Добірка наукової літератури з теми "Майбутній сімейни й лікар"

Мета: аналіз проблеми та перспективи підготовки сімейних лікарів на післядипломному етапі. Матеріали і методи. Чинні законодавчі акти проаналізовані за принципом структурно-логічного аналізу. Результати. Основною метою інтернатури за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» є формування професійної компетентності для забезпечення готовності лікарів-інтернів до самостійної роботи як лікаря-спеціаліста. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти та практичного стажування в базових установах охорони здоров’я. Заочне стажування для лікарів-інтернів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» повинно здійснюватись на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря. Навчальний план та програма інтернатури розраховані на 2 роки. Протягом першого року – 6 місяців навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 5 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Протягом другого року – 4 місяці – навчання на відповідних кафедрах вищих медичних навчальних закладів, 7 місяців – робота на базі первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейного лікаря, один місяць – відпустка. Підготовку сімейного лікаря необхідно починати з додипломної освіти з викладанням основ пропедевтики за синдромологічним підходом та специфічного клінічного мислення з орієнтацією на загальну практику – сімейну медицину. Висновки. Тривалість навчання в інтернатурі з сімейної медицини повинна відповідати рекомендованим термінам міжнародних професійних організацій: WONCA, EURACT, UEMO тощо і тривати не менше 3 років. Заочне навчання має передбачати обов’язкове стажування тривалістю 1–3 місяці в тому закладі, куди скеровані майбутні спеціалісти відповідно до державного розподілу.

Робота присвячена відносно новому в системі охорони здоров’я України поняттю соціальної компетентності сімейних лікарів. Соціальна компетентність сімейного лікаря є різновидом його професійної компетентності та становить сукупність знань, умінь та навичок взаємодії у медичному середовищі при здійсненні професійної діяльності. Соціальний характер роботи сімейного лікаря обумовлює необхідність розвитку його соціальної компетентності. В межах соціальної компетентності сімейного лікаря, який активно взаємодіє з іншим медичним персоналом, пацієнтами та їх родичами, виділено такі компоненти: мотиваційно-вольовий, організаційно-діяльнісний та когнітивний. Мотиваційно-вольовий компонент представлений мотивами сімейного лікаря до взаємодії з пацієнтом (які, у свою чергу, обумовлені мотивами вибору спеціалізації) та емоційно-вольовими характеристиками лікаря (навички самоспостереження, самокорекції тощо). Когнітивний компонент представлений системою сформованих знань про способи взаємодії з пацієнтами, норми соціальної взаємодії та стандарти деонтології. Організаційно-діяльнісний компонент представлений тим, як саме лікар втілює свої знання на практиці, який стиль взаємодії обирає, які стратегії спілкування тощо. Перспективне дослідження рівня сформованості компонентів у студентів – майбутніх сімейних лікарів та практикуючих фахівців. Соціальна компетентність є необхідним компонентом професійної компетентності сімейного лікаря. Корекція визначених трьох компонентів соціальної компетентності сімейного лікаря окремо та в цілому як єдиної структурної системи сприятиме покращенню сумарної соціальної компетентності сімейного лікаря, відтак якості взаємодії з пацієнтами та продуктивності роботи.

В статті представлено результати узагальнення наукових досліджень із питань гігієнічних аспектів становлення психіатричної служби в Україні з часів становлення Київської Русі, Запорізької Січі. Будівництва перших психіатричних медичних закладів відбувалось з 1781 році в приміщеннях монастирів та 28,6 % психіатричних лікарень України будувались у ХІХ столітті і по цей час їх використовують для лікування психічнохворих. З 1905 року після ІІ з’їзду психіатрів почався перший етап розвитку будівництва психіатричних лікарень та збільшення ліжок в Україні, але при будівництві не враховувались санітарно-гігієнічні, протиепідемічні умови. Другий великий етап будівництва психіатричних лікарень набув своєї актуальності з 1920 року по1980 рік. Таким чином в Україні збільшилась кількість ліжок до 70 205, але функцією психіатричних лікарень було проведення репресивних дій по відношенню до представників політичної опозиції шляхом їх медикалізації, а не лікування психічнохворих. А в цей час в Європейських країнах проводили деінституціоналізацію державних психіатричних закладів (зменшення кількість ліжок), тому високий показник зменшення ліжок в державних психіатричних закладах було зафіксовано у Бельгії – 136 лікарняних ліжок, у Німеччині – 128; у Латвії – 125; на Мальті – 114, у Литві – 99 і найнижчі показники у Естонії – 52, Ірландії – 34 на 100 тис. населення. Країни ЄС в ті часи переходили на мультидисциплінарну форму надання лікувальних послуг для психічнохворих (сімейний лікар, психіатр, психолог (психотерапевт), медична сестра, соціальний працівник), які лікувались в терапевтичному середовищі. Нажаль в Україні тільки з 2014 року почалось зменшуватись кількість ліжок в психіатричних лікарень до 31 857 на 100 тис. населення (у 2012 році становило 39 251 на 100 тис. населення) при тому, що умови для надання медичної допомоги психічнохворим по мультидисциплінарному принципу не проводились для всіх, які потребували її. В статті надані результати проведення анкетування головних лікарів психіатричних лікарень України щодо безпечних санітарно-гігієнічних, протиепідемічних умов функціонування психіатричних закладів охорони здоров’я.

РЕЗЮМЕ. Ревматоїдний артрит (РА) – найпоширеніша форма запального захворювання суглобів, яка спостерігається у 1 % населення земної кулі. Віковий пік хвороби припадає на п’яте десятиліття (для жінок – у середньому близько 41 року, для чоловіків – близько 45 років). Жінки хворіють на ревматоїдний артрит у 2–4 рази частіше. Співвідношення жінок і чоловіків становить у середньому 3:1. Згідно з міжнародними даними, виживання пацієнтів із РА, які не досягають клініко-лабораторної ремісії, можна порівняти з виживанням при таких тяжких захворюваннях як цукровий діабет, гостре порушення мозкового кровообігу, ішемічна хвороба серця. Порівняно з особами тієї ж статі й віку, що не страждають на РА, смертність у пацієнтів з цією патологією вища у 2,5 раза, а в цілому з різних причин РА скорочує тривалість життя пацієнтів на 5–10 років. Це захворювання є не лише великою медичною проблемою через прогресуючий характер, непередбачуваність та недостатню ефективність лікування, а й має велике соціальне значення через високу частоту втрати працездатності та зростання інвалідності. Окрім того, РА дуже впливає на повсякденне життя пацієнтів, оскільки непередбачуване прогресування хвороби викликає у хворих страх перед майбутнім. Хворі на РА занепокоєні з приводу зростання обмеження рухливості та побічних ефектів лікування. У них з’являється страх втрати можливості обслуговувати себе, що змінює самосвідомість і негативно впливає на всі сфери життя таких пацієнтів: роботу, дозвілля, оточення, поведінку, сімейні стосунки, сексуальну активність. Тому для ефективного лікування та реабілітації таких хворих доцільно створити команду фахівців (лікуючий лікар, фармаколог, психолог, дієтолог, фізичний терапевт і ерготерапевт), які будуть супроводжувати хворого на всіх етапах лікування (у стаціонарі, санаторії та у домашніх умовах).

Мета роботи – оцінювання ефективності навчальних симуляційних тренінгів з елементами клінічної фармакології у підвищенні якості освітнього процесу студентів із дисципліни “Акушерство та гінекологія”. Основна частина. Лікар будь-якої спеціальності, в тому числі і загальної практики, повинен знати причини, клініку, діагностику акушерських кровотеч та тактику залежно від причин, що її зумовили. Масивні акушерські кровотечі займають провідне місце серед причин різних видів тяжкої акушерської патології, такої, як геморагічний шок, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові тощо, та перше місце серед причин материнської смертності. Частота кровотеч складає від 6 до 11 % усіх пологів. Саме тому актуальним є відпрацювання на фантомі техніки активного ведення ІІІ періоду. В процесі нашої роботи ми зробили висновок, що навчання у симуляційному центрі із ви­користанням сучасних фантомів дозволяє студентам досконало оволодіти основними практичними навичками з акушерства, які можуть стати необхідними у майбутній практичній роботі лікаря загальної практики, а також закладає основу оволодіння деякими маніпуляціями для майбутньої спеціалізації. Висновки. Сучасний розвиток медичної науки й практики зумовлює необхідність вносити корективи в підготовку студентів-медиків із наближенням їхньої освіти до міжнародних стандартів. Тому якість освіти у вищих навчальних закладах необхідно покращити шляхом ефективної організації та інформатизації навчального процесу, за допомогою впровадження передових наукових розробок у практику викладання.

