Статті в журналах з теми "Метод ефекту Хола"

У статті порушено проблему використання ефективних методів навчання дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів медичних спеціальностей. Зазначено, що ефект непередбачуваності роботи, мобільність викладача і розумна діджиталізація в освіті як нові методи та підходи до навчання завжди урізноманітнюють практичне заняття, привертають увагу, зацікавлюють і далі сприяють активній роботі студента. У дослідженні проаналізовано різнотипні завдання до теми «Мовна норма. Орфоепічні норми, норми наголосу». Наголошено на використанні цікавих інтерактивних методів навчання, як-от: «Мозковий штурм», «Фоторепортаж», «Мікрофон», «Робота в парах», «Тренувальні завдання», «Інтер­активні завдання», «Робота в групах», «Прес». Аргументовано важливість відеопрезентації на занятті, у якій відображено основні теоретичні аспекти теми. Встановлено, що метод «Мозковий штурм» і метод колективно-групового навчання «Мікрофон» сприяють швидкому і якісному опитуванню теоретичного матеріалу. Виконання завдання «Фоторепортаж» підвищує інтерес студентів до покращення рівня володіння українською мовою, адже виправлення чужих помилок – це дієвий метод для запам’ятовування норм літературної мови. Необхідно зазначити, щоб зосередити увагу студентів наприкінці практичного заняття, варто подавати такі завдання, які б із впевненістю їх зацікавили, мали підсумковий характер вивченого матеріалу і спонукали до покращення рівня володіння українським словом. На практичному занятті запропоновано студентам проаналізувати фрагмент телепрограми медичної тематики і виписати порушення літературних норм. Зауважимо, що робота в парах і в групах потребує більшої затрати часу, однак такі завдання є високоефективними. Безперечно, якісне виконання запропонованих завдань вимагає хоча б часткової попередньої підготовки студентів до заняття: знання теоретичного матеріалу, написання вдома запропонованих завдань, сумлінного виконання пошукової роботи.

Вступ. Поширеність хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) продовжує неухильно зростати. На думку дослідників, до 2030 р. воно стане третьою за значимістю причиною смертності. Патофізіологія ХОЗЛ складна і на даний час не до кінця вивчена. Більшість дослідників у хворих на ХОЗЛ визначає локальні та системні зміни, що включають оксидативний стрес, зміну рівнів гострофазових протеїнів і запальних медіаторів, хоча й немає єдиної точки зору щодо їх ролі при цьому захворюванні. У роботі використано загальнонаукові методи дослідження, що включають експертно-аналітичний огляд наукових джерел, аналіз і синтез літературних даних. Дослідники зазначають, що пероксидне окиснення протеїнів є не тільки пусковим механізмом патологічних процесів при стресі, але й одним з найбільш ранніх маркерів оксидативного стрессу, а також відображенням ступеня окиснювального ураження клітин та резервно-адаптаційних можливостей організму при ХОЗЛ. Оксидативний стрес призводить до окиснення арахідонової кислоти і формування нової генерації простаноїдних медіаторів, так званих ізопростанів, які можуть проявляти виражені функціональні ефекти, включаючи бронхоконстрикцію та ексудацію плазми. Негативним ефектам оксидативного стресу в організмі протидіють ензимна і неензимна ланки системи антиоксидантного захисту. Високу антиоксидантну ефективність проявляють мідь-цинковмісна супероксиддисмутаза, гемовмісна каталаза, селеновмісна глутатіонпероксидаза. За результатами аналізу літературних джерел, внутрішньоклітинний антиоксидант глутатіон є головною захисною системою в епітелії легень. Захисні ефекти спорідненої антиоксидантної системи, розташованої в епітелії, імовірно, регулюють гени. Це може бути однією з причин, чому лише в 10 % осіб, які курять, розвивається ХОЗЛ. Мета дослідження – проаналізувати сучасні літературні джерела про роль вільнорадикальних процесів у механізмах розвитку хронічного обструктивного захворювання легень. Висновок. Проведений аналіз літературних даних показав, що оксидативний стрес відіграє вагому роль у патогенезі хронічного обструктивного захворювання легень, проте механізми його впливу потребують детальнішого і глибшого дослідження.

Борис Гуменюк – один із перших професійних письменників незалежної України, який добровольцем пішов на фронт захищати свою дер- жаву. Тексти письменника без перебільшення «постали з окопів» війни, разом із тим їм притаманна естетика страждання й смерті, болю й відчаю; рядки сповнені патріотичного пафосу, що створює закличний мобілізаційний ефект. Б. Гуменюк художньо відтворює проблеми буття людини в жорстоких умовах війни. Метою статті є текстовий аналіз вірша «Може б ти не йшов сину», у якому письменник на прикладі життя-смерті родини художньо відображає реалії війни, що зненацька впала на українців. У дослідженні застосовано синтез методів – феноменологічного (метод інтенційної спрямованості свідомості у вираженні її через художній образ допоміг установити жанрово-композиційні особливості вірша), історико- біографічного (аналіз умов написання поезії) та методу рецептивної есте- тики (творчість Б. Гуменюка як проблема сприймання і читання). Методоло- гію дослідження урізноманітнюють елементи психоаналізу і структуральної інтерпретації художнього тексту. Виявлено, що поезія «Може б ти не йшов сину» побудована на класично- баладному для української літератури сюжеті: мати випроводжає сина на війну. Однак форма вірша, система образів, композиційні особливості, викори- стання зображально-виражальних художніх засобів дають підстави вести мову про новаторський характер аналізованої поезії, спроєктованої на всю творчість письменника про події війни. Досліджено, що архетипні образи хати, сонця, неба інтерпретовано як образи-символи загальнолюдської свідо- мості. Значну увагу приділено образу хати як ідейно-смисловому об’єднуваль- ному елементу вірша. З’ясовано, що письменник художньо відтворює образ воїна-лицаря, захисника своєї родини та країни, наділяючи його шляхетністю, справедливістю, мужністю, щирістю, готовністю у будь-який момент віддати за свободу життя. У процесі аналізу образу воїна акцентовано увагу на зображенні його рук, що є не лише засобом захисту від ворога, а й символом єднання, братерства, життя. У вірші «Може б ти не йшов сину» простежено фольклорні мотиви, які в письменника набувають нового звучання. Вони виявляють себе в тому, що, по-перше, послугували основою для побудови сюжету, хоча образ матері – індивідуалізований і психологічно поглиблений; по-друге, у лаконізмі сюжету, побудованого у формі діалогу; по-третє, у використанні тематики рекрут- ських пісень, якій надано глибокого соціально значущого змісту, з опоетизуван- ням, побіч того, безмежної материнської любові.

Актуальність теми дослідження. Аналіз досягнень сучасної енергетики показує, що децентралізовані енергосистеми з використанням джерел розосередженої генерації можуть бути надзвичайно прибутковою сферою для капіталовкладень, якщо є можливість розміщувати джерела генерації енергії поблизу споживачів. Зазвичай витрати на передачу енергії сягають 30 % від вартості її вироблення. Наявні методики для проєктування системи електропостачання віддалених споживачів переважно розглядають як альтернативу централізованому електропостачанню, електропостачання за рахунок генерації електроенергії на базі відновлювальних джерел енергії, або за рахунок використання котелень, дизель-генераторів. Між тим, освоєння потенціалу відновлювальних джерел енергії – це технічно важкореалізоване нині завдання, яке пов’язане з низькою щільністю потоку енергії від відновлювальних джерел енергії і залежністю їх від природних умов. Вартість отримання енергії, хоча вона і щорічно знижується, залишається значно вище, ніж у традиційних енергоресурсів, а необхідних кардинальних технічних рішень поки немає. Постановка проблеми. Проблематикою цієї роботи є синтез методу визначення потенціалу розосереджених джерел енергії в умовах залізорудних підприємств, враховуючи особливості та специфіку їх експлуатації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Об’єднання на паралельну роботу розосередженої генерації та мережі дасть синергетичний ефект – появу нових властивостей, яких не було у складових частинах, що проявляється, зокрема, у зниженні нерегулярності сумарного графіка навантаження об’єднаних систем, зниженні його нерівномірності в добовому, тижневому й сезонному розрізах, зменшенні залежності частоти електричного струму від коливань балансу потужності. У попередніх дослідженнях нами обґрунтовано позитивний ефект від впровадження джерел розосередженої генерації в умовах промислових підприємств, а саме модульність, надійність, місцеве керування, зменшення негативного впливу на екологію та малий пусковий період. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Враховуючи складність технологічного процесу та специфіку функціонування гірничих підприємств, актуальним науково-практичним завданням є розробка методу визначення потенціалу розосереджених джерел енергії в умовах залізорудних підприємств, враховуючи специфіку їх функціонування. Постановка завдання. Отже, актуальним науково-практичним завданням є синтез методу визначення потенціалу розосереджених джерел енергії в умовах залізорудних підприємств, що дозволить ефективно впроваджувати джерела розосередженої генерації у структури електропостачання залізорудних підприємств. Виклад основного матеріалу. Для визначення потенціалу відновлювальних джерел енергії, що входять до складу джерел розосередженої генерації в умовах залізорудних підприємств, необхідно мати як можна повніші й чіткі дані про електропостачання і електроспоживання навантаження електрообладнанням залізорудного підприємства протягом доби, а також наявність даних про витрати електричної енергії в електромережі електропостачання і електроспоживання навантаження. Висновки відповідно до статті. На залізорудних підприємствах актуальним та можливим є впровадження в загальну структуру систем електроживлення розосередженої генерації на базі відновлюваних джерел енергії. Запропонований метод визначення потенціалу розосереджених джерел енергії в умовах залізорудних підприємств дозволить ефективно впроваджувати розосереджену генерацію до структури їх електропостачання.

Сучасні світові тенденції до поширення технологій дистанційного навчання відкрили нові перспективи розвитку освітнього процесу. І тому раціональне поєднання таких технологій з вже існуючими методами викладання в теперішніх умовах стають запорукою успішної навчальної діяльності як викладачів, так і слухачів. Метою статті є розкриття поняття «засобів дистанційного навчання», уточнення споріднених понять, визначення їх переліку і рекомендацій щодо формування мовної компетентності офіцерів. Для досягнення цієї мети використовувались теоретичні методи дослідження: аналіз літератури, систематизація, узагальнення, моделювання та наукова інтерпретація. Результати дослідження. Вивчення стану застосування засобів та технологій дистанційного навчання (ДН) в закладах вищої освіти дозволило виявити, що ДН у Національній гвардії України може застосовуватися в різних формах і буде інтегровано в основні програми навчання та професійної підготовки. Ми дійшли до висновку, що до засобів ДН можна віднести: окремі технології, засоби цифрових технологій, засоби роботи з інформацією (гіпертекст, мульти- та гіпермедіа), програмні засоби навчання, засоби ІКТ. У результаті аналізу наукових праць виділено такі технології дистанційного навчання для мовної підготовки офіцерів НГУ як Busuu, LinguaLeo, Kahoot, Pocket, Studyblue, Animoto, Words With Friends, Grammar Up, ENpodcast, Lingvo словник, BBC Learning English, British Council LearnEnglish, Quizlet, Duolingo, Lingualeo, engVId, Memrise, TEDtalks, Loyal books, FlipGrid та багато інших. І хоча застосування впровадження технологій дистанційного навчання в навчальну діяльність ВНЗ в Україні супроводжується низкою невирішених проблем, кожна з них, і тим більше методи їх вирішення, вимагають глибокого і всебічного вивчення і можуть бути основою подальшого дослідження розвитку і впровадження дистанційного навчання. Узагальнюючи різні точки зору, ми дійшли висновку, що найбільший ефект засоби дистанційного навчання можуть давати в разі використання їх з варіантами комплексу технологій дистанційного навчання на різних етапах засвоєння.

Актуальність. Золотим стандартом лікування гострого інсульту є реканалізаційна терапія. Однак відновлення прохідності закупореної кровоносної судини іноді не дає очікуваного клінічного результату або призводить до геморагічних ускладнень. Оскільки нейрозапалення та нейротоксичність відіграють важливу роль у патофізіології інсульту, у збереженні тканини мозку після неефективної реканалізації можуть допомогти нейропротекторні препарати. Матеріали та методи. Після проведення реканалізації та не пізніше ніж через 24 години після появи симптомів пацієнти з початковим показником NIHSS > 8 були розподілені у досліджувану та контрольну групи. Досліджувана група як додаткову терапію отримувала внутрішньовенно Церебролізин. Первинною метою була оцінка клінічної ефективності Церебролізину. Вторинною — дослідити його вплив на геморагічну трансформацію та підтвердити профіль його безпеки. Результати. Вихідні характеристики пацієнтів не продемонстрували вірогідних відмінностей між двома групами. Не вдалося виявити різниці між двома групами за шкалою mRS, хоча в групі застосування Церебролізину була наявна перевага над контрольною групою. Ми виявили статистично вірогідну різницю щодо геморагічної трансформації та рівня смертності на користь групи Церебролізину. Мультимодальний нейротрофічний засіб Церебролізин впливає на пізні наслідки реперфузійного синдрому. Його вплив на зменшення нейрозапалення, підвищення життєздатності нейрональних клітин і нейрогенезу, а також стабілізуючий ефект на гематоенцефалічний бар’єр свідчать про захисну дію на нервово-судинну одиницю, навіть якщо реканалізація не відбувається. Підтверджено відмінний профіль безпеки Церебролізину. Висновки. Церебролізин як додаткова терапія є корисним і безпечним засобом для застосування у пацієнтів із гострим інсультом з точки зору зниження ризику геморагічних ускладнень після реканалізації.

Цукровий діабет 2 типу діагностовано у понад 65 % пацієнтів, які помирають у результаті кардіоваскулярної патології. “Метформін” – препарат вибору для лікування цукрового діабету 2 типу, який проявляє виражені кардіопротективні ефекти. Проте молекулярні механізми захисту кардіоміоцитів потребують подальшого вивчення. Гіпертрофія кардіоміоцитів відіграє провідну роль у розвитку серцевої недостатності та вважається результатом дисбалансу між прогіпертрофічними та антигіпертрофічними факторами та їх механізмами, які контролюють ріст клітин. При серцевій недостатності та гіпертрофії виникає дисфункція генів α-MHC і β-MHC. У нормі α-MHC є домінантною ізоформою, проте при кардіальній дисфункції виникає апрегуляція β-MHC гена. Мета дослідження – вивчити вплив препарату “Метформін” на гіпертрофію кардіоміоцитів та експресію генів α-MHC і β-MHC після інфаркту міокарда у мишей. Матеріали і методи. Мишам типу C57BI/6J змодельовано ішемію/реперфузію. Щоб оцінити трансляційний потенціал метформіну, лікування було розпочато через 15 хв після ішемії/реперфузії у дозі 5 мг/кг/добу інтраперитонеально та тривало 14 днів. Серцеві кріосекції забарвлено за допомогою гематоксиліну та еозину. Площі клітин визначено за допомогою програми ImageJ. Аналіз рівнів експресії генів α-MHC та β-MHC здійснено за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі. Результати досліджень та їх обговорення. Ішемія/реперфузія спровокувала виражену гіпертрофію клітин серця. У групі тварин, пролікованих метформіном після інфаркту міокарда, виявлено достовірне зменшення розмірів кардіоміоцитів, порівняно з групою тварин, які отримували ін’єкції PBS. Крім того, ішемія/реперфузія спричинила апрегуляцію β-MHC, хоча достовірних змін в експресії α-MHC не відбулося. Встановлено, що на експресію генів α- та β-MHC препарат “Метформін” не чинить ніякого впливу. Висновки. Препарат “Метформін” захищає кардіоміоцити від гіпертрофічного ремоделювання після інфакту міокарда у мишей. Антигіпертрофічний ефект метформіну реалізується незалежно від експресії α- та β-MHC генів.

