Статті в журналах з теми "Кінцівки верхні"

Захворювання і травми периферичної нервової системи на сьогодні є соціально значущою проблемою. Пошкодження рук є найбільш поширеними травмами, отриманими переважно особами працездатного віку. Для повернення пацієнта в повсякденне життя, суспільство та до професійної діяльності в реабілітаційний процес необхідно включати засоби ерготерапії. Мета. Розкрити значення ерготерапії в реабілітації осіб з невропатіями верхніх кінцівок. Методи. Аналіз, синтез та узагальнення даних науково-методичної літератури. Результати. У роботі узагальнено знання про роль ерготерапії при травматичних та компресійно-ішемічних невропатіях верхньої кінцівки. Зазначено цілі (короткострокові та довгострокові) та принципи ерготерапії при даній патології. Охарактеризовано основні стратегії відновлення можливостей хворих з невропатією верхньої кінцівки (розвиваюча та компенсаторна). Висновки. Ерготерапія є важливою складовою реабілітаційного процесу в осіб з травматичними та компресійно-ішемічними невропатіями верхніх кінцівок, яка направлена на підвищення якості життя пацієнтів та відновлення або покращення їх активності та участі в усіх сферах життя. Проте літературні дані свідчать, що в нашій країні ще недостатньо уваги приділяють використанню ерготерапії при пошкодженнях периферичних нервів верхньої кінцівки і лише в поодиноких випадках застосовують на практиці.

Мета. Розглянути сучасні підходи до фізичної терапії осіб із вогнепальними ураженнями верхньої кінцівки. Методи. Теоретичний аналіз і узагальнення сучасних науковометодичних літературних даних про особливості застосування реабілітаційних засобів при вогнепальних ураженнях верхніх кінцівок. Результати. Складний характер вогнепальних уражень та висока частота їх ускладнень обумовлюють труднощі під час вибору тактики реабілітації. Фізична терапія є невід’ємною частиною реабілітації поранених із вогнепальними ушкодженнями верхніх кінцівок. Терапевтичні вправи знижують рівень порушень і призводять до поліпшення функції верхньої кінцівки, вірогідно сприяють покращенню активності та участі пацієнтів, проте питання уніфікації поглядів на планування, реалізацію та оцінку ефективності програм фізичної терапії в осіб із вогнепальними ураженнями досі залишаються не вирішеними. Висновки. Необхідні подальші дослідження з метою створення ефективного алгоритму моделювання програм фізичної терапії з єдиним поглядом на підбір засобів, дозування навантажень та системи оцінки ефективності відновних заходів.

Резюме. Одним із провідних чинників обмеження життєдіяльності людей є порушення рухових функцій верхньої кінцівки, спричинене ішемічним інсультом. Мета. Оцінити динаміку відновлення функції верхньої кінцівки у пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту на стаціонарному етапі реабілітації. Методи. Використання спеціалізованих шкал, комплексу реабілітаційних заходів (терапевтичні вправи, лікувальний масаж, електротерапія). Результати. У ході дослідження виявлено позитивний вплив реабілітаційних заходів на відновлення функції верхньої кінцівки у пацієнтів після перенесеного ішемічного інсульту, про що свідчать достовірні відмінності показників функціональних можливостей верхньої кінцівки порівняно з вихідними даними, починаючи з другого тижня інтенсивної комплексної реабілітації. Між показниками, що відображають функціональну активність верхньої кінцівки, та показниками шкали MAS (рівень загальної моторики) встановлено позитивний кореляційний зв’язок. Максимальна динаміка відновлення функції верхньої кінцівки за показниками шкали FMA-UE спостерігалася протягом перших п’яти днів реабілітації. За показниками шкали ARAT, темпи відновлення зростали перші тижні реабілітації, досягаючи максимуму на 10-й день. Починаючи з 10-го дня, темпи відновлення знижу-вались і на 21-й день зрівнювалися з темпами відновлення за показниками FMA-UE.Ключові слова: фізична терапія, терапевтичні вправи, ішемічний інсульт, верхня кінцівка, стандартизовані шкали.

За даними різних авторів ушкодження верхньої кінцівки займають друге місце серед травм опорно-рухового апарату й у більшості випадків мають множинний та поєднаний характер, а в 24 – 50 % випадків призводять до стійкої втрати працездатності. Складна анатомічна будова верхньої кінцівки та високі умови до координації рухів є однією з причин складності у лікуванні постраждалих із травматичними ушкодженнями. Мета дослідження – покращити функціональні та естетичні результати лікування пацієнтів із травматичними ушкодженнями покривних тканин верхньої кінцівки. Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 45 хворих із різноманітними травмами верхніх кінцівок, які супроводжувалися дефектами покривних тканин. Жінок у дослідженні було 5 (11,1 %), чоловіків – 40 (88,9 %), середній вік склав 46 років. Найбільша кількість пацієнтів були працездатного віку (молодий та середній/зрілий): 25–60 років, відповідно 80 % хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур кінцівки, усіх хворих поділили на 4 групи: перша група – 13 (13/45; 28,9 %) пацієнтів із обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції, виконано 17 оперативних втручань; друга група – 7 (5/45; 15,5 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції, виконано 18 операцій; третю групу склали 12 (12/45; 26,7 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату (25 операцій); четверту групу – 13 (15/45; 28,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки – 84 операції. Усього виконано 144 оперативні втручання. Висновки. Вибір об’єму реконструкції щодо відновлення травмованих покривних тканин залежав від розмірів, глибини та ступеня ушкодження верхньої кінцівки, при цьому об’єктивна оцінка мікрогемодинаміки методом лазерної доплерівської флоуметрії дозволила достовірно прогнозувати можливість післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Використання запропонованого протоколу реконструктивних втручань для закриття дефектів покривних тканин верхніх кінцівок дозволило отримати позитивний результат у 98,6 % випадків.

Актуальність. В сучасних умовах соціальні наслідки травм опорно-рухового апарату значні як в економічному, так і в медико-демографічному плані через вагу патології, тривалість реабілітаційного періоду, високу частоту виходу на інвалідність та значні витрати на лікування. За даними вітчизняних дослідників (Іпатов А. В. та співавт., 2015), ушкодження верхньої кінцівки посідають друге місце серед травм органів опори та руху, що становить 76,3 %, при цьому в 31–48 % випадків вони призводять до стійкої втрати працездатності. Мета дослідження: удосконалення та підвищення ефективності засобів фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді. Методи дослідження: психологічне тестування, гоніометрія. Результати дослідження та їх обговорення. В ході роботи обґрунтована комплексна методика лікувальної фізкультури (ЛФК) у пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді, яка включає диференційоване застосування лікувальної гімнастики залежно від зони ураження дистальних відділів верхньої кінцівки, визначення клініко-морфологічних критеріїв початку та принципів дозування раннього функціонального навантаження, періоду дозованої мобілізації та методики колового комбінованого навантаження, що сприяє поліпшенню ефективності лікування, скороченню терміну непрацездатності та попередженню ускладнень. Зазначимо, що розроблена методика дозованої (конторольованої) мобілізації застосовувалась для профілактики розривів сухожилкового шва при сильному навантаженні на травмований сегмент кінцівки, з одного боку, та для запобігання формування адгезій і спайок у прооперованій ділянці сухожилків – з іншого. На протязі першого тижня після оперативного втручання на час заняття накладалась долонна шина, яка обмежувала згинання пальця в дистальному міжфаланговому (ДМФ) суглобі більше ніж на 20˚, на другому тижні допустиму амплітуду рухів збільшували до 40˚, а з третього тижня здійснювалась лише іммобілізація ДМФ суглоба на період сну. Заняття проводились 4–6 разів на протязі дня тривалістю до 15 хвилин. У проміжках часу між заняттями ДМФ суглоб іммобілізували за допомогою шини в положенні повного розгинання. Зазначимо, що коловий метод тренування – це організаційно-методична форма роботи, яка передбачає послідовне виконання спеціально підібраного комплексу фізичних вправ для розвитку, вдосконалення та відновлення фізичних якостей. Принципом колового тренування є почергове дозоване виконання комплексу із 5–10 вправ (станцій), тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Тренувальне завдання складається із 2–4-разового повторення певного комплексу за точно визначений час. Застосування запропонованої методики ЛФК показало більшу ефективність щодо відновлення функціонального стану верхньої кінцівки порівняно зі стандартними заходами. В основній підгрупі амплітуда рухів у п’ястково-фалангових суглобах перевищувала показники контрольної підгрупи на 21,3 %, у проксимальних міжфалангових суглобах – на 25,4 %, у променево-зап’ястковому суглобі – на 36,9 % (р < 0,05). Після проведеного лікування показники “важливість” та “задоволення” були достовірно вищі в основній підгрупі (35,6 ± 0,2 та відповідно 33,5 ± 0,4 балів), порівняно з показниками контрольної підгрупи, де вони становили 34,4 ± 0,4 та 26,9 ± 0,9 балів (р < 0,05). Отже, запропонована вдосконалена методика фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді сприяла ефективному відновленню функцій травмованих кінцівок, тим самим покращуючи якість життя пацієнтів.

