Статті в журналах з теми "Манера поведінки"

Стаття присвячена дослідженню психологічної структури уявлень молоді про сімейні ролі. Результати теоретизації предмету дослідження дозволяють стверджувати, що найважливішою функцією уявлень є те, що вони служать інструментом пізнання. Тобто за допомогою уявлення ми спочатку описуємо, потім класифікуємо і, лише тоді пояснюємо об’єкти уявлень. Уявлення студентської молоді про сімейні ролі є складним психологічним феноменом, що формується на основі їхніх знань про рольовий розподіл у системі сімейно-шлюбних взаємин. Вони сприяють продуктивній поведінці сім’янина, далі орієнтують у моделях поведінки і, нарешті, мають важливе значення для адаптація до сімейного життя. Наявність таких уявлень спонукають молодь формувати звички до гармонійних моделей поведінки у майбутньому сімейному житті. Така манера поведінки стане нормою життя і буде сприяти формуванню відповідального сім’янина. Поняття «уявлення молоді про сімейні ролі шлюбних партнерів» відображає стійкі переконання молодої людини, які забезпечують типове реагування на ситуацію рольового розподілу сімейних обов’язків відповідно до сформованої в неї життєвої позиції. З’ясовано, що психологічна структура уявлень студентської молоді про сімейні ролі відображає три взаємопов’язаних компоненти: когнітивний компонент – система знань про сімейні ролі як моделі поведінки шлюбних партнерів (знання функцій сім’ї; знання сімейних ролей за інтелектуально-світоглядним чинником; знання сімейних ролей за морально-психологічним чинником; знання сімейних ролей за інтимно-сексуальним чинником; знання сімейних ролей за матеріально-фінансовим чинником; знання сімейних ролей за господарським чинником; знання патологізуючих сімейних ролей та причин їх появи); емоційно-оцінний компонент – ставлення до сімейного життя та обов’язків у майбутній сім’ї (сприймання та оцінка моделей поведінки батьків як шлюбних партнерів; емоційна ідентифікація з батьками; сприймання та оцінка моделей поведінки друзів як шлюбних партнерів; сприйняття та оцінка майбутнього шлюбного партнерства; сприйняття та оцінка свого ставлення до дітей; сприйняття та оцінка себе в ролі сім’янина; сприйняття стереотипних думок щодо ролі жінки та чоловіка у сім’ї); поведінковий компонент – ідентифікаційна поведінка в ролі майбутнього шлюбного партнера (вияви моделей поведінки, що відображають важливі сімейні ролі; розвиток свого шлюбного потенціалу; пізнання шлюбного потенціалу можливих майбутніх шлюбних партнерів).

У статті здійснено спробу структурувати концепт «жінка», взявши за основу ієрархію елементів досліджуваної концептуальної структури, яка містить такі елементи: мікроконцепт «ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНОСТІ», у межах якого розглянуто концептуальний аспект «Зовнішність»; мікроконцепт «БІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ» (концептуальний аспект «Вік»); мікроконцепт «СОЦІАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ». Концепт «жінка» у художньому дискурсі розкривають через численні описи психічних та емоційних станів жінок, шляхом описів їхньої комунікації тощо. Окрім того, зміст концепту реалізують мовні засоби на позначення зовнішніх характеристик жінки. У мовній картині світу українців репрезентація зовнішності жінки зреалізована шляхом опису естетичного параметра, що виражає уявлення українців про універсальну ознаку буття – красу, яку виділяють у процесі експресивно-естетичного освоєння дійсності, зумовлену емоційно-чуттєвою домінантою української етносвідомості. Об’єктом опису зовнішності жінки є її усмішка та погляд, постава, манера поведінки, волосся, вуста, руки тощо. У процесі аналізу з’ясовано, що важливою характеристикою жінки є її вік. У художньому дискурсі, що став об’єктом аналізу, виокремлено значну кількість мікроконтекстів, які містять характеристики жінок відповідно до їхнього віку. Щодо характеристик жінки відповідно до її соціальних ролей спостережено оцінювання за ознаками одружена / неодружена, дружина, дочка, мати. Мовні засоби, застосовувані письменниками для вербалізації цього структурного елемента концепту «жінка», містять паремії, що вказують на нерозривний зв’язок між подружньою парою, тим самим актуалізують концепт «чоловік», який є концептом-дуплетом для концепту «жінка». Здійснене дослідження дає підстави стверджувати, що концепт «жінка» у сучасному художньому дискурсі – явище багатоаспектне й багатокомпонентне.

