Статті в журналах з теми "Локальна спільнота"

Досліджено локальну ідентичність як пріоритетний напрям у стратегічному плануванні територіальних громад (ТГ) на сучасному етапі. Локальна ідентичність – це ототожнення себе із суспільством, яке проживає на даній території, зокрема на території ТГ. В умовах децентралізації локальна ідентифікація є суттєвою опорою для членів місцевого співтовариства ТГ, що дозволяє їм визначити власне становище, й стає підставою активності у вирішенні місцевих справ. У формуванні локальної ідентичності ТГ автором виділено чотири основних компоненти: 1) локальний (територіальний) менталітет – властивий жителям певної місцевості, характерна для них система цінностей і оцінок; 2) уявлення про особливості й властивості території свого проживання; 3) територіальні інтереси – загальні для членів відповідної територіальної спільноти уявлення про стан, цілі і шляхи розвитку території; 4) локальна (просторова) самоідентифікація як усвідомлення приналежності до тієї території, територіальної спільності. Одним з найважливіших пріоритетів процесу децентралізації є створення фінансово спроможних громад, що передбачає зосередження уваги не тільки на кількості створених ТГ, але й на їх якості. Автором доведено, що базовим документом, що передбачає формування спроможної ТГ є стратегія розвитку громад. З’ясовано, що основна проблема створення стратегічного плану полягає в тому, що він має формуватися при активній участі членів ТГ. Саме завдяки локальній ідентичності може забезпечуватися активна участь громадян у прийнятті рішень місцевого значення. У статті автор приходить до висновку, що стратегічне планування у розвитку ТГ повинне бути не лише інструментом економічно-соціальної ефективності та поліпшення життя громади, але і частиною політики формування локальної ідентичності, заснованої на принципах демократії, і повного урахування прав громадян.

Територіальна спільнота (громада) виступає первинним концептом локально-глобального виміру місцевого самоврядування. В умовах глобалізації, особливо її правової форми, на рівні територіальної громади в межах інституту місцевого самоврядування, що існує та функціонує на території відповідної держави – члена міжнародної спільноти, завдяки компетенційним повноваженням органів місцевого самоврядування, що сформовані територіальними громадами, та діяльність яких скерована на вирішення питань місцевого значення, формується локальна система реалізації, охорони, захисту та гарантування конституційних прав, свобод і обов’язків людини та громадянина. Ці права на рівні функціонування локального соціуму виступають як муніципальні права людини, особистості, члена територіальної громади. При цьому роль глобалізації в зазначених процесах можна визначити як прогресивну, детермінуючу, демократизуючу. Водночас зрівняльна домінанта глобалізації негативно впливає на існування та функціонування територіальної громади, її подальший розвиток, нівелюючи її індивідуальність та особливість. Заради справедливості слід відзначити, що саме тут глобалізація відчуває суттєвий спротив територіальної громади наведеним телеологічним домінантам. Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі міжнародних стандартів у формуванні глобалістського потенціалу територіальної громади. Наукова новизна полягає в дослідженні міжнародно-правових стандартів у сфері прав і свобод людини, що завдяки їх універсальному рівню розробки, формального закріплення й подальшої легалізації в межах міжнародного співтовариства або регіональних співтовариств держав, появі системи міжнародно-правових зобов’язань щодо їх відповідного закріплення в національному конституційному правопорядку, а також щодо легалізації міжнародно-договірного контролю за їх виконанням державами-підписантами, – напряму детермінують появу, формування відповідних тенденцій та феноменологізацію глобалістського потенціалу людини, що виступає жителем-членом ТГ. Необхідно зазначити, що такі профільні тенденції підсилюються не тільки на рівні ТГ, завдяки її функціонуванню, а й завдяки впливу на цей процес факторів глобалізації, в основі якої лежать процеси конвергенції, типізації й уніфікації основоположних форм життєдіяльності людини, що проявляються, формуються та реалізуються нею в колективному соціумі, завдяки процесам її соціалізації, набуття різного рівнів габітусів та формуванню ознак інтерсуб’єктивності. Висновки. Яскравим свідченням становлення глобалістського потенціалу територіальних громад є відповідні проблеми, з якими стикаються держави під час виконання міжнародних договірних норм, що виступають МПС МСВ. Прикладом тут може слугувати Україна. Враховуючи те, що наша держава є активним учасником загальносвітових інтеграційних процесів, вона включила у конституційно-правове регулювання національної сфери МСВ значну кількість МПС про МСВ, що містяться в міжнародних договорах, підписаних нею, використовуючи механізм національної імплементації норм міжнародного права до чинного національного конституційного законодавства.

Стаття присвячена аналізу проявів, особливостей та агентів локального громадського активізму як компонента соціальної згуртованості в об’єднаних територіальних громадах Харківської та Чернівецької областей. Спираючись на аналіз 26 напівструктурованих інтерв’ю, проведених в рамках міжнародного українсько-норвезького проєкту з місцевими громадськими активістами, депутатами місцевих рад, представниками керівництва громад та експертами з питань децентралізації, автор досліджує наявність передумов для посилення громадської участі як компонента соціальної згуртованості в об’єднаних територіальних громадах на рівні локальних спільнот в Україні. Автор критично осмислює компоненти горизонтально-об’єктивного виміру соціальної згуртованості за Дж. Чаном, пропонуючи власне бачення класифікації соціальних практик, що забезпечують динамізм громадянського суспільства, виокремлюючи громадський активізм у площинах «громадянин-влада» та «громадянин-громадянин». В статті наголошено, що у дослідженнях феномену громадського активізму важливу роль має відігравати не лише аналіз практик громадян, спрямованих на можливість впливу на ухвалення рішень владою, але і аналіз владних практик «назустріч» громадським ініціативам та формування відповідних взаємодій. Цей теоретичний фокус набув своє практичне застосування у даному дослідженні. У статті підсумовано, що реформа децентралізації виступає інструментом демократизації українського суспільства, актуалізуючи практики прозорості і підзвітності у діяльності органів місцевого самоврядування, сприяючи запровадженню нових форм громадської участі (бюджет участі) та консолідуючи соціальних суб’єктів довкола вирішення локальних проблем та досягнення спільного блага. Наголошується, що створення об’єднаних територіальних громад, підкріплене збільшенням місцевих бюджетів та розширенням кола владних повноважень на місцевому рівні сформувало у сприйнятті місцевих мешканців образ «спільного блага», що активізує прояви локального громадянського активізму і, в такий спосіб, сприяє посиленню соціальної згуртованості на рівні локальних спільнот в Україні. Підсумовано, що практики локального активізму з погляду ролі та участі різних соціальних суб’єктів мають певні соціокультурні особливості у різних регіонах України.

У статті обґрунтовано сутність здеградованої міської території, розглядаючи концентрацію на ній соціальних, економічних, просторових і екологічних негативних кризових явищ. Представлено матрицю визначення здеградованої міської території та локальних потенціалів для її відновлення як методичний інструмент політики ревіталізації міста. Вона дає змогу проаналізувати та оцінити розвиток чотирьох ключових сфер міста: спільнота, економіка, простір і довкілля. У роботі запропоновано індикатори внутрішніх і зовнішніх чинників, які дозволяють встановити здеградованість території міста. Доведено, що при визначенні зони ревіталізації у межах здеградованої міської території необхідно ідентифікувати локальні потенціали для її відновлення. При цьому, концентруючи ресурси на обмеженій території, суб’єктам міського врядування слід прагнути досягти мультиплікативного ефекту для сталого розвитку не лише здеградованої території, а й міста в цілому.

Мета статті — дослідити стратегії культурної модернізації сучасного міського середовища та проаналізувати перспективи урбаністичних трансформацій громад з багатим культурним спадком на прикладі міста Умань. Методологія дослідження полягає у комплексному використанні загальнонаукових методів: аналізу та синтезу — для вивчення історичного та соціокультурного процесів розвитку міського середовища в контексті урбаністичних трансформацій; опису та порівняння — для характеристики базових сценаріїв міської модернізації; кейс-стаді — для дослідження культурного середовища міста Умань. Наукова новизна пропонованого дослідження полягає в тому, що вперше такий сценарій урбаністичної трансформації, як «консервація системи» розглядається з погляду інновативності та відповідності актуальним міжнародно-правовим вимогам щодо дотримання принципів міжетнічної толерантності та ефективного міжкультурного діалогу. Висновки. Модернізація урбаністичних середовищ має здійснюватися з урахуванням не лише географічно-ландшафтної та економіко-індустріальної специфіки міст. Важливим чинником для розробки трансформаційної стратегії є семіотично-світоглядна складова, яка унормовує, спрямовує й організовує життя локальних міських спільнот. Можна виокремити чотири базові модернізаційні стратегії ревіталізації урбаністичних просторів: «консервація системи», «демонтаж системи», «розвиток системи», «оновлення системи». Хоча перша із названих стратегій видається найконсервативнішою, бо працює з усталеними традиційними уявленнями, сакральними цінностями та звичаєвими практиками, однак має в основі новітні аксіологічно-правові настанови щодо міжетнічної толерантності, ефективного міжкультурного діалогу та поваги до культурного спадку всіх національних груп, що творили локальну історію. Яскравим зразком урбаністичної модернізації, яка могла б реалізуватися за сценарієм «збереження системи» є місто Умань.

Обґрунтовано, що формування і реалізація політики відкри- тості української економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національно- го ринку від несприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку віт- чизняних товаровиробників, здійснення заходів поміркованого протекціо- нізму. Визначено, що гобалізація актуалізує для регіонів та локальних спільнот необхідність визначення та розвитку стійких конкурентних переваг як кри- терію їх життєздатності в умовах глобальної конкуренції. Перетворюючи традиційні локальні ресурси на глобальні, глобалізація обумовлює поста- новку проблеми конкурентоспроможності регіону як його здатності відповідати на виклики глобального середовища шляхом створення та захисту унікальних локальних конкурентних переваг. Обґрунтовано, що формування та реалізація політики відкритості укра- їнської економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національного ринку від не- сприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку вітчизняних товаро- виробників, здійснення заходів поміркованого протекціонізму. Доведено, що утворення зв’язків прикордонних регіонів у глобальному просторі пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забезпечують інфраструктуру для перемі- щення товарів, капіталів та робочої сили. Як наслідок, покращується еко- номічне становище в тих регіонах, які були периферійними територіями і відставали у розвитку. Визначено, що важливим компонентом міжнародної економічної діяль- ності регіону є розвиток багатосторонніх форм економічного співробіт- ництва прикордонних регіонів сусідніх країн. Така робота починається зі встановлення пріоритетних напрямів співробітництва на базі визначення інтересів господарюючих суб’єктів. Значущість розвитку таких зв’язків пояснюється важливими інфраструктурними функціями прикордонних регіонів в міжнародній економічній діяльності держави: контролюючи- ми, бар’єрними, контактними та розподільчими. Утворення міжнародних зв’язків прикордонних регіонів пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних, зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забез- печують інфраструктуру для переміщення товарів, капіталів та робочої сили.

У статті розкрито сутність поняття “сталий розвиток”, який передбачає інтегрування цілей високої якості життя, здоров’я та добробуту з соціальною справедливістю та дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому шкоди можливостям у майбутньому. Визначено вплив процесу децентралізації на можливість місцевого самоврядування забезпечити якісне надання послуг населенню. Відзначено успіхи децентралізації та прогрес у формуванні спроможних окремих територій. Позитивним моментом децентралізації виділено формування локальної ідентичності громади, яка забезпечує раціональне використання наявних ресурсів і підвищує активність локальних спільнот. Сформульовано ряд проблем, що виникають у процесі впровадження реформи перерозподілу рівнів влади та ресурсного забезпечення, а саме надмірна децентралізація фінансової системи ускладнює реалізацію державою такої функції як стабілізація та перерозподіл доходів. Відзначено, що цілісне бачення очікуваних змін від реформи децентралізації було закладене у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Автором відображено роль місцевого самоврядування в забезпеченні сталого розвитку країни. Виокремлено складові місцевих фінансів як основи самодостатності територій. Регулювання розвитку регіонів в Україні здійснюється за допомогою низки інструментів, які упродовж часу свого використання демонструють різний ступінь й результативність. З'ясовано актуальність використання грантів як джерела забезпечення ефективного функціонування місцевого самоврядування. Виокремлено кілька грантових програм ЄС, які фінансують проекти регіонального розвитку, зокрема, в галузі транспорту, для надання допомоги соціальним та економічним перетворенням, розвитку освіти та інновацій.

Підтверджено, що місцеве самоврядування являє собою самостійну систему організації діяльності локальної спільноти (місцевих жителів) на певній території, що є сукупністю різноманітних органів та інститутів, котрі функціонують як єдиний, цілісний механізм, де місцева спільнота – його провідна ланка. Така система функціонує як сукупність організаційних форм та інститутів прямого самоврядування, через які реалізуються принципи і функції місцевого самоврядування. Зроблено висновок, що демократичне суспільство – це суспільство, де влада делегована елітам та здійснюється як насильство над більшістю і над меншістю. Безумовно, це краще, ніж влада однієї людини. Але ж ми прагнемо рухатися від демократії до громадянського суспільства, де кожна людина має бути почутою. Означено, що нині проблема співвідношення громадянського суспільства і влади має виключно практич- ний характер, спричинений тим, що становлення громадянського суспільства проходить у досить напру- женому протиборстві з державою, яка має надзвичайно неоднозначну і внутрішньо суперечливу соціально- політичну, ідеологічну та правову конфігурацію. У такій ситуації надії деяких дослідників на те, що держава піклуватиметься про розвиток громадянського суспільства, не відповідають реальному стану речей. У статті наголошено, що труднощами становлення і розвитку громадянського суспільства є не тільки активність держави, прагнення правлячих еліт до посилення своїх позицій у соціумі і навіть перевищення влас- них повноважень. Серйозну небезпеку для формування та існування громадянського суспільства становить і діяльність різного роду корпоративно-бюрократичних структур всередині держави, незмінно принижуючи статус активності громадян. Окреслені важливі завдання формування правової демократичної держави і громадянського суспільства в Україні: збереження громадянської злагоди й організація належного виконання та застосування законів, мож- ливостей реалізації права, тобто виконання правом своїх соціальних функцій повною мірою. Водночас серйозною проблемою залишається те, що українці загалом все ще досить низько оцінюють ефективність інститутів громадянського суспільства (про що можна судити за рівнем довіри громадян до них та участю в їх діяльності) і недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. Кількість тих, хто не довіряє громадським організаціям, тривалий час перевищувала кількість тих, хто їм довіряє.

