Статті в журналах: "Метод правового регулювання"

1

Жак, А. С. "ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ (ФОРМ) ПРАВА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ТА АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ'Ї". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.82.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу джерел (форм) права двох найбільш впливових у світі правових систем: романо-гер-манської та англосаксонської. Автором застосований порівняльно-правовий метод із метою виявлення подібностей чи відмінностей, ефективності регулюючої дії офіційно-документальних способів вираження змісту права, переважає описовий напрямок викладення матеріалу. За допомогою порівняльно-правового методу дослідження здійснено аналіз джерел права вищевказаних правових систем, що діє змогу виділити загальні принципи зближення та розходження джерел (форм) права, зрозуміти тенденції трансформації правової карти світу. Метою статті є виявлення загальної тенденції конкуренції джерел права в межах певних правових систем, що забезпечують найефективніше регулювання суспільних відносин. Встановлено, що сучасні інтеграційні процеси держав зумовлюють актуальність питання взаємодії правових систем, потребують поглибленого дослідження правової сім'ї. З'ясовано, що домінуючим джерелом права романо-германської правової системи є нормативно-правовий акт (закон), який для якісного регулювання суспільним відносин повинен бути стабільним, та, навпаки, європейські інтеграційні процеси посилили роль нормативно-правового акта в системі джерел англосаксонській правовій сім'ї. Автор приходить до висновку, що дотримання балансу серед джерел (форм) права стосовно кількості правових актів є вкрай важливим інструментом для якісного регулювання суспільних відносин, тому що величезна кількість підзаконних нормативно-правових актів знижує престиж та авторитетність закону. Також автор простежує недооціненність такого джерела права, як доктрини, адже використання у процесі законотворчості правової доктрини є передумовою прийняття науково обґрунтованих та актуальних правових приписів, заповнення прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин та усунення суперечностей у системі законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Купіна, Людмила. "ПРАВО НА ГІДНУ ОПЛАТУ ПРАЦІ: ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 237–41. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.35.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою дослідження є здійснення характеристики проблеми реалізації принципів, що гарантують гідну оплату праці. Виходячи з поставленої мети автором поставлено такі завдання: 1) визначити сутність катего- рії «оплата праці» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) охарактеризувати призначення оплати праці як складової частини задоволення потреб людини; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації прин- ципів оплати праці. Обґрунтованість і достовірність одержаних наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких провідне місце посідають діалектичний метод, системоутворюючий метод, метод прогнозування. Зроблено висновок, що на рівень оплати праці впливає сукуп- ність макроекономічних та мікроекономічних зовнішніх та внутрішніх чинників, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено, що досягнення належного рівня ефективності норм трудового права, що визначають меха- нізм правового регулювання оплати праці, повинно базуватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Стахів, О. О. "СУЧАСНИЙ МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Мельник, О. М. "Метод правового регулювання як засіб підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин". Часопис Київського університету права, № 3 (2008): 32–38.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Terzi, O. O., N. O. Liakhova та T. V. Pluzhnikova. "ПРАВОВІ ТА ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (18 листопада 2019): 84–90. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.3.10597.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: проаналізувати правові та етичні засади громадського здоров’я. Матеріали і методи. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети дослідження. Для встановлення об’єктивності та обґрунтованості наукових положень, висновків, під час проведеного дослідження застосовували комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів, зокрема таких, як: формально-юридичний метод використовували для проведення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я; за допомогою порівняльно-правового методу з’ясовано підходи національного законодавства та міжнародних стандартів до етичного компонента громадського здоров’я, зокрема етична складова у правовому регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань; метод прогнозування і моделювання використовували для розроблення практичних рекомендацій щодо значення аналізу правових та етичних засад громадського здоров’я у процесі реформування системи охорони здоров’я України та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; метод системного аналізу дозволив дослідити правові та етичні засади громадського здоров’я як компонент системи охорони здоров’я України; історико-правовий метод дозволив виявити особливості еволюції правових та етичних засад громадського здоров’я. Результати. Ефективність правового регулювання громадського здоров’я безпосередньо залежить від відповідності даних норм права засадам моралі та етики. Правовим та етичним зобов’язанням лікаря є абсолютна повага до життя людини, зберігання і відновлення фізичного і психічного здоров’я людей. Етичні та правові норми у сфері громадського здоров’я відображені і в рекомендаційних документах, присвячених захисту прав пацієнтів. Висновки. Положення національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері громадського здоров’я поєднують правові та етичні засади при регулюванні діяльності лікарів, фармацевтичних фахівців, захисті пацієнтів, проведенні медичних досліджень та клінічних випробувань. Ефективність та найвищий рівень необхідного забезпечення громадського здоров’я нерозривно пов’язані у реформуванні системи охорони здоров’я України відповідно до міжнародних стандартів, які поєднують етичну складову.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Субіна, Т. В. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В ОРГАНАХ ДФС УКРАЇНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.123-135.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Lukash, S. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 196–202. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, надано характеристику зарубіжному досвіду правового регулювання трудових правовідносин. Аргументовано, що в переважній більшості держав суттєва увага приділяється локальному регулюванню трудових та тісно пов’язаних із ними правовідносин. Наголошено, що саме локальне регулювання трудових правовідносин в зарубіжних державах дозволяє забезпечити більш якісний та ефективний захист законних прав, свобод та інтересів працівника. Наголошено, що фактично у ФРН має місце система регулювання відносин з праці, яка має три рівні. Перший рівень це чітко встановлені державою мінімальні гарантії для трудящої особи (авторитарний (централізований) метод правового регулювання), другий – це колективно-договірний метод врегулювання відносин праці на рівні як держави або певної галузі виробництва (основні суб’єкти держава, об’єднання промисловців та профспілок), а третій рівень, який фактично базується на перших двох та походить від них, але при цьому не є повністю від них залежним – автономний або індивідуальний (децентралізованого). Саме останній рівень правового регулювання праці є найбільш гнучким у врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та враховують фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації. Зроблено висновок, що держави Європи (зокрема Німеччина та Франція) досить багато уваги приділяють централізованому регулюванню трудових правовідносин. Разом із тим, законодавці цих країн відзначають важливість здійснення локального регулювання відповідних правовідносин. В цьому контексті відмітимо, що локальне регулювання праці в країнах ЄС є найбільш пристосованим до сучасних умов соціального, економічного та політичного розвитку суспільства. Але таке регулювання базується на загально визнаних правах та гарантіях в цій сфері (наприклад, Європейська соціальна хартія (переглянута)). Локальне правове регулювання праці у зарубіжних країнах є найбільш гнучким при врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та зважають на фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації, а беручи до уваги загальноєвропейську тенденцію щодо істотного значення колективно-договірного регулювання за участю профспілок держава забезпечує їм підтримку та встановлює відповідні гарантії прав особи в сфері праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Стрельченко, О. Г., та І. Г. Бухтіярова. "ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ МЕДИЧНИМИ ВІДХОДАМИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 156–70. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.156-170.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито адміністративно-правове регулювання збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів. Методологія проведеної роботи базується на використанні загальнонаукових і спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Порівняльно-правовий метод застосовувався з метою особливостей збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів в Україні та європейських країнах. Формально-юридичний метод дозволив всебічно дослідити сучасний стан законодавчого та нормативно-правового регулювання збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів, виявити недоліки щодо зазначеного виду діяльності, прогалини, суперечності та прорахунки, а також розробити рекомендації, спрямовані на їх усунення. Результати проведеного дослідження показали, що збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів необхідно удосконалювати за допомогою шляхів удосконалення запропонованих авторами. Результати дослідження будуть впроваджені в практичну та наукову діяльність сфери обігу лікарських засобів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Новікова, М. "Юридичний компроміс як додатковий метод правового регулювання". Право України, № 9 (2006): 34–38.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

ГЕТЬМАН, АНАТОЛІЙ, та ГАННА АНІСІМОВА. "Теоретико-методологічні засади формування національної доктрини земельного права". Право України, № 2020/05 (2020): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-029.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування сучасної національної доктрини земельного права пов’язано з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Спираючись на методологічні підходи, земельно-правову доктрину розглянуто як галу зеву юридичну основу земельного права, державної земельної політики, що інституціоналі зована в земельному законодавстві і є інтегруючою сукупністю юридично-наукових трактувань і суджень про право, в межах яких розробляються юридичні форми пізнання права і правових явищ, принципи, поняття, терміни та конструкції, обґрунтовуються способи, засоби, прийоми сприйняття, розуміння і тлумачення його джерел, системи, структури тощо. Метою статті є огляд і впорядкування теоретико-методологічних засад формування земельно-правової доктрини, окреслення перспективних напрямів становлення та визначення особливостей її застосування при вдосконаленні національної політики, зокрема для реформування земельних правовідносин, і подальшій система тизації земельного законодавства в умовах євроінтеграції і сталого розвитку, а також викладення власного бачення окресленої проблематики. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід, що передбачає застосування широкого кола загальнофілософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і, власне, правових методів. Історичний метод став у нагоді при вивченні генези доктрини земельного права і законодавства. Діалектичний метод дав змогу всебічно розглянути й обґрунтувати закономірний характер формування (через динаміку, постійне оновлення й удосконалення) земельно-правової доктрини. За допомогою системно-структурного методу визначено місце земельноправової доктрини в архітектоніці системи національної правової доктрини. Теоре тико-прогностичний метод застосовано при прогнозуванні подальшого вдосконалення положень національної земельно-правової доктрини й земельного законо давства, а метод розумового моделювання – у процесі конструювання та модернізації правових норм, запропонованих з метою внесення змін до чинного законодавства. Використання статистичного методу дало змогу довести негативний вплив колізійності й неузгодженості норм земельного законодавства на механізм правового регулювання земельних відносин. Ці та інші методи використовувалися у взаємо зв’язку, що сприяло повноті дослідження та обґрунтованості сформульованих висновків і пропозицій. При цьому енвайронменталізм став оптимальною методологічною основою при формуванні доктрини земельного права. Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що подальша систематизація земельного законодавства має відбуватися на підставі опрацювання єдиної наукової доктрини, що сприятиме правильному тлумаченню юридичних норм, подоланню суперечностей, колізій і прогалин у чинному земельному законодавстві України, а також сформульовано пропозиції з удосконалення цього законодавства та зроблено висновок, що головним завданням нашої країни в умовах євроінтеграції є створення цілісної, логічно узгодженої національної земельно-правової доктрини як теоретичної основи нормотворчих процесів і формування єдиного правового простору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Александров, М. Є. "МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (25 січня 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.709.

