Статті в журналах з теми "Методи антикризового управління"

Мета. Метою дослідження є обґрунтування доцільності використання маркетингового менеджменту в сільськогосподарських підприємствах для забезпечення їх конкурентоспроможності. Методологія / методика / підхід. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження для збору, аналізу, оцінки інформації, представлення результатів та формування висновків використано діалектичний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, порівняння, економіко-математичне моделювання (балансово-оптимізаційна модель), графічний та узагальнення. Результати. Обґрунтовано, що маркетинговий менеджмент, як важливий складник антикризового управління, доцільно запроваджувати в сільськогосподарських підприємствах для пошуку найбільш перспективних напрямів їх діяльності відповідно до умов зовнішнього середовища з метою забезпечення їх конкурентоспроможності. Доведено ефективність і перспективність виробництва органічної продукції в Україні, що сприятиме покращенню економічного, соціального й екологічного стану країни. Запропоновано сільськогосподарським підприємствам застосовувати стратегію повної або часткової диверсифікації діяльності на основі ведення органічного сільського господарства. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо оптимізації виробничої структури галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з орієнтацією на потреби ринку та дотриманням принципів стійкого розвитку запропоновано використовувати балансово-оптимізаційну модель, сутність якої полягає в розрахунку вартості валової продукції за умови використання різних варіантів унесення добрив при вирощуванні сільськогосподарських культур. Оригінальність / наукова новизна. Удосконалено науковий підхід до використання маркетингового менеджменту в сільськогосподарських підприємствах, який передбачає застосування методів економіко-математичного моделювання щодо виробництва сільськогосподарської продукції на основі органічного землеробства, що сприятиме забезпеченню їх конкурентоспроможності. Практична цінність / значущість. Практична цінність досліджень полягає в розробленні конкретних рекомендацій щодо прийняття обґрунтованих управлінських рішень із питань оптимізації виробничої структури галузі рослинництва сільськогосподарського підприємства з орієнтацією на потреби ринку та дотриманням принципів стійкого розвитку.

Вимогами сучасності для сталого функціонування глобального суспільства в умовах надзвичайних викликів до його стійкості є проведення методологічних та науково-прикладних досліджень з проблематики цивільної безпеки, вивчення кращих практик антикризового менеджменту країн Європи. Також науковим завданням є теоретичне обґрунтування складових механізму державного управління сферою цивільної безпеки та їх характеристик. На основі аналізу механізму державного антикризового управління республіки Польща гіпотетично визначено інформацію як центральний (базовий) його важіль, обгрунтовано її значущі характеристики. Методами дослідження були метод компаративного аналізу, контент-аналізу, гіпотетичний, метод інтерв’ювання експертів. На основі аналізу попередніх наукових розвідок визначено, що такі структурні елементи механізму державного управління як політики, важіль, інструменти, зокрема в управлінні сферою цивільної безпеки, не знайшли свого місця, часом їх ототожнюють, а здебільшого лише похідно про них згадують. Зазначені дослідження є теоретичною базою підтвердження гіпотези, що інформація є основою прийняття державних управлінських рішень, невід'ємною частиною системи, метою якої є зменшення стану невизначеності її функціонування, не лише міждисциплінарним терміном, який суперечить невідомому, а й ключовим фактор (важелем державного управління) національної безпеки. Обіг інформації є підгрунтям належного функціонування системи антикризового управління Республіки Польща (далі – РП). Аналіз системи антикризового менеджменту РП свідчить, що діяльність органів управління спрямована на організацію і підтримку всіх можливих систем комунікації – інформаційних, транспортних, логістичних тощо. Чим вищий рівень управління, тим важливішим є фактор координації окремих видів діяльності. Ця координація органів управління (сил) антикризового менеджменту заснована на базі отримання (надання) повідомлень (інформації) з наявних сил і засобів та проведених заходів суб’єкта системи нижнього рівня управління та повідомлень із запитом необхідних сил і засобів з вищих рівнів управління. Також значна увага приділяється системі моніторингу визначених загроз. Пропонується замість поняття «моніторинг» ввести «контролінг», в основі якого лежить збір, обробка, перевірка, стандартизація відповідної інформації (повідомлення) про стан (загрозу, ризик) об’єкта захисту. Визначено, що для упорядкування ієрархічної інформації та обробки даних у системі антикризового менеджменту РП, підтримання ефективного інформаційного потоку стандартизованих даних (збір мінімального обсягу даних, доповнення (за необхідності) їх додатковою інформацією та представлення у вигляді звіту (початкового, корегуючого, заключного) про ситуацію) функціонує інформаційно-аналітична система «Central Reporting Application». Зроблено висновок, що інформація – це зміст, який передається повідомленням, що надає можливість зрозуміти сенс даних і взаємозв’язок між ними, точка опори системи (механізму) державного управління антикризового менеджменту, відповідно до характеристик якої визначається ефективність діяльності його комунікаційної складової зокрема та всієї системи антикризового менеджменту загалом. Визначено значущі характеристики інформації, серед яких: актуальність, цінність, своєчасність, обґрунтованість, правдивість або істинність (хибність), суб’єктність (суб’єктивність), об’єктивність, первинність (вторинність), корисність, повнота, точність, гнучкість, достовірність, достатність, унікальність, однозначність. Напрямом подальшого дослідження є вивчення практичних кейсів щодо функціонування інформаційно-аналітичних систем антикризового менеджменту країн Європи з визначення значущих характеристик інформаційних потоків, що в них обробляються.

