Статті в журналах з теми "Механізм реалізації туристичної політики"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Механізм реалізації туристичної політики.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Механізм реалізації туристичної політики".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Мудра, Я. А. "ЗМІНИ У СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ПЕРІОД СВІТОВОЇ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 36–44. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.36-44.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження механізмів податкової політики країн Європейського Союзу (далі – ЄС) з акцентуванням уваги на підходах до оподаткування туристичного бізнесу до початку та протягом 2020 року. Необхідністю проведених досліджень є зміни у податковому та фінансовому законодавстві у країнах ЄС під впливом світової пандемії COVID-19. Відображено основні аспекти оподаткування та підходи до реалізації податкової політики у країнах ЄС з найвищим рівнем туристичної привабливості та кількість відвідувань туристами.
Відображенo статистичні дані, які демонструють міру зайнятості у туристичному бізнесі та впливу обсягів туристичного бізнесу на зростання ВВП ЄС загалом та в окремих країнах зокрема. Показано відсоткове співвідношення податкових сплат за рівнями податкової ієрархії ЄС, що доводить необхідність підтримки туризму як важливої сфери для працевлаштування та підвищення привабливості туристичних країн та окремих локацій для зростання внутрішніх та зовнішніх туристичних потоків.
Проаналізовано фінансові та податкові механізми та інструменти, які запроваджені окремими країнами ЄС для підтримки підприємств, що зазнали збитків при карантинних умовах та обмеженні своєї діяльності у період світової пандемії. Акцентовано на змінах у загальній політиці ЄС щодо надання податкової інформації країнами-членами щодо резидентів та нерезидентів у бізнес-середовищі та туристичній сфері зокрема.
2
Kryven, O. V., та I. B. Nazarkevych. "Рекреаційно-туристичні кластери як ефективний інструмент реалізації державної політики у рекреаційній сфері". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 4 (25 квітня 2019): 57–61. http://dx.doi.org/10.15421/40290412.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що пріоритетність рекреаційної сфери в Україні для залучення інвестицій та створення нових робочих місць зумовлює потребу в реалізації стратегічно орієнтованої державної політики, спрямованої на вирішення системних проблем у цій сфері. Вивчено позитивний зарубіжний досвід країн Європи, ПАР, Туреччини у створенні ефективних рекреаційно-туристичних кластерів, функціонування яких забезпечило розбудову забезпечувальної інфраструктури, покращення якості надання рекреаційно-туристичних послуг, підвищення конкурентоспроможності рекреаційно-туристичної сфери загалом. Узагальнено досвід України у створенні рекреаційно-туристичних комплексів, виявлено причини їхньої низької ефективності. Сформовано пропозиції щодо їх усунення шляхом використання механізму державно-приватного партнерства, перевагами застосування якого є істотна економія державних фінансів, залучення додаткових інвестиційних ресурсів, відновлення та модернізація інфраструктури, нова якість надання рекреаційно-туристичних послуг. Визначено, що перспективним для України є застосування кластерного підходу до розвитку рекреації і туризму в об'єднаних територіальних громадах, а також створення транскордонних рекреаційно-туристичних кластерів передусім в єврорегіонах "Буг", "Карпатський", "Нижній Дунай".
3
Krasnopolska, T. M. "Механізм реалізації молодіжної політики ЄС." Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки, № 4 (2019): 47–52. http://dx.doi.org/10.31558/2617-0248.2019.4.7.
Повний текст джерела
4
Кнір, Марія, та Ігор Ковальчук. "ЕМІСІЙНА ПОЛІТИКА КОРПОРАЦІЙ". Молодий вчений, № 8 (96) (31 серпня 2021): 118–22. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-8-96-25.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається місце емісійної політики у системі фінансово-економічного забезпечення корпоративного управління. Представлено механізм фінансово-економічної підтримки корпоративного управління. Розглянуто механізм формування емісійної політики компанії, а також особливості реалізації емісійних заходів на кожному з її етапів. Проаналізовано активність корпорацій у збільшенні статутного капіталу на фондовому ринку та відстежено механізм реалізації фінансових інструментів, що використовуються при реалізації заходів емісійної політики, а також цілей, які акціонерне товариство переслідує при їх реалізації. описано. Розвиток ринкових відносин у компанії призвів до появи низки нових економічних об'єктів обліку та аналізу. Одним з них є капітал компанії як найважливіша економічна категорія і особливо власний капітал. Фінансова політика компанії є ключовим моментом для збільшення темпів її економічного потенціалу в умовах ринкової економіки з її жорсткою конкуренцією.
5
Утко-Масляник, Ю. М. "Інституційний механізм реалізації європейської космічної політики". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 115, (ч. 2) (2013): 210–17.
Знайти повний текст джерела
6
Vdovenko, Nataliіa, та Marina Pavlenko. "СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ МОРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ТА КРУЇЗНОГО ТУРИЗМУ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), № 3(15) (2018): 55–62. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-55-62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено вітчизняний та світовий досвід у підходах до регулювання та розвитку галузей морського господарства та круїзного туризму як складової реалізації політики модернізації національної економіки. Викладено результати аналізу попередніх досліджень та поглиблене обґрунтування підходів щодо оцінки сучасного стану розвитку галузей морського господарства та круїзного туризму. Доведено, що збалансований розвиток галузей морського господарства сприяє забезпеченню координуючої ролі держави в реалізації національної туристичної політики із застосуванням принципів та методів регулювання, концентрації ресурсів держави на пріоритетних завданнях функціонування цієї сфери, заходів формування та розвитку інформаційної системи в круїзному туризмі та поступовій її інтеграції до світової інформаційної туристичної мережі в сучасних умовах.
7
Конончук, І. "Інституційний механізм спільної зовнішньої політики Європейського Союзу". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано акти первинного і вторинного права, що регулюють інституційний механізм спільної зовнішньої політики Європейського Союзу (далі - ЄС). Досліджено правовий статус і повноваження інститутів ЄС у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Визначаються зміни, що відбулися у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС після набуття чинності Лісабонським договором. З'ясовано, що повноваженнями у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки наділено як головні інститути ЄС (Європейську раду, Європейську комісію, Європейський парламент), так і систему спеціальних органів для реалізації відповідної політики ЄС (Високий представник ЄС із зовнішніх справ та політики безпеки, Європейська служба зовнішньої діяльності, Комітет з питань політики і безпеки та робочі групи з проблем спільної зовнішньої та безпекової політики). Висвітлено питання розподілу повноважень між інститутами ЄС. З'ясовуються особливості функціонування інституційного механізму в рамках співпраці держав-членів у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Інституційний механізм спільної зовнішньої політики ЄС спрямований на забезпечення цілісності, послідовності й ефективності зовнішньої діяльності ЄС. Лісабонський договір чітко окреслив інституції, які здійснюють спільну зовнішню політику ЄС. Уведення посади Верховного представника Союзу із зовнішніх справ та політики безпеки є найбільш важливим нововведенням у сфері спільної зовнішньої політики й політики безпеки, оскільки він виступає основним суб’єктом підготовки й реалізації всіх заходів ЄС на міжнародній арені.
8
Приймаченко, Д. "Інституціональний механізм формування та реалізації митної політики". Підприємництво, господарство і право, № 11 (2005): 17–21.
Знайти повний текст джерела
9
Kovalyova, T. V. "Мовний менеджмент як механізм реалізації державної мовної політики". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 129–38. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.14.
Повний текст джерелаАнотація:
В Україні прийнято закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який потребує механізму його виконання. Закон поширюється на всі галузі публічного життя, у той же час він був неоднозначно прийнятий суспільством. Напруження на мовному ґрунті залишається, особливо у сферах обслуговування, освіті. Через це є потреба у мовному менеджменті державної мовної політики для її успішної реалізації та запобігання мовним конфліктам у суспільстві.
Поняття мовного менеджменту в дискурсі державного управління відносно нове, кількість наукових публікацій, присвячених цій темі, незначна, теоретична база дослідження мовного менеджменту, в основному, представлена зарубіжними авторами.
Мета статті – дослідити наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», сформулювати дефініцію мовного менеджменту як складника механізму державної мовної політики, розглянути суб’єктів мовного менеджменту в Україні.