Зовнішній вигляд і манери поведінки виявляються у сукупності, створюючи образ людини, який оцінює оточення. Образ, який свідомо формується з розрахунком на сприйняття його іншими, називають іміджем – це узагальнений та емоційно забарвлений образ конкретного об’єкта, що існує в масовій свідомості. Практика ділового етикету свідчить, що імідж формується як на основі реальної поведінки людини, так і під впливом оцінок та думок інших. У статті детально розглянуті основні питання, що стосуються проблеми формування іміджу ділової особи, розкрито поняття «ділова людина» яка насамперед пов'язана з особистістю, якій властиві специфічні утворення, що обумовлюють способи взаємодії ділової людини з навколишнім середовищем і проявляються в її поведінці за будь-яких умов і обставин. Висвітлено імідж, як індивідуальний образ людини або явища, який створюється завжди з певною метою: щоб справити приємне враження на оточуючих людей, з метою досягнення успіху в особистому житті, кар’єрі, просування на службі, ефективного спілкування з людьми, забезпечити особистісного та духовного росту тощо. Імідж має зовнішню форму (одяг, манери поведінки) і внутрішній зміст (провідну ідею), про взаємовідповідність, динамічну єдність і рівновагу яких потрібно дбати постійно. Підкреслене зростаюче значення проблеми формування іміджу в житті суспільства і окремої людини. У статті розглянуто фактори, що впливають на формування уявлення людини про самому себе. Визначено, що привабливий імідж невіддільний від знання ділового етикету та впевненого володіння відповідними навичками. Підкреслено значення кольору і малюнку ділового костюма, особливості вибору і деталі фасону ділового одягу. Взуття в іміджі ділової людини, місце аксесуарів для підтримання образу. Висвітленні основні правила виконання макіяжу: тону і кольору. Саме одяг розповідає про соціальний статус, про характер ділової людини, і навіть говорить співрозмовникові про те, який сьогодні настрій в особи.

В статті проаналізовано деякі особливості психологічного впливу засобів масової інформації на дітей дошкільного віку. Наголошено на тому, що більшість дітей в дуже швидко можуть скопіювати звички і манеру поведінки улюбленого мультиплікаційного чи кіногероя або ведучого якої-небудь популярної телепередачі, проспівати рекламну пісеньку, розповісти, що саме вони дізналися із засобів масової інформації, але ці знання можуть також включати всякого роду негативну інформацію. Констатовано, що у мультфільмах та фільмах, відео- та інтернет іграх дитина несвідомо реалізує певні свої потреби, тому надмірне захоплення відео, інтернет та телебаченням виникає тільки у тих дітей, які відчувають труднощі в адаптації до дійсності, і не можуть вирішити ці труднощі у реальному житті. Також наголошено на тому, що необхідно звернути увагу, на спеціальні прийоми, які часто використовуються в закордонних мультфільмах і які здатні ввести дитину в гіпнотичний стан. В результаті проведеного аналізу психологічного впливу засобів масової інформації на дітей дошкільного віку, можна відзначити, що після численних і тривалих досліджень, з використанням найрізноманітніших методів і прийомів, ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку дітей ще не повною мірою з’ясований. Також підкреслено, що ці дослідження носять фрагментарний (а іноді і зовсім не науковий), безсистемний характер. Проте, окремі аргументи і факти говорять на користь того, що ЗМІ, безумовно впливають на психіку людини, зокрема, провокують її агресивну поведінку (особливо це помітно на прикладі дітей дошкільного віку). Наголошено на тому, що процес аналізу психологічного впливу засобів масової інформації на дітей дошкільного віку, з кожним роком набирає оберти, тому більш глибоке вивчення психологічного впливу ЗМІ на виникнення агресивності у дітей дошкільного віку, потребує детального його дослідження та вдосконалення методів та прийомів корекції цієї агресивності.

У документальному творі лаконічний портрет є складовою ескізного опису зовнішності реальної історичної особистості, тому що на короткому текстовому просторі лише за рахунок стислого вираження думки автор не має можливості для створення повноцінного портрету. Проте і в такому випадку проглядається певна, хоча й редукована типізація та індивідуалізація героя через розкриття окремих деталей зовнішності (обличчя, вбрання, пози, жестів, погляду), манери поведінки, динаміки мовлення, етнічної та соціальної приналежності, статі.