Анотація. Визначено, що промислові підприємства зазнають постійного негативного впливу факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, що відображається на стані операційної діяльності, а також на відповідних інструментах, які використовуються для її підтримання, тобто: механізмі і системі управлінні операційною діяльністю; стратегії антикризового управління; механізмі формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств. Тому для успішного використання інструментів щодо забезпечення управління операційною діяльністю, її підвищення постає потреба у виявленні, дослідженні та врахуванні дії факторів. Зосереджено увагу на дослідженні впливу внутрішніх факторів, які значною мірою впливають на механізм формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю та їх урахування дозволить створити належні умови для його впровадження, успішного використання та досягнення бажаних результатів. Удосконалено та обґрунтовано науково-методичний підхід до оцінки впливу внутрішніх факторів на використання механізму формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств. Його особливість полягає в тому, що він дозволяє визначити групи факторів, перелік показників за кожною групою, обрати фактори, які мають найбільший вплив на використання механізму, упровадження стратегії антикризового управління операційною діяльністю, здійснити оцінку впливу факторів на початковій, головній, завершальній стадіях. В основу науково-методичного підходу закладено використання експертного методу, розрахунок інтегральних показників за кожною групою факторів. Результатом упровадження науково-методичного підходу є розроблення рекомендацій для нейтралізації впливу факторів і забезпечення ефективного впровадження механізму формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю і подальше його використання на промислових підприємствах. Отже, доведено, що запропонований науково-методичний підхід забезпечує визначення групи внутрішніх факторів, що більшою мірою впливають на використання механізму, оцінку рівня впливу факторів, їх урахування для забезпечення результативного використання механізму. Ключові слова: внутрішні фактори, операційна діяльність, стратегія антикризового управління, механізм формування стратегії антикризового управління операційною діяльністю промислових підприємств, інтегральні показники, науково-методичний підхід, модель. Формул: 3; рис.: 2; табл.: 0; бібл.: 31. му.

