Статті в журналах з теми "Медіаці"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Медіаці.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Медіаці".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Апалькова, Інна Сергіївна. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ДОБРОВІЛЬНОСТІ В ПРОЦЕДУРІ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ". Знання європейського права, № 3 (7 лютого 2020): 89–100. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.25.
Повний текст джерелаАнотація:
Жодне визначення медіації як альтернативного методу вирішення спорів не обходиться без слова «добровільна». Добровільна природа медіації, серед іншого, позитивно відрізняє медіацію від судового розгляду спору, дає змогу сторонам спору досягти взаємовигідних умов вирішення спору, адже вони самі погоджуються на медіацій ну процедуру, беруть у ній участь і приймають рішення щодо укладення чи не укладення угоди. Медіація передбачена міжнародним і національним законодавством, але досвід показує, що її обсяги можуть бути різними, особливо коли регулюється ступінь обов’язковості застосування добровільної процедури. Водночас таке протиріччя термінів має логічне обгрунтування, адже законодавець намагається якнайефективніше узгодити систему судових і позасудових методів вирішення спорів.
Пpинцип дoбpoвільнocті медіaції є фундaментaльним, ocкільки учacники дoбpoвільнo, зa взaємнoю згoдoю пpиймaють pішення щoдo пoчaтку медіaції тa кеpують її пpoцеcoм: пpoцедуpa мoже poзпoчaтиcь виключнo зa вoлею кoжнoї із cтopін. Кoжен мaє пpaвo вийти із пpoцедуpи медіaції у будь-який мoмент. Пpoте зміcт пoняття дoбpoвільнocті в медіaції дocить шиpoкий, немaє oднocтaйнocті щoдo виділення цьoгo пpинципу медіaційнoї пpoцедуpи. Пpинцип дoбpoвільнocті медіaції oзнaчaє, щo кoжен мaє пpaвo вийти із пpoцедуpи медіaції у будь-який мoмент дo уклaдення медіaційнoї угoди. Пpoблемними acпектaми pеaлізaції пpинципу дoбpoвільнocті медіaції є те, щo дoбpoвільніcть медіaції мoже cтocувaтиcя пpoцедуpи медіaції чи викoнaння угoди, уклaденoї зa pезультaтaми медіaції. Вoднoчac зaзнaчимo, щo викoнaння медіaційнoї угoди нaлежить здебільшoгo дo викoнaння цивільнo-пpaвoвиx пpaвoчинів чи нaявнocті в пpaвoвій cиcтемі деpжaви ocoбливoгo пopядку викoнaння медіaційниx угoд, a нaше дocлідження буде пpиcвячене caме дoбpoвільнocті пpoцедуpи медіaції. Тaкoж пpинцип дoбpoвільнocті медіaції мaє pізний зміcт для cтopін cпopу тa медіaтopa з oгляду нa їxні poлі, пpaвa й oбoв’язки в пpoцеcі медіaції
2
Костюченко, Олена Євгенівна, Антон Олексійович Монаєнко та Наталія Іванівна Атаманчук. "МЕДІАЦІЯ ЯК ФОРМА ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 49–56. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу нормативних положень, закріплених у Законі України «Про медіацію» від 16.11.2021 року. Медіація розглядається як процедура досягнення компромісного, оптимального рішення сторонами спору (конфлікту) із залученням незалежного посередника. Акцентовано, що в юридичних справах медіація є неюрисдикційною формою захисту, а її правові можливості можуть застосовуватися юридичними та фізичними особами як форма захисту суб’єктивних цивільних прав. Обстоюється думка, що для розвитку медіації (як форми захисту цивільних прав) необхідно внести зміни до Закону України «Про медіацію», зокрема: (а) мають бути нормативно визначені термінологічні поняття щодо угод, які укладаються у сфері медіації, тобто слід надати таким договорам чітку галузеву належність, адже сам факт договірної природи таких угод не розкриває базових засад правового регулювання порядку укладання і досягнення домовленостей у таких договорах, а також їх виконання. Зважаючи на той факт, що головною метою медіації як процедури примирення сторін є розв’язання спору (конфлікту) на взаємоприйнятних умовах, необхідно приділити більше уваги домовленості сторін, яка в Законі названа «угода за результатами медіації»; (б) у разі застосування процедури медіації в юридичних справах, зокрема тих, що виникають у цивільних відносинах, необхідно пам’ятати і, відповідно, закріпити законодавчо, що до принципів медіації має входити й верховенство права. Для розв’язання юридичних справ способом медіації необхідно передбачити засоби гарантування дотримання сторонами домовленостей, викладених в угоді за результатами медіації. У такий спосіб вітчизняний Закон про медіацію буде наближений до базових умов медіації в цивільних і комерційних справах, закріплених Директивою 2008/52/ЄС; (в) окремої уваги законодавця потребує питання визначення статусу медіатора, спираючись на європейські стандарти до медіації в цивільних та комерційних справах, в Законі необхідно закріпити компетентнісний підхід до підготовки медіаторів для таких категорій справ. Необхідно визначити, який рівень освіти повинен мати медіатор (бакалавра, магістра). Запропоновано для юридичних справ надати громадянам, які мають вищу юридичну освіту, право бути медіаторами. І вже за умови закріплення рівня освіти медіатора можна говорити про його базову підготовку як свого роду спеціалізацію; (г) Законом необхідно закріпити не просто правову можливість спеціального регулювання окремих видів медіації, а й такі її види, як досудова та присудова медіація (з відповідними особливостями процесуального змісту).
3
Дудник, B. М., та C. В. Дяченко. "МЕДІАЦІЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 31–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.868.
Повний текст джерелаАнотація:
Дудник В. М., Дяченко С. В. Медіація в цивільному судочинстві. - Стаття.
Стаття присвячена дослідженню та порівнянню інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді. Питання розмежування медіації як альтернативного способу розв’язання конфліктів і врегулювання спору за участі судді стае все більше актуальним. Як свідчить судова практика, окрім судового розгляду справи як традиційного способу розв’язання конфлікту існують інші способи врегулювання спірних відносин між сторонами, зокрема це медіація, яка мае позитивну тенденцію застосування в цивільному судочинстві. Проте натепер інститут медіації знаходиться на стадії становлення, а його застосування в спорах не мае повноцінного нормативного регулювання. У статті по- рушуеться проблема відсутності законодавчого акта, який чітко визначить основні положення, що стосуються здійснення медіації. Хоча розвиток і поширення медіації вплине на процес урегулювання спорів, тому що мае низку переваг перед судовим розглядом справи. Також це сприяе зменшенню навантаження на судові органи, забезпечить ефективність судового розгляду справ, швидкість врегулювання спору. Також проаналізовано погляди вчених щодо впровадження медіації в систему способів розв’язання спорів. Схожою за правовою природою з медіаціею е така процедура, як врегулювання спору за участю судді, через що такі процедури досить часто помилково ототожнюють, тому в статті наведено основні відмінності обох способів розв’язання конфліктів. На підставі аналізу судової практики застосування інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді доведено, що інститут медіації е повністю самостійною та незалежною при- мирювальною процедурою. Сформульовано висновки, в яких зазначено, що для повного відмежування від інших способів здійснення правосуддя та врегулювання конфліктів процедуру медіації необхідно унормувати в законодавстві України, що сприятиме ефективному розвитку й збільшення тенденції застосування.
4
Чеховська, І. В., та І. І. Божук. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ СІМЕЙНОЇ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 246–58. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.246-258.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню правового інституту медіації. Проаналізовано зміст поняття «медіація» та виокремлено його особливості. Визначено етапи міжнародного розвитку інституту медіації. Досліджено концепцію сімейної медіації як самостійного способу вирішення сімейних спорів. Здійснено аналіз практики застосування сімейної медіації в зарубіжних країнах. Доведено ефективність процедури медіації, акцентовано увагу на повноваженні посередника в прийнятті взаємовигідних для конфліктуючих сторін рішень. Виокремлено основні національні та міжнародні нормативно-правові акти, що становлять основу регламентації даного процесу. Проаналізовано проект Закону України «Про медіацію». Розроблено пропозиції щодо розвитку цього інституту в Україні.