Стаття аналізує стратегії поширення і збереження доктрини «Русского мира», зосереджуючись на осмисленні патернів локальної політичної свідомості українського суспільства, базових цінностей і світоглядних орієнтацій, що впливають на політично-значущу поведінку індивідів та спільнот в Україні. Автор спирається на філософську методологію, поєднуючи методи аналітичної філософії, феноменології та герменевтики, а також напрацювання досліджень націєтворення і постколоніальних суспільств. Це дозволяє виокремити деякі базові патерни, не претендуючи на виключність чи остаточність висновку. До цих патернів автор відносить атомістичний індивідуалістичний патерналізм, який він ще називається оберненим патерналізмом, пануючі цінності безпеки, виживання, матеріалістично-гедоністичні орієнтації. Це накладається на публічне протистояння двох сакральних космосів або громадянських релігій, проте окрім цих двох сторін протистояння ще виділяється третя найбільш масова ціннісна група. Автор пропонує практичні рекомендації для органів влади та публічного дискурсу.

Постановка проблеми.Виховання творчої особистості неможливо здійснювати командно-адміністративними методами. Для цього потрібно створювати сприятливі умови для творчої діяльності вчителів та учнів та позитивні стимули для такої діяльності. Однією з таких умов є систематичне та ефективне використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі.Аналіз останніх досліджень.За останні два роки в Дніпропетровській області реалізовано цілий ряд проектів з впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, в багатьох з них наша школа приймає активну участь:– Єдиний освітній центр (http://dp.isuo.org) – за допомогою програмного комплексу КУРС:школа тут розміщується відкрита та закрита інформація про навчальний заклад, учнів та вчителів школи;– інформаційно-освітня мережа «Мої знання» (http://mz.com.ua) –тут розміщується розклад уроків школи, електронні класні журнали вчителів та класних керівників, щоденники учнів, засоби для спілкування вчителів, учнів та їх батьків;–освітній портал «Класна оцінка» (http://klasnaocinka.com.ua) – на цьому порталі розміщені сайти навчальних закладів, бібліотека, електронні класні журнали та щоденники, електронна школа.Крім цього, за допомогою мережі Інтернет наша сільська школа одержала доступ до великої кількості конкурсів та олімпіад, в яких учні приймають активну участь.Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.Творча діяльність вчителів та учнів передбачає не тільки використання інформаційних джерел з мережі Інтернет та інших цифрових джерел інформації, а в першу чергу створення власних електронних засобів навчання та електронних документів. Вчителі, які систематично використовують ІКТ у навчально-виховному процесі, працюють з десятками чи навіть сотнями гігабайт ланих. Розмістити та систематизувати все це в мережі Інтернет достатньо складно, тому створення електронного освітнього середовища в локальній мережі навчального закладу – це реальні можливості для систематизації та ефективного використання ІКТ.Мета статті – показати можливості створення та ефективного використання електронного освітнього середовища школи для творчої діяльності вчителів та учнів.Комп’ютерна мережа школи. Про застосування ІКТ у школі говориться багато років, вчителі проходять курси, одержують сертифікати, але цього явно недостатньо для систематичного та ефективного використання ІКТ у навчальному процесі. Потрібен вільний доступ вчителів та учнів до комп’ютерів та електронних засобів навчання, одного кабінету інформатики для цього замало. Протягом 2011 року ми виконали великий об’єм роботи по модернізації комп’ютерної мережі школи.У кабінеті інформатики встановлено сервер з жорсткими дисками великої ємності – це дає можливість розмістити на ньому всі програмні засоби та електронні навчальні посібники, які є в школі. Комп’ютер-сервер автоматично включається вранці і виключається ввечері – це робить його незалежним від графіка роботи вчителя інформатики.Всі комп’ютери школи підключені до локальної мережі, крім цього, кабель локальної мережі підведений ще до кількох навчальних кабінетів, де вчителі можуть підключити до локальної мережі школи свої домашні ноутбуки і працювати у шкільному електронному середовищі.Через локальну мережу до всіх ПК школи підключено доступ до мережі Інтернет.Забезпечення учнів та вчителів школи ПК та Інтернет. Комп’ютери та Інтернет поступово стають звичними в сільських сім’ях. Восени 2011 року серед учнів 7-11 класів домашні ПК були в більш ніж половини учнів, а Інтернет – більш ніж у третини учнів. Тому перед школою та педагогічним колективом стоїть завдання використати цей потужний потенціал для навчання та розвитку учнів.Потреба сучасної школи в ІТ-спеціалістах. Вирішення цієї проблеми слід починати з розуміння того, що ІКТ прийшли в школу назавжди, це не чергова рекламна кампанія. Вчитель, який не володіє на професійному рівні ІКТ, у сучасній школі не має майбутнього. Вчителю для ефективного використання ІКТ необхідно створити умови: вільний доступ до комп’ютерів та Інтернету, надійну роботу обладнання та програмного забезпечення – це можуть забезпечити лише професійно підготовлені спеціалісти в оплачений робочий час. Висока ефективність ІКТ можлива лише при колективній роботі вчителів, що знову ж таки вимагає від вчителів високого рівня підготовки в галузі ІКТ.До недавнього часу комп’ютерний клас школи використовувався в більшості своїй для проведення уроків інформатики. Вчитель інформатики виконував роботи по обслуговуванню ПК для самого себе і це нікого не турбувало. Об’єм такої роботи був невеликий, її приходилось виконувати епізодично. Досвід роботи в 2011 році та зараз показує, що кілька годин роботи по обслуговуванню ПК щодня явно недостатньо для забезпечення умов роботи всього колективу школи – вчителів та учнів. Тим більше, цю роботу неможливо виконувати за рахунок уроків чи інших обов’язків. Потреба сучасної школи в ІТ-спеціалістах систематизована нижче.Секретар – завантаження та друк електронної пошти, підготовка та відправлення електронної пошти, набір та друк шкільних документів – цю технічну роботу, як правило, виконує адміністрація школи, за рахунок виконання своїх прямих службових обов’язків по управлінню навчальним процесом та діяльністю школиІнженер по ремонту та обслуговування ПК – ремонт та обслуговування комп’ютерів, обслуговування принтерів, обслуговування та монтаж обладнання локальної мережі школи, обслуговування мультимедійних пристроїв, обслуговування обладнання для підключення Інтернет.Системний адміністратор – установка та налагодження програмного забезпечення ПК, обслуговування антивірусних програм, обслуговування дискової та операційної систем ПК, управління роботою локальної мережі школи.Веб-майстер – створення та управління сайтами школи у локальній мережі та Інтернеті, створення та управління електронним освітнім середовищем школи, створення веб-сторінок для сайтів школи. Цю роботу, як правило, виконують вчителі інформатики, за рахунок свого вільного часу та уроків. Заступник директора з ІКТ навчання – навчання вчителів з ІКТ, управління процесом впровадження ІКТ у навчально-виховну роботу школи та вчителів. Цю роботу, як правило, ніхто не виконує системно, тому ефективність застосування ІКТ часто буває мінімальна.З 2012-13 навчального року в школах вводяться посади інженера-електроніка, це в значній мірі задовольняє потреби школи в обслуговуванні комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.Електронне освітнє середовище школи – це програмні засоби, електронні навчальні комплекси з різних предметів, електронні документи різного призначення, які використовуються для навчання учнів та роботи вчителів і розміщені на сервері локальної мережі школи та мережі Інтернет. До цих документів є вільний доступ з усіх комп’ютерів локальної мережі школи. Головна сторінка електронного освітнього середовища містить посилання на локальні веб-сайти, тематичні сторінки або папки з файлами, які систематизовані в десять розділів.Важливо зараз – в цьому розділі розміщені документи для поточної роботи, наприклад, завдання ДПА з математики або карта з навчальним закладом, де проходить ЗНО.Управління школою – тут адміністрація школи розміщує документи та матеріали з різних напрямів роботи школи.Сторінки класів – тут зібрані посилання на електронні засоби з різних предметів для даного класу.Портфоліо учнів – у спеціальних папках протягом навчання в школі учні разом з вчителями збирають матеріали про досягнення учнів в навчанні та різних конкурсах.Вчителі – кожен вчитель має власну папку, де розміщені електронні матеріали з різних предметів, нормативні документи, портфоліо вчителя і т.д.Microsoft Learning – курс цифрових технологій від Майкрософт.Локальний сервер – на локальному сервері розміщені навчальні посібники та власні сайти, наприклад сайт «Випускники школи».Позакласна робота – тут розміщені посилання на додаткові навчально-інформаційні посібники для додаткової роботи.Інформаційна система – систематизовані навчально-інформаційні матеріали, підготовлені в попередні роки.Відеоенциклопедія – це п’ятихвилинні фільми про видатних вчених, митців, державних діячів в історії людства, наприклад, з астрономії.В мережі Інтернет шкільний веб-портал має адресу http://www.itfis.net.ua На головній сторінці шкільного веб-порталу розміщені кнопки сайтів, з якими постійно працюють вчителі та учні школи. Це сайти «Мої знання», «Класна оцінка», «КУРС: школа», «Острів знань», сайти органів управління освітою та інші.Крім цього на порталі розміщено 8 шкільних сайтів.Інформаційні технології в шкільному фізичному експерименті – це перший сайт створений у 2009 році, тут систематизовані матеріали, з якими ми працювали в школі під час підготовки до обласного семінару з фізики.Обласний семінар з фізики 2010 – матеріали семінару, підготовлені в нашій школі.Районний семінар заступників 2012 – матеріали семінару на тему: «Електронне освітнє середовище вчителя і школи та його роль у розвитку інтелектуально та творчо обдарованих учнів». Ці матеріали були представлені на Четвертій національній виставці-презентації «Інноватика в сучасній освіті» 2012 року.Відкритий план вивчення предметів – тут розміщено планування з фізики 7 класу та додаткові матеріали.Вікно в шкільний Інтернет – тут зібрані посилання на найбільш використовувані освітні та інформаційні сайти.Шкільний сайт – сайт школи, де публікуються новини та матеріали про школу.Фотолабораторія з фізики – on-line тести на вимірювання фізичних величин.Електронний зошит з фізики – матеріали для проведення лабораторних робіт з фізики 9 класу з теми «Постійний електричний струм».Висновки.1. Створення та використання електронного освітнього середовища навчального закладу є ефективним засобом для виконання творчих робіт як вчителями так і учнями.2. Важливим фактором у цій роботі є спільна робота вчителів та учнів над творчими проектами.3. Ефективність у використанні інформаційно-комунікаційних технологій досягається колективною роботою над різними проектами та відкритістю у використанні цих матеріалів.4. У 7-11 класах нашої школи навчається 40 учнів. В районних олімпіадах 2012 року вони одержали 10 призових місць, двоє учнів були учасниками обласних олімпіад. Створення сприятливих умов для творчої діяльності вчителів та учнів та позитивна мотивація для такої діяльності відіграли значну роль у цих досягненнях учнів та вчителів нашої школи.

Статтю присвячено осмисленню феномена територіальності в контексті формування стратегічних пріоритетів розвитку вітчизняної соціогуманітаристики та реалізації напрямів і завдань державної регіональної політики. Підкреслено, що геополітичні випробування, перед якими опинилася Україна, змушують актуалізувати пошук теоретичних побудов у сфері вирішення конфліктів, а також репрезентацію інформаційно-аналітичного та прогностичного потенціалу сучасної науки. Утвердження нової культури інноваційного мислення потребує від наукової спільноти міждисциплінарного аналізу проблем територіальної ідентичності та ментальності, національної та історичної пам'яті, регіональної свідомості та локальних рівнів самоорганізації соціуму. Доведено, що пошук консолідаційних ідей та інтеграційних механізмів, обстоювання територіальної цілісності та непорушності кордонів мають стати цільовими орієнтирами соціогуманітарних досліджень, потужними чинниками формування національної ідентичності та єдності. Ґрунтована на такому фундаменті просторова аналітика не лише дасть змогу запобігти різноманітним загрозам та викликам, генерувати моделі динамічного та збалансованого регіонального розвитку України, а й кардинально змінить ставлення суспільства до можливостей соціогуманітарної науки.

Стаття присвячена висвітленню у правовому аспекті осмислення розвитку місцевого самоврядування в Україні у процесі становлення громадянського суспільства, в умовах викликів сьогодення. Наголошується на особливому місці місцевого самоврядування, яке є однією із фундаментальних демократичних засад та виступає одним із ключових факторів інтеграції у європейську спільноту. Указано на ефективність та значимість місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства. Зазначається, що роль місцевого самоврядування у функціонуванні громадянського суспільства України підвищується через імператив щодо реалізації безпосередньої демократії. Інститути місцевого самоврядування задовольняють потреби громадянського суспільства в самоорганізації, а також заповнюють нестаток регулюючих функцій держави, знижують ступінь втручання у приватні справи. Звернено увагу на європейську континентальну модель місцевого самоврядування, яка характерна для України й концептуально грунтується на діалектичному поєднанні місцевого державного управління на місцях і місцевого самоуправління, а також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. котра заснована на поєднанні, з одного боку, виборності всіх представницьких та виконавчих органів на первинному рівні самоврядування та, з другого - призначення і з «центру» на місця повноважних представників державної влади на регіональному рівні. Акцентується значимість громадських інститутів, котрі формуються і функціонують на засадах самоврядування, із характерною ознакою, що вони утворюються не державою, а самими індивідами для спільної реалізації своїх інтересів, де їх функціонування є показником громадянської зрілості індивідів і суспільства, усвідомлення ними можливостей реалізації власних потреб та інтересів, від ефективності їх діяльності залежить авторитет та реальні можливості впливу громадської думки на державно-владні інститути. Самоврядність громадських інститутів забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю прояву ініціативи, активної поведінки, підвищенні ролі людського фактору у процесі вирішення питань суспільного значення. Підсумовується, що розвиток місцевого самоврядування передбачає створення умов для формування ефективної, відповідальної місцевої влади, здатної забезпечити достатнє середовище для проживання людей на всій території України, включаючи передачу повноважень, ресурсів та компетенції вирішувати основні питання життя на найбільш наближеному до громадян рівні. У цьому контексті місцеве самоврядування розглядається саме як форма утвердження локальної демократії та забезпечення цілісного комплексу муніципальних прав, як основоположний інститут, складова частина громадянського суспільства зі створенням базового суб'єкта місцевого самоврядування - дієвої територіальної громади.