Повний текст джерела

Анотація:

Александров М. Є. Міністерство оборони України як суб’єкт адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. – Стаття. У статті розглянуто особливості статусу Міністерства оборони України як суб’єкта адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. Патріотичне виховання громадян України сьогодні є важливим завданням державної політики, до виконання якого залучені органи державної влади, зокрема й у сфері національної безпеки і оборони України. Актуальність теми зумовлена реалізацією Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020–2025 роки, для успішного виконання завдань якої необхідно розробити усі питання, що стосуються патріотичного виховання (зокрема, адміністративно-правовий статус його учасників). Автор на основі аналізу наукової літератури визначає, які органи та посадові особи можуть бути суб’єктами адміністративно-правового регулювання, а також окреслює складники статусу таких суб’єктів, до яких належать повноваження, права, обов’язки та відповідальність таких суб’єктів. Застосовуючи метод документального аналізу, автор на основі чинних нормативно-правових актів визначає повноваження, які Міністерство оборони України має у сфері адміністративно-правового регулювання досліджуваної галузі; аналізує завдання відомства щодо військово-патріотичного та національно-патріотичного виховання; наводить приклади участі Міністерства оборони України в адміністративно-пра- вовому регулюванні патріотичного виховання. Наукова новизна дослідження полягає у розробленні авторського визначення суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання як органів, що наділені відповідними владними й організаційними повноваженнями, за допомогою яких вони впливають на суспільні відносини у сфері патріотичного виховання. У висновках автор на підставі проведеного дослідження окреслює коло повноважень Міністерства оборони України щодо адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання на підставі чинних нормативно-правових актів. Подальше дослідження можливе за напрямом визначення місця та ролі Міністерства оборони України в системі суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

ВАСЬКОВСЬКИЙ, ОЛЕГ. "Судові процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства юридичних осіб: сутність". Право України, № 2021/07 (2021): 169. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-169.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування нового правового поля задля удосконалення регулювання відносин у сфері неплатоспроможності та банкрутства зумовило необхідність переосмислити теоретичні та практичні підходи до розуміння і застосування правових норм, що регулюють судові процедури відносно боржників – юридичних осіб. У статті проводиться ґрунтовний правовий аналіз сутності та розуміння судових процедур як інституту загалом, так і передбачених згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, а також судової практики зокрема. Він свідчить про наяв ність окремих правових прогалин і колізійність правових норм, недостатність їх повноти та визначеності. Це, безумовно, порушує принципи якості законодавства та перешкоджає забезпеченню належних умов для ефективної реалізації прав та обов’язків учасників відносин неплатоспроможності й банкрутства, і, як наслідок, негативно відображається на функціонуванні ринку й економічних відносинах. Мета статті полягає в окресленні сутності судових процедур у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства з огляду на цілі кожної із передбачених законодавством процедур, що є квінтесенцією для належного врегулювання відносин неплатоспроможності та досягнення необхідних наслідків для всіх залучених учасників. За допомогою порівняльно-правової методології окреслено відмінності й особливості у правовому регулюванні інституту судової процедури із попереднім законодавством у сфері неплатоспроможності. Логіко-семантичний метод дав змогу виявити важливі елементи й ознаки у смисловій наповненості судової процедури. На підставі системного правового аналізу судової практики визначено певні недоліки та прогалини у праворозумінні й тлумаченні судових процедур, а також неналежне (необачливе) вживання і застосування такої категорії в окремих сферах правового регулювання, відмінного від сфери відносин неплатоспроможності, та яке непритаманне судовій юрисдикції, що не може бути прийнятним у площиніякісного правового регулювання, правової визначеності та верховенства права загалом. За допомогою методу аналогії виявлено неузгодженість судової практики та законодавства щодо розуміння встановлених у ньому правових понять, зокрема судових процедур. У науковій статті також були застосовані такі методи правового дослідження, як гіпотетичний, аксіоматичний, формально-юридичний, які суттєво сприяли розкриттю сутності судової процедури у справах щодо неплатоспроможності та банкрутства і формулюванню узгодженого її тлумачення. У процесі наукової розвідки сформульовано дефініцію правової категорії “судова процедура”, яку доцільно закріпити на законодавчому рівні та застосовувати у практичному значенні, зокрема під час обґрунтування судових рішень, що сприятиме узгодженості підходів у процесі прийняття таких рішень. Попри це, концепційне тлумачення судової процедури залишається залежним від ракурсу наукових поглядів та повноти їх відображення. У статті також визначено необхідність розмежування судових процедур на окремі категорії, що відповідатимуть меті та завданням кожної із них. Зокрема, пропонується диференціювати судові процедури, передбачені як згідно із чинним законодавством, так і у разі появи у законодавчих нормах нових видів процедур, на превентивні судові процедури, судові процедури відновлення платоспроможності боржника, судові процедури банкрутства та судові процедури примирення. Такий розподіл на окремі категорії сприятиме відповідному розумінню мети впровадження необхідних заходів під час кожної із судових процедур. Проведений правовий аналіз теоретичних напрацювань, судової практики та законодавчого регулювання у сфері судових процедур відносно юридичних осіб – боржників вкотре підтверджує необхідність як у вдосконаленні підходів до розуміння сутності судових процедур, їх мети та наслідків за допомогою правил правничої мови, так і у підвищенні якості правових норм, неухильному дотриманні принципів права та законотворення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Костюченко, О. Є. "Правовий інструментарій ціннісної орієнтації трудового законодавства". Ірпінський юридичний часопис, № 2 (26 лютого 2020): 70–77. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.70-77.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано, що правовий інструментарій трудового права як принципи права, метод правового регулювання, норми права, законопроєкти, правосвідомість суб’єктів трудового права їхня правова культура та державна політика у сфері праці повинні виражати цінність трудового права та відповідати його соціальній природі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Onyshchuk, I. I. "Правова цифровізація як інтегральний метод формалізації права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 41–50. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є розкриття поняття правової цифровізації як інтегрального методу формалізації права, виявлення значення цифровізації для системи права, переваг та ризиків використання цифрових технологій в різних галузях права. Наукова новизна статті полягає у дослідженні характеристики стану сучасного права в умовах поширення цифрових технологій, їх впливу на зміст і структуру права, а також у виявленні переваг і загроз, пов’язаних із застосуванням цифровізації. Викладені положення, узагальнення, висновки та пропозиції мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для розвитку базових концепцій теорії права. Висновки. Сьогодні використання цифрових технологій в соціально-економічних і виробничих процесах вимагають актуалізації чинних нормативно-правових положень, а також трансформації правової системи в напрямку забезпечення її відповідності цифровізації. Багатовекторність застосування «цифри» дає підстави вважати, що на даному етапі активно формується цифровий простір і пов’язана з ним нова галузь права – цифрове право як сукупність норм або цифрових стандартів у формі комп’ютерних програм та алгоритмів. За нашим визначенням, правова цифровізація – це інтегральний метод формалізації права, активного системного оперування нормативно-правовими масивами, що трансформуються або відображаються за допомогою комп’ютерних програмних кодувань. З метою оптимізації правовідносин, а також створення нової цифрової реальності правова цифровізація також вимагає правового регулювання або присутності уповноваженого державою регулятора. Вплив технологічного фактора призводить до трансформації традиційного права. Втім, впровадження правової цифровізації у правотворчий процес сприятиме покращенню системи права в контексті її упорядкування, систематизації, усунення прогалин і суперечностей. Розвиток цифрової нормотворчості відбувається на основі цифрових моделей та шляхом трансформації класичного паперового законодавства в норми права, придатні одночасно для використання як людиною, так і машиною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Хараджа, Н. В. "Метод сімейно-правового регулювання як критерій розмежування сімейних та цивільних правовідносин". Часопис Київського університету права, № 1 (2010): 164–69.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Сатаренко, Віталій Володимирович. "ВПЛИВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ НА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 264–69. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.39.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто практичний досвід здійснення правосуддя в Україні в період дії режи- му надзвичайних ситуацій, а також проаналізовані відповідні нормативні акти щодо підня- того питання. Методологічну основу дослідження склали методи, що дозволили отримати обґрунтовані та логічно вивірені висновки, а саме гносеологічний метод, що використову- вався для опрацювання вітчизняних і міжнародних нормативно-правових актів із приводу питання обмеження прав та свобод під час запровадження режиму надзвичайних ситуацій; герменевтичний – у процесі дослідження наукових позицій різних авторів щодо юридичної природи правового режиму; метод узагальнення, використання якого допомогло виявили особливості здійснення правосуддя в період дії режиму надзвичайного стану. У статті опи- сано основні риси функціонування судової системи в разі введення надзвичайних ситуацій. У результаті проведеного дослідження було зроблено такі висновки: по-перше, правовий режим є специфічним явищем, що з нормативної точки зору за допомогою певного інстру- ментарію впливає на повсякденне життя суспільства. У залежності від предмета правового регулювання та галузевої направленості виділяють такий вид правового режиму, як режим надзвичайної ситуації. По-друге, актуальним постає питання щодо особливостей реалізації прав і свобод людини та громадянина у зв’язку із запровадженням режиму надзвичайної ситуації. Як зазначено в низці міжнародних документів, обмеження конституційних прав людини під час запровадження такого режиму можливе лише щодо деяких прав. По-третє, наріжним каменем функціонування принципу верховенства права є питання здійснення ефективного правосуддя в період дії режиму надзвичайних ситуацій, особливо щодо кримі- нального провадження. У свою чергу це слугує передумовою для запровадження нової мето- дики проведення судових засідань у період обмежень. По-четверте, виходячи із сучасних реалій та процесу судової реформи, Україна готова до здійснення належного функціонуван- ня судової влади в режимі надзвичайних ситуацій, що підтверджено наявністю налагодженої нормативної і методологічної бази.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Корольова, Марина. "ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ". Слобожанський науково-спортивний вісник 6, № 80 (21 грудня 2020): 17–21. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2020-6.003.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: охарактеризувати з позиції системного підходу проблеми застосування законодавства у сфері фізичної культури та спорту у сучасних умовах функціонування та запропонувати шляхи їх вирішення. Матеріал і методи: для розв'язання поставлених завдань дослідження використовувався комплекс теоретичних методів: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація літературних джерел та документальних матеріалів, метод історизму, метод системного підходу. Результати: проаналізовано систему спортивного законодавства в Україні, виявлено ряд проблем, зокрема: недосконалість системи взаємовідносин між державою та іншими суб’єктами сфери фізичної культури і спорту, невирішеність багатьох питань правового регулювання професійного спорту, неврегульованість на законодавчому рівні відносин меценатства та інвестицій у сфері фізичної культури і спорту та ін. Проаналізовано французький досвід кодифікації спортивного законодавства у контексті розробки пропозицій для вдосконалення спортивного законодавства України. Висновки: наявність вище зазначених проблем у діючій системі спортивного законодавства України об'єктивно підтверджує необхідність систематизації спортивного законодавства, що забезпечить вирішення завдань державної політики щодо підвищення статусу сфери фізичної культури та спорту, ясності правозастосування, успішного розвитку галузі законодавства й спортивного права. Ключові слова: законодавство, сфера фізичної культури та спорту, систематизація, кодифікація, спортивне право.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ПАШКОВ, ВІТАЛІЙ, та НАТАЛІЯ ГУТОРОВА. "Імунопрофілактика в механізмі забезпечення та захисту права на здоров’я". Право України, № 2020/03 (2020): 61. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-061.

