Добірка наукової літератури з теми "Маргінальний підхід"

У статті визначено пріоритети дослідження педагогічних конфліктів у західній науці та представлені в ній підходи і методики формування конфліктологічної культури студентів. Зазначено, що в процесі осмислення проблематики педагогічних конфліктів зарубіжні дослідники спираються на міждисциплінарний досвід вивчення конфліктології. Одним із пріоритетних напрямів таких студій стали т. зв. маргінальні групи студентської молоді (представники етнічних меншин, ЛГБТ спільноти, особи з обмеженими можливостями здоров’я тощо), які часто стають джерелами виникнення конфліктів. У статті актуалізовано підходи та методи формування конфліктологічної культури між студентами та викладачами. Схарактеризовано два основних вектори західного дискурсу щодо сутності та наслідків педагогічних конфліктів. Одна група науковців стверджує, що вони апріорі негативно впливають на розвиток освітнього процесу, тому їх виникненню треба будь-яким чином запобігати і будь-яким способом прагнути досягти компромісу між учасниками конфлікту. Друга група авторів доводить природність та регулярність педагогічних конфліктів у навчальному процесі, тому їх не можна уникнути; їх варто використовувати для формування конфліктологічного досвіду між викладачами та студентами.

Поліщук Р. М. Сакральні мотиви спорту: на прикладі теорії Е. Дюркгейма. – Стаття. Дослідження спорту у галузі гуманітарних науквпродовж останніх двох десятиліть визначили їхню проблематику важливою для широкого кола соціо-культурних та міждисциплінарних проблем. Проте в процесі досліджень постає чимало проблемних питань.Наприклад, П. Бурдьє у «Програмі соціології спорту» 1987 року писав про подвійну залежність, а саме в гуманітарній площині та у площині спорту. Він пише: «Ми маємо, з одного боку, людей, які дуже добре знайомі зі спортом на практиці, але не вміють говорити про нього (осмислювати), а з іншого – людей, дуже погано знайомих зі спортом практично, які можуть говорити про нього, але нехтують ним займатися чи роблять це абияк» [1]. Взявши на озброєння цю тезу, подальші дослідження повинні аналізувати всю палітру спортивних практик як систему, кожен елемент якої може отримати індивідуальне значення. Філософські дослідження спорту визнали їх предмет важливим для широкого кола соціокультурних проблем. Незважаючи на широкий спектр питань, які пов’язують спорт з іншими культурними практиками, та визнання його глобальної важливості, в суспільній свідомості його значення залишаються амбівалентними. Більшість дослідників пояснює це, підкреслюючи його неоднозначну роль у соціальних процесах. Крім того, багато вчених займають дещо маргінальну позицію в рамках дослідження спорту або, навпаки, зосереджують увагу суто на «одиничних» характеристиках спорту. Власне, на думку автора, жодна з цих позицій сама по собі не є найкращою для того, щоб відобразити природу та особливості спорту як соціокультурного феномена. У статті запропоновано теоретичний підхід до теми, який ставить у центр обговорення уявлення про те, чи ми можемо осмислювати спорт як священний (сакральний) феномен, використовуючи теорію Е. Дюркгейма та її інтерпретації. Такий підхід може надати нового бачення та розуміння векторів розвитку, по яких у сучасну епоху спрямовуються ті чи інші види спорту.

У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв’язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.

