Статті в журналах: "Метод адміністративного права"

1

Мазурик, Р. В. "ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОКУРАТУР". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (14 травня 2021): 120–25. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).720.

Повний текст джерела

Анотація:

Мазурик Р. В. Історіографія дослідження адміні-стративно-правових засад організації та діяльності регіональних прокуратур. - Стаття. У статті проаналізовано історіографію досліджен¬ня адміністративно-правових засад організації і ді¬яльності регіональних прокуратур в Україні у ХХІ ст. Методологія дослідження спирається на органічне поєднання філософських, загальнонаукових і спеці-ально-юридичних методів дослідження, серед яких ключову роль відіграють закони філософського методу діалектики (єдності та боротьби протилежностей, пе-реходу кількісних змін у якісні), а також прийом «за-перечення заперечення». Серед загальнонаукових ме-тодів дослідження застосовуються прийоми логічного методу (аналіз, синтез, дедукція та індукція), систем¬ний і структурно-функціональний методи, прийоми соціологічного методу. Зі спеціально-юридичних мето-дів дослідження використовуються методи юридичної логіки та юридичної статистики, метод юридичної до-гматики (як різновид аксіоматичного методу) та метод юридичного моделювання. Визначено періоди вітчизняних історіографічних досліджень адміністративно-правових засад організа-ції та діяльності регіональних прокуратур. Встановле-но наукознавчі підходи, які використовуються під час дослідження адміністративно-правових принципів організації та діяльності регіональних прокуратур. Надано характеристику основним науковим роботам з адміністративного права, в яких досліджуються ос¬танні тенденції розвитку адміністративно-правових засад організації та діяльності регіональних (облас¬них) прокуратур. Формулюється висновок про відсутність- самостій-ного фундаментального дослідження адміністратив-но-правових засад організації та діяльності регіональ-них прокуратур в Україні, що актуалізує необхідність Випуск 6(35), 2020 125 його проведення. Зазначається, що перспективність подальшого дослідження цієї тематики зумовлена необхідністю формування змістовної теоретико-мето- дологічної основи дослідження адміністративно-право¬вого забезпечення організації та діяльності регіональ¬них прокуратур. Ключові слова: адміністративна правосуб’єктність, адміністративно-правовий статус, адміністратив-но-правові засади організації та діяльності, історіогра-фія, прокуратура, регіональні прокуратури, функції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Субіна, Т. В. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В ОРГАНАХ ДФС УКРАЇНИ". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.123-135.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування інформаційного права як науки створює базис для формування у майбутньому комплексної галузі інформаційного права, тим самим формуючи новий рівень правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері із забезпеченням інформаційної безпеки суспільства і держави. У статті проаналізовано генезис наукових думок щодо аналізу правового регулювання інформаційних відносин та ряду основоположних методичних, принципових положень інформаційного законодавства, яке є публічно-правовою основою такої юридичної інституції, як інформаційне право. Актуальним для цього дослідження є застосування синергетичного методу до визначених передумов, що утворюють і розвивають систему інформаційної безпеки органів ДФС України. Під час дослідження особливо звертали увагу на системний підхід дослідження, що полягає у з’ясуванні організації ДФС України як цілісної системи, яка має своїх суб’єктів, об’єктів, форми, методи, цілі, завдання, функції. При дослідженні системних ознак ДФС України окрема увага зверталася на статистичні, структурні, динамічні компоненти та властивості, їх внутрішні та зовнішні прояви, функціональні зв’язки, взаємодію з середовищем. При цьому також застосовано методи аналізу, синтезу та інші. На нашу думку, одним із найголовніших методів дослідження інформаційної безпеки органів ДФС України є кібернетичний. Він розглядає правові реальності з позиції соціального управління. У межах кібернетичного підходу важливу роль відіграють знання законів та ін. Предмет дослідження у межах кібернетичного підходу окреслюється проблемами системності дії права, механізму правотворчості та правозастосування. Досліджено природу фінансового та адміністративного права, що ґрунтується на методі кібернетики – на владному (управлінському) методі. Природа цивільного права базується переважно на методі енергетики – самоорганізації, першоджерела якої формуються у приватному праві. Визначено методи евристики: формально-евристичного та інтуїтивно-евристичного. Домінуюче положення серед цих методів займають такі: експертних оцінок і оцінки критичної маси інформації. За допомогою цих методів, зокрема, здійснюється оцінка функціонування систем інформаційної безпеки, когнітології – науки про знання та морально-етичні методи. У статті досліджено організацію інформаційного забезпечення управлінської діяльності, яка базується на принципах логістичного підходу та герменевтичного підходу, зазначено найбільш поширений підхід дослідження – історичний, що дозволяє дослідити еволюцію розвитку та змін органів ДФС України, формально-логічний метод передбачає вивчення функціонування органів ДФС України як окремого інституту державної служби за допомогою законів формальної логіки через використання понять, суджень, висновків, аналізу, синтезу, індукції, дедукції та інших засобів формальної логіки та нормативно-логічний аналіз, який дозволяє оцінювати ефективність нормативно- правового забезпечення органів ДФС України. Експеримент передбачає можливість перевірки обґрунтованості й доцільності будь- яких структурних змін в органах ДФС України. Метод показників дозволяє отримувати інформацію на основі аналізу показників у різних типах документів. Важливим є також використання методів економічного аналізу (балансовий, нормативний, програмно-цільовий); економіко-математичні методи (лінійного програмування, кореляційно-регресивний тощо); методи моделювання (планування, матричні, економіко-статистичні); метод історичних аналогій; метод експертних оцінок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

ПУХТЕЦЬКА, АЛЛА. "Принцип рівності перед адміністрацією та шляхи його впровадження у національній доктрині та правозастосовній практиці". Право України, № 2019/07 (2019): 218. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-218.

Повний текст джерела

Анотація:

Принцип рівності перед адміністрацією в Україні досі не отримав ані фіксації в Конституції України, ані став самостійною вимогою актів національного законодавства. Проте його визнання як базового в європейському адміністративному праві диктує обов’язковість впровадження означеного принципу в національній галузі адміністративного права та забезпечення дотримання у вітчизняній правозастосовній практиці. Стверджується, що лише частина фундаментальних (базових) принципів адміністративного права в європейському розумінні закріплені у національній доктрині та правозастосовній практиці. Одним із найважливіших принципів галузі адміністративного права України має стати принцип рівності перед адміністрацією, що визнається багатьма європейськими вченими та дослідниками як необхідна передумова та вимога до діяльності органів європейської адміністрації усіх рівнів. Метою статті є розгляд змісту, значення, вимог принципу рівності перед адміністрацією як фундаментального (базового) принципу адміністративного права в європейському адміністративному праві з метою невідкладного впровадження в українській доктрині та правозастосовній практиці як невід’ємного елемента системи принципів адміністративного права. Завдання полягає у характеристиці змісту та основних вимог принципу рівності перед адміністрацією, його значення та доцільності впровадження в Україні для комплексного розвитку вітчизняної доктрини та правозастосовної практики на основі європейських принципів, презумпцій, аксіом адміністративної діяльності; з’ясуванні співвідношення загальноправового принципу рівності та його галузевого прояву в європейському адміністративному праві як вимоги рівності перед адміністрацією; формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо впровадження базових принципів адміністративного права в національній доктрині, правозастосовній практиці. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і прикладних методів дослідження, особлива увага приділена застосуванню діалектичного методу пізнання, метафізичному, системному методам, структурно-функціональному аналізу, правовому моделюванню та порівняльно-правовому аналізу. Авторка стверджує, що необхідно забезпечити науково-методологічну розробку та вироблення пропозицій щодо ревізії Конституції України в частині закріплення змісту й ієрархії базових принципів адміністративного права, що є необхідним в умовах поглиблення європейської інтеграції та забезпечення сумісності адміністративно-правового регулювання як в основній складовій предмета адміністративного права – організації та діяльності адміністрації, так і в пріоритетних сферах реалізації функцій виконавчої влади, що традиційно вітчизняною наукою віднесені до особливої частини адміністративного права. Зроблено висновок про те, що доктринальна розробка та запровадження в Конституції України, системі адміністративного законодавства України базових принципів адміністративного права, розроблених та впроваджених у країнах Євро пейського Союзу, – необхідна передумова транскордонної взаємодії вітчизняної адміністрації з європейською адміністрацією в умовах Європейського адміністративного простору. Зміст принципів адміністративного права повинен бути оновлений з урахуванням аксіологічних, методологічних підходів до визначення їхнього змісту, значення, місця в ієрархії правових принципів, сформованих європейською цивілізацією для забезпечення необхідної єдності адміністративно-правового регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Кудін, А. В. "Патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).659.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що охорона та захист прав, свобод і законних інтересів особи є пріоритетним напрямом демократичної соціальної держави, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Мета статті полягає в тому, щоб на основі системного аналізу норм законодавства, позицій вчених-адміністративістів та науковців інтелектуального права, статистичної діяльності суб'єктів публічної адміністрації патентної діяльності, визначити патент як об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. В статті розкрито патент як ціннісний об'єкт адміністративно-правової охорони в Україні. Сформовано сутнісні поняття «правова охорона», «адміністративно-правова охорона», «патент». Визначено, що суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом. Зроблено висновок, що у сфері адміністративно-правової охорони патент відіграє подвійну роль: 1) патент виступає як інструментальний спосіб адміністративно-правової охорони права промислової власності, адже легітимізує правові відносини патентної діяльності, створюючи для них систему правової охорони з метою попередження та припинення посягань і відновлення прав промислової власності як ціннісних об'єктів правового регулювання; 2) патент є ціннісним об'єктом адміністративно-правової охорони в Україні, адже суб'єкти владних повноважень через вчинення адміністративної діяльності охороняють конкретний, індивідуально-персоніфікований документ права промислової власності (патент), посягання на який зумовлює застосування заходів адміністративного примусу з метою захисту прав промислової власності, що нормативно-закріплені цим патентом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Федоренко, М. В. "ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ІСТОРИЧНО-ПРАВОВОГО ТА КОМПАРАТИВІСТСЬКОГО МЕТОДІВ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 95 (30 вересня 2021): 49–60. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.49-60.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито особливості застосування історично-правового та порівняльно-правового методів у складі методології дослідження проблем формування, функціонування та розвитку систем управління державною (цивільною) службою в Україні та Польщі. Встановлено передумови утвердження цих методів у державно-правовій науці, починаючи з XIX ст. Зауважено, що методологія державно-правових наук, яка поширювалася й на дослідження явищ адміністративного права, стала системою завдань, цілепокладань, світоглядних принципів, прийомів і способів пізнання сутності та змісту адміністративно-правових явищ, режимів і статусів, а також аналізу та узагальнення відповідної правотворчої, правозастосовної, а після утвердження адміністративної юстиції в кінці XIX ст. ‒ і правосудної діяльності. Зроблено висновок, що історичний метод є похідним від загального світоглядного принципу історизму, який використовується для дослідження більшості правових явищ, процесів, режимів і статусів, включаючи інститут державної служби. Зазначено, що аналізуючи й порівнюючи системи управління державною службою в Україні та Республіці Польща, необхідно не лише обґрунтувати висновок про їх схожість і відмінність, а й виокремити позитивні складники польської системи і сформувати пропозиції щодо можливості їх імплементації в українську систему, з урахуванням усіх чинників, які можуть нівелювати результати такої імплементації на практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

КОЛПАКОВ, ВАЛЕРІЙ. "Адміністративне судочинство: співвідношення з адміністративним процесом і предметом адміністративного права". Право України, № 2018/02 (2018): 26. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-026.

Повний текст джерела

Анотація:

Аналіз сучасних поглядів на правову природу адміністративного судочинства виявив наявність наукової проблеми щодо його ідентифікації у правовій системі і системі права України, розв’язання якої має стимулювати подальше осягнення змістовних характеристик судового оскарження дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Метою статті є встановлення співвідношення адміністративного судочинства з предметом адміністративного права й адміністративним процесом та оновлення розуміння поняття “адміністративний процес”. Для її досягнення досліджені погляди вчених-адміністративістів на розуміння і кореляцію понять “адміністративне судочинство”, “предмет адміністративного права”, “адміністративний процес”; норми Кодексу адміністративного судочинства України; положення інших нормативних документів. Наголошено на тому, що функціонування окремої судової адміністративної юрисдикції забезпечено Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, а процес оновлення українського адміністративного права і створення його сучасної парадигми пов’язується з впровадженням в адміністративний простір Концепції адміністративної реформи в Україні. Висвітлено зміст наукового супроводження реформ адміністративно-правових інститутів, який полягає у: а) встановлені закономірностей реформування; б) забезпеченні політико-філософських висновків правовим обґрунтуванням; в) генеруванні законодавчих і організаційних ініціатив; г) правовій експертизі здійснюваних заходів; ґ) власній рефлексії та еволюції. Наведено аргументи, що доводять обґрунтованість визнання адміністративного судочинства, по-перше, системоутворюючим компонентом предмета адміністративного права, по-друге, невід’ємною складовою адміністративного процесу. У результаті зроблено висновок про те, що адміністративне судочинство має адміністративно-правову природу і є складовою предмета адміністративного права й адміністративного процесу. Запропоновано визначати адміністративний процес як узагальнену назву нормативно регламентованої діяльності публічної адміністрації щодо реалізації владних повноважень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Коротун, О. М. "МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 100–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).197.