5
ПАЦУРКІВСЬКИЙ, ПЕТРО, та РУСЛАНА ГАВРИЛЮК. "Людське право на медіацію". Право України, № 2020/07 (2020): 212. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-212.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є обґрунтування медіації як цінності у ролі одного із вроджених невід’ємних людських прав. Предмет, мета і завдання дослідження визначили базові методологічні інструменти статті: практичну філософію та матеріальну феноменологію, які є ефективними інструментами пізнання такого “незримого”, за свідченням М. Анрі, “як сфера інтерсуб’єктивності”, а також потребовий підхід, який уможливив аналіз буттєвих витоків медіації через трансцендентальні потреби індивідів у благах. Із їхньою допомогою: розкрито квінтесенцію позитивістської концепції правової природи медіації як інституту судо вої медіації; досліджено основи людиноцентристської концепції правової природи медіації; обґрунтовано ключові положення оцінки та висновки дослідження. Медіація згідно з антропосоціокультурним підходом до правопізнання має подвійну правову природу. Вона зумовлена атрибутивними людині її буттєвими влас-тивостями та буттєвим устроєм людського світу. Це апріорі відносить медіацію як цінність до вроджених і невідчужуваних людських прав. Будучи породженням основоположного (потребового) способу співбуття індивідів у соціумі та водночас системою їх взаємопов’язаних правових зобов’язань, за допомогою яких утворюється примирене суспільне середовище, медіація є також суспільним благом, тому повин на гарантуватись кожною державою. Отже, медіація – взаємний правовий самозахист індивідів. Найефективнішою натепер правовою моделлю співпраці держави і громадянського суспільства із впровадження медіації у повсякденну практику у країнах – членах Європейського Союзу зарекомендувало себе державноприватне партнерство інституційного типу. У позитивістській традиції правопізнання медіація розглядається як один із допоміжних засобів вдосконалення державного правосуддя.
6
Косяченко, К. Е., та М. М. Черепанов. "ПРОЦЕДУРА МЕДІАЦІЇ У ВИРІШЕННІ ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ СПРАВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 40–43. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.870.
Повний текст джерелаАнотація:
Косяченко К. Е., Черепанов М. М. Процедура медіації у вирішенні цивільно-процесуальних справ. - Стаття.
Кожна країна має судову систему, яка відіграє найважливішу роль у суспільних відносинах. Судова система України характеризується ефективністю захисту прав і свобод людини й громадянина відповідно до закону. Але судова система змінюється протягом усього терміну незалежної держави через певні реформи й зміни. Незважаючи на певні реформи й зміни, нині судова гілка має проблеми. Тобто суди дуже навантажені, і тим самим порушуються строки судового розгляду.
Головною варіацією розв’язання такого питання є розгляд і розвиток альтернативних способів, серед яких є інститут медіації. Насамперед слово «медіація» означає «посередництво». У психології дослідники вивчають медіацію як своєрідність форми розв’язання спірних моментів і конфліктів. Тобто медіація визначається як добровільний і конфіденційний спосіб розв’язання конфліктів, медіатор сприяє учасникам ситуації почати прямі перемовини задля розв’язання проблеми. Існують певні ознаки медіації, а саме конфіденційність і структурована процедура проведення.
Цивільноправові відносини є найширшою сферою застосування медіації. Рекомендація Комітету міністрів державам-членам Ради Європи № 10 від 18 вересня 2002 р. про медіацію в цивільних справах, базуючись на концептуальних засадах попередньо прийнятих актів Ради Європи, звертається до запровадження медіації в комерційних і трудових спорах, справах про захист прав споживачів. Вочевидь, її розробники розуміли, що запровадження медіації у сфері бізнесу є оптимальним підходом, адже він здатний забезпечити добровільне находження компромісного, найбільш прийнятного для обох сторін рішення, що ухвалене в конфіденційний спосіб. Зрозуміло, що за таких умов бізнес-відносини тільки виграватимуть від застосування медіації як із боку економічної вигоди, так і в контексті раціональної перспективи збереження партнерських і дружніх відносин між сторонами спору.
7
КОВАЛЕНКО, ІРИНА, та ВАЛЕРІЯ ПОЄДИНОК. "Медіація в корпоративних спорах". Право України, № 2021/06 (2021): 117. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-117.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається можливість вирішення корпоративних спорів у порядку медіації в аспекті викликів бізнесу та досвіду сучасного юридичного закріплен ня у країнах Європейського Союзу та на міжнародному рівні. Досліджено правове регулювання медіації у контексті Директиви Європейського Парламенту та Ради 2008/52/ЄС про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах та Конвенції Організації Об’єднаних Націй про міжнародні угоди, укладені в результаті медіації від 7 серпня 2019 р. (Сінгапурська конвенція), яку підписали 46 країн, зокрема й Україна. Аналізуються проєкти законів України про медіацію з позицій урегулювання корпоративних спорів. Метою статті є дослідження перспектив впровадження медіації в корпоративних спорах в Україні з огляду на кращий зарубіжний досвід. Сучасне українське законодавство не регулює медіацію. У результаті аналізу законопроєктів про медіацію виявлено, що можливість медіаційного вирішення спору не повинна випливати виключно з положень договору. Медіація має стати способом врегулювання всіх конфліктів, які виникли або можуть виникнути між сторонами у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають такі правовідносини договірний характер, чи ні. Таке положення має надзвичайно важливий практичний компонент для корпоративного права, адже статут не є видом договору за українським законодавством. Тимчасом саме в статуті було б зручно закріплювати можливість розв’язання корпоративних конфліктів за допомогою медіації. Авторки доходять висновку про необхідність законодавчого забезпечення примусового виконання медіаційного рішення з огляду на виклики бізнесу. Така доцільність обґрунтовується особливостями корпоративних конфліктів, потребами популяризації медіації, розвантаження судової системи.
8
Кармаза, О. О., та Б. О. Прудкий. "ПЕРСПЕКТИВИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ МЕДІАЦІЇ У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ". Знання європейського права, № 3 (3 лютого 2021): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.106.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що в Україні не існує окремо закону, який би регулював процес медіації. Офіційне закріплення інституту медіації перебуває в Україні на стадії розробки та прийняття. Відтак із метою напрацювання ефективних положень проекту закону про медіацію, які б відповідали сучасному розвитку суспільних відносин у світі загалом та в Україні зокрема, подальші наукові розвідки у сфері медіації є актуальними та своєчасними. Метою статті є науково-практичний аналіз перспектив впровадження інституту медіації у виборчому процесі крізь призму досвіду діяльності органів адміністрування виборів з вирішення спорів, які виникають під час виборів в Україні. Визначено концепції розвитку медіації як альтернативної процедури вирішення спорів в Україні стосовно правосуддя. Запропоновано зміни до проекту закону України про медіацію. Доведено, що медіація та переговори є альтернативними щодо судового процесу процедурами вирішення спору. Під альтернативним вирішенням спорів в цій статті розуміється взаємодія прийомів (технік) та методів, за допомогою яких сторони спору досягають згоди та можуть укласти взаємовигідну для них угоду без звернення до суду. Альтернативні процедури вирішення спору, якщо це не суперечить Конституції, Виборчому кодексу України та закону України, можуть замінити процедуру вирішення спору в суді, не потребують значних фінансових та організаційний витрат сторін та інших учасників спору. Доведено, що медіація є альтернативною процедурою врегулювання спорів із залученням медіатора та може бути застосована у випадках, визначених законом, у виборчому процесі. Її завдання - це встановлення та сприяння ведення конструктивного діалогу між сторонами спору з метою досягнення законного рішення для сторін спору. На відміну від судового процесу сторони медіації самостійно приймають рішення щодо спору. Наголошено, що в умовах швидкоплинності виборчого процесу доцільно вести мову лише про усну форму провадження медіації - з моменту її початку й до моменту прийняття сторонами компромісного рішення, адже такі рішення в подальшому мають виконуватися невідкладно. Звідси - ще одна сутнісна характеристика інституту медіації у виборчих правовідносинах, яка вимагає встановлення конкретних особливостей для цього виду медіації. Адже в іншому разі постає справедливе питання про ефективність застосування медіації саме як інструменту якнайшвидшого врегулювання спірних правовідносин в умовах, коли час на таке врегулювання є вкрай обмеженим.