Ефективне функціонування системи оцінки ризиків і загроз є важливим елементом стратегічного планування та забезпечення формування розвинених ринкових відносин у кожній господарській системі з притаманній їй системі публічного управління. Зокрема, такі системи називаються національними, оскільки вони функціонують на макро-(державному) рівні, охоплюють процеси, які стосуються забезпечення суспільної безпеки, а також засновані на широкій міжвідомчій взаємодії і співпраці різних суб’єктів управлінських відносин. Застосування сучасних методів і технологій оцінювання ризиків і загроз у країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, а також моделювання кризових ситуацій і розробка сценарних прогнозів дозволяють підвищити достовірність отриманих результатів, а також сформувати широку доказову базу для подальшого аналізу. Ці методи використовуються в країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, зокрема в країнах Європи, Азії, Океанії тощо. Сучасному світу притаманні швидкі та непередбачувані зміни безпекового середовища, зокрема відомі ефективні європейські та азійські моделі. На нашу думку, саме вони потребують вивчення для подальшого визначення механізмів узгоджених дій для реагування на загрози різного характеру та походження, а також формування та реалізація відповідних заходів в Україні. Відмітимо, що національні системи оцінки ризиків і загроз можуть бути представлені на різних рівнях - як загальнодержавному, регіональному та міжрегіональному і місцевому рівнях. Катастрофічна ситуація в світі та окремих регіонів, обумовлена поширенням COVID-19 у на всіх континентах, актуалізує питання розбудови національних механізмів захисту, формування відповідного законодавства й організаційних заходів, підготовки відповідних фахівців, у т.ч. антикризового управління на всіх рівнях. У статті представлені окремі результати дослідження кращих світових практик у цій сфері в європейських і азійських країнах, зокрема національних систем оцінки ризиків і загроз Великої Британії, Нідерландів і Нової Зеландії. Подальші моделі будуть представлені в наступних статтях і наукових роботах. Системи європейських країн є найбільш комплексними та охоплюють практично повний цикл процесів оцінювання загроз, виявлення вразливостей і підготовки стратегічних рішень на різних рівнях. Приклад Нової Зеландії цікавий тим, що в цій країні Океанії принципи захисту та стійкого розвитку повністю імплементовані в систему забезпечення національної безпеки. Тому оцінювання загроз, моделювання кризових ситуацій і підвищення готовності до реагування на загрози, антикризове управління, відновлення - все це відбувається в рамках єдиного циклу. Саме ця країна цікавить сьогодні фахівців і дослідників в цій сфері. Організаційно національні системи оцінки ризиків і загроз зазначених країн представляють собою добре упорядковані формати широкої міжвідомчої взаємодії та співпраці з недержавними суб’єктами. Також ці системи знаходять оптимальний баланс між урядуванням і наукою.

Проаналізовано роль організаційного лідерства у сучасній сис- темі публічного управління. Реактуалізовано проблемні аспекти розвитку організаційного лідерства, які проаналізовано на прикладі кейсу періоду пандемії коронавірусної інфекції. Наголошено, що вимушені обставини зміщення роботи організацій у віртуальний контекст зумовили нові виклики та посилення децентраліза- ційних тенденцій в управлінні, потребу колективного лідерства. Також та- кий контекст зумовив нові вимоги перед керівниками організацій, зокрема, посилення рівня свого емоційного інтелекту для гнучного реагування на надзвичайну ситуацію та управління зростаючими емоціями тривожності з боку працівників. Розглянуто кейси публічних організацій з метою детермінації рівня емо- ційного інтелекту серед керівників та ключові характеристики емоційної грамотності управлінця у кризовий період. Запропоновано розширення сфер віртуальної реальності діяльності орга- нізацій, що забезпечить результативність за умови розвиненого організацій- ного лідерства. Наголошено, що розвинене організаційне лідерство потре- бує балансу EQ та IQ. Eфективна команда може складатися з різних особистостей. Групова згуртованість і взаєморозуміння досягаються активними методами навчан- ня, включаючи рольові ігри, індивідуальне управлінське консультування і тривалі соціально-психологічні тренінги. Обов’язковою умовою для форму- вання згуртованої команди є наявність у самого керівника лідерських якостей і організаторських здібностей, його участь у всіх тренінгах компетент- ного ділового спілкування на однаковому рівні з іншими членами команди. З виявленням командного духу, засвоєнням корпоративної культури важ- ливим залишається створення системи постійного моніторингу міжособи- стісних відносин і психологічного коригування конфліктів.