Актуальність. Більшість існуючих методів реабілітації постінсультних хворих дороговартісні, потребують тривалого перебування людини в реабілітаційних закладах і обмежено використовуються в домашніх умовах. Пошук та впровадження ефективних, доступних та безпечних методик реабілітації хворих з порушеннями функцій верхніх кінцівок є одним з актуальних завдань сьогодення. Одним із рішень може бути застосування в комплексній реабілітації методики дзеркальної терапії. Мета дослідження: вивчення ефективності комбінованого застосування методики дзеркальної терапії в поєднанні з сенсомоторними таблицями та навіюванням у комплексній реабілітації хворих з порушеннями функцій верхніх кінцівок внаслідок перенесеного інсульту. Матеріали та методи. Під час проведення дзеркальної терапії для відновлення великої та дрібної моторики пацієнтів з наслідками інсульту у дзеркалі повинна повністю відображатися здорова кінцівка, а уражена кінцівка повинна бути повністю захована. Хворий здійснює вправи обома руками. Застосуються різні види захоплення кистю, напруження різних груп м’язів верхніх кінцівок із застосуванням формул навіювання, а також виконання вправ перед дзеркалом на спеціально розроблених сенсомоторних таблицях. Результати та їх обговорення. В клініці УкрНДІ протезування методика дзеркальної терапії в поєднанні з навіюванням та сенсомоторними таблицями застосовується з листопада 2015 року. На сьогодні проведено понад 800 сеансів дзеркальної терапії у 54 осіб. У 55,5 % хворих за даними тестування (“Box and Blocs”) спостерігалось збільшення кількості виконаних дій в середньому на 22 %. Решта хворих збільшила результати тестування приблизно на 10 %. Висновки. Перевагою методики дзеркальної терапії є її ефективність, простота, безпечність та доступність, можливість самостійного використання пацієнтом. Дана методика відповідає основним засадам рухової реабілітації – висока інтенсивність та повторюваність ціль-орієнтованих завдань у поєднанні зі зворотним зв’язком. Перспективи подальших досліджень. Дослідження біологічного зворотного зв’язку дозволить покращити ефективність реабілітації постінсультних хворих.

Актуальність роботи обумовлена значною кількістю поранень кінцівок у військово- службовців, яка в структурі бойової травми складала 52,4 %. Тому ефективна реабілітація цієї категорії осіб після надання їм невідкладної медичної допомоги є важливим завданням військової медицини. Мета дослідження полягала в застосуванні проблемосфокусованого методологічного підходу реабілітації військовослужбовців з вогнепальними ураженнями кінцівок. Матеріали і методи. Організацію реабілітаційного процесу та оцінку його ефективності розглянуто на окремому прикладі військовослужбовця М., 26 років, з вогнепальними кульовими пораненнями правого стегна та лівого передпліччя. Реабілітаційні заходи цьому військовослужбовцю проводили окремо для кожної з виявлених медичних і функціональних проблем у відповідності до стандартів, які розроблені в країнах Європи та США. Результати дослідження та їх обговорення. На підставі клініко-діагностичного обстеження у військовослужбовця було ви- явлено наявність таких медичних і функціональних проблем, як консолідуючий перелом кісток лівого передпліччя та правої стегнової кістки, посттравматична невропатія сідничного нерва справа, променевого, ліктьового і серединного нервів зліва, біль у правій нижній кінцівці, зниження сили м’язів у лівій верхній та правій нижній кінцівках, контрактури в ліктьовому і променево-зап’ястковому суглобах зліва, кульшовому і колінному суглобах справа, порушення мобільності й активності пацієнта в повсякденному житті. Для кожної з виявлених проблем встановлювались цілі реабілітації і застосовувались відповідні реабілітаційні заходи. Висновки. Проблемно-орієнтована реабілітація військовослужбовця з вогнепальними пораненнями кінцівок дозволила йому повною мірою реалізувати функціональний потенціал, прискорила відновлення порушень функціонування і повернення його до активного життя. Перспективи подальших досліджень. З метою удосконалення реабілітаційного процесу необхідні подальші дослідження методології проблемосфокусованої реабілітації військовослужбовців з вогнепальними пораненнями кінцівок.

Мета. Проаналізувати застосування мікрохірургічних методик у лікуванні великих дефектів тканин, що виникли внаслідок бойових поранень, та післяопераційні ускладнення з тим, щоб покращити умови для подальшої реабілітації постраждалих. Матеріали і методи. За період з 2015 по 2018 р. лікували 65 військовослужбовців Збройних Сил України, інших силових відомств та добровольчих батальйонів, яким застосовували переміщення та пересадку васкуляризованих комплексів тканин для закриття дефектів тканин голови, верхніх та нижніх кінцівок, черевної стінки, промежини, іншої локалізації. Результати. У жодному спостереженні реконструктивне лікування не ускладнилось тотальною втратою клаптя або кінцівки. Висновки. Мікрохірургічне переміщення або пересадка васкуляризованих комплексів тканин є методом вибору, а іноді і єдиним методом хірургічного лікування дефектів тканин, спричинених бойовою травмою.

Резюме. Мета. Розробити та охарактеризувати схему реабілітаційного обстеження осіб після вогнепальних поранень кисті і передпліччя. Методи. Теоретичні (аналіз та систематизація спеціалізованої науково-методичної літератури щодо використання реабілітаційного обстеження пацієнтів з травмами верхніх кінцівок); клінічні (аналіз медичних карток, опитування, огляд); інструментальні (на рівні аналізу функцій та структур організму: гоніометрія, мануальне тестування м’язів, антропометричні виміри сегменту кінцівки, модифікована вербальна шкала болю, шкала тривоги Гамільтона та шкала самооцінки депресії; на рівні активності: шкала функціональної незалежності FIM (Functional Independence Measure); на рівні участі: шкала DASH (The Disabilities of the Arm, Shoulder and Hand Score), опитувальник військового). Результати. Запропоновано схему реабілітаційного обстеження, яка включала спостереження, опитування, збір анамнезу, визначення рухових порушень і рівня якості життя та базувалася на доменах Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ), спрямованих на покращення показників якості життя, корекцію рухових розладів та повернення пацієнтів до попереднього рівня функціонування. Проведене первинне обстеження дозволило чітко сформулювати реабілітаційний діагноз, визначити категоріальний профіль пацієнтів для подальшого планування і розроблення алгоритму фізичної терапії осіб після вогнепального поранення верхньої кінцівки, спрямованого на поетапне вирішення довго- та короткотривалих цілей реабілітаційного втручання у SMART форматі. Ключові слова: реабілітаційне обстеження, вогнепальні поранення, фізична терапія, рухові порушення, якість життя.

