Статті в журналах з теми "Літературні бесіди"

Мета і завдання статті – запропонувати новий підхід до принципів жанротворення в українській літературі доби Київської Русі. Суть такого підходу полягає у тому, щоб розглядати давні жанри як спосіб висловлювання (за Ф. Сосюром). Літературні жанри періоду Київської Русі раніше переважно поділялися на церковні і світські, первинні і синкретичні. Ми пропонуємо застосувати до диференціації жанрів принцип, який спирається на характер висловлювання. За висловом писемним виділяємо такі жанри, як: азбуковник, літопис (хронограф, хроніка), епістолія, послання, «книга», «чтеніє», «описаніє», афоризм. За висловом усним такі як: бесіда, діалог, молитва, повість, повчання, похвала, «слово», сказання, «толкованіє». Ще один принцип диференціації жанрів – віднесеність їх до предмета зображення, який і визначає його специфіку: житіє, видіння, «історія», ходіння, чудо. Часом на характер жанру вказує назва твору, яка пояснює або предмет зображення, або його ідейне спрямування, або наративну форму; серед тих назв є такі, що запозичені зі Святого Письма, що виражають метафоричний смисл середньовічної символіки та алегоризму. Фольклорні жанри ми не відносимо до жанрів літературних, оскільки вони мають інший культурний код. Фольклорні жанри функціонували паралельно до книжності, іноді проникаючи у сферу літературну, додаючи до писемних творів свої семантично-художні елементи. Естетика, онтологія, прагматика, типологія давньоукраїнських жанрів історично зумовлені, покликані до життя певними суспільно- політичними та естетичними чинниками та потребами, тісно пов’язані із характером та виявом естетичних цінностей середньовічної епохи, визначаються ними і становлять певну систему сприймання і відтворення світу, а отже, і систему жанрів, які забезпечували духовне, культурне життя давньої пори.

У статті зазначено, що проблема формування мовно-мовленнєвої компетентності в учнів початкових класів є нині актуальною в контексті вимог Нової української школи, переходу від знаннєвої освітньої парадигми до компетентнісної. У публікації висвітлено поняття мови й мовлення на основі аналізу лексикографічних праць, психологічних та лінгводидактичних джерел. Описано зовнішню усну, зовнішню письмову та внутрішню форми мовлення. У науково-методичній розвідці визначено основні психологічні процеси, які важливо враховувати під час формування мовно-мовленнєвої компетентності учнів початкової школи. Це увага, уява, мислення, пам’ять, сприймання й розуміння, властивості психіки (емоції, почуття), а також мовне чуття особистості, її досвід комунікації у реальному та віртуальному просторі. Уточнено зміст поняття «мовне чуття» як уміння користуватися мовними засобами відповідно до комунікативної ситуації на основі відчуттів, інтуїції. Окреслено види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна, та види мислення: за ступенем новизни й оригінальності (репродуктивне (відтворювальне) і продуктивне (творче), за способом і формою діяльності (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне (абстрактне). У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез психологічної, педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; аналіз нормативних документів Нової української школи, теоретичне осмислення, систематизація й узагальнення наукових здобутків у галузі лінгводидактики навчання мовно-літературної освітньої галузі НУШ; емпіричні: педагогічне безпосереднє й опосередковане спостереження за освітнім процесом під час вивчення мовно-літературної освітньої галузі в Новій українській школі; бесіди з учителями й учнями.

У статті узагальнено поняття «казкотерапія» як спосіб психолого- педагогічного впливу на особистість, який, застосовуючи метафоричні можливості казки, сприяє розвитку уяви, самосвідомості, креативності, взаємодії з навколишнім світом, довірливим і близьким стосункам з рідними, звільненню від комплексів і страхів. Вказано стани, які потребують діагностики, реабілітації, корекції за допомогою казкотерапії, серед яких – проблеми у навчанні, розвиток творчого хисту і свідомості, інтеграція у соціум, взаємодія з навколишнім середовищем, страх, нервовий тік, прояв агресії, комплекси, енурез. Встановлено, що за своєю структурою, враховуючи дитячі проблеми, казки бувають для дітей з: фобіями, відчуттям страху; сімейними проблемами; гіперактивністю і агресивністю. З’ясовано принципи, яких необхідно дотримуватись у використанні методу казкотерапії: креативності, актуальності, завуальованості, самостійності, відповідності, усвідомлення, індивідуальності. Шляхом аналізу наукової літератури з’ясовано, що в основі застосування казкотерапії перебувають такі типи казок: фольклорна (сюжет містить інформацію: про магію, тварин, побут, трансформації, жахіття), літературна (містить вигаданий твір, що наслідує фольклорну казку або містить нефольклорні сюжети, належить конкретному автору та чинить терапевтичний і корекційний впливи), дидактична (пропонує виконати низку різноманітних завдань), психокорекційна (сприяє корекції відхилень чи незначних проблем у поведінці), психотерапевтична (сприяє обмірковуванню подій, стимулює особистісне зростання). Зазначено, що в основі використання казкотерапії знаходять такі методи: розповідь і вигадування казки (основною рекомендацією є розповідь казки, а не її читання), малювання казки (відображення на папері емоцій і почуттів, які не розкривають під час бесіди; необхідність враховувати вибір кольору і техніки виконання малюнку), виготовлення ляльок (розвивається концентрація уваги, уяви, дрібна моторика рук), казкотерапевтична діагностика (дозволяє з’ясувати наявність проблем, конфліктних ситуацій, комплексів), пісочна терапія (знімає нервове напруження, покращує координацію рухів, дрібну моторику й орієнтування в просторі).

У статті проаналізовано етапи формування лінгвокраїнознавчої компетентності (ціннісно-регулятивний, інформаційний, діяльнісно-рефлексивний) майбутніх вчителів української мови і літератури у процесі фахової підготовки. Здійснено добір доцільних форм і методів формування лінгвокраїнознавчої компетентності в процесі фахової підготовки у закладах вищої педагогічної освіти відповідно до триетапної реалізації моделі та педагогічних умов формування означеної якості. Запропоновано педагогічні умови формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів-філологів: оновлення змісту фахової підготовки на основі використання ціннісного потенціалу лінгвокраїнознавства; упровадження інтерактивних форм і методів у процесі вивчення фахових дисциплін; активізація навчальної і науково-дослідної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури на основі міждисциплінарних зв’язків. Визначено, що модель формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів української мови і літератури у процесі фахової підготовки може бути реалізована у закладах вищої педагогічної освіти для з метою удосконалення фахових компетентностей, формування їх як носіїв полікультурно-толерантної та культуро-ідентичної моделей світосприйняття. Модель реалізується упродовж трьох етапів (ціннісно-регулятивного, інформаційного, діяльнісно-рефлексивного). З’ясовано, що на ціннісно-регулятивному етапі відбувалось формування ціннісно-мотиваційного компоненту лінгвокраїнознавчої компетентності майбутнього вчителя української мови і літератури. З-поміж ефективних форм і методів формування цього компоненту доцільними є віртуальні екскурсії, очні екскурсії у музеї культурологічного, українознавчого, мистецького спрямування певного регіону; зустрічі-бесіди з краєзнавцями; проведення проблемних лекцій з фахових дисциплін; створення мікропроектів з лінгвокраїнознавчої проблематики, укладання тезаурусу, майстер-класи тощо. На інформаційному етапі упровадження моделі формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів української мови і літератури відбулося формування когнітивного компоненту означеної якості: проводились семінари-дискусії, робота в малих групах у межах наукового гуртка та практичних занять, спецсемінари дослідницького характеру та міжпредметні семінари, самостійна робота, продовження лексикографічної роботи щодо укладання тезаурусу. Діяльнісно-рефлексивний етап упровадження моделі формування лінгвокраїнознавчої компетентності в процесі фахової підготовки спрямовувався на формування поведінкового компоненту означеної якості. З цією метою запропоновано творчо-пошукові завдання з використанням методу стилістичного аналізу, творчі вправи («коло ідей», «незакінчене речення» та ін.), залучення до роботи творчої лабораторії, виконання і представлення дослідницьких проектів.

У статті розкрито зміст і структуру комунікативної компетентності молодшого школяра. З’ясовано, що сутність поняття «комунікація» є фундаментальною ознакою людської культури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну різного виду інформацією. Поняття «комунікативність» розглядається як мотивованість будь-якої дії особистості, здійснення її з власної ініціативи, а не під впливом зовнішнього стимулювання. Комунікативні уміння – це здатність встановлювати й підтримувати контакти з іншими людьми, використовуючи власні здібності, необхідні для ефективної комунікативної дії під час міжособистісного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність передбачає не тільки оволодіння необхідною кількістю мовних і мовленнєвих знань, а й формування умінь практичного використання мови в процесі мовленнєвої діяльності. Здійснено спробу обґрунтування доцільності формування комунікативної компетентності учнів початкової школи, враховуючи, що молодший шкільний вік надзвичайно сприятливий для оволодіння комунікативними уміннями й навичками. Проаналізовано основні аспекти нової типової освітньої програми мовно-літературної галузі, в якій окреслено нові цілі навчання та його компетентнісні результати. Схарактеризовано дидактико-методичний супровід формування комунікативної компетентності учнів початкової школи в процесі навчання української мови. Узагальнено, що комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. Зокрема, обґрунтовано використання інтерактивних та ігрових технологій із метою формування комунікативних умінь у дітей молодшого шкільного віку з урахуванням сучасних методологічних і психолого-педагогічних вимог. Установлено, що інтерактивні форми навчання передбачають організацію комфортних умов для навчання, під час якого використовуються моделі життєвих ситуацій, рольові ігри й методи, котрі дають змогу створювати ситуації пошуку й передбачають, що в процесі навчання діти молодшого шкільного віку й педагог перебувають у режимі бесіди, діалогу між собою.

Cтаття присвячена огляду наукової літератури, вивченню стану депресії у моряків, а також представлено результати проведеного дослідження міри вираженості особливостей депресивного стану у студентів вищих навчальних закладів спеціальності річкового та морського транспорту. Дослідження проведене за допомогою методів спостереження, бесіди, методики Шкала Цунга для самооцінки депресії (Zung Self-Rating Depression Scale), адаптований при відділенні наркології НДІ ім. Бехтєрєва Т.І. Балашовою. Виявлено, що студенти молодших курсів частіше, аніж студенти старших курсів, виявляють стан підвищеного настрою, впевненості у позитивних життєвих перспективах, надії на майбутнє, рідше зазнають стану немотивованої тривоги. У них частіше спостерігається стан депресії ситуативного або невротичного ґенезу. Субдепресивний стан та елементи замаскованої депресії було виявлено у студентів старших курсів, що сигналізує про необхідність розробки для даної категорії опитаних системи психокорекційної допомоги для вироблення стійких рис, які дозволили би протидіяти стресогенним чинникам, що впливають на них у період тривалого плавання, збереження позитивного життєвого тонусу та психічного здоров'я загалом.

Стаття присвячена навчанню алгебри і початків аналізу у старшій профільній школі з використанням сучасних комп’ютерних засобів навчання, зокрема CoCalc. Мета: провести теоретичний аналіз використання CoCalc у навчанні алгебри та початків аналізу. Задачі: 1) розглянути перспективи використання Web-СКМ в аспекті хмаро орієнтованого середовища; 2) виявити особливості CoCalc як засобу навчання математичних дисциплін; 3) розкрити методику навчання алгебри та початків аналізу з використанням CoCalc. Об’єкт дослідження: процес навчання алгебри та початків аналізу у старшій школі і ЗВО із застосуванням хмарних технологій. Предмет дослідження: використання CoCalc як засобу навчання алгебри та початків аналізу. Методи дослідження: 1) аналіз науково-педагогічної літератури з проблеми дослідження; 2) педагогічні спостереження і бесіди з викладачами; 3) аналіз CoCalc як засобу навчання. Результати: обґрунтовано переваги використання CoCalc як засобу навчання алгебри та початків аналізу. Висновки: виявлено перспективи використання хмаро орієнтованих систем навчання, зокрема CoCalc, у навчанні математичних дисциплін.

Метою статті є комплексне дослідження арештів української інтелігенції в 1965 р. на тери­торії Івано-Франківської області. У контексті цієї мети виділені такі завдання: встановлення кіль­кісних масштабів арештів на території Івано-Франківщини, аналіз висунутих представникам інтелі­генції обви­нувачень, методів ведення слідства, поведінки заарештованих, дослідження судових процесів над іва­но-франківськими дисидентами. Основу джерельної бази становлять документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України у м. Київ та матеріали самвидаву. Методологічною осно­вою дослідження є концепція Я. Секо про співіснування в українському русі спротиву 1950–80‑х рр. двох парадигм – націо­нально-визвольної (підпільні організації) та націоналізаційної (легальна діяльність інтелігенції із сере­до­вища “шістдесятників”). Автор статті приходить до висновку, що у ході хвилі репресій проти україн­ського шістдесятницького правозахисту у серпні-вересні 1965 р. було затримано п’ятьох представників інтелігенції Івано-Франківщини, із яких чотирьох осіб (В. Мороза, О. Заливаху, М. Озерного, В. Іванишина) було заарештовано. Основними пунктами обвинувачення були розповсю­джен­­ня забороненої літератури та бесіди про необхідність виходу України з СРСР, що було трак­товано як “антирадянська агітація і пропаганда”. Суворість покарання інакодумців значною мірою за­лежала від проявлення ними у ході слідства необхідних емоцій, які свідчили б про їх “розкаяння” і “пере­виховання”. У ході “першої хвилі арештів” Івано-Франківська область опинилась на третьому міс­ці за кількістю репресованих осіб після Львівщини та Київщини. Репресії завдали значного удару по осередках шістдесятницького правозахисту на Прикарпатті та місцевій мережі поширення самвидавної літератури. Ключові слова: український дисидентський рух, радянський режим, “перша хвиля арештів”, самвидав, Комітет державної безпеки (КДБ), Валентин Мороз, Опанас Заливаха, Михайло Озерний.

