Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Медична практика.
Статті в журналах з теми "Медична практика"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Медична практика".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Муляр, Г. "Здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності з медичної практики". Юридичний вісник, № 2 (25 серпня 2020): 151–57. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1717.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено особливостям правового регулювання державного нагляду у сфері здійснення медичної практики. Наведено визначення категорій «державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності з медичної практики» та «медична практика». Визначено систему органів, які здійснюють державний нагляд у цій сфері, та їхні повноваження. Розкрито підстави і порядок проведення планових та позапланових перевірок у сфері медичної практики. Розглянуто критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з медичної практики.
Визначено підстави та порядок здійснення зовнішнього контролю якості надання медичної допомоги МОЗ України. Надано характеристику переліку питань, які підлягають встановленню МОЗ України під час здійснення планового або позапланового заходу державного нагляду. Визначено систему нормативно-правових актів, які становлять основу здійснення державного нагляду у сфері медичної практики.
Запропоновано державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності з медичної практики розглядати як діяльність МОЗ України, що здійснюється в межах передбачених законом повноважень щодо виявлення та запобігання порушенню вимог законодавства про здійснення медичної практики закладами охорони здоров'я та забезпечення інтересів суспільства на отримання належного рівня медичної допомоги.
Визначено такі особливості здійснення державного нагляду у сфері здійснення медичної практики, як наявність спеціальних критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з медичної практики, спеціальних методів контролю якості здійснення медичної практики, спеціального переліку питань, дотримання яких перевіряється під час здійснення заходу державного нагляду, спеціальної нормативно-правової бази для здійснення державного нагляду та спеціальних знань як у сфері медицини, так і у сфері юриспруденції.
2
Федорова, Олена, та Сніжана Федорова. "ПОТЕНЦІЙНА ДОКАЗОВІСТЬ ТЕЗИГРАФІЇ В (СУДОВО-) МЕДИЧНІЙ ДІАГНОСТИЦІ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 4 (17 травня 2021): 532–35. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.07.05.2021.098.
Повний текст джерелаАнотація:
Судово-медична практика, як і інші галузі медицини, постійно потребують впровадження нових швидких безпечних методів діагностики. Тезиграфічний метод дослідження біооб’єктів є новим для судово-медичної практики, однак вже довів свою ефективність для визначення давності настання смерті під час гнильної трансформації трупа. Також, і в інших галузях медицини була доведена його ефективність в деяких видах діагностики та лікування. Через це, на кафедрі судової медицини та медичного права НМУ імені О.О. Богомольця було започатковано комплексне тезиграфічне дослідження різних тканин та рідин тіла: тканинних екстрактів внутрішніх органів та кров (секційний матеріал), кров, сеча та слина, вилучені у живих осіб. В результаті було встановлено, що тезиграфічний метод є ефективним при деяких видах досліджень та може відповідати основним вимогам доказовості в медицині.
3
Коморна, Я. В., І. Я. Криницька, Н. В. Гецько, Н. В. Дужич та М. І. Марущак. "ВИВЧЕННЯ ДУМКИ ПАЦІЄНТІВ ПРО УПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ СЕСТРИНСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЦЕНТРАХ ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (2 вересня 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.2.12118.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Розширення меж сестринської практики у центрах первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) може сприяти підвищенню доступності та поліпшенню якості медичної допомоги населенню, регулюванню навантаження лікаря, зростанню професійного статусу медичних сестер, підвищенню відповідальності за пацієнта. Мета дослідження – проаналізувати думку пацієнтів про упровадження нових сестринських технологій у центрі первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Матеріали і методи. Проведено анкетування 100 пацієнтів, які отримували первинну медико-санітарну допомогу в Комунальному некомерційному підприємстві Броварської міської ради «Броварський міський центр ПМСД». Основними параметрами дослідження були задоволення респондентів роботою реєстратури, джерела отримання інформації про профілактичні огляди, перелік маніпуляцій, які проводять медичні сестри загальної практики, можливість довірити медичній сестрі свої проблеми, пов’язані зі здоров’ям, стосунками в сім’ї, з дітьми, близькими родичами, вплив особистих та професійних якостей медичної сестри на ефективність лікування та можливість упровадження самостійного прийому медичних сестер у центрах ПМСД. Результати. Встановлено, що лише 30,0 % респондентів отримують інформацію про профілактичні огляди від медичної сестри. На питання: «Чи були у Вас випадки, коли медсестра могла вирішити Вашу проблему без жодних консультацій з лікарем?» позитивно відповіли 60,0 % респондентів. Щодо тих чи інших маніпуляцій, які проводять медичні сестри загальної практики, були отримані такі відповіді: вимірювання артеріального тиску, пульсу – 70,0 %, вимірювання зросту, маси тіла – 48,0 %, реєстрація електрокардіограми – 24,0 %, проведення щеплення – 25,0 %, виписка рецептів, направлень – 45,0 %, обслуговування вдома – 28,0 %, обслуговування по телефону – 26,0 %, ін’єкції – 50,0 %, вимірювання рівня цукру в крові – 14,0 %, допомога психологічного характеру – 25,0 %. Серед факторів, що впливають на ефективність лікування, рівень професійної підготовки медичної сестри обрали 45,0 % респондентів, людські якості медичної сестри – 36,0 %, практичний досвід медичної сестри – 35,0 %, партнерська взаємодія пацієнта та медичної сестри – 25,0 %, умови догляду – 25,0 %. Хоча на запитання: «Чи можете Ви довірити медсестрі свої проблеми, пов'язані зі здоров'ям, стосунками в сім'ї, з дітьми, близькими родичами і т. д.?» позитивно відповіли лише 45,0 % учасників дослідження, 58 % респондентів згідні на упровадження самостійного прийому медичних сестер у центрах ПМСД. Висновки. На думку пацієнтів, медична сестра загальної практики — це рівноправний учасник поряд із сімейним лікарем усіх видів лікувально-профілактичної роботи в центрі первинної медико-санітарної допомоги.
4
Babinets, L. S., та Yu Ya Kotsaba. "РЕКОМЕНДАЦІЇ ФІНСЬКОГО КЛІНІЧНОГО ПРОТОКОЛУ ЩОДО МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ТЕРАПІЇ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ВИКЛАДАННІ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ НА ДОДИПЛОМНОМУ РІВНІ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (1 жовтня 2018): 6–12. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i3.9315.
Повний текст джерелаАнотація:
Висока медико-соціальна значимість АГ у практиці лікаря первинної медичної допомоги (ПМД) визначає актуальність підвищення ефективності викладання цієї теми у рамках програми додипломної медичної освіти.
Мета – проаналізувати актуальні аспекти доцільності впровадження положень європейських клінічних протоколів ПМД (Фінляндія) щодо АГ у практику викладання дисципліни ЗП–СМ на етапі додипломної освіти.
Висновок. Європейські протоколи для первинної медичної допомоги (Фінляндія), створені за доказовими стандартами, є чіткими, структурованими, зрозумілими для менталітету лікарів України. Алгоритми призначення медикаментозної терапії залежно від ступеня тяжкості гіпертензії в амбулаторній практиці, викладені за фінськими протоколами, доцільно впроваджувати у клінічну практику і викладацький процес вивчення дисципліни «Загальна практика – сімейна медицина» на додипломному рівні вищої медичної освіти.
5
Lykha, L. M., та I. Ya Hospodarskyy. "АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ТА РОЛІ РОБОТИ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ". Медична освіта, № 4 (6 січня 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.4.11657.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобалізаційні та інтеграційні процеси в суспільстві, динамічний розвиток медичних технологій, визнання світовою спільнотою проблеми фізичного, морального і соціального здоров’я як головного показника соціально-економічної зрілості, культури й успішності держави, соціальний запит на якість медичних послуг зумовлюють особливі вимоги до професійної діяльності середнього медичного персоналу загалом і медичних сестер зокрема. Медична сестра повинна успішно володіти фундаментальними та спеціальними знаннями й уміннями в питаннях комплексного догляду за пацієнтами, надавати медичну допомогу, що відповідає принципу гуманності, національним і світовим професійним стандартам, активно здійснювати профілактичну діяльність у сфері охорони здоров’я. У виконанні своїх фахових обов’язків медична сестра має керуватися нормами професійної моралі й етики.
Важливість професійних та особистісних рис актуалізує необхідність удосконалення змісту формування професійної етики майбутніх медичних сестер у навчально-виховному процесі, зокрема під час вивчення дисциплін соціально-гуманітарної, психолого-педагогічної, професійно-практичної підготовки, проведення навчально-дослідної, виховної роботи, виробничих практик, що визначено галузевими стандартами вищої медичної освіти.
6
Krasiuk, Eduard. "МОЖЛИВОСТІ І ПЕРСПЕКТИВИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ КИЇВСЬКИМ МІСЬКИМ ЦЕНТРОМ НЕФРОЛОГІЇ ТА ДІАЛІЗУ". Actual Problems of Nephrology, № 26-27 (22 грудня 2020): 8–10. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2020.26-27-01.
Повний текст джерелаАнотація:
У передовій статті наведено дані про структуру та функції лікувально-профілактичного закладу комунальної форми власності – міський нефрологічний центр нефрології та діалізу, регламентовані Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04.12.2018 року № 2182 «Про затвердження Статуту Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу») та який надає вторинну(спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу дорослим та дітям.Відповідно до ліцензії Наказ № 1650 від 19.07.2019 “Про ліцензування медичної практики”, КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» маєправо на провадження господарської діяльності медичної практики за спеціальністю організація і управління охороною здоров’я, клінічна лабораторна діагностика, клінічна біохімія, дитяча нефрологія, нефрологія, ультразвукова діагностика, хірургія, анестезіологія, дитяча анестезіологія; за спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою: сестринська справа, лабораторна справа (клініка). У Центрі працює 298 працівників, з них надання медичної допомоги забезпечують 59 лікарів та 101 молодший спеціаліст з медичною освітою. У складі лікарів – 1 доктор медичних наук та 5 кандидатів медичних наук. Центр забезпечує щоденне амбулаторне консультуваннякиян, цілодобове консультування пацієнтів, які перебувають на лікуванні в медичних закладах, підпорядкованих департаменту охорони здоров’я, госпіталізацію хворих нефрологічного профілю з усіх районів м. Києва.
7
СІЗІНЦОВА, ЮЛІЯ. "Правові підстави надання медичними закладами інформації, що є предметом лікарської таємниці". Право України, № 2020/03 (2020): 109. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-109.
