Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Медична евакуація.
Статті в журналах з теми "Медична евакуація"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-17 статей у журналах для дослідження на тему "Медична евакуація".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Khomenko, I. P., A. M. Halushka, V. O. Zhakhovsky та V. G. Livinskyi. "Роль та значення медичної евакуації в системі лікувально-евакуаційних заходів медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 2 (5 липня 2020): 5–14. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.2(1)-005.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – аналіз і узагальнення досвіду організації та проведення медичної евакуації поранених, уражених, травмованих і хворих (поранені) військовослужбовців в системі лікувально-евакуаційних заходів медичного забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС).
Матеріали та методи. Використані керівні документи з питань організації медичного забезпечення ЗС України та проведення медичної евакуації, періодичні військово-медичні видання, матеріали науково-практичних конференцій та щорічних зборів керівного складу медичної служби ЗС України. Методи дослідження: історичний, бібліографічний, системного підходу, статистичний, аналітичний, узагальнення.
Результати. У статті розглянуто організацію та проаналізовано досвід проведення медичної евакуації поранених військовослужбовців в системі лікувально-евакуаційних заходів медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС. Наведено кількісні показники проведення медичної евакуації поранених по роках та видах її проведення (передова, тактична, стратегічна). Проведено порівняльний аналіз використання різних видів транспорту (повітряного, автомобільного, залізничного) залежно від видів медичної евакуації. Акцентовано увагу на необхідності більш широкого застосування авіаційного і залізничного транспорту для проведення тактичної та стратегічної медичної евакуації.
Висновки. Медична евакуація є важливим елементом в системі лікувально-евакуаційних заходів медичного забезпечення ЗС України, завдяки якій реалізується один із основних принципів медичного забезпечення – своєчасність надання медичної допомоги. Ефективність медичної евакуації залежить від наявності достатньої кількості відповідних евакуаційно-транспортних підрозділів та санітарно-транспортних засобів, а також належної організації їх роботи. Досвід проведення медичної евакуації під час АТО/ООС підтвердив, що кожному етапу медичної евакуації притаманні свої особливості, що, відповідно, потребує різних видів санітарно-транспортних засобів для її проведення.
2
Babiy, V. Yu. "Організація аеромедичної евакуації пацієнтів вертольотами в умовах військових дій на сході України". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 2 (5 липня 2020): 15–23. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.2(1)-015.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Аеромедична евакуація є одним з ключових методів евакуації, який забезпечує мобільність та якісне надання медичної допомоги при транспортуванні. Водночас, цей метод евакуації потребує постійного вдосконалення, відповідно до кількісного та якісного складу поранених, вивчення оптимальних та економічно обґрунтованих маршрутів евакуації, оперативної зміни кількості та структури поранень відповідно до зміни військово – політичної обстановки та способів проведення військових дій.
Мета дослідження: вивчення кількісних та якісних показників роботи аеромедичних бригад інтенсивної терапії, які проводили евакуацію пацієнтів із зони АТО/ООС за 2015 -2018 роки.
Матеріали та методи. Проведено спостереження та ретроспективний аналіз організації транспортування пацієнтів за період з січня 2015 р. по липень 2018 р. Досліджено карти транспортування пацієнтів високої залежності від надання медичної допомоги за період з березня 2018 року по квітень 2019 року. Загальна кількість транспортованих вертольотами пацієнтів складає 5820. Середній вік пацієнтів з високою залежністю від медичного супроводу склав 30,6±8 років. В кожного із 82 пацієнта був визначений провідний синдром відповідно до причини його транспортування.