Статтю присвячено визначенню культурно-специфічних маркерів токсичності в дискурс-портретах сучасних політиків Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України. Об’єкт дослідження – політичні дискурси Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України, предмет – культурно-специфічні (вербальні та невербальні) маркери токсичності як компоненти дискурс-портретів Дональда Трампа (Сполучені Штати Америки), Найжела Фаража (Велика Британія), Олега Ляшка (Україна). Під дискурс-портретом токсичної мовної особистості розуміємо таке дискурсивне утворення, що містить сукупність смислових, стилістичних, жанрових та комунікативних засобів, які характеризують мовленнєву манеру такої мовної особистості, поведінці якої властивий високий ступінь агресії та яка скерована на завдання моральної шкоди або дискримінацію опонента. До вербальних маркерів токсичності відносимо ідеологічні, національні, ґендерні оцінні висловлення, що принижують особистість іншої (не обов’язково присутньої) людини й завдають їй психологічної або іміджевої шкоди. Невербальні маркери токсичності поділяють на просодичні (принизливо-заступницький, істеричний, пафосний тон мовлення), жестові (розмахування руками й указівка на співрозмовника вказівним пальцем, заступницькі обійми, поплескування, дотики до рук або плечей співрозмовника) та мімічні (пихатий вираз обличчя, погляд зверху вниз, скривлений рот, розширені зіниці, надмірні кривляння) засоби оформлення вербальних експлікатів токсичності. Культурно-специфічні маркери токсичності в дискурс-портретах трьох політиків визначені актуальними для кожної із країн інформаційними контентами, як-от: расова й ґендрна дискримінація (Сполучені Штати Америки), євроскептицизм (Велика Британія), боротьба з корупцією (Україна), агресивно-емоційним типом мовців, виступам яких властива тенденція до завдання психологічної шкоди опоненту через вербальну маніпуляцію і фейкові звинувачення, а також використання агресивної невербаліки – істеричної манери говоріння, імпульсивних рухів рук, голови, тіла й надмірно активної міміки.

Здійснено аналіз досліджень і публікацій з питань екологічної безпеки повсякденної діяльності військ. Розглянуто основні методологічні підходи до теоретичного та практичного вирішення проблем взаємодії збройних сил із навколишнім природним середовищем у повсякденній діяльності військ. Представлено перспективи подальших розвідок у напрямі прогнозу екологічної поведінки, управління станом і технологій відновлення навколишнього природного середовища на території, де безпосередньо проводять навчання і маневри та застосовують боєприпаси для вогневого ураження.

У статті на основі опублікованих у повоєнний час, головно в США, спогадів українських львів’ян-еміґрантів відтворено перші дев’ять днів радянської окупації Львова 1939 р. Автори мемуарів – люди різного роду занять та віку: письменники, правники, лікарі. Їхні спогади та опубліковані матеріяли, зібрані безпосередньо під час та після згаданих подій, дозволили відтворити перші враження міщан про вояків Червоної армії, радянських чиновників (чоловіків та жінок), які прибули до міста. Можна виокремити дві прикмети радянських людей, які кидалися у вічі всім без винятку авторам: бідність, що свідчило про справжню економічну ситуацію в УРСР та СРСР, та відсутність елементарних норм культури поведінки, що віддзеркалювало соціяльно-побутовий уклад життя радянської людини загалом. Щодо суспільних настроїв, то, з одного боку, українська людність міста перебувала в ейфорії від звільнення з-під польського панування, з іншого, зважаючи на зовнішні ознаки прибулих, манеру поведінки та дії новопосталої влади, сприйняло її з недовірою, а подекуди, й з острахом. І небезпідставно, оскільки закриття часописів, перші арешти громадських та політичних діячів поклали край сподіванням на українізацію та демократизацію життя в місті. Львів змінювався не лише політично, але й під впливом радянізації швидко відбувалася трансформація публічного простору, культурних моделей.

У статті йдеться про репрезентацію концепту людство в поетичній мовотворчості Ліни Костенко. Концепт людство схарактеризовано як особливу внутрішню організацію та складну структуру, сформовану на основі відповідного поняття, підґрунтям якого є сукупність лексичних значень слова людство. Письменниця інтерпретує концепт людство крізь призму основних понять люди (люд), людина. Людину представлено не лише як біологічну, але й як соціальну істоту, що вирізняється як природженими, так і породженими в умовах суспільного життя властивостями, здібностями, манерою поведінки і т. ін. У більшості ситуацій сконцентровано найрізноманітніші образні асоціації. Акцентовано, що семантика аналізованих лексем доволі часто конкретизується за допомогою епітетів внутрішньопсихологічного сприймання, а також так званих соціумних епітетів, які засвідчують соціальний статус, належність до тієї чи тієї формації, культури, території, виробничої сфери і т. ін.