Стаття присвячена аналізу міжгрупових розколів у сприйнятті мешканців об’єднаних територіальних громад Харківської та Чернівецької областей як потенційного чинника послаблення соціальної згуртованості на рівні локальних спільнот в Україні. Спираючись на модель емпіричного вимірювання соціальної згуртованості Дж. Чана, автор здійснює спробу її адаптації в контексті якісної соціологічної перспективи, аналізуючи дані 26 напівструктурованих інтерв’ю, проведених з місцевими громадськими активістами, депутатами місцевих рад, представниками адміністрації об’єднаних громад та експертами з питань децентралізації в обох регіонах України. Дослідження засвідчило наявність міжгрупових розколів за вісями «новостворена громада – попередня влада»; «влада громади – місцеві мешканці»; «центр-периферія»; «багаті громади – бідні громади»; «децентралізована Україна – недецентралізована Україна». Ключовим підґрунтям для формування розколів визначено соціальні нерівності, що зумовлюють «метаморфози спроможності» реформи децентралізації в Україні. Автором наголошено на актуальності початку адміністративного етапу реформи децентралізації, що сприятиме скороченню соціального розриву між децентралізованою та недецентралізованою Україною

У статті проведений аналіз досвіду сумісного застосування пілотованої та безпілотної авіації збройними силами іноземних держав. За поглядами іноземних військових фахівців, оптимальне сполучення пілотованої та безпілотної авіації дозволяє збільшити ефективність виконання бойових завдань, зменшити кількість втрат вартісної пілотованої авіаційної техніки та екіпажів, а також скоротити матеріальні витрати. Однак, сумісне застосування пілотованої авіації і БПЛА – це складна задача, вирішення якої можливе лише на базі високотехнологічного технічного розвитку. У ході проведеного аналізу визначена сукупність факторів, що визначають характер і напрямки сумісного застосування літаків і БПЛА в сучасних бойових діях, наведені основні варіанти спільного застосуванні літаків і БПЛА з досвіду виконання завдань авіацією в останніх збройних конфліктах та локальних війнах, окреслені завдання, які доцільно покласти на підрозділи безпілотних літальних апаратів при їх сумісному застосуванні із частинами (підрозділами) пілотованої авіації.

Ведення натурального господарства в сільськогосподарській галузі є перешкодою на шляху ефективного розвитку галузі через неефективне використання ресурсів (передусім, праці та землі), створює загрози продовольчій безпеці через недостатнє гарантування якості та безпечності продукції у таких господарствах, а також є перешкодою на шляху сталого розвитку сільських територій через малий внесок натуральних господарств у розвиток локальної спільноти. З використанням методів порівняння та кореляційного аналізу у статті ідентифіковано структурні зрушення, що мали місце за десятирічний період (2008-2018 рр.) у приватному секторі з виробництва продовольства в Україні, а також визначено зв’язки між соціально-економічними параметрами розвитку сільських територій та особливостями ведення підсобного господарювання, зокрема, тенденціями комерціалізації/натуралізації діяльності господарств населення. Використовуючи кореляційний аналіз також визначено зв’язки між соціально-економічними умовами розвитку регіонів та особливостями ведення (комерціалізації/натуралізації) особистих селянських господарств, що фактично постають як форма підприємницької діяльності в приватному секторі сільськогосподарського виробництва. Отримані результати свідчать про необхідність вироблення системної політики, спрямованої на підтримку малого та середнього підприємництва в сільськогосподарскій галузі.

У статті розглядається проблема відбиття конфлікту на Сході України в текстах сучасних українських драматургів, а також важливість презентації цих текстів на майданчиках вітчизняних і закордонних театрів. Наголошується на необхідності викладення проблем війни, що відбувається в нашій країні, з боку політичного, ідеологічного, культурного й психологічного розуміння трагедії людини, чиє життя тою чи іншою мірою було зруйноване військовим конфліктом на Сході, саме у формі театрального мистецтва. На думку авторки, така форма є найбільш архетипною та, отже, дає можливість на найбільш глибинному рівні усвідомити й сформувати власну внутрішню причетність громадян України до спільного бачення національної трагедії. Наголошується, що театр, який у нашій державі не досить оцінений із боку формування морального, етичного й політичного виховання, містить величезний потенціал засобів художнього узагальнення, виразності й дії на масового глядача, який би зміг сприяти подоланню загроз укорінення «патології» суспільного мислення про те, що війна – це нормальний суспільний стан, з яким можна співіснувати. Підкреслено, що засоби масової інформації як четверта влада вже неспроможні чинити злам стереотипів і здійснювати переоцінку системи цінностей, а такий стан може спричинити карбування «нормальності» вбивств як на війні, так і в мирний час за національними, релігійними й іншими принципами, призвести до незворотних ментальних трансформаційних змін в українському суспільстві. Зауважується, що в глобалізаційний час, коли чітка ідеологія відсутня та кожен формує своє власне бачення політичних і морально-етичних норм, на відміну від засобів масової інформації (які втратили довіру глядача) роль театру може бути тим важливим чинником, який допоможе обивателям сформувати власне адекватне й правдиве бачення щодо ситуації на Сході України.

У статті наведено критичний аналіз дискурсу Нобелівської промови провідного британського філософа, логіка, письменника, політичного діяча, лауреата Нобелівської премії з літератури 1950 р. Бертрана Расселла. Запропонований критичний аналіз дискурсу виконано із застосуванням нового міждисциплінарного методу, що передбачає виявлення ідеологічного забарвлення дискурсивного фрагмента, залучення ретроспективного огляду системи людських цінностей пост воєнного світу середини ХХ ст. Установлено, що основною комунікативною стратегією дискурсу Б. Расселла є стратегія раціоналізму, завдяки якій він реалізовує власний матеріалістичний світогляд, поєднуючи авторську риторику з логічними аргументами. Доведено, що задля активізації мисленнєвої діяльності слухачів і дотримання стратегії аргументації лектор задіює авторську епізодну автобіографічну та семантичну соціокультурну пам’ять. Запропонований аналіз уможливив виявлення 16 семантичних макропропозицій, що окреслюють головні теми промови. Ідентифіковано ключові поняттями зазначеної промови, до яких належать desire, power та excitement, котрі формують концептуальне ядро лекції. На другому етапі критичного аналізу дискурсу виявлені локальні дискурсивні зміни в лексичній семантиці понять desire, power та excitement, що порівнюються зі словниковими дефініціями. Кількісний аналіз продемонстрував, що найчастотнішим словосполученням промови є love of power, ужитий автором у тексті 16 разів. Зафіксовані невідповідності в значенні понять засвідчують надмірну ідеалізацію їхніх концептуальних значень, яку автор викриває в контексті своєї промови, надаючи їм нових референтних смислів. Установлено, що базовими ідеологіями Бертрана Расселла в його промові були ідеологія матеріалістичного раціоналізму, демократії та пацифізму. Проведений аналіз дав змогу виявити глибинні концептуальні метафори, які сформувались унаслідок концептуального блендингу. Застосування цих метафор дало змогу прямо вказати на глибинні недоліки й приховані низькі бажання людської спільноти, уникаючи засуджень та персональних звинувачень.

Порушується питання конструювання екологічного ризику як соціальної проблеми. Розкривається поняття ризику як феномена з істотною компонентою майбутнього, стану передчуття, усвідомлення катастрофи. Проблематизується зміна ставлення людини під впливом техногенної цивілізації до природного середовища як до “ресурсної бази”, що останнім часом становить предмет багатьох соціально-економічних, політико-економічних, філософських, еколого-біологічних досліджень. Під соціально-психологічним кутом зору аналізуються аспекти усвідомлення та сприймання, характерні для людей, що не залучені до професійного дискурсу політико-економічної спільноти, яка найбільше наразі приділяє уваги на світовому рівні питанням щодо загроз та впливів зміни клімату на існування та розвиток країн, на життєдіяльність їхнього населення. Розкриваються особливості індивідуального та соціального/глобального рівнів усвідомлення екологічних ризиків, відповідних стратегій роботи з ними: як роботи із “симптомами”, наслідками або як роботи з глобальними і складними причинами, що потребує стратегії запобіжних системних заходів. При розгляді соціального рівня наголошується, що більшість людей наразі не мають системного усвідомлення екологічних ризиків, а відтак і сформованого, цілісного образу із взаємопов’язаними та співзалежними ланками в ньому, дискретністю поведінкових реакцій/дій, спрямованих на подолання тих чи тих наслідків. Висвітлюється питання локальності і глобальності екологічних ризиків, підкреслюється актуальність розгляду проблеми та формування цілісного образу саме на глобальному рівні, що зачіпає та змінює екологічну систему загалом, не обираючи “винуватців”. Наголошується на неспроможності практики подолання локальних проблем забезпечити кліматичну справедливість, запобігти переструктуризації суспільства та посиленню соціальної нерівності на основі можливості доступу до сталого розвитку і чистого довкілля.

Представлено результати аналізу проблемних питань та дискусій навколо традиційних моделей миробудівництва, які мають місце у світовому англомовному миротворчому просторі. На основі огляду сучасних українських досліджень у сфері миробудівництва охарактеризовано її складники та констатовано «зародковий» стан розвитку цієї галузі. Висвітлено широкий спектр сучасних критичних поглядів на онтологічні основи та прикладні моделі побудови ліберального і постліберального миру, а також проблему гібридної методології. Зазначено, що на сьогодні головною «проблемною зоною», на думку багатьох авторів, є зона встановлення балансу між зовнішніми впливами та пов’язаними з ними універсальними моделями побудови миру, які ґрунтуються на ідеях лібералізму, і місцевими традиціями, цінностями та уявленнями, які відображені в локальних формах управління і традиційних основах співіснування (проблема «ліберального-місцевого»). Підкреслено, що головним проблемним питанням у сфері миротворчої діяльності є: «Чого місцеві жителі хочуть насправді?». Також розглянуто інші аспекти дискусії з проблемних питань застосування моделі миробудівництва за принципом «згори донизу», які торкаються безпосереднього втручання міжнародних донорів у роботу місцевих «агентів миру» та побічних конфліктогенних ефектів надання міжнародної допомоги. Означено проблему недостатнього розуміння та аналізу конфлікту в миробудівництві та державотворенні, описано моделі «критичної гібридності» та політичного значення «подій» і «не-подій». Зроблено загальний висновок про те, що на цей час у пред­став­ників світової миротворчої спільноти немає універсальних рецептів та підходів щодо розбудо­ви постконфліктного миру. Акцентовано увагу на необхідності критичного осмислення наявно­го світового досвіду миробудівництва з метою створення української моделі розбудови миру.

У статті досліджено особливості, а також проблеми реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні, безпосередньо пов'язані із забезпеченням принципу рівності чоловіка та жінки в Україні. Адже в сучасному суспільстві очевидною є проблема, пов'язана з дискримінацією за ознакою статті. Власне, вона має не тільки локальний, але і глобальний характер, що ще більше актуалізує необхідність відповідного дослідження. Забезпечення рівності за ознакою статті, розширення прав та можливостей усіх жінок (Ціль № 5), скорочення нерівності всередині країн (Ціль № 10) є Глобальними цілями стійкого (збалансованого) розвитку, які світова спільнота зобов'язується досягти до 2030 року. Аналіз як нормативних, так і прикладних аспектів прояву цієї проблематики дає підстави стверджувати про неналежну врегульованість вітчизняним муніципальним законодавством цього питання, зокрема відсутність дієвого механізму забезпечення принципу рівності чоловіка та жінки у сфері місцевого самоврядування, подекуди його невідповідність міжнародно-правовим (європейським) стандартам. Серед важливих кроків, спрямованих на реальне досягнення зазначених цілей на національному, а також вітчизняному муніципальному рівнях є необхідність у вивченні та застосуванні відповідного позитивно апробованого досвіду провідних зарубіжних країн, його врахування безпосередньо в українській практиці муніципально-правового регулювання відносин, пов'язаних із забезпеченням рівних можливостей людини брати участь у місцевому самоврядуванні, незалежно від ознаки статі, усунути в цьому питанні будь-які обмеження чи привілеї за вказаною ознакою. Такий підхід засвідчуватиме реальне, а не декларативне слідування загальновизнаним інститутам демократії, прагнення українського суспільства та держави побудувати модель місцевого самоврядування на зразок провідних європейських країн, де як чоловіки, так і жінки матимуть абсолютно однакові можливості брати активну участь в управлінні місцевими справами, де як у діяльності органів місцевого самоврядування, так і в безпосередньому представництві інтересів територіальних громад буде прослідковуватись паритет за ознаками статі, подолання в соціумі пов'язаних із цим помилкових стереотипів.

Стаття дослiджує складну проблематику впливу новітніх наукових розвідок історичної антропології на утворення парадигми сучасної фiлософії icторії. Методологiя даної праці заснована на реалізації принципів комплементарностi, структурностi, дiалогiчностi. У студії зазначеної проблематики були залучені методи: філософської герменевтики, системноструктурний, мiждисциплiнарний. Новітні студії з історичної антропології проявляють теоретичну сутність сучасної філософії історії. Вона реалізується через такі пізнавальні площини осмислення історично-антропологічними розвідками змісту і значущості багатоаспектної історичної динаміки, як «історія ментальностей», «мікроісторія», «історія жінок», «нова культурна історія», «історія ідентичності», «історія пам’яті», історія ментальних аспектів політичних процесів. Сутність філософсько-історичної основи студій з «історії ментальностей» полягає в осмисленні психологічного і культурного впливу на соціуми минулого магічних уявлень, легенд та вірувань та їх ролі у суспільному розвитку. Вона проявляється також у аналізі сприймання суспільcтвами різних історичних епох феномена дитинства та їх ставлення до дітей. Наукові розвідки з «мікроісторії» розподіляються на дослідження життєвого шляху окремих людей, сімей та історії мешканців локальних громад, які існували й діяли у різні часи минулого. Вони включають і реконструкцію, й осмислення значущості великих сімей у соціокультурному розвиткові минулих епох. Новітні історично-антропологічні студії з «історії жінок» утворюють три теоретичні піднапрями. Відповідно до них належить аналіз соціокультурної специфіки шлюбних стосунків у минулі епохи, вивчення ролі жінок у соціально-економічному розвиткові суспільства, загальні дослідження, які орієнтовані на розуміння різноманітних ментальних аспектів участі жінок у історичній динаміці. Дослідження у царині «нової культурної історії» вивчають психологічно-культурний горизонт історично-культурних процесів та їх вплив на динаміку суспільств минулого. Аналіз кола наукових проблем, пов’язаних з реконструкцією і осмисленням уявлень про власні соціокультурні особливості різноманітних соціальних груп і соціумів минулих епох, складає основу напряму «історії ідентичності» новітніх історично-антропологічних студій. Дослідження у проблемному полі «історії пам’яті» реалізуються за трьома когнітивними рівнями. На мікрорівні відбувається аналіз пам’яті про минуле окремих особистостей та невеликих спільнот. На мезорівні здійснюється вивчення матеріальних об’єктів, котрі виступають символами історичних подій та генерують і підтримують пам’ять про них у певних соціумах. На мегарівні реалізуються студії напрямів функціонування історичної пам’яті та її складових (культурних міфів) і їх вплив на динаміку «локальних цивілізацій». Наукові розвідки з історії ментальних аспектів політичних процесів осмислюють вплив бачення суспільством політичних процесів та їх емоційного сприймання на особливості і розвиток політики минулого. Новітні студії історичної антропології як сучасної філософії історії суттєво сприяють розумінню ментально-культурних причин і чинників динаміки минулого, реконструкції і релевантному аналізу людського виміру складних історичних процесів.

