Добірка наукової літератури з теми "Людська психіка"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Людська психіка".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Людська психіка"
1
Нестеренко, П. О. "Потяг до безсмертя Осіріс у людському бутті". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.954.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема смерті та безсмертя особистості особливо актуальна та гостро постає у сучасному українському суспільстві у зв’язку з трагічними розстрілами на Майдані (Небесна Сотня) та тисячами вбитих молодих українських військових у зоні АТО. Ця робота присвячена відповіді на ключове філософське питання людського буття: чому людина шукає та хоче безсмертя?
У статті розглянута психоаналітична структура особистості та проблема смерті і безсмертя у праці З. Фройда «Ми і смерть». За З. Фройдом, людська особистість (психіка) складається з трьох структур: Ід (Воно), Его (Я) та Супер-Его (Над-Я). Ід співвідноситься з підсвідомістю, Его – зі свідомістю, СуперЕго – моральний регулятор поведінки, який контролює роботу Его і оберігає його від панування Ід за допомогою двох підструктур Над-Я: его-ідеалу та совісті.
У праці «Ми і смерть» З. Фройд розглядає філогенетичний розвиток уявлень про смерть та її природу. У первісної людини, окрім кровожерливості до чужаків, була також любов до близьких людей, і саме смерть близької людини, друга чи кровного родича сприймалася первісною людиною дуже боляче та трагічно. У зв’язку з цим первісна людина починала часто наділяти померлих не тільки добрими і хорошими якостями, але і боятися їх, асоціюючи з лихими та небезпечними духами тощо. Це пояснюється тим, що смерть близьких людей була тією ситуацією для первісної людини, коли хороші та негативні «уявлення про смерть змикалися і вступали між собою в конфлікт» [6].
На основі праці З. Фройда «Ми і смерть» як методологічної основи у статті вперше запропоновано авторську концепцію про потяг до безсмертя – Осіріс, яка продовжує вчення З. Фройда про існування двох вроджених інстинктів, таких як: Ерос (інстинкт життя) та Танатос (інстинкт смерті). Суть ідеї полягає в тому, що первісна людина так боялася і не хотіла помирати, що в якийсь момент філогенетичного розвитку людства у первісної людини виник потяг до безсмертя Осіріс. Він проявився в тому, що люди почали вірити в основну заповідь всіх релігій світу – «не вбивай».
Пошук безсмертя закладений у людину природою або Творцем. Осіріс – це вроджений потяг, програма поведінки, яка проявляється в бутті людини у бажанні жити вічно та залишатися при цьому особистістю.
2
Волик, О. Ю. "Пізнання людської психіки в контексті різних типів раціональності". Філософські проблеми гуманітарних наук, № 14/15 (2009): 193–98.
Знайти повний текст джерела
3
Бозоян, Микола, Оксана Кононенко, Лілія Царенок та Валерій Коваленко. "Смисложиттєві орієнтації та резильєнтність особистості як її ресурсні характеристики у сучасному соціумі". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 122–33. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-122-133.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню смисложиттєвих орієнтацій та резильєнтності особистості як її ресурсних характеристик у сучасному соціумі. В основі розуміння цінностей лежить усвідомлення кожною людиною орієнтирів, з якими вона співвідносить свої дії, тобто цінності та ціннісна свідомість є основою визначення мети. Цілі впливають на людську діяльність не реально-каузально, а як ідеальні цінності, реалізацію яких людина вважає своєю нагальною потребою або обовʼязком. Вирішальним етапом у становленні світогляду вважається юнацький вік, який сприяє інтенсивному формуванню когнітивних і емоційно-особистісних передумов світогляду. Зʼясовано, що резильєнтність особистості загалом пов’язана зі здатністю психіки відновлюватися після несприятливих умов. Відповіді на питання, як і яким чином особистість здатна вистояти, відновитися і психологічно зрости, зміцніти після складних життєвих негараздів, є певним викликом для науковців і практиків серед психологів та психотерапевтів. Розуміння людської спроможності до психологічної позитивної адаптації в несприятливих обставинах може допомогти фахівцям із психічного здоров’я розробляти спеціальні психотехнології для психопрофілактики та розвитку резильєнтності, життєстійкості, стресостійкості, а також розвитку здатності самостійно долати стресові ситуації. Ключевые слова: особистість, смисложиттєві орієнтації, резильєнтність, рівень осмислення життя, ціннісно-смислові орієнтації.