Визначення валідної експериментальної моделі абсансної епілепсії є важливим як по відношенню до вивчення механізмів заховарювання, так і обґрунтування методів його лікування. Генетичні моделі WAG/Rij та GAERS створено як моделі генералізованої генетично детермінованої форми епілепсії, що відображають особливості абсансної епілепсії дитячого віку та на сьогодні являються провідними щодо визначення причин походження абсансної епілепсії. В огляді літератури наведено узагальнення 40-річного досвіду роботи з питань вивчення експериментальної абсансної епілепсії з метою визначення найбільш оптимального протоколу оцінювання методів лікування, впливу лікарських засобів на електроенцефалограму в щурів лінії WAG/Rij. Зазначені моделі описано у восьмидесяті роки минулого сторіччя, коли й визначено їхню валідність щодо відтворення особливостей абсансної епілепсії. Наразі вказані моделі використовують для визначення ефектів антиепілептичних препаратів та інших засобів припинення епілептичної активності, а також для вивчення нейробіологічних механізмів розвитку спайк-хвильвоих розрядів та епілептогенезу. Хоча для визначення діагнозу абсансної епілепсії ключовими є реєстрація електроенцефалограми, електрокортикограми важливим залишається також дослідження відповідних поведінкових проявів. У роботі наведено протоколи дослідження ефективністі лікарських засобів, зокрема вейвлет аналіз і різні методи застосування нейронних мереж, необхідність моніторингу та кількісного оцінювання поведінки під час реєстрації електроенцефалограм, застереження щодо аналізу результатів, а також новітні методи електроенцефалограм-технологій. Генетичні моделі витіснили моделі судом, викликані лікарськими засобами, що дозволяє проводити дослідження за умов вихідної епілептизації мозку та з розумінням внеску моделей викликаних іншими засобами. Предиктивна ефективність генетичних моделей перевищує таку в моделей, викликаних епілептогенними чинниками. Комбінована електроенцефалограма та поведінкова реєстрація у WAG/Rij щурів незалежно від їхньої статі має високий потенціал визначення про- та антиепілептогенної ефективності досліджуваних методів експериментального лікування.

Вступ. Найближчий час – це період цифровізації транспортної логістики та ланцюгів постачань, що вимагає специфічної структуризації й моделювання тих об’єктів і процесів, які раніше не досліджувалися із цієї точки зору. Це є першим етапом руху в бік цифровізації, сутність якого – стандартизація структур не тільки документів, а й об’єктів і процесів. Для цифровізації мультимодальних доставок необхідна чітка ідентифікація структури й характеристик мультимодальної доставки, тобто формування системної моделі такої доставки. Це, у свою чергу, дасть змогу розглядати доставку не тільки локально в рамках певних цифрових рішень, а й інтегровано множину доставок мультимодального оператора з метою пошуку джерел підвищення ефективності, наприклад, на базі використання ефекту синергізму. Метою дослідження є формування системного уявлення мультимодальної доставки з урахуванням різних її аспектів, установлення основних характеристик доставки як інтегральних величин на базі її системного уявлення. Результати. Ідентифікована структура мультимодальної доставки відповідно до багатоаспектного погляду на неї. Як утворювальний елемент для подальшого дослідження з урахуванням специфіки цифровізації обрана «операція» транспортно-технологічного процесу, яка може бути виконана різними суб’єктами транспортного ринку. Побудовано основні можливі варіанти фізичного переміщення вантажу та пунктів змін транспортного засобу. Послідовність операцій пропонується уявляти у вигляді сіткової моделі, яка дає змогу з урахуванням основних характеристик кожної операції – часу, вартості й надійності – визначати підсумкові характеристики доставки в цілому. Запропоновано два підходи до визначення надійності доставки залежно від наявної статистичної інформації. Висновки. З урахуванням характеристик кожної компоненти альтернативного варіанта доставки формуються його підсумкові показники – вартість, час і надійність, які є базою для прийняття рішення щодо вибору відповідного варіанта. Зміна хоча б одного елемента в цій системі призводить до зміни характеристик усієї доставки. Це використовується для коригування варіантів у процесі пошуку того варіанта, який би відповідав вимогам, що висуваються.

Актуальність. Проблема якості фізкультурно-спортивних послуг (ФСП) усе ще залишається поза увагою науковців, хоча напряму впливає на поширення послуг й ефект від їх споживання різними категоріями населення країни. Причому як населення міст, у частині з яких вже створено прийнятні умови для здійснення цих послуг, так і населення сіл. Мета дослідження – розкрити ризики та особливості впровадження системи управління якістю (СУЯ) фізкультурно-спортивних послуг. Методи дослідження. Використано методи теоре- тичного дослідження, як-от: вивчення літератури, абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, ідеалі- зація та узагальнення, а також SWOT-аналіз. Результати дослідження та ключові висновки. Європейський досвід засвідчує: ефективність управління та якість послуг, що надаються населенню, у т. ч. фізкультурно- спортивних, можна забезпечити шляхом упровадження систем управління якістю (СУЯ). Тож умовою є ефективна діяльність відповідних організацій на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000. Упровадження органом публічного управління вимог ISO 9001 сприяє позитивним змінам, які відчутні як для фахівців, котрі надають послуги, так і для споживачів цих послуг. Проведений SWOT-аналіз упровадження СУЯ у сфері фізичної культури й спорту в сільській місцевості, а саме в об’єднаних територіальних громадах дав змогу узагальнити таке. Чинники, які несуть ризики та перешкоди у впровадженні СУЯ щодо ФСП, можна об’єднати в такі групи: кадри, фінанси, матеріально-спортивна база, організаційна діяльність, фізкультурно-спортивний актив, населення громад і стандарти надання ФСП. Розкрито особливості розробки й процедури впровадження системи управління якістю фізкультурно-спортивних послуг органами публічної влади на основі стандартів. Доведено, що подані та обґрунтовані загальні вимоги й застереження мають бути взяті до уваги та застосовані в процесі безпосередньої підготовки системи стандартів управління фізичною культурою й спортом в умовах об’єднаних територіальних громад.

Цел: Да се представи ролята на фармацевта в навременното идентифициране на актуални и потенциални лекарство-свързани проблеми (ЛСП) в хода на отпускане на лекарствата, в оптимизирането на терапията и в проследяването на състоянието на пациентите с акромегалия. Материали и методи: Извършен е преглед на научната литература, анализирани са кратките характеристики на лекарствените продукти, прилагани при пациенти с акромегалия, и създадените насоки и ръководства за включване на фармацевта в цялостната грижа за пациента. Резултати: Като специалист по лекарствата, фармацевтът има основна роля в навременното идентифициране на актуалните и предотвратяване на потенциалните ЛСП. Възможните ЛСП при пациенти с акромегалия са нежелани лекарствени реакции (НЛР), лекарствени взаимодействия, неправилно приложение, непридържане към терапията. Проблемите при инжектиране могат да се сведат до минимум чрез ефективно обучение на пациентите относно техниките и режима на инжектиране. Основните НЛР при соматостатиновите аналози (ССА) са стомашно-чревни разстройства, хипергликемия и диабет, повишени чернодробни ензими. Може да се наложи коригиране на дозата на бета блокери и антидиабетни лекарства, поради възможни лекарствени взаимодействия със ССА. Oсновните фактори за непридържане към терапията, върху които трябва да се фокусира фамрацевтът, са странични ефекти, липса на симптоми, финансови проблеми, неудобства при прилагането на лекарства и липса на мотивация. Заключение: Изборът на най-подходящата терапия за конкретния пациент, мултидисциплинарният подход, активното участие на фармацевта в идентифициране и предотвратяване на ЛСП и дългосрочното мониториране са ключови за постигане на терапевтичните цели при пациенти с акромегалия.

У статті розглядається своєрідність архетипу шляху в романі Г. Свіфта «Світло дня». Мета статті – визначити своєрідність архетипу дороги як реального шляху героя, як життєвого шляху в ретроспекції і уявного, або віртуального, шляху (роздуми головного героя) в романі Г. Свіфта «Світло дня» в індивідуально-авторському трактуванні. Цей об’єкт дослідження обраний тому, що саме через нього можна осягнути філософський аспект твору, специфіку психології головного героя – нашого сучасника – і ту культурну базу та художні особливості, які відрізняють стилістику і світосприйняття автора. У роботі використана комплексна дослідницька методологія: синтез порівняльно-історичного методу, цілісного аналізу, елементів міфопоетичного і герменевтичного методів. Враховувалися постструктуралістські підходи, а також техніка «close reading». У романі Г. Свіфта «Світло дня» актуальний шлях оповідача представлений у вигляді кругового лабіринту, в той час як його ретроспективний життєвий, і уявний шляхи представляють собою заплутаний лабіринт з безліччю стежок, з якого герой намагається знайти вихід. Своєрідність архетипу дороги тут полягає в тому, що він багатошаровий, складається з декількох ярусів: життєвий шлях представлений в ретроспективі спогадів, але ці спогади фрагментарні і переплітаються з роздумами про кохання, подружні зради, про історичні особистості. У пошуках виходу з лабіринту персонаж використовує не тільки свій життєвий досвід, але й приймає життєвий досвід інших людей – наприклад, своєї доньки. Життєвий шлях героя хоча й представлений у вигляді лабіринту через побутові колотнечі (звільнення, численні зв’язки зі своїми клієнтками тощо), проте завдяки справжньому коханню з’являється надія, що в недалекому майбутньому з’явиться світло в кінці тунелю. Виявлено, що лабіринт багатошаровий і непередбачуваний. Всі роздуми – це уявний шлях оповідача, і аналізуючи минуле, він намагається знайти вихід з чергового глухого кута, користуючись уже накопиченим життєвим досвідом як ниткою Аріадни. Фрагментарність оповіді служить посиленню естетичного і філософського впливу на читача, оскільки він мимоволі подумки заповнює прогалини і таким чином активно включається в пошуки виходу. Хоча це може здатися парадоксальним, але в цьому романі хитромудрі ходи лабіринтів дозволяють читачам досягти катарсису найкоротшим шляхом. Такий ефект досягається за допомогою «тривимірної» структури лабіринтів, зустрічі минулого і сьогодення, реального та віртуального, а також зворотного зв’язку читача як обов’язкової складової художньої цілісності.

Резюме. Ураження нирок призводить до ускладнення багатьох соматичних захворювань і підвищує ризик смерті у пацієнтів. Це зумовлює необхідність пошуку засобів ефективної та безпечної фармакологічної корекції нефропатій різної етіології. Печінка та нирки відіграють важливу роль також у знешкодженні ксенобіотиків, тому вони більш схильні до окиснювальних ушкоджень. Мелатонін – гормон епіфіза, який володіє протизапальними та антиоксидантними властивостями. Доцільним є дослідження його ефектів на антиоксидантну систему печінки при захворюваннях нирок. Мета дослідження – оцінити вплив мелатоніну на антиоксидантну систему печінки щурів при експериментальній нефропатії. Методи і методи. Експеримент проведено на 127 нелінійних щурах-самцях масою 0,16–0,18 кг. Експериментальну нефропатію моделювали за допомогою одноразового внутрішньочеревного введення фолієвої кислоти в дозі 250 мг/кг маси тіла. Мелатонін вводили інтрагастрально упродовж 3-х та 7-ми днів після моделювання нефропатії в дозі 10 мг/кг. Стан антиоксидантної системи печінки оцінювали за показниками активності SOD, каталази, GP, GST та вмісту відновленого глутатіону в постмітохондріальній фракції печінки. Результати. У печінці тварин з експериментальною нефропатією спостерігали суттєві порушення досліджуваних показників антиоксидантної системи.Так, активність GP, GST, вміст відновленого глутатіону знижувалась, а активність SOD та каталази зростала в печінці щурів із нефропатією на 3 добу експерименту порівняно з аналогічними показниками контрольної групи. Введення мелатоніну за умов нефропатії сприяло нормалізації активності SOD, каталази, GST та вмісту відновленого глутатіону на 7 добу експерименту, хоча активність GP залишалася зниженою. Висновки. У тварин з експериментальною нефропатією спостерігається дисбаланс показників антиоксидантної системи, що, ймовірно, зумовлено посиленим вільнорадикальним ушкодженням біомолекул. Введення мелатоніну упродовж 7 днів сприяє нормалізації показників антиоксидантної системи у печінці щурів із нефропатією, що, ймовірно, зумовлено його здатністю безпосередньо знешкоджувати токсичні сполуки й активувати антиоксидантні ензими.

Актуальність. На сьогодні роль магнію в лікуванні алкогольного делірію є невизначеною, хоча відомо про його участь в патогенезі цього тяжкого стану. Мета дослідження: виявлення переваг і недоліків седації з додаванням магнію сульфату порівняно зі стандартною седативною терапією. Матеріали та методи. Досліджено 40 пролікованих пацієнтів, які були рандомізовані на 2 групи. Рівень седації контролювався за Richmond agitation-sedation scale та утримувався в діапазоні від 0 до –2 балів. У всіх групах оцінювалися параметри: тривалість делірію, середній артеріальний тиск (САТ), пульс, магній, кортизол і серотонін плазми, лабораторні показники стану нирок і печінки. У контрольній групі проводилася седація 10–20 мг діазепаму кожні 4–6 годин з інфузією барбітуратів при необхідності. У дослідній групі лікування було ідентичним із додаванням магнію сульфату 50 мг/кг кожні 8 годин. Результати. Тривалість делірію була вірогідно нижчою в дослідній групі порівняно з контролем, p < 0,05. Гіпомагніємію виявлено майже в половини пацієнтів. При порівнянні показників гемодинаміки виявлено вірогідне зниження САТ та частоти серцевих скорочень на третій день в обох групах, p < 0,05. У дослідній групі виявлено 4 випадки (20 %) гіпотонії, у контрольній групі — 2 випадки (10 %). При дослідженні динаміки кортизолу та серотоніну виявлено вірогідну різницю на третій день в обох групах, p < 0,05. Вірогідної різниці в цих показниках на третій день між групами не виявлено, p ≥ 0,05. Лабораторні показники стану печінки та нирок в обох групах не відрізнялися, p ≥ 0,05. Висновки. Використання магнію сульфату дозволяє зменшити тривалість делірію, але має надлишковий вплив на гемодинаміку. Ефект магнезії не верифікується такими біомаркерами, як кортизол і серотонін.