Повний текст джерелаАнотація:
Чинним законодавством України напрацьована нормативно-правова база для дотримання прав громадян в отриманні медичних послуг із метою збереження свого здоров’я. Однак у медичній практиці, коли з’являються взаємовідносини між пацієнтами і медичними працівниками, виникають непорозуміння, які можуть не стосуватись якості надання медичних послуг пацієнту, а проблеми в наданні інформації про них і стан здоров’я пацієнта іншій стороні. Мінімізація цих проблем у багатьох випадках залежить від рівня правових знань суб’єктів усього процесу взаємовідносин, як під час надання медичних послуг, так і дотримання всіма сторонами вимог нормативно-правових актів, які забезпечують організацію і виконання певних завдань. Аналіз судових рішень свідчить про необхідність удосконалення чинного законодавства у випадках проведення перевірок медичних закладів, під час яких поєднуються питання взаємовідносин декількох суб’єктів, й особливо в наданні інформації про пацієнта та дотримання таємниці стосовно його стану здоров’я. Медичні працівники і пацієнти наділені відповідними нормативно-правовими правами та обов’язками у взаємовідносинах між собою, але, на жаль, інколи ні одна зі сторін не намагається дотримуватися визначених документами основоположних правил і норм. Лише у випадках, коли настають тяжкі наслідки після наданої медичної допомоги, проведеного втручання, пацієнти вимушені звертатися за правовою допомогою з метою отримання роз’яснення щодо своїх прав відносно лікарів і відшкодування шкоди, яка заподіяна лікарями, натомість останні визначаються із правильністю своїх дій. Дотримання основоположного права людини на таємницю та конфіденційність інформації щодо стану її здоров’я сьогодні набувають все більшої актуальності. Проблеми, які виникають упродовж реалізації прав та обов’язків пацієнтів і медичних працівників, потребують дотримання чинних законодавчих актів, а в деяких випадках, законодавчого врегулювання. У кожному конкретному випадку лікар чи будь-який інший медичний працівник мусить чітко знати законодавчу норму, на підставі якої він надає медичну інформацію і розголошує медичну таємницю. Найчастіше підставою для надання медичної інформації є запит, оформлений в установленому законом порядку. Метою статті є аналіз чинного законодавства, рішень судів щодо підстав звернень до суду суб’єктів медичних правовідносин для врегулювання питань про збереження лікарської таємниці та надання публічної інформації медичними закладами. Встановлено, що є потреба у врегулюванні законодавчих норм щодо проведення перевірок представниками Фонду соціального страхування України в частині здійснення перевірки обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, зокрема й на підставі інформації з електронного реєстру листків непрацездатності та відповідних діях медичних працівників (під час перевірки) в частині надання інформації, що є конфіденційною стосовно пацієнта. Запропоновано внесення змін у частині надання дозволу для перевірки медичної документації виключно на підставі поданої заяви застрахованої особи (пацієнта) і, як наслідок, внесення змін у статутну діяльність Фонду, уточнення Інструкцій щодо проведення перевірок.
8
Фурдик, В. Д. "ДОСВІД ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИХ КАДРІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ У КРАЇНАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 145–55. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано досвід організації військової медицини та підготовки управлінських кадрів у Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Республіці Узбекистан, Республіці Молдова. Проведено науково-теоретичне дослідження формування та реалізації стандартів НАТО у підготовці керівних кадрів для збройних сил країн СНД, визначено шляхи створення та розвиток системи підготовки військово-медичних кадрів у цих державах. Протягом останніх десятиліть країни СНД ведуть ґрунтовну дискусію щодо того, як надати людині належні знання та вміння для забезпечення гармонійної взаємодії із глобальним суспільством, яке швидко розвивається. Відбувається нарощування процесів переоснащення медичної служби медичним майном, підвищення ролі медичного забезпечення військових і гуманітарних операцій у різних регіонах ближнього та далекого зарубіжжя, що впливає на рівень вимог до медичних кадрів, до якості їхньої підготовки. Встановлено, що кожна з перерахованих вище держав прагне створити свою систему підготовки високопрофесійних військових лікарів для потреб власних збройних сил, переосмислити той багаж знань, вмінь та оснащення, яке перейшло у спадок від колишнього СРСР. Кінцевою метою таких перетворень є формування добре підготовлених і оснащених армій, здатних ефективно та вчасно надавати медичну допомогу пораненим, вміло організовувати та надійно керувати медичним забезпеченням, захищаючи національні інтереси країни. Проблема підготовки керівних кадрів відомчої медицини нині знаходяться на етапі масштабних перетворень, викликаних порушенням чинної системи стратегічної стабільності у світі, зміною воєнних загроз для України, новими засобами та способами збройної боротьби. У статті наголошено на тому, що питання підготовки військово-медичних фахівців для власних збройних сил кожної держави особливо стає актуальним у період її реформування. Аналогічні структурні перетворення відбуваються й у медичній службі. Накопичений світовий досвід організації медичного забезпечення будь-якого збройного конфлікту показує, що результат лікування поранених насамперед залежить від підготовленості кадрів, часу надання своєчасної та повноцінної медичної допомоги, результатів наукових досліджень, а це вимагає якнайшвидшого впровадження у практику отриманих результатів.
9
Горіславська, Інна, та Анастасія Андрощук. "ДО ПИТАННЯ СУБ’ЄКТНОГО СКЛАДУ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 202–5. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-40.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу діючого національного законодавства, розгляду судової практики та теоретично-правових джерел досліджуються окремі питання суб’єктного складу у договорах про надання медичних послуг. Розкриваються питання набуття та реалізації правосуб’єктності учасників договору про надання медичних послуг. Аналізуються вимоги до надавачів медичних послуг та умови провадження господарської діяльності з медичної практики. Розкривається процедура проведеної експертної оцінки щодо відповідності надавача медичних послуг стандартам акредитації. Досліджується судова практика у справах про застосування відповідальності до надавачів медичних послуг за порушення вимог ліцензування даного виду господарської діяльності. Обґрунтовуються пропозиції щодо усунення недоліків правового регулювання у досліджуваній сфері.
10
Ястремська, С. О., О. М. Намісняк та Г. Б. Гуменюк. "Значення наукових досліджень для визначення та вирішення основних проблем в медсестринстві". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (23 лютого 2022): 167–72. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.4.12775.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. У світі за останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Від медичних сестер все більше очікується, що вони розуміють і проводять дослідження, а також базують свою професійну практику на доказах, що з’являються в результаті досліджень, тобто застосовують доказове медсестринство. Доказове медсестринство широко визначається як використання найкращих клінічних даних при прийнятті рішень щодо догляду за пацієнтами, і такі докази зазвичай надходять із досліджень, проведених медсестрами та іншими фахівцями охорони здоров’я. У деяких дослідженнях показано взаємозв’язок між дослідженнями, доказовою практикою у медсестринстві, а також підвищення якості медсестринського догляду.
Мета дослідження – проаналізувати літературні джерела останнього десятиліття щодо результативності та доцільності медсестринських наукових досліджень на якість здоров’я населення, а також показати значення наукових досліджень для визначення та вирішення основних проблем у вітчизняному медсестринстві.
Матеріали і методи. Проведено аналіз доступних інформаційних ресурсів у мережі «Інтернет», іноземних фахових видань за останні десять років. Застосовано аналітико-порівняльний метод та метод інформаційного пошуку.
Результати. За останні кілька десятиліть культура медсестринства зазнала глибоких змін. Наукові відкриття, що впливають на розуміння здоров’я, хвороб, включаючи симптоми, а також нові методи діагностики та лікування, продовжують розвиватися. На часі є зміни в практиці, дослідженнях та освіті медичних сестер. На практиці інноваційні, спільно створені, засновані на доказах моделі надання допомоги можуть відкрити нові ролі для медичних сестер з вищою освітою, які мають знання, лідерські та командні навички та вміння наукового пошуку й проведення досліджень. Дані наукових медсестринських досліджень можуть стати основою для клінічної практики та розширити базу знань медичних сестер у науці щодо симптомів, здоров’я, самоконтролю та паліативної допомоги наприкінці життя, а також поведінкового здоров’я, щоб продемонструвати цінність медсестринського догляду. В освіті персоналізоване, інтегративне та технологічне викладання та навчання може призвести до творчого та критичного мислення/прийняття рішень, етичних та культурно інклюзивних основ для практики здобувачів з медсестринства, забезпечити командні та комунікативні навички, покращити якість навчання протягом усього життя.
Висновки. У сучасному світі медичні сестри повинні навчатися протягом усього життя, бути здатними обмірковувати, оцінювати та модифікувати свою клінічну практику на основі знань, отриманих від систематичних досліджень у сфері медсестринства та охорони здоров’я. Знання, які можуть надати майбутні вчені-медсестри, будуть вирішальними для посилення зміцнення здоров’я, боротьби з хронічними, інфекційними та психічними захворюваннями, а також для сприяння одужанню та покращення якості життя.
11
Ховпей, Л. М., В. Л. Фенцик, С. С. Боднар та Є. Я. Костенко. "Результати аналізу комісійних судово-медичних експертиз із приводу неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками, проведених у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи впродовж 2015–2019 років". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 62, № 2 (31 грудня 2020): 40–43. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.62.40-43.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Якісна медична допомога має надаватися в повній відповідності до стандартів діагностики та лікування тієї чи іншої хвороби. Найбільш вагомим доказом наявності чи відсутності дефектів у наданні медичної допомоги є судово-медична експертиза [1]. При цьому кваліфікувати наслідки непрофесійних дій медичних працівників вкрай складно, навіть якщо ці наслідки фатальні [2].
Мета дослідження. Провести аналіз комісійних судово-медичних експертиз у справах щодо неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками за даними відділу комісійних експертиз Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи упродовж 2015–2019 років.
Матеріали та методи. У роботі проаналізовано архівний матеріал комісійних судово-медичних експертиз з приводу неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками, проведених протягом 2015–2019 років у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи.
Результати досліджень та їх обговорення. Протягом 2015–2019 років у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи було проведено 74 комісійні експертизи з приводу неналежного виконання медичними працівниками професійних обов’язків, що становить 20,5% від загальної кількості (361) комісійних експертиз. У діях акушерів-гінекологів дефекти у наданні медичної допомоги виявлено у 62,5 % випадків, педіатрів – у 60%, хірургів – у 50%, ортопедів-травматологів – у 71,4%, терапевтів – у 80%, лікарів із медицини невідкладних станів та анестезіологів – по 40%, стоматологів – у 33,3% випадків. У експертизах стосовно надання медичної допомоги одночасно лікарями кількох спеціальностей недоліки виявлено у 75% випадків; у кожній з проведених судово-медичних експертиз щодо урологів та лікарів-інфекціоністів було виявлено діагностичні помилки. При проведенні комісійних судово-медичних експертизи щодо дій нейрохірургів (5), кардіологів (3), офтальмологів (1), лікаря загальної практики (1) та фтизіатра (1) яких-небудь порушень не виявлено.
Серед 74 комісійних судово-медичних експертиз «лікарських справ», проведених упродовж 2015–2019 років, дефекти у наданні медичної допомоги виявлено у 39 випадках (що становить 52,7%), з яких у 30 випадках (40,5%) відзначено діагностичні помилки, у 8 (10,8%) – лікувальні і в одному випадку (1,4%) – організаційні помилки та недоліки у веденні медичної документації.
Висновки. Протягом 2015–2019 років у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи проведено 74 експертизи з приводу неналежного виконання медичними працівниками професійних обов’язків. За 2015–2019 роки найчастіше комісійні експертизи призначалися з приводу надання медичної допомоги акушерами-гінекологами, дещо меша кількість – педіатрами. Поодинокими є експертизи стосовно надання медичної допомоги лікарями загальної практики – сімейними лікарями, інфекціоністами, фтизіатрами, урологами, офтальмологами. Дефекти у наданні медичної допомоги виявлено у 39 випадках, з яких найчастішими їх видами є діагностичні помилки, значно рідше – лікувальні; організаційні помилки та недоліки у веденні медичної документації є рідкісним явищем.
Ключові слова: комісійна судово-медична експертиза, аналіз, помилки.
12
Гриб, І., В. Мироненко та В. Мотроненко. "БІОЕТИКА В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО, СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". Біомедична інженерія і технологія, № 5 (12 травня 2021): 76–86. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.5.231333.