Анотація. На сучасному етапі розвитку спорту кіберспорт виступає як соціальне явище в широкому розумінні цього визначення і як спорт що містить спільні риси, притаманні іншим видам спорту. Мета. Дослідити та визначити особливості системи проведення змагань у кіберспорті. Методи. Аналіз літературних джерел та даних мережі Інтернет; опитування; узагальнення. Вирішення поставлених завдань здійснювали на базі кафедри інноваційних та інформаційних технологій у фізичній культурі і спорті Національного університету фізичного виховання і спорту України, м. Київ, Федерації кіберспорту України. Результати. Особливістю системи змагань у кіберспорті є виключення елементу випадковості. Визначено специфічні особливості системи змагань та змагальної діяльності в кіберспорті: наявність мережі Інтернет, спільна взаємодія зі змагальним середовищем, неможливість відриву від змагального середовища в процесі змагання, реальний час та відсутність контакту між гравцями і командами. Організатором міжнародних змагань виступає фірма-розробник ігор. В наявності обмежена рухова діяльність гравців. Спільними рисами системи змагань, характерними як традиційним видам спорту, так і кіберспорту, визначено: наявність команд, гравців, матеріально-технічна база та оснащення, наявність правил змагань, система та спосіб змагань, призовий фонд, система суддівства, облаштування місць змагань, вболівальники. Для системи змагань у кіберспорті характерними є такі способи: коловий, олімпійський з вибуванням, олімпійський з вибуванням після двох поразок, швейцарський, змішаний. Гра через локальну мережу Інтернет забезпечує особисту присутність усіх учасників і глядачів, достатню та однакову для всіх пропускну здатність. Доведено припущення щодо обґрунтування кіберспорту як виду спорту, якому притаманні спортивна складова, методика підготовки, система змагань та всі елементи тренувального процесу, як і традиційним видам спорту, та наявність специфічних ознак. Ключові слова: кіберспорт, система змагань, змагальна діяльність, спорт.

Метою статті є висвітлення питання про доктрину інтенціоналізму в тлумаченні норм права та в обґрунтуванні його застосування. Наукова новизна статті полягає в характеристиці доктрини інтенціоналізму в тлумаченні норм права, яка використовується більшістю країн континентальної Європи в процесі тлумачення власного законодавства. З’ясовано, що в англійській правовій доктрині переважає думка про те, що процеси аналізу тексту законодавчого акта та спроба виявлення законодавчої інтенції (наміру) взаємопов’язані, але перевага надається тексту. Тому роль судді полягає в тому, щоб віднайти намір автора норми права, виходячи з того, що викладено в тексті закону, а не на основі суб’єктивної думки автора. Показано, що доктрина інтенціоналізму, зокрема метод тлумачення, виходячи з мети закону, крім Європейського Союзу застосовується також у практиці Конституційного Суду України та Верховного суду США. Ідея з’ясування загальної мети прийнятого закону ставить на перше місце не мотиваційну складову законодавчого процесу в особі автора закону і його наміру, а загальну локальну задачу, заради якої парламентарі ухвалюють закон. З’ясовано, що даний підхід не відповідає на питання, як слід розв’язувати спір, коли формулювання спільної мети закону не вказує на прямі шляхи розв’язання складних ситуацій і справ, що виникають в реальному житті під час застосування норм права. Висновки. З методологічної точки зору норма права як критерій справедливості є фікцією юридичного мислення. В процесі її тлумачення неминучим буде продукування бажаного права правозастосовувача, яке залишається єдиним критерієм справедливості, особливо в разі збігу з бажаним правом судді вищої інстанції. Результати тлумачення повинні зводитися до виявлення волі законодавця, вираженої в словесних формулюваннях закону чи іншого нормативно-правового акта. Інакше створюється можливість відходу від дійсного змісту норми права з тієї причини, що справжні інтенції (наміри) її творця були іншими.

У статті розглянуто явище клієнтелізму у розрізі процесів моделювання систем представництва інтересів в політиці. Окреслено історичні етапи його становлення та функціонування. Виокремлено його специфіку як політико-психологічного феномену. Доведено, що, зростаюча спеціалізація та інституалізація політичної діяльності у демократичних суспільствах не припинила клієнтелістичних практик, не зважаючи на їх архаїчність та невідповідність етичним принципам демократичного ідеалу. Актуальність клієнтелізму пояснюється його глибинною психологічною природою. Клієнтелізм завжди грунтується на персоналізованих обмінах та інструментах впливу, а клієнтела представляє собою спільноту, яка базується на психологічній сумісності матеріально та емоційно залежних від лідера членів, і функціонує на основі їх безумовного підпорядкування. Обгрунтовано, що на сучасному етапі клієнтелізм здебівльшого знаходить благодатний грунт на локальному рівні політики. Дана характеристика локального політичного режиму. Показано, що локальні політичні клієнтели будуються за принципом вертикальної мережи, в якій в ролі привілейованих «патронів» виступають формальні інститути влади, а залежні від них «клієнти» (різноманітні групи інтересів) намагаються впливати на прийняття рішень через опосередковані механізми нерівноцінного обміну в умовах монополії на доступ до ресурсів. У такій ситуації головним інструментом забезпечення панівних позицій місцевої влади стає адміністративний ресурс. Найбільш наочно специфіка локального клієтелізму проявляється у перехідних суспільствах. Зокрема багатий фактологічний матеріал для аналізу клієнтелізму як соціального, економічного, політичного явища та психологічного феномену надає нам пострадянській простір. Показано, що в період системних трансформацій, клієн-тела може бути прийнятною як «перехідна» модель представництва інтересів в політиці, адже за умов її тимчасовості сприятиме консолідації місцевої влади, місцевих еліт та громади. Втім якщо на зміну клієнтелі не прийде більш інституціалізована система політичних ролей, це може значно загальмувати демократичний транзит. На основі політико-психологічного аналізу відносин клієнтелістичного типу відзначено, що вони не є антагоністичними демократії та не перебувають у повному протиріччі з бюрократичною логікою її політико-адміністративних інституцій. І хоча офіційні уявлення про легітимні форми представництва інтересів в політиці призводять до дискредитації клієнтелізму і, через це, телепортують його в сфери неофіційних коридорів влади, дане явище залишається структурованою частиною представницьких демократій у силу його психологічної природи.

Значний вплив процесів глобалізації та міждержавної інтеграції на сутнісні, інституційні, функціональні, нормативні аспекти існування та розвитку правової матерії зумовлюють необхідність всебічного доктринального осмислення особливостей функціонування, а також тенденцій подальшого поступу не тільки національної системи права загалом, а й її структурних елементів, зокрема галузей права та їхніх складових інститутів. Адже в сучасних умовах процеси глобалізації та міждержавної інтеграції слугують у ролі чи не найсуттєвіших факторів впливу на систему галузей національного права та законодавства. Вони лежать в основі модернізаційних, а подекуди й трансформаційних, тобто сутнісних перетворень, що відбуваються у їхніх межах і безпосередньо стосуються як можливостей, так і зобов’язань, що виникають перед людиною, групою людей (локальною спільнотою), суспільством і державою. Зважаючи на те, що надто відчутним є вплив процесів глобалізації та міждержавної інтеграції на функціонування та розвиток такої інституційної складової галу зі муніципального права, як муніципальні права особистості, перед муніципально-правовою доктриною постає завдання виявити та охарактеризувати тенденції їх функціонування та розвитку у відповідних умовах. Метою статті є спроба показати сучасні тенденції розвитку муніципальних прав особистості під безпосереднім впливом процесів глобалізації та міждержавної інтегра ції, охарактеризувати їх особливості, динаміку взаємозв’язку та взаємодії. Встановлено, що контраверсійні за своєю природою процеси глобалізації та міждержавної інтеграції досить інтенсивно здійснюють вплив на систему муніципальних прав особистості. При цьому такому впливу властиві як позитивні, так і негативні тенденції. Автор доходить висновку, що система муніципальних прав і свобод, як, влас-не, і механізм їхнього забезпечення, повинні розвиватися та вдосконалюватися насамперед на основі ідей стійкого (збалансованого) розвитку. Адже саме муніципально-правовий вимір концепції стійкого (збалансованого) розвитку створює сприятливі умови для оновленого фокусування як на системі муніципальних прав людини, так і на окремих аспектах їхнього забезпечення та реалізації в умовах глобалізації, відображає діалектику взаємозв’язку між такими елементами, як “стійкий (збалансований) розвиток – інтерес у місцевому самоврядуванні – муніципальні права особистості” відповідно.

Світова спільнота, як і суспільства кожної з світових країн, потребують консолідації в протистоянні тим загрозам, які безпосередньо посягають на основу буття – життя, здоров’я, продовження роду, безпеку, власність, добробут. До таких загроз відносимо не лише COVID-19, протистояння в боротьбі за світове лідерство, а й ту кількість локальних війн, масштабність яких зросла на межі тисячоліть та має тенденцію до збільшення. Шість років військових дій, анексований Крим, мільйони мігруючого населення, тотальне збідніння населення – це далеко не повний перелік загроз, що характерними є для України. Протистояти загрозам можливо лише консолідуючи суспільство для досягнення всіма підтриманої мети – суверенна, незалежна, демократична, правова та соціальна держава; працюючий, у достатку проживаючий народ; всенародно підтримувана влада; переважаюча народжуваність над смертністю. Консолідація стала тою необхідністю, над забезпеченням якої повинні працювати всі – і влада, і суспільство. Тому обрана нами тема для дослідження є одним із елементів пошуку шляху консолідації суспільства в Україні, а отже – актуальною. Метою статті, відповідно, постає: дослідити громадянський чинник як один із елементів консолідації українського суспільства. У статті проаналізовано фактор релігії, як потужний важіль впливу на гуманітарну сферу життя з можливістю коригувати менталітет, сприяти усвідомленню ідеалів та згуртувати навколо найістотніших із них. Але переважно акцентовано увагу на тому, що більш потужним фактором консолідації нинішнього суспільства постає громадянська ідентифікація та вибудуване на її основі громадянське суспільство. Проаналізовано також фактор свободи як цінності, без якої всі інші цінності втрачають сенс, а за її наявності – розширюється простір можливостей людини щодо себе як активного учасника суспільних процесів, як панування над собою. Свобода самостійного вибору стає основою громадянської ідентифікації особи та забезпечує формування нової якості – громадянськості. Все це є можливим в демократичній державі, де громадянину відводиться роль тої вісі, навколо якої повинне обертатися все життя і все це повинно бути для України своєрідною національною ідеєю на перспективу. У статті велику увагу приділено фактору громадянської ідентифікації як специфічному механізму соціалізації особистості, сутністю якого є усвідомлене ототожнення своєї долі з долею країни. Особливу увагу звернуто на «громадянськість» як якісну ознаку громадянина, готового й здатного на постійну й ефективну участь у вирішенні загальносуспільних проблем – тобто активного учасника громадянського суспільства. Громадянська ідентифікація здатна і зможе віднайти нову колективну й персональну ідентичність за рахунок культури громадянськості, що будучи пов’язаною з підтримкою ідеї демократії та демократичних цінностей, як от свобода, політична рівність, соціальна справедливість, толерантність, спрямує громадян до консолідації, визначеності щодо національної ідеї.

