Статті в журналах з теми "Метод евристичний"

Ротаньова Н. Ю. Системний аналіз методів евристичного навчання математики. У статті проаналізовано один із важливих компонентів методичної системи – методи навчання математики. Кожний метод навчання описано й розкрито через різноманітність евристичних прийомів, що використовуються під час його реалізації. Серед них особливе місце займають традиційні методи, які доповнені евристичною складовою та спеціальні евристичні методи.

The problem of graph coloring using heuristic methods was considered. The purpose of the work is to analyze heuristic methods and describe computational experiments using a program for heuristic evaluation of a chromatic number. Such methods as the greedy algorithm, the full-search method, the random-search method, and the depth-limited search method were considered. Experiments aimed at evaluating the quality of the solutions formed by different methods were conducted. Comparison of the results of the use of different methods for graphs which differ in such properties as, for example, the number of vertices and connection density, depending on search parameters of specific methods, gives us data for the analysis of the relevance of the use of these methods for the solution of specific practical problems, such as scheduling, cluster analysis, calculation of derivatives, parallelization of numerical methods, frequency distribution, digital signs, allocation of processor registers. __________ ОГЛЯД МЕТОДІВ ТА АЛГОРИТМІВ РОЗФАРБОВУВАННЯ ГРАФУ В роботі розглядається задача пошуку хроматичного числа евристичними методами. Ціллю даної роботи є аналіз евристичних методів та опис обчислювальних експериментів за допомогою програми для евристичної оцінки хроматичного числа. Розглянуто такі методи як жадібний алгоритм, метод повного перебору, метод випадкового перебору, а також, метод перебору з обмеженням в глибину. Проведено експерименти, з метою оцінки якості рішень, які сформовані за допомогою різних методів.

На основі вивчення наукових праць і наявного педагогічного досвіду розробленні евристичні методи навчання, спрямованні на формування художньо-образного сприйняття майбутніх учителів музичного мистецтва в процесі фахового навчання у вищому педагогічному навчальному закладі. Використання евристичних методів у процесі формування художньо-образного сприйняття студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів здійснювалося комплексно під час проведення музично-педагогічної практики майбутніх учителів музичного мистецтва та хореографії зі школярами. Серед ефективних евристичних навчальних методів виокремлені: методи активізації сприйняття учнів на уроках музичного мистецтва; метод розуміння причинно-наслідкових зв’язків; метод відповідних вирішень творчих завдань; індуктивний метод встановлення причинно-наслідкової залежності вибору навчального матеріалів для залучення школярів до пластичного інтонування та використання навчальної наочності; метод вироблення емоційно-оцінних реакцій на сприйняття мистецьких творів та ін. За наявних умов передбачена ефективність використання евристичних методів навчання у процесі формування художньо-образного сприйняття студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів та в їх майбутній музично-педагогічній діяльності.

У статті акцентовано на важливому аспекті літературознавчої підготовки студентів спеціальності українська мова та літератури – вивченні курсу «Історія української літератури». Мета дослідження – визначити теоретико-методичні засади інтеграційного вивчення історії української літератури та репрезентувати формування на цій основі інтеграційно-літературознавчої компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. У процесі роботи було використано теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження. Аналітико-синтетичний та порівняльний методи застосовувалися в процесі вивчення наукових джерел. Емпіричний метод було використано під час вивчення питання в реальних умовах навчання. У науковому дослідженні репрезентовано зміст та методичне забезпечення інтеграційного вивчення історії української літератури. Розкрито різні види інтеграції: зовнішньопредметну, внутрішньопредметну, міжмистецьку, які реалізуються на змістовому рівні. Висвітлено взаємозв’язок із суміжними гуманітарними науками. Внутрішньопредметну інтеграцію між розділами літературознавчої науки про художню літературу, біографістику, компаративістику та між літературознавчими дисциплінами проілюстровано на прикладі опрацювання біографії та творчості письменників.Можливості міжмистецької інтеграції розкрито в процесі сприймання і розуміння художньої літератури з іншими видами мистецтв. У статті окреслено інтеграцію на діяльнісному рівні, яка відбувається шляхом упровадження в традиційний навчальний процес інновацій: технології критичного мислення, інформаційно-комунікаційних технологій; поєднання різних форм навчання: аудиторної та позааудиторної; навчальної та науково-дослідницької діяльності. У дослідженні представлено засоби (мультимедійні презентації лекцій, аудіо та відеозаписи), методи (проблемний, евристичний, ілюстрування), які застосовуються під час інтеграційного вивчення курсу «Історія української літератури». Доведено, що в процесі такого навчання формується інтеграційно-літературознавча компетентність, що виявляється через мотиваційно-ціннісний, когнітивно-рефлексивний, креативно-діяльнісний складники.

The article is devoted to the issues of increasing the security and efficiency of software implementation for the symmetric block ciphers. For the implementation of cryptoalgorithms on low-end CPUs (8/16/32-bit microcontrollers), it is important to provide increased resistance to power consumption analysis attacks. With regard to the implementation of ciphers on high-end CPUs (x86, ARM Cortex-A), it is important to eliminate the vulnerability primarily to timing and cache attacks. The authors used a bitslice approach to securely implement block ciphers, which has potential advantages such as high speed and low computing resources. However, the known bitsliced methods have a significant limitation, since they work with deterministic S-Boxes or arbitrary S-Boxes of smaller sizes. The paper proposes a new heuristic method for bitsliced representation of cryptographic 8×8 S-Boxes containing randomly generated values. These values defy description using algebraic expressions. The method is based on the decomposition of the truth table, which describes the S-Box, into two parts. One part of the table forms logical masks, and the other is split into bit vectors. To find a logical description of these vectors an exhaustive search is used. After finding the description of all vectors, these two parts of the table are combined into one using logical operations. The use of this method oriented on software implementation in the logical basis {AND, OR, XOR, NOT} ensures the minimization of arbitrary 8×8 S-Boxes. The proposed method can be implemented using standard logical instructions on any 8/16/32/64-bit processors. It is also possible to use logical SIMD instructions from the SSE, AVX, AVX-512 extensions for x86-64 processors, which provides high performance due to the use of long registers. The corresponding software has been developed that implements the method of searching for bitsliced representations of a given S-Box, and also automatically generates C++ code for it based on SSE, AVX and AVX-512 instructions. The effectiveness of the method on the S-Box of known block ciphers, in particular the Ukrainian encryption standard "Kalyna", has been investigated. It was found that the developed algorithm requires almost half as many gates for the bitsliced description of an arbitrary S-Box than the best of known algorithm (370 gates versus 680, respectively). For ciphers that use two or four S-Box tables, joint minimization can yield up to 330 or 300 gates per table, respectively. Keywords: bitslicing; S-Box; logical minimization; SIMD; x86-64 CPU; software implementation; block ciphers.

Розглянуто основні методи розвивального навчання і активного вивчення математичних дисциплін у вищій школі: проблемний характер навчання, евристичні прийоми пошуку розв’язання, укрупнення дидактичних одиниць, типи завдань. Аргументовано, що кращим методом спонукати студента осмислено засвоювати матеріал є проблемне навчання. Подано пропозиції щодо застосування методів теорії розв’язання винахідницьких задач. Зроблено висновок, що використання евристичних прийомів пошуку розв’язання задач може застосовуватися в ході викладання більшості предметів, що вивчаються у ВНЗ.

У статті розглянуто новітні методи аудиторної роботи та практичної підготовки з позицій їхнього впливу на формування підприємницької культури майбутніх бакалаврів з фізичної культури і спорту. До новітніх (інноваційних) методів навчання віднесено: методи інтерактивного навчання (круглий стіл у формі дискусії, мозковий штурм, робота у малих групах, евристична бесіда, презентація і захист результатів самостійної роботи), квазіпрофесійні методи (кейс-метод, ділові ігри, виконання професійних ролей та функцій на робочому місці, SWOT-аналіз) та творчі методи (метод проектів, проблемне навчання, метод фантазування, алгоритмічний аналіз, метод фокальних об’єктів, створення образу ідеального об’єкту). Очікуваними результатами від застосування зазначених методів визначено: придбання навичок роботи у команді; відчуття самоствердження як майбутніх підприємців; формування підприємницького мислення; встановлення системи міжособистісних відносин у навчальних групах; створення умов для формування комунікативності, здатності до рефлексії, вміння оцінювати результати професійної діяльності; відпрацювання стереотипів поведінки, характерних для підприємницької діяльності; розвиток навичок щодо обгрунтування стартапів; набуття навичок розв’язання суперечностей між збутом спортивно-оздоровчого продукту та попитом на нього; усвідомлення студентами себе як суб’єктів творчості, а також подолання психологічної інерції.

В роботі розроблена методика формалізації структур даних ознак повітряних об’єктів яка враховує характеристики точності і достовірності джерел інформації з нестохастичною невизначеністю і рекурентними правилами узагальнення оцінок значень ознак при багаторазовому спостереженні повітряних об’єктів. В основу розробленої методики були покладені методи формалізації процесу розпізнавання, оцінки ступеня істинності різнорідних ознак, об'єднання незалежних результатів розпізнавання, пошуку рішень про класи розпізнаваних повітряних об'єктів з урахуванням неповноти і надмірності даних про ознаки. Розроблений метод формалізації процесу розпізнавання повітряних об’єктів на основі описів класів різнорідними ознаками, відрізняється від відомих використанням ієрархічної функціональної мережі. Удосконалення методу об'єднання незалежних результатів розпізнавання на основі правила Демпстера полягає в попередньому перетворенні одного з неузгоджених розподілів можливостей класів алфавіту в розподіл ймовірностей. Це дозволяє проводити коректне об'єднання неузгоджених розподілів можливостей класів алфавіту з використанням правила Демпстера. Проведено дослідження застосовності розробленого правила при об'єднанні неузгоджених розподілів ймовірностей класів алфавіту. Розроблений метод пошуку рішень про класи розпізнаваних об'єктів на графі функціональної мережі відрізняється від відомих розробленим способом отримання інтервальної оцінки ступеня істинності класів в умовах відсутності даних щодо окремих ознак повітряних об’єктів і запропонованим евристичним правилом, що дозволяє скоротити розмірність безлічі вершин мережі, які перебираються при пошуку рішення про клас повітряних об’єктів. Метод дозволяє проводити пошук рішень про класи повітряних об’єктів в умовах неповноти і надмірності даних про ознаки.