У статті представлено огляд проблеми взаємозв’язку імпліцитних уявлень про інтелект та особистість із копінг-стратегіями. Узагальнено, систематизовано та розширено теоретичні відомості про імпліцитні теорії, копінг-стратегії особистості та особливості взаємозв’язку даних явищ. Представлено результати емпіричного дослідження природи взаємозв’язку особливостей імпліцитних уявлень людини про інтелект та особистість та стратегій подолання. Дослідження проводилося із залученням емпіричної вибірки кількістю 70 осіб віком від 19 до 46 років. Для операціоналізації теоретичних конструктів та емпіричної перевірки гіпотез використано шість психодіагностичних методик (Опитувальник імпліцитних теорій і цілей навчання К. Двек (в модифікації Т. В. Корнілової та С.Д. Смірнова); Опитувальник способів копінг-поведінки Р. Лазаруса, С. Фолкмана (в адаптації Т.Л. Крюкової, О.В. Куфтяк, М.С. Замишляєвої, 2004); Тест життєстійкості Мадді; Шкала психологічного благополуччя К. Ріфф (в адапатації Т. Шевелєнкової та Т. Фесенко, 2005); шкала загальної самоефективності Р. Шварцера і М. Єрусалема (в адаптації В.Г. Ромека); П’ятифакторний опитувальник особистості «Локатор великої п’ятірки» в адаптації Л.Ф. Бурлачука, Д.К. Корольова.). Результати емпіричного дослідження оброблені за допомогою коефіцієнту кореляціі r-Пірсона, кри- терію U-Манна-Уітні для порівняння груп та кластерного (метод k-середніх) аналізу. Згідно з результатами дослідження, припущення, що імпліцитні переконання людини про можливості інтенсив- ного розвитку та зміни суб’єкта протягом життя визначають прагнення взяти на себе відповідальність за події власного життя та пов’язані з вибором проблемно-орієнтованих стратегій копінг-поведінки.