У статті проаналізовано підходи до визначення і тлумачення поняття «нейтральність», а також практичні підходи його реалізації в межах процесу медіації. Психолінгвістика тлумачить медіативний дискурс як розгортання перемикань від внутрішнього коду до зовнішньої вербалізації у процесах породження мовлення та її інтерпретації з урахуванням соціально-психологічних типів мовних особистостей, рольових установок і приписів. За допомогою загальнонаукових методів вдалося спрямувати концептуальне значення слова «нейтральність» у комунікативну площину, а схеми комунікативних стратегій у реалізацію принципу «нейтральність». Принцип нейтральності є основоположним принципом процесу медіації, який закладений не лише у визначальних критеріях реалізації процесу, але є визначальним елементом статусу посередника. На прикладі англомовної художньої літератури виокремлено та проаналізовано низку комунікативних технік (техніки ігнорування, техніки нейтральних запитань, техніки однакових запитань), які виступають основними інструментами дотримання принципу нейтральності. Окремо звернено увагу і на мотиви введення тактик (оптимального контр реагування, рефлексії) у процес медіативного діалогу у форматі бесіди із залученням сторін та індивідуальних бесід із кожною із сторін окремо (у форматі кокус). Принцип нейтральності є плюралістичним і може розглядатись як синонімічна пара терміну «неупередженість» або ж терміну «справедливість». Ці поняття є близькими за значеннями, проте в межах лінгвістики тактики їх реалізації різняться. На прикладі англомовної художньої літератури, виокремлено не лише комунікативні техніки медіатора, вживання яких слугуватиме дотриманню принципу нейтральності, але й проаналізовано тенденції та умови їх застосування. Важливими аспектами в межах художньої літератури зокрема, є можливість передання ролі посередника іншому учаснику діалогу, а впродовж медіації загалом можна говорити про комбінаторний тип застосування технік. Література References Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(1), 73-83. Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(2), 145-154. Astor, H. (2002). Dispute Resolution in Australia. Sydney: LexisNexis Butterworths. Boulle, L. (2005). Mediation: Principles, Process, Practice. Chatswood: LexisNexis Butterworths. Cobb, S. (1991) Practice and Paradox: Deconstructing Neutrality in Mediation. Law and Social Inquiry, 16(1), 35-62. Cohen, O. (1999). The Limits of Mediator’s Neutrality. Mediation Quarterly, 16(4), 341-438. Douglas, S. (2008). Neutrality in Mediation: A Study of Mediator Perceptions. Retrieved from https://lr.law.qut.edu.au/article/view/88 European Code of Conduct for Mediators. Retrieved from: http://www.mediacia.com/documents.htm. Field, R. (2000). Neutrality and power: Myths and reality. The ADR Bulletin, 3(1), 16-19. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс: монография. [Электронный ресурс]. Волгоград: Перемена, 2002. Режим доступа: https://www.scribd.com/doc/52113602/ Lederach, J. (1995). Preparing for Peace: Conflict Transformation Across Culture. Syracuse University Press. Peterson N. (2007). The Mediation Dictionary. Retrieved from http://www.mediation dictionary.com/pdf/mediationdictionary.pdf Романишина І. М. Медіація як ефективний метод вирішення конфліктів у шкільній практиці / І. М. Романишина // Таврійський вісник освіти. 2014. № 3 (47). С. 248-255. The European Code of Conduct for Mediators. Retrieved from http://www.mediacia.com/ documents.htm. References (translated and transliterated) Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(1), 73-83. Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(2), 145-154. Astor, H. (2002). Dispute Resolution in Australia. Sydney: LexisNexis Butterworths. Boulle, L. (2005). Mediation: Principles, Process, Practice. Chatswood: LexisNexis Butterworths. Cobb, S. (1991) Practice and Paradox: Deconstructing Neutrality in Mediation. Law and Social Inquiry, 16(1), 35-62. Cohen, O. (1999). The Limits of Mediator’s Neutrality. Mediation Quarterly, 16(4), 341-438. Douglas, S. (2008). Neutrality in Mediation: A Study of Mediator Perceptions. Retrieved from https://lr.law.qut.edu.au/article/view/88 European Code of Conduct for Mediators. Retrieved from: http://www.mediacia.com/documents.htm. Field, R. (2000). Neutrality and Power: Myths and Reality. The ADR Bulletin, 3(1), 16-19. Karasik, V. (2002). Yazykovoi Krug: Lichnost, Kontsepty, Diskurs. [Language circle: Personality, Concepts, Discourse]. Retrieved from: https://www.scribd.com/doc/52113602/ Lederach, J. (1995). Preparing for Peace: Conflict Transformation Across Culture. Syracuse University Press. Peterson N. (2007). The Mediation Dictionary. Retrieved from http://www.mediation dictionary.com/pdf/mediationdictionary.pdf Romanyshyna, I. (2014). Mediatsiia yak Efectyvnyi Metod Vyrishennia Konfliktiv u Shkilnii Practytsi [Mediation as Effective Method in Conflict Resolution at School Practice]. Tavriiskyi Visnyk Osvity, 3 (47), 248-255. Sources Draper S. (1994). Teas of a Tiger. (Simon Pulse). Retrieved from: http://lgnavigators.weebly.com/uploads/5/8/5/2/58521739/tears_of_a_tiger__hazelwood_hig_-_sharon_m__draper.pdf Stockett K. (2009). The Help. (Penguin Group) Retrieved from: https://gelleresol.weebly.com/uploads/3/0/1/6/30164729/the_help_-_kathryn_stockett.pdf

Стаття присвячена проблемі формування готовності особистості до інноіваційної діяльності у сфері професійної діяльності, особливостям сприймання змін працівниками організацій. Аналіз наукової літератури щодо поглядів на інновації та інноваційну діяльність особистості дозволив переконатися, що нововведення в організаціях можуть викликати різні реакції працівників: від активного сприймання інновацій до стійкого опору змінам. Теоретичний аналіз проблеми сприймання інновацій особистістю у професійній діяльності дозволив вивчити і дослідити психологічні чинники, які детермінують позитивне сприймання інновацій працівниками організацій та визначити психологічні особливості, які сприяють виникненню опору змінам. Для перевірки гіпотези дослідження було застосовано методи анкетування, бесіди, аналізу результатів діяльності, психодіагностики, математико- статистичні методи. За результатами дослідження виявлено психологічні чинники, які мають статистично значущі розбіжності та сприяють позитивному реагуванню на зміни працівників організацій: креативність, ризик заради успіху, орієнтація на майбутнє, винахідливість, сміливість, підприємливість. Впровадження нововведень в організаціях завжди пов'язано з певними труднощами. Інновація – це не тільки нововведення але й здатність до нового мислення, до переосмислення існуючих теорій, сталих істин, правил та норм поведінки. Тому ці процеси передбачають необхідність залучення найбільш кваліфікованих кадрів, які мають певні психологічні особливості щодо позитивного сприймання та впровадження інноваційних змін.

У статті констатовано, що в КНР проблема формування підприємницької компетентності в молоді ефективно вирішується на державному рівні, унаслідок чого підприємництво перетворилося на один із найважливіших стратегічних факторів інтенсивного розвитку національної економіки. У таких умовах доцільним кроком для українських освітян є творче використання теоретичних та практичних доробок китайських фахівців з окресленої проблеми. Тому тема статті є дійсно актуальною. Як установлено, окремі аспекти проблеми формування підприємницької компетентності студентів вищої школи розкрито в працях таких учених, як: А. Агеєв, Ван Хуей, Л. Земка, Чжан Хуйхуа та ін. Проте вченими не проводився порівняльний аналіз стану розробленості проблеми формування підприємницької компетентності студентів вищої школи у КНР та Україні. Мета та завдання статті: на основі аналізу китайської й української наукової літератури та практичного досвіду з формування підприємницької компетентності студентів вищої школи навести порівняльну характеристику стану розробленості зазначеної проблеми в Китайській народній республіці та Україні. У дослідженні використовувались теоретичні методи (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація) для опрацювання наукової літератури з досліджуваної проблеми та практичні методи (спостереження, анкетування, бесіди) для вивчення відповідного освітнього досвіду. У статті зазначено, що у вищій школі КНР викладаються різні навчальні курси, реалізуються державні й міжнародні освітні програми та проекти з окресленої проблематики. У позааудиторний час для майбутніх фахівців також організовуються зустрічі з успішними бізнесменами та проводяться майстер-класи, конкурси стартапів, консультування висококваліфікованих фахівців тощо. У публікації також з’ясовано, що українськими авторами визначено й реалізовано на практиці конкретні шляхи, засоби, педагогічні умови, методи формування підприємницької компетентності студентів у вищій школі України. У подальшому дослідженні планується виявити перспективні напрями використання доробок китайських педагогів із проблеми формування підприємницької компетентності студентів вищої школи в умовах освітніх реалій України.

Анотація. У статті розглянуто підходи до формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання. Мета. Визначити фактори впливу на формування індивідуальної фізичної культури учнівської молоді в процесі фізичного виховання. Методи. Теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, теоретичне моделювання); педагогічні (спостереження, експеримент із застосуванням інструментальних методів); соціологічні (неформалізовані бесіди, опитування, анкетування); методи математичної статистики. Результати. У ході теоретичного аналізу літературних джерел визначено компоненти індивідуальної фізичної культури, які характеризують процесуальну і результативну діяльність особистості. Розуміння індивідуальної фізичної культури базується більшою мірою на практичному досвіді, ніж на теоретичних знаннях. Виявлено, що тільки юнаки та дівчата, які навчаються у спортивному коледжі, мають достатній рівень фізкультурної освіти. В основі потребо-мотиваційної сфери фізичної культури і спорту юнаків і дівчат, які займаються та не займаються спортом, існують як спільні, так суттєво відмітні пріоритети. Підтверджено вплив факторів зовнішнього середовища на формування індивідуальної фізичної культури особистості під час визначення мотивів, інтересів у заняттях спортом. Розгляд в людині фізичного як особистого може бути одним із способів залучення молоді до формування цінностей фізичної культури і спорту та включення індивідуальної фізичної культури до спектру загальної культури людини. Ключові слова: учнівська молодь, індивідуальна фізична культура, фізична підготовленість, фізичне здоров’я, самооцінка.

Стаття присвячена розвитку комунікативного компонента у процесі розвитку професіоналізму вчителя-філолога, аналізу складових зазначеного компонента і окресленню ефективних шляхів його вдосконалення. Методологічну основу дослідження становлять положення філософії освіти щодо діалектичної єдності процесів навчання, виховання, розвитку і неперервного професійного саморозвитку особистості вчителя-філолога; методологічні принципи системності, науковості, цілісності; положення гуманістичної психології, педагогіки, комунікативної лінгвістики про комунікативну складову розвитку професіоналізму вчителя-філолога. З метою одержання обґрунтованих висновків у процесі розв’язання завдань дослідження використовували комплекс методів: теоретичний аналіз філософських, психологічних, педагогічних, економічних, культурологічних, лінгвістичних, методичних джерел, що дозволив сформулювати вихідні положення дослідження; спостереження, опитування, анкетування, тестування, метод бесіди, інтерв’ювання. Під професіоналізмом вчителя-філолога ми розуміємо особливу властивість систематично, ефективно і надійно виконувати складну педагогічну діяльність у найрізноманітніших умовах. Комунікативний компонент професіоналізму вчителя-філолога полягає у свідомому засвоєнні певної сукупності знань, які є складовими професійного педагогічного мовлення. Це означає практичне й усвідомлене володіння всіма нормами сучасної української літературної мови, наявність знань з професійного мовлення, вміння правильно, переконливо, виважено структурувати власні висловлювання, знання правил культури професійного спілкування. Питання розвитку комунікативного компоненту професіоналізму вчителя-філолога залишається актуальним, оскільки потребує подальших досліджень психолого-педагогічних критеріїв, показників і умов формування цієї складової. Також актуальними залишаються питання щодо розроблення методик по подоланню комунікативних бар’єрів у професійній діяльності як молодих, так і досвідчених учителів.

У статті зазначено, що в контексті актуальних вимог до професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів Нової української школи проблема формування та вдосконалення правописної компетентності студентів в умовах сьогодення набуває виняткової актуальності. У статті висвітлено питання забезпечення якості мовної освіти за допомогою технології портфоліо як однієї з ефективних форм накопичення та оцінювання індивідуальних досягнень студентів. Описано європейське мовне портфоліо: історію виникнення, структуру та зміст. Визначено правописне портфоліо як важливий компонент мовного портфоліо, як сучасну освітню технологію, в основу якої покладено особистісно орієнтований підхід до навчання, метод автентичного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів у процесі вивчення правопису української мови, індивідуальну траєкторію вдосконалення правописної компетентності майбутніх фахівців Нової української школи. Проаналізовано значення правописного портфоліо для суб’єктів освітнього процесу: викладача й студента. Виділено структуру правописного портфоліо майбутнього учителя початкової школи. Запропоновано схему-зразок правописного портфоліо у системі лінгвістичної підготовки майбутніх учителів Нової української школи. У процесі роботи над науковою розвідкою використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз і синтез під час опрацювання лінгвістичної, педагогічної та методичної літератури з досліджуваної проблеми; теоретичне осмислення й узагальнення досвіду викладачів і власного досвіду роботи для визначення стану робо- ти з формування правописної компетентності майбутніх учителів початкової школи; емпіричні: спостереження й аналіз занять з дисципліни «Сучасна українська мова з практикумом», «Практикум з українського правопису», бесіди з викладачами й студентами.

Мета. Визначити взаємозв’язок між рівнем повсякденної рухової активності, адаптаційними резервами системи кровообігу та частотою захворюваності студентської молоді для формування мотивації підвищення рівня фізичної підготовленості, запобігання розвитку патологічних процесів в організмі та покращення якості життя студентів. Методи: аналіз наукової та науково-методичної літератури, спостереження, бесіда, анкетування, тестування. Результати. Переважна кількість студентів займаються фізичною культурою менше ніж три години на тиждень або не займаються взагалі, що позначається на частоті їх захворюваності на ГРВІ протягом року, а також супроводжується хронічними змінами в роботі серцево-судинної, дихальної і травної систем. Функціональна рухливість системи кровообігу у фізично активної молоді значно досконаліша: дозоване фізичне навантаження у них забезпечується меншою активізацією хронотропного і більшою – інотропного резерву серця. Висновки. Своєчасна об’єктивізація функціональних змін в організмі молоді дозволяє вирішити проблеми профілактичних заходів, а діагностика функціональних резервів системи кровообігу може бути здійснена простими і доступними для масових обстежень функціональними пробами; проблема адаптаційних резервів системи кровообігу молоді залежно від повсякденної рухової активності потребує подальшого вивчення для мотивації до більш активного способу життя сучасної молоді.

Формулювання проблеми. В статті розглянуто проблему зниження якості математичної підготовки студентів різних спеціальностей. Матеріали і методи. У ході підготовки статті були використані такі методи дослідження: порівняльний аналіз теоретичних положень, розкритих у науковій та навчально-методичній літературі; спостереження за математичною підготовкою майбутніх фахівців різних напрямів; бесіди із студентами; узагальнення педагогічного досвіду з викладання математичних дисциплін, анкетування (239 респондентів) та статистичні методи обробки експериментальний даних (метод статистичних гіпотез). Результати. На основі аналізу моніторингових досліджень різних рівнів зроблено висновок про те, що якість математичної підготовки майбутніх фахівців має тенденцію зниження незалежно від напряму підготовки. Наведено результати експериментального регіонального дослідження, що підтверджують цей висновок. Обґрунтовано необхідність проведення моніторингу математичних знань як одного із інструментів забезпечення більш якісної математичної підготовки студентів. Запропоновано методичні рекомендації щодо підвищення якості математичної підготовки студентів першого року навчання різних напрямів підготовки. Висновки. Підтверджено, що система моніторингу має бути комплексною та проводитися на всіх рівнях управління освітою як запорука валідності, надійності, економічності, інтегрованості та практичності. Моніторинг навчальних досягнень студентів є інструментом, який дозволяє забезпечити якісну математичну підготовку майбутніх фахівців. Здійснення експериментального дослідження дало змогу виявити відсутність узгодженості результату ЗНО, шкільного середнього балу з математики та результатів іспиту з математики, що складали студенти першого року різних університетів. Для уникнення прогалин та корекції знань першокурсників доцільно організувати протягом першого семестру повторювальний курс шкільної математики, завдання якого є узагальнення і систематизація основних фактів арифметики, геометрії, алгебри та початків аналізу. Це дозволить покращити якість математичної підготовки студентів закладів вищої освіти.