9
Шумна, Л. П., А. М. Сікун та Д. В. Кисельов. "Інститут медіації як альтернативний спосіб вирішення трудового спору". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (18 січня 2021): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3072.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття медіації, перспективи розвитку цього інституту як альтернативного способу вирішення трудових спорів у сучасних умовах українського законодавства. Розглянуто історичний шлях виникнення медіації, її подальший розвиток у закордонних країнах. Розкрито дефініції поняття медіації, які поданні науковцями та зазначенні в інших нормативних актах нашої держави і держав зарубіжжя. Проведено аналіз доцільності вирішення трудових спорів за допомогою процедури медіації як нового альтернативного методу вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, окреслено її переваги й ефективність, розглянуто моделі інституцій, які мають право здійснювати процедуру медіації в іноземних країнах, їхні підстави функціонування в цих державах. Досліджено порядок вибору інституції, яка здійснює медіацію, та порядок підбору і призначення особи, яка має право проводити процедуру медіації в закордонних країнах. Розглянуто, на яких засадах проводиться процедура медіації в нашій державі, школи, створені громадськими об'єднаннями, які готують фахівців для проведення процедури посередництва та примирення (медіація).
У процесі проведеного дослідження розглянуто погляди вчених, які досліджують медіацію як альтернативний метод урегулювання спорів. Опрацьовано та досліджено нормативне та правове регулювання, функціонування зазначеного способу в іноземних країнах, досліджено нормативні акти, у яких уже закладено підґрунтя для функціонування інституту медіації в нашій країні. Розглянуто терміни та строки проведення процедури примирення в закордонних країнах. Наведено чинники дієвості інституту посередництва під час вирішення трудових спорів, доцільності запровадження медіації в нашій державі й ухвалення нормативного акта у вигляді закону, який не тільки б узаконив функціонування інституту медіації в різних сферах, а і забезпечив правове регулювання всім учасникам цього процесу, практика застосування якого була б на рівні судової.
10
Романадзе, Л. Д. "КРИТЕРІЇ МЕДІАБЕЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ СИСТЕМИ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 8–13. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).676.
Повний текст джерелаАнотація:
Романадзе Л. Д. Критерії медіабельності в контексті системи вирішення спорів. - Стаття.
В Україні останніми роками триває поступове набуття популярності альтернативними методами вирішення спорів, зокрема, медіацією, продовжується законопроектна робота з інституалізації медіації, яка серед іншого полягає у визначенні сфери застосування медіації. Сфера застосування медіації тим не менш не може бути всеосяжною з огляду на суть спору, наявність чи відсутність у спорі інтересів третіх осіб, дієздатність сторін спору та їх суб’єктивного ставлення до вирішення спору у певний спосіб, інші чинники.
Вибір сторонами спору порядку його вирішення повинен бути забезпечений не тільки інституційно, також має бути забезпечена доступна та обґрунтована інформація щодо критеріїв вибору певних процедур вирішення спорів. Розробка чітких та обґрунтованих критеріїв медіабельності спору є запорукою ефективного становлення медіації як альтернативного методу вирішення спорів, формування довіри суспільства до медіації через розуміння її сутності та природи. Під медіабельністю спору слід розуміти сукупність ознак конкретного спору, дієздатності та суб’єктивного ставлення сторін спору, можливість дотримання принципів медіації у певній медіаційній процедурі, які визначають об’єктивну та суб’єктивну можливість проведення медіаційної процедури та впливають на вірогідність її результативності.
На основі проведеного аналізу сформульовано кри- теріїї медіабельності спорів: сталі критерії, вплив яких виключає можливість проведення медіації; змінні критерії, межі впливу яких на медіабельність спору можуть варіюватися в результаті роботи медіатора, представників сторін спору та корегування зовнішніх обставин. Для кращого розуміння сутності як медіа- ційної процедури, так і категорії медіабельності спору пропонується виділяти змінні критерії, які підвищують вірогідність початку медіаційної процедури та її результативного завершення; змінні критерії, які зни
11
Гоц-Яковлєва, О. В. "МЕДІАЦІЯ У ВИРІШЕННІ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ ЯК ОДИН ІЗ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 58–65. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є спробою дослідити питання, пов’язані з позасудовим способом вирішення індивідуальних трудових спорів. Метою цієї роботи є виявлення можливостей медіації в процесі вирішення вказаного виду трудових спорів та обґрунтування необхідності її закріплення в трудовому законодавстві як способу захисту трудових прав. Доводиться невідповідність норми КЗпП України щодо обов’язковості розгляду індивідуального трудового спору в комісіях із трудових спорів сучасному стану відносин у сфері праці. Пропонуються шляхи закріплення процедури медіації в трудовому законодавстві. У статті робиться висновок, що медіація як спосіб захисту трудових прав набуває все більшого значення, тому її регламентація в галузевих нормативно-правових актах є цілком доцільною. Однак закріплення спеціальних норм має відбуватися на основі норм загальної дії – Закону «Про медіацію», прийняття якого вже є нагальною потребою. Разом із цим автор зазначає, що вже зараз чинний Кодекс законів про працю України містить правову основу для застосування медіації у вирішенні індивідуальних трудових спорів
12
Духневич, А., та Н. Карпінська. "Процедура медіації (примирення) у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього". Історико-правовий часопис 15, № 1 (18 лютого 2021): 84–91. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/16.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі впровадження інституту медіації в Україні. Автором зроблено огляд основних положень Сінгапурської конвенції про медіацію, яка набуває чинності 12 вересня 2020 р., проекту Закону “Про медіацію” (№ 3504 від 19 травня 2020 р.), поданого Кабінетом Міністрів України, і альтернативного законопроекту (№ 3504-1 від 4 червня 2020 р.), поданого народними депутатами України. Розглянуто пропонований правовий статус медіатора як специфічного і обов'язкового учасника процесу медіації, обґрунтовано необхідність і перспективність досудового врегулювання спорів шляхом медіації. Також у статті висвітлено поняття, принципи та форми відновного правосуддя, проведено розмежування відновного правосуддя від офіційного кримінального судочинства. Встановлено, що ефективним способом примирення між потерпілою стороною і неповнолітнім правопорушником є медіація як форма відновного правосуддя, процедура проведення якої пов'язана з положеннями кримінального процесуального права про кримінальне провадження на підставі угод. З огляду на це, сформульована авторська позиція і пропозиції щодо умов подальшого використання в Україні медіації в кримінальному процесі. Процес реформування кримінального правосуддя стосовно неповнолітніх повинен відбуватися з урахуванням міжнародних рекомендацій та стандартів та рухатися у напрямку впровадження відновного правосуддя. Основними причинами, які перешкоджають поширенню відновного правосуддя в Україні, є, насамперед, специфіка національного правосуддя, зорієнтованого в основному на покарання, недостатня регламентація у кримінальному процесуальному законодавстві порядку укладення угод саме з неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим, низька поінформованість громадян про можливість проведення процедур відновного правосуддя у справах неповнолітніх та необізнаність про них серед самих учасників кримінального провадження.
13
ГАВРИЛЮК, РУСЛАНА. "Правова природа медіації як вислід буттєвих властивостей людини". Право України, № 2018/03 (2018): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-128.
Повний текст джерелаАнотація:
У періоди глибоких якісних трансформацій – а саме такий етап розвитку переживає нині Україна – особливо зростає запит суспільства на традиційні та нові інструменти врегулювання життєвих конфліктів і замирення соціального середовища. Одним із таких найефективніших інструментів у розвинутих державах світу, передусім у країнах Європейського Союзу, Сполучених Штатах Америки та Канаді, є медіація. З метою імплементації досвіду вказаних держав у вітчизняну практику в 2017 р. було внесено необхідні зміни у процесуальне законодавство України, в результаті чого значну частину прогресивних світових практик медіації визнано обов’язковою й для відповідних вітчизняних суб’єктів. Це одразу ж породило низку світоглядних і теоретико-методологічних проблем для професіоналів і широкого загалу українців. Однією з них постала необхідність з’ясування правової природи медіації, без чого неможливо адекватно визначитись із суб’єктами, спроможними здійснювати її ефективно, й оптимальними процедурами медіації. Метою статті є обґрунтування найфундаментальніших – іманентних людині правових детермінант медіації, що конкретизується у таких її завданнях: переосмислити з цієї точки зору основні буттєві властивості людини і їх функціональну роль у людському бутті, розкрити відмінність спонтанного (безумовного) й умовного обмінів між людьми благами та показати, як останній призводить до необхідності медіації. Предмет, мета і завдання дослідження визначили методологію статті, а саме: практичну філософію та матеріальну феноменологію, які є найефективнішими інструментами пізнання такого “незримого”, за свідченням М. Анрі, “як сфера інтер суб’єктивності”. Доповнено загальноприйнятий перелік буттєвих властивостей людини положенням про атрибутивну приналежність до них людських потреб у благах. Доведено, що безумовний обмін між людьми благами з неминучістю трансформує надлишок людської автономії із потенційного у реальний стан. Ця нова якість надлишку людської автономії, реалізуючись у комунікативній солідарності людей, породжує внутрішньоособистісні та міжособистісні суперечності й конфлікти. Умовний обмін між людьми благами, зі свого боку, робить такі конфлікти тотальними та вкрай небезпечними для буття індивідів. Обґрунтовано висновок, що саме останні й являють собою найголовнішу – атрибутивну людині групу детермінант, які зумовлюють необхідність медіації як одного з ефективних засобів вирішення життєвих конфліктів зусиллями самих же індивідів. Доведено, що медіація має подвійну правову природу, оскільки вона, по-перше, є породженням основоположного (потребового) способу співбуття індивідів у соціумі, а по-друге, – системою взаємопов’язаних правових зобов’язань між ними, за допомогою яких утворюється замирене суспільне середовище. Медіацію можна визначити як взаємний правовий самозахист індивідів.