Повний текст джерела

Анотація:

Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Лученко, Дмитро. "Правова природа позову в адміністративному судочинстві". Право України, № 2019/04 (2019): 148. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-148.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню правової природи позову в адміністративному судочинстві. Автор, констатуючи безсумнівну важливість позовної процесуальної форми в адміністративному судочинстві, яка забезпечує ефективний захист порушених прав і свобод приватних осіб у спорах із суб’єктами владних повноважень, звертає увагу на ту обставину, що доктринальне розуміння правової природи цього інституту є недостатньо розробленим, а більшість учених не можуть дійти консенсусу з приводу характеристики його субстантивних ознак. З огляду на вказане, у статті наголошується на тому, що дослідження правової природи адміністративного позову є актуальним питанням сучасної науки адміністративного права. Метою статті є визначення правової природи адміністративного позову як процесуальної підстави оскарження та засобу захисту прав фізичних і юридичних осіб у спорах із носіями публічної влади – суб’єктами владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Автор розглядає наукові підходи до розуміння правової природи адміністративного позову. Так, у межах цього аналізу досліджуються напрацювання вчених, які відстоюють, по-перше, суто процесуальне бачення адміністративного позову і зосереджують увагу лише на дослідженні його структури; по-друге, які намагаються надати характеристику адміністративному позову крізь призму адміністративно-правового спору, тобто аналізуючи його матеріально-правову природу; по-третє, які відстоюють синтетичну природу адміністративного позову. Відповідно до цього підходу характеристика адміністративного позову випливає із його дуалістичного розуміння, що означає поєднання матеріально-правових та процесуальних ознак при його визначенні. Матеріально-правовий аспект адміністративного позову охоплює вимогу позивача до відповідача, яка виникає у зв’язку з матеріально-правовими відносинами між позивачем – фізичною чи юридичною особою і суб’єктом публічно-владних повноважень із приводу здійснення останнім публічного управління. Процесуальний аспект адміністративного позову, зі свого боку, стосується виняткової вимоги, що подається позивачем до адміністративного суду. У зв’язку з цим автор здійснює спробу виокремити найбільш характерні ознаки адміністративного позову, до яких відносить: 1) спрямованість на вирішення адміністративно-правового спору; 2) наявність відповідача – суб’єкта публічно-владних повноважень; 3) наявність вимоги, яка заснована на способі захисту порушеного права або законного інтересу, передбаченому законом; 4) наявність порушень прав чи свобод приватних осіб, які вчинені внаслідок рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта публічно-владних повноважень; 5) адміністративний позов є вимогою особи про захист її прав, скерованою до суду; 6) структуру позову утворюють зміст, предмет і підстави позову.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Галіцина, Н. "Інститут адміністративної відповідальності у соціальній сфері". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 20–32. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1998.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено призначення інституту адміністративної відповідальності в соціальній сфері. Показано суб'єктивний склад осіб, яких можна притягати до адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на адміністративно-правовий механізм реалізації концепції соціальної держави. Доведено доцільність виокремлення юридичних осіб як самостійного суб'єкта, якого можна притягти за вчинення адміністративних деліктів у галузі соціального захисту, що цілком узгоджується із практикою країн-членів ЄС. Вказано, що для соціальної сфери примус має владно-управлінську природу, здійснюється на основі норм публічного права (адміністративно-правових), вимагає існування елементу державної влади, публічної адміністрації та відповідних методологічних настанов у реалізації нею своєї компетенції. Проілюстровано, що для належного гарантування реалізації концепції соціальної держави слід говорити саме про адміністративно-правовий примус, стосовно розуміння сутності якого можна виокремити доктринальні позиції щодо сприйняття його у владно-управлінському, інструментальному та прагматичному плані. Запропоновано під штрафом розуміти вид адміністративної штрафної санкції в грошовому еквіваленті, що оперативно стягується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України, за вчинені адміністративні делікти з метою виховання та покарання правопорушників, попередження вчинення ними адміністративних проступків у майбутньому. З'ясовано, що це основний та самостійний вид адміністративного стягнення за делікти, вчинені в галузі соціального захисту, надання соціальних послуг. Його основними властивостями у відповідних відносинах є превентивна роль і стримувальний характер. Запропоновано критерії відмежування від штрафних санкцій адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються до порушників норм соціального права. Доведено, що процедура під час їх застосування є адміністративною, тобто має офіційний і публічно-владний характер, а порядок застосування може бути й судовим, але за правилами адміністративного судочинства. Встановлено, що адміністративно-господарські санкції мають публічну (адміністративну) правову природу та відносно самостійний правозахис-ний характер, виконують охоронну функцію в частині забезпечення соціальної справедливості та підтримання громадського порядку в соціальній сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Гриценко, І. С. "Переконання як метод державного управління та його дослідження у науці адміністративного права: деякі історичні аспекти". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 82 (2010): 4–6.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

МЕЛЬНИК, РОМАН. "Предмет адміністративного права". Право України, № 2018/03 (2018): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-159.

Повний текст джерела

Анотація:

Точне і правильне розуміння предмета адміністративного права є важливим для сфери адміністративного судочинства, адже предмет адміністративного права надає можливість конкретизувати межі юрисдикції адміністративних судів. Предмет адміністративного права – визначальний чинник і для вивчення адміністративного права студентами та проведення адміністративно-правових досліджень. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної і досконалої теорії (концепції) предмета адміністративного права. Метою статті є формулювання авторської концепції предмета адміністративного права через призму аналізу історичного досвіду, а також критичного вивчення праць сучасних учених-адміністративістів. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню змісту предмета адміністративного права і підготовлених радянськими вченими. Автору вдалося встановити та пояснити причини введення у науковий обіг категорії “предмет правового регулювання”, що було зроблено професором М. Аржановим на противагу західноєвропейській теорії поділу права на публічне і приватне. На думку автора статті, запропонована радянськими вченими концепція предмета та методу правового регулювання як критерій для розмежування галузей права є штучною і нежиттєздатною. Задля вирішення цього завдання, як наголошується у статті, вчені та юристи-практики мають послуговуватися розробленими європейськими авторами й апробованими практикою правозастосування відповідними теоріями, як-от: теорією субординації, спеціально-правовою теорією та двоступеневою теорією. Доводиться неможливість включення до предмета адміністративного права суспільних відносин: які виникають у внутрішньоорганізаційній діяльності державних підприємств; пов’язаних зі здійсненням адміністративного судочинства та судовою процедурою притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності. На розвиток сформульованих висновків автор обстоює необхідність суттєвого розширення предмета адміністративного права, який, на його думку, утворюється не лише з відповідних суспільних відносин. Як підсумок робиться висновок про те, що предмет сучасного адміністративного права утворюється за допомогою: відносин, що виникають під час безпосередньої реалізації влади Українським народом; відносин, які виникають між приватною особою та суб’єктом публічного адміністрування у разі, коли останній діє щодо приватної особи через використання одного чи сукупності адміністративно-правових інструментів; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування й іншим суб’єктом публічної влади, з яким перший із них не перебуває у відносинах підпорядкування; відносин, які виникають у межах внутрішньо організаційної діяльності органу публічної влади; відносин, що виникають між суб’єктом публічного адміністрування та “особливо підпорядкованими особами”; відносин, пов’язаних із управлінням об’єктами публічної власності (публічним майном); відносин, пов’язаних із матеріальною відповідальністю суб’єкта публічного адміністрування за шкоду, завдану приватній особі рішенням (дією); регулювання фактичних дій; регулювання юридичного статусу суб’єктів адміністративно-правових відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Боровик, А. В., та М. М. Макаренко. "ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ МЕТОДІВ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 60–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.174.

Повний текст джерела

Анотація:

Пріоритет прав та свобод людини в умовах сьогодення вимагає від поліції використання якісно нових методів діяльності, які повинні відповідати сучасним умовам розвитку держави та у своїй послідовності і сукупності позитивно впливати на ефективне виконання поліцією покладених завдань. Метою статті є дослідження наявних док- тринальних положень щодо визначення сутності адміністративно-правових методів та методів діяльності Національної поліції з метою формування власного їх визначення, а також аналіз основних адміністративно-правових методів у діяльності поліції - переконання та примусу. У статті проаналізовано та узагальнено наукові підходи визначень «адміністративно-правові методи» та «методи діяльності Національної поліції». Сформовано уявлення про адміністративно-правові методи діяльності Національної поліції України, визначено авторське поняття, вказано їх ознаки та класифікацію. Крізь призму пріоритетних напрямків діяльності поліції розкрито основні методи: переконання та примус, а також виокремлено метод заохочення. З’ясовано, що метод переконання в діяльності Національної поліції використовується під час виконання завдань у межах визначеної компетенції. Тому, виконуючи рішення чи застосовуючи правові норми у своїй діяльності, працівник поліції повинен переконатися, що суб’єкт знає свої права і обов’язки, а також має можливість добровільно виконати вимоги чинного законодавства. Визначено, що метод переконання можна визначити як систему заходів виховного та заохочувального характеру, що спрямоване на формування в об’єкта звички добровільно, тобто через внутрішнє визнання, виконувати вимоги норм права. Ключовою ознакою, яка виділяє зазначений метод, є його добровільний характер, а головною метою є формування у свідомості почуття переконання в необхідності дотримання встановлених норм. Зроблено висновок, що важливість значення адміністративно-правових методів у діяльності поліції полягає в тому, що на поліцію як центральний орган виконавчої влади покладено обов’язок щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Тому їх правильне застосування відіграє особливе значення в побудові стосунків поліції із громадськістю, сприяє розбудові міцної взаємодії останніх та є запорукою розвитку стабільної, розвиненої та правової держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Yara, O. "ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 120–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що в умовах сьогодення вітчизняне суспільство в тому числі система вищої юридичної освіти переживає процес цієї трансформації, направленої на всебічне забезпечення прав свобод та інтересів приватних осіб, в нашому випадку студентів – здобувачів вищої юридичної освіти. На цьому шляху є як успіхи так і певні прорахунки, як практичного так і теоретичного характеру, зокрема вони стосуються й багатогранності доктринальних думок щодо принципів адміністративна-правового забезпечення вищий юридичної освіти в Україні. У статті виявлені у загальні принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Зроблено висновок, що принципи адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це найбільш загальні та стабільні вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується науково-педагогічна виховна діяльність суб’єктів навчально-виховного і наукового процесу та адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Вони базуються на європейських цінностях щодо поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права, повага до прав людини студентів та науково-педагогічних працівників. Їх метою є забезпечення права громадян України на реалізацію своїх можливостей щодо отримання вищої юридичної освіти. Вони складаються із загальних та спеціальних принципів адміністративного права, останні в свою чергу поділяються на загально-освітянські принципи, спеціально-освітянські публічного вищої школи та спеціальні принципи публічного адміністрування вищої юридичної освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Кучеренко, І. Г. "ФОРМИ ТА МЕТОДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 192–203. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.23.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства, що регулює контрольно-наглядову діяльність у сфері публічних закупівель в Україні, позиції практиків та вчених адміністративного права визначити та проаналізувати форми та методи вказаної діяльності у визначеній сфері. У статті аналізується чинне законодавство України та погляди науковців-адміністративістів щодо визначення поняття, класифікації форм та методів контрольно-наглядової діяльності у сфері публічних закупівель. В адміністративно-правовій науці існує два підходи до розуміння категорії «адміністративно-правова форма» які використовуються при характеристиці діяльності у сфері виконавчої влади. Відповідно до широкого підходу, зовні виражені дії (форма) притаманні не тільки органу виконавчої влади (суб’єкту державного управління), а й іншим суб’єктам адміністративного права – громадянам, громадським об’єднанням тощо, представники вузького підходу вважають, що адміністративно-правова форма характерна лише для діяльності органів виконавчої влади. Автором доводиться, що широкий підхід до трактуван- ня «адміністративно-правової форми» є виправданим, адже адміністра- тивна наука вже давно почала відходити від «радянського» ставлення до адміністративної діяльності, як суто діяльності органів виконавчої влади з використанням своїх владних повноважень. Рух в сторону сервіс- ності та більш широкого залучення громадського сектору для прозорої та ефективної діяльності різних суб’єктів адміністративної діяльності взагалі та суб’єктів контрольно-наглядової діяльності – зокрема, обумо- вило обрання вказаного вектору. Визначається, що особливістю вчинення юридично значущих дій суб’єктами контрольно-наглядової діяльності у сфері публічних закупівель є те, що вони в основному вчиняються за допомогою електронної платформи «ProZorro» та інших інформаційних ресурсів. В свою чергу методами контрольно-наглядової діяльності у вказаній сфері є сукупність конкретних процедурно-процесуальних дій (позитивного та примусового характеру), які використовуються на всіх стадія публічної закупівлі та передують закріпленню результатів діяльності контролюючих суб’єктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Діденко, С. В. "ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБІГУ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 463–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.443.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті доведено, що механізм адміністративно-правового забезпечення обігу та застосування зброї - це процес упорядкування суспільних відносин, що складаються у сфері обігу та застосування зброї, стосовно системи правових засобів, які забезпечують законні права та інтереси суб'єктів таких відносин. Ці засоби є гарантом публічних суспільних інтересів, і завдяки їм визначається поведінка суб'єктів адміністративного права, що здійснюється за допомогою норм адміністративного права, актів застосування права й адміністративної діяльності суб'єктів публічної адміністрації зі втілення їх у життя (форми та методи), а також принципів адміністративного права, тлумачення норм адміністративного права, адміністративно-правового статусу, адміністративно-правових режимів та адміністративних процедур.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Мілієнко, О. "Сучасні методологічні підходи до встановлення сутності адміністративного акта як інструменту здійснення функцій публічного управління". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 193–200. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2045.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою наукової статті визначено встановлення сучасних методологічних підходів до встановлення сутності адміністративного акта як інструменту здійснення функцій публічного управління. У процесі здійсненого дослідження встановлено, що методологічна складова частина є сукупністю дослідницьких методів, за допомогою яких наука досягає своєї основоположної мети - здобуття та формування нового знання про досліджувані явища та процеси. Наголошено, що арсенал наукових методів, що використовуються адміністративним правом, є надзвичайно широким і включає як емпіричні методи - вимірювання, спостереження, порівняння, - так і суто теоретичні. З'ясовано, що адміністративний акт, будучи основною формою діяльності органів публічної влади, є базовим, центральним поняттям науки адміністративного права, що перебуває в кореляційних зв'язках із багатьма іншими адміністративно-правовими категоріями (адміністративною процедурою, публічно-владними відносинами тощо). На підставі наявності полісемантичних науково-дослідних зв'язків згаданої категорії з іншими адміністративно-правовими інститутами підкреслено складність вибору належного методологічного базису, що вимагає комплексного підходу до визначення наукового інструментарію різних теоретичних конструкцій. З урахуванням усталеної в адміністративно-правових дослідженнях традиції обґрунтовано доцільність використання трирів-невої методологічної моделі наукового пізнання сутності поняття адміністративного акта, що складається з філософського, загально-наукового та спеціально-юридичного рівнів. Зроблено висновок, що методологічна модель дослідження адміністративного акта є складною багаторівневою конструкцією. Лише сукупність різноспрямованих засобів та методів пізнання робить можливою продуктивну аналітичну роботу з опису та розуміння досліджуваного адміністративно-правового інституту. Методологічний інструментарій нашого дослідження належить до неокласичної парадигми та включає як суто теоретичні, так і прикладні методики, що, на нашу думку, стане запорукою якнайповнішого висвітлення різних аспектів та особливостей адміністративного акта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ВДОВІЧЕН, ВІТАЛІЙ, та ТЕТЯНА ПОДОРОЖНА. "Ціннісні виклики адміністративно-процедурного законодавства". Право України, № 2019/05 (2019): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-063.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто питання прийняття кодифікованого акта про адмі ністративні процедури як нового етапу у розвитку процесуального законодавства, що встановлює певні правові порядки у вирішенні адміністративних спорів (справ, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин). Наголошено, що в цій сфері адміністративних правовідносин, на жаль, існує “нереалізований потенціал” Конституції України щодо створення адміністративно-процедурної форми здійснення публічного управління. Це засвідчують, зокрема, прогалини в системі адміністративно-правової регламентації відносин щодо прийняття адміністративних актів; суперечності процесу поліпшення адміністративно-процесуального законодавства; зрештою, відставання у розвитку адміністративно-правової теорії від сформованих у європейських країнах підходів, принципів і пріоритетів дослідницької діяльності в галузі юридизації публічного управління та правового оформлення взаємодії адміністративних органів і громадян щодо забезпечення їхніх прав і законних інтересів. І це в той час, коли потреба в задоволенні прав і законних інтересів осіб під час взаємодії з владними органами передбачає чітко визначені принципи і правила, які й утворюють адміністративну процедуру. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині адміністративного права з урахуванням законодавчих і практичних аспектів підходів до прийняття адміністративного процедурного кодексу як базового нормативно-правового акта з регулювання надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що завдяки прийняттю адміністративно-процедурного кодексу вдасться: встановити належний порядок здійснення адміністративних дій у межах однієї з найважливіших правових форм публічного управління; сформувати основу для ефективного забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій, що взаємодіють із публічною владою та її органами; надати адміністративному правовому регулюванню управлінських відносин належної системності і повноцінної структурованості; не тільки гармонізувати внутрішню структуру механізму адміністративно-правового регулювання, а й створити основу для ефективного судового захисту в адміністративних справах, тобто забезпечити правильне і законне вирішення адміністративних та інших публічних спорів; вирішити встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) завдання адміністративного судочинства на всіх етапах цього виду реалізації судової влади. Дія такого кодексу забезпечить подальший розвиток адміністра тивнопроцесуальної форми, основні контури якої сьогодні зафіксовані в КАС України, та, безумовно, створить можливості для формування нових наукових уявлень і теоретичної моделі адміністративного процесу як судового процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Yara, O. "СТУДЕНТСЬКОЦЕНТРИЗМ, ЯК ПРОВІДНИЙ СПЕЦІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 171–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.21.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що в системі цінностей адміністративного права принципам належить головна основоположна роль. Саме на їх основі суб’єкти публічної адміністрації здійснюють публічне адміністрування у формі виконавчої та розпорядчої діяльності. Більш того й суб’єкти законотворчості враховують їх при розробці законопроектів проєктучи нові чи відміняючи застарілі норми адміністративного права. Також свою головну засадну роль відіграють принципи адміністративного права щодо адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти. Адже адміністративно-правові відносини у цій сфері пронизується чисельними вертикальними і горизонтальними зв’язками і суб’єкти публічної адміністрації мають мати певні високогуманні й одночасно ефективні стандарти по яким мають повіряти свою адміністративну діяльність. Крім того слід наголосити, що принципи адміністративного права, не є ортодоксальною категорією. Із зміною суспільних відносин об’єктивно виникають нові принципи, уточняються й відмерзають старі. В статті виявлені і узагальнені засади принципу студентноцентризму, як спеціальної засади адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні. Доведено, що це об’єктивна, загальна та стабільна вимога, у сфері вищої юридичної освіти, на яких базується педагогічна, наукова та виховна діяльність спеціальних суб’єктів адміністративного права. Він є втіленням вищих гуманістичних цінностей сучасної освітньої соціалізації студента. Його реалізація здійснюється шляхом утвердження первинності прав, свобод та інтересів (потреб) студентів. Зроблено висновок, що принцип студентноцентризму, як спеціальна засада адміністративно-правового забезпечення вищої юридичної освіти в Україні – це об’єктивна, загальна та стабільна вимога, у сфері вищої юридичної освіти, на яких базується педагогічна, наукова та виховна діяльність спеціальних суб’єктів адміністративного права, як втілення вищих гуманістичних цінностей сучасної освітньої соціалізації студента, шляхом утвердження первинність прав, свобод та інтересів (потреб) студентів викликам, що стоять перед вищими начальними закладами та іншими суб’єктами публічної адміністрації з метою свідомого заохочення студентів до освітнього процесу, створення для нього зразкового освітнього середовища, побудови відносин на засадах взаємної поваги і партнерства між студентом та іншими учасниками освітнього процесу з здобування юридичних знань та здійснення виховного процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Шумило, Микола, та Олександр Андрушко. "Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у кримінальному процесі: система нормативних лабіринтів та пошук концепції". Право України, № 2019/09 (2019): 99. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-099.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми зумовлюється соціальною цінністю цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, зростанням чисельності порушень майнових і немайнових прав людини та невирішеними системними проблемами теоретичного, законодавчого та практичного характеру. Метою статті є вивчення окреслених проблем і визначення шляхів їх вирішення для удосконалення чинного законодавства та практики. Основним методом дослідження є метод міжгалузевого аналізу системних проблем цього інституту. Критично проаналізовано чинне законодавство з питань відповідальності держави за шкоду, спричинену суб’єктами судочинства. Виявлено специфіку структурних елементів цієї відповідальності: підстави, суб’єкти, механізм тощо. Виокремлено позитивні та негативні аспекти реалізації відшкодування цієї шкоди; висловлені авторські позиції щодо них, а також сумніви щодо ефективності регресу. Висновки відображають основні результати дослідження. Так, пропонується визначитися з цілісною концепцією цивільно-правової відповідальності в кримінальному процесі, основними компонентами якої є: чітка її диференціація на інститути: 1) відшкодування шкоди, завданої незаконними актами (рішеннями, діями та бездіяльністю) владних суб’єктів кримінального процесу (інших видів провадження); 2) реабілітації; 3) відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення; 4) цивільного позову в кримінальному процесі; законодавче визначення термінології, засад, підстав, суб’єктів та механізму функціонування цих інститутів в окремих главах Кримінального процесуального кодексу України чи окремих законах; реалізація принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, діяльність державних органів та їх посадових осіб на засадах повного та безумовного відшкодування шкоди. Доцільна єдина законодавча галузева “загальна формула” цього конституційного обов’язку з допуском підстав виключення відшкодування; уніфікація процедур про відшкодування шкоди, запровадження виключно її судового порядку. Виключення адміністративного елементу в її процедурах; обов’язок ініціювання відшкодування шкоди покласти на владних суб’єктів судочинства. Постраждалим визначити право звертатися з позовом про відшкодування у кожному випадку виявлення факту спричинення їм шкоди. Також чітко визначити права, обов’язки та відповідальність потерпілих від правопорушень у кримінальному процесі, визнати обов’язковим проведення судової експертизи для вирішення питань про вид, характер і розмір шкоди, участь адвоката визнати обов’язковою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Kolotilova, T. "СУТНІСТЬ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 121–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що основною метою країни є забезпечення і реалізація прав і свобод особи підтримуючи при цьому цінності міжнародного права, адже на сьогодні серед реформ адміністративного законодавства не менш важливою є реформа з приводу адаптації норм європейського права до національного законодавства. Європейське законодавство побудовано так, що органи публічної влади спрямовані на тісну взаємодію з населенням, а механізм правління вже давно перейшов від адміністративно-владного до обслуговування населення. Отже, наразі постає питання щодо становлення доволі нового інституту адміністративного права – адміністративних послуг, який направлений на взаємодію органів публічної влади з населення, обслуговування населення з урахуванням міжнародних стандартів, що в повному обсязі реалізує права і свободи людини і громадянина. Дане теоретичне дослідження присвячено з’ясуванню сутності реєстраційних послуг Міністерства Юстиції України. У дослідженні, науковому аналізу були піддані такі терміни як «адміністративні послуги», «державна реєстрація», «реєстраційна діяльність». Визначено, що реєстраційна послуга є складовою адміністративної послуги. Зауважено, що реєстраційна послуга має свої стадії. Виокремлено одне із основних завдань Міністерства Юстиції України, що пов’язане з наданням реєстраційних послуг, а саме здійснення державної реєстрації. Визначено на прикладі отримання реєстраційної послуги із зазначенням її порядку. У підсумку зроблено висновок, що реєстраційні послуги Міністерства юстиції України являють собою офіційно встановлений законодавством порядок надання юридичного статусу певному суб’єкту, що передбачає виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків для реалізації прав і свобод, органом публічного адміністрування з занесенням відомостей про це до державних реєстрів, результатом чого є отримання дозвільного документу з підтвердженням статусу особи, об’єкта, предмета чи послуги, а також статусу документа.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Моргунов, О. А. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕР ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 86–89. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).364.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою даної статті є встановлення місця і ролі адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер, а також з’ясування значення таких норм в меха-нізмі правового регулювання сфер фізичної культури і спорту в Україні. У статті встановлені місце і роль адміністративно-правового забезпечення сфер фізичної культури і спорту в Україні через визначення галузевої належності норм, які складають основу правового забезпечення публічного адміністрування вказаних сфер. Визначено, що захист професійних спортсменів забезпечується нормами адміністративного права як щодо статусу суб’єктів захисту, його форм, методів тощо, так і в аспекті визначення підстав та порядку захисту. Кодекс України про адміністративну відповідальність визначає ті дії чи бездіяльність суб’єктів чи об’єктів управлінської системи, які становлять склади адміністративних правопорушень у сферах фізичної культури та спорту, а також санкції за вчи-нення адміністративних правопорушень, підстави та порядок притягнення до юридичної відповідальності. З’ясовано, що у сферах фізичної культури і спорту складаються відносини, які будуються на засадах влади та підпорядкування, передбачають застосування примусу, імперативність методу регулювання та інші ознаки, які не притаманні предметам і методам перерахованих вище галузей права. Такі відносини, наприклад, виникають у зв’язку з порушенням прав спортсменів, при визначенні та впровадженні державної політики у сферах фізичної культури та спорту, при наданні чи зміні дитячо-юнацьким спортивним школам певної категорії тощо. Зроблено висновок, що провідне місце у правовому забезпеченні сфер фізичної культури і спорту належить нормам адміністративного права, які складають основу публічного адміністрування вказаних сфер, визначаючи статус суб’єктів публічного адміністрування, принципи, підстави, форми і методи їх службової діяльності, пріоритети та шляхи формування державної політики в галузях фізичної культури і спорту, засоби та процедури її впровадження, регулюють контроль та нагляд у вказаних сферах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