4
Naumchik, N. "Психічне пересичення як явище та як наукова категорія в актуальних психологічних дослідженнях". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 45, № 3 (10 листопада 2020): 55–64. http://dx.doi.org/10.37203/10.37203/kibit.2020.45.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному аналізу проблеми і сутності феномена психічного пересичення, його проявів і механізмів та ролі в життєдіяльності людини і суспільства. Аналізується рівень розробки та спектр застосування відповідної категорії в психологічних дослідженнях з моменту її входження у науковий обіг (починаючи з робіт учениці К.Левіна А.Карстен) до цього часу. Вводиться поняття «дефіциту смислу» («знесмислення»), обгрунтовується його роль у виникненні (зародженні) і розвитку стану психічного пересичення та досліджується його вияв у деструкції діяльності. Розглянуто ці прояви в різних видах діяльності, проаналізовано характер взаємодії афективних, когнітивних і конативних процесів у розгортанні стану психічного пересичення. Показано, що, згідно нових даних, процеси пересичення мають суттєвий вплив не лише на діяльність, а й на людські стосунки, інші суспільні процеси і явища, а також на мікропроцеси когнітивної сфери – що відкриває нові горизонти в розумінні закономірностей функціонування людської психіки та у вирішенні ширшого кола проблемних питань життєдіяльності людини. Встановлено, що цей вплив має неоднозначний смисловий характер (як несприятливий і шкідливий, так і, за певних умов, корисний, конструктивний), на підставі чого зроблена спроба складнішого трактування функції психічного пересичення в життєдіяльності людини і суспільства. Зокрема, висловлено припущення щодо можливості виконання психічним пересиченням як ролі захисного механізму психіки з функцією руйнування необгрунтованих – неосмислених або неактуальних процесів, дій, відносин, так і деструктивної тенденції до руйнування важливих складових людського функціонування внаслідок їх недостатнього осмислення – через недостатнє усвідомлення їх значущості на тлі їхньої реальної складності чи через недостатній рівень розвитку саморегуляції.
5
Borisova-Zeleznova, K. "Культура і особистість в психоаналітичному дискурсі теорії Жака Лакана". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (18 травня 2018): 83–91. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується психоаналітична теорія Жака Лакана, зокрема проблематика співвідношення в єдиному смисловому полі його концепції понять «культура» і «особистість». Розкривається зв’язок між складовими структури людської психіки та позитивним змістом культури, а також акцентується увага на проблемі несвідомого та концепті підозри до онтології присутності. Пропонується авторський погляд на взаємозв’язок цих питань в теорії французького мислителя.
6
Глива, Є. "Гіпнотерапевтична інтервенція у глибини людської психіки: джерело внутрішньої травми та її вплив на людину". Психологія і суспільство, № 1/2 (71/72) (2018): 131–42.