14
Є., Кривенко Д. "ОЗНАКИ МЕДІАЦІЇ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 143–53. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-143-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфіку медіації як способу вирішення трудових спорів. Деталізовано значення і роль даної правової категорії. Визначено перелік ознак медіації як способу вирішення трудових спорів. Розкрито зміст кожної із означених ознак.
Зазначено, що вчений А.О. Дутко працюючи над темою медіації визначає такі її особливості: «альтернативність медіації відносно судового розгляду; добровільність вибору процедури медіації конфліктуючими сторонами». Також, він вказує та такі риси медіації, як наявність спеціального суб’єкта, який здійснює посередництво у вирішенні спорів, — медіатора, який покликаний всіляко сприяти запобіганню або послабленню конфлікту та визначення мети медіації. Г.С. Гончарова звертає увагу на те, що медіація має цілий ряд переваг у порівнянні із розглядом справи у суді, серед яких: «по-перше, вона забезпечує швидкість; по-друге, відсутність чітких процедурних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності сторін конфлікту до співпраці; по-третє, прийняття рішення, яке досягнуто шляхом консенсусу, в подальшому, як правило, виконується, і, насамкінець, медіація сприяє комунікації між сторонами, а саме, згуртованості в суспільстві взагалі». На думку З.В. Красіловської, до ознак медіації слід включити такі, як: «наявність правового спору між сторонами; вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторонами; наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті; 4) відсутність жорсткої правової регламентації процедури; наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її виконання без звернення до компетентних органів».
На основі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що медіація, як спосіб вирішення трудових спорів володіє наступними загальними ознаками: конфіденційність; консенсусність; оптимальність. Також, спираючись на досвід інших науковців, можливо дійти висновку про наступні спеціальні ознаки медіації, як способу вирішення трудових спорів: спеціалізованість; гнучкість процедури; економіко-правові наслідки.
Ключові слова: медіація, трудові спори, трудовий конфлікт, трудове законодавство, спосіб вирішення спору.
15
Кушерец, Дарья. "РАЗВИТИЕ ИНСТИТУТА МЕДИАЦИИ В УКРАИНЕ". Modern engineering and innovative technologies, № 05-02 (15 листопада 2017): 12–15. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2018-05-02-007.
Повний текст джерелаАнотація:
В роботі здійснено науковий аналіз положень проекту закону України про медіацію та іноземного законодавства у сфері медіації. Визначено концепції та принципи процесу медіації як альтернативного правового способу вирішення конфлікту та в іноземних країнах.
16
Миргород-Карпова, Валерія Валеріївна, та Дмитро Васильович Мурач. "ОСВІТНЯ МЕДІАЦІЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ". New Ukrainian Law, № 1 (31 березня 2022): 137–45. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена комплексному аналізу правового регулювання освітньої медіації в Україні. У дослідженні здійснюється детальний науковий аналіз нормативно-правового базису Європейського Союзу та рекомендацій міжнародних організацій стосовно більш ефективної реалізації процедури медіації в конкретних сферах суспільних відносин. Автори проводять систематизацію медіації на фахову (спеціалізовану) та професійну медіацію. Пропонується видозміна чинної концепції медіації як альтернативного способу вирішення конфліктів. Доцільність перегляду класичної концепції медіації пояснюється наявністю специфічних ознак у медіації щодо окремих видів суспільних відносин, що на практиці зумовлюють виділення притаманних виключно цим видам методів проведення медіації. Відповідно, авторами більш детально розглядається автономізація освітньої медіації як окремого та самостійного виду спеціалізованої медіації. Спираючись на фундаментальні емпіричні дослідження, автори наводять специфічні ознаки розгляду справ медіації в сфері освіти, особливості перегляду справи та відповідно до цього виділяють необхідні компетенції особи медіатора, що відображаються в його правовому статусі. Визначено базові та спеціалізовані компетенції освітнього медіатора. Вивчено досвід зарубіжних закладів вищої освіти щодо реалізації як самої служби медіації при ЗВО, так і навчальних програм з медіації. Розглядається досвід зарубіжних країн, в тому числі країн – членів Європейського Союзу, на який повинна спиратися Україна. Зокрема, досліджуються окремі аспекти нормативно- правового регулювання процедури медіації в таких країнах, як Грузія, Великобританія, Канада, Болгарія, Англія, Італія. Запропоновано конкретні шляхи імплементації окремих позитивних аспектів досвіду визначених країн у питанні регулювання медіації в Україні.
17
Ізбаш, О. О. "МЕДІАЦІЯ ТА АЛЬТЕРНАТИВНЕ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ОНЛАЙН". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 80–85. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Медіація здатна загальновигідно вирішувати ті проблеми, що здаються нерозв'язними, і створює основу для довгострокового миру, сталого розвитку, збереження партнерських відносин навіть в умовах неминучих криз. Сьогодні на тлі розвитку електронної комерції, цифрової економіки все більшого розвитку отримує і так звана онлайн-медіація, що, використовуючи сучасні методи зв'язку, Інтернет та відеоконференції, а також програмне забезпечення, дозволяє вирішувати спори чи не в момент їхнього зародження. При цьому, звичайно ж, до онлайн-медіації, або онлайн вирішення спорів, потрібно ставитися з обережністю, тверезо оцінюючи її особливості, що одночасно є причиною її недоліків. Онлайн вирішення спорів здійснюється за допомогою технічних засобів і найчастіше не передбачає прямого (зокрема візуального) контакту сторін. Тобто невербальні прояви, характеристики голосу, інтонації залишаються поза межами сприйняття опонента. До цього додаються посилений вплив міжкультурних відмінностей та підвищений ризик спотвореного сприйняття текстових повідомлень. Також до недоліків онлайн-медіації варто віднести відсутність чітких та єдиних міжнародних правил щодо цієї процедури, хоча цей недолік частково компенсується наявністю на ринку низки програмного забезпечення у цій сфері (SquareTrade, Qualtrust, Youstice та ін.), яке більш-менш має однакову процедуру. Тим не менш, коло прихильників такого способу вирішення спорів поступово розширюється. За останні роки онлайн-медіація в тому чи іншому вигляді знайшла своє втілення в системах вирішення спорів між покупцями та продавцями в інтернет-магазинах, таких як, наприклад, Aliexpress, eBay, Amazon або Ozon, які давно використовують системи автоматичного вирішення спорів, в яких закладено алгоритми на засадах медіації. З їх допомогою щорічно вдається вирішувати чи запобігати мільйонам спорів.
18
Лікарчук, Дар’я Сергіївна. "МЕДІАЦІЯ ЯК СПОСІБ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 8 (21 грудня 2021): 50–61. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249009.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується політичний конфлікт – зіткнення й протиборство різних соціально-політичних сил і суб’єктів політики в їх прагненні реалізувати свої цілі та інтереси, пов’язані, насамперед, із боротьбою за здобуття влади, перерозподіл та зміну свого політичного статусу. Відзначається, що правління політичним конфліктом – це діяльність визначених суб’єктів щодо врегулювання конфлікту, або гармонізації його ходу для раціонального досягнення цілей учасників поточного політичного процесу. Досліджено специфіку й розкрито аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. В основу статті покладено ціль дослідити специфіку й аспекти медіації як одного з сучасних способів вирішення політичних конфліктів. Політична медіація – форма опосередкування явищ політичного життя – солідарний компонент взаємодії владних структур і громадських сил, що сприяє вирішенню протиріч на користь позитивного розвитку держави та суспільства, міждержавних відносин. Завдання медіаторів не в тому, щоб ухвалити рішення третейського суду або вирок. Швидше від самих сторін конфлікту залежить вироблення рішення, що оптимально відповідає їхнім інтересам. У результаті досягнутої домовленості мають виграти усі. У статті встановлено, що розглядаючи історію становлення медіації як ефективну технологію регулювання політичних конфліктів, можна дати наступне визначення: медіація – це ефективний метод регулювання політичних конфліктів з участю третьої (нейтральної) сторони, яка є зацікавленою лише в тому, щоб сторони вирішили свій конфлікт.
