Статті в журналах з теми "Методи теорії управління"

Резюме. У статті розглядаються суть, особливості, переваги і недоліки холакратичної системи управління і її перспективи для теорії та практики щодо медичної галузі. Відображено ключові аспекти цієї моделі управління.Методи дослідження. При аналізі та оцінці можливості впровадження в медичній сфері сучасних систем управління використовувався метод емпіричного аналізу. Вказівку на припущення, відображення положень, гіпотез, формування результатів і висновків здійснено за допомогою методів логічного аналізу та узагальнення. Обґрунтування положень щодо розвитку системи управління виконано на основі теорії соціальних змін.Результати. Холакратія – це соціальна технологія або система організації управління, в якій функції управлінських структур (влади, органів управління, посадових осіб) у прийнятті рішень розподілені відповідно до методу соціократії кругової структури між командами-колами (зовнішніми і внутрішніми) як автономними і самодостатніми (але не самовладними) одиницями. В організації холакратичної моделі управління задіяні більш ефективні принципи (гармонізація інтересів у процесі прийняття рішень, а не більшість голосів; прийняття рішень після обговорення людьми, які знають один одного) і методи роботи системи.Висновки. Перехід системи медичної допомоги населенню, її підсистем на холакратичну систему управління безпосередньо або її гібридну модифікацію (холакратія + соціократія + ?) залежно від характеру ситуації або виду управління не є панацеєю, але є еволюційним етапом розвитку управлінської думки і практики у цій сфері, які допоможуть розв’язати недоліки проблемної ієрархії і відсутності ефективної системи управління на принципах сучасного менеджменту

В статті досліджено теорію державного стратегічного управління на регіональному рівні. Вивчено світовий досвід ефективності розвитку економіки територій та на цій основі виокремлено стратегічне планування. Аргументовано, що теорія державного стратегічного управління схожа зі стратегічним менеджментом будь якої компанії. Розроблено модель процесу стратегічного управління. Обґрунтовано ключові елементи системи стратегічного планування в Україні. Виокремлено рівні системи державного стратегічного планування. Аргументовано структуру напрямків діяльності муніципальної освіти в ОТГ. Метою написання статті стало дослідження соціально-економічного розвитку муніципальної освіти в контексті стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону. У статті використано методи аналізу, історичного порівняння, емпіричного дослідження, акцент зроблено на подібності теорії державного стратегічного управління та стратегічного менеджменту. Вивчено доктрини, теорії та концепції державного регулювання економіки і соціально-економічного розвитку, і тому звернено увагу на відсутність такого визначення як державне стратегічне управління, муніципальна освіта які б внесли нове бачення для збалансованого розвитку суспільства і економіки, внаслідок чого наукова новизна полягає в визначенні понять та обґрунтуванні вказаних його цілей, етапів та функцій. Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у діяльності органів місцевого самоврядування. Результатами дослідження є: розробка комплексних стратегій розвитку регіонів, муніципальної освіти; організація виконання стратегічних планів; координація дій з реалізації стратегічних завдань; мотивація на досягнення стратегічних результатів; контроль за процесом виконання стратегії регіонального соціально-економічного розвитку.

Статтю зосереджено на проблемах синтезу робастних систем управління, призначених для експлуатації на безпілотних літальних апаратах. Головною метою дослідження є розробка алгоритму синтезу робастного закону управління рухом безпілотного літального апарата за умови використання неортогонального вимірювача, що являє собою надмірну конфігурацію гіроскопічних датчиків, побудованих на технологіях мікроелектромеханічних систем. Розробку регулятора було виконано на основі робастного структурного синтезу. Для досягнення поставленої мети було розроблено модель поздовжнього руху безпілотного літального апарата. Матриці стану, управління та спостереження цієї моделі було визначено за допомогою технології Aerosim засобами системи MatLab. Для розв’язання поставленої проблеми було використано методи теорії управління польотом у частині створення моделі поздовжнього руху безпілотного літального апарата; методи побудування надмірних неортогональних конфігурацій інерцальних датчиків рухомих об’єктів; методи сучасної теорії управління у частині створення алгоритмів робастного структурного синтезу та методи математичного моделювання. У статті представлено результати моделювання синтезованої системи у вигляді перехідних процесів для вхідних ступінчатих та імпульсних впливів. Наведені графічні залежності демонструють високу якість процесів управління в умовах дії збурюючи впливів. Отримані результати можуть бути корисними для рухомих об’єктів широкого класу, на яких використовуються надмірні вимірювальні системи, але найбільш доцільно їх використання в проблематиці управління безпілотними літальними апаратами. Ключові слова: система управління, неортогональний прилад, інерціальний датчик, надмірність, робастний регулятор

Статтю зосереджено на проблемах синтезу робастних систем управління, призначених для експлуатації на безпілотних літальних апаратах. Головною метою дослідження є розробка алгоритму синтезу робастного закону управління рухом безпілотного літального апарата за умови використання неортогонального вимірювача, що являє собою надмірну конфігурацію гіроскопічних датчиків, побудованих на технологіях мікроелектромеханічних систем. Розробку регулятора було виконано на основі робастного структурного синтезу. Для досягнення поставленої мети було розроблено модель поздовжнього руху безпілотного літального апарата. Матриці стану, управління та спостереження цієї моделі було визначено за допомогою технології Aerosim засобами системи MatLab. Для розв’язання поставленої проблеми було використано методи теорії управління польотом у частині створення моделі поздовжнього руху безпілотного літального апарата; методи побудування надмірних неортогональних конфігурацій інерцальних датчиків рухомих об’єктів; методи сучасної теорії управління у частині створення алгоритмів робастного структурного синтезу та методи математичного моделювання. У статті представлено результати моделювання синтезованої системи у вигляді перехідних процесів для вхідних ступінчатих та імпульсних впливів. Наведені графічні залежності демонструють високу якість процесів управління в умовах дії збурюючи впливів. Отримані результати можуть бути корисними для рухомих об’єктів широкого класу, на яких використовуються надмірні вимірювальні системи, але найбільш доцільно їх використання в проблематиці управління безпілотними літальними апаратами. Ключові слова: система управління, неортогональний прилад, інерціальний датчик, надмірність, робастний регулятор

У статті пропонується розглянути можливості використання у лібертаріанській теорії принципів, механізмів та інструментів державної регуляторної політики. Матеріал і методи. Тезу про використання в Україні як базової теорії розвитку лібертаріанську теорію висували представники правлячої партії «Слуга народу». Оскільки вони мають підтримку народу, сформовану монобільшість у Верховній Раді України та переважну більшість в Кабінеті Міністрів України, то видається можливим застосування цієї теорії у сфері публічного управління в Україні. У ході дослідження визначено, що лібертаріанська теорія є розвитком ліберальної теорії та пропагує доведені до абсолютизму економічні та персональні свободи особистості, проте майже повністю відкидає можливість втручання в життя особистості або в діяльність особистості як підприємця. Розглянуті основні тези лібертаріанської теорії та можливість застосування при їх реалізації підходів, принципів та інструментів державної регуляторної політики. Висновком є те, що при реалізації лібертаріанської теорії практично відсутня можливість застосування положень державної регуляторної політики, оскільки ця теорія фактично повністю відкидає можливість застосування державного регулювання до вільного ринку та будь-якої діяльності особистості. Іншою неприйнятною тезою лібертаріанської теорії є те, що вона відкидає поняття «народ», повністю зосереджуючись на свободах особистості. В той же час розбудова та розвиток нашої країни передбачає не тільки розвиток економіки та підприємництва, але й розвиток національної самосвідомості, соціальний захист населення, забезпечення високого рівня якості послуг, ліків, тощо. Таким чином уважаємо, що використання теорії лібертаріанства в сучасній Україні призведе до погіршення умов її розвитку і не може бути прийнятним.

З позицій теорії навчальних задач висвітлено проблему підміни в умовах застосування ІКТ навчальної задачі з однієї дисципліни навчальною задачею з іншої дисципліни. На прикладі математичних задач лінійного програмування показано, що спосіб дії студента під час розв’язування навчальної задачі є визначальним у ідентифікації навчальної задачі відносно до конкретної дисципліни: лінійне програмування; інформатика; математичне моделювання; методи оптимізації; теорія автоматичного управління; чисельні методи тощо. Обґрунтовано необхідність оновлення навчальних задач лінійного програмування з метою звільнення студентів від громіздких однотипних арифметичних обчислень і записів, що найчастіше стає перепоною глибшому розумінню ключових ідей, які покладено в основу використовуваних ними алгоритмів.

Анотація. Предмет дослідження: складові механізмів публічного управління економікою України в умовах пандемії COVID-19. Мета дослідження: розвиток теоретичних основ і розроблення методичних рекомендацій щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів публічного управління економікою в умовах пандемії COVID-19, а також формування теоретичної моделі їх використання в Україні на базі вивченого позитивного досвіду інших країн. Методологія дослідження: закони і принципи діалектичної логіки, положення економічної теорії, концепції видатних учених з проблем публічного управління та адміністрування. Використано методи системного аналізу при дослідженні сутності механізму публічного управління і його інструментарію, структурно-логічні методи — при обґрунтуваннi напрямів удосконалення наявних механізмів публічного управління. Методи аналітико-синтетичної обробки інформації та моделювання стали ключовими в побудові моделі адміністративно-правового забезпечення публічного управління Проаналізовано підходи різних науковців у галузі публічного управління щодо дефініцій «державне управління», «механізм державного управління», «публічне управління» та «механізм публічного управління». Установлено історичний зв’язок між державним управлінням і публічним управлінням, перехідною формою для якого виступало публічне адміністрування. Запропоновано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління, що містить певні елементи. З’ясовано, що позитивним джерелом для формування вітчизняних моделей державного управління є досвід європейських країн, для яких питання модернізації державного управління, подолання глобальних соціально-економічних викликів і створення ефективної системи реагування є ключовими напрямками роботи. Відзначено, що у країні формується основа прогресивної трансформації системи публічного управління шляхом створення нових можливостей для формування потенціалу розвитку територіальних громад і територій, нових центрів концентрації ресурсів. Обґрунтовано структуру адміністративно-правового забезпечення публічного управління з урахуванням виокремлення об’єктів, суб’єктів, норм і форм, а також засобів захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб у сфері публічного управління. Нині державні органи Україні з метою вдосконалення механізмів публічного управління економікою України у своїй діяльності повинна використовувати досвід Великобританії, а саме: активно використовувати «великі дані» для визначення ефективності державних витрат шляхом застосування практики онлайн-обстежень, зокрема на основі використання соціальних мереж. Ключові слова: публічне адміністрування, публічне управління, механізм публічного управління, децентралізація, територіальна громада, електронне урядування, економіка, Україна, COVID-19. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 21.

