Статті в журналах з теми "Метод незалежних компонентів"

Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.

Мотиваційний компонент відіграє важливу роль у професійній підготовці майбутніх судноводіїв. Мотивація до професійної комунікативної взаємодії у судноводіїв є однією із надзвичайно важливих умов ефективного засвоєння знань, умінь й навичок та важливим чинником підвищення рівня безпеки судноплавства. На думку автора, цей компонент є пріоритетним у процесі навчальної діяльності судноводія, оскільки від його правильної організації залежать всі інші компоненти навчального процесу та успіх подальшої професійної діяльності. Зміст мотиваційного компоненту становлять професійно значущі мотиви, потреби, інтереси, установки й цінності майбутніх судноводіїв. Він спрямовує навчальний процес на формування потреби в отриманні нових знань, закріплення навичок й умінь; розвиває інтерес до майбутньої морської професії; спонукає до розв’язання нестандартних професійних завдань, що потребують поглиблених навичок критичного мислення та не входять до навчальної програми, але можуть опосередковано впливати на майбутню професійну діяльність; сприяє розширенню кругозору, вдосконаленню, саморозвитку й самоактуалізації особистості судноводія. Формування навичок критичного мислення передбачає розвиток здатності студентів аналізувати навчальну інформацію з позиції логіки та особистісного підходу з метою використання отриманих результатів як до стандартних, так і нестандартних ситуацій і проблем, а також здатність ставити нові запитання, знаходити аргументи, приймати незалежні продумані рішення. Критичність мислення у статті розглянуто як здатність аналізу інформації з позицій логіки та особистісно-психологічного підходу з тим, щоб застосовувати отримані знання, як до стандартних, так і нестандартних ситуацій морської діяльності. У статті наголошено на ефективності навчання професійної комунікативної взаємодії на основі оновленої таксономії Б. Блума, завдяки чому викладач може виховати креативних особистостей, здатних критично мислити, оцінювати нову інформацію та впевнено застосовувати знання в різних ситуаціях професійної діяльності та у крос-культурному середовищі.

Мета статті – з’ясувати можливість використання методу похідної спектрофотометрії нульового перетину перших похідних для одночасного визначення вмісту синтетичних барвників Е110 і Е124 у суміші без попереднього розділення та розроблення високочутливої методики їх контролю в безалкогольних напоях. Методологія. Для реалізації поставленої мети використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема, застосовуючи теоретичні методи (аналіз та узагальнення, синтез, порівняння, моделювання), систематизовано теоретичні матеріали з проблеми дослідження; емпіричними (діагностичні, методи спостереження, самоспостереження) визначено стан практичної опрацьованості проблеми; організаційно-експериментальними (діагностичний, констатувальний, пошуковий, формувальний, коригувальний експерименти) з якісним аналізом і математичним статистичним обробленням засвідчено ефективність запропонованої методики. Достовірність отриманих результатів забезпечено використанням сучасних фізико-хімічних, математичних, статистичних методів аналізу, а також адекватним обробленням отриманих експериментальних даних. Їх правильність доведено порівнянням із результатами незалежних методів. Наукова новизна. Уперше запропоновано використання методу похідної спектрофотометрії нульового перетину перших похідних для однозначного визначення Е110 і Е124 у модельних сумішах та в реальних об’єктах експертно-криміналістичної експертизи – безалкогольних напоях. Розроблену методику перевірено на модельних сумішах і застосовано для визначення вмісту барвників у безалкогольних напоях. Визначено кількісний вміст барвників Е110 і Е124 у безалкогольних газованих напоях «Mirinda», «Апельсин» та «Соковита вишня». Засвідчено, що правильність визначення залежить від концентрації кожного компонента і їх співвідношень. Доведено, що похибка визначення не перевищує 7 %, а матриця об’єкта аналізу суттєво не впливає на одержані результати. Висновки. Зважаючи на доступність обладнання, простоту, експресність, серійність, технологічність запропонованої методики визначення вмісту індивідуальних барвників у суміші без попереднього їх розділення, застосування методу похідної спектрофотометрії нульового перетину перших похідних є ефективним методом експертного контролю вмісту синтетичних барвників у безалкогольних напоях, сиропах тощо.

Резюме. Готовність до професійної самореалізації, що передбачає максимальне задовлення від професійної діяльності, на думку дослідників, включає багато комонентів. Мета дослідження – проаналізувати компоненти професійної діяльності медичних сестер та їх задоволення відповідно до тривалості їх праці. Матеріали і методи. В анкетуванні взяла участь 61 медична сестра. Респондентів поділили на 4 групи відповідно до тривалості роботи: перша – стаж роботи до 5 років, друга – стаж роботи 6–10 років, третя група – стаж роботи 11–20 років, четверта – стаж роботи понад 20 років. Вимірювали важливість роботи та задоволення працею, що базується на теорії мотивації Ф. Герцберга, та адаптована для маркетингових досліджень лікувально-профілактичних закладів. Результати. Серед основних мотиваторів трудової діяльності (виконувати цікаву роботу; досягати особистих цілей під час роботи; мати можливість професійного росту; одержувати заробітну платню відповідно до обсягу та якості роботи; брати участь і відчувати значущість своєї роботи в досягненні результатів діяльності лікувально-профілактичного закладу; брати участь в ухваленні рішень із проблем медичного обслуговування) медсестри, незалежно від стажу, найважливішим вважають одержання достойної заробітної плати відповідно до обсягу та якості виконаної роботи. Серед інших важливих компонентів медичні сестри усіх дослідних груп виділяють комфортні умови праці та добрі стосунки з колегами. Висновки. Найбільшою мірою задоволення середнього медичного персоналу професійною діяльністю пов’язане зі здатністю себе почувати частиною колективу, найменшою мірою – з оплатою праці.

Мета статті – розкрити роль та функції внутрішнього мовлення в комунікаційних процесах суб’єктів соціально й особистісно орієнтованого мовленнєвого спілкування; презентувати модель комунікативного акту, який доконується через внутрішнє мовлення адресантів та адресатів. Методи дослідження. В описаному дослідженні використано нову техніку як комплекс методів: (а) систематичний огляд оригінальних завершених незалежних опублікованих наукових досліджень, виконаних у проблематиці внутрішнього мовлення суб’єктів комунікації; (б) системний аналіз вибраних літературних джерел із застосуванням кількох його різновидів; (в) порівняння та співставлення отриманих даних за виділеними критеріями; (г) метааналіз (об’єднання результатів кількох досліджень методами статистики для перевірки гіпотези); (д) дослідницький синтез (моніторинг різноманітності наукових пошуків, пояснення різних досліджень та їх узагальнення за виокремленими критеріями). Результати. Запропоновано авторську методику дослідження означеної в назві статті проблеми. Установлено, що внутрішнє мовлення є смислоутворювальним компонентом генеративних процесів, які входять у комунікацію як її складові. Презентовано модель комунікативного процесу як двостороннього породжувального процесу, який містить експресивні й імпресивні мовленнєві компоненти і здійснюється за механізмами безпосереднього й опосередкованого прямого та зворотного зв’язку. Здійснене дослідження дозволило перевірити й підтримати висунуту гіпотезу і сформулювати правильне (на основі високого рівня узагальнення) наукове уявлення про смислоутворювальну роль внутрішнього мовлення в комунікації, про користь моделювання комунікативного процесу з урахуванням генеративного механізму для перевірки результатів та ідентифікації значущих для комунікації закономірностей функціонування внутрішнього мовлення, які випливають із багаточисельних розвідок, та для створення комунікаційних технологій і систем.

У сучасних дисертаційних працях особливої актуальності набуває висвітлення розвитку досліджуваного феномену в літературних джерелах різного часу. Цим займається історіографія, яку розуміємо як учення, що досліджує будь-яку історичну науку. Історіографія засвідчує, як виникла й розвивалась історична думка, процес нагромадження історичних знань. З’ясовує соціальну основу й соціальну функцію історичного пізнання, досліджує боротьбу різних напрямів, шкіл, концепцій, аналізує методи вивчення історичних джерел, висвітлює організацію й форми дослідницької роботи в галузі історії. Доведено, що проблема періодизаціı̈ розвитку вищоı̈ освіти в незалежній Украı̈ні наразі є актуальною, тому її історіографія нараховує значну кількість досліджень. Аналіз й узагальнення історико-педагогічних джерел дали підстави визначити найголовніші етапи й тенденціı̈ розвитку вищоı̈ освіти в Украı̈ні як самостійній державі. У наукових розвідках сучасних дослідників, по-перше, є наукова цінність, що збагатить теоретичні основи історіı̈ становлення та функціонування вищоı̈ педагогічної освіти в незалежній Украı̈ні; по-друге, практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані під час викладання освітніх компонентів, у змісті яких цю проблему окреслено.

РЕЗЮМЕ. Дисфункція щитоподібної залози може спричинити значні зміни у функції нирок та серцево-судинної системи. Встановлено, що гіпотиреоз пов’язаний зі зниженням ниркового плазмотоку та низькою швидкістю клубочкової фільтрації. Показано, що при хронічній хворобі нирок зростає рівень гомоцистеїну (ГЦ) в плазмі крові, а проблема гіпергомоцистеїнемії (ГГЦ) залишається предметом постійної уваги нефрологів. ГГЦ є незалежним фактором ризику серцево-судинних ускладнень, особливо серед хворих з порушеною функцією нирок та пацієнтів з гіпотиреозом. Метою роботи було встановлення реорганізації субмікроскопічних структурних компонентів нирок за умов змодельованої ГГЦ на тлі гіпер- та гіпортиреозу. ГГЦ моделювали введенням тваринам тіолактону в дозі 100 мг/кг маси тіла один раз на добу протягом 28 діб. Гіпертиреоз моделювали шляхом щоденного введення L-тироксину в дозі 200 мкг/кг протягом 21-го дня, гіпотиреоз - щоденного введення мерказолілу в дозі 10 мг/кг протягом 21-го дня. Окремим групам тварин вводили L-тироксин або мерказоліл паралельно з ГЦ. Встановлено, що за умов поєднання ГГЦ та гіпотиреозу в нирках спостерігалися найбільш виражені деструктивно-дегенеративні зміни усіх складових компонентів нефронів та гемомікроциркуляторного русла. Гемокапіляри мали розширені просвіти з деструктивно зміненими форменими елементами крові (затромбовані та колабовані гемокапіляри), органели були деструктивно змінені і пошкоджені, спостерігалося руйнування зовнішньої мембрани мітохондрій. Також виявлені клітини з проявами апоптозу. Висновок. Як ГГЦ, так і гіпер- чи гіпотиреоз викликають розлади мікроциркуляції, відбувається порушення транскапілярного обміну і ультрастуктурної реорганізації ядер і цитоплазми епітеліоцитів ниркових тілець і канальців нефронів, ендотеліоцитів гемокапілярів. Деструктивно-дегенеративні зміни компонентів нефронів, альтерація та ультраструктурне ремоделювання компонентів нирки були особливо виражені при поєднаному впливі ГГЦ та гіпотиреозу.