19
ЧЕРНЕТА, Світлана, та Наталія КАРПІНСЬКА. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОСЛУГИ ПОСЕРЕДНИЦТВА (МЕДІАЦІЇ) В УКРАЇНІ". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 90–97. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено висвітленню правової регламентації медіації як соціальної послуги за законодавством України та дослідженню особливостей її реалізації у практичній площині. Установлено, що Державний стандарт соціальної послуги посередництва (медіації) є єдиним нормативно- правовим актом, який регулює питання надання соціальної послуги медіації. Обґрунтовано необхідність внесення змін до цього нормативно-правового акту з огляду на некоректність використання термінів «посередництво» та «медіація», наявність термінологічної плутанини, пов'язаної з назвами договорів, які укладаються під час надання послуги медіації, та ін. Наведено переваги процесу медіації відносно судового процесу: універсальність, конфіденційність, швидкість вирішення спору (економія часу), економія коштів, мінімум формальних чинників та впливу держави, добровіль- ність і неупередженість процедури, висока ймовірність досягнення взаємовигідного рішення, можливість запо- бігти виникненню подібних конфліктів у майбутньому, гарантія виконання рішення. Досліджено особливості практики надання соціальної послуги посередництва (медіації) та виокремлено основні чинники, які зумовлюють складнощі: довільне волевиявлення щодо вирішення конфлікту шляхом медіації, оплатність послуг медіації, посередництво, відсутність знань та інформації про процедуру медіації. Розкрито зміст основних фаз етапу медіації як соціальної послуги: підготовка до медіації (премедіація, попе- редня фаза), фаза дослідження (зустрічі сторін), пошук варіантів вирішення конфліктної ситуації, оцінка варі- антів вирішення спору (фаза торгів), прийняття рішення та оформлення домовленостей (завершальна фаза). Висвітлено питання медіабельності спору та охарактеризовано підстави відмови у наданні соціальної послуги медіації. Окреслено напрями вирішення проблеми відсутності поінформованості соціальних працівників про послуги медіації та відсутності сформованих компетентностей з урегулювання конфлікту шляхом медіації.
20
Дяченко, С. В., та В. В. Красько. "Домовитись не можна судитись". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).647.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено специфіку досудового врегулювання цивільних спорів та визначено, що це сукупність дій учасників спору, які спрямовані на вирішення конфлікту із використанням позасудових процедур, що не заборонені цивільним процесуальним законодавством та базуються на вільному волевиявленні сторін.
Висвітлено основні переваги альтернативних способів вирішення цивільних спорів. Серед них спрощена процедура, вільний вибір посередника, відсутність елемента доказування, конфіденційність, необмеженість в часі, відсутність надмірного формалізму, добровільне волевиявлення.
Встановлено, що «судова медіація» та «медіація» не є тотожними поняттями. Критеріями розмежування є порядок реалізації, тривалість процедури, суб'єктивний склад, функціональні повноваження посередників.
Визначено особливості новели цивільного процесуального законодавства - врегулювання спору за участю судді, та запропоновано визначати судову медіацію як додатковий засіб правового захисту, що передбачає вирішення спору на добровільних засадах та спрямований на підвищення рівня судового захисту прав та свобод особи, а не його обмеження.
З'ясовано, що така альтернативна процедура є одним із ефективних способів вирішення спорів, яка забезпечує вирішення справи за допомогою мінімальних матеріальних та часових ресурсів. Головною метою досудового врегулювання спору за участю судді є прагнення вирішення спору між сторонами до початку судового розгляду задля заощадження часу та додаткових судових витрат.
Досліджено проблемні аспекти, які можуть виникати під час застосування судової медіації, а також її позитивні результати, що обґрунтовано судовою практикою.
В результаті дослідження встановлено, що вибір досудового врегулювання спору за участю судді є правом, а не обов'язком особи, яке не обмежує можливості реалізації права на судовий захист. Альтернативний спосіб захисту обирається особою з власних переконань та не позбавляє звернення безпосередньо до суду за захистом своїх прав, а держава повинна створити необхідні умови для підтримання її вибору та оптимізації ефективного функціонування досудового та судового врегулювання цивільних спорів.
21
Voloshyn, Volodimer, та Urie S. Mustafayeva. "МЕДІАЦІЇ ЯК СПОСІБ ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ". Public Administration and Regional Development, № 13 (8 вересня 2021): 599–621. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано аналіз соціальної та правової природи медіації та можливостей медіації, як способу запобігання, вирішення спорів (конфліктів) в системі державного управління. Доводиться, що українська держава усвідомлює роль медіації у вирішенні соціально значущих завдань. Суттю медіації як соціального явища, є те що цей метод орієнтований на розв’язання спорів у позасудовому порядку, на досягнення консенсусу, згоди різних суперечливих поглядів, позицій, вирішення спірних ситуацій. Позитивним є той факт, що цей інструмент, як альтернативний спосіб превентивної профілактики запобігання спорам (конфліктам), шляхом врахування інтересів кожної сторони та досягненням компромісного рішення є затребуваним в суспільстві.
Аналіз законодавства показав, що на шляху запровадження практики медіації вже зроблено чималі кроки, але цього недостатньо. Необхідно прийняти спеціальний закон про медіацію, та внести зміни до законодавства. Прийняття закону сприятиме професійної організації та введення в широку практику на всіх рівнях влади та громадянського суспільства інституту медіації,яке стане додатковим механізмом вирішення спорів, налагодження комунікації та пошуку компромісних і спільно вироблених консенсусних рішень між органами влади і суспільством.
Використання медіації в системі державного управління дозволить: узгодити інтереси та дотриматися балансу інтересів у будь-якій сфері суспільних відносин; посилить організаційний потенціал суб’єктів управління; зміцніть координацію дій і зближення стратегій наявних інститутів державної влади та управління; підвищить соціальну стабільність в суспільстві та знизять конфліктогенність в соціуме; забезпечить збалансованість державно-управлінських відносин тощо.
Якщо говорити про перспективи подальших розвідок, то на наш погляд вони повинні стосуватися вивчення можливостей застосування медіації в самих різних сферах діяльності і суспільного життя, в тому числі вивчення можливостей застосування медіації як альтернативного способу запобігання спорам (конфліктам) в процесах владно-управлінської діяльності.
22
Oberda, Katarzyna. "PSYCHOLOGICAL DISCOURSE OF EMOTIONS IN MEDIATION." Studia Methodologica 49 (December 19, 2019): 58–72. http://dx.doi.org/10.25128/2304-1222.19.49.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є окреслення ролі емоцій у медіаціях як з теоретичного, так і з практичного боку. Теоретична дискусія зосереджена на психологічному дискурсі емоцій у міждисциплінарній перспективі, включаючи психологічні, соціологічні та мовні теорії. Для окреслення ролі емоцій у медіації аналізуються дані з оцінними медіаціями з використанням дискурсивної психології як методологічного підходу, визначеного Glynos та ін.