Наукова новизна. У статті було розглянуто наукові підходи до визначення поняття «мовний менеджмент», його співвідношення з мовним плануванням, сформульовано дефініцію «мовний менеджмент» як складник механізму реалізації державної мовної політики. Окрему увагу приділено вивченню учасників мовного менеджменту та визначено систему суб’єктів мовного менеджменту в Україні.
Висновки. Запропоновано визначення мовного менеджменту як виду управлінської діяльності, який включає планування, організацію, приведення в дію державної мовної політики та контроль за цими процесами з метою координації інституційних, правових, інформаційних, людських, економічних та інших ресурсів, необхідних для її ефективної реалізації.
Суб’єктами мовного менеджменту в Україні виступають Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Кабінет Міністрів України, Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, громадськість в особі громадських об’єднань, рухів, мовних активістів.
З метою уникнення правової невизначеності та дотримання законодавства України необхідно уточнити правовий статус таких органів, як Національна комісія зі стандартів державної мови, Уповноважений із захисту державної мови.
10
Мироненко, Р. В. "Механізм реалізації господарсько-правової політики Національного банку України". Правові горизонти, Вип. 1 (14) (2016): 32–38.
Знайти повний текст джерела
11
Кривошеїн, В. В., та М. В. Примуш. "Соціальні ліфти як механізм реалізації державної молодіжної політики". Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Серія політичні науки, № 6 (2021): 63–68. http://dx.doi.org/10.31558/2617-0248.2021.6.10.
Повний текст джерела
12
Ярошенко, Марина Сергіївна. "ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СЕРВІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 78–81. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено, що спектр зовнішніх і внутрішніх чинників (стрімкий розвиток цифрових і «зелених» тех- нологій) впливає на вибір курсу й стратегічних напрямів розвитку державної екологічної політики; на характер змін у роботі органів публічної влади, що працюють у сфері екології та охорони навколишнього природного середовища; на механізми реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної політики в Україні. «Організаційне забезпечення» та «організаційний механізм реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної політики» розглянуто як синонімічні словосполучення, основу для регулювання взаємодії між ключовими стейкхолдера- ми й вироблення єдиних «правил гри», необхідних для досягнення мети державної екологічної політики. Організаційне забезпечення за такої умови представлено як сукупність норм і правил, систему екологічних ціннос- тей, підходів і принципів, національних і міжнародних директив і регламентів, різних методів, форм та інструментів, що мають бути закріплені на рівні стратегічних документів України, інших нормативно-правових актів. Розкрито зміст організаційної спроможності органів публічної влади, що працюють у сфері екології та охорони навколиш- нього природного середовища на національному, регіональному й місцевому рівнях як їх здатність формувати безпечне серед- овище для розвитку галузі; створити сприятливі умови для задоволення запитів суспільства за мінімального використання ресурсів (фінансових, людських, часу), виконати міжнародні й інші екологічні зобов’язання країни. Ефективність їх роботи пов’язана з комплексним забезпеченням (комплексним механізмом) реалізації сервісно-орієнтованої державної екологічної полі- тики, складові частини якого – фінансовий, економічний, інформаційний, нормативно-правовий та організаційний механізми. Визначено завдання сервісно-орієнтованої державної екологічної політики, реалізація яких поступово наблизять Україну до країн із належним екологічним врядуванням.
13
Фелонюк, Д. Л. "ІНСТИТУЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 161–67. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3272.
Повний текст джерелаАнотація:
Фелонюк Д. Л. Інституційно-функціональне забезпечення формування та здійснення екологічної політики України: теоретико-правові аспекти визначення поняття. – Стаття.Стаття присвячена теоретико-правовому аналізу змісту категорії «інституційно-функціональнезабезпечення формування та здійснення екологічної політики України». Досліджено наявні наукові підходи та положення чинної вітчизняної нормативно-правової бази з цих питань. Проаналізовано співвідношення державного управління у сфері формування та реалізації екологічної політики й державного регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища. Окреслено зміст наявних у науковій літературі понять «механізм формування та реалізації державної екологічної політики» та «інституційний механізм державного управління у сфері формування та реалізації екологічної політики».Наголошено, що багатоманітність підходів до розуміння сутності та складу регулюючого впливу на екологічну сферу передбачає необхідність активного застосування в науковому обігу такої мовної конструкції, як «інституційно-функціональне забезпечення формування та здійснення екологічної політики України». Наведене твердження обґрунтовується положеннями окремих актів вітчизняного еко-логічного законодавства: «Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» та «Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року». Обґрунтована необхідність комплексного підходу до розуміння єдності інституцій та покладених на них завдань і виконуваних функцій, що дозволяє найбільш повно дослідити всі можливості прямого й опосередкованого впливу різних суб’єктів на формування та здійснення екологічної політики в країні. Доведено, що сутність інституційно-функціонального забезпечення різними авторами формулюється неоднаково та значною мірою залежить від досліджуваної ними сфери суспільних відносин і аналізованого суб’єктногоскладу.Пропонується авторське визначення поняття «інституційно-функціональне забезпечення фор-мування та здійснення екологічної політики України» у широкому значенні як системи державних, недержавних та наддержавних інституцій (суб’єктів), які прямо та/або опосередковано здійснюють вплив на формування і здійснення екологічної політики держави в процесі виконання покладенихна них завдань, функцій і обов’язків, а також реалізації їхніх прав і повноважень.
14
Козловський, Є. В. "Співробітництво України та Всесвітньої туристичної організації як один з інструментів реалізації державної туристичної політики". Публічне урядування, № 3 (4), вересень (2016): 72–80.
Знайти повний текст джерела
15
Marutian, Kristina. "Комунікативний механізм реалізації гендерної політики в Національній поліції України". Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, № 2(97) (30 червня 2020): 96–100. http://dx.doi.org/10.36030/2310-2837-2(97)-2020-96-100.
Повний текст джерела
16
Гончарова, Н. М. "Державний механізм реалізації політики мотивації праці в сільському господарстві". Економіка та держава, № 5 (2006): 87–89.
Знайти повний текст джерела
17
Козьміних, А. В. "Інформаційні механізми євроінтеграційної політики України". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 41–48. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.304.
Повний текст джерелаАнотація:
Механізм євроінтеграції охоплює всі сфери суспільного життя: політичну, економічну, соціальну тощо. Проте саме інформаційна його складова є зв'язуючою ланкою решти механізмів, що обумовлює актуальність теми даної статті. Метою статті стало узагальнення уявлень щодо інформаційного механізму євроінтеграційної політики України та аналіз політико-правової основи інформаційних євроінте-граційних кампаній. Успішна реалізація євроінтеграційної політики можлива лише за умов системного використання механізмів реалізації політики органами державної влади, що представляють собою сукупність методів, принципів, засобів, спрямованих реалізовувати управлінські рішення, сприяти вирішенню проблем під час проведення політики у сфері європейської інтеграції. До таких механізмів віднесені: політичний (полягає у формуванні політики), інституційно-організаційний (його завдання -забезпечити інститутами та організувати їх ефективну роботу), економічний (фінансове забезпечення), правовий (нормативно-правове забезпечення), інформаційний (інформаційне забезпечення процесів євроінгеграції). Інформаційний механізм реалізації євроінтеграційної політики України є складовою інформаційної політики держави в цілому та спрямований за забезпечення прозорості та публічності євроінгеграції нашої держави, сприяє інформуванню широких верств населення про стандарти та цінності ЄС, переваги співпраці нашої держави з членами ЄС, сприяє формуванню позитивного міжнародного іміджу України, а також формуванню та функціонуванню єдиного інформаційного простору на основі демократичних принципів. Він забезпечує інформацією органи публічної влади та інститути громадянського суспільства, допомагає налагодити їх комунікацію та співпрацю з метою глибоко аналізу та розробки методів врегулювання проблем на шляху до євроінтеграції. Важливою складовою інформаційного забезпечення має бути інформаційно-аналітичне забезпечення, яке повинно сприяти підготовці, прийняттю та реалізації ефективних управлінських рішень у сфері європейської інтеграції. Інформаційно-аналітичне забезпечення передбачає створення необхідної інформаційної інфраструктури, яка поєднує в собі організаційні структури, що забезпечують творення, поширення та споживання інформації, інформаційно-телекомунікаційні структури, інформаційні технології.
