Статті в журналах з теми "Метод адміністративно-правового регулювання"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Метод адміністративно-правового регулювання.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Метод адміністративно-правового регулювання".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Стахів, О. О. "СУЧАСНИЙ МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.
2
Александров, М. Є. "МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (25 січня 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.709.
Повний текст джерелаАнотація:
Александров М. Є. Міністерство оборони України як суб’єкт адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. – Стаття.
У статті розглянуто особливості статусу Міністерства оборони України як суб’єкта адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. Патріотичне виховання громадян України сьогодні є важливим завданням державної політики, до виконання якого залучені органи державної влади, зокрема й у сфері національної безпеки і оборони України.
Актуальність теми зумовлена реалізацією Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020–2025 роки, для успішного виконання завдань якої необхідно розробити усі питання, що стосуються патріотичного виховання (зокрема, адміністративно-правовий статус його учасників). Автор на основі аналізу наукової літератури визначає, які органи та посадові особи можуть бути суб’єктами адміністративно-правового регулювання, а також окреслює складники статусу таких суб’єктів, до яких належать повноваження, права, обов’язки та відповідальність таких суб’єктів. Застосовуючи метод документального аналізу, автор на основі чинних нормативно-правових актів визначає повноваження, які Міністерство оборони України має у сфері адміністративно-правового регулювання досліджуваної галузі; аналізує завдання відомства щодо військово-патріотичного та національно-патріотичного
виховання; наводить приклади участі Міністерства оборони України в адміністративно-пра-
вовому регулюванні патріотичного виховання.
Наукова новизна дослідження полягає у розробленні авторського визначення суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання як органів, що наділені відповідними владними й організаційними повноваженнями, за допомогою яких вони впливають на суспільні відносини у сфері патріотичного виховання. У висновках автор на підставі проведеного дослідження окреслює коло повноважень Міністерства оборони України щодо адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання на підставі чинних нормативно-правових актів. Подальше дослідження можливе за напрямом визначення місця та ролі Міністерства оборони України в системі суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання.
3
Стрельченко, О. Г., та І. Г. Бухтіярова. "ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ МЕДИЧНИМИ ВІДХОДАМИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 156–70. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.156-170.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито адміністративно-правове регулювання збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів. Методологія проведеної роботи базується на використанні загальнонаукових і спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Порівняльно-правовий метод застосовувався з метою особливостей збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів в Україні та європейських країнах. Формально-юридичний метод дозволив всебічно дослідити сучасний стан законодавчого та нормативно-правового регулювання збирання, транспортування та утилізації небезпечних медичних відходів, виявити недоліки щодо зазначеного виду діяльності, прогалини, суперечності та прорахунки, а також розробити рекомендації, спрямовані на їх усунення. Результати проведеного дослідження показали, що збирання, транспортування та утилізацію небезпечних медичних відходів необхідно удосконалювати за допомогою шляхів удосконалення запропонованих авторами. Результати дослідження будуть впроваджені в практичну та наукову діяльність сфери обігу лікарських засобів.
4
Дячук, Н. Д. "НАЦІОНАЛЬНА ІНСТИТУЦІЙНА СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).696.
Повний текст джерелаАнотація:
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. - Стаття.
Статтю присвячено проблематиці національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. Визначено окремі елементи національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат.
У процесі розвитку України як демократичної і правової держави, євроінтеграції України, захисту довкілля, забезпечення сталого лісокористування та водокористування, збереження екосистеми Українських Карпат вагомого значення набуває дослідження проблематики національної інституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат.
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат відіграє провідну роль у забезпеченні захисту Українських Карпат, зокрема: для збереження флори та фауни, гірських екосистем, сталого лісового та водного користування, екологічного захисту.
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат є невід’ємним складником єдиної цілісної ін- ституційної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат.
Національна інституційна система адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат - це система вповноважених суб’єктів, які діють на основі внутрішньодержавного права України і які здійснюють адміністративно-правове забезпечення захисту Українських Карпат.
Важливими є всі елементи національної інституцій- ної системи адміністративно-правового регулювання захисту Українських Карпат. У їх взаємодії здійснюється ефективне адміністративно-правове регулювання захисту Українських Карпат.
Із метою вдосконалення забезпечення сталого господарювання в лісах Українських Карпат вважаємо за доцільне створити офіційний електронний інформаційний ресурс (вебпортал) із вільним інтернет-доступом щодо поточного стану лісів в Українських Карпатах.
5
Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.
6
Подзіров, А. О. "Правова природа відносин у сфері медичного туризму". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 96 (23 грудня 2021): 205–16. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.205-216.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено правову природу медичного туризму. Встановлено, що медичний туризм та його правове регулювання є міждисциплінарною правовою категорією, на яку поширюється цивільно-правовий, господарсько-правовий та адміністративно-правовий механізми правового регулювання та їх специфічні методи правового регулювання. Обґрунтовано, що найважливішим механізмом правового регулювання суспільних відносин у сфері медичного туризму є адміністративно-правовий, що відображає адміністративно-правову природу медичного туризму. Доведено, що адміністративно-правове регулювання медичного туризму в Україні потребує удосконалення шляхом напрацювання спеціальних норм, що регулюють відносини в цій сфері, а також закріплення їх у Законі України «Про туризм», Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та Кодексі України про адміністративні правопорушення.
7
Anokhin, О. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ КЕРІВНОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 41–49. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що забезпечення та ефективна реалізація керівним складом Національної поліції України свого адміністративно-правового статусу вимагає належного нормативно-правового регулювання. Адже саме від того, наскільки якісним та ефективним є нормативно-правове забезпечення, напряму залежить і результативність роботи відповідних посадових осіб. В свою чергу, під правовим регулюванням правового статусу керівного складу органів Національної поліції найбільш доцільно розуміти здійснюваний за допомогою норм чинного законодавства результативний, ефективний та дієвий вплив права на відповідні владно-управлінські суспільні відносини з метою їх упорядкування та урегулювання. Варто відмітити, що система даного правового регулювання представлена великою кількістю нормативно-правових актів, кожен з яких виконує власну роль у відповідній системі. У статті, спираючись на аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили, надано оцінку нормативно-правового регулювання правового статусу керівного складу органів Національної поліції України. Констатовано, що в системі відповідного нормативно-правового регулювання ключове місце належить нормам адміністративного права, адже саме за їх допомогою визначаються ключові аспекти діяльності як самих органів та підрозділів поліції, так і їх керівників. Зроблено висновок, що система нормативно-правових актів, положення яких визначають ключові аспекти адміністративно-правового статусу керівного складу органів Національної поліції, представлена великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких ключову роль відіграють ЗУ «Про Національну поліцію» та ряд підзаконних актів. Проведений вище аналіз дає змогу відзначити, що ключове місце в системі правового регулювання правового статусу керівного складу поліції належить нормам адміністративного права. Зазначене пояснюється тим, що саме нормами цієї галузі права: по-перше, закріплюються ключові елементи адміністративно-правового статусу керівників відповідних органів та структурних підрозділів поліції; по-друге, окреслюються засади взаємодії керівників підрозділів, а також їх підлеглих; по-третє, окреслюються завдання та функції органу та підрозділу, яким керує відповідна посадова особа; по-четверте, нормами цієї галузі права встановлюється порядок набуття правового статусу керівника.
8
Korostashova, I. M. "Механізм адміністративно-правового регулювання як правова категорія та багатоаспектне явище". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 52–61. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження механізму адміністративно-правового регулювання у функціональному, структурному, процесуальному та діяльнісному аспектах, а також упорядкування та систематизація його складових елементів, визначення основного принципу функціонування цього механізму. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автором запропоновано власне визначення механізму адміністративно-правового регулювання. Узагальнено та систематизовано функціональні ознаки, структурні елементи, процесуальні стадії та етапи механізму адміністративно-правового регулювання, а також визначено організаційні форми діяльності суб’єктів публічної влади в рамках цього механізму. Визначено базовий комплексний принцип адміністративно-правового регулювання, що у структурному аспекті одночасно є одним із супутніх нематеріальних елементів механізму адміністративно-правового регулювання. Висновки. Механізм адміністративно-правового регулювання є комплексом (системою) основних та супутніх правових засобів (інструментів), за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права (публічного управління). Завдяки цьому механізму норми права, що спрямовані на охорону права (адміністративно-правову охорону), і які самі по собі є статичними, приводяться в дію (реалізуються) органами публічної влади. Механізм адміністративно-правового регулювання слід розглядати у чотирьох аспектах: функціональному (являє засіб (систему) регулювання правовідносин за допомогою якого забезпечується ефективність такого регулювання); структурному (являє внутрішню будову механізму); процесуальному (відображає стадійність (основні етапи впливу адміністративного права на суспільні відносини в кожній сфері публічного управління) та діяльнісному (являє собою правові форми (організаційні сторони) діяльності публічної влади та осіб, що надають публічні послуги, реалізовуючи норми права у різних сферах суспільного життя, а також діяльності судових і правоохоронних органів, наділених функцією правозастосування. Основним принципом цього механізму, – починаючи з процесу нормотворчості і закінчуючи застосуванням адміністративно-правових норм, – є базовий комплексний принцип демократичної держави – принцип верховенства права, що включає в себе комплекс елементів, недотримання (порушення) яких тягнуть за собою порушення цього принципу в цілому.
9
Герич, Агнеса. "МІСЬКІ РАДИ ТА МІСЬКІ ГОЛОВИ ЯК МІСЦЕВІ МУНІЦИПАЛЬНІ ОРГАНИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЄКТІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 177–82. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.26.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблематиці міських рад та міських голів як муніципальних органів публічно- го управління у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних тери- торіальних громад. Мета статті – охарактеризувати проблематику міських рад та міських голів як муніципальних органів публіч- ного управління у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад. Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально юридичні методи. На основі проведеного дослідження було встановлено, що серед муніципальних органів публічного управлін- ня у сфері адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад можна виокремити обласні та районні ради, а також сільські, селищні, міські ради і сільських, селищних, міських голів. Міжнародне співробітництво міських рад та міських голів як органів публічного управління у сфе- рі адміністративно-правового регулювання проєктів економічного розвитку об’єднаних територіальних громад є важливим для реалізації окремих проєктів економічного розвитку міських громад.
