Добірка наукової літератури з теми "Мистецтво військове"

Petro Kalnyshevsky (1691-1803) entered the history of Ukraine as the last kish ataman of the Zaporoz’ka Sich, a talented military leader, a diplomat, an economist and a philanthropist. Personality of P. Kalnyshevsky causes heated debate until this time, despite a significant number of works (over 1650) devoted to the study of the important milestones of his life and activities. Among the masses of various topics associated with P. Kalnyshevsky, which arise periodically, is the military activity and martial art of the Zaporozhian leader, through the prism of the history of Nova Sich and the Russian-Turkish wars of the eighteenth century. The analysis of the status of the study of the figure of the Cossack ataman of the Zaporoz’n Sich P. Kalnyshevsky at the end of the XVIII – early XX centuries has shown unequal interest in this problem and ambiguous attitude towards it. We must pay tribute to the fact that it was the historical researches of the specified period that formed the basis for further objective research on the history of New Sich and the direct activities of P. Kalnyshevsky. The military activities of P. Kalnyshevsky began to be highlighted in the writings of the first historians of the Cossacks and continue to cause a research interest until nowadays. Nevertheless, there are no special studies on the identified issues in Ukrainian historiography. This issue was considered and continues to attract the attention of historians only in the context of studying the history of the Cossacks in general, or the life and activities of P. Kalnyshevsky. The historiographical analysis of the works related to the military activity of the Cossack ataman P. Kalnyshevsky made it possible to identify certain features and stages of the study of this problem. This issue didn’t attract the attention of scientists for a long time, and the available information concerned mainly the military service of the Zaporozhians during the Russo-Turkish wars. Thus, at the time of the XVIII century, we encounter small references that cover the military service of the Sich Cossacks. They are devoid of objectivity and permeated with a negative attitude towards the Cossacks, which shows the undeniable influence of imperial ideology on scientific research. There are observed some changes in the problem that we find out in the works of the second half of the nineteenth and early twentieth centuries. Historians of this era sought to deeper and more objective clarification of the issue. They used archival materials in their studies. However, the source base was provided without its critical analysis.

Мета дослідження – здійснити порівняльний аналіз особливостей використання бойових мистецтв на театральній сцені та в кінематографі. Методологія дослідження базується на історичному, структурно-аналітичному, компаративному та мистецтвознавчому підходах. Новизна дослідження. Зважаючи на світову та вітчизняну сценічну та кінематографічну практику, порівняно особливості застосовування в них бойових мистецтв. Висновки. Мистецтво сценічного бою у своїй основі ґрунтується на військових бойових мистецтвах, що підтверджують як літературні першоджерела, так і факти з біографій видатних акторів-виконавців бойових сцен у кіно. Техніка виконання сценічного бою передбачає використання прийомів з різних видів бойових мистецтв, однак на користь створення більшої виразності та забезпечення підвищення рівня безпеки для виконавців. До особливостей виконання бойових сцен у театрі можемо зарахувати обмежений простір для виконання бойових прийомів, зумовлений розмірами сценічного майданчика; домінування візуального сприйняття глядачем сцени бою фактично з єдиного ракурсу – глядацької зали; оскільки ігрова сцена бою у виставі, як правило, займає небагато часу, від виконавців не вимагають уміння досконало виконувати значний перелік прийомів сценічного бою; на постановку бойової сцени актори театру зазвичай мають значно більше репетиційного часу, ніж актори кіно; театральні актори не мають право використовувати дублі, тобто в них є лише одна спроба виконати поставлене завдання. Під час постановки бойових сцен у кінематографі здебільшого немає обмежень у просторі, сцену можна знімати в будь-якому ракурсі, а в разі невдалого виконання бойового трюку завжди можна відзняти ще один дубль, до того ж сцену можна прикрасити спецефектами та комп’ютерною графікою. У кінематографі в актора має бути чудова фізична підготовка, він має вміти користуватися значною кількістю різноманітної зброї та володіти широким діапазоном навичок з бойових мистецтв, незважаючи на той факт, що є каскадери, які здатні виконати те, що не вміє актор. Популярність актора залежить від рівня його виконавської майстерності та, зокрема, володіння мистецтвом сценічного бою.

