Статті в журналах з теми "Локальне правове регулювання"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Локальне правове регулювання.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-20 статей у журналах для дослідження на тему "Локальне правове регулювання".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Панченко, Вікторія. "Локальне нормативно-правове регулювання внутрішньогосподарських відносин у сільськогосподарському підприємстві". Юридична Україна, № 6 (90) (2010): 63–66.
Знайти повний текст джерела
2
Панченко, Вікторія. "Локальне нормативно-правове регулювання внутрішньогосподарських відносин у сільськогосподарському підприємстві". Юридична Україна, № 6 (90) (2010): 63–66.
Знайти повний текст джерела
3
Lukash, S. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 196–202. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, надано характеристику зарубіжному досвіду правового регулювання трудових правовідносин. Аргументовано, що в переважній більшості держав суттєва увага приділяється локальному регулюванню трудових та тісно пов’язаних із ними правовідносин. Наголошено, що саме локальне регулювання трудових правовідносин в зарубіжних державах дозволяє забезпечити більш якісний та ефективний захист законних прав, свобод та інтересів працівника. Наголошено, що фактично у ФРН має місце система регулювання відносин з праці, яка має три рівні. Перший рівень це чітко встановлені державою мінімальні гарантії для трудящої особи (авторитарний (централізований) метод правового регулювання), другий – це колективно-договірний метод врегулювання відносин праці на рівні як держави або певної галузі виробництва (основні суб’єкти держава, об’єднання промисловців та профспілок), а третій рівень, який фактично базується на перших двох та походить від них, але при цьому не є повністю від них залежним – автономний або індивідуальний (децентралізованого). Саме останній рівень правового регулювання праці є найбільш гнучким у врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та враховують фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації. Зроблено висновок, що держави Європи (зокрема Німеччина та Франція) досить багато уваги приділяють централізованому регулюванню трудових правовідносин. Разом із тим, законодавці цих країн відзначають важливість здійснення локального регулювання відповідних правовідносин. В цьому контексті відмітимо, що локальне регулювання праці в країнах ЄС є найбільш пристосованим до сучасних умов соціального, економічного та політичного розвитку суспільства. Але таке регулювання базується на загально визнаних правах та гарантіях в цій сфері (наприклад, Європейська соціальна хартія (переглянута)). Локальне правове регулювання праці у зарубіжних країнах є найбільш гнучким при врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та зважають на фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації, а беручи до уваги загальноєвропейську тенденцію щодо істотного значення колективно-договірного регулювання за участю профспілок держава забезпечує їм підтримку та встановлює відповідні гарантії прав особи в сфері праці.
4
Varenik, O. "ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 209–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.26.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що локальне правове регулювання охорони праці дозволяє краще пристосувати загальні вимоги законодавства до конкретних умов праці на підприємстві, що підвищує ефективність їх дії. Разом з тим, увага суб’єктів трудового права та органів державної влади до локального правового регулювання є значно меншою, що впливає на їх розуміння, як факультативних або необов’язкових до втілення. Дослідження юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці надасть можливість краще розкрити її сутність та особливості застосування. У статі зазначено, що рівень травматизму та професійних захворювань залишається на стабільно високому рівні, що не може позитивно впливати на стан безпеки умов праці. Особливо гостро проблема стоїть на тих підприємствах, де техніка й інші засоби виробництва потребують модернізації. З іншого боку, запровадження нових методик та моделей роботи виробництва досі не врегульовані законодавчо, що вказує на важливість локального правового регулювання. Тому, встановлення юридичної відповідальності є гарантією дієвості таких локальних нормативно-правових актів, їх дотримання та виконання усіма суб’єктами трудових відносин. З’ясування видів юридичної відповідальності та їх змісту в контексті локального правового регулювання охорони праці вказуватиме чи усі аспекти відносин забезпечені. Дане дослідження допомагатиме розкрити особливості застосування кожного виду юридичної відповідальності, умови дотримання законності та справедливості. Визначено, що юридична відповідальність за порушення локального правового регулювання є різноманітною та диференціюється залежно від рівня негативних наслідків, що настали для підприємства, роботодавця чи трудового колективу. Досліджувана юридична відповідальність виступає, як засобом компенсації, так й засобом покарання, а тому має комплексний вплив на стан дотримання локальних норм права та підтримання безпеки праці. Крім того, юридична відповідальність виконує й функцію попередження та профілактики вчинення правопорушень завдяки невідворотності покарання. Разом з тим, правове регулювання застосування юридичної відповідальності за порушення локального правового регулювання охорони праці потребує удосконалення. Це стосується строків розслідування, прав та обов’язків потерпілого та правопорушника, а також збільшення переліку видів правопорушень, що мають відповідати сучасним тенденціям в охороні праці.