Предметом вивчення у статті є структура технологічного процесу для оптимізаційної хмарної інформаційної системи, формування евристичних правил та бази знань. Метою роботи є формування евристичних правил, бази знань та формалізація структури й правил технологічного процесу для оптимізаційної хмарної інформаційної системи. Задачі: В процесі формування структури технологічного процесу визначити низку параметрів, які не регламентуються вимогами до готового виробу, але їх значення суттєво впливають на результат планування технологічних операцій. Інформаційна система повинна забезпечити правильність заповнення вимог до результатів технологічного процесу. Система повинна забезпечити контроль повноти та сумісності вхідних даних, проводити контроль наявності вимог, які не можна визначити із вже заданих критеріїв. Також система повинна забезпечити можливість залишити вимогу невизначеною, якщо з вже визначених величин можлива оцінка цієї вимоги. На основі вимог технологічного процесу сформулювати евристичні правила. Розробити структуру інформаційної системи підтримки прийняття рішень для автоматизації створення оптимізованих технологічних процесів відновлення поверхонь деталей електродуговим напиленням Результатами роботи є інформаційна система яка включає у себе: базу знань, що містить, допустимі діапазони вхідних даних, забезпечує контроль повноти та сумісності вхідних даних, проводить контроль наявності вимог, які не можна визначити із вже заданих критеріїв. Забезпечує можливість залишити вимогу невизначеною, якщо з вже визначених величин можлива оцінка цієї вимоги. З зазначених вимог технологічного процесу сформульована група евристичних правил, розроблено структуру інформаційної системи підтримки прийняття рішень для автоматизації створення оптимізованих технологічних процесів відновлення поверхонь деталей електродуговим напиленням. Висновки: наукова новизна полягає у формуванні технологічного процесу для оптимізаційної хмарної експертної системи. Сформульована група евристичних правил, розроблена структура інформаційної системи підтримки прийняття рішень для автоматизації створення оптимізованих технологічних процесів відновлення поверхонь деталей електродуговим напиленням

З врахуванням величезного зростання мобільного трафіку даних, з одного боку, та помірного середнього доходу на кожного користувача, з іншого боку, оператори мобільного зв'язку вивчають технології мережевої віртуалізації та технології хмарних обчислень для побудови економічно ефективних та еластичних мобільних мереж та їх пропонування як хмарних сервісів. Предметом вивчення в статті є процеси конфігурування телекомунікаційної мережі для вирішення завдань обробки службового навантаження. Метою є підвищення ефективності роботи мережі шляхом здійснення реконфігурації топології. Завдання: розробити математичну модель та відповідну процедуру еконфігурації ресурсів телекомунікаційної мережі при перевантаженнях або відмовах. Використовуваними методами є: графовий підхід та математичні моделі оптимізації для задачі перерозташування мережевих функцій, імітаційне моделювання для дослідження роботи запропонованого методу реконфігурації ресурсів в мережах з віртуалізацією. Отримані такі результати. У статті представлено метод локальної реконфігурації обчислювальних ресурсів віртуальної мережі у випадку відмови або перевантаження. Висновки. Отриманий метод враховує динамічну зміну топології мережі обслуговування та на відміну від існуючих дозволяє гнучко визначати конфігурацію обчислювальних ресурсів обслуговування, розміщати мережеві функції з мінімальними витратами та децентралізовано контролювати показники якості. Метод використовує евристичну модель для визначення оптимального місця міграції віртуалізованих мережевих функцій з фізичного вузла з відмовою або перевантаженням, а результати моделювання у системі Mathcad показують підвищення ефективності використання ресурсів. Проведені дослідження показали доцільність використання запропонованих рішень при вдосконаленні існуючих телекомунікаційних мереж та при побудові нових перспективних гнучких добре масштабованих мереж оператора зв’язку із повним або частковим застосуванням принципу віртуалізації мережевих функцій.

У статті проаналізовано поняття «комунікативна компетентність майбутніх фармацевтів», яке ми розглядаємо як інтегративну властивість особистості, яка охоплює знання мови і практичні навички володіння її вербальними та невербальними засобами та вміння застосовувати їх у професійній діяльності; здатність та вміння налагоджувати спілкування і взаємодію з людьми як в професійному, так і в соціальному аспектах. Акцентовано увагу на значенні комунікативної компетентності у майбутній професійній діяльності фармацевта. Описано форми та методи роботи на заняттях з хімічних дисциплін, які є найбільш ефективними у процесі формування комунікативної компетентності. Це, насамперед, методи організації освітньої діяльності: бригадно-груповий, робота в парах; інтерактивні методи: евристична бесіда, метод проєкту, дискусія/диспут/дебати, ділові та імітаційні ігри; нестандартні форми проведення занять: заняття – виставка-конкурс,заняття – презентація.Наголошено на ефективності описаних методів, процесі за допомогою яких студенти активно тренують мовлення, невербальні навички комунікації, професійні комунікативні якості.

Сучасний стан розвитку виробництва характеризується зміною концепції побудови та діяльності підприємства, тому насамперед виникає проблема прийняття рішення про обрання оптимальної методології моделювання. Після цього здійснюється вибір оптимального методу та моделі. Після обрання оптимальної моделі наступною є фаза її конструювання. При цьому процес конструювання містить етапи декомпозиції, агрегування, дослідження умов, побудови програми. Зміст цього підходу до моделювання є конкретним втіленням загальної методології структурно-функціонального підходу до дослідження організаційних систем. На цей час немає єдино визнаної методології моделювання підприємства, тому розробники використовують переважно евристичні методи для прийняття рішень

Сучасний світ дедалі більше характеризується руйнуванням стійких та сталих структур, які дотепер визначали основи світобудови. Людина опиняється у зоні небезпеки і, водночас, у просторі нових можливостей та нереалізованих потенцій. Щоб їх реалізувати, віднайти співмірні духу епохи культурні форми, зберегти рівновагу у сучасному плинному соціумі, вона має вибудувати власну траєкторію розвитку згідно реалій часу. В умовах сучасного світу освіта покликана задавати орієнтири подальшого соціального розвитку, поширюватись в авангарді усіх суспільних змін. У цій галузі розглядаються нові підходи та концептуальні ідеї, актуалізується проблема пошуку нових стратегій мислення, аналізуються результати освітніх практик, способів передачі і трансляції знань, тобто переосмислюється проблема чого навчати. Результатом переосмислення є відхід від знаннєвої парадигми у змісті освіти на користь компетентнісного підходу. Мова йде про оволодіння людиною сукупністю взаємопов’язаних умінь та якостей, які спрямовані на здобуття знань та досвіду самостійно навчатися й перенавчатися, ефективно й неупереджено вирішувати різноманітні життєві проблеми, уміти віднаходити рішення в умовах невизначеності та мінливості. Провідну позицію серед них займає комунікативна компетентність. Комунікація є умовою особистісного, індивідуального буття, яка визначає можливість існування та реалізації людської суті. Одним із ефективних й продуктивних методів навчання, який дозволяє набути цієї компетентності є storytelling. Передача інформації, її обговорення й осмислення у формі історій активізують увагу та мислення, є ефективним інструментом донесення й закріплення змісту у свідомості людини. Серед прийомів мотивації за допомогою історій у навчальній діяльності використовується створення проблемних ситуацій, застосування різноманітних наочних та технічних засобів, використання маловідомої, суперечливої інформації, яка спонукає до міркувань та здатності робити власний вибір, емоційна насиченість та ціннісна орієнтованість тощо.

У статті розглянуто сучасні тенденції викладання художньої культури в старшій школі. Виокремлено інноваційні технології, що забезпечують єдність впливу на інтелектуальний та емоційний фактори навчання. Запропоновано форми і методи застосування інтегративних, проблемно-евристичних та інтерактивних технологій на уроках.

В роботі розглядається використання евристичного алгоритму в адаптивній системі для підтримки прийняття рішень. Через відсутність спільного рішення поставленої задачі евристичні алгоритми широко застосовуються в таких галузях штучного інтелекту, як розпіз

У статті пропонується підхід щодо формалізації знань про процес планування маршруту польоту безпілотного літального апарату на етапі планування повітряної розвідки за допомогою евристичних методів, які є найкращими з точки зору врахування практики, досвіду, інтуїції, знань осіб, що приймають рішення, при веденні повітряної розвідки. Розроблений метод дозволяє формалізувати фактори, що враховують тактичні умови проведення повітряної розвідки, вплив зовнішнього середовища на дальність польоту безпілотного літального апарату у вигляді лінгвістичних і інтервально-оцінюваних параметрів для кожного варіанту, які дозволяють врахувати невизначеність.

Виявлення та класифікація шкідливих програм стала однією з найважливіших проблеми в галузі кібербезпеки. Існує достатньо методик виявлення невідомого шкідливого програмного забезпечення, кожна з яких має свої переваги, недоліки та особливості використання. В роботі виконано дослідження сигнатурного та евристичного методів виявлення шкідливого програмного забезпечення. Окремий аналіз присвячений застосуванню методів машинного навчання для класифікації шкідливих програм. Досліджено різні техніки машинного навчання для класифікації та виявлення зразків шкідливих програм та їх відповідних класів, їх фільтрації. Показано корисність графічної візуалізації байтів для виявлення шаблонів проектування програмного забезпечення для подальшої автоматизації виявлення вірусів. Виконано порівняльну характеристику сучасних, головним чином, евристичних методів виявлення шкідливого програмного забезпечення та систематизовано за значеннями точності пошуку. Оскільки на даний момент не існує ефективної методики виявлення невідомого шкідливого програмного забезпечення, тому для проведення ефективного пошуку і знищення шкідливих програм потрібно комбінувати всі сучасні методи, способи і засоби, враховуючи всі особливості їх використання.

Анотація. Розробка стратегії і конкретних заходів з розвитку виду спорту з урахуванням соціально-економічних можливостей країни, організаційно-методичних основ розвитку тенісу у світі сприятиме не тільки підвищенню ефективності функціонування організаційно-управлінської системи тенісу в Китаї, а й сталому розвитку тенісу як соціально значущого виду спорту. Мета. Комплексний аналіз досвіду провідних світових центрів підготовки тенісистів-професіоналів, обґрунтування на цій основі системного підходу до формування національних тенісних центрів з урахуванням специфіки організації спортивної підготовки в Китаї. Методи. Аналіз літературних джерел, нормативно-правових та регламентуючих документів, синтез, порівняння, конкретизація, систематизація, узагальнення, структурно-функціональний аналіз, прогнозування і моделювання, опитування, бесіда, евристичне моделювання; історичний метод; методи математичної статистики. Результати. Центри підготовки тенісистів-професіоналів у системі організації та управління спортом в КНР дозволяють найбільш раціонально використовувати державні, громадські та приватні ресурси для ефективного розвитку виду спорту відповідно до темпів зростання соціально-економічного рівня сучасного Китаю, відповідають соціальному запиту на спорт і потреби громадян країни. Модель розвитку тенісу в Китаї передбачає три складові: методологічний базис – науково-методичні засади розвитку виду спорту, регулювання державного, громадського управління та приватних структур; систему забезпечення – формування нормативно-правових засад, що стимулює розвиток інфраструктури, розширення географії, створення системи маркетингу, інтеграція до міжнародної системи змагань з урахуванням принципової ролі Китаю в ній шляхом проведення престижних міжнародних турнірів; систему реалізації – впровадження сучасних технологій в організацію й проведення міжнародних та національних спортивних змагань, систему підготовки спортсменів різного рівня, удосконалення тренувального процесу та, що принципово важливо, розвиток дитячо-юнацького тенісу. Ключові слова: теніс, тенісисти-професіонали, центри підготовки, організація і функціонування.