У статті здійснено спробу розглянути філософсько-теоретичну діяльність Ф. Бекона, спрямовану на розкриттяролі і місця науки і наукових знань в опануванні людиною і законом природи як важливого чинника соціальногопрогресу.Установлено, що Ф. Бекон був одним із перших мислителів, хто усвідомив характер нової епохи і значення екс-периментальних наукових досліджень для соціально-економічного, політичного, правового, морально-етичногота культурного розвитку суспільства.Він творчо сформулював ідею щодо науки як сили, яка здатна озброїти людину знаннями, і як важливого чин-ника її самовдосконалення. У статті акцентується увага на прагненні Ф. Бекона до активного проведення експери-ментальних досліджень як необхідної умови розширення і поглиблення знань про навколишній світ, виявленнязаконів і закономірностей розвитку і функціонування природних явищ, без чого не можна заволодіти людиноювладою над природою. Мислитель був упевнений у тому, що опанувати природу і поставити її собі на службу люди-на може тільки за умови створення нової техніки, постійно вдосконалюючи науково-технічні винаходи. Філософнаголошує на необхідності тісного творчого зв’язку науки й техніки.У статті обґрунтовується, що важливим аспектом нових наукових досліджень Ф. Бекон уважав розробленнянового методу і методології дослідження. Основою розвитку наукових знань філософ оголошує експерименталь-не дослідження природи, а логікою, що забезпечує цей розвиток, має бути індуктивне узагальнення результатівдослідження.У статті наголошується, що Ф. Бекон був активним прихильником політики й ідеології британського коло-ніалізму. У науці він відводив особливу роль, мріючи тим самим перетворити Велику Британію в сильну світовудержаву.Мислитель був упевнений у тому, що наука здатна забезпечити не тільки економічний розвиток, а й обороноз-датність держави, в якій важливу роль відіграє військова наука і військове мистецтво, розширення торговельнихзв’язків з іншими країнами, а також розширення своєї території за рахунок придбання нових колоній.У статті вказується, що Ф. Бекон акцентував увагу на тісному діалектичному взаємозв’язку теорії і практики.Будь-яка практика, як заявляв він, може бути успішною, якщо вона спирається на науково обґрунтовану теорію.Установлено, що значну роль Ф. Бекон відводив досвіду й експерименту, зосереджуючи увагу на ґрунтовномувідборі фактів. Таким чином, Ф. Бекон у науці бачив велику силу і соціальну цінність прогресивного розвиткусуспільства.У результаті наукового дослідження автором статті розглядається аналіз творчості Ф. Бекона в науковихрозвідках та його оцінка. Філософські теоретичні ідеї Ф. Бекона привертали увагу західноєвропейських ученихБ. Биховського, Т. Котарбинського, М. Мелвиля, Б. Рассела, Л. Фейєрбаха,, Л. Фейхтанверга, Ф. Фішера та ін.Деякі аспекти творчої спадщини англійського мислителя аналізували у своїх працях представники радянської таросійської науки Г. Александров, В. Асмус, А. Деборин, Ф. Коган-Бернштейн, О. Литвинова, А. Луначарський,Ю. Михаленко, І. Нарський, В. Соколов, А. Субботін та ін.На жаль, серед вітчизняних дослідників Ф. Бекону дотепер не приділено достатньо уваги.

Розглянуто бойові танці різних країн світу, організацію військової підготовки, процесу надбання та удосконалення бойових навичок. Виявлено особливості формування та розвитку бойових танців в Україні. Проаналізовано особливості взаємодії бойового та хореографічного мистецтв в рамках їхнього історичного розвитку. Визначено вплив даного синтезу на удосконалення та подальший розвиток обох видів мистецтв на сучасному етапі. Окремо висвітлено місце жінки у військовій практиці. Проведено контент-аналіз хореографічних творів, в яких втілено бойові танці та адаптовано елементи бойових мистецтв відповідно до сценічних вимог.