У статті представлені результати емпіричного дослідження взаємозв’язку структурно-функціональних складових частин брехливості з особистісною зрілістю в корисливих злочинців-рецидивістів. На ґрунті результатів теоретичного аналізу зазначено, що досить часто вивчення феномену брехливості здійснюється в контексті досліджень злочинної поведінки, зокрема наголошується значущість дослідження конструкту брехливості в аналізі особистості шахраїв. Підкреслюється, що рецидив злочину та успішність ресоціалізації засуджених науковці та фахівці прикладного профілю пов’язують, серед іншого, з рівнем їхньої психологічної зрілості. Методи. У дослідженні було використано «Структурно-функціональний опитувальник брехливості» І. Церковної та опитувальник особистісної зрілості за авторством О. Штепи. Математико-статистичний аналіз отриманих результатів базувався на двох критеріях: t-критерій Стьюдента для незалежних груп та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. До вибірки увійшли 53 засуджених, які відбували покарання за злочини, пов’язані з шахрайством. За допомогою процедури кластерного аналізу за принципом «ближніх сусідів» на ґрунті даних, отриманих за методикою І. Церковної, було виділено дві групи досліджуваних. Першу групу склали 22 особи, до другої групи увійшов 31 досліджуваний. Результати. Отримані результати свідчать про деструктивний внесок брехливості у функціонування особистісної зрілості, на що вказують значущі взаємозв’язки лише від’ємного характеру, встановлені між досліджуваними феноменами як у першій, так і у другій групі корисливих злочинців – рецидивістів. У першій групі найбільш задіяними у взаємозв’язках із брехливістю виявилися такі компоненти особистісної зрілості, як контактність (4 кореляції з 8) та відповідальність (3 кореляції з 8). У другій групі найбільш активно з брехливістю взаємодіє такий компонент особистісної зрілості, як толерантність (4 кореляції з 6), удвічі менша кількість взаємозв’язків встановлена між брехливістю та децентрацією.

У статті розглянуто емпіричне дослідження проблеми підготовки викладача вищого навчального закладу в умовах магістратури, забезпечення його загальнопедагогічної підготовки, здійснено аналіз наукової літератури, стратегій підготовки магістрантів до викладацької діяльності у вищих навчальних закладах різного профілю, розроблено методику дослідження, здійснено аналіз динаміки формування діяльнісної емпатії та педагогічної рефлексії як критеріїв готовності майбутнього викладача до роботи в умовах педагогічних та непедагогічних вищих навчальних закладів, проведено діагностичне обстеження та визначено реальний стан готовності магістрантів вищих навчальних закладів різного профілю до викладацької діяльності у контексті рефлексивної педагогіки. Виходячи з того, що об’єктивною метою підготовки викладача в умовах магістратури закладів вищої освіти різного профілю є забезпечення її рефлексивної спрямованості, формування майбутнього фахівця передбачає її здійснення на андрагогічних засадах, врахування особливостей освітнього середовища моделі дослідницького та педагогічного університету, створення доцільних систем підготовки викладача вищих навчальних закладів різного профілю. Виокремлені проблеми загальнопедагогічної підготовки викладача в умовах магістратури закладів вищої освіти різного профілю розглядаються у контексті рефлексивної педагогіки. На основі проведеного дослідження визначено проблеми/напрями вдосконалення системи підготовки викладачів в умовах магістратури педагогічних і непедагогічних вищих навчальних закладів. Достовірність результатів дослідження підтверджена за допомогою критерію достовірності відмінностей середніх величин t-критерію Стьюдента для незалежних вибірок.

У статті розглянуто метафору, яка виступає одним із найважливіших компонентів друкованих та електронних комунікацій. У дослідженні констатовано, що в інформаційному просторі велику роль відіграють засоби масової інформації, які історично впливають на формування світогляду сучасної людини. Мова засобів масової інформації як різновид національної мови еволюціонує одночасно з етнічною свідомістю та перебуває під впливом суспільних процесів. Вона відображає не лише суспільне життя, а обличчя країни в цілому. Тому мова сучасних засобів масової інформації багата на метафори, які сформовані на архетипах та мають різноманітне стилістичне значення. Зосереджено увагу в мові засобів масової інформації на концептуальній метафорі, яку використовують для досягнення різних ефектів. Її вживання може бути зумовлене бажанням зробити друковане слово емоційнішим, впливовішим. Зроблено висновки, що метафора як прояв креативності мислення присутня практично в усіх типах дискурсів незалежно від їхньої типологізації (політичному, медичному, інституційному, педагогічному, постмодерністському, феміністському та ін.). Однак в кожному з дискурсів сукупність функцій метафори є особливою в залежності від різноманітних ознак актуального дискурсу. У процесі комунікації, зокрема в газетно-публіцистичному стилі, метафора допомагає окреслити основні ідеї комунікативного повідомлення, розставити аксіологічні акценти, також апелює до фонових знань реципієнта й активізує до асоціації. Для дослідження метафори в публіцистиці використано як основні метод спостереження та описовий метод. На різних етапах дослідження послуговувалися методом функціонального аналізу для визначення стилістичного навантаження метафори в публіцистиці.

Метою роботи було визначити закономірності вікової динаміки відносної площі строми, компонентів лімфоїдної паренхіми та системи внутрішньовузлового лімфатичного русла деяких соматичних та вісцеральних лімфатичних вузлів кролів м’ясного напрямку використання. Проведено комплексний аналіз гістоархітектоніки лімфатичних вузлів на різних етапах постнатального онтогенезу. Подано результати комплексного дослідження структурно-функціональних особливостей соматичних (підколінних, підщелепних) та вісцеральних (каудальних брижових та середостінних) лімфатичних вузлів від 1- до 90-добового віку. Наведено морфометричні показники кількісної динаміки тканевих компонентів (стромального апарату, функціональних зон паренхіми та системи синусів) з особливостями їхнього співвідношення в межах функціональних сегментів. З’ясовано, що на структурно-функціональному рівні організації всі без винятку лімфатичні вузли кролів представлені скупченням компартментів, кожен з яких складається з лімфатичних вузликів та прилеглих до них територій паренхіми, мозкових тяжів, що продовжуються в глибину мозкової речовини, та розвиненої системи синусів. Проведеними дослідженнями встановленно, що у лімфатичних вузлах переважає відносна площа лімфоїдної паренхіми, найбільш розвиненими структурно-функціональними зонами якої є одиниці глибокої кори та мозкові тяжі. Визначено, що в момент народження у кролів лімфатичні вузли представленні скупченням лімфоїдної тканини та стромою. Зі збільшенням віку тварин в лімфатичних вузлах збільшується кількість сполучної тканини, потовщується капсула та трабекули. Одночасно з цим у вузлах зменшується кількість кіркової речовини і відносно збільшується кількість мозкової. Встановлено, що активне формування лімфатичних вузликів починається з 20-денного віку, а остаточна зональна диференціація лімфатичних вузлів у кролів досягається після 30-го дня. Кількісна вікова динаміка паренхіми на пізніх етапах онтогенезу по досягненню 90 днів визначається переважанням розвитку лімфатичних вузликів з центрами розмноження, особливо у вісцеральних лімфатичних вузлах, які мають різнорівневий характер розташування та розміщуються на бокових поверхнях одиниць глибокої кори, на їх полюсах, а також в глибоких шарах паренхіми. Мозкові синуси широкі та займають більшу площу, ніж підкапсулярні та проміжні як в соматичних, так і в вісцеральних лімфатичних вузлах, незалежно від віку тварин.

Існує багато поглядів на причини виникнення варикоцеле, але жоден із них не є беззаперечним. Останніми роками доведено участь матриксних металопротеїназ (ММП) у багатьох патологічних процесах. ММП складають сімейство Zn-залежних ендопептидаз, що мають властивість руйнувати основні компоненти екстрацелюлярного матриксу. Існування великої кількості способів оперативного лікування варикоцеле не лише свідчіть про різні погляди авторів на етіологію та патогенез захворювання, але й побічно вказує на незадоволеність результатами лікування, де в катамнезі частота рецидивів складає від 10% до 43%. Метою дослідження було вивчення патогенетичних особливостей розвитку варикоцеле та його ускладнень, ролі активності ММП як маркера даного захворювання та вдосконалення хірургічного лікування пацієнтів із варикоцеле. Матеріал і методи. Обстежено та прооперовано 190 пацієнтів із варикозним розширенням вен лівого сім’яного канатика.Також обстежено 25 практично здорових чоловіків, яким було проведено вазектомію. Пацієнтам основної групи (100 хворих) виконано субінгвінальну мікрохірургічну варикоцелектомію (СМВ) за класичною методикою Мармара, а пацієнтам контрольної (90 хворих) – лапароскопічну варикоцелектомію (ЛВ). Під час операції під контролем оптичного збільшення забирали частину варикозно розширеної вени сім'яного канатика. Препарати в рідкому азоті транспортували до лабораторії на базі Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України, де в них визначали активність ММП-2 і ММП-9, використовуючи стандартний набір ММП ≪Sigma≫. Для підрахунку результатів застосовували t-критерій для незалежних вибірок. Інформацію обробляли за допомогою програми ≪IBM SPSS Statistics 20≫. Результати. Виявлено вірогідне збільшення активності ММП-2 і ММП-9 у чоловіків із вари- козним розширенням вен сім'яного канатика порівняно з чоловіками без ознак даного захво- рювання. Середні показники активності ММП у стінці сім'яної вени пацієнтів із варикоцеле становили: ММП-2 – 2,13Ѓ}1,96 у.о., ММП-9 – 2,7Ѓ}2,51 у.о., що перевищувало ті ж значення у чоловіків контрольної групи у 23 і 27 разів (p<0,05). Крім того, вірогідно різнилися показники активності ММП залежності від ступеня захворювання – вони в пацієнтів із варикоцеле 2-го ступеня були вищими, ніж у пацієнтів із варикоцеле 1-го ступеня на 62% і 64% відповідно (p<0,05). Показники ММП у пацієнтів із варикоцеле 3-го ступеня в свою чергу перевищували показники хворих із варикоцеле 2-го ступеня на 64% і 65%. Встановлено частоту рецидивів у групах ЛВ і СМВ, яка склала 8,89% і 2,0% відповідно (р<0,05). У групі СМВ не виявлено жодного випадку виникнення гідроцеле, тоді як частота гідроцеле в групі ЛВ склала 3,3% (р<0,05). Тривалість оперативного втручання була найбільшою для СМВ (52,0Ѓ}1,03 хв.), а тривалість поопераційного стаціонарного лікування пацієнтів цієї групи була найменшою (6,13Ѓ}0,14 год. – 0,25 доби). Час перебування пацієнтів після ЛВ у відділенні був у 4 рази довшим (1,17Ѓ}0,03 доби) порівняно з показником групи СМВ. Висновки. Активність ММП-2 і ММП-9 у стінці вен сім'яного канатика є вірогідно більшою на тлі варикоцеле та може вважатися маркером даного захворювання. Підвищення активнос- ті ММП-2 і ММП-9 корелює зі збільшенням ступеня варикоцеле. Метод мікрохірургічної субінгвінальної варикоцелектомії має переваги перед лапароскопічною варикоцелектомієюза частотою поопераційних ускладнень і рецидивів, а також тривалістю поопераційного перебування хворого в стаціонарі. Метод мікрохірургічної субінгвінальної варикоцелектомії може бути рекомендований до впровадження у спеціалізованих медичних закладах України.