Результати. В Україні аеромедична евакуація досягла значних успіхів завдяки взаємодії різних структур та постійною копіткою роботою над удосконаленням техніки її проведення. Слід відмітити, що кількість поранених залежить від воєнно – політичної обстановки, і відзначається тенденція до зменшення загальної кількості транспортованих хворих у 2015 – 2018 рр. Проте за 2018 – 2019 роки збільшилась питома вага хворих із високою залежністю від медичного супроводу, що може свідчити про зміни в підходах до лікування та відбору пацієнтів для аеромедичної евакуації. Серед транспортованих пацієнтів найбільше було пацієнтів із мінно–вибуховою травмою 45%, із вогнепальними пораненнями було 28%, у 10% транспортованихбули гострі серцево–судинні захворювання, такі як гострий інфаркт міокарда, гострий коронарний синдром або гостре порушення мозкового кровообігу. Також у 10% пацієнтів були небойові травми, у 5% були інфекційні захворювання тощо. Під час транспортування 83% пацієнтам високої категорії залежності від медичного супроводу проводилась штучна вентиляція легень, 68,3% пацієнтам проводилась медикаментозна седація з метою адаптації до ШВЛ, яка проводилась за раунок пропофолу 87,5%, натрію оксибутирату 8,9%, кетаміну 1,8%, та натрію тіопенталу 3,6%. У 12.2% хворих була нестабільна гемодинаміка.
Висновки. Вирішальну роль у раціональному використанні сил та засобів аеромедичної евакуації, відіграють організаційні процеси, ретельний підхід до відбору пацієнтів, правильне формування і оснащення бригад аеромедичної евакуації, а також планування маршрутів евакуації із врахуванням тактичної бойової обстановки та фактичних спроможностей медичних закладів з надання необхідного пацієнту рівня медичної допомоги. В структурі діагнозів серед транспортованих пацієнтів з високою залежністю від медичного супроводу переважають пацієнти із мінно – вибуховою травмою – 45% та вогнепальними пораненнями – 28%. Переважна більшість пацієнтів (82,9%) зазначеної категорії вимагає проведення штучної вентиляції легень, медикаментозної аналгоседації – 68,3%, а 12,2% пацієнтам необхідна вазопресорна підтримка гемодинаміки. Вивчення фактичних результатів проведення аеромедичної евакуації, їх аналіз та удосконалення на основі попереднього досвіду дозволить покращити ефективність використання сил та засобів аеромедичної евакуації.
3
Tzipkalo, A. I., M. I. Marushchak та I. Ya Krynytska. "ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР У ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 1 (23 травня 2020): 50–53. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.1.10939.
Повний текст джерелаАнотація:
Забезпечення кожному постраждалому належної медичної допомоги збільшує шанси на виживання та відновлення функцій протягом усього процесу надання медичної допомоги, що зумовлює актуальність аналізу складнощів у виконанні покладених на медсестер обов’язків у зоні бойових дій.
Мета дослідження – проаналізувати особливості роботи медичних сестер у зоні ведення бойових дій та на їх основі сформулювати рекомендації щодо удосконалення освітніх навчальних програм для медсестер.
Матеріали і методи. На базі військово-медичної служби ВМС УСБУ в Закарпатській області було проаналізовано анкетні дані медичних сестер, які проходили військову службу в зоні антитерористичної операції упродовж 2015–2017 рр. Основним запитанням до респондентів було коротко описати складнощі у виконанні покладених на медсестер обов’язків.
Результати. Аналізуючи отримані відповіді медичних сестер, які виконували свої професійні обов’язки в зоні бойових дій, було сформульовано основні складнощі їх роботи в умовах прямої і непрямої загрози: недостатні знання принципів Tactical Combat Casualty Care; розподіл поранених при евакуації в умовах тактичної екстреної медичної допомоги; різна популяція постраждалих, яка включала не тільки військовослужбовців, а й мирне населення, у тому числі педіатричні й геріатричні вікові групи; необхідність психологічної допомоги військовослужбовцям і мирному населенню в зоні бойових дій; недостатній досвід тактичної евакуації.
Висновки. Для оптимізації професійних знань медичних сестер у цих напрямках рекомендується включити освітні компоненти «Тактична медицина» і «Екстрена психологічна допомога» в освітні навчальні програми для медсестер.