Представлено визначення публічного управління, його ме- ханізми та моделі. З’ясовано вплив публічного управління на суспільство. Розглянуто формування процесу публічного управління, історичні етапи розвитку архетипної моделі. На фоні створеної моделі розроблено архе- типні механізми публічного управління. Розглянуто механізми публічного управління. Визначено, що інструменти публічного управління становлять ефективні засоби механізмів розвитку публічного управління, проаналізо- вано їх особливості. Розкрито вплив публічного управління на суспільство. Доведено необхідність розвитку механізмів. Проаналізовано різні теорії, що стосуються цієї теми. Описано діяльність публічного управління, методи та засоби класичного менеджменту, а також розроблено модель публічного управління, розглянуто базові елементи. Висвітлено теорії представників школи наукового менеджменту. Розроблено основні архетипні моделі та їх рівні. Проаналізовано процеси публічного управління із застосуванням ар- хетипної моделі. Узагальнено наявні концептуальні та теоретичні положен- ня. Показано необхідність нових підходів управлінського впливу. Доведено, що суспільна думка та інтереси є засадами концепції публічного управління. Висвітлено значення поняття публічного управління. Акцентовано увагу на механізмах публічного управління. Розкрито основні ознаки та принципи публічного управління. Виокремлено архетипну модель, а також стисло її схарактеризовано. Визначено підхід публічного управління між державними та громадськими інституціями до спільних цілей та завдань. Встановлено, що держава повинна забезпечувати та втілювати заходи на зміцнення соціальної стійкості із залученням усіх верств населення. Спільна діяльність суб’єктів суспільства потребує нових форм співробітництва.

Мета: розкрити генезис поняття «фізична культура» в російсько-радянській та вітчизняній науковій і соціальній практиках. Матеріал і методи: матеріали дослідження базуються на аналізі спеціальної літератури, в якій висвітлюються різні аспекти розвитку сфери діяльності людей, пов’язаної з використанням фізичних вправ. Результати: показано, що проблема об’єктивного визначення сутності поняття «фізична культура» – одна з ключових у розбудові інтегративної теорії; розкриті суспільно-політичні передумови впровадження терміну «фізична культура» в російсько-радянську наукову та соціальну практики; виведено, що базові положення, сформульовані Г. Дюперроном в його теорії являються основою інтегративної теорії фізичної культури. Висновки: показано, що термін «фізична культура» був уведений в соціальну практику Росії весною 1918 року більшовицьким урядом з допомогою адміністративного механізму державного управління шляхом видання відповідних декретів, постанов і т.п.; показано, що в тогочасному науковому співтоваристві фізична культура трактувалась, як проведення в життя основ гігієни та санітарії; встановлено, що Г.Дюперрон акцентував увагу на тому, що термін «фізична культура» виступає як узагальнююча назва особливої сфери діяльності людей. Ключові слова: фізична культура, інтегративна теорія, сфера діяльності, поняття, термін, теоретичні положення.

Проаналізовано методологічні обмеження мейнстриму економічної теорії ХХ ст. у сфері дослідження еколого-економічних систем (ЕЕС) у соціо-екологічному контексті антропоцену. ЕЕС розглянуто на засадах постнекласичної наукової парадигми як органічну і динамічну єдність екологічної та економічної систем, пов’язаних обміном речовини, енергії та інформації, для яких характерна сильна нелінійна взаємодія структурних елементів і колективна (виникаюча, емерджентна) поведінка. Особливу увагу зосереджено на таких особливостях досліджуваних систем, як нелінійність, стохастичність і генераційність, а також на таких особливостях прийняття рішень стосовно управління цими системами, як плюралізм вартостей (цінностей), суб’єктивність оцінок і суджень, контекстуалізм рішень, релевантність неакадемічних знань і партисипативність самого процесу прийняття рішень. Обґрунтовано напрями трансформування теоретико-методичних підходів до дослідження ЕЕС у межах постнекласичної наукової парадигми для усунення методологічних некоректностей сучасної економічної науки шляхом теоретизування на засадах екологічної економіки і теорії економічної складності, обмеженої раціональності і теорії економічного оцінювання. Аргументовано застосування нових інструментів дослідження еколого-економічних систем, а саме: нексусний підхід, деліберативні методи, імітаційне моделювання (агентне і системно-динамічне), методи оцінювання економічної вартості та ін.

У статті поставлена мета, відповідно до якої заплановано розвинути наукові підходи до орга-нізації інформаційного забезпечення управління логістичними процесами на підприємстві торгівлі. Для досяг-нення поставленої мети були використані загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. Основні ре-зультати дослідження, презентовані у статті, свідчать, що було удосконалено понятійно-категорійний апа-рат теорії менеджменту та концепції логістичного менеджменту. На основі даних результатів проведеного порівняльного аналізу дефініцій понять “інформаційне забезпечення”, “інформаційне забезпечення управлін-ня”, “інформаційне забезпечення логістики” та виділення загальнонаукового, менеджерського і логістичного підходів до визначення суті інформаційного забезпечення запропоновано ввести до наукового обігу поняття “інформаційне забезпечення управління якістю логістичних процесів”. Обґрунтовано, що з позицій теорії ме-неджменту під ним варто розуміти сукупність інформаційних даних, засобів і програмних продуктів їх збору та / або обробки, що необхідні для забезпечення результативного управління якістю логістичних процесів. У ході дослідження набула подальшого розвитку концепція цифрового менеджменту шляхом розробки та обґру-нтування наукового підходу до організації інформаційного забезпечення управління якістю логістичних проце-сів підприємства торгівлі. Побудовано економіко-математичну модель, застосування якої на практиці дозво-ляє удосконалити систему управління підприємством у частині створення передумов для належного інформа-ційного забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень щодо логістичних процесів та підвищення рівня їх якості. Обґрунтовано, що під організацією інформаційного забезпечення управління якістю логістич-них процесів підприємства доцільно розуміти організаційну діяльність, що пов’язана зі створенням та по-дальшим розвитком інформаційної системи підприємства, робота якої спрямована на мінімізацію витрат у процесі формування інформаційних потоків, що необхідні для прийняття і реалізації результативних управлін-ських рішень щодо якості логістичних процесів. Зроблено висновок, що для формування якісного інформаційно-го забезпечення потрібно створювати та розвивати спеціальні банки даних (зокрема, показників якості різних логістичних процесів та методів їх розрахунку; вхідних даних для проведення розрахунків вищезазначених по-казників; методів прийняття управлінських рішень щодо альтернативних логістичних стратегій підприємст-ва торгівлі на основі показників якості його логістичних процесів тощо). Результати дослідження сприяти-муть подальшому розвитку цифровізації бізнес-процесів на підприємствах торгівлі (передусім цифровізації управління якістю логістичних процесів цих підприємств) та можуть бути використані для розробки іннова-ційних наукових підходів до вибору логістичних стратегій.

УДК 339.187; JEL Classification: М29 Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.

Управління нестаціонарними системами являється нетривіальною задачею. Однією з умов ефективного управління являється необхідність зміни та налаштування алгоритмів управління при динамічних умовах функціонування автоматизованих систем. В роботі розглядаються питання побудови системи управління на основі моделей теорії графів. В якості об’єктів дослідження виступають підходи та методи управління складними нестаціонарними системами. Розглядається підхід, заснований на класифікації факторів впливу на об’єкти управління. Розглядається управління при значних динамічних факторах зовнішнього середовища. В якості методів досліджень використовувалось імітаційне і комп’ютерне моделювання, які дозволили оцінити ефективність запропонованих підходів і методів управління. Також застосовувались методи системного аналізу та сучасні алгоритми на графах. Представлений підхід надає змогу проаналізувати динамічну поведінку нестаціонарного об’єкта управління, коли відомо, що деякі характеристики та фактори зовнішнього середовища, можуть впливати на управління об’єктами. Механізм кінцевого автомата дозволяє здійснювати автоматичне переключення алгоритмів управління в залежності від ситуації. Дослідження показали доцільність використання пропонованого підходу для управління складними нестаціонарними системами автоматизації. В роботі розглядаються основні принципи, по яким правила та алгоритми можуть та повинні змінюватися: зміна цілей управління та обмежень, зміна структури та характеристик технологічного об’єкта управління в процесі експлуатації сушарки зерна та брагоректифікаційної колони, зношення та руйнування технологічних вузлів об’єкта управління, модернізація, реконструкція та ремонт технологічного об’єкта управління, зміна властивостей та якості перероблюваних технологічними об’єктами матеріалів, зміна властивостей сигналів вимірювальної інформації та даних, які формуються людьми. В роботі розглядаються умови, в яких алгоритм управління повинен переключатись, підлаштовуватися під зміни в умовах функціонування об’єктів, якщо відома інформація або прогнози експертів, коли ці зміни відбуваються. Автори статті являються прибічниками еволюційного підходу, який заснований на додатковому дослідженні об’єктів в процесі експлуатації, та нестаціонарних нелінійних динамічних умов.

Проаналізовано сучасні методології реалізації фонового моніторингу стаціонарних та квазістаціонарних об'єктів, просторово розподілених на 2D-території. Систематизовано та класифіковано 17 типів здійснення просторового діалогового моніторингу об'єктів управління. Визначено базові методи реалізації різних класів діалогового моніторингу, обґрунтовано принципи та фундаментальні засади створення теорії інтерактивних моніторингових систем на підставі проблемно орієнтованих характеристичних функціоналів, які математико-алгоритмічно описують методи та функції окремих класів діалогового моніторингу квазістаціонарних об'єктів управління. Подано рекомендації щодо забезпечення теоретичних основ формування реєстрації, цифрового опрацювання та використання побудованого сімейства інформаційних моделей станів "норма", "розвиток аварії" та "аварія" спостережуваних діалогових моніторингових систем. Обґрунтовано переваги застосування кільцево-зіркової архітектури інтерактивно-діалогових систем безпровідного надземного та наземного моніторингу. Розглянуто структури сенсорних моніторингових систем з максимально зв'язаною (систолічною) та лінійно зв'язаною топологіями просторового немобільного розміщення сканувальних сенсорів моніторингових систем. Подано методи та алгоритми моніторингу просторово розподілених об'єктів, в які покладено математичні засади цифрового кодування та опрацювання характеристичних параметрів об'єктів дослідження, такі як динаміка, відхилення від норми порівняно з еталонами на підставі побудованих інформаційних моделей їх станів та розпізнавання їх класів у математико-алгоритмічному середовищі. Розглянуто стратегію реалізації мегапросторового об'єкта моніторингу залежно від конфіденційних характеристик об'єкта. Також обґрунтовано вибір стратегії згідно з координатно-детермінованою, випадковою та ймовірнісною технологіями. Запропоновано підхід технічної реалізації спеціалізованих пристроїв, які забезпечують збирання, перетворення та опрацювання інформаційних даних.

