Добірка наукової літератури з теми "Механізм реалізації прав людини"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Механізм реалізації прав людини".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Механізм реалізації прав людини"
1
Кононець, В. П. "ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ АДМІНІСТРАТИВНО – ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 166–75. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.20.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що з боку держави вимагаються лише дії щодо гарантування прав та відтворення порушеного права. Зазначений механізм включає елементи, які сприяють створенню умов для здійснення свобод, охорону і захист їх від правопорушень, участь у відтворенні порушеного права людини. Аналіз джерельної основи державного управління у сфері виконання судових рішень судами та іншими установами показує, що, як правило, в контексті правоохоронних процедур представники права та практики здебільшого розглядають усі аспекти державного управління. У той же час не було проведено всебічного аналізу виконання рішень як явища державного управління та аналізу форм і методів державного управління, а отже, удосконалень у сфері державного управління в галузі правозастосування примусового виконання судових рішень. Акцентується увага, що в сучасній науковій юридичній літературі відсутній єдиний підхід до розуміння адміністративно-правового механізму забезпечення примусового виконання судових рішень, його складових еле- ментів та предмету. Оскільки найчастіше, в теорії адміністративного права, до елементів структури адміністративно-правового механізму ре- гулювання суспільних відносин зараховують норми права, що регулюють- ся управлінські суспільні відносини, адміністративно-правові відносини, а також правозастосовна практика у зазначеній сфері. Зауважимо, що у теорії права розрізняють механізм правового регулювання, механізм реалізації прав і свобод та механізм забезпечення реалізації прав і свобод людини. Крім механізму реалізації конституційних суб’єктивних прав і свобод, має значення механізм забезпечення реалізації цих прав. Такий механізм є складовою механізму реалізації суб’єктивних прав та свобод людини. Акцентуємо увагу, що механізм забезпечення виконання судових рішень, є невід’ємною складовою реалізації конституційних прав громадян, коли є необхідність втручання держави та органів влади у процес реалізації прав громадян на справедливий суд та гарантії судочинства на виконання судового рішення.
2
Олегович, Харитонов Євген, та Харитонова Олена Іванівна. "ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇ". Часопис цивілістики, № 42 (6 жовтня 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i42.428.
Повний текст джерелаАнотація:
Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена ІванівнаПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇСтаття присвячена дослідженню впливу концепту приватного права на концепції оновлення цивільного зако-нодавства України, визначенню шляхів його реалізації в процесі рекодифікації та впровадження її результатів уюридичний побут.У статті аналізуються категорії «концепт приватного права», «правова ідея», «правова реальність», «механізмправового регулювання відносин» і його елементи у сфері приватного права. Концепт «приватне право» розумі-ється як раціональне й емоційне сприйняття людиною права як частини світу, у якому існує ця людина, відчува-ючи себе частиною цього світу. При цьому основою розуміння сутності приватного права є характеристика йогояк феномена цивілізації, яким визначається статус людини як приватної особи.На підґрунті розуміння концепту приватного прав як ідеї права розглядаються питання реалізації цієї ідеї тапроводиться розмежування понять «механізм правового регулювання» й «механізм реалізації концепту приват-ного права». При цьому «механізм правового регулювання» визначається як система правових засобів (юридич-них норм, правовідносин, актів тощо), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини суспіль-ства. Зроблено висновок, що механізм реалізації концепту приватного права включає такі елементи: 1) джерела(природне право як підґрунтя, засади), 2) нормативну основу, 3) правовідносини (включаючи юридичні факти),4) акти реалізації прав та обов’язків (акти застосування), акти тлумачення норм права.Доводиться, що для забезпечення впровадження концепту приватного права в буття суспільства державамає здійснювати в межах правового поля комплекс заходів. Таким чином відбувається «об’єктивізація» концептуприватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій,правовідносин.Обґрунтовується висновок, що в процесі оновлення цивільного законодавства (рекодифікації) мають бути вра-ховані такі положення: приватне право має основою не нормативістську концепцію, а природне, соціально-при-родне підґрунтя. Це означає, що норми цивільного законодавства методологічною основою мають природнеправо, положення якого необхідно більш повно й чітко відобразити в переліку засад цивільного законодавства.Має бути врахованим також існування колізії інтересів (приватних одне з одним і приватних із публічними) танеобхідність їх залагодження в процесі оновлення цивільного законодавства. Крім того, доводиться, що важли-вим є впровадження концепту приватного права не лише в процесі оновлення цивільного законодавства, а й упрактику його застосування, що, у свою чергу, потребує вдосконалення механізму цивільного судочинства.