Лексика завжди відповідає часу створення і відрізняється у різний час і на різних територіях. Для територіальних різниць існують мови та діалекти. Їх переклад хоча і може викликати труднощі, однак підтрима- ний словниками, доробками вчених та практикою. Темпоральну лексику можна спостерегти в текстах двох різновидів: 1. тексти, написані у віддалені епохи 2. історичні або квазіісторчні сучасні сти- лізації, де автори навмисно стилізують мову опису в часовому аспекті. Актуальність роботи полягає в аналізі можливостей міжмовної пере- дачі сучасних темпорально стилізованих текстів між близькоспорідненими мовами, враховуючи можливості неоднакового сприйняття в мові оригіналу і мові перекладу. Об’єктом дослідження є темпоральна лексика російської мови, вико- ристовувана у сучасних літературних творах, та її переклад українською мовою. Предметом дослідження є методи перекладу застарілих слів, за допо- могою яких досягається ефект темпоральної стилізації. Проблема перекладу темпорального складника твору є однією з найменш досліджених як у теоретичному, так і в практичному відношенні. У теоре- тичному плані науковий інтерес представляє визначення складу і статусу лексичних шарів, джерел їх походження і закономірностей їх використання в різних сферах комунікації. Також слід указати на відсутність теоретично розроблених критеріїв виділення ознак темпоральної стилізації, дослідження механізму породження стратегії історичної стилізації мови, визначення функцій лексики високого стилістичного шару, джерел її формування і тенденцій розвитку. Дискусійні питання пов’язані з вибором та реалізацією стратегій адекватного перекладу та цілісністю семантичного-емоційного навантаження перекладених тек- стів. Отже, ступінь еквівалентності перекладу може бути достатньо об’єк- тивно визначено за допомогою зіставлення реакції реципієнтів на текст пере- кладу та оригіналу, і саме відповідність розуміння тексту реципієнтами буде критерієм оцінки результатів перекладацького процесу.

Резюме. Останнім часом відмічають значне зростання частоти терористичних атак і локальних збройних конфліктів. Їх характерною ознакою стало збільшення числа поранених з масивною зовнішньою кровотечею, які вимагають негайного застосування кровоспинного джгута з максимальним безпечним терміном повної ішемії кінцівки до 2 год. Доведено, що ішемія кінцівки та гостра крововтрата сприяють ініціації процесів ліпідної пероксидації завдяки посиленій продукції активних форм кисню. Мета дослідження – зʼясувати вплив гострої крововтрати, ускладненої ішемією-реперфузією кінцівки, на інтенсивність процесів ліпідної пероксидації легень та ефективність корекції виявлених порушень карбацетамом. Матеріали і методи. Дослідження проведено на 216 білих нелінійних щурах-самцях масою 200–220 г. Усі експерименти виконані під тіопентал-натрієвим наркозом. У тварин моделювали ішемію-реперфузію кінцівки, гостру крововтрату та поєднували ці ушкодження. В окремій групі проводили корекцію виявлених порушень карбацетамом. Через 1 і 2 год, а також через 1; 7 і 14 діб у дослідних тварин визначали вмісти реагентів до тіобарбітурової кислоти, що належить до скринінгових показників активності процесів ліпідної пероксидації. Результати. За умов ішемії-реперфузії кінцівки, гострої крововтрати та їх поєднання у легенях зростає вміст реагентів до тіобарбітурової кислоти. Якщо після моделювання лише ішемії-реперфузії кінцівки показник до 14 доби нормалізується, то після моделювання гострої крововтрати та її ускладнення ішемією-реперфузією кінцівки показник хвилеподібно зростає з першим максимумом через 1 добу і другим через 14 діб й суттєво перевищує контрольний рівень. Ускладнення гострої крововтрати ішемією-реперфузією кінцівки у всі терміни супроводжується більшим вмістом реагентів до тіобарбітурової кислоти, порівняно з іншими дослідними групами, що дозволяє припустити ефект взаємного обтяження з виснаженням факторів антиоксидантного захисту. Під впливом карбацетаму в усіх дослідних групах показник статистично вірогідно знижується, що вказує на виражений антиоксидантний ефект препарату. Хоча показники не досягали рівня контрольної групи, карбацетам можна вважати перспективним засобом корекції прооксидантних порушень у легенях за умов гострої крововтрати, ускладненої ішемією-реперфузією кінцівки. Висновки. За умов ішемії-реперфузії кінцівки, гострої крововтрати та їх поєднання у легенях посилюються процеси ліпідної перосидації, що виявляють зростанням вмісту реагентів до тіобарбітурової кислоти. Унаслідок моделювання гострої крововтрати, ускладненої ішемією-реперфузією кінцівки, порушення є більшими у всі терміни спостереження. Застосування карбацетаму через 7–14 діб знижує вміст реагентів до тіобарбітурової кислоти у всіх дослідних групах, що вказує на перспективність засобу для корекції виявлених порушень.

Математика розвиває алгоритмічне мислення. До Фалеса математика була рецептурно-догматичною, набором алгоритмів для розв’язання типових задач. Давньогрецька математика виробила систему аксіом й методи логічного виведення з них теорем. Рецептура замінювалася доказовими алгоритмами, одним з яких був алгоритм Евкліда. Знаходження найбільшого спільного дільника, який дає й розвинення звичайного дробу в ланцюговий і побудову двосторонніх наближень.У школі некваліфіковані вчителі не дають чітких алгоритмів розв’язання типових задач, хоча не всі діти здатні до швидких “творчих” знахідок й тому не вміють самі знайти шлях до розв’язку. Але математика засобами алгебри дає змогу узагальнення числової задачі до типової з розробкою алгоритму її розв’язання. Фіксація алгоритму у вигляді послідовності операцій, обумовленої й результатами проміжних дій, веде до необхідності введення операції умовногопереходу й циклічних гілок. Одним з корисних прикладів є знаходження квадратного кореня. На жаль, зараз цей алгоритм не вивчають, бо будують приклади-завдання так, щоби відповідь можна було знайти “в умі”. Це відноситься й до розв’язання квадратних рівнянь. Значно більше, ніж треба, вчителі приділяють увагу вгадуванню коренів за теоремою Вієта, хоча її бажано застосовувати для перевірки знайдених коренів.Вища математика дає змогу широкого використання комп’ютера. Деякі студенти мають комп’ютер або змогу користуватися ним у батьків чи друзів; дехто вже має й деякі навички. Тому можна пропонувати їм використовувати комп’ютер для обчислень і для побудови графіків. Це сприяє кращому розумінню поняття функції та її границі, а далі й дослідженню властивостей функції. Бажано використовувати можливості збірника типових задач (Кузнєцова, Чудесенка та ін.), розробляючи разом із студентами алгоритми розв’язання задач, можливо з доведенням їх до комп’ютерних програм. Ми маємо досвід розробки програми DIFF аналітичного диференціювання у 1978 р., ще до появи сучасних математичних пакетів типу Maple. Вона стала основою програми Lagr для побудови рівнянь Лагранжа електромеханічних систем, а студенти Донецької політехніки І. Кирютенко та В. Карабчевський стали учасниками розробки пакета програм VIBRO для динамічного аналізу вібраційних систем за замовленням проектного інституту в м. Луганську. Один із студентів, який отримав дозвіл працювати над курсом “Диференціальні рівняння” (ДР) за індивідуальним планом, розробив програми для розв’язання 16 типових задач. Реалізація операцій алгебри логіки на контактних схемах із демонстрацією діючих моделей, розроблених студентами минулих років, сприяє виробленню уявлень про корисність абстрактно-математичних теорій. Побудова точкових графіків послідовностей (1+1/n)n та (1–1/n)–n дає уявлення про графік функції y=(1+1/x)x та про вивчення неперервних величин за допомогою їх дискретизацій на ЦЕОМ. Побудова графіка функції y=sin(x)/x пояснює не тільки першу чудову границю, а й усувний характер розриву при х=0 та парність цієї функції.Можливість використання мультімедіа-ефектів та використання варіації параметрів особливо корисні при вивченні розділу ДР, де розв’язок визначається початковими чи граничними умовами; їх зміна дає наочне уявлення про різницю між частинним та загальним розв’язками та ілюструє метод “стрільби” тощо. Теж саме відноситься до курсу “Теорія ймовірностей та математична статистика”. Вивчення методу найменших квадратів знаходження середнього та дисперсії, регресійних рівнянь тощо, дозволяє уяснити можливості прогнозу – екстраполяції. Збільшення числа n у схемі послідовних випробувань з імовірністю Pn(m) показує природність нормального закону розподілу ймовірностей. При цьому багатокутник розподілу наочно перейде у криву густини.Викладання комп’ютерних наук з орієнтацією на міжпредметний комплекс задач. Усі завдання повинні бути складовими частинами основного завдання, яке повинен розв’язати колектив студентів. У свою чергу, завдання для одного чи групи студентів повинне паралельно розвиватися по різним дисциплінам. Наприклад, для спеціальності “Системне програмування” проектування частини графічного редактора, містить підзадачу пакування зображення для архівації, що використовує знання предметів: комп’ютерна графіка, обробка цифрових сигналів, архітектура операційних систем, архітектура ЕОМ тощо. Комплекс завдань з окремого предмета призводить до прогресу у вирішенні завдання в цілому. При цьому виникають труднощі перевірки та контролю якісного виконання завдань, бо результат праці студента є складовою загального проекту і може виникнути ситуація обмеженого самостійного функціонування. Тут виникає потреба в механізмі доведення коректності виконаного завдання, що у свою чергу доповнить знання студентів щодо засобів перевірки та діагностування, розробки тестових прикладів та правила їх складання. Для впровадження комплексу задач необхідно використання централізованого контролю та міжпредметних зв’язків. Централізований контроль можливо автоматизувати, використавши готовий проект, де кожен модуль студент може тимчасово замінити на власний і отримати від системи оцінку ефективності нової розробки. Це може бути використане й до колективних курсових та дипломних робіт.

Анотація. Синдром Туретта (СТ) зазвичай супроводжується руховими та голосовими порушеннями. Було виявлено, що симтоми СТ зазвичай зменшуються у підлітковому віці та у час дорослішання. Діти також можуть мати проблеми зі сном, слабкі академічні досягнення, занижену самооцінку та складнощі у контролі поведінки. Причини виникнення СТ ще достатньо не вивчені. Ретельний аналіз спеціальної літератури свідчить про наявність багатьох досліджень з фармакологічного, поведінкового, психологічного та хірургічного менеджменту, проте не вивлено робіт з менеджменту підвищенної маси тіла серед дітей із СТ. Мета. Вивчити можливу ефективність програми, що включає вправи, націлені на зменшення ваги як додаток до фармакологічного лікування СТ, запропонованого у конкретному медичному випадку. Методи. Аналіз науково-методичної літератури, тестування, застосування вправ для зниження маси тіла. Результати. У ході дослідження пацієнт із синдромом Туретта отримував медикаментозне лікування, але в нього розвинувся такий медикаментозний побічний ефект, як збільшення маси тіла. Для цього пацієнта було розроблено відповідну програму, що складалася з аеробних врав для зниження ваги та розвитку координації і спритності. Програма включала стаціонарне педалювання, ходьбу в гору і вниз на підніжці висотою 30 см з двосторонніми рухами рук вгору і вбік. Регулярний моніторинг показав, що після 5 місяців, протягом яких суб’єкт дотримувався встановленої програми, його маса тіла зменшилася на 2,5 кг, а зі збільшенням зросту індекс маси тіла (ІМТ) знизився до 23,5 кг ∙ м–2. Хоча пацієнт все ще був у категорії ожиріння, але зниження маси та ІМТ показали хорошу позитивну динаміку. Його ліпідний профіль продемонстрував, що значення тригліцеридів знизилося з 210 до 178 мг ∙ дл–1. Рівні ALT та AST знизилися до 60,9 о ∙ л–1 та 47,1 о ∙ л–1 відповідно. Отже, програма інтервенції виявилася ефективною для цього медичного випадку. Ключові слова: діти, синдром Туретта, ожиріння, контроль зайвої ваги.

Виступаючи найважливішою складовою загального процесу глобалізації, що базується на різноманітті ноосфери, правова глобалізація справляє суттєвий вплив на розвиток природничих, суспільних і, звичайно ж, філософських наук, і хоча вона всього лише є проявом однієї з безлічі соціогенних функцій ноосфери, вона, своєю чергою, сама по собі здатна надавати домінантний вплив на динаміку процесу глобалізації в цілому. Отже, якщо глобалізація як системна інтеграція цивілізаційних процесів в ноосфері, за своїм завершенням, неминуче повинна привести все інституційні структури, що функціонують на базі різноманіття ноосфери до уніфікації, то згідно з ученням про ноосферу, правова глобалізація, як одна з форм планетарної – розумової і творчої діяльності людини, – це потужний інформаційно-правовий фактор соціогенної природи. Вона активно впливає на еволюцію ноосфери (планети в цілому) на глобальному, регіональному і локальному рівнях її просторової і речової системної організації. Саме тому не викликає здивування, що в процесі соціогенезу в ноосферу, відповідно до явища зворотного зв’язку в складних системах, правова глобалізація детермінує політичну, економічну, культурну та інші види і форми глобалізації. В цьому проявляється самоорганізація процесів у ноосфері як в природній динамічній системі. В основі механізму самоорганізації знаходиться зворотний зв’язок об’єкта управління з суб’єктом управління (ефект зворотного зв’язку – «feed back»), що, як правило, при негативному зворотному зв’язку забезпечує стійкість системи. Однак явище позитивного зворотного зв’язку в ноосфері може викликати лавиноподібний катастрофічний ефект, наслідком якого буде порушення процесу її сталого розвитку та, навіть, руйнування екосоціального фундаменту ноосфери. Тому важливим видається дослідження ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери, яка: а) виникає в процесі геополітичного аналізу концепції ноосфери як цілісної системи; б) у термінах геометрії і топології (відповідно до теорії подібності) має природну двоконтурну – «оболонково-ядерну» структуру, розділену симплексом еквіпотенціальної поверхні; в) відображає фундаментальні ознаки та глибинні властивості об’єкта, його глобальні й локальні просторові характеристики, особливості взаємодії з навколишнім середовищем у дослідженні процесів правової глобалізації. Метою статті є визначення ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації. Наукова новизна полягає у дослідженні факторів, що сприяють формуванню, функціонуванню та виокремленню топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації. Висновки. Дослідження процесів формування, функціонування та виокремлення топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації може виявитися перспективним та конструктивним напрямом в умовах загальної глобалізації для використання в моніторингу глибинних процесів правової глобалізації, а саме – еволюції системи міжнародного публічного права, досліджень в області конвергенції правових систем і конституційної політичної економіки суб’єктів міжнародного публічного права, а також міжнародно-правового прогнозування та розроблення правових методів попереджувального управління процесами в ноосфері.