Резюме. Гормони щитоподібної залози відіграють вирішальну роль у підтриманні метаболічного гомео­стазу протягом усього життя. Загальновідомо, що печінка та щитоподібна залоза тісно пов’язані між собою, при цьому тиреоїдні гормони відіграють важливу роль у ліпогенезі de novo, бета-окисненні жирних кислот, обміні холестеролу та вуглеводному обміні. Високий рівень циркулюючого гомоцистеїну (ГЦ) (гіпергомоцистеїнемія (ГГЦ)) є незалежним фактором розвитку атеросклерозу, індукує завершення клітинного циклу, пришвидшує процеси старіння, викликає апоптоз в ендотеліальних клітинах та нейронах. Мета дослідження – встановити реорганізацію структурних компонентів печінки за умов змодельованої гіпергомоцистеїнемії, гіпер- та гіпотиреозу та при їх поєднаному впливові. Матеріали і методи. Тіолактонову ГГЦ моделювали введенням тваринам екзогенного ГЦ у вигляді тіо­лактону в дозі 100 мг/кг маси тіла один раз на добу протягом 28 діб. Гіпертиреоз моделювали шляхом щоденного введення L-тироксину в дозі 200 мкг/кг протягом 21-ї доби, гіпотиреоз – шляхом щоденного введення мерказолілу в дозі 10 мг/кг упродовж 21-ї доби. Окремій групі тварин вводили L-тироксин і мерказоліл паралельно з ГЦ. Результати. Встановлено, що за умов змодельованої ГГЦ, гіпо- та гіпертиреозу в печінці дослідних тварин спостерігаються розлади мікроциркуляції, що на субмікроскопічному рівні проявляється сладжами та стазами формених ементів крові у розширених просвітах синусоїдів, ушкодження ультраструктури ендотеліальних клітин, розширені окремі канальці ендоплазматичної сітки, вакуолі й канальці комплексу Гольджі, поодинокі мітохондрії із гомогенним, світлим матриксом і лізованими кристами, розширені простори Діссе, в яких наявні клітини Купфера, просвітлена, набрякла та деструктивно змінена цитоплазма ендотеліоцитів синусоїдів, в просвітах яких наявні формені елементи крові, вакуолеподібні структури. Висновки. Результати дослідження показали, що і ГГЦ, і гіпо- чи гіпертиреоз окремо та особливо їх поєднання зумовлюють розвиток деструктивних та некротичних змін у печінці. Розвиваються незворотні ушкодження компонентів ядер та органел гепатоцитів, що призводить до порушення синтетичних, енергетичних та детоксикаційних процесів у печінці.

Метою статті є дослідження розвитку правових та інституційних засад утворення та діяльності Спеціалізованих судових палат і Спеціалізованої прокуратури по Косово (Спеціалізованого суду по Косово) щодо розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів, що були вчинені на території Косова, а також Албанії, який займає особливе місце в системі міжнародного кримінального правосуддя з огляду на специфічні особливості його утворення та діяльності, формування його міжнародного і національного компонентів. Наукова новизна полягає у проведенні комплексного дослідження розвитку правових та інституційних засад діяльності Спеціалізованого суду по Косово, утвореного Європейським Союзом з метою притягнення до відповідальності «переможців» – колишніх керівників так званої «Армії визволення Косово» («UÇK»), яких так і не було засуджено під час діяльності Міжнародного кримінального трибуналу по колишньої Югославії (МКТЮ) за вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів в Косово. Висновки. Спеціалізований суд по Косово з місцезнаходженням за межами Косова у Гаазі (Нідерланди) та з ексклюзивною участю міжнародних суддів та прокурорів є важливою формою міжнародного кримінального правосуддя. Оскільки правові основи діяльності вказаного Спеціалізованого суду повною мірою відповідають нормам міжнародного права, зазначений Суд є міжнародним кримінальним судовим органом, хоча формально і входить до судової системи Республіки Косово, міжнародно-правовий статус якої потребує свого вирішення. Зазначений Суд, у формуванні правових та інституційних засад якого брали участь ООН, Рада Європи, НАТО, Європейський Союз та окремі держави, а також Республіка Косово, є не просто інтернаціоналізованим кримінальним судом зі складним правовим ландшафтом, а й уособлює в собі одну з необхідних можливостей добитися справедливості в Косово. Оскільки Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії завершив свою юрисдикційну діяльність, а Спеціалізований суд по Косово з певними труднощами її здійснює, історія притягнення до відповідальності осіб за вчинені міжнародні злочини на території Косова та Албанії, незалежно від посадового становища злочинців, ще далека від свого завершення. Представляється, що оцінка діяльності Спеціалізованого суду по Косово залежить від його здатності притягнути до відповідальності та покарати усіх осіб, які вчинили міжнародні злочини на території Косова та Албанії, що надасть відчуття справедливості, перш за все для потерпілих, та відчуття ефективної дії верховенства права.

Проаналізовано та розкрито значення освіти як державної, сус- пільної, особистісної цінності для розвитку соціуму, як основи соціально-еко- номічного, духовно-культурного, політичного розвитку суспільства та інтегра- ції його в європейську та світову спільноту. Узагальнено поняття державного управління освітою як вид професійної діяльності, спрямованої на створення умов (організаційних, кадрових, матеріально-фінансових, правових) життє- діяльності, функціонування, розвитку, удосконалення навчального закладу, удосконалення системи національної освіти для досягнення поставленої мети. Встановлено, що система національної освіти незалежної України є цілісною єдністю державних, комунальних, приватних, корпоративних навчально-ви- ховних закладів різних спрямувань та рівнів акредитації. Проаналізовано іс- тотні відмінності в державному управлінні системою освіти в радянські часи та в незалежній Україні. Розкрито зміст і значення концептуальних прин- ципів державного управління системою національної освіти України: прин- цип державності, науковості, прогностичного планування діяльності органів державного управління і закладів освіти, демократизації, компетентності та професіоналізму управлінців освітянською сферою діяльності та оптиміза- ції. Окреслено стратегічні завдання нової структурної організації “Українська Академія державного управління при Президентові України (УАДУ )”. Визна- чено структурні компоненти та рівні державно-громадської моделі управлін- ня системою національної освіти: а) парламентсько-президентський рівень; б) урядово-центральний рівень; в) регіональний рівень (обласні, міські, ра- йонні відділи освіти); г) рівень безпосереднього управління закладами освіти та виокремлено: повноваження державних управлінців різних рівнів; основні принципи, провідні напрями розвитку системи національної освіти в Україні. Доведено, що оптимальним результатом діяльності державних управлінців парламентсько-президентського та урядово-центрального рівнів є створення Нової української школи. Обґрунтовано основні принципи стратегії і тактики реалізації освітніх і управлінських новацій; узагальнено суттєві зміни в систе- мі національної освіти, детерміновані створенням проекту Нової української школи (05-27.09.2017 р.), яка працюватиме на засадах педагогіки партнер- ства, в основі якої є спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками, та розробкою Державного стандарту (21.08.2018 р.) навчання за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти та ступене- вого статусу школи: початкова школа І ступеня — початок занять з 1 вересня 2018 року; гімназія — навчальний заклад ІІ ступеня, який забезпечує базову середню освіту — початок навчання з 1 вересня 2022 року; ліцей — навчальний заклад ІІІ ступеня, який забезпечує профільну середню освіту — початок нав- чання з 1 вересня 2027 року. Систематизовано спектр основних компетентностей освіченої особисто- сті, визначений в законодавчих документах освітньої галузі з метою розвит- ку особистості, суспільства на основі наукових знань, а саме: вільне воло- діння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компе- тентності в галузі природничих наук, техніки та технології; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікативна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські, соціальні компетентності, пов’яза- ні з ідеями демократії, справедливості, рівності прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей.

Стаття має на меті охарактеризувати таку інновацію, як «банк академічних фраз», а також можливості його застосування при написанні і/ або редагуванні англійської академічної прози. Йдеться, зокрема, про жанри наукової статті й дисертації. Концепція «банк академічних фраз» базується на підході до аналізу академічних текстів, запропонованому видатним британським лінгвістом Джоном Свейлсом (John Swales) у 1980 рр. Він виявив деякі риторичні звороти, а також «крок» як частину тексту, що виконує конкретну комунікативну функцію. Джон Свейлс прагнув показати специфіку, а також універсальний характер мови, яка при цьому використовується. «Крок» як одиниця риторичного аналізу вживається зараз як основна складова банку академічних фраз. Вважається, що сучасна академічна англійська мова містить значне фразеологічне нашарування. Банк академічних фраз складає загальний ресурс для науково-педагогічних працівників. Він спроможний надати їм фразеологічні компоненти, організовані за принципом головних розділів наукової статті або дисертації. Використання фразових банків допомагає авторам правильно організувати академічні роботи, вставляючи готові фрази туди, де це доцільно. У цій роботі предметом дослідження є стилістика та фразеологія науково-технічної прози відповідно до класичних розділів академічної роботи, а саме: Анотація, Вступ, Матеріали і Методи, Результати, Обговорення результатів роботи і Висновки. Викладено критерії добору фраз, придатних до застосування у фразових банках. Розглянуто питання плагіату при написанні академічних текстів. На конкретних прикладах проаналізовано особливості стилю науково-технічних документів, які знайшли своє відображення у фразових банках. Надано універсальні рекомендації щодо вживання банків академічних фраз незалежно від предметної галузі, жанру та обсягу роботи.

У статті розглядається можливість вирішення корпоративних спорів у порядку медіації в аспекті викликів бізнесу та досвіду сучасного юридичного закріплен ня у країнах Європейського Союзу та на міжнародному рівні. Досліджено правове регулювання медіації у контексті Директиви Європейського Парламенту та Ради 2008/52/ЄС про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах та Конвенції Організації Об’єднаних Націй про міжнародні угоди, укладені в результаті медіації від 7 серпня 2019 р. (Сінгапурська конвенція), яку підписали 46 країн, зокрема й Україна. Аналізуються проєкти законів України про медіацію з позицій урегулювання корпоративних спорів. Метою статті є дослідження перспектив впровадження медіації в корпоративних спорах в Україні з огляду на кращий зарубіжний досвід. Сучасне українське законодавство не регулює медіацію. У результаті аналізу законопроєктів про медіацію виявлено, що можливість медіаційного вирішення спору не повинна випливати виключно з положень договору. Медіація має стати способом врегулювання всіх конфліктів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають такі правовідносини договірний характер, чи ні. Таке положення має надзвичайно важливий практичний компонент для корпоративного права, адже статут не є видом договору за українським законодавством. Тимчасом саме в статуті було б зручно закріплювати можливість розв’язання корпоративних конфліктів за допомогою медіації. Авторки доходять висновку про необхідність законодавчого забезпечення примусового виконання медіаційного рішення з огляду на виклики бізнесу. Така доцільність обґрунтовується особливостями корпоративних конфліктів, потребами популяризації медіації, розвантаження судової системи.