Повний текст джерела

Анотація:

Реалізація права на здоров’я включає в себе надання медичних послуг, зокрема й профілактичного характеру та діагностики, що передбачає наявність добровільної інформованої згоди на медичне втручання. Отже, імунопрофілактика – це один із видів медичних послуг. Однак, на відміну від інших видів медичних послуг, в окремих випадках імунопрофілактика має обов’язковий характер із застосуванням обмежень щодо осіб, які безпідставно відмовляються від вакцинації. Слід зазначити, що проблема імунопрофілактики в Україні є досить складною і недостатньо вирішеною. Низький рівень імунізації населення, невиконання прийнятого Всесвітньою організацією охорони здоров’я Європейського плану дій із вакцинації на 2015–2020 рр. призвели до появи у нашій країні епідемій особливо небезпечних інфекційних захворювань. Метою статті є встановлення обмежень у разі обов’язковості вакцинації, а також методів, які необхідно використовувати у випадку порушення інших прав людини. Методологія цієї розвідки базується на органічному поєднанні загальнонаукових і спеціальних юридичних методів дослідження, серед яких є, зокрема: принципи об’єктивності, деякі прийоми логічного методу, системні та структурно-функціональні методи, метод правового моделювання. Саме для застосування системного аналізу застосовується систематичний метод чинного законодавства, яке регулює судовий розгляд справ, пов’язаних із захистом прав пацієнтів. Структурно-функціональний метод дає змогу виявити основні складові судових міркувань відповідної категорії, а метод правового моделювання – сформувати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та судової практики розгляду справ, пов’язаних із захистом прав пацієнтів. Дослідження невеликого сегмента забезпечення права на здоров’я, зокрема у сфері імунопрофілактики, дає можливість зробити висновок про відсутність в Україні важелів переважного затвердження основних прав і свобод людини. Незважаючи на велику кількість концептуальних і програмних документів, більшість із них або ігноруються із політичних мотивів або після закінчення термінів виконання не оновлюються. Нині фактично не існує єдиної належної концепції державної політики щодо забезпечення фундаментальних прав і свобод, зокрема й у сфері охорони здоров’я, а тим часом право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я є основним природним, невід’ємним правом людини. Ефективне функціонування галузі охорони здоров’я передбачає злагоджене функціонування тих механізмів, які відповідають за практичну реалізацію соціальних гарантій, зокрема права на здоров’я. З огляду на те, що деякі соціальні гарантії не завжди належним чином виконують установи охорони здоров’я, через діяльність яких на практиці втілюється соціальний обов’язок держави із забезпечення права громадян на охорону здоров’я, зокрема імунопрофілактику, можна зробити висновок, що створення державою умов для проведення імунопрофілактики населення через регулювання відносин у сфері охорони здоров’я і визначення концептуальних засад діяльності установ охорони здоров’я є цілком обґрунтованим.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

ОНІЩЕНКО, НАТАЛІЯ. "Порівняльно-правові дослідження: прагматичний контекст". Право України, № 2019/03 (2019): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-195.

Повний текст джерела

Анотація:

Порівняльно-правові дослідження зайняли відповідну нішу у вітчизняному доктринальному вивченні, узагальненнях та апробаціях. Утім, особливої уваги представників правової науки і юридичної практики в сучасних умовах потребують прагматичні функції порівняльного правознавства. Певну цікавість у цьому контексті становлять порівняльні практики оптимізації прийняття нормативно-правових актів, а також особливості нормопроектувальної діяльності. Однак нині ці аспекти порівняльно-правових напрацювань недостатньо окреслені змістовно. Метою статті є аналіз порівняльно-правових досліджень у контексті реалізації їх прагматичних завдань і функцій. Віддаючи належне доктринальним напрацюванням у сфері порівняльного правознавства, видається необхідним закцентувати увагу на практичній значущості порівняльно-правових досліджень як необхідної умови сучасного правового розвитку. Прагматичні функції порівняльного правознавства (функція сприяння законотворчості, функція забезпечення належного тлумачення законодавства, функція сприяння правозастосовній практиці, інтеграційна функція, функція правової аналітики) заслуговують на спеціальну увагу й вивчення під різними кутами зору, хоча сьогодні у пріоритеті, на нашу думку, саме порівняльне “законознавство” та підзаконна нормотворчість, тобто напрями в сфері ефективності законодавства й нормопроектувальної діяльності. Увага акцентована на положенні, що напрям наукових узагальнень “порівняльне правознавство” і метод порівняння, що застосовується у галузевих дисциплінах, не є “опонуючими категоріями”. Зроблено висновок, що серед прагматичних функцій порівняльно-пошукових досліджень функція правової аналітики займає особливе місце, оскільки багато прорахунків у сучасних умовах пов’язані саме з відсутністю аналітичних напрацю-вань, прогностичних висновків, методик “попереднього оцінювання”, наслідків тих чи інших процесів у сфері законотворення, нормопроектування, юридичної техніки (контекст вивчення зарубіжного досвіду). Обґрунтовується необхідність вивчення законодавчого процесу в різних країнах, оскільки останній характеризується певними особливостями, що зумовлені, перш за все, історичними умовами розвитку конкретної держави, структурою парламентів, певними традиціями та звичаями, специфікою конституційно-правового регулювання. Підкреслена нагальність не тільки вивчення особливостей зарубіжних нормопроектувальних систем (Бельгії, Нідерландів, Латвії, Канади тощо), а й розповсюдження цього досвіду у вітчизняних наукових центрах та закладах вищої освіти з метою напрацювання власних аналогових взірців щодо удосконалення нормопроектувальної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Мамонтов, Ігор Олександрович. "30 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРАВОНАСТУПНИЦТВА ДЕРЖАВИ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 77–83. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено особливості інституту правонаступництва держав у доктринах україн- ських і зарубіжних вчених, законодавчих актах і у практиці реалізації на прикладах держав. У дослідженні використано порівняльно-правовий і формально-догматичний методи, а також метод історико-правового дослідження. Доведено, що за 30 років незалежності в Україні не реалізовано політико-правову складову правонаступництва держави у контексті визнання України правонаступником державних утворень періоду 1917–1920 рр, що зараз є ґрунтом зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність України. Показано дискусії вчених щодо розуміння інституту правонаступництва, які зосереджені в основному навколо правонас- тупництва щодо міжнародних договорів, а також правонаступництва держав щодо майна, надано характеристику міжнародно-правовим і національним актам регулювання реалізації правонаступництва. Представлено авторське бачення поняття правонаступництва держави. За допомогою порівняльно-правового методу досліджено практику реалізації інституту пра- вонаступництва у таких державах, як Латвія, Литва, Естонія, Азербайджан, Грузія і Украї- на. Цей порівняльно-правовий та історико-правовий аналіз засвідчив, що згадані держави, окрім України, у своїх конституційних і декларативних актах при поновленні державнос- ті одразу закріпили статус правонаступництва за національними державними утвореннями початку ХХ ст., засудили окупацію СРСР їхніх територій та вказали іншу інформацію про національні уряди, які продовжили державотворчу діяльність в еміграції періоду окупації СРСР. Надано характеристику актів поновлення державності цих країн у контексті визнання етапів національного державотворення як предмету правонаступництва держав. За допомо- гою формально-догматичного методу було проаналізовано вітчизняне законодавство у даній сфері, у результаті чого констатовано необхідність внесення змін і доповнень у Конститу- цію України щодо закріплення правонаступництва України не від УРСР, а від національних державних утворень періоду визвольних змагань 1917–1920 рр. Представлено перспективи подальших досліджень щодо удосконалення законодавчого закріплення правонаступництва України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Tarakhonych, T. I. "Modeling method as a means of optimization of legal regulation." Yearly journal of scientific articles “Pravova derzhava” 30 (2019): 52–58. http://dx.doi.org/10.33663/0869-2491-2019-30-52-58.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Sannikova, Marina. "Онтологія розвитку галузі спортивного права". Physical education, sports and health culture in modern society, № 4(44) (29 грудня 2018): 3–9. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-04-03-09.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Динамічний розвиток суспільних відносин, а також ускладнення механізмів їх правового регулювання призвів до численних наукових дискусій із приводу системи та структури права. Ідеться, насамперед, про питання щодо виокремлення нових галузей права. Сучасний етап розвитку професійного спорту свідчить про нагромадження досить великого обсягу специфічних особливостей побудови відносин у сфері фізичної культури й спорту, які вимагають свого правового дозволу, що й визначає необхідність формування галузі спортивного права. Мета дослідження – з’ясувати необхідність, обґрунтованість і доцільність виокремлення галузі спортивного права. Методи дослідження – аналіз літературних джерел та метод історизму. Результати дослідження. Система права має складну, багаторівневу структуру, що містить ієрархічні взаємозв’язки, центральним елементом якої є комплекс фундаментальних галузей права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право й ін.). Навколо вивчення питань, пов’язаних із необхідністю виокремлення нових галузей права та вторинних утворень у системі права, існує наукова дискусія. Спортивне право – комплексна галузь права, особливе об’єднання норм, які становлять вторинне комплексне утворення. Висновки. Виявлено, що організаційно-правові проблеми керування фізичною культурою й спортом і правова природа форм керування загалом у своїй основі залишаються недостатньо вивченими. З’ясовано, що в контексті виникнення й формування галузі спортивного права саму сутність спорту розглянуто як складний компонент фізичної культури, його функції та значимість як суспільно-соціальне явище в структурі конкретної держави. Установлено, що повного уявлення цього явища і його фундаментального обґрунтування можна досягнути лише з позиції сучасної теорії систем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Соф'їн, М. І. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ФОРМ І МЕТОДІВ ЗДІЙСНЕННЯ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 172–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених і норм чинного законодавства України визначено та надано характеристику формам і методам здійснення фіскальної політики в Україні. Обґрунтовано, що форми і методи виконують особливу роль у механізмі здійснення фіскальної політики в Україні. Зокрема, якщо форми виражають способи зовнішнього вираження, існування цієї політики в об’єктивній дійсності, то методи характеризують те, у який спосіб заходи такої політики реалізуються у суспільному житті, застосовуються щодо відповідних суб’єктів. Наголошено, що основною формою контролю у межах фіскальної політики є податковий контроль – система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових і касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. З’ясовано, що, на відміну від переконання, примус метод проведення політики, який передбачає застосування до суб’єктів фіскальних відносин відповідних заходів і мір незалежно від їх волі, бажання. Цей метод використовується у тих випадках, коли переконання на призвело до настання бажаних наслідків і суб’єкти, щодо яких реалізується фіскальна політика, не бажають добровільно належними чином виконувати покладені на них законом обов’язки. У такому разі компетентні контролюючі органи, посадові особи, у цілях захисту суспільних та державних інтересів, застосовують до таких суб’єктів, на підставі, порядку та межах визначених законом, відповідні заходи тиску. Примус виступає важливим засобом відновлення порушеного правопорядку, усунення умов і факторів, що сприяли чи можуть посприяти такому порушенню. Зроблено висновок, що форми і методи є обов’язковими та дуже важливими елементами організаційно-правового механізму здійснення фіскальної політики в Україні. Кожен із них виконує свою роль у цьому механізмі, так, якщо форми виражають способи зовнішнього вираження, існування цієї політики у об’єктивній дійсності, то методи характеризують те, яким чим, у який спосіб заходи цієї політики реалізуються у суспільному житті, застосовуються щодо відповідних суб’єктів. Вивчення проблемних аспектів форм і методів фіскальної політики дозволяє з’ясувати наявні прогалини, недоліки, прорахунки у структурі цієї політики та способах її проведення у практичне життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Курок, Роман. "ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Professional Pedagogics 1, № 22 (7 липня 2021): 41–48. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.41-48.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю визначення місця фахової передвищої освіти у вітчизняній освітянській системі та перспектив розвитку цієї новоутвореної ланки професійної освіти. Мета: окреслити основні напрямки розвитку фахової передвищої освіти в сучасних умовах реформування освітньої діяльності в Україні. Методи: аналіз, синтез, аналогія, індукція, дедукція, абстрагування, логічний метод. Результати: доведено, що на сьогодні стан підготовки здобувачів професійної освіти ще не повною мірою відповідає сучасним потребам ринку праці. Виокремлено основні чинники, які негативно впливають на стан підготовки відповідних фахівців: тривалий процес формування системи фахової передвищої освіти та структурні зміни в діяльності відповідних освітніх закладів; незавершеність законодавчого та відомчого нормативно-правового регулювання цього рівня освіти; недостатнє фінансування галузі; недосконалий механізм формування державного замовлення, який не повною мірою відображає потреби ринку праці; недостатня участь роботодавців у формуванні змісту освіти, розв’язанні проблем фахової передвищої освіти; недостатній кадровий потенціал та недосконалість системи підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників тощо. Висновки: в науковій статті окреслено основні напрямки розвитку фахової передвищої освіти: завершення процесу формування її нормативно-правової бази; стандартизація підготовки здобувачів за освітньо-професійним ступенем «молодшого бакалавра»; закріплення принципів студентоорієнтованого навчання в освітньому процесі; розширення мережі закладів із сучасною навчально-виробничою інфраструктурою та формування єдиної системи професійної освіти, яка б поєднувала професійно-технічну та фахову передвищу освіту; реалізація нової децентралізованої моделі управління та фінансування галузі; удосконалення якісного складу педагогічних працівників, які здійснюють підготовку здобувачів освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Табачник, П. Я. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ В ПЕРІОД XIX СТ. ПОЧАТКУ XX СТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 189–95. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-189-195.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Латишева, В. В. "Забезпечення паритету інтересів роботодавців та працівників у регулюванні нових форм зайнятості: вітчизняний і міжнародний досвід". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 51–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.731.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сучасний стан правового регулювання нових форм зайнятості населення в Україні, а саме дистанційної, тимчасової зайнятості та самозайнятості, щодо збереження в них паритету інтересів працівників та роботодавців. Актуальність тематики статті підтверджується низкою вітчизняних та зарубіжних досліджень, присвячених правовому регулюванню дистанційної, тимчасової зайнятості та самозайнятості, які вказують на необхідність їх відповідного унормування до сучасних тенденцій, у тому числі використання ІТ-технологій. У процесі дослідження виявлено недоліки у правовому регулюванні нових форм зайнятості. Проаналізовано зміни до трудового законодавства, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 та проектом Закону України «Про працю» (від 11.01.2020 № 2708-1) щодо забезпечення паритету інтересів працівників. Проаналізовано кращу світову практику правового регулювання нових форм зайнятості та визначено основні підходи щодо правового регулювання відповідних форм на сучасному етапі. Досліджено можливості колективно-договірного регулювання за умови використання дистанційних форм зайнятості, насамперед ІТ-технологій. Виявлено неспроможність сучасних профспілкових комітетів, за умови використання традиційних форм та методів роботи, забезпечити належний рівень участі громадян в процесі колективно-договірного регулювання, а також належний рівень захисту їхніх трудових прав. На прикладі досвіду Сполучених Штатів Америки та Бельгії досліджені альтернативні організаційні форми, за своїми функціями подібні до профспілкових комітетів, а саме створені на базі неприбуткових громадських організацій профільного спрямування робочі центри та SMart-компанії. Вищезазначені утворення не ведуть колективних переговорів із роботодавцями за зразком профспілкових комітетів – вони здійснюють юридичний та консультаційний супровід працівників, надають адвокатські юридичні послуги та згуртовують індивідуальних працівників із метою забезпечення представництва їх інтересів на всіх рівнях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

ГАЛЕЦЬКА, НАТАЛІЯ. "Автоматизація правового регулювання: праволюдинний аспект". Право України, № 2019/04 (2019): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-171.