10
Лемеха, Р. І. "МИТНИЙ РЕЖИМ ЯК РІЗНОВИД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕЖИМУ: АСПЕКТИ ТЕОРІЇ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 104–9. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.108.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій публікації досліджується поняття митного режиму як різновиду адміністративно-правового режиму з метою визначення теоретико-методологічних засад удосконалення адміністративно-правового регулювання митних режимів в Україні.
Методологія даної публікації ґрунтується на комплексному поєднанні філософських (законів діалектики та метафізики), загальнонаукових (прийомів логічного методу, системного та структурно-функціонального методів) та спеціально-юридичних методів дослідження (методології порівняльного правознавства, методу юридичного моделювання тощо), принципів об'єктивності та історизму.
Зазначається, що правовий режим є не тільки сукупністю норм права, які цілеспрямовано регулюють певні суспільні відносини, але й по суті є динамічним процесом правового регулювання із застосуванням цілого ряду правових засобів, включаючи адміністративну та судову практику.
Під адміністративно-правовим режимом пропонується розуміти динамічну систему взаємопов'язаних правових засобів регулювання певної сфери публічно-правових відносин, одним із учасників яких є органи публічної адміністрації, які використовують передбачені чинним законодавством інструменти адміністративно-правового впливу з метою забезпечення публічних інтересів держави та суспільства.
Зазначається, що митні режими відносяться до міжгалузевих, постійно діючих адміністративно-правових режимів у сфері публічного управління та економіки на території пунктів пропуску через державний кордон України, та пов'язані із режимом обігу предметів - порядком переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України.
Аналізується законодавче визначення митного режиму як комплексу взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.
Формулюється висновок про необхідність удосконалення визначення митного режиму в чинному Митному кодексі України, а саме визначення митного режиму як комплексу правових засобів, якими, в залежності від заявленої мети переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, врегульовано порядок такого переміщення: митні процедури щодо цих товарів та транспортних засобів, їх правовий статус, порядок визначення митної вартості, умови оподаткування, використання після митного оформлення.
Зазначається, що перспективність подальшого дослідження даної тематики зумовлена необхідністю удосконалення теоретико-методологічних та правових засад митних режимів в Україні, приведенням їх у відповідність до міжнародних стандартів, а також норм і принципів права ЄС.
11
Мінка, Т. П. "Державна служба: проблеми адміністративно-правового регулювання її проходження в органах судової влади". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 2 (5 січня 2022): 9–12. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема адміністративно-правового регулювання проходження державної служби в органах судової влади. Детально проаналізовано адміністративно-правового законодавства про державну службу в органах судової влади. Запропоновано шляхи покращення адміністративно-правового регулювання державної служби в органах судової влади. Автором встановлено, що існуюче законодавство, яке регулює державну службу в органах судової влади не можна говорити про те, що воно вирішує всі питання державної служби. В цій статті обґрунтовано, що з метою покращення нормативно-правового регулювання державної служби в органах судової влади необхідно покращити підзаконну правотворчість у напрямку уніфікації підзаконних правових актів, узгодити їх положення між собою шляхом вилучення банкетних та дублюючих норм. Звернуто увагу на те, що потребує уніфікації та законодавчого регулювання: ситуація з визначенням кваліфікаційних вимог до претендентів на посади державної служби в органах судової влади з особливостей посади та обов’язків за цією посадою.
12
Бабенко, Д. В. "Специфіка адміністративно-правового регулювання діяльності господарських товариств". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (4 листопада 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2793.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню функціонування суб'єктів господарювання та ролі окремих органів державної влади у правовідносинах, що виникають під час взаємодії корпорацій із державою. Встановлено, що адміністративно-правове регулювання розуміємо як цілеспрямований процес здійснення впливу держави в особі її компетентних органів за допомогою визначених правових засобів на учасників відповідних правовідносин, зокрема і юридичних осіб. З'ясовано, що призначення суб'єктів владних повноважень під час взаємодії зі сферою господарювання полягає у здійсненні ними контролю за дотриманням корпоративного законодавства й адміністративно-правового втручання для захисту порушених прав учасників корпоративних правовідносин або реалізації управління державними корпоративними правами та надання адміністративних послуг. Фактично, тип адміністративно-правового регулювання для корпоративних підприємств характеризує загальну спрямованість впливу права на суспільні відносини у процесі здійснення підприємницької діяльності.
Здійснено умовний розподіл компетенцій суб'єктів владних повноважень на три великі групи: 1) повноваження, спрямовані на контроль за дотриманням корпоративного законодавства; 2) повноваження, спрямовані на захист порушених прав та інтересів активних учасників корпоративних відносин; 3) повноваження, пов'язані з управлінням державними корпоративними правами.
Окрім того, було уточнено твердження стосовно того, що адміністративно-правове регулювання корпоративних правовідносин має істотний вплив як на всебічну діяльність держави, так і на всіх заді-яних у цьому процесі суб'єктів господарювання (підприємницькі та некомерційні суб'єкти). Також досліджено, що на ефективне функціонування корпоративних підприємств позитивно впливають адміністративно-правові засоби, способи та методи відповідного регулювання наявних правовідносин.
З'ясовано, що суттєвим завданням суб'єктів, які виконують публічно-владні управлінські функції, є встановлення, підтримання й контроль за додержанням загальних та рівних для всіх суб'єктів господарювання умов забезпечення їхньої максимальної спрямованості на задоволення чинних необхідних потреб. В іншому разі порушення законодавства будь-ким з учасників правовідносин має наслідком очевидну невідповідність критеріям законності та порушує справедливий баланс між інтересами корпоративних підприємств та носіями влади.
13
Ховпун, О. С. "ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФАРМАЦЕВТИЧНИХ ВІДНОСИН". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 82–85. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.54.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена засадам адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин з урахуванням нових фактичних відносин. З'ясовано, що в юридичній, економічний та фармацевтичній літературі дослідженню засад адміністративно-правового забезпечення сучасних фармацевтичних відносин приділяється недостатня увага. Метою статті є визначення засад адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин. Встановлено, що адміністративно-правове забезпечення фармацевтичних відносин є спеціальною категорією, яка передбачає звужений підхід до загальної дефініції адміністративно-правового забезпечення. Під ним слід розуміти комплекс адміністративно-правових заходів, які реалізуються у процесі діяльності владних уповноважених суб'єктів щодо стабільного забезпечення реалізації фармацевтичних відносин з урахуванням публічних та приватних інтересів. Підкреслено, що фармацевтичні правовідносини мають комплексний характер, вони поєднують приватне-право-ве та публічно-правове регулювання. Публічно-правовий елемент фармацевтичних правовідносин проявляється у: впливі державних органів на утворення та функціонування цих правовідносин; забезпеченні сталої системи охорони здоров'я, що включає фармацевтичний аспект впливу на здоров'я людини; регулюванні та контролі фармацевтичної діяльності суб'єктів господарювання; визначенні основ фармацевтичної політики держави тощо. Приватний елемент фармацевтичних правовідносин вказує на існування винятково задоволення індивідуального інтересу, що полягає в отриманні прибутку від діяльності фармацевтичної компанії або збережені власного здоров'я. При цьому поєднання приватно-правових та публічно-правових елементів у фармацевтичних правовідносинах вимагають більш складного підходу до їх забезпечення, яким є адміністративно-правове забезпечення. Воно надає можливість своєчасно забезпечити сталий розвиток суспільства, зокрема у період пандемії, що було продемонстровано під час боротьби із поширенням COVID-19. Запропоновані такі засади адміністративно-правового забезпечення фармацевтичних відносин: законність, доступність, безпечність лікарських засобів, прозорість створення та розподілу лікарських засобів, гуманність, підтримка інноваційного фармацевтичного сектору.
14
ТЕЛЕНИК, СЕРГІЙ. "Пріоритети адміністративно-правового регулювання державної політики України у сфері захисту критичної інфраструктури у контексті прийняття нової Стратегії національної безпеки України". Право України, № 2019/10 (2019): 250. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-250.
Повний текст джерелаАнотація:
Засади державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури (ЗКІ), а тим більше адміністративно-правовий статус суб’єктів, які здійснюють такий захист, лишаються досі не дослідженими. Як наслідок, нинішня система ЗКІ не відповідає сучасним загрозам, що потребує як наукового забезпечення, так і розроб лення практичних заходів адміністративно-правового регулювання державної політики у цій сфері. Зазначене зумовлює актуальність окресленої проблематики. Метою статті є наукове обґрунтування змісту пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері ЗКІ в контексті ухвалення нової редакції Стратегії національної безпеки України. Зроблено акцент на актуальності потреби удосконалення нормативних актів, якими тим чи іншим чином регулюються правові відносини у сфері ЗКІ. Обґрунтована потреба у формуванні законодавства у сфері ЗКІ – сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють правові відносини у сфері інфраструктури і є джерелами певної галузі права. Наведено аргументацію щодо необхідності операціоналізації методологією правових наук для формулювання напрямів адміністративно-правового регулювання відносин у сфері ЗКІ. Здійснено догматико-юридичний, формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз чинного законо давства, що регулює суспільні відносини у цій сфері. Сформульовано ви сновки щодо пріоритетних напрямів адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері ЗКІ. Запропоновано заходи удосконалення законодавства у сфері ЗКІ в контексті підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у зазначеній сфері. Зокрема, висловлено науково обґрунтовані пропозиції, які доцільно врахувати та включити в текст оновленого документа Стратегії націо нальної безпеки України.