Мета: обґрунтувати ефективність авторської програми комплексного розвитку силових здібностей спортсменів 10-11 років, які займаються акробатичним рок-н-ролом. Матеріал і методи: дослідження проводилося у період з вересня 2019 року до жовтня 2020 року на базі клубу акробатичного рок-н-ролу «SUMMIT» м. Харків. В дослідженні прийняло участь 20 юних спортсменів віком 10 - 11 років (10 хлопців та 10 дівчат). Усі досліджувані спортсмени займалися у групі попередньої базової підготовки 1-го року навчання. У роботі були використані наступні методи: аналіз і узагальнення науково-методичної літератури; педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Результати: на основі показників рівня фізичної підготовленості спортсменів, було розроблено тренувальну програму комплексного розвитку силових здібностей юних спортсменів віком 10-11 років, які займаються акробатичним рок-н-ролом. Програма передбачала підвищення рівня розвитку силових здібностей м’язів верхніх кінцівок, шиї, тулуба та ніг. Впровадження програми підготовки сприяло підвищенню рівня розвитку силових здібностей м’язів верхніх кінцівок на 17,5% у хлопців та на 22% у дівчат; м’язів тулуба на 12,6% у хлопців та на 10,2% у дівчат; сили м’язів ніг на 0,9% у хлопців та на 0,6% у дівчат. Висновки: у результаті проведеного педагогічного експерименту із застосуванням спеціально розробленої тренувальної програми у хлопців достовірно покращився рівень розвитку силових здібностей м’язів верхніх кінцівок, тулуба та ніг (p<0,05-0,001). У дівчат у результаті впровадження розробленої тренувальної програми достовірно покращився рівень розвитку силових здібностей м’язів верхніх кінцівок (p<0,05-0,001). Ключові слова: акробатичний рок-н-рол; силові здібності; тренувальна програма, силова підготовки; етап по- передньої базової підготовки.

У статті проведено аналіз сучасного стану порушень сенсорної інтеграції у дітей з церебральним паралічем на основі вітчизняних та зарубіжних досліджень. Проаналізовано труднощі сенсорної інтеграції дітей з обмеженими можливостями здоров'я різних форм церебрального паралічу з точки зору зарубіжних та вітчизняних науковців. При дитячому церебральному паралічеві значно поширена сенсорна дисфункція. Фактично, понад 50% людей, які живуть з ДЦП повідомляють про сенсорні розлади, і на додаток до рухових розладів, включають тактильні, пропріоцептивні та зорові порушення. Труднощі сенсорної обробки можуть заподіювати біль дитині та не дають змоги їй брати участь у повсякденних взаємодіях і заняттях. Більшість розглянутих робіт виявили дефіцит тактильного сприйняття верхніми кінцівками подразників дітьми із ЦП, значний пропріоцептивний дефіцит. Больовим відчуття у таких дітей приділяється значно менше уваги аніж сенсорним порушенням. Зміни сенсорного потенціалу спостерігаються як для найбільш ураженої, так і для найменш ураженої кінцівки. Наразі будь-які основні сенсорні порушення нерідко залишаються поза увагою дослідників. Подальші дослідження впливу розладів сенсорної обробки на рівень функції дітей із церебральним паралічем допоможуть фізичним терапевтам визначати конкретні порушення, які впливають на активність та участь таких дітей. Це допоможе дати напрямок вибору заходів для покращення якості життя.

У статті наведені дані аналізу 139 випадків пошкоджень довгих кісток при політравмі внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Розглянуті основні клініко-нозологічні характеристики пошкоджень довгих кісток. Встановлено, що пошкодження довгих кісток найбільш часто поєднуються з пошкодженням голови — 60,21 %, грудної клітки — 11,74 % та живота — 8,67 %. Множинні пошкодження кінцівок становлять 10,20 %. Пошкодження довгих кісток нижніх кінцівок було у 56,84 %, верхніх кінцівок — у 23,02 %, верхніх і нижніх кінцівок — у 20,14 % випадків. Правобічні пошкодження становили 43,17 %, лівобічні — 39,57 %, двобічні пошкодження — 17,26 %. Пошкодження великої гомілкової кістки спостерігалося у 30,2 %, малої гомілкової кістки — у 25,09 %, стегнової кістки — у 18,04 %, плечової кістки — у 14,9 %, променевої кістки — у 7,06 %, ліктьової кістки — у 4,71 %. Коефіцієнт поєднання пошкоджень довгих кісток у групі пацієнтів, які вижили, становив 1,71, у групі пацієнтів, які померли, — 2,48, у загальному масиві дослідження — 1,83. У 16,08 % випадків спостерігалися прості пошкодження, у 76,47 % — уламкові, у 7,45 % — багатоуламкові. Пошкодження сегментів окремих довгих кісток характеризуються варіабельністю, але в загальному масиві дослідження майже однакові: проксимальний сегмент — 33,11 %, діафізарний сегмент — 32,76 %, дистальний сегмент — 34,13 %. У 12,97 % випадків спостерігалося пошкодження двох, як правило, суміжних сегментів.

У статті наведено випадок складності діагностики та лікування позакишкового ускладнення неспецифічного виразкового коліту та супутнього цукрового діабету 2 типу у вигляді некротичних змін тканин верхніх та нижніх кінцівок.

Мета роботи. Підвищити якість анестезіологічного забезпечення травматологічних оперативних втручань на верхній кінцівці при використанні двокомпонентного та двохетапного блоку під контролем нейростимулятора різних ділянок плечового сплетіння. Матеріали і методи. Проведено порівняння блокади плечового сплетіння надключичними доступами в 54 травматологічних пацієнтів. У контрольній групі (n = 27) використано одномоментне підведення анестетика в дозі 20 мл 1,5% лідокаїну зі слідами адреналіну та 20 мл 0,5% бупівакаїну при ідентифікації сплетіння нейростимулятором. У дослідній групі (n = 27) використано двохетапне та двокомпонентне підведення анестетика. При цьому 20 мл 0,5% бупівакаїну підводили до стовбура, що іннервує ділянку майбутньої операційної рани, яку визначали нейростимулятором; в іншу частину сплетіння вводили 20 мл 1,5% лідокаїну для забезпечення повної міорелаксації. Якість анестезії оцінювали за стабільністю гемодинаміки, частотою додаткового використання седативних та знеболюючих засобів, тривалістю моторного й сенсорного блоку. Результати та обговорення. Встановлено, що мультимодальна двокомпонентна та двохетапна методика блокади плечового сплетіння надключичним доступом характеризувалась стабільною гемодинамікою без епізодів гіпертензії, зниженням частоти додаткового використання седативної та знеболюючої терапії, меншою частотою випадків переходу на загальну анестезію, чіткими термінами та більшою тривалістю моторного й сенсорного блоку, відсутністю ранніх ускладнень, що дає можливість говорити про більш ефективну антиноцицептивну протекцію під час оперативного втручання на верхній кінцівці порівняно з традиційним одномоментним блоком плечового сплетіння аналогічною дозою анестетика. Висновки. Двокомпонентна та двохетапна методика блокади плечового сплетіння надключичним доступом під час оперативних втручань на верхній кінцівці в травматології забезпечила кращу протекцію больового синдрому порівняно з одномоментним введенням аналогічної дози місцевого анестетика. Застосована методика забезпечила достатню глибину анестезії, що супроводжувалось стабільною гемодинамікою, меншою частотою додаткового використання седативних препаратів та наркотичних аналгетиків під час оперативного втручання, триваліший період післяопераційного знеболювання порівняно з використанням аналогічної дози місцевого анестетика одномоментно.

Вивчено історії хвороби 309 пацієнтів із травмою периферичних нервів верхніх і нижніх кінцівок, повторно оперованих внаслідок незадовільного результату раніше проведеного хірургічного лікування. Помилки, допущені на попередніх етапах лікування, були вивчені, уточнені під час повторних оперативних втручань і розподілені на групи. Для запобігання помилкам у лікуванні постраждалих з ушкодженням периферичних нервів необхідні: наявність сучасної діагностичної апаратури; відповідна кваліфікація й досвід роботи хірурга, який оперує; наявність інструментарію, устаткування, видаткових матеріалів для проведення операції; повноцінні реабілітаційні заходи.

У роботі подано результати аналізу 243 спостережень хворих зі скальпованими ранами та післятравматичними дефектами м’яких тканин верхніх і нижніх кінцівок. Проаналізовано причини виникнення ускладнень при наданні первинної спеціалізованої медичної допомоги. Запропоновано комплекс доопераційного обстеження життєздатності скальпованих клаптів та оточуючих рановий дефект тканин за розробленою в клініці методикою, що дозволяє визначити терміни та об’єм виконання оперативних втручань, тактику перед- та післяопераційної корекції порушень гомеостазу в постраждалих.