18
Smokova, Н. I. "Інститути соціалізації як механізм реалізації державної молодіжної політики в Україні." Політичне життя, № 2 (2019): 69–73. http://dx.doi.org/10.31558/2519-2949.2019.2.10.
Повний текст джерела
19
Ярошенко, М. С. "ІНФОРМАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СЕРВІСНО-ОРІЄНТОВАНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Public management and administration in Ukraine, № 19 (2020): 70. http://dx.doi.org/10.32843/pma2663-5240-2020.19.13.
Повний текст джерела
20
Крупка, М. "Механізм управління кредитними ризиками в реалізації фінансово-кредитної політики держави". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія економічна, Вип. 30 (2001): 111–20.
Знайти повний текст джерела
21
Кожушко, Н. І. "Комплексний механізм реалізації державної молодіжної політики: інноваційний та модернізаційний потенціал". Аспекти публічного управління, № 3 (17) (2015): 43–50.
Знайти повний текст джерела
22
Zhyliaiev, I., та A. Semenchenko. "СУЧАСНА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ". Theory and Practice of Public Administration 1, № 68 (28 лютого 2020): 198–209. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.01.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропоновано концептуальні засади розвитку цифрових навичок публічних службовців та громадян з метою подальшого використання їх при формуванні та реалізації загальнодержавних, галузевих, регіональних та місцевих концептуальних, стратегічних та програмних документів, спрямованих на розвиток в Україні сучасної цифрової економіки та інформаційного суспільства, які включають систему базових принципів, мету, етапи, стратегічні завдання, результати, що очікуються, основні форми навчання, підходи до визначення пріоритетного контингенту слухачів. Визначено основні фактори впливу, ризики реалізації цієї політики та механізм її коригування.
23
Sotnikova L. . "МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ". Theory and Practice of Public Administration, № 4 (67) (26 листопада 2019): 143–54. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено питання та обґрунтовано підходи до формування цілісної системи обігу лікарських засобів. Визначено механізми реалізації державної політики щодо забезпечення раціонального використання лікарських засобів як складника відповідного комплексного механізму. Доведено, що раціональне використання лікарських засобів є важливим компонентом стратегії реалізації державної політики забезпечення населення лікарськими засобами.
Зазначено, що одним із механізмів створення умов для раціонального використання лікарських засобів є упровадження формулярної системи, тобто комплексу управлінських методик в охороні здоров’я. Акцентовано увагу на тому, що запровадження дієвої інтегрованої багаторівневої формулярної системи на сьогодні є, безперечно, єдиним та безальтернативним засобом забезпечення ефективності та раціонального використання лікарських засобів за чіткими та зрозумілими принципами функціонування.
Встановлено, що комплексний механізм реалізації державної політики в цьому напрямі полягає в поєднанні організаційних засад застосування пріоритетних принципів, технологій, форм, методів, інструментів та заходів (загальних та спеціальних) державного регулювання (організаційних, правових, адміністративних, соціальних, економічних, інформаційних, мотиваційних), спрямованих на узгодження інтересів усіх суб’єктів відносин у системі охорони здоров’я на різних рівнях надання медичної допомоги та лікарського забезпечення.
24
Шатило, Олексій. "ДЕРЖАВНА АГРАРНА ПОЛІТИКА ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 148–54. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано аспекти нормативно-правового, інституційного та фінансово економічного механізмів аграрної політики в Україні через призму політики економічної та з урахуванням компонентів енергетичної політики держави. Визначено, що в Україні напрацьовано комплексний механізм формування та реалізації аграрної політики, що знаходить свій вияв у визначених та закріплених відповідними правовими актами напрямах та пріоритетах аграрної політики. Поряд із тим з’ясовано, що прийняті основоположні акти потребують суттєвих змін у напрямі підвищення рівня їх дієвості шляхом закріплення на рівні законодавства поряд із пріоритетами обсягів фінансування у формі певного відсотка від державного бюджету або ВВП країни, а також прозорих та спрощених механізмів розподілу коштів. Визначено, що інституційна структура реалізації державної аграрної політики хоча й наявна в кількісному вигляді, однак, на нашу думку, потребує вдосконалення як на центральному рівні – шляхом приведення її в підпорядкованість політиці економічній, так і на місцевому, тим більше що значну частину функцій підрозділів реалізації аграрної політики на регіональному рівні є дублююча МінАПП робота з опрацювання документів учасників державних аграрних програм. Додатковим аргументом такої консолідації є успішний досвід запровадження Програми 5–7–9, яка впроваджується без прив’язки до певної галузі економіки, однак відіграє домінантну роль у справі державної фінансово-кредитної підтримки аграрного підприємництва. Окремої уваги заслуговує реалізація можливостей розв’язання енергетичних проблем за рахунок наявних в аграрній галузі сировинних потужностей, що за належної державної політики дало б можливість зменшити імпортозалежність в енергоресурсах. Базуючись на підходах Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки у сфері стимулювання виробництва та використання біологічних видів палива, доречно використати цільовий адаптований досвід, як то встановлення конкретних вимог щодо використання біопалива на певному відсотковому рівні загального обсягу споживання дизельного палива, встановлення податкових пільг тощо.
25
Кошиков, Д. О. "ГАРАНТІЇ ПРАВ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 184–91. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.22.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що норми права регулюють майже всі сфери суспільного життя, в тому числі закріплюють основоположні права і свободи, що виникають у осіб у зв’язку з їх участю у різних видах правовідносин. В контексті викладеного сфера реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави не є виключенням, з огляду на те, що механізм забезпечення адміністративно- правових відносин, що функціонує в цій сфері, включає власні специфічні гарантії. Саме останні забезпечують стабільний розвиток адміністративно-правових відносин у сфері реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави, а тому їх встановлення є обов’язковим компонентом державної політики в зазначеній сфері. Зазначено, що правові гарантії набувають специфічних рис в залежності від виду правовідносин, учасниками яких є відповідні суб’єкти, а також від сфери, в якій такі правовідносини виникають. У зв’язку з чим виокремлено ознаки адміністративно-правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави. Під гарантіями прав учасників адміністративно-правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави запропоновано розуміти сукупність нормативно-закріплених положень, що забезпечують можливість уповноважених суб’єктів, які вступають у адміністративно- правові відносини в сфері забезпечення економічної безпеки держави, зокрема з приводу формування та реалізації державної політики, охороняти та захищати власні права та безперешкодно здійснювати професійну діяльність, отримувати належне матеріально-технічне забезпечення, приймати нормативні та управлінські рішення; здійснювати заходи організаційного характеру та звертатися за захистом свої прав до суду. Запропоновано класифікацію гарантій прав учасників адміністративно- правових відносин щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави за такими критеріями: - сферою дії: загальні, якими користуються всі без виключення учасни- ки вказаних правовідносин, і спеціальні, які характерні для окремих суб’єктів (прийняття обов’язкових до виконання рішень, незалежність при здійсненні власної професійної діяльності та прийняття рішень тощо); - в залежності від суб’єкта, якому належить така гарантія: гарантії прав вищих органів державної влади, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інституцій громадянського суспільства; - змістом (характером) юридичних гарантій: а) нормативні; б) організаційні; в) матеріально-технічні; г) правоохоронні.
26
Lutsenko, Yu V. "Правові засади формування та реалізації воєнної політики України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 130–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз нормативно-правових актів, які стосуються формування та реалізації воєнної політики України, а також вироблення пропозицій щодо вирішення проблем, що існують у сфері безпеки й оборони України, з урахуванням нинішньої геополітичної ситуації.Наукова новизна. Досліджено питання, які стосуються правового забезпечення державної безпеки України. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регламентують державну політику у сфері воєнної безпеки. Аргументовано позицію про те, що формування та реалізація воєнної політики України тісно пов’язані з суспільними правовідносинами та є важливим елементом правової системи при забезпеченні національних інтересів держави. Систему забезпечення національної безпеки України охарактеризовано як складний державно-правовий механізм, в якому всі суб’єкти правовідносин виконують завдання та здійснюють функції із захисту життєво важливих інтересів людини, громадянина, держави в межах повноважень, визначених національним законодавством.Висновки. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері воєнної політики України є широким та різновекторним, що, своєю чергою, потребує багато зусиль при розробці проектів та удосконаленні існуючих нормативно-правових актів України, які забезпечують належне функціонування сектору безпеки й оборони. За результатами проведеного аналізу вважаємо за необхідне висловити пропозиції щодо доцільності ухвалення змін та доповнень до Законів України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», «Про Збройні Сили України», Стратегії воєнної безпеки України та інших нормативно-правових актів. Прийняття змін та доповнень до нормативно-правових актів у сфері безпеки й оборони засвідчило б активізацію державної політики та дало б поштовх для подальшого реформування оборонної сфери.
