Добірка наукової літератури з теми "Літературні нотатки"

Папушина В. А. Підвищення естетичної культури студентів під час взаємопов’язаного вивчення української та зарубіжної літератури (на матеріалі спецкурсу «Актуальні питання української і зарубіжної літератури»). У статті обґрунтовано значення спецкурсу «Актуальні питання української і зарубіжної літератури» для формування естетичної культури студентів, розглянуто форми та методи підвищення естетичної культури студентів на матеріалі даного спецкурсу, зокрема під час вивчення роману І. Нечуя-Левицького «Хмари» та збірки оповідань І. Тургенєва «Нотатки мисливця».

Актуальність статті передусім пояснюється таким чинником, як відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної письменниці, публіцистки, перекладачки, що посприяло новому сприйняттю її творчості з урахуванням комунікативних та духовних запитів сучасності. Крім того, публікація в часи незалежності України щоденників українських письменників привернула увагу вчених до питань публіцистичної творчості їхніх авторів, поєднання в ній суб’єктивного й об’єктивного, особливостей психології текстотворення, суспільної вартості для сучасного читача доробку мемуаристів та згаданих ними побратимів по перу. Мета дослідження: системно проаналізувати записи в щоденниках Олеся Гончара, у яких згадується ім’я Лесі Українки, з огляду на їхні суспільно-політичні, культурологічні та психологічні чинники; інтерпретуючи їхній зміст з акцентом на його актуальності та перегуках із публіцистикою автора. Щоденникові записи Олеся Гончара про класика української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття суб’єктивно та психологічно точно окреслюють літературний процес своєї доби, містять неординарні публіцистичні оцінки творчості Лесі Українки, розкривають погляди на роль митця в суспільстві та його моральне обличчя. Проблематика дослідження пов’язана з тими дискусіями, що розпочалися ще на світанку незалежності України, а саме: про перегляд місця класики в національній культурі, якість та духовні орієнтири літературної критики. Подаючи у своїх щоденниках проникливу рентгенограму своєї доби, Олесь Гончар залучає й саме ім’я Лесі Українки, наділене різними конотаціями, і її творчість у ролі фактів і аргументів у характеристиках таких суспільних явищ, як історична пам’ять, спадкоємність поколінь, гуманістичний потенціал рідної літератури. Фрагменти біографій самовідданих і мужніх українських жінок – письменниці Олени Пчілки, скульпторки Галини Кальченко та художниці Марії Башкирцевої, – введені до контексту мемуарного потрактування соціального статусу Лесі Українки, відтворюють присутність феміністичних ідей в українському культурологічному просторі, яким Олесь Гончар надав виразно гуманістичного звучання. Щоденникові записи Олеся Гончара про Лесю Українку можна розглядати як феномен соціальної комунікації. Розмова автора нотаток із самим собою через порушення важливих національних суспільних і культурологічних проблем озвучує діалог епох кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої половини ХХ ст., сприяє кристалізації думок, що відлунюють у його публіцистиці й не втрачають своєї актуальності в наш час.