Мета статті. У статті розглянуто досвід органів місцевого самоврядування в країнах ЄС у сфері поводження з побутовими відходами, який виправдав себе на практиці. Досліджено законодавство ЄС у зазначеній сфері. Встановлено напрямки запобігання виникненню відходів на муніципальному рівні. Наукова новизна. У зв’язку з незадовільним станом виконання в Україні зобов’язань, покладених на органи місцевої влади законом «Про відходи», пропонується вперше дослідити найкращі практики країн – членів ЄС у сфері поводження з побутовими відходами з метою запозичення позитивного досвіду. Висновки. Органи місцевого самоврядування є одним із ключових гравців у запобіганні утворенню відходів. Вони можуть за допомогою відповідних заходів сприяти зменшенню кількості утворюваних відходів та їх небезпечних властивостей. Запобігання виникненню відходів є комплексом заходів, вживаних до того, як речовина, матеріал або продукт стають відходами. Метою цих заходів є зменшення кількості відходів шляхом повторного використання продукції або продовження терміну їх служби, зменшення впливу відходів, що утворюються, на навколишнє середовище та здоров’я людини, зменшення шкідливих речовин у матеріалах і продуктах. Запобігання виникненню відходів є необхідною передумовою сталого розвитку населеного пункту. Необхідно сприймати цю сферу не тільки з точки зору відходів (хоча запобігання виникненню відходів є першою ланкою в ієрархії поводження з відходами), але також з точки зору всього життєвого циклу продукції (дизайну продукції, виробництва, розподілу, використання, повторного використання, переробки) та синергії соціального, регіонального розвитку, освіти тощо. Запобігання виникненню відходів на муніципальному рівні можна класифікувати за такими напрямками: координаційна та інформаційна діяльність; освітня діяльність; компостування відходів; повторне використання відходів; підтримка діяльності суб’єктів у сфері запобігання виникненню відходів. Координаційна діяльність повинна здійснюватися як між суб’єктами на рівні громади (горизонтальна координаційна діяльність), так і загальнодержавним, регіональним і місцевими рівнями (вертикальна координаційна діяльність). Освітня діяльність відіграє важливу роль в активному залученні громадян до скорочення утворення відходів та сортування твердих побутових відходів. Навчальні та інформаційно-просвітницькі кампанії повинні проходити у цьому напрямку. Бажано поєднувати навчання та тренінги з його практичною реалізацією у населеному пункті. Значний ефект дає освіта школярів. Як окремі напрямки, що сприяють зменшенню виникнення відходів на місцевому рівні, слід виділити станції компостування органічних відходів та сприяння повторному використанню товарів з боку органів місцевого самоврядування. Вживані товари, які споживач більше не використовує або не хоче використовувати, але які є функціональними, цілком можуть служити комусь іншому. Залежно від стану та вартості вживаний товар можна продавати, обмінювати або дарувати. Із цієї причини громадяни повинні мати достатньо можливостей для передачі цих товарів для подальшого використання. Такі можливості за зразком країн-членів ЄС мають створити органи місцевого самоврядування.

Домінуюче місце в боротьбі зі шкідниками, бур’янами та хворобами рослин займають хімічні засоби захисту, використання яких забезпечує отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур. Водночас, поряд з високим економічним ефектом, існує потенційна небезпека широкого застосування пестицидів, зумовлена їх токсичністю для живих організмів, зокрема ссавців, та здатністю накопичуватися у ґрунті, мігрувати у контактуючі з ним середовища і, врешті-решт, надходити в організм людини переважно перорально з харчовими продуктами та питною водою. Метою нашого дослідження є гігієнічна оцінка потенційної небезпеки забруднення ґрунту та міграції в системі «ґрунт - підземні та поверхневі джерела водопостачання» трьох нових пестицидів з різних хімічних класів у широкому діапазоні ґрунтово-кліматичних умов. Методи. Об’єктами дослідження були стійкість, екотоксикологічна небезпечність та міграційна здатність двох гербіцидів: амікарбазону з хімічного класу тріазолонових сполук та біциклопірону з класу трикетонів, і фунгіциду підіфлуметофену з класу карбоксамідів. На основі даних про фізико-хімічні властивості, стабільність у ґрунті та параметри токсикометрії було проведено оцінку небезпечності досліджуваних речовин в системі «ґрунт-вода», для чого визначено екотоксикологічну небезпечність (екотокс); оцінено імовірність міграції пестицидів з ґрунту в підземні води за константою сорбції органічним вуглецем (Кос), скринінговим індексом вимивання LIX, індексом потенційного вимивання (GUS) та індексом потенційного забруднення ґрунтових і річкових вод (LЕАСНmod). Результати та обговорення. Встановлено, що підіфлуметофен є високостійким (І клас) та мало мобільним (IV клас за Koc) у ґрунті пестицидом, з широким (від мінімального до майже максимального) потенціалом вилуговування за скринінговим індексом LIX, якому притаманна від дуже низької до високої здатність до вимивання за індексами GUS (від V до ІІ класу) та LЕАСНmod (від ІІІ до І класу). Амікарбазон є стійким (ІІ клас), мобільним (ІІ клас за Koc) та вимивним за LIX (практично у будь-яких ґрунтово-кліматичних умовах) пестицидом з високою (І клас) за LЕАСНmod та від низької (ІV клас) до дуже високої (І клас) за GUS здатністю до вилуговування. Біциклопірон – високостійкий (І клас) в лабораторних та стійкий (ІІ клас) в польових дослідах; за Koc є від дуже мобільного (I клас) до мало мобільного (IV клас), що зумовило широкий (від 0 до майже 1) потенціал вилуговування за LIX, високу (І клас) здатність до вимивання за LЕАСНmod та від дуже низької (V клас) до дуже високої (І клас) ймовірності вилуговування за GUS. Екотоксикологічна небезпечність досліджуваних пестицидів за різних ґрунтово-кліматичних умов є нижчою на 1–5 порядків в порівнянні з ДДТ; до того ж ризик негативного впливу на наземні біоценози біциклопірону є меншим, ніж амікарбазону та підіфлуметофену. Висновок. Досліджувані речовини є вимивними за скринінговим індексом LIX та показали високу імовірність небезпечного забруднення поверхневих та ґрунтових вод за індексами GUS та LЕАСНmod, хоча за певних ґрунтово-кліматичних умов підіфлуметофену та біциклопірону притаманна низька, амікарбазону – помірна здатність до вимивання за індексом GUS. Кінцева оцінка ризику для здоров’я людини міграції досліджуваних пестицидів в системі «ґрунт–вода» буде надана за результатами досліджень їх поведінки в ґрунтово-кліматичних умовах України.

У статті описано механізм охорони права на ноу-хау, зокрема наведено покрокову інструкцію, починаючи з підготовчого етапу прогнозування, створення ноу-хау, необхідних дій, які допоможуть засвідчити право на ноу-хау, а також здійснення права на ноу-хау (зокрема впровадження результату, договірних способів розпоряджання майновими правами на ноу-хау), підстав і способів захисту права. Створюючи ноу-хау, необхідно продумати, як правильно його охороняти, оскільки сплутування різних об’єктів правової охорони, неправильний вибір способу охорони може призвести до порушення права на цей результат інтелектуальної, творчої діяльності. Оскільки результати технічної творчості можуть по-різному охоронятися, важливо врахувати мету, якої прагне досягти автор. Якщо технічне рішення у перспективі матиме нетривалу корисність – немає потреби його охороняти в конфіденційності, краще реєструвати та отримати патент, але суті ноу-хау в матеріалах заявки не розкривати, щоб існувала можливість укладення договорів щодо розкриття ноу-хау. У випадку, якщо прогнозується, що отриманий результат є максимально неочевидним і корисним, що дозволить його автору отримувати прибутки тривалий час (понад 20 років), краще не розголошувати такий результат, не реєструвати як винахід чи корисну модель, а охороняти як ноу-хау. В Україні немає державних реєстрів ноу-хау, відповідальність за охорону таких результатів покладається на їхніх авторів чи інших законних суб’єктів права. Проте існує можливість депонувати ноу-хау без оприлюднення в Державній науково-технічній бібліотеці України або нотаріально посвідчити час пред’явлення документа про ноу-хау. Це дозволить автору доводити право на своє ноу-хау. Хоча, крім цих способів, доказами першості у створенні та використанні ноу-хау може бути будь-яка інформація, яка це доводить, – договори щодо надання дозволу на використання ноу-хау, інформація на сайті про корисний ефект від ноу-хау (але без розкриття суті) тощо. У статті наведено покроковий механізм охорони ноу-хау: 1) прогнозування; 2) створення результату та виникнення прав на нього; 3) засвідчення права на ноу-хау; 4) здійснення права на ноу-хау; 5) підстави та способи захисту права на ноу-хау. Ефективна охорона творчих результатів не можлива без обізнаності їх авторів щодо правової природи створених об’єктів. Необхідно чітко продумати, який об’єкт планується створити та з якою метою, що дозволить спланувати, як його охороняти. Від належно продуманої стратегії охорони конфіденційних результатів інтелектуальної, творчої діяльності залежить ефективність охорони та тривалість ноу-хау.

Актуальність дослідження обумовлена значущістю творчості Р. Вагнера, інтерес до якої не вичерпується і потребує дедалі глибшого наукового осмислення, зокрема в аспекті феноменології релігії (окрім опери Тангейзер", це також "Лоенгрін", тетралогія "Перстень нібелунга" та "Парсифаль"). Постановка проблеми та ступінь наукової розробленості. Проблеми осмислення релігійного ставлення людини до дійсності належать до провідних завдань феноменології релігії. Якщо ж така проблематика розглядається в площині творів мистецтва, формується синергетичний ефект, який розкриває нові смисли як досліджуваного феномена, серед яких – творчість Р. Вагнера. Метою дослідження є аналітичний погляд на особливості розуміння та втілення нумінозного в опері Р. Вагнера "Тангейзер", звернення до лібрето та музики, які розглядаються як першоджерело без торкання змісту численних сценічних інтерпретацій та виконавських прочитань, хоча такий аспект також може бути вельми плідним у світлі заявленої проблематики. Наукова новизна полягає у виборі ракурсу дослідження, який дозволяє побачити та усвідомити розуміння нумінозного, репрезентоване композитором в музичному творі. В такому аспекті опера Р. Вагнера "Тангейзер" розглядається вперше. Виклад основного матеріалу включає аналіз категорії нумінозного, запропонованій німецьким філософом Р. Отто. У цьому визначенні Р. Отто намагається зрозуміти первісний сенс поняття "священне", яке не може бути зведене до етичних категорій моральності, добра, блага та інших. В цьому сенсі ідеальним матеріалом може стати мистецтво, створення та сприйняття якого базується на відчуттях, і містить трансцендентність, духовність, самодостатність. "Нумінозні відчуття" складають особливий шар змісту опери і можуть вплинути на режисерські рішення при постановці твору. Водночас, напрацювання в сфері аналізу музичних творів в аспекті феноменології релігії розвивають ідеї Р. Отто, який запропонував використання категорії "нумінозне" до аналізу музики. Conclusion. Розглянувши нумінозне як категорію феноменології релігії та його втілення в опері Р. Вагнера "Тангейзер", можемо зробити наступні висновки: 1. Категорія "нумінозне" має великі перспективи застосування в мистецтвознавстві, розкриваючи в творах мистецтва нові грані смислів. 2. Застосування категорії «нумінозне» до аналізу опер Р. Вагнера, релігійна складова змісту яких не викликає сумніву, дозволяє відкрити нові смисли творів, які йдуть на сцені понад півтора століття. 3. Застосована як інструмент аналізу творів мистецтва, категорія "нумінозне" збагачує свій зміст і в сфері власне феноменології релігії. 4. Перспективою дослідження може стати аналіз й інших опер Р. Вагнера, зокрема "Лоенгрін", "Тристан і Ізольда", тетралогія "Перстень нібелунга", "Парсифаль".

Проведено дослідження з вивчення ефекту підсилення запобіжної та відновлювальної дії препарату мелатоніну на репродуктивну систему експериментальних тварин, що знаходилися в умовах тривалого світлового навантаження, шляхом введення в раціон адаптогену природного походження — харчової добавки спіруліни. Мета роботи — вивчення наслідків деструктивного впливу тривалої пролонгації режиму освітлення на гормональний профіль статевих гормонів та обґрунтування ефективності комбінованого введення мелатоніну і спіруліни для запобігання процесу дерегуляції репродуктивної функції та її відновлення в самців щурів. Матеріал і методи. Дослідження проведено на 140 статевозрілих самцях щурів популяції Wistar у літньо-осінній період на тлі зменшення тривалості світлової доби (липень-жовтень). За характером дії та інтенсивності освітлення було сформовано 7 груп по 20 особин: контрольна група К — тварини знаходилися в умовах природної зміни дня і ночі; група 12/12 — щури утримувалися при штучному освітленні впродовж 12 годин на добу; група 24/00 — тварини утримувалися при цілодобовому штучному освітленні;групи 12/12+М та 24/00+М — на тлі зміненого світлового режиму щури отримували препарат «Віта-мелатонін» (М) ввечері; групи 12/12+М+С та 24/00+М+С — на тлі зміненого світлового режиму щурам вводили біодобавку «Spirulina» (С) вранці й «Віта-мелатонін» ввечері. Змінений фотоперіод для щурів моделювався впродовж 3,5 місяців шляхом застосування електричного освітлення з використанням ламп розжарення потужністю 100 Вт. Рівень тестостерону (Т) та естрадіолу (Е2) у плазмі крові щурів визначали імуноферментним методом. Імовірність відмінностей оцінювали за допомогою критерію t Стьюдента при р<0,05. Результати. Спостерігалася тенденція до зростання рівня Т та зменшення вмісту Е2 в крові щурів групи 12/12 при самостійному введенні мелатоніну, що призводило до вірогідного зростання індексу Т/Е2 на 25% (р<0,05). За умови сумісного введення М+С відмічено вірогідне підвищення рівня Т до контрольних величин та пропорційне зниження вмісту Е2 в крові (на 23%, р<0,05). Відповідно, практично до нормальних значень підвищувалося співвідношення Т/Е2 (до 342,7±29,7 проти 386,8±36,7 в контролі, що становило +54% від показників групи 12/12). У групі щурів 24/00 при введенні мелатоніну рівень Т зростав більш ніж на третину відносно групи патологічного контролю та не мав вірогідних відмінностей від значень у групі інтактних щурів, що знаходилися в умовах природного освітлення. Водночас естрогенемія в таких тварин зменшувалася в меншому ступені — на 25% від групи 24/00. При цілодобовому освітленні на тлі сумісного курсового введення М+С рівень Т у групі щурів 24/00+М+С зростав на 47% від патологічного контролю та практично не відрізнявся від показників інтактних щурів (відповідно 31,8±0,9 нмоль/л та 33,0±0,6 нмоль/л). Хоча рівень Е2 в групі тварин, що підлягали цілодобовому освітленню, і знижувався на 31% від показників групи 24/00, однак був вищим за контрольні значення на 22%. Виходячи з цього, співвідношення Т/Е2, хоча і зростало більш ніж вдвічі, все ж не досягало показників групи контролю (289,8±21,1 і 386,8±36,7 відповідно, р<0,05). Висновки. 1. У самців щурів на фоні світлового навантаження виявлено глибокі зміни профілю статевих гормонів, які прогресують та поглиблюються зі зростанням часу освітлення. 2. Курсове введення мелатоніну сприяло вірогідному підвищенню рівня Т у самців, знижувало рівень Е2, що призводило до відповідного падіння співвідношення Т/Е2, однак не призводило до повної нормалізації показників. 3. Показана висока ефективність використаної схеми курсового сумісного профілактичного застосування мелатоніну і спіруліни для превентивного зниження ризику репродуктивних розладів у самців щурів.