5
Сіроха, Д. І. "ЗНАЧЕННЯ АКТІВ ЛОКАЛЬНОЇ НОРМОТВОРЧОСТІ В РЕГУЛЮВАННІ ПРАЦІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (18 березня 2020): 186–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).346.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття містить аналіз сутності актів локальної нормотворчості та їхнього впливу на правове регулювання праці. Автор розглядає концепції та підходи до локальної нормотворчості в доктрині трудового права. Стаття містить авторську концепцію значення локальної нор-мотворчості, яка сформована на підставі аналізу правових актів і результатів наукових досліджень. У статті зазначено, що до сфери локальної нормотворчості віднесено лише певні сторони трудових відносин, які відображають їхню специфіку на конкретному підприємстві (наприклад, встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка робіт тощо). Локальні правові норми мають нормативний характер. Вони являють собою веління уповноваженого органу управління, спільні рішення роботодавця та профспілкового комітету, волевиявлення трудового колективу. Ці норми, закріплені в зазначених документах, є результатом відповідної правової спеціаліза-ції, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, урахування своєрідності конкретних відносин. Особлива увага приділена правовій природі правил внутрішнього трудового розпорядку, технічних правил та інструкцій. Автор формулює своє бачення значення актів ло-кальної нормотворчості в регулюванні праці у трьох основних аспектах. По-перше, це прояв принципу демократичності трудових відносин, відповідно до якого потреби й інтереси працівника безпосередньо вплива-ють на нормативний зміст трудових відносин. По-друге, це засіб виховання правової культури працівника і роботодавця, а також їхньої взаємної відповідальності у трудоправових відносинах. По-третє, це реалізація вимоги правової визначеності, відповідно до якої суб’єктам трудових відносин має бути надана можливість легкого доступу до правових приписів, що визначають вимоги до їхньої поведінки, а також можливість використати локально-правові норми для захисту своїх прав та інтересів за необхідності.
6
Костюченко, Олена Євгенівна. "РОЛЬ ЛОКАЛЬНИХ АКТІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В УКРАЇНІ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 78–87. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню ролі локальних актів у забезпеченні академічної добро- чесності в Україні. Аналізуються відповідні норми чинного законодавства та підходи до визначення змісту локальних актів закладів вищої освіти і наукових установ. Обґрунтову- ється, що в регулюванні питань академічної доброчесності необхідно чітко усвідомлювати, що її забезпечення може мати марально-етичний аспект та правовий. Це виступає основою для диференціації змісту локальних актів щодо забезпечення академічної доброчесності. Обстоюється думка, що локальні акти щодо академічної доброчесності повинні істотно від- різнятися за змістом тоді, коли йдеться про морально-етичні норми і коли локальний акт передбачає притягнення суб’єктів до академічної відповідальності в юридичному розумін- ні. Стверджується, що головне призначення локальних нормативних актів у забезпеченні академічної доброчесності полягає у використанні їхніх нормативних властивостей під час застосування до порушників академічної доброчесності дисциплінарних стягнень та заходів громадського впливу. Локальні акти під час декларування принципів та правил поведінки не можуть виходити за межі законодавства. У статті обґрунтовується відповідь на два головні питання в досліджуваній проблематиці. По-перше, щодо можливості застосування локально- го акта з метою забезпечення академічної доброчесності є підстави стверджувати, що саме локальне регулювання здатне забезпечити деталізацію умов реалізації дисциплінарної полі- тики з урахуванням специфіки освітньої, наукової (творчої) діяльності. По-друге, щодо зміс- ту локального акта, наприклад Кодексу академічної доброчесності, варто передусім зважати на те, що він не повинен виходити за межі нормативної реґламентації порядку застосування до суб’єктів юридичних санкцій за порушення академічної доброчесності.
7
Ковальчук, Т. "Локальне нормативно-правове регулювання діяльності науково-правничих шкіл в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка". Правничий часопис Донецького університету, № 1/2 (21/22) (2009): 209–16.
Знайти повний текст джерела
8
Ковальчук, Т. "Локальне нормативно-правове регулювання діяльності науково-правничих шкіл в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка". Правничий часопис Донецького університету, № 1/2 (21/22) (2009): 209–16.