15
Komirchyi, P. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 109–19. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що сьогодення ставить чимало питань теоретичного, законодавчого та прикладного характеру, щодо порядку проходження публічної служби правоохоронцями різних кадрових груп, зокрема в Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро, а також частково в реформованих Службі безпеки, прокуратурі, органах, що здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, інших публічних інституціях правоохоронного спрямування. Відповідні організаційно-правові зміни пов’язані з новим етапом реформування публічної служби, який дістав назву «перезавантаження влади». Метою системних перетворень у державному управлінні є приведення адміністративно-правового регулювання публічної служби до відповідних європейських стандартів. Метою статті є узагальнити наявний іноземний досвід адміністративно-правового регулювання публічної служби в правоохоронній сфері й окреслити можливості його використання в Україні. У даній статті охарактеризовано стан та особливості адміністративно-правового регулювання публічної служби в деяких країнах, які належать до різного типу правових систем. Окреслено можливості законодавчого запровадження зарубіжного досвіду перспективних інститутів. Сформульовано застереження щодо доцільності використання зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання органів публічної служби в правоохоронній сфері, оскільки це потребує врахування обов’язкових факторів: розбіжностей усталених систем органів публічної служби в правоохоронній сфері України та інших країн; об’єктивна необхідність урахування зарубіжного досвіду правового врегулювання окремих інститутів; фінансові витрати на можливе запровадження інновацій. Виокремлено передумови та проблеми організації та функціонування публічної служби в правоохоронній сфері в колишніх республіках СРСР (Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова), зважаючи на спільний історичний досвід реалізації реформ у правоохоронній системі.
16
Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.
17
Ярова, Н. "Методи адміністративно-правового регулювання у галузі фізичної культури". Підприємництво, господарство і право, № 11 (2008): 75–78.
Знайти повний текст джерела
18
Бліхар, М. М. "Методи адміністративно-правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні". Вісник Національного університету "Львівська політехніка", № 807 (2014): 16–21.
Знайти повний текст джерела
19
КУЗНІЧЕНКО, СЕРГІЙ. "Межі надзвичайного правового регулювання: доктринальні визначення". Право України, № 2019/05 (2019): 101. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-101.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективне правове регулювання відносин, що виникають в умовах різних соціально-політичних та військових конфліктів, природних катаклізмів, техногенних аварій і катастроф, зазвичай здійснювалося шляхом застосування заходів надзвичайного характеру, які відрізняються від тих, що застосовуються у звичних умовах. Правове регулювання у таких умовах пов’язане з поняттям надзвичайних адміністративно-правових режимів, розбудова яких тісно переплетена з розвитком сучасної доктрини національної безпеки України та ввійшла у правову науку під назвою “надзвичайне правове регулювання”, зокрема адміністративну, – як “адміністративно-правове регулювання”. Метою статті є дослідження сучасних доктринальних вимог до меж надзвичайного правового регулювання. У статті проведено дослідження сучасних доктринальних підходів до меж надзвичайного правового регулювання. Проаналізовано основні доктрини надзвичайного правового регулювання, а також встановлено риси його юридичних меж та їхнє поняття. З’ясовано, що правові обмеження базуються на принципі пропорційності, який опирається на поняття “випадок виняткової та неминучої небезпеки, яка загрожує життю нації”, “держава, запроваджуючи обмеження, зобов’язана довести, що вони не шкодять демократичному життю суспільства”. Автор доходить висновку, що межі надзвичайного правового регулювання, що формулюються правовою наукою, але не мають практичного закріплення у законодавстві, можна виділити в окрему групу. Правові межі надзвичайного регулювання являють собою юридичні рамки застосування надзвичайного регулювання, якими держава обмежує втручання у життя особи та суспільства. Межі надзвичайного правового регулювання – це межі об’єктивного та суб’єктивного характеру, що визначаються законодавством і міжнародними правовими актами, у рамках яких здійснюється спеціальний та винятковий юридичний вплив на суспільні відносини в надзвичайних обставинах.
20
Коротун, О. М. "МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 100–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).197.
Повний текст джерелаАнотація:
Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.
21
ВДОВІЧЕН, ВІТАЛІЙ, та ТЕТЯНА ПОДОРОЖНА. "Ціннісні виклики адміністративно-процедурного законодавства". Право України, № 2019/05 (2019): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-063.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання прийняття кодифікованого акта про адмі ністративні процедури як нового етапу у розвитку процесуального законодавства, що встановлює певні правові порядки у вирішенні адміністративних спорів (справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин). Наголошено, що в цій сфері адміністративних правовідносин, на жаль, існує “нереалізований потенціал” Конституції України щодо створення адміністративно-процедурної форми здійснення публічного управління. Це засвідчують, зокрема, прогалини в системі адміністративно-правової регламентації відносин щодо прийняття адміністративних актів; суперечності процесу поліпшення адміністративно-процесуального законодавства; зрештою, відставання у розвитку адміністративно-правової теорії від сформованих у європейських країнах підходів, принципів і пріоритетів дослідницької діяльності в галузі юридизації публічного управління та правового оформлення взаємодії адміністративних органів і громадян щодо забезпечення їхніх прав і законних інтересів. І це в той час, коли потреба в задоволенні прав і законних інтересів осіб під час взаємодії з владними органами передбачає чітко визначені принципи і правила, які й утворюють адміністративну процедуру. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині адміністративного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до прийняття адміністративного процедурного кодексу як базового нормативно-правового акта з регулювання надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що завдяки прийняттю адміністративно-процедурного кодексу вдасться: встановити належний порядок здійснення адміністративних дій у межах однієї з найважливіших правових форм публічного управління; сформувати основу для ефективного забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій, що взаємодіють із публічною владою та її органами; надати адміністративному правовому регулюванню управлінських відносин належної системності і повноцінної структурованості; не тільки гармонізувати внутрішню структуру механізму адміністративно-правового регулювання, а й створити основу для ефективного судового захисту в адміністративних справах, тобто забезпечити правильне і законне вирішення адміністративних та інших публічних спорів; вирішити встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) завдання адміністративного судочинства на всіх етапах цього виду реалізації судової влади. Дія такого кодексу забезпечить подальший розвиток адміністра тивнопроцесуальної форми, основні контури якої сьогодні зафіксовані в КАС України, та, безумовно, створить можливості для формування нових наукових уявлень і теоретичної моделі адміністративного процесу як судового процесу.
22
Mykolayets, D. "НЕДОЛІКИ СУЧАСНОГО СТАНУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 40–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що потреба в пристосування адміністративного законодавства у сфері електроенергетики до європейських вимог та стандартів, запровадження ринку електроенергетики, існування загроз для незалежності та стабільності електроенергетики призвели до того, що адміністративно-правове регулювання відносин у даній сфері є доволі неоднорідним та має, як негативні, так й позитивні сторони. Виявлення недоліків сучасного стану направлене на встановлення причин неефективного адміністративно-правового регулювання, виявлення прогалин та колізій, а отже й шляхів їх вирішення в межах досягнення спільної цілі. Зі свого боку, з’ясування переваг сучасного стану вказуватиме на ті аспекти адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики, що важливо зберегти в процесі реформування й продовжити їх розвиток. У статті досліджено засади формування та функціонування системи державного регулювання електроенергетичного сектору в Україні. Практика показала, що об’єднання крупних теплових електростанцій у компанії (по принципу чотири електростанції в кожній компанії) створило умови, як до сумнівної приватизації окремих теплових електростанцій і виділення їх в окрему компанію, так і до створення умов монополізації виробництва електричної енергії на теплових електростанціях компаній, шляхом приватизації їх одним суб’єктом. Методи державного управління, якими здійснювалися ці перетворення, були суто адміністративно-командними, оскільки всі підприємства електроенергетики були державною власністю. Разом із тим, це дозволило провести акціонування реорганізованих підприємств та створити умови для їх приватизації. Для акціонованих та приватизованих компаній «державне управління» щодо переходу до нової моделі ринку можливо тільки при запровадженні регуляторних методів управління, що потребує оновлення нормативно-правової бази регулювання суб’єктів, які будуть працювати за новою моделлю ринку електричної енергії установлені позитивні практики та можливі перспективи розвитку та модернізації системи державного регулювання цього сектору крізь призму організаційно-правового забезпечення.
23
Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.
24
Мазурик, Р. В. "Історія становлення й розвитку адміністративно-правових засад організації та діяльності прокуратури на регіональному рівні". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 120–25. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).658.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій публікації досліджується історія становлення та розвитку адміністративно-правових засад організації та діяльності прокуратури на регіональному рівні.
Зазначається, що дослідження історії становлення та розвитку адміністративно-правових засад організації та діяльності прокуратури є необхідною умовою ефективного пізнавального та творчого процесів із метою формулювання перевірених історичною практикою пропозицій щодо вдосконалення чинного та формування перспективного законодавства. У контексті децентралізації державного управління особливої актуальності набуває дослідження історії адміністративно-правового забезпечення діяльності прокуратури на регіональному рівні.
Формулюється висновок про те, що, враховуючи федеративний устрій багатьох зарубіжних країн, органи прокуратури на регіональному рівні утворювались у різні історичні періоди із різними функціями та порядком організації їх діяльності, проте простежуються і загальні тенденції у їх становленні та розвитку, появі функцій, які притаманні сучасним органам прокуратури.
Ураховуючи проаналізований вище позитивний історичний досвід адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності органів прокуратури на центральному та регіональному рівнях, перспективним напрямом удосконалення чинного національного законодавства є внесення змін до Конституції України, Законів України «Про судоустрій і статус судді» та «Про прокуратуру» щодо впровадження французької моделі єдності судового корпусу.
Перспективність подальшого дослідження даної тематики зумовлена необхідністю детального досвіду історії становлення та розвитку адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності органів прокуратури на регіональному рівні у провідних зарубіжних державах із метою запозичення найкращого позитивного досвіду та визначення можливості та доцільності його впровадження в національне законодавство та юридичну практику у сфері правового регулювання прокурорської діяльності на регіональному рівні.
25
Колбіна, Н. Г. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 117–22. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Шляхи вдосконалення адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування. Відзначено, що вдосконалення адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування повинно відбуватися комплексно з урахуванням різних проблемних напрямків. Автором виокремлено напрямки вдосконалення адміністративно-правового регулювання виробництва та обігу дитячого харчування . А саме: 1) запровадження принципів системи НАССР та забезпечення можливості відслідковування покупцем «виробничо-споживчого ланцюга»; 2) забезпечення відповідності якісним характеристикам дитячого харчування міжнародним стандартам якості та виробництва; 3) врахування критерію фінансової спроможності покупця та виду дитячого харчування; 4) підтримання національного товаровиробника шляхом розроблення та реалізації програм державної підтримки та стимулювання розвитку виробничих потужностей, а також звільнення дрібних виробників продуктів дитячого харчування від отримання окремих документів дозвільного характеру на їх продукцію; 5) впровадження дієвих механізмів утилізації простроченого чи некісного дитячого харчування з обігу; 6) налагодження відносин міжнародно- го партнерства з метою розвитку імпортно-експортних відносин в сфері дитячого харчування; 7) здійснення контролю та нагляду за якістю та кількістю дитячого харчування, яке надходить до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів. Враховуючи виокремлені чинники є доцільним вести мову як про запровадження з боку держави стимулюючих програм державної підтримки національного виробника дитячого харчування, так і посилення контрольно-наглядової діяльності за їхнім виробництвом, обігом та якістю. Дещо складнішим є забезпечення безперервного контролю за імпортним дитячим харчуванням, адже, потрапляючи на територію України дана продукція потрапляє в обіг і відповідно всі ризики щодо якості та термінів придатності лягають на суб’єкта підприємницької діяльності, який реалізує дані продукти.
26
Легеза, Ю. О., та В. Ю. Северин. "Проблеми поводження з техногенними відходами". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 1 (20 жовтня 2021): 46–52. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-07.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання правового регулювання використання та охорони техногенних відходів перебувають на межі багатьох сфер наукового дослідження, тому наукові розробки вчених, які спеціалізуються на технічних, економічних, екологічних та інших дослідженнях, становитимуть наукову базу для дослідження питань правового регулювання використання та охорони земель гірничодобувної промисловості та стануть у пригоді при поглибленні правових досліджень даної проблематики, зокрема, для дослідження питань правового регулювання забезпечення раціонального використання та охорони техногенних родовищ корисних копалин, запровадження адміністративно-правових засад здійснення управлінської діяльності із набуття спеціальних прав на використання техногенних відходів. Метою статті є визначення нормативних проблем поводження із техногенними відходами. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-от: 1) визначення сутності техногенних відходів як об’єктів правового регулювання; 2) характеристика особливостей здійснення обліку та паспортизації техногенних відходів й 3) зробити висновки із оптимізації режиму поводження із техногенними відходами. У статті обґрунтовується доцільність запровадження механізму застосування юридичної відповідальності за використання техногенних відходів, проблематика їх обліку та ліцензування господарської діяльності із поводження із ними, у тому числі самовільне освоєння техногенних відходів виробництва, невиконання вимог безпеки використання техногенних родовищ і вимог охорони навколишнього природного середовища.
27
Кудін, А. "Зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 396–400. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2072.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що перетворення інформації на найважливіший виробничий ресурс змінює парадигму еволюції суспільства: основу розвитку інформаційного суспільства складають не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси, такі як знання, наука, організація, здібності людей, їхня ініціатива, формування структур і механізмів якісно нового соціального інтелекту, які відкривають кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації, тому для розбудови інформаційного суспільства в Україні варто більш системно вивчити можливості електронного урядування в окремих секторах правового регулювання, зокрема у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій учених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності сформувати зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні. У статті сформовано зміст електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні як системної, стратегічної та інформаційно-технологічної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентування, пов'язаної з веденням ними виконавчо-розпорядчої діяльності, що супроводжується використанням інформаційно-комунікаційних технологій та діяльністю щодо надання високоякісних електронно-інформаційних адміністративних послуг у сфері патентної діяльності. Зроблено висновок, що метою електронного урядування у сфері адміністративно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні є забезпечення принципів відкритості та прозорості суб'єктів публічної адміністрації, надання високоякісних адміністративних послуг та розвиток системи захисту інтелектуальних прав шляхом впровадження інформаційних технологій в адміністративно-правове забезпечення патентної діяльності.
28
Буга, Г. С. "РЕЄСТРАЦІЯ ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ ЯК МЕТОДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ". Знання європейського права, № 6 (6 лютого 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i6.297.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено нормативно-правові акти, які регулюють реєстрацію та ліцензування небанківських фінансових установ. Встановлено, що державна реєстрація таких фінансових установ здійснюється у два етапи: шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру відбувається реєстрація небанківської фінансовоїустанови як юридичної особи, що засвідчує її можливість бути учасником цивільних правовідносин; за другий етап реєстрації відповідає Національний банк України, а стосовно професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їхньої діяльності на фондовому ринку – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка формує і веде Державний реєстр учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків. Наголошено на неефективності такої системи й запропонована спрощена система державної реєстрації. Доведено, що державна реєстрація знаходиться у тісному зв’язку з таким методом адміністративно-правового регулювання діяльності, як ліцензування. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, крім ведення державних реєстрів фінансових установ, ліцензуванням діяльності з надання фінансових послуг Зазначено, що небанківська фінансова установа (НФУ) – це юридична особа, яка не є банком та відповідно до законодавства України надає одну чи кілька фінансових послуг на ринках страхування, кредитної кооперації, накопичувального пенсійного забезпечення, залучення інвестицій від суб’єктів господарювання та населення. Доводиться, що в Україні сьогодні існує множинна система наглядових органів у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ –НБУ, НКЦПФР та Антимонопольний комітет, які суттєво різняться між собою як за статусом, рівнем незалежності, так і за інституційною спроможністю, правилами і процедурами, що застосовуються в процесі їхньої діяльності. Якщо НБУ достатньо забезпечений ресурсами для здійснення державного регулювання небанківської фінансової діяльності, то інституційна спроможність інших не відповідає викликам, що існують на піднаглядних їм ринках.
29
Ковбас, І. В. "Нагородна справа як об’єкт адміністративно-правового регулювання: поняття та зміст". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).521.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Практичне виконання положень Концепції реформування нагородної справи в Україні істотно актуалізує проблематику визначеності поня-тійного апарату, одним із елементів якого є нагородна справа. Саме відсутність легального визначення наго-родної справи у законодавстві України зумовлює різ-ні підходи до його тлумачення на практиці у процесі застосування нагородного законодавства. Наслідком цього є ототожнення її із системою нагород, нагородною системою, нагородною практикою, нагородною політи-кою тощо. Представники різних галузевих правових наук поглиблено, на жаль, феномен нагородної спра-ви не досліджували, а здебільшого зосереджувалися на окремих проблемах різновидів нагород, нагородної процедури, співвідношенні нагороди з іншими видами заохочень тощо. Саме відсутність наукових ґрунтов-них тематичних досліджень, безпосередньо присвя-чених нагородній справі, зумовили й «дефект» дефі-ніційного ряду й проєктів нормативно-правових актів з проблематики нагородної справи. Тобто понятійна прогалина нагородного законодавства стосовно визна-чення основного «понятійного» фундаменту залиша-ється, а отже, й різноваріативність нагородної практи-ки також, що негативно впливає й буде зберігатися й у майбутньому. Отже, нагальна потреба корегування «базового» понятійного нагородного апарату, насам-перед стосовно визначення нагородної справи, яке б охопило її зміст, визначає вектори наукових тема-тичних фахових досліджень і, зокрема, цієї роботи. Метою роботи є – на підставі опрацювання «базових» тематичних наукових, нормативних джерел сформу-лювати визначення поняття «нагородна справа», яке б охоплювало весь її зміст, й обґрунтувати доцільність закріплення його для використання як офіційної дефі-ніції. Об’єкт дослідження формують суспільні відно-сини, що виникають у зв’язку із використанням наго-род, що виникають у сфері нагородної справи. Предмет дослідження – теоретико-методологічні положення щодо розуміння нагородної справи, її змісту, співвід-ношення із суміжними поняттями, а також форму-вання наукового базису для нормативних визначень. Методи дослідження, які використовувалися, форму-ють систему загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, серед яких: діалектичний, порів-няльно-правовий, логіко-юридичний, семантичний, експертних оцінок, прогнозування, моделювання. Під час написання роботи опрацьовувалися наукові, нор-мативні, публіцистичні тематичні джерела, які тією чи іншою мірою пов’язані із нагородною справою, а саме: роботи Є. Трофімова, М. Титаренко, А. Майдебури, Д. Коритько та інших. Результати дослідження. Уза-гальнюючи все вищезазначене, можна запропонувати авторське визначення нагородної справи як регламен-тованої нормами права історично сформованої з ура-хуванням нагородних традицій офіційної публічної діяльності, безпосередньо пов’язаної із впроваджен-ням та застосуванням державних нагород за заслуги особи (колективу осіб) перед державою, українським народом, а також реалізацією гарантій такої діяльно-сті. Таку діяльність умовно варто поділяти на два види: основну (безпосередньо пов’язану із впровадженням та застосуванням державних нагород) та додаткову (організаційне, матеріально-технічне, інформаційне забезпечення такої діяльності). Нагородну справу вар-то розглядати як елемент єдиного тематичного суміж-ного понятійного ряду, відмежовуючи від нагородної системи держави, системи нагород, нагородної політи-ки, нагородної практики, нагородних традицій, наго-родної культури, нагородної ідеології, нагородної про-цедури, нагородної юстиції та нагородних матеріалів (нагородних документів), нагородного права, нагород-ного законодавства. Враховуючи її тісні зв’язки з ін-шими нагородними явищами, нагородну справу варто розглядати як складник нагородної системи України. Запропоноване визначення варто використовувати як у наукових дослідженнях з проблематики нагородного права, так і закріпити як норму-дефініцію, упорядку-вавши тим самим понятійний термінологічний апарат й усунувши передумови для помилкового ототожнення суміжних нагородних явищ.
30
МЕЛЬНИК, РОМАН. "Предмет адміністративного права". Право України, № 2018/03 (2018): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-159.
Повний текст джерелаАнотація:
Точне і правильне розуміння предмета адміністративного права є важливим для сфери адміністративного судочинства, адже предмет адміністративного права надає можливість конкретизувати межі юрисдикції адміністративних судів. Предмет адміністративного права – визначальний чинник і для вивчення адміністративного права студентами та проведення адміністративно-правових досліджень. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної і досконалої теорії (концепції) предмета адміністративного права. Метою статті є формулювання авторської концепції предмета адміністративного права через призму аналізу історичного досвіду, а також критичного вивчення праць сучасних учених-адміністративістів. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню змісту предмета адміністративного права і підготовлених радянськими вченими. Автору вдалося встановити та пояснити причини введення у науковий обіг категорії “предмет правового регулювання”, що було зроблено професором М. Аржановим на противагу західноєвропейській теорії поділу права на публічне і приватне. На думку автора статті, запропонована радянськими вченими концепція предмета та методу правового регулювання як критерій для розмежування галузей права є штучною і нежиттєздатною. Задля вирішення цього завдання, як наголошується у статті, вчені та юристи-практики мають послуговуватися розробленими європейськими авторами й апробованими практикою правозастосування відповідними теоріями, як-от: теорією субординації, спеціально-правовою теорією та двоступеневою теорією. Доводиться неможливість включення до предмета адміністративного права суспільних відносин: які виникають у внутрішньоорганізаційній діяльності державних підприємств; пов’язаних зі здійсненням адміністративного судочинства та судовою процедурою притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності. На розвиток сформульованих висновків автор обстоює необхідність суттєвого розширення предмета адміністративного права, який, на його думку, утворюється не лише з відповідних суспільних відносин. Як підсумок робиться висновок про те, що предмет сучасного адміністративного права утворюється за допомогою: відносин, що виникають під час безпосередньої реалізації влади Українським народом; відносин, які виникають між приватною особою та суб’єктом публічного адміністрування у разі, коли останній діє щодо приватної особи через використання одного чи сукупності адміністративно-правових інструментів; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування й іншим суб’єктом публічної влади, з яким перший із них не перебуває у відносинах підпорядкування; відносин, які виникають у межах внутрішньо організаційної діяльності органу публічної влади; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування та “особливо підпорядкованими особами”; відносин, пов’язаних із управлінням об’єктами публічної власності (публічним майном); відносин, пов’язаних із матеріальною відповідальністю суб’єкта публічного адміністрування за шкоду, завдану приватній особі рішенням (дією); регулювання фактичних дій; регулювання юридичного статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин.
31
Разіна, Т. І. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (27 січня 2020): 129–34. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).203.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій публікації досліджуються поняття та види адміністративно-правових засобів забезпечення позитивного інвестиційного клімату в Україні. Зазна-чається, що адміністративно-правові засоби як різно-вид правових засобів вирізняються тим, що створюють-ся та застосовуються суб’єктами владних повноважень органів публічної адміністрації з метою регулювання публічних (адміністративно-правових) відносин. Ад-міністративно-правові засоби використовуються гро-мадянами та юридичними особами у відносинах з ор-ганами публічної адміністрації з метою реалізації та захисту свої прав і свобод. До адміністративно-правових засобів забезпечення позитивного інвестиційного клімату в Україні зарахо-вано: норми Конституції України; міжнародні дого-вори, ратифіковані Верховною Радою України, серед яких провідне місце посідає Угода про асоціацію між Україною та ЄС; відповідне національне законодавство; відомчі нормативно-правові акти міністерств та інших органів публічної адміністрації; акти судової гілки влади, серед яких провідне місце займають Рішення Конституційного Суду України, Висновки (правові по-зиції) Верховного Суду; типові інвестиційні договори та супровідні документи, які є результатом усталеної юридичної практики у сфері інвестиційної діяльності; методичні рекомендації доктринального рівня щодо порядку та засобів здійснення інвестиційної діяльно-сті; індивідуальні економіко-юридичні консультації фахівців у сфері інвестиційної діяльності; інформацій-ні ресурси мережі Інтернет економічного та юридич-ного характеру, які містять інформацію про об’єкти інвестиційної діяльності.Формулюється висновок, що з метою удосконален-ня системи адміністративно-правових засобів забез-печення позитивного інвестиційного клімату в Укра-їні доцільним вбачається проведення систематизації нормативно-правового матеріалу у сфері інвестицій та інвестиційної діяльності у формі консолідації та ство-рення єдиного нормативно-правового акта, який буде регулювати основні питання інвестиційної діяльності, засобів її стимулювання та розвитку, містити типові види інвестиційних угод.
32
Коваленко, Н. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 66–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).190.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено нормативно-правову базу щодо адміністративно-правового режиму використання природних ресурсів. Надано визначення адміністра-тивно-правового режиму права власності на природні ресурси, вивчено його специфіку. Розглянуто характерні ознаки й особливості дозвільних процедур щодо використання природних ресурсів. Запропоновано авторську дефініцію поняття «адміністративно-право-вий режим земельних ресурсів» (встановлений держа-вою особливий порядок публічного управління, контр-олю використання земельних ресурсів, застосування санкцій, спрямований на забезпечення та реалізацію управління, контролю й охорони земельних ресур-сів). Обґрунтовано необхідність її введення у правовий обіг. З’ясовано, що ключовим аспектом вивчення пра-вових режимів є їх класифікація, що дає можливість виокремлення різновидів правових режимів і надання їм певної характеристики. Наголошено на недостат-ності комплексного правового аналізу категорій засобу й методу юридичного регулювання правовідно-син, що виникають щодо володіння, користування й розпоряджання відповідними благами. Визначено, що власність в об’єктивному та суб’єктивному значеннях становить матеріальну основу громадянською суспіль-ства, визначає ступінь свободи особи в державі. Саме економічна свобода людини є фундаментом для свободи особи в межах інших сфер, тобто вона постає гарантом свободи економічного характеру. Зроблено висновок, що в умовах демократизації державного управління і розвитку ринкових відносин адміністративно-правові режими можуть охоплювати окремі управлінські про-цедури, пов’язані з отриманням дозволів на заняття певними видами діяльності. При цьому зазначені про-цедури можуть передбачати необхідність дотримання об’єктами державного управління, що їм підлягають, інших адміністративно-правових режимів. Отже, тра-пляються ситуації, коли вимоги одного адміністратив-но-правового режиму включають в себе вимоги іншого. Це призводить до складних взаємозв’язків між різни-ми адміністративно-правовими режимами, причому незалежно від конкретних суб’єктів і об’єктів публіч-ного управління.
33
Миколаєць, В. А. "ЗРАЗКОВІ ТА ТИПОВІ СПРАВИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІУ КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ: НАПРЯМИ ЗАПОЗИЧЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 129–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).449.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфіку правового регу-лювання зразкових і типових справ в адміністратив-ному судочинстві за кордоном. Досліджено особли-вості зразкових і типових справ в адміністративному судочинстві у Франції, Угорщині та Болгарії. Виве-дено по кожній країні перелік основних ознак відпо-відного типу справ або справ, наближених до тих, що встановлені у національному адміністративно-му законодавстві. Виокремлено перелік позитивних і негативних аспектів правового регулювання зразко-вих і типових справ в адміністративному судочинстві кожної з європейських держав. Деталізовано зміст і значення кожного аспекту. Сформульовано напрями запозичення позитивного зарубіжного досвіду у націо-нальне адміністративне законодавство. Наведено чіткі законодавчі пропозиції з метою оптимізації відповід-ної сфери адміністративно-правового регулювання. На міжнародному рівні, у т. ч. й у межах права Євро-пейського Союзу, вже тривалий час порушуються пи-тання реформування процесуального законодавства країн-учасниць у напрямі спрощених судових проце-дур як на рівні законодавства окремих країн-учасниць Європейського Союзу, так і на рівні законодавства Єв-ропейського Союзу загалом. Тому в умовах активної європеїзації різних сфер в Україні та продовження ре-формування української судової влади питання зразко-вих і типових справ в адміністративному судочинстві стали надзвичайно актуальними. Крім того, урахо-вуючи те, наскільки прогресивним є запровадження механізмів зразкових і типових справ в адміністратив-ному судочинстві, поки що кількість наукових праць, присвячених їх глибокому вивченню в адміністратив-ному судочинстві у контексті європейської інтеграції, є мінімальною.
34
КУЛИНИЧ, ПАВЛО. "Земельне законодавство України періоду земельної реформи: основні тенденції розвитку". Право України, № 2020/05 (2020): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-063.
Повний текст джерелаАнотація:
Здійснювана в Україні протягом майже 30-ти років земельна реформа пройшла декілька етапів, зумовила кардинальне оновлення земельного законодавства та земельних відносин і стала основою для формування нового земельного ладу країни. У теорії земельного права завершення земельної реформи в нашій країні досить часто пов’язують зі скасуванням земельного мораторію та прийняттям закону про ринковий обіг сільськогосподарських земель. Таким чином, основне завдання земельної реформи зводиться до забезпечення переходу від “неринкового” до “ринкового” стану земельних правовідносин. Таке розуміння суті земельної реформи в Україні є дещо спрощеним. Мета статті полягає у виявленні основних напрямів розвитку земельного законодавства України протягом усього періоду здійснення земельної реформи, визначенні їх змістовних рис і формуванні оптимальної методологічної основи для визначення суті розвитку правового забезпечення земельної реформи та перспектив її завершення. Встановлено, що у розвитку земельного законодавства України періоду земельної реформи простежуються такі основні його напрями, як деколективізація сільськогосподарського землекористування, приватизація земель, держкомземоцентризм, дерегуляція правового регулювання земельних відносин і децентралізація влади у сфері управління земельними ресурсами. Якщо перші два напрями були закладені у “стартовий план” правового забезпечення вітчизняної земельної реформи, то решта три спричинені певними відхиленнями від цивілізаційних стандартів правового регулювання земельних відносин. Так, через абсолютизацію ролі держави та адміністративно-правових важелів у реформуванні земельних відносин у земельному законодавстві України сформувався такий напрям його розвитку, як держкомземоцентризм, за якого значна частина земельних правовідносин виникає, змінюється та припиняється за наявності згоди посадових осіб державних органів земельних ресурсів. Саме держкомземоцентризм спричинив корупційність сфери земельних відносин в Україні. Необхідність подолання його наслідків зумовила формування у земельному законодавстві України таких напрямів розвитку, як дерегуляція та децентралізація. Зазначені тенденції розвитку земельного законодавства України дають підстави для висновку про те, що метою земельної реформи в Україні та, відповідно, критерієм її завершення є не тільки запровадження ринку сільськогосподарських земель, а й перехід від адміністративно-планових методів регулювання земельних відносин за принципом “згори – донизу”, за яких домінують повноваження органів державної влади, до притаманної правовій державі системи правового регулювання земельних відносин, основу якого становить забезпечення пріоритету прав і законних інтересів особи, територіальної громади та суспільства, які має забезпечити держава.
35
Науменко, C. Г. "Генеза та особливості адміністративно-правового регулювання системи гарантування банківських вкладів у провідних країнах світу". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 1, № 93 (30 березня 2021): 190–99. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.93.190-199.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано ґенезу адміністративно-правового регулювання системи гарантування (страхування) банківських вкладів у провідних країнах світу та висвітлено її особливості. Розглянуто низку нормативних та регулюючих положень систем гарантування вкладів європейських країн та сформульовано відповідні висновки щодо імплементації у фінансовий спектр України положень Угоди про Асоціацію України з Європейським Союзом. Виділено ряд законодавчих та фінансових особливостей європейських систем гарантування вкладів, що можуть бути запроваджені в українській системі гарантування вкладів фізичних осіб з метою її удосконалення, приведення у відповідність до міжнародних стандартів та зменшення ризиків у банківській системі.
36
Петров, С. Є. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ГОЛОВНОГО СЕРВІСНОГО ЦЕНТРУ МВС". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 144–48. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).707.
Повний текст джерелаАнотація:
Петров С. Є. Методологічні засади дослідження адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру МВС. - Стаття.
Актуальність статті полягає у тому, що питання, пов’язані з наданням адміністративних послуг фізичним та юридичним особам органами державної влади, зокрема органами Міністерства внутрішніх справ України та їхніми структурними підрозділами, потребують окремої уваги з огляду на пошук оптимального механізму врегулювання відносин між зазначеними учасниками відносин на основі виваженого підходу. Особлива природа цих відносин спонукає до визначення напрямів власного дослідження, яке б визначало правове становище учасників, зокрема адміністративно-правовий статус Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, враховуючи сучасні підходи до правового регулювання надання публічних послуг органами державної влади в умовах новітнього державорозуміння.
У статті розглянуто методологічні засади науково- пізнавальної діяльності, які визначають найкращий результат вирішення певної правової проблеми й правової характеристики адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України. Автор виходить із методологічних засад пізнання, які ґрунтуються на інтегративній трирівне- вій системі, яка поєднує діалектично взаємопов’язані між собою: 1) принципи наукового пізнання; 2) методологічні підходи; 3) методи наукового дослідження. Визначено методологічні підходи та методи пізнання адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України.
Зроблено висновок, що методологічним підходом до правової характеристики адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру є основоположні ідеї людиноцентризму, організації та здійснення адміністративного управління на основі принципів верховенства права та закону, пріоритетності прав людини,
спрямованості діяльності органів публічного адміністрування на забезпечення прав людини, відповідність сучасним принципам «розумного управління», цифрової трансформації як одного із засобів досягнення мети сучасної доктрини публічного адміністрування, визначення адміністративно-правового статусу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України як органу, принципи діяльності якого повинні поєднувати компоненти сучасного підходу до надання адміністративних послуг в їх широкому розумінні та надання сервісних послуг як засобу здійснення правоохоронної діяльності на основі виваженого балансу та компромісу інтересів окремої особи приватного права та публічних інтересів як інтересів спільноти таких осіб.
37
Скороход, Г. М. "ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 318–27. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.35.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що наявність в кожної країні державного боргу є юридичним фактом, і з впевненістю можна стверджувати, що на сьогоднішній день, в світі немає країни, яка б не мала державного боргу. Однак, кожна країна застосовуючи різні механізми адміністративно-правового регулювання державним боргом по-різному використовує адміністративно-правові засоби, що спрямовані на його зменшення. Обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу в Україні, нажаль, з кожним роком зростає. Підставою для цього є багато різних причин, як зовнішніх, так і внутрішніх, зокрема: усугублення світової економічної кризи, в тому числі, спричиненої пандемією COVID-19; заго- стрення міждержавних конфліктів, що безсумнівну негативно впливає на економіку даних країн та міжнародні зв’язки; рівень розвитку корупції та результати діяльність органів державної влади тощо. Втім, не дивлячись на наявність державного боргу головним завданням уповноважених суб’єк- тів є забезпечення можливості управління ним, регулювати його розмір та вживати всі необхідні адміністративні заходи з метою його зменшен- ня та відповідного розвитку економіки країни і підвищення благополуччя всього населення. Наразі нашим завданням є розкриття змісту понят- тя «механізм адміністративно-правове регулювання державного бор- гу» та виокремлення його елементів. З’ясовано, що сьогодні Уряд України не має можливостей для проведення експансійної бюджетної політики і включення потужних фіскальних стимулів, спрямованих на піднесення економічної активності в період кризи. Тому, допускаючи значниий дефіцит бюджету, Уряд змушений залучати політично обумовлені позики офіційних кредиторів або ж вдаватися до емісійного фінансування дефіциту, руйнуючи останні опори фінансової стабільності. На сьогодні не визначена чітка система управління державним боргом, яка б гарантувала підвищення координованості дій центральних органів виконавчої і законодавчої влади та визначала пріоритети розвитку економіки та напрямки використання коштів від додаткових запозичень.
38
Кудін, А. В. "Патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).659.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.
39
Мулявка, Д. Г. "НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕДЕРЖАВНОЇ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 90–92. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).365.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням удосконалення адміністративно-правового забезпечення недержавної правоохоронної діяльності. Кардинальне оновлення національної правової системи вимагає перегляду існуючих в теорії адміністративного права підходів до сутності адміністративно-правового регулювання недержавної охоронної діяльності в Україні. Дана проблема поєднує у собі одночасно адміністративно-правові, господарсько-правові та цивільно-правові аспекти. Автор обґрунтовує, що адміністративно-правовий аспект проблеми удосконалення правового забезпечення недержавної охоронної діяльності вважається сьогодні найбільш важливим, оскільки мова йде про нове ро-зуміння публічного інтересу у досліджуваній сфері. Вказане зумовлює актуальність та важливість дослідження проблем недержавної охоронної діяльності за допомогою засобів адміністративного права.
Автор доводить, що ситуація з конкуренцією на ринку охоронних послуг залишається проблемною і не сприяє справедливому суперництву між приватними охоронними підприємствами та поліцією охорони. Ринок охоронних послуг в Україні дестабілізований. Ця ситуація триває вже протягом багатьох років. Ситуацію ускладнює відсутність в Україні вільного обігу зброї, безуспішні спроби запровадити який також тривають вже протягом багатьох років. Автор розглядає два основних способи вирішити ситуацію. Автор вважає, що неефективною буде передача функції ліцензування недержавної охоронної діяльності від МВС України іншому центральному органу виконавчої влади. Проте окремої уваги заслуговує пропозиція щодо легалізації в Україні вільного обігу зброї. Автор вважає, що намагання держави залишити за собою монополію на обіг зброї постає недостатньо аргументованим. Однак вказане питання потребує подальших наукових досліджень з метою визначення умов, за яких легалізація вільного обігу зброї сприятиме підвищенню рівня законності та правопорядку, у тому числі й у сфері недержавної охоронної діяльності.
40
Попова, Л. М. "ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ COVID-19". Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, № 89 (6 березня 2020): 172–86. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.172-186.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті особливості адміністративно-правового регулювання діяльності суб’єктів підприємництва в умовах пандемії коронавірусу COVID-19. Акцентовано увагу на тому, що підприємці обмежені у своїх діях у зв’язку із введенням карантину та режиму надзвичайної ситуації в Україні. Роз’яснено відмінності в трактуванні понять «надзви-чайна ситуація» та «надзвичайний стан», а також особливості діяльності суб’єктів гос-подарювання в першому та другому випадках. Проаналізовано деякі законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті з метою запобігання поширенню на території Украї-ни коронавірусу COVID-19, а також зроблено висновки щодо надання пільг для суб’єктів підприємництва та притягнення їх до відповідальності за порушення норм чинного за-конодавства.
41
Сарнацький, М. "Чинники, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні". Юридичний вісник, № 5 (16 грудня 2020): 203–12. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2021.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню чинників, які впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні наразі не є достатньо ефективним, зважаючи на недосконалість галузевого законодавства, ослаблену увагу з боку держави до процесів відновлення платоспроможності боржника, а також застосування різних протиправних діянь, що призводить до ліквідації великої кількості підприємств, чимала частка яких є підприємствами державної власності, стратегічно важливими та соціально значущими.
Автором наголошено, що значним нормативним здобутком було прийняття парламентом Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодексу), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника -юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Разом із тим у статті розкрито й ряд критичних зауважень до Кодексу. Так, зокрема, недостатньо регламентованим є питання відкриття провадження у справі про банкрутство, проблемними також є питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. Неясність викликає й зміст ст. 7 Кодексу, де йдеться про концентрації справ у справі про банкрутство. Окрім вказаного, в Кодексі існує наразі й ряд інших протиріч та невизначе-ностей, як то відсутність інституту мирової угоди, що може негативно вплинути на перегляд старих справ де вона застосовувалась.
Серед основних організаційних чинників, що негативно впливають на ефективність відносин та змісту державної політики у сфері банкрутства, на думку автора, є корупція, яка завжди завдає шкоди нормальному функціонуванню суспільства, оскільки важливі рішення приймаються на підставі прихованих мотивів без урахування інтересу громадськості.
Показано, що основний зміст Кодексу України із процедур банкрутства спрямований на вдосконалення процедур банкрутства, що, на думку автора, сприятиме підвищенню ефективності адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, в тому числі й зменшенню рівня корупційних ризиків у даній сфері. Серед вказаних заходів нормами ст. 30 Кодексу передбачено зміну підходу до встановлення і виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, збільшення розміру мінімальної грошової винагороди.
Автор наголошує, що важлива роль у зниженні корупційних ризиків у сфері відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом належить запровадженню електронної торгової системи, яка сприятиме створенню конкурентного середовища у сфері організації та проведення аукціонів із продажу майна боржників у справах про банкрутство, а також розширенню кола потенційних покупців та підвищенню рівня погашення вимог кредиторів.
Серед категорії політично-правових чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері банкрутства в Україні, автором виділено загальний стан стабільності вітчизняного громадянського суспільства.
До переліку соціально-психологічного та морально-ідеологічного факторів належать чинники, які впливають на рівень підприємницької активності, що є однією з головних передумов створення валового внутрішнього продукту та формування економічного потенціалу держави й добробуту населення.
42
Мельничук, Р. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 258–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.29.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що чинне вітчизняне законодавство вже багато років розвиває окремі аспекти тематики запобігання корупції у низці сфер життя держави та суспільства. Натомість досить логічним виглядає відсутність суттєвих позитивних результатів з означених питань, адже тотальне зловживання владними повноваженнями, непрозорість публічного управління та низка подібних потужних чинників здійснюють непереборний гальмівний процес. Така ситуація почала дієво змінюватися лише з 2014 року, коли більшість населення оцінили реальні загрози цього згубного явища, а також з’явилася реальна політична воля щодо боротьби з корупцією. Отже, наразі важливим є визначення та характеристика оновленої адміністративно-правової бази з питань запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, що дозволить з’ясувати головне законодавче підґрунтя в окресленій сфері. Метою статті є загальна характеристика адміністративно- правового регулювання з питань запобігання корупційним ризикам у діяльності Національної поліції України. У статті з’ясовано та розкрито систему адміністративно-правових актів у сфері запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, яка включає п’ять блоків. Послідовно охарактеризовано відповідні юридичні документи, де у першому випадку мова йде про закони України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», що широко ретранслюються і розвиваються у сукупності інших законодавчих актів в аналізованій сфері. Розглянуто правові акти Кабінету Міністрів України та НАЗК, які врегульовують найсуттєвіші питання реалізації державної політики у сфері запобігання корупції в публічному управлінні, зокрема в діяльності органів поліції. Окремо акцентовано на низці адміністративно- правових актів МВС України та Національної поліції України, а також засадах притягнення працівників поліції до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.
43
Bezkrovnyi, Y. A. "Особливості реалізації принципу транспарентності в діяльності органів прокуратури". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Відкритість та прозорість органів прокуратури сприяють їх конструктивній взаємодії з громадянським суспільством. У зв’язку з цим надзвичайної актуальності набуває дослідження правового механізму реалізації принципу транспарентності у діяльності цих органів.
Метою статті є дослідження ролі та місця принципу транспарентності у діяльності органів прокуратури.
Наукова новизна. У статті досліджено особливості реалізації принципу транспарентності у діяльності органів прокуратури та надано пропозиції щодо удосконалення правових механізмів його регулювання.
Висновок. Реалізація принципу транспарентності у діяльності органів прокуратури є важливим елементом розбудови громадянського суспільства та правової держави. Наявні правові механізми відкритості та прозорості системи органів прокуратури є достатньо ефективними щодо можливостей використання отриманої інформації для захисту порушених прав людини, але у той же час потребують законодавчого доопрацювання. Зокрема, запропоновано нормативне регулювання відкритості дисциплінарних проваджень стосовно прокурорів, організації взаємодії органів прокуратури із засобами масової інформації з метою об’єктивного оприлюднення суспільно важливої інформації, закріплення у Законі України «Про прокуратуру» повноважень керівника підрозділу місцевої прокуратури щодо інформування населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності, узгодження окремих положень Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів із порядком надання інформації, закріпленим Законом України «Про доступ до публічної інформації».
44
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Щодо особливостей провадження у справі про банкрутство окремих категорій боржників". Право України, № 2018/07 (2018): 130. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-130.
Повний текст джерелаАнотація:
Створення сучасного законодавства, такого, що відповідає реаліям сьогодення і покликане ефективно унормовувати відносини банкрутства в Україні, формування національної теорії права банкрутства пов’язано з нагальною необхідністю вирішення цілої низки питань, що випливають, зокрема, з особливостей правового регулювання як процесуальних, так і матеріальних відносин банкрутства, обумовлених наявністю специфічного суб’єктного складу. Специфіка правового становища цих суб’єктів визначається передусім особливостями їх місця в економіці нашої країни загалом, окремих її адміністративно-територіальних одиниць, сферою здійснення господарської діяльності, соціальними та іншими факторами зокрема. Метою статті є аналіз положень чинного законодавства, приписи якого регламентують процесуальні відносини банкрутства за участю окремих категорій боржників, дослідження вироблених догмою права банкрутства положень, присвячених проблемам унормування правового становища боржників, що мають суспільну й іншу цінність, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення відповідних норм законодавства про банкрутство, що сприятиме подоланню існуючих у національному законодавстві проблем та реалізації його норм на практиці. Встановлено, що найбільш складним завданням є правильний вибір відповідного механізму, засобів правового регулювання, що спрямовані на збереження боржника та на підтримання балансу інтересів учасників провадження у справі про банкрутство і мають застосовуватися до конкретного боржника, залежно від його економічного становища, особливостей діяльності та відповідати цілям і завданням, які стоять перед законодавством про банкрутство. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що в нинішній економічній ситуації в нашій країні важливі не лише наявність законодавчого закріплення норм, які регламентують особливості провадження стосовно окремих категорій боржників, а й їх відповідність реаліям сьогодення. Автор доходить висновку, що захищеність і стабільність вітчизняної економіки безпосередньо залежить від диференціації правового регулювання процесуальних відносин банкрутства, пов’язаних з існуванням особливостей їх унормування стосовно окремих категорій боржників. Створення та впровадження в українське законодавство про банкрутство положень, які унормовують здійснення застосування провадження у справі про банкрутство щодо особливих категорій боржників, нині є одним з основних, найбільш актуальних напрямів розвитку права про банкрутство.
45
ПУХТЕЦЬКА, АЛЛА. "Принцип рівності перед адміністрацією та шляхи його впровадження у національній доктрині та правозастосовній практиці". Право України, № 2019/07 (2019): 218. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-218.
Повний текст джерелаАнотація:
Принцип рівності перед адміністрацією в Україні досі не отримав ані фіксації в Конституції України, ані став самостійною вимогою актів національного законодавства. Проте його визнання як базового в європейському адміністративному праві диктує обов’язковість впровадження означеного принципу в національній галузі адміністративного права та забезпечення дотримання у вітчизняній правозастосовній практиці. Стверджується, що лише частина фундаментальних (базових) принципів адміністративного права в європейському розумінні закріплені у національній доктрині та правозастосовній практиці. Одним із найважливіших принципів галузі адміністративного права України має стати принцип рівності перед адміністрацією, що визнається багатьма європейськими вченими та дослідниками як необхідна передумова та вимога до діяльності органів європейської адміністрації усіх рівнів. Метою статті є розгляд змісту, значення, вимог принципу рівності перед адміністрацією як фундаментального (базового) принципу адміністративного права в європейському адміністративному праві з метою невідкладного впровадження в українській доктрині та правозастосовній практиці як невід’ємного елемента системи принципів адміністративного права. Завдання полягає у характеристиці змісту та основних вимог принципу рівності перед адміністрацією, його значення та доцільності впровадження в Україні для комплексного розвитку вітчизняної доктрини та правозастосовної практики на основі європейських принципів, презумпцій, аксіом адміністративної діяльності; з’ясуванні співвідношення загальноправового принципу рівності та його галузевого прояву в європейському адміністративному праві як вимоги рівності перед адміністрацією; формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо впровадження базових принципів адміністративного права в національній доктрині, правозастосовній практиці. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і прикладних методів дослідження, особлива увага приділена застосуванню діалектичного методу пізнання, метафізичному, системному методам, структурно-функціональному аналізу, правовому моделюванню та порівняльно-правовому аналізу. Авторка стверджує, що необхідно забезпечити науково-методологічну розробку та вироблення пропозицій щодо ревізії Конституції України в частині закріплення змісту й ієрархії базових принципів адміністративного права, що є необхідним в умовах поглиблення європейської інтеграції та забезпечення сумісності адміністративно-правового регулювання як в основній складовій предмета адміністративного права – організації та діяльності адміністрації, так і в пріоритетних сферах реалізації функцій виконавчої влади, що традиційно вітчизняною наукою віднесені до особливої частини адміністративного права. Зроблено висновок про те, що доктринальна розробка та запровадження в Конституції України, системі адміністративного законодавства України базових принципів адміністративного права, розроблених та впроваджених у країнах Євро пейського Союзу, – необхідна передумова транскордонної взаємодії вітчизняної адміністрації з європейською адміністрацією в умовах Європейського адміністративного простору. Зміст принципів адміністративного права повинен бути оновлений з урахуванням аксіологічних, методологічних підходів до визначення їхнього змісту, значення, місця в ієрархії правових принципів, сформованих європейською цивілізацією для забезпечення необхідної єдності адміністративно-правового регулювання.
46
Теслюк, Я. О. "ЗМІСТ ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 117–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).371.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено зміст інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів. Розглянуто поняття власників транспортних засобів відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративно-юрисдикційної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані технічними засобам, що працюють в автоматичному режимі, у контексті сучасних поглядів українських науковців. Досліджено юридичну сутність інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів із погляду на цивільне та цивільне процесуальне законодавство. Охарактеризовано конструкцію правового впливу на суспільні відносини в галузі безпеки дорожнього руху за вчинення адміністративних правопорушень, зафіксованих технічними засобами в автоматичному режимі, за допомогою певних заходів процесуально-правового й адміністративно-організаційного характеру, що здійснюються різними суб’єктами, фізичними і юридичними особами цих правових відносин. Розглянуто досвід країн-членів Європейського Союзу (Великої Британії та Франції) у регулюванні адміністративної відповідальності власників транспортних засобів за вчинення правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого технічними засобами в автоматичному режимі. Зазначено, що специфіка змісту інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів заснована на базових принципах адміністративного права з метою забезпечення публічних інтересів, інтересів особи, суспільства та держави у сфері безпеки дорожнього руху щодо експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Охарактеризовано недоліки нормативно-правого визначення власника транспортного засобу та правопорушника, який учинив адміністративне правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, та запропоновано внесення змін у чинне законодавство.
47
Люх, В. В. "ІНСТРУМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 237–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.27.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу проблематики інструментальної скла- дової в адміністративно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки держави. Акцентовано, що трансформація у сучасній адміністра- тивно-правовій доктрині категорій “форми діяльності публічної ад- міністрації” та “методи діяльності публічної адміністрації” у категорію “інструменти публічного адміністрування” актуалізують дослідження саме інструментів адміністративно-правового забезпечення правоохо- ронними органами фінансової безпеки держави. Встановлено, що у сучасній правовій доктрині застосовується широкий підхід до визначення категорії “правові інструменти”, згідно з яким інструменти – це весь комплексів засобів правового регулювання/впливу, та запропоновано конкретні ін- струменти діяльності публічної адміністрації розкривати через призму системи її інституціонально-функціональних характеристик. Визначено, що правоохоронними органами в процесі забезпечення фінансової безпеки держави використовуються такі інструменти публічного адміністру- вання як нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні до- говори, плани та фактичні дії. Під нормативним актом як інструментом адміністративно-правового механізму забезпечення фінансової безпеки держави запропоновано розуміти виданий уповноваженим суб’єктом юри- дичний акт, у якому закріплено норми адміністративного права, які ре- гламентують відносини у фінансовій сфері між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами, які мають публічний інтерес у цій сфері. Виділено особливості нормативних актів як інструменту забезпечення: загальні формальні параметри, пов’язані з інституційно-процедурними аспектами (компетенція, порядок, форма і т.п.); спеціальні матеріальні параметри (публічність; адресність; юридична обґрунтованість і значущість; нор- мативність; односторонність; підзаконність; недискримінаційний харак- тер). Зазначено, що адміністративні акти за своїми сутнісними рисами є новою категорією для доктрини адміністративного права, зміст яких розкривається через повноваження публічної адміністрації, і є наслідком імплементації законодавства України до права Європейського Союзу, що обумовило перехід від використання терміна «акт державного управління» до поняття «адміністративний акт». З огляду на відсутність легальної дефініції адміністративного акта в Україні, в якості базового застосовано розуміння сутності адміністративного акта як рішення суб’єкта публіч- ної адміністрації щодо вирішення конкретної адміністративної справи, яке тягне юридичні наслідки для конкретних фізичних і юридичних осіб, що відповідає сутності досліджуваного інструмента діяльності публічної ад- міністрації в частині забезпечення фінансової безпеки держави. Виокремле- но фундаментальні ознаки адміністративного договору у сфері фінансо- вої безпеки держави - наявність публічної адміністрації як однієї зі сторін такої угоди, а також сутнісні характеристики щодо обумовлення повно- важень сторін договору на основі владно-управлінської функції. Іншими факультативними специфічними інструментальними рисами адміністра- тивного договору в фінансовій сфері є орієнтація на задоволення публічного інтересу та суспільних потреб у фінансовій безпеці, законодавчі процедурні рамки діяльності суб’єкта публічної адміністрації, спрямованої на реаліза- цію його адміністративної компетенції.
48
Золотухіна, Л. О. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС» ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).26.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій публікації досліджується система наукових підходів, прийомів та способів дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії. Визначається специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві з метою удосконалення їх правової регламентації. Актуальність розробки цієї теми обґрунтовується тим, що дослідження будь-якого правового процесу чи явища потребує відповідного методологічного інструментарію, що зумовлено достатньою складністю об’єктів дослідження, впливом на них значної кількості об’єктивних та суб’єктивних факторів. Поняття «публічний інтерес» є міжгалузевою категорією, що використовується в таких гуманітарних науках, як філософія, політологія, соціологія та юриспруденція зокрема. Отже, важливим є визначення специфіки методології дослідження поняття «публічний інтерес» як правової категорії та класифікація конкретних наукових методів – інструментарію наукової роботи, який буде використовуватися для доктринального дослідження зазначеного поняття. Відзначається, що методологія дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії має ґрунтуватися на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально юридичних методів дослідження, а також принципів об’єктивності та історизму. Специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві полягає у пріоритетному застосуванні спеціально юридичних методів юридичної догматики та юридичного моделювання, адже, попри існування визначених правових аксіом (верховенство права, примат міжнародного права, пріоритетність прав і свобод людини в механізмі правового регулювання), завданням як науковців, так і практиків є пошук та моделювання оптимального співвідношення приватних та публічних інтересів у сфері адміністративно-правових відносин. Яскравим прикладом такого моделювання є Правові висновки Верховного Суду, прецеденти Європейського суду з прав людини, в яких визначаються межі втручання держави у сферу приватних інтересів, а також підстави, умови та ступінь обмеження приватних інтересів задля забезпечення реалізації та захисту публічних інтересів суспільства та держави. У контексті євроінтеграційних процесів велике значення має використання методів порівняльного правознавства з акцентом на європейські правові цінності.
49
Бедний, О. І. "Відносини з делегування повноважень як складник предмета адміністративного права". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3203.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються теоретичні та практичні засади делегування повноважень щодо публічного адміністрування, а також їх адміністративно-правове регулювання. Встановлено, що під час переосмислення суспільного призначення адміністративного права відповідні суспільні відносини розглядаються більшістю дослідників як елемент предмету цієї галузі. Ці відносини є допоміжними щодо відносин, які опосередковують публічне адміністрування: публічно-управлінських та публічно-сервісних.
Взято до уваги, що в Україні з початку 90-х років ХХ століття були зроблені значні кроки щодо деконцентрації та децентралізації публічних адміністративних функцій. Це стосується делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування (виконавчим органам місцевих рад), а також делегування повноважень обласних та районних рад відповідним місцевим державним адміністраціям. Визначено проблеми адміністративно-правового регулювання делегування повноважень, пов’язані, зокрема, з відсутністю основоположного законодавчого акта, який упорядковує відповідні питання. Запропоновані перспективні сфери, у яких може здійснюватися делегування повноважень щодо публічного адміністрування приватним (недержавним) суб’єктам.
Охарактеризовано види суспільних відносин щодо делегування повноважень, які можна розглядати в контексті предмету адміністративного права: 1) основне відношення з делегування повноважень; 2) відносини щодо матеріально-технічного, інформаційного, фінансового та іншого ресурсного забезпечення делегування повноважень; 3) відносини щодо контролю суб’єкта делегування та громадянського суспільства за реалізацією делегованих повноважень; 4) відносини щодо захисту інформації під час реалізації делегованих повноважень.
Зроблено висновок, що відносини з делегування повноважень щодо публічного адміністрування як складова частина предмету адміністративного права створюють умови для підвищення ефективності реалізації відповідних повноважень із метою забезпечення здійснення публічно-адміністративної діяльності та реалізації інших функцій органів публічної влади.
50
Берегеля, І. М. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВЕДЕННЯ ЕВТАНАЗІЇ ТВАРИН". Знання європейського права, № 1 (18 вересня 2020): 55–59. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.48.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується національна нормативно-правова база адміністративно-правового регулювання евта-назії тварин. Проводиться глибокий аналіз чинного законодавства, пропонуються власні висновки, судження та пропозиції з питання врегулювання проведення евтаназії тварин, зокрема зміни та доповнення до ст. 89 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Методичних рекомендацій щодо проведення евтаназії тварин, затверджених Наказом Державного комітету ветеринарної медицини від 07.09.2010 р. № 365.
Акцентується увага на схожості та відмінності понять «евтаназія тварин» та «евтаназії людини», етичних проблемах та думках громадськості з приводу проведення евтаназії (присипляння) тварин. З'ясовано, що в законодавстві, яке забороняє жорстоке поводження з тваринами, регламентуються такі поняття, як «умертвіння», «евтаназія», «забій» та інші, що стосуються, як правило, певного виду тварин, Розглядаються випадки проведення законної та незаконної евтаназії тварин органами місцевої влади.
Досліджується діяльність «Бюро ритуальних послуг для тварин» у частині проведення ними евтаназії.
Вивчаються види (соціальна та паліативна), підстави та методи (фізичні, інгаляційні та неінгалідовані) проведення евтаназії тварин. Зауважується, що мають використовуватись такі методи проведення евтаназії, які є гуманними, тобто повністю виключають жорстокість. У полі зору залишаються труднощі в роботі лікарів ветеринарної медицини, дотримання ними відповідних правил та процедур, використання законних методів проведення евтаназії.
Акцентується увага на бажаній поведінці власників тварин під час процедури, адже вони, як правило залишають тварину наодинці з ветеринарним лікарем, і та, в останні хвилини свого життя, переживає сильне хвилювання, поглядом шукає власника.
Особлива увага надається проведенню евтаназії (присиплянню) тварин незаконними, зокрема фізичними методами, або ж без відповідних на те підстав (щодо безпритульних тварин, яким не знайшли власників тощо).