Статтю присвячено спробі дослідити двомовний ментальний лексикон. Головне питання дослідження – встановити, чи персько-англійські білінгви можуть досягнути ефекту семантичного / асоціативного або перекладацького праймінгу. Для відповіді на це питання було застосовано масковану праймінгову парадигму як техніку, що відображає автоматичні когнітивні процеси, що тривають під час семантичної обробки, а не стратегічного використання прайму. Із метою вирішення лексичного завдання було сформовано чотири типи цільових пар праймінгу (перекладацькі еквіваленти, семантично подібні, асоціативно та семантично пов’язані пари). Загалом у дослідженні взяло участь 85 персько-англійських білінгвів. Хоча ефекту праймінгу не було виявлено для перших трьох груп, респонденти із семантично пов’язаних пар (найміцніше пов’язаних слів) відповіли приблизно на 29 мс швидше. Результати засвідчили, що білінгви мають спільні уявлення для асоціативних семантично пов’язаних слів. Отже, навчання новим словам другої мови, шляхом поєднання їх із асоціативно пов’язаними словами першої мови, може привести до кращих результатів. Література References Balota, D. A., & Lorch, R. F. (1986). Depth of automatic spreading activation: Mediated priming effects in pronunciation but not in lexical decision. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, Cognition, 12, 336–345. Chiarello, C., Burgess, C., Richards, L., & Pollock, A. (1990). Semantic and associative priming in the cerebral hemispheres: Some words do, some words don’t…Sometimes, some places. Brain and Language, 38, 75–104. Collins, A. M., & Loftus, E. F. (1975). A spreading activation theory of semantic priming. Psychological Review, 82, 407–428. Coltheart, M. (1981). The MRC Psycholinguistic Database. Quarterly Journal of Experimental Psychology, 33A, 497–505. Costa, A., Colome, A., & Caramazza, A. (2000). Lexical access in speech production: The bilingual case. Psicologica, 21, 403–437. de Groot, A. M. B., & Nas, G. L. (1991). Lexical representation of cognates and non-cognates in compound bilinguals. Journal of Memory and Language, 30, 90–123. Dijkstra, A. F. J., & Van Heuven, W. J. B. (2002). The architecture of the bilingual word recognition system: From identification to decision. Bilingualism: Language and Cognition, 5(3), 175-197. Duyck, W. (2005). Translation and associative priming with cross-lingual pseudohomophones: Evidence for nonselective phonological activation in bilinguals. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 31, 1340–1359. Fischler, I. (1977). Semantic facilitation without association in a lexical decision task. Memory & Cognition, 5, 335–339. Forster, K. I., & Davis, C. (1984). Repetition priming and frequency attenuation in lexical access. Journal of Experimental Psychology: Learning, Memory, and Cognition, 10, 680–698. Forster, K. I., & Forster, J. C. (2003). DMDX: A Windows display program with millisecond accuracy. Behavior Research Methods, Instruments, & Computers, 35(1), 116–124. Fotovatnia, Z., & Taleb, F. (2012). Masked noncognate priming across Farsi and English. Journal of Teaching Language Skills, 4(1), 25–48. French, R. M., & Jacquet, M. (2004). Understanding bilingual memory. Trends in Cognitive Science, 8, 87–93. Grainger, J., & Frenck-Mestre, C. (1998). Masked priming by translation equivalents in proficient bilinguals. Language and Cognitive Processes, 13(6), 601–623. Jiang, N., & Forster, K. I. (2001). Cross-language priming asymmetries in lexical decision and episodic recognition. Journal of Memory and Language, 44(1), 32–51. Kotz, S. A. (2001). Neurolinguistic evidence for bilingual language representation: A comparison of reaction times and event-related brain potentials. Bilingualism: Language and Cognition, 4, 143–154. Kroll, J. F., & Stewart, E. (1994). Category interference in translation and picture naming: Evidence for asymmetric connections between bilingual memory representations. Journal of Memory and Language, 33,149–174. Lupker, S. J. (1984). Semantic priming without association: A second look. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 23, 709–733. Perea, M., Duñabeitia, J. A., & Carreiras, M. (2008). Masked associative/semantic priming effects across languages with highly proficient bilinguals. Journal of Memory and Language, 58, 916–930. Perea, M., & Rosa, E. (2002). The effects of associative and semantic priming in the lexical decision task. Psychological Research, 66, 180–194. Samani, R., & Sharifian, F. (1997). Cross-language hierarchical spreading of activation. In Sharifian, F. (ed.), Proceedings of the Conference on Language, Cognition, and Interpretation (pp. 11–23). Isfahan: IAU Press. Sanchez-Casas, R. M., Davis, C. W., & Garcia-Albea, J. E. (1992). Bilingual lexical processing: Exploring the cognate/non-cognate distinction. European Journal of Cognitive Psychology Special Issue: Multilingual Community, 4(4), 293–310. Williams, J. N. (1994). The relationship between word meanings in the first and second language: Evidence for a common, but restricted, semantic code. European Journal of Psychology, 6, 195–220.

Purpose of the work was to investigate the mediating role of psychological capital in the relationship between subjective perceptions of stress and person’s life satisfaction.Methods. Psycho-diagnostic methods “Stress Perception Scale-10”, “Psychological Capital”, “Life Satisfaction Scale” were used. Statistical analysis included calculation of descriptive statistics, correlations between variables (r-Pearson), finding differences between samples (ANOVA) and mediator analysis.Results. On the basis of a cross-sectional research of a sample of 460 people, the hypothesis that life satisfaction negatively correlates with the level of subjective perception of stress and positively with psychological capital was confirmed. Subjective perception of stress, in turn, negatively correlates with psychological capital. The hypothesis of the mediating role of psychological capital was partially confirmed, as the relationship between the perception of personal stress and life satisfaction remained statistically significant, although it decreased after psychological capital was added as a mediator. This result indicates that the cognitive assessment of stressors remains an important variable for predicting life satisfaction, even when regulating dispositional characteristics. Psychological capital as an integral personal resource is by a third statistically significant in determining the relationship between person’s perception of stress and life satisfaction. Affecting directly, subjective perception of stress explains 18.9% of the life satisfaction variance; at the same time the model mediated by psychological capital adds another 8.6%.Conclusion. Psychological capital is one of the integral personal resources, which provides a mechanism of response, processing and recovery from stressors, supporting the subjective well-being. It explains a third of the variance of the relationship between subjective perception of stress and life satisfaction. Psychological capital provides a partial mediating effect when people encounter stressors to maintain their well-being.Key words: life satisfaction, subjective well-being, psychological capital, perception of stress, mediator analysis. Метою роботи було вивчення опосередкованої ролі психологічного капіталу у взаємозв’язку між суб’єктивним сприйняттям стресу та задоволеністю життям особистістю.Методи. Використовувались психодіагностичні методики «Шкала сприйняття стресу-10», «Психологічний капітал», «Шкала задоволеності життям». Статистичний аналіз містив розрахунок описових статистик, кореляцій між змінними (r-Пірсона), знаходження відмінностей між вибірками (ANOVA) та медіаторний аналіз.Результати. На основі кроссекційного дослідження вибірки з 460 осіб підтверджено гіпотези, що задоволеність життям негативно корелює з рівнем суб’єктивного сприйняття стресу та позитивно – з психологічним капіталом. Суб’єктивне сприйняття стресу негативно взаємозв’язане з психологічним капіталом. Частково підтвердилась гіпотеза про опосередковану роль психологічного капіталу, оскільки взаємозв’язок між сприйняттям стресу особистістю та задоволеністю життям залишився статистично значущим, хоча і зменшився після того, як був доданий психологічний капітал як медіатор. Цей результат указує на те, що когнітивна оцінка стрес-факторів залишається важливою змінною для прогнозу задоволеності життям, навіть за умов контролю диспозиційної характеристики. Психоло-гічний капітал як інтегральний особистісний ресурс на третину статистично значуще визначає взаємозв’язок між сприйняттям стресу особистістю та задоволеністю життям. Суб’єктивне сприйняття стресу безпосереднім впливом пояснює 18,9% дисперсії задоволеності життям, а модель з опосередкуванням психологічним капіталом додає ще 8,6%.Висновки. Одним з інтегральних особистісних ресурсів, що забезпечує механізм реагування, переробки та відновлення після стресових факторів, підтримуючи суб’єктивне благополуччя, є психологічний капітал. Він пояснює третину дисперсії взаємозв’язку між суб’єктивним сприйняттям стресу та задоволеністю життям. Психологічний капітал забезпечує частковий медіаторний ефект, коли люди зіштовхуються зі стресовими факторами для підтримки свого благополуччя.Ключові слова: задоволеність життям, суб’єктивне благополуччя, психологічний капітал, сприйняття стресу, медіаторний аналіз.

Всі реформи, яких зазнавала наша школа з 30-х років ХХ ст., не зачіпали основ традиційного гербартиансько-колективістського навчального процесу, що і зараз здійснюється за схемою: “вчитель навчає – учні вчаться – вчитель відповідає за їх навчаність”. Нинішня реформа в галузі освіти передбачає в кінцевому результаті (на нашу думку, це повинно статися вже в недалекій перспективі) корінну зміну навчального процесу в школі.Згідно Концепції реформи, школа повинна готувати підростаюче покоління до життя, в школі діти мали б навчатися не абстрактним, в одірваним від дійсності знанням, а тому, що їм буде потрібно в майбутньому реальному житті. Цінними рисами характеру і якостями розуму, що дуже потрібні людині і життєвих обставинах, є самостійність, здатність робити оптимальні вибори, здатність відповідати за свої вчинки. Щоб сформувати такі якості впродовж тривалого періоду, потрібно змінити навчальний процес. Його схема могла бути хоча б такою: “вчитель навчає – учні вчаться – вчитель індивідуально ставить проблеми (завдання, проекти) – учень самостійно їх виконує – учень відповідає за свою навченість”. Це дало б змогу: а) різко збільшити роль самої дитини у виборі прийнятної для неї системи знань і рівня її засвоєння; б) активізувати навчальну самостійну діяльність школярів на уроках і в позаурочний час; в) забезпечити набуття індивідуального досвіду самою дитиною; г) встановити відповідальність школярів за наслідки своєї учбової діяльності.Самостійність формується під час самостійної діяльності. Школяр у процесі навчання на уроках повинен систематично самостійно вчитися. Вчитель просто зобов’язаний організовувати навчальний процес, в якому постійно проходить самостійна навчальна діяльність школярів. Разом з тим, ми вважаємо, що самостійне учення школярів з математики організовується переважно вже після їхнього навчання в процесі пояснення вчителя і виконання ними домашнього завдання, тобто тоді, коли в учнів сформовані, хоч би на формальному рівні, математичне поняття і вивчення їх перші властивості.Під навчальною самостійною роботою на уроці будемо розуміти метод навчання, в якому переважає індивідуальна самостійна діяльність школяра, що здійснюється за наперед заготовленими завданнями під керівництвом вчителя і, в разі потреби, з його невеликою допомогою.Сформулюємо ряд вимог до організації навчальних самостійних робіт на уроках математики.1. Кожна навчальна самостійна робота будується, виходячи з мети уроку і потреб формування навчально-пізнавальної діяльності учнів.2. Самостійні роботи повинні бути переважно навчальними, а не контролюючими, тобто метою роботи є навчання школярів, а не контроль знань та вмінь. Це сприяє більшій свободі дій учнів під час виконання роботи.3. Завдання повинні ставитися так, щоб учні сприйняли його як власну пізнавальну мету і активно намагалися досягти її. Це створює мотив діяльності школярів.4. При організації самостійної роботи враховуються індивідуальні особливості дітей. З цієї причини завдання на самостійну роботу повинне бути здебільшого індивідуальними, а не спільними для всіх учнів. Якщо завдання індивідуальне, то дії і мислення учня не залежать від дій його товаришів, він знаходиться в автономних умовах зростає його активність бо відсутня установка на спільну роботу, дитина працює у відповідності з природним темпом роботи. Нами давно помічено, що коли ті, що вчаться, працюють за індивідуальними завданнями, то їх навчальна активність різко зростає.5. Учень не мусить виконувати всі задачі одержаного завдання і не повинен наводити розв’язання кожної задачі.6. Управління пізнавальною діяльністю учнів вчитель здійснює вербальними, дидактичними або технічними засобами.Зворотній зв’язок від учнів класу, зайнятих самостійною роботою, вчитель одержує, перебуваючи весь час серед них і постійно проводячи спостереження: одним він підказує, інших консультує, за третім слідкує, когось похвалить, комусь зверне увагу і т.д.Кожна навчальна самостійна робота триває від 15 до 45 хвилин уроку.Разом з тим самостійну роботу ми трактуємо значно ширше – як самостійне виконання школярем великого завдання, що має єдину мету і потребує значних пізнавальних або практичних зусиль з боку виконуючого. Таке завдання має назву проекту. Завданнями-проектами можуть бути розв’язання системи типових (базових) задач (в кількості 15-20) із значної теми, побудови серії графіків функцій, встановлення властивостей математичного поняття, складання опорного конспекту значної теми тощо. Розширена самостійна робота (виконання проектів) може тривати 2-3 уроки і завершуватись в позаурочний час. За виконаний проект учень звітується перед вчителем і товаришами по класу. Звіти можуть проходити в різній формі: учні відмічають у вивішаній на стіні класу таблиці номери розв’язаних задач напроти свого прізвища, як це робив В.Ф. Шаталов, урочистий захист виконаного завдання перед учнями класу, перевірка комісією, в яку входять вчитель і декілька учнів, представлених проектів тощо. Захищені проекту оцінюються, і оцінка є своєрідним допуском до модульно-тематичної атестації.В педагогіці відомий принцип позитивного емоційного фону навчання. Оскільки навчання перестає бути авторитарним, то цей принцип набиратиме все більшого значення.Суть його полягає в тому, що робота, якою людина захоплена, виконується нею швидше і дає кращий результат. І, навпаки, робота, яка супроводиться негативними емоціями, не мобілізує сили, а пригнічує їх і тому є мало ефективною. Без натхнення, писав В.О. Сухомлинський, навчання перетворюється для дітей в муку.Процес навчання, який в сучасній школі в основному впливає на мислення і пам’ять дітей, повинен також сильно діяти на їх почуття і уяву. Для цього в методиці математики застосовують, так званий, ефект яскравої плями: використання вчителем кольору, несподіваних прийомів, цікавих повідомлень, задач з цікавої математики тощо. В цьому ж ключі можуть використовуватись різні і різноманітні, доцільно підібрані методи навчання.Виходячи з принципу позитивного емоційного фону навчання, скажемо, що навчальні самостійні роботи, які застосовує вчитель математики на уроках, повинні бути різними і різноманітними.Аналіз педагогічної літератури, яка стосується самостійних робіт на уроках з різних предметів, опрацювання методичних джерел з питань ефективності навчання математиці, власний досвід роботи дають можливість описати основні види навчальних самостійних робіт, які застосовуються на уроках математики.1. Тренувальні роботи за зразком.Використовуються для закріплення знань і відпрацювання вмінь розв’язувати задачі певного типу.Загальна схема такого виду роботи: розв’язується фронтально задача, яка служить зразком, аналогічну або подібну задачу учні розв’язують самостійно.Змінювати будову самостійної роботи можна, виходячи із різних прийомів пред’явлення задачі-зразка: зразок залишається на дошці, запис зразка витирається, розв’язання задачі-зразка проводиться в розгорнутому виді, у згорнутому виді, дається лише план розв’язання.В залежності від способу пред’явлення зразка, від того, як його сприймають учні, маємо різні можливості побудови цього виду робіт. Розв’язання задачі-зразка виконуєтьсяЦе розв’язанняУчні1.1. вчителем;1.2. учнем2.1. в розгорнутому вигляді;2.2. в згорнутому вигляді;2.3. у вигляді плану або схеми.3.1. залишається на дошці;3.2. витирається;3.3. є в посібнику чи дидактичній картці.4.1. вивчають і записують зразок у зошитах;4.2. розгортають роз­в’язання задачі-зразка;4.3. згортають роз­в’язання задачі-зразка;4.4. розв’язують задачу-зразок на основі поданого плану;4.5. усно вивчають зразок і переносять спосіб розв’язання на аналогічну задачу.2. Напівсамостійні роботи.Ці роботи займають проміжне місце між фронтальною формою роботи і методом самостійної роботи.Схема організації напівсамостійних робіт: план розв’язання задачі знаходиться колективно під керівництвом вчителя, а саме розв’язання здійснюється учнями самостійно.І тут є різні можливості побудови роботи: план розв’язання задачі, наприклад, може бути знайдений вчителем в ході показових, відкритих міркувань, може бути знайдений одним або кількома учнями або колективно багатьма учнями. Одержаний план розв’язання задачі можна записати на дошці або обмежитися усним повторенням і т.д.Такий вид роботи корисно використовувати при опрацюванні задач, розв’язання яких приводить до одержання нових знань або нових способів дій.3. Пошукові роботи із вказівкамиВикористовуються для розв’язання пізнавальних задач, що містять нові знання для дітей, в результаті розв’язання цих задач вони відкривають для себе нову інформацію.Учням пропонується завдання, що містить 3-4 більш складні задачі. Бажано, щоб завдання було однаковим для всіх учнів класу. Учні пробують розв’язувати задачі самостійно, звертаються до вчителя за допомогою і одержують її у вигляді підказок, вказівок або рекомендацій.4. Варіативні роботи.Це роботи, які виконуються за варіативними завданнями, тобто такими завданнями, в яких змінюється умова, вимога або умова і вимога задачі одночасно.Прикладами таких завдань є: 1) як зміниться значення дробу , якщо: а) чисельник дробу збільшити в 2 рази; б) знаменник дробу збільшити в два рази; в) чисельник і знаменник дробу збільшити в 2 рази; г) чисельник збільшити в два рази, а знаменник зменшити в 2 рази?5. СпостереженняЦе метод навчання, при якому учень веде спостереження за досліджуваним об’єктом, не втручаючись у його природний стан.Спостереження організовується для самостійного висловлення учнями догадки про певну математичну закономірність, що має місце в спостережуваному об’єкті. Вчитель вказує учням мету, що і для чого спостерігати, дає певний план спостереження і збору інформації, пояснює, яку роботу потрібно виконати.Різновидності спостереження: 1) попереднє спостереження перед вивченням нової теми; 2) спостереження в процесі вивчення нової теми, коли учні відкривають і самі обґрунтовують (можливо, за допомогою підручника) нову для них закономірність; 3) узагальнююче спостереження. В цьому випадку розв’язується пізнавальна задача на основі співставлення і порівняння конкретного матеріалу, виділення ознак спільних для різних об’єктів, за якими можна узагальнювати.6. Дослід (експеримент)Тут учень втручається в спостережуваний об’єкт, змінюючи певним чином умови чи елементи об’єкту. Під час проведення досліду учні розглядають різні частинні випадки і на основі накопиченої інформації у них виникає догадка – відкриття математичної закономірності. Учні повинні розуміти, що цю догадку потрібно довести або спростувати.Різновидності досліду: 1) індукція. Наприклад, встановлення формули загального члена арифметичної або геометричної прогресії; 2) широкий дослід – всі учні класу розглядають велику кількість частинних випадків, а результати співпадають.Досліджувані об’єкти – математичні тексти, малюнки, динамічні моделі.7. Опрацювання тексту підручника (робота з підручником).Організовується при вивченні нового матеріалу, при повторенні. Самостійній роботі з підручником передує підготовчий етап, організований вчителем. Тут проводиться мотивація, ставиться мета, дається інструкція і система питань, на які учні повинні відповідати.Після опрацювання нового матеріалу вчитель організовує перевірку рівня засвоєності його шляхом усного відтворення, відповідей на питання, вміння розв’язувати тренувальні вправи.Різновидності роботи: 1) опрацювання нового матеріалу за підручниками вдома; 2) те ж на уроці.8. Оцінка тексту підручника або оцінка розв’язування задачі (коментування).Суть цього виду самостійної роботи полягає в поясненні учням певного тексту або розв’язання задачі з коментуванням своєї оцінки.Різновидності роботи: 1) коментування тексту підручника; 2) коментування способу доведення теореми або розв’язання задачі.9. Складання плану опрацьованого тексту або складання опорного конспекту.Після пояснення вчителем нового матеріалу або після самостійного опрацювання учнями тексту підручника їм пропонується скласти опорний конспект вивченої теми, схему доведення теореми або план опрацьованого тексту.Слід мати на увазі, що опорний конспект – це стислий виклад матеріалу даної теми, записаний певними символами і значками, з опорою на другу сигнальну систему, тобто на слово і символ. За таким конспектом, опираючись на засвоєні сигнали, учень може швидко розгорнути доведення теореми чи відтворити вивчений матеріал.10. Складання задач.Наведемо декілька прикладів організації такого виду робіт.1) Зразу після засвоєння учнями математичного поняття або його властивостей вчитель пропонує їм скласти задачі по цьому матеріалу. Розглядаються пропозиції учнів, вибираються найбільш вдалі зразки вправ і переходять до закріплення теорії задачами з підручника.2) Після закріплення вивченого теоретичного матеріалу задачами вчитель пропонує скласти учням свої задачі по аналогії.3) В кінці вивчення значної теми можна оголосити конкурс на створення або відшукання оригінальних задач по цій темі.11. Практичні роботи.Практична робота – це робота, спрямована на застосування набутих знань в практичній діяльності учня. Під час практичної роботи учні залучаються до виконання вимірювань, обчислень, малюнків фігур, виготовлення нескладних моделей тощо.Різновидності практичних робіт: 1) розв’язання на уроці задач практичного змісту; 2) виконання вдома завдань практичного змісту з використанням вимірювань, обчислень, креслень; 3) роботи на місцевості (вимірні роботи); 4) графічні роботи (виконання графіків, функцій, малюнків геометричних фігур у паралельній проекції); 5) виготовлення розгорток геометричних тіл та їх моделей.12. Повторення.Мета цих робіт – повторити раніш