Статтю присвячено аналізу можливостей реалізації проєктної технології як найбільш розповсюдженого виду дослідницької роботи учнів в системі позашкільної освіти. Авторками доведено, що проєктне навчання в системі позашкільної освіти стимулює і посилює позитивну мотивацію до навчання, оскільки воно: особистісно-орієнтоване, активізує дидактичні підходи – діяльнісне навчання, колабовативне навчання, мозковий штурм, рольові ігри, евристичне та проблемне навчання, дискусії, командне навчання; дозволяє вчитись на власному досвіді та досвіді інших; приносить задоволення учням, які бачать продукт своєї власної праці. У процесі дослідження доведено, що метод проєктів дає можливість залучати до навчального процесу не тільки оперативну й когнітивну сфери, але й емоційну складову особистості учнів.

Метою дослідження є геометрична інтерпретація числових рядів, побудова моделі геометричної інтерпретації числових рядів в середовищі програмування, отримання розрахунків для лінійної, квадратурної та кубатурної геометричної інтерпретації числових рядів. Задачами дослідження є розгляд питання про необхідність геометричної інтерпретації об’єктів у навчанні природничо-математичних дисциплін, зокрема числових рядів у рамках дисципліни «Математичний аналіз»; розкриття змісту таких понять, як «модель», «моделювання», побудова моделі числових рядів у середовищі програмування; виконання обчислення для знайдених числових рядів за допомогою електронних таблиць. Об’єктом дослідження є геометрична інтерпретація числових рядів. Предметом дослідження є використання мови програмування та електронних таблиць для моделювання та аналізу отриманих результатів числових рядів з лінійною, квадратурною та кубатурною геометричною інтерпретацією. Методами дослідження є евристичний пошук знакових моделей числових рядів за допомогою моделей певних геометричних об’єктів. Результати дослідженнями планується узагальнити в методичній розробці з теми «Числові ряди».

Стаття присвячена висвітленню особливостей використання методу мультикритеріальної оптимізації та аналізу припущень перед створенням алгоритму планування та оптимізації завантаження повітряного судна. Використовується комбінація з декількох раніше вивчених методів для створення нової моделі оптимізації, яка складається з математичної моделі та евристичних тверджень на базі експертних систем. Така система надасть можливість сформувати нові критерії, за якими слід в подальшому організовувати та оформлювати вантажну документацію, запобігаючи впливу сформованих вільних місць у вантажному відсіку на проміжних відрізках маршруту слідування повітряного судна. Було визначено, що задля реалізації мультикритеріального підходу до вирішення проблеми планування та оптимізації завантаження повітряного судна та прийняття рішень, заснованих на альтернативах, необхідно подальше впровадження алгоритму оптимізації в експертну систему, орієнтовану на правилах.

У статті досліджено поняття «концепція», «концептуалізація» та «концепція управління інноваційним розвитком», що означає систему взаємопов’язаних, логічно побудованих та обґрунтованих ідей інноваційного розвитку на різних рівнях, спрямованих на вирішення проблем та завдань науково-технічної політики України шляхом дотримання принципів, застосування відповідних інструментів (способів, методів, планів), які структуровані та мають наукове та практичне значення. Розроблено концепцію управління інноваційним розвитком в Україні, метою якої є позначення універсально можливих на даний момент стратегічних векторів, формування бачення інноваційного розвитку в дослідницькому режимі, а також визначення способів організації знань на різних рівнях управління у системі науково-технічної політики України. Концептуалізація основних аспектів управління інноваційним розвитком передбачає визначення специфічних принципів: орієнтації, ясності, систематизації, оптимальності, евристичної, значимості. Із метою ефективного використання інструментів інноваційного розвитку в умовах поглиблення інтеграційних процесів в України запропоновано сучасні підходи: парадигмальний, функціональний, результативний, інформаційно-відтворювальний, системний, процесно-орієнтований.

Проаналізовано стан використання дистанційного навчання педагогами професійно-технічних навчальних закладів у процесі професійної підготовки кваліфікованих робітників. Виявлено, що майже половина опитаних викладачів дистанційне навчання використовують епізодично або намагаються використовувати. За результатами проведення SPOTпроблемно-резервного аналізу використання технологій дистанційного навчання кваліфікованих робітників у ПТНЗ виявлена зацікавленість педагогів у впровадженні активних методів при використанні різних хмарних сервісів та платформ. Здійснено теоретичний аналіз наукових здобутків вітчизняних і зарубіжних авторів, педагогічного досвіду, за результатами якого виокремлено найбільш доцільні для використання в системі професійно-технічної освіти. У статті акцентується увага на різних підходах до класифікації активних методів навчання в теорії професійної педагогіки, адаптація яких має сьогодні місце в навчальних закладах; підкреслюється специфіка цих методів – обов‘язкове врахування особливостей навчання на відстані, комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів. Наведено приклади використання в професійній освіті різних активних методів при дистанційному навчанні (проблемна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв‘язання ситуаційних задач, колективне і групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо). Особливу увагу автор приділяє необхідності підготовки педагогів до використання активних методів навчання в дистанційній професійній освіті, оскільки професіоналізм викладача є умовою грамотного розроблення активних методів навчання й забезпечення очікуваного результату.

Визначено, що протистояння «класичного» прогнозування, стратегічного аналізу, сценарного планування призводить до необхідності впровадження поняття «дослідження майбутнього» як комплексування різних їх методів. Нестійкий, хаотичний розвиток соціальних процесів актуалізує якісні методи дослідження майбутнього, зміну «застарілої, класичної» класифікації. Доведено, що відповідно до домінації та спрямованості технологізації методи поділяються на: суб’єктно-орієнтовані (узгодження суб’єктних думок), евристичні (орієнтація на творче рішення), об’єктно-орієнтовані, організаційно-орієнтовані, комплексні методи. Показано, що пошук цілісних методологій за принципом «єдність у багатоманітності» визначений метаобразами, які створюють «зонування» та картування світу випереджального аналізу майбутнього, зі своїм ландшафтом, пастками, загрозами і можливостями. Розглядаються такі метаобрази у дослідженнях майбутнього: похідна (відображення суттєвого процесу або критичного ризику для соціального життя), потік (у різних середовищах та сферах), простір (а також поля, середовища, сфери), тяжіння / відштовхування і проблема трьох тіл, суспільна свідомість та перцепція нервової системи організації (або суспільства), неочікувані критичні невизначеності («чорні лебеді», «дикі карти», «джокери» і т.д.), вибух енергії (вибухи, цунамі, землетруси, фазові переходи та інші).

Дослідження будь-якого об’єкта наукового пізнання передбачає наявність відповідного інструментарію – методології. Сьогодні актуальність розробки проблем методології кримінально-процесуальної науки обумовлена передусім широкомасштабними та кардинальними змінами у вітчизняному кримінальному процесуальному праві, що покликані привести його у відповідність до європейських і міжнародних стандартів, крім того, це викликано також і стрімким розвитком науково-технічної революції, швидким оновленням знань, збільшенням обсягу наукової та науково-технічної інформації, що потребує не тільки уточнення, а й перегляду в кримінальній процесуальній доктрині основних понять і категорій за допомогою оновленої методології. Сьогодні, на відміну від методології загальнотеоретичної юриспруденції, розробленню методології науки кримінального процесуального права присвячена недостатня увага вчених. Метою статті є з’ясування сучасного стану методології досліджень проблем кримінального процесу та визначення основних перспективних напрямів її удосконалення. Досліджено питання щодо поняття, рівнів методології, принципів методології, окреслено різноманіття методологічних підходів як стратегій кримінальних процесуальних досліджень, визначено авторське бачення структури методології кримінально-процесуальної науки. Розглянуто загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, окремо приділена увага евристичним методам і методам дослідження електронної складової кримінального провадження. Робиться висновок про те, що можливість отримання результатів наукових до- сліджень проблем кримінального процесу, які будуть мати теоретичне та практичне значення, залежить від застосування належної методології наукових досліджень. Така методологія має забезпечити комплексний розвиток кримінально-процесуальної науки, раціональне застосування раніше отриманих результатів, вироблення нових науково обґрунтованих теоретичних положень, а також пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. Серед основних тенденцій розвитку методології виокремлено проблематику методологічної оптики та процес методологування, який має індивідуальний характер і полягає у використанні методологічних принципів, підходів та методів.