Мета роботи: підвищити якість анестезіологічного забезпечення оперативних втручань на верхній кінцівці при використанні сліпої та під контролем нейростимулятора блокади плечового сплетення.Матеріали і методи. Проведено блокади плечового сплетення надключичними доступами у 41 пацієнта при оперативних втручаннях на верхній кінцівці. У першій групі проводилась ідентифікація шляхом отримання парестезії під кутом уколу голки 90–45°. У другій групі з 20 чоловік ідентифікація плечового сплетення проводилась за допомогою нейростимулятора під гострим кутом (30°) голки в стані медикаментозного сну за рахунок комбінації сибазону з тіопенталом або пропофолом. В обох групах для блокади використовували комбінацію 1,5% лідокаїну та 0,5% бупівакаїну.Результати та обговорення. Встановлено, що використання сліпого методу блокади плечового сплетення під прямим кутом не завжди забезпечує достатній протибольовий захист, що характеризується підвищенням максимального середнього артеріального тиску протягом оперативного втручання. Використання нейроідентифікації при блокаді сплетення під гострим кутом забезпечує 100% успіх виконання блокади, стабільну гемодинаміку, тривалий моторний і сенсорний блок, кращу глибину анестезії і вимагає меншу кількість засобів для аналгезії і седації. Анестезія під контролем нейростимулятора в стані медикаментозного сну забезпечує більш комфортний стан хворого під час оперативного втручання та краще відношення хворого до анестезіологічного забезпечення порівняно зі сліпим методом. Висновки. Узагальнюючи порівняльну характеристику обох методик блокади плечового сплетення, ми зробили висновки, що повнота та тривалість блоку кращі при використанні нейростимуляторної ідентифікації плечового сплетення та пункції під гострим кутом (30°). Дана методика корелює зі 100% успішністю анестезій, вищою якістю знеболюючого ефекту, що потребує меншого додаткового використання засобів для наркозу та наркотичних анальгетиків, стабільними гемодинамічними показниками, довшою тривалістю анестезії та більшою комфортністю хворого протягом оперативного втручання.

У статті досліджується черепи та довгі кістки верхніх і нижніх кінцівок двох чоловіків із поховань культури кулястих амфор, знайдених під час науково-рятівних розкопок стихійного кар’єру в Дубенському районі – Заболоття-3 та середні розміри загальної вибірки чоловічих черепів людей культури кулястих амфор (ККА) з Волині (Заболоття-3 і с. Івання). Поховання оригінальні для ККА Волині та Поділля, тоді як традиційними є потужні кам’яні гробниці. Перспективним буде долучити до внутрішньогрупового аналізу індивідуальні дані чоловічих черепів ККА і культури шнурової кераміки України, Німеччини, Польщі, Чехії й об’єднати в одну групу ККА України та порівняти її з синхронними серіями Західної Європи.

Мета. Вивчення впливу вібраційного тренування на показники білої крові у спортсменів-єдиноборців. Методи. Дослідження капілярної крові проводили з використанням гематологічного аналізатора Sysmex (Японія). Визначали вміст лейкоцитів (WBC), лімфоцитів (LYM), нейтрофілів (NEUT) і тромбоцитів (PLT) у сироватці крові. Для створення вібраційного навантаження використовували віброплатформи, що працюють з частотою 28 Гц і амплітудою 4 мм. Програма вібротренінга складалася з восьми стимуляційних занять з сумарною експозицією вібронагрузкі до 16 хв. Спортсмени-єдиноборці виконували комплекс динамічних вібраційних вправ для верхніх і нижніх кінцівок. Результати. Виявлено позитивну динаміку лейкоцитів і тромбоцитів у процесі виконання вібраційних тренувань. Динаміка показників білої крові підтвердила наявність значного стимуляційного ефекту дозованої вібрації, що може бути використано для інтенсифікації тренувального процесу спортсменів-єдиноборців.

У 56 хворих на есенційну гіпертензію (ЕГ) ІІ ст. вивчали циркадіанний ритм артеріального тиску на апаратному комплексі “Solvaig” за традиційною методикою в активний – кожні 15 хвилин та 0,5-1 год. у пасивний періоди доби. За авторською методикою ангіотензіотонореобарографії в день добового моніторування АТ на вільній верхній кінцівці визначали тиски замикання артерій та вен в динаміці повільної компресії (ТЗВ, ТЗА) та відмикання артерій та вен під час повільної декомпресії (ТВА, ТВВ). Встановлено, що у 2/3 обстежених виявлено добовий ритм АТ «не діперів» (ND та NP). У більшості хворих ND та NP артеріальна гіпертензія поєднана з підвищеним та високим центральним венозним тиском визначеним за пропонованою методикою (ТЗВ ) та підтвердженим класичною за методикою Вальдмана. Отже, у більшості обстежених хворих на ЕГ ІІ ст. «не діперів» виявлена артеріо-венозна гіпертензія (АВГ), що слід враховувати при фармакотерапії антигіпертензивними засобами.

Мета роботи. Узагальнити сучасні літературні дані про токсичність сполук талію (Tl+), механізми їх токсичної дії та проаналізувати поширеність гострих отруєнь Tl+ за останні роки за кордоном і в Україні. Порівняти особливості клінічних проявів і наслідки інтоксикацій Tl+ з отриманою дозою і вмістом Tl+ в біосередовищах. Матеріал і методи. Проведено науковий аналіз даних літератури і власних спостережень щодо поширеності особливостей клінічних проявів і наслідків гострих отруєнь сполуками талію. Результати. Виявлено зростання поширеності поодиноких і групових випадків гострих отруєнь Tl+ в останні роки як за кордоном, так і в Україні. Встановлено, що серед клінічних проявів отруєнь Tl+ переважають неврологічні порушення, шлунково-кишкові та дерматологічні симптоми, вираженість яких переважно залежить від вмісту Tl+у біосередовищі. Висновки: Діагностика гострих отруєнь Tl+ у більшості випадків є запізнілою або посмертною. При поєднанні попередніх шлунково-кишкових і дерматологічних розладів з висхідними чутливими і руховими порушеннями іннервації в нижніх і верхніх кінцівках необхідно провести хіміко-токсикологічне визначення Tl+у біосередовищі хворого для виключення інтоксикації. Ключові слова: талій, механізми токсичної дії, гострі отруєння, діагностика.

Вступ. Мікроскопічний поліангіїт (МПА) зустрічається рідко (приблизно 13-19 випадків на мільйон населення). МПА – захворювання неясного ґенезу, асоційоване з виробленням антитіл до цитоплазми нейтрофілів і характеризується поєднаним запальним ураженням декількох органів, найчастіше легень і нирок, в основі якого лежить васкуліт дрібних судин без формування гранульом.Мета. Описати клінічні прояви мікроскопічного поліангіїту з ураженням легень (пневмоніт) і нирок (гломерулонефрит), проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників у пацієнта зі швидким прогресуванням ниркової недостатності.Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. Враховуючи рецидивуючі поліморфні висипання на передній поверхні стегон, грудної клітки у вигляді “декольте”, розгинальних поверхнях верхніх кінцівок, що супроводжувались (дані амбулаторної карти) збільшенням ШОЕ, СРБ, ЦІК, лімфоцитопенією; позитивний ефект від лікування (у дерматологів) глюкокортикоїдами; суглобовий синдром (олігоартралгії з включенням крупних суглобів, дрібних суглобів кистей); лихоманку; лімфоаденопатію (збільшення підщелепних, шийних лімфатичних вузлів); ураження нирок (наростання рівнів сечовини, креатиніну, гематурія, протеїнурія, циліндрурія); ураження легень (пневмоніт, легенева недостатність), необхідно проведення диференційної діагностики між СЧВ, захворюванням крові та системними васкулітами (синдром Гудпасчера). Наявність атрофічного риніту, виражені запальні зміни в аналізах крові, позитивну відповідь на лікування глюкокортикоїдами, підвищені рівні P-ANCA дозволили діагностувати Мікроскопічний поліангіїт, підгострий перебіг, ІІІ ст. активності, з ураженням нирок (швидко прогресуючий гломерулонефрит, сечовий синдром, гематуричний компонент, артеріальна гіпертензія І ст.; гостра ниркова недостатність від 27.03.07р., стадія відновлення діурезу); легенів (пульмоніт, ЛН ІІ-ІІІ ст.); верхніх дихальних шляхів (атрофічний риніт); суглобів (артралгії, ФНС 0 ст.); шкіри (хронічна рецидивуюча кропив`янка); серозних оболонок (плеврит, перикардит); P-ANCA позитивний.Висновки. МПА – мультидисциплінарна проблема. Своєчасна діагностика МПА та адекватне лікування у пацієнтів з ураженням нирок може сповільнити прогресування ниркової недостатності.

