «теоре- тичний антигуманізм» розгортає свій смисл у просторі гносеологічно-орієнтованої думки, що маскує етичний зміст, явно присутній у тезі «смерть людини», але цей смисл виразно виявляється понят- тям «дегуманізація», яке не так часто пов’язується з гносеологічними установками, тоді як етико- антропологічні виміри його виразно засвідчуються в сучасних художніх практиках.
31
Admink, Admink. "МИСТЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ ШКОЛИ У США". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 30 (9 березня 2020). http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi30.192.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито характерні риси діяльності піаністів української діаспори у США, сповідників традицій львівської фортепіанної школи та її натхненника В. Барвінського. Зроблено спробу висвітлити творчі здобутки та розкрити особливості виконавського стилю Л. Крупи та Ю. Осінчук – кращих учнів Р. Савицького і Д. Гординської-Каранович. Проаналізовано мистецьке життя піаністок, які своєю плідною працею пропагують українське музичне мистецтво в діаспорі. Особлива увага надається аналізу їх концертних виступів та підібраного ними репертуару.Ключові слова: В. Барвінський, Р. Савицький, Д. Гординська-Каранович, Ю. Осінчук, Л. Крупа, піаністи-виконавці, львівська фортепіанна школа, концертна діяльність.
The work reveals characteristic features of pianists of the Ukrainian diaspora in the USA, the followers of the traditions of Lviv piano school and their mastermind, Vasyl Barvinsky. It also describes creative achievements and reveals particular features of performing style of Larysa Krupa and Juliany Osinchuk – the best students of Roman Savytsky and Daryia Gordynska-Karanovych.The analysis show life of the pianists, who actively promote Ukrainian musical art in diaspora through their profitable work. Particular attention is paid to the analysis of their concert performances and selected repertoire.Key words: Vasyl Barvinsky, Roman Savytsky, Daryia Gordynska-Karanovych, Juliana Osinchuk, Larysa Krupa, pianists, Lviv piano school, concert activity.