КОЛОМОЄЦЬ, ТЕТЯНА, та ПАВЛО ЛЮТІКОВ. "Оціночні поняття адміністративного судочинства України: наукові підходи до їх тлумачення у правовій доктрині". Право України, № 2018/02 (2018): 54. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-054.

Повний текст джерела

Анотація:

За умов динамічного перетворення вітчизняного нормативно-правового масиву для забезпечення стабільної та ефективної реалізації адміністративного судочинства надзвичайно важливим є виважене використання у правозастосовній діяльності оціночних понять. При цьому застосування останніх має здійснюватись винятково на основі сформованої наукою єдиної теоретичної концепції оціночних понять і загальнотеоретичних знань про них. Разом із тим пізнання оціночних понять та їх тлумачення становлять певні труднощі для суб’єктів правозастосування, що підтверджується результатами аналізу судової практики розгляду справ у порядку адміністративного судочинства, яка (практика) свідчить про різні варіанти тлумачення одного й того самого положення, що негативно впливає на стан реалізації та захисту прав, свобод, інтересів фізичних і юридичних осіб у спірних відносинах із суб’єктами публічної адміністрації. Мета статті полягає у з’ясуванні сутності оціночних понять, аналізі оціночних понять в адміністративному законодавстві (зокрема й процесуальному) та формулюванні їх дефініції. Здійснено аналіз наукових підходів до розуміння у правовій доктрині оціночних понять, проаналізовано відомі в адміністративно-правовій літературі точки зору щодо їх інтерпретації в адміністративно-процесуальному законодавстві. Так, виявлено, що юридичною наукою не вироблено єдиного підходу до найменування категорії, яка досліджується. У юридичній літературі зустрічаються терміни “каучукові поняття”, “рамочні дефініції”, “абстрактні поняття”, “високоабстрактні поняття”, “найбільш складні поняття”, “відносно визначені поняття, “оціночні поняття”, “оцінні поняття”, а також “оціночні категорії”. Встановлено, що більш виправдане використання терміна “оціночне поняття”, оскільки воно більшою мірою є традиційним для сучасної правової доктрини. З’ясовано, що зміст категорії “оціночні поняття” розкривається неоднозначно у правовій доктрині. На підставі аналізу вказаних підходів сформульовано авторське визначення відповідної категорії. Авторами запропоновано власний варіант дефініції “оціночні поняття в адміністративному судочинстві”, під якою розуміється виражена в адміністративно-процесуальній нормі абстрактна характеристика реальних або потенційних фактів, яка підлягає обов’язковій конкретизації під час їх застосування у межах адміністративного розсуду з метою надання суб’єкту правозастосування мінімально необхідних повноважень для максимального врахування індивідуальних особливостей адміністративної справи, справедливого, неупередженого та своєчасного її розгляду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Білий, Д. О. ". ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.317.

Повний текст джерела

Анотація:

Автором даної наукової статті здійснено аналіз поняття та елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів. Визначено, що механізм є комплексною, динамічною категорією, що дає можливість правозастосуванню та правореалізації положень нормативно-правових актів в дію. Зазначено, що держава за допомогою юридичних механізмів вступаючи в адміністративно-правові відносини виступає головним суб’єктом захисту прав та свобод особи використовуючи правові засоби Визначено, що механізм захисту прав пацієнтів є дворівневим. З одного боку, норми міжнародного законодавства встановлюють основи захисту прав пацієнтів. З іншого, норми національного законодавства не суперечать міжнародно-правовим актам, які ратифікувала Україна та визначають зміст механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів, що не обмежується виключно особливостями суб’єктів. Запропоновано під механізмом адміністративно-правового захисту прав пацієнтів розуміти комплексну категорію адміністративного права, що являє собою систему взаємопов’язаних самостійних складових, що сприяють захисту фізичних осіб від дій, рішень, бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації в сфері охорони здоров’я, їх посадових та службових осіб, а також керівників та працівників закладів охорони здоров’я. Автором акцентовано увагу на співвідношенні понять «механізм адміністративно-правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового захисту». До елементів механізму адміністративно-правового захисту прав пацієнтів віднесено: – система нормативноправових актів, якими урегульовані відносини адміністративно-правового захисту прав пацієнтів; – суб’єкти публічної адміністрації, що уповноважені здійснювати адміністративно-правовий захист прав пацієнтів; – форми захисту прав пацієнтів – судова та позасудова; – методи публічного адміністрування за допомогою яких здійснюється захист прав пацієнтів; – адміністративні процедури захисту прав пацієнтів, що визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства та законах України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Золотухіна, Л. О. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНИЙ ІНТЕРЕС» ЯК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).26.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджується система наукових підходів, прийомів та способів дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії. Визначається специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві з метою удосконалення їх правової регламентації. Актуальність розробки цієї теми обґрунтовується тим, що дослідження будь-якого правового процесу чи явища потребує відповідного методологічного інструментарію, що зумовлено достатньою складністю об’єктів дослідження, впливом на них значної кількості об’єктивних та суб’єктивних факторів. Поняття «публічний інтерес» є міжгалузевою категорією, що використовується в таких гуманітарних науках, як філософія, політологія, соціологія та юриспруденція зокрема. Отже, важливим є визначення специфіки методології дослідження поняття «публічний інтерес» як правової категорії та класифікація конкретних наукових методів – інструментарію наукової роботи, який буде використовуватися для доктринального дослідження зазначеного поняття. Відзначається, що методологія дослідження поняття «публічний інтерес» як адміністративно-правової категорії має ґрунтуватися на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально юридичних методів дослідження, а також принципів об’єктивності та історизму. Специфіка методології дослідження співвідношення публічних та приватних інтересів в адміністративному праві полягає у пріоритетному застосуванні спеціально юридичних методів юридичної догматики та юридичного моделювання, адже, попри існування визначених правових аксіом (верховенство права, примат міжнародного права, пріоритетність прав і свобод людини в механізмі правового регулювання), завданням як науковців, так і практиків є пошук та моделювання оптимального співвідношення приватних та публічних інтересів у сфері адміністративно-правових відносин. Яскравим прикладом такого моделювання є Правові висновки Верховного Суду, прецеденти Європейського суду з прав людини, в яких визначаються межі втручання держави у сферу приватних інтересів, а також підстави, умови та ступінь обмеження приватних інтересів задля забезпечення реалізації та захисту публічних інтересів суспільства та держави. У контексті євроінтеграційних процесів велике значення має використання методів порівняльного правознавства з акцентом на європейські правові цінності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Чуб, А. В. "СУБ'ЄКТИВНІ ПУБЛІЧНІ ПРАВА ЯК СКЛАДНИК АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ПРИВАТНОЇ ОСОБИ". Знання європейського права, № 2 (27 жовтня 2020): 60–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.76.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій статті здійснено дослідження суб'єктивних публічних прав як складової частини адміністративної правосуб'єктності приватної особи. Метою даного дослідження є визначення сутності суб'єктивних публічних прав приватної особи як складової частини адміністративної правосуб'єктності приватної особи. Говорячи про взаємні відносини між суб'єктами права та адміністративними органами, автор виділяє три типові ситуації, коли ці відносини відбуваються, та засади для їх виникнення: за умови наявності юридичного інтересу - якщо суб'єкт має кваліфікований юридичний інтерес, щодо якого орган адміністрації зобов'язаний виявити його законність і врахувати його, якщо це можливо (а якщо ні, то повинен виправдати відмову); за умови наявності фактичного інтересу - якщо суб'єкт господарювання у нинішній чи майбутній ситуації отримає пряму користь у результаті дій чи бездіяльності органу публічної влади; за умови наявності публічного суб'єктивного права - якщо суб'єкт звертається до адміністративного суду з позовом щодо вимоги від органу публічної влади конкретних дій (або утримання від певних дій), які він юридично зобов'язаний діяти виконувати (утриматися) відповідно до свого призначення. У якості висновку обґрунтовано, що загальнотеоретичний підхід до визначення категорії «суб'єктивних публічних прав» будується на визнанні визначальними їх ознаками певних не правових, а психологічних феноменів: волі, інтересу, потенційної активності. Наголошено, що особливості соціокультурного розвитку вітчизняного адміністративного права зумовили певний занепад наукового інтересу до тематики суб'єктивних публічних прав; наслідком цього є сьогоденна ситуація недостатнього дослідження цієї проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

ЛУК’ЯНЕЦЬ, ДМИТРО. "Категорія протиправності в доктрині адміністративного судочинства". Право України, № 2019/04 (2019): 27. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-027.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування доктрини адміністративного судочинства є процесом, який перебуває у постійному розвитку, одним із його завдань є створення відповідного понятійно-категоріального апарату. Одна з центральних категорій адміністративного судочинства – протиправність. Вона як окреме правове явище в Кодексі адмі ністративного судочинства України (КАС України) не визначається, проте ознака протиправності рішень, дій або бездіяльності є основною при формулюванні вимог позивача при зверненні за захистом до адміністративного суду, з одного боку, та при формулюванні рішення адміністративного суду – з другого. Тому правильне розуміння змісту протиправності у контексті завдань адміністративного судочинства є надзвичайно важливим. Фактично в межах діяльності адміністративного суду щодо розгляду та вирішення адміністративних справ саме протиправність рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень є центральним елементом предмета доказування. Метою статті є визначення змісту категорії протиправності в адміністративному судочинстві, висвітлення її значення, а також видової різноманітності у контексті різних видів предмета публічно-правових спорів, переданих на вирішення адміністративного суду. На основі аналізу підстав прийняття рішень адміністративним судом показано, що протиправність в адміністративному судочинстві являє собою властивість рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень, що відображає їх невідповідність формальним вимогам законів та інших нормативно-правових актів, принципу верховенства права або практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), що призводить до порушення прав, свобод або інтересів фізичних осіб чи прав та інтересів юридичних осіб. Протиправність визначається залежно від параметра суб’єкта владних повноважень чи його діяльності, вона може мати формальний, компетенційний, процесуальний (процедурний) або концептуальний характер. Розглянуті особливості визначення протиправності у випадках застосування адміністративними судами принципу верховенства права, а також практики ЄСПЛ. Обґрунтовано точку зору щодо недоцільності визнання протиправною бездіяльності суб’єкта владних повноважень у випадках, коли адміністративна справа вирішується на підставі аналогії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

БЕВЗЕНКО, ВОЛОДИМИР. "Адміністративна юрисдикція та Кодекс адміністративного судочинства України у редакції 2017 р.: розв’язання проблеми по-новому чи неподолані виклики минулого?" Право України, № 2018/02 (2018): 11. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-011.