Непередбачуваність та швидка змінюваність сучасних загроз, їх глобальний характер роблять безпеку однією з найважливіших проблем сучасного та майбутнього світу. Запровадження європейських стандартів, інтеграції України в ЄС потребують перетворень всіх сфер українського суспільства. Такими перетвореннями в системі управління Єдиною державною системою цивільного захисту, враховуючи необхідність реалізації Концепції управління ризиками, є необхідність розроблення механізмів державного регулювання у сфері управління ризиками. Однак впровадження на території України сучасних принципів антикризового менеджменту здійснюється повільними темпами. Науковцями, здійснюється спроба опрацювання новітніх організаційно-управлінських підходів до вирішення проблем управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій. Однак поза увагою залишився досвід організації кризового менеджменту в Республіці Польща (далі – РП), де основи його досить ґрунтовно визначені на законодавчому рівні, а практика впровадження його принципів сягає понад 13 років. Огляд Закону Республіки Польща «Про антикризовий менеджмент» та практики його застосування на територіальному рівні в частині розробки планів антикризового менеджменту є науковим завданням нашого дослідження і висвітлений в даній статті. Основним методом дослідження є контент-аналіз основного Закону РП «Про антикризове управління» та аналіз змісту планів антикризового управління. Також застосовувався літературний пошук публікацій польських вчених з антикризового менеджменту. В основному змісті статті: наголошується,що Концепція антикризового управління, яка закладена в Законі РП, зосереджена на принципі першості територіальної системи державного устрою; аналізується поняттєво-термінологічний апарат, визначений у ньому; аналізуються плани антикризового менеджменту на воєводському рівні. У статті визначаються принципи побудови системи антикризового менеджменту, особливості системи кризового менеджменту на різних рівнях державного управління; робиться висновок про інтегрованість її в систему національної безпеки, яка структурно має підсистеми управління, виконавчу підсистему і підсистему забезпечення; стверджується, що велика увага в системі антикризового менеджменту приділяється питанням організації співпраці, кризових комунікацій між всіма рівнями управління. Для цього створюється мережа безпеки, що є актуальним для удосконалення системи в Україні. Функціонування системи, в першу чергу спрямована на запобігання виникнення кризових ситуацій, а в разі їх виникнення, – взяття під контроль їх розвитку, на основі запланованих заходів, мінімізація і ліквідація наслідків та відновлення функціонування суспільства докризового стану. Ключовим елементом, що законодавчо визначено і структурно прописано в Законі є фаза підготовки системи антикризового менеджменту РП. Аналіз планів антикризового управління показує, що в них деталізовано прописуються всі загрози, операції щодо їх моніторингу, мінімізації, сили і засоби, порядок співпраці. Зміст планів національного, воєводського, повітського рівнів, рівня гміни і комунальний інтегрований в частині організації координації діяльності, надання допомоги і підтримки нижньому рівню управління. В інтересах кризового менеджменту можуть застосовуватися збройні сили РП, створюватися спеціальні групи із складу поліції, державної пожежної служби тощо. Враховуючи основний метод управління у системі кризового менеджменту – метод управління проектів, в планах розробляються модулі дій з запобігання і реагування за кожною загрозою. У висновках, зазначається, що домінантною складовою системи антикризового менеджменту є її територіальний рівень управління, на якому відбувається ретельне планування, моніторинг загроз та підготовка сил і засобів. Напрямом подальшого дослідження є компаративний аналіз систем антикризового менеджменту різних країн, вивчення кращих практик організації антикризового управління РП.

Стаття спрямована на визначення методології формування системи антикризового управління персоналом аграрних підприємств. Досліджено методику аналізу обліку кадрів, їх тестування, вияв­ленно професійно-кваліфікаційних характеристики, відповід­ності професійних навиків окремих працівників їхнім поса­дам з метою збільшення ефективності використання персо­налу підприємства. Крім того було обгрунтовано, що для сільського господарства, яке займає останні місця у питаннях впровадження прогресивних форм організації праці та управління виробничим процесом, адаптація сучасного досвіду менеджменту, і особливо для управління людьми, сьогодні є вкрай необхідним і актуальним. Одним із таких нових підходів є перетворення працівників відділів кадрів на менеджерів по управлінню людськими ресурсами – НR-менеджерами. Виз­начено головні закономірності, позитивні, що сприяють досягненню цілей державної політики зайнятості і негативні, що перешкоджають їх досягненню. Автори відмітили, що тенденції процесів відтво­рення системи обліку робочих місць залишаються невизначеними закономірності і тенденції відтворення системи робочих місць вітчизняних підприємств та економіки загалом та не реалізуються резерви підвищення ефек­тивності зайнятості за рахунок підви­щення обґрунтованості державної пол­ітики сприяння створенню робочих місць та поширення моделей господарсь­кої поведінки, орієнтованих на розши­рене інтенсивне відтворення системи робочих місць Встановлено, що антикризове управління персоналом є важливою складовою управління підприємством і має значний вплив на ефективність його господарської діяльності.

Сучасні соціально-економічні кризи не тільки є наслідком фінансово-економічної диспропорції та інших негативних процесів, а й результатом найважливіших інституціональних змін, що охоплюють як елементи економіки, так і держави загалом. У контексті означеного постає проблема вибору адекватних підходів до оцінки інструментарію антикризового управління, які б дозволили виявити ті з них, котрі максимально здатні знизити рівень ризику території та підвищити результативність соціально-економічних показників. Найперше, на що слід звернути увагу, – це на забезпечення впровадження ефективних державних інструментів, котрі дозволять найкраще реалізовувати регіональні програми розвитку. Один критерій при визначенні депресивного регіону не є достатнім і не показує реальну картину його стану. Власне тому важливо більш раціонально й науково підходити до формулювання положень чинних нормативних документів, що мають стосунок до регіонального розвитку загалом і антикризового управління на регіональному рівні зокрема. Формування системи антикризового управління на базі ретельної оцінки вихідного рівня регіонального розвитку, окрім наявності певної врегульованої її методики, затвердженої на державному рівні, вимагає чіткого механізму та злагодженості в межах країни. Недопустимим є плюралізм думок і розрізнених напрямів регіонального розвитку та заходів антикризового управління без їх збалансованості в межах держави.