У статті розкрито результати дослідження особливостей організації, змісту, форм і методів професійної підготовки персоналу Федеральної поліції Німеччини всіх категорій. В ході дослідження з’ясовано, що професійну підготовку поліцейських службовців нижчої ланки забезпечують сім регіональних навчальних центрів ФП; професійну підготовку поліцейських службовців середньої ланки забезпечує Федеральна вища школа державного управління (м. Брюль), по завершенню навчання випускники отримують диплом бакалавра з державного управління; підготовку поліцейських службовців вищої ланки здійснює Вища школа поліції Німеччини (м. Мюнстер), випускники отримують диплом магістра з державного управління. Встановлено, що навчання на кожному рівні організоване за модульною системою. Автор зосереджує увагу на змістовому наповненні навчальних планів та програм і констатує, що зміст професійної підготовки персоналу ФП нижчої ланки повністю відповідає виконуваним ним у майбутньому функціям, розвитку необхідних умінь та навичок; вагому частину програм підготовки займають юридичні дисципліни; крім правничих дисциплін у навчальних планах підготовки поліцейських нижчої ланки передбачено вивчення також теорії управління, психології, особливостей застосування спеціальних технічних засобів, основ медицини та надання першої медичної допомоги, професійної етики; програма підготовки поліцейських середньої ланки, як майбутніх управлінців, передбачає, зокрема, опанування особливостей управління підрозділами та організації взаємодії з іншими структурами в умовах виконання завдань в міжнародних місіях; майбутні керівники вищого рівня (поліцейські вищої ланки) вивчають також особливості планування та проведення поліцейських операцій, організації комунікації в управлінській діяльності, управління поліцейськими підрозділами у великомасштабних операціях (під час проведення демонстрацій та мирних акцій, а також під час масових акцій, що супроводжуються насильницькими діями), особливості роботи із громадськістю та засобами масової інформації, правові норми взаємодії між органами поліції й юстиції в ЄС та правові питання міжнародної взаємодії. Велика увага приділяється розвитку фізичних умінь та навичок майбутніх поліцейських, їх стрілецькій підготовці, розвитку умінь та навичок застосування засобів примусу; 50% всього навчального часу відводиться на проходження слухачами стажування в органах та підрозділах ФП. Виявлено, що в системі професійної підготовки персоналу ФП основними формами організації навчання є лекції, лекції з елементами практичних вправ, семінари з елементами практичних вправ, семінари з елементами тренінгу, практичні вправи, тренінги (тренування), проектне навчання; основними методами підсумкового та поточного оцінювання є контрольна робота, усне опитування, тестування, розв’язання комплексних ситуативних завдань, екзамен.

Актуальність теми дослідження. Сучасний спорт належить до розважального шоу-бізнесу. У його основу покладено комерційні інтереси. Однак він не може існувати без тісного зв’язку з політичною, економічною й соціальною системами суспільства. Він також не може існувати й поза загальною національною правовою системою. У зв’язку з цим актуалізується значущість наукових досліджень міжнародного спортивного арбітражу з погляду системного підходу. Мета дослідження – вивчення та аналіз системи міжнародного спортивного арбітражу як основного інституту вирішення конфліктів, пов’язаних зі спортом, для формування в Україні сучасного Спортивного арбітражного суду. Методи дослідження – аналіз та узагальнення літературних джерел; аналіз документальних матеріалів; метод історизму; метод аналогії досліджуваних закономірностей; системний аналіз. Результати дослідження. Визначено й обґрунтовано правову основу функціонування міжнародного спортивного арбітражу, зокрема досліджено особливості, основні функції міжнародного спортивного арбітражного процесу та нормативно- правові документи, що регламентують діяльність суду. Представлено шляхи подальшого реформування й удосконалення діяльності Міжнародного спортивного арбітражного суду. Висновки. З’ясовано найбільш характерні недоліки наявної системи організації правової діяльності у спорті. Установлено основну причину невирішеності наявних труднощів в управлінні галуззю спорту вищих досягнень. Виявлено необхідність звернення до загальної теорії систем, що самоорганізуються. Запропонований підхід дасть змогу створити більш ефективну правову основу організації системи управління діяльністю арбітражних і третейських судів у спорті.

Розглянуто моделі трьох методів управління мережевим трафіком, що забезпечують недопущення перевантажень телекомунікаційних каналів. В основу апаратної моделі лягла технологія обмеження потоків даних через мережеві вузли. Програмна модель є регулятором, який на основі порівняння вхідного та бажаного значень завантаженості каналів виробляє команди для джерел трафіку. Третя модель використовує методи теорії автоматичного управління для обмеження потоків трафіку, а саме оптимальний по швидкодії регулятор. Наводиться структура і опис всіх цих моделей, а також проаналізовані переваги та недоліки кожної з моделей за такими критеріями: швидкодія регулятора, тобто швидкість, з якою регулятор виробляє необхідну керуючу дію; вплив затримок передачі даних на своєчасність регулюючої дії; види трафіку, які здатен регулювати регулятор; простота розрахунку та реалізації регулятора; ефективне використання наявних мережевих ресурсів.

Вступ. У деяких математичних моделях управління проектами виникає потреба встановлення максимального радіусу гіперсфери, зануреної в поліедральну галузь. Сучасний математичний апарат теорії оптимізації сумісно із застосуванням комп’ютерних технологій дає змогу розв’язувати нелінійні задачі оптимізації, але завжди існує доцільність лінеаризації складних нелінійних задач. Таке спрощення дає змогу використовувати точні класичні методи оптимізаційного розв’язку, на відміну від наближених, для нелінійної оптимізації. Поставимо завдання строгого математичного зведення (лінеаризації) багатовимірної нелінійної задачі оптимізації про занурення гіперсфери максимального радіусу в опуклу ділянку типу поліедру. Нехай маємо замкнений поліедр, поданий системою лінійних алгебраїчних нерівностей. У ділянці замкненого поліедру необхідно розмістити гіперсферу максимального радіусу. Мета. У статті проаналізовано модель установлення максимального радіусу гіперсфери, розміщеної (зануреної) у поліедральну ділянку (опуклу множину, обмежену прямими лініями), яка забезпечує врахування великої множини факторів, серед яких – управління інтеграцією (Project Integration Management); предметна ділянка проекту (Project Scope Management); управління якістю (Project Quality Management); управління часом (Project Time Management); управління вартістю (Project Cost Management); управління комунікаціями (Project Communication Management); управління контрактами (Project Procurement Management); управління ризиками (Project Risk Management). Результати. У моделі запропоновано строге математичне зведення (лінеаризація) нелінійної оптимізаційної задачі про розміщення гіперсфери максимального радіусу в опуклу ділянку типу поліедру до задачі лінійної оптимізації. Таким чином, задача про розміщення гіперсфери найбільшого радіусу в поліедрі формулюється як задача лінійної оптимізації. Висновки. Строго доведено можливість лінеаризації задачі про занурення гіперсфери максимального радіусу у поліедр. Задачу зведено до класичної задачі лінійної оптимізації, яка може бути розв’язана відомими методами. Запропонований підхід узагальнюється на задачі довільної скінченої вимірності.

Мета статті полягає у дослідженні основних форм і методів мотивації персоналу підприємств сфери послуг. Проаналізовано теорії мотивації персоналу з точки зору їх застосування на практиці, розглянуто групи методів мотивації та дано оцінку їхній ефективності. Визначено, що для ефективності роботи персоналу на підприємстві необхідно індивідуально підходити до кожного працівника. Сукупність заохочень, які можна і потрібно застосовувати, щоб стимулювати працівника до якісного виконання своїх посадових обов'язків, називається мотивацією персоналу. Така мотивація починається з підбору висококласних фахівців на посаду й підтримується під час роботи керівником. Успішні фірми вкладають значний капітал у розвиток трудових ресурсів, розглядаючи його не як витрати, а як активи підприємства. Згодом капітал, вкладений в людей, зростає, а не зменшується, як капітал, вкладений в засоби виробництва. Саме людський капітал, а не заводи, устаткування й виробничі запаси забезпечують конкурентоспроможність та економічне зростання підприємства. Управління персоналом включає багато складових. Серед них: кадрова політика, взаємовідносини в колективі, соціально-психологічні аспекти управління. Ключове ж місце займає визначення способів стимулювання і мотивації працівників. Мотивація є одним з найважливіших внутрішньоорганізаційних процесів, а особливість його полягає в тому, що він безпосередньо спрямований на досягнення цілей організації. Успіх підприємства є результатом взаємодії між співробітниками і клієнтами, продуктом і організацією. Тому, щоб створити клієнтоорієнтовану компанію, ці три елементи мають працювати разом задля отримання прибутку організації та фінансових вигід для співробітників. Це може бути досягнуто шляхом надання винагород та стимулів або вигод в обмін на їх ефективну роботу для досягнення цілей організації.

У статті на основі дослідження творів Абрахама Маслоу, Дугласа Макгрегора та Фредеріка Герцберга здійснюється реконструкція концепції особистості в дослідницькій програмі школи біхевіористичного менеджменту. Застосування методології суспільствознавчих і людинознавчих наук до вивчення проблем управління дозволило спростувати традиційні уявлення про людину, як ліниву, егоцентричну та жадібну істоту. В ході досліджень мотивації було встановлено, що в основі стратегії поведінки всіх людей незалежно від раси лежать одні й ті самі мотиви. Високі і шляхетні прагнення людини укорінені в її біологічній природі, а найсильніший мотив людської діяльності – прагнення до самоактуалізації. Абрахам Маслоу відмовляється від класичного протиставлення високих потреб нижчим, розглядаючи їх в межах багаторівневої моделі. У ній кожна потреба виникає на певному етапі життєдіяльності і органічно узгоджується з іншими. На найвищих рівнях мотиваційного життя почуття обов’язку може зливатись із задоволенням. Диференціацію людського і тваринного начал у людині Абрахам Маслоу здійснює шляхом розділення нижчих потреб і інстинктів, які не можуть зазнавати суттєвого впливу з боку культури. Дуглас Макгрегор сформулював дві базові теорії менеджменту X і Y, які описують людину. Репресивні методи управління, які опираються на ідеологічні конструкти класичного менеджменту, позбавляють людину ініціативи і не дають реалізувати особистісний потенціал. На противагу їм прибічники людиноорієнтованих підходів заперечують ефективність примусу і наголошують на необхідності забезпечення психологічно комфортних умов праці. Дослідження гігієнічних факторів переконало Фредеріка Герцберга у тому, що складність і суперечливість поведінки людини обумовлена не хаотичністю її бажань, а складною взаємодією умов праці, мотивів і стимулів. Мотиви людини є раціональними і доступними пізнанню. Абрахам Маслоу сформулював і обґрунтував концепцію «нейтральної» людської природи, а також описав багаторівневу модель людських потреб, яка пояснювала базові механізми формування мотивації. Дуглас Макгрегор доповнив її аналізом ідеологічних конструктів класичного і некласичного напрямів менеджменту, які формулювали власні концепції людини. Фредерік Херцберг описав вплив гігієнічних факторів на мотивацію і пояснив природу «аномалій» в поведінці працівників, які не могла пояснити теорія Абрахама Маслоу.