На сьогодні серед геріатричних синдромів науковці світу приділяють велику увагу вивченню ­саркопенії. Встановлено, що оцінка сили скелетних м’язів кисті має вірогідний зв’язок із ризиком падінь, недієздатністю, погіршенням якості життя, тривалістю госпіталізації. Необхідні подальші дослідження щодо вивчення особливостей втрати маси, сили та функції скелетних м’язів із віком. Метою даного дослідження було вивчити особливості втрати маси, сили та функції скелетної м’язової тканини з віком у жінок у постменопаузальному періоді. Обстежено 127 жінок у постменопаузальному періоді, які залежно від віку були розподілені на групи: 50–59, 60–69, 70–79, 80–87 років. Стан знежиреної маси всього тіла, верхніх і нижніх кінцівок оцінювали за допомогою двофотонної рентгенівської абсорбціометрії (Prodigy, GEHC Lunar, Madison, WI, США). Силу скелетної мускулатури оцінювали за допомогою кистьового пружинного динамометра. Функціональну можливість скелетних м’язів і ризик падінь оцінювали за допомогою тестів: «дві ступні разом», «напівтандем», «тандем», «на одній нозі», «сісти — встати», 8-кроковий, 3-метровий, 4-метровий та 15-метровий тести. В результаті дослідження в обстежених жінок встановлено вірогідне зниження знежиреної маси з віком на рівні нижніх кінцівок та апендикулярної знежиреної маси. При оцінці сили скелетної мускулатури за допомогою динамометрії спостерігалась тенденція до зниження показників динамометрії у старших вікових групах. При визначенні функціональних можливостей скелетної м’язової маси встановлені вірогідно гірші показники у людей старших вікових груп при використанні 15-метрового тесту, тенденція до погіршення показників тестів «сісти — встати», 3-метрового, 4-метрового та 8-крокового. При оцінці тестів статичного балансування залежно від віку виявлено тенденцію до зниження показників із віком наступних тестів: «дві ступні разом» «напівтандем», «на одній нозі» та вірогідне зниження показників при виконанні тесту «тандем». Таким чином, у старших вікових групах жінок спостерігаються вірогідне зниження апендикулярної знежиреної маси, тенденція до зниження сили скелетної мускулатури, вірогідно гірші показники функціональних можливостей скелетної мускулатури та ризику падінь.

Резюме. Однією з найважливіших і при цьому невирішених проблем під час проведення ре-абілітації пацієнтів після інсульту є відновлення осіб, які страждають на синдром ігнорування (неглекту). Мета. Визначити та дослідити особливості порушення когнітивних функцій у осіб з правопівкульним ішемічним інсультом, ускладненим неглектом, та їх зміни під впливом про-грами фізичної терапії та ерготерапії. Методи. Аналіз наукової літератури порівняння, методи математичної статистики. Результати. Синдром неглекту – це порушення сприйняття простору і схеми свого тіла, виражений в ігноруванні половини тіла і/чи простору з боку, протилежного ураженій півкулі головного мозку, а також інформації, що надходить з цього боку. Внаслідок неглекту у пацієнтів за тестом MoCA було виявлено проблеми із зорово-конструктивними виконавчими навичками, пам’яттю, увагою, абстракцією та орієнтацією. Результати визна-чення важкості неглекту свідчили про мету фізичної терапії та ерготерапії осіб, які перенесли інсульт. Програма реабілітації була спрямована на відновлення рухових та когнітивних навичок, включала подвійні завдання. Найбільшу увагу приділяли верхній кінцівці. Під впливом запропо-нованої програми наприкінці курсу отримано позитивні зміни порівняно з початковими резуль-татами. Незважаючи на протиріччя, використання подвійних завдань є доцільним у програмах фізичної терапії та ерготерапії осіб, які перенесли інсульт.Ключові слова: інсульт, неглект, когнітивні порушення, фізична терапія, ерготерапія, подвійні завдання.

Анотація. Досліджено динаміку антропометричних показників жінок другого періоду зрілого віку. Мета. Оцінити ефективність впливу оздоровчої фітнес-технології на фізичний стан жінок другого періоду зрілого віку. Методи. Аналіз науково-методичної літератури, ресурсів мережі Інтернет. Результати. Учасників було розподілено на дві групи. В першій групі використовували заняття танцювальною аеробікою (понеділок), силовим фітнесом (середа) і стретчингом (п’ятниця), друга група займалася тільки ментальним фітнесом. Перед початком і після завершення програми визначали довжину і масу тіла, обхват талії та таза, верхніх і нижніх кінцівок з правої та лівої сторони, проводили каліперометрію з правої сторони, визначали м’язовий і жировий компоненти маси тіла. Комплексні заняття в першійгрупі мали більш виражений вплив на жировий компонент тіла та сприяли нормалізації індексу маси тіла, жирової ваги, ніж у другій групі. Показники свідчать, що наявність надмірної маси тіла та ожиріння I і II ступенів було виявлено в експериментальній групі жінок на початку експерименту, але після експерименту ожиріння II ступеня виявлено не було. Після експерименту нормальний індекс маси тіла стали мати на 7,5 % жінок більше. Завдяки зменшенню відсотка жінок з ожирінням I ступеня на 7,5 % збільшився відсоток жінок, які мали надлишкову масу тіла, на 12,5 %. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що комплексна оздоровча програма сприяла нормалізації фізичного стану та рівню здоров’я. Вона чинить більш багатогранний вплив за однакових часових витрат на заняття (180 хв на тиждень). Ключові слова: фітнес, фітнес-технології, маса тіла, схуднення, жінки, другий зрілий вік, танцювальна аеробіка, силовий фітнес, стретчинг.