Task. Empirical establishment of the influence of the urbanization factor on personal characteristics and perspective self-determination in upper-form pupils prone to Internet addictive behavior in the modern information society.Methods. The empirical study involved 70 pupils of 10-11 forms of secondary general education schools, including 37 pupils from rural areas and 33 pupils from urban areas. The theoretical basis of the study were the provisions of the relative concept of J. Newton. The following methods were used: K. Young method; A. Zhychkina Internet addiction scale; F. Zimbardo method (ZPTI). Spearman correlation analysis and Mann-Whitney U test.Results. It is statistically proven that the severity of Internet addictive behavior in urban upper-form pupils, compared with rural ones, is significantly higher (U=84,5; p<0,001 and U=275,0; p<0,001). For the whole group, a close connection was established between the expressiveness of Internet addictive behavior and the following components of the time perspective: negative past (under K. Young: r=-0,373; p=0,001); positive past (under A. Zhychkina: r=-0,240; p=0,045); future (under A. Zhychkina: r=-0,346; p=0,003); hedonistic present (under K. Young: r=0,317; p=0,008). It was determined that urban upper-form pupils, compared to rural ones, are more focused on the hedonistic present (U=399,5; p=0,013) and less on the negative past (U=222,50; p<0,001) and future (U=441,50; p=0,046). It was found that urban pupils, compared with rural, have a more pronounced neuroticism (U=353,0; p=0,002), depression (U=330,0; p=0,001), reactive aggression (U=309,0; p<0,001), emotional lability (U=315,0; p<0.001). For the whole group, a direct relationship between the severity of Internet addictive behavior and spontaneous aggression was determined (under K. Young: r=0,363; p=0,003).Conclusions. In urban upper-form pupils, compared to rural ones, Internet addictive behavior is more pronounced. It is claimed that the limitation of the development of Internet addiction for rural pupils is significant physical activity, close connection with the natural environment, employment in vital economic activities. Urban upper-form pupils are primarily focused on intrapersonal processes; rural pupils are more inclined to interact with the environment, which reduces the risk of Internet addictive defeat. The self-determination of rural upper-form pupils is more based on the experience of the past and focused on the future, and this contradicts the formation of Internet addictive behavior. Urban upper-form pupils are more attuned to the hedonistic present that is inherent in Internet addiction.Key words: time perspective, self-determination, personal qualities, natural reality, virtual reality, way of life. Мета. Емпіричне встановлення впливу фактору урбанізації на особистісні властивості й перспективне самовизначення у старшокласників, схильних до інтернет-адиктивної поведінки, в сучасному інформаційному суспільстві.Методи. В емпіричному дослідженні взяли участь 70 учнів 10–11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, серед яких 37 осіб із сільської місцевості та 33 особи з міста. Теоретичним підґрунтям дослідження були положення відносницької концепції Ж.Нюттена. Використано такі методики: методика К.Янг; шкала інтернет-залежності А.Жичкіної; методика Ф.Зімбардо (ZPTI). Застосовувався кореля-ційний аналіз за Спірменом та критерій U Манна-Уітні.Результати. Статистично доведено, що виразність інтернет-адиктивної поведінки у міських старшокласників порівняно із сільськими суттєво вища (U=84,5; p<0,001 та U=275,0; p<0,001). Для всієї групи був установлений тісний зв’язок виразності інтернет-адиктивної поведінки з такими складниками часової перспективи: негативне минуле (за К. Янг: r =-0,373; p=0,001); позитивне минуле (за А. Жичкіною: r=-0,240; p=0,045); майбутнє (за А. Жичкіною: r=-0,346; p=0,003); теперішнє гедоністичне (за К. Янг: r=0,317; p=0,008). Визначено, що міські старшокласники порівняно із сільськими більше зорієнтовані на гедоністичне теперішнє (U=399,5; p=0,013) і менше на негативне минуле (U=222,50; p<0,001) та май-бутнє (U=441,50; p=0,046). Встановлено, що в міських учнів порівняно із сільськими більш виразна невротичність (U=353,0; p=0,002), депресивність (U=330,0; p=0,001), реактивна агресивність (U=309,0; p<0,001), емоційна лабільність (U=315,0; p<0.001). Для всієї групи визначено прямий зв’язок вираз-ності інтернет-адиктивної поведінки зі спонтанною агресивністю (за Янг: r=0,363; p=0,003).Висновки. У міських старшокласників порівняно із сільськими інтернет-адиктивна поведінка виразна більше. Стверджується, що обмежувачем розвитку захоплення Інтернетом для сільських учнів є значна фізична активність, тісний зв’язок із природним оточенням, зайнятість життєво важливою гос-подарською діяльністю. Міські старшокласники насамперед зосереджені на внутрішньоособистісних процесах; сільські школярі більше обернені до взаємодії з оточенням, що знижує ризик інтернет-адик-тивного ураження. Самовизначення сільських старшокласників більше спирається на досвід минулого та зорієнтоване на майбутнє, і це суперечить формуванню інтернет-адиктивної поведінки. Міські стар-шокласники більше налаштовані на гедоністичне теперішнє, що є притаманним інтернет-адикції. Ключові слова: часова перспектива, самовизначення, особистісні властивості, природна реальність, віртуальна реальність, спосіб життя.

На сьогоднішній день питання пацієнторієнтованного надання медичних послуг стоїть особливо гостро. Та мова йде не просто про хороші манери лікарів: ввічлива посмішка, привітання, звертання до пацієнта з повагою, скільки про медичні результати завдяки вираженим професійним компетенціям. Якість комунікації в медичній сфері відіграє величезну роль в наданні кваліфікованної медичної допомоги, за рахунок того, що сприяє: більш ефективному інтерв'ю або збору інформації (точність, продуктивність, підтримка для пацієнта); підвищенню задоволеності і пацієнта, і фахівця; поліпшенню стану здоров'я пацієнта, прихильності до призначеної терапії (комплаєнс). Таким чином, для того щоб біомедичні технології були безпечними та результативними, їх варто застосовувати на базі ефективної комунікації та відношення. Одним із ефективних методів взаємодії лікар-пацієнт є метод спільного прийняття рішення (СПР). Це процес, в якому пацієнти заохочуються брати участь у виборі відповідних методів лікування або варіантів самоуправління своїм станом. Модель має три етапи: впровадження вибору; опису варіантів; надання допомоги пацієнтам у вивченні переваг та прийнятті рішень. Спільне прийняття рішень є доцільним, коли існує більше одного можливого курсу дій, і жоден варіант очевидно не найкращий для всіх. У цих випадках доведено, що формування відношення пацієнта до можливих переваг та ризиків лікування хвороби має бути ключовим фактором у прийнятті рішення. Коли існує спільна думка, лікарі можуть краще використовувати мотиваційні підходи для сприяння зміни поведінки, подолання клінічної інерції та сприяння саморегуляції та селф-менеджменту (самоуправління) пацієнтами всього процесу лікування та реабілітації.