Різке зростання світових цін на енергоносії актуалізує завдання мінімізації витрат матеріалів, електроенергії та інших ресурсів у гідротехнічному будівництві, судноплавстві та суміжних галузях. Дослідження таких завдань має значний теоретичний та вагомий практичний інтерес. Потужними засобами розв’язання широкого кола інженерних задач з практичним змістом є математичний аналіз та диференціальні рівняння. Побудова математичної моделі процесу дає можливість застосування методів оптимізації. Вибираючи певним чином параметри управління, можна оптимізувати цільову функцію, яка залежить від цих параметрів. Формалізація практичної задачі дозволяє відкинути фактори, що не мають визначного впливу на процес. Завдяки цьому стає можливим скласти диференціальне рівняння для дослідження фізичного процесу. Доповнення задачі початковими умовами дає можливість отримати єдиний розв’язок. Зазначимо, що здебільшого отримані диференціальні рівняння є нелінійними та розв’язуються лише наближеними методами. У роботі розглянуто низку інженерних задач з практичним змістом. Зокрема, задача мінімізації поверхні каналу, що омивається; дослідження швидкості руху судна за певних умов; задача мінімізації витрат матеріалів у гідротехнічному будівництві та деякі інші задачі. Для їх розв’язання побудовано відповідні математичні моделі. Методами математичного аналізу функції однієї та декількох змінних, диференціальних рівнянь знайдено точні розв’язки цих задач. Вивчення таких задач веде до більш глибокого розуміння фізичних явищ та процесів і можливості розв’язання задач, що виникають в інженерії та суміжних галузях, зокрема, аеродинаміці, теорії гравітації та у інших областях науки і техніки.

У статті досліджено процес формування та становлення управління знаннями. Описано еволюцію наукових підходів до застосування управління знаннями у публічному секторі й узагальнено основні визначення цього поняття. Представлено інструменти з управління знаннями, які дозволили забезпечити трансформацію неформалізованих знань, досвіду та навичок публічних службовців у формалізовані знання публічних органів влади. Встановлено, що поштовхом до активного застосування теорії управління знаннями у системі публічних відносин стала поява у 80-х рр. минулого сторіччя управлінської концепції Нового публічного менеджменту. Доведено, що іншим стимулюючим фактором активного застосування управління знань у системі публічного управління став розвиток сучасного суспільного стану як постіндустріального інформаційного суспільства, у якому провідну роль відіграють науково-технічні досягнення. Стосовно значення управління знаннями в електронному уряді зазначено, що управління знаннями забезпечують загальну стратегію управління змістом електронного врядування, надаючи інструменти та методи організації знань, відстежуючи актуальність змісту знань і надаючи громадянам усю необхідну інформацію. Установлено переваги у застосуванні управління знаннями в електронному урядуванні, які сприяють підвищенню компетентності урядів, підвищенню якості публічних послуг і здоровому розвитку електронного врядування. Визначено, що управління знаннями у публічних органах влади є надзвичайно складним процесом багаторазової взаємодії формалізованих і неформальних знань, який супроводжується формуванням нової організаційної культури, створенням команди однодумців, котрі спільно працюють над вирішенням конкретних проблем. Обґрунтовано те, що у системі публічної влади знаннями необхідно керувати ефективно у часі та з огляду на витрати, щоб поєднувати громадян із громадянами та громадян із владою і, навпаки, для прийняття державних політик і рішень за участю громадськості.

Формування у підприємстві дієвої системи економічної безпеки і організація її успішної реалізації повинні базуватися на методологічних аспектах наукової теорії безпеки та включати певні заходи, що здійснюється поетапно в певній послідовності або одночасно. Їх сукупність утворює механізм забезпечення економічною безпекою підприємства як сукупність правових норм, законодавчих актів, спонукальних мотивів і стимулів, заходів, методів, засобів і сил, за допомогою яких забезпечується досягнення цілей безпеки і вирішення поставлених завдань. У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування ефективного механізму забезпечення економічної безпеки підприємства, якому відводиться пріоритетна роль у загальному управлінні безпекою суб’єкта господарювання. Здійснено аналіз наукових досліджень різних дослідників-економістів, який свідчить про невизначену точку зору, щодо трактування поняття «механізм забезпечення економічної безпеки підприємства». Визначено, що найбільш значимим структурним елементом механізму забезпечення економічної безпеки підприємства є системне забезпечення управління економічною безпекою підприємства, куди входить нормативно-правове, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення. Зокрема, досліджено суб’єкти і об’єкти, функції, завдання, принципи, методи забезпечення економічної безпеки підприємства. Розглянуто особливості, мету формування та основні елементи механізму забезпечення економічної безпеки підприємства.

У статті розглянута проблема урахування невизначеності інформації для побудови баз знань в системах підтримки рішень оперативного керування режимами електроенергетичних систем. Обґрунтовано, що формулювання логіки управління проводиться, переважно, на рівні якісних уявлень і понять. Останні можуть бути формалізовані у вигляді логіко-лінгвістичних моделей, які повинні розглядатися з точки зору теорії нечітких множин і лінгвістичних змінних. Проведено аналіз існуючих підходів до подання та обробки нечітких знань про керування енергосистем гірничо-металургійного комплексу. Обґрунтовано підхід до подання інкорпорації різних форм репрезентації професійних онтологій на базі нечіткої логіки. Методи дослідження полягають у використанні апарату нечіткої логіки, формальних мов, теорії систем штучного інтелекту і систем підтримки рішень. Реалізовано програмний комплекс системи підтримки рішень для автоматизації диспетчерського оперативного керування нормальними і аварійними режимами енергосистеми гірничо-металургійного комплексу. Запропонована схема впровадження системи підтримки прийняття рішень в середу діючої автоматизованої системи диспетчерського керування енергосистем. Розроблено нову структуру компонування ядра системи підтримки прийняття рішень.

З появою мультисервісних мереж з’явилися інтелектуальні сервіси (INS) і, відповідно, новий тип трафіку. Протягом довгого часу вважалося, що мережний трафік відповідає пуасонівським процесам, але подальші дослідження довели, що в трафіку деяких мереж наявний ефект самоподібності. Через властивості самоподібного трафіку традиційні методи розрахунку характеристик функціонування мереж дають занадто оптимістичні результати і призводять до недооцінки реального навантаження. Виникає актуальне питання визначення наявності ефекту самоподібності трафіку, що містить заявки на INS, а також урахування цього ефекту при формуванні аналітичної моделі інтелектуальної надбудови NGN (Next Generation Network). Саме цим питанням присвячена дана робота. На основі аналізу існуючих методів розрахунку показника Херста, що надає можливість визначити характер трафіку, обрано R/S метод, оскільки його використання дозволяє аналізувати велику кількість даних, а також не містить занадто великого обсягу обчислень. Даний метод реалізований за допомогою програми AutoSignal. Виходячи з аналізу отриманих результатів можна стверджувати, що трафік, що містить заявки на INS – це самоподібний процес. Ефект самоподібності проявляється в широкому діапазоні часу – від декількох годин до року. Проведені дослідження характеру трафіку визначили можливість вирішення актуальної задачі – розробки аналітичної моделі інтелектуальної надбудови NGN, яка відповідає за управління наданням INS, з урахуванням самоподібності трафіку. Для побудови аналітичної моделі інтелектуальної надбудови було використано апарат теорії масового обслуговування. Запропонована аналітична модель інтелектуальної надбудови, яка ураховує самоподібність потоку заявок на INS, надає можливість визначити потрібні мережні ресурси для забезпечення необхідного значення ефективності управління наданням INS.

Упродовж останніх років науковим співтовариством накопичено значний досвід, який дозволяє здійснювати спортивну підготовку юних спортсменів з урахуванням особливостей розвитку організму в період росту. Сучасні тренди процесу підготовки спортивного резерву свідчать про необхідність розширення завдань на етапі початкової підготовки, який вирішував би не тільки завдання щодо підвищення фізичної підготовленості й набуття рухових вмінь та навичок, а й корекції порушень просторової організації тіла юних боксерів, підвищення мотивації до занять обраного виду спорту. Матеріал і методи. Учасники дослідження. У ході експерименту було залучено 60 боксерів віком від 10 до 12 років ДЮСШ (м. Київ). Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано такі методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури й документальних матеріалів, антропометрія, педагогічне тестування. Для визначення порушень постави обстежуваних боксерів проводили візуальний «скринінг». Педагогічний експеримент. Результати, отримані в процесі дослідження, було оброблено з використанням методів математичної статистики. Авторська технологія спирається на принципи проектування і інтеграції педагогічних технологій в тренувальному процесі, дидактичні та спеціальні функції управління технологією, складається з адаптаційно-підготовчого, основного, контрольно-оціночного етапів, модулів теорії та корекційно-профілактичних блоків (корекційного, динамічна постава, вертикальна стійкість, профілактичного, рухливі ігри та естафети, стретчинг), а також критерії ефективності.