Актуальність дослідження зумовлена реформою вищої освіти, зростанням вимог до професійної підготовки випускників закладів вищої освіти, потребою переходу від традиційного стилю викладання дисциплін до інноваційного. Мета: обґрунтування та експериментальна перевірка ефективності застосування інтерактивних методів навчання електротехніки у процесі професійної підготовки майбутніх учителів трудового навчання і технологій. Методи: аналіз наукової літератури, вивчення педагогічного досвіду, анкетування, бесіди, усне опитування з метою виявлення ефективності застосування інноваційних методів навчання, систематизація даних. Результати: визначено роль інтерактивних технологій у підготовці майбутніх учителів трудового навчання і технологій; з’ясовано, що організація освіти на основі компетентнісного підходу базується на посиленні практичної професійної спрямованості навчання, розвитку педагогічних здібностей і ціннісних орієнтирів студентів; доведено, що на лекційних заняттях перевагу варто надавати інтерактивному навчанню з елементами проблемного підходу; лабораторні заняття доцільно проводити за допомогою комп’ютерних програм з моделювання електронних схем; презентовано розроблену на засадах інтерактивного навчання систему підготовки майбутніх учителів трудового навчання і технологій на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти з курсу «Загальна електротехніка та практикум з електромонтажних робіт»; обґрунтовано трикомпонентну структуру критеріїв та відповідних показників оцінювання рівня сформованості компетентності з електротехніки; здійснено експериментальну перевірку ефективності застосування інтерактивних методів навчання електротехніки при підготовці майбутніх учителів трудового навчання і технологій; доведено, що використання інтерактивних методів навчання позитивно впливає на динаміку сформованості компетентності з електротехніки. Висновки: підготовка сучасного вчителя трудового навчання і технологій повинна здійснюватися з посиленням практичної складової освітніх програм, а також матиме ефективність за умови системного використання інтерактивних освітніх технологій.

У статті розкрито теоретичні підходи до особливостей становлення невербальної комунікації у професійній діяльності адвоката. Проаналізувавши педагогічні та юридичні наукові праці, ми уточнили дефініцію поняття «невербальна комунікація адвоката» не тільки як уміння інтерпретувати жести та міміку партнера адвокатом і контролювати свою поведінку, а і як психічну сутність поняття особистої території людини, її зони; національні особливості поведінки партнерів, їхнє взаємне розташування під час бесіди; вміння дешифрувати значення використанням допоміжних предметів. Зокрема з'ясували, що важливими складниками комунікації адвоката є жести, за якими можна судити про психологічний стан співрозмовника. Констатовано, що інколи жестикуляція діє на підсвідомому рівні, що й допомагає адвокату під час ведення допиту. Проаналізувавши наукову педагогічну, філологічну, юридичну літературу, ми можемо констатувати, що жести умовно поділяються на такі групи: автоматичні, презентаційні та інтонаційні. У процесі дослідження нами з'ясовано, що використовувати автоматичні та презентаційні жести адвокату під час виступу потрібно обережно, адже вони можуть відвертати увагу присутніх від основної думки. У статті виокремлено невербальні засоби комунікації, зокрема мімічні, за якими можна відстежити поведінку адвоката під час виступу в судовому засіданні, а саме: протест, здивування, стурбованість, страх, гнів тощо. На нашу думку, вдалий виступ адвоката під час судового засідання залежить не тільки від високого рівня вербальної комунікації, але й від умінь правильно застосовувати невербальну. Зокрема, зазначено рекомендації для адвокатів, як правильно слухати співрозмовника, а саме: варто бути завжди уважними, прислухатися до співрозмовника, дивитися на співрозмовника, зберігати візуальний контакт, дотримуватися зручної дистанції спілкування.

Мета статті – визначення особливостей формування іншомовно-мовленнєвої компетентності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою. Використано методи: вивчення та аналіз лінгвістичної, дидактичної та методичної літератури за темою, моделювання процесу формування іншомовно-мовленнєвої компетентності стосовно педагогічної діяльності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою. У статті проаналізовано наявні визначення мовних і мовленнєвих складових іншомовно-мовленнєвої компетентності та визначено їхні особливості стосовно педагогічної діяльності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою, а саме: специфічна лексика, що пов’язана з образотворчим мистецтвом: назви видів живопису, інструменти створення малюнків, поверхня для малювання, матеріали, що утворюють колір, способи зображення малюнків; граматика, що включає: різні видочасові форми дієслова для характеристики образотворчих дій, активний і пасивний стан для порівняння образотворчих дій, емоційно-забарвлені граматичні висловлювання для проявів емоцій щодо створюваних малюнків; аудіювання, що охоплює прослуховування виступів англомовних художників, перегляд фільмів щодо проведення виставок, участь у комунікації із зарубіжними майстрами живопису; говоріння, що включає висловлювання точки зору щодо власної професійної діяльності як педагога, так і фахівця у галузі образотворчого мистецтва, спілкування із зарубіжними митцями; бесіди учасників міжнародних конференцій; обговорення картин у музеї; інтерв’ювання зарубіжних художників; читання, що включає реалізацію різних читацьких дій, пов’язаних із образотворчим мистецтвом; письмо, що включає писемний виклад змісту малюнків, листування із зарубіжними діячами образотворчого мистецтва; написання інструкцій для учнів щодо виконання покрокових дій малювання.

Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Метою статті є дослідження стану формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Обґрунтовано теоретичну базу дослідження, визначено наукові праці, які роблять значний внесок у розвиток проблеми дослідження. У процесі здійснення науково-експериментальної роботи застосовано такі теоретичні та емпіричні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури; систематизація та узагальнення результатів дослідження; опитування та анкетування студентів, викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють професійну підготовку інженерів з охорони праці, інженерів з охорони праці виробничих підприємств та організацій; бесіди для вивчення стану формування культури безпеки професійної діяльності. Наведено результати опитування респондентів щодо розуміння поняття «культура безпеки професійної діяльності» та важливості володіння майбутніми інженерами з охорони праці культурою безпеки професійної діяльності. Представлено результати опитування студентів щодо володіння знаннями з питань загальної культури, культури охорони праці, культури праці, культури здоров’я; визначено їхні потреби у вдосконаленні професійних умінь, із виконанням задач професійної діяльності на засадах та принципах культури безпеки професійної діяльності. Здійснена самооцінка студентів своєї готовності до виконання задач професійної діяльності на принципах та пріоритету культури безпеки професійної діяльності. Узагальнено результати опитування респондентів щодо оцінювання ефективності форм формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Визначено проблеми, які заважають ефективному формуванню культури безпеки професійної діяльності. Зроблено висновок про необхідність проведення ґрунтовного та експериментального дослідження наукової проблеми формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці.

Мета. Мета дослідження полягала у виявленні стану й рівнів розвитку зовнішньомовленнєвих операцій лексико-граматичного структурування розповідного мовлення дітей старшого дошкільного віку. Методи і методики дослідження. У процесі дослідження використовувались теоретичні методи: аналіз психолінгвістичної й психологічної літератури, узагальнення отриманих в результаті аналізу даних, виокремлення й обґрунтування критеріїв й показників психолінгвістичної діагностики стану та рівнів розвитку зовнішньомовленнєвих операцій дітей старшого дошкільного віку, формулювання висновків; емпіричні методи: бесіди з дітьми дошкільного віку, аналіз дитячих розповідей; контент-аналіз; констатувальний (вивчення рівня розвитку розповідного мовлення дітей дошкільного віку) експеримент; методи математичної статистики. Із метою діагностики розвитку зовнішньомовленнєвих операцій розповідного мовлення використовувалися такі методи й методики: “Закінчення речень”, “Спрямований асоціативний експеримент” (І. Л. Баскакова, В. П. Глухов), методика “Розкажи за картинкою” (Р. Немов), метод психографологічного аналізу (І. М. Лущихіна, В. К. Гайда, В. В. Лоскутов). Результати обсервації розповідного мовлення дітей розкривають особливості й рівні розвиненості зовнішньомовленнєвих операцій лексико-граматичного структурування дітей старшого дошкільного віку, своєрідність зовнішнього мовлення дітей, характерної для кожного з виділених рівнів; засвідчують, що кожній дитині, яка розвивається в нормі, властивий індивідуальний нерівномірний розвиток розповідних операцій і дій. Висновки. Висновок про статистично значущі відмінності здійснювався при порівнянні отриманих емпіричних показників із критичним значенням t-критерію Стьюдента. Аналіз стану розвитку зовнішньомовленнєвих операцій розповідного мовлення дітей старшого дошкільного віку створив передумови для виділення чотирьох рівнів розвитку цих мовленнєвих операцій: високий, достатній, середній та низький.

Актуальність. Соціальна зрілість – складне соціально-психологічне явище, яке включає низку компонентів: самосвідомість, світогляд, моральну зрілість, соціальні почуття. Формування соціальної зрілості та її компонентів відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Особливого значення набуває виховання й закріплення комплексу особистісних якостей, моральної самосвідомості та соціальних почуттів – основи соціальної зрілості. Соціальні почуття покликаний виховувати і вчитель фізкультури, який формує не лише фізичне, але й моральне здоров’я, соціальну активність, почуття відповідальності, групової інтелектуальної, вольової, емоційної й організаторської єдності та інші важливі особистісні якості вихованців. Тому ставимо за мету виявити шляхи та фактори становлення соціальної зрілості в учнівської молоді під впливом фізкультурних занять, під час яких, окрім фізичного, формується моральне здоров’я, соціальна активність, почуття належності до команди, почуття групи. Методи дослідження – аналіз наукової літератури, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, анкетування, тестування, методи статистичного опрацювання результатів дослідження. Результати роботи. Доводимо, що заняття з фізкультури й спорту дають змогу старшокласникам усвідомити існування багатьох форм суспільно корисної діяльності, де вони можуть розкрити себе, свої потенційні можливості, знайти місце їх застосування як у професійному плані, так і в суспільстві. Висновки. Аналіз емпіричних досліджень засвідчує важливу роль занять із фізкультури й спорту у формуванні компонентів соціальної зрілості старшокласників: самоорганізації, самопізнання, вольових та морально-соціальних якостей, почуття групи, взаємодопомоги, уважності, культури спілкування тощо. Виявлено дисонанс між вимогами старшокласників щодо особистості вчителя фізкультури сучасної школи й вимогами майбутніх учителів: учні ставлять більше серйозних вимог, ніж майбутні вчителі, що може вплинути на ставлення учнів до самих занять та на результати роботи вчителя.

Метою дослідження є аналіз основних можливостей використання хмарних технологій під час навчання інформатики майбутніх фахівців економіки та розробка рекомендації щодо їх застосування у навчальному процесі ВНЗ. Для досягнення поставленої мети розв’язуються такі завдання: вивчити і узагальнити передовий педагогічний досвід щодо впровадження у навчальний процес хмарних технологій; розглянути їх переваги та недоліки під час використання в навчальному процесі. Об’єкт дослідження – процес застосування хмарних технологій у навчанні інформатики майбутніх економістів. Предмет дослідження – хмарні технології у навчання інформатики майбутніх економістів. Для розв’язання поставлених завдань застосовувались такі методи досліджень: теоретичні – аналіз, узагальнення, систематизація науково-методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз чинних державних програм; емпіричні – діагностичні (пряме і непряме спостереження, бесіди з викладачами та студентами, аналіз досвіду роботи викладачів) – застосовувалися для визначення та перевірки ефективності методики навчання інформатики майбутніх фахівців у галузі економіки. У результаті дослідження проаналізовано хмарні сервіси Google Apps for Education, Microsoft Office 365, web-орієнтовані системи комп’ютерної математики Sage і MathCAD Calculation Server, система підтримки дистанційного навчання Moodle, визначено переваги і недоліки зазначених ресурсів, надано рекомендації щодо їх використання у навчанні інформатики майбутніх економістів. Основні висновки і рекомендації. Одним з реальних шляхів підвищення якості підготовки майбутніх фахівців з економіки, активізації навчально-пізнавальної та науково-дослідницької діяльності студентів, розкриття їх творчого потенціалу, збільшення ролі самостійної та індивідуальної роботи є розробка та впровадження у навчальний процес ВНЗ інноваційних технологій навчання, в основу яких покладено органічне поєднання традиційних та комп’ютерно-орієнтованих форм, методів і засобів навчання, зокрема й хмарних технологій.

Мета. Провести оцінку рівня здоров’язбережувальних знань чоловіків другого періоду зрілого віку що займаються оздоровчим фітнесом. Методи. Відповідно до теми дослідження нами було проведено аналіз і узагальнення науково-методичної літератури українських і закордонних фахівців. Аналіз науково-методичної літератури проводився для формування теоретичного базису, сучасних тенденцій удослідженні корекції стану біогеметричного профілю постави чоловіків другого зрілого віку в процесі занять оздоровчим фітнесом; соціологічні методи дослідження (бесіда та анкетне опитування); методи математичної статистики. Результати. Вивчення фундаментальних знань, об’єднаних пробематикою дослідження, дозволили зробити висновок, що культура здоров’язбереження особистості –це частина загальної культури людини, яка відображає його динамічний стан, обумовлена певним рівнем спеціальних знань, фізичної культури, соціально-духовних цінностей, придбаних в результаті освіти, самовиховання, мотиваційно-ціннісної орієнтації втілених в практичній життєдіяльності. У ході дослідження рівня здоров’язбережувальних знань, чоловікам було запропоновано відповісти на три блоки питань: “Здоров’я”, “Постава”, “Фітнес”. Доведено, що чоловіки 41–45 років мають на 12,4% вищий рівень знань з питань здоров’я, ніж чоловіки 36–40 років і ці відмінності є статистично значущими (t = 2,2 p < 0,05). Крім того, чоловіки 41–45 років мають на 17,4% вищий рівень знань з питань здоров’я, ніж чоловіки 36–40 років, утім встановлені відмінності не є статистично значущими (t = 1,4 p > 0,05). Водночас, порівняно з чоловіками 41–45 років, чоловіки 36–40 мають на 5,5% вищий рівень знань з питань фітнесу, проте статистичної значущості між відмінностями не встановлено (t = 0,8 p > 0,05). Висновок. Отримані результати доводять необхідність у першу чергу розширювати знання чоловіків щодо взаємозв’язку між поставою і фізичним здоров’ям, типів порушень постави і методів їх діагностики, а також засобів корекції порушень постави.Ключові слова: здоров’язбереження, знання, чоловікі другого періоду зрілого віку, фітнес.