У статті з’ясовано, що оказіоналізми, або індивідуально‑авторські новотвори, є різновидом неологізмів. У 70–80-х роках ХХ ст. мовознавці зазначали, що індивідуальні неологізми в публіцистичному стилі, зокрема в мові преси, уживали рідко. Метою їх уведення в мову газет і журналів є прагнення посилити експресію вислову, надати експресивності трафаретній і заштампованій мові газет. Досліджено, що в нинішній час мовознавці фіксують активне використання оказіональної лексики, зумовлене багатьма чинниками позамовного та внутрішньомовного характеру. Оказіоналізмами називають експресивно забарвлені слова, утворені на основі вже існуючих у мові слів або словосполучень, часто з порушенням мовних норм. На відміну від неологізмів, їм притаманна новизна, збережена незалежно від реального часу їх утворення. Існують критерії розрізнення неологізмів та оказіоналізмів: неологізми є лексичними одиницями мови й мовлення, а оказіоналізми – лише мовлення; для неологізмів наявність автора не є суттєвою, а для оказіоналізмів – вона суттєва; неологізми мають позатекстове й текстове значення, а оказіоналізми лише текстове; новизна неологізмів пов’язана передусім з новизною денотата, а новизна оказіоналізмів – з незвичністю поєднання морфем та компонентів слів; свіжість неологізмів згодом зникає внаслідок їхньої повної лексикалізації. У розвідці здійснено аналіз оказіональних слів, серед яких велику кількість становлять складні слова, що є результатом дії тенденції мовної економії. З-поміж оказіоналізмів закон економії мовної енергії передусім виявлений у словоскладанні, адже складні слова є компактними за формою, а їхнє значення легко сприймається читачем. Активізацію оказіоналізмів зафіксовано переважно в тематичних групах, у яких дається оцінка роботі відомим політикам та громадським діячам: «Українсько-російські відносини», «Характеристика представників влади», «Суспільно-політичні події», «Міжнародні відносини», «Кримінал», «Культура та дозвілля». Зроблено висновки, що найбільш численну групу оказіоналізмів складають іменники, значно менше дієслів та прикметників. Перевага іменникових оказіоналізмів викликана потребою номінувати нові реалії, предмети, явища, поняття, їхні властивості тощо. Їхнє виникнення відбувається за участю всіх наявних в українській мові способів словотворення, однак найбільш продуктивно виявляють себе афіксація, осново- та словоскладання.

Для більшості людей безпека означає відсутність небажаних результатів, таких як нероботоздатність або аварії. Безпека в цілому визначається як якість системи, яка є необхідною та надійною для того, щоб забезпечити прийнятну кількість подій, які можуть завдати шкоди учасникам транспортного процесу, громадськості чи навколишньому середовищу. У Безпеці-I відправною точкою управління безпекою автомобіля є або те, що щось пішло не так (відмова), або щось було визначено як ризик. В обох випадках використовується вищезазначений підхід «знайти та виправити». У першому випадку шляхом усунення причин, а потім вироблення відповідної реакції, у другому шляхом визначення небезпек з метою їх усунення або їх стримування. Іншим рішенням є запобігання переходу від «роботоздатного» до «нероботоздатного» стану (або несправності) незалежно від того, чи це пов’язано з раптовим переходом або поступовим «переходом у збій». Це досягається обмеженням експлуатації автомобіля в «роботоздатному» стані, підсиленням відповідності та усуненням змінності. Основа Безпеки-I – розподіл автомобіля на складові частини. Передбачається, що «компоненти» системи можуть бути в одному з двох режимів, або функціонувати правильно (справний), або вийти з ладу (несправний стан). Як і в більшості галузей, автомобіль зазнає постійно зростаючого потоку різноманітних змін та вдосконалень. Деякі зміни виникають у відповідь на більш потужні технології, але інші - відповідь на підвищені вимоги до продуктивності, надійності, якості, екологічності. Технічні системи сьогодні стають все більш непереборними. Це означає, що їх принципи функціонування відомі лише частково (або в більшій кількості випадків, абсолютно невідомі), що описи розроблені з багатьма деталями, і що системи, ймовірно, змінюються до того, як описи можуть бути завершені, а це означає, що описи завжди будуть неповними. Метою підвищення безпеки руху дуже важливо звернути увагу на заходи, спрямовані на усунення виявлених переважних факторів ризику, що сприяють виникненню рівня аварій та впливають на вагу наслідків дорожньо-транспортних пригод та включають працює над моніторингом рівня аварій у планах та надає рекомендації щодо чорних плям. Таким чином, Безпека-I - усунення причин несправностей та небезпек, чи то, що містять їх наслідки, Безпека-ІІ – забезпечення максимально можливих умов для успішних результатів в процесі експлуатації автомобілів.

У статті аналізується гендерний аспект формування культури батьківства учнівської молоді, досліджується батьківство як соціальне та культурне явище, що зумовлене ціннісною складовою розвитку особистості, визначаються провідні тенденції організації гендерночутливої практики в сучасних закладах освіти. Культура батьківства визначається як компонент загальної культури молодої людини, який відбиває ступінь усвідомлення батьківського призначення в її соціальному існуванні та прояви цього в конкретній діяльності, що зумовлює передавання та розвиток духовних цінностей суспільства через дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку. Із соціально-педагогічних позицій аналізується процес формування усвідомленого батьківства як одного з напрямів скерованої соціалізації в процесі соціального виховання нової генерації. Автором виробляються пропозиції щодо запровадження гендерного підходу з метою засвоєння соціальної ролі матері та батька молоддю в освітньому середовищі, які ґрунтуються на визначених теоретичних позиціях. Доводиться, що сучасна теорія гендеру актуалізує гендерний підхід до соціальних явищ, обумовлює продуктивне засвоєння ролі матері чи батька в процесі соціалізації учнівської молоді; подолання гендерних стереотипів є основою формування виваженої моделі батьківської поведінки, зумовлює ефективне виконання цієї відповідальної ролі представниками обох статей. Пропонується інтеграція гендерного підходу до діяльності закладів освіти, позаосвітніх та культурно-дозвіллєвих установ, що сприятиме реалізації комплексної гендерної політики на основі врахування рівних можливостей всіх незалежно від статі. Акцентується увага на необхідності запровадження науково-обґрунтованих просвітницько-культурних програм із розвитку культури батьківства молоді, яке має охоплювати освітній і сучасний інформаційний простір. Підготовка фахівців є основною передумовою для ефективного запровадження гендерного підходу в процесі формування культури батьківства в освітніх установах. Вона має ґрунтуватися на компетентісній основі та креативній активності майбутніх фахівців.

Актуальність. Актуальність цієї роботи зумовлена необхідністю контролю рівня фізичного здоров’я молоді, що надасть можливість для оцінки потенційного рівня здоров’я на подальший період життя. Зі свого боку, інтегральним показником резервних можливостей організму виступає показник максимального споживання кисню. З огляду на те, що людям притаманна велика розбіжність морфологічних та фізіологічних ознак, пов’язаних із типом конституції, суттєву роль у визначенні рівня фізичного здоров’я відіграють соматотипологічні особливості. Завдання роботи – виявити статеві особливості рівня фізичного здоров’я молоді 18–20 років із різним соматотипом за показником максимального споживання кисню. Методи дослідження – установлення соматотипологічної при- належності проводили за методикою Хіт-Картера. Для визначення рівня максимального споживання кисню застосо- вували велоергометрію (В. Л. Карпман зі співав.), а рівень фізичного здоров’я оцінювали за критеріями Я. П. Пяр- ната та Г. Л. Апанасенка. Результати. У дослідженні брали участь студенти віком 18–20 років (усього – 194 особи). За результатами соматотипування досліджуваних розподілено на відповідні соматотипологічні групи: збалансований, ендоморфний, ектоморфний, ендоморфно-мезоморфний і мезоморфний. У дівчат виділено чотири соматотипологічні групи, оскільки були відсутні представниці мезоморфного соматотипу, оскільки перевага м’язового компонента тіла для дівчат не є характерною й може траплятися переважно в спортсменок. Оцінка рівня аеробної продуктивності за критеріями Я. П. Пярната засвідчила, що в дівчат рівень аеробної продуктивності «відмінний», а в юнаків – «посередній», незалежно від соматотипу. Зі свого боку, за оцінним критерієм Г. Л. Апа- насенка як у дівчат, так і в юнаків величина показника максимального споживання кисню перевищує «безпечний рівень здоров’я». Висновки. Отримані результати показали, що рівень фізичного здоров’я в дівчат «відмінний», а в юнаків – «посередній». Зі свого боку, як у юнаків, так і в дівчат рівень максимального споживання кисню перевищує «безпечний рівень здоров’я» в усіх соматотипологічних групах.

РЕЗЮМЕ. Кількість хворих із термінальною стадією ниркової недостатності, які потребують гемодіалізної терапії, невпинно зростає. Життя пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності змінюється, хворий змушений адаптуватися до змін, що виникають із початком діалізної терапії. Інтенсивність психічного, а також соматичного стану хворого значною мірою впливає на рівень якості життя. Мета – визначити рівень якості життя у хворих, які отримують нирковозамісну терапію, з урахуванням цукрового діабету 2-го типу. Матеріал і методи. Дослідження проведено у центрі нефрології та діалізу КП «Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського Полтавської обласної ради». У дослідженні взяли участь 93 пацієнти, з яких 44 перебувають на програмному гемодіалізі та 49 пацієнтів з ХХН І–ІІ стадій, які склали контрольну групу. У свою чергу, дослідна група (пацієнти, які отримують діалізну терапію) була поділена на дві підгрупи: 20 хворих (ДГ1) з діабетичною нефропатією (ДН), 24 – з іншими захворюваннями (ДГ2). Середня тривалість лікування нирковозамісною терапією склала (6,2±6,7) років. Контрольну групу також було поділено на дві підгрупи: 26 хворих з ДН (КГ1), та 23 – без ДН (КГ2). Якість життя визначали за анкетою оцінки якості життя (SF-36). Статистично значиму різницю між порівнюваними групами визначали за допомогою параметричного критерію Стьюдента. Результати. Простежується статистично значима різниця між ДГ2 та КГ2 р<0,001, у ДГ1 та КГ1 р≥0,05 при визначенні шкали фізичного функціонування. Шкала інтенсивності болю характеризує у ДГ1 та КГ1 статистично достовірну різницю р<0,01, у ДГ2 та КГ2 р<0,005. Шкала загального здоров’я характеризує статистично значиму різницю як і в ДГ1 з КГ1 так і ДГ2 та КГ2, р≤0,005 та р<0,001. Шкала життєвої активності показує статистично достовірну різницю між ДГ1 та КГ1 р<0,001 і ДГ2 та КГ2 р<0,01. Шкала соціального функціонування характеризує статистично значиму різницю, відповідно, в ДГ1 та КГ1 р<0,05, а в ДГ2 та в КГ2 р<0,01. Простежується статистично значима різниця як ДГ1 з КГ1, так і ДГ2 з КГ2, р=0,01 та р<0,01 відповідно, при визначенні шкали психологічного здоров’я. Висновки. Різниця показників психологічного компонента у діалізних хворих, незалежно від наявності цукрового діабету, та у хворих контрольних груп дуже висока. Так, середні показники психологічного компонента в групах хворих, які отримували діаліз, склала (49,7±11,5) і (44,5±10,6) відповідно, тоді як у контрольних групах – (91,4±2,1) та (90,1±8,2) відповідно. Спостерігається статистично достовірна різниця р<0,001 як за психологічним, так і за фізичним компонентами оцінки якості життя.