Резюме. На сьогодні частота опікових травм у розвинутих країнах світу сягає 1:1 тис. населення. Так, за даними Американської опікової асоціації щорічно майже 200 тис. людей отримують опіки, половині з них необхідна госпіталізація, а приблизно у 5 тис. пацієнтів опікова травма закінчується летально. При опіковій травмі залишається актуальною проблема відновлення цілості шкірного покриву при глибоких та великих за площею опіках. Протягом тривалого часу лікарі-комбустіологи різних країн світу запропонували різні методи аутодермопластики, а для тимчасового закриття опікових ран – синтетичні замінники шкіри, дермальні еквіваленти, ксенотрансплантати. Однак незважаючи на досягнуті успіхи у лікуванні опікових ран, розробляються нові підходи з використанням ксенотрансплантатів із насиченням їх нанокристалами срібла. Мета дослідження – вивчити вплив використаних ксенотрансплантатів, насичених нанокристалами срібла, на перебіг ранового процесу в пацієнтів з опіковими ранами різного ступеня тяжкості та площі ураження. Матеріали і методи. В основу роботи покладено результати аналізу лікування 155 хворих із опіковими травмами, які перебували на стаціонарному лікуванні в Центрі термічної травми та пластичної хірургії комунального некомерційного підприємства «8 міська клінічна лікарня м. Львова» з 2017 до 2021 р. Протягом дослідження пацієнти отримували адекватну стаціонарну допомогу, під час лікування застосовували операційні та консервативні методи. Після виписки із стаціонару здійснювалися динамічні спостереження за ними протягом 6 місяців. В обстеженні пацієнтів використовували лабораторні клінічні та біохімічні, мікробіологічні та морфологічні методи дослідження. Для діагностики глибини дермальних опіків застосовували дистанційний безконтактний метод термографії при допомозі медичного тепловізора ULIRVIZION T1-120. Результати. Серед пацієнтів з опіковою травмою чоловіків було 102 (66 %), з них у віці 20–59 років 84 пацієнти (54 %), жінок – 53 особи (34 %), з них 118 пацієнток у віці 20–50 років (76 %). Найстарший пацієнт був у групі жінок у віці 90 років (0,64 %). З числа госпіталізованих у Центр термічної травми та пластичної хірургії 41 особу (26 %) направили з хірургічних відділень ЦРЛ, 19 пацієнтів (12 %) – із хірургічних відділень інших лікувальних закладів, 58 (38 %) – госпіталізовані каретою екстреної допомоги, а 37 осіб (24 %) самостійно звернулись у приймальне відділення. За локалізацією опікові рани діагностовано на стопах у 5 пацієнтів (3,72 %), на тулубі – в 12 (7,7 %), на плечовому поясі, верхній кінцівці (кінцівках) – у 14 (9,0 3 %), на зап’ясті, кисті (кистях) – в 15 (9,7 %), на голові (шиї) – у 20 пацієнтів (12,9 %), на кульшових суглобах, стегнах та гомілках – в 37 (23,9 %), на декількох частинах тіла – у 52 (33,55 %). За глибиною ураження опікових ран найбільше пацієнтів спостерігали з ІІАВ ступенем у 57 осіб (36,8 %), серед яких переважали чоловіки у віці 20–59 років – 40 (25,8 %). У 40 осіб (25,8 %) спостерігали І–ІІА ступені ураження, серед яких переважали особи працездатного віку (20–59 років) – 33 (21,3 %), 36 (23,2 %) із ІІВ–ІІІ ступенями ураження, а у 22 пацієнтів (14,2 %) – тяжкий ступінь ураження. За площею опікової поверхні частіше спостерігали малі (до 10 %) – у 111 пацієнтів (71,6 %), серед яких було 83 пацієнти (53,6 %) у віці 20–59 років, помірні (11–39 %) – у 33 (21,3 %), поширені (40 % і більше ураження) – в 11 (7,1%). Висновки. Найчастіше з опіковою травмою на стаціонарному лікуванні перебували чоловіки та жінки у віці 20–59 років, працездатного віку – 118 пацієнтів (76 %). У комплексному лікуванні дермальних опіків І–ІІА, ІІ–ІІІ ступенів тяжкості з площами уражень до 10; 10–29; 30–49 % рекомендовано використовувати клапті ксенотрансплантатів, насичені нанокристалами срібла, що значно скорочує середню тривалість лікування хворих у стаціонарі.

Мета: проаналізувати соціально-економічні характеристики осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Матеріали і методи. Проведено медико-соціальне дослідження на базі Івано-Франківського бюро медико-соціальної експертизи. За спеціально розробленою авторською програмою опитали репрезентативну вибірку із 150 осіб, які проходили переосвідчення у зв’язку з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату. Статистичну обробку отриманого матеріалу здійснювали шляхом розрахунку частоти поширення чинників на 100 опитаних і стандартної похибки (±m) для відносних величин, а оцінку достовірності різниці даних у групах порівняння та перевірку нульової гіпотези проводили шляхом розрахунку критерію відповідності хі-квадрат (χ2) Пірсона. Використано методи: епідеміологічний, соціологічний, медико-статистичний. Результати. Встановлено, що найчастіше внаслідок травм опорно-рухового апарату призначали ІІІ групу інвалідності – (75,5±3,5) %, ІІ групу – (22,5±3,4) %, а І – (2,0±1,1) %. Її причинами були переломи кісток нижніх ((40,7±4,0) %) та верхніх ((18,7±3,2) %) кінцівок, травми хребта ((20,0±3,3) %), травматична ампутація ділянок тіла ((11,3±2,6) %), множинні переломи ((6,0±1,9) %) та термічні чи хімічні опіки ((3,3±1,5) %). Майже всі опитані працездатного віку: до 30 років – 7,3 %, 30–39 років – 31,1 %, 40–49 років – 30,5 %, 50–59 років – 30,5 %, 60 і старші – 0,7 %. З’ясовано, що найбільш вразливими щодо інвалідності після травм опорно-рухового апарату є чоловіки (69,5 %), мешканці сільської місцевості (64,9 %), зайняті у професіях із фізичним характером праці (66,3–65,7 %). Виявлено, що наявність інвалідності після травм опорно-рухового апарату призводить до суттєвого погіршення матеріального добробуту в (51,0±4,1) % таких осіб, більш виражено серед мешканців села ((61,2±4,9) %), що тільки частково покривається матеріальною допомогою у межах системи соціального захисту ((43,5±7,3) %). Показано, що інвалідність після травм опорно-рухового апарату та пов’язане із нею погіршення стану здоров’я ((87,4±3,0) %) супроводжується втратою ((51,7±4,1) %) чи зміною ((27,8±3,6) %), а також пошуком ((41,7±4,0) %) місця роботи, також більш акцентовано серед чоловіків із сільських місцевостей. Висновки. Необхідно удосконалити систему реабілітації осіб з інвалідністю після травм опорно-рухового апарату, зокрема серед чоловіків, зайнятих у сільському господарстві на роботах із фізичним характером праці.