Знайти повний текст джерела
9
ОЛЮХА, ВІТАЛІЙ. "Господарсько-правове забезпечення аутсорсингу". Право України, № 2018/05 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-151.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасним засобом організації структурної моделі підприємства є аутсорсинг. Проте позитивно впливати на показники економічної діяльності суб’єкта господарювання він може лише за умови належної підготовки бізнес-проекту щодо нього, зокрема й такої важливої складової, як господарсько-правове забезпечення запровадження аутсорсингу. На законодавчому рівні регулювання аутсорсингу практично відсутнє. Звідси – необхідність окреслення доцільних інструментів правового регулювання аутсорсингових відносин на мікроекономічному рівні. Метою статті є визначення та сутнісна характеристика найбільш доцільних правових засобів у механізмі господарсько-правового регулювання аутсорсингових відносин вітчизняних корпорацій. Встановлено, що аутсорсинг поділяється на договірний та інституційно-договірний. Наведено аргументи на користь господарсько-правової природи договору аутсорсингу та заперечено наявність у ньому елементів цивільних або трудових договорів. Запропоновано авторське бачення його змісту. Також розглянуто й інші господарсько-правові засоби, що забезпечують оптимізаційний вплив аутсорсингу: господарсько-управлінські акти індивідуальної дії, локальні акти, інституційні засоби у формі корпоратизації. Визначені органи в акціонерному товаристві та товаристві з обмеженою відповідальністю, які мають право приймати рішення щодо запровадження аутсорсингу, та окреслено їх компетенцію у цьому питанні. Можливим інституційним варіантом створення підприємствааутсорсера є виокремлення певного структурного підрозділу та передання йому за розподільним балансом частини майна, прав та обов’язків корпорації. Автор доходить висновку, що в процесі запровадження аутсорсингу підприємство-замовник та новоутворені підприємства-аутсорсери можуть об’єднатись в асоціацію або утворити холдингову групу. У решті видів об’єднань правовий зв’язок між його членами не відповідає суті аутсорсингових зв’язків, а тому автором заперечено можливість використання таких конструкцій в аутсорсингових відносинах. Локальні акти можуть встановлювати регулювання відносин зі збереження комерційної таємниці, безпечного виконання робіт, пропускного режиму, організації взаємодії між персоналом замовника та аутсорсера. Хоча вони й допоміжні, але є важливими господарсько-правовими засобами для належного запровадження аутсорсингу.
10
Обушенко, Н. М. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ Й ОЗНАК ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 74–78. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).398.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених із приводу розуміння поняття «трудове законодавство» запропоноване власне визначення цієї наукової кате-горії. Наведено власне бачення переліку характерних особливостей трудового законодавства України. Від-значено, що трудове законодавство нашої країни пред-ставлено цілою низкою нормативно-правових актів, система яких є занадто розгалуженою, що значно пере-шкоджає нормальному регулюванню трудових право-відносин, а тому сьогодні постала нагальна необхідність його систематизації. Наголошено, що під норматив-но-правовим актом слід розуміти офіційний документ, який було розроблено і прийнято у встановленому законом порядку уповноваженим органом державної влади та який містить у собі однорідні правові норми, спрямовані на врегулювання правовідносин у конкрет-ній сфері суспільного життя. Тож сфера суспільних відносин, що потребує врегулювання, прямо впли-ває на зміст нормативно-правових актів, від якості наповнення яких вже залежить ефективність функці-онування відповідних правових відносин. З’ясовано, що ключове призначення локальних нормативно-пра-вових актів полягає у тому, щоб забезпечити ефектив-ність роботи трудового колективу в рамках кожного конкретного підприємства, організації, установи тощо. Вини покликані деталізувати норми централізованого законодавства, а також розширити перелік трудових гарантій працівників. У разі, якщо локальним нор-мативним актом становище працівника погіршується порівняно з централізованим законодавством, такий акт визнається недійсним. Визначено, що поєднання централізованого та локального регулювання трудо-вих відносин розкривається в інститутах трудового договору, колективно-договірного встановлення умов праці, оплати праці, дисципліни праці тощо. Регулю-вання відносин, які входять до предмета трудового права, може бути здійснено шляхом укладення, зміни, доповнення колективних договорів, угод, а також тру-дових договорів. Угоди, колективні договори, трудові договори не повинні мати у своєму змісті умов, які зни-жують рівень прав і гарантій працівників, установле-ний трудовим законодавством.