У статті порушується проблема формування артистизму виконавця-піаніста. Актуальність піднятої проблеми зумовлена значенням професійної підготовки митця у художньому вихованні слухацької аудиторії. Автор розглядає феномен артистизму виконавця-піаніста з позицій особистісної потреби його у самовиражен- ні та самовдосконаленні, здатності комунікативного впливу його на слухацьку аудиторію шляхом зовнішнього вираження внутрішнього змісту художнього образу твору. Артистизм музиканта виявляється у його образному мисленні, відчутті внутрішньої свободи, пошуку нестан- дартних рішень у розв’язанні художніх проблем. Невід’ємною складовою частиною виконавського артистизму виконавця-піаніста автор визначає культуру звуковидобування, яскравість, насиченість, тембральне забарвлення, масштабність звуку; вміння музиканта знаходити нові звукові фарби, які відповідають стилю автора музики. На прикладі творчості відомих піаністів-виконавців Ф. Ліста та С. Рахманінова автор ілюструє феноменальні техніки та манери артистичного виконавства піаністів. Визначаючи основні засади формування артистизму, автор спирається на дослідження А. Гаріпової, І. Єргiєва, Н. Кашкадамової, В. Комарова, С. Ожегова, С. Савшинського, котрі визначають різні ознаки артистизму як сукуп- ність виявів сценічної поведінки, що криється у балансі раціонального й емоційного у структурі художнього мис- лення, художніх уподобань У статті пропонуються методи формування виконавського артистизму студента-музиканта, які передбачають глибоку обізнаність у фортепіанному виконавстві, детальне опанування музичного тексту, самостійний вибір емо- ційної канви, власний інтерпретаційний пошук, свободу вибору виконавцем засобів для втілення авторського задуму. Артистизм студента виконавця-піаніста вимагає сценічного натхнення, вільної імпровізації, вміння проде- монструвати кращі риси креативної особистості митця. З цього погляду автор розглядає артистизм як один із голо- вних компонентів музично-виконавської культури, тісно пов’язаної з духовно-естетичною сферою музиканта.

У статті актуалізується проблема об’єктивно визначити місце сучасної естради в національному культурному просторі, в цьому контексті розбираються поняття «елітарне мистецтво» і «масова культура». Аналізується рівень присвячених заданій тематиці наукових розвідок представників академічного спрямування та дослідників естради. Порушуються питання специфічних рис естради, що знаходять відображення у її різножанровості і не мають місця в інших видах сценічного мистецтва. Пропонується легітимація у вітчизняному науковомуі поле поняття «естрадознавство» як напряму мистецтвознавства, що вивчає естрадне мистецтво, його особливості й загальні динамічні процеси, пов’язані з розвитком національного мистецтва естради, а також вказані концептуально-методологічні основи нової для України мистецької науки. Спираючись на праці дослідників естради, визначено та охарактеризовано сім базових засад естрадного мистецтва – відкритість, легкість, синтетичність, лаконізм, імпровізаційність, мобільність, індивідуальність. Відкритість естради ґрунтується на активному діалозі артиста з глядацьким залом; легкість окреслює специфіку сприйняття естрадного твору, що не потребує попередньої підготовки глядача; синтетичність обумовлює поєднання в естрадному номері елементів різних видів мистецтв; лаконізм передбачає високу концентрацію у творі як змістовності, так і засобів акторської виразності; імпровізаційність є креативною складовою сценічної поведінки артиста естради, його відкритістю на ту чи іншу реакцію публіки; мобільність передбачає здатність артиста до виконання сценічної діяльності за будь-яких умов (професійна мобільність) та оперативне реагування на запити суспільства (соціальна мобільність); індивідуальність артиста виявляється у постійному пошуку оригінальності, самобутності, індивідуальної виконавської манери, власного сценічного образу. Зазначено, що базові засади естрадного мистецтва є універсальними для усіх його видів та жанрів. Конкретизуються відмінності естрадного мистецтва і світової індустрії розваг (шоу-бізнесу), яка є складовою масової культури. Відзначається дефіцит українських спеціалістів-естрадознавців, зокрема фахівців з вокальної естради у освітньому процесі підготовки молодих естрадних артистів. Ключові слова: сучасна естрада, елітарне мистецтво, масова культура, специфіка, естрадознавство, критерії оцінювання, джаз.

Постановка проблеми. Соціально-психологічна адаптація підвищує адап- тивність особистості, тобто міру її пристосованості до життя в соціумі. Варіант соці- ально-психологічної адаптації, при якому особистість може частково змінюватися в ото- ченні та водночас залишатися сама собою, що забезпечує конгруентність і комфортність психологічної рівноваги особистості, є оптимальним для успішної професійної соціалізації майбутнього фахівця, зокрема психолога. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здат- ність особистості долучатися до адаптивної соціальної поведінки, розуміти інших людей та керувати їх поведінкою, пов’язана із соціальним інтелектом. Для розвитку теорії соці- ально-психологічної адаптації особистості важливість має вивчення Я-концепції особисто- сті. З соціальним інтелектом майбутнього фахівця співвідносяться всі види професійної компетентності. Формулювання мети статті. Мета – розкрити особливості соціаль- но-психологічної адаптації студентів-психологів у процесі їх професійної соціалізації. Виклад основного матеріалу. Соціальний інтелект, як інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації, об’єднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню або групи людей, діагностувався тестом соціального інтелекту Дж. Гілфорда і М. О’Саллівена. Експеримен- тальна група досліджуваних складалася з двох груп, у яких реалізовано формувальні впливи (по 24 особи у кожній), та двох контрольних груп, – загалом 96 осіб. Із демографічних показ- ників, бралися до уваги стать та вік випробуваних. Статистична обробка отриманих ре- зультатів здійснювалася за допомогою методів математичної статистики в програмах Excel та SPSS – 17. Для статистичного аналізу використовувалися U-критерій Манна-Уіт- ні для незалежних і W-критерій Уілкоксона для залежних вибірок. Навчання проводилося в форматі аудиторних занять (лекційних чи лабораторних) за програмою, теоретична основа якої – інтерактивні технології та методи, що реалізують принципи навчання дорослих та акцентовані на розвиток соціального інтелекту. Відбір методів, реалізованих у даній про- грамі, здійснювався на основі: сучасних досліджень у галузі загальної, вікової та педагогічної психології; концепції саморегуляції діяльності та активності суб’єкта; теорій психологічної травми, механізмів психологічного захисту, сучасних теоретичних і емпіричних досліджень соціального та емоційного інтелекту; положень суб’єктного підходу; методологічних і ме- тодичних аспектів реалізації спецкурсів для студентів старших курсів та організації соці- ально-психологічного тренінгу. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, розвиток соціального інтелекту студентів ефективно здійснювати через створення сприятливого освітньо-культурного середовища з урахуванням особистісних характерис- тик майбутнього фахівця, передусім таких як: попередній соціокультурний досвід, ціннісні орієнтації та смисложиттєві орієнтири студентів, мотиваційні чинники, які є основою роз- витку здатностей до соціально-психологічної адаптації, в основі якої показники соціального інтелекту. Зазначені показники забезпечують адаптацію незалежно від типу соціальної ор- ганізації, в якій доведеться працювати майбутнім психологам, оскільки вони є універсальни- ми. Відповідно, виходячи з отриманих даних, варто конструювати зміст освітніх програм підготовки фахівців таким чином, щоб вони сприяли передусім розвитку їх адаптивних здат- ностей, бо вони є оновою опанування на практиці професійних компетентностей: комуніка- тивних, особистісних, технологічних.