Node.js - це відносно нова платформа для розробки веб-додатків, серверів додатків, будь-якого типу мережевих серверних або клієнтських модулів, а також розробки програм загального призначення. Вона спроектована з можливістю максимальної масштабованості мережевих додатків завдяки оригінальному поєднанню можливостей серверної мови JavaScript, асинхронного введення-виведення і асинхронного програмування. У той час, коли в багатьох платформах потоки широко використовуються для масштабування додатків з метою максимального завантаження CPU, Node.js уникає потоків через їх внутрішню складність і великі накладні витрати при безкінечних переключеннях між ними. Додатки на платформі Node.js зазвичай потребують масштабування раніше, ніж традиційні веб-сервери, щоб забезпечити можливість користування всіма ресурсами додатка. Це змушує розробників розглядати можливість масштабування на самих ранніх етапах розробки й пересвідчуватися, що додаток не покладається на ресурси, які не можуть спільно використовуватися декількома процесами або комп’ютерами. Екземпляри додатків не повинні зберігати інформацію на ресурсах, які не підтримують спільного використання, таких як пам'ять або диск, що фактично є обов'язковою умовою масштабування. Масштабування сприятливо діє на інші характеристики додатка, зокрема, на надійність і відмовостійкість, бо дозволяє гарантувати певний рівень обслуговування навіть при наявності неполадок і збоїв. Коли запускається кілька екземплярів одного і того ж додатка, формується надлишкова система, тобто, якщо один з екземплярів припинить роботу, інші продовжать обслуговування запитів. Цю схему легко реалізувати за допомогою модуля cluster в додатках Node.js. Альтернативою використання модуля cluster є запуск декількох автономних екземплярів одного і того ж додатка, які прослуховують різні порти або виконуються на різних комп'ютерах, і використання зворотного проксі-сервера для доступу до екземплярів і розподілу трафіку між ними. Ще одним варіантом є розподіл додатку на відносно автономні компоненти, які оформлені як окремі, незалежні додатки, що мають власні бази даних. В статті показано, що можна виконувати масштабування веб-додатків шляхом їх декомпозиції на підставі виконуваних ними функцій і сервісів. Ця методика дозволяє масштабувати не тільки пропускну здатність додатків, але, що головніше, їх складність.

Підготовка магістрів з програмної інженерії ведеться на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалаврів з програмної інженерії. У зв’язку з цим майбутні магістри вже володіють навичками з розробки та тестування програмного забезпечення [4] і повинні отримати професійні компетентності, що дозволяють виконувати роботу наукового співробітника, як у галузі програмування, так і у інших галузях обчислень, та інженера у інших галузях інженерної справи, займаючи первинні посади: інженера з впровадження нової техніки та технологій; керівника виробничого або функціонального підрозділу; асистента вищого навчального закладу або викладача професійного навчального закладу.Таким чином, при підготовці магістрів з програмної інженерії передбачається посилення таких виробничих функцій, як організаційна, навчально-виховна, науково-дослідна та проектувальна. Кожна функція вимагає володіння певними вміннями згідно відповідної освітньо-кваліфікаційної характеристики. В табл. 1 показано зв’язок між виробничими функціями, типовими задачами в рамках кожної функції та уміннями, якими має оволодіти магістр з програмної інженерії.Таблиця 1Розподіл умінь магістрів з програмної інженерії згідно функцій ФункціяТипова задачаЗміст умінняОрганізаційнаКерівництво роботою виконавців та підрозділів по автоматизації обробки данихСпираючись на нормативні документи вміти: планувати та організувати роботу виконавців та підрозділів; виконувати контроль виконаних робіт по автоматизації обробки данихНавчально-виховнаОволодіння формами, методами та принципами організації навчального процесу у ВНЗСпираючись на відповідні підручники та методичне забезпечення вміти: підібрати потрібний зміст навчального матеріалу; використати оптимальні форми, методи і засоби навчання відповідно до програмиОволодіння основними дидактичними принципами педагогічних тех­нологій і процесів педагогічного проектуванняНа основі педагогічних знань вміти: контролювати і корегувати здобуті знання; застосовувати дидактичні принципи педагогічних технологійНа основі педагогічних знань вміти: застосовувати основні принципи комунікативної культури; застосовувати одержану інформацію у практичній і творчій діяльності; використовувати найновіші форми методи та прийоми у навчально-виховній діяльності на основі наукових знань, рекомендацій і комп’ютерної технікиНауково-досліднаДослідження існуючих технологій в ІС, розробка заходів по їх удосконаленню, та нових компонентівНа основі аналізу інформаційних систем (ІС) вміти: формулювати задачу дослідження; володіти методикою системного аналізу; моделювати та оптимізувати інформаційні системиВизначення актуальності наукового дослідженняВикористовуючи знання та результати аналізу наукових досліджень предметної області, вміти: обґрунтувати проблему дослідження; сформулювати парадигму, та границі дослідження; визначити мету та задачі дослідженняВизначення предмету і об’єкту дослідженняНа основі визначеної мети, задач дослідження вміти обґрунтувати предмет та об’єкт дослідженняПроектувальнаПрограмування прикладних задач мовами високого рівняУміти знаходити спільні і від’ємні риси різних систем програмування, розуміти основи побудови мов програмування високого рівня, використовувати ретроспективний аналіз для прогнозування розвитку і впровадження власних програмНавчальний план підготовки магістрів прийнято розділяти на окремі дисципліни. Так, наведені в табл. 1 уміння частково формуються під час вивчення дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки («Філософські проблеми наукового пізнання», «Вища освіта і Болонський процес», «Основи наукових досліджень»), а також при вивченні наступних дисциплін професійної та практичної підготовки:1. Інженерія ПЗ для паралельних та розподілених систем.2. Технології проектування та створення сучасних корпоративних мереж.3. Експертні технології для систем підтримки прийняття рішень.4. Розробка і дослідження інформаційних систем.5. Проектування, моделювання та аналіз інформаційних систем.6. Методи обробки експериментальних даних та планування експерименту.У той же час визначені у освітньо-кваліфікаційній характеристиці вміння є міждисциплінарними і формування їх відбувається під час вивчення не окремих дисциплін, а всього циклу підготовки. Міждисциплінарна інтеграція в рамках навчальної програми магістрів може відбуватися за наступними напрямками:1) посилення професійної зорієнтованості дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки;2) посилення діяльнісного підходу до вивчення дисциплін циклу професійної та практичної підготовки, активне застосування методів проектів та контекстного навчання, елементів проблемного навчання та навчання у співпраці [6];3) фундаменталізація підготовки магістрів програмної інженерії.В роботі С. О. Семерікова [7] підкреслюється, що подальша фундаменталізація підготовки фахівців повинна бути спрямована на педагогічну інтеграцію, подолання розриву між знаннями, отриманими студентами при вивченні різних навчальних дисциплін за рахунок істотного розвитку міжпредметних зв’язків, а одним із факторів фундаменталізації професійної підготовки фахівців з інформаційних технологій є фундаменталізація засобів навчання через надання їм властивостей мобільності. Підвищення мобільності можна досягти шляхом технологічного насиченням навчального процесу мобільними засобами ІКТ та шляхом уніфікації структури навчального матеріалу – подання його у вигляді окремих незалежних блоків, що називають навчальними об’єктами [9].Інтенсивне використання засобів ІКТ у вищій школі доцільне в умовах комбінованого навчання [8], яке передбачає системну інтеграцію традиційних та інноваційних технологій, зокрема, технологій електронного, дистанційного та мобільного навчання. Прагнення зробити навчальний процес більш гнучким, відкритим та мобільним зумовило зростання інтенсивності використання хмарних технологій у навчанні.Хмарні технології – найбільш перспективний на сьогодні напрям розвитку мобільних ІКТ [10] – передбачають доступ окремих користувачів до великого масиву легкодоступних віртуальних ресурсів (апаратних, програмних платформ та послуг) незалежно від пристрою, що використовується для доступу [2]. Обсяг хмарних ресурсів, що надається користувачу, може динамічно змінюватись, пристосовуючись до його потреб, що робить хмарні технології оптимальним інструментом забезпечення повсюдного та повсякчасного доступу до освітніх послуг.Детальному огляду впливу на вищу освіту тих змін, що пов’язані з поширенням хмарних технологій в сучасній ІТ-індустрії, присвячено дослідження авторів дослідницького об’єднання EDUCASE [1]. В дослідженні [5] розглянута реалізація ІТ-інфраструктури університету на основі хмарних технологій (рис. 1). Рис. 1. Архітектура хмари для університетів (за З. С. Сейдаметовою) Дослідження М. Ю. Кадемії та В. М. Кобисі [3] підтверджують, що технології хмарних обчислень є розвиненим засобом реалізації проектного методу навчання та формування у студентів навичок колективної роботи. В роботі Ю. В. Триуса [11] підкреслено, одним з реальних шляхів підвищення якості підготовки майбутніх ІТ-фахівців є розробка та впровадження у навчальний процес ВНЗ інноваційних технологій навчання, в основу яких покладено органічне поєднання традиційних та комп’ютерно орієнтованих форм, методів і засобів навчання, зокрема й хмарних технологій.Таким чином, аналіз доступних на сьогодні методичних підходів до використання хмарних засобів подання навчальних матеріалів та організації спільної роботи суб’єктів навчального процесу показав, що вони найбільш природно реалізують принципи комбінованого навчання та надають можливість приділити додаткову увагу формуванню специфічних професійних умінь магістрів з програмної інженерії. Хмарні технології мають стати провідним засобом підготовки магістрів з програмної інженерії з урахуванням їх доцільності для системної реалізації принципів комбінованого навчання та об’єктно-орієнтованого підходу до подання навчального матеріалу.Фундаменталізація навчання магістрів з програмної інженерії відбувається за рахунок інтеграції різних навчальних дисциплін, розвитку міжпредметних зв’язків та посилення діяльнісного підходу до вивчення дисциплін циклу професійної підготовки, активного застосування інноваційних методів навчання у співпраці на основі хмарних технології.Проведений аналіз надає можливість визначити такі напрями подальших досліджень:1. Виділити засоби і методи хмарних технологій навчання, використання яких спрямоване на реалізацію комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії з урахуванням особливостей їх підготовки.2. Розробити методику використання хмароорієнтованих засобів у процесі комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії.3. Локалізувати та допрацювати хмароорієнтоване програмне забезпечення для реалізації методики комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії.4. Дослідити методи проектування та застосування навчальних об’єктів у комбінованому навчанні магістрів з програмної інженерії з використанням хмароорієнтованих засобів.5. На основі методики використання хмароорієнтованих засобів у процесі комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії розробити методичне забезпечення дисциплін «Технології проектування та створення корпоративних мереж» та «Інженерія програмного забезпечення паралельних та розподілених систем».6. Експериментально перевірити вплив організації навчального процесу за методикою комбінованого навчання з використанням хмароорієнтованих засобів на рівень сформованості професійних компетентностей магістрів з програмної інженерії.