4
Kochin, I. V. "Особливості медико-санітарних втрат і організації екстреної медичної допомоги населенню та військовослужбовцям в зоні проведення антитерористичної операції". EMERGENCY MEDICINE, № 6.69 (21 жовтня 2015): 44–51. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.6.69.2015.78653.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано матеріали офіційної статистики та експертних висновків стосовно безповоротних та санітарних втрат серед військовослужбовців та мирного населення, визначені організаційні та методологічні основи удосконалення спільної діяльності медичної служби Збройних сил України (ЗСУ) з формуваннями Служби медицини катастроф і Служби швидкої медичної допомоги та волонтерів у наданні екстреної медичної допомоги (ЕМД) пораненим у зоні бойових дій. Згідно з офіційною статистикою, співвідношення кількості вбитих українських бійців до поранених у зоні бойових дій становить 1 : 3,8. Серед поранень найбільше зустрічаються травми кінцівок — 62,6 % та травми голови — 37,4 %. До шпиталів надходять військовослужбовці та цивільні особи, поранення яких більше ніж у 60 % є осколковими. Ще близько 30 % — це вогнепальні поранення, решта — опіки від застосування бойових засобів. Найбільше ушкоджуються кінцівки — близько 57 % поранень, серед них 39 % — поранення ніг. Близько 80 % військовослужбовців і цивільного населення в зоні бойових дій мають психолого-психічні порушення — від бойової втоми до гострих психічних травм. Значна частина військовослужбовців потрапила до зони бойових дій, не знаючи елементарних правил та не маючи навичок надання першої медичної допомоги. Досвід надання ЕМД пораненим військовослужбовцям і цивільному населенню зони бойових дій доводить велику залежність конкретних форм організації лікувально-евакуаційного забезпечення від бойової, тилової та медичної обстановки, достатньої кількості підготовленого кваліфікованого медичного персоналу, забезпеченості медичним, санітарно-господарським та спеціальним майном, медичним броньованим автотранспортом і авіаційним транспортом. У наш час, за стандартами НАТО, кожен боєць ЗСУ повинен бути навчений першої невідкладної медичної допомоги і зобов’язаний вміти надавати її. У кожному військовому підрозділі мають бути підготовлені декілька бійців-парамедиків, які вміють надати більш кваліфіковану і в більшому обсязі першу невідкладну медичну допомогу, що дозволяє підтримати пораненому життєво важливі функції організму до прибуття військових медиків та евакуації до шпиталю.
5
Vynohrad, N. O., Z. P. Vasylyshyn, L. P. Kozak, U. A. Shul, O. O. Yurchenko та D. O. Dubyna. "ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ДИНАМІЦІ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Інфекційні хвороби, № 2 (10 серпня 2020): 6–14. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2020.2.11281.
Повний текст джерелаАнотація:
Новий коронавірус SARS-Cov-2, який виявили в м. Ухань у грудні 2019 р., спричинив пандемію COVID-19. Протиепідемічний захист у різних уражених країнах відрізняється за обсягами режимно-обмежувальних заходів і регламентами реагування. Найефективнішим виявився комплекс карантинних заходів у поєднанні з раннім виявленням епідемічних осередків та їх блокуванням.
Масовість ураження населення в більшості країнах світу зумовила неефективність діяльності усіх трьох основних медичних ланок системи реагування на біологічні загрози: клінічної, епідеміологічної та лабораторної, – які є визначальними у ліквідації пандемії. Відсутність засобів лікування і профілактики вимагає постійного моніторингу епідемічної ситуації та своєчасної корекції заходів стримання її негативних тенденцій розвитку. Медичні заклади стали об’єктами високого ризику зараження як медичного персоналу, так і усіх, хто звертається за медичною допомогою, що вимагає тотального запровадження специфічних заходів інфекційного контролю щодо COVID-19 на всіх рівнях надання медичної допомоги, включно на етапах евакуації та сортування хворих.