Вступ. Вивчення фізіології людини починається принаймні з 420 р. до н. е., з часів Гіппократа, основоположника медицини, з критичного мислення Аристотеля і його висновку про взаємозв’язок між структурою і функцією, із спостережень Клавдія Галена (близько 126-199 рр. н. е.), засновника експериментальної фізіології, але як наука фізіологія бере свій початок з робіт англійського лікаря Вільяма Гарвея (1578-1657), котрий своїм відкриттям системи кровообігу перетворив фізіологію на фундаментальну дисципліну [1].В області фізіології вченими була зроблена велика кількість відкриттів, в тому числі і українською школою фізіологів – А. В. Нагорним, О. О. Богомольцем, П. Г. Костюком, Є. Ф. Вотчалом, В. В. Фролькісом та іншими [2], здобуто величезні знання та досвід, що охоплює близько 50-ти наукових дисциплін, які включають перш за все медичні науки, біологію фізіологію, інформатику, охорону здоров’я та розвиток технологій.Разом з цим багато ключових висновків були визнані науковцями настільки важливими, що для визначення досягнень з фізіології було створено Нобелевську премію. З 1901 року по теперішній час її вручено 121 здобувачу, серед яких звучать імена великого І. П. Павлова (1904) та І. І. Сєченова (1908) [3].Постановка проблеми та її актуальність. Вивчення фізіології – фундаментальної науки про динаміку життєвих процесів, області пізнання з теоретичними та експериментальними науковими дослідженнями, пошуком закономірностей та механізмів, керуючих ними [4], було і є невід’ємною частиною при підготовці спеціалістів у вищих медичних навчальних закладах: лікарів, провізорів, косметологів, лаборантів.Навчання майбутніх фахівців відповідно медичної програми з фізіології завжди орієнтувалося на наукове розуміння студентом функцій людських органів і систем, механізмів їх регулювання на системних, органних, клітинних та молекулярних рівнях експлуатації і інтегрувалося із знаннями анатомії та біохімії.Сучасні умови та задачі навчання у ВНЗ України в світлі приєднання країни до європейської кредитно-модульної системи освіти сприяли появі нових шляхів в організації навчального процесу і вчасності підняттю на інший рівень значущості самостійної роботи студента при вивченні фундаментальних дисциплін.Згідно Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять [5]. Сьогодні це – цілеспрямована самостійна пізнавальна діяльність студента [6]. У широкому розумінні самостійна робота студентів присутня в кожному виді навчальних занять, і завдання викладача полягає в тому, щоб активізувати і управляти цією діяльністю, створити для неї найсприятливіші умови за рахунок комплексу організаційно-педагогічних заходів. У вузькому ж розумінні самостійна робота студентів – це один з видів навчальних занять, специфічною особливістю яких є відсутність викладача під час навчальної діяльності студента [6].У сучасному освітньому процесі немає проблеми більш важливої і, одночасно, більш складної, ніж організація самостійної роботи студентів. Важливість цієї проблеми пов’язана з новою роллю самостійної роботи, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчання [5].Життєвим досвідом доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, достатньо чітко відкарбовуються у тенетах довготривалої пам’яті. За даними ЮНЕСКО, якщо навчальний матеріал людина опрацьовує сама, самостійно виконує завдання від його постановки до аналізу результатів, то засвоюється не менше, ніж 90% інформації [7]. У зв’язку з цим досить обґрунтовано, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни [5].Аналіз сучасної науково-педагогічної літератури показує, що самостійну роботу студента можна розглядати як метод навчання [8], як форму організації діяльності студента [9], як вид пізнавальної і практичної діяльності [10]. Більш повно педагогічну сутність самостійної роботи розкриває трактування її як форми колективної або індивідуальної навчальної діяльності студентів, під час якої вони засвоюють необхідні знання, оволодівають уміннями й практичними навичками, навчаються планомірно та систематично працювати, мислити, формувати власний стиль розумової діяльності [11].Плануванню і організації самостійної роботи студентів присвятили свої дослідження Б. П. Єсіпов, І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, Ю. С. Васютін, П. І. Підкасистий [6; 12; 13; 14]. Вони розглядали загальнодидактичні, психологічні, організаційно-діяльні, методичні, логічні та інші аспекти, характерні для традиційного дидактичного підходу. Теоретичні основи диференційного навчання заклали Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, Н. Ф. Тализіна [15; 16]. Закономірності процесу самоосвіти і формування прагнення до самоосвіти розглядав Б. Ф. Райський [17]. Але разом з тим аналіз наукових праць показав, що методичні аспекти використання новітніх форм організації самостійної роботи у процесі професійної підготовки майбутнього лікаря є недостатньо освітленими.Постановка завдання, цілі статті. З огляду на викладене, метою статті є розкриття необхідності використання різних форм самостійної роботи студента, залежно від рівня засвоєння матеріалу, при вивченні фундаментальної дисципліни – нормальної фізіології. Основним завданням є визначення самостійної роботи як одного з продуктивних методів засвоєння теоретичного та практичного матеріалу.Виклад основного матеріалу. В процесі підготовки майбутнього лікаря самостійній роботі відводиться більш ніж 30% загального погодинного навантаження на одного студента, що до курсу нормальної фізіології людини – є 100 годин на рік.З огляду на методи навчання, що забезпечують перший рівень засвоєння матеріалу, доцільна самостійна робота з джерелами інформації на ознайомчому рівні (підручниками, комп’ютерними навчальними програмами, наочними матеріалами). Самостійна робота студентів на другому рівні засвоєння значно складніша не тільки за обсягом, але й за методичними підходами до її вирішення. Вона ґрунтується на праці з літературою та іншими джерелами інформації (комп’ютерними навчальними програмами, матеріалами наочності) на репродуктивному рівні [18].Серед методів самостійної роботи студентів найчастіше широко впроваджується, визначений тематичним модулем, огляд літератури, який не виключає і користування анотаційними листами. Не втратила своєї значущості і підготовка тематичного реферату або інформаційного виступу, який готується за багатьма літературними джерелами з подальшою оцінкою роботи як автора так і слухачів, за їх участю у обговоренні доповіді авторів.Серед простих видів самостійної роботи студентів, з метою закріплення теоретичних знань та їх творчого осмислення, буде доцільним виділення ключових слів та взаємозв’язків між ними, у визначеному викладачем контексті. Не менш цікаве і рецензування конспектів лекцій, як своїх так і товаришів, або суттєві доповнення до лекційного матеріалу нової вагомої інформації, знайденої за новітніми джерелами. Самостійне створення плану-схеми лекції, на нашу думку, допомагає спростити сприйняття складного матеріалу теми, що взагалі через позитивно забарвлений досвід, поліпшує в майбутньому вільне та чітке відновлювання надбаних знань.Складні види самостійної роботи пов’язані із проробленням матеріалу, що буде вивчатися на перспективу, бажано за декількома джерелами літератури, або із складанням перспективної тематичної лекції чи її фрагменту. Деякі студенти охоче розробляють тематичні таблиці та алгоритми, які наочно демонструють ключові моменти визначеного тематичного модулю.Засвоєння та відпрацьовування практичних навичок також пов’язане з наполегливою самостійною працею студента, бо професійні вміння розуміються як здатність фахівця самостійно і кваліфіковано оперувати знаннями та навичками у вирішенні ускладнених, нетипових професійних задач [19]. Студенти із задоволенням сприяють різноманітні ігрові та творчі види самостійної роботи (наприклад, складання або розв’язування тематичного кросворду, ситуаційних клінічних задач, тестів різного рівня складності); виконання індивідуальних завдань за індивідуальним графіком роботи (наприклад, складання контуру регуляції органу чи системи органів). Особистий досвід демонструє результативність від залучення для творчих видів самостійної роботи різних методичних рівнів, таких як репродуктивний, евристичний або пошуковий [20; 21]. Так, великою популярністю користувалися завдання, що до підготовки короткої (до 5 хвилин) захоплюючої розповіді за заданим питанням (репродуктивний рівень), або невеликого повідомлення на оригінальну тему (за фахом) і виступ з ним з мультимедійним супроводом (евристичний рівень), чи підготовка, виголошення з мультимедійною презентацією та захист проблемної промови за тематичним модулем (пошуковий рівень).Самостійну роботу студента передбачено і у науково-дослідній галузі. В якісному плані ми можемо запропонувати підготовку наукового реферату; написання проблемної наукової доповіді; участь у роботі студентського наукового товариства або науковій конференції. Важливим є і самостійна підготовка матеріалу до підсумкового модульного контролю.Для більшої ефективності самостійної роботи студентів обов’язково має бути самоконтроль. Слід акцентувати увагу і на розширення функціональних обов’язків викладача, що працює в рамках кредитно-модульної програми. В сьогоденні він виступає не тільки як організатор і контролер навчального процесу в вищому навчальному закладі, але й як кваліфікований консультант студентського загалу.Ми поділяємо точку зору авторів , що визначають за необхідне для оптимізації викладацького контролю самостійної роботи студентів застосовувати наступний алгоритм:1. Вивчення умов формування у студентів уміння самостійно виконувати завдання.2. Аналіз навчального плану й навчальної програми.3. Визначення змісту й обсягу самостійної роботи.4. Підготовка переліку знань й умінь, які має здобувати студент у процесі самостійної роботи.5. Діагностування індивідуальних особливостей студентів і визначення змісту й засобів самостійної роботи для кожного з них.6. Розроблення банку професійно зорієнтованих завдань для самостійної роботи (для самостійного вивчення теорії, перевірки практичних умінь, здобутих під час самостійної роботи, самоконтролю знань й умінь тощо) та групування цих завдань блоками.7. Визначення методів контролю самостійної роботи й критеріїв оцінювання виконання завдань.8.Розроблення системи стимулювання самостійної роботи з урахуванням рівня їхніх академічних досягнень та індивідуальних особливостей [22].Разом з цим важливим підходом у організації самостійного навчання є заохочення студентів до самостійної групової роботи. Освітні переваги студентів, що працюють спільно в групах, добре відомі. Серед іншого, вивчення разом показало достовірне підвищення якості навчання (за нашими даними, на 40% у студентів-іноземців 2-го курсу медичного факультету).З іншого боку, придбані навички спільної роботи в групі, в майбутньому дуже цінуються роботодавцями. Відповідно з результатами одного з досліджень агентства «Контакт», сьогодні необхідні для роботодавців якості кандидатів на перспективне місце роботи розподіляються таким чином: 40% – корпоративність, вміння грати в команді; 30% – креативність, вміння людини сприймати нове, швидко відсівати непотрібне, генерувати ідеї; 20% – навички, вміння робити конкретну роботу, і, нарешті, тільки 10% – знання [23].Висновки. Таким чином, самостійна робота при вивченні фундаментальних дисциплін має бути спрямована не тільки на формування професійних знань та вмінь, а й на розвиток організаторських і комунікативних якостей.Самостійна робота студента є важливою ланкою при підготуванні конкурентоспроможного фахівця. Вона потребує сучасних методичних форм і методів реалізації на тлі об’єктивного систематичного особистого та викладацького контролю. Найбільш ефективні результати навчання та вірогідні перспективи що до майбутнього працевлаштуванні дає поєднання індивідуальної та групової самостійної роботи.

Ефективність протиповітряної оборони військ і об’єктів суттєво залежить від функціонування системи розвідки повітряного противника. Своєчасність видачі інформації про засоби повітряного нападу противника зенітним ракетним дивізіонам є визначальним для їх надійного ураження. Невизначеність дій засобів повітряного нападу, а саме висот їх застосування і напрямків удару по військах і об’єктах, обумовлює необхідність при організації розвідки розглядати декілька варіантів побудови просторової структури системи розвідки повітряного противника з метою її оптимізації. У статті запропоновано методику визначення раціональної просторової структури системи розвідки повітряного противника, в якій за критерій оптимізації прийнято ефективність функціонування системи розвідки повітряного противника, що оцінюється математичним сподіванням відносної величини кількості засобів повітряного нападу зі складу удару, що виявлені і по яким своєчасно видана інформація зенітним ракетним дивізіонам. Ефективність функціонування системи розвідки повітряного противника визначається як добуток імовірності виявлення цілей системи розвідки повітряного противника та імовірності своєчасної видачі інформації по них зенітним ракетним дивізіонам. Імовірність виявлення цілі системи розвідки повітряного противника визначається із урахуванням коефіцієнта перекриття радіолокаційного поля, імовірності своєчасної видачі інформації зенітним ракетним дивізіонам із використанням нормальної функції розподілу Лапласа. При оцінювані ефективності функціонування системи розвідки повітряного противника ураховуються можливі діапазони висот застосування засобів повітряного нападу і напрямки їх ударів по військах і об’єктах. Розподіл засобів повітряного нападу за діапазонами висот застосування здійснюється за евристичним методом. Коефіцієнти важливості (небезпечності) напрямків ударів засобів повітряного нападу визначаються із використанням експертного методу ранжирування. Варіанти просторової структури системи розвідки повітряного противника відрізняються розташуванням позицій радіолокаційних станцій на місцевості. Раціональним вважається варіант просторової структури, якому відповідає максимум ефективності функціонування системи розвідки повітряного противника. Порядок використання розробленої методики визначення раціональної просторової структури системи розвідки повітряного противника показаний на прикладі. Методика може використовуватись під час організації розвідки повітряного противника органами управління радіотехнічних військ.