Повний текст джерела

Анотація:

З огляду на поширеність автоматизації в усіх сферах суспільного життя та стрімкий розвиток технологій, питання автоматизації правового регулювання стає все актуальнішим. Тому автоматизація правового регулювання не є простою заміною тексту машинним кодом, а є набагато складнішим процесом, що може мати певний вплив на права людини. Враховуючи всеосяжність цих процесів, їхній аналіз із погляду впливу на права людини та верховенство права видається важливим і необхідним. Метою статті є характеристика правової природи автоматизації правового регулювання та визначення поняття “автоматизоване правове регулювання”, виокремлення різновидів автоматизованого правового регулювання, а також аналіз їхніх переваг і недоліків з погляду впливу на права людини та верховенство права. Досліджено правову природу автоматизації правового регулювання та надано визначення поняття “автоматизоване правове регулювання”. На підставі цього визначення виокремлюються різновиди автоматизованого правового регулювання за критерієм технологій, які використовуються. Відмінності між “класичним” правовим регулюванням і різновидами автоматизованого правового регулювання виявляються за допомогою таких критеріїв: форма опису правил, застосування класичної структури правової норми: “якщо, тоді, інакше”, спосіб отримання висновку, можливість пояснення прийнятого рішення, застосовність підходу до всіх можливих випадків (загальність). Крім того, здійснено аналіз переваг і недоліків автоматизованого правового регулювання з точки зору впливу на права людини та верховенство права у контексті таких аспектів: 1) двозначність формулювань і свобода розсуду vs. неможливість пояснення прийнятого рішення; 2) динамічне та статичне тлумачення; 3) орієнтація на цінності та принципи vs. орієнтація на прописані правила та закономірності; 4) забезпечення доступу до правосуддя для найменш захищених верств населення та зменшення бюджетних витрат. Визначено поняття “автоматизоване правове регулювання” як використання програмних і програмно-апаратних комплексів з інформаційною метою чи з метою настання певних юридичних наслідків. Встановлено, що автоматизація може мати різні форми залежно від різновиду технологій, зокрема такі різновиди: автоматизоване правове регулювання, засноване на правилах (rule-based legal regulation), та авто матизоване правове регулювання, засноване на даних (data-based legal regulation). З’ясовано, що при автоматизації правового регулювання можливі певні негативні наслідки, як-от: неможливість пояснення висновку, що згенерований системою; неврахування змінних зовнішніх обставин, тобто неможливість застосування динамічного підходу до тлумачення; неможливість інкорпорації в автоматизовані системи певних ціннісних орієнтирів, що відображені у принципах права; потенційна дискримінація найменш захищених верств з огляду на складнощі оскарження висновку автоматизованої системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Kazarian, G. G., та R. V. Gryshova. "Умови формування системи законодавчого забезпечення прав осіб з інвалідністю в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (26 грудня 2018): 112–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.06.13.

Повний текст джерела

Анотація:

За умов сьогодення забезпечення прав осіб з інвалідністю є важливою метою нормативно-правового регулювання суспільних відносин, учасниками яких є особи з інвалідністю. При цьому відносини, пов’язані з соціально-економічним забезпеченням цих осіб, регулюються нормами різних галузей. Зазначено, що саме лідерські позиції законодавчої сфери дозволяють розуміти, на якому рівні й наскільки якісно держава, її органи й посадові особи виконують покладені на них функції щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю. Проаналізовано сучасний стан нормативно-правової бази регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні. Досліджено всі рівні нормативно-правового регулювання шляхом проведення стислого аналізу базових нормативно-правових актів, які регулюють систему забезпечення осіб з інвалідністю. Належне соціально-економічне забезпечення осіб з інвалідністю передбачає надання їм значної кількості різноманітних прав. Зокрема, передбачається забезпеченість інвалідів житлом, їх пересування, лікування, реабілітація, освіта, працевлаштування тощо. Визначено, що для ефективного нормативно-правового регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю необхідно перш за все здійснити певні координаційні роботи між усіма суб’єктами цієї системи. Ідентифіковані прогалини та недоліки у нормативно-правовому регулюванні соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні: відсутність затверджених державних стратегічних планів і програмних документів; недостатня розробленість, систематизація та впровадження інструментів механізму інституційного регулювання соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю; прогалини у бюджетному законодавстві. До концептуальних питань, які потребують вирішення, належать: гармонізація вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів; посилення контролю за рівнем та якістю соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю; підвищення результативності координаційної діяльності між суб’єктами системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю; розробка ефективних механізмів фінансування соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Дячук, Н. Д. "НАЦІОНАЛЬНА ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).696.

Повний текст джерела

Анотація:

Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. - Стаття. Статтю присвячено проблематиці національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. Визначено окремі елементи національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. У процесі розвитку України як демократичної і правової держави, євроінтеграції України, захисту довкілля, забезпечення сталого лісокористування та водокористування, збереження екосистеми Українських Карпат вагомого значення набуває дослідження проблематики національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат відіграє провідну роль у забезпеченні захисту Українських Карпат, зокрема: для збереження флори та фауни, гірських екосистем, сталого лісового та водного користування, екологічного захисту. Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат є невід’ємним складником єдиної цілісної ін- ституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат - це система вповноважених суб’єктів, які діють на основі внутрішньодержавного права України і які здійснюють адміністративно-правове забезпечення захисту Українських Карпат. Важливими є всі елементи національної інституцій- ної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. У їх взаємодії здійснюється ефективне адміністративно-правове регулювання захисту Українських Карпат. Із метою вдосконалення забезпечення сталого господарювання в лісах Українських Карпат вважаємо за доцільне створити офіційний електронний інформаційний ресурс (вебпортал) із вільним інтернет-доступом щодо поточного стану лісів в Українських Карпатах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Латковська, Т. А. "Напрями гармонізації податку на прибуток до вимог Європейського Союзу". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (26 липня 2021): 69–79. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.698.

Повний текст джерела

Анотація:

Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави передбачає необхідність проведення політичних, соціально-економічних та правових реформ, реформування та удосконалення існуючої податкової системи. Перед Україною постає вибір шляху розвитку в напрямі сучасної цивілізаційної моделі, реалізація якого покликана сприяти прогресу в усіх сферах життєдіяльності суспільства й держави. Податкові реформи, що відбуваються в Україні, безпосередньо впливають на стан правового регулювання відносин у сфері публічних фінансів та залежать від податкової політики, яка розробляється на різних рівнях управління. Ці зміни зумовлюють необхідність переосмислення багатьох питань, до кола яких відносяться і проблеми прибуткового оподаткування. Мета статті полягає у тому, щоб на основі вітчизняного і зарубіжного законодавства проаналізувати податок на прибуток підприємств як один з основних доходів формування бюджету у будь-якій країні, виявити наявні проблеми та запропонувати напрями і шляхи їх вирішення. Методами дослідження стали такі методи, як логічний, історико-правовий, системно-структурний, формально-юридичний та порівняльно-правовий метод. На основі проведеного дослідження запропоновані зміни до Податкового кодексу України, які сприятимуть подальшій гармонізації податкового законодавства, спрощенню адміністрування податку на прибуток підприємств, матимуть позитивний ефект на процеси економічного зростання та підвищення інвестиційної привабливості країни загалом. Встановлено, що класична модель оподаткування прибутку підприємств в сьогоднішніх складних економічних реаліях в країні є неефективною, оскільки податок на прибуток має низку суттєвих недоліків, серед яких не тільки складні правила розрахунку об'єкта оподаткування та проблеми з накопиченням збитків, але й те, що значною перешкодою для становлення в Україні конкурентоспроможної у глобальному вимірі національної економіки та забезпечення належної технологічної та екологічної безпеки є високий рівень зносу основних засобів. Запропоновано перейти до моделі податку на виведений капітал, запровадження якого дозволить вирішити існуючі системні проблеми, пов'язані з адмініструванням податку на прибуток підприємств, відновити справедливість в оподаткуванні, спростити ведення бізнесу та в певній мірі скоротити витрати платників податків на виконання податкового обов'язку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Прокоп’єв, Р. "ОСНОВНІ ФАКТОРИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 129–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2275.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що конституційний принцип рівності прав та свобод людини і громадянина беззаперечно стосується сфери трудових правовідносин, а тому саме Кодексом Законів про працю України закріплюється єдність трудового законодавства незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками тощо. Проте, окремим галузям господарства притаманні певні особливості щодо організації та функціонування своєї роботи, а отже мають місце реальні відмінності у нормативно-правовому регулюванні праці, відпочинку, охорони праці, заробітної плати тощо. Так, робота на підприємствах, пов’язаних з наданням транспортних послуг також має свої особливості та притаманні тільки їй риси нормативно-правового регулювання трудових правовідносин. Метою статті є чітке визначення основних факторів, які визначають диференціацію правового регулювання трудових відносин працівників транспорту. Для досягнення поставленої мети у статті вирішуються наступні завдання: здійснюється розгляд термінологічного розуміння «диференціація правового регулювання», визначаються суб’єктивні та об’єктивні фактори для здійснення такої диференціації. У статті здійснено з’ясування змісту поняття «диференціація правового регулювання праці». Наголошено на тому, що диференціацію правового регулювання трудових правовідносин пов’язують із певною галуззю господарства, в якій працюють особи. Зроблено висновок, що для працівників залізничного транспорту характерними є значна кількість суб’єктивних та об’єктивних факторів для диференціації правового регулювання трудових відносин працівників транспорту. Водночас наголосимо на тому, що розгляд таких факторів для диференціації має здійснюватися виключно в сукупності та розглядатися у тісному взаємозв’язку між собою. Саме таким чином, на нашу думку, можна досягнути найбільш повного розуміння правового регулювання не тільки суспільних відносин у певній галузі, а й правового статусу працівника відповідної сфери.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Тарасов, А. "Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків: стан регулювання та перспективи розвитку інституту". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 150–56. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2014.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сучасний стан правового регулювання діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків в Україні. Наведено нормативно-правове та теоретичне обґрунтування інституту об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. Проведено порівняльний аналіз концепцій подальшого інституційного розвитку об'єднань співвласників багатоквартирних будинків в Україні та вирішення проблематики їх нормативно-правового регулювання. Виведено найбільш проблемні теоретичні аспекти визначення функціональної ролі об'єднань співвласників багатоквартирних будинків в Україні, їхньої діяльності. Запропоновано основні напрями реформування нормативно-правової бази, якою реґламентуються створення та діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, а також теоретичні напрями подальшого наукового опрацювання окремих аспектів їхньої діяльності. Запропоновано подальше опрацювання збільшення присутності держави в економічному та правовому забезпеченні діяльності об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, захисті прав та інтересів учасників об'єднань співвласників багатоквартирних будинків; дослідження та впровадження закордонного досвіду об'єднань громадян у сфері захисту житлових прав; регулювання діяльності управляючих (обслуговуючих) компаній, алгоритмів їх обрання. Доводиться необхідність поглибленого дослідження та застосування закордонного досвіду регулювання об'єднань громадян у сфері захисту житлових прав. Розглянуто проблематику регулювання діяльності управляючих (обслуговуючих) компаній і алгоритмів їх обрання. Акцентовано увагу на питанні усвідомлення функціональної природи об'єднань співвласників багатоквартирних будинків шляхом її дослідження в контексті системи прав людини та громадянина. Визначено необхідність подальшого наукового аналізу з метою вдосконалення державно-правового регулювання інституту об'єднань співвласників багатоквартирних будинків в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Onyshchuk, I. I. "Співвідношення норм міжнародного права і біомедичної етики як систем регулювання суспільних відносин". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 66–73. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є теоретико-правовий аналіз питань співвідношення і взаємодії норм права та біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин. Наукова новизна полягає в характеристиці основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов’язаної з експериментами над людиною. Аргументовано, що право як нормативна система обмежена у своїх можливостях розв’язувати проблеми регулювання відносин, пов’язаних із захистом права на життя і здоров’я, на свободу і особисту недоторканність у питаннях евтаназії, абортів, трансплантації людських органів і тканин, втручання в геном людини. Тому норми біоетики можуть бути регулятивними засобами, розв’язувати завдання попередження конфліктів і соціокультурних відмінностей розуміння сутності права людини на життя і здоров’я в різних національних правових системах. Висновки. Право на життя визначається ціннісними установками державної політики, історико-культурним і духовно-моральним контекстом формування правової системи, детерміноване історично встановленими культурними, політичними та юридичними умовами його захисту в правоохоронній системі. Розбіжність між етичним і правовим регулюванням евтаназії і абортів є свідченням нестабільності правової системи, що вкорінена в колізії концептуально-правової та доктринально-етичної інтерпретації права на життя. Подолання цієї суперечності пов’язано із виробленням нових норм права, прийняттям законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють когерентність відносин правового та етичного значення права на життя, а також враховують релігійні норми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Єна, І. О. "ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (ДЕРЖАВИ) ТА ПОКАРАНЬ ЗА ЇХНЄ ВЧИНЕННЯ В ПЕРШІ РОКИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 32 (2020): 82–89. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є проведення історико-правового аналізу порядку правового регулювання злочинів та покарань проти основ національної безпеки (держави) з моменту становлення радянської влади і в перші роки розвитку радянської правової системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Буланова, Ю. "Напрями забезпечення правової ефективності етичних кодексів у регулюванні службових відносин". Юридичний вісник, № 2 (1 вересня 2020): 315–20. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1738.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено визначенню напрямів забезпечення правової ефективності етичних кодексів у регулюванні службових відносин. Автором визначено необхідність здійснення трансформаційних змін структури адміністративного права, що обґрунтовується необхідністю вирішення стратегічних завдань, що стоять перед сучасною державою, що полягає в оптимізації здійснення публічно-управлінської діяльності із забезпечення прав та свобод людини, що визначається як складова частина предмету науки адміністративного права. Метою наукової статті є визначення напрямів забезпечення правової ефективності етичних кодексів у регулюванні службових відносин. Автором підкреслено, що реалізація позитивного підходу дає змогу визначити юридичну відповідальність як здатність, свідоме розуміння суб'єкта на виконання певних дій та реалізацію завдань, що висуваються перед ними, тобто свідоме неухильне дотримання особою покладених на неї обов'язків. У межах даного дослідження категорію «юридична відповідальність» визначено із застосуванням позитивного підходу, що дало змогу врахувати не лише об'єктивний чинник впливу на особу правопорушника, а й суб'єктивний підхід до усвідомлення негативних наслідків учиненого діяння. У статті підкреслено, що вирішення завдання досягнення належного рівня правової ефективності застосування заходів дисциплінарної відповідальності та засобів заохочення є складником механізму забезпечення належного рівня правової реалізації етичних норм у регулювання відносин публічної служби. Як висновок обґрунтовано необхідність визначення на законодавчому рівні системи заохочення як складової частини правового регулювання проходження публічної служби, так само як і системи заходів дисциплінарної відповідальності службовців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Еннан, Р. "Винаходи як результати науково- технічної творчості". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 161–68. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.959.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проводиться науково-теоретичний аналіз правового режиму винаходів, особливостей набуття (оформлення) патентних прав на винаходи, а також об’єм та зміст виключних патентних прав, що випливають з патенту на винаходи у зарубіжних країнах. Загальновизнано, що найбільш поширеним і значущим результатом науково-технічної творчості є винаходи, які мають високу соціальну і економічну значущість, що зумовило необхідність правового регулювання відносин, пов'язаних зі створенням, оформленням і використанням винаходів. Термін «винахід» в людській свідомості відображає реальність, яка існує незалежно від права, оскільки винахід є не правовою, а природно-технічної категорією і створення вина- ходів, а також їх використання не завжди було пов'язане з правовим регулюванням. Терміном «винахід» в технічній, філософської, художньої літератури позначають щось нове, оригінальне (нову технологію, конструкцію). У патентному праві цей термін має вужчий і певний зміст, тому в спеціальній літературі говорять про винахід в технічному сенсі і про винахід як об'єкт правової охорони. Звідси випливає, що особа, яка вважає себе винахідником, офіційно може бути визнана такою тільки в разі отримання патенту на винахід. Цей охоронний документ видається, якщо об'єкт, який просять визнати винаходом, відповідає критеріям для отримання патенту, встановленим законодавством. Набуття (оформлення) патентних прав на винахід вимагає проходження доволі складних формальностей Метою цієї статті є аналіз механізму правової охорони винаходів в зарубіжних країнах з урахуванням уніфікації міжнародного і європейського законодавства в сфері патентного права, а також розкриття особливостей процедури придбання (реєстрації) патентних прав на винаходи в зарубіжних країнах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Подзіров, А. О. "Правова природа відносин у сфері медичного туризму". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 96 (23 грудня 2021): 205–16. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.205-216.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено правову природу медичного туризму. Встановлено, що медичний туризм та його правове регулювання є міждисциплінарною правовою категорією, на яку поширюється цивільно-правовий, господарсько-правовий та адміністративно-правовий механізми правового регулювання та їх специфічні методи правового регулювання. Обґрунтовано, що найважливішим механізмом правового регулювання суспільних відносин у сфері медичного туризму є адміністративно-правовий, що відображає адміністративно-правову природу медичного туризму. Доведено, що адміністративно-правове регулювання медичного туризму в Україні потребує удосконалення шляхом напрацювання спеціальних норм, що регулюють відносини в цій сфері, а також закріплення їх у Законі України «Про туризм», Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Подольська, А. "Імплементація міжнародних стандартів податкового контролю в українське законодавство". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 256–61. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1000.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню процесу впровадження міжнародних стандартів податкового контролю в національну правову систему. Податковий контроль є важливою ланкою державного контролю, яка при ефективному правовому регулюванні та успішній організації здатна наповнювати бюджет країни необхідними їй коштами для забезпечення стабільного соціального та економічного розвиту держави. Перепоною на шляху досягнення поставленої цілі є проблема ухилення від сплати податків, в тому числі з використанням прогалин у законодавстві та міжнародних угодах і недосконалостей правового регулювання податкового контролю. Ухилення від сплати податків давно стало масовим явищем, яке негативно впливає на економічний стан країни, незалежно від рівня її розвитку. Задля протидії даній проблемі розвинуті країни беруть активну участь у розробці та впровадженні дієвих способів здійснення податкового контролю. В умовах сучасних реформаційних процесів та з огляду на розвиток української економіки, постає актуальним питання співпраці України з іншими країнами в сфері контролю за оподаткуванням та імплементації міжнародних стандартів податкового контролю у вітчизняне законодавство. Метою статті є теоретичний аналіз розвитку нормативно-правового забезпечення впровадження в Україні міжнародних стандартів податкового контролю. У статті розглянуто вплив глобальних негативних явищ, таких як агресивне податкове планування, на міжнародні відносини в сфері оподаткування. Проаналізовано найбільш яскраві тенденції розвитку норм міжнародного податкового контролю та їх вплив на реформування нормативно-правового регулювання податкового контролю в Україні. Досліджено кроки держави з юридичного закріплення міжнародних стандартів податкового контролю в національному законодавстві. Незважаючи на, в загальному, досить позитивну динаміку з впровадження нових стандартів виявлено юридичну прогалину, що стосується правового регулювання процесу міжнародного обміну інформацією в податкових цілях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Ф. М. Сокиран. "ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ". Криміналістичний вісник 32, № 2 (3 лютого 2020): 15–21. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2019-32-2-15.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – подальше й усебічне, через важливість проблематики, дослідження питання застосування психологічного впливу в кримінальному судочинстві. У процесі розгляду теми надано визначення психологічного впливу. Доведено, що обов’язковою умовою розроблення питань психологічного впливу під час досудового розслідування є з’ясування його юридичного та загального змісту як неодмінного атрибута будь-якого акта правового регулювання. Обґрунтовано доцільність застосування психологічного впливу під час слідчої (розшукової) дії, а також застосування його як складової тактичного прийому чи як напряму діяльності слідчого при розв’язанні окремих завдань розслідування. Визначено, що головним напрямом психологічного впливу як під час досудового розслідування, так і судового провадження є отримання об’єктивно правдивої інформації законним шляхом зі встановлених законом джерел щодо розслідуваної події. Констатовано, що психологічний вплив є обов’язковим суттєвим елементом криміналістичної (слідчої) тактики, постійним джерелом формування тактичних рекомендацій і неодмінним структурним компонентом тактичних прийомів і операцій процесуального та допоміжного (оперативного) характеру. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено сукупністю методів філософського, загальнонаукового та конкретно-наукового рівнів, зокрема системно-структурним з’ясовано сутність досліджуваних категорій і правових явищ, зв’язків елементів психологічного впливу в кримінальному судочинстві з іншими категоріями криміналістики, кримінального процесу тощо; методом наукової абстракції сформульовано позиції щодо оцінки теоретичних, правових та організаційних засад застосування психологічного впливу в кримінальному судочинстві, удосконалення у зв’язку з цим норм законодавства та порядку його застосування; догматичний метод сприяв уточненню понятійно-категоріального апарату; моделювання – формулюванню висновків і загальних оцінок.Ключові слова: психологічний вплив; слідча тактика; тактичний прийом; досудове розслідування; криміналістика.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