Мета статті — виявити взаємодію мистецтв та митців у нових формах репрезентації тексту через актуальні практики поетичних експериментів. Завданнями визначено: в теоретичному плані — розглянути культурно-мистецькі експерименти 90-х рр. XX століття, створені на основі мови як символічної знакової та звукової системи, у практичному — дослідити роль особистості в естетичному періоді. Методи дослідження: використано когнітивно-комунікативний підхід дискурсивного аналізу, в якому готові тексти розглядаються через відтворення у соціальному просторі. Фокальний метод сенсаційної історії дозволив зосередитися на медійних постатях (поетах) та подіях. Наукова новизна. Автор розглядає проблематику поетичних експериментів 90-х років ХХ ст., головним чином залучаючи джерела візуального мистецтва та культурології. Висновки. Доведено, що наприкінці ХХ сторіччя відбулася зміна ціннісних орієнтирів мистецької сфери з автономних на деконструктивні та експериментальні. Відзначено активізацію арт- практик: перформансу, хепенінгу, стріт-арту та інших синтетичних форм, що залучали до дискурсу альтернативні простори та широку аудиторію; обʼєднували в ролі виконавців поетів, художників, театралів, рок-музикантів. Сфера впливу культурно-мистецьких діячів стала важливою складовою пострадянської культури Західної України, повʼязаної з ерою фестивалів. Підтверджено, що популярності набули мовні ігри, реалізовані, в тому числі, через візуальність. У поетичних перформансах, поезооперах відзначено артистизм авторів, домінування дії над текстом, інтерпретацію тексту відповідно до аудиторії, залучення інших медіа, активну комунікацію із глядачем, карнавальність культури. Маргінальні форми літературного стріт-арту стали соціальним явищем, особистісним бунтарством, протестним актом та антидискурсом, що захоплювали найширші верстви учасників. Колаборація поезії з рок-музикою поєднувала зірковість авторів із мистецьким та політичним бунтом, декларуючи серед найширшої аудиторії свято емоційної та фізичної свободи.

Вивчення впливу одонтопрепарування під металокерамічні конструкції на морфофункціональні зміни тканин зуба дає можливість характеризувати особливості препарування зубів під даний вид конструкцій з метою збереження життєздатності та функціонування їх пульпи. Недостатньо вивченими залишаються питання реактивних змін ясен залежно від виду одонтопрепарування та прогнозування віддалених результатів протезування з урахуванням індивідуалізованого підходу у віковому аспекті. Мета дослідження – оптимізувати підходи до одонтопрепарування під повні металокерамічні конструкції зі створенням уступу та без нього, виходячи із закономірностей морфологічних змін клітинного складу ясен за умов різних видів одонтопрепарування. Матеріали і методи. Об’єктом дослідження є причинно-наслідкові зв’язки між різними видами одонтопрепарування та перебігом процесу диференціації клітинного складу ясен на 45 добу клінічних спостережень, які виникають у результаті проведеного ортопедичного лікування повними металокерамічними конструкціями. Забір матеріалу у пацієнтів брали з поверхні маргінальної частини ясен шляхом зіскрібування, за допомогою серпоподібної гладилки на 45 добу клінічних спостережень. Зібраний матеріал наносили на стерильне предметне скло, фіксували методом сухої фіксації при кімнатній температурі за умов відкритого доступу повітря з подальшим забарвленням за методикою Романовського–Гімзи. Результати досліджень та їх обговорення. Проведено вивчення клітинного складу ясен у ділянці відпрепарованих зубів пацієнтів обох клінічних груп спостережень на 45 добу після одонтопрепарування, беручи за основу наукові дані стосовно оновлення епітелію слизової оболонки порожнини рота, який для ясен складає 41–57 діб, за даними В. Л. Бикова. У клітинному складі ясен пацієнтів першої групи переважали проміжні епітеліоцити, за умови наявності поверхневих клітин та рогових лусочок. Проміжні клітини мали округлої форми ядро, центрально розташоване азур-позитивну цитоплазму та видовжену форму, плазмолема узурована. Проміжні клітини з явищами цитопатології. Сегментоядерні лейкоцити із чіткосегментованими ядрами та їх поодинокими юними формами. Гетерогенність клітин мієлоїдного ряду, як реакція на високу активність запального процесу, вказує на диференціювання лейкоцитів. Потужний мікробний склад у подальшому ініціює некробіотичні процеси в епітеліоцитах, та сегментоядерних нейтрофілах. Поряд з цим, за рахунок фагоцитозу відбувається руйнування цитоплазми сегментоядерних нейтрофільних лейкоцитів, так званий незавершений фагоцитоз. Клітинний склад ясен у ділянці препарованих вітальних зубів пацієнтів другої групи представлений багатошаровим плоским епітелієм. Переважали проміжні епітеліоцити за умови наявності поверхневих клітин та рогових лусочок. Наявні поодинокі представники паличкової флори, та проміжні базофільні епітеліоцити переважно кубічної або полігональної форми, із азурпозитивними гранулами в цитоплазмі. Ядро округле, іноді овальне. Клітинний склад ясен у ділянці препарованих депульпованих зубів у пацієнтів обох груп представлено багатошаровим плоским епітелієм із проміжними, поверхневими клітинами та роговими лусочками. Візуалізувалися поодинокі лімфоцити та сегментоядерні лейкоцити. Однією із визначених відмінностей якісної перебудови клітин осіб обох груп була поява в клітинному складі епітеліоцитів з ознаки подразнення у вигляді різкої базофілії, гомогенізації і вакуолізації цитоплазми як прояв дистрофічного процесу. З урахуванням того, що в зіскрібку клітини запальної реакції поодинокі, то зміни ясен у даний термін спостережень необхідно констатувати як ті, які виникли унаслідок порушення диференціації епітелію, відповідно як компенсаторно-адаптативна відповідь на фіброз періодонта та меншою мірою як реакція на одонтопрепарування. Висновки. Результати комплексного цитологічного дослідження вказують, що вищенаведені тинкторіальні особливості ясенних епітеліоцитів у клітинному складі пацієнтів обох груп клінічних спостережень відображають функціонування захисних механізмів тканин ясен в нормі та забезпечують їх гомеостаз.