Повний текст джерелаАнотація:
Біоетика – не лише новий напрямок в науці, але й інша сфера філософського пізнання життя та його збереження на Землі. В роботі розглянуто проблеми етико-правового регулювання сучасних біомедичних досліджень, де одним із методів вивчення та опису об’єктів навколишнього середовища є експеримент. Він є ключовим інструментом практики, без якої неможлива теорія. Враховуючи темпи розвитку сучасної науки та загалом світу, актуальною є тема вивчення принципів регулювання біомедичних досліджень та їх удосконалення. У статті також висвітлено основні принципи використання людей та тварин у біомедичних дослідженнях. Пояснено чому так важливо посилити гуманізацію цього процесу. Висновки: дуже важливо запобігати жорстокому поводженню з будь-якими біологічними об’єктами в контексті вирішення біоетичних та правових проблем, пов’язаних із реалізацією принципу гуманізму та захистом прав живих організмів. Сучасна наука та практика доклінічних та клінічних випробувань повинні бути залучені до цієї проблеми з метою вдосконалення та універсалізації процесу медико-біологічних досліджень in vitro. Мета статті – вивчити основні міжнародно-правові принципи використання організмів у біомедичних експериментах, а також визначити основні проблеми з цього питання та окреслити шляхи їх вирішення. Оглянути сучасний стан етико-правового регулювання, принципів та правил проведення експериментальних медико-біологічних досліджень. На сьогоднішній день міжнародне співтовариство прийняло достатньо правових актів, що регулюють належне проведення біомедичних доклічнічних та клінічних досліджень з біологічними об’єктами, в тому числі спеціально вирощених для таких досліджень організмів (в лабораторії). Останнім часом як у національному законодавстві європейських країн, так і в міжнародному законодавстві спостерігаються тенденції посилення їх захисту у галузі біомедичних досліджень. В статті приведено приклади знущання, і як наслідок прямого порушення основних принципів біоетики – поваги до автономності та гідності людини, Доведено, що основна задача біоетики – збереження життя та здоров’я кожного організму. Обов’язковим є як на міжнародному, так і на національному рівнях прийняття програм розвитку та підтримки наукового вивчення впровадження біосистем in vitro у практику досліджень. На національному рівні необхідно криміналізувати порушення міжнародних стандартів проведення біомедичних досліджень з використанням організмів, посилити інші види відповідальності та створити спеціальну систему державних органів, відповідальних за політику їх використання у біомедичних цілях та здійснення контролю в цій області.
Ключові слова: біоетика, медична етика, мораль, регулювання, біомедичні дослідження.
13
Yehalov, V. V., O. V. Kravets, O. I. Gaiyduk, O. D. Lavrishchev та N. O. Volkova. "Роль медичних стандартів у навчанні лікарів-інтернів різних спеціальностей". EMERGENCY MEDICINE, № 6.69 (21 жовтня 2015): 132–34. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.6.69.2015.78682.
Повний текст джерелаАнотація:
Запровадження нової методології розробки стандартів медичної допомоги обумовлює теоретичні основи належної клінічної практики європейського зразка. Клінічні протоколи є нормативними документами, що визначають вимоги до надання медичної допомоги хворому під час певного захворювання Співробітниками кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини невідкладних станів спільно з викладачами кафедри факультетської хірургії створені медичні стандарти надання медичної допомоги в абдомінальній хірургії та колопроктології. Використання медичних стандартів і клінічних протоколів у підготовці лікарів-інтернів за різними спеціальностями дозволяє оптимізувати мотиваційний підхід до навчання молодих колег, покращити результати їх теоретичної та практичної підготовки.
14
Klygunenko, O. M., V. V. Yekhalov, O. V. Kravets, V. A. Sedinkin та G. S. Barkov. "Роль медичних стандартів у післядипломному навчанні за фахом «медицина невідкладних станів»". EMERGENCY MEDICINE, № 6.53 (1 жовтня 2013): 188–90. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.6.53.2013.88733.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливим напрямком підвищення якості медичної допомоги є стандартизація медичної практики та її організація. Впровадження клінічних протоколів у повсякденну практику дозволяє вибрати оптимальні технології профілактики, діагностики, лікування та реабілітації для конкретного пацієнта. Стандартизація невідкладної медичної допомоги відіграє значну роль у формуванні лікаря-спеціаліста. Після оволодіння певною темою стандарти-рекомендації можуть з успіхом бути використані як елемент контролю якості професійної підготовки фахівця.
15
АНДРЕЙЧЕНКО, СВІТЛАНА. "Захист права на здоров’я через захист права на життя у практиці Європейського суду з прав людини". Право України, № 2020/08 (2020): 195. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-08-195.
Повний текст джерелаАнотація:
Незважаючи на загальн е визнання права на здоров’я і його міжнародноправову та національно-правову регламентацію, належне забезпечення права на здоров’я залишається однією з найбільш гострих й актуальних завдань сучасної юриспруденції. Дотепер не існує спеціального міжнародного універсального чи регіонального механізму захисту права на здоров’я, і такий захист стає можливим лише через захист інших прав людини. Стаття присвячена дослідженню практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка стосується порушень права на здоров’я в контексті порушення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Мета статті полягає у дослідженні особливостей захисту права на здоров’я людини через захист права на життя крізь призму сучасної практики ЄСПЛ, зокрема у світлі виконання зобов’язань щодо забезпечення належної медичної допомоги, медичної недбалості, відшкодування медичних витрат, надання медичної допомоги у тюрмах. Це передбачає вивчення особливостей підходів ЄСПЛ до питань захисту права на здоров’я через захист права на життя; розкриття змісту права на здоров’я; характеристику позитивних зобов’язань держав стосовно забезпечення права на здоров’я. Розгляд питання щодо мінімального рівня охорони здоров’я згідно з Конвенцією у контексті практику ЄСПЛ щодо захисту права на життя. Певні тенденції захисту права на здоров’я у практиці ЄСПЛ нам вдалося виявити через застосування методологічних інструментів, а саме: історико-правовий метод використано при виявленні особливості еволюції розвитку права на здоров’я; порівняльно-правовий – при з’ясуванні співвідношення норм щодо захисту права на здоров’я та життя; системний метод – при дослідженні практики ЄСПЛ щодо захисту права на здоров’я та права на життя у їх взаємозв’язку. Судова практика ЄСПЛ підтверджує зобов’язання держав щодо захисту права на здоров’я і сприяння поліпшенню здоров’я громадян, проте покладає зобов’язання забезпечувати це право з огляду на принцип розумності, що передбачає необхідність докладання державами всіх можливих зусиль у межах наявних ресурсів для реалізації права на здоров’я. Держави мають зобов’язання встановлювати чіткі правила щодо практичних заходів задля ефективної реалізації права на здоров’я та навіть за нестачі ресурсів, деякі зобов’язання вимагають негайного виконання, зокрема, зобов’язання гарантувати право на здоров’я на недискримінаційній основі. Через діяльність ЄСПЛ поняття “право на здоров’я”, яке не має своєї однозначної легальної дефініції, знаходить більш конкретне визначення. Рішення ЄСПЛ визнаються у багатьох державах одним із джерел права, які, до того ж, надають можливість встановити прогалини у національному законодавстві, невідповідність деяких норм національного законодавства положенням Конвенції. Важливим для захисту права на здоров’я є створення спеціального міжнародно-правового механізму захисту такого права.
16
Сіделковський, О. Л. "КОМУНАЛЬНІ ТА ВІДОМЧІ МЕДИЧНІ ЗАКЛАДИ В СИСТЕМІ ЄДИНОГО МЕДИЧНОГО ПРОСТОРУ: НЕВИРІШЕНІ ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 169–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).457.
Повний текст джерелаАнотація:
Однією з проблем, що активно обговорюється остан-нім часом у колах фахівців з охорони здоров’я, медич-ного права і пересічних громадян, є стан і перспективи розвитку медичної реформи. Про неї дискутують, її побоюються, від неї багато чого очікують. Важливим наразі є питання всебічного дослідження адміністра-тивно-правових засад проведення медичної реформи.
Ми переконані, що кращі досягнення системи ме-дичного забезпечення Міністерства внутрішніх справ повинні і мають бути використані для потреб форму-вання єдиного медичного простору. Також і у кон-тексті взаємодії з комунальними закладами охорони здоров’я. Це передовсім місцевий рівень. Це важливо для пересічних громадян, як відомчої належності, так і середньостатистичних, котрі працюють в офісах, на-чальних закладах, на заводах та фабриках.
Що стосується другої ланки взаємодії – комуналь-ної медицини та відповідних лікувально-профілактич-них закладів, то, на переконання автора, важливість дослідження проблематики комунальних закладів охо-рони здоров’я у контексті адміністративно-правового забезпечення єдиного медичного простору пов’язана із багатьма факторами, ключовими із яких можуть вва-жатись:
– по-перше, ці медичні заклади із позицій органі-зації та надання медичної допомоги є максимально наближеними до пацієнта (сільська місцевість, район-ний рівень надання медичної допомоги, міські медичні заклади зазвичай знаходяться у власності територіаль-них громад);
– по-друге, процеси децентралізації, що наразі від-буваються в Україні, засвідчують все більший акцент держави на тому, щоб максимально передати надання всіх соціальних послуг (в тому числі і медичних) на рі-вень місцевого самоврядування.
Окреслено роль та значення адміністративного та медичного права в цих процесах. Актуалізована увага до проблем впровадження у практику медичної реформи.
17
Zui, Y. O. "Методичний підхід до кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів Збройних Сил України". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 2 (30 червня 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.2(2)-014.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У статті запропоновано методичний підхід до модульного кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів Збройних Сил України, в основу якого покладено модульний підхід до побудови та оцінювання медичних підрозділів, що застосовується у Північноатлантичному Альянсі. Аналіз затверджених методів оцінювання спроможностей дозволив зробити висновки про необхідність розробки та впровадження до практики ЗС України модульного оцінювання функціонування медичних підрозділів з використанням принципів багатокритеріальної оптимізації.
Мета. Розробити можливі підходи до кількісного оцінювання спроможностей медичних підрозділів ЗС України та їх функціональних модулів.
Матеріали та методи. Бібліосемантичний, системного аналізу та підходу, концептуального моделювання, медико-статистичний.
Результати. Мета медичного забезпечення збройних сил досягається виконанням сукупності завдань для вирішення яких існують медичні підрозділи, заклади та керівні медичні органи. Постає необхідність визначення таких завдань, які були б реальні для виконання в умовах впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, та з іншої сторони – забезпечували необхідний рівень надання медичного забезпечення основних сил. Оскільки медичне забезпечення є багатокомпонентною системою з безліччю критеріїв та показників, постає проблема в об’єктивному порівнянні рівня набутих медичними підрозділами спроможностей з необхідними. Практика країн, що запровадили на державному рівні оборонне планування на основі спроможностей, показує, що стандартизація модульної побудови медичних підрозділів збройних сил та оцінювання спроможностей за елементами системи DOTMLPF-I забезпечує високу готовність підрозділів, більш ефективну та гнучку роботу під час виконання покладених на них завдань. Якісне, обґрунтоване та стандартизоване оцінювання спроможностей дасть змогу виявляти ризики, мінімізувати суб’єктивне тлумачення вимог до спроможностей та наблизити функціональну, організаційну та ресурсну сумісність медичних підрозділів Сил оборони України та Північноатлантичного альянсу. Зазначене вище актуалізує необхідність розробки методології оцінювання спроможностей медичних підрозділів ЗС України наближеної до стандартів НАТО.
Висновки. Незважаючи на те, що у ЗС України вже багато років триває робота стосовно набуття взаємосумісності з державами‐членами НАТО, розробки доктрини з оцінювання та методичних рекомендацій з оцінювання (сертифікації), дослідження питань оборонного планування на основі спроможностей та проблем оцінки спроможностей досліджена недостатньо. Робота з розробки методів оцінювання спроможностей медичних підрозділів триває і досі. В результаті системного аналізу виявлено значні відмінності в рівнях оцінювання спроможностей медичного забезпечення збройних сил, функціональній побудові медичних підрозділів та розбіжності в критеріях оцінювання спроможностей, що дозволяє запропонувати методичний підхід щодо оцінювання.
18
СЕНЮТА, ІРИНА. "Окремі питання, пов’язані з досудовим розслідуванням і судовим провадженням у медичних справах". Право України, № 2020/03 (2020): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-171.