Система права постає у вигляді відкритого для соціального впливу, для соціальних комунікацій цілісного утворення, яке втрачає ознаки лінійності з тим, щоб досягти свого призначення, зберегти свою сутнісну основу, витоки якої у соціальних комунікаціях і морально-етичних, ціннісних нормативах, що мають здатність упорядковувати такі комунікації. Метою статті є дослідження нелінійності системи права на основі застосування парадигми ризоми, розкриття особливостей формування системи права внаслідок дії ризоми, утворення міжгалузевих, комплексних спільностей та збереження системою права цілісності і рівноваги в умовах соціальної ентропії. Феноменологія нелінійності системи права формує сутнісні ознаки, які виходять із загальних закономірностей правового розвитку та засновуються на концептуальному розумінні правової реальності. Системний підхід вимагає розкриття особливостей системи права з огляду на нелінійні та лінійні характеристики, які визначають її зміст і природу. Герменевтичні особливості нелінійної раціональності системи права визначили розкриття концептуальних ідей, їх розуміння і використання загальнотеоретичною юриспруденцією та галузевими юридичними науками. Важливими для розкриття проблеми нелінійності системи права, для визначення і характеристики ризоми права є міждисциплінарний і синергетичний підходи. Встановлено, що система права виявляє зміст права, проте не може передати всі особливості правової реальності. Водночас система права є одним із найбільш раціональних концептів аналітичної юриспруденції, який засновується на національній характеристиці, маючи відкриті та усталені зв’язки з наднаціональним, міжнародним правом. Детермінантами системи права не є її внутрішні компоненти, оскільки соціальний зріз правових явищ засвідчує, що першоосновами їхнього утворення є соціальні та морально-етичні, ціннісні нормативи. Множинні варіанти утворення права та, насамперед, норм права, відсутність наперед визначеної заданості конкретного змісту права, множинність входів до правової реальності і множинність, багатоваріантність проявів права у соціальному бутті, або ж багатоваріантність правопропозицій, що існують у правовій реальності, багатоваріантність правової конфігурації соціальних комунікацій засвідчують достовірність нелінійної раціональності системи права з використанням парадигми ризоми. Ризома права розглядається як сформоване на основі ідеї права поєднання соціальної та морально-етичної енергії, що містить ціннісні наративи, які віддаляють і наближують усвідомлену діяльність соціальних акторів до визначеної у соціальних комунікаціях мети, завдяки чому відбувається незалежний процес формування системи права, підтримання її у рівновазі. Нелінійна раціональність системи права, розуміння змісту і призначення ризоми права сприяють реалізації принципу верховенства права, розгортання якого за таких умов об’єднує, зміцнює індивідуальні та колективні дії соціальних акторів, формує безпекове середовище, зберігаючи єдність усього соціуму

Необхідність формування особистості школяра як творчої, розвиток потенційних можливостей кожної дитини, підготовка її до плідної продуктивної праці викликана зростанням соціальної ролі особистості гуманного та демократичного інформаційного суспільства, динамізмом, який присутній сучасній цивілізації, інтелектуалізацією праці, швидкою зміною техніки та технології у всьому світі. Школа покликана якомога ра­ніше виявити якості творчої осо­бистості в учнів і розвивати їх в межах можливого у всіх школярів. Одним із напрямків здійснення цього завдання є впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) навчання. Тому вирішення проблеми підвищення кваліфікації вчителя в галузі ІКТ потребує пошуку нових шляхів удосконалення якості його підготовки та перепідготовки, формування уміння поєднувати традиційні методичні системи навчання із новими інформаційно-комунікаційними технологіями, використовувати їх для підготовки супроводу, аналізу, коригування навчального процесу, управління навчальним процесом і навчальним закладом. На важливості формування у вчителя математики високого рівня інформаційної культури, що передбачає вміння грамотно працювати з будь-якою інформацією, акцентують увагу в наукових працях М.І. Жалдак та Г.О. Михалін. До основних компонентів відносять розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в процесі пізнання навколишньої дійсності та перетворюючої діяльності людини, проблем подання, оцінки і вимірювання інформації, її сприймання і розуміння, усвідомлення сутності інтелектуально-пошукових систем. Це допоможе вчителю успішно впроваджувати в навчальний процес особистісно орієнтовані проектні технології навчання. А саме, засобами інформаційних технологій школярі зможуть вести пошук та обробку інформації, представляти результати досліджень і оформляти звіти.Вміле проведення обчислювальних експериментів засобами ІКТ в навчанні математики забезпечує ефективний розвиток творчого мислення школяра через реалізацію навчання як відкриття, навчання як дослідження. У зв’язку з цим перед вчителем постає проблема розуміння сутності неформалізованих, творчих компонентів мислення, а також постановка проблеми і добір потрібних операцій, що приводять до її розв’язання. Вкрай необхідними в ході дидактичної гри з комп’ютерною підтримкою є уміння вчителем математики добирати і разом з учнями формулювати мету дослідження, здійснювати постановку задач, висувати гіпотези самому і спонукати до цього учнів, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів і явищ, аналізувати їх за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій та інтерпретувати отримані результати, систематизувати, осмислювати і формулювати висновки, узагальнювати спостереження, передбачати наслідки прийнятих рішень та вміти їх оцінювати. Суттєвим для роботи вчителя математики є питання визначення місця дидактичної гри в системі інших видів діяльності на уроці та педагогічна доцільність використання її на різних етапах роботи з навчальним матеріалом. Тобто, вчитель має бути компетентним в питанні добору раціональних методів та засобів навчання у відповідності до цілей, змісту навчання та індивідуальних особливостей учнів, їх нахилів та здібностей, в тому числі і необхідних педагогічних програмних засобів. Важливі уміння розробляти програму спостереження, досліду, експерименту; добирати послідовність операцій і дій у діяльності. В той же час слід зауважити, що використання ППЗ в навчальному процесі має бути доцільним, оптимально виправданим.Питання підвищення інформаційної культури вчителя тісно пов’язане з формуванням компетентностей вчителя з математики та з ІКТ, чому приділено значну увагу в роботах С.А. Ракова та Ю.В. Триуса. Надзвичайної ваги набуває технологічна компетентність фахівця-математика, тобто володіння сучасними математичними пакетами. В той же час в учителя має бути сформована така риса інформаційної культури, як розуміння того, що автоматизовані інформаційні системи необхідні чи достатні для розв’язування далеко не всіх задач. Розуміння сутності математичного моделювання, адекватності моделі досліджуваному явищу, коректності постановки задачі, стійкості методу розв’язування та відповідного алгоритму, впливу похибок необхідне педагогу незалежно від того, використовує він у своїй роботі комп’ютери чи ні. Уміння оцінювати доцільність використання математичних методів для розв’язування індивідуально і суспільно значущих задач визначає методологічну компетентність учителя математики.Розвиток програмного забезпечення комп’ютерів досяг такого рівня, коли в багатьох випадках алгоритм досягнення мети може побудувати сам комп’ютер. Однак, актуальним є розуміння сутності поняття алгоритму, уявлення про програмування і мови програмування, володіння основами алгоритмізації, програмування, арифметичними та логічними основами ЕОМ, елементами схемотехніки ЕОМ. І особливо для вчителів таких спеціальностей, як “Математика та основи інформатики”, котрим необхідні не тільки знання великої кількості стандартних алгоритмів, а й уміння створювати нові алгоритми і навчати цьому школярів, в тому числі і засобами ІКТ, умінь навчати учнів користуватися ними. Вирішенню окреслених проблем мають сприяти курси підвищення кваліфікації, майстер-класи методкабінетів, курс “Інформаційно-комунікаційні засоби навчання математики”. Детальні пропозиції з їх організації представлені у доповіді.

Викладено результати чотирьохрічних досліджень (2013–2016 рр.) з вивчення формування і мінливості головного структурного елемента врожайності пшениці озимої – «маса зерна з колосу» (М1) в умовах контрольованого середовища. Як контрольоване середовище використовувалися три строки сівби: ранній (1 вересня, СП-1), оптимальний (15 вересня, СП-2), пізній (1 жовтня, СП-3). Головною метою досліджень було виявлення генотипів пшениці озимої, які формують максимальну масу зерна з колоса з високим рівнем стабільності незалежно від строків сівби. У результаті досліджень встановлено, що максимальна реалізація генотипів пшениці озимої за ознакою «маса зерна з колосу» відбувається за ранніх строкв сівби. Виділено сорти та селекційні лінії пшениці озимої, які формують «масу зерна з колосу» з високим рівнем стабільності, незалежно від строків сівби, і високим ефектом адаптації за цією ознакою. Генотипи пшениці озимої з високим проявом стабільності ознаки «маса зерна з колосу» та високим адаптивним потенціалом за цією ознакою рекомендовані як цінний секційний матеріал та як батьківські компоненти при гібридизації для створення нових високопродуктивних сортів пшениці озимої. The article presents the results of four-year researches (2013-2016) on the study of the formation and variability of the main structural element of winter wheat yield – “grain mass from ear” (M1) under controlled environment conditions. As controlled environment three sowing periods were used: early (September 1, TS-1), optimal (September 15, TS-2), late (October 1, TS-3), where TS – terms of sowing. The main purpose of the research was to identify the genotypes of winter wheat, which form the maximum grain mass from the ear, with a high level of stability, regardless of the terms of sowing. In the process of research each year genotypes of winter wheat with a maximum formation level of M1 were selected. Much attention in the analyses was paid to the stability of maintaining the level of formation of the sign “grain mass from ear” of varieties and breeding lines (BL) according to the terms of sowing in order to attract such genotypes into the selection process, where BL is a breeding line. In the experiment of 2013 the stable value of the M1 trait got 11 varieties and 15 BLs, which produced a mass of grain from the ear of 2.00 g (Ivanivska ostysta) to 2.92 g (BL Peremoha 2 × Kolomak 5) × Stanichna) According to the data of 2014, the maximum value of the sign “mass of grain from ear” formed the Sahaidak sort (from 2.40 to 2.87 g) and breeding lines: (Peremoha 2 × Kolomak 3) × Stanichna (2.44-2.62 g), (Sonyachna × Kolomak 5) (2.38-2.77 g), (Erythrospermum × Nakhodka 4) × Stanichna (2.58-2.84 g). In 2015, the high level of stability of the “grain mass of the ear” got 13 varieties and 37 breeding lines of winter wheat, which formed a mass of grain from the ear from 3.00 g to 4.35 g. 20 varieties and 15 breeding lines stably formed the maximum value of the M1 trait according to three periods of sowing. As a result of research it was established that the maximum realization of genotypes of winter wheat on “mass of grain from ear” occurs at early sowing. The varieties and breeding lines of winter wheat, which form the “mass of grain from the ear” with a high degree of stability, are distinguished, regardless of the terms of sowing and with the high adaptation effect on this basis. Genotypes have been identified, which annually, regardless of the terms of sowing, stably formed the maximum value of the “mass of grain from the ear” – BL (Peremoha2 × Kolomak 3) × Stanichna, BL (Peremoha 2 × Kolomak 5) × Stanichna. The genotypes of winter wheat with a high stability manifestation of the “mass of grain from the ear” and high adaptive potential on this basis are recommended as valuable selection material and as parent components in hybridization for the creation of new high-yield winter wheat varieties.