Наукові дослідження стають ефективними тоді, коли природу подій чи явищ можна розглядати з єдиних позицій, виробити універсальний підхід до них, сформувати загальні закономірності. Більшість сучасних фундаментальних наукових проблем і високих технологій тісно пов’язані з явищами, які лежать на границях різних рівнів організації. Природничі та деякі з гуманітарних наук (економіка, соціологія, психологія) розробили концепції і методи для кожного із ієрархічних рівнів, але не володіють універсальними підходами для опису того, що відбувається між цими рівнями ієрархії. Неспівпадання ієрархічних рівнів різних наук – одна із головних перешкод для розвитку дійсної міждисциплінарності (синтезу різних наук) і побудови цілісної картини світу. Виникає проблема формування нового світогляду і нової мови.Теорія складних систем – це одна із вдалих спроб побудови такого синтезу на основі універсальних підходів і нової методології [1]. В російськомовній літературі частіше зустрічається термін “синергетика”, який, на наш погляд, означує більш вузьку теорію самоорганізації в системах різної природи [2].Мета роботи – привернути увагу до нових можливостей, що виникають при розв’язанні деяких задач, виходячи з уявлень нової науки.На жаль, теорія складності не має до сих пір чіткого математичного визначення і може бути охарактеризована рисами тих систем і типів динаміки, котрі являються предметом її вивчення. Серед них головними є:– Нестабільність: складні системи прагнуть мати багато можливих мод поведінки, між якими вони блукають в результаті малих змін параметрів, що управляють динамікою.– Неприводимість: складні системи виступають як єдине ціле і не можуть бути вивчені шляхом розбиття їх на частини, що розглядаються ізольовано. Тобто поведінка системи зумовлюється взаємодією складових, але редукція системи до її складових спотворює більшість аспектів, які притаманні системній індивідуальності.– Адаптивність: складні системи часто включають множину агентів, котрі приймають рішення і діють, виходячи із часткової інформації про систему в цілому і її оточення. Більш того, ці агенти можуть змінювати правила своєї поведінки на основі такої часткової інформації. Іншими словами, складні системи мають здібності черпати скриті закономірності із неповної інформації, навчатися на цих закономірностях і змінювати свою поведінку на основі нової поступаючої інформації.– Емерджентність (від існуючого до виникаючого): складні системи продукують неочікувану поведінку; фактично вони продукують патерни і властивості, котрі неможливо передбачити на основі знань властивостей їх складових, якщо розглядати їх ізольовано.Ці та деякі менш важливі характерні риси дозволяють відділити просте від складного, притаманного найбільш фундаментальним процесам, які мають місце як в природничих, так і в гуманітарних науках і створюють тим самим істинний базис міждисциплінарності. За останні 30–40 років в теорії складності було розроблено нові наукові методи, які дозволяють універсально описати складну динаміку, будь то в явищах турбулентності, або в поведінці електорату напередодні виборів.Оскільки більшість складних явищ і процесів в таких галузях як екологія, соціологія, економіка, політологія та ін. не існують в реальному світі, то лише поява сучасних ЕОМ і створення комп’ютерних моделей цих явищ дозволило вперше в історії науки проводити експерименти в цих галузях так, як це завжди робилось в природничих науках. Але комп’ютерне моделювання спричинило розвиток і нових теоретичних підходів: фрактальної геометрії і р-адичної математики, теорії хаосу і самоорганізованої критичності, нейроінформатики і квантових алгоритмів тощо. Теорія складності дозволяє переносити в нові галузі дослідження ідеї і підходи, які стали успішними в інших наукових дисциплінах, і більш рельєфно виявляти ті проблеми, з якими інші науки не стикалися. Узагальнюючому погляду з позицій теорії складності властиві більша евристична цінність при аналізі таких нетрадиційних явищ, як глобалізація, “економіка, що заснована на знаннях” (knowledge-based economy), національні і світові фінансові кризи, економічні катастрофи і ряд інших.Однією з інтригуючих проблем теорії є дослідження властивостей комплексних мережеподібних високотехнологічних і інтелектуально важливих систем [3]. Окрім суто наукових і технологічних причин підвищеної уваги до них є і суто прагматична. Справа в тому, що такі системи мають системоутворюючу компоненту, тобто їх структура і динаміка активно впливають на ті процеси, які ними контролюються. В [4] наводиться приклад, коли відмова двох силових ліній системи електромережі в штаті Орегон (США) 10 серпня 1996 року через каскад стимульованих відмов призвели до виходу із ладу електромережі в 11 американських штатах і 2 канадських провінціях і залишили без струму 7 млн. споживачів протягом 16 годин. Вірус Love Bug worm, яких атакував Інтернет 4 травня 2000 року і до сих пір блукає по мережі, приніс збитків на мільярди доларів.До таких систем відносяться Інтернет, як складна мережа роутерів і комп’ютерів, об’єднаних фізичними та радіозв’язками, WWW, як віртуальна мережа Web-сторінок, об’єднаних гіперпосиланнями (рис. 1). Розповсюдження епідемій, чуток та ідей в соціальних мережах, вірусів – в комп’ютерних, живі клітини, мережі супермаркетів, актори Голівуду – ось далеко не повний перелік мережеподібних структур. Більш того, останнє десятиліття розвитку економіки знань привело до зміни парадигми структурного, функціонального і стратегічного позиціонування сучасних підприємств. Вертикально інтегровані корпорації повсюдно витісняються розподіленими мережними структурами (так званими бізнес-мережами) [5]. Багато хто з них замість прямого виробництва сьогодні займаються системною інтеграцією. Тому дослідження структури та динаміки мережеподібних систем дозволить оптимізувати бізнес-процеси та створити умови для їх ефективного розвитку і захисту.Для побудови і дослідження моделей складних мережеподібних систем введені нові поняття і означення. Коротко опишемо тільки головні з них. Хай вузол i має ki кінців (зв’язків) і може приєднати (бути зв’язаним) з іншими вузлами ki. Відношення між числом Ei зв’язків, які реально існують, та їх повним числом ki(ki–1)/2 для найближчих сусідів називається коефіцієнтом кластеризації для вузла i:. Рис. 1. Структури мереж World-Wide Web (WWW) і Інтернету. На верхній панелі WWW представлена у вигляді направлених гіперпосилань (URL). На нижній зображено Інтернет, як систему фізично з’єднаних вузлів (роутерів та комп’ютерів). Загальний коефіцієнт кластеризації знаходиться шляхом осереднення його локальних значень для всієї мережі. Дослідження показують, що він суттєво відрізняється від одержаних для випадкових графів Ердаша-Рені [4]. Ймовірність П того, що новий вузол буде приєднано до вузла i, залежить від ki вузла i. Величина називається переважним приєднанням (preferential attachment). Оскільки не всі вузли мають однакову кількість зв’язків, останні характеризуються функцією розподілу P(k), яка дає ймовірність того, що випадково вибраний вузол має k зв’язків. Для складних мереж функція P(k) відрізняється від розподілу Пуассона, який мав би місце для випадкових графів. Для переважної більшості складних мереж спостерігається степенева залежність , де γ=1–3 і зумовлено природою мережі. Такі мережі виявляють властивості направленого графа (рис. 2). Рис. 2. Розподіл Web-сторінок в Інтернеті [4]. Pout – ймовірність того, що документ має k вихідних гіперпосилань, а Pin – відповідно вхідних, і γout=2,45, γin=2,1. Крім цього, складні системи виявляють процеси самоорганізації, змінюються з часом, виявляють неабияку стійкість відносно помилок та зовнішніх втручань.В складних системах мають місце колективні емерджентні процеси, наприклад синхронізації, які схожі на подібні в квантовій оптиці. На мові системи зв’язаних осциляторів це означає, що при деякій критичній силі взаємодії осциляторів невелика їх купка (кластер) мають однакові фази і амплітуди.В економіці, фінансовій діяльності, підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. З огляду на це управління ризиками є однією з найважливіших технологій сьогодення [2, 6].До недавніх часів вважалось, що в основі розрахунків, які так чи інакше мають відношення до оцінки ризиків лежить нормальний розподіл. Йому підпорядкована сума незалежних, однаково розподілених випадкових величин. З огляду на це ймовірність помітних відхилень від середнього значення мала. Статистика ж багатьох складних систем – аварій і катастроф, розломів земної кори, фондових ринків, трафіка Інтернету тощо – зумовлена довгим ланцюгом причинно-наслідкових зв’язків. Вона описується, як показано вище, степеневим розподілом, “хвіст” якого спадає значно повільніше від нормального (так званий “розподіл з тяжкими хвостами”). У випадку степеневої статистики великими відхиленнями знехтувати вже не можна. З рисунку 3 видно, наскільки добре описуються степеневою статистикою торнадо (1), повені (2), шквали (3) і землетруси (4) за кількістю жертв в них в США в ХХ столітті [2]. Рис. 3. Системи, які демонструють самоорганізовану критичність (а саме такі ми і розглядаємо), самі по собі прагнуть до критичного стану, в якому можливі зміни будь-якого масштабу.З точки зору передбачення цікавим є той факт, що різні катастрофічні явища можуть розвиватися за однаковими законами. Незадовго до катастрофи вони демонструють швидкий катастрофічний ріст, на який накладені коливання з прискоренням. Асимптотикою таких процесів перед катастрофою є так званий режим з загостренням, коли одна або декілька величин, що характеризують систему, за скінчений час зростають до нескінченності. Згладжена крива добре описується формулою,тобто для таких різних катастрофічних явищ ми маємо один і той же розв’язок рівнянь, котрих, на жаль, поки що не знаємо. Теорія складності дозволяє переглянути деякі з основних положень ризикології та вказати алгоритми прогнозування катастрофічних явищ [7].Ключові концепції традиційних моделей та аналітичних методів аналізу і управління капіталом все частіше натикаються на проблеми, які не мають ефективних розв’язків в рамках загальноприйнятих парадигм. Причина криється в тому, що класичні підходи розроблені для опису відносно стабільних систем, які знаходяться в положенні відносно стійкої рівноваги. За своєю суттю ці методи і підходи непридатні для опису і моделювання швидких змін, не передбачуваних стрибків і складних взаємодій окремих складових сучасного світового ринкового процесу. Стало ясно, що зміни у фінансовому світі протікають настільки інтенсивно, а їх якісні прояви бувають настільки неочікуваними, що для аналізу і прогнозування фінансових ринків вкрай необхідним став синтез нових аналітичних підходів [8].Теорія складних систем вводить нові для фінансових аналітиків поняття, такі як фазовий простір, атрактор, експонента Ляпунова, горизонт передбачення, фрактальний розмір тощо. Крім того, все частіше для передбачення складних динамічних рядів використовуються алгоритми нейрокомп’ютинга [9]. Нейронні мережі – це системи штучного інтелекту, які здатні до самонавчання в процесі розв’язку задач. Навчання зводиться до обробки мережею множини прикладів, які подаються на вхід. Для максимізації виходів нейронна мережа модифікує інтенсивність зв’язків між нейронами, з яких вона побудована, і таким чином самонавчається. Сучасні багатошарові нейронні мережі формують своє внутрішнє зображення задачі в так званих внутрішніх шарах. При цьому останні відіграють роль “детекторів вивчених властивостей”, оскільки активність патернів в них є кодування того, що мережа “думає” про властивості, які містяться на вході. Використання нейромереж і генетичних алгоритмів стає конкурентноздібним підходом при розв’язанні задач передбачення, класифікації, моделювання фінансових часових рядів, задач оптимізації в галузі фінансового аналізу та управляння ризиком. Детермінований хаос пропонує пояснення нерегулярної поведінки і аномалій в системах, котрі не є стохастичними за природою. Ця теорія має широкий вибір потужних методів, включаючи відтворення атрактора в лаговому фазовому просторі, обчислення показників Ляпунова, узагальнених розмірностей і ентропій, статистичні тести на нелінійність.Головна ідея застосування методів хаотичної динаміки до аналізу часових рядів полягає в тому, що основна структура хаотичної системи (атрактор динамічної системи) може бути відтворена через вимірювання тільки однієї змінної системи, фіксованої як динамічний ряд. В цьому випадку процедура реконструкції фазового простору і відтворення хаотичного атрактора системи при динамічному аналізі часового ряду зводиться до побудови так званого лагового простору. Реальний атрактор динамічної системи і атрактор, відтворений в лаговому просторі по часовому ряду при деяких умовах мають еквівалентні характеристики [8].На завершення звернемо увагу на дидактичні можливості теорії складності. Розвиток сучасного суспільства і поява нових проблем вказує на те, що треба мати не тільки (і навіть не стільки) експертів по деяким аспектам окремих стадій складних процесів (професіоналів в старому розумінні цього терміну), знадобляться спеціалісти “по розв’язуванню проблем”. А це означає, що істинна міждисциплінарність, яка заснована на теорії складності, набуває особливого значення. З огляду на сказане треба вчити не “предметам”, а “стилям мислення”. Тобто, міждисциплінарність можна розглядати як основу освіти 21-го століття.