Підготовка майбутніх учителів повинна орієнтуватися не лише на існуючий стан освіти, а й врахувати основні тенденції її розвитку.Одна з них пов’язана із застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій, поєднання яких відкриває нові горизонти освіти, дає реальну можливість досягти цілей, які ще недавно вважалися нездійсненними. Саме тому в курсах основних навчальних дисциплін психолого-педагогічного спрямування істотне місце має посісти проблема дистанційного навчання. Саме системи дистанційного навчання поєднують інформаційні і комунікативні технології, і реалізація загальнонаціональної програми впровадження цих технологій в освіту передбачає широке застосування цих систем в освітній практиці.Проблема дистанційного навчання в психолого-педагогічній літературі, на жаль, не знайшла широкого висвітлення, причому в багатьох посібниках його сутність тлумачиться дещо однобічно, основну увагу приділяють зовнішнім ознакам. Для прикладу наведемо означення дистанційного навчання в посібниках з теорії навчання: “Дистанційне навчання – форма навчання на відстані, в якому “доставка” навчального матеріалу і навчальна взаємодія педагога і тих, хто навчається здійснюється за допомогою сучасних технічних засобів (телебачення, радіо, комп’ютерна мережа)” [4, 182]. Сутність дистанційного навчання, якій присвячено кілька абзаців, зводиться переважно до застосування засобів телекомунікації.У посібнику “Освітні технології” [5] висвітленню дистанційного навчання приділено ще менше уваги. Його характеристику по суті обмежено вказівкою на надання учням можливості доступу до гігантських обсягів інформації.Деякі автори схильні тлумачити дистанційне навчання як різновид заочної освіти, що передбачає активне спілкування між учнями, між учнями і викладачами і використовує сучасні засоби телекомунікаційних технологій.Зроблено спроби намітити основні ознаки дистанційного навчання [3]. У визначенні дистанційного навчання американською асоціацією дистанційного навчання виділяються такі його ознаки:а) географічна віддаленість того, хто навчається, від педагога;б) використання засобів для передачі навчальної інформації, при цьому розмежовуються навчання (викладання) і учіння, кожне з яких передбачає певну роль вчителя і учня.Найбільш істотними ознаками дистанційного навчання ми вважаємо, по-перше, континуум технологій навчання (на противагу багатьом спробам тлумачити його як єдину технологію), причому нових інформаційних технологій і, по-друге, поєднання в них інформаційних (інформаційно-комп’ютерних) технологій із телекомунікаційними (вони включають, поряд із традиційними засобами комунікацій, локальні й глобальні мережі, електронну пошту, Інтернет).Поєднання зазначених засобів дозволило не тільки значно розширити середовище застосування комп’ютера, а й створити принципово нову систему освіти. Умовно можна виділити наступні лінії основних нововведень у системі освіти. Дистанційне навчання дає можливість здійснити:навчання незалежно від місця знаходження учня;інтерактивну взаємодію учня не тільки з комп’ютером, а й з усіма партнерами по спільній діяльності (як педагогом, так і учнями);доступ до віддалених інформаційних ресурсів, включаючи бази знань, експертні й навчальні системи тощо.Принципове значення мають такі фактори:а) кожний може вчитися у зручний для себе час, обираючи при цьому і навчальний курс, і ступінь складності викладання, і зручну для себе навчальну систему;б) взаємодія з партнерами по спільній діяльності і вчителем здійснюється незалежно від місця їх знаходження; створюється новий тип навчальної групи – віртуальна група, яка дає можливість спілкуватися в режимі реального часу і в асинхронному режимі;в) значно розширюються можливості учнів із доступу до різноманітних баз знань (причому не лише навчального спрямування).Таким чином, дистанційне навчання дає можливість подолати просторові й часові обмеження в навчальному процесі, реалізувати як індивідуальне, так і групове (спільне) навчання в найрізноманітніших формах, створює реальні передумови для використання кожним учнем найбільш ефективних (і зручних саме для нього) комп’ютерних навчальних систем і надає реальні можливості для доступу до різноманітних баз знань, що акумулюють досвід людства.Характеризуючи особливості дистанційного навчання, слід наголосити на його гнучкості: воно може обмежуватися окремими навчальними програмами і навіть окремими розділами, а може охоплювати навчання за програмою вищого навчального закладу в цілому.Поширення дистанційного навчання ставить передусім такі питання:а) на який контингент осіб воно розраховано;б) як співвідносяться дистанційне навчання із традиційним.На перше питання відповідь однозначна – дистанційне навчання розраховане на широкий контингент осіб: на людей, які мають вищу освіту і бажають продовжувати навчання, на тих, хто бажає одержати вищу освіту і на всіх тих, хто бажає підвищити свій загальноосвітній і професійний рівень, у тому числі й старшокласники.Що ж до співвідношення дистанційного навчання із традиційним, то можна вважати, що дистанційне навчання не означає витіснення традиційного навчання, а виступає як певне доповнення до нього. Втім, цілком можливо, що згодом співвідношення між ними зміниться і роль дистанційного навчання в системі освіти значно зростатиме.Основним організаційним закладом дистанційного навчання є центр, який має таку назву: центр дистанційного навчання. Його функції не обмежуються суто організацією навчання. Він має здійснювати розробку комп’ютерних навчальних систем, забезпечувати технічну базу дистанційного навчання, а також надавати психологічну допомогу користувачам системи [3].Основною організаційною одиницею в умовах дистанційного навчання є віртуальна група, до складу якої входять учні (студенти, фахівці з вищою освітою або старшокласники), які навіть не бачили один одного і можуть здійснювати лише технічно опосередковане спілкування. Об’єднує їх, по-перше, єдиний предмет навчання і, по-друге, бажання спільно розв’язувати учбові задачі, приймати спільні рішення, допомагати один одному і, нарешті, бажання спілкуватися.Як відомо, технічно опосередковане спілкування істотно відрізняється від живого спілкування, особливо в тих випадках, коли воно здійснюється асинхронно. Тим більше що комуніканти практично не знайомі між собою і по суті їм невідома можлива реакція партнерів на критику їхніх пропозицій, на вимоги до обґрунтування своїх пропозицій і т.д. Слід наголосити, що спільна учбова діяльність в умовах віртуальної групи має свої особливості, зумовлені передусім переважанням асинхронного спілкування (адже кожний член групи, як зазначалося, вибирає для навчання зручний для себе час).Як правило, тут найчастіше спільна учбова діяльність матиме не спільно-розподілену форму, а індивідуально-спільну. Остання передбачає, що після обговорення спільної задачі члени групи певний час працюють індивідуально, а через певний проміжок час у обговорюють одержані результати і намічають план подальшої роботи. При цьому слід мати на увазі, що цей етап навчання може відбуватися також в асинхронному режимі, а це впливання на спільну діяльність, особливо в тих випадках, коли інтервал між повідомленнями вимірюється годинами.Аналогічні проблеми виникають при здійсненні такої форми навчання, як віртуальна дискусія (конференція), якщо вона відбувається в асинхронному режимі. Одна з істотних особливостей цієї форми навчання полягає в тому, що вона відбувається за участю педагога, який, по-перше, пропонує тему дискусії і, по-друге, регулює її хід. Він має стимулювати до активної участі одних членів групи і, навпаки, стримувати інших, які виявляють надмірну активність, попереджати перетворення дискусії особистісний конфлікт і. Якщо він виник, допомогти перетворенню його з особистісного у діловий і сприяти конструктивному його вирішенню. Враховуючи те, що педагог практично не знає членів віртуальної групи, виконання цих функцій вимагає від нього значної майстерності.Слід наголосити, що в умовах дистанційного навчання вимоги до педагога значно вищі, ніж в умовах традиційного навчання. Адже тут йому доводиться мати справу з учнями (студентами), яких він по суті не знає. А кожний вчитель знає, як важко працювати з незнайомим класом. До того ж, коло запитань, які йому ставлять (можуть ставити учні) обмежується певною темою занять. А в умовах дистанційного навчання одночасно йому можуть ставити запитання, що стосуються змісту всього навчального курсу. До того ж, одночасно він може одержувати значну кількість запитань від різних учнів. Втім, у нього є певні переваги: для відповіді в нього є певний час, тому може ознайомитися з відповідною літературою, проконсультуватися і т.д. [1].Нові вимоги до вчителя зумовлені також зрослими можливостями учнів користуватися глобальними мережами, причому не лише освітнім середовищем. Залучення учнів до інформаційних ресурсів інколи призводить до небажаних наслідків, адже в Інтернеті чимала частка інформації є аморальною і асоціальною, пропагує ворожу ідеологію, порнографію тощо. Проблеми, що виникають у зв’язку із можливостями по суті безконтрольного доступу до цих ресурсів студентів і особливо учнів, досить складні і потребують окремого аналізу. Однак не можна не вказати на таку загрозу, як комп’ютерна залежність. Вона має різноманітні прояви, починаючи від ігрової залежності і закінчуючи комунікативною [2; 6].Зауважимо, що реальна можливість навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У деяких з них з’являється почуття ізольованості, а невміння годити контакти інколи є навіть причиною стресів. Актуальність цих проблем збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення вся більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами. І це висуває нові вимоги до педагогів.В умовах широкого поширення систем дистанційного навчання постає проблема глобалізації освіти і надання можливості кожній людині бути користувачем будь-якого центру дистанційного навчання, незалежно від того, де він знаходиться – в Україні, Росії чи в Сполучених Штатів. Тут виникає чимало проблем, які вимагають свого вирішення, але ми вважаємо за доцільне відокремити одну з них. Йдеться про значне підвищення мовної культури школярів і студентів, адже ґрунтовне знання іноземних мов є необхідною умовою залучення людини до інформаційних ресурсів, що їх містить освітнє середовище – продукт фахівців різних країн світу.На закінчення зазначимо, що дистанційне навчання вперше в історії людства створює реальні можливості кожній людині долучитися до освіти будь-якого рівня, за власним бажанням здійснювати навчання будь-якого профілю протягом усього життя, і це є найважливішим соціальним здобутком дистанційного навчання.

Мета статті полягає у виявленні формування в період “холодної війни”, глобального протистояння у світі та розпаду світової колоніальної системи комплексу концептуальних засад, відповідних воєнно-політичних структур, а також специфічної стратегії, форм і методів військової та спеціальної діяльності, що лягли в основу доктрин й арсеналу сучасної асиметричної (“гібридної”, неконвенційної) конфліктності. Методологічну основу праці становлять методи класифікації, типології, структурно-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний, методи військово-спеціальної науки, безпекознавства, політичної конфліктології. Наукова новизна полягає у спробі авторів впорядковано дослідити на історичному матеріалі часів “холодної війни” формування доктринальних передумов й стратегії, комплексу спеціальних структур та методів деструктивної діяльності, котрі знайшли своє структуроване втілення у “гібридних” конфліктах початку ХХІ ст. Висновки. У період “ІІІ світової”, або “холодної війни” (1946–1990) нечуваного розвитку сягнули парадигми, форми і методи гібридного протиборства, його доктринальні й концептуальні засади, відповідні теоретико-методологічні, науково-практичні та технологічні засади. Спеціальні служби, афільовані з ними “неурядові організації” та парамілітарні (іррегулярні) структури, профільні аналітико-прогностичні та науково-дослідні центри, медіа-структури стали здатні цілеспрямовано впливати на зміну політичної реальності в національному, міждержавному і транснаціональному вимірах. Відбулося якісне удосконалення військ спеціального призначення, котрі перетворилися на важливий (інколи – вирішальний) фактор ведення локальних війн і збройних конфліктів, участі у комплексних спеціальних операціях, розгортання керованих іррегулярних збройних формувань. Розпочинається новий якісний етап в організації “елітних військ” – їх реорганізація в сили спеціальних операцій як автономний компонент збройних сил. У складі ССО подальшого серйозного розвитку набули підрозділи (структури) інформаційно-психологічної боротьби та роботи із цивільним населенням. У період міжблокового протистояння у повоєнному світі, стрижнем якого виступала саме війна психологічна, суттєвого й зростаючого значення набули методи (механізми) впливу на сферу управління колективною діяльністю людей, переформатування масової свідомості та світогляду за рахунок маніпулювання свідомістю людини і створення віртуальної реальності через застосування сучасних інформаційних та соціально-культурних технологій. На основі потужної спадщини планетарного протистояння суспільних систем та міжблокової конфронтації 1946–1990 рр. склалися численні стратегічні, тактико-технологічні й інформаційно-когнітивні передумови для формування нового якісного типу конфліктності – “гібридної”, у розумінні синтезування різноманітних новітніх форм і методів деструктивної діяльності та їх комплексного, скоординованого застосування. Набули розвитку такі сутнісні ознаки “гібридного” протистояння, як відсутність оформлення відповідно до міжнародного права війни, використання антиурядових організацій та рухів, незаконних збройних формувань, течій сепаратистського характеру, екстремістських угруповань, деструктивних спільнот тощо, пріоритетна роль спеціальних служб, сил спецоперацій, застосування інших методів невійськового тиску на державу-жертву, включаючи дипломатичні, фінансово-економічні, гуманітарні та інші. Основними рушійними силами асиметричної стратегії ставали неурядові організації, повстанські й “опозиційні” рухи, сили спецоперацій, сили і засоби психологічних операцій, а наголос у стратегії змішувався на користь спецоперацій та конфліктів малої інтенсивності.