Досліджено питання впровадження комп’ютерних технологій у процес формування творчої самореалізації магістрантів музичного мистецтва під час вивчення циклу диригентсько-хорових дисциплін у вищому педагогічному навчальному закладі. Охарактеризована сутність фахової підготовки студентів до музично-педагогічної діяльності з учнями загальноосвітньої школи, а саме проведення вокально-хорової роботи на уроках музичного мистецтва. Запропоновані навчальні методи спрямовані на формування творчої самореалізації магістрантів музичного мистецтва. Використання комп’ютерних технологій здійснюється порівняно з вирішенням організаційних, методичних і навчальних завдань під час музично-педагогічної діяльності вчителя музичного мистецтва зі школярами. Виявлена необхідність оволодіння магістрантами музичного мистецтва навчальними методами, що передбачає широке використання можливостей засобів мультимедіа, комп’ютерних технологій, залучення учнів до евристичної діяльності. Обґрунтована гіпотеза, що використання комп’ютерних технологій в музичному навчанні підвищить мотивацію студентів до творчої самореалізації.

В статті розглянуто удосконалену методику оцінювання ефективності функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями воєнного характеру. На сьогоднішній час для оцінювання ефективності застосування різнорідних сил та засобів цивільного захисту застосовуються, в основному, евристичний та дослідно-теоретичний методи, які базуються на використанні деяких імовірнісних характеристик, розрахованих за допомогою аналітичних залежностей. Вірний вибір показників та критерію є вирішальним, важливим і складним етапом під час удосконалення методики оцінювання ефективності функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт, пов’язаних з надзвичайними ситуаціями. Вони залежать, перш за все, від змісту аварійно-відновлювальних робіт, наявність та склад сил та засобів, що залучаються до процесів підтримки аварійно-відновлювальних робіт, зокрема до забезпечення режим припинення вогню та гуманітарного розмінування, а також фізико-географічних, кліматичних характеристик та техногенного навантаження операційного району. Аналіз особливостей функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт в умовах воєнного часу свідчить про необхідність розгляду питання щодо удосконалення методики оцінювання ефективності функціонування системи підтримки аварійно-відновлювальних робіт, яка б врахувала особливості появи і накопичення обсягів завдань з розмінування, які потребують своєчасного вирішення.

Метою статті є розгляд засадничих ідей актор- мережевої теорії Б. Латура, які можуть слугувати евристичним потенціалом в осмисленні складних процесів суспільного жит- тя. Методологічними засадами дослідження є використан- ня антропологічного й феноменологічного підходів, а також окреслення методологічного потенціалу актор-мережевої теорії. Наукова новизна полягає в характеристиці особливо- стей гетерогенної природи мережі, яка утворюється під час взаємодії різнорідних елементів, як соціальних, так і технічних. Саме мережі становлять нову морфологію соціального жит- тя, а поширення «мережевої логіки» суттєво відображається на всіх суспільних процесах. Модель актора-мережі дає змогу бачити взаємопов’язаність і єдність соціальної реальності без штучного протиставлення соціально-смислових конструктів і матеріально-речового світу. Дія в умовах соціального про- стору позбавлена чіткої диференціації за рівнями важливості, тому не має значення, хто чи що її здійснює. Бути – уже не тотожно існувати, радше бути дорівнює діяти, виявляти здатність вступати у взаємозв’язки та здійснювати взаємодію. Висновки. Ідеї актор-мережевої теорії Б. Латура володіють значним інноваційним потенціалом. Вони вводять у науковий дискурс аналізу соціальних мереж як складників соціальної взаємодії нові епістемологічні засоби. Перегляд усталених наративів сприйняття дійсності, розроблення нових концепту- альних способів розуміння зміни суспільних процесів відкриває інші можливості в соціальних науках і гуманітаристиці загалом. Таке розуміння реалій сучасного соціального світу нівелює межу між матеріальним і духовним, людським і світом предметів тощо. Уведення в ранг повноправних соціальних акторів тва- рин, речей, явищ тощо вимагає осмислення їх як соціальних акторів, які здатні суттєво змінити соціальну картину й впли- нути на природу, поведінку, думки людини. Ідеї актор-мережевої теорії окреслюють перспективу оновлення корпусу теоретич- ного знання про суспільство й задають парадигмальні горизон- ти сучасного метатеоретичного рівня соціального пізнання. Рефлексія й аналіз соціальних змін як єдиних взаємопов’язаних процесів із багатьма соціальними елементами є актуальною проблемою й перспективою подальших наукових розвідок.

Доведено, що принципи є ядром наукового методу. Ще одна важлива функція принципів – евристична, вони регулюючи науково-дослідну діяльність, спрямовують науковий пошук. Встановлено, що сьогодні у психології поряд із загальним тлумаченням широко використовується термін «пояснювальні принципи психології». Принципи пояснення – це визначальні положення, застосування яких дає змогу змістовно описувати якості й характеристики предмета дослідження, будувати на цій основі емпіричне дослідження для отримання фактичного матеріалу, його узагальнення та інтерпретації. Визначено 10 пояснювальних принципів, які певним чином взаємообумовлені й взаємозалежні. З’ясовано, що несприятливі чинники та особливості самі по собі не завжди є фатальними для розвитку особистості навіть в умовах тривалої депривації базових потреб. В остаточному підсумку, багато чого визначається сполученням різноманітних суб’єктивних характеристик особистості, які опосередковують їхній вплив.

Як убачається з практики правозастосування (навіть із використанням електронного документообігу), рішення судових органів, зокрема й вищих судових інстанцій, у подібних ситуаціях різняться. Один із варіантів розв’язання окресленої проблеми – заміна висновків суддів висновками статистичних, евристичних алгоритмів. Метою статті є виявлення та обґрунтування напрямів і підходів до введення у судові процедури машинних (обчислювальних) алгоритмів, висвітлення можливостей IT-технологій у судовому процесі як способу покращення прогнозованості судових рішень, а також наведення окремих випадків із практики застосування IT-технологій у судовому процесі. На прикладі процесуальної дії – порушення провадження в справі, встановлено, що у сучасний період застосування IT-системи дає змогу скоротити кількість процесуальних помилок, пов’язаних із неуважністю, та зводить нанівець такий спосіб зловживання процесуальним правом, як віяльне подання позовів із метою обрати “потрібного” суддю. Обґрунтовано необхідність зміни підходів до вирішення справи судом. Згідно з принципами змагальності та диспозитивності суд має розглядати справу в межах заявлених сторонами вимог, обраної ними норми права та на підставі наданих сторонами доказів. Це надасть можливість суттєво спростити алгоритмізацію, адже визначеності набудуть не тільки фактичні обставини (менша посилка), а й норма права (більша посилка). Таким чином, за допомогою сучасних IT-технологій суттєво можна покращити прогнозованість судових рішень, що вплине на їх надійність, допомогти судді в судовому процесі, зменшити навантаження на окремого суддю та знизити рівень ризиків суддівських помилок.

Юридична методологія відіграє важливу роль у забезпеченні комплексного дослідження цивільно-правової матерії, адже застосування усього доступного арсеналу апробованих у юриспруденції методів забезпечує найбільш якісне вивчення кожного окремого напряму цивілістичної проблематики. Зі свого боку врахування на законодавчому рівні обґрунтованих цивілістикою висновків та рекомендацій уможливлює подальше вдосконалення відповідних сегментів вітчизняного механізму цивільно-правового регулювання. Незважаючи на достатньо повно рoзрoблeну мeтoдику тлумачeння нoрмативнo-правoвих актiв на рiвнi iнструмeнтальнoї тeoрiї права i наявнiсть наукoвих праць, присвячeних спoсoбам тлумачeння дoгoвoрiв, мeханiзм виявлeння глибинної сутності більшості інших актів саморегулювання як рiзнoвидiв приватнoправoвих тeкстiв дoстатньою мірою у цивілістиці нe рoзрoблeний. Залишається також малoдoслiджeним питання щoдo мoжливoстi застoсування єдинoї стандартнoї сукупнoстi мeтoдiв пiзнання явищ цивiльнo-правoвoї рeальнoстi нeзалeжнo вiд спeцифiки oб’єкта дoслiджeння. Метою статті є спроба обґрунтування методологічної доцільності застосування герменевтики як одного з основних методів догматичного напряму наукових досліджень у цивілістичній науці. Показано, що в ідеалі сучасні дослідження у цивілістиці повинні ґрунтуватися на трьох можливих рівнях наукового пізнання: дoгматичнoму, сoцioлoгiчнoму та аксioлoгiчнoму. Продемонстровано, що догматичний рівень полягає у дослідженні норм позитивного права, що містяться в актах цивільного законодавства України, приписів, які становлять зміст правових звичаїв й інших джерел цивільного права, а також положень договорів, статутів, регламентів та інших внутрішніх документів юридичних осіб. Їх всебічне вивчення здійснюється за допомогою методів правової герменевтики з урахуванням актуальних потреб у регулюванні та волі, вираженої у правовій нормі. Обґрунтовується, що застосування герменевтичного підходу до дослідження цивільно-правової реальності дає змогу виявити системні проблеми в організації правової роботи окремих суб’єктів цивільних правовідносин, опрацювати пропозиції щодо її вдосконалення та окреслити шляхи досягнення поставлених завдань більш ефективними прийомами. Продемонстровано, що евристичний потенціал цього методу для здійснення досліджень у цивілістиці полягає в отриманні відомостей про смисл тексту, закладений у нього автором, і про те, для чого цей текст може бути використаний. У науковому дослідженні такий результат повинен бути проміжним, давати підставу для роздумів вченого про правові явища і служити приводом для виявлення проб лем в адекватності викладу фактичних обставин.