23
Бондарчук, Наталія Валеріївна, та Богдан Іванович Марчук. "СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МЕДІАЦІЇ В КРАЇНАХ ЄС". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 4 (9 грудня 2021): 22–25. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі проаналізовано становлення та розвиток інституту медіації в країнах ЄС. Визначено причини успішного застосування медіативних технологій у сфері досудового врегулювання спорів, а також виявлено загальні передумови, що детермінують успішність застосування інституту медіації у країнах ЄС, як приклад для українського правового поля. Актуальність теми. Становлення демократії в єдиному європейському соціально-економічному і публічно-політичному просторі сприяло розвитку безлічі інститутів громадянського суспільства, а також низки процедур, метою яких є вдосконалення механізму врегулювання можливих конфліктних ситуацій. Так звані «погоджувальні процедури» охоплюють собою досить різнорідні за значенням, стилем і способом вирішення конфліктів механізми, загальним для яких є наявність певного незацікавленого посередника. У Європейському Союзі процедурі медіації приділяють достатню увагу, що наочно підтверджується і кількістю нормативних актів, які регулюють порядок її здійснення, та навіть наявністю Кодексу поведінки медіаторів. Останній зводить медіацію у країнах ЄС у ранг невід’ємного елементу сучасного процесу вирішення конфліктних ситуацій, орієнтованого на виховну і відновну функції правосуддя. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен активного розвитку та становлення процедури медіації у країнах ЄС неодноразово привертали увагу як українських, так і закордонних учених, а саме: М. Дяковича, С. Запари, Г. Гончарової, Н. Бондаренко-Зелінської, В. Комарова, Д. Кушерець, С. Кузьменко, Н. Мазаракі, Ю. Притики, Н. Турман, В. Рєзнікова, Т. Цувіної, Х. Бесемера, Е. Борисова, М.-Л. Гі (Marie-Lawrence Ні), С. Загайнова, С. Калашнікової, С. Кулака, В. Лісіцина, Ж. Міріманоффа (Jean A. Mirimanoff), І. Панова, Е. Рунессона (Eric M. Runesson), Ц. Шамлікашвілі, В. Яркова й інших. Попри очевидну актуальність, у вітчизняній правовій науці ця проблематика комплексно не опрацьована.
24
Melnychuk, Y. I. "Етичні стандарти та нормативні принципи професійної поведінки в сфері медіації". Grani 19, № 2 (28 січня 2016): 146–50. http://dx.doi.org/10.15421/1716037.
Повний текст джерелаАнотація:
Виникнення конфліктів упродовж життя людини є неминучим явищем. Привід до конфлікту призводить до виникнення конфліктної ситуації, котра містить негативне забарвлення, проявом якого може бути правопорушення. Альтернативним способом вирішення конфлікту постає медіація, котра спрямована на залагодження та вирішення конфліктів шляхом безпосереднього спілкування з правопорушником і потерпілим. Базисом процесу медіації постає співробітництво, у результаті реалізації якого з’ясовуються причини розбіжностей та прагнення конфронтуючих сторін пошуку взаємоприйнятних шляхів вирішення ситуації. У цьому процесі третім учасником є медіатор, метою діяльності якого є налагодження та керування комунікативним процесом. Інституалізація норм поведінки, які приписуються певним типам моральних взаємовідносин між людьми є оптимальним для здійснення професійної діяльності. В етичних стандартах медіації фіксується соціально-філософське тлумачення культурних, гуманістичних засад відновного процесу. Етичні норми є ключовими у досягненні справжньої досконалості, тому існує чітка потреба в етичній оцінці практики медіатора для збереження моральних, юридичних норм і підвищення якості функціонування. Професійна практика медіатора базується на усвідомленні ним етичних аспектів і соціального внеску у запобіганні рецидивізму, дотриманні етичних правил і стандартів, відповідного європейського законодавства, національних традицій.
25
Гаманюк, Віта. "Нові акценти в мовній освіті: зміни в додатковому томі “Загальноєвропейських рекомендацій із мовної освіти”". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 21 (8 квітня 2022): 264–74. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v21i.4769.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз змін і доповнень до “Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти”, поштовхом до перегляду яких стали трансформації в суспільній площині, технічний прогрес та інформатизація суспільства. Акцентовано на появі в новій редакції дескрипторів до раніше лише побічно названих комунікативних дій, не описаних у вміннях (медіація), зокрема долучення online-комунікації як виду мовленнєвої діяльності, додавання рівня pre-А 1, проміжних рівнів А 2+, В 1+, В 2+, що сприятиме більш диференційованому визначенню рівня оволодіння мовою. На прикладах дескрипторів медіації й online-комунікації продемонстровано прогресію в описі умінь різних рівнів. Запропоновані зміни розглянуто крізь призму міжкультурної компетенції. Висновковано, що нові акценти дадуть змогу актуалізувати зміст мовної підготовки й підвищити її якість, проте водночас сприймаються як виклик для системи мовної освіти й методики викладання мов.
26
Fisanov, Volodymyr. "Впливи Маршалла Маклюена на глобальні та канадські медійні практики". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 73–82. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.73-82.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор висвітлює сучасну рецепцію впливів відомого канадського ученого Маршалла Маклюена на сучасні глобальні та канадські медійні практики. Зокрема проаналізовані підходи до оцінки ролі медіа у соціумі Канади, дається оцінка освітнього досвіду у царині медіакритики, його значення для Китаю, котрий постає в якості впливового глобального актора сучасності, а також України, яка удосконалює власну інформаційно-комунікаційну сферу. У цьому контексті наведені приклади критики відомої ідеї «глобального села» Маклюена. Здійснено аналіз окремих канадських сайтів, присвячених медіа-освіті та формуванню «візуальної грамотності», яка мала б забезпечити адекватне сприйняття й розуміння інформації і медіа на початку ХХІ ст. У висновках автор підкреслює, що поряд із медіаграмотністю слід формувати значно більш глибоку медіа-культуру. Наш користувач має набути навички, щоби не потрапляти, скажімо, у пастку «Закону По». Варто продумати психологічно обґрунтовану протидію медіа-залежності, особливо молоді. Констатовано також, що у КНР домінує розважальний Інтернет, а для формування «критичного мислення» поки не існує актуального соціального запиту. Необхідно сформувати такі освітні національні медіа-практики, щоби молода людина не стала рабом віртуальності, а жила і активно діяла у реальному світі.
27
Житницька, А. А. "ГЕНЕРУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО КОНТЕНТУ ЯК КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ЖУРНАЛІСТА". Педагогіка та психологія, № 61 (квітень 2019): 51–59. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток цифрового суспільства зумовлює нові виклики перед представниками всіх сфер людської діяльності, зокрема й журналістами, що сприяє перегляду компетентнісної парадигми їхньої підготовки. У нових умовах на журналістську професію впливає підвищення оперативності доставки інформації, багатоканальність комунікацій, візуалізація інформації як провідний засіб комунікації в медіасередовищі. Ера дигіталізації (переведення аналогових даних у цифрові формати) прискорює трансформаційні процеси суспільства, спричиняє глобальні зміни в житті людей, медійні зміни, уявлення про журналістську діяльність. Логічними продуктами дигіталізації є новації в підготовці майбутніх журналістів з огляду на новітні форми, способи збору та генерування медіа-контенту. Однією з актуальних і ключових компетентностей майбутнього журналіста є генерування інформаційного контенту в текстовому форматі як письмового, так і усного мовлення. У статті розкрито сутність генерування інформаційного контенту та виявлено форми дигітальної журналістики: крос-медіа та трансмедіа. У ході аналізу стану компетентнісної парадигми підготовки майбутніх журналістів виявлено один з найактуальніших її складників – генерування інформаційного контенту, під яким ми розуміємо підготовку та трансляцію текстів як носіїв інформації в мас-медіа. З розвитком дигітальної журналістики виникла потреба в розробці інноваційних форм подачі інформації, а саме – крос-медіа та транс-медіа: при транс-медіа частини історії (сторітелінгу) в різних медіа-форматах доповнюють одна одну, а крос-медіа – це властивість мережевого видання, яка полягає в здатності працювати більш, ніж на одній платформі, тобто це подання матеріалів, які розкривають одну тему, у різних формах і на різних платформах. Перспективами подальших наукових розвідок вбачаємо аналіз процесу генерування інформаційного контенту в практичній діяльності журналіста в епоху цифрової комунікації.
28
Козакевич, О. "Роль медіації у забезпеченні доступу до правосуддя". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (27 березня 2021): 87–97. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.4.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються теоретичні та практичні аспекти медіації, зокрема, порушується проблема віднесення процедури медіації до елементів доступу до правосуддя. Автором аналізується чинне законодавство та рівень розвитку медіації в Україні. Здійснюється оцінка ролі суду в просуванні медіації при існуючому правовому регулюванні. Також оцінюється можливість призначення процедури медіації за ініціативою суду, проблеми низького рівня застосування медіації, ключові питання, які необхідно вирішити для її популяризації.