ВДОВІЧЕН, ВІТАЛІЙ, та ТЕТЯНА ПОДОРОЖНА. "Ціннісні виклики адміністративно-процедурного законодавства". Право України, № 2019/05 (2019): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-063.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання прийняття кодифікованого акта про адмі ністративні процедури як нового етапу у розвитку процесуального законодавства, що встановлює певні правові порядки у вирішенні адміністративних спорів (справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин). Наголошено, що в цій сфері адміністративних правовідносин, на жаль, існує “нереалізований потенціал” Конституції України щодо створення адміністративно-процедурної форми здійснення публічного управління. Це засвідчують, зокрема, прогалини в системі адміністративно-правової регламентації відносин щодо прийняття адміністративних актів; суперечності процесу поліпшення адміністративно-процесуального законодавства; зрештою, відставання у розвитку адміністративно-правової теорії від сформованих у європейських країнах підходів, принципів і пріоритетів дослідницької діяльності в галузі юридизації публічного управління та правового оформлення взаємодії адміністративних органів і громадян щодо забезпечення їхніх прав і законних інтересів. І це в той час, коли потреба в задоволенні прав і законних інтересів осіб під час взаємодії з владними органами передбачає чітко визначені принципи і правила, які й утворюють адміністративну процедуру. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині адміністративного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до прийняття адміністративного процедурного кодексу як базового нормативно-правового акта з регулювання надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що завдяки прийняттю адміністративно-процедурного кодексу вдасться: встановити належний порядок здійснення адміністративних дій у межах однієї з найважливіших правових форм публічного управління; сформувати основу для ефективного забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій, що взаємодіють із публічною владою та її органами; надати адміністративному правовому регулюванню управлінських відносин належної системності і повноцінної структурованості; не тільки гармонізувати внутрішню структуру механізму адміністративно-правового регулювання, а й створити основу для ефективного судового захисту в адміністративних справах, тобто забезпечити правильне і законне вирішення адміністративних та інших публічних спорів; вирішити встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) завдання адміністративного судочинства на всіх етапах цього виду реалізації судової влади. Дія такого кодексу забезпечить подальший розвиток адміністра тивнопроцесуальної форми, основні контури якої сьогодні зафіксовані в КАС України, та, безумовно, створить можливості для формування нових наукових уявлень і теоретичної моделі адміністративного процесу як судового процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

САВАНЕЦЬ, ЛЮДМИЛА, та ФРИДЕРИК ЦОЛЛЬ. "Академічний проект директиви про посередницькі он-лайн платформи – новий законодавчий інструмент договірного права Європейського Союзу". Право України, № 2019/02 (2019): 207. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-207.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню сучасного етапу розвитку європейського приватного права під впливом цифрової революції. Автори здійснюють аналіз передумов необхідності прийняття нового законодавчого інструменту договірного права Європейського Союзу (ЄС) у сфері посередницької діяльності он-лайн платформ. Окрему увагу приділено проекту Директиви ЄС про посередницькі он-лайн платформи (проект Директиви), розробленого вперше в історії правотворення ЄС академічною спільнотою. Метою статті є проведення аналізу сучасного етапу розвитку європейського приватного права під впливом цифров ої революції, передумов необхідності прийняття нового законодавчого інструменту договірного права ЄС у сфері посередницької діяльності он-лайн платформ та з’ясування особливостей академічного проек ту Директиви, розробленого вперше в історії правотворення ЄС академічною спільнотою. Зростання ринку он-лайн платформ зумовило виникнення наукових дискусій стосовно необхідності регулювання нової форми економічних відносин. За висновками Європейської комісії перешкоду на шляху до стабільного розвитку і рення масштабів діяльності он-лайн платформ (як для постійних гравців ринку, так і для нових учасників) становлять відмінності національного законодавства держав – членів ЄС та фрагментарність регулювання. Сучасний етап розвитку європейського приватного права є багатогранним явищем, що враховує також і вплив цифрової революції, та зумовлює необхідність вироблення нового законодавчого інструменту в сфері договірних відносин за участю посередницьких он-лайн платформ. Належною реакцією на спірні питання, зумовлені революцією цифрового ринку, стало розроблення провідними вченими держав – членів ЄС проекту Директиви. Сьогодні дискусійними серед дослідників залишаються питання виправдання будь-яких регулятивних дій сучасними змінами єдиного цифрового ринку, збереження балансу між захистом прав споживачів, свободою ринку та інновацією, форми майбутнього регуляторного інструменту. Метод роботи над проектом Директиви частково був запозичений із методології Дослідницької групи існуючого приватного права ЄС (Research Group on the Existing EC Private Law (Acquis Group)) і включав порівняльно-правове дослідження сучасного законодавства та судової практики держав – членів ЄС, інструменти “м’якого права” (soft law): стандарти послуг, розроблені національними органами стандартизації; рекомендації, видані національними органами захисту прав споживачів. Проект Директиви складається із семи глав та 29 статей, що охоплюють такі питання: сфера застосування та визначення понять; вимоги до інформації, передбаченої цією Директивою; прозорість лістингу; зв’язок через платформу; репутаційні системи зворотного зв’язку; обов’язок щодо захисту користувачів; імперативний характер; обов’язки оператора платформи стосовно клієнта та постачальника; відповідальність оператора платформи; регрес; прикінцеві положення. Як зазначають розробники проекту Директиви, низка питань все ще залишаються предметом контроверсійних дискусій у середині робочої групи. Зокрема, це питання, що стосуються сфери проекту Директиви, обраного підходу спільного регулювання репутаційної системи зворотного зв’язку, визначення межі відповідальності оператора платформи, розширення сфери захисту прав не тільки споживачів, а й усіх клієнтів он-лайн платформ, включаючи постачальників. Таким чином, протягом останніх двох десятиліть он-лайн платформи докорінно змінили цифрову економіку та продовжують надавати багато переваг у сучасному цифровому суспільстві. Нині важливим є напрацювання ефективного правового масиву, що забезпечить майбутнє економічне зростання та функціонування спільного цифрового ринку ЄС. Вважаємо, що проект Директиви, розроблений вперше в історії правотворення ЄС академічною спільнотою, стане новим законодавчим інструментом для цифрового ринку ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Таможанський, О. В. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГНУЧКИХ ФОРМ ПРАЦІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 557–64. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.62.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що під впливом посилення гнучкості у правовому регулюванні трудових правовідносин, роботодавець зацікавлений у встановленні атипових трудових правовідносин; в результаті чого працівники знаходяться у менш вигідному становищі, ніж працівники, які здійснюють свою трудову функцію за безстроковими договорами. Метою статті є аналіз правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці у таких зарубіжних країнах, як Бельгія, Франція, Великобританія. Стаття присвячена аналізу зарубіжного досвіду запровадження новітніх форм організації праці. Зазначається, що для вдосконалення вітчизняного правового регулювання з цих питань видається цікавим досвід економічно розвинених країн із правового регулювання запровадження гнучких форм організації праці Зокрема, автором досліджено першоджерела з цих питань таких країн як Бельгія, Франція, Великобританія. Зроблено висновок, що дистанційна робота в Бельгії – це специфічна умова, яка стосується лише працівників, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, та яка є скоріш винятком, аніж загальним правилом. Дистанційна робота визначається як форма організації та виконання роботи з використанням інформаційних технологій на підставі трудового договору, внаслідок чого діяльність, яка може виконуватися в місцезнаходженні роботодавців, виконується за межами місцезнаходження регулярно або періодично. Для дистанційних працівників роботодавець повинен надати належні інструменти для виконання своєї роботи та вберегти працівника від соціальної ізоляції, дозволивши йому зустрічатися з колегами, отримувати таку ж інформацію, що і працівники на місці роботи. Починаючи з 2000-х років у французькій системі трудового права дедалі частіше починає обговорюватися гнучкість організації праці. Це свідчило про те, що Франція, яку часто розглядають як країну з жорстким 35-годинним робочим тижнем, зазнала значних змін у регулюванні робочого часу в останні десятиліття, включаючи поступове скасування 35-годинних законів про робочий тиждень. У Великобританії не передбачено право працівника в односторонньому порядку змінити або скоротити свій робочий час через причини балансу між роботою та сім›єю; однак є право вимагати внесення змін до графіку роботи за умови отримання певної кваліфікації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Лемеха, Р. І. "Правові засади митних режимів в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 43–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).601.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджуються сучасний стан і напрями удосконалення правових засад митних режимів в Україні з урахуванням актуальної судової практики. Зазначається, що в умовах жорсткої конкуренції у сфері міжнародної торгівлі важливим є створення сприятливих умов для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, збільшення обсягів транзиту, експорту та імпорту товарів через митний кордон України, що забезпечить збільшення надходжень до Державного бюджету України, створення нових робочих місць на митній території України та сприятиме зростанню економіки України. Дослідження правових засад митних режимів в Україні дозволяє сформулювати висновок про те, що основою правового регулювання митних режимів є Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, Митний кодекс України та закони України у сфері правового регулювання митних відносин, укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств і Державної митної служби України. Важливу роль у правовому регулюванні митних відносин відіграють постанови Верховного Суду, в яких містяться правові позиції щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Актуальним напрямом удосконалення правових засад митних режимів в Україні є завершення процесу приведення національного законодавства та юридичної практики у сфері правового регулювання митних режимів у відповідність до міжнародних стандартів, враховуючи перспективи набуття Україною повноправного членства у Європейському Союзі. Зазначається, що удосконалення потребує Митний кодекс України, про недоліки якого свідчить неоднозначна адміністративна та судова практика. Не менш важливим є формування усталеної судової практики розгляду справ, пов'язаних із митними режимами, на рівні постанов Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального та процесуального права національними судами. Формулюється висновок про перспективність подальшого доктринального дослідження цієї тематики з урахуванням постійних змін до національного законодавства у сфері правового регулювання митних режимів, які вимагають наукового узагальнення, а також необхідність розробки Концепції державної митної політики та розвитку Державної митної служби України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Подоляк, С. "Господарський договір про надання маркетингових послуг в Україні". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 119–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.978.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проводиться дослідження ефективності правового регулювання господарського договору про надання маркетингових послуг в законодавстві України в умовах ринкової економіки. Здійснюється аналіз сучасних підходів до загального визначення поняття господарського договору відомих українських вчених-правознавців. За допомогою синергетичного методу досліджено господарськийдоговір як відкриту самоорганізуючу соціально-правову систему. Розглянуто вербальну нормативно-правову модель системи господарський договір на базі якої розкрито його юридичну природу і сформульовано авторське визначення господарського договору як соціально-правової господарськоїсистеми, заснованої на угоді сторін, що слугує юридичною (правовою) підставою виникнення зобов’язальних правовідносин, за якими визнається юридичний (правовий) характер, таспрямованої на досягнення правової мети. Зроблено аналіз господарського договору про надання маркетингових послуг, розглянуто його конструкцію як соціально-правової господарської системи, виокремлені особливості окремих його структурних елементів. Доведено, що правова сутність госпо-дарського договору про надання маркетингових послуг повністю співпадає із запропонованим нами визначенням господарського договору як соціально-правової господарської системи. Важливою відмінністю господарського договору про надання маркетингових послуг нами визначено особливе значення економічної мети договору - отримання ефекту результативності маркетингових послуг, який не виникає в момент їх завершення, наслідком чого може бути не гарантованість результату послуги тобто слідування сформульованим рекомендаціям та пропозиціям, в тому числі, втіленим у маркетингову програму або стратегію, не гарантує одержання запланованого результату. Проведений аналіз чинного законодавства України в сфері надання послуг довів, що українське законодавство досі не передбачило механізмів правового регулювання господарських договорів про надання маркетингових послуг, які мають свою специфіку та особливості. Запропоновано основні напрямки удосконалення господарського законодавства України в цьому питанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