Швидке прогресування розвитку епідемічного процесу COVID-19 на планеті на фоні даних про низьке репродуктивне число свідчить про недостатність знань з основних проявів і закономірностей епідемічного процесу цього особливо небезпечного інфекційного захворювання, що може бути основною причиною неефективності протиепідемічних заходів.
Еволюція SARS-Cov-2 з формуванням трьох підтипів і п’яти генотипів збудника, особливо поява варіанту вірусу D614G з підвищеною контагіозністю і вірулентністю, вимагає ефективного вірусологічного моніторингу для створення валідних діагностичних тест-систем і оцінювання перспективності застосування специфічної активної імунопрофілактики на момент появи вакцин проти COVID-19.
Відсутність даних про інфікувальну дозу SARS-Cov-2 із врахуванням механізмів передачі збудника інфекції, наявність високої частки асимптомних форм хвороби, обмежені дані щодо «суперрозповсюджувачів» патогена, великі втрати серед медичного персоналу, відмінності в системах реагування на біологічні небезпеки на уражених територіях та низка інших обставин ускладнюють можливості ефективного протиепідемічного реагування на COVID-19. Відсутність контролю дотримання рекомендованого обсягу протиепідемічних заходів інтенсифікує розвиток епідемічного процесу в період запровадження адаптивного карантину.
6
Zaporozhyan, L. P., N. O. Terenda, O. N. Litvinova, N. Y. Panchishin та M. S. Fesh. "НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕЛЕМЕДИЦИНИ ЗА СУЧАСНИХ УМОВ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (25 вересня 2020): 65–71. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.2.11413.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: проаналізувати ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов.
Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення стану та необхідності використання телемедицини в провідних країнах світу та Україні.
Результати. Проаналізовано ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Розглянуто основні види телемедичних послуг, основні напрямки роботи телемедичних центрів. Оцінено впровадження телемедицини в областях України та в зарубіжних країнах.
Оптимальним є створення регіональних центрів, навколо яких формується телемедична інфраструктура регіону і система поширюється до лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів. Телемедичні центри можуть створюватися на базі медичних закладів, навчальних чи наукових центрів, або як самостійні комерційні чи некомерційні організації.
У військовій медицині телемедичні технології здатні спростити роботу лікарів, виконати ефективний менеджмент на етапах евакуації, систематизувати та стандартизувати якість надання медичної допомоги.
Використання телемедицини дає позитивні результати як для пацієнтів, так і для медичних працівників. Для пацієнтів з’являється можливість проведення дистанційних консультацій, консиліумів (телеконференцій) вузькими спеціалістами в територіально віддалених медичних установах, зменшення термінів обстеження, прискорення передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без необхідності транспортування хворого (особливо в невідкладних станах).
Телемедичні технології можна застосовувати майже в будь-якій медичній сфері: в педіатрії, психотерапії, дерматології, неврології або реаніматології.
За умов боротьби з COVID-19 все більше медзакладів України долучаються до формату дистанційних відеоконсультацій, що дозволяє зберегти здоров’я лікарів і пацієнтів, а також взаємодіяти лікарям із колегами в особливо складних випадках.
Висновки. Використання телемедицини в сучасних реаліях набуло значного поширення у багатьох країнах світу незалежно від їх економічного розвитку. Запровадження телемедицини в Україні потребує нормативно-правової підтримки, навчання персоналу, інформаційного забезпечення, а її матеріальне забезпечення лягає на державні органи влади та об’єднані територіальні громади.
7
Khytryi, H. P., O. V. Raboshchuk та A. K. Onyshchenko. "Особливості медичної допомоги пораненим з тяжкою бойовою травмою черепа та головного мозку". EMERGENCY MEDICINE, № 8.71 (14 грудня 2015): 80–82. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.8.71.2015.79200.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладені особливості надання медичної допомоги пораненим з тяжкою бойовою травмою черепа та головного мозку на етапах медичної евакуації. Детально розглянуто завдання інтенсивної терапії в поранених з даною патологією, що проводиться на рівні спеціалізованої медичної допомоги з урахуванням сучасних підходів та стандартів.