Знайти повний текст джерела
7
Morushko, O. O., N. O. Khymytsia та N. I. Didyk. "Проблеми формування неоднорідних команд: соціонічний аспект". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 5 (25 листопада 2021): 113–17. http://dx.doi.org/10.36930/40310518.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто актуальні проблеми командотворення за потреби використання фахівців з різних галузей в межах одного колективу. Обґрунтовано потребу формування команд під виконання конкретних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей та максимально можливої психологічної сумісності. Запропоновано та обґрунтовано використання соціонічних методів підбору колективу. Проаналізовано основні чинники, які впливають на поведінкові реакції та інформаційну складову психіки. Відображено особливості побудови людської психіки згідно з моделлю "А". Висвітлено основні особливості соціонічних квадр, перераховано їхні квадральні цінності. Виведено означення протилежних і суміжних квадр. Сформульовано принципи побудови однорідних та неоднорідних колективів. Проаналізовано конфігурацію основних можливих варіантів утворення неоднорідних колективів та їхні основні комунікаційні канали. Перераховано усі психічні функції, що входять до моделі психіки, описано область і межі їх компетенції. Відзначено важливість таких характеристик колективу, як його інтегральний тип, коефіцієнт конфліктності та оптимальний вибір лідера (керівника) колективу. Проаналізовано нюанси стихійного та цілеспрямованого командотворення. Розглянуто можливості формування команд за квадральним принципом та їх особливості. Обґрунтовано неефективність поєднання в межах одного колективу представників протилежних квадр. Запропоновано використання для формування неоднорідних команд представників суміжних квадр. Описано можливі стилі керівництва неоднорідними командами залежно від їх конфігурації. Сформульовано основні правила формування неоднорідних колективів за соціонічним принципом. Визначено їхні особливості залежно від домінантних психічний функцій. Змодельовано можливість роботи в неоднорідному колективі у групах за квадральним принципом, описано модель правильної поведінки керівника в цьому випадку.
8
Луньова, Т. В. "ВЕРБАЛЬНА ЕКСПЛІКАЦІЯ МЕНТАЛЬНИХ ФЕНОМЕНІВ ЯК ФОРМА МЕТАЕКФРАЗИСУ В ЕСЕ ДЖОНА БЕРДЖЕРА ПРО ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО: КОГНІТИВНО-ПОЕТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 211–18. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-32.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, що методологічно ґрунтується на когнітивно-поетологічних студіях екфразису, з’ясовано когнітивно-поетологічні особливості метаекфрастичних контекстів вербальної експлікації ментальних феноменів в есе Джона Берджера про образотворче мистецтво, котрі визначено як такі есеїстичні фрагменти, у яких розкривається зміст чи / і походження поглядів, вірувань, переконань певних осіб чи груп осіб або виявляються принципи функціонування людської психіки. Розуміння таких контекстів є важливим для інтерпретації розглядуваної в есе картини, малюнка чи скульптури. Розкрито принцип зв’язку між екфрастичними контекстами та метаекфрастичними контекстами вербальної експлікації ментальних феноменів в есе Берджера, який полягає у смисловій взаємозалежності цих контекстів, внаслідок якої вони потребують один одного для формування цілісного смислу есе. Укладено типологію аспектів ментальних феноменів, вербально репрезентованих в есе, що включає розкриття різних проявів людської психіки, розкриття змісту певних переконань, визначення ролі фізичного середовища у формуванні певних поглядів та уявлень, демонстрацію історичної зміни змісту поглядів, експлікацію впливу певних переконань на художню творчість, розкриття принципів впливу переконань і психологічних установок на інтерпретацію мистецьких творів. Ідентифіковано спектр лінгвокогнітивних засобів, використаних автором есе для вербальної експлікації ментальних феноменів, до яких входять концептуальна метафора, поняття і текст іншого автора як певна лінгвокогнітивна дискурсивна цілісність. Простежено подвійну роль есеїстичних метаекфрастичних контекстів вербальної експлікації ментальних феноменів у потенційній взаємодії з читачами есе, яка полягає в інформуванні (поглибленні чи / і коригуванні наявного знання читачів про певні історичні й культурні явища та сучасне політичне й економічне становище у світі) та спонуканні до більш усвідомленого сприйняття мистецьких творів і до розуміння релевантності мистецтва для реального життя.