Мета роботи – охарактеризувати внутрішні ризики, які виникають під час керування діяльністю фінансового посередника (страхової компанії), визначити їх періодичність та шляхи антикризового управління ними. Метод. Дослідження проведено із застосуванням методів наукової абстракції, структурного і декомпозіціонного аналізу, інструментів причинно-наслідкової комунікації. Результати. Охарактеризовано роль та місце внутрішніх фінансових ризиків в системі ефективності роботи суб’єкта господарювання та клієнтів фінансового посередника. Сформульовано рекомендації для нейтралізації нетипових ризиків, що виникають у фінансових посередників, зокрема страхових компаній, як комплекс антиризових заходів, зокрема, із розвитку діяльності страхової компанії за рахунок прогнозування показників та застосування нефінансових методів регулювання. Практичне значення дослідження. Результати дослідження можна використовувати в керуванні нетиповими видами внутрішніх ризиків страхових компаній та інших фінансових посередників. Оригинальность / ценность / научная новизна исследования. Висвітлено розширену характеристику нетипових внутрішніх ризиків фінансових посередників та сформульовані підходи до часових тенденцій розвитку напрямків діяльності страховика шляхом прогнозування її показників та застосування нефінансових методів регулювання. Перспективи подальших досліджень – удосконалювати механізм управління внутрішніми фінансовими ризиками фінансових посередників у нетиповому середовищі та з урахуванням не тематичних аспектів діяльності. Тип статті – теоретична.

В умова Індустрії 4.0 та посилення пандемій виникає необхідність у бізнес-структур до розробки нових підходів щодо ведення бізнесу, які б допомогли їм уникнути негативних проявів тих чи інших процесів. Адаптивний механізм управління змінами у бізнес-структурах містить елементи систем Індустрія 4.0, управління змінами, управління наслідками COVID-19. У статті зазначено, що адаптивний механізм управління є сукупністю інструментів, методів та важелів, які забезпечують адаптацію внутрішнього середовища функціонування бізнес-структур до зовнішніх, які спричинені Індустрією 4.0 та наслідками пандемії COVID-19. Він містить такі основні блоки, як: інструменти, важелі, методи, принципи, парадигму розробки, передумови формування, нормативно-правове забезпечення. В механізм включено три окремих механізми: управління наслідками COVID-19, елементами Індустрія 4.0, елементами змін у бізнес-структурах. Головним елементом, який узгоджує всі ці механізми, що можуть існувати окремо, є адаптивний блок. Адаптивний блок передбачає узгодження впливу таких чинників адаптації бізнес-структур, як: чинники, що залежать від рівня розвитку технологій, пов’язані з виробничим, інвестиційно-інноваційним, ресурсним, кадровим потенціалами, залежать від зовнішнього середовища. Управління змінами має відбуватися з урахуванням факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Причому важливим є визначення адаптивного паритету рівноваги, максимального задоволення інтересів громади, менеджменту, інвесторів та персоналу. Адаптивний механізм має спиратися на принципи соціальної відповідальності, системності, динамічності, комплексності, орієнтуватися на інноваційний шлях розвитку, дотримувати баланс інтересів стейкхолдерів, підтримувати рівновагу між споживанням і відновленням природних ресурсів, розглядати альтернативність варіантів розвитку, дотримуватися паритету між ступенем ризику й очікуваними результатами. Адаптивний механізм управління змінами у бізнес-структурах містить такі загальні елементи, як суб’єкт та об’єкт, джерела змін, процесна складова, ключові структурні елементи. Слід зазаначити, що в структурі більшості механізмів значне значення відводиться стратегічному та антикризовому потенціалам бізнес-структур, які спроможні адаптивно реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовищ.