The aim of the investigation is to addresses human and computer interaction issues related to the description, generation, application, and management of parallel translation corpus, with close attention to English and Ukrainian languages. Today, Corpus Linguistics is actively used for the processing of parallel translation corpus data and for statistical analysis of the data obtained. The topicality of this study is caused by the insufficient attention to the practical application of the parallel translation corpus and linguistic statistics in translation of fiction and translation studies, especially for the analysis of English original works and Ukrainian translations in terms of reproducing the dominant characteristics of the author's individual style. The evidence has it that the lack of illustrative sample of necessary stages of how to create corpus and analyze it prevents scholars, in particular young researchers and students, from active usage of the benefits of corpus in translation. Therefore, in this article, we aim to look in brief at the most important nuances of compiling and applying a parallel translation corpus. We consider our addressee to have a level of basic knowledge in the field of philology and computer technology.The methods of text corpora analysis applied in the article helped to illustrate the process and result of text mark-up, clarify the difference between the parallel translation corpus and the corpus of parallel texts, outline the stages of text corpus analysis and restructuring of translation units, specify the procedure for selecting linguistic equivalents.Results and conclusions are driven from the findings and recommendations outlined in the paper and, thus, can serve as a basis for a better understanding of how to use corpora in the study of author’s individual style and how to integrate the results (a) into translation analysis, (b) better translation. It is claimed that quantitative comparative analysis in translation is not limited to statistics for calculating units of text (structural) level; by using quantitative comparative analysis, we are able to disclose the content (meaning) of the author’s messages encoded in his/her creative writing. In addition to the benefits of corpora in translation studies research, in particular when it goes about translation quality assessment, the results obtained can enrich the personal notepad of a translator of prose.Key words: quantitative comparative analysis, linguometry, translation (artistic), text markup. Мета розвідки – розглянути, описати та проаналізувати взаємодію людини і комп’ютерних технологій, яка стосуються опису, генерації, обробки та керування паралельним перекладацьким корпусом, з увагою до англійської та української мов. Сьогодні інструментарій корпусної лінгвістики активно застосовується для обробки даних паралельного перекладацького корпусу та статистичного аналізу отриманих даних. Актуальність цього дослідження зумовлена недостатньою увагою до практичного застосування паралельного перекладацького корпусу та лінгвостатистичних методів у перекладі художньої літератури і перекладознавстві, особливо для аналізу англійських оригінальних творів і українських перекладів з точки зору відтворення домінантних характеристик авторського ідіостилю. Як показує досвід, відсутність зразка поетапного створення та аналізу корпусу перешкоджає науковцям, зокрема молодим ученим та студентам, активно послуговуватися перевагами корпусів у перекладі. Тому в цій статті ми ставимо собі за мету лаконічно розглянути найважливіші нюанси укладання та застосування паралельного перекладацького корпусу, подаючи їх з урахуванням рівня базових знань нашого адресата в царині філології та комп’ютерних технологій.Застосовані в статті методи аналізу текстового корпусу дали змогу проілюструвати процес та результат розмітки, уточнити різницю між паралельним перекладацьким корпусом і корпусом паралельних текстів, окреслити етапи аналізу текстового корпусу та реструктуризацію одиниць перекладу, посутньо, унаочнити процедуру відбору мовних відповідників.Результати та висновки випливають із висвітлених у роботі знахідок та рекомендацій, які можуть слугувати основою для кращого розуміння того, яким чином застосовувати корпуси під час вивчення авторського стилю і в який спосіб залучити отримані результати (а) до перекладознавчого аналізу, (б) якіснішого перекладу. Мовиться про те, що кількісний порівняльний аналіз у перекладі не обмежується статистичними даними для підрахунків одиниць текстового (структурного) рівня; послуговуючись кількісним порівняльним аналізом, маємо змогу різносторонньо розкривати зміст (сенс) авторських повідомлень. Окрім переваги корпусів для перекладознавчих досліджень, зокрема стосовно якості перекладу, отримані результати здатні збагатити особистий «нотатник» перекладача художньої прози.Ключові слова: кількісний порівняльний аналіз, лінгвометрія, переклад (художній), розмітка тексту, прикладна лінг-вістика.

The purpose of the publication is a systematic observation of the artistic assimilation of genre features of diarіstics in works Maria Matios “Diary of the Executed”, “Private Diary. ... Maidan. War...”, aimed at a special study of the variability of the interaction of documentary and artistic types of writing, the dominance of one or another of them and, accordingly, the formation of original poetics of narrative systems. Methods. For this purpose, aesthetic and historical-comparative research methods are used.Results. In the article for the first time the diary segment of the work of the modern Ukrainian writer, laureate of the Taras Shevchenko National Prize of Ukraine Maria Matios is thoroughly investigated. Conclusions. As a result of the analysis of the texts, it was concluded that the genre features of the diary are the construction of the text as a series of notes that date events from the life of the “I”-narrator, as well as their chronicity, discreteness, сontents and formal diversity, conceptual unprogrammability, subjectivity, etc. At the same time the artistic core of the works is acute conflicts of socio-psychological and civic and political type which model a plot, build a system of characters and gives the text more or less aesthetics.“The Diary of the Executed” is an artistic and epic work created on the model of fictionalized female diary; actually a novel in which the diary is both an artistic image, and an architectural principle, and a compositional and stylistic technique, which in a memoir-receptive way organizes disclosure of the topic (self-knowledge and self-formation of a woman’s personality through diary writing-reading). The work has a distinct melodramatic character, emphasizes private story on a gray background of general existence and through an essayistic mosaic of thoughts and states asserts the power of a woman’s consciousness over her subconscious.“The Private Diary. ...Maidan. The War...” is a typical literary diary, actually a diariush which testifies to the active presence of its author – writer, politician, cultural and public figure, woman (daughter, sister, wife, mother, grandmother, colleague and friend), person – Maria Matios in stormy present of Ukraine. From a formal point of view it is a kind of documentary-artistic meta-genre – a novel-chronicle which fixes the events from 30 November 2013 to 5 July 2015 through the prism of personal perception and direct involvement of the narrator in them. The work has a powerful problematic and realistic background, expressive essayistic and reporting narrative; at the same time its aesthetics provides the artistry of speech, techniques of composition, poetic descriptions, etc.The development of the genre of diary in the creativity of M. Matios reflects her literary evolution.Key words: nonfiction, memoiristics, novel of the beginning of the 21st century, eseyistycs, meta-genre. Мета. Метою публікації є системні спостереження щодо мистецького засвоєння жанрових ознак діаристики в творах Марії Матіос «Щоденник страченої», «Приватний щоденник. ...Майдан. Війна...», спрямовані на спеціальне вивчення варіативності взаємодії документального та художнього типів письма, домінування того чи того з них і, відповідно, виформування оригінальних поетик оповідних систем.Методи. З цією метою використано естетичний та історико-порівняльний методи дослідження.Результати. У статті вперше цілісно досліджено щоденниковий сегмент доробку сучасної української письменниці, лауреатки Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Марії Матіос.Висновки. Унаслідок аналізу текстів дійшли висновку, що жанровими ознаками щоденника є побудова тексту як низки нотаток, котрі датовано фіксують події із життя «Я»-наратора, як і їхня хронікальність, дискретність, змістова і формальна різноплановість, концептуальна незапрограмованість, суб’єктивованість тощо. Водночас художнє ядро творів – гострі конфлікти соціально-психологічного й громадянсько-політичного типу, які моделюють сюжетику, розбудовують систему персонажів, більшою або меншою мірою естетизують текст.«Щоденник страченої» – це художньо-епічний твір, створений за взірцем белетризованого жіночого діарія; власне роман, у якому щоденник – і художній образ, і архітектонічний принцип, і композиційно-стильовий прийом, котрий у мемуарно-рецептивному ключі організовує розгортання теми (самопізнання й особистісне становлення жінки через щоденникове письмо-читання). Твір має виразний мелодраматичний характер, акцентує приватну історію на сірому фоні загального буття, через есеїстичну мозаїку думок і станів утверджує владу свідомості жінки над її підсвідомим.«Приватний щоденник. ...Майдан. Війна...» – це типовий літературний щоденник, власне діаріуш, який засвідчує діяльну присутність його авторки – письменниці, політика, культурно-громадської діячки, жінки (доньки, сестри, дружини, матері, бабусі, колеги, подруги), людини – Марії Матіос у буремному сьогоденні України. Із формального погляду це різновид документально-художнього метажанру – роман-хроніка, який фіксує події Революції Гідності й початку російсько-української війни від 30.11.2013р. до 05.07.2015р. крізь призму особистого сприйняття й безпосередньої причетності до них нараторки. У творі потужне проблемно-реалістичне тло, виразна есеїстична та репортажна оповідальність; воднораз його естетичність забезпечують художнє мовлення, прийоми композиції, поетичність описів тощо.Розвиток жанру щоденника у творчості М.Матіос є одним із чинників, що відображають її письменницьку еволюцію.Ключові слова: документалістика, мемуаристика, роман початку ХХІ ст., есеїстика, метажанр.

В диссертации исследуется интерпретация русской литературы «первым критиком» русского зарубежья Г. Адамовичем на страницах парижского еженедельника «Звено». Особенности рецепции творчества классиков русской литературы XIX века А. Пушкина и М. Лермонтова обусловлены и общенациональным значением их личности и творчества, и взглядами автора критических статей о природе поэтического творчества. Интерпретация Г. Адамовичем творчества писателей, с которыми его связывают личные отношения (И. Анненского, А. Блока, Н. Гумилева, Д. Мережковского, З. Гиппиус, Вл. Ходасевича, И. Бунина, М. Цветаевой, Г. Иванова, И. Одоевцевой, Н. Тэффи, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Есенина, В. Маяковского), имеет объективный характер, совпадает с современными оценками творчества указанных художников, основанных на определении художественных достижений писателя, а не на его идеологических принципах. Г. Адамович считал, что политически ангажированные произведения лишены художественной ценности, и доказал это на примере рассказов и стихов Л. Сейфуллиной, Б. Пильняка, Д. Бедного, В. Инбер, Н. Асеева. Специфика интерпретации Г. Адамовичем произведений К. Федина, Вс. Иванова, Л. Леонова, А. Ахматовой, Б. Пастернака, М. Булгакова состоит в том, что он считал их лишенными советской идеологической доминанты. Критик высоко оценивает их достижения. Эстетические и литературно-критические позиции Г. Адамовича обнаруживают его попытку представить русскую литературу разных эпох, а также русскую советскую литературу как целостную систему в контексте мирового литературного процесса.
У дисертації досліджується інтерпретація російської літератури «першим критиком» російського зарубіжжя Г. Адамовичем на сторінках паризького щотижневика «Звєно». Особливості рецепції творчості класиків російської літератури ХІХ століття О. Пушкіна та М. Лермонтова обумовлені і загальнонаціональним значенням їхньої особистості та творчості, і поглядами автора критичних статей щодо природи поетичної творчості. Інтерпретація Г. Адамовичем творчості письменників, з якими його пов’язують особисті стосунки (І .Анненського, О. Блока, М. Гумільова, Д. Мережковського, З .Гіппіус, В. Ходасевича, І. Буніна, М. Цвєтаєвої, Г. Іванова, І. Одоєвцевої, Н. Теффі, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Єсеніна, В. Маяковського), має об’єктивний характер, збігається із сучасними оцінками творчості зазначених митців, які базуються на визначенні художніх досягнень письменника, а не на його ідеологічних засадах. Г. Адамович вважав, що політично заангажовані твори позбавлені художньої цінності, і довів це на прикладі оповідань і віршів Л. Сейфулліної, Б. Пільняка, Д. Бєдного, В. Інбер, М. Асєєва. Специфіка інтерпретації Г. Адамовичем творів К. Фєдіна, Вс. Іванова, Л. Лєонова, А. Ахматової, Б. Пастернака, М. Булгакова полягає в тому, що він вважав їх позбавленими радянської ідеологічної домінанти. Критик високо оцінює їхні здобутки. Естетичні й літературно-критичні позиції Г. Адамовича виявляють його спробу представити російську літературу різних епох, а також російську радянську літературу як цілісну систему в контексті світового літературного процесу.