Статтю присвячено визначенню системи ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Доведено, що сьогодні вища освіта є важливим фактором реформування суспільства, тому визначення науково обґрунтованої системи ціннісних індикаторів поліпшення її якості є важливою передумовою успішної реалізації місії освіти. Установлено, що окремі аспекти досліджуваної проблеми розкрито в публікаціях І. Беха, О. Вишневського, А. Кірьякової та інших авторів, однак існує потреба в продовженні наукового пошуку в окресленому напрямі. Мета статті – визначити систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Завдання дослідження: розкрити суть поняття «ціннісний індикатор», висвітлити точки зору зарубіжних учених про визначення ціннісних пріоритетів сучасної вищої освіти, проаналізувати позиції вітчизняних українських дослідників щодо основних показників якості вищої освіти, запропонувати авторську систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. У дослідженні використовувався комплекс таких методів: теоретичних (аналіз, зіставлення, узагальнення думок науковців щодо визначення основних показників (індикаторів) поліпшення якості вищої освіти); емпіричних (бесіди, анкетування, експертне оцінювання для систематизації висновків фахівців з порушеного питання). На основі аналізу наукової літератури визначено, що ціннісні індикатори в системі освіти являють собою певні аксіологічні імперативи, базові цінності, які, з одного боку, детермінуються наявною соціокультурною ситуацію на конкретному етапі розвитку суспільства, а з іншого боку, – значною мірою визначають подальші тенденції розвитку освіти зокрема та людства загалом. На основі врахування різних точок зору науковців та представленої в раніше опублікованих авторських наукових працях сукупності основних освітніх цінностей зроблено загальний висновок про те, що система ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти в Україні має включати такі складники: загальнолюдські цінності, демократичні цінності, академічні цінності, сімейні цінності й особистісні цінності. У публікації також визначено, що тільки системне використання зазначених ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти дозволить успішно виконати її місію

В статті розглянуто змістове наповнення сучасних читанок для дітей молодшого шкільного віку у контексті виховання почуття відповідальності, вироблення соціальної поведінки та культурологічних поглядів як проявів моральних цінностей. Автор статті дає критичну оцінку недостатній увазі освітньої громадськості до проблеми формування почуття відповідальності як однієї із соціально важливих рис характеру людини. Вказує на необхідність вироблення стратегії сучасної освіти, яка через читанки сприяє актуалізації порушеної виховної проблеми. Приділяючи увагу школі першого ступеня як основоположної у виробленні моральних засад дитини, свідомого використання соціальних норм поведінки, у проявах емоційної чутливості до навколишнього середовища, автор підкреслює значимість послідовного впливу добірки виховних творів, звертає увагу на необхідність систематичного проведення морально-етичних бесід педагога з дітьми про зміст прочитаного. Такі засоби спонукають школярів до активного мислення та діяльності, виховують відповідальне ставлення до власного життя, розуміння вагомості своїх освітніх обов’язків під час шкільного навчання, виробляють світорозуміння дитини, її значимість у суспільно корисній діяльності. Метою статті є окреслення переваг застосування виховних текстів читанок у формуванні моральних чеснот, зокрема відповідальності як однієї з важливих якостей сучасної особистості, котра повинна набувати моральних чеснот для подальшої розбудови нашої держави. Висвітлено зміст читанок останніх років, їхні можливості у вихованні в дітей моральності засобами навчальної літератури. В аналізі текстів зосереджено увагу на розвивальних вправах, мовознавчих проблемах, використанні додаткових засобів у зацікавленні дітей навчальною книгою.

У статті на основі теоретичного дослідження наукової проблеми, вивчення сучасної практики обґрунтовано використання тренінгових методів навчання у процесі формування комунікативних здібностей майбутніх соціальних працівників. Для дослідження проблеми було використано такі методи: теоретико-методичний аналіз літературних джерел; включене та опосередковане спостереження; ретроспективний аналіз власного досвіду автора. Виявлено, що процес формування комунікативних здібностей майбутніх соціальних працівників повинен бути цілеспрямованим, систематичним та включати дієві методи та форми роботи. Одним із ефективних навчальних методів є тренінг. Встановлено, що тренінг сприяє розвитку у майбутніх соціальних працівників відповідних комунікативних умінь, навичок та форм поведінки, які є важливою складовою його професійної підготовки. Адже саме за допомогою тренінгу у майбутнього соціального працівника формується комплекс відповідних комунікативних умінь, навичок та форм поведінки, які є важливою складовою частиною його професійної підготовки. Ефективне формування комунікативних здібностей майбутніх соціальних працівників можливе за умови використання таких тренінгових методів: методи групової дискусії; ділових, творчих, імітаційних ігор; «мозкового штурму»; методу кейсів; використання вербальних і невербальних технік та інші. Обґрунтовано, що зміст тренінгових методів навчання має бути спрямований на вироблення навичок у майбутніх соціальних працівників вступати у взаємодію з об’єктами соціальної діяльності, тактовно і цілеспрямовано вести з ними бесіду, ураховувати інтереси й потреби клієнта, розуміти мотиви вчинків і поведінки клієнтів, знаходити до них індивідуальний підхід, прогнозувати їхній розвиток, результати роботи. Особливо актуально застосувати тренінгові технології як засіб для створення комунікативних ситуацій, наближених до умов реального спілкування в майбутній професії.

У статті розглянуто особливості психологічного стану жінок у клімактеричному періоді (експериментальна група) у порівнянні з показниками жінок фертильного віку (контрольна група). Мета статті полягала у теоретичному аналізі наукової літератури з досліджуваної проблеми та емпіричному дослідженні психологічних особливостей жінок у клімактеричному періоді, який розглядається як криза інволюції. В роботі використано теоретичний, емпіричний та математико-статистичний методи. Теоретичну основу дослідження складає теорія особистості, генетичний підхід С.Д. Максименко до аналізу становлення особистості на різних вікових етапах життя, концепція життєвого шляху особистості та життєвих криз (В.А. Роменець, Т.М. Титаренко). Методи.Емпіричний метод дослідження містить: бесіду, анкетування, спрямоване на визначення психотипу А та В, сімейного складу; спостереження, психодіагностичні методики «Самопочуття, активність, настрій» В. Доскіна; дослідження самооцінки Дембо-Рубінштейн, симптоматичний опитувальникЄ. Александровича, методику «Тривога та депресія», опитувальник EPQ Айзенка, визначення психологічної статі С. Бем,методику Елерса дослідження спрямованості на мотивацію досягнення успіху та уникнення невдач. Математико-статистичний метод включав порівняльну статистику за критерієм Ст’юдента з використанням програми statistica-10. Результати. Проведений теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми психологічних особливостей жінки в клімактеричному періоді дозволив встановити, що більшість вчених виділяють психологічні розлади емоційного характеру, які можуть супроводжувати соматичні розлади; такі вчені, як С.Д. Максименко, Г.С. Абрамова, В.А. Роменець, Т.М. Титаренко розцінюють клімактеричний період у житті жінки як прояв кризи інволюції. Результати емпіричного дослідження психологічних особливостей жінки у клімактеричному періоді свідчать про те, що вони стосуються не лише психоемоційних відхилень, але і формують зрушення у самосвідомості, самосприйнятті та самооцінці жінки, її мотивації на запобігання невдач, обмеження ризиків на шляху досягнення успіхів та впливають на її соціально-психологічну поведінку. Жінки у клімактеричному періоді мотивовані в більшій мірі на запобігання невдач, ніж на досягнення успіхів, що обумовлює зниження успішності їх соціальної активності.Висновки.Прояви кризи інволютивного періоду більш часто проявляються у представниць психотипу «В», але ці дані потребують доопрацювання в подальших дослідженнях. Визначена необхідність проведення профілактики формування патологічних форм протікання клімактеричного періоду та надання психологічної допомоги жінкам при його переживанні. Ключові слова: клімактеричний період, вікова криза, психологічні прояви, інволюція, жінка, психотипи, самооцінка, мотивація.

Актуальність: необхідність підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл зумовлюється щорічним погіршенням психічного та соматичного здоров’я підлітків, що знайшло відповідне відображення в основних нормативних освітніх документах України. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх тренерів˗викладачів до формування морально˗вольових якостей учнівської молоді. Методи: теоретичний метод аналізу психолого-педагогічної літератури щодо проблеми дослідження (з метою виявлення стану досліджуваної проблеми); аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення (для обґрунтування практико-орієнтовних засад відповідних педагогічних умов), педагогічне спостереження, тестування (тести успішності, тести здібностей, індивідуальні тести), проективні методи (конструктивні, експресивні, рольові), опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування), метод експертної оцінки і самооцінки (для обґрунтування педагогічних умов), методи математичної статистики (для обчислення результатів педагогічного експерименту). Результати: здійснено теоретичний аналіз проблеми професійної підготовки майбутніх тренерів-викладачів до розвитку морально-вольових якостей учнів дитячих юнацьких спортивних шкіл; розроблено методику та відповідні педагогічні умови покращення зазначеного процесу, проведено педагогічний експеримент щодо підтвердження ефективності зазначених педагогічних умов. Висновки: результати дослідження підтвердили, що готовність майбутніх тренерів˗викладачів до розвитку морально˗вольових якостей учнів спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю формується більш ефективно за умов: використання виховного потенціалу спортивно˗тренувальної діяльності та позаурочної роботи щодо морального виховання; підготовки тренерів до виховання морально˗вольових якостей старшокласників; створення сприятливого мікроклімату для налагодження міжособистісного спілкування і гуманістичних стосунків між всіма учасниками освітнього процесу.

Формулювання проблеми. У статті актуалізується проблема формування культури віртуального спілкування у процесі дистанційного навчання для студентів коледжів. Показано, що культура віртуального спілкування (нетикет, мережний етикет, чат-етикет) є сьогодні невід’ємною складовою культури особистості. Висвітлено особливості створення, розвитку і характеру змін чат-етикету залежно від сфери його застосування. Актуалізовано проблему низького рівня віртуальної комунікації між суб’єктами освітнього процесу і його вплив на якість навчання. Матеріали і методи. Для вирішення поставленої мети використовувалися теоретичні методи дослідження: аналіз і узагальнення наукових джерел з метою розкриття основних положень досліджуваної проблеми; емпіричні методи: анкетування, спостереження, бесіда; статистичні методи опрацювання результатів опитувань респондентів. В експерименті взяли участь студенти і викладачі Сумського медичного коледжу, Сумського машинобудівного коледжу, Сумського медичного коледжу, Конотопського індустріального коледжу. Загальна кількість учасників– 277 студентів і 58 викладачів. Результати. Формування чат-етикету можливе за такою стратегією: висвітлення і обговорення проблеми, проведення тренінгу, вікторин та конкурсів; включення теоретичного матеріалу з історії розвитку, основ і тенденцій чат-етикету у вивчення дисциплін («Інформатика», «Українська мова за професійним спрямуванням», «Зарубіжна література» та інших); спостереження і зворотній зв’язок зі студентами після проведених заходів. Описано тренінг «Чат-етикет: 10 правил культурного віртуального спілкування». Вироблені загальні правила чат-етикету, важливі як для дистанційного навчання, так і для повсякденного застосування у спілкуванні з віртуальними спільнотами. Висновки. Доведено ефективність здійснених формувальних впливів. Спроєктовано перспективні розвідки у напрямку дослідження суголосної проблеми формування етикету відеоконференцій, навчання кібербезпеці і захисту особистої інформації, поліпшенню медіаграмотності.

Викладено результати порівняльного аналізу системи роботи із сім’ями військовослужбовців у США, Канаді та Великій Британії як першого етапу узагальнення міжнародного досвіду. За основний метод дослідження взято аналіз публікацій в англомовній літературі, а також результати бесід у форматі глибинних інтерв’ю з офіцерами, дружинами офіцерів, ветеранами та дружинами ветеранів США і Канади (усього 6 інтерв’ю, з них 5 – особисті зустрічі, 1 – відеозв’язок за допомогою скайпу). Завдяки проведеному дослідженню з’ясовано, що найбільш комплексно організовано взаємодію із сім’ями військових у США: проводиться робота на рівні підрозділу; надається комплекс послуг у центрах підтримки, розташованих на території військових баз; функціонує мережа тематичних інформаційних онлайн-ресурсів; надається цілодобова інформаційна підтримка у форматі індивідуальних консультацій; розроблено серію методичних матеріалів та інструкцій для всіх учасників процесу. Виявлено, що в Канаді система роботи із сім’ями у військовому підрозділі має два ключових елементи: робота військового капелана і підтримка з боку військового багатосервісного ресурсного центру. Аналіз системи роботи із сім’ями військових у Великій Британії показав, що тут, на відміну від США та Канади, використовується унікальний досвід стимулювання територіальних громад до підтримки військових спільнот на основі інструментів Угоди про збройні сили. Зроблено висновок, що з огляду на особливості поточної ситуації в Україні жодна з описаних систем у повному обсязі не може наразі бути використана. Разом з тим, поєднавши елементи розглянутих систем, взявши до уваги значущі національні особливості, можна отримати бажаний результат. Запропоновано дискусію про особливості використання міжнародного досвіду для подальшого формування в Україні системи роботи із сім’ями військовослужбовців.

У статті наголошено, що особливо актуальною сьогодні є проблема навчання, виховання та розвитку осіб з особливими освітніми потребами, а зокрема з порушеннями зору. Позаяк чисельність осіб з даною нозологією щорічно зростає, про що засвідчують статистичні дані Міністерства охорони здоров’я України, актуалізується необхідність пошуку нових підходів до навчання та виховання молоді; вибору нетрадиційних форм, методів, прийомів та засобів навчання дітей шкільного віку з порушеннями зору. Розв’язання цього та низки інших супровідних завдань мають на меті створення належного комфортного середовища, у якому учням було б затишно перебувати поряд з іншими школярами, успішно навчатись, опановувати пожиттєво необхідні компетенції, розвивати свої задатки та здібності, реалізовувати творчий потенціал. Натомість особливо важливим є подолання низки труднощів, що мають місце у процесі упровадження інклюзивної моделі навчання, позаяк саме вони призводять до гальмування даного процесу загалом та призводять до виникнення різноманітних перешкод у життєдіяльності учнів. Мета дослідження полягала у виокремленні низки особливостей даної категорії молодших школярів, встановленні їх реальних можливостей щодо здійснення навчання у школі та визначенні специфіки навчально-виховної діяльності вчителів у роботі із ними; встановленні переліку вимог до діяльності вчителя задля попередження появи певних труднощів у процесі навчання; встановленні рівня готовності учнів із порушеннями зору до навчання у загальноосвітньому навчальному закладі. У процесі нашого дослідження нами було використано наступні методи, а саме:теоретичні (опрацювання літературних джерел, нормативно-правової бази інклюзивної освіти); емпіричні (анкетування, опитування, спостереження, етичні бесіди, ранжування, експертне оцінювання, методи статистичної обробки даних). Результати нашого дослідження ще раз підтвердили вже існуючі гіпотези низки науковців про те, що у випадку включення дітей із різними видами нозологій на навчання у ЗОШ необхідно ретельно вивчити їх особливості та можливості, своєчасно діагностуючи індивідуальні можливості, задатки, рівень научуваності, особливості учнів; накреслити основні шляхи задля підвищення ефективності створення інклюзивного середовища у навчальному закладі; здійснювати інноваційну діяльність задля надання якісних освітніх послуг молодшим школярам з порушеннями зору.