27
Yeromina, O. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ". Theory and Practice of Public Administration 2, № 69 (26 травня 2020): 133–41. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз основних політико-правових засад здійснення державно-приватного партнерства у сфері культури в Україні. Досліджено механізм державно-приватного партнерства у процесі формування та реалізації культурної політики. Проаналізовано зарубіжний досвід залучення приватного сектору до вирішення проблем розвитку соціальної сфери. Виявлено сенс державно-приватного партнерства у сфері культури. Зазначено форми та етапи державно-приватного партнерства. Зауважено, що при формуванні та реалізації державно-приватного партнерства у сфері культури потрібно враховувати ії особливості. Наведено галузевий розподіл угод державно-приватного партнерства в Україні станом на 01.01.2020 р. Виявлено, що реалізація проєктів державно-приватного партнерства в соціальній сфері серед вітчизняних інвесторів не є популярною.
28
Федоренко, Тетяна. "МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ З ПИТАНЬ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ МЕДИЦИНИ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 285–301. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-285-302.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено проблеми теорії та практики функціонування Мі- ністерства охорони здоров’я України у механізмі взаємодії з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у сфері медицини у трансформаційний період. Проаналізовано функції та повноваження Мініс- терства охорони здоров’я України щодо залучення інститутів громадянсько- го суспільства та соціально активних громадян (громадськості) до удоскона- лення законодавства та управлінської практики у сфері охорони здоров’я та проведення медичної реформи в Україні у 2016–2019 рр.
Досліджено основні суб’єкти, які забезпечують дієвість партисипаторної демократії у сфері охорони здоров’я в Україні. Зокрема, висвітлено процеси організаційно-управлінських трансформацій підрозділів Міністерства охорони здоров’я України, які забезпечують залучення громадськості до проведення медичної реформи. Обґрунтовано висновок, що в подальшому можливим і бажаним було б створення у структурі МОЗ України відділу (експертної групи) щодо взаємодії з громадськістю у сфері формування та реалізації галузевої державної політики в складі існуючих директоратів. На- приклад, в Директораті стратегічного планування та євроінтеграції.
Узагальнено та систематизовано основні методи і форми взаємодії Мі- ністерства охорони здоров’я України у механізмі взаємодії з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у сфері медицини. Наголошено, що організаційно-управлінський механізм залучення громад- ськості до формування та реалізації державної політики у сфері охорони здо- ров’я в Україні буде неповним без диференціації інститутів громадянського суспільства в медичній сфері на лікарські організації (асоціації); пацієнтські організації; правозахисні організації, з чітким усвідомленням диференціа- ції інтересів кожної з названих груп громадських організацій, а також без розуміння, що повноцінними акторами цієї системи в Україні, прямо чи опосередковано, виступають політичні еліти і представники фінансово-про- мислових груп і бізнесу у сфері надання медичних послуг, фармакології та медичного страхування.
29
Smal B. "ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ПОСЛУГ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ". Economic forum 1, № 4 (24 листопада 2021): 62–69. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-4-9.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті визначено основні причини, які перешкоджають підвищенню якості продукції та послуг туристичних дестинацій в регіонах України: нерозвинута туристична інфраструктура, недосконале інституційне забезпечення, низька кваліфікація кадрів, низький рівень промоції та комунікації між суб’єктами туристичної діяльності.
Виокремлено зміст інституційної інфраструктури забезпечення якості продукції та послуг туристичних дестинацій. Структуровано елементи туристичної інфраструктури регіонів. Запропоновано застосовувати інструменти підвищення рівня якості продукції та послуг індустрії гостинності в регіоні, які ґрунтуються на методичних засадах поетапного аналізу досягнення визначених цілей, відповідно до наявної ситуації в регіоні та впливу відповідних факторів. Доведено, що стимулюючі важелі є надзвичайно актуальними в карантинний та посткарантинний період, оскільки індустрія туризму є найбільш чутливою до таких процесів. В основу процесу підвищення якості продукції та послуг покладено організаційно-економічні засади розвитку туристичних дестинацій та метод ієрархії визначення важелів для реалізації цілей та політики стимулювання якості продукції та послуг індустрії гостинності в регіоні
Для реалізації регіональних програм розвитку індустрії туризму та гостинності, а також під час формування стандартизованих продуктів та послуг туристичних дестинацій, запропоновано, на основі міжнародного досвіду та зважаючи на сучасні фактори впливу, такі як COVID-19, впроваджувати регіональні стандарти якості та гостинності. Регіональні стандарти якості продукції та послуг індустрії гостинності запропоновано формувати зважаючи на специфіку туристичної привабливості регіону та наявних туристичних дестинацій. Таке документальне врегулювання процесів якості продукції та послуг індустрії гостинності сприятиме створенню умов для збільшення доходів регіону через збільшення туристичних потоків, підвищить туристичну конкурентоспроможність регіонів, зменшить рівень безробіття та стимулюватиме соціально-економічний розвиток територій.
30
Лаврук, Олександр. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА АКТИВІЗАЦІЯ ЇЇ ФУНКЦІЙ У РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА". Public management 17, № 2 (27 лютого 2019): 124–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-124-135.
Повний текст джерелаАнотація:
Вказується на загострення соціально-економічних проблем у розвитку галузі тваринництва, які потребують активної регулюючої участі держави за рахунок формування і реалізації державної політики з метою за- безпечення стабільних економічних, правових, соціальних передумов його подальшого функціонування. Підкреслюється, що важливість цих актуаль- них і стратегічних питань має перебувати під прискіпливою увагою держави та її державної політики, якій належить постійно забезпечувати узгодження інтересів тваринницьких підприємств регіонів і держави. Зазначається, що подальша нестійка виробнича діяльність тваринництва призведе до такої критичної ситуації, коли держава не отримає необхідного обсягу найбільш важливих продуктів харчування власного виробництва, що вплине на стан продовольчої безпеки країни. Вказується, що на даний час потребують на- укового осмислення й обґрунтування питання організаційного, норматив- но-правового забезпечення впровадження сучасних інструментів державної політики у тваринництві. Розглядається роль та складові елементи функ- цій державної політики, які мають безпосередній вплив на збільшення гене- тичного потенціалу тварин та обсяги виробництва тваринницької продукції. Обґрунтовуються методи та механізм реалізації різних видів функцій державної політики під час виробництва якісної тваринницької продукції. Визначаються основні функції, які повинні підпорядковуватися виконанню місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядуван- ня, оскільки сприяють ефективному розвитку галузі тваринництва. Окрес- лено доцільність держави впроваджувати спеціальні соціальні програми для підтримки тваринництва і створення сприятливих умов для його ефектив- ного функціонування. Запропоновано структурні класифікаційні характе- ристики та основні складові активізації функціональної спрямованості дер- жавної політики на інноваційний розвиток тваринництв.
31
Карп"як, М. О. "Механізм секторальної бюджетної підтримки ЄС у сфері регіональної політики: досвід реалізації в Україні". Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України, Вип. 5 (133) (2018): 64–69.
Знайти повний текст джерела
32
Климчук, М. М., та С. А. Климчук. "РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯМ НА ЗАСАДАХ ДОСВІДУ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Actual problems of regional economy development 1, № 16 (25 листопада 2020): 122–33. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.122-133.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено теоретичні аспекти розробки та реалізації енергоефективної політики регіонів, виокремлено основні напрями її впровадження. Розглянуто основні інструменти стимулювання енергозбереження в країнах ЄС.
Проаналізовано діючі міжнародні проєкти розвитку регіональної енергоефективної політики та підтримки підприємств, що впроваджують заходи енергозбереження в країнах Європейського Союзу. Наведено елементи системи оцінювання результатів проєкту за критеріями: розвиток smart-технології, упровадження фінансових інструментів, міжрегіональна співпраця, стратегії інтелектуальної спеціалізації. З метою забезпечення фінансовими ресурсами проєктів енергозбереження та енергоефективності нами надані пропозиції щодо використання муніципальних облігацій та компенсаторної технології «Tax Increment Financing».
За результатами вивчення світових тенденцій управління енергозбереженням на рівні регіону, нами запропоновано механізм формування регіональної системи управління енергозбереженням, як певну сукупність принципів, цілей, завдань, функцій, суб’єктів, процесу з урахуванням наявних потреб й можливостей реалізації заходів енергозбереження.
В рамках упровадження механізму формування регіональної системи управління енергозбереженням надано характеристику цілям (економічні; соціальні; екологічні); завданням (організаційні; інституційні; інфраструктурні; інвестиційні; інноваційні; соціально-економічні; екологічні; інформаційні); принципам (раціонального використання ресурсів; наукового обґрунтування управління; державно-приватного партнерства; адаптації та мобільності); суб’єктам, функціям та інструментам управління.
33
Валевський, Олексій Леонідович. "КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 30–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-30-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються завдання у формуванні культурної політики, що актуальні для умов економічної та соціальної нестабільності українського суспільства. Зокрема, доводиться необхідність посилення нормативно-пра- вового забезпечення з метою створення системи державного протекціонізму розвитку української культури та мистецтва. Актуальним завданням є розроблення нової редакції Закону України “Про культуру”, в якій необхідно розробити правовий механізм реалізації культурної політики в умовах децентралізації управління. В оновленому базовому законі необхідно закріпити введення культурної субвенції з дер- жавного бюджету на підтримку закладів культури з метою гарантування культурних прав громадян. Доводиться необхідність оптимізації бюджетної підтримки культурної галузі з боку органів місцевого самоврядування через визначення нормативів частки бюджетів місцевих громад, що спрямовува- тимуться на підтримку культурної діяльності та утримання об’єктів куль- турної спадщини. Розглядається комплекс проблем пов’язаних з розвитком державно-при- ватного партнерства як механізму культурної політики. Доводиться необ- хідність створення нормативно-правової бази державно-приватного парт- нерства, зокрема меценатської діяльності, з метою залучення додаткових фінансових ресурсів для реалізації культурних проектів. Обґрунтовується, що розвиток культурних та креативних індустрій має стати одним із прі- оритетів культурної політики. З метою формування засад державної полі- тики в цій галузі на часі підготовка державної цільової програми розвитку культурних і креативних індустрій. Мета такої програми полягає у визнанні пріоритетності розвитку цієї галузі як одного із напрямів економічної та ін- новаційної політики, спрямованої на створення креативних товарів і послуг для внутрішнього та зовнішнього ринків.
34
Філоненко, Сергій. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНО- ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 265–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-265-274.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто переваги та недоліки сучасного етапу економічно- го розвитку виробничої сфери України. Постановка питання про необхід- ність розроблення і наявність можливостей здійснення активної промисло- вої політики пов’язана з наступними обставинами: в Україні склалися умови для вияву активності приватного капіталу, що володіє коштами і фінансо- вими ресурсами, цілком порівняними з ресурсами держави, і здатного на здійснення економічних перетворень у науково-промисловій сфері; приват- ний капітал починає усвідомлювати і формулювати свої власні інтереси і пріоритети, виявляти здатність до самоорганізації; у сформованій ситуації модернізація вітчизняної промисловості є необхідною умовою для забез- печення якісного економічного зростання, а її проведення неможливе без розроблення та здійснення цілеспрямованої політики, об’єднання для вирі- шення цього загальнонаціонального завдання зусиль держави і приватного капіталу значної економічної сили, що не поступається за своїм потенціалом державному сектору.
З’ясовано, що чітка структура державної промислової політики України на даний момент не визначена. Запропоновано інституційно-економічний механізм здійснення промислової політики в Україні, а також досліджено його складові.
Застосування запропонованого інституціонально-економічного механіз- му реалізації державної промислової політики дасть можливість підвищи- ти ефективність подолання зазначених проблем не тільки за рахунок чіткої структуризації цілей, завдань, інструментів і методів промислової політики, дослідження ефективності функціонування її окремих елементів на основі аналізу індикаторів результативності, а й шляхом збільшення взаємодії між суб’єктами та об’єктами промислової політики при посиленні впливу інсти- туціональних складових на розвиток промислового комплексу держави за- галом.
35
TKACHUK, V. I., L. V. TARASOVICH, and D. O. DAVYDOV. "DIVERSIFICATION AS A TOOL OF ECONOMIC GROWTH OF AGRICULTURAL ENTERPRISES: THEORETICAL-APPLIED ASPECT." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 42, no. 4 (December 23, 2019): 89–94. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2019.42.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено, що диверсифікація діяльності сільськогосподарського підприємства є дієвим маркетинговим інструментом забезпечення його економічного зростання, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності та економічної безпеки, посиленню довгострокової позиції на ринку, нівелюванню ризиків виробничо-господарської діяльності у стратегічній перспективі. Визначено місце мотиваційної складової у конфігурації переваг диверсифікації діяльності підприємства та моделюванні очікуваних ефектів. Доведено, що механізм диверсифікації є основою побудови взаємозв’язків між елементами локальної системи (структурних підрозділів у межах конкретного підприємства), необхідними для узгодження всіх параметрів її функціонування (прогнозування споживчого попиту, готовності до диверсифікації, оцінки диверсифікаційного потенціалу тощо). Аргументовано, що реалізацію стратегії диверсифікації за відсутності дієвого механізму її формування слід вважати економічно невиправданим і стратегічно непередбачуваним управлінським рішенням, що супроводжується фрагментарністю та неузгодженістю. Це підкріплюється нівелюванням системного підходу до розробки та імплементації загальної стратегії розвитку суб’єкта господарювання на сталій основі. Обґрунтовано, що оцінка потенціалу диверсифікації та прогнозування ефективності цього процесу є своєрідними індикаторами побудови моделі розвитку підприємства. При цьому, механізм диверсифікації передбачає наявність відповідних маркетингових інструментів як стратегічних орієнтацій підприємства, що використовуються в чітко визначеній послідовності у процесі реалізації політики диверсифікації та здійснюється розрахунок економічного ефекту. Для оцінки стратегічних можливостей розвитку і розробки пропозицій щодо формування стратегії диверсифікації діяльності здійснено поваріантний прогноз показника обсягу реалізації готової продукції (на прикладі ТОВ «Овочевий комбінат «Станишівка»). Охарактеризовано етапи здійснення та визначено найдоцільніші напрями диверсифікації діяльності підприємства.
36
Третяк, Вікторія, та Вейдун Сюй. "ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СПІВПРАЦІ МІЖ КЛЮЧОВИМИ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ НА ЗАСАДАХ ДЕРЖАВНО - ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 103. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.103.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 332.14:334.021; JEL Classification: Q 01, R 11
Мета: виявлення основних тенденцій та умов розвитку сільських територій, включаючи питання налагодження ефективної співпраці між ключовими стейкхолдерами, а саме органами державної влади, органами місцевого самоврядування, сільськогосподарськими товаровиробниками та жителями села на засадах державно-приватного партнерства. Методика дослідження: метод порівняльного аналізу використано для визначення відмінностей у підходах науковців до трактування поняття «сільська територія», методи узагальнення та систематизації використано для визначення місця державно-приватного партнерства у формуванні ефективної співпраці стейкхолдерів, графічний метод – для відображення механізму взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій. Результати дослідження: узагальнено основні підходи науковців до трактування поняття «сільська територія». Визначено, що Міністерству аграрної політики та продовольства належить ключова роль у розвитку сільських територій. На підставі аналізу ключових показників другого етапу децентралізації сільських територій (2015–2020 р.р.), авторами обґрунтовано, що державно-приватне партнерство є одним з ключових механізмів реалізації політики модернізації економіки України, вирішення важливих соціально-економічних проблем. Сформовано механізм взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій, який буде сприяти впроваджуванню інноваційних проєктів задля розвитку сільських територій. Наукова новизна полягає в тому, що авторами запропоновано впровадження механізму взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій на засадах державно-приватного партнерства, який у перспективі забезпечить впровадження інноваційних проектів розвитку та оптимальну взаємодію стейкхолдерів у сучасних умовах соціально-економічної нестабільності та глобальних викликів. Практична значущість полягає в тому, що запропонований механізм взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій може використовуватися органами місцевого самоврядування (зокрема, територіальними громадами) для організації взаємодії стейкхолдерів територій та узгодження їх інтересів у конфліктних ситуаціях. Крім того, цей механізм можуть використовувати у своїй діяльності безпосередньо стейкхолдери сільських територій, а також державні керівні установи, дослідницькі організації та інші зацікавлені особи.
37
Кропивко, В. В. "ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ: ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМІСТИКА ТА ПРОПАГАНДА". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (26 березня 2022): 97–101. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1047.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено політичну рекламістику та пропаганду як технології впливу на громадську думку. Акцентовано увагу на тому, що громадська думка впливає на визнання легітимності влади, визначає результати електоральних кампаній і напрямки реалізації публічної політики. Відзначено особливості формування громадської думки у перехідному суспільстві, роль комунікативних технологій під час електоральних змагань та у процесі вироблення та реалізації публічної політики. У вітчизняному політичному контексті вони зумовлені станом «гібридної», або «дифузної» війни, а також переходом від панівної ролі традиційних мас-медіа (телебачення, радіо, преса, кіноіндустрія та книговидання) до інтернет-комунікацій. Особливо активно розвиваються комунікативні технології у соціальних мережах. Наведено визначення політичної реклами як комунікативної технології впливу на громадську думку. Визначено, що пропаганда спирається на індоктринацію як специфічний механізм тотального впливу на громадську думку через освіту. Обґрунтовано медіатизацію політики як важливий чинник формування громадської думки за допомогою комунікативних технологій. Роль політичної рекламістики та пропаганди у процесі формування громадської думки прявляється у: 1) персоніфікації соціальних та економічних проблем; 2) акцентуванні уваги громадськості на лініях суспільного поділу (проблемах мови, культури, історичної спадщини); 3) спрощенні соціальних, політичних, економічних і культурних проблем, які використовуються для реклами одних політиків та антиреклами інших. Акцентовано увагу на тому, що політична реклама та пропаганда належать до комунікативних технологій формування громадської думки, але реклама – маркетингова технологія, а пропаганда – не маркетингова. Визначено фактори впливу на громадську думку: 1) рівень довіри до джерела повідомлення; 2) відповідність повідомлення порядку денному суспільства; 3) правильно визначену цільову аудиторію. Досліджено спільні риси політичної рекламістики та пропаганди, з’ясовано їх відмінності.
38
Aliyev, Abbas. "Outsourcing as a Mechanism for Implementing the State Service Policy." Politicus 1 (2019): 19–24. http://dx.doi.org/10.24195/2414-9616-2019-1-19-24.
Повний текст джерела
39
Aleshugina, Natalia Олександрівна, та Olena Олександрівна Zelenska. "ВПЛИВ МОДИ НА СПОЖИВЧУ ПОВЕДІНКУ ПРИ ВИБОРІ ТУРИСТИЧНОЇ ДЕСТИНАЦІЇ: УРОКИ ІСТОРІЇ". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, № 2(18) (2019): 199–203. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2-2(18)-199-203.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Володіння інформацією про особливості споживчої поведінки є необхідною запорукою успіху діяльності на ринку туристичних послуг. Постановка проблеми. В практиці туристичного бізнесу частою є проблема, коли з двох аналогічних за своїми характеристиками туристичних пропозицій одна користується успіхом у споживачів, а інша – ні. Очевидно, необхідно враховувати певні соціально-психологічні фактори, які впливають на поведінку споживачів, зокрема, модні тенденції. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема взаємодії моди та туризму є складною і комплексною. Вона носить міждисциплінарний характер. Тому, незважаючи на заклики дослідників до її вивчення [1], досліджень з даної тематики не так багато. Найбільш вагомими можна назвати праці А. Алєксандрової [1] та М. Отнюкової [2]. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Нас приваблюють проблеми практичного застосування знань про споживчу поведінку, яка формується під впливом модних віянь. Постановка завдання. Як взаємодіють мода і туризм, чи можна масовий інтерес до певних видів туризму та дестинацій називати модою, яким чином можна впливати на формування модних тенденцій для збільшення продажів власного продукту. Виклад основного матеріалу. У статті обґрунтовано відмінність проявів моди у туризмі та інших сферах людської діяльності. Розглянуто властивості моди стосовно сфери туризму. Проілюстровано, що на модний вибір брак певних ресурсів на території призначення може не впливати. Адаптовано стосовно туризму механізм здійснення модного вибору. Висновки. Знання особливостей механізму прийняття рішення споживачем під час модного вибору може допомагати впливати на його поведінку під час просування та реалізації турів. Прагнучи впровадити нові тренди на ринок туристичних послуг, необхідно оцінити готовність соціуму сприймати нововведення у пропозиції
40
Kiianka, Iryna. "ІДЕЇ КОНСЕНСУСУ Й КОМПРОМІСУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ: ПРИКЛАД ДЛЯ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (5) (29 травня 2019): 23–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-23-33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано ідеологічну платформу європейської політики, в основу якої покладено такі цінності, як консенсус, компроміс, толерантність. Ураховуючи позитивний європейський досвід публічного управління, беремо до уваги базові цінності для української політики. Розглянуто особливості реалізації європейських цінностей у контексті демократизації українського суспільства. Європейські цінності проаналізовано як систему нових можливостей для сталого розвитку українського суспільства. Ураховано освітні зміни (прозорість та публічність влади, розвиток громадських ЗМІ й ін.). Розглянуто сутність політичних вимог щодо встановлення консенсусу для легітимації транзитивних політичних режимів. З’ясовано результативність політичного консенсусу в умовах масштабних політичних криз. Визначено значення етапів досягнення політичного консенсусу для нових демократій, до яких належить і сучасна Україна. Установлено зміст політичного консенсусу та його предмет, діяльність суб’єктів та об’єктів політичного консенсусу, які вступають між собою у взаємодію. Охарактеризовано також рівень загальної політико-правової культури консенсусних відносин, яка складається в кожному трансформаційному суспільстві. Виявлено особливості співвідношення політико-інституційного забезпечення політичного компромісу й політичного консенсусу, оскільки консенсус передбачає погодження всіх і вироблення спільної позиції. А тут про спільність говорити зарано, тому що сам механізм опрацювання цих рішень передбачає відмову від конфліктних питань.
41
Перепьолкіна, О. О. "ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ЗАСОБАМИ МАКРОПРУДЕНЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 57–63. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-09.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто важливість забезпечення стійкості фінансових систем в умовах невизна-ченості, що спричинена світовою пандемією. Встановлено пріоритетність цілей цінової та фінансової стабільності у функціонуванні НБУ. Економічний зміст фінансової стабільності визначено як стан фінансової системи, за якого вона здатна належним чином виконувати основні функції, такі як фінансове посередництво та здійснення платежів, а також протистояти кризовим явищам. Охарактеризовано зміст макропруден-ційної політики НБУ, принципи її реалізації та інструменти макропруденційного регулювання, що використо-вуються для забезпечення стабільності фінансової системи. Акцентовано увагу на необхідності забезпечення контролю розрахунків, розкрито механізм та об’єкти оверсайта платіжних систем. Розглянуто спектр по-казників, що визначають фінансову стійкість, досліджено їх рівень в умовах застосування карантинних об-межень. Проаналізовано ефективність забезпечення фінансової стабільності Національним банком; встанов-лено, що її високу результативність досягнуто завдяки деактивації буферів капіталу, рекомендацій банкам утриматися від виплати дивідендів, створенню сприятливих регуляторних умов для реструктуризації кре-дитів, наданню банкам ліквідності у необхідних обсягах через стандартні інструменти рефінансування НБУ. Розкрито загрози фінансового сектору на підставі результатів стрес-тестування НБУ, досліджено ризики функціонування банківської системи (кредитний ризик, ризик достатності капіталу, ризик ліквідності, юри-дичний ризик, валютний та ризик прибутковості). Виокремлено рекомендації щодо підвищення ефективності забезпечення фінансової стабільності для органів державної влади та банківських установ; наголошено на перспективних напрямах досліджень, серед яких підвищення рівня збалансованості грошової маси, вдоскона-лення параметрів функціонування фінансово-кредитного сектору, детінізація грошово-кредитного сектору та протидія викликам глобалізації у грошово-кредитній сфері.
42
Лебідь, Ольга, та Надія Лебєдєва. "ДОСЛІДЖЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРОТЕКЦІОНІСТСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО АМАТОРСЬКОГО КІНОМИСТЕЦТВА". Public management 16, № 1 (30 січня 2019): 84–94. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-84-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Досвід, що давно існує та використовується світовими підпри- ємствами, поступово впроваджується в інших галузях життя суспільства. З такої точки зору актуальності набуває застосовування механізмів держав- ного управління в контексті протекціоністської політики держави щодо аматорського кіномистецтва. Формуванню інноваційних механізмів управ- ління в Україні присвячено багато досліджень провідних українських нау- ковців: В. Баштаник, Н. Дармограй, І. Чаплай, І. Чухно та ін. Потребами су- часного розвитку нашої держави, спираючись на наукові праці з державного управління українських науковців В. П. Рубцова та Н. І. Перинської можемо виокремити соціальний механізм формування та реалізації протекціоніст- ської політики державного управління аматорським кіномистецтвом, що може бути зображено як низка взаємопов’язаних явищ, що опосередковані державою як суб’єктом управління: духовні потреби суспільства патріотич- ного спрямування — інтереси суспільства стосовно духовних потреб — цілі, тобто наявність компетентних фахівців з державного управління на всіх рів- нях культурної галузі — рішення щодо покращення кінопослуг — результа- том чого є якісна і конкурентоспроможна мистецька галузь України.
Напрямом протекціоністської політики держави щодо аматорського кі- номистецтва стає соціальна форма, що являє собою адекватність самороз- витку та самореалізації національних інтересів. Разом з нею маємо функ- ціональну форму, тобто протекціоністська політика щодо аматорського кіномистецтва стає арсеналом інструментів повного невтручання держави у творчий процес. Формування механізмів протекціоністської політики щодо аматорського кіномистецтва є важливим процесом реформування держав- ного управління в Україні.
Спираючись на наукові праці сучасних українських науковців, розгля- нуто перспективи розвитку й удосконалення механізмів протекціоністської політики державного управління аматорським кіномистецтвом і вдоскона- лення механізмів державного управління, що відрізняються від існуючих наявністю вдосконаленого організаційно-правового механізму та маркетин- гового механізмів державного управління.
43
Vorotin, V. Ye, та V. M. Prodanyk. "Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні питання державної регуляторної політики та державно-приватного партнерства в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління підприємництвом в Україні. Розкриті шляхи та механізми публічного-приватного партнерства, зокрема досліджено відмінності між державним і публічними партнерством в Україні.
Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати зміст державно-приватного партнерства в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з механізмами державного управління в країні, а також дослідити новітні тенденції формування такого партнерства в національній господарській практиці.
Наукова новизна. За сучасних умов господарювання пріоритетним напрямом змін в управлінні національним господарським комплексом, особливо в умовах його критичного стану, виходять на перші позиції публічний сектор і публічно-приватне партнерство, це поступово модифікує відносини, які закладалися регуляторною політикою в Україні. Оптимізація таких відносин може досягатися шляхом реалізації різних форм публічно-приватного партнерства. Сучасний феномен публічно-приватного партнерства доцільно пояснювати з огляду на необхідність створення суспільних благ за умов обмеження ресурсів, а механізм публічно-приватного партнерства – як такий, що може використовуватися у державному управлінні та регулюванні.
У роботі визначено, що державна регуляторна політика, як і публічно-приватне партнерство, спрямовані на недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. У сучасних умовах процесу розвитку ринкових відносин саме в рамках публічно-приватного партнерства і сформувалася достатньо інноваційна модель публічного управління та регулювання. Однак без реальної та своєчасної допомоги держави, без її партнерства із сучасним бізнесом майже неможливо побудувати ринок інновацій і перейти до ефективної моделі господарювання.
Висновки. Для України використання механізму публічно-приватного партнерства може гарантувати соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління системою господарювання. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, достатньо низькою якістю публічних послуг тощо. За таких умов необхідність проведення реформування та модернізації в означених сферах стає очевидним.
44
Liba, N. S. "ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC MECHANISM OF FORMATION AND REALIZATION OF REGIONAL INDUSTRIAL POLICY." International scientific journal «Education and Science», no. 24(1) (2018): 265–74. http://dx.doi.org/10.31339/2617-0833-2018-24(1)-265-274.
Повний текст джерела
45
Яковлєв, О. "Безпечні і здорові умови праці – важливий складник гідної праці". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 76–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2032.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто безпечні і здорові умови праці як один із ключових складників гідної праці, на підставі чого зазначено, що одним із пріоритетних напрямів реалізації державної політики щодо забезпечення практичної реалізації людського потенціалу нації є створення належних, безпечних і здорових умов праці.
Аналіз поглядів науковців із досліджуваної проблематики свідчить, що вони одностайні в тому, що гідна праця для індивіда обов'язково має характеризуватися безпечними і здоровими умовами праці для його життя і здоров'я.
Зроблено висновок, що забезпечення права на безпечні та здорові умови праці є основним складником концепції гідної праці, без якого неможливо реалізувати конституційне право людини на працю, забезпечити чіткий і прозорий механізм у справі її охорони тощо. Нині концепція гідної праці стає одним із головних напрямів діяльності у сфері праці й соціальної політики не лише для Міжнародної організації праці та Організації Об'єднаних Націй, а й для окремих країн. Нині Україна створює всі передумови, щоб гідна праця сприяла її економічному зростанню та підвищенню захисту прав працівників.
Акцентовано увагу на тому, що найвищим завданням сучасного трудового законодавства має бути забезпечення всім громадянам України, які перебувають у трудових відносинах, захисту права на безпечні і здорові умови праці. Охорона здоров'я має бути пріоритетною в діяльності держави, оскільки вона відповідальна перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я й збереження генофонду народу України. Для створення сучасного й ефективного трудового законодавства й удосконалення права на належні, безпечні і здорові умови праці Україна має взяти до уваги міжнародний досвід, спираючись на міжнародно-правові акти й нормотворчу практику МОП, що є своєрідними стандартами, на які треба рівнятись.
46
Sveleba, N. A., та O. V. Major. "Податкові важелі впливу на формування організаційно-економічного механізму розвитку підприємств сфер послуг". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 112–15. http://dx.doi.org/10.15421/40280421.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто організаційно-економічний механізм розвитку підприємств сфери послуг, виділено його складники. Виявлено основні підходи щодо організації оподаткування підприємств сфери послуг у контексті стимулювання їх розвитку, які потребують поглибленого вивчення та наукового обґрунтування чинних методик сплати податків у підприємницькій діяльності. Визначено основні завдання формування та реалізації організаційно-економічного механізму розвитку підприємств сфери послуг, серед яких: забезпечення якості надаваних послуг, поповнення бюджетів державного та місцевого рівнів, залучення зовнішніх інвестицій, підвищення попиту на послуги, збільшення зайнятості населення, та підвищення якості внутрішньої інфраструктури. Визначено, що складність оподаткування підприємництва в Україні організаційного характеру криється в необхідності витрачання значного часу на здійснення обліку, нарахування та сплату податків, проходження перевірок, здачу звітів. Запропоновано суб'єктам господарювання використання податкових важелів впливу на організаційно-економічний механізм підприємства. Серед таких важелів варто виокремити податкові інструменти, які передбачають оптимізацію кількості податків для підприємств сфери послуг, надання податкового кредиту, податкових пільг під конкретні проекти, які спрямовані на вирішення регіональних і соціальних проблем, розвитку соціального підприємництва, інвестування у діяльність, вибір альтернативних форм оподаткування (спрощеної), використання податкового менеджменту як засобу оптимізації податкових платежів (оптимізацію договірних відносин, застосування обґрунтованих і ефективних методик розподілу непрямих витрат, що дають змогу зменшити податкові платежі; розроблення системи контролю за наднормативними витратами, що не враховуються для оподаткування; податковий операційний моніторинг господарювання, діагностика витратної політики підприємства, податковий експрес-аналіз інноваційно-інвестиційних проектів).
47
Корчагіна, А. М. "МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РЕЛІГІЙНОЮ БЕЗПЕКОЮ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (12 квітня 2022): 87–94. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено результати дослідження основ державного управління релігійною безпекою як складової національної безпеки України. Розкрито понятійно-термінологічний апарат дослідження, зокрема поняття «релігійна безпека», визначено чинники забезпечення релігійної безпеки, зокрема внутрішньорелігійна та зовнішньорелігійна стабільності, наявність комплексної стратегії суспільно-політичного й духовного розвитку держави. В ході проведеного дослідження автор звертає увагу на відсутність єдиного підходу в правовій та управлінській доктрині до розуміння дефініції та змістовного наповнення національної безпеки загалом та релігійної безпеки як її складової зокрема. Автором надано дефініцію відносин у сфері релігійної безпеки та окреслено їх особливості в контексті державного управління. Окрема увага приділена характеристиці складових здійснення державою політики в сфері релігійної безпеки. Проаналізовано інституційне забезпечення, зокрема систему державних органів, діяльність яких направлена на встановлення, забезпечення та реалізацію релігійної безпеки; охарактеризовано правові основи державного регулювання релігійної безпеки України як елементу механізму державного управління національною безпекою країни та визначено недоліки правового регулювання зазначеної сфери. Проведене дослідження змісту нормативно-правових актів, які регламентують релігійну безпеку свідчать про їх декларативний характер, «безадресність», та в більшості випадків в них відсутній чіткий механізм реалізації та контролю за виконанням приписів, що вони містять. Також автором визначено роль та значення наукової та інформаційної складової даного механізму як важливих компонент, спрямованих на інформування населення про реальні та потенційні загрози та прояви їх деструктивного впливу як індивідуального характеру, так і на загальнодержавному та міжнародному рівнях. На основі проведеного дослідження зроблено висновки щодо розуміння сутності механізму державного релігійною безпекою України як складової національної безпеки в Україні та перспектив подальших досліджень.
48
Щербак, Наталія. "МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ З ПИТАНЬ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ ТА ЇХ УПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ (В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ)". Litopys Volyni, № 22 (16 березня 2021): 116–26. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено актуальні питання формування та розвитку міжнародних стандартів з питань гендерної рівності. Аргументовано, що особливого значення ці питання набувають в умовах реформування дер- жавного управління в Україні. Одночасно доведено, що питання рівноправності жінок і чоловіків гарантовано низкою міжнародних норма- тивно-правових документів. Важливим завданням є забезпечення інтеграції гендерного підходу до всіх напрямів міжнародної політики. Всебічно проаналізовано діяльність основних міжнародних організацій (ООН, Рада Європи, Європейський Союз тощо) з питань забезпечення гендерної рівності. Наголошено, що питання розвитку міжнародних стандартів з питань ґендерної рівності є досить складним та комплексним поняттям, воно включає різні галузі, а саме: соціальну, гуманітарну, безпекову, культурну та інші. Підкреслено, що гендерна рівність – це рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах суспільного життя. У зв’язку з цим всебічно проаналізовано державний механізм забезпечення гендерної рівності як впорядкованої системи міжнародних, національних, регіональних і місцевих організаційних структур державного і громадсь- кого характеру, діяльність яких спрямована на утвердження принципів ґендерної рівності в різних сферах суспільного життя та гарантування здійснення вироблених ними гендерних стратегій і відповідної до них державної гендерної політики. На основі проведеного дослідження вироблено практичні рекомендації щодо практичного впроваджен- ня міжнародних стандартів із питань гендерної рівності в національне законодавство, зокрема в контексті здійснення широкомасштабної реформи державного управління в Україні.
49
Kucher, G. Ya. "Модель максимізації доданої вартості енергосервісних компаній". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 5 (3 листопада 2020): 71–75. http://dx.doi.org/10.36930/40300512.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано необхідність розвитку механізму енергосервісу в Україні як напряму енергоефективності. Енергосервісну діяльність розглянуто як засіб реалізації політики енергозбереження для підвищення економічної безпеки України. Доведено, що енергосервіс є найефективнішим механізмом для здійснення швидкої модернізації енергетичної системи. Проаналізовано принципи і схему роботи енергосервісних компаній та особливості їх функціонування на ринку енергосервісних послуг. Розглянуто питання забезпечення фінансування енергоефективних заходів енергосервісними компаніями. Енергосервісна компанія повністю приймає на себе всі фінансові ризики і є відповідальною за реалізацію проєкту з підвищення енергоефективності. Проаналізовано основні методи реалізації енергосервісних контрактів, які використовуються у світовій практиці, визначено їх переваги і недоліки. Розглянуто основні моделі доданої вартості підприємств (ЕVA) у контексті їх застосування у вартісно-орієнтованому управлінні на мікрорівні сучасної економіки і розкрито їх економічний зміст. Вони спрямовані на визначення величини приросту вартості підприємств. Наведено розрахунок показника ефективності енергосервісного договору як суми дисконтованих грошових потоків та охарактеризовано механізм здійснення оплати за цим договором енергосервісній компанії. Обґрунтовано економічний зміст показника доданої вартості. Визначено основні підходи до оцінки доданої вартості компаній. Розглянуто моделі доданої вартості (модель ринкової доданої вартості та модель рентабельності інвестицій), які можуть використовуватися для розрахунку показників ефективності діяльності енергосервісних компаній. Наведено основні підходи до побудови та обґрунтована модель доданої вартості та її максимізації для енергосервісних компаній. Розкрито значення цієї моделі для досягнення економічного ефекту компанії і підвищення енергоефективності всієї економіки.
50
Воробйова, Оксана. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ У США КРІЗЬ ПРИЗМУ АКРЕДИТАЦІЇ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 28–41. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-28-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою даної статті є аналіз державного управління вищою освітою у США через призму процесу акредитації. Розвиток сучасного суспільства спонукає до того, що галузь вищої освіти є пріоритетною у національній стратегії розвитку, адже її діяльність спрямована на підготовку спеціалістів нового формату, тому питання управління вищою освітою залишається актуальним, а процес акредитації є підтвердження якості підготовки в університеті та гармонізації національних освітніх систем. Основою реалізації дослідницької мети є використання таких методів, як аналіз (проаналізовано основні засади процесу акредитації у США), синтез (визначено практико-прикладні аспекти реалізації системи державного управління у галузі вищої освіти щодо забезпечення якості), узагальнення (визначено особливості державного управління у США вищою освітою у контексті акредитації) тощо. Визначено, що роль Міністерства освіти США (US Department of Education) щодо процесу акредитації університетів полягає у здійсненні нагляду за виданими федеральними органами акредитаційними документами, несе відповідальність за акредитаційні агенції, є гарантом додержання стандартів з акредитації, періодичне оприлюднення списку національних агенцій з акредитації. Констатовано основні акредитаційні заходи: стандарти; самостійне вивчення; оцінка на місці; рішення та оприлюднення; моніторинг; переоцінка. Ідентифіковано основні підходи щодо покращення політики акредитації, а саме: підвищення відповідності як стандарту; відновлення регуляторної координації; підвищення академічної та кар’єрної мобільності; забезпечення інноваційної освітньої практики; захист інституційної автономії; оцінювання за загальними показниками; оптимізація процесів визнання акредитатора; заохочення акредитаторів до підтримки інноваційних практик. На основі аналізу досвіду США щодо державного управління вищою освітою у контексті акредитації можна сформулювати такі пропозиції щодо вдосконалення цієї діяльності в Україні: при розробленні та оцінюванні освітніх програм акредитація має здійснюватися незалежними агенціями з акредитації, що на державному рівні затверджуються найвищим органом виконавчої влади у цій сфері; органи державного управління мають зосередити свою увагу на розробленні державної політики у сфері вищої освіти, перманентному контролі щодо її реалізації, контроль за акредитаційним агенціями; використовуючи досвід США, слід удосконалити механізм, порядок та процедуру проведення акредитації освітніх програм. Серед перспективних напрямів дослідження проблеми державного управління вищою освітою в США слід вказати управління у сфері електронного навчання та розвитку віртуальних освітніх ресурсів.