Стаття присвячена аналізу таких доктрин, як зовнішня політика і міжнародні відносини, з точки зору міждисциплінарного підходу, оскільки, маючи багато схожих рис, це все ж таки різні науки. Хоча з точки зору державного управління держава тримає основні позиції у цих двох векторах, тому дуже часто в галузі саме державного управління ці детермінанти використовуються або як синоніми, або як поняття, близькі за значенням. Тому, здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, кожна держава проводить певну політику за межами своєї країни, на міжнародній арені у взаємодії з іншими країнами та міжнародними організаціями. Зовнішня політика держави є похідною ознакою міжнародних відносин. Зовнішня політика держави визначається її внутрішнім життям і внутрішньою політикою, яка саме і зумовлює механізми та інструменти (напрями, форми і засоби) формування та реалізації зовнішньої політики держави. Досліджено, що міжнародні відносини і зовнішня політика на рівні держави здійснюються одними і тими самими інституціями, які діють на території держави та поза її межами і представляють державу в її офіційних відносинах з іншими державами та суб’єктами міжнародного права. Досліджено, що слабкістю теорії міжнародних відносин є відсутність науково апробованої теорії, тому виникає потреба у можливості широкого застосування міждисциплінарних сучасних наукових методів та підходів. Розкрито, що у реалізації інтересів у сфері міжнародних відносин використовуються наявні методи та засоби, якими оперує держава у разі виконання основоположних засад внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема економічними, політичними, ідеологічними, дипломатичними, оборонними, і всі вони перебувають під впливом тенденцій глобалізації. Теорія міжнародних відносин є відносно молодою наукою і не має у своєму арсеналі набору власних методів дослідження, тому проводить відбір щодо свого об’єкта загальнонаукових методів і методів інших дисциплін наукового пізнання. Саме це визначило, що до аналізу зовнішньої політики і міжнародних відносин треба застосувати міждисциплінарний підхід, який дасть змогу використати більше інструментів з інших галузей наукового пізнання, які раніше не бралися до уваги у разі вивчення процесів формування та реалізації зовнішньої політики держави.

Вступ. Як основна модель у процесі вирішення задач підвищення ефективності експлуатації суден зазвичай використовується модель визначення вартості жит- тєвого циклу судна. Використання цієї моделі необхідна в процесі вирішення зна- чного кола задач. Однак у зв’язку із значною тривалістю життєвого циклу неви- значеність параметрів моделі дуже висока, що призводить до значних похибок у розрахунку повної вартості. Запроваджене дослідження націлене на вдосконалення моделі вартості життєвого циклу (ЖЦ) судна на основі використання в ній мето- дології управління ризиками. Метою дослідження є вдосконалення моделі визна- чення вартості життєвого циклу судна за рахунок впровадження методів аналізу ризиків. Результати. У роботі запропоновано вирішення проблеми, пов’язаної із значними похибками в розрахунку повної вартості ЖЦ шляхом використання тео- рії ризиків. Основною метою оцінки ризику є уявлення на основі об’єктивних свід- чень інформації, необхідної для прийняття обґрунтованого рішення щодо способів обробки ризику. Оцінка ризику може бути виконана з різним ступенем глибини і деталізації з використанням одного або кількох методів різного рівня складності. Форма оцінки та її вихідні дані мають бути сумісні з критеріями ризику, встанов- леними при визначенні сфери застосування. Під час вибору методу оцінки ризику необхідно враховувати, що метод має відповідати багатьом критеріям. У статті розглядаються два підходи використання теорії ризиків: встановлення значення прийнятного сумарного ризику або використання методу Монте-Карло для транс- формування невизначеності для звичайних аналітичних моделей та розрахунку ймовірностей, якщо аналітичні методи не можуть бути використані. Висновки. У роботі запропонована модель визначення вартості життєвого циклу судна з урахуванням аналізу ризиків, що впливають на її складники.

Забезпечення ефективності системи управління державним кордоном у контексті реалізації державної політики у сфері інтегрованого управління кордонами потребує поглибленого пізнання і розуміння змінних станів об’єктів безпеки державного кордону та суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Метою статті є узагальнення історичних періодів формування та розвитку в Україні системи інтегрованого управління кордонами. У статті наведено основні етапи розвитку в Україні прикордонної політики та запровадження європейських механізмів інтегрованого управління кордонами. Окреслено основні проблеми та напрями діяльності щодо зміцнення прикордонної безпеки. При визначенні етапів розвитку прикордонної політики врахований національний досвід із питань: удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази України у прикордонній сфері; імплементації європейських механізмів інтегрованого управління кордонами; виконання прикордонним відомством правоохоронних повноважень; запровадження кримінального аналізу та аналізу ризиків. Акцентовано увагу, що запровадження механізмів інтегрованого управління кордонами обумовлено необхідністю знаходження компромісу між підвищенням свободи пересування через державний кордон осіб, транспортування товарів та забезпечення адекватної протидії транскордонній злочинності. Наведено основні наукові категорії, що використовуються у теорії інтегрованого управління кордонами. Зокре ма: механізми інтегрованого управління кордонами; принципи прикордонної політики; підстави, повноваження та способи діяльності її суб’єктів; об’єкти інтегрованого управління кордонами; методи та інструменти інтегрованого управління кордонами; функції інтегрованого управління кордонами; модель охорони державного кордону та її базові складові; система показників та індикаторів ефективності реалізації прикордонної політики; системи удосконалення якості прикордонногоменеджменту та соціальної відповідальності. Відзначено, що залишаються недостатньо дослідженими: методологія інтегрованого управління кордонами; механізми та інструменти реалізації прикордонної політики; модель охорони державного кордону та її базові складові; процедури та технології прикордонного менеджменту; система показників та індикаторів ефективності реалізації прикордонної політики. Акцентовано увагу щодо необхідності удосконалення: розподілу завдань і функцій між суб’єктами забезпечення прикордонної безпеки; приведення завдань і функцій Державної прикордонної служби України у відповідність до її місії; імплементації у прикордонному менеджменті рекомендацій міжнародних стандартів щодо постійного удосконалення якості діяльності та соціальної відповідальності організацій. На основі історичного аналізу передумов формування та розвитку в Україні систе ми інтегрованого управління кордонами в процесах державотворення встановлено шість історичних періодів, які суттєво відрізнялися принципами організації охорони державного кордону, а також розкрито зміст кожного з наведених періодів.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов’язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.

У статті розглянуті головні принципи сучасної концепції «нового публічного управління», які покладені в основу формування теорії «нової публічної служби» та реалізації моделі «сервісної держави». Розкрита специфіка впровадження цієї моделі в Україні на нинішньому етапі державного розвитку. Інноваційні трансформації управлінської системи виступають базовим чинником реалізації євроінтеграційних стратегій України, адаптації до кращих європейських стандартів управління. Відбувається зміна змісту і формату управлінської діяльності, пріоритетом якої стає не традиційне керівництво, а задоволення потреб та інтересів громадян, надання їм відповідних якісних послуг. Чутливість влади до потреб соціуму ґрунтується на дотриманні принципів: служити громадянам, а не клієнтам; шукати публічний інтерес, віддавати перевагу громадянському підходу перед підприємницьким, мислити стратегічно, діяти демократично; визнати, що підзвітність не є простою; служити, а не керувати; цінувати людей, а не лише продуктивність. Реалізація цих принципів у публічному управлінні є елементом розбудови «сервісної держави». Наукові дослідження переконливо доводять, що однією з сильних сторін подібного сервісного підходу до організації публічної влади є можливість вирішити низку проблем, на які раніше не зверталося достатньо уваги або ж вирішення яких було неможливим. Серед таких проблем виділяють три найголовніших: орієнтованість послуг на громадян, співвідношення ціни та якості для платників податків та гнучкість у наданні послуг. При цьому в центрі уваги не просто споживач, а саме громадянин – носій суб’єктивних прав та законних інтересів. Найкращі ж практики спираються на два універсальні методи, такі як координація та інтеграція управлінських послуг і використання сучасних інформаційних та комунікаційних технологій. Подібні підходи дозволяють гарантувати отримання послуг, відповідних обсягу прав і свобод громадян, а також забезпечують ефективність і якість таких послуг. Всі ці реформи спираються на національне законодавство, що постійно вдосконалюється.

У статті акцентовано на тому, що серед актуальних і перспективних проблем сучасної педагогічної науки особливого значення набуває необхідність формування креативного мислення учнів Нової української школи в ході їхньої дослідницької діяльності. Орієнтуючись на психологічні теорії творчості та інтелекту, автори обґрунтовують нагальну потребу в принципових змінах професійної діяльності учителів початкової школи, що зумовлено впливом новітніх моделей, інструментів і послуг в контексті реформування початкової освіти. Це потребує не лише переосмислення нової парадигми початкової освіти, але й упровадження управлінського підходу в професійну діяльність учителя, яким останнім часом нехтують. Тому мета статті полягає у презентації результатів експериментальної роботи з управління дослідницькою діяльністю учнів Нової української школи як основи формування в них креативного мислення. Проведено аналіз ключових понять “креативне мислення” і “дослідницька діяльність”, визначено структуру креативного мислення учнів Нової української школи. Представлені результати експериментальної роботи презентують фактологічні дані діагностики рівнів сформованості креативного мислення учнів Нової української школи. Виявлено вплив дослідницької діяльності та управління нею збоку вчителя, що сприятимуть більш ефективному формуванню креативного мислення учнів Нової української школи відповідно до глобалізаційних змін в освітній сфері, інтеграції вітчизняної освіти в європейський освітній простір, соціальних трансформацій на шляху до науково-технічного прогресу. Подальші розвідки у цьому напрямі пов’язані з підготовкою асистентів учителів початкової школи до управління дослідницькою діяльністю молодших школярів. Також потребують удосконалення методи і засоби фахової підготовки асистентів учителів початкової школи до формування критичного мислення в учнів, які навчаються в інклюзивних класах.

Анотація. Стаття присвячена питанням розробки, формалізації та алгоритмізації програмування й шляхів його практичної реалізації відповідно до системи управління тренувальними і змагальними навантаженнями спортсменів у веслуванні. Мета. Вивчити стан програмування й шляхи його реалізації у веслуванні. Методи. Аналіз, систематизація та узагальнення даних літературних джерел, метод евристичного моделювання. Результати. Основні теоретичні здобутки та розроблені підходи до програмування (аналітико-системний; програмно-цільовий; перспективно прогностичний) посідають важливе місце в арсеналі сучасної теорії та методики спортивної підготовки. Аргументовано, що система програмування відзначається цілісністю і є складно організованою, ієрархічно впорядкованою сукупністю елементів, поєднаних між собою зв’язками, які є результатом взаємного впливу окремих складових. У системі програмування обґрунтовано шляхи практичного застосування та її реалізації у процесі підготовки кваліфікованих спортсменів у веслуванні. Отримані результати дозволили створити алгоритмізовану систему критерій-орієнтованого програмування, що складається з кількох функціональних блоків, а саме: первинний контроль з визначенням індивідуальних параметрів тренувальних навантажень, рівня спеціальної роботоздатності та функціональної підготовленості спортсмена на певному етапі тренувального процесу; формування тренувальної програми для визначеного періоду з урахуванням індивідуальних параметрів навантаження спортсмена; оцінювання результатів контролю та визначення відповідності отриманих показників модельним; корекція завдань тренувальної програми в разі неповної реалізації програми попереднього періоду. В результаті програма піддається корекції, що найчастіше виражається у доповненні завдань нового періоду невиконаними завданнями попереднього; проведення комплексу тренувальних заходів на основі скоригованої програми; оцінка ефективності застосування розробленої програми, аналізу досягнутих критеріїв. Рух циклу закінчується тоді, коли оцінка результатів контролю відповідає встановленим вимогам. Ключові слова: програмування, веслування, системний підхід, алгоритм програмування.