У статті охарактеризовано основні етапи еволюції засобів і технологій проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті, охарактеризовано сучасний стан проблеми, визначено перспективні напрями досліджень. Формулювання проблеми. Необхідність дослідження обумовлена потребою підвищення рівня ІКТ компетентності вчителів закладів загальної середньої освіти України в аспекті розвитку навичок використання хмарних сервісів відкритої науки, ознайомлення їх з методологічними та методичними засадами використання сервісів даного типу в освітньому процесі. Матеріали і методи. Для досягнення мети роботи були використані загальнонаукові методи: а) теоретичні – аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження; узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду; теоретичний аналіз, систематизація та узагальнення наукових фактів і закономірностей б) емпіричні – анкетування; опитування; бесіди з учасниками освітньо-наукового середовища; педагогічні спостереження за начальною і науковою діяльністю суб’єктів освітнього процесу. Результати. У роботі обґрунтовано, що запровадження хмаро орієнтованих систем відкритої науки у процес навчання і професійного розвитку вчителів є перспективним напрямом розвитку наукової освіти вчителів, що потребує удосконалення методології і методик використання засобів і сервісів відкритої науки, запровадження інноваційних форм і методів у процес навчання і наукових досліджень, розвитку ІКТ-компетентностей вчителів, зокрема, навичок здійснення наукових досліджень у співробітництві, спираючись на застосування хмаро орієнтованих засобів і сервісів підтримування наукових досліджень і опрацювання даних, розширенню частки дослідницького підходу у навчанні, поширенню кращих практик відкритої науки у вітчизняному освітньому просторі. Висновки. Еволюція засобів і сервісів відкритої науки охоплює низку етапів: формування і розвиток науково-освітніх інформаційних мереж і інфраструктур; рух у напрямі їх уніфікації і інтеграції; виникнення Європейської хмари відкритої науки і запровадження найкращих практик її освітнього використання. Існує потреба в обґрунтуванні і запровадженні спеціально розроблених методик проєктування хмаро орієнтованих систем відкритої науки в освіті вчителів для підвищення активності і вмотивованості до наукових досліджень, поліпшення їх результативності, розвитку ІКТ-компетентності в аспекті використання хмарних технологій.

Актуальність: розвиток професійної компетентності майстрів виробничого навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг є основою забезпечення якісної підготовки кадрів у системі професійної (професійно-технічної) освіти. Головною особливістю діяльності майстра виробничого навчання у порівнянні з іншими педагогічними працівниками є те, що його дії і завдання мають прикладний, фахово-виробничий характер, вирізняються чіткою професійною спрямованістю й наближеністю до умов сучасного виробництва, та підпорядковуються основній меті – цілеспрямоване формування свідомих, професійно компетентних, патріотично налаштованих, різнобічно розвинених особистостей кваліфікованих робітників, зокрема для сфери послуг. Тому в сучасному закладі професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг мають бути створені такі умови, які забезпечать цілеспрямоване опанування цими педагогічними працівниками сучасними інноваційними педагогічними і виробничими технологіями, їх творчу професійну самореалізацію. Мета: визначити та обґрунтувати педагогічні умови розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг. Методи: теоретичні: аналіз, синтез – для вивчення наукових досліджень, навчально-методичної літератури, сучасних освітніх практик для визначення педагогічних умов розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання ЗП(ПТ)О сфери послуг; узагальнення, порівняння, зіставлення, – для порівняння підходів дослідників до розв’язання проблеми; емпіричні: спостереження за професійно-педагогічною діяльністю майстрів виробничого навчання, анкетування, онлайн-опитування педагогічних працівників, бесіди з педагогічними працівниками закладів професійної освіти сфери послуг, експертне оцінювання – для визначення основних педагогічних умов розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Результати: визначено та обґрунтовано основні педагогічні умови цілеспрямованого розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг, зокрема: цілеспрямоване формування позитивної мотивації майстрів виробничого навчання до опанування інноваційними виробничими і педагогічними технологіями; домінування дієвої самоосвітньої діяльності в особистісно-професійному розвитку майстрів виробничого навчання; створення у закладі професійної (професійно-технічної) освіти сприятливого інформаційно-освітнього середовища задля професійно-педагогічного розвитку майстрів виробничого навчання; організація інноваційної методичної роботи у закладі професійної (професійно-технічної) освіти Висновки: обґрунтовано, що визначені педагогічні умови розвитку професійної компетентності майстрів виробничого навчання закладів професійної (професійно-технічної) освіти сфери послуг діють при забезпеченні їх відповідними професійними методиками, педагогічними технологіями.

Анотація. Розробка стратегії і конкретних заходів з розвитку виду спорту з урахуванням соціально-економічних можливостей країни, організаційно-методичних основ розвитку тенісу у світі сприятиме не тільки підвищенню ефективності функціонування організаційно-управлінської системи тенісу в Китаї, а й сталому розвитку тенісу як соціально значущого виду спорту. Мета. Комплексний аналіз досвіду провідних світових центрів підготовки тенісистів-професіоналів, обґрунтування на цій основі системного підходу до формування національних тенісних центрів з урахуванням специфіки організації спортивної підготовки в Китаї. Методи. Аналіз літературних джерел, нормативно-правових та регламентуючих документів, синтез, порівняння, конкретизація, систематизація, узагальнення, структурно-функціональний аналіз, прогнозування і моделювання, опитування, бесіда, евристичне моделювання; історичний метод; методи математичної статистики. Результати. Центри підготовки тенісистів-професіоналів у системі організації та управління спортом в КНР дозволяють найбільш раціонально використовувати державні, громадські та приватні ресурси для ефективного розвитку виду спорту відповідно до темпів зростання соціально-економічного рівня сучасного Китаю, відповідають соціальному запиту на спорт і потреби громадян країни. Модель розвитку тенісу в Китаї передбачає три складові: методологічний базис – науково-методичні засади розвитку виду спорту, регулювання державного, громадського управління та приватних структур; систему забезпечення – формування нормативно-правових засад, що стимулює розвиток інфраструктури, розширення географії, створення системи маркетингу, інтеграція до міжнародної системи змагань з урахуванням принципової ролі Китаю в ній шляхом проведення престижних міжнародних турнірів; систему реалізації – впровадження сучасних технологій в організацію й проведення міжнародних та національних спортивних змагань, систему підготовки спортсменів різного рівня, удосконалення тренувального процесу та, що принципово важливо, розвиток дитячо-юнацького тенісу. Ключові слова: теніс, тенісисти-професіонали, центри підготовки, організація і функціонування.

В основі статті – аналіз українського книговидання кінця ХІХ – початку XX ст. у контексті просвітницьких процесів Буковини, а також визначення ролі різних громадських організацій та товариств у становленні національного книгодрукування; окреслення типових рис видавничої справи краю; загальна тематико-видова характеристика тогочасного друку. Видавничий спадок цього періоду досі залишається маловивченим. Комплексними є лише декілька досліджень різнонаціональної преси. Щодо українського друку, то маємо окремі книгознавчі статті початку XX ст., радянських часів (які через ідеологію не були повними), а також періоду незалежності. Проте науковці часто аналізували його через призму історії чи літератури, опускаючи власне видавничі аспекти. В історії розвитку краю у контексті австрійської приналежності виділяють два знакові періоди: Австрійський (1775–1867 рр.) та Австро-Угорський (1867–1918 рр.). Із погляду видавничої справи акцентовано увагу на другому, оскільки найбільший її розвиток припадає на 1885–1912 рр., що аргументується активізацією просвітницького руху різноманітних товариств та читалень. Найактивніші з них – «Руська Бесіда», «Руська Рада», «Союз», «Руська Школа» («Українська Школа»), «Союз руських хліборобських спілок на Буковині «Селянська Каса»» тощо. Характерною особливістю їхньої діяльності було створення мережі власних читалень, видавництв та друкарень, випуск друкованої продукції національною мовою. Видання цих організацій і стали об’єктом цього дослідження: як окремі друки, так і цілі серії, популярні упродовж багатьох років. Найвідоміші серії – «Народна бібліотека», «Спілкова бібліотека», «Бібліотека суспільних наук», «Світова бібліотека», «Бібліотека для молоді», «Крейцарова бібліотека», «Діточа бібліотека». Джерельну базу дослідження становлять архівні матеріали, періодичні видання, спогади учасників національних рухів, тогочасних та сучасних дослідників історії преси Буковини та друку загалом.

Метою статті є дослідження популярності та ефективності таргетованої реклами в якості інструменту маркетингових комунікацій. Для досягнення визначеної мети використано комплекс методів: теоретичних – аналіз, синтез і систематизація наукової літератури з проблематики застосування таргетованої реклами в якості інструменту маркетингових комунікацій – для з’ясування сучасного стану дослідженості проблеми, наявності платформ для таргетингу у соціальних мережах, видів таргетованої реклами; емпіричних – бесіда, спостереження, опитування - для з’ясування основних навичок і компетенцій сучасного таргетолога, необхідних у професійній діяльності. Інформаційну базу даного наукового дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних науковців, статистичні дані, дані веб-аналітиків, експертів-фахівців. Доведено популярність, а також ефективність таргетованої реклами у соціальних мережах. Сформовано основні вимоги щодо навичок і компетенцій таргетолога, а саме вміння проводити маркетинговий аналіз, писати тексти, які «продають», працювати в графічних і відеоредакторах, в системах веб-аналітики. Охарактеризовано та систематизовано таргетовану рекламу за видами, зокрема до основних видів віднесено: націлювання на поведінку (націлювання на аудиторію), контекстне націлювання, пошуковий ретаргетинг, ретаргетинг сайту, прогнозне націлювання, демографічне та географічне націлювання. Проведено оцінювання ефективності таргетованої реклами у соціальних мережах та проаналізовано соціальні мережі як основні майданчики для запуску таргетованої реклами (Facebook, Instagram, Twitter, Viber, Telegram, Tik Tok, QQ, WeChat, Tumblr, Sina Weibo). Окреслено основні платформи для таргетингу у соціальних мережах – Facebook та Instagram. Наведено приклади використання таргетованої реклами роздрібною мережею Sephora, Tesco та благодійним фондом «Аманда». Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні основних навичок і компетенцій сучасного таргетолога. Одержані результати дослідження можуть бути використані при підготовці фахівців-таргетологів та при організації процесу підготовки до запуску таргетованої реклами.

Актуальність дослідження. У статті узагальнено сучасні наукові дані щодо важливості психологічної підготовки легкоатлетів-спринтерів до змагальної діяльності, представлено результати психолого-педагогічного експерименту, визначено основні чинники, що впливають на психологічний стан у різні періоди підготовки спортсменів. Мета дослідження – виявити найбільш значні стрес-фактори, які впливають на психологічний стан легкоатлетів-спринтерів під час підготовки й участі в змаганнях. Завдання дослідження – визначити ступінь розробленості досліджуваної проблеми в теорії та практиці спортивного тренування; виявити найбільш значні стрес-фактори, що впливають на психіку спортсменів у процесі змагальної діяльності. Методи дослідження ‒ теоретичний аналіз й узагальнення літературних джерел, педагогічні спостереження, опитування (бесіда, анкетування), методи математичної статистики. Учасники дослідження. У дослідженні брали участь учні ДЮСШ м. Луцька, студенти фізичної культури, спорту та здоров’я СНУ ім. Лесі Українки та студенти Луцького технічного університету (20 осіб), які займалися спринтом і мали різні спортивні розряди. Результати дослідження. Для виявлення значущих стрес-факторів, що впливають на психологічний стан спортсменів, у процесі змагальної діяльності використано опитувальник Р. Фрестера «Стрес-симптом-тест». За його результатами з’ясовано, що для висококваліфікованих легкоатлетів-спринтерів найбільш значними стрес- факторами є проведення напередодні неякісних тренувань; поганий сон перед змаганням; підвищене хви- лювання й надмірна напруженість на старті; зустріч із сильнішим суперником; невдалий виступ на попередніх змаганнях; негативні реакції глядачів. Аналізуючи стан і поведінку низькокваліфікованих спортсменів у відповідь на дію різних стрес-факторів, встановили, що деякі з них є також однаково важливими для спортсменів. Висновки. Визначення основних чинників, які перешкоджають успішній діяльності спортсменів, дасть змогу тренерам передбачати можливі негативні наслідки, які впливають на готовність спортсменів до змагальної діяльності, та проводити відповідну коригувальну роботу.

Вступ. Формування позитивної мотивації в молодших школярів для успішного оволодіння навичкою плавання має важливе значення. Однак у повсякденному житті ця проблема до сьогодні залишається недостатньо вивченою. Відчувається нестача конкретних рекомендацій і розробок, упровадження яких мало сприяти більш свідомому та успішному оволодінню навичкою плавати молодшими школярами, тим самим залучати їх до фі- зичної активності як підвищення якості життя дитини. Мета дослідження – розробити структуру процесу по- чаткового навчання плавання на відкритих водоймах у літньому оздоровчому таборі, як стимулювання молодших школярів до занять із плавання. Для досягнення мети використано такі методи дослідження: аналіз даних науково-методичної літератури, нормативно-правових документів, узагальнення досвіду передової педагогічної практики, соціологічні та статистичні методи дослідження. У статті представлено результати дослідження з указаної проблеми, а саме: результати анкетування дітей молодшого шкільного віку, які перебували на базі літньо- го оздоровчого табору «Ластівка» у місті Скадовськ, 2018 р., протягом однієї зміни (14 днів) у червні місяці, а також бесід із ними й спостережень, що відбувались у реальних умовах проведення навчальних занять із плаванням. Визначено причини відвідування та причини небажання навчатися плавання молодшими школярами під час перебування в літньому оздоровчому таборі. Розглянуто основні прийоми виховання інтересу дітей молодшого шкільного віку до виконання плавальних вправ. Висновки. Розроблено структуру процесу початко- вого навчання плавання як стимулювання молодших школярів до занять із плавання та заохочення досягнень кожної дитини – Акварозряди. Основними завданнями запропонованої структури процесу початкового навчання плавання на відкритих водоймах у літньому оздоровчому таборі є сприяння розвитку гармонійної особистості, організація дозвілля та активного відпочинку, підвищення мотивації до регулярних занять плаванням.