Вступ. У статті розкрито просвітницьку діяльність у галузі фізичного виховання видатного польського вченого А. Снядецького. Становлення й розвиток системи фізичного виховання дітей та молоді на польських землях наприкінці ХVIII ст. проходило в дуже складних суспільно-політичних й економічних умовах, що пов’язано, передусім, з утратою національної незалежності. Землі Польщі після завершення наполеонівських війн поділено між трьома державами – Росією, Пруссією та Австро-Угорщиною, – що спричинило значний спад функціонування економіки, національної культури та освіти. Характерним для польської освіти тих часів, зокрема й для фізичного виховання молодого покоління, стала відмінність функціонування організаційно-навчальних форм у різних типах навчальних закладів, які перебували під контролем іноземних адміністрацій. Саме в цей складний час польської історії довелося жити й працювати видатному польському вченому Анджею Снядецькому. Методи дослідження – вивчення літературних джерел, документальних матеріалів, теоретичний аналіз і синтез отриманих даних. Результати дослідження. Анджей Снядецький (1768–1838) польський хімік, біолог, лікар, але також філософ та педагог був яскравим прикладом представника епохи Просвітництва, ученого, якого вважають у Польщі батьком хімічних наук, гігієни, дієтології та фізичного виховання. Одним із найважливіших творів А. Снядецького, у якому він виразив свою громадянську позицію, турботу про майбутнє польського народу, передусім про його біологічний потенціал, є праця «Про фізичне виховання дітей», публікація якої розпочалася в 1805 р. А. Снядецький був критично налаштований до домашньої системи освіти й виховання, як серед шляхти, так і стосовно міщанських сімей. У своїй критиці він особливу увагу звертав на відсутність у домашній освіті та вихованні чітких засад і правних норм, однобокість процесу виховання, спрямованого в основному на розвиток духовної сфери з нехтуванням фізичного розвитку дітей і молоді. У своїй праці А. Снядецький представив власну концепцію й програму виховання. Висновки. Ключову роль, на думку вченого, у всебічному вихованні дітей та молоді повинно відігрівати фізичне виховання, суттєвим елементом якого є рухова активність на свіжому повітрі та гартування й гігієна тіла. Погляди вченого на виховання дітей та молоді ефективно інтегрували природниче, медичне й педагогічне знання. Значну роль у формуванні та розвитку концепції виховання А. Снядецького мали ідеї французьких просвітителів, особливо Ж.-Ж. Руссо.

The article describes the features of medical internship and clinical rotation of future medical professionals in China during their studies in higher education. It was found that China has adapted to its own realities the experience of advanced countries, such as the United States, Great Britain and Germany in preparing medical students for practical activities during the internship. It is established that in Chinese universities obtaining a bachelor’s and master’s degree in medicine lasts 6 years, of which one year is allocated for an internship. The medical internship is the final stage in the training of medical professionals in China. Due to the internship, a future doctor confirms his level of professional competence. Medical facilities in China are equipped with the best modern equipment necessary for students to undergo their medical practice. Qualified and experienced doctors, according to the internship program, determine the time of rotation of interns in all departments of the hospital, provide counseling and help to master practical skills. An analysis of the scientific and pedagogical literature has shown that during the clinical rotation, students in China have the opportunity to acquire knowledge, skills and abilities by performing specially defined in each medical field clinical activities under the supervision of highly qualified and experienced doctors. The article states that the clinical rotations of Chinese students during their internship depend on the structure of the hospital and the availability of staff in each department. A study of the characteristics of Chinese medical internships showed that a medical student rotates in different departments, such as internal medicine, general surgery, gynecology and obstetrics, pediatrics, ophthalmology, anesthesia, orthopedics, dermatology, etc., but before completing medical practice a student must choose the specialty for gaining significant experience in such areas as disaster medicine, heart failure therapy, cardiac surgery, cardiovascular medicine, dental implants and prosthetics, minimal invasive gallstone surgery, comprehensive oncology treatment, comprehensive oncology treatment, anorectal surgery and cranial tumor surgery, where he can spend more time. It is established that after the completion of rotations, interns in China take exams, which include practical, oral and written work, to assess the level of clinical skills acquired during the internship.Keywords: medical education, training of medical professionals, medical internship, clinical rotation, Chinese experience. У статті охарактеризовано особливості медичного стажування та клінічної ротації майбутніх фахівців медичної галузі в Китаї під час їх навчання в закладах вищої освіти. Дослідженням виявлено, що КНР адаптувала до власних реалій досвід передових країн світу – США, Великобританії та Німеч-чини – з підготовки студентів-медиків до практичної діяльності на етапі стажування. Результати. Вста-новлено, що в університетах КНР здобуття ступеня бакалавра та магістра в галузі медицини триває 6 років, з яких один рік виділяється для стажування. Медичне стажування є завершальним етапом у підготовці фахівців у галузі медицини в Китаї. Завдяки йому майбутній лікар підтверджує свій рівень володіння професійними компетентностями. Медичні заклади в КНР оснащені найкращим сучас-ним обладнанням, необхідним для проходження студентами їхньої медичної практики. Кваліфіковані та досвідчені лікарі згідно із програмою стажування визначають час ротації інтернів у всіх відділеннях лікарні, здійснюють консультування і допомагають оволодівати практичними навичками. Аналіз нау-ково-педагогічної літератури показав, що під час клінічної ротації студенти в Китаї мають можливість здобути знання, вміння та навички шляхом виконання спеціально визначених у кожній медичній галузі клінічних заходів під наглядом висококваліфікованих та досвідчених лікарів. У статті визначено, що клінічні ротації китайських студентів протягом стажування залежать від структури лікарні та наявно-сті персоналу в кожному відділенні. Висновки. Дослідження особливостей китайського медичного стажування показало, що студент-медик здійснює ротацію в різних відділеннях, таких як внутрішня медицина, загальна хірургія, гінекологія та акушерство, педіатрія, офтальмологія, анестезія, ортопе-дія, дерматологія тощо, але до закінчення медичної практики студент має обрати спеціальність для отримання значного досвіду з таких напрямків, як медицина катастроф (disaster medicine), терапія сер-цевої недостатності, кардіохірургія, серцево-судинна медицина, імплантація зубів та протезування, мінімально інвазивна хірургія жовчнокам’яної хвороби, комплексне онкологічне лікування, лікування судин головного мозку, аноректальна хірургія та черепно-мозкові операції пухлин, де він може при-ділити більше часу. Встановлено, що після завершення ротацій інтерни в Китаї складають іспити, які включають практичні, усні та письмові роботи, для оцінювання рівня клінічних навичок, набутих впро-довж періоду стажування.Ключові слова: медична освіта, підготовка фахівців медичної галузі, стажування, клінічна ротація, досвід Китаю.

<p class="1reziume">Експерти Ради Європи вказують на цілу низку компетенцій, якими повинен оволодіти випускник вищого навчального закладу: соціальні, комунікативні, інформаційні, навчальні. Для реалізації професійно мотивованої діяльності студентів медичних (фармацевтичних) навчальних закладів, на нашу думку, важливим є створення навчально-практичних центрів (НПЦ), які дозволяють оволодіти необхідними практичними навичками. За рішенням Вченої ради, в Івано-Франківському національному медичному університеті (ІФНМУ) створені та активно функціонують упродовж чотирьох років НПЦ: “Медицина”, “Центр слуху”, “Анатомія”, “Військово-медична підготовка”, “Стоматологія”, “Фармація”, “Хроматографічний аналіз”, на базі яких студенти, лікарі-інтерни мають можливість опанувати практичні навички та підготуватись до державної атестації, а лікарі загальної практики – сімейної медицини – вдосконалювати свої практичні можливості. З метою якісного засвоєння студентами практичних навичок та повноцінного контролю за їх виконанням в університеті розроблено Індивідуальний план практичної підготовки студента. На нашу думку, розвиток системи навчально-практичних центрів з належним матеріальним, методичним та інформаційним забезпеченням є одним із шляхів реалізації компетентнісного підходу в підготовці майбутніх фахівців медичної та фармацевтичної сфери.</p>

Проведено порівняльний аналіз вищої медичної освіти в Україні та Польщі. Знайдені загальні та відмінні риси підготовки майбутніх лікарів.
Проведен сравнительный анализ высшего медицинского образования в Украине и Польше. Найдены общие и отличительные черты подготовки будущих врачей.