Загострення кризи світової економіки актуалізує необхідність мінімізації впливу кризових ризиків на результати економічної діяльності підприємств. Події попереднього та поточного років свідчать про те, що найбільше потерпають від наслідків кризи мікро-, малі та середні підприємства, які на відміну від великих підприємств не мають ефективних запобіжників для своєчасного виявлення та попередження кризових загроз. Це вимагає від суб’єктів підприємницької діяльності своєчасного виявлення, перш за все, операційних ризиків, до яких належать зменшення обсягів діяльності і, як наслідок, уповільнення зростання операційних доходів і зменшення операційного прибутку, що призводить до загострення фінансових ризиків – зниження рентабельності операційної діяльності, а також рентабельності активів та капіталу підприємства і погіршення фінансового стану підприємств. Чинники кризи як предмет антикризового управління являють собою явища, що є причинами порушення стабільного розвитку підприємства. Залежно від середовища виникнення чинники кризи розподіляються на зовнішні (на зміну яких окреме підприємство впливати не може) та внутрішні (які піддаються регулюванню з боку систем антикризового управління підприємством). Ефективне антикризове управління підприємством торгівлі ґрунтується на використанні інформації стосовно показників операційної і фінансової діяльності, негативна зміна яких призводить до утворення кризових ситуацій. Із метою визначення проблемних ланок діяльності підприємства торгівлі запропоновано моделювання операційного прибутку, що розраховується методом прямого рахунку: збільшення доходів та зменшення витрат створюють приріст прибутку, а зниження доходів та зростання витрат зменшують прибуток на відповідну величину. Для зниження ризику та втрати платоспроможності підприємства рекомендовано використання платіжного календаря. Грошові потоки у платіжному календарі групуються за видами діяльності відповідно до напрямів надходження і витрачання коштів, що дає змогу своєчасно встановити потенційні кризові загрози та сформувати критерії оцінки ризику неплатоспроможності. Доцільне використання методики оцінки потенційного банкрутства за системою формалізованих і неформалізованих критеріїв, що доповнена показником власного оборотного капіталу, від’ємне значення якого є ознакою критичного фінансового стану суб’єкта господарювання. Зважаючи на обмежені ресурси кризис-менеджменту значної кількості підприємств, що діють на товарному ринку України, у статті запропоновано систему контрольно-аналітичних процедур, застосування яких дає змогу оцінити ризики та визначити орієнтири безпечної економічної діяльності, не залучаючи фахівців консалтингових аудиторських фірм та маркетингових агентств.

Стаття присвячена актуальним питанням впровадження нових інноваційних методів та технологій управ- ління в умовах економіки мінімального контакту. Економіка мінімального контакту – це новий феномен ве- дення бізнесу, для якого характерно уповільнення попиту, скорочення фізичного взаємодії між споживачами і постачальниками товарів і послуг. Тому для стабільного економічного розвитку України в умовах економіки мінімального контакту та у контексті антикризового управління підприємством стала очевидна необхідність появи нових орієнтирів і нових інноваційних методів та технологій управління підприємством для більш швид- кого продажу товарів та послуг, віддаленої роботи персоналу та спілкування із клієнтами. Уже зараз чимала кількість компаній реагує на виникаючі потреби, ретельно досліджують свої бізнес-моделі, шукають шляхи оптимізації бізнес-процесів. Розглянемо вирішення цих питань на прикладі рієлторської діяльності, яка остан- нім часом переживає значні зміни, зокрема у сфері законодавства. Тому виникає необхідність суттєвих змін в управлінні рієлторськими компаніями. Авторами запропоновано запроваджувати в роботу рієлторських ком- паній технології бенчмаркінгу, аутстафінгу, цифрові технології та застосувати хмарні CRM системи.

У статті наведено дослідження ймовірності виникнення банкрутства підприємства гірничо-металургійного комплексу України. Метою дослідження є обґрунтування доцільності використання методів оцінки ймовірності банкрутства під час розроблення системи антикризового фінансового управління на вітчизняних підприємствах. Для досягнення визначеної мети застосовувалися такі методи оцінки та прогнозування ймовірності банкрутства: 1) Модель Альтмана; 2) Модель Р.Ліса; 3) Модель Таффлера; 4) Модель Ж.Депаляна (credit-men); 5) Модель О.Терещенка. Досліджування здійснювалось на основі фінансових показників обраного підприємства, за кожною моделлю було визначено коефіцієнт, який вказує на ймовірність виникнення банкрутства у певному періоді, отримані розрахунки було зведено, порівняно та на їх основі було зроблено висновки.