Стаття присвячена осмисленню жанрових особливостей інтерв’ю в сучасному інформаційному просторі. Теоретико-методологічною базою дослідження стали праці сучасних журналістикознавців. Зокрема, специфіку жанроутворення в масмедіа досліджувала І. Артамонова. Прояв мультимедійності при адаптації інформаційних жанрів в інтернеті вивчає Н. Виговська. Вивченню телевізійного інтерв’ю з позицій семантичного і прагматичного аспектів присвятила своє дослідження Т. Попова тощо. З’ясовано, що сьогодні в ЗМІ все голосніше заявляють про себе інформаційні тексти, автори яких не ховаються за образом оповідача, як у класичній художній літературі, а розмовляють із адресатом. Окреслено, що інтерв’ю вважається одним із основних інформаційних жанрів у журналістській діяльності. Воно активно використовується в практиці масмедіа, зокрема, у структурі інформаційно-аналітичних і художньо-публіцистичних програм. У статті підкреслюється, що важливою жанровою рисою будь-якого інтерв’ю є його діалогічний характер. Тематична різноманітність такого популярного нині жанру як інтерв’ю в друкованих та електронних ЗМІ визначається двома основними типами: 1) інтерв’ю у зв’язку з чимось; 2) інтерв’ю ні про що. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що журналістські матеріали мають переважно діалогічний характер, незалежно від того, притаманна їм діалогічна форма викладу (як в інтерв’ю, або, скажімо, у бесіді) чи ні. Автор журналістського матеріалу в багатьох випадках безпосередньо звертається до читача, або ж аргументує для нього щось важливе у своїй свідомості як для співрозмовника. Сааме тому в журналістських текстах багатьох жанрів порушуються конкретні питання, пропонуються на них відповіді, наводяться докази на користь того чи іншого кута зору і висуваються контрдокази тощо, що створює ілюзію взаємообміну думками з читачем. Формування уявлень про жанрові особливості журналістики має вагому практичну значущість, оскільки дає можливість свідомо орієнтуватися в тій чи іншій пізнавальній ситуації на створення цілком конкретного типу тексту, максимально наближеного для адекватного висвітлення фактів, що зацікавили аудиторію та ЗМІ.

Репрезентовано динаміку поширення товариського руху у Станіславові (нині Івано-Франківську) в контексті поліетнічного середовища міста другої пол. ХІХ – першої третини ХХ ст. Досліджено практику низки українських, польських, єврейських громадсько-просвітницьких товариств, серед яких «Просвіта», «Рідна школа», «Руська Бесіда», «Союз українок», «Каменярі», «Фрогсін», «Гаскала», «Лютня», «Гармонія клейова» та інших, які виявилися активними комунікаторами у музично-мистецькій сфері. Охарактеризовано широкий спектр діяльності цих організацій в таких аспектах: заснування хорів, оркестрів, аматорських театральних гуртків; навчання диригентів для гуртків; відкриття освітніх курсів для режисерів і диригентів; влаштування драматичних вистав і концертів; організація конкурсів драматичних гуртків та хорів; відкриття навчальних закладів різного рівня і напрямів діяльності; проведення різнопланових лекцій і семінарів; започаткування бібліотек з музичною і драматичною літературою тощо. Ключові слова: товариство, культурно-мистецька комунікація, поліетнічне середовище, Станіславів. The article presents the dynamics of social movement in Stanislaviv (now Ivano-Frankivsk) in the context of the multi-ethnic environment of the city in the second half of the ХІХ th – the first third of the ХХ th centuries. The practice of numbers of Ukrainian, Polish, Jewish public-educational associations, including «Enlightenment», «Native School», «Russian Conversation», «Union of Ukrainians», «Kamenari», «Frogsin», «Gaskala», «Lyutnya», «Glue Harmony» and others who have proven to be active communicators in the music and arts field. A wide range of activities of these organizations is described in the following aspects: foundation of choirs, orchestras, amateur theater groups; training of conductors for circles; opening educational courses for directors and conductors; arranging dramatic performances and concerts; organization of competitions for drama groups and choirs; opening of educational establishments of different level and directions of activity; conducting various lectures and seminars; setting up libraries with music and drama literature and more. Key words: society, cultural and artistic communication, multiethnic environment, Stanislaviv.

Українськомовний варіант цієї статті став вислідом захищеної в Кембриджському університеті (Велика Британія) дисертації на ступінь магістра міжнародних відносин британським журналістом українського походження Юрієм Бендером. Дисертація виконувалася під керівництвом доктора Рорі Фінніна – доцента катедри українознавства Кембриджського університету. Автор досліджує події на Сході України, що призвели до відокремлення так званих Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки та їхні подальші спроби функціонувати як окремі автономні регіони. Дослідження це зроблене не стільки на основі аналізу значного масиву наукової літератури, що з’явилася у світ на Заході за останні роки, а передусім за результатами власних кількох поїздок автора на східні терени України до й після початку російсько-української війни. Неможливість відвідати самопроголошені державні об’єкти, так звані ДНР і ЛНР, унеможливила проведення бесід у контрольованих неурядовими організаціями районах, за винятком телефонних розмов. Однак автор провів понад 40 напівструктурованих інтерв’ю з елітарними представниками, а також представниками широкої української громадськості. Особливий акцент був спрямований на «надання голосу» простим українцям, які позбавлені права голосу політичною та медіасистемою, у яких панують та домінують олігархічні інтереси. Ці голоси, деякі представлені в цій статті, матимуть вирішальне значення для визначення майбутнього України, так як вони сформували недавню й довгострокову історію. Дослідження базується на вивченні впливу економіки та ідентичності населення, підкріплених зовнішньою політикою Москви в країнах «ближнього зарубіжжя». Ключові економічні чинники тимчасового відокремлення «автономних регіонів» відбувалися на тлі зміни ідентичності та елітарної поведінки. Вивчення цих питань є життєво важливим для визначення того, чи мають «республіки» довгострокове автономне майбутнє. Події на Донбасі розглядається через теоретичні призми, включаючи «Дике поле» історика Гіроакі Куромії, оскаржуване олігархами, злочинними угрупуваннями і політичними кланами; та євроазіатський «Хартленд» географа Халфорда Макіндера, що історично боровся та відстоював східні та західні держави. Спираючись на власні інтерв’ю, проведені під час неодноразових поїздок до України, автор прагне зробити свій внесок у дискусію щодо майбутньої траєкторії проблемних східних прикордонних територій України та пролити світло на їхнє недавнє минуле.

Анотація. Висвітлено проблему впровадження електронної навчальної платформи Moodle як способу реалізації дистанційної форми навчання у процесі професійної підготовки здобувачів вищої освіти за ОП «Менеджмент». Здійснений огляд наукових джерел показав, що проблема застосування платформи Moodle активно і різнопланово досліджується. Зокрема, ґрунтовними є напрацювання щодо її ефективності під час роботи з майбутніми фахівцями соціономічних професій: філологами, педагогами, проте про застосування такого методу роботи з менеджерами з’ясовано небагато, що й робить наше дослідження актуальним. На першому етапі дослідження, окрім огляду тематичної наукової літератури, здійснили моніторинг використання навчальної платформи Moodle у світі. Одержані дані показали, що Україна не входить у топ країн-лідерів у використанні згаданої навчальної платформи. На перших позиціях країни Європи, Північної та Південної Америки. Це пояснюється тим, що донедавна використання Moodle у вітчизняних закладах вищої освіти було скоріше поодинокою практикою, ніж буденним явищем. Каталізатором апробації Moodle в Україні став вимушений локдаун, що спонукав навчальні установи переформатовувати навчальний процес, адаптовувати його до реалій дистанційної освіти. За таких обставин використання нових можливостей електронних навчальних платформ стало крайньою потребою. Відносна простота інтерфейсу, достатній набір опцій і відкритий доступ зробили Moodle ресурсом, що трансформував навчальний процес у віртуальне освітнє середовище. Емпірична частина — другий етап нашого дослідження. Ми ознайомились з особливостями підготовки фахівців за спеціальністю «Менеджмент організацій і адміністрування» у Державному закладі «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». Провели педагогічний експеримент, залучивши 103 респонденти, яким пропонували дати відповіді на запропоновані нами в опитувальнику «Ефективність Moodle: погляд студента» запитання, а також висловити свою думку під час бесід. Мета полягала в тому, щоб з’ясувати ставлення до дистанційного навчання загалом і навчальної платформи Moodle, зокрема; виявити рівень задоволення / незадоволення; знайти шляхи поліпшення наявної ситуації. Одержані дані показали, що, загалом, студентство оцінює переваги дистанційного навчання через Moodle, проте наявність скептично налаштованих респондентів свідчить, що така форма навчання все ж потребує доопрацювання. Ключові слова: навчальна платформа Moodle, дистанційне навчання, заклади вищої освіти, професійна підготовка, менеджер. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

The aim of the theoretical and experimental study was the theoretical analysis and experimental study of psychological features of the development of ecological consciousness of the individual in adolescence. Based on the study of scientific literature, the structure of ecological consciousness of the individual is distinguished, which is presented as the unity and relationship of cognitive, emotional, need-motivational, value-semantic and conotative components.Research methods. The study used a set of psychological methods and techniques to identify features of the development of certain components of environmental consciousness of students: methods of observation, surveys (interviews, questionnaires), testing, analysis of their attitudes to nature and behavior, and others. Methods of diagnosing the degree of satisfaction of basic needs in the adaptation of L.P. Zhuravlyova and M.K. Romanova, Value orientations by A.I. Motkov and T.O. Ogneva and others were used as the methods.The results of the study are planned to be the basis for the development of a program of psychological assistance to the development of environmental consciousness of students, taking into account the balance and interdependence of components of their environmental consciousness in the system of attitudes to social, natural, personal world. It was found that a much higher level of environmental awareness is formed in high school students who have a natural professional orientation of the individual, compared with those who plan to enter secondary higher education institutions of economic and technical profiles.Conclusions. According to the results of theoretical and experimental research, it is found that the levels of development and content of the components of environmental consciousness of students are determined by their age, gender differences and characteristics of professional orientation of the individual.Key words: personality, psychological development, attitude to nature, students of basic secondary education, young men and women. Метою теоретико-експериментального дослідження став теоретичний аналіз та експериментальне вивчення психологічних особливостей розвитку екологічної свідомості особистості у підлітковому та юнацькому віці. На основі опрацювання наукової літератури виокремлено структуру екологічної свідомості особистості, яку представлено як єдність та взаємозв’язок когнітивного, емотивного, потребово-мотиваційного, ціннісно-смислового та конативного компонентів.Методи. У дослідженні використано комплекс психологічних методів та методик на виявлення особ- ливостей розвитку окремих складових екологічної свідомості учнів: методи спостереження, опитування (бесіди, анкетування), тестування, аналіз їх ставлення до природи та поведінки, інші. В якості тестових методик використано: «Методику діагностики міри задоволеності основних потреб» в адапта-ції Л.П. Журавльової та М.К. Романової, «Ціннісні орієнтації» А.І. Моткова та Т.О. Огневої та ін.Результати дослідження планується покласти в основу розробки програми психологічного сприяння розвитку екологічної свідомості учнів, з врахуванням збалансованості та взаємозалежності компонентів їх екологічної свідомості у системі ставлень до соціального, природного, особистісного світу. Виявлено, що значно вищий рівень екологічної свідомості сформований у старшокласників, які мають природничу професійну спрямованість особистості, в порівнянні з тими, які планують після отримання середньої профільної освіти вступати до закладів вищої освіти економічного, технічного профілів. Висновки. За результатами теоретико-експериментального дослідження виявлено, що рівні роз-витку та зміст компонентів екологічної свідомості учнів детермінуються їх віковими, статевими відмінностями та особливостями професійної спрямованості особистості. Ключові слова: особистість, психологічний розвиток, ставлення до природи, учні базової середньої освіти, юнаки та юнки.

The purpose of the article is to provide a theoretical justification and practical study of the effectiveness of use of the eidetic tools in the process of mathematical preparation of older preschool children for school.Methods. Substantiated formation of key theoretical and practical provisions of the study of the peculiarities of mathematical preparation of children for school by the eidetic tools was carried out using theoretical and formal-logical methods and techniques of information processing (synthesis, induction, deduction, analogy, method of analysis of scientific pedagogical, psychological and methodological literature); empirical research methods (interviews, testing and pedagogical observation, analysis of pedagogical experience); mathematical and statistical methods of information processing.Results. The article analyzes the theoretical and conceptual approaches to defining the essence of the concept of “mathematical preparation of the child for school”. It is established that eidetics is an innovative technology that is of great interest among modern preschool teachers and is actively implemented in preschool education. The role of use of the eidetic tools in the practical activities of educators of preschool institutions is determined.Based on the analysis of modern psychological, pedagogical and methodological literature, the author’s structural and functional model of mathematical preparation of older preschool children for school by means of eidetics was developed, which has a three-component structure and includes the following components: motivational-target, procedural-technological and control- reflective. According to this pedagogical model, the author’s program for mathematical training of older preschool children by means of eidetics was developed, consisting of the following blocks: Block I “Formation and development of image-associative thinking”, Block II “Memory Development”, Block III “Attention development” and Block IV “Logical thinking Development”. Taking into account the program and the content of the proposed structural and functional model of mathematical preparation of preschoolers for school, a system of integrated mathematics classes with the use of eidetic tools was developed and tested, presented in the form of a long-term story-role quest game.The article presents the results of approbation of the developed structural and functional model of mathematical preparation of older preschool children for school with the use of eidetics.Conclusions. The conducted monitoring study of the level of mathematical training of older preschoolers testifies to the effectiveness of the author’s structural and functional model of mathematical training of older preschool children for schooling with the use of eidetic tools in mathematics classes developed and tested in the pedagogical work of the preschool institution.Key words: logical-mathematical competence, mathematical preparation of preschool child for school, image-associative memory, innovative pedagogical technology, eidetics, eidetic tool, eidetic reception, structural functional model of the mathematical preparation of a preschooler, preschool institution. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному дослідженні ефективності використання ейдетичних засобів у процесі математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі.Методи. Обґрунтоване формування ключових теоретичних та практичних положень дослідження особливостей математичної підготовки дітей до навчання у школі засобами ейдетики було здійснене за допомогою використання теоретичних та формально-логічних методів та прийомів обробки інформації (синтезу, індукції, дедукції, аналогії, методу аналізу наукової педагогічної, психологічної та методичної літератури); емпіричних методів дослідження (бесіди, тестування та педагогічного спостереження, аналізу педагогічного досвіду); математико-статистичних методів обробки інформації.Результати. У статті проведено аналіз теоретико-концептуальних підходів до визначення сутності поняття «математична підготовка дитини до школи». Встановлено, що ейдетика є інноваційною технологією, яка викликає значний інтерес серед сучасних дошкільних педагогів та активно впроваджується у закладах дошкільної освіти. Визначено роль використання ейдетичних засобів у практичній діяльності вихователів закладів дошкільної освіти.На основі аналізу сучасної психолого-педагогічної та методичної літератури було розроблено автор-ську структурно-функціональну модель математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі засобами ейдетики, що має трикомпонентну структуру та включає такі компоненти: мотиваційно-цільовий, процесуально-технологічний та контрольно-рефлексійний. Відповідно до такої педагогічної моделі розроблено авторську програму з математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку засобами ейдетики, що складається з таких блоків: Блок І «Формування та розвиток образно-асоціативного мислення», Блок ІІ «Розвиток пам’яті», Блок ІІІ «Розвиток уваги» та Блок IV «Розвиток логічного мислення». Із урахуванням зазначеної програми та змісту запропонованої струк-турно-функціональної моделі математичної підготовки дошкільників до навчання у школі розроблено та апробовано систему інтегрованих занять з математики із використанням ейдетичних засобів, представлену у формі довгострокової сюжетно-рольової квест-гри «Чарівна Подорож Математичною Галактикою».Висновки. Проведений моніторинг рівня математичної підготовки старших дошкільників свідчить про ефективність розробленої та апробованої в педагогічній роботі закладу дошкільної освіти авторської структурно-функціональної моделі математичної підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школи із застосуванням ейдетичних засобів на заняттях з математики.Ключові слова: логіко-математична компетентність, математична підготовка дитини дошкіль-ного віку до школи, образно-асоціативна пам’ять, інноваційна педагогічна технологія, ейдетика, ейдетичний засіб, ейдетичний прийом, структурна функціональна модель математичної підготовки дошкільника, заклад дошкільної освіти.