29
Довгань, Вікторія Миколаївна, та Оксана Іванівна Боднарчук. "СТАНОВЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ ЯК ОДНОГО ІЗ ВИДІВ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ". New Ukrainian Law, № 1 (31 березня 2022): 132–36. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується питання становлення та розвитку інституту медіації в Україні як одного із видів альтернативного вирішення господарських спорів. Адже інститут медіації зазнавав неабияких перепон у своєму розвитку, зважаючи на несприйняття та стереотип ефективності врегулювання спору у судовому порядку. Виявлено, що неабиякого поширення інститут медіації в межах нашої держави зазнав саме під часу здобуття незалежності нашої держави, прийшовши в Україну уже як сформований комплекс заходів для вирішення правових спорів. Проаналізовано історичний розвиток медіації на території України від перших згадок до сьогодення та фактори впливу на становлення інституту медіації як одного із видів альтернативного вирішення господарських спорів. Розглянуто чинне національне законодавство, правова доктрина, міжнародний досвід та ефективність застосування на практиці медіації у вирішенні господарського спору як досудового врегулювання спору. З’ясовано, що закріплення на законодавчому рівні обов’язковості застосування медіації у вирішенні господарського спору як досудового врегулювання господарського спору в Україні матиме низку переваг, в яких зацікавлена як держава, так і самі суб’єкти господарювання. Метою заохочення з боку держави обов’язковості використання сторонами досудових способів врегулювання спорів є розвантаження господарських судів та уникнення затягування розгляду справи. Для суб’єктів господарювання вирішення господарських спорів за допомогою інструментів медіації є дієвим способом швидкого та ефективного вирішення конфліктів зі збереженням гідних партнерських відносин. Висвітлено, що становлення комплексного інституту медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів в Україні відбулось завдяки зусиллям з боку науковців та розвитку правової доктрини. Проте чинне національне законодавство потребує певних доопрацювань щодо обов’язковості застосування медіації у вирішенні господарських спорів як досудового врегулювання конфлікту.
30
Рудник, І. "Мас-медіація". Український юрист, № 12 (168) (2016): 14–15.
Знайти повний текст джерела
31
Рудник, І. "Мас-медіація". Український юрист, № 12 (168) (2016): 14–15.
Знайти повний текст джерела
32
Токарєва, К. С. "Угода за результатами медіації в системі адміністративно-правового регулювання". Law and Safety 78, № 3 (30 вересня 2020): 85–89. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.3.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано угоду за результатами медіації у сфері адміністративно-правового регулювання. Досліджено поняття угоди за результатами медіації. Здійснено порівняльно-правовий аналіз медіаційної угоди та мирової угоди, розглянуто можливість віднесення медіаційної угоди до адміністративних договорів. Визначено перспективи впровадження механізму виконання угоди за результатами медіації.
33
ДУБИЧ, Клавдія. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СІМ’Ї ЯК ОБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано та розкрито сучасні актуальні проблеми сім’ї як об’єкта соціальної політики та соціальної роботи. Аналізом встановлено, що на сучасному етапі сім’я як соціальний інститут суспільства переживає кризу, яку спричинила низка факторів глобального та локального рівнів. Дослідженням визначено що соціальна політика стосовно інституту сім’ї – це комплекс соціально-економічних, нормативно-правових, соціальних, демографічних та інших заходів державного та недержавного впливу щодо виявлення, узгодження та задоволення потреб та інтересів сім’ї. Головним завданням соціальної політики щодо української сім’ї є: розроблення напрямів підтримки сім’ї, функціонування системи соціального захисту сім’ї з мережею соціальних служб, установ, організацій, різними технологіями, методами та послугами й іншими формами соціальної роботи із сім’єю та її членами. Основним реалізатором соціальної політики із сім’єю є центральний орган публічної влади – Міністерство соціальної політики з його структурними підрозділами та мережами соціальних служб, установ та організацій. З’ясовано, що на сучасному етапі соціальна робота з українською сім'єю проводиться за такими основними напрямами: соціально-економічним, психологічним, освітнім та медіації. Сучасна соціально-психологічна підтримка сім´ї відбувається із забезпеченням відновлення позитивного мікроклімату між її членами, особливо в період сімейних криз. Освітній напрям соціальної роботи забезпечує соціальну допомогу та підтримку у навчанні та вихованні. Медіація з її процедурами, формами та підходами здійснює соціальну допомогу сім'ї з вирішення спорів, конфліктів та допомагає в організації її життєдіяльності, забезпечує координаційні процеси взаємозв'язку сім'ї із соціальними службами, установами та організаціями щодо вирішення питань соціального захисту та підтримки.
34
Мержева, Л. Ф., та Г. Ф. Врубель. "МЕДІАОСВІТА ЯК СКЛАДНИК ПРОЦЕСУ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (7 вересня 2021): 204–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються актуальні питання, пов’язані з використанням засобів мультимедійних технологій у процесі фахової підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Охарактеризовано різні тлумачення поняття «мультимедіа», проаналізовано мультимедійні технології як засіб соціокультурних комунікацій та культурно-освітнього міжгалузевого обміну. Розкриваються проблеми медіаосвіти на стику різних галузей знань. На основі сучасних вимог до галузі медіа та педагогіки сформульовано принципи сучасної медіаосвіти. Подано деякі фрагменти класифікацій медіа. Авторки статті наголошують на необхідності впровадження інформаційно-комунікативних технологій як сукупності методів і програмно-технічних засобів, які розширюють межі використання медіаосвіти (одного з найбільш перспективних напрямів підвищення рівня мистецької освіти). Пропонуються можливі шляхи впровадження медіаосвіти у навчально-виховний процес. Проаналізовано низку науково-методичних джерел, у яких приділяється певна увага осмисленню проблеми медіаграмотності та медіакомпетентності майбутнього педагога-музиканта у філософському, культурологічному, психологічному, педагогічному та музично- педагогічному аспектах. У статті розглядається процес упровадження медіаосвіти у педагогічну практику вищих навчальних закладів. Авторки висвітлюють різноманітні аспекти цієї проблеми і розглядають медіаосвіту в ракурсі таких феноме- нів, як медіакомпетентність та медіаграмотність. Визначено, що медіа- освіта як автономна галузь знань у музично-педагогічній теорії і прак- тиці дає можливість створювати медійні мистецькі образи за найкра- щими зразками мистецтва засобами традиційних та новітніх масмедіа. Авторки підкреслюють доцільність упровадження комунікативних технологій у теорію і практику музично-педагогічної освіти на основі компетентнісного підходу. Розглянуто різні типи і види художньо- педагогічної інтерпретації хорового твору. На основі власного досвіду роботи над шкільним пісенним репертуаром у класі хорового диригування авторки підкреслюють провідну роль флеш- анімації та презентацію для візуально-асоціативної інтерпретації твору.
35
ГАВРИЛЮК, РУСЛАНА. "Зумовленість правової природи медіації буттєвим устроєм людського світу". Право України, № 2018/05 (2018): 181. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-181.
Повний текст джерелаАнотація:
Запровадження в Україні з 2017 р. медіації як обов’язкової процедури під час вирішення цілого ряду типів суспільних конфліктів відбулося під фактичним впливом прогресивного досвіду медіаційних практик у країнах ЄС, США та Канади. Однак правова система України, як і правова ментальність українців, кардинально відрізняються від цих феноменів у зазначених вище країнах. Звідси механічне перенесення в Україну їх досвіду медіації неможливе. Необхідне його глибоке теоретичне осмислення, передусім всебічне вивчення правової природи медіації, без чого неможливе вироблення раціональної правової політики медіації в Україні. Загальну проблематику цієї статті становить пошук детермінант правової природи медіації у буттєвому устрої людського світу. У такій постановці ця проблема в цілому та окремі її аспекти спеціально не досліджувались. Метою статті є дослідження безпосередньої спричиненості правової природи медіації буттєвим устроєм людського світу. Конкретними завданнями статті є опозиційності, аналіз асиметричності людського світу, визначення їх впливу на суспільну природу медіації. Методологічною основою статті є антропосоціокультурний підхід, передусім його світоглядна складова: практична філософія та матеріальна феноменологія. Обґрунтовано, що під поняттям буттєвого устрою людського світу антропосоціокультурна пізнавальна традиція розуміє його фактичну даність, сконструйовану мотиваціями і цінностями життєвих світів індивідів. Доведено, що ця даність охоплює все те, що не стосується виокремлених суб’єктів соціальної взаємодії і відзначається інтерсуб’єктивним характером, детермінує соціальний світ. Найадекватніше вона проявляється у людських правах, які разом із принципами, правилами та законами соціального співбуття індивідів є конституентами буттєвого устрою людського світу. Доведено, що основоположним принципом буттєвого устрою людського світу є його тотальна фактична суперечливість. Вона виявляється у формі бінарних опозицій, симетрій та асиметрій, їх природа різна. Показано, що ця суперечливість дана передусім у фундаментальних суперечливостях людських статусів, людських потреб, функціональних соціальних ролей індивідів тощо. Ці суперечливості за їх природою є базовими конструктивними властивостями людського світу. Водночас вони є основоположним способом співбуття індивідів між собою, тобто є їх правом. Саме тому тотальна фактична суперечливість буттєвого устрою людського світу є другою онтологічно укоріненою причиною
36
Гончарова, Аліна В’ячеславівна, та Дмитро Васильович Мурач. "ОСНОВНІ ЧИННИКИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ІНСТИТУТУ СІМ’Ї В УКРАЇНІ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню та науковому аналізу проблем сімейного законодавства та суто інституту сім’ї в Україні. Доцільність вибраної теми пояснюється жахливою ситуацією з кількістю розлучень у співвідношенні з реєстрацією нових шлюбів в Україні. Авторами про- понується ввести показник, що буде характеризувати те, наскільки кількість зареєстрова- них нових шлюбів перевищує кількість актів розлучення. Відповідно, уведеться аналіз цього показника із 2000 по 2020 роки з висвітленням ключових закономірностей, що показують деструктивний вплив на динаміку реєстрації та розірвання шлюбів. Авторами акцентується увага саме на фінансово-економічній складовій частині як ключовій у питанні впливу на інститут сім’ї. У роботі робиться висновок, що станом натепер в Україні наявнастала тенден- ція до зниження рівня зареєстрованих шлюбів, а також посилення динаміки розлучень. Визначено й аргументовано кореляційний зв’язок між економічним становищем у країні та рівнем розлучень. Аналізується проблема визначення поняття «сім’я», вивчаються чин- ні нормативно-правові акти держави щодо визначення ключових ознак сім’ї як соціально- го явища. Автори пропонують власне бачення визначення поняття «сім’я», орієнтуючись та спираючись на положення вітчизняного законодавства. У роботі досліджується проблема необхідності запровадження сімейної медіації як чинника зниження динаміки розлучень. Наголошується на нагальній потребі в запровадженні Закону України «Про медіацію», імплементації досвіду Сполучених Штатів Америки в питанні ство- рення офіційної установи, що буде опікуватися врегулюванням сімейних конфліктів на поза- судовому та судовому етапах. Автори акцентують увагу на необхідності подолання вищезаз- начених проблем та важливості ведення державної політики, спрямованої на забезпечення оптимальних умов для створення та розвитку сім’ї в Україні. У дослідженні визначено й окрес- лено конкретні шляхи уніфікації чинників, що пригнічують динаміку реєстрації нових шлюбів.
37
Токарєва, К. С. "Правове регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації". Ірпінський юридичний часопис, № 2(4) (5 квітня 2021): 90–98. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.90-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню перспективних напрямів формування та вдосконалення правового регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації. Інститут медіації досі зустрічає чимало перешкод на шляху свого становлення в українському суспільстві. Зловживання процесуальними правами є негативним явищем, яке має місце у всіх видах судочинства.
38
Турчак, І. О. "Договірні відносини у медіації". Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія "Право", Вип. 3 (15) (2017): 175–81.
Знайти повний текст джерела
39
Шамлікашвілі, Ц. "Впровадження медіації у Росії". Право України, № 11/12 (2011): 237–46.
Знайти повний текст джерела
40
Гуменчук, А. "Медіація в корпоративному управлінні". Студентський юридичний журнал, № 3 (2011): 57–62.
Знайти повний текст джерела
41
Нагірняк, Я. Л. "Медіація в адвокатській діяльності". Цивілістична процесуальна думка, № 3 (2017): 71–75.
Знайти повний текст джерела
42
Подковенко, Т. "Медіація: міжнародно-правові стандарти". Актуальні проблеми правознавства, Вип. 4 (12) (2017): 47–54.
Знайти повний текст джерела
43
Демченко, С. "Медіація у господарському судочинстві". Підприємництво, господарство і право, № 3 (171) (2010): 3–5.
Знайти повний текст джерела
44
Виноградова, О. І. "Проблеми запровадження інституту медіації". Вісник Верховного Суду України, № 10 (2008): 34–37.
Знайти повний текст джерела
45
Богінська, І. В. "Медіація у «сірій зоні»". Політичне життя, № 1 (2022): 7–16. http://dx.doi.org/10.31558/2519-2949.2022.1.1.
Повний текст джерела
46
Прилуцька, Аліна Вікторівна. "АЛЬТЕРНАТИВНІ СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ ПРАВОВИХ СПОРІВ У ФЕДЕРАЛЬНИХ СУДАХ США". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дається загальна характеристика сучасних окремих альтернативних способів вирішення правових спорів у Сполучених Штатах Америки. Суди в США використовують способи альтернативного вирішення спорів, щоб допомогти державним службовцям та приватним громадянам вирішувати скарги та спори в багатьох сферах, включаючи господарську діяльність. Процедури альтернативного вирішення спо- ру відрізняються залежно від штатів, і це робиться із самого початку запровадження таких способів, тому в статті проаналізовані законодавчі акти США, що першими почали регулю- вати різні форми альтернативних способів вирішення правових спорів, зокрема: Закон про реформу цивільного судочинства 1990 р. (CJRA), що вимагав від усіх дев’яносто чотирьох федеральних окружних судів прийняття відповідних процедур, та Закон про альтернативне вирішення спорів 1998 р., який вимагав наявність АВС в усіх районах. Також слід зазначи- ти, що використання альтернативного врегулювання спору швидко розширилося у 1990-х роках у відповідь на низку законів, які досі керують використанням АВС у федеральних судах Сполучених Штатів. У статті відзначено, що до приватних процедур альтернативних способів урегулювання спорів відносяться ті, які застосовуються виключно на основі добровільного волевиявлення сторін, а саме: переговори, посередництво, арбітраж та інші. Дані способи у своєму регулю- ванні є самостійними і незалежними від судової системи, характеризуються високим ступе- нем диспозитивності з мінімальним втручанням із боку держави. У статті проаналізовано такі форми альтернативного вирішення спору, як арбітраж, оцінка справи, спільна практика співпраці, кооперативна практика, раннє нейтральне оцінювання, фасилітація, медіація, міні-судовий процес, переговори, нейтральне встановлення фактів, омбудсмен, судові розгляди Pro Tem, мирова конференція, спрощений суд присяжних. Оха- рактеризовано кожну з форм альтернативного вирішення спору з наведенням прикладів. Також у статті зазначено відмінність одних форм вирішення спорів від інших, зокрема арбі- тражу від медіації, міні-судового процесу і судового розгляду Pro Tem від спрощеного суду присяжних.
47
Ківалов, С. В. "ПРИМИРЕННЯ В ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРАХ ЯК НАСЛІДОК МЕДІАТИВНИХ ПРОЦЕДУР". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 5–17. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.392.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено сутність та ознаки примирення сторін публічно-правового спору через застосування медіативних процедур. Визначено відмінності угоди про примирення в адміністративному судочинстві ті за наслідками медіації. Обґрунтовано недоцільність нормативного закріплення зобов'язливих механізмів виконання угоди, досягнутої за результатами медіативного врегулювання публічно-правового спору. Проаналізовано зв'язок медіативного врегулювання спору та даміністративного судочинства з обґрунтуванняя пропозиції визнати звернення сторін до медіації підставою для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
48
Doronina , I. "ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ МЕХАНІЗМУ МЕДІАЦІЇ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГАЛУЗІ ВІДНОВЛЮВАНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ". Theory and Practice of Public Administration 3, № 70 (30 жовтня 2020): 105–13. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто специфіку реалізації механізму медіації під час урегулювання конфліктної ситуації між Урядом та представниками галузі відновлюваної енергетики. З’ясовано причини, що спровокували кризу в енергетичному секторі. Проаналізовано дії центрального органу виконавчої влади, який відповідає за формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі та у сфері відновлюваних джерел енергії. Наголошується на необхідності регулювання розвитку медіації та забезпечення належних гарантій її проведення з позиції держави. Запропоновано шляхи удосконалення інструментів державного регулювання у галузі відновлюваної енергетики.
49
Каршиєва, Альона, та Василь Шойко. "Основи державно-правового регулювання медіації". Науковий вісник: державне управління 2, № 2019-1 (2019): 66–75. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2019-2/1-66-75.
Повний текст джерела
50
Притика, Ю. Д. "Зміст та класифікація принципів медіації". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 10 (жовтень) (2010): 86–92.
Знайти повний текст джерела