8
Smirnova, V. L., та V. V. Reputa. "МІСЦЕ ТА РОЛЬ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (23 грудня 2020): 97–102. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.3.11629.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: дослідити систему медичного забезпечення органів і підрозділів служби цивільного захисту, її завдання та ключові повноваження.
Матеріали і методи. Використано чинні нормативно-правові акти та керівні документи щодо організації медичного забезпечення в системі ДСНС. Методи дослідження: бібліосемантичний, аналітичний, системного підходу.
Результати. У статті визначають завдання медичної служби у контексті основних повноважень ДСНС щодо забезпечення реалізації державної політики з питань медичного та біологічного захисту населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій; здійснення ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, надання екстреної медичної допомоги у зоні надзвичайної ситуації (осередку ураження) постраждалим та рятувальникам, проведення заходів з медичного забезпечення прикріпленого контингенту, які здійснюють заклади охорони здоров’я сфери управління ДСНС. Розглядають головні напрями діяльності закладів охорони здоров’я ДСНС, а саме: лікувально-профілактичний, санітарно-гігієнічний, організаційно-методичний, протиепідемічний, медичного постачання і медико-психологічної реабілітації.
Висновки. Медичне забезпечення в системі ДСНС є невід’ємною частиною повноважень, покладених на службу цивільного захисту. Безпосередні заходи з медичного забезпечення безперервно здійснюють заклади охорони здоров’я сфери управління ДСНС як у пунктах постійної дислокації органу, підрозділу служби цивільного захисту, так і під час виконання завдань за призначенням у зоні надзвичайної ситуації (осередку ураження) при ліквідації її наслідків й на шляху медичної евакуації. Медико-санітарну допомогу надають відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я та вона включає весь комплекс лікувально-профілактичних заходів на всіх рівнях надання допомоги у тісній взаємодії з закладами охорони здоров’я та медичними підрозділами інших центральних органів виконавчої влади.
9
Zarutskii, Ya L., І. B. Plis, S. О. Коrol та А. О. Коmpaniiets. "Оптимізація етапного хірургічного лікування поранених на основі метричної класифікації дефектів м’яких тканин". Klinicheskaia khirurgiia, № 2 (2 лютого 2018): 77–80. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.02.77.
Повний текст джерелаАнотація:
Реферат. У структурі сучасної бойової хірургічної травми поранення тільки м’яких тканин становить 68%, тому важливим є визначення хірургічної тактики лікування на етапах медичної евакуації для швидкого повернення поранених у стрій.
Матеріали і методи. Проведений аналіз наявних класифікацій ранових дефектів і методів вимірювання розмірів ран.
Результати. На сьогодні не існує єдиного методу обчислення площі та об’єму ранового дефекту та уніфікованого алгоритму пластичного закриття вогнепальних дефектів м’яких тканин. Визначена методика обчислення площі та об’єму ранового дефекту, на основі якої запропонована класифікація дефектів м'яких тканин з урахуванням їх лінійних характеристик та локалізації.
Обговорення. Запропонований комплексний клінічно–організаційний підхід щодо пластичного закриття дефектів м’яких тканин із застосуванням адаптованої для етапів медичної евакуації концепції «реконструктивної драбини».
Висновок. Впровадження уніфікованого алгоритму пластичного закриття вогнепальних дефектів м’яких тканин дозволить скоротити терміни лікування, зменшити кількість ускладнень і покращити функціональні результати лікування поранених і травмованих.
10
Aslanyan, S. A. "Хірургічна допомога пораненим з бойовою травмою живота на етапах медичної евакуації ІІІ рівня медичного забезпечення під час проведення Антитерористичної операції на сході України". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 9 (28 вересня 2019): 22–31. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.09.22.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Визначити шляхи покращення результатів надання хірургічної допомоги пораненим з бойовою травмою живота (БТЖ) в умовах воєнного конфлікту на сході України.
Матеріали і методи. Проаналізовано надання хірургічної допомоги 707 пораненим з БТЖ на етапах медичної евакуації (ЕМЕ) ІІІ рівня надання медичної допомоги під час проведення Антитерористичної операції (АТО). Визначено дві групи спостереження: ГС-1 і ГС-2. До ГС-1 включено 402 поранених, яким хірургічну допомогу було надано в перші два періоди проведення АТО, коли інтенсивність бойових дій була найбільшою; до ГС-2 - 305 поранених, яким хірургічну допомогу було надано у третьому періоді, що характеризувався зниженням інтенсивності бойових дій, оптимізацією системи лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ), системним застосуванням запропонованої шкали оцінки тяжкості травми Admission trauma score (AdTS), Focused Assessment with Sonography for Trauma (FAST)-протоколу і тактики Damage Control Surgery (DCS).
Результати. Досягнуто зменшення питомої ваги післяопераційних ускладнень з 76,6% у оперованих поранених ГС-1 до 44,0% у оперованих поранених ГС-2 та зниження на 2,7% летальності поранених з тяжкою та вкрай тяжкою БТЖ.
Висновки. Шляхом застосування хірургічних втручань у межах фаз тактики DCS або в повному обсязі з подальшими операціями за програмою «Second look», релапаротоміями та програмованими релапаротоміями на тлі оптимізації системи ЛЕЗ було покращено результати надання хірургічної допомоги пораненим з БТЖ на ЕМЕ ІІІ рівня надання медичної допомоги під час проведення АТО.
11
Lovkin, O. A., V. S. Skoba та O. I. Pototska. "СИМУЛЯЦІЙНІ ТРЕНІНГИ ЯК СУЧАСНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ В ЗАПОРІЗЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ МЕДИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ". Медична освіта, № 2 (16 серпня 2019): 103–6. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10349.
Повний текст джерелаАнотація:
Реформування медичної галузі висуває проблему вдосконалення медичної освіти. Актуальним залишається підвищення рівня володіння практичними навичками під час навчання студентів, особливо з надання екстреної медичної допомоги. Мета роботи – провести аналіз ефективності симуляційних тренінгів як методу навчання в Запорізькому державному медичному університеті.
Було проведено оцінювання ефективності опанування практичних навичок студентів старших курсів за темою «Серцево-легенева реанімація» та співробітників Національної поліції з надання домедичної допомоги. Cтуденти старших курсів мали достатній початковий рівень практичних навичок первинного огляду постраждалого ((89,2±1,4) %) та проведення компресії грудної клітки ((88,2±1,2) %). Однак вони мали недостатній початковий рівень володіння практичними навичками, який статистично достовірно зростав після тижневого симуляційного тренінгу, з відновлення прохідності дихальних шляхів сучасними повітроводами (з (32,8±2,2) % до (76,4 ±2,2) %), роботи з дефібрилятором (з (18,5±2,0) % до (79,8±2,4) %), здійснення внутрішньовенного або внутрішньокісткового доступу (з (17,3±2,0) % до (62,8±2,4) %), узгодженості та чіткого розподілу обов’язків роботи в команді (з (42,6±2,2) % до (89,4±2,0) % та з (39,3±1,2) % до (90,4±1,3) % відповідно); використовування свідків як помічників (з (32,6±1,7) % до (92,0±1,8) %). Також виявлено достатньо низький базовий рівень практичних навичок співробітників Національної поліції, який статистично достовірно зростав після тижневого симуляційного тренінгу, з первинного огляду постраждалого (з (12,2±0,19) % до (84,4±0,16) %), проведення штучної вентиляції легень (з (8,2±0,16) % до (72,4±0,20) %), зупинки зовнішньої кровотечі (з (56,8±0,16) % до (90,4±0,15) %), проведення базової СЛР (з (8,2±0,14) % до (71,4±0,16) %), евакуації постраждалих з автомобіля (з (16,8±0,16) % до (76,4±0,15) %), фіксації шийного відділу хребта (з (12,3±0,15) % до (72,4±0,14) %), проведення первинного медичного сортування (з (15,8±0,16) % до (74,4±0,16) %), прийняття фізіологічних пологів (з (6,2±0,14) % до (70,4±0,14) %).
Таким чином, проходження тижневого симуляційного тренінгу дало змогу статистично достовірно підвищити рівень оволодіння практичними навичками як студентів старших курсів, так і співробітників поліції.
12
Prytulska, N., I. Motuzka, M. Gulich, S. Aslanyan, and D. Antiushko. "SCIENTIFIC AND PRACTICAL APPROACHES TO DEVELOPMENT OF PRODUCTS FOR NUTRITIONAL SUPPORT FOR WOUNDED, INJURED AND PATIENTS IN EXTREMELY CONDITIONS OF WARFARE AND AT THE STAGES OF MEDICAL EVACUATION." Scientific Works of National University of Food Technologies 23, no. 5(1) (October 2017): 200–208. http://dx.doi.org/10.24263/2225-2924-2017-23-5-1-25.
Повний текст джерела
13
Херсонська, Т. Б. "Organization of medical evacuation of servicemen with combat injuries of the maxillofacial area in the setting of anti-terrorist operation/ Joint Forces operation in Donetsk and Luhansk regions." Current aspects of military medicine. Сучасні аспекти військової медицини 27, no. 1 (2020): 60–68. http://dx.doi.org/10.32751/2310-4910-2020-27-06.
Повний текст джерела
14
Khytryi, G. P., та Yu D. Ukhach. "Оцінка змін гемодинаміки у постраждалих військовослужбовців із мінно-вибуховими пораненнями в процесі аеромедичної евакуацій". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 3 (11 жовтня 2021). http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.3(2)-067.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Швидка медична евакуація шляхом аероевакуації до місць надання кваліфікованої та спеціалізованої допомоги стала більш ефективною з часів Другої світової війни та визнана ефективною у спроможності "очищення поля бою" та прискорення евакуації постраждалих до лікарень та клінічних центрів. Тим не менше, вплив аеромедичної евакуації на пацієнтів з політравмою все ще недостатньо зрозумілий, особливо у випадку масової евакуації, коли широкому колу пацієнтів може знадобитися сортування в суворих або екстремальних умовах із обмеженою доступністю.
Мета роботи. Оцінити гемодинамічні зміни під час проведення аеромедичної евакуації у постраждалих із політравмою та із проникаючими пораненнями голови.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз карт інтенсивної терапії 32 поранених та травмованих військовослужбовців, яким проводилася аеромедична евакуація із зони проведення АТО/ООС протягом 2017-2018 рр.
Результати. На першому етапі дослідження було встановлено, що рівень САТ на наземному етапі евакуацій у групі із мінно-вибуховими проникаючими пораненнями голови становив 91,4±5,9 мм рт. ст., в той час як у постраждалих із мінно-вибуховими пораненнями живота та/або грудної клітки він був значно нижчим та становив 87,5±4,8 мм рт. ст.(р<0,05). Показники пульсу становили 75,1±4,7 та 79,4±5,1 уд/хв. у досліджуваних групах відповідно (р<0,05). На другому етапі дослідження встановлено статистично достовірне зниження показників гемодинаміки та наростання ЧСС у постраждалих обох груп у порівнянні із вихідними даними. Так у 1-й групі САТ становив 85,4±4,8 мм рт. ст., ЧСС 82,1±6,3 (р<0,05), а у другій – 82,7±4,9 мм рт. ст., ЧСС 86,2±5,8 (р<0,05). На подальших етапах (20 та 40 хвилина) аеромедичної евакуації відмічалась поступова стабілізація гемодинаміки. На завершальному етапі евакуації в обох досліджуваних групах показники ЧСС та САТ знаходилися в межах значень, отриманих на наземному етапі.
Висновки. В результаті проведеного дослідження встановлено, що на другому етапі дослідження (підйом на висоту) спостерігалися достовірні зміни гемодинамічних показників, які проявлялися гіпотензією та тахікардією (р<0,05), які поступово були медикаментозно кореговані, та починаючи з 3 етапу (20 хв.) повернулися до вихідних значень в обох досліджуваних групах. У постраждалих із мінно-вибуховими пораненнями живота та/або грудної клітки на 4-му етапі дослідження спостерігалося зниження САТ, що може вказувати на більшу гемодинамічну нестійкість у даній досліджуваній групі.
15
Horishna, O. V., Yu M. Deputat, O. M. Ivanko, A. A. Kozhokaru, V. A. Barkevych та V. V. Narozhov. "ПРОБЛЕМА УТИЛІЗАЦІЇ МЕДИЧНИХ ВІДХОДІВ У ПОЛЬОВИХ УМОВАХ". Інфекційні хвороби, № 1 (7 березня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2018.1.8671.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – визначити шляхи утилізації медичних відходів у польових умовах у відповідності з діючою нормативно-правовою базою.У польових умовах найбільш актуальною, чисельною і небезпечною групою відходів, яка потребує першочергового вирішення, є відходи групи В – інфіковані та потенційно інфіковані відходи, які мали контакт з біологічними середовищами інфікованого матеріалу. Висновки. Виходячи з положень, вимог і рекомендацій нормативно-правових актів, аналізу наукової літератури, рекомендуємо:1. У польових умовах при веденні бойових дій реально можливі лише етапи збирання, сортування та маркування медичних відходів у відповідні ємності та їх подальша евакуація за межі оперативної зони.2. При збиранні, сортуванні та маркуванні медичних відходів керуватися вимогами наказу МОЗ України від 08.06.2015 № 325 «Про затвердження Державних санітарно-протиепідемічних правил і норм щодо поводження з медичними відходами».3. У подальшому медичні відходи повинні транспортуватися до місць утилізації – мобільні та стаціонарні госпіталі, які мають бути обладнані пересувними або стаціонарними інсинераторами (за їх відсутності – укладати договори з установами, які мають відповідні технічні засоби для безпечного знищення медичних відходів). Зазначені рекомендації щодо утилізації медичних відходів у польових умовах при проведенні бойових дій відповідають вимогам міжнародного, вітчизняного законодавства та стандартам НАТО.
16
Кукуруз, Я. С., І. Й. Сличко та В. А. Яловенко. "ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ДЛЯ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ ХІРУРГІЧНОЇ ТАКТИКИ ПРИ ВОГНЕПАЛЬНІЙ ТА ВІДКРИТІЙ ТРАВМІ КІНЦІВОК". Медична освіта, № 4 (30 липня 2013). http://dx.doi.org/10.11603/me.v0i4.1095.
Повний текст джерелаАнотація:
Виходячи з аналізу доступних джерел наукової інформації та спираючись на накопичений власний клінічний і бойовий<br />досвід, автори констатують, що в сучасних збройних локальних конфліктах набула широкого застосування як вогнепаль-<br />на, так і мінно-вибухова зброя. Поранення здебільшого мають обширний, поєднаний характер, і тому цілком логічно<br />сучасну вогнепальну рану трактувати як вогнепальну травму.<br />У системі етапного лікування вогнепальних поранень виразно прослідковується тенденція до скорочення етапів ме-<br />дичної евакуації з застосуванням повітряного транспорту, який оснащений відповідним медичним обладнанням.<br />У системі кваліфікованої (спеціалізованої) медичної допомоги все більшого значення набуває застосування методики<br />поетапної хірургічної обробки ран, в основі якої є методика “Damage Control”.
17
Слєсаренко, Ю. О. "Особливості діагностики та лікування негоспітальної пневмонії на етапах медичної евакуації у військовослужбовців Збройних Сил України, які проходять військову службу в зоні проведення антитерористичної операції". Ukrainian Medical Journal 1, № 2 (березень 2018). http://dx.doi.org/10.32471/umj.1680-3051.123.122382.
Повний текст джерела