Будь-яка, навіть найефективніша, логічно обґрунтована і корисна інновація (чи то теорія геліоцентризму Коперника або «походження видів» Дарвіна), якщо вона суперечить існуючій на даний момент догмі, приречена на ірраціональний скепсис, тривале і навмисне замовчування, обумовлене специфікою суспільних процесів і включеність людської психіки в ці процеси.Томас Семюел Кун Існуюча система освіти перестала влаштовувати практично всі держави світу і піддається активному реформуванню в наші дні. Перспективним напрямом використання в навчальному процесі є нова інформаційна технологія, яка дістала назву хмарні обчислення (Cloud computing). Концепція хмарних обчислень стала результатом еволюційного розвитку інформаційних технологій за останні десятиліття.Без сумніву, результати досліджень російських вчених: А. П. Єршова, В. П. Зінченка, М. М. Моісєєва, В. М. Монахова, В. С. Лєдньова, М. П. Лапчика та ін.; українських вчених В. Ю. Бикова, В. М. Глушкова, М. І. Жалдака, В. С. Михалевича, Ю. І. Машбиця та ін.; учених Білорусії Ю. О. Бикадорова, А. Т. Кузнєцова, І. О. Новик, А. І. Павловського та ін.; учених інших країн суттєво вплинули на становлення та розвиток сучасних інформаційних технологій навчання [1], [2], але в організації освітнього процесу виникають нові парадигми, наприклад, хмарні обчислення. За оцінками аналітиків Гартнер груп (Gartner Group) хмарні обчислення вважаються найбільш перспективною стратегічною технологією майбутнього, прогнозується міграція більшої частини інформаційних технологій в хмари на протязі найближчих 5–7 років [17].Згідно з офіційним визначенням Національного інституту стандартів і технологій США (NIST), хмарні обчислення – це система надання користувачеві повсюдного і зручного мережевого доступу до загального пулу інформаційних ресурсів (мереж, серверів, систем зберігання даних, додатків і сервісів), які можуть бути швидко надані та гнучко налаштовані на його потреби з мінімальними управлінськими зусиллями і необхідністю взаємодії з провайдером послуг (сервіс-провайдером) [18].У США в університетах функціонують віртуальні обчислювальні лабораторії (VCL, virtual computing lab), які створюються в хмарах для обслуговування навчального та дослідницьких процесів. В Південній Кореї запущена програма заміни паперових підручників для середньої школи на електронні, які зберігаються в хмарі і доступні з будь-якого пристрою, який може бути під’єднаний до Інтернету. В Росії з 2008 року при Російській академії наук функціонує програма «Університетський кластер», в якій задіяно 70 університетів та дослідних інститутів [3], в якій передбачається використання хмарних технологій та створення web-орієнтованих лабораторій (хабів) в конкретних предметних галузях для надання принципово нових можливостей передавання різноманітних інформаційних матеріалів: лекцій, семінарів, лабораторних робіт і т. п. Є досвід певних російських вузів з використання цих технологій, зокрема в Московському економіко-статистичному інституті вся інфраструктура переводиться на хмарні технології, а в навчальних програмах включені дисципліни з навчання технологій.На сьогодні в Україні теж почалося створення національної освітньої інформаційної мережі на основі концепції хмарних обчислень в рамках національного проекту «Відкритий світ», який планується здійснити протягом 2010-2014 рр. Відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України від 23.02.2010 р. №139 «Про дистанційне моніторингове дослідження рівня сформованості у випускників загальноосвітніх навчальних закладів навичок використання інформаційно-комунікаційних технологій у практичній діяльності» у 2010 році було вперше проведено дистанційне моніторингове дослідження з метою отримання об’єктивних відомостей про стан інформатичної освіти та розроблення стратегії її подальшого розвитку. Для цих цілей було обрано портал (приклад гібридної хмари), створений на основі платформи Microsoft Azure [4].Як показує зарубіжний досвід [8], [11], [12], [14], [15], вирішити названі проблеми можна шляхом впровадження в навчальний процес хмарних обчислень. У вищих навчальних закладах України розроблена «Програма інформатизації і комп’ютеризації навчального процесу» [1, 166]. Але, проаналізувавши стан впровадження у ВНЗ хмарних технологій, можна зробити однозначний висновок про недостатню висвітленість цього питання в літературних та Інтернет-джерелах [1], [7].Переважна більшість навчальних закладів лише починає впроваджувати хмарні технології в навчальний процес та включати відповідні дисципліни для їх вивчення. Аналіз педагогічних праць виявив недостатнє дослідження питання використання хмарних обчислень у навчальному процесі. Цілком очевидно, що інтеграція хмарних сервісів в освіту сьогодні є актуальним предметом для досліджень.Для навчальних закладів все більшого значення набуває інформаційне наповнення та функціональність систем управління віртуальним навчальним середовищем (VLE, virtual learning environment). Не існує чіткого визначення VLE-систем, та й в самих системах в міру їх заглиблення в Інтернет постійно удосконалюються наявні і з’являються нові інструменти (блоги, wiki-ресурси). VLE-системи критикують в основному за слабкі можливості генерації та зберігання створюваного користувачами контенту і низький рівень інтеграції з соціальними мережами.Існує кілька полярних підходів до способів надання освіти за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та інформаційних ресурсів. З одного боку – навчальні заклади з віртуальним навчальним середовищем VLE, а з іншого – персональне навчальне середовище, створене з Web 2.0 сайтів та кероване учнями. Але варто звернути увагу на нову модель, що може зруйнувати обидва наявні підходи. Сервіси «Google Apps для навчальних закладів» та «Microsoft Live@edu» включають в себе широкий набір інструментів, які можна налаштувати згідно потреб користувача. Описувані системи розміщуються в так званій «обчислювальній хмарі» або просто «хмарі».Хмара – це не просто новий модний термін, що застосовується для опису Інтернет-технологій віддаленого зберігання даних. Обчислювальна хмара – це мережа, що складається з численної кількості серверів, розподілених в дата-центрах усього світу, де зберігаються безліч копій. За допомогою такої масштабної розподіленої системи здійснюється швидке опрацювання пошукових запитів, а система є надзвичайно відмовостійка. Система побудована так, що після закінчення тривалого періоду при потребі можна провести заміну окремих серверів без зниження загальної продуктивності системи. Google, Microsoft, Amazon, IBM, HP і NEC та інші, мають високошвидкісні розподілені комп’ютерні мережі та забезпечують загальнодоступність інформаційних ресурсів.Хмара може означати як програмне забезпечення, так і інфраструктуру. Незалежно від того, є сервіс програмним чи апаратним, необхідно мати критерій, для допомоги визначення, чи є даний сервіс хмарним. Його можна сформулювати так: «Якщо для доступу до інформаційних матеріалів за допомогою даного сервісу можна зайти в будь-яку бібліотеку чи Інтернет-клуб, скористатися будь-яким комп’ютером, при цьому не ставлячи ніяких особливих вимог до операційної системи та браузера, тоді даний сервіс є хмарним».Виділимо три умови, за якими визначатимемо, чи є сервіс хмарним.Сервіс доступний через Web-браузер або за допомогою спеціального інтерфейсу прикладної програми для доступу до Web-сервісів;Для користування сервісом не потрібно жодних матеріальних затрат;В разі використання додаткового програмного забезпечення оплачується тільки той час, протягом якого використовувалось програмне забезпечення.Отже, хмара – це великий пул легко використовуваних і доступних віртуалізованих інформаційних ресурсів (обладнання, платформи розробки та/або сервіси). Ці ресурси можуть бути динамічно реконфігуровані для обслуговування мінливого навантаження (масштабованості), що дозволяє також оптимізувати використання ресурсів. Такий пул експлуатується на основі принципу «плати лише за те, чим користуєшся». При цьому гарантії надаються постачальником послуг і визначаються в кожному конкретному випадку угодами про рівень обслуговування.Існує три основних категорії сервісів хмарних обчислень [10]:1. Комп’ютерні ресурси на зразок Amazon Elastic Compute Cloud, використання яких надає організаціям можливість запускати власні Linux-сервери на віртуальних комп’ютерах і масштабувати навантаження гранично швидко.2. Створені розробниками програми для пропрієтарних архітектур. Прикладом таких засобів розробки є мова програмування Python для Google Apps Engine. Він безкоштовний для використання, однак існують обмеження за обсягом даних, що зберігаються.3. Сервіси хмарних обчислень – це різноманітні прикладні програмні засоби, розміщені в хмарі і доступні через Web-браузер. Зберігання в хмарі не тільки даних, але і програм, змінює обчислювальну парадигму в бік традиційної клієнт-серверної моделі, адже на стороні користувача зберігається мінімальна функціональність. Таким чином, оновлення програмного забезпечення, перевірка на віруси та інше обслуговування покладається на провайдера хмарного сервісу. А загальний доступ, управління версіями, спільне редагування стають набагато простішими, ніж у разі розміщення програм і даних на комп’ютерах користувачів. Це дозволяє розробникам постачати програмні засоби на зручних для них платформах, хоча необхідно переконатися, що програмні засоби придатні до використання при роботі з різними браузерами.З точки зору досконалості технології, програмне забезпечення в хмарах розвинуте значно краще, ніж апаратна складова.Особливу увагу звернемо на програмне забезпечення як послугу (SaaS, Software as a Servise), що позначає програмну складову у хмарі. Більшість систем SaaS є хмарними системами. Для користувачів системи SaaS не важливо, де встановлене програмне забезпечення, яка операційна система при цьому використовується та якою мовою воно описане. Головне – відсутня необхідність встановлювати додаткове програмне забезпечення.Наприклад, Gmail представляє собою програму електронної пошти, яка доступна через браузер. Її використання забезпечує ті ж функціональні можливості, що Outlook, Apple Mail, але для користування нею необхідно «thick client» («товстий клієнт»), або «rich client» («багатий клієнт»). В архітектурі «клієнт – сервер» це програми з розширеними функціональними характеристиками, незалежно від центрального сервера. При такому підході сервер використовується як сховище даних, а вся робота з опрацювання і подання даних переноситься на клієнтський комп’ютер.Системи SaaS наділені деякими визначальними характеристиками:– Доступність через Web-браузер. Програмне забезпечення типу SaaS не потребує встановлення жодних додаткових програм на комп’ютер користувача. Доступ до систем SaaS здійснюється через Web-браузер з використанням відкритих стандартів або універсальний плагін браузера. Хмарні обчислення та програмне забезпечення, яке є власністю певної компанії, не поєднуються між собою.– Доступність за вимогою. За наявності облікового запису можна отримувати доступ до програмного забезпечення в будь-який момент та з будь-якої географічної точки земної кулі.– Мінімальні вимоги до інфраструктури ІТ. Для конфігурування систем SaaS потрібен мінімальний рівень технічних знань (наприклад, для управління DNS в Google Apps), що не виходить за рамки, характерні для звичайного користувача. Висококваліфікований IT-адміністратор для цього не потрібний.Переваги хмарної інфраструктури. Наявність апаратних засобів у власності потребує їх обслуговування. Планування необхідної потужності та забезпечення ресурсами завжди актуальні. Хмарні обчислення спрощують вирішення двох проблем: необхідність оцінювання характеристик обладнання та відсутність коштів для придбання нового потужного обладнання. При використанні хмарної інфраструктури необхідні потужності додаються за лічені хвилини.Зазвичай на кожному сервері передбачено резерв, що забезпечує вирішення типових апаратних проблем. Наприклад, резервний жорсткий диск, призначений для заміни диска, що вийшов з ладу, в складі масиву RAID. Необхідно скористатися послугами для встановлення нового диску на сервер. Для цього потрібен час та висока кваліфікація спеціаліста, щоб роботу виконати швидко з метою уникнення повного виходу сервера з ладу. Якщо сервер остаточно вийшов з ладу, використовується якісна, актуальна резервна копія та досконалий план аварійного відновлення. Тільки тоді є можливість провести відновлення системи в короткий термін, причому завжди в ручному режимі.При використанні хмар немає потреби перейматись проблемами стосовно апаратних засобів, що використовуються. Користувач може і не дізнатися про те, що фізичний сервер вийшов з ладу. Якщо правильно дібрано інструментарій, можливе автоматично відновлення даних після надскладної аварійної ситуації. При використанні хмарної інфраструктури у такому випадку можна відмовитись від віртуального сервера і отримати інший. Немає потреби думати про утилізацію та перейматися про нанесену шкоду навколишньому середовищу.Хмарне сховище. Абстрагування від апаратних засобів в хмарі здійснюється не тільки завдяки заміні фізичних серверів віртуальними. Віртуалізації підлягають і системи фізичного зберігання даних.При використанні хмарного сховища можна переносити дані в хмару, не переймаючись, яким чином вони зберігаються та не турбуючись про їх резервне копіювання. Як тільки дані, переміщені в хмару, будуть потрібні, достатньо буде просто звернутись в хмару і отримати їх. Існує кілька підходів до хмарного сховища. Йдеться про поділ даних на невеликі порції та зберігання їх на багатьох серверах. Порції даних наділяються індивідуально обчисленими контрольними сумами, щоб дані можна було швидко відновити в критичних ситуаціях.Часто користувачі працюють з хмарним сховищем так, ніби мають справу з мережевим накопичувачем. Щодо принципу функціонування хмарне сховище принципово відрізняється від традиційних накопичувачів, оскільки у нього принципово інше призначення. Обмін даними при використанні хмарного сховища повільніший, воно більш структуроване, внаслідок чого його використання як оперативного сховища даних непрактичне. Зазначимо, що використання хмарного сховища недоцільне для транзакцій в хмарних прикладних програмах. Хмарне сховище сприймається, як аналог резервної копії на стрічковому носієві, хоча на відміну від системи резервного копіювання зі стрічковим приводом в хмарі не потрібні ні привід, ні стрічки.Grid Computing (англ. grid – решітка, грати) – узгоджене, відкрите та стандартизоване комп’ютерне середовище, що забезпечує гнучкий, безпечний, скоординований розподіл обчислювальних ресурсів і ресурсів збереження інформації, які є частиною даного середовища, в рамках однієї віртуальної організації [http://gridclub.ru/news/news_item.2010-08-31.0036731305]. Концепція Grid Computing представляє собою архітектуру множини прикладних програмних засобів – найпростіший метод переходу до хмарної архітектури. Програмні засоби, де використовуються grid-технології, є програмним забезпеченням, при функціонуванні якого інтенсивно використовуються ресурси процесора. В grid-програмах розподіляються операції опрацювання даних на невеликі набори елементарних операцій, що виконуються ізольовано.Використання хмарної інфраструктури суттєво спрощує та здешевлює створення grid-програм. Якщо потрібно опрацювати якісь дані, використовують сервер для опрацювання даних. Після завершення опрацювання даних сервер можна призупинити, або задати для опрацювання новий набір даних.На рисунку 1 подано схему функціонування grid-програми. На сервер, або кластер серверів, поступає набір даних, які потрібно опрацювати. На першому етапі дані передаються в чергу повідомлень (1). На інших вузлах аналізується чергою повідомлень (2) про нові набори даних. Коли набір даних з’являється в черзі повідомлень, він аналізується на першому комп’ютері, де його виявлено, а результати надсилаються назад в чергу повідомлень (3), звідки вони зчитуються сервером або кластером серверів (4). Обидва компоненти можуть функціонувати незалежно один від одного, а кожен з них може функціонувати навіть в тому випадку, якщо другий компонент не задіяний на жодному комп’ютері. Рис. 1. Архітектура grid-програм У такій ситуації використовуються хмарні обчислення, оскільки при цьому не потрібні власні сервери, а за відсутності даних для опрацювання не потрібні сервери взагалі. Таким чином можна масштабувати потужності, що використовуються. Інакше кажучи, щоб комп’ютер не використовувався «вхолосту», важливо опрацьовувати дані за мірою їх надходження. Сервери включаються, коли потік даних інтенсивний, а виключаються в міру ослаблення інтенсивності потоку. Grid-програми мають дещо обмежену область застосування (опрацювання великих об’ємів наукових і фінансових даних). В переважній частині таких програм використовуються транзакційні обчислення.Транзакційна система – це система, де один і більше вхідних наборів даних опрацьовуються одночасно в рамках однієї транзакції та в