3
Ганчук, О. М. "Інституціоналізація прав людини як основа правопорядку". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).506.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено інституціоналізацію прав людини як процес формалізації соціальних відносин із залученням міжнародних інституцій і громадських організацій, основною метою якого є створення таких юридичних інститутів і норм, які виступатимуть інструментом обмеження державної влади, гарантом безумовної реалізації та захисту прав, свобод та інтересів людини. Наголошено, що у своєму арсеналі державна влада має нормативні й інституційні засоби для врегулювання різних видів соціального конфлікту. Державна влада повинна втілювати такий концепт: не людина існує для держави, а держава існує для людини. Людське буття та вільна воля людини – це онтологічна цінність для влади в демократичній державі, а сутність людини у владі – центр побудови механізму державотворення.Інституційний механізм забезпечення прав і свобод громадян уособлює комплекс співзалежних елементів, які надають належні юридичні й фактичні можливості для повноцінного здійснення кожним своїх прав і свобод. Акцентуючи увагу на тому, що інституційний механізм забезпечення прав людини оберігає кожного індивіда від свавілля з боку інших суб’єктів, у тому числі й самої держави, автором виокремлено такі атрибутивні ознаки інституціоналізації прав людини:
1) інституціоналізація прав людини – це елемент соціалізації індивіда, що виводить на рівень суспільної свідомості сприйняття прав людини як певних можливостей, необхідних для задоволення її потреб;
2) інституціоналізація прав людини сприяє стабільному суспільному розвитку, виступає гарантом безумовної реалізації соціальних, економічних, політичних, культурних та інших прав, свобод, інтересів людини;
3) інституціоналізація прав людини – це процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відносин і неорганізованої діяльності до формування організаційно структурованих інституцій реалізації та захисту прав людини;
4) інституціоналізація прав людини – це інструмент обмеження влади держави, спосіб удосконалення законів у напрямі їхньої гуманізації;
5) інституціоналізація прав людини – це можливість активної громадської участі в житті суспільства й держави.
4
Ostapenko, Yu. "СТАДІЇ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 210–16. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.26.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена формулюванню актуальної наукової думки про комплекс стадій правового механізму реалізації трудових прав працівників в Україні. Автором з’ясовується загальна правова сутність поняття «стадії», що є відносно замкнутою часовою ділянкою правової форми та відповідних унормованих моментів логічного переходу від здійснення однієї дії (комплексу дій) до здійснення іншої дії, а також чергування варіативності результатів здійснення таких дій. На основі цього та загальної сутності правового механізму реалізації трудових прав працівників в Україні обґрунтовується, що до стадій досліджуваного правового механізму слід віднести групи дій, спрямовані на: реалізацію трудових прав працівником; виконання кореспондуючого обов’язку роботодавцем (іншим зобов’язаним суб’єктом) чи застосування працівником засобів захисту та охорони трудових прав, якщо роботодавцем не виконуються кореспондуючі обов’язки; отримання працівником очікуваного та бажаного блага у результаті реалізації трудового права. Зроблено висновок, що складність механізму реалізації трудових прав працівників виявляється щонайперше в тому, що він є: 1) похідною конструкцією феномену реалізації трудових прав, який обумовлює «перенесення» до сукупної проблематики цього механізму практично усіх невирішених теоретичних та виникаючих в фактичній дійсності практичних питань реалізації прав людини в Україні загалом та трудових прав, зокрема; 2) похідною конструкцією категорії «правовий механізм», що залишається по сьогоднішній день юридичною категорією з приводу розуміння сутності якого відсутні узгоджені підходи серед українських правників; 3) власне складною системою, процесом, який складається з трьох основних (вчинення дій, спрямованих на реалізацію трудових прав; виконання кореспондуючого обов’язку щодо реалізованого права; отримання працівником належного блага – результату здійснення трудового права) та однієї факультативної (застосування засобів захисту та охорони трудових прав найманих працівників, у разі відмови щодо виконання кореспондуючого обов’язку чи не отримання належного блага) стадій.