9
Сукенніков, О. В. "Соціально-культурний феномен особистості". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.921.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналіз особистості як культурно-історичного феномена, на нашу думку, є важливим у розумінні процесу та механізмів зародження, формування й розвитку особистості зі зміною конкретних культурно-історичних форм існування людства. Бачення закономірностей цього процесу дає вихід на прогнозування можливих шляхів, напрямів та особливостей розвитку людини в сучасних та майбутніх культурно-історичних умовах. Це характеризується початком пробудження свідомості, виділення людини, виникнення ідеального образу, який можна осмислити, втілити у дійсність. Усвідомлення відмінності себе від іншого з’являється з роздвоєнням свідомості на власне свідомість і самосвідомість, коли з’являється така форма інобуття реального, як засіб виробництва, матеріальний посередник. Стаття присвячена соціально-культурному феномену «особистість». Автором доведено, що феномен особистості виник на певному етапі історичного розвитку, тому можна певним чином спростувати тезис О. Леонтьева про те, що «особистість народжується двічі», адже у такому разі необхідно було зазначати, що особистість є феноменом, який зустрічається на всіх етапах розвитку людини. Визначено, що ілюзорність сучасного буття людини, а також утвердження постмодерністського концепту «смерті суб’єкта» зумовлює необхідність звернення дослідників до проблеми особистості, що супроводжується виразною неоднозначністю її визначення. Однак є група дослідників, які говорять про те, що особистість є результатом еволюційного розвитку людської психіки, що свідчить про те, що людина буває у межі надсоціального та соціального, причому вона піднімається над усіма соціокультурними традиціями і керується внутрішніми нормами (совістю) та загальнолюдськими цінностями Інша ж група вважає, що особистість – це результат соціокультурної обробки індивіда у результаті його соціалізації. Також у роботі з’ясовано, що формування соціального об’єкта, у якому визначена соціальна роль, означає утвердження особистості, котра буде привілеєм для тих, хто не лише здатний стати членом суспільства, але й має змогу піднятися над його певним чином сформованими історично нормами у сферу загальнолюдського чи надлюдського, яке виражається через етичне або релігійне почуття.
10
Cпицька, Ліана. "Методологічні платформи психічного здоровʼя особистості у координатах сучасних парадигм". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 210–16. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-210-216.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз підходів до вивчення проблеми психічного здоровʼя показав, що в основу його аналізу покладено біопсихосоціальний підхід, заснований на гуманістичній парадигмі, який відводить центральне місце особистості, якості її життя у соціумі та є підгрунтям практики сучасної психологічної допомоги та соціальної роботи «людина-в-оточенні». Встановлено, що у науковому просторі найпродуктивнішими розробками в напрямі психічного здоровʼя особистості є такі методологічні підходи: нормоцентричний (здоровʼя вивчається як оптимальний рівень функціонування організму і психіки); феноменологічний (проблеми здоровʼя трактуються як варіації індивідуального способу буття в контексті субʼєктивної картини світу); холістичний (забезпечується цілісне бачення проблеми як синтез фундаментальних суперечностей чи інтрапсихічних полярностей); крос-культурний (здоровʼя представлено як соціокультурна змінна); дискурсивний (уявлення про здоровʼя як продукт певного дискурсу); аксіологічний (здоровʼя як одна з основних ціннісних орієнтацій, універсальна людська цінність); інтегративний (спроба інтегрувати в єдину концептуальну основу вивчення здоровʼя на різних рівнях людського буття). Проведений аналіз досліджень показав доцільність застосування методології системно-синергетичного підходу з урахуванням міждисциплінарних теоретичних та емпіричних моделей психічного здоровʼя особистості та її розладів, зокрема афективного спектру. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.
Дисертації з теми "Людська психіка"
1
Кірєєва, Вероніка Едуардівна. "Аналіз дефініції "рефлексія"". Thesis, НТУ "ХПІ", 2016. http://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/21859.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Людська психіка"
1
Дрогайцев, О. І. Медіаосвіта як складова професійної підготовки майбутнього вчителя німецької мови і літератури. Криворізький державний педагогічний університет, 2018. http://dx.doi.org/10.31812/123456789/5420.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто медіаосвіту як складову професійної підготовки майбутніх учителів німецької мови і літератури, що спрямована на сприяння опануванню ними сучасних комп’ютерно-телекомунікаційних технологій за одночасного виховання відповідальності, пов’язаної із застосуванням цих технологій, і на усвідомлення не тільки їх переваг, а й загроз для людської психіки.