Окреслено побутування в ЗУНР головних складових полінаціональної музичної культури. Її прикметою був інструментальний і вокальний фольклор українців, поляків, євреїв, вірмен, німців, угорців, ромів, ін. етносів і особливості музики етнографічних регіонів (Бойківщини, Буковини, Гуцульщини, Закарпаття, Лемкінщини, Опілля, Покуття). Музичне мистецтво успішно виконувало притаманні йому соціокультурні функції в житті цивільних і військових, соціальних прошарків, віруючих різних конфесій. Воно допомагало жити й воювати, виховувати та мобілізовувати, утверджувати українство й оздо- ровлюватися. Закономірні дії новоствореної держави у сфері культури, зокрема мистецтва засвід- чували розуміння його важливості на фронті й у тилу. У статті уточнено окремі факти з біографій діячів музичного мистецтва, авторство деяких їхніх творів.

У статті розглядаються організаційно-функціональний устрій органу радянської спецслужби та підрозділу воєнної контррозвідки «СМЕРШ», на який покладався захист Діючої армії під час Другої світової війни. Подано фактологічно-документальні джерельні підходи у дослідженні структури та діяльності розвідувальної організації у зазначений період. Неупереджено й об’єктивно розглянуто оперативне мистецтво у залежності від зміни стратегічної ситуації. До уваги представлено здатність організаційної структури та оперативні функції військової контррозвідувальної служби, у контексті її діяльності, вести боротьбу зі спецслужбами противника як в авангарді, так і в тилу армії. Зроблено аналіз військової контррозвідки «СМЕРШ» у контексті військово-стратегічної ситуації та як наслідок перетворення радянських спецслужб.

Здійснено аналіз еволюційних процесів становлення механіз- мів державного регулювання дипломатичною політикою. Обгрунтовано, що у зовнішніх відносинах між країнами однією із найстаріших та найважливі- ших управлінських інституцій політичної діяльності є інституція регулюван- ня дипломатичних відносин. З появою міждержавних зносин стародавнього світу як мирних, так і воєнних, політичні діячі античних Єгипту, Індії, Греції, Риму, Китаю та інших країн розвивали напрями вдосконалення державної політики у сфері дипломатичної діяльності. Розглядаючи державність Ста- родавньої Індії, у контексті розвитку механізмів публічного адмініструван- ня галуззю дипломатичних відносин зазначено, що використання у практиці міжнародної політики дипломатичних привілеїв та імунітетів є одним з най- давніших і загальновизнаних способів регулювання цієї діяльності у міжна- родному праві. Доведено, що проблематика пошуку балансу в напрямі закономірностей розвитку механізмів публічного адміністрування у галузі дипломатичної діяльності порушувалась у Стародавньому Китаї раніше, ніж у європейських державах. Мистецтво дипломатичних відносин, як провідного інструмента- рію впровадження зовнішньополітичної стратегії, є важливим елементом по- літичної культури громади та невід’ємним інструментом безпеки державних інтересів. Констатовано, той факт, що сучасні історики та державні управлін- ці доводять, що у Давній Греції існували певні закономірності, які полягали в наявності доволі розвиненої і потужної системи регулювання зовнішньопо- літичної діяльності та, зокрема, дипломатичних відносин. Зазначено, що в дипломатичній діяльності Стародавньої Індії заслугову- ють особливої уваги Закони Ману, які сягають 1 тисячоліття до нашої ери. Згідно з цими нормативно-правовими актами галузі дипломатичних відносин, уникнення військових дій та укладення миру залежали від мистецтва ведення переговорів дипломатичних послів. Відзначено, що принцип недоторканості представників дипломатичних відносин віддзеркалений і в цій державі.