5
Юзько, Т., та В. Слугоцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ЖИТТЯ ПРАЦІВНИКА У СФЕРІ ПРАЦІ". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 51–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2302.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що життя є не просто існуванням, а постійним розвитком людини в процесі праці, як особистості, члена суспільства. Саме тому механізм його захисту повинен бути завжди функціонуючим, діяти в процесі, а не тільки під час або після порушення цих прав. Відповідно, захист права на життя працівника в сфері праці включає в себе систему засобів, способів не тільки усунення та припинення, а й запобігання різного роду факторам, що можуть негативно вплинути на життя і здоров’я працівника в процесі трудової діяльності. Обґрунтовується, що на основі теоретичних та галузевих напрацювань визначено елементний склад (структуру) механізму реалізації захисту права на життя працівників у сфері праці. Підкреслюється, що у контексті із способами та засобами захисту форма виступає об’єктивно об’єднуючим фактором. Застосування того чи іншого засобу, способу передбаченого на нормативному рівні можливо в рамках юридичної діяльності, оскільки лише у такому випадку відбуватиметься реалізація їх сутнісного призначення у практичному житті. Підкреслюється, що механізм реалізації захисту права на життя працівників у сфері праці – складна та динамічна категорія правової науки, що є складовим елементом механізму правового регулювання та походить від нього і безпосередньо пов’язана з механізмом забезпечення прав і свобод особи. Функціональна характеристика будь-якої правової категорії, чи то явища правової дійсності, неможлива без етимологічного визначення, а також сутнісного розуміння дефініції, якою позначене відповідне явище. Ця особливість є загальновідомою для наукової сфери та рекомендованою для теоретичних досліджень правових питань. Це стосується і тематики, що є предметом відповідного дослідження. Зазначається, що механізм реалізації захисту права на життя працівників у сфері праці є складна та динамічна категорія правової науки, тому пропонується розглядати її в різних аспектах та виділити в межах такої позиції: інструментального, нормативного, соціологічного та аксіологічного підходів.
6
МІХАЙЛІНА, Тетяна, та Богдана ДОВГАНЬ. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ РИЗИКІВ ВИЗНАННЯ ПРАВА НА МОДЕРНІЗАЦІЮ ТІЛА ЛЮДИНИ". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 9–15. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою наукової статті є доктринальний аналіз можливості поповнення переліку прав людини правом на модернізацію тіла людини та здійснення теоретико-правового дослідження ризиків реалізації такого права. Методологія дослідження базується на використанні системного, діалектичного методів, методу екстраполяції, кібернетичного та синергетичного методів, формально-юридичного методу, а також методу правового моделювання. Охарактеризовано можливе місце права на модернізацію тіла людини в міжнародному праві (як елемент Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 1997 р.) з урахуванням ризиків, які потрібно враховувати при подальшій легалізації такого права (у випадку, якщо міжнародною спільнотою буде визнана доцільність його правового закріплення). Досліджено Маніфест трансгуманістів як одне з першоджерел фактичного закріплення модерного права. Проаналізовано шляхи впливу права на модифікацію тіла на право свободи людини. Сформовано базові правила, яких варто дотримуватися, якщо ідеться про досягнення абсолютної свободи в контексті реалізації права на модернізацію тіла людини, аби уникнути/знизити рівень небезпеки, яку несе технологічний прогрес, пов’язаний зі штучним інтелектом, для прав людини. Це такі правила: 1) право на свободу є беззаперечним, але воно також має межі, якщо йдеться про свободу інших; 2) обсяг свободи дорівнює обсягу відповідальності; 3) право на свободу в аспекті права на модернізацію тіла може бути реалізованим за умови, що особа ознайомлена з можливими ризиками експериментів, з власної волі погоджується на них, усвідомлює наслідки для себе та інших; 4) має бути чіткий поділ відповідальності тих, хто здійснює експеримент, та тих, хто погоджується на цей експеримент, що можливий шляхом чіткої регламентації правил поведінки в процесі злиття людини та ШІ, а також у разі максимального забезпечення відсутності двоякого трактування цих норм. Виокремлено ризики реалізації права на модернізацію тіла (можливого виходу штучного інтелекту з-під контролю людини, втручання в медико-технологічні експерименти третіх осіб) та шляхи їх уникнення: 1) передбачити здатність вимкнути ШІ; 2) забезпечити створення резервних систем захисту; 3) створити механізми правового та технічного захисту від втручання сторонніх осіб в експеримент з модернізації тіла людини.
7
Гайдамака, В. "Соціальне право: проблеми визначення". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 286–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1953.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини.
Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави.
З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання.
Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідує очевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.
8
ШУМИЛО, МИКОЛА, та ОЛЕКСАНДР АНДРУШКО. "Держава як суб’єкт юридичної відповідальності перед людиною у кримінальному процесі". Право України, № 2018/08 (2018): 15. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-015.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено сучасні теоретичні, нормативно-правові та прагматичні передумови доктринального визнання держави суб’єктом юридичної відповідальності перед людиною у кримінальному процесі. Обов’язок держави відповідати перед людиною за свою діяльність сформульовано у ст. 3 Конституції України, але ця проблема практично обділена увагою у наукових розвідках: залишається не розробленою теорія держави як юридичної особи публічного права, тому відсутня концепція юридичної відповідальності держави взагалі та у кримінальному процесі зокрема; не опрацьована теоретична модель правового механізму відповідальності винних у вчиненні кримінально-процесуальних правопорушень посадових осіб в порядку регресу перед державою. Все це та інше стримує своєчасне вдосконалення законодавства і, як наслідок, ускладнює реалізацію конституційного права особи на відшкодування шкоди, завданої органами і посадовими особами держави. Метою статті є доктринальне обґрунтування теоретичних положень про державу як юридичну особу публічного права та її юридичну відповідальність перед людиною у кримінальному процесі і їх реалізація у відповідному законодавстві. На основі критичного аналізу законодавства та літературних джерел автори формулюють основні тези статті про те, що: держава як юридична особа публічного права виступає суб’єктом права та юридичної відповідальності перед людиною, що утверджує, гарантує та забезпечує дотримання прав людини, а в разі їх порушення – відновлює їх та відшкодовує свою провину; юридична відповідальність правової держави перед людиною як конституційний принцип не повною мірою конкретизована в кримінальному процесуальному законодавстві; юридична відповідальність має публічно-правовий характер, а тому ініціатива відшкодування шкоди, завданої органами і посадовими особами держави, повинна виходити, насамперед, від суб’єктів, що її завдали; відповідальність держави перед своїми громадянами реалізується через систему двосторонніх правових зв’язків за схемою: держава відповідає перед людиною, а перед державою відповідає наділена функціональними повноваженнями посадова особа за неналежне їх виконання. З урахуванням викладеного зроблено висновки про те, що існує нагальна потреба у розробленні цілісної наукової доктрини про юридичну відповідальність держави перед людиною з урахуванням її особливостей у кримінальному процесі Це передбачає наукове розроблення теоретичних моделей складів кримінально-процесуальних правопорушень відповідно до їх суспільної небезпеки і наслідків для прав людини, вчинених суб’єктами владних повноважень, для індивідуалізації юридичної відповідальності у кримінальному та адміністративному законодавстві. На основі опрацьованої теоретичної конструкції пропонується прийняти комплексний закон “Про відповідальність держави за шкоду, завдану людині”. Формою реалізації юридичної відповідальності держави перед людиною у кримінальному процесі є реабілітація, законодавчі положення якої повинні бути закріплені в КПК України. Це дасть можливість усунути декларативність і невизначеність окремих положень законодавства та запровадити ефективний механізм захисту прав людини від свавілля державних чиновників.
9
Пархоменко, П. І. "Проблеми реалізації міркувань комітету ООН із прав дитини на національному рівні". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (29 квітня 2021): 69–74. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3193.
Повний текст джерелаАнотація:
Оскільки проблема захисту прав дитини посідає важливе місце як у міжнародній, так і національній системі захисту прав людини, де діти як особлива категорія людей дуже часто обмежені в реалізації своїх можливостей із захисту власних прав, від держави та світового співтовариства вимагається забезпечення та реалізація «різноманітних» заходів, які б сприяли захисту прав дитини. У цьому контексті стаття присвячена існуванню проблеми реалізації міркувань Комітету ООН із прав дитини на національному рівні. Наголошено на тому, що держава не створила правових передумов для реалізації відповідних «міркувань Комітету», наслідком чого є створення перешкод по реалізації прав дитини. Автор підкреслив, що механізм індивідуальних звернень до договірного органу ООН не є широко використовуваним в Україні, на відміну від практики Європейського Суду з прав людини, причиною чого є і неможливість реалізувати відповідні міркування на національному рівні та отримати матеріальне відшкодування. Проаналізовано норми чинного процесуального законодавства, які за своїм змістом не містять правової основи для реалізації відповідних міркувань договірного органу та не створюють умов для можливого перегляду справи, в якій було прийнято міркування одним із Комітетів ООН. Також на основі конкретної справи, яка перебувала на розгляді у Верховному Суді, підкреслено, що зазначену проблему не вирішує і судова практика. У зв’язку із чим зроблена спроба провести теоретико-правове дослідження правового регулювання та правових механізмів по реалізації міркувань Комітету. Наголошено на їх значенні для національного правозастосування та захисту прав дитини з посиланням на міжнародно-правові норми та взяті на себе Україною зобов’язання. На основі проведеного аналізу запропоновано кроки до вирішення описуваних проблеми, які можливо реалізувати шляхом внесення змін у чинне законодавство, що допоможе в перегляді на національному рівні справ, у яких було ухвалено міркування Комітетом. Вказано на те, що більш простим способом вирішення описуваних проблем може стати зміна підходу в цьому питанні найвищої судової інстанції, позиція якої може відкрити двері для реалізації на національному рівні міркувань Комітету.
10
Korostashova, I. M. "Режим надзвичайного стану під час пандемії: механізм правового регулювання як гарантія забезпечення дотримання принципу верховенства права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 31–40. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Введення надзвичайних режимів, зокрема режиму надзвичайного стану, завжди супроводжується обмеженням прав і свобод людини. Обсяг і глибина таких обмежень безпосередньо залежать від тяжкості надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру та рішень, що приймаються публічною владою. Невід’ємною умовою введення та адміністрування надзвичайних режимів має бути додержання принципу верховенства права.
Метою статті є аналіз норм національного законодавства, що регулює правовідносини, які виникають у зв’язку із уведенням надзвичайних адміністративно-правових режимів, зокрема режиму надзвичайного стану під час пандемії, та визначення правового механізму, що є гарантією додержання принципу верховенства права у відносинах між державою та громадянином.
Наукова новизна дослідження полягає в аналізі національного законодавства на предмет наявності запобіжників, що обмежують дискрецію публічної влади та забезпечують додержання верховенства права у відносинах держави й людини у разі введення режиму надзвичайного стану у зв’язку з пандемією інфекційної хвороби COVID-19.
Висновки. Аналіз національного законодавства, що регулює правовідносини, які виникають під час та у зв’язку із введенням надзвичайних режимів, зокрема режиму надзвичайного стану, свідчить про наявність у механізмі правового регулювання запобіжників, що певним чином обмежують дискрецію суб’єкта владних повноважень (Президента України), серед яких: 1) установлення конкретного терміну, на який може бути введено та продовжено режим надзвичайного стану; 2) певним чином (хоча й формально) законодавством обмежено повноваження Президента України з визначення переліку і глибини обмежень прав і свобод у зв’язку з уведенням режиму надзвичайного стану; 3) повноваження щодо затвердження рішень Президента України про введення надзвичайних режимів віднесено до повноважень окремої гілки влади (законодавчої влади).
Зазначене забезпечує здійснення парламентського контролю за доцільністю та обґрунтованістю рішень Президента України щодо введення та продовження дії надзвичайних режимів, в тому числі щодо відповідності переліку, обсягу та глибини обмежень прав і свобод громадян, які планується застосувати, тяжкості надзвичайної ситуації, що є підставою для введення такого режиму.
Вищевказані запобіжники становлять правовий механізм реалізації принципу верховенства права та, відповідно, є гарантією додержання прав і свобод людини у разі введення режиму надзвичайного стану.
Дисертації з теми "Механізм реалізації прав людини"
1
Славко, Анна Сергіївна, Анна Сергеевна Славко та Anna Serhiivna Slavko. "Правові санкції у механізмі реалізації прав і свобод людини". Thesis, Українська академія банківської справи Національного банку України, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/60225.
Повний текст джерелаАнотація:
Юридична відповідальність, незважаючи на досить значну кількість
наукових праць, присвячених даній тематиці, й досі залишається одним із
найбільш проблемних питань юриспруденції. З огляду на це, не можна не
зазначити, що проблематика місця юридичних санкцій у механізмі захисту
прав людини має ще більше нез’ясованих аспектів. Доволі часто санкції
розглядають лише як засоби обмеження прав і свобод, при цьому не
звертається увага на те, що за допомогою них забезпечується правопорядок, а
отже – дотримання прав і свобод кожного конкретного індивіда.
Щоб з’ясувати місце правових санкцій у механізмі правового
регулювання, необхідно проаналізувати низку питань, а саме – місце
юридичної відповідальності у механізмі правового регулювання,
співвідношення санкції та юридичної відповідальності тощо.
2
Петрушанко, В. Ю. "Місце правоохоронних органів в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина". Thesis, Чернігів, 2021. http://ir.stu.cn.ua/123456789/23126.
Повний текст джерелаАнотація:
Петрушанко, В. Ю. Місце правоохоронних органів в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина : випускна кваліфікаційна робота : 262 "Правоохоронна діяльність" / В. Ю. Петрушанко ; керівник роботи О. А. Марущак ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра правоохоронної діяльності та загальноправових дисциплін. – Чернігів, 2021. – 74 с.На сьогодні питання прав і свобод людини є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Не є винятком і Україна, де постійно виникають проблеми забезпечення та реалізації прав і свобод людини, незважаючи на те, що Україна обрала демократичний шлях свого розвитку. Нині захист прав і свобод людини розглядається як одна з базових ознак сучасної демократії, забезпечення реальності прав і свобод людини та громадянина виступає своєрідним індикатором сталості й зрілості такої держави. А тому, будь-яке обмеження прав і свобод громадян повинно бути безапеляційно обґрунтованим і при цьому таке обмеження не повинно порушувати прав і свобод будь-яких інших осіб. На жаль, Україна є одним із лідерів щодо звернень проти неї зі скаргами про порушення прав людини до Європейського Суду з прав людини, а тому сьогодні діяльність правоохоронних органів держави є дійсно важливою для забезпечення та реалізації прав і свобод громадян. В розділі 1 роботи визначено поняття та ознаки прав і свобод людини і громадянина та механізм гарантування і захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні; Розділ 2 роботи досліджено аналізу правового статусу Національної поліції України як суб’єкта захисту прав і свобод людини і громадянина, прокуратури в системі органів в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та визначенню місця Уповноваженого Верховної Ради України в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина. В Розділі 3 роботи досліджено проблемні питання функціонування правоохоронних органів в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та шляхи їх удосконалення та особливості захисту прав і свобод людини і громадянина Європейським Судом з прав людини Основні результати проведеного дослідження викладені у 1 науковій праці.
Today, the issue of human rights and freedoms is today the most important problem of domestic and foreign policy of all countries of the world community. Ukraine is no exception, where problems of ensuring and realizing human rights and freedoms constantly arise, despite the fact that Ukraine has chosen the democratic path of its development. Today, the protection of human rights and freedoms is seen as one of the basic features of modern democracy, ensuring the reality of human and civil rights and freedoms is a kind of indicator of sustainability and maturity of such a state. Therefore, any restriction of the rights and freedoms of citizens must be unquestionably justified and such a restriction must not violate the rights and freedoms of any other persons. Unfortunately, Ukraine is one of the leaders in filing complaints against it with human rights violations before the European Court of Human Rights, and therefore today the activities of state law enforcement agencies are really important for ensuring and exercising the rights and freedoms of citizens. Section 1 of the work defines the concepts and features of human and civil rights and freedoms and the mechanism of guaranteeing and protecting human and civil rights and freedoms in Ukraine; Section 2 examines the analysis of the legal status of the National Police of Ukraine as a subject of protection of human and civil rights and freedoms, the prosecutor's office in the system of bodies in the mechanism of protection of human and civil rights and freedoms and the place of the Verkhovna Rada Commissioner in the protection of human rights and freedoms. citizen. Section 3 of the work examines the problematic issues of the functioning of law enforcement agencies in the mechanism of protection of human and civil rights and freedoms and ways to improve them and features of protection of human and civil rights and freedoms by the European Court of Human Rights.
3
Шакірзянова, І. В. "Політичний режим як фактор реалізації прав людини". Thesis, Українська академія банківської справи Національного банку України, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/59866.
Повний текст джерелаАнотація:
Політичний режим – це сукупність характерних для певного типу
держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних
стосунків між державною владою і суспільством, панівних форм ідеології,
соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури
суспільства.
Політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та
взаємодії держави та громадянського суспільства, а зміст політичного режиму
визначається взаєминами між двома політичними субстанціями – владою і
свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи та методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючого у певному суспільстві політичного режиму.
4
Пильгун, Наталія Василівна. "СОЦІАЛЬНО - ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ". Thesis, Юриспруденція в сучасному інформаційному просторі: [Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, Національний авіаційний університет, 1 березня 2019 р.] Том 1. – Тернопіль: Вектор, 2019. – 394 с, 2019. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/38105.
Повний текст джерела
5
Юшкевич, О. Г., O. G. Iushkevych та ORCID: http://orcid org/0000-0003-0024-6070. "Особливості реалізації прав людини і громадянина під час надзвичайних ситуацій". Thesis, Проблеми та перспективи забезпечення цивільного захисту: матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. Харків: НУЦЗУ, 2021. С. 388-391, 2021. http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/10506.
Повний текст джерелаАнотація:
Юшкевич О.Г. Особливості реалізації прав людини і громадянина під час надзвичайних ситуацій. Проблеми та перспективи забезпечення цивільного захисту: матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. Харків: НУЦЗУ, 2021. С. 388-391. URL: https://nuczu.edu.ua/images/topmenu/science/konferentsii/2021/1.pdf.Здійснено загальний огляд законодавчих засад встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Висвітлено особливості обмеження прав громадян України в умовах карантину, режиму надзвичайної ситуації (права на вільне пересування, на освіту, на мирні зібрання). Осуществлено всеобщее обозрение законодательных основ установления карантина и введения ограничительных противоэпидемических мероприятий с целью предотвращения распространения на территории Украины острой респираторной болезни COVID-19, вызванной коронавируса SARS-CoV-2. Освещены особенности ограничения прав граждан Украины в условиях карантина, режима чрезвычайной ситуации (права на свободное передвижение, на образование, на мирные собрания). A general review of the legal framework for quarantine and the introduction of restrictive anti-epidemic measures to prevent the spread of acute respiratory disease COVID-19 caused by the coronavirus SARS-CoV-2 in Ukraine. The peculiarities of restricting the rights of citizens of Ukraine in the conditions of quarantine, the state of emergency (the right to free movement, education, peaceful assembly) are highlighted.
6
Прокопенко, К. В. "ЄСПЛ як механізм захисту прав людини в Україні: окремі проблеми". Thesis, Сумський державний університет, 2018. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/66840.
Повний текст джерелаАнотація:
Нагадаємо, що 17 липня 1997 року сталась подія, яка спричинила
великий вплив на всю правову систему України – нашою державою
було ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини та
основоположних свобод (ЄКПЛ), яка стала чинною для нас два місяці
потому. Відповідно, на даний момент цей документ визнається
частиною вітчизняного законодавства, тому, за статтею 2 ЗУ «Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини», рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) на
території України виконуються в обов’язковому порядку [2].
7
Юргілевич, Я. Р., та А. Р. Цезар. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА ЗВЕРНЕННЯ ЗА ЗАХИСТОМ СВОЇХ ПРАВ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ". Thesis, Сучасна університетська правова освіта і наука: Матер. VIIІ Міжн. наук.-практ. конф. (м. Київ, НАУ, 23 лютого 2018 р.). Том 1. Тернопіль: Вектор, 2018. C. 262-264, 2018. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/32738.
Повний текст джерела
8
Орлова, О. О., та І. С. Циб. "Організація об’єднаних націй у механізмі захисту прав людини". Thesis, Тернопіль: Вектор, 2020. http://er.nau.edu.ua/handle/NAU/41909.
Повний текст джерелаАнотація:
Останніми роками питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Визначальна роль у механізмі міжнародного захисту прав людини належить Організації Об’єднаних Націй, що є основною міжнародною організацією світу. Це не випадково: по-перше, її членами є майже всі держави світу, по-друге, відповідно до Статуту ООН однієї з основних
цілей діяльності цієї організації є «утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості», а діяльність регіональних міжнародних організацій та спеціалізованих установ
повинна не суперечити цілям та принципам ООН.
9
Кунцевич, Марія Павлівна, Мария Павловна Кунцевич та Mariia Pavlivna Kuntsevych. "Забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів людини як функції виконавчої влади". Thesis, Хмельницький університет управління та права, 2012. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/64038.
Повний текст джерела
10
Пильгун, Наталія Василівна, та Дарія Анатолівна Бідюк. "Юридичні гарантії прав людини і громадянина в Україні". Thesis, Національний авіаційний університет, 2021. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/48754.
Повний текст джерелаАнотація:
Становлення та визнання прав людини пройшло довгий шлях у світовій правовій структурі, теоретичному та практичному аспектах юриспруденції. Звертаючи увагу на історичну основу, можна зазначити, що права людини виникли у різний часовий період. Навіть урамках європейської цивілізації існує широке розмежування теорій виникнення прав людини, як за часом, так і за особливими аспектами визнання окремих прав.
Книги з теми "Механізм реалізації прав людини"
1
Пастухова, Л. В. Європейський механізм забезпечення прав людини. Сімферополь: Таврія, 2009.
Знайти повний текст джерела
2
Пастухова, Л. В. Європейський механізм забезпечення прав людини. Сімферополь: Таврія, 2009.
Знайти повний текст джерела
3
Пастухова, Л. В. Європейський механізм забезпечення прав людини. Сімферополь: Таврія, 2009.
Знайти повний текст джерела
4
Токар-Остапенко, О. В. Дистанційне електронне голосування як механізм реалізації виборчих прав громадян України, що перебувають за кордоном (у контексті застосування європейських стандартів електронного голосування). Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.15.
Повний текст джерелаАнотація:
В аналітичній доповіді акцентовано, що Україна має хороший потенціал для впровадження електронного врядування, у т.ч. дистанційного електронного голосування. Окреслено окремі проблемні моменти реалізації виборчих прав громадянами, що постійно або тимчасово перебувають за межами України. Розглянуто перспективи, ризики та застереження щодо пілотування інформаційно-комунікаційних технологій голосування у найближчій перспективі. Наголошено, що такий пілотний проект можливий з прийнятними ризиками для голосування громадян України, які перебувають за кордоном, позаяк відсоток голосів, поданих на закордонному виборчому окрузі, істотно не впливає на результати загальнонаціональних виборів. Надано відповідні рекомендації.
Частини книг з теми "Механізм реалізації прав людини"
1
Сон, С. С. "Право на публічну інформацію в системі прав людини: генезис концепцій та механізм реалізації". У ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ТА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ, 582–96. Liha-Pres, 2021. http://dx.doi.org/10.36059/978-966-397-235-0-20.
Повний текст джерела
2
Сироїд, Т. Л., and Л. О. Фоміна. "Організаційно-правовий механізм захисту прав людини Європейського Союзу." In CHALLENGES AND PROSPECTS FOR THE DEVELOPMENT OF LEGAL SYSTEMS IN UKRAINE AND EU COUNTRIES: COMPARATIVE ANALYSIS, 129–44. Izdevnieciba “Baltija Publishing”, 2019. http://dx.doi.org/10.30525/978-9934-571-83-1-25.
Повний текст джерела
3
Гнатовська, А. І. "Публічні послуги як правовий інститут забезпечення реалізації конституційних прав громадян". У ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ ТА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ, 119–48. Liha-Pres, 2021. http://dx.doi.org/10.36059/978-966-397-235-0-5.
Повний текст джерелаТези доповідей конференцій з теми "Механізм реалізації прав людини"
1
Біліченко, Валерій. "МЕХАНІЗМ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ". У РОЗВИТОК НАУКОВОЇ ДУМКИ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА: СУЧАСНИЙ ДИСКУРС. Міжнародний центр наукових досліджень, 2020. http://dx.doi.org/10.36074/13.11.2020.v2.08.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Механізм реалізації прав людини"
1
Білоконенко, Л. А. До питання про прийоми нейтралізації міжособистісних конфліктів. Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2020. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/4647.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичне узагальнення методів нейтралізації міжособистісного конфлікту для реалізації механізмів, що вможливлюють конструктивне завершення суперечки. Метою наукової роботи є характеристика прийомів нейтралізації МК, які в основному не залежать від сфери людської діяльності. Нейтралізація конфліктів розглядається як комунікативна ситуація, коли один із суб’єктів намагається подолати складні обставини, послабити видимі суперечності, схилити співрозмовника до своєї точки зору або/та досягти компромісу. Основна увага приділяється словесній поведінці людини, яка хоче подолати потенційні або реальні розбіжності. Беручи до уваги теоретичні досягнення М. Дойча, В. Лінкольна, М. Розенберга, висновуємо, що такі методи та прийоми повинні насамперед ураховувати кілька важливих чинників: модель конфлікту (структурну чи процесуальну); фактори (інформаційні, структурні, ціннісні, стосункові, поведінкові); тип (відповідно до потреб людини, типу суперечностей, інтенсивності, часу розвитку протидії); тип комунікативних перешкод (лінгвістичні, психологічні, когнітивні, соціальні, фізичні); наявність необхідних умов для нейтралізації (основних, що формують і забезпечують ефективність контакту, та індивідуальних); принципи спілкування (провокаційне чи ненасильницьке, останнє має своєю умовою розуміння почуттів, психічного стану іншої особи, спостережливість); права та обов’язки сторін (передбачає планування та здійснення дій особи, яка бажає нейтралізувати конфлікт; взаєморозуміння фізичними особами прав та обов’язків один одного); тип конфліктності людини та стиль поведінки (самооцінка, бажання домінувати, консерватизм мислення, прямолінійність, тривожність тощо); вік, стать опонентів. Також визначено, що для успіху взаємодії індивідів важливими є їхні особисті вербальні риси, які визначаються національними властивостями, нормами, специфікою реалізації мовної тактики.