Характерною рисою сучасного навчального процесу є використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на підтримку вивчення шкільних предметів на різних етапах: на етапі підготовки до уроку, безпосередньо під час проведення занять або для організації та підтримки позаурочної самостійної роботи учнів. Проте для сьогодення володіння навичками роботи із комерційними програмними засобами загального призначення, якими є редактор презентацій MS PowerPoint, текстовий та табличний процесори MS Word і MS Excel відповідно, виявляється недостатнім. Адже на зміну зазначеним програмним засобам широкого застосування у навчальному процесі приходять вільно поширювані альтернативи, наприклад, програмні засоби пакету OpenOffice.org, мережні аналоги офісних програм, зокрема, Документи Google, а також програмні засоби організації та підтримки дистанційного навчання у середній школі.Поступова відмова від локальних комерційних програмних засобів на користь вільно поширюваних чи мережних аналогів [1] стало причиною оновлення змісту програми перепідготовки вчителів-предметників з питань застосування ІКТ у навчальному процесі (табл. 1).Таблиця 1 №Форми та зміст роботиНавчальні годиниСамостійна робота1.Лекція «Інноваційні засоби підтримки електронного навчання»Питання лекції1. Електронне навчання (ЕН): означення, історія становлення, перспективи розвитку2. Класифікація засобів підтримки ЕН: апаратні та програмні засоби3. Інноваційних апаратні засоби підтримки ЕН (електронні книжки, ноутбуки, нетбуки, iPad, SmartPhone, карманні персональні комп’ютери): порівняльна характеристика4. Інноваційні програмні засоби підтримки ЕН: загальна характеристика, переваги та недоліки, приклади використання у навчальному процесі4.1. Програмні засоби спеціального призначення (педагогічні програмні засоби на підтримку вивчення певного шкільного предмета)4.2. Програмні засоби загального призначення: OOo Impress, OOo Writer, OOo Calc, OOo Draw.4.3. Мережні сервіси Google4.4. Універсальні інформаційні середовища підтримки дистанційного навчання5. Особливості організації дистанційного навчання у середній школі на порталі klasnaocinka.com.ua2без часових обмежень2.Практична робота №1. Сервіси Google: початок роботи, створення власного акаунта3.Практична робота №2. Документи Google: звернення, перегляд, створення презентації24.Практична робота №3. Розробка навчальних тестів у середовищі Moodle25.Практична робота №4. Реєстрація аккаунту та розробка дистанційного курсу на порталі klasnaocinka.com.ua–Разом:6 Для організації ефективної роботи на заняттях (лекцій і практичних занять), проведення яких відбувається у комп’ютерному класі з вільним доступом до мережі Інтернет, заздалегідь були зареєстровані навчальні облікові записи (акаунти) на http://gmail.com/. Ім’я для входу у навчальний акаунт визначається за шаблоном ipmkpk??, де ?? – це номер робочого місця (01, 02, ..., 11); паролем є слово «школьница» за умови, що клавіатура налаштована на введення тексту латиницею – EN).До списку документів кожного навчального акаунту за замовчуванням включено навчальні ресурси – презентація до лекції «Інноваційні засоби підтримки електронного навчання» та завдання практичних робіт №№ 1–3 (зміст практичної роботи №4 на даний момент знаходиться у стані розробки), для яких відкрито спільний доступ для перегляду.На початку опанування матеріалів лекції вчителям пропонується, слідуючи рекомендаціям практичної роботи №1, яка надається в друкованому вигляді, увійти до відповідного навчального акаунту та підготувати для перегляду презентацію до лекції.Час, що залишиться після опрацювання теоретичного матеріалу, відводиться для створення власного облікового запису вчителя на gmail.com. У разі нестачі часу вчителі мають можливість завершити / виконати роботу з реєстрації власного акаунту вдома, керуючись рекомендаціями в документах, що відкрито для перегляду у навчальних акаунтах.ПРАКТИЧНА РОБОТА 1Тема. Сервіси Google: початок роботи1. Відкрити вікно програми-браузера (рекомендується Mozilla Firefox) та перейти на веб-сторінку сервісів Google за адресою gmail.com 2. Увійти до навчального акаунту, увівши ім’я користувача за шаблоном ipmkpk?? (?? – номер Вашого робочого місця, наприклад: ipmkpk04, ipmkpk11) і пароль «школьница» в режимі увімкнення розкладки клавіатури EN. 3. Для перегляду списку документів Google, що відкриті для перегляду в навчальному акаунті, звернутися за посиланням Документи.4. Підготувати презентацію «Інноваційні засоби підтримки електронного навчання» для перегляду, виконавши звернення до відповідного посилання у списку документів.5. Переглянути презентацію, слідуючи настановам лектора.6. Завершити роботу в навчальному акаунті за вказівкою: Ім’я користувача (в даному випадку ipmkpk??@gmail.com) – Вийти.7. Зміст оновленої сторінки має стати таким, як і на початку звернення до сервісів Google (рис. 2). Якщо ж цього не сталося і в полі Ім’я користувача відображається ім’я облікового запису, під яким Ви працювали, краще закрити вікно браузера для автоматичного знищення історії роботи в браузері і повторити пункти 1 та 2.8. Розпочати створення власного облікового запису, натиснувши на кнопку-посилання Создайте аккаунт. 9. У формі, що відкрилася, заповнити поля анкети-форми власними даними. У разі успішної реєстрації нового облікового запису автоматично буде виконано вхід до акаунту, починаючи зі сторінки з переліком вхідних листів.10. Надіслати листа на адресу, що зазначить викладач (у даному випадку ipmkpk00@gmail.com), для того, щоб він мав можливість надати доступ для перегляду навчальних ресурсів у Вашому власному акаунті.Після надання викладачем доступу до навальних ресурсів список вхідних листів буде поповнений новим, в якому йтиметься про надану можливість переглядати документи у спільному доступі. Для переконання в останньому достатньо виконати перехід до списку власних документів.11. Завершити роботу у власному акаунті і закрити вікно браузера.В якості наступного практичного завдання вчителям пропонується створити презентацію засобами мережного офісу. Організовуючи роботу таким чином, група вчителів, які вже мають навички створення презентацій за допомогою інструментів локальних офісних програм, оволодівають новим інструментарієм та мають можливість на власному досвіді відмітити його переваги та недоліки, інші – оволодівають основними змістовними прийомами роботи зі створення презентації, не відволікаючись на налаштування анімаційних ефектів.ПРАКТИЧНА РОБОТА 2Тема. Документи Google: звернення, перегляд, створення презентації1. Відкрити вікно програми-браузера (рекомендується Mozilla Firefox).2. Перейти на веб-сторінку сервісів Google за адресою gmail.com.3. Увійти до власного акаунта.4. Перейти до документів Google у власному акаунті5. Розпочати створення презентації за вказівкою Створити – Презентація.Тематикою нової презентації пропонується обрати будь-яку тему шкільного предмета, що Ви його викладаєте; оптимальний обсяг презентації – 5-7 слайдів.6. На сторінці, що відкрилася, змінити ім’я презентації за замовчуванням та увести заголовок та підзаголовок нової презентації на титульному слайді, після чого зберегти зміни за вказівкою Файл – Зберегти або за допомогою відповідної інструментальної кнопки.7. Додавання нового слайду може бути виконано одним із способів:1) як новий слайд: за вказівкою Слайд – Новий слайд... При цьому користувач має обрати макет нового слайду,2) копіюючи попередній слайд (Слайд – Копіювати слайд) та змінивши наявний вміст на необхідний;3) імпортуючи слайди з уже існуючої презентації за вказівкою Вставити – Імпортувати слайди...8. Для зміни тематичного оформлення (шаблону) слайдів або фону достатньо скористатися послідовністю вказівок:Формат – Параметри презентації – Змінити тему або Формат – Параметри презентації – Змінити тло відповідно.9. Додавання різноманітних мультимедійних об’єктів на слайд виконується за вказівками Вставити – Текст... або Зображення..., або Малювання..., або Відео... відповідно.10. Додавання та редагування таблиці на слайді виконується за відповідними вказівками меню Таблиця.11. Після завершення редагування структури та вмісту презентації можна переходити до перегляду слайдів, розпочавши його одним із способів:1) за вказівкою Переглянути – Почати презентацію;2) натиснувши на кнопку Почати презентацію.12. Відкрити спільний доступ для перегляду презентації для найближчих сусідів та пересвідчитися у правильності очікуваного результату.Налаштування спільного доступу для перегляду чи редагування презентації виконується у відповідному вікні, що відкривається при виборі кнопки-посилання Надати доступ. 13. Завершити роботу у власному акаунті та закрити вікно браузера.В якості домашнього завдання вчителям пропонується використати інструменти мережного офісу для розробки текстового документу (наприклад, оголошення про батьківські збори чи педагогічної наради тощо), електронної таблиці (наприклад, сторінки електронного журналу) й форми (опитувальника).Із матеріалами наступної практичної роботи, вихідним джерелом яких є [2], можна ознайомитися шляхом звернення до документів будь-якого навчального акаунта, про який мова йшла вище.Практична апробація розроблених матеріалів здійснювалася в процесі викладання курсів підвищення кваліфікації вчителів-предметників, які проходили перепідготовку у вересні-грудні 2011 року в Центрі довузівської та післявузівської перепідготовки при Криворізькому педагогічному інституті ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Постановка проблеми. Розвиток сучасного суспільства неперервним чином залежить від розвитку інформаційних технологій, причому, як стверджують аналітики, технології йдуть вперед більш швидкими темпами порівняно з суспільством, яке їх намагається засвоїти та використати в повсякденному житті.Серед таких новацій виділяється відеоконференцзв’язок. На сьогоднішній день практично не залишилося області життєдіяльності, в якій не можна було б його використовувати: він знаходить застосування там, де необхідні оперативність в аналізі ситуації і ухваленні рішень, консультація фахівця, спільна робота над проектами в режимі віддаленого доступу тощо.Результати досліджень психологів показали, що у процесі телефонної розмови людиною в середньому сприймається близько 20% інформації, у ході особистого спілкування – 80%, а в ході сеансу відеозв’язку – 60%. Іншими словами, якщо до спілкування по звуковому (аудіальному) каналу додається візуальна невербальна мова (жести, міміка тощо), то у співрозмовників підвищується ефективність сприйняття інформації [3].Ці висновки були вдало використані компаніями зв’язку, які поряд з аудіальним каналом зв’язку почали забезпечувати і відеозв’язок. Вже у другій половині ХХ століття були запропоновані системи такої електронної взаємодії двох осіб у режимі реального часу.Аналіз актуальних досліджень. Велику частину наявних на сьогоднішній день систем відеоконференцій можна розбити на персональні, групові та студійні [1].Персональні відеоконференції – системи, що підтримують діалог двох чи більше учасників. Для проведення конференції необхідний комп’ютер із мультимедійними можливостями і канал зв’язку (наприклад, локальна мережа). Підключення до сеансу відеоконференції тут можна порівняти зі звичайним телефонним дзвінком. У процесі спілкування користувач має можливість бачити як свого співрозмовника, так і власне зображення, яке передається іншим учасникам.Групові відеоконференції забезпечують одночасний зв’язок між групами учасників. Вони вимагають використання спеціального оснащення і наявності спеціальних каналів зв’язку. При цьому можна одночасно обмінюватись і переглядати документи, відображення яких у персональних відеоконференціях є неможливим.Студійні відеоконференції – системи більш високого класу, що поєднують одного виступаючого з великою аудиторією. Вони вимагають високошвидкісних ліній зв’язку, високоякісного телеобладнання і чіткої регламентації сеансів.Західні дослідження показують, що найбільш бурхливо розвиваються групові і персональні відеоконференції, оскільки системи саме такого рівня призначені для вирішення завдань суспільства у різних сферах. Зокрема, серед них [2]:структури влади: практика селекторних нарад давно і міцно затвердилася в свідомості керівників всіх рівнів; відеоконференції значно розширюють можливості спілкування начальників і підлеглих, напрацювання і ухвалення спільних рішень, затвердження документів тощо;бізнес-структури: співробітники компаній значну частину свого робочого часу проводять у відрядженнях і переговорах, тому відеоконференції здатні істотно знизити витрати, пов’язані з оплатою відряджень і з вимушеним відривом від виробництва на час переїзду до місця ділової зустрічі; якщо необхідно розглянути кандидатури іногородніх претендентів на вакантні посади, співбесіду можна провести з використанням відеоконференції, що значно скоротить матеріальні витрати обох сторін;телемедицина: відеозв’язок між лікарками і пацієнтами дозволяє зменшити витрати, необхідні для постановки діагнозу та лікування жителів віддалених регіонів; при цьому істотно спрощується проведення наукових конференцій, консиліумів, демонстрацій новітнього обладнання; з’являється можливість дистанційного навчання новітнім технологіям в області практичної медицини і діагностики місцевих фахівців, а також тиражування досвіду провідних медичних центрів;торгівля і реклама: відеоконференції дозволяють демонструвати переваги нової продукції, різних видів товарів і послуг тощо.Серед сфер впровадження відеоконференцзв’язку не стоїть осторонь і освітня галузь. Оскільки системи відеоконференцій забезпечують можливості:особистого спілкування без витрат на переїзди;своєчасного обміну необхідною інформацією;спільної роботи над якою-небудь задачею віддалених один від одного учасників цього процесу (вони можуть знаходитися на різних поверхах одного будинку або навіть у різних точках земної кулі);то використання такого зв’язку є виправданим. Викладачі, користуючись відеоконференцзв’язком, можуть працювати одночасно з декількома аудиторіями слухачів, розташованими в різних точках земної кулі. При цьому встановлені камери надають можливість інтерактивного спілкування (слухачі можуть ставити запитання в режимі реального часу, є можливість приймати заліки та іспити через відеоконференцзв’язок тощо).Мета статті. Провести стислий аналіз програмного забезпечення, що надає можливість здійснити відеоконференцзв’язок.Виклад основного матеріалу. Завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій використання відеоконференцзв’язку стало можливим як в процесі навчання і підвищення кваліфікації фахівців, так і в реальній практиці наукового і професійного спілкування. Тому для ефективних публічних виступів при захисті власних проектів, участі у конференціях, в тому числі, відеоконференціях, під час навчання студентів необхідно розвивати у них нові соціально-психологічні, інформаційно-комунікаційні і науково-аналітичні компетенції. Досвід показує, що такі компетенції можуть бути сформовані лише в результаті практичної діяльності – безпосередньої участі у таких заходах, тому у Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка на базі кафедри інформатики було вирішено провести студентську відеокноференцію «Використання інформаційних технологій в навчальному поцесі» в рамках захисту власних курсових проектів студентами 4–5 курсів. Основною метою проведення такої конференції було набуття практичного досвіду як викладачами, так і студентами в організації відеоконференцзв’язку та отримання таких фахових компетенцій, як психологічні, інформаційні та аналітичні компетенції.Організація такого заходу вимагала попередньої підготовки: потрібно було визначитися з технічною підтримкою проведення конференції та її змістовим наповненням.Якість змістового наповнення забезпечувалася тематикою курсових робіт та відповідним ставленням студентів до власних курсових проектів.Технічна сторона вимагала певного аналізу наявного програмного забезпечення, що забезпечує відеозв’язок.Як показав аналіз, сьогодні існує достатня кількість програм для VoIP-зв’язку (Voice over IP). Серед них Skype, Sight Speed Business, ooVoo, Google Talk [4–7] тощо, а також ті, які постачаються з програмним забезпеченням виробниками web-камер. Ми зупинилися на двох з них – загальновідомій програмі Skype та програмі ooVoo [4–6].Як було з’ясовано, програму Skype спочатку було розроблено для аудіозв’язку, але в процесі розвитку інформаційних технологій програму було вдосконалено: система стала забезпечувати відеозв’язок, але без підключення сторонніх модулів інших виробників – вона і досі залишається двосторонньою.Компанія ooVoo розробила сервіс з більш широким спектром послуг, а саме: проведення web-конференцій, зустрічей on-line або презентацій через Інтернет у режимі реального часу.Однією з позитивних характеристик програми ooVoo (перед програмою Skype) є те, що ooVoo позиціонує себе як сервіс для проведення відеоконференцій, а це є зв’язок другого покоління (VoIP2), який дозволяє не використовувати комп’ютер користувача в якості проміжного вузла, як це здійснюється у програмі Skype. До того ж програма ooVoo використовує власну інфраструктуру для керування відеодзвінками.Ще одним плюсом ooVoo є більш широка карта відеоналаштувань, ніж у Skype – ви можете виставити кількість кадрів в секунду від 5 до 30 fps (Frames Per Second), змінити роздільну здатність та один з трьох рівнів якості передачі відео.Серед спільних характеристик цих програм можна виділити:відеодзвінок у реальному часі;миттєву передачу текстових повідомлень;передачу файлів;роботу на платформах PC, Mac OS, Linux.Програма ooVoo в свою чергу має додаткові характеристики, які відсутні у Skype:зберігання та перегляд матеріалів тривалістю до 1000 хвилин;відеоконференція з 6-ма співрозмовниками в режимі реального часу *;відео HD-якості *;запис відео дзвінків *;можливість посилати відеоповідомлення (тривалість до 5 хвилин), якщо співрозмовник знаходиться off-line, і, навіть, якщо не є клієнтом ooVoo (в цьому випадку посилання на повідомлення надходить на E-mail адресу одержувача, переглянути яке можна за допомогою «браузера»).У більшості випадків інтерфейси програм схожі, зручні та інтуїтивно зрозумілі, але інтерфейс ooVoo надає можливість показу відеокартинок у 3D просторі, що створює ефект віртуальної кімнати переговорів.До недоліків програми ooVoo слід віднести платні послуги (відмічені вище зірочкою *), але якщо висока якість зв’язку доступна і у безкоштовній версії, і при цьому вам не потрібний конференцзв’язок на 6 осіб, тоді цим недоліком можна знехтувати.У загальному випадку обидва ресурси дають змогу без особливих зусиль провести відеоконференцію, тому вибір програми можна залишити за користувачами, технічними можливостями комп’ютерів співрозмовників та шириною самого Інтернет каналу.Для реалізації відеоконференцзв’язку нами було використано комп’ютер із звуковою картою, мікрофон, Web-камеру і проектор та програмне забезпечення ooVoo, через яке було налагоджено зв’язок з аудиторіями.Побудова виступів була заздалегідь регламентована, тому наперед були підготовлені презентації та відповідне програмне забезпечення. Сама конференція пройшла згідно побудованого сценарію.Висновки.Використання програми ooVoo є можливим і доцільним для налагодження відеоконференцзв’язку.Проведення відеоконференції в педагогічному університеті є важливим заходом як для викладача, що його організовує, так і для студента, що є його безпосереднім учасником, оскільки він надає можливість:набути досвіду відеоспілкування каналами VoIP-зв’язку;навчитися студентам налагоджувати такі канали зв’язку;зберегти власний виступ для подальшого аналізу власної поведінки під час виступу (своїх рухів, висловів тощо), тобто глянути на себе збоку.