Повний текст джерела

Анотація:

Адміністративну юрисдикцію як інститут адміністративного процесуального права передбачено в Кодексі адміністративного судочинства України. Адміністративна юрисдикція має принципове значення не лише для адміністративного процесу, а й для системи судоустрою України загалом. Однак до сьогодні цей інститут недостатньо визначений змістовно. Метою статті є формування пропозицій щодо вироблення єдиних, загальноприйнятих критеріїв визначення належності певного публічно-правового спору до юрисдикції адміністративного суду для гарантування ефективного захисту прав, свобод, інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, здійснення права на справедливий суд, забезпечення єдності судової практики, стабільності функціонування судів судової системи. У свою чергу, про належність (неналежність) конкретного публічно-правового спору до юрисдикції адміністративного суду, як і про можливість її відмежування від інших видів судової юрисдикції, варто зазначати за сукупної наявності зовнішніх ознак публічно-правових відносин, із яких виник цей спір. Оцінюючи статті Кодексу адміністративного судочинства України в редакції 2005 р., нескладно пересвідчитися в тому, що законодавець у загальному вигляді задекларував критерії визначення адміністративної юрисдикції, межі та зміст компетенції адміністративних судів. Утім, такі критерії не дають змоги дійти однозначного висновку про вид і природу конкретного публічно-правового спору. Зміст адміністративної юрисдикції доповнено – він охоплює предметну юрисдикцію, інстанційну юрисдикцію та територіальну юрисдикцію (підсудність). Проте критерії визначення перелічених видів юрисдикції залишаються, по суті, незмінними: предмет спору, суб’єкт (учасник) спору, судова інстанція, місце проживання (перебування, знаходження). Зроблено припущення, що об’єктивно наявна проблема визначення адміністративної юрисдикції, та її відмежування від інших судових юрисдикцій існуватиме й надалі. Це пояснюється передусім запереченням наявності складних, різногалузевих правовідносин; невиробленим єдиним і загальноприйнятим розумінням природи усіх можливих рішень, дій, бездіяльності суб’єктів владних повноважень, видів таких суб’єктів. Існує думка, що природа правовідносин і вид судової юрисдикції визначаються правовим результатом цих правовідносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

БЕВЗЕНКО, ВОЛОДИМИР. "Зміст і види процесуального розсуду Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду". Право України, № 2019/04 (2019): 114. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-114.

Повний текст джерела

Анотація:

З метою забезпечення виконання завдання адміністративного судочинства, його “гнучкості”, якнайповнішого захисту та відновлення прав, свобод, інте ресів фізичних (юридичних) осіб, ефективного здійснення процесуальних функцій адміністративні суди, так само як і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (КАС ВС) наділені процесуальними повноваженнями, що їх вони реалізують на власний розсуд. Водночас процесуальний розсуд КАС ВС не може бути безмежним, свавільним. Означений розсуд (свобода дій) зумовлюється фактичними обставинами, приписами законодавства, судовою практикою, практикою Європейського суду з прав людини. Слід відзначити, що необхідність обґрунтованого вибору об’єктивно притаманна всьому процесу розгляду і вирішення адміністративної справи або процесуальним діям, пов’язаним із нею. Мета статті полягає у розкритті сутності й особливостей процесуального розсуду КАС ВС, критеріїв такого розсуду; ось ті принципові теоретико-прикладні положення, яким варто приділити достатню увагу. Поява процесуального розсуду адміністративних судів взагалі й процесуального розсуду адміністративного суду касаційної інстанції зокрема пов’язується із прийняттям у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Вчинення кожної процесуальної дії, зокрема відкриття касаційного провадження, передбачає не лише перевірку відповідності фактичних обставин адміністративної справи нормам КАС України, а й ретельну оцінку кваліфікуючих ознак адмі ністративної справи (фактичних спірних правовідносин, предмета доказування, учасників спірних правовідносин, суб’єкта владних повноважень та інших суб’єктів, норм права), фактичних чи процесуальних обставин (“справа незначної складності”, “питання права, що має фундаментальне значення”, “значний суспільний інтерес або виняткове значення справи”, “помилкове віднесення судом першої інстан ції справи до категорії справ незначної складності” тощо). Як наслідок такої оцінки КАС ВС обирає певний вид процесуального рішення з тих, що передбачені КАС України. Кожна процесуальна дія (їх сукупність), кожна стадія адміністративного процесу охоплюються чималою кількістю оціночних понять, що пояснює значну широту процесуального розсуду КАС ВС. Відповідно, кожному виду процесуальної активності КАС ВС притаманний відповідний “свій” вид процесуального розсуду, який потребує ґрунтовного наукового дослідження і розкриття. Свобода здійснення КАС ВС своїх повноважень є доволі значною, натомість поняття, зміст та особливості процесуального розсуду ще не набули належного обґрунтування сучасною адміністративною процесуальною наукою, так само як і не були перевірені практикою адміністративного судочинства. Однак уже зараз видається очевидним, що свобода здійснення повноважень КАС ВС (його процесуальний розсуд) має різні види, межі, зміст свого прояву. Кожному виду процесуального розсуду КАС ВС відповідає “власний” перелік критеріїв. Опрацьовуючи фактичні обставини, витлумачуючи їх і відповідні їм норми матеріального права, роблячи висновки щодо відповідності фактичних обста вин нормам права, Суд перевіряє їх на відповідність критеріям із переліку для певного виду процесуального розсуду. Певна річ, вичерпно перерахувати й описати критерії процесуального розсуду КАС ВС у певній адміністративній справі непросто, оскільки доволі часто фактичні обставини справи не є однозначними, їх досить складно оцінити, витлумачити й порівняти з нормами матеріального права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Pashhenko , K. S. "Характеристика Кодексу адміністративного судочинства України як джерела права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 95–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Кодифікації у сфері адміністративного судочинства не приділяється значна увага. Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) аксіоматично сприймається як джерело права і, зазвичай, не стає самостійним предметом наукових пошуків. Метою статті є аналіз КАС України як самостійного визначального джерела права адміністративного судочинства, з’ясування його якості та ефективності, еволюційних змін, впливу на правозастосовну практику, з урахуванням сучасних законотворчих ініціатив. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю кодифікаційних процесів у регламентації порядку здійснення адміністративного судочинства і діяльності адміністративних судів, що має важливе суспільно-політичне, техніко-юридичне, реалізаційно-забезпечувальне значення. Справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, як завдання адміністративного судочинства, напряму залежить від єдиного (стадійного) правового регулювання, властивого процесуальному праву, що складно забезпечити безліччю законів або бланкетним способом викладу правових норм. КАС в системі законодавства про адміністративне судочинство покликаний визначити юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановити порядок здійснення судочинства в адміністративних судах, окреслити завдання адміністративного судочинства, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок судового процесу і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі з порушеннями з боку суб’єктів владних повноважень. Нестабільність законодавства, незавершеність реформ у судочинстві, збільшення кількості судових справ і оскаржень судових рішень, активна законотворчість засвідчують доцільність використання системного методу у дослідженні джерельної бази судового адміністративного процесу. Оновлення концепції судового права, положень вітчизняного КАС дозволяють надати нового дослідницького сенсу такій категорії як «джерела адміністративного судочинства», із моніторингом їх якості й ефективності, законодавчих векторів удосконалення та визначенням авторської позиції щодо цих процесів. Зокрема, у публікації охарактеризовано КАС України в контексті віднесення його до джерел права та загальнотеоретичних підходів щодо таких законодавчих актів. Висновки. Проведений моніторинг кодифікованого акта у сфері адміністративного судочинства засвідчує, що оновлений КАС України має позитивні риси, зумовлені використанням методів узагальнення, структуризації, системності, логічності – із дотриманням європейських цінностей і світових надбань теорії та практики – у змістовному наповненні. Як пізнавальному об’єкту, Кодексу притаманні ознаки, властиві традиційним кодифікованим актам, з урахуванням континентальної системи права і національних традицій. Об’єктивно, динамічність суспільних відносин, зокрема й у публічно-управлінській сфері ставить перед кодифікаційною діяльністю нові виклики. Дослідники того чи іншого правового інституту, категорії адміністративного судочинства, зазвичай, пропонують відповідні шляхи, напрямки удосконалення його (її) законодавчого гарантування. Проте, будь-які реформаційні процеси утверджують у приналежності КАС до пріоритетних джерел вітчизняного судового адміністративного процесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Бедний, О. І. "Відносини з делегування повноважень як складник предмета адміністративного права". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3203.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються теоретичні та практичні засади делегування повноважень щодо публічного адміністрування, а також їх адміністративно-правове регулювання. Встановлено, що під час переосмислення суспільного призначення адміністративного права відповідні суспільні відносини розглядаються більшістю дослідників як елемент предмету цієї галузі. Ці відносини є допоміжними щодо відносин, які опосередковують публічне адміністрування: публічно-управлінських та публічно-сервісних. Взято до уваги, що в Україні з початку 90-х років ХХ століття були зроблені значні кроки щодо деконцентрації та децентралізації публічних адміністративних функцій. Це стосується делегування повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування (виконавчим органам місцевих рад), а також делегування повноважень обласних та районних рад відповідним місцевим державним адміністраціям. Визначено проблеми адміністративно-правового регулювання делегування повноважень, пов’язані, зокрема, з відсутністю основоположного законодавчого акта, який упорядковує відповідні питання. Запропоновані перспективні сфери, у яких може здійснюватися делегування повноважень щодо публічного адміністрування приватним (недержавним) суб’єктам. Охарактеризовано види суспільних відносин щодо делегування повноважень, які можна розглядати в контексті предмету адміністративного права: 1) основне відношення з делегування повноважень; 2) відносини щодо матеріально-технічного, інформаційного, фінансового та іншого ресурсного забезпечення делегування повноважень; 3) відносини щодо контролю суб’єкта делегування та громадянського суспільства за реалізацією делегованих повноважень; 4) відносини щодо захисту інформації під час реалізації делегованих повноважень. Зроблено висновок, що відносини з делегування повноважень щодо публічного адміністрування як складова частина предмету адміністративного права створюють умови для підвищення ефективності реалізації відповідних повноважень із метою забезпечення здійснення публічно-адміністративної діяльності та реалізації інших функцій органів публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Терехова, О. Ю. "ПОНЯТТЯ Й ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРУЖНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 181–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).35.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню поняття й елементів адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні. Розглянуто поняття «правовий статус», зокрема як багатоаспектну категорію, яка дозволяє розкрити особливості суб’єкта правовідносин, а порівняно з правовим статусом інших учасників відносин – виявити наявні недоліки та сформулювати напрямки їх усунення. Розкрито доктринальні підходи до розуміння правового статусу суду. Наголошено на доцільності виділяти базовий, спеціальний і конкретний правовий статус окружних адміністративних судів. Наведено виділені у науковій доктрині ознаки правового статусу адміністративних судів. З метою визначення змісту адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні розглянуто зміст понять «адміністративно-правовий статус суб’єкта адміністративного права», «адміністративно-правовий статус державних і муніципальних органів», «адміністративно-правовий статус органів судової влади», «адміністративно-правовий статус адміністративних судів» і відповідно існуючі підходи до розуміння їх структурних елементів. Виділено класифікацію елементів адміністративно-правового статусу на цільовий, організаційно-структурний, компетенційний блоки, а також на основні та додаткові тощо. З’ясовано відсутність єдності серед науковців у підходах до визначення змісту адміністративно-правового статусу. Розкрито сутність компетенції як прояву адміністративної правосуб’єктності органу влади, організаційної структури – обов’язкової ознаки органу державної влади, юридичної відповідальності та юридичних гарантій віднесення яких до елементів адміністративно-правового статусу є дискусійним. Встановлено, що мета, завдання, функції, компетенція, організаційна структура, юридичні гарантії і юридична відповідальність окружного адміністративного суду в Україні є складниками його адміністративно-правового статусу, що закріплені на законодавчому рівні та в сукупності визначають правове становище зазначеного суду серед суб’єктів адміністративних правовідносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