Purpose. The purpose of the researchis to determine the features of the connection of intellectual abilities with addictive manifestations of passion for listening to music in students. Methods. The subjects were 57 students. In an empirical study, the following methods were used: “The scale of Progressive Matrices” by J. Raven; “Simple analogies”; scale “Sports and music fanaticism” from the method “Tendency to dependent behavior” by V.D. Mendelevich. Passion for listening to music was determined using a research questionnaire. We performed statistical analysis of empirical data using correlation analysis (according to Spearman), the Mann-Whitney criterion u, and the Fisher criterion φ*. Results. Analysis of the results according to the method of V.D. Mendelevich allowed us to identify a problem subgroup with an increased predisposition and a high probability of musical dependence in the group of subjects (22 people). We have found that for the studied group, the highest problems are: the frequency of listening to music at leisure (U = 235,5; p = 0,022); desired expressiveness of the musical rhythm (U = 271,5; p = 0,039); frequency of loss of time perception when listening (U = 237,0; p = 0,012); frequency of listening to works in the rock styles (φ* = 1,73; p = 0,042) and hip-hop (φ* = 1,8; p = 0,036). Manifestations of musical addiction correlate with: the use of music to raise the mood (r = 0,289; p = 0,029); the desired sound volume (r = 0,258; p = 0,053); the frequency of “immersion in yourself” when listening (r = 0,350; p = 0,008). The feedback of musical addiction with indicators of intellectual development in Series A (r = −0,280; p = 0,035) and C (r = −0,370; p = 0,005) methods of J. Raven. We have determined that the use of music for intellectual concentration correlates with the overall indicator of problem-solving, according to J. Raven (r = 0,260; p < 0,051) and with the effectiveness of searching for simple analogies (r = 0,303; p < 0,022). Conclusions. The severity of addictive manifestations among studied students about listening to music is directly related to a decrease in the effectiveness of intellectual functions. Those functions aim at determining the relationships and principles of development of the analyzed structural organization. Music contributes to students’ concentration in intellectual activities, but excessive listening to music for mental concentration contributes to the loss of a person’s sense of reality and conscious control over actions when immersed in a flowing state.Key words: thinking, memory, semantic processing of information, musical style, state of consciousness, passion for listening to music. Мета дослідження – визначення особливостей зв’язку інтелектуальних здібностей з адиктивними проявами щодо захопленості прослуховуванням музики у студентів. Методи. Досліджуваними виступили 57 студентів. В емпіричному дослідженні були використані такі методики: «Шкала прогресивних матриць» Дж. Равена; «Прості аналогії»; шкала «Спортивний та музичний фанатизм» із методики «Схильність до залежної поведінки» В.Д. Менделевича. Захопленість прослуховуванням музики визначалася за допомогою дослідницької анкети. Статистичний аналіз емпіричних даних проводився з використанням кореляційного аналізу (за Спірменом), критерію U Манна – Уітні, критерію φ* Фішера. Результати. Аналіз результатів за методикою В.Д. Менделевича дозволив виокремити у групі досліджуваних проблемну підгрупу з підвищеною схильністю та високою ймовірністю музичної залежності (22 особи). Встановлено, що для досліджуваних проблемної групи вище значення показників: частота прослуховування музики на дозвіллі (U = 235,5; p = 0,022); бажана виразність музичного ритму (U = 271,5; p = 0, 039); частота втрати відчуття плину часу у процесі прослуховування (U = 237,0; p = 0,012); частота прослуховування творів у стилях рок (φ* = 1,73; p = 0,042) і хіп-хоп (φ* = 1,8; p = 0,036). Прояви музичної адикції корелюють із: використанням музики для підняття настрою (r = 0,289; p = 0,029); бажаною гучністю звучання (r = 0,258; p = 0,053); частотою «занурення в себе» під час прослуховування (r = 0,350; p = 0,008). Встановлено зворотний зв’язок музичної адикції з показниками інтелектуального розвитку в серіях А (r = −0,280; p = 0,035) та С (r = −0,370; p = 0,005) методики Дж. Равена. Визначено, що використання музики для інтелектуальної зосере-дженості корелює із загальним показником вирішення завдань за Дж. Равеном (r = 0,260; p < 0,051) та з результативністю пошуку простих аналогій (r = 0,303; p < 0,022). Висновки. Виразність адиктивних проявів у студентів-досліджуваних щодо прослуховування музики прямо пов’язана зі зниженням ефективності інтелектуальних функцій, спрямованих на визначення взаємозв’язків та принципів розбудови аналізованої структурної організації. Музика сприяє зосередженості студентів в інтелектуальній діяльності, але надмірне прослуховування музики для розумової зосередженості сприяє втраті особою відчуття реальності та свідомого контролю над діями під час занурення в потоковий стан.Ключові слова: мислення, пам’ять, смислова переробка інформації, музичний стиль, стан свідомості, захопленість прослуховуванням музики