У статті проаналізовано літературні джерела з питань етіології та патогенезу порушень постави у підлітків. Правильне положення тіла в просторі дозволяє людині легко утримувати рівновагу і рівномірно розподіляти навантаження на верхні та нижні кінцівки, на м'язи спини. Як правило, сколіоз починає розвиватися у людини ще в ранньому дитинстві, коли вона починає ходити в школу, довгий час сидить за партою в неправильному положенні, сутулиться, а потім та ж історія повторюється і вдома за уроками.

<p>РЕЗЮМЕ. У статті представлено значення проблеми перебігу політравми у пацієнтів різного віку. У результаті огляду літератури показано частоту виникнення політравми, смертність від політравм. Наголошено, що травматизм найбільш поширений серед дітей та осіб працездатного віку. У дітей при політравмі найчастіше спостерігаються поранення нижніх кінцівок і черепно-мозкові травми, а у дорослих – крім цього, ще й ушкодження верхніх кінцівок, травми грудної клітки і черевної порожнини, переломи таза, розриви сечового міхура й ушкодження шийного відділу хребта. Серед осіб літнього віку рівень травматизму значно нижчий, ніж у молодших категорій населення, проте травми супроводжуються високою летальністю. Показана актуальність проблеми політравми у зв’язку із веденням бойових дій. Зроблено висновок про важливість і актуальність дослідження особливостей політравм у осіб різного віку. Продемонстровано, що дослідження біохімічних процесів, пов’язаних із розвитком травматичної хвороби, має переважно дотичний характер.</p><p>КЛЮЧОВІ СЛОВА: травматизм, політравма, травматична хвороба, віковий розподіл.</p>

<p>РЕЗЮМЕ. При проведенні морфологічного аналізу осцилограм правого і лівого плеча асиметрію стану периферійного кровообігу зареєстровано у кожного із 31 обстежених. Ступінь проявів асиметрій був різним. Вона залежала від оцінюваного критерію та індивідуальних особливостей обстеженого. Найменшу асиметрію реєстрували при вивченні тривалості висхідної частин пульсації (у 25 %), найбільшою – низхідної (у 44 % обстежених). За іншими критеріями різниця була меншою. Проте у 2 осіб було зареєстровано значні відхилення досліджуваних параметрів від норми. Вони підлягають терміновому поглибленому обстеженню.</p>Ключові слова: артеріальна осцилограма, електронні вимірювачі артеріального тиску, морфологічний аналіз артеріальних осцилограм.

Мета дослідження – вивчити особливості клінічної картини та репродуктивних втрат у вагітних жінок, інфікованих парвовірусною інфекцією.Матеріали та методи. Із загальної кількості обстежених вагітних жінок на TORCH-інфекцію, за період 2011–2016 років, була сформована основна група: 58 (20,13 %) вагітних жінок, у яких була доведена парвовірусна інфекція наявністю імуноглобулінів класу М та імуноблотів IgM й IgG до парвовірусу B19. Контрольну групу склали 40 вагітних із неускладненим перебігом вагітності та відсутністю антитіл класу М до парвовірусу В19 й імуноблотів IgG до парвовірусних білків VP1, NS1, VPL.Результати дослідження та їх обговорення. 26 (44,8 %) вагітних жінок, у яких було діагностовано парвовірусну інфекцію, не мали симптоматики інфекційного захворювання під час вагітності. Інші вагітні жінки відмітили ряд симптомів. Клінічна картина парвовірусної інфекції у прояві міалгії, загальної втоми, субфебрильної температури, головного болю спостерігалась у 12 (20,6 %) вагітних жінок. Висипку еритематозного характеру на верхніх кінцівках та обличчі відмітили 9 (15,5 %) інфікованих жінок. У 6 (10,3 %) вагітних жінок були прояви суглобного болю. 5 (8,6 %) вагітних жінок мали збільшені пахвові та підщелепні лімфатичні вузли. Відмічено, що найбільші репродуктивні втрати відбуваються при інфікуванні матері у І та ІІ триместрах вагітності (55,1 %). Неімунна водянка плода мала місце у 8,57 % випадків.Висновки: У половині випадків (44,8 %) інфікування парвовірусом B19 під час вагітності має безсимптомний перебіг. Аналіз репродуктивних втрат при інфікуванні матері парвовірусом В19 показав, що вагітність, яка не розвивається, неімунна водянка плода, антенатальна загибель плода достовірно пов’язані з парвовірусом В19.

Резюме. Мета роботи – визначити вплив фізичної терапії на якість життя і психо-фізичний стан людей з розладами психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. В основу дослідження покладено ретроспективний аналіз результатів лікування пацієнтів психоневрологічного відділення віком 25-40 років, де проведено курс фізичної терапії з метою підвищення якості життя, яку оцінювали за даними хворобонеспецифічної анкети. Методика фізичної терапії включала працетерапію. Її рекомендують для підвищення і збереження фізичної працездатності, зміцнення м’язів і рухливості в суглобах, збільшення енерговитрат та недопущення збільшення маси тіла. Робота пов’язана з доглядом за рослинами, передбачає часті підйоми на носки і дотягування до рослин верхніх ярусів з подальшим згинанням тулуба і нижніх кінцівок для укладання плодів та овочів в продуктові ящики. До засобів авторської програми входять різноманітні види масажу. У ході дослідження виявлено, що фізична терапія призводить до значного збільшення психологічного та фізичного компонента здоров’я людей з розладами психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю за даними хворобонеспецифічного анкетування в період спостереження до 12 міс. Поліпшення якості життя зазначеної категорії пацієнтів після фізичної терапії підтверджено даними тестування фізичної підготовленості за допомогою відповідних тестів. Отримані результати продемонстрували, що засоби фізичної терапії можна використовувати в комплексі консервативного лікування з метою покращення якості життя людей з розладами психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю і зниженою фізичною здатністю організму. Показник якості життя можна використовувати для оцінки ефективності лікування пацієнтів.