Високі темпи оновлення техніки і технологій, які перевищують сьогодні темпи зміни поколінь людей, зумовлюють зміни в системі професійної освіти. Вона відрізняється від традиційної освіти, перш за все, своїм технологічним забезпеченням, оскільки не може функціонувати на базі традиційних освітніх технологій [1].Технологічність неперервної професійної освіти означає таке:– збільшення часових термінів і значущості етапів самоосвіти;–підвищення ролі засобів навчання, розроблених на основі сучасних інформаційних технологій;–підвищення значущості принципу індивідуалізації навчання.З розвитком інформаційних технологій все більшого поширення набувають автоматизовані навчальні системи, які мають реалізувати наведені вище принципи. У даній статті розглядатиметься модель представлення предметних знань у одній з таких навчальних систем, яка у свою чергу призначена для вивчення графічних САПР .Розглянемо структурування навчального матеріалу спочатку з найзагальніших позицій. Навчальний матеріал завжди являє собою систему, що має ту чи іншу структуру. Виділяють глобальну і локальну структуру навчального матеріалу. До глобальної структури відносять більш чи менш об’ємні частини навчального матеріалу, до локальної структури – систему внутрішніх зв’язків між поняттями, що входять у дану частину матеріалу.Моделювання навчальної предметної області істотно відрізняється від моделювання інших предметних областей. Цілі моделювання навчальних і не навчальних предметних областей є різними. Так відбувається тому, що будь-яка діяльність здійснюється шляхом розв’язання власних, специфічних задач. Але у ненавчальній діяльності розв’язання задач і є ціллю, тоді як для навчальної діяльності розв’язання задач – це не ціль, а засіб досягнення цілі (маються на увазі цілі навчання). Інакше кажучи, власне результат вирішення задач не настільки важливий, як сам факт його правильності чи неправильності. Важливий процес їх вирішення, так як саме під час процесу вирішення задач у учня формується спосіб дій.Для того, щоб навчити людину певній діяльності, необхідно виділити усі дії, які належать до цього виду діяльності, а у кожній дії – усі операції, що забезпечують успіх цієї дії.У відповідності до класифікації (рис. 1), існує розподіл предметних знань на декларативні і процедурні [2]. Рис. 1. Класифікація предметних знань При побудові моделі предметної області (ПО) її об’єкти та поняття вивчаються з точки зору структури чи зовнішніх форм (синтаксична модель ПО), властивостей та відношень між ними (семантична модель), методів та алгоритмів функціонування (прагматична модель ПО).Одним з актуальних підходів до побудови такої моделі знань є онтологічний аналіз, яки включає побудову словника понять і термінів для опису ПО та набір логічних висловлювань, які формулюють обмеження, що існують у предметній області.Онтологія визначає загальний словник для спеціалістів, яким необхідно разом використовувати інформацію у предметній області. Звичайно онтологія включає структури даних, які містять усі релевантні класи об’єктів, їх зв’язки і правила (теореми, обмеження), прийняті у цій області. Чому виникає потреба у розробці онтології? Ось деякі причини:– для спільного використання людьми чи програмними агентами, загального розуміння структури інформації;– для можливості повторного використання знань у предметній області;– для відділення знань у предметній області від оперативних знань;– для аналізу знань у предметній області.Онтологія предметної області сама по собі не є метою дослідження. Розробка онтології подібна до визначення набору даних і їх структури для використання іншими програмами.В основі онтологій лежать класи, об’єкти, їх властивості та обмеження, що реалізують представлення про об’єкти як про множину сутностей, які характеризуються певним набором властивостей. Ці сутності знаходяться у певних відношеннях між собою і за певними ознаками (властивостями та обмеженнями) об’єднуються у групи (класи). В результаті повного опису об’єктів та їх властивостей предметна область буде представлена як складана база знань, для якої можна здійснювати інтелектуальні операції, такі як семантичний пошук і визначення цілісності та достовірності даних.В рамках навчальних процесів застосування онтологій дозволить визначити основні компоненти навчальних дисциплін – лекції, практичні та лабораторні заняття, навчальні матеріали, що використовуються. Роль навчальних систем у такому випадку буде зводитися до ролі інтелектуальних агентів, які будуть здійснювати вибірки з бази знань у залежності від контексту навчання. Іншою досить важливою особливістю такої системи буде можливість збудувати тестуючу програмну систему, яка генеруватиме набори контрольних завдань виходячи з семантики описаних онтологій конкретних навчальних курсів.В основу онтології «Навчальна дисципліна» (рис. 2) покладено основні принципи, які використовуються для структуризації лекцій, практичних занять і т.д. в «звичайному» навчальному процесі. У відповідності до цих принципів було сформовано структуру і виділено основні компоненти навчальних курсів.Даний спосіб являє собою шаблон, що описує структуру електронних матеріалів навчального курсу. Іншими словами, було створено онтологію, що визначає структуру і поняття, характерні для більшості навчальних курсів.Предметною областю тут є вся термінологія, що використовується для організації навчального курсу: тема, лекція, практичне заняття, лабораторна робота, контрольні запитання, приклади, списки додаткової літератури, а також усі більш дрібні компоненти кожного з об’єктів [3].У цій статті онтологія – формальний явний опис понять розглянутої предметної області (класів), властивостей кожного поняття (слотів, атрибутів) та обмежень, накладених на слоти (інколи їх називають обмеженнями ролей). Онтологія разом з набором індивідуальних екземплярів класів утворює базу знань.Якщо ж ми будемо за допомогою онтологій описувати предметну область «графічна САПР», то вона виглядатиме дещо інакше. У центрі онтології знаходяться класи, що описують поняття предметної області. Наприклад, клас «Інструменти створення зображення» представляє всі засоби, якими можна скористатися для створення графічного зображення.Конкретні інструменти, такі як «Точка», «Відрізок», «Коло» – екземпляри цього класу.Деякі класи мають підкласи, які представляють більш конкретні поняття, ніж надклас. Наприклад, можна розділити клас усіх інструментів оформлення на розміри, умовні позначення, інструменти вставки текстів і таблиць. Рис. 2. Онтологічне подання змісту навчальної дисципліни В результаті вивчення було виявлено наступні види зв’язків в онтології (табл. 1):Таблиця 1Типи зв’язків у онтології Тип зв’язкуЗначення зв’язкуПриклад застосування у предметній області «Навчання»Приклад застосування у предметній області «Графічні системи»Таксономія («kind-of», «is-a»)Відношення приналежності до певного класу чи категоріїКонтрольні запитання, контрольні завдання, тести належать до категорії «Засоби контролю знань»Наприклад, інструменти «Колонна», «Балка», «Ферма» належать до більш загальної категорії «Несучі конструкції». Інструменти «Стіна», «Перегородка» належать до категорії «Огороджуючі конструкції»Партономія («part-of», «consists», «has part»)Відношення «частина-ціле», складова частина, компонентЛекції, практичні завдання, тести є складовими частинами навчального курсу. У свою чергу вони також поділяються на частини: тести складаються з запитань, лекції – з певних інформаційних блоків тощоКреслення може містити такі складові, як графічна частина, елементи оформлення, атрибути або метадані. У свою чергу графічна частина складається с шарів, шари з макрооб’єктів, макрооб’єкти з елементарних об’єктівГенеалогіяВідношення «предок-нащадок»На рис. 2 є наступний приклад такого відношення: класи «Електронна література» та «Друкована література» є нащадками класу «Література» «if-then»Причинно-наслідковий зв’язокПрикладом причинно-наслідкового зв’язку у навчальному процесі може бути адаптація навчального курсу у відповідності до результатів попередніх тестувань особи, що навчається.Прикладом причинно-наслідкового зв’язку може бути зміна розмірного напису при зміні геометричних характеристик об’єкту, перебудова зображення при зміні масштабу і т.д.Атрибутивний зв’язокСутність є одночасно атрибутом іншої сутностіНа рис.2 представлено сутність «Вид діяльності», атрибутами якої є «Теоретичні відомості», «Приклади», «Вправи», «Контроль», «Література». В той же час вони є окремими сутностями і мають власні атрибути. Існує декілька можливих підходів для розробки ієрархії класів: низхідний, висхідний та комбінований. Для даної розробки був обраний висхідний підхід, який починається з визначення найбільш конкретних класів, листків ієрархії, з наступним групуванням цих класів у більш загальні поняття. Наприклад, спочатку ми визначаємо класи для інструментів «Стіна», «Колона» й «Вікно». Потім ми створюємо загальний надклас для цих трьох класів «Інтелектуальні інструменти», який, у свою чергу, є підкласом для «Інструментів створення зображення».Класи самі по собі не містять достатньої інформації про об’єкти предметної області, після визначення ієрархії класів необхідно описати внутрішню структуру понять, тобто їхні властивості та обмеження.У процесі навчання системою фіксуються стійкі послідовності чи комбінації об’єктів (т.зв. патерни проектування) та понять, вони класифікуються і формуються у асоціативні ланцюги та метапоняття. Ланцюги операцій об’єднуються в операції більш високого рівня, в результаті на моделі ПО будується ієрархія операцій.Висновки. У даній статті описано процес розробки онтології інструментальних засобів для створення проектної документації з використанням графічних САПР. Детально розглянуто усі кроки створення онтології, питання визначення ієрархій класів та властивостей класів і екземплярів.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Вступ. Швидкий розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) змінює практично всі сфери діяльності людини, серед яких освіта займає одне з перших місць щодо впровадження інновацій на основі ІКТ. Сьогодні поняття он-лайн навчання міцно закріпилося у свідомості сучасних студентів, а Internet значною мірою перетворився на освітній простір, надаючи студентам більші можливості для доступу до інформаційних ресурсів і для співпраці. Стрімкими темпами розвиваються нові підходи до навчання: дистанційне навчання, електронне навчання, мобільне навчання, он-лайн навчання (навчання через Internet), комбіноване навчання (див., наприклад [1]-[8]). Але, на думку фахівців у галузі освіти, саме комбіноване навчання (blended learning) є одним з перспективних інноваційних трендів у вищій школі.Розглянемо деякі теоретичні і практичні аспекти впровадження комбінованого навчання у ВНЗ, як інноваційної освітньої технології.1. Що таке «комбіноване навчання»? Вlended learning (змішане, гібридне або комбіноване навчання) – вже давно популярний термін у галузі корпоративних тренінгових програм. Ще наприкінці 90-х ХХ століття багато компаній почали активно використовувати технології електронного навчання, оскільки при великій зайнятості співробітників потрібний індивідуальний набір засобів подання матеріалу та методів навчання, що передбачає обов’язкову самостійну роботу особи, що навчається.«Комбінованими називають такі програми навчання, в яких заняття в аудиторіях комбінуються з дистанційними заняттями, часто за допомогою он-лайн інструментів, що надають можливість студентам отримати консультації викладачів у віддаленому режимі. До таких інструментів належать Internet-форуми, відеоконференції і телефонні технології в мережі Internet, наприклад, Skype» [9].Комбіноване навчання в першу чергу спрямоване на навчальні та професійні потреби кожного з учасників освітнього процесу. Якщо при традиційному навчанні в лекційному залі від усіх студентів очікується якийсь загальний рівень підготовленості, а заняття проходять за стандартною схемою, де індивідуальні здібності та навички майже не враховуються, то заняття за комбінованою формою надають кожному студенту можливість самостійно обирати як темп засвоєння навчального матеріалу, так і пріоритети в навчанні. Комбіноване навчання підходить для студентів, які з певних причин не можуть щодня бути на заняттях у ВНЗ (за станом здоров’я, за сімейними обставинами, тимчасова або постійна робота, особливо на старших курсах навчання), а також для осіб, чия професійна діяльність вимагає довготривалих поїздок і відряджень, тобто відсутності протягом певного періоду в місті, де знаходиться ВНЗ.За принципами комбінованого навчання проходить перепідготовка і підвищення кваліфікації фахівців або отримання другої вищої освіти. Так, випускник, що вже має диплом бакалавра, може отримати магістерський ступінь у тій галузі, де він зайнятий, без відриву від виробництва. Навчання за такими програмами пропонують університети Німеччини, Великобританії та інших країн (див., наприклад, [10]-[11]). У багатьох європейських університетах певні модулі викладають одночасно традиційним і дистанційним студентам, щоб останні не почували себе в ізоляції. Комбіноване навчання також відкриває двері європейських університетів іноземним студентам, які не мали раніше можливість з фінансових чи інших причин розраховувати на одержання вищої освіти в Європі.Розглянемо сутність поняття «комбіноване навчання», його основні характеристики та особливості впровадження у ВНЗ України.2. Аналіз поняття «комбіноване навчання»У сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато різних перекладів і тлумачень поняття «Вlended learning». Це пов’язано з неоднозначним перекладом слова «blend» (англ.): «змішувати», «сполучати», «гармонувати», «комбінувати» та ін. Тому «Вlended learning» перекладають як «гібридне навчання», «змішане навчання», «комбіноване навчання». Враховуючи тлумачення слів: «гібрид» (з грецької ὕβριδικά – помісь) – комбінація двох або більше різних об’єктів або характеристик, властивостей у одному об’єкті», «суміш» – сукупність предметів різного виду, сорту, «змішувати» – порушуючи звичайний порядок, розташовувати безладно, «комбінувати» – сполучати, об’єднувати або розташовувати що-небудь у певному порядку; об’єднувати спільним технологічним процесом чи адміністративно» (див., наприклад, [12]), як і багато інших дослідників будемо термін «blended learning» перекладати як «комбіноване навчання», оскільки, на нашу думку, цей термін найповніше відображає суть і найбільш характерні риси цього навчання.Б. Колліс і Дж. Мунен розглядають комбіноване навчання як «гібрид традиційного очного та онлайн-навчання, за якого навчання відбувається як в аудиторії, так і у мережі, причому онлайн-складова стає природнім розширенням традиційного аудиторного навчання [13, 9].А. Хейнце, К. Проктер зазначають, що комбіноване навчання – це «навчання, що підтримується ефективним поєднанням різних способів доставляння навчальних матеріалів, моделей викладання та стилів навчання, і ґрунтується на прозорій взаємодії між усіма учасниками навчального процесу [14, 10].Сутність методології «Blended learning», яка в освітніх дослідженнях зарубіжних авторів трактується як «змішування різних навчальних середовищ і поєднує в собі традиційне навчання «face-to-face» в аудиторії та методи з більш сучасною комп’ютерно-опосередкованою діяльністю» [2], подана на рис. 1. Рис. 1. Схематичне подання методології «Blended learning» [2] Розглянемо поняття комбінованого навчання у роботах деяких вітчизняних науковців.В роботі О. Ф. Мусійовської [15] комбіноване навчання – «це інтегрована форма різних видів Інтернет-навчання, електронного дистанційного та традиційного навчання, за якої навчальний матеріал у будь-якому електронному виді (текстовому, аудіо- або відеоформаті, у вигляді РРТ-презентацій, flash-анімації, Веб-ресурсів та ін.) передається студентові через Інтернет або локальні мережі для самостійного опрацювання, а закріплення та перевірка якості здобутих студентом знань і навичок проводиться в аудиторії під безпосереднім керівництвом викладача з використанням традиційних і мультимедійних засобів навчання».Т. І. Коваль [16, 5] зазначає, що комбіноване навчання – це «органічне поєднання традиційних і комп’ютерно-орієнтованих методів, комплексне використання паперових і електронних носіїв інформації, традиційних і комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, впровадження як традиційних, так і дистанційних форм організації навчального процесу за принципом взаємного доповнення».В. М. Кухаренко та інші автори вважають, що комбіноване навчання – це «вид е-навчання, у якому спільно використовуються методи та засоби традиційних форм навчання та е-навчання. При цьому частка технологій е-ДН в навчальному процесі може коливатися від 30% до 80% [17, 2].У роботах А. М. Стрюка (див., наприклад, [18]) комбіноване навчання тлумачиться як спосіб реалізації змісту навчання, що інтегрує аудиторну та позааудиторну навчальну діяльність за умови педагогічно виваженого поєднання технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання з метою ефективного досягнення навчальних цілей.Сутність комбінованого навчання з позицій вітчизняних авторів можна подати у схематичному вигляді (на рис. 2).Рис. 2. Комбіноване навчання = Традиційне+ Електронне+ Дистанційне+Мобільне навчання 3. Комбіноване навчання як інноваційна освітня технологіяГоловним завданням трансформації вищої школи на сучасному етапі розвитку суспільства є створення найсприятливіших умов для тих, хто навчається, в здобутті ними вищої освіти, підвищенні кваліфікації, реалізації свого інтелектуального потенціалу за рахунок впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій.Існуючі й майбутні інноваційні педагогічні технології не можна реалізувати без широкого використання інноваційних інформаційних технологій, в першу чергу комп’ютерних і телекомунікаційних, оскільки саме з їх використанням можливо у повній мірі розкрити дидактичні функції цих технологій, реалізувати потенційні можливості їх використання.Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у вищій школі, на думку авторів, це важлива складова об’єктивного процесу комп’ютеризації та інформатизації освіти, побудови інформаційного суспільства, а також найважливіший чинник впровадження педагогічних інновацій у навчальний процес.«Інновація – це не будь-яке нововведення, а тільки таке, що істотно підвищує ефективність діючої системи. … Інновації – це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства» [19].Педагогічна інновація – сукупність нових професійно-педагогічних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання, навчання й розвитку учнів (студентів) з позицій освітніх підходів, зорієнтованих на зміну навчального процесу з метою формування якісно іншої педагогічної практики і підвищення якості освіти. При цьому основними освітніми підходами здійснення інновацій у вищій школі є: акмеологічний підхід, андрагогічний підхід, діяльнісний підхід, кваліметричний підхід, компетентісний підхід, особистісно-орієнтований підхід, професіографічний підхід, синергетичний підхід.Сьогодні інноваційні технології в освіті ґрунтуються на інтеграції інноваційних педагогічних технологій та інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій навчання.Інноваційна педагогічна технологія – система оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів і які цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед педагогічних технологій, що як найкраще інтегруються з ІКТ є: навчання у співпраці; ситуаційне навчання; метод проектів; методи проблемного навчання; продуктивне навчання.Інноваційні інформаційно-комунікаційні технології навчання – оригінальні технології (методи, засоби, способи) створення, передавання і збереження навчальних матеріалів, інших інформаційних ресурсів освітнього призначення, а також організації і супроводу навчального процесу (традиційного, електронного, дистанційного, мобільного) за допомогою телекомунікаційного зв’язку та комп’ютерних систем і мереж, що цілеспрямовано, систематично й послідовно впроваджуються в педагогічну практику з метою підвищення якості освіти.Серед сервісів і послуг мережі Internet, використання яких забезпечує впровадження інноваційних ІКТ в навчальному процесі ВНЗ, можна виділити:електронна пошта, списки розсилки, веб-форуми;FTP, файлообмінні мережі (Usenet);чати, вебінари (WizIQ);соціальні мережі (Facebook, Twitter);потокове мультимедіа, YouTube, Internet-радіо, Internet-TV;IP-телефонія, Skype, Google Talk;Web 2.0 (wiki, сервіси Google, Flickr, Digg.com, блоги).Разом з тим, не дивлячись на те, що сьогодні традиційна система вищої освіти не задовольняє повною мірою потреби студентів й вимоги інформаційного суспільства до підготовки майбутніх фахівців, а завдяки використанню дистанційних, електронних та мобільні технології студент і викладач можуть плідно співпрацювати не тільки під час занять в аудиторії, а й за межами навчального закладу, не варто повністю відмовлятися від традиційних форм організації, методів і засобів навчання, що добре відомі й в деяких реальних педагогічних ситуаціях є просто незамінними.Враховуючи вище сказане, будемо вважати, що комбіноване навчання – це цілеспрямований процес здобування знань, набуття умінь і навичок, засвоєння способів пізнавальної діяльності суб’єктом навчання й розвитку його творчих здібностей на основі комплексного і систематичного використання традиційних й інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання за принципом взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.4. Особливості організації комбінованого навчання у ВНЗЯк зазначалося вище, тенденція в організації навчального процесу у ВНЗ чітко розвивається в напрямі комбінованого навчання, яке органічно поєднує в собі як традиційні (очні), так і комп’ютерно орієнтовані методи, засоби і форми організації навчання.Залежно від технічних можливостей ВНЗ, підготовки його професорсько-викладацького складу у комбінованому навчанні можна поєднати такі види навчальної діяльності студентів під керівництвом викладача (див., наприклад, [15]):традиційні практичні заняття або семінари з відеоконференціями та вебінарами;традиційні заняття з наступним їх обговоренням у форумах, чатах або з використанням листування через електронну пошту;групову роботу над завданнями для самостійного виконання із подальшим його обговоренням в аудиторії;лекційні заняття в мережі Internet з практичними і лабораторними заняттями в аудиторії;лекційні заняття в аудиторії з консультаціями з викладачем через мережу Internet;виконання індивідуальних завдань і надсилання результатів їх виконання для перевірки викладачеві, використовуючи сервіси мережі Internet;реалізація рольових ігор та дослідницьких проектів у віртуальному середовищі у позааудиторний час або під час аудиторних заняття;інші комбінації використання технологій дистанційного, електронного, мобільного навчання та традиційних форм, методів і засобів навчання.Як правило, комбіноване навчання з дисципліни складається з таких етапів:самостійне опрацювання студентами теоретичного матеріалу з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;засвоєння практичних вмінь і навичок у формі традиційних аудиторних занять з використаннях інноваційних педагогічних технологій;обговорення проблемних ситуацій в он-лайн і/або офф-лайн режимі з використанням технологій електронного, дистанційного або мобільного навчання;поточний та проміжний контроль і оцінювання навчальних досягнень студентів з використанням автоматизованих засобів контролю, зокрема комп’ютерного тестування;проведення підсумкового контролю з дисципліни (екзамену, заліку) і/або захисту курсової роботи у традиційній (очній) формі.Комбінована модель навчання – це модель використання розподілених інформаційно-освітніх ресурсів у традиційному навчанні із застосуванням елементів асинхронного й синхронного дистанційного і мобільного навчання. У ВНЗ комбіноване навчання рекомендується як складова традиційного навчання при проведенні як аудиторних занять, так і організації самостійної роботи студентів. Основне завдання комбінованого навчання: успадкувати переваги як традиційного, так і дистанційного навчання й зменшити їх недоліки.Основна проблема при впровадженні комбінованого навчання у ВНЗ, полягає в тому, що таке навчання вимагає високого ступеня самоорганізації та особистого контролю тих, хто навчається, і якщо цей ступінь не досить високий, то навчальний матеріал може залишитися незасвоєним або неправильно зрозумілим, що вплине на якість навчання. Тому цілеспрямована робота з формування у студентів уміння самостійно навчатися і здобувати знання, бути комунікабельним і вміти працювати у команді є, на думку авторів, не менш важлива ніж формування в них ІКТ-компетентностей.В Черкаському державному технологічному університеті створено систему електронного навчання (СЕН) на базі Moodle [20], яка призначена для підтримки навчального процесу студентів різних форм навчання (денної, заочної, дистанційної), організації їх самостійної роботи, а також для проведення різних видів контролю та оцінювання навчальних досягнень студентів у автоматизованому режимі. СЕН ЧДТУ доступна в мережі Internet керівництву університету, викладачам і студентам у відповідності до прав доступу до інформаційних ресурсів і підсистем цієї системи [21].Для організації комбінованого навчання, контролю і оцінювання навчальної діяльності студентів у середовищі системи електронного навчання ЧДТУ створено загальну структуру електронного навчального курсу (ЕНК), а також його структурних елементів: структура курсу, календарний