ПИСАРЕНКО, НАДІЯ. "Верховенство права, конвенційні гарантії справедливого суду та принципи адміністративного судочинства". Право України, № 2019/04 (2019): 55. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-04-055.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено зміст елементів верховенства права, визначених як обов’язкові Європейською комісією за демократію через право (Венеційська комісія) у Допо віді, датованій березнем 2011 р. Метою статті є з’ясування того, чи знайшли своє закріплення зазначені елементи в тексті Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). Зроблено висновок, що ст. 6 “Верховенство права” вміщує інформацію щодо двох із шести обов’язкових елементів. З огляду на цей висновок запропоновано викласти відповідні норми КАС України так, щоб вони були практично застосовними; їх приписи давали можливість наповнити сполучення слів “верховенство права” конкретним змістом, зрозумілим як представникам судової влади, так і приватним особам, які вимушені звертатися за захистом своїх прав. Представлено “звучання” обов’язкових елементів верховенства права, яке виглядає підхожим для діяльності зі здійснення правосуддя. Так, судова діяльність ґрунтуватиметься на ідеї верховенства права, якщо: 1) правосуддя буде доступним, а суд незалежним і безстороннім; 2) суд неухильно дотримуватиметься законів, діятиме виключно у межах своїх повноважень; 3) прийматиме розумні, справедливі, обґрунтовані та позбавлені будь-яких ознак тиранії рішення; 4) при розгляді справи суд застосовуватиме закон однаково для всіх; 5) суд тлумачитиме закон у спосіб, що забезпечує пріоритет прав людини; 6) остаточні рішення суду не будуть піддаватися сумніву, вони мають неухильно виконуватися, зокрема й через залучення дієвих механізмів, що спонукатимуть до їх виконання. Забезпечити дотримання наведених елементів верховенства права у судовій діяльності можна шляхом викладення у процесуальному законі правил про принципи судочинства, які розкриватимуть змістове наповнення кожного з цих еле-ментів. Такі правила матимуть виконуваний та лаконічний вигляд, якщо їхні тексти включатимуть інформацію про конвенційні вимоги справедливого суду, описані з огляду на їхнє тлумачення Європейським судом з прав людини. Інакше кажучи, запровадження обов’язкових елементів верховенства права гарантовано у судочинстві через вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., які мають знайти своє відображення у його (судочинства) принципах. Враховуючи викладене, представлено оновлений перелік принципів адміністративного судочинства. Деяким із них надано характеристику, на основі якої сформовано правила, які пропонуються для закріплення у національному адміністративному процесуальному законі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Теслюк, Я. О. "ЗМІСТ ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 117–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).371.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено зміст інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів. Розглянуто поняття власників транспортних засобів відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо адміністративно-юрисдикційної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані технічними засобам, що працюють в автоматичному режимі, у контексті сучасних поглядів українських науковців. Досліджено юридичну сутність інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів із погляду на цивільне та цивільне процесуальне законодавство. Охарактеризовано конструкцію правового впливу на суспільні відносини в галузі безпеки дорожнього руху за вчинення адміністративних правопорушень, зафіксованих технічними засобами в автоматичному режимі, за допомогою певних заходів процесуально-правового й адміністративно-організаційного характеру, що здійснюються різними суб’єктами, фізичними і юридичними особами цих правових відносин. Розглянуто досвід країн-членів Європейського Союзу (Великої Британії та Франції) у регулюванні адміністративної відповідальності власників транспортних засобів за вчинення правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксованого технічними засобами в автоматичному режимі. Зазначено, що специфіка змісту інституту адміністративної відповідальності власників транспортних засобів заснована на базових принципах адміністративного права з метою забезпечення публічних інтересів, інтересів особи, суспільства та держави у сфері безпеки дорожнього руху щодо експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки. Охарактеризовано недоліки нормативно-правого визначення власника транспортного засобу та правопорушника, який учинив адміністративне правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, та запропоновано внесення змін у чинне законодавство.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Kovtun, A. V. "Проблеми застосування принципів належного урядування в адміністративному праві України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (15 листопада 2019): 45–51. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.05.

Повний текст джерела

Анотація:

На сучасному етапі розвитку України важливим є врахування базисних ідей та принципів, на яких повинна засновуватися діяльність у сфері права згідно з міжнародними стандартами. Особливо це стосується розвитку та вдосконалення адміністративного права, зокрема сфери публічного адміністрування. У статті досліджуються принципи належного урядування та проблеми їх практичного застосування в адміністративному праві України. Метою статті є дослідження принципів належного урядування в історичному контексті, здійснення аналізу основних принципів належного урядування та їх характерних ознак, визначення переваг і недоліків застосування цих принципів в адміністративному праві України. Наукова новизна полягає у здійсненні системного аналізу адміністративної правореалізаційної практики застосування основних принципів належного урядування. Наводяться варіанти ефективної реалізації таких принципів у правовій дійсності та способи ліквідації недоліків і заповнення прогалин. Висновки. Принципи належного урядування повинні запроваджуватися системно. Це означає, що лише їх спільна дія може призвести до покращення та підвищення рівня діяльності публічної адміністрації. Реалізація принципів належного врядування була б доречною на чотирьох основних рівнях: теоретичному, нормативно-правовому, інформаційному та «правоусвідомчому». По-перше, наукова доктрина є важливою в тому плані, що хоча її складають суб’єктивні думки науковців та правників-практиків, проте це дає змогу найбільш якісно систематизувати знання у сфері публічного адміністрування, зокрема щодо можливих варіантів застосування керівних принципів. По-друге, нормативно-правовий рівень зумовлюється необхідністю законодавчого закріплення принципів належного урядування, що дисциплінуватиме суб’єктів публічної влади від порушень встановленими санкціями. По-третє, існує потреба інформування суб’єктів публічної влади, особливо державних службовців, про впровадження принципів належного урядування, розкриття їхньої сутності, механізму їх застосування у практичній діяльності. По-четверте, важливим фактором, що сприятиме вирішенню проблем у сфері публічного адміністрування, є правосвідомість. Суть полягає в суб’єктивному розумінні таких принципів та відношенні до них кожного з нас, а не лише суб’єктів публічної влади. І дуже важливо, щоб таке розуміння повністю співпадало із початково закладеною метою та цілями принципів належного урядування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Люх, В. В. "ІНСТРУМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 237–47. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.27.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу проблематики інструментальної скла- дової в адміністративно-правовому механізмі забезпечення фінансової безпеки держави. Акцентовано, що трансформація у сучасній адміністра- тивно-правовій доктрині категорій “форми діяльності публічної ад- міністрації” та “методи діяльності публічної адміністрації” у категорію “інструменти публічного адміністрування” актуалізують дослідження саме інструментів адміністративно-правового забезпечення правоохо- ронними органами фінансової безпеки держави. Встановлено, що у сучасній правовій доктрині застосовується широкий підхід до визначення категорії “правові інструменти”, згідно з яким інструменти – це весь комплексів засобів правового регулювання/впливу, та запропоновано конкретні ін- струменти діяльності публічної адміністрації розкривати через призму системи її інституціонально-функціональних характеристик. Визначено, що правоохоронними органами в процесі забезпечення фінансової безпеки держави використовуються такі інструменти публічного адміністру- вання як нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні до- говори, плани та фактичні дії. Під нормативним актом як інструментом адміністративно-правового механізму забезпечення фінансової безпеки держави запропоновано розуміти виданий уповноваженим суб’єктом юри- дичний акт, у якому закріплено норми адміністративного права, які ре- гламентують відносини у фінансовій сфері між публічною адміністрацією та іншими суб’єктами, які мають публічний інтерес у цій сфері. Виділено особливості нормативних актів як інструменту забезпечення: загальні формальні параметри, пов’язані з інституційно-процедурними аспектами (компетенція, порядок, форма і т.п.); спеціальні матеріальні параметри (публічність; адресність; юридична обґрунтованість і значущість; нор- мативність; односторонність; підзаконність; недискримінаційний харак- тер). Зазначено, що адміністративні акти за своїми сутнісними рисами є новою категорією для доктрини адміністративного права, зміст яких розкривається через повноваження публічної адміністрації, і є наслідком імплементації законодавства України до права Європейського Союзу, що обумовило перехід від використання терміна «акт державного управління» до поняття «адміністративний акт». З огляду на відсутність легальної дефініції адміністративного акта в Україні, в якості базового застосовано розуміння сутності адміністративного акта як рішення суб’єкта публіч- ної адміністрації щодо вирішення конкретної адміністративної справи, яке тягне юридичні наслідки для конкретних фізичних і юридичних осіб, що відповідає сутності досліджуваного інструмента діяльності публічної ад- міністрації в частині забезпечення фінансової безпеки держави. Виокремле- но фундаментальні ознаки адміністративного договору у сфері фінансо- вої безпеки держави - наявність публічної адміністрації як однієї зі сторін такої угоди, а також сутнісні характеристики щодо обумовлення повно- важень сторін договору на основі владно-управлінської функції. Іншими факультативними специфічними інструментальними рисами адміністра- тивного договору в фінансовій сфері є орієнтація на задоволення публічного інтересу та суспільних потреб у фінансовій безпеці, законодавчі процедурні рамки діяльності суб’єкта публічної адміністрації, спрямованої на реаліза- цію його адміністративної компетенції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Medvid , A. B. "Загальна характеристика конвенційної та вітчизняної регламентації правомірного затримання особи без рішення суду: адміністративно-процесуальний аспект". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 58–66. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є здійснення компаративістського дослідження загальних вимог щодо правомірного застосування затримання особи без рішення суду як адміністративно-процесуального заходу, які встановлені у положеннях пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та у частині 3 статті 29 Конституції України, а також у чинному законодавстві України. Наукова новизна статті полягає у детальному порівняльному дослідженні положень підпунктів «b)» та «c)» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, включно з практикою їх тлумачення і застосування у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, положень другого речення частині 3 статті 29 Конституції України, відповідних рішень Конституційного Суду України, а також окремих норм Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо змісту, загальних вимог та переліку правомірних підстав затримання особи без рішення суду як адміністративно-процесуального заходу. Висновки. Застосування адміністративного затримання особи без рішення суду як примусового заходу позбавлення свободи людини на підставі чинних норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та припису частини 3 статті 29 Конституції України загалом відповідає положенням підпунктів «b)» та «с)» пункту 1 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення правомірності застосування адміністративного затримання особи без рішення суду в кожному конкретному випадку повинно здійснюватися з обов’язковим урахуванням принципу пропорційності між необхідністю забезпечити виконання встановлених законом адміністративних зобов’язань та важливістю дотримання права на свободу людини в демократичному суспільстві. У цьому контексті істотними варто визначити наступні аспекти: характер зобов’язання, яке випливає з відповідної норми адміністративного законодавства, включаючи його мету і основне призначення, особу затриманого і конкретні обставини, що призвели до затримання, а також тривалість адміністративного затримання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

АНТОНЕНКО, АНАСТАСІЯ. "Про причини відсутності адміністративно-правових досліджень проблематики з відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності". Право України, № 2019/07 (2019): 247. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-247.

Повний текст джерела

Анотація:

Адміністративно-правова природа відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності повністю або в певній частині (у випадках обґрунтування змішаної юридичної природи) визнається вітчизняними та європейськими вченими протягом тривалого часу – з дореволюційних часів і дотепер. Однак досі адміністративно-правові дослідження відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності відсутні як в Україні, так і в країнах пострадянського простору. Натомість адміністративно-правові відносини, які виникають у цій сфері (зокрема, процедури прийняття адміністративних актів), вивчаються у межах приватноправових досліджень. Такий стан наукових розробок з окресленої проблематики викликає здивування і потребує пояснення, яке, утім, не надавалося. Доцільність з’ясування причин існування зазначеної ситуації підсилюється також у зв’язку зі стрімким розвитком сучасного адміністративного права України, розширенням його предмета і системи, суб’єктного складу адміністративно-правових відносин та інструментарію публічної адміністрації, які дають змогу переглядати усталені погляди, концепції, правові конструкції та ін. Метою статті є визначення причин відсутності адміністративно-правових досліджень проблематики з відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Встановлено, що основними причинами відсутності адміністративно-правових досліджень відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності є: 1) історичні обставини, які створили перепони у роз витку адміністративно-правових досліджень вказаної сфери правовідносин: пізній початок становлення й розвитку адміністративного права, Жовтневий переворот та інші події, які після нього відбулися, прихід радянської влади та нав’язування її ідеології – все це стримувало розвиток вітчизняного адміністративного права у тому напрямі, що й західноєвропейське право; 2) розвиток вітчизняної правової науки у напрямі відмови й заперечення радянської ідеології та результатів наукових розробок, які їй відповідали, що цілком імовірно спонукало дослідників формулювати підходи, прямо протилежні радянським, та призвело до домінування приватноправової концепції розуміння відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. З’ясовано, що сучасна практика європейських держав, вітчизняний та зарубіжний історичний досвід, загальновизнаний публічно-правовий характер відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (повністю або частково) вказують на те, що: 1) немає реальних підстав для того, щоб ці дослідження не проводилися і надалі; 2) ці дослідження доцільно провести, оскільки це є певною мірою стандартом у розвинених європейських країнах, крім того, до цього прагла й наша країна протягом усього часу, але не могла реалізувати внаслідок розглянутих обставин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Сусак, М. С. "ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ РОЗСУД АДМІНІСТРТИВНОГО СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ У КОМПЕТЕНЦІЙНИХ СПОРАХ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 153–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).709.