Перехід сучасного суспільства до інформаційної епохи свого розвитку висуває як одне з основних завдань, що стоять перед системою освіти, завдання формування основ інформаційної культури майбутнього фахівця. Процеси модернізації та профілізації вітчизняної шкільної освіти так само, як і модернізації вищої освіти (участь у створенні єдиного європейського простору, впровадження дистанційної освіти тощо) ведуться на базі інформаційно-комунікаційних технологій навчання. Метою даної статті є обговорення ролі сучасних комп’ютерних моделей у навчанні хімії, та проблеми якості відображення реальних хімічних процесів у комп’ютерних моделях, якими є віртуальні хімічні лабораторії.Дидактична роль нових інформаційних технологій полягає, перш за все, в активізації пізнавальної діяльності і творчого потенціалу учнів [5]. Необхідно створювати умови, аби учень став активним учасником навчального процесу, а вчитель був організатором пізнавальної діяльності учня. Адже вивчення будь-якої навчальної дисципліни – не мета, а засіб розвитку особистості. Ефективність застосування комп’ютерів у навчальному процесі залежить від багатьох чинників, у тому числі й від рівня самої техніки, від якості навчальних програм і від методики навчання, що застосовується вчителем. Більшість педагогів переконані в тому, що комп’ютер є потужним засобом для творчого розвитку дітей, дозволяє звільнитися від багатьох рутинних видів роботи і розробити нові ідеї в методиці навчання, дає можливість вирішувати більш цікаві і складні проблеми [5].Будь-який ілюстративний матеріал (мультимедійні й інтерактивні моделі в тому числі) значно розширюють можливості навчання, роблять зміст навчального матеріалу більш наочним, зрозумілим, цікавим. Не можна скидати з рахунків і психологічний чинник: сучасному учневі чи студенту набагато цікавіше сприймати інформацію саме в інтерактивній формі, ніж за допомогою застарілих схем і таблиць. Використання комп’ютерних моделей, комп’ютерних засобів візуалізації значно підвищує ефективність засвоєння матеріалу[5].Сучасні школярі, які здебільшого є представниками «покоління відеоігор», орієнтовані на сприйняття високоінтерактивного, мультимедіа насиченого навчального середовища. Згаданим вище вимогам якнайкраще відповідають освітні програми, що моделюють об’єкти і процеси реального світу і системи віртуальної реальності. Прикладом таких навчальних систем є віртуальні лабораторії, які можуть моделювати поведінку об’єктів реального світу в комп’ютерному освітньому середовищі і допомагають учням опановувати нові знання й уміння в науково-природничих дисциплінах, таких як хімія, фізика і біологія [3].Хімія – наука експериментальна, її завжди викладають, супроводжуючи демонстраційним експериментом. Ні для кого не є секретом, що матеріальний стан більшості шкіл в Україні є, м’яко кажучи, неідеальним. Дуже часто для демонстрації хімічного досліду не вистачає необхідних реактивів чи обладнання, тому доводиться обходитись теоретичним розглядом лабораторної роботи або проводити один дослід на весь клас. У такому випадку на допомогу вчителеві приходять саме спеціалізовані комп’ютерні програми, на кшталт віртуальних хімічних лабораторій, що дозволяють провести (саме провести, а не спостерігати) дослід у наближених до реальності умовах. Також, наприклад, при вивченні токсичних речовин, зокрема галогенів, віртуальне середовище надає можливість проводити хімічний експеримент без ризику для здоров’я учнів [4].На даний момент розроблена велика кількість навчальних програм для шкільного курсу хімії. Жодна з цих програм не є досконалою, проте сам факт їх створення свідчить про те, що в них існує потреба і вони мають безперечну цінність. Для того, щоб у дитини виник інтерес до співпраці з комп’ютером і в процесі цієї спільної творчості стійка пізнавальна мотивація до вирішення освітніх, дослідницьких завдань, необхідне створення таких умов, при яких учень стає безпосереднім учасником подій, що розвиваються на екрані монітора, тобто умов для повноцінного діяльнісного підходу до навчання.Умова успішного застосування комп’ютерних моделей в освітньому процесі сучасної школи закладена в добре відомих принципах педагогіки співпраці, які можна перефразовувати так: «не до комп’ютера за готовими знаннями, а разом з комп’ютером за новими знаннями» [3].Головна перевага віртуальних хімічних лабораторій полягає в тому, що віртуальні хімічні експерименти безпечні навіть для непідготовлених користувачів. Учні можуть також проводити такі досліди, виконання яких в реальній лабораторії може бути небезпечне або коштує надто дорого. Звичайно, за допомогою віртуальних дослідів не можна опанувати навички реального хімічного експерименту, але віртуальні досліди можуть застосовуватися, наприклад, для ознайомлення учнів з технікою виконання експериментів, хімічним посудом і устаткуванням перед безпосередньою роботою в лабораторії. Це дозволяє учням краще підготуватися до проведення цих або подібних дослідів в реальній хімічній лабораторії. Також проведення віртуальних експериментів допомагає учням та студентам засвоїти навички запису спостережень, складання звітів та інтерпретації даних в лабораторному журналі. Іще слід наголосити на тому, що комп’ютерні моделі хімічної лабораторії за певних умов можуть спонукати учнів експериментувати і отримувати задоволення від власних відкриттів [3].За способом візуалізації розрізняються лабораторії, в яких використовується двовимірна, тривимірна графіка і анімація. Крім того, віртуальні лабораторії можна поділити на дві категорії залежно від способу представлення знань у предметній області. Віртуальні лабораторії, в яких представлення знань у предметній області засновано на окремих фактах, обмежені набором заздалегідь запрограмованих експериментів. Цей підхід використовується при розробці більшості сучасних віртуальних лабораторій. В таких програмах змінити умови проведення експерименту і одержати якісь інші результати неможливо. Інший підхід дозволяє учням проводити будь-які експерименти, не обмежуючись заздалегідь підготовленим набором результатів. Це досягається за допомогою використання математичних моделей, що дозволяють визначити результат будь-якого експерименту і відповідний візуальний супровід. На жаль, подібні моделі поки що можливі тільки для обмеженого набору дослідів [3]. Переваги і недоліки вищезгаданих програмних продуктів достатньо повно були висвітлені Т. М. Деркач, яка, до речі, пропонує використовувати термін «імітаційні хімічні лабораторії» [1; 2].Суттєвою перевагою таких віртуальних лабораторій як ChemLab (виробник: Model Science Software), Croсоdile Chemistry (Crocodile Clips Ltd), Virtual Lab (The ChemCollective) є можливість активного втручання учня у хід роботи, а не пасивне спостерігання за відеофрагментом чи анімацією, що запрограмовані заздалегідь. При виконанні лабораторної роботи за допомогою вищезгаданих програм учень може повторити її безліч разів, при цьому щоразу змінюючи один чи декілька параметрів на власний вибір. В більшості випадків (якщо дії учня не суперечать логіці і можливі для виконання і у реальній лабораторії) учень отримає правильні результати, що лише підкреслить ті закономірності, виявлення яких і було метою роботи. Скажімо у лабораторній роботі «Гравіметричне визначення хлорид-йонів» («Gravimetric Analysis of Chloride») у віртуальній лабораторії ChemLab учень чи студент може замість запропонованих в інструкції 5 г речовини, що містить хлорид-йони, взяти 3, чи 6, чи 10 г її. Але в кожному випадку він отримає і відповідну масу осаду арґентум хлориду, за якою, при виконанні обчислень, прийде до одних і тих самих результатів і висновків.Подібний підхід, коли учень може проявити власну ініціативу при виконанні роботи, дуже позитивно відбивається і на навчальних досягненнях і на зацікавленості учнів. Але разом з ініціативою учні можуть також підключити і власну фантазію – спробувати виконати такі дії, які не були передбачені сценарієм проведення даної роботи (наприклад, нагріти розчин до кипіння, або навпаки охолодити його до температури замерзання) просто із цікавості, тим більше, що у ChemLab можна використовувати обладнання, застосування якого не передбачалось сценарієм виконання роботи. Результати таких незапланованих дій можуть переноситись учнями і на відповідні об’єкти та процеси реального світу, а тому до віртуальних лабораторій завжди висувалась жорстка вимога суворої відповідності віртуальних об’єктів та процесів реальним об’єктам і процесам.Тут доводиться констатувати протиріччя, яке існує в середовищі користувачів віртуальних хімічних лабораторій: методистів, розробників, вчителів, учнів тощо. Справа в тому, що немає і, мабуть, не може бути єдиної думки з приводу того, наскільки повно віртуальні процеси повинні відтворювати об’єктивну реальність. З одного боку, чим більше віртуальний світ схожий на реальний, тим нібито краще – в такому випадку навчання хімії за допомогою віртуальних комп’ютерних лабораторій виходить на якісно новий, більш високий рівень, з’являється набагато більше можливостей і форм застосування навчальних лабораторій у навчанні хімії, зникають передумови для одержання хибних висновків при їх використанні. Але, з іншого боку, врахування найменших дрібниць і максимальної кількості можливих варіантів розвитку подій неминуче призведе до значного ускладнення комп’ютерних програм, суттєвого збільшення баз даних і, як наслідок, подорожчання та подовження часу на розробку відповідних програмних продуктів, та, скоріш за все, суттєво ускладнить використання таких програм людьми без спеціальної підготовки. Не кажучи вже про те, що передбачити всі можливі варіанти дій користувача у віртуальній лабораторії просто неможливо.Інша точка зору полягає в тому, що віртуальні хімічні лабораторії в першу чергу є моделями, тобто системами, що відтворюють, імітують, відображають принципи внутрішньої організації або функціонування, певні властивості, ознаки чи характеристики об’єкта дослідження (оригіналу). Модель завжди є спрощеною версією модельованого об’єкта або явища (прототипу), що в достатній мірі повторює властивості, суттєві для цілей конкретного моделювання (опускаючи несуттєві властивості, в яких вона може відрізнятися від прототипу).Подібне визначення поняття «модель» фактично означає, що такі програми як віртуальні хімічні лабораторії, не повинні перевантажуватись «зайвими дрібницями» – несуттєвими для виконання певної роботи чи досліду зовнішніми ознаками, фактами і процесами. Окрім того, так само як викладач не залишить без догляду учнів у реальній лабораторії, так і викладач, що застосовує віртуальну лабораторію на занятті, повинен бути постійно поруч з учнями, надаючи їм відповідних порад або роз’яснюючи результати спостережень, що викликали питання або сумніви. Таким чином, можна попередити формування в учнів хибних уявлень, неправильних висновків тощо.У представників обох точок зору є свої аргументи. Наприклад, при виконанні стандартної лабораторної роботи в середовищі програми ChemLab «Фракційне розділення солей» («Fractional Crystallization»), сутність якої полягає в тому, що учневі пропонується розділити суміш солей (натрій хлориду та калій дихромату), використовуючи їх різну розчинність у воді за різних температур. Подібні процеси досить поширені як в промисловості (виробництво калійних добрив), так і в лабораторії (перекристалізація солей з метою їх очищення), хоча і в більш складному вигляді. Хід роботи включає в себе такі стадії: відбір наважок солей певної маси; їх розчинення у воді кімнатної температури; нагрівання розчину до повного розчинення калій дихромату; охолодження розчину до 0оС; відділення осаду калій дихромату; зважування калій дихромату, що випав в осад, та відповідні розрахунки.Якщо прискіпливо проаналізувати дану роботу, в ній можна знайти ряд неточностей або спрощень:1) при розчиненні калій дихромату у воді розчин залишається безбарвним;2) відсутній тепловий ефект при розчиненні обох солей;3) не враховано взаємний вплив солей на їх розчинність;4) розчин солей при охолодженні до температури замерзання не кристалізується;5) температура кипіння розчину солей дорівнює температурі кипіння ізомолярного з ним розчину будь-якого неелектроліту;6) зважування одержаного калій дихромату можна провести з високою точністю без попереднього промивання і висушування;7) відсутність допоміжного лабораторного обладнання (штативів, тримачів, шпателів, вакуум-насосу тощо) та можливість відбору наважок речовин без використання терезів.Подібні неточності можна знайти і у всіх інших лабораторних роботах програми ChemLab, але в більшості випадків ці неточності неочевидні, і, найголовніше, не відбиваються ані на одержанні результатів експерименту, ані на їх інтерпретації.Крім того, застосовуючи інструментарій майстра LabWіzard, що дозволяє користувачу створювати власні лабораторні роботи у ChemLab, певну кількість подібних невідповідностей можна заздалегідь передбачити й усунути у створених власноруч лабораторних проектах.[2; 4]Викладач, що використовує віртуальні хімічні лабораторії, обов’язково повинен наголосити на тому, що у віртуальній хімічній лабораторії присутні певні спрощення та невідповідності з об’єктивною реальністю. У групі учнів, що мають високий рівень знань і хімічного мислення, можна навіть побудувати роботу на тому, щоб знайти і обговорити подібні неточності. Наприклад, в рамках курсу «Комп’ютерне моделювання хімічних процесів», що викладається на ІІІ курсі спеціальності «Хімія» у Криворізькому педагогічному інституті, при розгляді особливостей віртуальної лабораторії ChemLab перед студентами була поставлена задача обґрунтовано довести наближений характер розрахунку температури початку кипіння розчину натрій хлориду у даній програмі (в межах лабораторної роботи «Fractional Crystallization»). Студенти на основі другого закону РауляΔtкип=kеб*b – для розчинів речовин-неелектролітів (1)Δtкип=i*kеб*b – для розчинів речовин-електролітів; (2)де kеб – ебуліоскопічна константа розчинника, b – моляльна концентрація розчиненої речовини (моль/кг), і – ізотонічний коефіцієнт, обчислювали температуру початку кипіння для розчину натрій хлориду тієї концентрації, яку вони самі створили у віртуальній хімічній лабораторії. Далі утворений віртуальний розчин нагрівали до кипіння і зазначали температуру початку кипіння. Вона збігалась із розрахованою за формулою (1), тобто без урахування ізотонічного коефіцієнту, який для розчину натрій хлориду повинен наближатись до 2. Значить реальна Δtкип розчину майже вдвічі повинна була б перевищувати Δtкип розчину у віртуальній лабораторії. Висновок зроблений студентами: в даній лабораторній роботі з метою спрощення не враховувався процес іонізації солі, оскільки для моделювання процесів розчинення солей за різних температур він особливого значення не має.Подібний недолік комп’ютерної програми може створити незручності з одного боку, але може бути перевагою з іншого: на основі розгляду подібних фактів можна в цікавій і нестандартній формі залучити групу студентів до повторення навчального матеріалу з різних розділів хімії та розв’язку розрахункових задач.Таким чином, можна зробити висновок про те, що віртуальні хімічні лабораторії є безумовно ефективним інструментом в руках вчителя або викладача хімії. Кожна з віртуальних хімічних лабораторій є моделлю, що описує реальні явища і процеси, а тому неминуче містить ряд спрощень і неточностей, як в плані графічного відображення об’єктів, так і в плані причинно-наслідкових зв’язків між діями користувача та їх результатами у віртуальному середовищі. Головною метою проведення дослідів у віртуальних комп’ютерних лабораторіях є усвідомлення самої сутності явища, що вивчається, його головних закономірностей, а недосконалість візуальних чи інших ефектів має другорядне значення. Подальший розвиток і вдосконалення віртуальних хімічних лабораторій, скоріш за все, буде відбуватись у напрямку збалансування простоти представлення моделі та максимальної її реалістичності.Враховуючи все, сказане вище, можна з упевненістю сказати, що розробка і впровадження віртуальних хімічних лабораторій залишається одним з пріоритетних напрямків у процесі вдосконалення навчання хімії у середній та вищій школі.

Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя. У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших. Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень. Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств. У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави. У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави. Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну. Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції. У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України. У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей. Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу. Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні. Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави. Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.

У зв’язку із загальною інформатизацією освіти і швидким розвитком цифрових засобів обробки інформації назріла необхідність впровадження в лабораторні практикуми вищих та середніх навчальних закладів цифрових засобів збору, обробки та оформлення експериментальних результатів, в тому числі під час виконання лабораторних робот з основ електротехнічних пристроїв та систем. При цьому надмірне захоплення віртуальними лабораторними роботами на основі комп’ютерного моделювання в порівнянні з реальним (натурним) експериментом може призводити до втрати особової орієнтації в технології освіти і відсутності надалі у випускників навчальних закладів ряду практичних навичок.У той же час світові компанії, що спеціалізуються в учбово-технічних засобах, переходять на випуск учбового устаткування, що узгоджується з комп’ютерною технікою: аналого-цифрових перетворювачів і датчиків фізико-хімічних величин, учбових приладів керованих цифро-аналоговими пристроями, автоматизованих учбово-експеримен­тальних комплексів, учбових експериментальних установок дистанційного доступу.У зв’язку із цим в області реального експерименту відбувається поступовий розвиток інформаційних джерел складної структури, до яких, у тому числі, відносяться комп’ютерні лабораторії, що останнім часом оформлюються у новий засіб реалізації учбового натурного експерименту – цифрові електронні лабораторії (ЦЕЛ).Відомі цифрові лабораторії для шкільних курсів фізики, хімії та біології (найбільш розповсюджені компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc., Israel) можуть бути використані у ВНЗ України, але вони мають обмежений набір датчиків, необхідність періодичного ручного калібрування, використовують застарілий та чутливий до електромагнітних завад аналоговий інтерфейс та спрощене програмне забезпечення, що не дозволяє проводити статистичну обробку результатів експерименту та з урахуванням низької розрядності аналого-цифрових перетворювачів не може використовуватись для проведення науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах, що є однією із складових підготовки висококваліфікованих спеціалістів, особливо в університетах, які мають статус дослідницьких.Із вітчизняних аналогів відомі окремі компоненти цифрових лабораторій, що випускаються ТОВ «фірма «ІТМ» м. Харків. Вони поступаються продукції компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc. та мають близькі цінові характеристики на окремі компоненти. Тому необхідність розробки вітчизняної цифрової навчальної лабораторії є нагальною, проблематика досліджень та предмет розробки актуальні.Метою проекту є створення сучасної вітчизняної цифрової електронної лабораторії та відпрацювання рекомендацій по використанню у викладанні на її основі базового переліку науково-природничих та біомедичних дисциплін у ВНЗ I-IV рівнів акредитації при значному зменшенні витрат на закупку приладів, комп’ютерної техніки та навчального-методичного забезпечення. В роботі використані попередні дослідження НДІ Прикладної електроніки НТУУ «КПІ» в галузі МЕМС-технологій (micro-electro-mechanical) при створенні датчиків фізичних величин, виконано огляд технічних та методичних рішень, на яких базуються існуючі навчальні цифрові лабораторії та датчики, розроблені схемотехнічні рішення датчиків фізичних величин, проведено конструювання МЕМС – первинних перетворювачів, та пристроїв реєстрації інформації. Розроблені прикладні програми інтерфейсу пристроїв збору інформації та вбудованих мікроконтролерів датчиків. Сформульовані вихідні дані для розробки бездротового інтерфейсу датчиків та програмного забезпечення цифрової лабораторії.Таким чином, у даній роботі пропонується нова вітчизняна цифрова електронна лабораторія, що складається з конструкторської документації та дослідних зразків обладнання, програмного забезпечення та розробленого єдиного підходу до складання навчальних методик для цифрових лабораторій, проведення лабораторних практикумів з метою економії коштів під час створення нових лабораторних робіт із реєстрацією даних, обробки результатів вимірювань та оформленням результатів експерименту за допомогою комп’ютерної техніки.Цифрова електронна лабораторія складається із таких складових частин: набірного поля (НП); комплектів модулів (М) із стандартизованим вихідним інтерфейсом, з яких складається лабораторний макет для досліджування об’єкту (це – набір електронних елементів: резисторів, ємностей, котушок індуктивності, цифро-аналогових та аналого-цифрових перетворювачів (ЦАП та АЦП відповідно)) та різноманітних датчиків фізичних величин; комп’ютерів студента (планшетного комп’ютера або спеціалізованого комп’ютера) з інтерфейсами для датчиків; багатовходових пристроїв збору даних та їх перетворення у вигляд, узгоджений з інтерфейсом комп’ютера (реєстратор інформації або Data Logger); комп’ютер викладача (або серверний комп’ютер із спеціалізованим програмним забезпеченням); пристрої зворотного зв’язку (актюатори), що керуються комп’ютером; трансивери для бездротового прийому та передачі інформації з НП.Таким чином, з’являється новий клас бездротових мереж малої дальності. Ці мережі мають ряд особливостей. Пристрої, що входять в ці мережі, мають невеликі розміри і живляться в основному від батарей. Ці мережі є Ad-Hoc мережами – високоспеціалізованими мережами з динамічною зміною кількісного складу мережі. У зв’язку з цим виникають завдання створення та функціонування даних мереж – організація додавання і видалення пристроїв, аутентифікація пристроїв, ефективна маршрутизація, безпека даних, що передаються, «живучість» мережі, продовження часу автономної роботи кінцевих пристроїв.Протокол ZigBee визначає характер роботи мережі датчиків. Пристрої утворюють ієрархічну мережу, яка може містити координатор, маршрутизатори і кінцеві пристрої. Коренем мережі являється координатор ZigBee. Маршрутизатори можуть враховувати ієрархію, можлива також оптимізація інформаційних потоків. Координатор ZigBee визначає мережу і встановлює для неї оптимальні параметри. Маршрутизатори ZigBee підключаються до мережі або через координатор ZigBee, або через інші маршрутизатори, які вже входять у мережу. Кінцеві пристрої можуть з’єднуватися з довільним маршрутизатором ZigBee або координатором ZigBee. По замовчуванню трафік повідомлень розповсюджується по вітках ієрархії. Якщо маршрутизатори мають відповідні можливості, вони можуть визначати оптимізовані маршрути до визначеної точки і зберігати їх для подальшого використання в таблицях маршрутизації.В основі будь-якого елементу для мережі ZigBee лежить трансивер. Активно розробляються різного роду трансивери та мікроконтролери, в які потім завантажується ряд керуючих програм (стек протоколів ZigBee). Так як розробки ведуться багатьма компаніями, то розглянемо та порівняємо новинки трансиверів тільки кількох виробників: СС2530 (Texas Instruments), AT86RF212 (Atmel), MRF24J40 (Microchip).Texas Instruments випускає широкий асортимент трансиверів. Основні з них: CC2480, СС2420, CC2430, CC2431, CC2520, CC2591. Всі вони відрізняються за характеристиками та якісними показниками. Новинка від TI – мікросхема СС2530, що підтримує стандарт IEEE 802.15.4, призначена для організації мереж стандарту ZigBee Pro, а також засобів дистанційного керування на базі ZigBee RF4CE і обладнання стандарту Smart Energy. ІС СС2530 об’єднує в одному кристалі РЧ-трансивер і мікроконтролер, ядро якого сумісне зі стандартним ядром 8051 і відрізняється від нього поліпшеною швидкодією. ІС випускається в чотирьох виконаннях CC2530F32/64/128/256, що розрізняються обсягом флеш-пам’яті – 32/64/128/256 Кбайт, відповідно. В усьому іншому всі ІС ідентичні: вони поставляються в мініатюрному RoHS-сумісному корпусі QFN40 розмірами 6×6 мм і мають однакові робочі характеристики. СС2530 являє собою істотно покращений варіант мікросхеми СС2430. З точки зору технічних параметрів і функціональних можливостей мікросхема СС2530 перевершує або не поступається CC2430. Однак через підвищену вихідну потужність (4,5 дБм) незначно виріс струм споживання (з 27 до 34 мА) при передачі. Крім того, ці мікросхеми мають різні корпуси і кількість виводів (рис. 1). Рис. 1. Трансивери СС2530, СС2430 та СС2520 фірми Texas Instruments AT86RF212 – малопотужний і низьковольтний РЧ-трансивер діапазону 800/900 МГц, який спеціально розроблений для недорогих IEEE 802.15.4 ZigBee-сумісних пристроїв, а також для ISM-пристроїв з підвищеними швидкостями передачі даних. Працюючи в діапазонах частот менше 1 ГГц, він підтримує передачу даних на малих швидкостях (20 і 40 Кбіт/с) за стандартом IEEE 802.15.4-2003, а також має опціональну можливість передачі на підвищених швидкостях (100 і 250 Кбіт/с) при використанні модуляції O-QPSK у відповідності зі стандартом IEEE 802.15.4-2006. Більше того, при використанні спеціальних високошвидкісних режимів, можлива передача на швидкості до 1000 Кбіт/с. AT86RF212 можна вважати функціональним блоком, який з’єднує антену з інтерфейсом SPI. Всі критичні для РЧ тракту компоненти, за винятком антени, кварцового резонатора і блокувальних конденсаторів, інтегровані в ІС. Для поліпшення загальносистемної енергоефективності та розвантаження керуючого мікроконтролера в ІС інтегровані прискорювачі мережевих протоколів (MAC) і AES- шифрування.Компанія Microchip Technology виробляє 8-, 16- і 32- розрядні мікроконтролери та цифрові сигнальні контролери, а також аналогові мікросхеми і мікросхеми Flash-пам’яті. На даний момент фірма випускає передавачі, приймачі та трансивери для реалізації рішень для IEEE 802.15.4/ZigBee, IEEE 802.11/Wi-Fi, а також субгігагерцового ISM-діапазону. Наявність у «портфелі» компанії PIC-мікроконтролерів, аналогових мікросхем і мікросхем пам’яті дозволяє їй запропонувати клієнтам комплексні рішення для бездротових рішень. MRF24J40 – однокристальний приймач, що відповідає стандарту IEEE 802.15.4 для бездротових рішень ISM-діапазону 2,405–2,48 ГГц. Цей трансивер містить фізичний (PHY) і MAC-функціонал. Разом з мікроспоживаючими PIC-мікроконтролерами і готовими стеками MiWi і ZigBee трансивер дозволяє реалізувати як прості (на базі стека MiWi), так і складніші (сертифіковані для роботи в мережах ZigBee) персональні бездротові мережі (Wireless Personal Area Network, WPAN) для портативних пристроїв з батарейним живленням. Наявність MAC-рівня допомагає зменшити навантаження на керуючий мікроконтролер і дозволяє використовувати недорогі 8-розрядні мікроконтролери для побудови радіомереж.Ряд компаній випускає завершені модулі ZigBee (рис. 2). Це невеликі плати (2÷5 кв.см.), на яких встановлено чіп трансивера, керуючий мікроконтролер і необхідні дискретні елементи. У керуючий мікроконтролер, у залежності від бажання і можливості виробника закладається або повний стек протоколів ZigBee, або інша програма, що реалізує можливість простого зв’язку між однотипними модулями. В останньому випадку модулі іменуються ZigBee-готовими (ZigBee-ready) або ZigBee-сумісними (ZigBee compliant).Всі модулі дуже прості в застосуванні – вони містять широко поширені інтерфейси (UART, SPI) і управляються за допомогою невеликого набору нескладних команд. Застосовуючи такі модулі, розробник позбавлений від роботи з високочастотними компонентами, так як на платі присутній ВЧ трансивер, вся необхідна «обв’язка» і антена. Модулі містять цифрові й аналогові входи, інтерфейс RS-232 і, в деяких випадках, вільну пам’ять для прикладного програмного забезпечення. Рис. 2. Модуль ZigBee із трансивером MRF24J40 компанії Microchip Для прикладу, компанія Jennic випускає лінійку ZigBee-сумісних радіомодулів, побудованих на низькоспоживаючому бездротовому мікроконтролері JN5121. Застосування радіомодуля значно полегшує процес розробки ZigBee-мережі, звільняючи розробника від необхідності конструювання високочастотної частини виробу. Використовуючи готовий радіомодуль, розробник отримує доступ до всіх аналогових і цифрових портів вводу-виводу чіпу JN5121, таймерам, послідовного порту і інших послідовних інтерфейсів. У серію входять модулі з керамічної антеною або SMA-коннектором з дальністю зв’язку до 200 метрів. Розмір модуля 18×30 мм. Версія модуля з підсилювачем потужності і підсилювачем вхідного сигналу має розмір 18×40 мм і забезпечує дальність зв’язку більше 1 км. Кожен модуль поставляється з вбудованим стеком протоколу рівня 802.15.4 MAC або ZigBee-стеком.За висновками експертів з аналізу ринку сьогодні одним з найперспективніших є ринок мікросистемних технологій, що сягнув 40 млрд. доларів станом на 2006 рік зі значними показниками росту. Самі мікросистемні технології (МСТ) почали розвиватися ще з середини ХХ ст. і, отримуючи щоразу нові поштовхи з боку нових винаходів, чергових удосконалень технологій, нових галузей науки та техніки, динамічно розвиваються і дедалі ширше застосовуються у широкому спектрі промислової продукції у всьому світі.Прилад МЕМС є об’єднанням електричних та механічних елементів в одну систему дуже мініатюрних розмірів (значення розмірів механічних елементів найчастіше лежать у мікронному діапазоні), і достатньо часто такий прилад містить мікрокомп’ютерну схему керування для здійснення запрограмованих дій у системі та обміну інформацією з іншими приладами та системами.Навіть з побіжного аналізу структури МЕМС зрозуміло, що сумарний технологічний процес є дуже складним і тривалим. Так, залежно від складності пристрою технологічний процес його виготовлення, навіть із застосуванням сучасних технологій, може тривати від кількох днів до кількох десятків днів. Попри саме виготовлення, доволі тривалими є перевірка та відбраковування. Часто виготовляється відразу партія однотипних пристроїв, причому вихід якісної продукції часто не перевищує 2 %.Для виготовлення сучасних МЕМС використовується широка гама матеріалів: різноманітні метали у чистому вигляді та у сплавах, неметали, мінеральні сполуки та органічні матеріали. Звичайно, намагаються використовувати якомога меншу кількість різнорідних матеріалів, щоби покращити технологічність МЕМС та знизити собівартість продукції. Тому розширення спектра матеріалів прийнятне лише за наявності специфічних вимог до елементів пристрою.Спектр наявних типів сенсорів в арсеналі конструктора значно ширший та різноманітніший, що зумовлено багатоплановим застосуванням МЕМС. Переважно використовуються ємнісні, п’єзоелектричні, тензорезистивні, терморезистивні, фотоелектричні сенсори, сенсори на ефекті Холла тощо. Розроблені авторами в НДІ Прикладної електроніки МЕМС-датчики, їх характеристики, маса та розміри наведені у табл. 1.Таблиця 1 №з/пМЕМС-датчикиТипи датчиківДіапазони вимірюваньГабарити, маса1.Відносного тиску, тензорезистивніДВТ-060ДВТ-1160,01–300 МПа∅3,5–36 мм,5–130 г2.Абсолютного тиску,тензорезистивніДАТ-0220,01–60 МПа∅16 мм,20–50 г3.Абсолютного тиску, ємнісніДАТЄ-0090,05–1 МПа5×5 мм4.Лінійного прискорення,тензорезистивніДЛП-077±(500–100 000) м/с224×24×8 мм,100 г5.Лінійного прискорення,ємнісніАЛЄ-049АЛЄ-050±(5,6–1200) м/с235×35×22 мм, 75 г6.Кутової швидкості,ємнісніДКШ-011100–1000 °/с