Is provided theoretical analysis of scientific and methodological literature and legal framework, the relevance and ways to optimize the health function of education. Thepurpose is a theoretical analysis and general practical recommendations for physical culture and health work in the structure of educational institutions. Research methods: analysis, comparison, generalization; pedagogical observations, interviews, sample surveys, questionnaires; quantitative analysis of research data using methods of mathematical processing. Research participants: students and teachers of secondary schools of the city. The research was conducted in the context of educational activities of students in physical education lessons and extracurricular activities. Results.The system of physical culture and health and sports activities provided for the organization of extracurricular and extracurricular health, preventive educational activities, active recreation, relaxation, taking into account the workload, age and psychophysical development of students. Possibilities of pedagogical influence of the educational and improving environment and recreation are considered. There is a general description of the quest “Steps to Health”, the purpose of which is to involve students in active and regular physical education, education of a harmoniously developed, socialized personality. It is proposed to use in educational work the existing natural objects, historical monuments of the region for sports and recreation activities. The given examples of optimal forms of work, which have a positive effect on the formation of students' healthy worldview, confirm the data obtained from the study. The generalized practical recommendations concerning the organization of physical culture and improving work in general educational institutions in extracurricular time are stated.Conclusions. The use of various forms of measures for physical culture and health work, taking into account the psychophysical features provides a positive dynamics of the formation of a conscious attitude of students to physical culture, healthy lifestyle, health culture.Key words: physical culture and recreation work, technologies, forms, methods, recreation, health culture, extracurricular hours. У статті надано теоретичний аналіз науково-методичної літератури та законодавчої бази, визначено актуальність і шляхи оптимізації здоров’язберігаючої функції освіти. Мета статті полягає в теоретич-ному аналізі та загальних практичних рекомендаціях щодо фізкультурно-оздоровчої роботи в структурі діяльності навчальних закладів. Методи дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення; педагогіч-ні спостереження, бесіди, вибіркове опитування, анкетування; кількісний аналіз даних дослідження з використанням методів математичного опрацювання. Учасники дослідження: учні й учителі загаль-ноосвітніх закладів міста. Дослідження проводилися в умовах навчально-виховної діяльності учнів на уроках фізичного виховання та заходах позакласної роботи. Результати. Наведено дані опитування щодо отримання необхідних знань з формування рухової активності, здорового способу життя, осо-бистісного ставлення учнів до фізкультурних і спортивних заходів спонукали до оптимізації роботи в школі. Система фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів передбачала організацію позаклас-них і позашкільних оздоровчих, превентивних виховних заходів, активного оздоровчого відпочинку, релаксації з урахуванням навчального навантаження, вікових особливостей і психофізичного розвитку учнів. Розглядаються можливості педагогічного впливу освітньо-оздоровчого середовища та рекреації. Надано загальний опис квесту «Кроки до здоров’я», мета якого – залучення школярів до активних і регулярних занять фізичною культурою, виховання гармонійно розвиненої, соціалізованої особисто-сті. Пропонується використання у виховній роботі наявних природних об’єктів, історичних пам’яток регіону для спортивно-оздоровчих заходів. Наведені приклади оптимальних форм роботи, які позитив-но впливають на формування в учнів здоров’ятворчого світогляду, підтверджують отримані дані прове-деного дослідження. Викладено узагальнені практичні рекомендації щодо організації фізкультурно-оз-доровчої роботи в загальноосвітніх навчальних закладаху позаурочний час. Висновки. Застосування різноманітних форм заходів з фізкультурно-оздоровчої роботи з урахуванням психофізичних особли-востей забезпечує позитивну динаміку формування свідомого ставлення учнів до фізичної культури, здорового способу життя, культури здоров’я.Ключові слова: фізкультурно-оздоровча робота, технології, форми, методи, рекреація, культура здоров’я, позаурочний час.

Сучасні інформаційні потоки вимагають інтенсивного оновлення. Очевидно, що керуватися в навчанні повнотою викладання матеріалу в такій ситуації безглуздо. Змінюється основна мета навчання – не засвоєння суми знань, а розвиток особистості і формування її активного мислення. Сьогодні виграє той, хто здатний швидко опанувати нове і головний стрижень цього процесу – керовану самостійність. У зв’язку з цим викладачі повинні створювати відповідні умови та надавати допомогу в організації розвиваючої навчально-пізнавальної діяльності, без чого не може бути забезпеченою компетентність і висока кваліфікація спеціаліста в галузі його професійної діяльності.Перебудова системи вузівської підготовки висококваліфікованих спеціалістів для держави в умовах переходу до ринкової економіки має забезпечити реальне підвищення якості знань студентів. В сучасній системі багаторівневої вищої освіти: бакалавр – спеціаліст – магістр актуальність використання нових технологій навчання безумовна.Популярною сьогодні є модульно-рейтингова система навчання. На всесвітній конференції ЮНЕСКО у Токіо (1972 рік) модульна система була рекомендована як найбільш придатна для неперервної освіти. Наша вища школа вже має досвід використання модульних систем, починають вони приживатися і в середній школі. Тому широкий обмін досвідом, який допоможе вдосконалити, відшліфувати і пристосувати до ефективнішого застосування в “виробництві” якісних спеціалістів необхідний.Модульно-рейтингова технологія навчання покликана, насамперед, внести такі зміни в організаційні засади педагогічного процесу у вищій школі, які б забезпечили суттєву його демократизацію, створили умови для дійсної зміни ролі студента у навчанні (перетворення його з об’єкта в суб’єкт цього процесу), надали б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, сприяли б запровадженню принципу індивідуалізації навчання.Набутий досвід і результати навчання за модульною технологією доводять можливість організації процесу вузівського навчання на принципово нових засадах.Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує “непорушність” споруди лекційно-семінарської системи навчання, пропонуючи справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.Принцип модульності має на увазі цілісність і завершеність, повноту і логічність побудови одиниць учбового матеріалу у вигляді модулів. В сучасній педагогічній практиці зустрічаються досить різнозмістовні означення модуля, що обумовлено різними підходами і глибиною занурення в психолого-педагогічний процес. Багаторічний досвід використання модульно-рейтингової системи привів до такого варіанту означення модуля.Модуль – логічно завершена частина курсу, в якій розглядається фундаментальне поняття (закон, явище) і яка супроводжується добіркою практичних занять, пакетом ретельно обраних форм та змістів контролю, а також розробленою сіткою рейтингових оцінок. На наш погляд, модуль – це скоріше частина процесу навчання, а не лише частина теоретичного курсу.За змістом модуль – це великий розділ курсу в якому розглядається одне фундаментальне поняття, або група споріднених, взаємопов’язаних понять. При необхідності модуль можна поділити на блоки.За метою модуль може бути інформаційним, систематизаційним, координуючим, інтерпретаційним, таким, що порушує проблему. Цей перелік, очевидно, визначається специфікою курсу і може бути як розширеним так і скороченим. В практичній роботі визначення цієї мети відіб’ється на добірці форм контролю що до цього модуля, які ми обговоримо нижче.За формою модуль – це інтегрований навчальний процес, складений з різних видів навчання (лекції, практичні, лабораторні, різноманітні види контролю, завдання для самостійної роботи), підібраних з урахуванням їх доцільності для засвоєння даного модуля, які підкорені загальній темі або актуальній науково-технічній проблемі.За принципом модуль відповідає на два запитання: що досліджується і як досліджується. Щодо першого, то модуль забезпечує формування фундаментальних понять, які випливають з теоретичних розробок, спостережень або експерименту, розглядуваних у курсі. Такі фундаментальні поняття створюють базу для системи знань про ті чи інші природні або соціальні явища. З другого боку, матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження природних та соціальних явищ. Очевидно, що обидві позиції пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкрити нові явища та встановити нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів не можливе без фундаментальних досліджень. Такі дилеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу керуючись своїм досвідом.За дидактичним забезпеченням модуль потребує чіткого розподілу базового матеріалу на: а) лекційний, б) той що студент буде вивчати самостійно, в) той, що буде вивчатися на практичних або лабораторних заняттях. Перед викладачем постають завдання:– визначити напрямок самостійної роботи студента;– дати студенту необхідні вказівки та поради;– забезпечити незалежне навчання студента у межах програми, коли він користується свободою вибору як матеріалу так і способу засвоєння.Модульна система вимагає перегляду програмного матеріалу та при необхідності об’єднання ряду тем в єдину логічно-замкнену систему. Модульне формування курсу дає можливість перерозподілу часу між окремими темами навчальної дисципліни та є одним з ефективних шляхів інтенсифікації навчального процесу. Велике значення має відповідність кількості виділених модулів до регламенту семестру. Процес виділення модулів великою мірою пов’язаний з досвідом викладача та специфікою курсу.Відокремлюють початкові або базові модулі, що розглядаються на початку курсу, і такі, що є їх продовженням і одночасно основою для наступних модулів. Модулі можуть бути полівалентними, тобто такими, які є базою для двох або більше наступних та моно валентними, як основа для одного наступного модуля. Ми використовуємо змістовий аспект модульного навчання, хоча в реальному процесі форма і зміст модуля об’єднані, синтезовані в єдиний модуль процесу навчання.Організація навчального процесу має бути такою, щоб створити умови, за яких студент не може не діяти самостійно. В психолого-педагогічній літературі самостійна робота визначається як специфічна форма діяльності у процесі навчання. Специфічність такої форми діяльності полягає у зближенні психології мислення та психології навчання.Модульний підхід долає роз’єднаність елементів процесу навчання, об’єднує їх в єдине ціле. Модуль можна розглядати як завершену інформаційно-операційну дозу навчального матеріалу. Такий підхід вимагає інтенсифікації процесу навчання через активізацію самостійної роботи студентів. Викладач бере участь у самостійній роботі, в структурі якої є три елементи: завдання-виконання-контроль. Виконання – центральний елемент, який здійснюється безпосередньо і лише студентом в зручний для нього час.Проблема організації та активізації самостійної роботи зводиться до вирішення таких питань:– у бюджеті часу студента потрібно вивільнити достатньо часу для самостійної роботи;– студента потрібно поставити в умови коли у нього з’явиться потреба самостійно опрацювати матеріал.Очевидно, що ефективність самостійної роботи залежить від якості модульної структури курсу, максимально чіткої організації контролю, раціонального планування часу і відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.Викладач має передбачити декілька варіантів завдань, щоб стимулювати здатність творчого вибору студента у роботі. При проведенні контролю не варто допускати захист роботи одночасно декількома студентами. Така практика знижує відповідальність студента за свою роботу.Самостійна робота – це система організації умов, які забезпечують керування навчальною діяльністю студента без викладача, метою чого є формування навичок, вмінь та активних знань, що забезпечать в подальшому творчий підхід до своєї професійної роботи.Мета самостійної роботи двоєдина: формування самостійності як риси особистості та засвоєння знань, умінь та навичок. Під умінням можна розуміти можливість виявляти, виділяти та класифікувати об’єкти за істотними ознаками; зіставляти, аналізувати та узагальнювати інформацію; здійснювати пошук; порівнювати поточне інформаційне уявлення з еталоном, вибирати еталонну гіпотезу і розробляти її; приймати рішення щодо принципів та програм дій; здійснювати дії за програмою та проводити у разі необхідності корекцію цих дій.До самостійної роботи відноситься опрацювання конспектів лекцій, читання і конспектування додаткової літератури, підготовка до виконання лабораторних робіт, самостійне розв’язування задач, підготовка до лекцій, семінарських і практичних занять, підготовка курсових і дипломних робіт, підготовка до колоквіумів, контрольних робіт, екзаменів та інших форм поточного та підсумкового контролю знань.Самостійну роботу слід розглядати, як діяльність студента по оволодінню необхідними для майбутньої професії знаннями, уміннями і навичками; діяльність спонукувану пізнавальними потребами, самостійно організовану для виконання завдань і здійснювану у відсутності викладача, але зорієнтовану ним.Проблема організації і активізації самостійної роботи пов’язана з фактом докорінної переорієнтації учбових годин і створенням банку контрольних завдань для кожного модуля і інформаційно-методичних матеріалів.Для здійснення такої системи навчання викладач повинен розробити методичну документацію, яка дозволить студентові успішно працювати самостійно. Особливість методичних матеріалів у багатоваріантності рекомендацій для студентів. Контроль самостійної роботи при застосуванні переважно діалогових форм вимагає педагогічної майстерності викладача і значного часу. Спілкування із студентами становить суттєвий аспект формування спеціаліста високого рівня, оскільки в процесі обміну думками відбувається засвоєння глибинних постулатів навчальної дисципліни.Всі модулі об’єднуються в календаризований графік навчального процесу, який доводиться до студента в перші дні семестру. При формуванні модуля потрібно визначити його мету, форму, принцип, та дидактичне забезпечення. Мета модуля може бути досить різноманітною. У практичній роботі визначення такої мети відбивається на добірці форм контролю щодо цього модуля. Наприклад, якщо мета модуля інформаційна, то форми контролю мають активізувати процес запам’ятовування.Щодо принципу, то модуль повинен відповідати на два запитання: що? і як? В першому разі матеріал модуля забезпечує формування фундаментальних понять курсу які випливають із спостережень теоретичних розробок або експерименту. Тому при викладенні матеріалу потрібно знайти способи яскравого виділення саме тих понять, які і створять таку базу. У другому випадку матеріал модуля показує, якими методами можна вести дослідження за природними чи соціальними явищами. Очевидно, обидва випадки пов’язані між собою, бо тими чи іншими методами можна відкривати нові явища і встановлювати нові фундаментальні поняття, а використання теоретичних та інструментальних методів в свою чергу не можливе без фундаментальних досліджень. Такі проблеми вирішує викладач, який створює модульний образ курсу, керуючись своїм досвідом.Серед елементів педагогічної системи вищого навчального закладу важливе місце займають контроль знань, вмінь і навичок, а також організація зворотного зв’язку, як засіб управління навчально-виховним процесом. Основними функціями контролю є: повторення і узагальнення навчального матеріалу, позитивна мотивація і стимулювання навчання, виховання студентів, управління навчальною діяльністю та облік знань, умінь і навичок.Повторення буває двох видів: пасивне і активне. Природно, що підготовка до різних контрольних заходів створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання в цілому. Функція оцінки, як відомо не обмежується лише констатацією рівня навченості. Оцінка – важливий засіб позитивної мотивації, стимулювання учня, впливу на особистість студента. Саме під впливом об’єктивного оцінювання у студентів створюється адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх досягнень. Важливе значення має морально-психологічний клімат у студентському колективі.Важливою функцією контролю є управління, тобто забезпечення зворотного зв’язку між викладачем і студентами, одержання викладачем об’єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне з’ясування недоліків і прогалин у знаннях. Лише за таких умов можливе регулювання і корекція навчально-виховного процесу. Інформація про якість роботи студентів і способи її одержання повинні задовольняти ряду вимог. Важливими принципами контролю є:– плановість, тобто проведення відповідно до навчального плану і графіку навчального процесу;– систематичність – відповідність розкладу (календарному графіку) контролю;– об’єктивність – наукова обґрунтованість оцінювання успіхів і недоліків у навчальній діяльності студентів;– економність – контроль не повинен забирати багато часу у викладачів і студентів, а забезпечувати аналіз роботи і ґрунтовну оцінку за порівняно невеликий строк;– простота – відсутність потреби у складних пристроях, а при використанні технічних засобів, доступність будь-якому викладачеві і студентам;– гласність – полягає перш за все у проведенні відкритих випробувань всіх студентів за одними і тими ж критеріями, рейтинг кожного студента має наочний, порівнюваний характер.Одна з головних тенденцій розвитку вищої освіти – індивідуалізація навчання. Індивідуалізація навчання у вузі повинна забезпечувати розвиток здібностей усіх студентів, змагальність у навчанні, виділення груп сильних і слабких студентів.Задається мінімальний темп засвоєння матеріалу, необхідний для успішного навчання. Студент має можливість певною мірою вибирати методи звіту: контрольні ігри, доповідь на семінарському занятті, захист опорного конспекту, захист реферату, брифінг, фізичні диктанти, захист кросвордів, колоквіум, контрольну роботу, захист навчаючої програми, бесіда з відкритим підручником, тестування, постановка або модернізація лабораторної роботи, постановка лекційних демонстрацій, участь в науково-дослідній роботі (доповідь, стаття, участь в олімпіаді), тощо.Невід’ємною частиною пропонованої системи є рейтингова система оцінки знань. Така система оцінки знань базується на підрахунку загальної суми балів, яку студент отримав за результатами виконання всіх видів навчальної роботи, передбаченої графіком навчального процесу. Названу суму балів прийнято називати індивідуальним кумулятивним індексом студента (ІКІ). Ідея такого індексу передбачає багатоступеневий принцип оцінки роботи студента при поточному контролі знань і оптимальну об’єктивність при підсумковому контролі.Важливою структурною одиницею такої системи оцінок є рейтинговий коефіцієнт, яким підкреслюється вагомість тієї чи іншої форми контролю знань. Немає значення цифра коефіцієнту і взагалі цифровий зміст рейтингової сітки, має значення збалансована система цієї сітки. Обрання форм контролю залежить від специфіки навчальної дисципліни. Остаточний індивідуальний кумулятивний індекс виводиться, як сума всіх поточних за семестр.Викладач при контролі повинен перевірити глибину і міцність знань, вміння логічно мислити, синтезувати знання по окремим темам, правильно користуватися понятійним апаратом.До календаризованого плану навчання входить перелік знань та умінь, які повинен набути студент під час навчання. Навчальний процес повинен стимулювати студента систематично, активно, самостійно поповнювати знання, вміти користуватися науковою літературою, орієнтуватися в потоці інформації з обраної спеціальності, вміти користуватися довідниковою літературою, розвивати навички науково-дослідницької роботи, вміти застосовувати знання на практиці (розв’язок задач, виконання лабораторних досліджень, виконання індивідуальних завдань, курсових і дипломних робіт).Модульно-рейтингова система повинна давати можливість студенту вибирати форми контролю. Всі форми контролю поділяються на варіативні та інваріантні. Варіативні форми контролю дають студенту можливість проявити свої уподобання. Для студентів, які проявляють підвищений інтерес до певних розділів навчальної програми пропонуються завдання підвищеної труднощі, які оцінюються і вищими рейтинговими коефіцієнтами. Такий студент може бути звільнений від частини варіативних завдань.Студент може в індивідуальному темпі працювати над програмним матеріалом, але темп повинен бути не повільнішим,

Сучасна освітня система ставить перед викладачами чимало прикладних питань, таких як «Як забезпечити становлення особистості, яка буде успішною в професійному та суспільному житті?», «Як формувати та розвивати у студентів навички адаптування до сучасних умов життя?», «Як створити умови всебічного розвитку студента у ВНЗ?», «Як зробити навчання творчим процесом, що зацікавлює та навіть захоплює всіх його учасників – як викладачів, так і студентів?». Відповідями на ці запитання, на нашу думку, можуть виступати активні методи навчання, які знаходять сьогодні все більше застосування у ВНЗ.Проте, у даній статті хотілося б зробити акцент на впровадження активних методів навчання саме у дистанційні курси та виявити особливості застосування цих методів при змішаному навчанні.Змішане навчання інтегрує в собі властивості як денної, так і дистанційної форми навчання. Сам навчальний процес при змішаному навчанні складається із трьох етапів. Перший етап – вивчення теоретичного матеріалу, пропонується студентам пройти дистанційно. Тобто, студенти отримують весь необхідний теоретичний матеріал заздалегідь. Цей матеріал складається з лекцій, наочних динамічних презентацій, методичних рекомендацій для вивчення курсу, глосарію, запитань для самоперевірки отриманих знань, начальних і навчально-контролюючих тестів та прикладів використання теорії на практиці тощо. Після вивчення теоретичного матеріалу студент переходить на другий та третій етапи, які вже, в свою чергу, є очними. На другому етапі студент потрапляє на очні лекційні, практичні та лабораторні заняття, на яких набуває певних знань, вмінь та навичок. І на третьому етапі, після закріплення отриманих навичок, студент захищає виконані домашні та індивідуальні роботи та отримує оцінку.Відомо, що найбільш ефективне сприйняття інформації відбувається під час максимального занурення студента у навчальний процес. Так, якщо на звичайній лекції засвоюється лише близько 20% інформації, то на дискутивній проблемній лекції засвоюється вже понад 75%, а в ділових іграх та при використанні інших активних засобів навчання цей показник досягає вже 90%. Різні педагоги-спеціалісти по-різному оцінюють ефективність активних навчальних засобів в процесі засвоєння матеріалу. Але в цілому майже всі вони сходяться на тому, що активні навчальні засоби при грамотному їх використанні здатні на 30-50% зменшити час, що необхідний для ефективного засвоєння навчального матеріалу та значно збільшити зацікавленість учбовими дисциплінами.Під активним навчанням ми розуміємо таку організацію та ведення навчального процесу, яка направлена на всебічну активізацію навчально-пізнавальної та практичної діяльності студентів у процесі засвоєння навчального матеріалу за допомогою комплексного використання як педагогічних, так і організаційних засобів.Незалежно від форми навчання активні методи відіграють значну роль. У традиційному навчанні активно використовуються такі методи як проблемна лекція, парадоксальна лекція, евристична бесіда, пошукова лабораторна робота, розв’язання ситуаційних задач, колективно-групове навчання, ситуативне моделювання, метод проектів, ділова гра тощо. Але пряме впровадження цих важливих методів у дистанційне навчання є або зовсім неможливим, або надзвичайно важким, або неефективним заняттям. Адже специфіка використання активних методів у дистанційному навчанні пов’язана не тільки зі специфікою саме цих методів, а й має враховувати особливості навчання на відстані.Всі вищеназвані активні методи навчання частково впроваджуються в навчальний процес як шкіл, так і вищих навчальних закладів, але, на жаль, цей процес впровадження дуже дискретний. Він має місце лише в практиці окремо взятих викладачів та вчителів новаторів як проява їх професійної майстерності і тим більше дуже рідко спостерігається в дистанційній практиці. Але активні методи навчання мають реальну можливість значно підвищити якість дистанційних курсів з будь-якої навчальної дисципліни та допомогти студентам побачити зв’язки навчальних завдань з реальними майбутніми професійними проблемами.Зазначимо основні особливості активних методів навчання: підвищення активізації діяльності студентів у процесі навчання; підвищення ступеня мотивації та емоційності; підвищення ступеня партнерства у навчанні; забезпечення тісної взаємодії між студентами та студентів з викладачами.Таким чином, у процесі використання активних методів навчання змінюється роль студентів і вони вже не тільки пасивно запам’ятовують та сприймають навчальний матеріал, але й перетворюються на активних учасників навчального процесу, які постійно перебувають в активному пошуку нової корисної інформації, контактів, рішень тощо та розвивають критичне мислення. Саме ця нова роль та притаманні їй характеристики дозволяють викладачам створити активного творчого студента, активну креативну особистість та як наслідок сучасну успішну людину.Загальновідомо, що центром сучасного заняття має бути не викладання, а саме навчання та самостійна робота студентів над матеріалом, що вивчається. Тим більше це стосується дистанційного навчання, де роль самостійної роботи збільшується в декілька разів і стає головною. Завдання викладача в цьому випадку не тільки забезпечити своїх дистанційних студентів навчальною та методичною літературою (переважно в електронному вигляді), а й намагатися зробити студентів більш активними та самостійними. І саме для цього на допомогу приходять кейсові активні методи навчання, які спонукають студентів активно працювати над інформацією як в групі з партнерами, так і самостійно.На жаль, групова дистанційна робота сьогодні ще мало вивчена та розроблена. Процеси її розробки та впровадження дуже трудомісткі та займають дуже багато часу. Особливо це стосується математичних дисциплін. Тому ми вирішили провести експеримент впровадження в дистанційний курс «Оптимізаційні методи та моделі» кейсових ситуацій.Аналіз конкретних ситуацій особливо привабливий для студентів, які не завжди добре сприймають традиційні курси науки в форматі лекцій і зосереджені більше на запам’ятовуванні фактичного матеріалу, ніж на розвитку розумових навичок високого рівню. Кейсовий метод навчання надзвичайно гнучкий і зручний в якості інструменту навчання, що буде продемонстровано на прикладах в даній статті. Хотілося б додати, що кейсовий метод здатний допомогти студентам навчитися критично оцінювати інформаційні матеріали, що необхідні в їх майбутній професійної діяльності, що містяться в ЗМІ, а також придбати навички колективної та групової роботи.Отже, основна мета кейсового навчання – не стільки передати зміст предметної галузі, скільки показати студентам, що являє собою науковий процес в реальному житті і сформувати навички на більш високому рівні. Кейси ідеально підходять для спільного вивчення дисципліни та навчання в малих групах, і у великих класах, як показує досвід міжнародних шкіл. Ми розробляємо кейси для впровадження їх в форуми дистанційного курсу «Оптимізаційні методи та моделі» для групового обговорення. У процесі навчання студентів оптимізаційним методам та моделям ми використовуємо дистанційний курс, що містить активні методи навчання – кейси (або ситуативні завдання). При проектуванні цього курсу ми намагалися гармонічно поєднати в ньому такі компоненти, як: теоретичний матеріал дисципліни; практикуми, що дозволяють студентам навчитися розв’язувати задачі; практичні і лабораторні завдання для перевірки ступеню засвоєння отриманих знань і вмінь та придбання навичок використання цих знань на практиці; активні методи навчання (кейси) для підвищення активізації, мотивації, зацікавленості курсом та практичної значущості курсу.Використання кейсових технологій у курсі базується на постійній активній взаємодії всіх учасників навчального процесу (тьютору, розробника курсу, слухачів). Таким чином організована тісна взаємодія в міні-колективі дозволяє стати викладачам і студентам рівноправними активними суб’єктами навчання. Вона значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, надає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Активні методи також навчають студентів формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших тощо.Розглянемо більш детально процес проектування цього курсу, а саме його частини, що стосується активних методів навчання.У процесі проектування курсу «Оптимізаційні методи та моделі» було виявлено, що кількість навчальних годин, що відведено для вивчення цього курсу досить незначна для детального оволодіння матеріалом курсу. Хоча знання та вміння, що мають бути отримані студентами з цієї дисципліни стають одними з головних при написанні дипломного проекту, а саме його частини, що стосується постанови математичної моделі, яка має надати прогноз та рекомендації щодо змін на краще на підприємстві, яке аналізується у роботі.Тому, вивчив теорію щодо різних методів навчання, увага була зосереджена саме на активних методах навчання. І найбільш зручним для вивчення дисциплін математичного циклу було обрано кейс-метод. Реальні данні для рейсових ситуацій було взято із збірнику [1] та доповнено новими запитаннями, що глибше розкривають міждисциплінарні зв’язки математичних методів та економічної теорії, а також дозволяють закріпити вже засвоєний на попередніх рівнях матеріал. Ці кейси було адаптовано для використання в дистанційному курсі у вигляді проблемних форумів і подавалося студентам як задача тижня, в обговоренні якої брали участь всі зацікавлені студенти, яких не задовольняв базовий рівень засвоєння дисципліни, які хотіли побачити та потренуватися на «живих» задачах та майбутніх професійних проблемах, які бажали спробувати себе у розв’язанні реальних нестандартних, творчих задач.Розглянемо детальніше, що являють собою спроектовані кейси для нашого дистанційного курсу. Так, кожна задача курсу ґрунтується на попередній, випливає з попередньої і враховує дані попередньої задачі. Для кожного завдання ми пропонуємо по три запитання – перше з яких стандартне запитання математичного програмування, яке вимагає від студента побудови моделі та рішення задачі лінійного програмування за допомогою електронних таблиць. Друге запитання – творчого характеру і передбачає від студента висунення гіпотези за отриманими даними в першому запитанні. Третє запитання – дослідного характеру, яке вимагає більш строгих логічних висновків або доведень, що підтверджують або спростовують припущення, сформульовані в другому запитанні. Причому кожне наступне запитання і кожна наступна задача є розвитком попередніх. Таким чином, при виникненні забруднень у студента відповісти на попереднє запитання він має можливість підглянути наступне запитання – і за його формулюванням спробувати знову відповісти на попереднє запитання.Таким чином, розробка та впровадження дистанційних курсів з використанням активних методів навчання, а саме кейсів, потребує високого ступеню професіоналізму викладача як зі свого навчального предмету так і з суміжних дисциплін, як висококласного спеціаліста-комп’ютерщика, так і грамотного психолога-організатора складного творчого навчального процесу на відстані. Адже тільки грамотно розроблені та професіонально впроваджені активні методи навчання дозволяють: забезпечити високий рівень навчання; сприяти розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів студентів; продемонструвати практичну компоненту знань; посилити зворотний зв’язок, який вкрай необхідний у дистанційному навчанні; організувати ефективну систему мотиваційного контролю з розвивальною функцією; допомогти студентам зв’язати знання з різних дисциплін; зацікавити студентів реальними професійними проблемами; продемонструвати студентам їх спроможність розв’язувати ці проблеми.Змішана форма навчання студентів, що використовує активні методи навчання, дозволяє згладити основні недоліки дистанційного навчання, і в той же час максимально ефективно використовувати весь апарат дистанційного навчання з урахуванням всіх його переваг. А використання кейс-методу при цьому дозволяє студентам не тільки побачити практичні проблеми в дії та спробувати колективно їх розв’язати, а й актуалізувати певний комплекс знань, який необхідно засвоїти при вирішенні цих проблем при вдало суміщенні навчальної, аналітичної, соціальної та виховної діяльностей, що безумовно є ефективним в реалізації сучасних завдань системи освіти.