Повний текст джерела

Анотація:

Сусак М. С. Процесуальний розсуд адміністративного суду першої інстанції у компетенційних спорах. - Стаття. У статті на підставі узагальнення та порівняння чинного адміністративно - процесуального законодавства, судової практики адміністративного судочинства досліджено особливості процесуального розсуду адміністративного суду першої інстанції у компетенційних спорах. З’ясовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, і на публічно - правові спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (компетенцій- ний спір), а також з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. Автором на основі комплексного аналізу положень статтей КАС України розглянуто та з’ясовано, що являє собою компетенційний спір, що розуміють під поняттям «компетенція», визначено та розглянуто поняття адміністративного договору та встановлено, які основні ознаки притаманні саме адміністративному договору. На підставі проведеного дослідження, автором встановлено, що на сьогоднішній день в Україні на законодавчому рівні в адміністративному праві відсутній спеціальний закон, який регулює правовідносини з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У зв’язку з чим, нерідко в судовій практиці адміністративного судочинства трапляються випадки, коли адміністративні договори співвідносять, наприклад, з цивільними, господарськими договорами, а цивільні, господарські помилково вважають адміністративними договорами, або виникають спори стосовно правомірності укладання адміністративних договорів в тій чи іншій управлінській сфері та ін. Тому, автором, з метою подолання існуючих проблем на законодавчому рівні запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративні договори», в нормах якого закріпити поняття, види, ознаки, особливості, передумови та ін. з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів аби мінімізувати, або навіть унеможливити виникнення спірних правовідносин з даного питання. Також, автором на основі комплексного аналізу судової практики адміністративного судочинства проаналізовано судові рішення адміністративних судів України ухвалених у компетенцій- них спорах, та встановлено, що нерідко компетенція суб’єктів владних повноважень може пересікатися і як наслідок виникає компетенційний спір. Установлено, що судді адміністративного суду першої інстанції наділені правом на реалізацію процесуального розсуду у компетенційних спорах. Процесуальний розсуд адміністративного суду першої інстанції реалізується суддею відповідно до положень статтей КАС України, а також здійснюється на підставі критеріїв процесуального розсуду (норм права, фактичних обставин, судової практики, навантаження) з моменту отримання суддею позовної заяви та завершується ухваленням остаточного судового рішення по адміністративній справі у компетенційному спорі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Дмитришин, Володимир Степанович. "НЕДОГОВІРНЕ РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Часопис цивілістики, № 37 (29 липня 2020): 76–81. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.353.

Повний текст джерела

Анотація:

У системі правовідносин стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності окремим і дуже важливим елементом виступають недоговірні способи розпоряджання такими правами. За критерієм волевиявлення можна стверджувати, що розпоряджання відбувається за волею особи, яка передає права (заповіт, відмова від прав, реорганізація юридичної особи за рішенням власника), або поза волею особи, яка володіє правами (спадкування за законом, набуття прав за рішенням суду, надання праву порядку примусової судової або адміністративної ліцензії). Щодо правомірності дій можна зазначити, що недоговірне розпоряджання правами інтелектуальної власності можливе лише з правомірних дій, неправомірних дій, з подій та «умовно неправомірних» дій, які є випадками надання примусових ліцензій у судовому порядку на підставі більш ніж 3-річного невикористання патенту та у випадку, коли раніше виданий патент перешкоджає здійсненню пізніше виданого патенту, якщо такий має іншу мету або значні переваги. Розпоряджання правами на підставі подій виникає у випадку прийняття державного рішення, коли це необхідно з метою забезпечення нагальних і критичних інтересів суспільства. Подіями будуть бути факти епідемії, стихійного лиха, воєнного стану та інші випадки, коли надання прав виправдане життєвими інтересами держави та суспільства. Не можна вважати недоговірним розпоряджанням правами випадки продовження терміну дії виключного права, переведення права набувача виключного права та надання «відкритої» ліцензії. До способів недоговореного розпоряджання можна віднести такі: 1. У порядку універсального правонаступництва при припиненні юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. 2. У порядку універсального правонаступництва при спадкуванні за законом. 3. При зверненні стягнення на майно (майнові права) боржника. 4. В процесі приватизації державного майна (в тому числі і майнових прав у складі єдиного майнового комплексу підприємства). 5. Розпоряджання правами в процесі примусового ліцензування у судовому або адміністративному порядку. 6. За рішенням суду у позовному провадженні. 7. Недоговірне розпоряджання правами шляхом відмови від права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Стахів, О. О. "СУЧАСНИЙ МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Korostashova, I. M. "Механізм адміністративно-правового регулювання як правова категорія та багатоаспектне явище". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 52–61. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження механізму адміністративно-правового регулювання у функціональному, структурному, процесуальному та діяльнісному аспектах, а також упорядкування та систематизація його складових елементів, визначення основного принципу функціонування цього механізму. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автором запропоновано власне визначення механізму адміністративно-правового регулювання. Узагальнено та систематизовано функціональні ознаки, структурні елементи, процесуальні стадії та етапи механізму адміністративно-правового регулювання, а також визначено організаційні форми діяльності суб’єктів публічної влади в рамках цього механізму. Визначено базовий комплексний принцип адміністративно-правового регулювання, що у структурному аспекті одночасно є одним із супутніх нематеріальних елементів механізму адміністративно-правового регулювання. Висновки. Механізм адміністративно-правового регулювання є комплексом (системою) основних та супутніх правових засобів (інструментів), за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права (публічного управління). Завдяки цьому механізму норми права, що спрямовані на охорону права (адміністративно-правову охорону), і які самі по собі є статичними, приводяться в дію (реалізуються) органами публічної влади. Механізм адміністративно-правового регулювання слід розглядати у чотирьох аспектах: функціональному (являє засіб (систему) регулювання правовідносин за допомогою якого забезпечується ефективність такого регулювання); структурному (являє внутрішню будову механізму); процесуальному (відображає стадійність (основні етапи впливу адміністративного права на суспільні відносини в кожній сфері публічного управління) та діяльнісному (являє собою правові форми (організаційні сторони) діяльності публічної влади та осіб, що надають публічні послуги, реалізовуючи норми права у різних сферах суспільного життя, а також діяльності судових і правоохоронних органів, наділених функцією правозастосування. Основним принципом цього механізму, – починаючи з процесу нормотворчості і закінчуючи застосуванням адміністративно-правових норм, – є базовий комплексний принцип демократичної держави – принцип верховенства права, що включає в себе комплекс елементів, недотримання (порушення) яких тягнуть за собою порушення цього принципу в цілому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

КЛИМОВИЧ, ОКСАНА. "Сучасні тенденції конституційного права США з огляду права на приватність та гідність". Право України, № 2018/09 (2018): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-076.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасні конституційні системи зазнають значних впливів, які за своєю природою є часто протилежними, бо виникають як на внутрішніх, так і на міжнародних рівнях, як у результаті процесів глобалізації, так і внаслідок посилення національних держав. Такі тренди підвищують роль судів щодо тлумачення закону, особливо роль Верховного Суду США. Останній наділений суттєвими повноваженнями щодо тлумачення права у сфері адміністративного права, щодо справ про розподіл влади. Таке тлумачення здійснюється за допомогою застосування основних канонів чи правил, таких як Відсилка до Шеврону, Уникнення конституційного питання та Законотворча історія. Ці канони були вироблені Верховним Судом США у процесі його діяльності та зазнають постійного впливу і розвитку. Нещодавні зміни у складі Верховного Суду США впливають на предмет та підходи до конституційного тлумачення, а також дають змогу дійти висновку, що базові канони тлумачення зазнаватимуть подальших змін у найближчому майбутньому. Метою статті є аналіз сформованих у практиці Верховного Суду США підходів до розуміння принципів, форм та способів тлумачення конституційних прав для вироблення цілісного уявлення про особливості реалізації специфічних правомочностей судів у конституційному праві США, а також викладення власного бачення тенденцій у сфері захисту окремих конституційних прав, зокрема права на приватність і гідність у правовій системі США. Автор встановив, що доктрина права на гідність не є розвиненою у конституційному праві США, але ця доктрина набула свого відображення у правовій системі США через запозичення, імплементацію міжнародних інструментів та інкорпорацію в конституції окремих штатів. Найбільш яскравим прикладом запозичення з іншої правової системи у сфері гідності людини є Конституція штату Монтана, ст. 2 якої чітко закріплює право на гідність і віддзеркалює положення Загальної декларації прав людини та Конституції Пуерто-Рико. Право на гідність також відображене у тлумаченні права, яке здійснене Верховним Судом США щодо суміжних питань. Зокрема, деякі аспекти права на гідність розглянуті у рішеннях “Карпентер проти США” та “Салінас проти Техасу”. Обидві стосуються прав підозрюваних і підсудних у кримінальному процесі. У справі “Салінас проти Техасу” суд дійшов висновку, що положення П’ятої Поправки до Конституції США, які встановлюють гарантії, на підставі яких кожна особа не може бути примушена давати свідчення проти самої себе, створюють вимоги щодо активної дії, а саме: особа, яка бажає застосувати своє право на мовчання, повинна активно про це заявити. Пасивне мовчання є недостатнім. У справі “Карпентер проти США” Верховний Суд США проаналізував межі права на приватність і допустимість втручання в приватне життя осіб у зв’язку з офіційними розслідуваннями. В обох випадках Верховний Суд США звернувся до власної практики та здійснив прогресуюче тлумачення законодавства з урахуванням розвитку сучасних технологій та стану розвитку нинішнього суспільства. Автор дійшов висновку, що хоча Конституція США не містить положення про право на гідність, сама концепція часто використовується для здійснення аналізу та обґрунтування рішень у суміжних сферах, та дає змогу поглибити аналіз і розвиток положень, що вже достатньо серйозно розвинуті Верховним Судом США на підставі інших положень Конституції США, а також судами окремих штатів на основі права штатів та звичаєвого права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