У статті пропонується підхід по формалізації знань про процес планування маршруту польоту безпілотного літального апарату на етапі планування повітряної розвідки за допомогою евристичних методів, які є кращими з точки зору врахування практики, досвіду, інтуїції, знань осіб, які приймають рішення, при веденні повітряної розвідки. Застосування безпілотного літального апарату в умовах вимог і обмежень, льотно-технічних можливостей безпілотного літального апарату, наявність засобів ураження противника передбачає множину варіантів маршруту польоту, що обумовлює складність у прийнятті обгрунтованого рішення з побудови оптимального маршруту польоту. Як показує досвід практичного застосування безпілотного літального апарату, умови, вимоги, обмеження, що пред'являються до розвідувальних завдань, вплив зовнішніх факторів, облік найважливіших об'єктів для обльоту, можуть суперечити один одному, створюючи невизначеність при наданні пріоритету варіанту при плануванні. Розроблений метод формалізації знань про процес планування польоту безпілотного літального апарату на основі інтервальних нечітких множин типу 2 дозволяє формалізувати фактори, які враховують тактичні умови проведення повітряної розвідки, вплив зовнішнього середовища на дальність польоту безпілотного літального апарату у вигляді лінгвістичних і інтервально-оцінюваних параметрів для кожного варіанта. Запропонований підхід дозволяє сформувати область визначення лінгвістичних змінних, які використовуються для опису тактичних умов проведення повітряної розвідки і впливу зовнішнього середовища на дальність польоту безпілотного літального апарату, сформувати з множини найважливіших об'єктів повітряної розвідки найбільш значущих наземних об'єктів на основі оцінки ступеня недомінуемості елементів.

Вступ. У статті з позицій постулатів і положень психолінгвістики обговорюються результати оцінки сучасних досліджень, присвячених комунікативній толерантності (КТ) та комунікативній інтолерантності (КІ) представників соціономічних професій. Мета. Метою статті є: (а) обговорення результатів систематичного огляду і системної оцінки сучасних досліджень з КТ, які презентують наукові погляди вчених з різних країн світу на цю проблему; (б) виявлення, наскільки в розвідках, які за своєю назвою претендують на вирішення проблеми КТ, справді розкривається мовленнєво-мовний аспект комунікації, що відноситься до компетенції психолінгвістики і слугує подальшому її розвитку як прикладної науки. Методи і методики. У процесі моніторингу сучасних досліджень з означеної проблематики використовувався комплекс теоретичних методів: (а) систематичний огляд і системний аналіз публікацій, надрукований в журналах, що входять у “Scopus” і “Web of Science”; (б) класифікація проаналізованих досліджень; (в) систематизація отриманих якісних показників і узагальнення результатів огляду й аналізу; (г) дослідницький синтез і формулювання висновків. Концепція дослідження містить низку психолінгвістичних положень, які висвітлюють авторське розуміння феноменів, що обсервуються, розкриває методологічні підходи, на яких ґрунтується методика цієї розвідки, і передбачає дослідницькі дії за евристичним, аналітичним і оціночним алгоритмами. Згідно з означеними алгоритмами методика дослідження реалізується за етапами: (1) пошуковий; (2) відбірковий; (3) аналітичний; (4) класифікаційний; (5) системоутворювальний; (6) оцінювальний; (7) узагальнювально-синтезувальний. Результати. У результатах дослідження висвітлюються різні підходи дослідників до КТ і КІ, висловлюється думка авторів цієї статті про релевантність / нерелевантність виконаних розвідок проблематиці комунікації, доцільність/недоцільність, здійснених дослідницьких процедур, підсумовуються результати аналізу й наданої оцінки, подаються дискусійні положення щодо неправомірного ототожнення окремими науковцями комунікації й інтеракції, комунікації і спілкування. Висновки. Здійснений систематичний огляд і системний аналіз дав змогу: (а) критично, за об’єктивними науковими (якісними) даними оцінити сучасні дослідження з КТ/КІ як такі, що неправомірно і необґрунтовано тлумачать комунікацію як інтеракцію, не звертаючись до властивих їй психолінгвістичних ознак; (б) презентувати власне наукове розуміння КТ / КІ як психолінгвістичних феноменів та визначити відповідні їм поняття. Ототожнення комунікації з ітеракцією (складовою спілкування) спричиняє нетермінологічне використання терміносполучень “комунікативна толерантність/комунікативна інтолерантність”, термінологічну неупорядкованість, підміну понять, зміщення акцентів в емпіричних розвідках комунікації в бік іншого предмету дослідження.

Окреслено сучасну пізнавальну ситуацію та методологічні проблеми психології. З огляду на ситуацію в науці показано, що сформульована й розвинута Г. О. Баллом раціогуманістична орієнтація в методології людинознавства має значний евристичний потенціал щодо розробки інтегративних стратегій у психології. Пошук шляхів забезпечення інтеграції психологічного знання, опрацювання варіантів відпо­від­них технологій учений вважав нагальним науковим завданням. Г. О. Балл проаналізував труднощі ін­те­грації, зокрема зумовлені поліваріантністю пізнання предмету психологічного дослідження; роллю суб’єк­тивних преференцій дослідника; наявністю суб’єктних якостей у досліджуваних; необхідністю узгодження результатів застосування методів різного ступеня об’єктивності. В контексті творчих напрацювань вченого, зокрема ідей, які ним були висловлені, проте не набули достатнього розвитку в його працях, нами за­пропоновано інтегративно-екзистенційний підхід, спрямований на розробку інтегративних стратегій пізнання, насамперед особистості. Зазначений підхід базується на загально-наукових принципах цілісності, активності, розвитку та взаємодії. Засадничим для підходу є принцип раціогуманізму в його світоглядних та методологічних вимірах. Окреслено також суттєві для підходу принципи «ученого незнання», по­трій­ного моделювання досліджуваної реальності, неостаточності теорії, її інструментального призначення, до­пов­нюваності теорій, гнучкості методологічного бачення, рефлексивної «лінзокритики», осмислення «присутності» автора теорії, врахування стану психічної реальності та її антиномічності, чутливості до потреб дослідницької практики. Запропоновано низку аналітичних процедур, які доповнюють і посилюють одна одну. Різнобічність процедур створює основу для 1) співставлення різних концептуальних підходів до конкретної досліджуваної проблеми, 2) створення ампліфікованих моделей. Методи інтегративно-екзис­тенційного підходу, спрямовані на певну проблему, відповідно розширені і технологічно конкрети­зовані, можуть бути дієвим інтегративним інструментом у пізнанні особистості.

Актуальність проблеми. “Праболгарська проблема” є традиційною темою болгарської медієвістики, як і пов’язані з нею питання щодо етнічного походження болгар, місцезнаходження їхньої прабатьківщини, їх ранньої історії та ролі у становленні болгарської державності. Ці теми були і залишаються найбільш важливими у розвитку історичної свідомості болгарського народу, однак і донині залишається багато нерозв’язаних питань. Мета дослідження – висвітлити ті проблемні точки, які є в літературі з теми походження болгар, і аргументувати нашу точку зору, ким насправді могли бути давні булгари. Методологія дослідження. Нами використовувались як загальнонаукові методи (аналітичний, логічний), історичні (хронологічний, історико-порівняльний), так і джерелознавчі – евристичний, критичний. Наукова новизна визначається тим, що у статті обґрунтовується точка зору, що термін “булгар” не був у часи перебування давніх булгар на терені Східноєвропейських степів етнонімом, а позначав приналежність до певного соціального стану, а саме – військової еліти. Його визрівання в етнонім відбулося пізніше – коли булгари переселились на Балкани і започаткували процес власного державотворення. Подібні до середньовічного булгарського військово-станові формування існували також в інших народів і до часів Середньовіччя, і пізніше. Висновок. Результати нашого дослідження дали підстави для таких висновків. Давні булгари були не етнічним, а соціально-становим об’єднанням, військовим співтовариством; можна вжити термін “військовий орден”. Традиції створення таких військових орденських об’єднань були характерні для індоарійських племен та їхніх нащадків з давніх-давен і простежуються аж до кінця Середньовіччя у співтоваристві українського козацтва. Знищення Запорозької Січі російською владою у ХVІІІ ст. перервало цю стародавню традицію назавжди.

У статті розглядаються специфічні особливості літературної творчості в усвідомленні людського буття. Аналізуються сутнісні риси антропологічного повороту в європейській гуманітарній думці ХХ ст. Такі риси вирізняються спробою визначити специфіку; основи та сфери власне людського існування; людської індивідуальності; творчих можливостей; виходячи із самої людини; спробою пояснити не лише її власну природу; а й смисл та природу навколишнього світу; водночас акумулюючи евристичні філософські; наукові; соціально­економічні та гуманітарні ідеї. З’ясовується роль сучасної літературної антропології в осмисленні духовних; гуманістичних начал щодо існування людини в суспільстві глобалізаційних змін. Доводиться; що художня література є творчим продуктом; здатним самостійно окреслювати нові простори людського буття та «вписувати» їх в уже існуючу «топографію культури». Теорія літературної антропології; як окрема галузь знань; не зводиться до універсального методу у дослідженні розвитку художньої літератури. Сучасне суспільство динамічних змін спонукає не лише до переоцінки відносно усталених людських цінностей; а й до переосмислення місця і ролі людини в динамічних соціально­економічних практиках та її здатності до власної культурної трансформації; що й характеризує літературну творчість.

Сучасна освітня система ставить перед викладачами чимало прикладних питань, таких як «Як забезпечити становлення особистості, яка буде успішною в професійному та суспільному житті?», «Як формувати та розвивати у студентів навички адаптування до сучасних умов життя?», «Як створити умови всебічного розвитку студента у ВНЗ?», «Як зробити навчання творчим процесом, що зацікавлює та навіть захоплює всіх його учасників – як викладачів, так і студентів?». Відповідями на ці запитання, на нашу думку, можуть виступати активні методи навчання, які знаходять сьогодні все більше застосування у ВНЗ.Проте, у даній статті хотілося б зробити акцент на впровадження активних методів навчання саме у дистанційні курси та виявити особливості застосування цих методів при змішаному навчанні.Змішане навчання інтегрує в собі властивості як денної, так і дистанційної форми навчання. Сам навчальний процес при змішаному навчанні складається із трьох етапів. Перший етап – вивчення теоретичного матеріалу, пропонується студентам пройти дистанційно. Тобто, студенти отримують весь необхідний теоретичний матеріал заздалегідь. Цей матеріал складається з лекцій, наочних динамічних презентацій, методичних рекомендацій для вивчення курсу, глосарію, запитань для самоперевірки отриманих знань, начальних і навчально-контролюючих тестів та прикладів використання теорії на практиці тощо. Після вивчення теоретичного матеріалу студент переходить на другий та третій етапи, які вже, в свою чергу, є очними. На другому етапі студент потрапляє на очні лекційні, практичні та лабораторні заняття, на яких набуває певних знань, вмінь та навичок. І на третьому етапі, після закріплення отриманих навичок, студент захищає виконані домашні та індивідуальні роботи та отримує оцінку.Відомо, що найбільш ефективне сприйняття інформації відбувається під час максимального занурення студента у навчальний процес. Так, якщо на звичайній лекції засвоюється лише близько 20% інформації, то на дискутивній проблемній лекції засвоюється вже понад 75%, а в ділових іграх та при використанні інших активних засобів навчання цей показник досягає вже 90%. Різні педагоги-спеціалісти по-різному оцінюють ефективність активних навчальних засобів в процесі засвоєння матеріалу. Але в цілому майже всі вони сходяться на тому, що активні навчальні засоби при грамотному їх використанні здатні на 30-50% зменшити час, що необхідний для ефективного засвоєння навчального матеріалу та значно збільшити зацікавленість учбовими дисциплінами.Під активним навчанням ми розуміємо таку організацію та ведення навчального процесу, яка направлена на всебічну активізацію навчально-пізнавальної та практичної діяльності студентів у процесі засвоєння навчального матеріалу за допомогою комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів.Незалежно від форми навчання активні методи відіграють значну роль. У традиційному навчанні активно використовуються такі методи як проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв’язання ситуаційних задач, колективно-групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо. Але пряме впровадження цих важливих методів у дистанційне навчання є або зовсім неможливим, або надзвичайно важким, або неефективним заняттям. Адже специфіка використання активних методів у дистанційному навчанні пов’язана не тільки зі специфікою саме цих методів, а й має враховувати особливості навчання на відстані.Всі вищеназвані активні методи навчання частково впроваджуються в навчальний процес як шкіл, так і вищих навчальних закладів, але, на жаль, цей процес впровадження дуже дискретний. Він має місце лише в практиці окремо взятих викладачів та вчителів новаторів як проява їх професійної майстерності і тим більше дуже рідко спостерігається в дистанційній практиці. Але активні методи навчання мають реальну можливість значно підвищити якість дистанційних курсів з будь-якої навчальної дисципліни та допомогти студентам побачити зв’язки навчальних завдань з реальними майбутніми професійними проблемами.Зазначимо основні особливості активних методів навчання: підвищення активізації діяльності студентів у процесі навчання; підвищення ступеня мотивації та емоційності; підвищення ступеня партнерства у навчанні; забезпечення тісної взаємодії між студентами та студентів з викладачами.Таким чином, у процесі використання активних методів навчання змінюється роль студентів і вони вже не тільки пасивно запам’ятовують та сприймають навчальний матеріал, але й перетворюються на активних учасників навчального процесу, які постійно перебувають в активному пошуку нової корисної інформації, контактів, рішень тощо та розвивають критичне мислення. Саме ця нова роль та притаманні їй характеристики дозволяють викладачам створити активного творчого студента, активну креативну особистість та як наслідок сучасну успішну людину.Загальновідомо, що центром сучасного заняття має бути не викладання, а саме навчання та самостійна робота студентів над матеріалом, що вивчається. Тим більше це стосується дистанційного навчання, де роль самостійної роботи збільшується в декілька разів і стає головною. Завдання викладача в цьому випадку не тільки забезпечити своїх дистанційних студентів навчальною та методичною літературою (переважно в електронному вигляді), а й намагатися зробити студентів більш активними та самостійними. І саме для цього на допомогу приходять кейсові активні методи навчання, які спонукають студентів активно працювати над інформацією як в групі з партнерами, так і самостійно.На жаль, групова дистанційна робота сьогодні ще мало вивчена та розроблена. Процеси її розробки та впровадження дуже трудомісткі та займають дуже багато часу. Особливо це стосується математичних дисциплін. Тому ми вирішили провести експеримент впровадження в дистанційний курс «Оптимізаційні методи та моделі» кейсових ситуацій.Аналіз конкретних ситуацій особливо привабливий для студентів, які не завжди добре сприймають традиційні курси науки в форматі лекцій і зосереджені більше на запам’ятовуванні фактичного матеріалу, ніж на розвитку розумових навичок високого рівню. Кейсовий метод навчання надзвичайно гнучкий і зручний в якості інструменту навчання, що буде продемонстровано на прикладах в даній статті. Хотілося б додати, що кейсовий метод здатний допомогти студентам навчитися критично оцінювати інформаційні матеріали, що необхідні в їх майбутній професійної діяльності, що містяться в ЗМІ, а також придбати навички колективної та групової роботи.Отже, основна мета кейсового навчання – не стільки передати зміст предметної галузі, скільки показати студентам, що являє собою науковий процес в реальному житті і сформувати навички на більш високому рівні. Кейси ідеально підходять для спільного вивчення дисципліни та навчання в малих групах, і у великих класах, як показує досвід міжнародних шкіл. Ми розробляємо кейси для впровадження їх в форуми дистанційного курсу «Оптимізаційні методи та моделі» для групового обговорення. У процесі навчання студентів оптимізаційним методам та моделям ми використовуємо дистанційний курс, що містить активні методи навчання – кейси (або ситуативні завдання). При проектуванні цього курсу ми намагалися гармонічно поєднати в ньому такі компоненти, як: теоретичний матеріал дисципліни; практикуми, що дозволяють студентам навчитися розв’язувати задачі; практичні і лабораторні завдання для перевірки ступеню засвоєння отриманих знань і вмінь та придбання навичок використання цих знань на практиці; активні методи навчання (кейси) для підвищення активізації, мотивації, зацікавленості курсом та практичної значущості курсу.Використання кейсових технологій у курсі базується на постійній активній взаємодії всіх учасників навчального процесу (тьютору, розробника курсу, слухачів). Таким чином організована тісна взаємодія в міні-колективі дозволяє стати викладачам і студентам рівноправними активними суб’єктами навчання. Вона значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, надає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Активні методи також навчають студентів формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших тощо.Розглянемо більш детально процес проектування цього курсу, а саме його частини, що стосується активних методів навчання.У процесі проектування курсу «Оптимізаційні методи та моделі» було виявлено, що кількість навчальних годин, що відведено для вивчення цього курсу досить незначна для детального оволодіння матеріалом курсу. Хоча знання та вміння, що мають бути отримані студентами з цієї дисципліни стають одними з головних при написанні дипломного проекту, а саме його частини, що стосується постанови математичної моделі, яка має надати прогноз та рекомендації щодо змін на краще на підприємстві, яке аналізується у роботі.Тому, вивчив теорію щодо різних методів навчання, увага була зосереджена саме на активних методах навчання. І найбільш зручним для вивчення дисциплін математичного циклу було обрано кейс-метод. Реальні данні для рейсових ситуацій було взято із збірнику [1] та доповнено новими запитаннями, що глибше розкривають міждисциплінарні зв’язки математичних методів та економічної теорії, а також дозволяють закріпити вже засвоєний на попередніх рівнях матеріал. Ці кейси було адаптовано для використання в дистанційному курсі у вигляді проблемних форумів і подавалося студентам як задача тижня, в обговоренні якої брали участь всі зацікавлені студенти, яких не задовольняв базовий рівень засвоєння дисципліни, які хотіли побачити та потренуватися на «живих» задачах та майбутніх професійних проблемах, які бажали спробувати себе у розв’язанні реальних нестандартних, творчих задач.Розглянемо детальніше, що являють собою спроектовані кейси для нашого дистанційного курсу. Так, кожна задача курсу ґрунтується на попередній, випливає з попередньої і враховує дані попередньої задачі. Для кожного завдання ми пропонуємо по три запитання – перше з яких стандартне запитання математичного програмування, яке вимагає від студента побудови моделі та рішення задачі лінійного програмування за допомогою електронних таблиць. Друге запитання – творчого характеру і передбачає від студента висунення гіпотези за отриманими даними в першому запитанні. Третє запитання – дослідного характеру, яке вимагає більш строгих логічних висновків або доведень, що підтверджують або спростовують припущення, сформульовані в другому запитанні. Причому кожне наступне запитання і кожна наступна задача є розвитком попередніх. Таким чином, при виникненні забруднень у студента відповісти на попереднє запитання він має можливість підглянути наступне запитання – і за його формулюванням спробувати знову відповісти на попереднє запитання.Таким чином, розробка та впровадження дистанційних курсів з використанням активних методів навчання, а саме кейсів, потребує високого ступеню професіоналізму викладача як зі свого навчального предмету так і з суміжних дисциплін, як висококласного спеціаліста-комп’ютерщика, так і грамотного психолога-організатора складного творчого навчального процесу на відстані. Адже тільки грамотно розроблені та професіонально впроваджені активні методи навчання дозволяють: забезпечити високий рівень навчання; сприяти розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів студентів; продемонструвати практичну компоненту знань; посилити зворотний зв’язок, який вкрай необхідний у дистанційному навчанні; організувати ефективну систему мотиваційного контролю з розвивальною функцією; допомогти студентам зв’язати знання з різних дисциплін; зацікавити студентів реальними професійними проблемами; продемонструвати студентам їх спроможність розв’язувати ці проблеми.Змішана форма навчання студентів, що використовує активні методи навчання, дозволяє згладити основні недоліки дистанційного навчання, і в той же час максимально ефективно використовувати весь апарат дистанційного навчання з урахуванням всіх його переваг. А використання кейс-методу при цьому дозволяє студентам не тільки побачити практичні проблеми в дії та спробувати колективно їх розв’язати, а й актуалізувати певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цих проблем при вдало суміщенні навчальної, аналітичної, соціальної та виховної діяльностей, що безумовно є ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти.

Актуальність окресленої проблеми зумовлюється необхідністю підготовки майбутніх учителів базової школи до роботи з батьками на засадах партнерства, формування у студентів компетентності педагогічного парт- нерства як однієї із професійних компетентностей. Мета статті полягає в обґрунтуванні змістового потенціалу навчального курсу «Педагогіка» у формуванні у майбутніх учителів базової школи компетентності педагогічного партнерства. У процесі наукового пошуку використано методи аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації задля окрес- лення основних понять, дослідження й обґрунтування змістового потенціалу педагогіки у формуванні у майбут- ніх учителів компетентності педагогічного партнерства. Компетентність педагогічного партнерства потрактовано як здатність майбутнього вчителя базової школи здійснювати суб’єкт-суб’єкту взаємодію на засадах паритетності, особистісної зорієнтованості задля реалізації школярами власної освітньої траєкторії розвитку, самореалізації та підготовки до активного суспільного життя. Визначено значний змістовий потенціал курсу «Педагогіка» у формуванні у майбутніх учителів компетент- ності педагогічного партнерства. У ході проведення лекційних і практичних занять студенти мають змогу у ситуаціях, найбільш наближених до професійної діяльності, відпрацьовувати вміння налагодження взаємодії із суб’єктами освітнього процесу, організовувати форми (тренінги, відверті розмови, проблемні дискусії, інфор- маційні діалоги, тематичні мініатюри, спільну проєктну діяльність, акції, дні батьківського самоврядування) та методи (проблемні лекції, евристичні бесіди, розв’язання педагогічних задач, мікровикладання, симуляції, ситуативного моделювання) роботи з батьками на засадах паритетності, добровільності та взаємоповаги. У процесі формування компетентності педагогічного партнерства враховано вимоги інклюзивного навчання, застосування у професійній підготовці практик, орієнтованих на сім’ю з дитиною з особливими освітніми потребами.

Проблема вдосконалення методів дослідження споживачів і розроблення принципово нових поточних і майбутніх прогнозів попиту підвищеної якості з урахуванням споживацької поведінки і ефективного управління нею в умовах цифрової трансформації суспільства є актуальною і маже зовсім невирішеною. Аналіз математичних моделей прогнозування попиту та прогнозування місткості ринку показав, що моделі, як правило, базуються на виявленні загальних і стійких закономірностей та зв'язків, аналізу тенденцій та їх екстраполяції. Розроблення економікоматематичних моделей с урахуванням факторів турбулентного середовища поведінки різних поколінь споживачів потребує відповідного математичного апарату, механізмів збору статистичних даних та побудови відповідних моделей. Особу увагу слід приділяти прогнозуванню споживчої поведінки так званого «Покоління Z», яка формується під впливом інтенсивного розвитку цифрових технологій та має низку особливостей. В умовах коли більшість товарів на сучасному ринку представлено декількома виробниками, великою кількістю товарних марок, а стимулювання збуту з боку виробників та продавців мають стрибкоподібний характер, при цьому реакція покупців на той чи інший товар залежить від безлічі факторів, прогноз обсягів збуту може ґрунтуватися на статистичній оцінці зміни уподобань споживачів до продукції окремих видів і виробників. До евристичних методів прогнозування частки ринку товару можна віднести метод споживчої оцінки з використанням ланцюгів Маркова, в основі якого лежить обчислення матриці переходу, елементами якої є ймовірності переходу прогнозованих параметрів з одного стану в інший, від одної товарної марки до іншої. Економіко-математичне моделювання місткості ринкових сегментів з використанням ланцюгів Маркова має нескладні розрахунки, є простим у застосуванні, має можливість відстежити тенденції і причини змін при дослідженні динаміки попиту різних сегментів ринку.

У роботі розроблено модель реалізації структури технологічного процесу у хмарному сервісі, для якої було визначено основні вхідні параметри: перелік параметрів, які впливають на процес; перелік параметрів, які є результатом процесу; перелік керованих параметрів; перелік некерованих параметрів; перелік невідомих параметрів; деталізована структура технологічного процесу з розділенням параметрів та результатів. Запропонована структура експертної системи для оптимізації технологічних процесів, проаналізовані методи представлення знань та відповідно розроблено схему потоків інформації під час реалізації даної експертної системи. На основі розглянутих та розроблених методів та механізмів, які використовують для розробки технологічних процесів, розроблено структуру інформаційної системи підтримки прийняття рішень для автоматизації створення оптимізованих технологічних процесів. За допомогою використання розроблених методів та моделей, в результаті проведення процесу оптимізації технологічного процесу за допустимими евристичними правилами, вдалося отримати множину ланцюгів окремо оптимізованих технологічних процесів, з якої проводиться багатокритеріальний відбір, що відповідає поставленим вимогам оптимізації. Користувач системи може отримувати у відповідь як одну картку технологічного процесу, так і декілька найкращих. Таким чином розроблена у даній роботі модель реалізації структури технологічного процесу дозволяє у подальшому оптимізувати високотехнологічні процеси підприємств різного масштабу з використання хмарних інформаційних технологій.

Нестабільність є визначальною рисою політичного процесу в Україні. Відсутність тривалої традиції суве- ренного державотворення в умовах сталої демократії заклала підвалини проблем легітимності політичної вла- ди в Україні на сучасному етапі державного будівництва. Проблеми, пов’язані з утратою підтримки та довіри громадян, є особливо відчутними для незміцнілих політичних інститутів українського суспільства. За часи незалежності криза легітимності політичної влади набула всеохоплюючого характеру в українській політичній системі. Це призвело до формування процесу делегітимації політичної влади. Найбільших репутаційних утрат від процесу делегітимації зазнав інститут президентства. Кульмінацією цих процесів для інституту прези- дентства в Україні стали події Революції гідності 2013–2014 рр. та обрання президентом «не політика» В. Зеленського у 2019 р, яке стало проявом тотальної делегітимації української політичної еліти. Проблеми делегітимації президентської влади значною мірою залишаються поза увагою українського нау- кового співтовариства. Про це свідчить недостатнє висвітлення означеної проблеми у вітчизняній науковій літературі. Однак актуальність кризових явищ в українській політичній системі та невирішеність проблем делегітимації президентської влади в політичному процесі України стимулюють наукову зацікавленість цією проблематикою. З огляду на це, автор пропонує інструментарій, який стане у нагоді в наукових розвідках, пред- метом яких є делегітимація президентської влади. У статті розглянуто два рівня методології: загальнонауковий та конкретно-науковий. У рамках загальнона- укового рівня методології проаналізовано можливості застосування для дослідження технологій делегітимації президентської влади таких підходів: інституційного, історичного, соціокультурного, аксіологічного, системно- го, біхевіорального, діяльнісного, синергетичного. У рамках конкретно-наукового рівня методології встановлено евристичний потенціал таких спеціальних методів: спостереження, статистичного аналізу, математичного моделювання, психологічного аналізу, політичного прогнозування, політичного моделювання, контент-аналізу, case study.

У статті досліджується особливий фрагмент когнітивної системи людини – імпліцитні, або неявні, знання. Сучасна філософія не приділяє достатньої уваги цій важливій складовій частині людського пізнання, особливо питанню типології неявних знань. Мета дослідження: аналіз розвитку імпліцитного типу знань та формулювання на цій основі підходів до класифікації неявних знань. Методологія. У роботі використовувалися загальнонаукові та формально-логічні методи аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування. Крім того, використано історичний та генетичний методи, а також лінгвістичний, герменевтичний і евристичний методи дослідження. Наукова новизна. Запроваджується принципово новий підхід до аналізу цього типу людських знань, а також до вирішення актуальної для сучасної теорії пізнання проблеми розроблення цілісної типології неявних знань. Пропонується за основу такої типології узяти історико-генетичний підхід, який полягає у розгляді основних етапів формування неявних знань в історії розвитку homo sapiens, аналізі різних типів імпліцитних знань, що виникають на цих етапах, і здійснення на цій основі перших кроків зі створення системної типологізації неявних знань. У процесі аналізу доведена особлива роль, яку відіграють первісні типи імпліцитних знань, що формуються у прадавніх людей на біологічному рівні у процесі безпосередньої практичної діяльності людей. Аутопоетичні витоки первісних знань беруть свій початок від тваринних предків людини, але на новому рівні отримують нові якості. Важливим висновком, який отримано у статті, є припущення, точніше, твердження, що цей найдавніший шар імпліцитних знань зберігає своє значення і для сучасної людини. Ці знання не тільки беруть участь у багатьох пізнавальних діях людини, вони є невід’ємною складовою частиною фундаментального, базового шару висхідних передумовних знань, на яких базується майже уся пізнавальна діяльність людини, у тому числі й наукова. Проаналізовано також особливий різновид неявних знань – імпліцитні знання, які притаманні природній мові. Вони також формуються у прадавні часи, але не тільки існують, але й активно діють у межах сучасних природних мов людства. Імпліцитні компоненти мови відіграють важливу роль як у процесах безпосередньої комунікації, так і у теоретичному, науковому пізнанні. Висновки. Хоча імпліцитність, неусвідомлений характер цього феномену робить його важкодоступним для формалізованого, абстрактно-наукового та філософського аналізу, дослідження у цьому напрямі є необхідними і важливими для більш глибокого і точного розуміння специфіки як людського пізнання взагалі, так і абстрактно-логічного, понятійного, наукового пізнання. Імпліцитна складова частина пізнання присутня у всіх без винятку видах людської діяльності – як в інтуїтивних діях «на рівні живої істоти», так і у специфічно людській діяльності – пізнавальній, практичній, творчій. Тому дослідження проблеми імпліцитного знання залишається актуальним для сучасної теорії пізнання та епістемології.

Актуальність дослідження. Окремої уваги потребує проблема дослідження тілесного Я в онкохворих, зокрема жінок із раком репродуктивних органів. Мета дослідження – виявити відмінності та кореляційні зв’язки показників тілесного Я у жінок із онкологічними захворюваннями репродуктивної системи. Вибірка і методи дослідження. Вибірку досліджуваних склали 30 осіб жіночої статі, а саме: 10 жінок, хворих на рак молочної залози (шифр за МКХ-10 - С50), 10 жінок, які страждають на рак шийки матки (шифр за МКХ-10 - С53), 10 жінок хворих на рак яєчників (шифр за МКХ-10 - С56) на початкових стадіях захворювання. Всі обстежені пацієнтки проходили стаціонарне та амбулаторне лікування в Державній Установі «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор’єва НАМН України», м. Харків. Психодіагностичний інструментарій склали: семантичний диференціал Ч. Осгуда для дослідження ставлення до власного тіла, методика діагностики тілесного локусу контролю (Т.Б. Хомуленко і співавтори) та методика незакінчених речень «Вербалізація тілесного Я» (Т.Б. Хомуленко і В.О. Крамченкова). Результати. Визначено, що прийняття власного тіла та каузальність у перебігу фізичних процесів вищі у онкохворих жінок на рак молочної залози, ніж у хворих жінок на рак шийки матки. У досліджуваних жінок з різними формами раку репродуктивної системи є відмінності у деяких ознаках здатності до вербалізації тілесного Я. Встановлено зв'язки між інтегративністю та ставленням до себе, між позитивним та адекватним ставлення до свого тіла та усвідомленістю значущості тілесних процесів, які проходять у тілі, між інтернальним тілесним локусом та усвідомленістю значення тілесних процесів, які проходять у тілі. Висновки та перспективи. Виявлені відмінності та зв’язки у розвитку особливостей тілесного Я в онкохворих жінок мають евристичний потенціал для розробки специфічної програми психологічного супроводу процесу їх одужання.