Повний текст джерелаАнотація:
Все ми можемо протиставити інтересам держави, але тільки верховенство моралі та права у будь-якому випадку заслуговує на захист, повагу й охорону. Саме це має проходити “червоною ниткою” через усю діяльність органів влади, аби створити надійну систему, зокрема нормативну, спрямовану на дотримання, охоро ну і захист прав людини. Сфера надання медичної допомоги є вразливою, що зумов лено як ризиками, які пов’язані з медичною практикою, складністю орга нізму людини, так і перманентними трансформаціями галузі охорони здоров’я, що по роджують все нові й нові виклики, колізії та прогалини: від правотворчості до правореалізації і правозастосування. Дослідження на зрізі сфери медичної допомоги дуже ілюстративне, підсилюється тяжкістю наслідків, чутливістю цінностей і складністю відновлення справедливості. Метою статті є викристалізація проблемних питань, пов’язаних із правореалізацією і правозастосуванням крізь призму правовідносин у сфері надання медичної допомоги та вироблення алгоритмів і практичних порад для їх вирішення з можливістю удосконалення чинного законодавства України щодо правових квестій. У науковій розвідці використані такі методи наукового пізнання правових явищ: формально-юридичний – для комплексної характеристики законодавства в аналізованій царині; тлумачення права – для з’ясування змісту відповідних правових норм і сутності оцінних понять; вивчення юридичної практики – для узагальнення правозастосовної практики. Досліджено окремі сегменти правового панно діяльності органів влади, пов’язаної з розслідуванням і судовим провадженням у медичних справах. Визначено необхідність нормативних удосконалень, із-поміж яких внесення змін до: ст. 70 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України), ст. 65 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), наказу Міністерства охорони здоров’я України “Про удосконалення дитячої патологоанатомічної служби”. З’ясовано, що всі питання виконання вироку у кримінальному провадженні в частині вирішення цивільного позову повинні розглядатися судом за правилами КПК України із застосуванням до вказаних правовідносин норм ЦПК України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Встановлено, що ненадання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які вивчав експерт, зокрема й медичної документації, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Дослідження проводилося “дифузно”, адже є чимало загальних питань, які проектувалися на медичні справи, та є чимало контроверзій, що породжені спеціальною площиною і проникають у всі інші види правовідносин. Взаємопроникнення дає можливість використати принцип Європейського суду з прав людини “щодо всіх”: вирішення питання в одній сфері повинно “віддзеркалюватися” на інші, що гарантуватиме ефективність захисту прав людини.
19
Логвиненко, Б. О. "ДО ПИТАННЯ ПРО ВІДПОВІДНІСТЬ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІДВАНАДЦЯТИ ПРИНЦИПАМ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).447.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі відповідності медичної реформи в Україні дванадцяти принципам організації охорони здоров’я. Звернуто увагу на те, що сфера охо-рони здоров’я ґрунтується на багатьох принципах, ча-стина з яких закріплені в нормативно-правових актах, а інша – у наукових позиціях, відображених у працях науковців і фахівців у медичній та правовій сферах.
Розкрито відповідність медичної реформи кожному із дванадцяти принципів організації охорони здоров’я для кожної національної системи. Такими принципами є: 1) визначення умов праці медиків з урахуванням по-зиції громадських лікарських організацій у будь-якій системі охорони здоров’я; 2) право пацієнта на вільний вибір лікаря, а лікареві – право вибору пацієнта, не об-межуючи водночас їхніх прав; 3) відкритість будь-якої системи охорони здоров’я для всіх лікарів, які мають право на практику на прийнятних умовах; 4) вільний вибір лікарем місця своєї практики за фахом; 5) адек-ватне представлення представників медичної спільно-ти в усіх державних інститутах, що мають відношення до проблем охорони здоров’я; 6) дотримання конфіден-ційності відносин лікаря та пацієнта всіма учасниками відносин; 7) гарантії моральної, економічної та профе-сійної незалежності лікаря; 8) адекватні оцінка й оп-лата праці лікаря; 9) диференціація гонорару лікаря залежно від характеру медичної послуги та за участю представників медичної спільноти; 10) оцінка якості й ефективності медичної допомоги лише лікарями, керуючись більшою мірою регіональними, ніж націо-нальними стандартами; 11) відсутність жодних обме-жень для лікаря у виборі препаратів і призначень лі-кування, адекватних сучасним стандартам, в інтересах пацієнта; 12) поглиблення професійних знань і підви-щення професійного рівня лікарем.
Обґрунтовано, що в реалізації медичної реформи в Україні недостатньо враховано питання регіонального підходу, позиції професійних медичних організацій та формування прозорих і адекватних механізмів обраху-вання заробітної плати медичних працівників в державі.
20
Фоміна, Л. В., та Н. А. Наливайко. "РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 180–92. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено основні поняття дослідження на основі аналізу різних джерел та праць науковців. Проаналізовано визначення педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти (МЗВО) та визначено різні аспекти підвищення педагогічного потенціалу, зокрема поліпшення педагогічного потенціалу МЗВО є впровадження сучасних методів викладання та навчання, які представлені в різних галузях медицини або в поєднанні з іншими клінічними предметами, такими, як: моделювання або перевернуті моделі навчання в аудиторії. У роботі надано авторське розуміння визначення педагогічного потенціалу МЗВО як багатофакторного утворення, яке включає: традиції відповідного навчального закладу з чіткими правилами педагогічної, наукової та навчальної діяльності; матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, який ґрунтується на використанні цифрових засобів навчання та комунікації; професійний педагогічний потенціал педагога як рушійної сили у процесі передачі знань та умінь у медичній справі; готовність адміністрації МЗВО до модернізації освітнього процесу в контексті постійних змін та нововведень у медичну справу; гуманістична спрямованість у процесі підготовки майбутніх фахівців медичної справи. У дослідженні визначено важливу роль педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти у процесі саморозвитку здобувачів освіти через: сукупність сформованих традицій, реальних можливостей і тенденцій розвитку медичної освіти; варіативність і можливість безперервного інтенсивного професійноособистісного зростання майбутнього лікаря протягом всієї професійної діяльності в сфері охорони здоров’я; інтеграція теорії і практики, персоніфікована в педагогічних ресурсах викладачів, які успішно поєднують наукову, викладацьку діяльність і медичну практику, реалізовану на клінічних базах; розвиток інноваційного і технологічного середовища науково-дослідних центрів, лабораторій, наукоємного обладнання та інструментарію сучасного ЗВО; активне впровадження інформаційних освітніх технологій як джерела нових знань у галузі медицини для професійно мобільного затребуваного кваліфікованого фахівця.
21
Malyutina, N. V., S. I. Babak, L. V. Klymenko та O. I. Pogorila. "АКТУАЛЬНІСТЬ СИМУЛЯЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА ЕТАПІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВИПУСКНИКІВ ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (28 січня 2020): 82–88. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10798.
Повний текст джерелаАнотація:
Згідно із сучасними світовими тенденціями та запитом вітчизняної медицини, найдоцільнішим способом оволодіння практичними навичками як студентами, починаючи з першого курсу, так і лікарями-практиками, є тренінги у симуляційних центрах.
Мета – визначення рівня компетентності випускників вищих медичних навчальних закладів щодо володіння переліком практичних навичок та умінь.
Матеріал і методи. Проведено анкетування за шкалою оцінки знань Королівського коледжу лікарів загальної практики у двох групах лікарів-інтернів першого року навчання зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина» до та після практичного заняття у симуляційному центрі. До 1 групи увійшли лікарі-інтерни, які під час отримання освіти не мали практичного медичного досвіду за межами вищого навчального закладу (n=86); до 2 групи (n=16) – лікарі-інтерни, які під час навчання працювали у закладах охорони здоров’я на посадах середніх медичних працівників.
Результати. У результаті аналізу отриманих даних було встановлено, що лікарі-інтерни 1 групи оцінили свій рівень володіння практичними навичками, як такий, що потребує підвищення. Лікарі-інтерни, які під час отримання освіти у медичних вищих навчальних закладах працювали у закладах охорони здоров’я, мали достовірно вищий рівень показників володіння практичними навичками, що належать до компетенції середнього медичного персоналу.
Висновки. Тренінги щодо рівня оволодіння практичними навичками та уміннями при застосуванні симуляційних методів навчання є високоефективними, що доводять результати наших досліджень.
22
Карпенко, Ирина Ивановна, та Ольга Сергеевна Сидорова. "Кроссмедийная редакция в регионе: работа с журналистским материалом (на примере АНО ИД «Мир Белогорья»). Часть 2". Вопросы журналистики, педагогики, языкознания 41, № 1 (31 березня 2022): 5–18. http://dx.doi.org/10.52575/2712-7451-2022-41-1-5-18.
Повний текст джерелаАнотація:
В практике кроссмедийной редакции один из самых важных процессов – работа с журналистским материалом. Практика трансляции контента на различные устройства обуславливает необходимость в адаптации текстовой и визуальной составляющей журналистского материала под условия среды распространения. Цель данного исследования состоит в описании и обобщении практического опыта работы с журналистским материалом в кроссмедийном СМИ наиболее успешной редакции Белгородского региона – АНО «Издательский дом «Мир Белогорья». Изучение удачных региональных кроссмедийных практик даст возможность для дальнейшего прикладного применения аккумулированного опыта в работе других региональных медиа. Во второй части нашего исследования, посвященной кроссмедийной практике работы с журналистским материалов, представлен разбор наиболее ярких кроссмедийных кейсов холдинга.
23
Babinets, L. S., N. Ye Botsiuk та I. O. Borovyk. "АМБУЛАТОРНА ЛІКАРСЬКА ПРАКТИКА ЯК КЛЮЧОВА СКЛАДОВА ПІДГОТОВКИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ". Медична освіта, № 2 (16 серпня 2019): 152–55. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10357.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі підвищення якості підготовки фахівців первинної медичної допомоги. Навчання сімейного лікаря є надзвичайно актуальною проблемою, визначається суспільним запитом і передбачає засвоєння необхідних компетенцій. Амбулаторна лікарська практика є однією з основних частин навчання студента. Тільки наполегливе відпрацювання практичних навичок може стати основою для якісного виконання професійних обов’язків. Вільне володіння сучасними інноваційними методиками спрощує роботу лікаря первинної медичної допомоги. Проведено добровільне анонімне анкетування серед студентів п’ятого курсу медичного факультету після завершення амбулаторної практики. Анкета була складена та узгоджена викладачами нашої кафедри і включала 11 питань. Оцінювався рівень достатності як базової теоретичної і практичної підготовки, комунікативних навичок, так і особливостей роботи сімейного лікаря. Проаналізовано проблемні питання, запропоновано нові підходи до проведення виробничої практики студентів. Для забезпечення ефективного проходження амбулаторної виробничої практики студентів V курсу необхідно укріпляти матеріально-технічно і кадрами вже існуючі клінічні бази і створювати нові на базі центрів первинної медико-санітарної допомоги, особливо в сільській місцевості. Включення до програми амбулаторної виробничої практики питань економіки закладів охорони здоров’я первинної медичної допомоги, медичного права, менеджменту і маркетингу, а також стажування студентів поряд з сімейними лікарями, що практикують приватно, є необхідними кроками, які дозволять адаптувати випускників до нових соціально-економічних вимог за умов реформування системи охорони здоров’я на засадах пріоритету первинної медичної допомоги. В перспективі подальших досліджень доцільно включити питання, що стосуються впровадження нових технологій у практику сімейного лікаря.
24
Naumenko, Galyna. "Модель спільного прийняття рішення в медичній практиці". Psychosomatic Medicine and General Practice 3, № 4 (16 лютого 2019): e0304173. http://dx.doi.org/10.26766/pmgp.v3i4.173.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогоднішній день питання пацієнторієнтованного надання медичних послуг стоїть особливо гостро. Та мова йде не просто про хороші манери лікарів: ввічлива посмішка, привітання, звертання до пацієнта з повагою, скільки про медичні результати завдяки вираженим професійним компетенціям.
Якість комунікації в медичній сфері відіграє величезну роль в наданні кваліфікованної медичної допомоги, за рахунок того, що сприяє:
більш ефективному інтерв'ю або збору інформації (точність, продуктивність, підтримка для пацієнта);
підвищенню задоволеності і пацієнта, і фахівця;
поліпшенню стану здоров'я пацієнта, прихильності до призначеної терапії (комплаєнс).
Таким чином, для того щоб біомедичні технології були безпечними та результативними, їх варто застосовувати на базі ефективної комунікації та відношення. Одним із ефективних методів взаємодії лікар-пацієнт є метод спільного прийняття рішення (СПР). Це процес, в якому пацієнти заохочуються брати участь у виборі відповідних методів лікування або варіантів самоуправління своїм станом. Модель має три етапи: впровадження вибору; опису варіантів; надання допомоги пацієнтам у вивченні переваг та прийнятті рішень.
Спільне прийняття рішень є доцільним, коли існує більше одного можливого курсу дій, і жоден варіант очевидно не найкращий для всіх. У цих випадках доведено, що формування відношення пацієнта до можливих переваг та ризиків лікування хвороби має бути ключовим фактором у прийнятті рішення.
Коли існує спільна думка, лікарі можуть краще використовувати мотиваційні підходи для сприяння зміни поведінки, подолання клінічної інерції та сприяння саморегуляції та селф-менеджменту (самоуправління) пацієнтами всього процесу лікування та реабілітації.
25
Mykhaylovska, N. S. "Сучасні аспекти підготовки лікарів загальної практики у вищих медичних навчальних закладах". CHILD`S HEALTH, № 2.53 (5 квітня 2014): 137–39. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.2.53.2014.75961.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі наведені сучасні аспекти викладання дисципліни «загальна практика — сімейна медицина» на додипломному етапі у вищих медичних навчальних закладах країни з урахуванням досвіду, набутого в Запорізькому державному медичному університеті. Розглянуті основні аспекти реалізації Наскрізної програми підготовки студентів медичних факультетів вищих навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів-інтернів для оволодіння практичними навичками та методиками, необхідними для роботи на посадах лікарів за спеціальністю «загальна практика — сімейна медицина».
26
Волченко, Євген, та Михайло Хатіпов. "Розвиток конфліктологічної компетеності фахівців медичної галузі з позиції соціальної психології". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(55) (2021): 123–33. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-123-133.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показано, що конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є особливим видом компетентності, яка забезпечує розпізнавання, ефективну поведінку і оптимальне розвʼязання професійних конфліктів в медичній сфері. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі істотно відрізняється від конфліктної компетентності, сформованої на основі загального досвіду соціального життя. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі характеризується освоєнням і доступністю просоціальних стратегій поведінки, які спрямовані на оптимальне розвʼязання професійного конфлікту. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є складним психічним утворенням, яке включає риси особистості, процеси метакогнітівного контролю, регулювання та моніторингу когнітивної діяльності, а також рефлексію, спрямовану на надситуативний аналіз проблемних ситуацій професійної діяльності і довільну саморегуляцію психоемоційного стану. Ці компоненти разом забезпечують вибір і реалізацію у поведінці оптимальних для досягнення цілей професійної діяльності копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі успішно формується в процесі практико-орієнтованого активного соціально-психологічного навчання і складається з сукупності навчально-тренінгових заходів, змістовна сторона яких відображає професійну медичну діяльність. Ключові слова: конфлікт, конфліктна компетентність, фахівці медичної галузі.
27
Величко, В. І., Д. О. Лагода та Я. І. Венгер. "ВПРОВАДЖЕННЯ ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ У НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ". Медична освіта, № 2 (5 серпня 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.11944.
Повний текст джерелаАнотація:
Доказова медицина використовує докази найбільш ефективних та дієвих методів чи заходів для підтримки прийняття рішень, що стосуються здоровʼя пацієнтів. Ефективне застосування доказової медицини буде повʼязано зі зменшенням кількості медичних помилок, використанням у клінічній практиці індивідуального догляду та більш широким застосуванням передової практики. Метою нашого дослідження було оцінити базові знання щодо принципів доказової медицини у студентів-медиків, що навчаються на 6 курсі. При аналізі віку студентів було встановлено, що більшість із них молодше 25 років. Ми встановили, що 40 (66,7 %) студентів працюють у закладах, що пов’язані з медичною сферою. Лише 17 студентів із 60 мали знання щодо ресурсів доказової медицини. Встановлено, що 64,5 % опитаних, а це 40 студентів, знайомі з принципами доказової медицини, та вже розбирали це питання у ході навчання. Проте це не свідчить про те, що студенти обізнані в цьому питанні та мають на меті застосовувати принципи доказової медицини у своїй роботі. 37 % працюючих студентів відповіли, що в тому медичному закладі, де вони працюють, користуються принципами доказової медицини. Тобто більшість лікарських призначень та діагностичних заходів не має відношення до доказової медицини. Імплементація принципів доказової медицини у навчання студентів-медиків є необхідним завданням медичних вузів країни.
28
Мінцер, О. П., В. О. Романов, І. Б. Галелюка та О. В. Вороненко. "ТЕХНОЛОГІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ". Medical Informatics and Engineering, № 2 (13 липня 2020): 17–27. http://dx.doi.org/10.11603/mie.1996-1960.2020.2.11171.
Повний текст джерелаАнотація:
Комплексна цифровізація медицини, застосування Інтернету інтелектуальних речей, мережі медичних бездротових сенсорів відкриває широкі можливості для дистанційної підтримки відповідної якості життя хронічно хворих пацієнтів, людей похилого віку, а також спортсменів і фахівців, які мають великі фізичні чи психічні навантаження при виконанні службових обов'язків.
Реалізація індивідуальних дистанційних засобів підтримки якості життя включає такі складові: створення нових і використання існуючих мініатюрних медичних сенсорів, що безпосередньо зчитують медичні параметри з організму пацієнта, мініатюрні інтерфейси для збору та первинного оброблення медичних параметрів, отриманих від медичних сенсорів, засоби приймання-передавання даних у віддалені медичні центри, автоматизовані засоби дистанційної діагностики, інжектори з дистанційним керуванням для вводу лікарських засобів у разі критичного стану пацієнта. Сучасний стан і перспективи розвитку цих засобів розглянуто у даній публікації.
29
O.V., Dudina. "PECULIARITIES OF MEDICAL INTERNSHIP AND CLINICAL ROTATION IN CHINA." Collection of Research Papers Pedagogical sciences, no. 92 (January 29, 2021): 40–43. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2020-92-6.
Повний текст джерелаАнотація:
The article describes the features of medical internship and clinical rotation of future medical professionals in China during their studies in higher education. It was found that China has adapted to its own realities the experience of advanced countries, such as the United States, Great Britain and Germany in preparing medical students for practical activities during the internship. It is established that in Chinese universities obtaining a bachelor’s and master’s degree in medicine lasts 6 years, of which one year is allocated for an internship. The medical internship is the final stage in the training of medical professionals in China. Due to the internship, a future doctor confirms his level of professional competence. Medical facilities in China are equipped with the best modern equipment necessary for students to undergo their medical practice. Qualified and experienced doctors, according to the internship program, determine the time of rotation of interns in all departments of the hospital, provide counseling and help to master practical skills. An analysis of the scientific and pedagogical literature has shown that during the clinical rotation, students in China have the opportunity to acquire knowledge, skills and abilities by performing specially defined in each medical field clinical activities under the supervision of highly qualified and experienced doctors. The article states that the clinical rotations of Chinese students during their internship depend on the structure of the hospital and the availability of staff in each department. A study of the characteristics of Chinese medical internships showed that a medical student rotates in different departments, such as internal medicine, general surgery, gynecology and obstetrics, pediatrics, ophthalmology, anesthesia, orthopedics, dermatology, etc., but before completing medical practice a student must choose the specialty for gaining significant experience in such areas as disaster medicine, heart failure therapy, cardiac surgery, cardiovascular medicine, dental implants and prosthetics, minimal invasive gallstone surgery, comprehensive oncology treatment, comprehensive oncology treatment, anorectal surgery and cranial tumor surgery, where he can spend more time. It is established that after the completion of rotations, interns in China take exams, which include practical, oral and written work, to assess the level of clinical skills acquired during the internship.Keywords: medical education, training of medical professionals, medical internship, clinical rotation, Chinese experience. У статті охарактеризовано особливості медичного стажування та клінічної ротації майбутніх фахівців медичної галузі в Китаї під час їх навчання в закладах вищої освіти. Дослідженням виявлено, що КНР адаптувала до власних реалій досвід передових країн світу – США, Великобританії та Німеч-чини – з підготовки студентів-медиків до практичної діяльності на етапі стажування. Результати. Вста-новлено, що в університетах КНР здобуття ступеня бакалавра та магістра в галузі медицини триває 6 років, з яких один рік виділяється для стажування. Медичне стажування є завершальним етапом у підготовці фахівців у галузі медицини в Китаї. Завдяки йому майбутній лікар підтверджує свій рівень володіння професійними компетентностями. Медичні заклади в КНР оснащені найкращим сучас-ним обладнанням, необхідним для проходження студентами їхньої медичної практики. Кваліфіковані та досвідчені лікарі згідно із програмою стажування визначають час ротації інтернів у всіх відділеннях лікарні, здійснюють консультування і допомагають оволодівати практичними навичками. Аналіз нау-ково-педагогічної літератури показав, що під час клінічної ротації студенти в Китаї мають можливість здобути знання, вміння та навички шляхом виконання спеціально визначених у кожній медичній галузі клінічних заходів під наглядом висококваліфікованих та досвідчених лікарів. У статті визначено, що клінічні ротації китайських студентів протягом стажування залежать від структури лікарні та наявно-сті персоналу в кожному відділенні. Висновки. Дослідження особливостей китайського медичного стажування показало, що студент-медик здійснює ротацію в різних відділеннях, таких як внутрішня медицина, загальна хірургія, гінекологія та акушерство, педіатрія, офтальмологія, анестезія, ортопе-дія, дерматологія тощо, але до закінчення медичної практики студент має обрати спеціальність для отримання значного досвіду з таких напрямків, як медицина катастроф (disaster medicine), терапія сер-цевої недостатності, кардіохірургія, серцево-судинна медицина, імплантація зубів та протезування, мінімально інвазивна хірургія жовчнокам’яної хвороби, комплексне онкологічне лікування, лікування судин головного мозку, аноректальна хірургія та черепно-мозкові операції пухлин, де він може при-ділити більше часу. Встановлено, що після завершення ротацій інтерни в Китаї складають іспити, які включають практичні, усні та письмові роботи, для оцінювання рівня клінічних навичок, набутих впро-довж періоду стажування.Ключові слова: медична освіта, підготовка фахівців медичної галузі, стажування, клінічна ротація, досвід Китаю.
30
Sichkoriz, O. Y. "ГОЛОВНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ В УКРАЇНІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (16 квітня 2019): 38–43. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.4.10025.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: аналіз проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі.
Матеріали і методи. Чинні законодавчі акти проаналізовані за принципом структурно-логічного аналізу.
Результати. Основною метою інтернатури за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» є формування професійної компетентності для забезпечення готовності лікарів-інтернів до самостійної роботи як лікаря-спеціаліста. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти та практичного стажування в базових установах охорони здоров’я. Заочне стажування для лікарів-інтернів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» повинно здійснюватись на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря.
Навчальний план та програма інтернатури розраховані на 2 роки. Протягом першого року – 6 місяців навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 5 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Протягом другого року – 4 місяці – навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 7 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка.
Підготовку сімейного лікаря необхідно починати з додипломної освіти з викладанням основ пропедевтики за синдромологічним підходом та специфічного клінічного мислення з орієнтацією на загальну практику – сімейну медицину.
Висновки. Тривалість навчання в інтернатурі з сімейної медицини повинна відповідати рекомендованим термінам міжнародних професійних організацій: WONCA, EURACT, UEMO тощо і тривати не менше 3 років. Заочне навчання має передбачати обов’язкове стажування тривалістю 1–3 місяці в тому закладі, куди скеровані майбутні спеціалісти відповідно до державного розподілу.
31
Денисенко, К. В., та О. С. Васильченко. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ ТА УВ’ЯЗНЕНИХ НА МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.211.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану реалізації права засуджених та ув’язнених на медичну допомогу, а також аналізу актуальних рішень ЄСПЛ щодо забезпечення зазначеного права. Численні скарги до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Європейського Суду з прав людини засуджених та ув’язнених щодо порушення їх права на медичну допомогу в місцях несвободи свідчать про неефективну державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. На сучасному етапі державотворення правове регулювання права засуджених та ув’язнених на медичну допомогу представлено системою міжнародних та національних нормативно-правових актів.
Під правом засуджених та ув’язнених на медичну допомогу запропоновано розуміти систему заходів оздоровчого, лікувального, профілактичного, діагностичного та реабілітаційного характеру, що надається в порядку і на умовах, передбачених національним законодавством, особам, які визнані у судовому порядку винними у вчинені злочину або щодо яких вироком суду передбачено тримання під вартою до набуття ним законної сили як повноправних членів суспільства.
Національна практика демонструє, що місця несвободи з числа установ виконання покарань та слідчих ізоляторів є середовищем порушень прав людини, зокрема права на медичне обслуговування. У межах дослідження встановлено, що у вітчизняній пенітенціарній системі існують численні проблеми забезпечення прав засуджених та ув’язнених на медичну допомогу, такі як відсутність лікарів-спеціалістів, низька якість медичного обслуговування, неналежний стан протиепідемічної та лікувально-діагностичної роботи, приховування фактів отримання засудженими та ув’язненими тілесних ушкоджень під час перебування в установах.
Акцентовано увагу на цінності практики Європейського суду з прав людини щодо реалізації права засуджених та ув’язнених на медичну допомогу.
32
ЗВЄКОВА, Вікторія. "ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 32–36. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.5.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор розглядає інклюзивну освіту як соціально-педагогічний феномен. Здійснено методологічний аналіз організа- ції освітнього процесу за умов інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами. Ключову роль у формуван- ні та розвитку унікального потенціалу кожного індивіда відіграє освітня система як невід’ємна частина забезпечен- ня можливості процвітання суспільства. Визначено сутність поняття «готовність до роботи за умов інклюзивної освіти». Проаналізовано проблеми підготовки педагогів до організації освітнього процесу за умов інклюзивної освіти, однак, як показує практика, підвищення якості освіти часто призводить до маргіналізації деякої категорії дітей, зокрема дітей з особливими освітніми потребами, що, безумовно, суперечить прийнятим більшістю країн міжнарод- ним і національним цілям розвитку освітніх систем. Проаналізовано науково-теоретичні підстави дослідження орга- нізації освітнього процесу за умов інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами. Охарактеризовано структуру інклюзивної компетентності. Визначено модель формування інклюзивної компетентності. Основою нової філософії інклюзивної освіти стала не медична, а соціальна модель інвалідності, яка претендує на роль гуманітар- ної концепції прав і свобод людини. Такий підхід дозволив подолати стереотипи відчуженості особи з інвалідністю, визнати її повноцінним членом суспільства, але з особливими потребами. Це усуває потребу у «лікуванні», «виправ- ленні» особи з інвалідністю та вчить суспільство приймати, розуміти людину такою, якою вона є. Соціальна модель інвалідності передбачає вирішення низки проблем. За таких умов людина починає усвідомлювати себе повноправним суб’єктом свого життя, а світ – як відкриту систему, орієнтовану на її специфічні потреби.
33
КУРИЛЯК, Валентина. "КОНЦЕПТ ПРАКТИК ЄВРЕЙСЬКОЇ ТА РАНЬОХРИСТИЯНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 228–44. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження теологічних та філософських витоків єврейської та ранньохристиянської медицини. Показано, що основу медичної практики древніх євреїв та ранніх християн складали книги Старого Заповіту. Методологічний апарат дослідження включає аналіз, син- тез та дедукцію разом із принципами релігійної антропології, а саме принципами соціально-антропологічної комплексності та причинності. У розрізі теми детально розглянуто принципи харчування, санітарії та гігієни. Наукова новизна. Встановле- но, що деякі єврейські твори післябіблійного періоду містять опис розвитку філософії та етики в медицині, основними з них є Мідраш, Мішна і Талмуд. Досліджено концептуальні медичні основи, які викладено у П’ятикнижжі Мойсея і Талмуді. Виз- начено, що основна увага єврейських лікарів-практиків більше була зосереджена на профілактиці захворювань, оскільки вони велику увагу приділяли принципам ритуальної чистоти, а це безпосередньо стосувалося суспільної гігієни. Розглянуто низ- ку творів ранніх отців церкви, які ініціювали практику догля- ду за фізично хворими людьми. Встановлено, що неодноразо- во зустрічаються згадки у творах отців церкви про хірургічні операції та лікування душевних хвороб. Висновки. Окреслено правила догляду за хворими людьми та заходи, які застосовува- лися у єврейському народі під час лікування інфекційних хвороб. Визначено, що для запобігання поширенню інфекційної хвороби євреї ізолювали заражену людину від тісних контактів з іншими людьми, уникаючи поширення різних захворювань та епідемій.
34
ВАЛАХ, ВІКТОРІЯ. "Право дитини-пацієнта на тактовне лікування". Право України, № 2020/03 (2020): 85. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-085.
Повний текст джерелаАнотація:
Європейська спрямованість України спонукає нашу державу до пошуку оптимальних шляхів у вирішенні суспільно необхідних завдань, зокрема й у сфері медичного права. Робота з пацієнтами-дітьми для лікаря є надзвичайно важливою та відповідальною. Встановлення психологічного контакту між лікарем і дитиною є так само важливим, як і сам процес надання медичної допомоги. Метою статті є системний аналіз норм міжнародного, європейського та українського законодавства стосовно права дитини-пацієнта на тактовне лікування з метою виявлення його змістовної наповненості та визначення наявності або відсутності необхідності закріплення цього права на рівні національного закону із пропозицією механізмів його реалізації в українських реаліях. Встановлено, що система сучасного міжнародного та регіонального (європейського) права щодо врегулювання прав дітей-пацієнтів вдало поєднує у собі два основоположні принципи – пацієнтоорієнтованість і найкращі інтереси дитини. Чинне українське законодавство й практика його застосування загалом додержуються вказаних принципів. Сфера медицини є найбільш чутливою, в якій дитину слід максимально захищати за допомогою ефективних державно-правових інструментів. Одним із таких інструментів, на наше переконання, є розбудова права пацієнта на тактовне поводження, яке повинно бути відображене у національній правовій доктрині та законодавчо закріплене. Вказане право, на думку авторки, є готовим для впровадження (закріплення на законодавчому рівні) як окремого суб’єктивного права дитини-пацієнта – права на тактовне лікування. Аналіз нормативних актів показує, що при зверненні за медичною допомогою людина стає пацієнтом, якому надається певне коло прав. Усі суб’єктивні медичні права набувають також і діти при зверненні за медичною допомогою. Особливості правового статусу дитини як такої (неповноліття, певний стан фізичного та психічного здоров’я тощо) визначають особливості як змісту, так і здійснення цих прав (особисто або через законного представника). Як результат, доведено, що право на тактовне лікування тісно пов’язане з правом пацієнта на інформацію про стан його здоров’я та є логічним продовженням права пацієнта на кваліфіковану медичну допомогу. Дитина-пацієнт має певний набір прав, серед яких право на тактовне лікування є самостійним суб’єктивним медичним правом. Водночас це право тісно пов’язане з іншими правами, закріпленими у міжнародних і національних законодавчих актах, які при здійсненні набувають специфічних рис з огляду на свого носія – дитини. Вперше на міжнародному рівні Оттавська декларація прав пацієнта-дитини закріп лює право дитини на тактовне поводження і пов’язує його з правом розуміти та поважати статус й особисте життя дитини. Слід докласти всіх зусиль, щоб запобігти або, якщо можливо, мінімізувати біль і страждання дитини, а також полегшити її фізичний та емоційний стрес. Потрібно також забезпечити смертельно хвору дитину необхідною турботою, щоб зробити смерть якомога більш безболісною та гідною. Провідним висновком дослідження є авторське визначення права дитини-пацієнта на тактовне лікування як суб’єктивне право дитини на ввічливе, доброзичливе, уважне, індивідуальне ставлення до себе з боку лікуючого лікаря та інших медичних працівників з урахуванням останніми особливостей психології кожної конкретної дитини. Вказане визначення має знайти своє закріплення на рівні законів України “Про охорону дитинства” та “Основ законодавства України про охорону здоров’я”.
35
Polishchuk, M. Ye. "Стандартизація лікування хворих. Чи є місце нейропротекторам при цереброваскулярній патології та черепно-мозковій травмі? Думаю, що так". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL, № 6.68 (19 листопада 2014): 59–61. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.68.2014.80757.
Повний текст джерелаАнотація:
Уніфіковані адаптовані клінічні протоколи надання медичної допомоги хворим із порушеннями мозкового кровообігу (ПМК) та черепно-мозковою травмою (ЧМТ) надзвичайно важливі. По-перше, це важливо з економічної точки зору, по-друге, зменшує кількість призначених медикаментів, що надзвичайно важливо, унеможливлює застосування небезпечних препаратів, наприклад судинорозширюючих, салуретиків, що донедавна вважалися ургентними в медикаментозній терапії такої патології. Отже, шаблон у медичній практиці суттєво зменшує кількість помилок, про що ще в 1893 році писав В. Вересаєв. Важливе значення має правова сторона при скаргах та позовах пацієнтів до медичних працівників, а також контроль діяльності медичних працівників з боку адміністрації лікарні та страхових компаній.
36
Іванюк, А. В. "КОНЦЕПТУАЛЬНА ФУНКЦІОНАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНА МОДЕЛЬ РЕГІОНАЛЬНОГО ЦЕНТРУ КАРДІОЛОГІЇ НА ПРИНЦИПАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (23 грудня 2021): 42–46. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.3.12625.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: обґрунтувати концептуальну функціонально-організаційну модель регіонального центру кардіології (РЦК) на принципах державно-приватного партнерства (ДПП).
Матеріали і методи. У дослідженні використовували загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, моделювання, інтерпретації наукових даних, а також системний і структурно-функціональний підходи.
Результати. Для вирішення проблеми фінансування та розвитку найбільш витратної третинної високоспеціалізованої кардіологічної допомоги населенню регіону був реалізований проект обґрунтування концептуальної функціонально-організаційної моделі РЦК на принципах ДПП, тобто об’єднання сил і засобів держави і бізнесу.
Модель РЦК розроблена як самоврядний, господарсько і юридично самостійний суб’єкт медичної діяльності, що забезпечує оптимальне поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання. Економічна ефективність розробленої моделі РЦК забезпечується за рахунок юридичної та господарської самостійності моделі, багатоканального фінансування та прибутковості комерційної діяльності.
Медична допомога у моделі РЦК представлена двома напрямками – медико-соціальним (безоплатним) та економічно рентабельним (платним), кожний з яких орієнтований на свого споживача послуг і в цілому забезпечує підтримку кардіологічного здоров’я усіх верств населення регіону.
Організаційна структура моделі РЦК на принципах ДПП інтегрує три центри: центр високоспеціалізованої стаціонарної допомоги, центр консультативної амбулаторно-поліклінічної екстреної і планово-консультативної допомоги, центр організаційно методичної, інформаційно-аналітичної, інтеграційної та статистичної роботи, а також два блоки – адміністративно-господарський та допоміжних підрозділів.
Пацієнторієнтованість моделі забезпечує доступність високоспеціалізованої медичної допомоги для різних категорій населення.
Висновки. Потенціал моделі РЦК на принципах ДПП орієнтований на бізнес-процеси та інтегрування медичних послуг, забезпечує її економічну, медичну і соціальну ефективність та оптимальне функціонування у ринкових умовах. Реалізація моделі РЦК на практиці дасть змогу виконати її цільову функцію – задовольнити потреби населення регіону в доступних і якісних високотехнологічних кардіологічних послугах.
37
Бричко, Аліна Михайлівна, та Світлана Миколаївна Лукаш. "Мінімізація ризиків інноваційного розвитку бізнесу (на прикладі закладів охорони здоров’я)". Економіка, управління та адміністрування, № 4(98) (29 грудня 2021): 37–41. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-4(98)-37-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Специфічний характер медичної сфери вимагає особливого підходу до надання медичної допомоги з огляду на характер продукту – медичної послуги. Соціальне значення медичної практики диктує використання спеціальних методів управління. Щороку комерційний сектор охорони здоров’я країни постійно зростає, а населення все більше пристосовується до платних медичних послуг. Однак ментальність значної частини населення все ще не дозволяє фактично приймати платну медицину як належне. Варто розуміти, що інноваційна діяльність у галузі охорони здоров’я призводить до розвитку медичних технологій, досліджень та найкращих практик, спрямованих на отримання якісно нової ідеї щодо оздоровлення, лікування, управління процесами в медицині, закупівлі нових медичних виробів, технологій або послуг з конкурентними перевагами.
Стаття присвячена дослідженню теоретико-методичних і прикладних засад мінімізації ризиків на шляху створення і управління інноваціями у закладах охорони здоров’я.
Сформульовано низку «сил управління на ринку» медичних послуг. До них належать: учасники ринку в цій галузі; фінансування; громадський порядок; технології; клієнти; інвестори (спонсори). Усі вони можуть або сприяти, або перешкоджати впровадженню інновацій. Для того щоб захистити життя та здоров’я людей, законодавча база в сфері охорони здоров’я вимагає проходження інновацією великої кількості процедур та акредитацій перед впровадженням у стандарти лікування.
Для вдосконалення національного регулювання інновацій у галузі охорони здоров’я у напрямі створення та впровадження інновацій у цьому секторі необхідно постійно контролювати перешкоди на шляху управління інноваційними проєктами для своєчасного виявлення та ефективного управління ризиками. Серед найважливіших напрямів, пов’язаних із підвищенням ефективності управління в закладах охорони здоров’я, безумовно необхідно враховувати умови та можливості реформування процесів управління охороною здоров’я шляхом запровадження нових структурних підрозділів.
38
Mokiya-Serbina, S. O., та V. V. Chechel. "УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ – СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ З ПИТАНЬ АМБУЛАТОРНОЇ ПЕДІАТРІЇ". Медична освіта, № 4 (25 вересня 2018): 71–72. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9364.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – удосконалення підготовки лікарів загальної практики – сімейної медицини шляхом запровадження спеціальної навчальної програми з амбулаторної педіатрії.
Основна частина. Реформа охорони здоров’я, яка здійснюється в Україні, орієнтована на розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, що передбачає, в першу чергу, профілактичну та медико-соціальну спрямованість роботи лікарів первинної ланки. Проте типові програми інтернатури за спеціальністю “Загальна практика – сімейна медицина” наразі не забезпечують відповідну підготовку лікарів у частині профілактичної складової. Так, на питання профілактичної педіатрії припадає 32 год (12,5 % загального часу), а соціальної педіатрії – 2 год (1 %). Відсутність у лікарів загальної практики – сімейної медицини досвіду “нагляду” за дітьми, обмежена кількість навчальних матеріалів, відсутність тематичного удосконалення з питань амбулаторної педіатрії не дозволяють лікарям-практикам підвищити свій професійний рівень.
На кафедрі розроблена навчальна програма циклу тематичного удосконалення з питань амбулаторної педіатрії для лікарів загальної практики – сімейної медицини розрахована на 1 місяць (156 навчальних годин): програма налічує 15 модулів, з яких 8 (45 год – 30 %) стосуються основних напрямів профілактичної та соціальної педіатрії.
Висновок. Залучення висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів у лікувально-діагностичний процес амбулаторій буде забезпечувати зростання якості обслуговування дитячого населення та підвищувати підготовку лікарів загальної практики – сімейної медицини.
39
Pironkova, O. F. "Соціокультурні, політичні та економічні трансформації вербально-поведінкових соціальних практик взаємодії з психічно хворими". Grani 18, № 3 (23 лютого 2015): 93–97. http://dx.doi.org/10.15421/1715065.
Повний текст джерелаАнотація:
На формування вербальноповедінкових практик взаємодії з психічно хворими впливають наддержавні, державні та мікросоціальні фактори. Зараз Україна переживає період соціокультурних, політичних та економічних трансформацій. Ці процеси неминуче призводять до зміни вербальноповедінкових соціальних практик взаємодії між різними категоріями населення, в тому числі і з психічно хворими. Події останнього року: революційні та військові дії, перевибори президента та депутатів Верховної Ради значно прискорюють ці процеси. Кардинальні трансформації відбуваються в політичній сфері. Наразі керівництво країни декларує про проведення швидких реформ у сфері медичного та соціального сервісу. Вивчення трансформаційних процесів взаємодії з психічно хворими дозволить впливати на них та зробити їх більш контрольованими. Метою роботи стало дослідити соціокультурні, політичні та економічні трансформації, у т.ч. соціальнофармацевтичний маркетинг вербальноповедінкових соціальних практик взаємодії з психічно хворими. Для виконання поставленої мети застосовувалися такі методи дослідження, як аналіз, синтез, контентаналіз. В результаті дослідження нами виокремлено такі закономірності соціокультурних, політичних та економічних трансформацій: диспропорція в процесах трансформації вербальноповедінкових соціальних практик по відношенню соціуму до психічно хворих, а саме: випередження соціокультурних детермінант щодо політичних та економічних, поява практики в вигляді необов’язковості медичної допомоги, патерналістська вербальноповедінкова практика взаємодії з психічно хворими через обмеження працездатності та наданні соціальної допомоги, необхідності прийому саме медикаментозного лікування.
40
Нецюк, О. Г., А. Д. Беденюк та В. Б. Доброродній. "ЗДОБУТТЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИКІВ І ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ З “ЕНДОСКОПІЇ” В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19. СВІТОВИЙ ДОСВІД". Медична освіта, № 2 (5 серпня 2021): 122–27. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.12046.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Пандемія COVID-19, яка розпочалася у 2019 році, вплинула на всі галузі медицини України і світу в цілому, ендоскопія в цьому плані постраждала чи не найбільше через підвищену настороженість пацієнтів у зв’язку з інвазивністю обстеження. І, хоча кількість оглядів та операцій зменшилася, життя триває, люди хворіють, а навчання триває в дистанційному режимі. Звичайно, студент, лікар-інтерн більше користі отримають спілкуючись безпосередньо з пацієнтом, дивлячись не тільки за ходом виконання обстеження чи операції по монітору, але й за роботою рук лікаря. Свою негативну роль зіграв в цьому плані 2-й етап медичної реформи, який, не зважаючи на цілий ряд рішень Верховної Ради та уряду, позбавив викладачів медичних університетів, які оперували, консультували, надавали екстрену медичну допомогу займатися лікарською практикою. Зрозуміло, що в таких умовах підготувати повноцінного фахівця не є можливим. Невеликий досвід, який нараховує трохи більше року, показує, що дистанційна форма навчання поряд із іншими факторами значно ускладнили сприйняття саме практичної частини заняття на клінічних кафедрах. Ці, нові реальності сьогодення, змушують шукати шляхи для подолання цієї проблеми, щоб випускати з ВУЗів все таки лікарів-практиків, а не теоретиків, які жодного разу не були в операційній і не пальпували пацієнта.
41
Паласюк, Б. М. "МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ – ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ НАВЧАННЯ У МЕДИЧНОМУ ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 4 (2 лютого 2022): 42–46. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12689.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто роль міждисциплінарної інтеграції як необхідної складової навчального процесу в системі медичної освіти, що дає змогу доповнити зміст однієї дисципліни знаннями з іншої та обґрунтовує можливість комплексного вирішення завдань медичної практики методом широкого інтегрування набутої під час вивчення різноманітних дисциплін інформації. Багаторічний досвід викладання навчальної дисципліни «Латинська мова та медична термінологія» свідчить про наявність тісних інтеграційних зв’язків з іншими дисциплінами, насамперед, анатомією людини, фармакологією, біологією тощо, а також у контексті значення латинської мови для формування термінологічної компетентності майбутніх медиків з усіма дисциплінами, які студенти вивчають на старших курсах. Сучасна анатомічна термінологія складається переважно з латинських термінів, тому формування на заняттях з латинської мови умінь правильного читання анатомічних термінів, засвоєння основ латинської граматики, необхідної лексики і греко-латинських словотворчих елементів сприяє виробленню навичок грамотного використання анатомічних номенклатурних найменувань і дозволяє студентам використовувати набуті теоретичні знання на заняттях з анатомії. Метою вивчення розділу «Фармацевтична термінологія» у курсі латинської мови є навчити студентів правильно виписувати рецепти на різні форми ліків, сприяти усвідомленому засвоєнню і вживанню фармацевтичних термінів і таким чином сформувати термінологічну основу для вивчення предмета «Фармакологія». Під час вивчення клінічної термінології студенти вчаться формулювати прості медичні діагнози, засвоюють загальні вислови, які описують властивості стану хвороби і способи її лікування.
42
Борисюк, Алла. "Роль навчально-виробничої практики у професійному становленні студентів соціономічних професій". Збірник наукових праць: психологія, № 22 (10 грудня 2018): 99–106. http://dx.doi.org/10.15330/psp.22.99-106.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз ролі навчально-виробничої практики у професійному становленні майбутніх фахівців. Особливу увагу приділено взаємозв’язку теоретичної, практичної підготовки та особистісного розвитку у професійному становленні майбутнього фахівця на прикладі підготовки медичних психологів. Показано взаємозв’язок професійно значущих та особистісних якостей майбутніх фахівців. Підкреслено важливість клієнтського досвіду в професійній підготовці лікаря-психолога. Автором подано дослідження становлення професійної ідентичності на прикладі студентів спеціальності «Медична психологія».
43
Reha, N. I., та O. R. Reha. "РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ У НАДАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (14 листопада 2019): 41–44. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2019.1.10518.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Розробити стандартизовані функції з надання медичної допомоги хворим на АГ медичної сестри кабінету сімейного лікаря або терапевта.
Матеріали і методи. На даному етапі реформування медичної галузі вирішальне місце у боротьбі з АГ відводиться ланці первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). Відомо, що ефективність її роботи залежить від чіткої і узгодженої командної взаємодії сімейного лікаря (дільничого терапевта) та медичної сестри. Сучасна медична сестра амбулаторії ПМСД бере активну участь у всіх етапах організації надання медичної допомоги хворим на АГ, зокрема бере участь у діагностиці АГ, лікувальному процесі, здійснює первинну профілактику АГ та проводить диспансерний нагляд за хворими на АГ.
Результати й обговорення. У даній статті показано переваги надання медичної допомоги хворим з артеріальною гіпертензією разом у команді з лікарем. Запропоновано стандарт медсестринської допомоги хворим на артеріальну гіпертензію.
Висновки. Ефективність роботи ланки первинної медико-санітарної допомоги залежить від чіткої і узгодженої командної взаємодії сімейного лікаря (дільничого терапевта) та медичної сестри загальної практики – сімейної медицини (амбулаторії ПМСД). Сучасна медична сестра бере активну участь у всіх етапах організації надання медичної допомоги хворим на АГ. Розробка стандартизованих функцій з надання медичної допомоги хворим на АГ медичної сестри кабінету сімейного лікаря або терапевта сприяє підвищенню якості надання медичної допомоги хворим на АГ.
44
Стефанишин, К. Л. "ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ ПЕДІАТРА З ДИТИНОЮ ТА ЇЇ БАТЬКАМИ: МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ДЛЯ ВИКЛАДАЧА". Медична освіта, № 4 (2 лютого 2022): 107–16. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12699.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття стосується проблеми навчально-методичного забезпечення дисципліни за вибором «Професійна медична комунікація українською мовою лікаря з пацієнтом» для студентів третього року навчання спеціальності 222 «Медицина». Вивчення дисципліни ґрунтується на отриманих знаннях із української мови як іноземної та передбачає забезпечення комунікативних потреб студентів у навчально-професійній і навчально-науковій сферах, закладає основи фахової мови медика з перспективою їх подальшого використання у професійній діяльності, продовжує формувати комунікативні навички майбутніх спеціалістів. Представлено методичну розробку практичного заняття «Професійна комунікація педіатра з дитиною та її батьками» для викладачів медичних закладів вищої освіти. Хід заняття структуровано згідно з вимогами до практичних занять у медичному ЗВО та адаптовано до комунікативних потреб іноземних студентів. Структура заняття містить п’ять етапів: актуалізацію опорних знань, роботу з текстом, засвоєння нового матеріалу, виконання тренувальних вправ, поточний контроль. Змістове наповнення відповідає програмі навчальної дисципліни: cкарги дитини (її батьків) із захворюваннями різних систем та органів; дитячі захворювання; об’єктивне обстеження; попередній діагноз. Розроблена система вправ ознайомлює студентів із лексикою на позначення дитячих інфекційних захворювань; вчить реалізовувати комунікативні наміри в ситуаціях, пов’язаних з основними пунктами збору сімейного анамнезу (розпитування батьків), розвиває вміння збору анамнезу життя дитини раннього і старшого віку, практикує комунікативні навички спілкування педіатра з дитиною (батьками дитини), в якої є скарги на захворювання однієї із систем організму. Звернуто увагу на граматичні аспекти комунікативного мінімуму, необхідного для усного і письмового професійно орієнтованого спілкування українською мовою.
45
Павленко, О. В., Т. М. Волосовець, О. М. Дорошенко, М. В. Дорошенко, Н. М. Юнакова, Н. О. Бакшутова та І. Г. Дікова. "ВЕБІНАР ЯК СУЧАСНА ОСВІТНЯ ТЕХНОЛОГІЯ У ПРАКТИЦІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ ЛІКАРІВ-СТОМАТОЛОГІВ". Медична освіта, № 2 (13 жовтня 2021): 48–51. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2021.2.12411.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Розвиток дистанційної медичної освіти у практиці післядипломної підготовки лікарів-стоматологів з урахуванням пандемії коронавірусної інфекції, що триває більше року, обумовлює зміни у методиках викладання у медичній освіті та необхідність впровадження у післядипломній підготовці лікарів-стоматологів сучасних ефективних освітніх технологій, як-от вебінар.
Мета статті – впровадження сучасної технології проведення вебінарів з актуальних питань стоматологічної практики у післядипломну підготовку лікарів-стоматологів у закладах вищої медичної освіти.
Для поліпшення ефективності підготовки лікарів-стоматологів на кафедрах стоматології Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика використовується така сучасна навчальна технологія, як вебінар, що стала дієвою складовою частиною освітнього процесу. При цьому реалізується низка важливих завдань щодо навчального процесу, а саме: оволодіння слухачами навичками активності, самостійності у прийнятті рішень, стимуляції до взаємного обміну знаннями та навичками, що безперечно має низку переваг над засвоєнням навчального матеріалу під час директивної трансляції знань від викладача до слухачів.
Вебінари як сучасну ефективну освітню технологію необхідно широко впроваджувати у післядипломну стоматологічну освіту в закладах вищої медичної освіти із використанням наявних WEB-ресурсів.
46
ТЕРЕШКО, ХРИСТИНА. "Правомірне розголошення медичної таємниці: деякі аспекти". Право України, № 2020/03 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-097.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобалізаційні та євроінтеграційні процеси є чинниками, які зумовлюють необхідність адаптації національного законодавства до стандартів і нормативів країн – членів Європейського Союзу та створення єдиного правового простору. Це стосується як належного правового забезпечення особистих немайнових прав фізичної особи загалом, так і права фізичної особи на таємницю про стан здоров’я в Україні зокрема. Принаймні зазначені інститути потребують ґрунтовного дослідження та правового аналізу. Досліджувана проблематика сенситивна, людиноцентристська, адже інформація, яку досліджуємо, є особливо вразливою, про що у своїх рішеннях неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ): ‘Охорона відомостей особистого характеру (особливо медичних даних) має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я є основним принципом правової системи усіх держав – учасниць Конвенції’ (справа “М. С. проти Швеції”, 1997 р.). Метою статті є спроба окреслити коло суб’єктів, яким надається можливість правомірного отримання інформації, що становить медичну таємницю, привідкрити завісу законодавчо врегульованих випадків розголошення медичної таємниці та можливості розкриття конфіденційної інформації з мотивів суспільного інтересу. При науковій розвідці використовувалися такі методи наукового пізнання правових явищ: формально-юридичний – для комплексної характеристики законодавства в аналізованій царині; тлумачення права – для з’ясування змісту відповідних правових норм і сутності оцінних понять; вивчення юридичної практики – для узагальнення правозастосовної практики. Фокусом дослідження є ті випадки, коли розголошення відомостей та (або) даних, що становлять медичну таємницю, є правомірним, або, як зазначає ЄСПЛ у своїх рішеннях, – згідно з законом.
47
Demianchuk, M. R. "ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ У МЕДИЧНИХ КОЛЕДЖАХ". Медична освіта, № 3 (3 грудня 2019): 19–23. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10644.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аргументовано, що професійна підготовка майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи передбачає врахування засадничих ідей і вимог до організації освітнього процесу в медичних коледжах, що відображають сукупність дидактичних принципів. До основних дидактичних принципів, яких необхідно дотримуватися у професійній підготовці майбутніх молодших спеціалістів сестринської справи у медичних коледжах, віднесено принципи науковості, послідовності та систематичності, доступності, зв’язку навчання з життям (теорії з практикою) та ін. З метою дотримання принципу науковості у професійній підготовці майбутніх фахівців медсестринства враховуються наукові дані різних сфер діяльності людини: медичної, педагогічної, психологічної та ін. Реалізація дидактичного принципу послідовності і систематичності базується на формуванні системних знань студентів про медичну сферу і професійну діяльність у ній молодших спеціалістів сестринської справи. Важливим у професійній підготовці студентів у медичних коледжах є принцип доступності. Майбутні молодші спеціалісти сестринської справи повинні зрозуміти і засвоїти необхідний і доступний науковий і навчальний контент, уникаючи інтелектуальних, моральних, фізичних перевантажень. Принцип зв’язку навчання з життям, з майбутньою професійною діяльністю базується на тому, що студенти повинні усвідомлювати важливість і необхідність вивчення всіх дисциплін у медичному коледжі, щоб стати компетентним фахівцем.
48
Mysula, I. R., T. H. Bakaliuk та H. O. Stelmakh. "ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ КЛІНІЧНОЇ ПРАКТИКИ ДЛЯ ФІЗИЧНИХ ТЕРАПЕВТІВ НА БАЗІ ГЕРІАТРИЧНОГО ПАНСІОНАТУ". Медична освіта, № 4 (6 січня 2021): 76–79. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.4.11664.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз ролі клінічної практики для бакалаврів та магістрів зі спеціальності «Фізична терапія. Ерготерапія» на базі геріатричного пансіонату у професійному становленні майбутніх фахівців. Показано, що важливу роль у підготовці фізичного терапевта відіграє клінічна практика, мета якої полягає у перевірці й закріпленні знань, отриманих студентами при вивченні основних клінічних та інших дисциплін, подальшому вдосконаленні практичних навичок, набутих упродовж навчального року, ознайомленні з організацією та умовами роботи фізичного терапевта в медичних закладах.
Під час практики студенти навчаються проводити оцінку функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем у хворих похилого віку, що є дуже важливим фактором перед початком курсу реабілітації. Це дає можливість проведення раціонального відновного лікування з адекватним дозуванням фізичних навантажень кожному хворому під час перебування в геріатричному пансіонаті, а також моніторингу ефективності проведених процедур та підбору для кожного пацієнта індивідуального комплексу вправ для подальших занять, оскільки люди похилого віку потребують у програмах реабілітації вправ, що відповідають віковим змінам. Практична орієнтованість викладання клінічної практики для бакалаврів та магістрів зі спеціальності «Фізична терапія. Ерготерапія» на базі геріатричного пансіонату розширює світогляд майбутнього фізичного терапевта і дає можливість індивідуально підібрати реабілітаційне втручання та провести його контроль. Якісна організація клінічної практики для фізичних терапевтів дає можливість закріпити практичні навички у реальних професійних умовах. Формування клінічного мислення, відпрацювання практичних навичок, засвоєння культури спілкування з пацієнтами є основними напрямками навчання з клінічної практики для бакалаврів та магістрів зі спеціальності «Фізична терапія. Ерготерапія».
49
Reha, N. I., A. V. Vasilenko, O. R. Reha та Z. H. Zolotyi. "СТАНДАРТИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ МЕДИЧНОЮ СЕСТРОЮ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ". Медсестринство, № 1 (11 квітня 2019): 8–12. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2019.1.9976.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено примірний локальний протокол із надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет медичною сестрою загальної практики, розроблений авторами на основі сучасних нормативних документів (уніфікованих клінічних протоколів із надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет 1 та 2 типів).
50
Rogalska, Ya V., I. V. Kubei, T. A. Vorontsova, L. A. Volyanska, U. M. Mudrik, N. M. Yarema та K. T. Glushko. "ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ ПІД ЧАС ПРОХОДЖЕННЯ ЛІТНЬОЇ ВИРОБНИЧОЇ ПРАКТИКИ". Медична освіта, № 4 (8 жовтня 2018): 89–92. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9356.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – підвищити ефективність та якість навчання студентів шляхом оптимізації практичної підготовки майбутніх лікарів під час проходження літньої виробничої практики.
Основна частина. Перед вищою медичною освітою стоїть завдання – забезпечити високу професійну підготовку фахівців. Виробнича практика студентів є однією з форм навчального процесу і його суттєвою складовою частиною. Велику роль у становленні особистості майбутнього лікаря відіграє формування ціннісного ставлення до людського життя. Працюючи зі студентами, доцільно акцентувати увагу на тому, що специфіка їх майбутньої професійної діяльності потребує пріоритетного прояву таких моральних якостей, як гуманність, емпатійність, толерантність, чесність, а надто в роботі з такими категоріями, як діти, люди з особливими потребами, безнадійно хворі тощо. В процесі професійної освіти студентів-медиків підготовка різноманітних заходів волонтерських загонів сприяє формуванню людяності, співчуття, навиків психологічної підтримки та спілкування з особливою категорією пацієнтів. Як приклад, наш досвід роботи студентів-медиків у Тернопільському обласному спеціалізованому будинку дитини та соціальному центрі ТБФ “Карітас” під час проходження літньої виробничої практики.
Висновок. Формування моральних якостей студентів вищих медичних навчальних закладів – основа особистісного становлення і потребує розробки конкретної моделі та залучення до навчально-виховної роботи різноманітних методик та підходів, рекомендуємо долучати студентів у період літньої виробничої практики до різноманітних заходів волонтерських загонів (відвідування дитячих будинків, онкологічних лікарень для дітей, соціальних організацій тощо) в рамках конструктивного співробітництва.