Визначено пріоритети дослідження педагогічних конфліктів у західній науці та представлені в ній підходи і методики формування конфліктологічної культури студентів. При осмисленні проблематики педагогічних конфліктів зарубіжні дослідники спираються на міждисциплінарний досвід вивчення конфліктології. Одним із пріоритетних напрямів таких студій стали т. зв. “маргінальні” групи студентської молоді (представники етнічних меншин, особи з обмеженими можливостями здоров’я тощо), які часто стають джерелами виникнення конфліктів.

Статтю присвячено аналізу результатів апробації засобів ефективного становлення професійної самоідентичності майбутніх психологів та її складників, перш за все через активізацію процесів особистісного саморозвитку, формування уявлень про себе як професіонала, розвиток когнітивного, емоційно-оцінного, мотиваційного та поведінкового компонентів професійної самоідентичності в цілому. Завдання формувального експерименту з оптимізації професійної самоідентичності психологів включало: 1) розроблення програми оптимізації професійної самоідентичності для майбутніх психологів; 2) приведення неадекватно завищеного рівня самооцінки досліджуваних студентів-психологів під час навчально-професійної підготовки у адекватний стан за допомогою використання програми оптимізації; 3) зниження рівня тривожності та негативно-емоційного переживання майбутніх психологів під час навчання за допомогою програми; 4) підняття рівня пізнавальної активності майбутніх психологів під час навчання за допомогою програми. Розроблена тренінгова програма оптимізації становлення професійної самоідентичності майбутніх психологів. Вона містила такі активні соціально-психологічні методи: дискусії, рольові ігри, психогімнастичні прийоми, тренінги з домашніми завданнями, методами індивідуальної самостійної роботи. Мета тренінгової програми: коригування рівнів розвитку психолого-педагогічних складових майбутніх психологів у ході становлення їхньої професійної самоідентичності. Завдання тренінгової програми: 1) опанування студентами-психологами знань про професійну самоідентичність, що необхідна для їх ефективної майбутньої діяльності; 2) ознайомлення майбутніх психологів із методами та прийомами діагностики психологічних характеристик особистості, які впливають на становлення професійної самоідентичності; 3) оволодіння вміннями та навичками виконання конкретних професійних завдань, які виникають у процесі здійснення майбутньої діяльності, використовуючи для цього власні професійно значущі якості. Перший модуль був спрямований на підвищення пізнавальної активності майбутніх психологів, другий – на корекцію їхньої самооцінки, а третій – на корекцію їх емоційного стану. Для визначення ефективності програми оптимізації процесу професійної самоідентичності майбутніх психологів, нами було здійснено порівняльний аналіз рівнів розвитку особистісних складових у контрольній та експериментальній групах. Література Бондаренко, О.Ф. (1996). Психологічна допомога особистості. Харків : Фоліо. Будасси, С.А. (1972). Самооценка личности. Практические занятия по психологии. А.В.Петровского (Ред.), (с.30–37). Москва. Варбан, М.Ю. (1998). Рефлексія професійного становлення в юнацькому віці. Практична психологія та соціальна робота, 6–7, 80–83. Деркач, А.А., & Селезнева, Е.В. (2007). Акмеология в вопросах и ответах: Учебн. пособие. Москва : МПСИ, Воронеж : НПО МОДЭК. Джемс, У. (1982). Личность. Ю.Б. Гиппенрейтер & А.А. Пузырей (Ред.), Психология личности (с.61–70). Москва : Издательство МГУ. Дружиніна, І.А. (2010). Місце професійної ідентичності та ідентифікації у професійному просторі практичного психолога. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Психологія, 37, 99–108. Харків : ХНПУ. Дубровина, И.В., Акимова, М.К., & Борисова, Е.М. (1995) Рабочая книга школьного психолога. И.В. Дубровиной (Ред.). Москва : Международная педагогическая академия. Євдокімова, О.О. (2009). Психологічні засади вищої технічної освіти. (Монографія). Харків : Нове слово. Зеер, Э.Ф. (2005). Психология профессий (учебное пособие). Москва : Академический Проект, Фонд «Мир». Кокун О.М. (2012). Психологія професійного становлення сучасного фахівця. (Монографія). Київ : ДП «Інформаційно-аналітичне агенство». Кон, И.С. (1980). Психология старшеклассника. Москва : Просвещение. Леонтьев, А.Н. (1975). Деятельность. Сознание. Личность. Москва : Политиздат. Ложкін, Г.В., & Волянюк, Н.Ю. (2008) Професійна ідентичність в контексті маргінальної поведінки. Соціальна психологія, 3, 123–130 Поваренков, Ю.В. (1991).Психология профессионального становления личности (основы психологической концепции профессионализации). Курск : Издательство КГПИ. Рогов, Е.И. (1999). Настольная книга практического психолога (учеб. пособие 2-е изд., перераб. и доп. ). Книга 2: Работа психолога со взрослыми. Москва : Гуманитарное издательство: Центр ВЛАДОС. Семиченко, В.А (2000). Пріоритети професійної підготовки: діяльнісний чи особистісний підхід. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи (Монографія). І.Я. Зязюн (Ред.). (с. 176–203) Київ : Віпол. Сыманюк, Э.Э. (2005). Психологические барьеры профессионального развития личности. (Монография). Москва : Московский психолого-социальный институт. Шнейдер, Л.Б. (2007). Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. Москва : Изд-во Моск. соц.-психол. ин-та. Adamek, R.L. (1971). Social Structure, Identification and Change in Treatment-Oriented Institution. Socialization, 162–188. Barbour, J., & Lammers, J. (2015) Measuring professional identity: a review of the literature and a multilevel confirmatory factor analysis of professional identity constructs. Journal of Professions and Organization, 2(1), 38–60. https://doi.org/10.1093/jpo/jou009 Ely, J.D. (1997). Community and the Politics of Identity: Toward the Genealogy of a Nation – State Concept. Stanford Humanities Review, 5 (2). Режим доступу: http://www.stanford.edu/group/SHR/ Neary, S. (2014). Professional Identity: What I Call Myself Defines Who I am. Career Matters, 2(3), 14–15. Pratt, M., Rockmann, K., & Kaufmann, J. (2006). Constructing Professional Identity: The Role of Work and Identity Learning Cycles in the Customization of Identity among Medical Residents. Academy Of Management Journal, 49(2), 235–262. https://doi.org/10.5465/amj.2006.20786060 Waterman, S. (1982). Identity development from adolescence to adulthood: Anextension of theory and a review. Devel. Psychology, 3 (18), 341–358. https://doi.org/10.1037/0012-1649.18.3.341

Трансплантація нирки на сьогоднішній день повсюдно розглядається як оптимальний метод лікування термінальної ХХН, оскільки дозволяє виключити виникнення ускладнень, що присутні у «діалізних пацієнтів» та суттєво покращує якість життя останніх. Ще одною значною перевагою трансплантації є її виражена економічна ефективність у порівнянні з діалізом. Аномалії ниркових судин є фактором, що ускладнює техніку проведення трансплантації але не погіршують віддалені результати операції та функціонування трансплантату. Тому вважаємо доцільним виконання трансплантації нирки від донорів, що мають судинні аномалії. Використання пограничних донорів дає змогу не тільки збільшити кількість трансплантації і знизити дефіцит донорських органів, але і дає оздоровити реципієнтів.