На теперішній час у військовій справі під час проведення наукових досліджень широко використовуються різноманітні методи та прийоми моделювання операцій (бойових дій), процесів управління військами (силами), застосування різних видів озброєння, військової техніки та їх всебічного забезпечення, тобто передбачається використання відповідного науково-методичного апарату оцінювання різноманітних за своєю структурою та завданнями складних систем військового призначення. Застосування системного підходу до оцінювання таких систем припускає конкретного аналізу складу, структури та умов функціонування як самої системи, так і її структурних елементів (підсистем), які знаходяться між собою у структурній та функціональній залежності. Для підвищення інформативності оцінювання можливостей системи логістичного забезпечення радіотехнічних військ щодо виконання покладених на неї завдань в операціях (бойових діях), у загальному вигляді наведений її формальний опис, який з достатньою повнотою і точністю забезпечує опис основних процесів, що в ній циркулюють. Дослідження проведено з використанням відомих наукових методів, зокрема аналізу та синтезу, теорії ймовірностей та систем масового обслуговування.

У сучасному світі використовуються програмні продукти, які дозволяють використовувати накопичену інформацію, аналізувати та візуально демонструвати дані з різних джерел (прикладом може бути IBM i2 Analyst’sNote book, ALERT). Вони дозволяють швидше виявляти ключову інформацію серед складних даних та надавати актуальний аналіз. Недоліком поданих технологій, як вважають автори статті, є те, що ці продукти не дозволяють робити припущення, створювати самостійно відсутні складові інформаційного ланцюга. Тобто постає необхідність запропонувати продукт, який має ознаки штучного інтелекту. В основу роботи інтелектуальної системи автори пропонують покласти теорію нечітких множин, яка дозволяє описувати якісні, нечіткі поняття і наші знання, а також оперувати цими знаннями з метою отримання нової інформації. Нечітка логіка, яка є основою для реалізації методів нечіткого управління, більш природньо описує характер людського мислення, ніж традиційні формально-логічні схеми. Саме тому використання математичних засобів для представлення нечіткої вихідної інформації дозволяє будувати моделі, які найбільш адекватно відображають різні аспекти невизначеності, які постійно присутні в навколишньому середовищі. Наявні математичні моделі теорії нечіткої логіки дозволяють вирішити завдання, які стоять перед інформаційно-аналітичними підрозділами ДПСУ щодо здійснення аналізу протиправної діяльності, і дозволяють упровадити їх у автоматизовані системи. Також подані рекомендації інформаційно-аналітичним підрозділам дадуть змогу аналітикам більш якісно оцінювати об’єкт, який підлягає аналізу. Визначено показники, за якими необхідно здійснювати збір інформації і за якими буде здійснюватись їх оцінка. Запропоновані методи мають можливість змінювати ці показники як кількісно, так і якісно. Практичні рекомендації аналітикам щодо вдосконалення інформаційно-аналітичної діяльності із застосуванням методики аналізу правопорушень надає можливість здійснювати аналіз отриманих даних, надавати пропозиції та приймати рішення в охороні державного кордону. Інформатизація інформаційно-аналітичної діяльності сприятиме підвищенню ефективності, точності роботи аналітичних працівників завдяки розвитку впроваджених у практику АРМ з відповідним програмним забезпеченням.

УДК 338,164.01; 658; JEL Classification: B40 Анотація. Незважаючи на більш ніж двутисячну історію логістики, досі існує її загальна проблема – проблема незадовільного рівня теорії логістики, нерозуміння істинного сенсу логістики. Це має прояв у різному розумінні логістики у різні історичні епохи; навіть в одній епосі існують різні розуміння логістики різними авторами. І як наслідок – низька ефективність практики логістики за рахунок зайвих, зовсім не пов’язаних з самою логістикою дій. Тому затрати на таку логістику, особливо для невеликих підприємств, можуть перевищувати результати від використання самої логістики. Проблема визначення істинного сенсу логістики стає актуальною. Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що термін і поняття «Логістика» мають давнє походження. Ще давні греки використовували термін «logistike», що означав мистецтво обчислювати, міркувати. Практика логістики існувала й в Давньому Римі. Засновником же організованого знання про логістику вважається французький військовий початку XIX століття Джомини. Він визначав логістику як «практичне мистецтво маневру військами». Особливо бурхливий розвиток логістика отримала у період другої світової війни, як організоване знання про раціональне управління рухом спочатку тільки матеріальних потоків у сфері обміну, а потім і у виробництві. На теперішній час склалося стійке уявлення, що логістика – це раціональна організація потоків: інформаційних, матеріальних, фінансових. Однак, існують і інші погляди щодо визначення логістики: деякі автори логістикою вважають не тільки організацію потоків, але й організацію операцій. Тому фактично досі не існує однозначного, обґрунтованого визначення головної властивості логістики – її сутності. Це у значній мірі обмежує можливості практики логістики, знижує її ефективність. Причиною цього є й обмежена кількість приватних законів логістики. Існує і проблема недооцінки ролі відкритого в 2020 році основного закону логістики, що заважає його впровадженню в практику логістики. Це проблема нерозуміння самої суті логістики, тому що саме основний закон будь-якого явища (в тому числі й ОЗЛ) визначає його суть. Автори даної публікації також вважають, що вирішення саме цієї складової загальної проблеми логістики відкриє новий етап у розвитку її теорії і практики. Метою статті є встановлення сутності логістики. Для її успішного досягнення поставлені задачі: охарактеризувати основні етапи розвитку логістики; зробити підсумки проведеного дослідження. Методики дослідження: Для досягнення поставленої мети в роботі були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи і прийоми дослідження: порівняльний аналіз наукової літератури та інформаційних джерел на основі методів порівняння, систематизації та узагальнення; узагальнення результатів аналізу і логічна генерація висновків, теорія методу Бабайлова. Результати. Визначені три основні етапи розвитку, еволюції логістики (удосконалення всіх аспектів діяльності в логістичній організації; удосконалення частки аспектів діяльності в повної відповідності тільки одному приватному закону логістики – закону 20-80; удосконалення частки найбільш вагомих аспектів діяльності в повної відповідності тільки найбільш ефективному закону – ОЗЛ). Наукова новизна: вперше встановлено основна властивість, сутність логістики. Практична значимість: визначення сутності логістики буде сприяти поглибленню знань щодо всіх інших її аспектів; приведе до перегляду усього складу її практики, що відкриє принципово новий етап її розвитку; підвищить її ефективність.

Зміни, які відбуваються в агропромисловому комплексі потребують розробки та створення нових знарядь і машин, та вдосконалення наявних. Це, в свою чергу, можливо лише при розгляданні обробітку ґрунту як доповнення до природних процесів утворення самого ґрунту із врахуванням біологічних, фізичних та механічних властивостей, а також зменшенням енергетичних затрат на його обробіток, через те, що агротехнічні заходи основного обробітку ґрунту з економічної точки зору є найбільш енергоощадними серед всього комплексу технологічних операцій вирощування та збирання сільськогосподарських культур. Тому проблема створення енергоощадних технологій та технічних засобів обробітку ґрунту, які сприяють цьому збереженню – це ні що інше, як проблема екологічного та енергетичного значення, яка не може бути вирішена простим зменшенням глибини обробітку ґрунту. Таким чином, для розв’язання цих питань необхідно застосовувати більш прогресивні методи обробітку, зокрема, розущільнення ґрунту. Важливим є технічне забезпечення цієї технологічної операції в сучасній галузі рослинництва, щоб понести найменші енергетичні затрати та підвищити врожайність сільськогосподарських культур. У статті наведено аналіз наявних сучасних приладів для вимірювання щільності ґрунту в режимі безперервної реєстрації: пенетраторів, пенетрометрів, цифрових твердомірів, GPS-пенетрометрів, а також розглядається питання застосування ультразвуку для виявлення ущільнених ділянок поля, яке обробляється. Розглядається акустична поведінка плужної підошви, її основні акустичні константи. Описано основні результати проведеного дослідження на базі розробленої моделі оперативної системи визначення глибини залягання ущільненого шару ґрунту із застосування радіофізичного методу дослідження механічних і фізичних властивостей ґрунту, які базуються на ультразвуковому випромінюванні, методу безперервного радіохвильового профілювання в русі, тобто сканування ґрунту відбувається під час руху машинно-тракторного агрегату в момент обробітку поля, методу синтезу технічних засобів, теорії автоматичного управління із застосуванням ультразвукового пристрою визначення глибини залягання плужної підошви (ПВГП). Проведено аналіз одержаних результатів із застосуванням датчика з одним та двома каналами приймально-передавального тракту. Досліджується оптимальна висота встановлення датчика над поверхнею ґрунту.

В статті розглянуто питання підвищення ефективності функціонування людино – машинних систем за рахунок підвищення якості програмного забезпечення систем підтримки прийняття рішень (СППР). Запропоновані рішення базуються на існуючих моделях та методах, детальний аналіз яких проведено в ході наукового дослідження, зокрема в певних отриманих рішеннях знайшла своє застосування методолгія статичного відлагодження програмних додатків. В основу рішення зазначеного завдання запропоновано покласти методи рішення задачі управління ЛМС по векторному критерію. Запропоновано механізм синтезу комплексного плану операцій щодо підвищення якості програмного забезпечення СППР, показано можливість аналізу поетапного виконання плану з отриманням аналітичної оцінки. З цією метою комплексний план представлено у вигляді дерева цілей, побудованого у відповідності до положень теорії графів та рангового підходу. Проведена оцінка часової складності алгоритмів, що реалізують рішення завдань побудови дерева цілей. На основі отриманих формалізованих рішень виявлено, що максимальна кількість ребер для графа, що реалізує дерево цілей не перевищує n2, кількість переглядів ребер не перевищує n, тобто загальна кількість операцій, що реалізує перегляд ребер та додавання їх в зважене мінімальне покриття (ЗМП), не перевищує n3. Встановлено, що при реалізації операції додавання ребер в ЗМП, на кожному кроці, після фіксації попереднього результату кількість переглядаємих ребер зменшується, тому сумарна складність алгоритмів не перевищить n3. Отримані рішення відповідають вимогам ДСТУ ISO/IEC 9126, ДСТУ ISO/IEC 14598 та враховують вимоги серії стандартів Software Quality Requirements and Evaluation як значення вершин графа дерева подій. В процесі рішення завдання врахована специфіка функціонування ЛМС, зокрема можливіст формалізації різних аспектів знань (алетичних, дисизіональних, каузальних, діонтичних) та забезпечення заданого рівня оперативності пошуку рішень.

У статті розглянуто особливості організації та проведення досліджень в ході заходів оперативної та бойової підготовки Сухопутних військ Збройних Сил України. Дослідження на навчаннях проводяться з метою глибокого та всебічного опрацювання та перевірки нових або найбільш важливих питань воєнної теорії, організаційної структури органів військового управління, військ (сил), способів бойового застосування та ефективності озброєння та військової техніки, практичної реалізації положень статутів і настанов. Запропоновано основні методи проведення досліджень під час навчань військ (сил).Стаття має на меті обґрунтування необхідності удосконалення механізму впровадження дослідницьких рекомендацій у практичну діяльність військових частин (підрозділів), зниження впливу негативних умов і факторів на організацію досліджень, а також розвитку методичної бази, що застосовується під час їх проведення. Під час досліджень на навчаннях здійснюється перевірка практикою змін в організаційно-штатній структурі органів військового управління, військових частин (підрозділів), пошук шляхів підтримання (нарощування) оперативних (бойових) спроможностей військ (сил) щодо виконання поставлених завдань, найбільш ефективних способів підготовки і ведення операцій (бойових дій) із застосуванням нових (модернізованих) зразків озброєння та військової техніки, вивчення та оцінки бойової ефективності своїх військ та ймовірного противника для обґрунтування змісту бойових завдань угруповань військ, військових частин (підрозділів).Процес підготовки та проведення досліджень включає: визначення мети досліджень і дослідницьких цілей, постановка завдань на проведення досліджень керівництвом навчань; створення дослідницького апарату, уточнення завдань групам (дослідникам) з урахуванням конкретного заходу оперативної та бойової підготовки; відпрацювання плану досліджень і пакету документів, необхідних для їх проведення; визначення етапів і порядку проведення досліджень, аналіз результатів досліджень і підготовка рекомендацій. Основною вимогою щодо організації досліджень на навчаннях є взаємоузгодженість питань, які досліджуються, із завданнями, що вирішуються керівництвом навчань і тими, хто навчається. Разом з тим, дослідницька діяльність потребує відповідної наукової кваліфікації, значного обсягу знань та практичного досвіду.

Анотація. Процес фізичної підготовки дизайнерів є одним з актуальних і мало досліджених у теорії фізичного виховання. Мета. Виявити професійно важливі фізичні якості, особистісні властивості та вимоги до рухової підготовленості дизайнерів. Методи. Анкетування за спеціально розробленою анкетою. Результати. Аналіз професійної діяльності дизайнера вказує на необхідність міцного здоров’я; великого обсягу професійних рухових умінь і навичок; високої фізичної та рухової активності; виховання здатності до управління емоціями, почуттями, вчинками; швидкої операційної діяльності тощо, які є важливими умовами досягнення професіоналізму. Дизайнер повинен володіти оптимальними кондиціями (станом здоров’я, фізичним розвитком і фізичною підготовленістю), відповідними виконанню професійних завдань; високою фізичною і руховою активністю; хорошим функціонуванням систем життєзабезпечення; досить високою витривалістю, швидкістю, силою та координацією. Встановлено, що виконання професійних обов’язків вимагає від дизайнерів прояву загальної витривалості, сили м’язів спини, шиї, живота і рук (особливо кистей). Це дає змогу вважати вказані якості професійно важливими. Умови підвищеного нервово-емоційного збудження передбачають вимоги до адаптаційних можливостей працівників, їхньої психічної стійкості та фізичної роботоздатності. З числа психофізіологічних функцій слід виділити увагу (розподіл, обсяг), пам’ять, урівноваженість, комунікабельність і стійкість до стресів. Встановлено, що недостатня фізична підготовленість дизайнерів безпосередньо впливає на стомлюваність у процесі роботи. Виявлено, що більшість дизайнерів бачать користь у спеціалізованій фізичній підготовці студентів до майбутньої професії. Ключові слова: дизайнери, спеціалізоване фізичне виховання, професійно-прикладна фізична підготовка.

У статті проаналізовано основні теоретичні підходи щодо розуміння про­соціальної поведінки. Здійснено аналіз теоретичних та емпіричних досліджень із порушеної проблеми й розглянуто основні мотиви виконання просоціальних дій. Мета статті – здійснити теоретичний аналіз сутності та мотивів просоціальної поведінки особистості. Методи дослідження. У дослідженні використано такі теоретичні методи наукового пошуку, як аналіз, узагальнення, систематизація наукової літератури з питань вивчення просоціальної поведінки та мотивації до вчинення просоціальних дій. Результати. Просоціальність передбачає будь-який вид допомоги на користь іншої людини чи соціальної спільноти. Вона передбачає соціальну взаємодію й характеризує особистість як соціально зрілу, спроможну діяти на користь су­спільних інтересів. У психологічній теорії існує декілька моделей, які пояснюють, які типи мотивів впливають на вчинення просоціальних дій. Ними є модель полегшення негативного стану, моделі витрат та винагороди й емпатійно-альтруїстична. Висновки. Основною характеристикою просоціальної поведінки є її соціальна адаптованість, що виявляється в реалізації дій на благо інших. Просоціальна поведінка забезпечує розвиток суспільства, а також є ефективним способом впливу та управління соціальними масами. Одним із найбільш нерозв’язаних проблем просоціальної поведінки є вивчення мотивів, що спонукають особистість виконувати відповідні дії. Визначено три групи мотивів реалізації просоціальної поведінки. До першої віднесено альтруїстичні мотиви (виконання просоціальної дії на благо інших без отримання вигоди, так звана «чиста допомога»). До другої групи належать егоїстичні мотиви, тобто ті, що передбачають вигоду для допомагаючого. Ними можуть бути внутрішні мотиви: мотив усунення психологічного дискомфорту, мотив отримання позитивних емоцій, мотиви самозаохочення й самоповаги тощо; та зовнішні, наприклад мотив соціального визнання. До третьої групи віднесено соціальні мотиви, тобто ті, які є загальноприйнятими в суспільстві й певним чином здійснюють певний соціальний тиск щодо виконання просоціальних дій. Це релігійні та морально-етичні (милосердя, патріотизм) мотиви.

З’ясовується сутність, принципи, функції та особливості менеджменту інформаційної діяльності в умовах інформатизації і глобалізації сучасного світу, ескалації окупаційно-гібридної війни Росії проти України як геополітичного реваншу, аналізуються її цілі, форми та методи щодо протидії дезінформації українського суспільства. На основі теорії інформаційного менеджменту, нормативно-правових документів, з урахуванням праць В. Бебика, В. Горбуліна, О. Матвієнко, Д. Дубова, О. Золотаря, І. Кресіної, В. Лизанчука, Є. Магди, Я. Малик, Є. Мануйлова, Ю. Палеха, М. Тимошика та ін. розглянуто методологічний інструментарій вироблення та реалізації єдиної і дійової державної політики в рамках національного та світового інформаційного простору, основоположні принципи, методи та засоби управління інформаційним процесом на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях з метою якісного, своєчасного, достовірного і ефективного інформування населення України, включаючи тимчасово окуповані території, а також зарубіжний світ. Звернуто увагу на менеджмент інформаційної безпеки, зокрема «кібербезпеки» – захисту комп’ютерних систем від вірусів і хакерських атак, на забезпечення захищеності систем продукування, обробки і зберігання інформації, її конфіденційності. Значне місце відведено висвітленню діяльності новоствореного Центру протидії дезінформації в умовах активної фази російської окупаційно-гібридної війни, політики «керованого хаосу» в Україні з метою розмивання української ідентичності, почуття нації та народу, консервації стереотипів «молодшого брата», меншовартості та вторинності українців, домінування російської мови, культури та традицій. Обґрунтовано необхідність підвищення ролі традиційних та інноваційних інформаційних технологій, зокрема комп’ютерних і телекомунікаційних на тлі цифровізації країни, удосконалення способів перевірки правдивості інформації, боротьби з інформаційними фейками, кібернетичним тероризмом у державних і комунальних засобах масової інформації, у соціальних мережах та Інтернет. Сформульовано низку пропозицій щодо подальших наукових досліджень у сфері інформаційного менеджменту, підвищення його значення в захисті національного інформаційного простору, розвінчування інформаційно-психологічних маніпуляцій російської пропаганди та її агентури в Україні.

У статті узагальнено аргументи та контраргументи в межах наукової дискусії з питання розроблення сучасної концепції ресурсного забезпечення сектору безпеки і оборони України. Метою дослідження є аналіз економічної теорії і теорії стратегічного управління стосовно наявності теоретичних положень про трансформацію змісту економічної категорії “ресурси” та ресурсних концепцій для розуміння їх наукового змісту і передумов розвитку для розроблення сучасної концепції ресурсного забезпечення сектору безпеки і оборони України. На підставі систематизації літературних джерел та підходів до вирішення проблеми ресурсного забезпечення сектору безпеки та оборони України визначено, що в економічній теорії і теорії стратегічного управління наявні підходи, що можуть бути використані у подальших дослідженнях предметної сфери. Актуальність вирішення цієї наукової проблеми підтверджують заходи, ініційовані керівництвом держави відповідно до концептуальних документів з державного управління та оборонного планування. Предметну площину у статті досліджено в такій логічній послідовності: проаналізовано економічну теорію, потім – теорію стратегічного управління, сформульовано висновки. Методичним інструментарієм проведеного дослідження стали аналіз, синтез, декомпозиція, історичний метод. У дослідженні наведено результати емпіричного аналізу економічної теорії і теорії стратегічного управління, а саме відзначено, що в ході розроблення сучасної концепції ресурсного забезпечення сектору безпеки та оборони необхідно враховувати головні категорії ресурсної концепції: ресурси, здібності, компетентності, організаційну рутину. У дослідженні емпірично підтверджено і теоретично доведено, що питання наукового дослідження ресурсів як економічної категорії та операцій з ними є актуальним з часів Арістотеля, що підтверджується постійним пошуком механізмів оптимального їх використання з урахуванням фактора обмеженості. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для науковців та управлінців, які вивчають проблематикою всебічного забезпечення у сфері сектору безпеки та оборони України.

Мета. Основною метою дослідження було розроблення концепції управління безпечністю харчових продуктів з врахуванням ризик орієнтованого та процесного підходу та вимог міжнародних стандартів щодо систем управління безпечністю харчових продуктів. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити наступні завдання: дослідити сучасні концепції управління безпечністю харчових продуктів, проаналізувати вимоги та підходи міжнародних стандартів і схем сертифікації до систем управління безпечністю харчових продуктів і управління ризиками та керуючись методами аналізу, синтезу та узагальнення розробити концепцію управління безпечністю харчових продуктів, яка застосовна на організаційному та операційному рівнях систем управління з врахуванням принципів НАССР, VACCPі TACCP. Методика. У роботі застосовувались методи системного аналізу спрямовані на виявлення альтернативних варіантів вирішення проблеми, а саме системний підхід і загальна теорія систем Методика системного аналізу застосовувалась до дослідження систем управління безпечністю харчових продуктів. Крім того, нами був застосований метод моделювання, який є науково обґрунтованим методом оцінок характеристик складних систем, що використовуються для прийняття рішень в різних сферах економічної, та соціальної діяльності. Результати. Розроблено концепцію управління безпечністю харчових продуктів, яка включає застосування процесного і ризик-орієнтованого підходу та застосування принципів НАССР, VACCPі TACCP, як взаємопов’язаних елементів системи управління безпечністю харчових продуктів. Встановлено, що управління ризиком щодо ненавмисних загроз базується на методології відповідності (якість), та методології попередження (безпечність, НАССР). Управління ризиком щодо навмисних загроз базується на методології захисту (шахрайство VACCP, навмисна шкода ТACCP). Крім того встановлено, що з точки зору сфер впливу як на оператора ринку харчових продуктів, так і споживача управління ризиками стосовно якості та шахрайства з харчовими продуктами лежить в економічній площині, управління ризиками стосовно безпечності та навмисної шкоди лежить в площині впливу на здоров’я споживачів. Слід брати до уваги, що в окремих випадках управління ризиками навмисних загроз (шахрайство VACCP, навмисна шкода ТACCP) може лежати в площині впливу як на економічну складову так і на здоров’я споживача. Практична значимість. Запропоновано концепція та новий підхід до управління безпечністю харчових продуктів, які відображають поєднання методологій процесного та ризик-орієнтованого підходів з врахуванням вимог міжнародних стандартів до розроблення та функціонування систем управління безпечністю харчових продуктів.

У статті розглянуто сутність праксеологічного підходу у професійній підготовці державних службовців в Україні із урахуванням досвіду окремих європейських країн. Визначено особливості праксеологічного підходу при застосуванні такого виду професійної освіти, як підвищення кваліфікації. Зазначається, що у системі професійної підготовки державних службовців можна виокремити три складники – змістовий, технологічний і особистісний, у контексті дослідження яких необхідно акцентувати увагу на технологічному складнику як такому, що забезпечує реалізацію праксеологічного підходу. Саме праксеологічний підхід у контексті підготовки державного службовця являє собою найважливішу змістову характеристику професійної спрямованості особистості майбутнього професіонала. Акцентовано, що головним завданням праксеологічного підходу у процесі підготовки державних службовців є вивчення й упровадження необхідних знань для здійснення ефективної діяльності. Зауважено, що саме ефективність виступає як показник якості професійної підготовки, а також як якісна категорія, що сприяє розвитку та вдосконаленню професійної діяльності державного службовця. Використання праксеології у сфері професійної підготовки державних службовців є основою для розуміння та дослідження професійної службової діяльності з позиції практичних цінностей, зокрема ефективності та результативності. Це важливо у процесі оцінювання результатів службової діяльності. Визначено, що ефективність діяльності системи професійного навчання державних службовців може бути досягнута за умови відповідності професійної підготовки та післядипломної освіти вимогам освіти для суспільства, побудованого на знаннях і інформації. Цими вимогами є такі: освіта протягом усього життя; освіта без кордонів, що ґрунтується на інформаційно-комп’ютерних технологіях і доповнює традиційні методи і технології новими можливостями; освіта за креативними моделями навчання та індивідуальними освітніми траєкторіями; освіта, що розвивається на основі фундаментальних знань. Одним із таких видів професійного навчання, що покликаний забезпечити високу освіченість та професійну компетентність державних службовців, є саме підвищення кваліфікації. Варто пам’ятати, що проблему підвищення кваліфікації державних службовців можна розглядати й у межах безперервної освіти. Праксеологічний підхід таке дозволяє. Так, більшість розвинених держав здійснює політику безперервного продовження освіти й підготовки кадрів. Специфіка функціонування системи підвищення кваліфікації державних службовців у контексті праксеологічного підходу полягає в тому, що вона є підсистемою державної служби, обслуговує її, готуючи високопрофесійні кадри. Це відбувається через вирішення низки таких завдань: приведення рівня професійних знань, умінь і навичок державних службовців у відповідність до вимог теорії та практики публічного управління; вивчення й застосування на практиці передового світового досвіду й досягнень науки державного будівництва та науки управління; формулювання установок на оволодіння предметом діяльності у сфері державної служби; формування професійних здібностей державних службовців.

В статті розглядається метод адаптивного розподілу задач в комплексі засобів автоматизації системи управління спеціального призначення на основі аналізу загальної зовнішньої обстановки та функціонального стану оператора з використанням теорії масового обслуговування. Наведений метод розв’язує протиріччя, яке полягає у невідповідності обсягів задач, що вирішуються з використанням комплекса засобів автоматизації в умовах швидкої зміни загальної обстановки і інформаційного перевантаження операторів та необхідністю забезпечення заданого показника оперативності прийняття рішень. В роботі наведено запропоновану класифікацію оперативно-тактичних задач за типами вирішення в комплексі засобів автоматизації. Визначено параметри та критерії розподілу функцій між оператором та комплексом засобів автоматизації в системі управління спеціального призначення. Наведена схема визначення оптимального варіанту розподілу функцій між комплексом засобів автоматизації та оператором. Визначена структура методу адаптивного розподілу оперативно-тактичних задач в комплексі засобів автоматизації системи управління спеціального призначення. Висновок. За рахунок використання в комплексі засобів автоматизації спеціального призначення методу адаптивного розподілу задач, який враховує зміни зовнішньої обстановки та можливості оператора, підвищується оперативність вирішення задач управління.

Важливим фактором успіху кожної громади є якість та ефективність управління її розвитком. У той же час, розробка, впровадження та реалізація результативного організаційного-економічного забезпечення розвитку територіальних громад (ТГ) потребує розробки та впровадження відповідних інструментів економічної та організаційно-управлінської діагностики, розробки відповідної методики діагностики розвитку територіальних громад. Метою статті є визначення особливостей та етапів діагностики розвитку територіальних громад України для ухвалення управлінських рішень. Для досягнення поставленої мети та у зв’язку з необхідністю діагностики розвитку територіальних громад як організаційно-економічної системи нами запропоновано проводити діагностику організаційної підсистеми, відносно якої може бути застосована організаційно-управлінська діагностика та економічну діагностику, до якої відповідно можна застосувати економічну діагностику. У свою чергу моніторинг зазначено одним із головних елементів організаційно-управлінської та економічної діагностики. Для аналізу організаційної підсистеми методологічною основою визначено системний підхід, який ґрунтується на дослідженні будь-якого економічного об’єкта як системи. У статі також проаналізовано систему управління територіальних громад з позиції теорії систем та теорії змін. Аналіз фундаментальних положень сучасних теорій управління, теорії змін, теорії систем та системного підходу, які присвячені системному аналізу об’єктів управління, характеристиці систем управління, визначенню функціональних складових систем управління тощо, дав можливість сформувати методологічний підхід до аналізу областей діагностики розвитку територіальних громад. На основі обґрунтування необхідності моніторингу та діагностики відповідних організаційної та економічної підсистем територіальних громад, пропонується застосовувати організаційну та економічну області діагностики розвитку територіальних громад. Застосування запропонованої у статті методики дасть змогу здійснити абсолютну та відносну діагностику розвитку територіальної громади як організаційно-економічної системи та дасть можливість визначити пріоритети управлінського впливу для розвитку територіальної громади за організаційними та економічними складовими.

Стаття містить результати аналізу наукової літератури щодо проблематики використання інформаційно-комунікаційних технологій у системі дистанційної освіти, а також напрямів вирішення питань забезпечення якості здобутої у її межах вищої освіти. Переважна більшість наукових досліджень, особливо в межах вітчизняної наукової думки, була виконана за допомогою теоретичних методів наукового пізнання та зосереджувалась на теорії, системі, законах, ідеях та парадигмах знань щодо дистанційної освіти та її якості. Такий підхід дещо звужує фокус розгляду відповідного феномену, адже питання практики функціонування окремих елементів відповідної системи залишаються відкритими для подальших наукових пошуків. На відміну від вітчизняних учених зарубіжні дослідники зосереджують свою увагу на вирішенні питань ефективності функціонування системи дистанційної освіти та використовують для цього суто емпіричні методи дослідження. З огляду на брак висвітлення у вітчизняній науковій літературі здобутих за допомогою емпіричних методів наукового пізнання результатів досліджень феномену якості вищої освіти в системі дистанційної форми її здобуття та факт існування запиту з боку суб’єктів державного управління розвитком системи вищої освіти, так само як і з боку адміністрацій закладів вищої освіти, на результати таких наукових пошуків, авторами публікації пропонуються до уваги та подальшого обговорення результати аналізу проведеного у 2018/19 навчальному році опитування студентів «Ставлення до дистанційної освіти та оцінювання її якості». Стаття містить результати аналізу відповідей респондентів щодо очікуваної якості здобутої в межах дистанційної форми навчання вищої освіти. Отримані авторами результати подаються через призму умовного порівняння якості вищої освіти, здобутої в системі денної та заочної форм навчання. Крім того, у статі висвітлено результати оцінювання студентами значущості основних переваг та недоліків дистанційної форми навчання, за результатами аналізу яких було опрацьовано пропозиції щодо можливості підвищення якості вищої освіти в межах дистанційної форми її здобуття, а також напрямів удосконалення змісту та практики реалізації державної політики щодо використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

Сформульовано методику синтезу системи управління на основі теорії нечітких множин. Наведено результати імітаційного моделювання системи з нечітким логічним контролером і нейроконтролером. При побудові моделей і бази правил були застосовані засоби MATLAB - Simulink, Fuzzy Logic Toolbox. Запропоновано метод нечіткої адаптації параметрів настройки регулятора. Результати моделювання показали, що при незмінних параметрах об'єкта регулювання системи з нечіткими регуляторами і нейроконтролером мають кращі динамічні показники в порівнянні з класичними системами. Виконано аналіз роботи нечіткого регулятора. Розглянуто основні процеси, що відбуваються в нечіткому висновку у нечітких системах управління.