11
Делія, Ю. В., та Л. М. Князькова. "Законодавче регулювання захисту трудових прав професійними спілки в Україні: теоретико-правовий аспект." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, № 1 (2020): 65–69. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-9.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено теоретичні та практичні проблеми законодавчого регулювання захисту трудових прав профспілковими організаціями в Україні. З часу набуття незалежності в українському суспільстві напрацьовано значний масив нормативно-правових актів у сфері захисту трудових прав профспілко- вими інституціями. У будь-якій країні нормальне функціонування професійних спілок у сфері захис- ту трудових прав неможливе без підведення під нього належних правових підстав. Проаналізував- ши чинне законодавство, теоретичні та практичні напрацювання, вдалося сформулювати концепцію правових засад у сфері захисту трудових прав профспілковими організаціями, що включає в себе: конституційно-правові, законодавчі, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародно-правові акти і локальні нормативно-правові акти. Норми Основного Закону є нормами прямої дії, і тому займа- ють особливе місце в системі права.
12
Бурак, В. "Локально - правове регулювання щорічних відпусток на підприємствах". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 36 (2001): 378–83.
Знайти повний текст джерела
13
Бурак, В. "Локально - правове регулювання щорічних відпусток на підприємствах". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 36 (2001): 378–83.
Знайти повний текст джерела
14
Панасюк, О. "Правове регулювання локальної контрольно-наглядової діяльності". Право України, № 2 (2008): 90–94.
Знайти повний текст джерела
15
Bobrovnyk, D. O., та D. O. Borysov . "Міжнародні правові стандарти та їх роль у формуванні глобалістського потенціалу територіальної спільноти". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 14–22. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам.
Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади.
Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності.
Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.
16
КОВАЛЬ, ІРИНА, та КОСТЯНТИН ОВЕРКОВСЬКИЙ. "Формування статутного капіталу майновими правами промислової власності: законодавче і локальне регулювання". Право України, № 2021/06 (2021): 141. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-141.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою частиною інноваційної економіки є залучення прав інтелектуальної (промислової) власності в економічний оборот, одним зі способів якого є участь цих прав у формуванні статутного капіталу юридичної особи. Цей вид внеску за відповідних умов здатен ефективно забезпечити інвестиційну, гаран тійну та інші функції статутного капіталу. Ефективність реалізації цього способу розпорядження майновими правами промислової власності залишається низькою. У законодавстві та юридичній доктрині хоча і містяться певні положення та наукові розробки з означеного приводу, однак недостатньо дослідженими залишаються питання внесення прав промислової власності до інших форм господарювання, крім господарських товариств, порядок внесення, правові форми внесення тощо. Метою статті є доопрацювання положень щодо вдосконалення правового регулювання внесення майнових прав промислової власності як вкладу до статутного капіталу. У статті проаналізовано загальні положення чинного законодавства відносно правового регулювання формування статутного капіталу майновими правами промислової власності. Досліджено стан і недоліки законодавства щодо формування статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) відносно різних організаційноправових форм юридичних осіб: товариства з обмеженою відповідальністю; повного товариства; командитного товариства; приватного підприємства; виробничого кооперативу; сільськогосподарського кооперативу; фермерського господарства. Аналізуються правові форми внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу. Уточнено, що внеском до статутного капіталу можуть бути майнові права на: винаходи; корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки; сорти рослин; породи тварин; компонування напівпровідникового виробу; комерційну таємницю (за умови збереження її секретності та можливості оцінки). Конкретизовано два основні способи внесення майнових прав промислової власності до статутного капіталу товариства: через повне відчуження майнових прав юридичній особі; через передачу права користування такими правами на певний строк. Запропоновано, при закінченні строку користування майновими правами промислової власності, закріпити в чинному законодавстві правові наслідки: надання строку на продовження ліцензійного договору або договору комерційної концесії та подальшої участі учасника в товаристві; заміна частки через внесення рівноцінної частки; зменшення частки на суму, що відповідала розміру вартісної оцінки переданих майнових прав за ліцензійним договором (договору комерційної концесії), у разі наявності іншого майна, переданого до статутного капіталу; виключення зі складу учасників, у разі відсутності іншого майна в складі статутного капіталу та неможливості продовження строку ліцензійного договору (договору комерційної концесії) або рівноцінної заміни частки на інше майно. Для врегулювання питань формування статутного капіталу на локальному ріні уточнено та запропоновано основні положення, які мають бути відображені в установчих документах юридичної особи (засновницький договір (меморандум), статут) для внесення майнових прав промислової власності до статутного (зведеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи.