КУЗНІЧЕНКО, СЕРГІЙ. "Межі надзвичайного правового регулювання: доктринальні визначення". Право України, № 2019/05 (2019): 101. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-101.

Повний текст джерела

Анотація:

Ефективне правове регулювання відносин, що виникають в умовах різних соціально-політичних та військових конфліктів, природних катаклізмів, техногенних аварій і катастроф, зазвичай здійснювалося шляхом застосування заходів надзвичайного характеру, які відрізняються від тих, що застосовуються у звичних умовах. Правове регулювання у таких умовах пов’язане з поняттям надзвичайних адміністративно-правових режимів, розбудова яких тісно переплетена з розвитком сучасної доктрини національної безпеки України та ввійшла у правову науку під назвою “надзвичайне правове регулювання”, зокрема адміністративну, – як “адміністративно-правове регулювання”. Метою статті є дослідження сучасних доктринальних вимог до меж надзвичайного правового регулювання. У статті проведено дослідження сучасних доктринальних підходів до меж надзвичайного правового регулювання. Проаналізовано основні доктрини надзвичайного правового регулювання, а також встановлено риси його юридичних меж та їхнє поняття. З’ясовано, що правові обмеження базуються на принципі пропорційності, який опирається на поняття “випадок виняткової та неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації”, “держава, запроваджуючи обмеження, зобов’язана довести, що вони не шкодять демократичному життю суспільства”. Автор доходить висновку, що межі надзвичайного правового регулювання, що формулюються правовою наукою, але не мають практичного закріплення у законодавстві, можна виділити в окрему групу. Правові межі надзвичайного регулювання являють собою юридичні рамки застосування надзвичайного регулювання, якими держава обмежує втручання у життя особи та суспільства. Межі надзвичайного правового регулювання – це межі об’єктивного та суб’єктивного характеру, що визначаються законодавством і міжнародними правовими актами, у рамках яких здійснюється спеціальний та винятковий юридичний вплив на суспільні відносини в надзвичайних обставинах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Харитонов, Євген Олегович, та Юлія Олегівна Толмачевська. "КІБЕРСПОРТ ЯК СФЕРА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Часопис цивілістики, № 32 (5 грудня 2019): 72–75. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i32.22.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті розглядається нова, не врегульована вітчизняним законодавством сфера цивільного право-вого регулювання – кіберспорт. Метою даної статті є аналіз цивільно-правових відносин, які виникають у сфері кібеспорту, та пошук відповіді на питання, чи відноситься дана сфера до приватно-правової та чи необхідно здійс-нювати законодавче регулювання кіберспортивних відносин. На підставі одержаних результатів зроблено висновок про те, що наразі відсутні єдині підходи до правового регулювання кіберспорту, і, як наслідок, його розвиток відбувається дещо хаотично, але між тим можна спосте-рігати логічне запозичення деяких моделей регулювання із «традиційних» видів спорту з урахуванням специфіки кіберспортивних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Петров, С. Є. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГОЛОВНОГО СЕРВІСНОГО ЦЕНТРУ МВС". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 144–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).707.

Повний текст джерела

Анотація:

Петров С. Є. Методологічні засади дослідження адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру МВС. - Стаття. Актуальність статті полягає у тому, що питання, пов’язані з наданням адміністративних послуг фізичним та юридичним особам органами державної влади, зокрема органами Міністерства внутрішніх справ України та їхніми структурними підрозділами, потребують окремої уваги з огляду на пошук оптимального механізму врегулювання відносин між зазначеними учасниками відносин на основі виваженого підходу. Особлива природа цих відносин спонукає до визначення напрямів власного дослідження, яке б визначало правове становище учасників, зокрема адміністративно-правовий статус Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, враховуючи сучасні підходи до правового регулювання надання публічних послуг органами державної влади в умовах новітнього державорозуміння. У статті розглянуто методологічні засади науково- пізнавальної діяльності, які визначають найкращий результат вирішення певної правової проблеми й правової характеристики адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. Автор виходить із методологічних засад пізнання, які ґрунтуються на інтегративній трирівне- вій системі, яка поєднує діалектично взаємопов’язані між собою: 1) принципи наукового пізнання; 2) методологічні підходи; 3) методи наукового дослідження. Визначено методологічні підходи та методи пізнання адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. Зроблено висновок, що методологічним підходом до правової характеристики адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру є основоположні ідеї людиноцентризму, організації та здійснення адміністративного управління на основі принципів верховенства права та закону, пріоритетності прав людини, спрямованості діяльності органів публічного адміністрування на забезпечення прав людини, відповідність сучасним принципам «розумного управління», цифрової трансформації як одного із засобів досягнення мети сучасної доктрини публічного адміністрування, визначення адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України як органу, принципи діяльності якого повинні поєднувати компоненти сучасного підходу до надання адміністративних послуг в їх широкому розумінні та надання сервісних послуг як засобу здійснення правоохоронної діяльності на основі виваженого балансу та компромісу інтересів окремої особи приватного права та публічних інтересів як інтересів спільноти таких осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Anokhin, О. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ КЕРІВНОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 41–49. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що забезпечення та ефективна реалізація керівним складом Національної поліції України свого адміністративно-правового статусу вимагає належного нормативно-правового регулювання. Адже саме від того, наскільки якісним та ефективним є нормативно-правове забезпечення, напряму залежить і результативність роботи відповідних посадових осіб. В свою чергу, під правовим регулюванням правового статусу керівного складу органів Національної поліції найбільш доцільно розуміти здійснюваний за допомогою норм чинного законодавства результативний, ефективний та дієвий вплив права на відповідні владно-управлінські суспільні відносини з метою їх упорядкування та урегулювання. Варто відмітити, що система даного правового регулювання представлена великою кількістю нормативно-правових актів, кожен з яких виконує власну роль у відповідній системі. У статті, спираючись на аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили, надано оцінку нормативно-правового регулювання правового статусу керівного складу органів Національної поліції України. Констатовано, що в системі відповідного нормативно-правового регулювання ключове місце належить нормам адміністративного права, адже саме за їх допомогою визначаються ключові аспекти діяльності як самих органів та підрозділів поліції, так і їх керівників. Зроблено висновок, що система нормативно-правових актів, положення яких визначають ключові аспекти адміністративно-правового статусу керівного складу органів Національної поліції, представлена великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких ключову роль відіграють ЗУ «Про Національну поліцію» та ряд підзаконних актів. Проведений вище аналіз дає змогу відзначити, що ключове місце в системі правового регулювання правового статусу керівного складу поліції належить нормам адміністративного права. Зазначене пояснюється тим, що саме нормами цієї галузі права: по-перше, закріплюються ключові елементи адміністративно-правового статусу керівників відповідних органів та структурних підрозділів поліції; по-друге, окреслюються засади взаємодії керівників підрозділів, а також їх підлеглих; по-третє, окреслюються завдання та функції органу та підрозділу, яким керує відповідна посадова особа; по-четверте, нормами цієї галузі права встановлюється порядок набуття правового статусу керівника.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Фединець, Н. І., та Н. Б. Білозор. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ДІЄВА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Метод правового регулювання"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями