Добірка наукової літератури з теми "Миробудівництво"

Представлено результати аналізу проблемних питань та дискусій навколо традиційних моделей миробудівництва, які мають місце у світовому англомовному миротворчому просторі. На основі огляду сучасних українських досліджень у сфері миробудівництва охарактеризовано її складники та констатовано «зародковий» стан розвитку цієї галузі. Висвітлено широкий спектр сучасних критичних поглядів на онтологічні основи та прикладні моделі побудови ліберального і постліберального миру, а також проблему гібридної методології. Зазначено, що на сьогодні головною «проблемною зоною», на думку багатьох авторів, є зона встановлення балансу між зовнішніми впливами та пов’язаними з ними універсальними моделями побудови миру, які ґрунтуються на ідеях лібералізму, і місцевими традиціями, цінностями та уявленнями, які відображені в локальних формах управління і традиційних основах співіснування (проблема «ліберального-місцевого»). Підкреслено, що головним проблемним питанням у сфері миротворчої діяльності є: «Чого місцеві жителі хочуть насправді?». Також розглянуто інші аспекти дискусії з проблемних питань застосування моделі миробудівництва за принципом «згори донизу», які торкаються безпосереднього втручання міжнародних донорів у роботу місцевих «агентів миру» та побічних конфліктогенних ефектів надання міжнародної допомоги. Означено проблему недостатнього розуміння та аналізу конфлікту в миробудівництві та державотворенні, описано моделі «критичної гібридності» та політичного значення «подій» і «не-подій». Зроблено загальний висновок про те, що на цей час у пред­став­ників світової миротворчої спільноти немає універсальних рецептів та підходів щодо розбудо­ви постконфліктного миру. Акцентовано увагу на необхідності критичного осмислення наявно­го світового досвіду миробудівництва з метою створення української моделі розбудови миру.

Актуальність дослідження пов’язана з існуванням військового конфлікту між Росією та Україною на Сході, який впливає на реалізацію права дітей на освіту, їх безпеку. Декларація безпеки шкіл вимагає надання конкретних рекомендацій щодо її впровадження і реалізації. Тому необхідною є розробка наукових підходів і конкретних шляхів реалізації Декларації в системі освіти України, враховуючи при цьому існуючі зарубіжні розробки та інтегруючи їх на рівні закладу освіти, громади, регіону, країни. Проведений теоретичний аналіз існуючих досліджень розкриває лише окремі напрями впровадження Декларації безпеки шкіл, дослідження не стосуються прямо військового конфлікту, системи освіти, роботи педагогічних працівників в умовах конфлікту для реалізації права дітей на освіту і забезпечення їх безпеки. Метою статті є визначення наукових підходів і шляхів реалізації Декларації безпеки шкіл в практичній роботі педагогічних працівників закладів освіти. Нами було в якості методології дослідження обрано гносеологічний, прагматичний, проблемно-орієнтований наукові підходи, дитиноцентризм, які скеровували дослідження на з’ясування шляхів впровадження Декларації безпеки шкіл в заклади освіти України. Визначено, що науковими підходами в теорії педагогіки, які можуть стати основою для системної протидії небезпеці в освіті для дітей силами педагогічних працівників є: миробудівництво і педагогіка ненасилля, допомога для самодопомоги як самозахист і навчання безпечній поведінці дітей, ризико-орієнтований підхід, освіта, чуттєва до конфлікту. Кожен з цих підходів має різні функції і шляхи реалізації на практиці: 1) миробудівництво і педагогіка ненасилля: як школи, дружні до дитини; щасливе освітнє середовище, універсальний дизайн; медіація, служби посередництва; технології педагогіки ненасилля; миробудівна позиція педагогів; робота з батьками щодо допомоги в забезпеченні безпеки шкіл; профілактика і протидія буллінгу в школах; 2) допомога для самодопомоги як самозахист і безпечна поведінка; критичне мислення і вміння прийняття рішень; навчання поведінці в конфлікті, протидії маніпуляціям; 3) ризико-орієнтований підхід як паспорт безпеки закладу освіти; навчання визначенню ризиків і небезпек для дітей з урахуванням контексту і динаміки конфлікту; заходи щодо охорони території, попередження небезпек, усунення ризиків для дітей тощо; 4) освіта, чуттєва до конфлікту як стандарти і стратегії її впровадження.

Проаналізовано інтегративний потенціал моделі громадян- ського патріотизму для успішного завершення демократичного транзиту в сучасній Україні. Зазначено, що громадянський патріотизм вимагає критичної кілько- сті патріотів, які мають освітню підготовку до конструктивної взаємодії у складному суспільстві та орієнтовані на забезпечення суспільних інтересів. Наголошено, що рівень громадянської компетентності дітей та молоді на сьогодні в Україні недостатньо високий. Проте, якщо тенденція актуаліза- ції питання громадянської освіти в публічному дискурсі зберігається, то за кілька років модель громадянського патріотизму може стати ефективною для більшості українців. Ця модель виявлятиме особливу дієвість у неста- більному контексті. Порівняно зміст дефініцій “націоналізм” та “патріотизм”, зіставлено ха- рактеристики сентиментального та конструктивного видів патріотизму. Наголошено, що громадянськість, як і патріотизм, передбачає турботу про суспільний інтерес. Основною складовою громадянства є активна участь особистості в житті суспільства для суспільного блага. Основою культури громадянськості є орієнтація на громадянську відпо- відальність. Доведено, що громадянський патріотизм — ідеальна модель для складного суспільства, відбивається у прихильності особи до інтересу кра- їни (суспільного, публічного інтересу), активній позиції щодо його захисту та виконання громадянських обов’язків поряд з обґрунтованою (і афектив- ною, і раціональною) позитивною оцінкою загальнокраїнових реалій гнуч- кого формату. Проаналізовано поняття громадянськості з точки зору підходу стратегемності. Дістало подальшого розвитку дослідження “педагогіки ми- ру”. Приділено увагу особливому інструментальному потенціалу освіти для розвитку культури громадянськості в українському суспільстві.

У статті досліджено та проаналізовано вплив основних макроекономічних показників на економічну безпеку країни під час ведення бойових дій на сході України. Проведене аналітичне дослідження висвітлює передумови негативного впливу конфлікту на Сході України на системи економіки миробудівництва та економічної безпеки країни. Дослідження показує, безпосередні втрати частини економічного потенціалу країни у процесі зростання гібридних конфліктних дій з боку Російської Федерації та зміни вектору зовнішньої торгівлі в цілому. Визначено, що повномасштабне миробудівництво можливе по завершенню воєнного конфлікту та деокупації територій. Запропоновано сучасні напрями активізації гібридних загроз миробудівництва і забезпечення економічної безпеки України. Під час аналізу виявлено, що внаслідок прямого воєнного вторгнення вітчизняна економіка втратила близького четверті свого промислового потенціалу. Крім того, на непідконтрольних територіях країни залишилися значні поклади корисних копалин, особливо кам’яного вугілля, – стратегічного ресурсу з позиції функціонування паливно-енергетичного комплексу економіки; відрізаними від загальної системи – важливі транспортні та логістичні коридори; втрачено низку стратегічних коопераційних зв’язків та відносин з-поміж підприємств і виробничо-господарських комплексів з різних регіонів країни; держава не в змозі використовувати цілий комплекс інтелектуально-кадрових, матеріально-технічних, техніко-технологічних, інноваційно-технологічних та інших ресурсів. Гібридна агресія, фінансово-економічні кризи, внутрішня політико-економічна нестабільність та глобалізаційні процеси позначилися й на тенденціях вітчизняного сільськогосподарського виробництва. Досліджена динаміка індексу реального ВВП в Україні та країнах Центральної Європи. Зазначена головна причина в цьому – низька економічна продуктивність, коли обсяги виробництва товарів та послуг на одиницю населення суттєво не відповідають промисловому, інноваційно-технологічному, інтелектуально-кадровому та особливо ресурсному потенціалу національного господарства України.

The article discusses the priorities of the state policy of peacebuilding and strengthening the economic security of the state. Monitoring of measures was carried out, aimed at reintegration of the temporarily occupied territories, minimization of the negative impact of risks and threats of military and hybrid aggression to maintain the trajectory of sustainable holistic socio-economic development of the country and its regions. Institutional and legal support of the policy of reintegration of the temporarily occupied territories was systematized and analytical evaluation of official transfers of local budgets of Donetsk and Luhansk regions. The adopted State Target Program for Restoration and Peacebuilding in the Eastern Regions of Ukraine was studied, deoccupation Strategy, and reintegration of the temporarily occupied territories. The issues of restoration and integration of housing infrastructure of Donetsk and Luhansk regions into the general state transport and logistics infrastructure were studied. A number of advantages and disadvantages of the state policy of peacebuilding in Ukraine are proposed and define their consequences for ensuring the reintegration of the occupied territories. The key obstacles to peacemaking in Donetsk and Luhansk regions at the present stage of development have been identified: slowdown in GDP growth; small export volumes; limited external and internal investments, opacity of sources of their attraction; high levels of hidden unemployment and insufficient employment of the population, intensification of external labor migration processes, business and intellectual capital migration; presence of manifestations of corruption, raiding and insecurity of private property rights; insufficiently high level of quality of life of the population and a significant share of internally displaced persons. The priority directions of public policy in the Strategy and a number of guiding documents are studied, which indicate the main benchmarks. The issue of operational and tactical activities of authorities of different levels in terms of peacekeeping has been studied, strengthening the economic security of the state with tools of economic stimulation of reintegration and ensuring the socioeconomic development of conflict territories.

Магістерська дисертація присвячена проблемам децентралізаційного процесу в Україні, а саме першому його етапу – процесу об’єднання територіальних громад. Окрема увага приділена питанням загальнонаціональних досліджень громадської думки жителів України з питань об’єднань територіальних громад, оцінці цього процесу. У магістерській дисертації проведено порівняльний аналіз результатів досліджень жителів територіальних громад, які пройшли процес об’єднання та тих, які ще такого процесу не проходили.
The master's dissertation is concerned with the problems of decentralization process in Ukraine, namely its first stage - the process of unification of local communities. Much attention is given to the issues of nationwide public opinion polls of Ukrainian citizens on issues of territorial communities, evaluation of this process. The comparative analysis of results of researches of inhabitants of territorial communities that have passed the process of association and those who have not yet passed such a process was conducted in the master’s dissertation.