Статтю присвячено теоретичному аналізу місця соціального інтересу в структурі громадянських компетентностей у ситуації пандемії COVID-19. Методологічним підгрунтям роботи стали теоретичні положення концепції соціального інтересу А. Адлера, а також погляди щодо громадянської компетентності М. Мюнклера і Ф. Одіже. Розглянуто громадянські компетентності, які сприяють подоланню загроз та знаходженню відповідей на виклики, породжені пандемією. Серед цих загроз названо ті, які зумовлені стрімким поширенням вірусу, ризиком надмірного навантаження на систему охорони здоров’я, слабким матеріально-технічним забезпеченням системи охорони здоров’я, психологічним навантаженням на медичний персонал, що працює на передовій боротьби з коронавірусом, а також загрози, зумовлені низьким рівнем згуртованості у спільнотах. Визначено, що соціальний інтерес є психологічним чинником компетентної громадянської поведінки, спрямованої на подолання зазначених загроз. Зроблено висновок щодо компетентностей, які зумовлені соціальним інтересом та відіграють важливу роль у подоланні загроз та знаходженні відповідей на виклики, породжені пандемією. До них віднесено: свідому здатність громадян іти на поступки заради спільного блага; свідомі та конструктивні дії (чи цілеспрямоване уникнення певної діяльності), спрямовані на усунення ризиків та/або покращення ситуації на рівні локальної чи ширшої громади; здатність до конструктивної та ефективної взаємодії з іншими, спрямованої на консолідацію спільних зусиль. Соціальний інтерес розглянуто як визначальний щодо таких груп компетентностей демократичного громадянства, як ціннісні компетентності та соціальні компетенції (здатність до взаємодії). Результати можуть бути використані для створення навчальних програм, спрямованих на розвиток компетентностей демократичного громадянства, а також розроблення інформаційних кампаній, скерованих на уповільнення поширення COVID-19, та стратегій розвитку потенціалу громад задля подолання наслідків пандемії.

Розкривається роль медійного образу політика як провідного чинника консолідації електорату. Основними завданнями дослідження були: введення та представлення поняття консолідації через окреслення ступеня розробленості проблеми в сучасних західних дослідженнях, визначення її структури і чинників формування, а також розкриття ролі медіаобразу політика на основі аналітичного дослідження його складових, а саме: візуальної, психологічної та комунікативної. У дослідженні використовувалися підходи сучасних наукових галузей: еволюційної, психологічної, соціологічної, антропологічної, політичної. Презентовано авторську концептуальну модель структури консолідації, яка складається із трьох компонентів: 1) когнітивного: політична ціннісно-орієнтаційна єдність (де політичні цінності є особисто значущими для членів групи), спільна мета. спільні уявлення про способи досягнення консолідації; 2) категоріального: політична ідентичність, відчуття єдності з групою, прихильності до неї; відчуття «ми»; 3) акціонально-комунікативного: готовність до діалогу та пошуку консенсусних рішень щодо оптимальних способів вирішення завдань, що постають перед групою; до спільних дій з метою досягнення конкретних цілей. Виокремлено рівні і види консолідації, що дає змогу вивчати її і як локальне (групове), і як суспільне (у тому числі і національне) явище. З’ясовано, що консолідація як характеристика групи дає їй більше шансів на успішне відстоювання власних інтересів і трансформацію навколишньої дійсності. Консолідацію представлено як складне і багатогранне явище, формування та посилення якого вимагає відповідних соціальних умов та специфічних чинників; описано сім базових із них: економічний чинник, соціальна довіра, почуття громадянського обов’язку, самоефективність, минулий досвід участі в колективних діях політичного спрямування, інформаційний простір та образ типового представника опозиційної групи. Проаналізовано низку досліджень під кутом зору компонентів медіаобразу політика: візуального, психологічного та комунікативного. Порушено питання політичного іміджу та визначено елементи ефективного медіаобразу політика, який може консолідувати навколо себе електорат, а саме: зовнішня привабливість та комунікабельність; «звичайність» (такий, як і всі інші громадяни); символічність, або архетипність, основи образу; відповідність позиції «служителя суспільства»; активне використання медіа (як традиційних, так і новітніх) для формування парасоціальної взаємодії з електоратом; чутливість щодо актуальних запитів суспільства та її громадян, опора у своїй риториці саме на них; апелювання до ціннісних основ, декларування спільних з народом уявлень про політичну реальність; формування відкритої, довірливої, діалогічної комунікації як з електоратом, так і з опозиційними силами; актуалізація відчуття «ми» та мотивування до усвідомлення важливості колективних дій, спрямованих на розв’язання певної проблеми чи досягнення поставленої мети. «Вузьким» місцем дослідження визнано обмеженість опису групової консолідації, оскільки в політичній сфері є також рівні суспільної і національної консолідації, зміст яких може містити нові компоненти і не містити при цьому наявні в презентованій структурі. Тож той вид консолідації, який подано в статті, не є універсальним для всіх її різновидів, а узгодження цього питання потребує окремої роботи, організованої в подальші дослідження. Результати дослідження наближають до більш повноцінного розуміння механізмів об’єднання політичних груп, що наразі стають усе більш дієвими суб’єктними одиницями на політичній арені. Зауважимо, що воно, однак, не дає вичерпної відповіді щодо технологій консолідації електоральних груп, адже автори не ставили собі за мету вивчення ролі інших чинників та їх паралельної ефективності поряд із чинником «медіаобраз політика». Невиробленість консолідаційної державної ідеї породжує в суспільствах явище локальних типів єдності, з якими важливо вміти працювати та розуміти психологічні основи, що лежать в основі їх формування. Висловлюється думка, що цінність роботи є навіть ширшою за цінність ефективної взаємодії лише з електоральними групами. Результати можуть бути використані для консолідування різних політичних груп (зокрема електоральних) – як для організації окремого об’єднання громадян навколо політичного діяча, так і для зниження рівня напруженості в суспільстві та примирення його окремих радикально налаштованих груп. Презентовано авторську модель консолідації, де вона представлена як цілісна, складноорганізована соціально-психологічна структура, що дає змогу в подальшому розширювати спектр механізмів впливу на електорат та спрямовувати таким чином процеси організації електоральної групи навколо політичного лідера. Дослідження медіаобразу політика представлено як виконане, детально описане завдання, актуальне в контексті політичних трансформацій 2019–2020 років, зокрема з урахуванням нових вимог сучасних технологій до комунікації в політиці.