Резюме. Геморойектомія– це операція, при якій задоволеність пацієнтів низька, хоча це часто виконувана операція в сучасній хірургічній практиці. Основною причиною невдоволення є виражений післяопераційний біль та інші ускладнення.Значна частина ускладнень пов’язана з видом хірургічного інструменту, яким видаляється гемороїдальний комплекс. Актуальним є пошук інструменту, який дозволяє ефективно розсікати тканини з мінімальними пошкоджуючими ефектами. З метою вивчення впливу металевого скальпеля, діатермокоагуляції та біполярної коагуляції на тканину гемороїдального комплексу у досліджуваних хворих проводили гістологічні дослідження. При класичній закритій геморойектомії за Фергюсоному стінці кишки спостерігаються геморагічно-дистрофічні процеси, виражена дезорганізація сполучно-тканинних складових. При геморойектомії за Мілліганом-Морганом,виконаній моно полярною електрокоагуляційною установкою,у стінці кишки домінують набрякові зміни. При геморойектомії за Мілліганом-Морганом шляхом використання високочастотного електрозварювання м’яких тканин фіксується тонкий шар коагуляційного некрозу, збереженість оболонкової будови стінки кишки. Є незначний набряк міжклітинної основної речовини і явища стазу у дрібних судинах, мозаїчні острівці геморагічного просякання. Застосування методу високочастотного електрозварювання м’яких тканин характеризується контрольованою, щадливою дією на тканини, зона латерального некрозу після біполярної коагуляції менша, ніж після застосування звичайної діатермії. Дисекція та коагуляція за допомогою біполярного високочастотного електрокоагулятора ЕК 300 М1характеризується суворо локальним ефектом, наявністю “біологічного зварювання” шарів, органу, який розсікали, й надійним гемостазом.

Мета роботи. Провести аналіз результатів скринінгових in vivo досліджень та ретроспективного in silico прогнозування психо- та нейротропних властивостей 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів за допомогою програми PASS.Матеріали і методи. Аналіз результатів попередніх скринінгових in vivo досліджень психо- та нейротропних властивостей 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів ґрунтувався на опублікованих нами даних. Комп’ютерне прогнозування спектра біологічних властивостей 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів проведено ретроспективно за допомогою системи PASS Online.Результати й обговорення. Систематизація та аналіз результатів проведених раніше експериментальних фармакологічних досліджень показали, що більшість 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів має виразні ноотропні властивості, які у деяких похідних поєднуються з високою антидепресивною активністю, протитривожним ефектом, седативними або, навпаки, стимулювальними властивостями. Аналіз результатів для окремих підгруп 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів дозволив виявити певні зв’язки між хімічною будовою та характером біологічної дії сполук.Результати PASS-прогнозу показали, що найбільш імовірними біологічними ефектами 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів є здатність виступати інгібіторами убіхінол-цитохром с редуктази, глюконат 2-дегідрогенази, пластохінол-пластоціанін редуктази, кінази рецепторів тромбоцитарного фактора росту та енхансерами експресії 3-гідрокси-3-метилглутарил-КоА синтази 2. Показники для ефектів, які хоча б опосередковано можуть впливати на функції ЦНС (активатори потенціалзалежних кальцієвих каналів та інгібітори вивільнення серотоніну), мають значно нижчі значення.Висновки. За умови використання комп’ютерного прогнозування спектра фармакологічної активності 3-(N-R,R′-амінометил)-2-метил-1Н-хінолін-4-онів за допомогою програми PASS як основного підґрунтя для подальших скринінгових досліджень цей клас сполук було б втрачено як перспективний в аспекті пошуку нових речовин, здатних впливати на функції ЦНС.

Процес комплексного ортодонтичного лікування характеризується значною тривалістю та високою ймовірністю розвитку побічних негативних наслідків. Дослідники довели позитивний вплив лазера на процес ортодонтичного переміщення зубів, але питання підбору відповідних характеристик лазерного випромінювання та розробки нових модифікованих підходів його застосування потребує подальших досліджень.Мета дослідження – проаналізувати дослідження із застосуванням лазерного випромінювання в процесі ортодонтичного переміщення зубів та формулювання рекомендацій для розробки нової моделі лазерного апарату низької інтенсивності.Матеріали і методи. Контент-аналіз наукових публікацій, присвячених досліджуваній проблемі, дозволив виокремити праці, в яких найповніше розкрито її вирішення, та надав авторові можливість представити власні рекомендації щодо напрямків удосконалення систем лазерного випромінювання та розробки більш клінічно-ефективного та контруктивно-мобільнішого аналогу.Результати досліджень та їх обговорення. Більшість дослідників підтверджує ефективність використання лазерного випромінювання в процесі ортодонтичного переміщення зубів, хоча деякі інші не відмітили будь-якого позитивного впливу. Згідно з першими дослідженнями, лазерне випромінювання сприяє злиттю мононуклеарних макрофагів для дозрівання клітин остеобластів, збільшенню кількості диференційованих клітин остеобластів та центрів формування кісткоутворення, пришвидшенню утворення мінералізованої кісткової тканини у зоні розтягування. В інших дослідженнях відмічається підвищення рівня синтезу колагену, позитивний вплив на експресію металпротеїнази-9, катепсину К та альфа(v)бета(3)-інтегрину та збереження вихідних параметрів мінеральної щільності кісткової тканини. Подальші дослідження здебільшого підтверджують попередні результати підвищення швидкості руху зубів на 20–40 % та відмічають пришвидшення репарації тканин пульпи, і, таким чином, мінімізацію ризику розвитку незворотних ускладнень й значне зниження больових відчуттів. За результатами аналізу науково-дослідних публікацій та на основі власного практичного досвіду автор виокремлює наступні рекомендації для розробки нової моделі лазерного апарату низької інтенсивності: 1) використання люмінофорів у структурі лазера та підбір робочих наконечників із різними вихідними параметрами; 2) використання технології вибіркового розмірного протравлювання металевих плат; 3) формування розбірних лазерних систем; 4) довжина хвилі повинна становити 810 нм.Висновки. Для встановлення механізму впливу лазерного випромінювання на ефект ортодонтичного переміщення зубів необхідно забезпечити проведення додаткових морфометричних, рентгенологічних, гістологічних та клінічних досліджень.

Ішемія супроводжується дифузним ушкодженням структурних елементів головного мозку: нейронами, гліями та міжклітинними контактами. Одним із маркерів, що демонструє гліальні функціональні процеси в нервовій системі, є білокS-100.Мета дослідження – вивчити зміни експресії S-100-протеїну в сенсомоторній корі головного мозку щурів в умовах індукції порушень кровопостачання у басейні лівої сонної артерії на тлі попередньої сенсибілізації мозковим антигеном та при дії імуномодулятора “Імунофан”.Матеріали і методи. При моделюванні транзиторної ішемії на тлі попередньої сенсибілізації мозковим антигеном та імунокорекції імунофаном було проведено експеримент на 185 білих статевозрілих щурах-самцях масою 260–290 г. Було застосовано гістологічні, імуногістохімічний, морфометричний та статистичний методи дослідження.Результати досліджень та їх обговорення. Проведені спостереження показали, що сенсибілізація мозковим антигеном викликає у сенсомоторній корі нейродегенеративні зміни та незначне зменшення експресії S-100 у нейропілі, яка практично відновлюється через 22 дні. Разом з тим, відбувається збільшення цього протеїну в частині гліоцитів. Дисциркуляторні зміни, що виникали у групах тварин при ПОс та ПСА с призводили до незначного зростання експресії S-100 у корі мозку, рівень якої достовірно не відрізнявся від контрольних значень. Недивлячись на те, що сенсибілізація мозковим антигеном призводить до зниження експресії S-100, відбувається посилення нейродегенеративних та деструктивних змін у корі мозку та потенціювання експресії S-100 при емболії мікросудин мозку на її фоні. Посилення експресії S-100 можна розглядати як системне, оскільки воно спостерігається як з боку ураження, так і з контрлатерального боку, хоч і меншою мірою. Застосування імунофану при МЕА с призводить до менш значного зростання експресії S-100 та активації астроцитів у відповідь на транзиторне порушення кровообігу в сенсомоторній корі. Причому цей ефект, хоча і менш виразний, спостерігається і з контрлатерального боку. Враховуючи, що відмінності у експресії S-100 при МЕА с стають достовірними з 22 (10) доби після початку досліду, можна припустити, що це пов’язане перш за все з модуляцією імунної відповіді, у тому числі активації системи Т-регуляторних клітин, що виступає в якості одного з нейропротекторних факторів, які активуються після ішемії.Висновки. Сенсибілізація мозковим антигеном викликає у сенсомоторній корі нейродегенеративні зміни та незначне зменшення експресії S-100 у нейропілі та її збільшення у частині гліоцитів. Сенсибілізація мозковим антигеном призводить до потенціювання зростання експресії S-100 у відповідь на транзиторне порушення кровообігу в корі мозку. Імунофан достовірно зменшує вираження нейродегенеративних змін та зменшує ріст експресії S-100, спричинених ішемічною атакою як порушенням кровообігу в корі мозку, так і сенсибілізацією.