17
Varenik, O. "КАТЕГОРІАЛЬНО-ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ ЛОКАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 279–88. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.34.
Повний текст джерелаАнотація:
Дане дослідження надає можливість встановити, які існують науково-теоретичні підходи до тлумачення поняття локального регулювання, а також прослідкувати їх зміну протягом розвитку незалежності та ринку праці. Важливим є встановлення змін в інституті охорони праці, адже вони визначають зміну змісту та призначення, дозволеного обсягу локального правового регулювання. Проведений аналіз сприятиме більш глибокому розкриттю проблем співвідношення між існуючими практичним значенням локального регулювання охорони праці та теоретичними уявленнями про його зміст. Як наслідок, можливо буде сформувати сучасне, актуальне та науково обґрунтоване поняття локального правового регулювання охорони праці, як і пов’язаних із ним інших правових понять, наприклад, локального нормативно-правового акту. Наголошено, що система нормативно-правового регулювання охорони праці є досить розгалуженою та охоплює різноманітні нормативно-правові акти, які об’єднані ознакою регулювання безпеки та благополуччя працівників та третіх осіб під час виконання трудової функції. Таким чином, йдеться про норми, які регулюють час роботи та відпочинку працівника, незаконне звільнення та необґрунтоване неприйняття на роботу, пільгові умови у зв’язку з шкідливими чи небезпечними умовами праці тощо. Зроблено висновок, що розуміння охорони праці, його правового та зокрема локального регулювання є доволі неоднозначним та трансформувалось з часом, залежно від економічних умов та соціальних цінностей. Охорона праці, як один із інститутів трудового права має розгалужену систему норм, і правового, і організаційно-технічного характеру, що мають поєднуватися між собою. На сьогодні, охорона праці стосується не лише технічних правил безпеки, але й правил комунікації, безпеки спілкування з колегами та роботодавцем, а тому регулює питання комфорту й безпеки психологічного та фізичного здоров’я для працівників. Дослідження поняття локального правового регулювання проілюструвало його самостійну роль та доповнюючий, деталізуючи вплив на законодавство. Існування локальних нормативно-правових актів є об’єктивною необхідністю, що обумовлюється потребую підтримання актуальності регулювання, усунення прогалин в законодавстві, підтриманням балансу між потребами працівників та інтересами роботодавця.
18
Остапенко, Ю. О. "ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКА". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 61–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.206.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена становленню загальної та актуалізованої наукової думки про принципи реалізації трудових прав працівників в Україні. Автором з’ясовується загальна соціально-правова важливість принципів реалізації трудових прав працівника як основи, котра привносить певний нормативний порядок у відповідну соціально корисну діяльність працівника з об’єктивації у практичній дійсності норм законодавства про працю, не припускаючи зловживань працівником своїми правами та зловживань роботодавця у забезпеченні реалізації трудових прав працівника. Поняття «принципи реалізації трудових прав працівників» розкриваються як фундаментальні, універсальні та системні засади, загальноправові та спеціальні галузеві керівні ідеї трудового права України, що визначають сутність системи трудових прав та їх реалізації, можуть бути нормативно закріплені міжнародними нормативно-правовими актами, нормами національного законодавства, актами локально-правового регулювання або існувати поза ними, визначаючи зміст, напрями тенденцій розвитку трудових прав, забезпечуючи їх належне практичне застосування у сфері трудових правовідносин у нашій державі. Беручи до уваги множину викладених у науковій юридичній літературі переліків і класифікацій принципів трудового права, автор доходить висновку, що досліджуванні засадничі ідеї поділяються на дві групи принципів, такі як загальноправові принципи реалізації трудових прав працівників (принципи верховенства права, гуманізму, рівноправності, законності); спеціальні галузеві принципи реалізації трудових прав працівників (принципи вільного вибору трудової діяльності, визначеності трудової функції, оплати трудової діяльності, надання можливості для відпочинку тощо). У висновках узагальнюються результати дослідження, зазначається, що реалізація трудових прав працівників в сучасній Україні є особливо важливим процесом з огляду на суттєві перетворення у характері зайнятості, а також на концептуальне переосмислення праці.
19
Поляков, Р. Б. "Поняття та функції державно-приватного партнерства". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 182–89. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2435.
Повний текст джерелаАнотація:
Наукова стаття присвячена дослідженню поняття «державно-приватне партнерство», встановленню пропорційності ризиків та вигоди у державно-приватному партнерстві, доцільності використання даного типу співпраці й об'єктивності невдалих прикладів як свідчення про недоцільність використання державно-приватного партнерства.
Автором досліджується історичний аспект зародження та виникнення державно-приватного партнерства. Розглядається поняття державно-приватного партнерства крізь призму національного та міжнародного законодавства. У результаті проведеного аналізу сучасної літератури щодо класифікації державно-приватного партнерства виокремлено його види за різними критеріями класифікації: за суб'єктним складом (одностороннє, багатостороннє); за рівнем виникнення та виконання (локально-державне, загальнодержавне, міжнародне); за типом (концесійне, корпоративне, договірне). Наголошується, що виокремлення трьох типів державно-приватного партнерства доцільне, адже, хоча і кожен із типів буде ґрунтуватися на договорі, однак правовідносини, що виникатимуть у кожному типі, будуть відрізнятись, хоч і матимуть деякі спільні риси.
Щодо регулювання державно-приватного партнерства на законодавчому рівні аргументується, що кожна держава на власний розсуд може ухвалити законодавчі акти, які будуть цілком або частково регулювати відносини, що пов'язані з державно-приватним партнерством. Такими актами можуть бути не тільки закони, які регулюють суспільні відносини пов'язані з державно-приватним партнерством, а й інші акти, які вдосконалюють законодавство або регулюють суспільні відносини, пов'язані з концесійними угодами. Також зазначено, що нині бракує міжнародної правової бази. Теперішня ситуація вимагає вдосконалення й уніфікації законодавства, що регулює державно-приватне партнерство в різних країнах.
Обґрунтовано, що державно-приватне партнерство доцільно використовувати тоді, коли публічній стороні таке партнерство є вигіднішим, аніж використання альтернатив.
Стверджується, що за допомогою державно-приватного партнерства, за правильного застосування, вигоду можуть отримати всі: і держава, і приватний партнер, і населення, яке в подальшому матиме змогу користуватись публічним об'єктом. Однак отримання вигоди можливе лише за умови правильного розрахунку.
20
Стрільчук, В. "Особливості реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні: аналіз крізь призму забезпечення принципу рівності чоловіка та жінки". Юридичний вісник, № 2 (25 серпня 2020): 129–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1714.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено особливості, а також проблеми реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні, безпосередньо пов'язані із забезпеченням принципу рівності чоловіка та жінки в Україні. Адже в сучасному суспільстві очевидною є проблема, пов'язана з дискримінацією за ознакою статті. Власне, вона має не тільки локальний, але і глобальний характер, що ще більше актуалізує необхідність відповідного дослідження.
Забезпечення рівності за ознакою статті, розширення прав та можливостей усіх жінок (Ціль № 5), скорочення нерівності всередині країн (Ціль № 10) є Глобальними цілями стійкого (збалансованого) розвитку, які світова спільнота зобов'язується досягти до 2030 року.
Аналіз як нормативних, так і прикладних аспектів прояву цієї проблематики дає підстави стверджувати про неналежну врегульованість вітчизняним муніципальним законодавством цього питання, зокрема відсутність дієвого механізму забезпечення принципу рівності чоловіка та жінки у сфері місцевого самоврядування, подекуди його невідповідність міжнародно-правовим (європейським) стандартам.
Серед важливих кроків, спрямованих на реальне досягнення зазначених цілей на національному, а також вітчизняному муніципальному рівнях є необхідність у вивченні та застосуванні відповідного позитивно апробованого досвіду провідних зарубіжних країн, його врахування безпосередньо в українській практиці муніципально-правового регулювання відносин, пов'язаних із забезпеченням рівних можливостей людини брати участь у місцевому самоврядуванні, незалежно від ознаки статі, усунути в цьому питанні будь-які обмеження чи привілеї за вказаною ознакою. Такий підхід засвідчуватиме реальне, а не декларативне слідування загальновизнаним інститутам демократії, прагнення українського суспільства та держави побудувати модель місцевого самоврядування на зразок провідних європейських країн, де як чоловіки, так і жінки матимуть абсолютно однакові можливості брати активну участь в управлінні місцевими справами, де як у діяльності органів місцевого самоврядування, так і в безпосередньому представництві інтересів територіальних громад буде прослідковуватись паритет за ознаками статі, подолання в соціумі пов'язаних із цим помилкових стереотипів.