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

Автором статті надається методика і результати проведеного експериментального дослідження стану та розвитку професійної культури майбутніх військових лікарів в системі військово-медичної освіти. Стаття висвітлює результати констатуючого, контрольного і формувального експериментів у яких прийняли участь студенти медичних університетів України, які проходили військову підготовку у медичних університетах, і слухачі Української військово-медичної академії. Наведено аналіз останніх досліджень і публікацій вчених які розкривають суть поняття «професійна культура», висвітлено аналогічні розробки у галузі військово-медичної освіти України. Здійснюючи власну експериментальну перевірку автор спирається на теоретичні напрацювання науковців у яких розкрито методику «педагогічного експерименту». Протягом педагогічної діагностики було застосовано такі методи дослідження як незалежна експертна оцінка групою експертів, спостереження, анкетування, бесіда і інтерв’ю. Протягом педагогічного експерименту було поставлене завдання перевірку гіпотези дослідження щодо розвитку професійної культури лікарів, шляхом створення відповідних організаційно-педагогічних умов, де автор передбачає впровадження когнітивної-направленої технології, застосування експліцитно-психологічного впливу до студентів медиків. У даній статті автор здійснює аналіз результатів етапів проведення констатуючого і формувального експерименту, що дає змогу встановити стан педагогічної системи що вивчається, реальний рівень сформованості і розвитку професійної культури студентів. За результатами експериментального дослідження виявляються причино-наслідкові зв’язки тривалості педагогічного процесу, відбувається подальша дослідницька робота що дає змогу впровадження нової педагогічної технології спрямованої на покращення результатів у навчанні і вихованні студентів медичних університетів та слухачів УВМА. Розвиток професійної культури майбутніх військових лікарів у системі військово-медичної освіти було досліджено за допомогою таких структурних компонентів як: когнітивного, комунікативного, мотиваційно-ціннісного, морально-етичного, етнокультурного і організаційного. Висновки дослідження використані у впровадженні педагогічних технологій, дозволяють у подальшому корегувати методику процесу навчання майбутніх військових лікарів, продовжувати пошуково-експериментальну роботу з метою покращення форм і методів навчання студентів, набуття ними достатніх професійних навичок і вмінь. Ключові слова: експериментальна перевірка, професійна культура, розвиток, педагогічна діагностика, організаційно-педагогічні умови, майбутні військові лікарі.

Стічні води повинні очищатися незалежно від того, чи їх повторного використовують, чи скидають в навколишнє середовище. Вартість очищення стічних вод може бути досить високою, хоча йде пошук інших рішень. Одним з них є застосування фільтруючих матеріалів. Фільтруючі матеріали використовувались для видалення різних забруднюючих речовин у різних видах стічних вод та досліджувався широкий спектр фільтрувальних матеріалів (природні продукти, промислові відходи або штучні продукти). Серед цих фільтруючих матеріалів біовугілля привертає все більшу увагу протягом останнього десятиліття. Велика кількість публікацій присвячена виробництву, властивостям та потенційному застосуванню біовугілля. Показано, що біовугілля здатне видаляти забруднюючі речовини різних класів зі стічних вод. Проведено ряд експериментів з видаленні широкопошиених забруднювачів, наприклад, біогенних елементів, важких металів, органічних речовин та фармацевтичних препаратів. Було встановлено, що походження вихідної сировини та спосіб термохімічної обробки тісно пов’язані між собою і впливають на властивості біовугілля. Прожарювання та піроліз можуть перетворити різноманітні вихідні матеріали, такі як деревина чи відходи деревини, садові відходи, в біовугілля. Властивості біовугілля залежатимуть від методу трансформації. Площа поверхні, пористість, рН, поверхневий заряд, функціональні групи та мінеральні компоненти сприяють появі багатьох механізмів, що відповідають за видалення металів, наприклад електростатичної взаємодії між поверхнею біовуглецю та конкретним металом, катіонообмінної здатність між металами та протонами s лужними металами на поверхні біовуглецю, комплексоутворення металів з функціональними групами та осадження металів у вигляді нерозчинних сполук. Біовугілля було успішно застосовано у штучних болотних системах для посилення вилучення окремих цільових забруднюючих речовин.