КОЛОМОЄЦЬ, ТЕТЯНА, та ВАЛЕРІЙ КОЛПАКОВ. "Камеральні відносини XV–ХІХ століть у генезисі адміністративного права". Право України, № 2020/05 (2020): 272. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-272.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є обґрунтування визнання камералістики одним із важливих чинників у генезисі сучасного адміністративного права, зокрема його частини, яка присвячена адмініструванню в економічних сферах через встановлення наявності чи відсутності кореляційної залежності між камеральними відносинами XV–ХІХ ст. і сучасними адміністративно-правовими відносинами. Досліджується кореляційна залежність між камеральними відносинами, ознаки яких відшукуються у капітуляріях Карла Великого, а інфільтрація у практику адміністрування датується приблизно 1439 р., і сучасними адміністративно-правовими відносинами. Обґрунтовується визнання камералістики одним із важливих чинників у генезисі адміністративного права. Наукова новизна полягає у доведенні еволюційного зв’язку між розрізненими рекомендаціями щодо господарювання періоду раннього камералізму, теоретичними знаннями з організації економічного компоненту державотворення у ХІХ ст., їх транс-формацією у підгалузь сучасного адміністративного права. Привертається увага до того, що використання терміна “камералізм” у практиці адміністрування пов’язується із регуляторною діяльністю рад Флорентійської республіки (1439 р.), у середовищі яких зароджується “школа мислителів”, представники якої маркували себе “камералістами”. Підкреслюється, що ознакою виходу управлінської діяльності за межі раннього камералізму можна вважати початок зближення потреб суто камерального господарювання із новими економічними інтересами (створенням мануфактур, удосконаленням соціопрофесійної структуризації суспільства, забезпеченням активного торговельного балансу, забороною на ввезення окремих товарів та експорт сировини, встановлення обґрунтованих митних зборів щодо певної продукції, контроль якості, використання примусової праці тощо). Розкривається механізм перетворення референцій про доречне господарювання у систематизовані знання щодо управління суспільними ресурсами, які поступово набирають теоретичного змісту і постають науковою та навчальною дисципліною із назвою “камералістика”, а згодом трансформуються в особливу частину сучасного адміністративного права. Висновки дослідження: 1) кореляційна залежність між камеральними відносинами і сучасними адміністративно-правовими відносинами існує; 2) камеральні відносини з моменту їх виникнення постійно еволюціонували; 3) їхня еволюція обумовлена системним накопиченням знань від практичних рекомендацій із ведення камерального господарства до теоретичних узагальнень; 4) камеральні знання виявилися затребуваними і після закриття відповідних університетських навчальних програм, адже формували в адміністративістів необхідні для забезпечення економічного росту компетенції; 5) вони сформували специфічну систему знань щодо управління (адміністрування) у сфері економіки, яка з часом трансформувалася у підгалузь сучасного адміністративного права; 6) сьогодні органічним, закономірним і послідовним наслідком нашого дослідження має стати перейменування особливої частини адміністративного права з “Управління в сфері економіки” на “Камеральне адміністрування”; 7) камеральні відносини є важливим чинником у генезисі адміністративного права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Чуб, А. В. "Суб'єктивні публічні права приватної особи як предмет адміністративного права". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).606.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій статті здійснено характеристику теорії суб'єктивних публічних прав приватної особи в умовах сучасного розвитку науки адміністративного права. Метою даного дослідження є визначення сутності суб'єктивних публічних прав приватної особи як інституту адміністративного права. Визначено відносини між суб'єктами права й адміністративними органами, автор виділяє три типові ситуації, коли ці відносини відбуваються, та засади для їх виникнення: за умови наявності юридичного інтересу - якщо суб'єкт має кваліфікований юридичний інтерес, щодо якого орган адміністрації зобов'язаний виявити його законність і врахувати його, якщо це можливо (а якщо ні, то повинен виправдати відмову); за умови наявності фактичного інтересу - якщо суб'єкт господарювання в нинішній чи майбутній ситуації отримає пряму користь у результаті дій чи бездіяльності органу публічної влади; за умови наявності публічного суб'єктивного права - якщо суб'єкт звертається до адміністративного суду з позовом щодо вимоги від органу публічної влади конкретних дій (або утримання від певних дій), які він юридично зобов'язаний виконувати (утриматися) відповідно до свого призначення. Як висновок обґрунтовано, що загальнотеоретичний підхід до визначення категорії «суб'єктивні публічні права» будується на визнанні визначальними їхніми ознаками певних не правових, а психологічних феноменів: волі, інтересу, потенційної активності. Наголошено, що особливості соціокультурного розвитку вітчизняного адміністративного права зумовили певний занепад наукового інтересу до тематики суб'єктивних публічних прав; наслідком цього є нинішня ситуація недостатнього дослідження цієї проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Токмілова, Любов Миколаївна. "ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 80–89. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.9.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні підходи до визначення гарантій забезпечення процесуальних прав учасників адміністративного судочинства в Україні. Проаналізовано підходи до класифікації гарантій учасників адміністративного судочинства. Запропоновано використання градації гарантії учасників адміністративного судочинства, які мають практичне значення. Судовий захист прав і свобод фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах пов’язаний із функціонуванням в Україні адміністративної юстиції, процесуальною складовою якої виступає адміністративний процес (адміністративне судочинство). Реалізація завдання адміністративного судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень відбувається через ухвалення адміністративними судами судових рішень. При цьому, умовою належного рівня правосуддя є високий рівень забезпеченості прав учасників адміністративного судочинства. Проте, стан гарантування процесуальних прав станом на теперішній час не можна назвати ефективним через недостатність правового регулювання. До заходів, яких спрямовано на забезпечення прав як гарантії діяльності учасників адміністративного судочинства, можна віднести заходи, яких спрямовано на: здійснення судочинства відповідно до встановленого процесуального закону; заборону втручання у здійснення правосуддя; притягнення до відповідальності за неповагу до суду чи судді у встановленому законом порядку тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Дніпров, О. С. "Адміністративно-правові засади громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади: проблеми законодавчого регулювання". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).600.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам законодавчого регулювання в Україні громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. Автор аналізує зміст поняття «громадський контроль» у юридичній літературі та законодавчих пропозиціях. Підзвітність і контроль влади перед суспільством - фундаментальний принцип конституційного ладу, невід'ємний елемент принципів верховенства права, законності та поваги до прав людини, важлива умова формування довіри громадськості до влади та держави загалом. Проаналізовано інститут громадського контролю в аспекті сучасних тенденцій розвитку українського адміністративного права. В контексті європейських принципів державного управління, які базуються на забезпеченні «належного врядування», громадський контроль за діяльністю державного управління є невід'ємною частиною права громадян брати участь в управлінні державними справами. Межі, форми та методи, права та обов'язки суб'єктів контролю за діяльністю уряду, їх повноваження та обов'язки юридично не уніфіковані. Громадський контроль повинен підкорятися правовим принципам, формам і методам його здійснення, а зв'язок між діяльністю суб'єктів громадського контролю і законом повинен відображатися на законодавчому рівні. Визначено адміністративно-правові основи організації та здійснення громадського контролю в контексті європейських критеріїв демократичної держави. Європейські стандарти існують у формі критеріїв, принципів, правил, процедур, механізмів організації управління або систем державного управління: верховенство права, пріоритет прав та свобод людини і громадянина у відносинах із державою, принципи партнерства влади та суспільства, взаємна відповідальність держави та суспільства, взаємна відкритість і прозорість, взаємоповага сторін тощо. Вирішення проблеми законодавчого регулювання правових основ громадського контролю за діяльністю державного управління може слугувати основою для розробки узгодженої науковцями та практиками єдиної Концепції законопроекту про громадський контроль. Концепція законопроекту про громадський контроль повинна закріпити ідею превентивного контролю, який спрямований на попередження порушень Конституції України, законів України, інших правових актів, забезпечення дотримання прав фізичних і юридичних осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Мазурик, Р. "Особливості реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні: адміністративно-правовий аспект". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 165–74. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2042.

Повний текст джерела

Анотація:

У науковій публікації досліджуються адміністративно-правові засади та особливості реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи юридичної догматики та юридичного моделювання. Зазначається, що сучасний стан організації та діяльності регіональних прокуратур потребує суттєвого удосконалення, що зумовлено низьким рівнем довіри громадян до органів прокуратури загалом та об'єктивною потребою реформування прокуратур на рівні областей, створення якісно нової моделі організації та діяльності прокуратури з використанням найкращого міжнародного досвіду та здобутків доктрини адміністративного права. Аналізуються актуальні питання реалізації функцій прокуратури на регіональному рівні в контексті рівня їх адміністративно-правового забезпечення. Зазначається, що органи прокуратури на регіональному (обласному) рівні забезпечують реалізацію основних функцій прокуратури відповідно до Конституції, Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора, а також здійснюють координацію та контроль виконання функцій прокуратури місцевими прокуратурами. Зокрема, прокурори регіональних (обласних) прокуратур підтримують публічне обвинувачення та здійснюють представництво інтересів держави в апеляційних судах. Крім того, прокурори регіональних (обласних) прокуратур забезпечують участь у судових засіданнях починаючи з першої інстанції в господарському та адміністративному процесі, що цілком узгоджується з їх функціональним призначенням як прокурорів обласного рівня. Підкреслюється необхідність збільшення кількості прокурорів регіональних (обласних) прокуратур, які здійснюють безпосереднє процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, представництво інтересів держави в суді та нагляд за додержанням законів у процесі виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, із метою забезпечення реалізації принципу незалежності прокурорів та підвищення ефективності їх діяльності. Формулюється висновок щодо перспективності окремого доктри-нального дослідження цієї тематики, враховуючи загальні тенденції щодо реформування всієї системи органів кримінальної юстиції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

БУЧИК, АННА. "Впровадження принципу процесуальної регламентації в адміністративному судочинстві". Право України, № 2018/02 (2018): 39. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-039.

Повний текст джерела

Анотація:

Вдосконалення вітчизняного адміністративного судочинства неминуче вимагає ширшого втілення у ньому вимог процесуальної регламентації. Необхідність регламентування судових процедур чіткими, короткими та зрозумілими приписами процесуальних норм, таксономічними вимогами до судового процесу викликана потребою в ефективному засобі регулювання судових процедур. Адже чинне національне адміністративне процесуальне законодавство визначає вирішення спорів пріоритетним завданням адміністративного судочинства. Метою статті є розкриття сутності, змісту принципу процесуальної регламентації та формулювання його дефініції для внесення пропозиції щодо подальшого законодавчого закріплення серед засад (принципів) адміністративного судочинства, що надасть головуючому судді важелі управління судовим процесом і сприятиме раціоналізації та покращенню судових процедур. Проведено аналіз принципу процесуальної регламентації адміністративного процесу, механізм реалізації якого процесуально не закріплений. Визначено, що його впровадження в адміністративному судочинстві позитивно впливатиме та гарантуватиме дотримання прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб при здійсненні правосуддя, сприятиме чіткості регулювання порядку, ефективності та оптимальності судового розгляду справ. Регулювання ходу судового засідання потребує окреслення права судді на встановлення чітких меж для надання пояснень, клопотань, реплік учасників процесу з метою досягнення максимальної результативності та запобігання судовій тяганині. На підставі комплексного аналізу процесуальних норм і теоретичних засад сформульовано дефініцію поняття “принцип процесуальної регламентації”, під яким розуміють зовнішні вимоги до порядку ведення судового засідання та встановлені часові обмеження процедур, що визначаються головуючим суддею у межах процесуальних повноважень, є чіткими, зрозумілими та підлягають неухильному виконанню учасниками судового розгляду. Застосування принципу процесуальної регламентації нерозривно пов’язане з організацією ведення судового процесу як частини єдиного масштабного механізму, покликаного забезпечити життєдіяльність ефективної та доступної судової системи, а також активну роль судді в цьому процесі задля реальної дієвості в практичній щоденній діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Pashhenko, K. S. "Нормативне гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві: вітчизняний та зарубіжний досвід". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 37–46. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Оцінці доказів в адміністративному судочинстві, зазвичай, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, із віддзеркаленням засад, закріплених у загальній теорії доказового права. Після оновлення законодавства у сфері адміністративного судочинства процес доказування не ставав предметом наукових пошуків. Метою статті є висвітлення питання гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві з урахуванням нормотворчого, науково-теоретичного, правозастосовчого підходів, та у порівнянні із правовою регламентацією цього елемента процесу доказування у законодавстві пострадянських країн. Наукова новизна пов’язана із фундаментальністю інституту доказування для будь-якого процесуального права та його міжгалузевим характером, що дозволяє комплексно досліджувати кожен структурний елемент цієї складної системи за різними векторами, зокрема й у порівняльному контексті. На основі аналізу поняття й змісту оцінки доказів та її місця в структурі доказування, що існують в загальній теорії процесуального права, теорії доказування, у сфері адміністративного судочинства, у чинному адміністративному судовому законі, враховуючи власний досвід суддівського переконання, сформульовано авторське розуміння цього елемента процесу доказування, яке охоплює розумову і практичну діяльність судді із встановлення ознак доказів та мотивування висновків стосовно їх урахування чи відхилення у справі. Наголошено, що досить часто оцінка суддями однакових фактів не вирізняється єдністю стосовно сприйняття їх доказами, що відображається у судових рішеннях. Це потребує визначення правової позиції вищих судових інстанцій. У зв’язку з цим, здійснено огляд «знакових» судових рішень, в яких окреслені вектори оцінки тих чи інших доказів. Окрім того, зважаючи на важливість порівняльних досліджень правових інститутів і враховуючи їх відсутність саме у вивченні питань законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві, проведено такий аналіз законодавчих актів країн із спільним пострадянським минулим. Висновки. Підсумовано, що під оцінкою доказів судом в адміністративному судочинстві доцільно розуміти елемент процесу доказування, змістом якого є розумово-практична діяльність судді з розгляду кожного доказу на предмет наявності ознак належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, що здійснюється у логічних формах, в межах закону та професійної правосвідомості, і результатом якої є внутрішнє переконання судді щодо урахування чи відхилення доказів для встановлення обставин предмета доказування в адміністративній справі. У вітчизняному законі з адміністративного судочинства закріплено оцінку як алгоритм (модель) дій судді, ознаку судового рішення. Правила з оцінки доказів відбиваються у правових позиціях Верховного Суду, подекуди спірних. Порівняльний аналіз законодавчого гарантування оцінки доказів в адміністративному судочинстві засвідчує високий рівень вітчизняної нормотворчої техніки. При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України може бути доповнений окремими уточнюючими правилами у цьому напрямі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Метод адміністративного права"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями