Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Культурне буття.
Статті в журналах з теми "Культурне буття"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Культурне буття".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ВОЗНЯК, Сергій. "ЕЙДЕТИЧНЕ СПОГЛЯДАННЯ ЯК ОСВОЄННЯ КУЛЬТУРИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 55–70. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. У статті проведено філософський аналіз поняття «культурна реальність» у контексті загальної онтології людського буття. Розглянуто таке відношення культурної реальності до суб’єкта, як ейдетичне споглядан- ня. Проаналізовано сутність ейдетичного споглядання як фун- даментального гуманітарного світовідношення, яке постає механізмом взаємозв’язку суб’єкта зі світом культурної реальності, способом рефлексії культурної свідомості й вищим сенсом виявлення загальнородової сутності культур- ного Універсуму. Методологія. Засобами реалізації поставленої мети є активація діалектичного поняття «форма» та залу- чення концепту «діяльність», саме через який можна адек- ватно розкрити діалектичний принцип всезагального зв’язку. Одним із центральних у цьому зв’язку є питання про природу культурного буття. Як існує культура, де саме міститься вся багатоманітна скарбниця її форм, проявів, укарбовані в ній почуття, думки, образи, переживання? Питання онтології культурних форм неминуче виводять на метафізичну проблема- тику, що позначає проблематику трансцендентного, позачасо- вого й позапросторового буття. Наукова новизна. Адекватне розуміння культурної реальності як такої уможливлює розуміння способу самого існування культури як буттєвісного феномена, тим самим орієнтуючи мислення на розуміння способів взаємодії суб’єкта з культурним довкіллям, зокрема, через поняття ейдетичного споглядання. Висновки. Споглядання – не лише щабель руху пізнання, не лише етап в історичному становленні суспільної людини, не функціональний засіб оволодіння змістом світу. Ейдетичне споглядання самоцінне й самоцільне. У такій якості максимальною мірою воно розкривається в естетичному спогляданні й переживанні, яке постає абсолютною формою, адекватною людській сутності.
2
БІЛОКОПИТОВА, Ніна, та Карім ЕЛЬ ГУЕССАБ. "АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ДОСЛІДЖЕННІ КУРДСЬКОЇ КУЛЬТУРИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 21–41. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення особливостей традиційної культури людини курдського ареалу; дослідження міфологічних і релігійних світоглядних настанов, естетич- них і шлюбних традицій, поведінкових і соціокультурних аспектів формування буття курдської людини у порівнянні з арабомусульманською культурою. Методологічними заса- дами дослідження стали емічний та етичний підходи, філософсько-антропологічний та історико-культурологічний підходи, філософська рефлексія. Наукова новизна. Уперше в українському філософському дискурсі за допомогою соціально- філософського інструментарію та підходів філософської антропології здійснено дослідження культури людини курдсько- го ареалу. Висновки. З вищенаведеного матеріалу дійшли думки, що проведене дослідження було спробою зазирнути в мікросвіт культури курдської людини, спробою доторкнутися до духовно- культурної традиції з їх самобутньою системою цінностей, світоглядних настанов, понять і розумінь, спробою виявити й порівняти особливості курдського соціально-культурного буття з арабомусульманським. Також ми дійшли висновку, що проблематика збереження курдської культури, яка знаходиться на межі зникнення, ніве- люється світовою громадськістю. Курди, що існують на території різних держав, почали швидше зберігати культурні особливості місцевого населення, ніж власну оригінальність. У багатьох країнах є законодавчі акти, спрямовані на націо- нально-культурний і соціально-економічний розвиток націо- нальних меншин. Незважаючи на 40-мільйонну чисельність цієї меншини, спостерігається відсутність єдиного центру, єдиної об’єднуючої сили, єдиних поглядів на розвиток власної держави, релігійного консолідуючого складника. Сьогодні можна сказати, є великим сумнівом можливість існування незалежної держави Курдистан, бо точкою відліку для початку переходу від етносу до нації є усвідомлення спро- можності забезпечення власних культурних і соціальних, полі- тичних та економічних прав самостійно.
3
Osmachko, Yuliia Oleksandrivna. "ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ КОГОРТИ УКРАЇНСЬКИХ ПІАНІСТІВ У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ". Музичне мистецтво і культура 2, № 31 (20 травня 2021): 36–50. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-3.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання розвитку музичного мистецтва української діаспори є не- від’ємною частиною національної музичної культури та освіти. Різ- номанітні соціальні й економічні труднощі, дві світові війни, полон, примусові вивезення, панування більшовицького тоталітарного режиму й стали тими історичними підставами для еміграції. Життя діаспори укладалося так, що частина українських емігрантів, зокрема й митців, змушена була рятуватися виїздом за кордон. Більшість тих, хто осе- лився у США та Канаді, згодом стали невід’ємною складовою части- ною населення цих країн. Саме північноамериканська українська діаспо- ра належить до найбільш організованої національної меншини у світі з високим рівнем освіти і культури. Провідна роль у цьому доволі склад- ному процесі належить українським митцям, зокрема піаністам, праця яких сприяла розквіту української музичної культури. Мета роботи полягає в розкритті історичних передумов появи українських піаністів на теренах Північної Америки. Методологія дослідження спирається на хронологічний та історичний методи, що дає змогу детально окрес- лити періоди становлення української діаспори в часовій послідовності. Наукова новизна полягає у більш глибокому вивченні передумов появи піаністів у діаспорі, їхнього життя та побуту, способів виживання, праці та, головне, мистецької діяльності. Висновки. Загалом усе багат- ство соціальних, освітніх, культурних та мистецьких надбань україн- ської діаспори Північної Америки засвідчує, що, незважаючи на доволі складні матеріальні та соціальні умови, музиканти-переселенці постій- но підтримували музичну складову частину свого буття на чужині. У процесі розвитку музичного мистецтва та освіти діаспори вагому роль відіграли митці, зокрема й піаністи, творчі здобутки яких мають важливе історико-культурне значення не лише для національного, а й світового мистецького простору, а їхня яскрава педагогічна, концерт- на діяльність й активна громадянська позиція сприяють утвердженню української культури серед чужоземного населення.
4
Forkosh, S. M. "Методологічний пошук у полі сучасної культури". Grani 19, № 4 (2 березня 2016): 18–22. http://dx.doi.org/10.15421/1716072.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні стратегії дослідження культури зазнають суттєвих змін пов’язаних із принципами і підходами реалізації самих дослідницьких проектів. В умовах глобалізації склалася ситуація, в якій дослідження феномена культури і культурної традиції, її статусу і ролі в культурно-історичному процесі стає одним з найбільш перспективних напрямків сучасного соціально-філософського пізнання. Буття культурної традиції є безперервною комунікацією в єдності історичного і футурологічного вимірювань. Вона є способом зв’язків змістовних просторово-часових характеристик соціальної реальності. У цьому полягають її спрямованість і евристичність. Одна з найважливіших функцій культурної традиції полягає в тому, що вона стабілізує механізм, завдяки якому здійснюється спрямована реінтерпретація світоглядних ідей і фундаментальних символів культури віднсно до нових завдань і потреб, а досвід поколінь адаптується до соціально-історичних умов сучасності. На даний час можна виділити три підходи в дослідженні як культури в цілому, так і культурної традиції зокрема, які тематично охоплюють велику частину дослідницьких стратегій: парадигмальні бачення; тезаурусна динаміка; еволюціонуюча традиція. Найвиразніше реалізацію даних підходів можна побачити в методологічній схемі, яка також відповідає трансформаційним процесам у сучасній культурі: лінгвістичні знаки - теоретичний сенс - соціальний зміст. Розроблене ж соціологами поняття практик найбільш адекватно охоплює прояви сучасної культури і дає можливість охопити культуру через три аспекти - проективний, діяльний і результативний.
5
Hirlina, N. Y. "Методологічні аспекти дослідження процесу соціалізації у медіакультурному просторі інформаційного суспільства". Grani 19, № 4 (2 березня 2016): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1716071.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтегрована у межах соціально-філософського дискурсу міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. З методологічної точки зору важливо визначитися з соціально-філософським розумінням впливу медіакультурного простору на становлення особистості в умовах динамічно мінливого соціокультурного оточення. важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційнОГО суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Філософським «стрижнем» дослідження духовної культури молоді є гуманізм у самому широкому сенсі, тобто розуміння досліджуваного феноменА передусім як багатовимірного культивування загальнолюдських цінностей. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Глобалізація і пов’язані з нею цивілізаційні і технологічні процеси мають розглядатися як зовнішньосоціальні стосовно людини, у той час як внутрішньодуховним змістом є процеси культурні. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.
6
Forkosh, S. M. "Цивілізаційний смисл потенціалу сучасної культури". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 11 (10 листопада 2017): 117–21. http://dx.doi.org/10.15421/1717155.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлена концепція цивілізаційних змін А. Тойнбі в контексті проблем дослідження сучасної культури. Встановлено, що реконструкція взаємодії цивілізацій передбачає два моменти: формування моделі, яка описує основні існуючі на сьогодні цивілізації; дослідження спектра можливих взаємовідносин між ними. Унаслідок аналізу особливостей взаємовпливу культури, цивілізації і глобалізації зроблено важливі припущення про якісний характер узагальненої відповіді для кожної з відомих локальних цивілізацій: для цивілізації Месопотамії – культуру іригаційного землеробства; для цивілізації Єгипту – культуру басейнового землеробства; для цивілізації Греції – культуру інтелектуальної діяльності; для цивілізації Риму – культуру інфраструктурних дій тощо. Використовуючи потенціал концепції А. Тойнбі, у контексті досліджень епохи глобалізації зроблено важливий висновок про позитивні зміни в інструментарії культурно-історичного мислення. Каркас методології культурно-історичного мислення, який сформувався, дав можливість виявити органічне включення культурного чинника в пошук вирішення проблеми майбутнього. При цьому йдеться не про культуру як особливий феномен суспільного буття, а про її особливі трансформаційні форми, адекватні історичним етапам соціуму.
7
КРАВЧЕНКО, Олена. "ПРІОРИТЕТ ДУХОВНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ XVI – XVII СТ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 66–72. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті. У статті проаналізовано концептуальні особливості розуміння бут- тя та земного призначення людини у філософсько-полемічних текстах представників православ- ного традиціоналізму XVI – XVII ст. Методологія. Для досягнення поставленої мети, досліджуючи полемічні твори, ми дотримувалися принципів діалектики, історизму, послідовності та цілісності. Була застосована аналітична герменевтика текстів І. Вишенського, І. Копинського, Й. Княгиницького, В. Суразького, Г. Смотрицького, Віталія з Дубна тощо для виявлення в них елементів та ідей, харак- терних для релігійно-містичної течії. Під час вивчення та обґрунтування концептуальних особливо- стей розуміння буття людини мислителями православного традиціоналізму XVI – XVII ст. використані методи аналізу і синтезу, узагальнення, абстрагування та філософської компаративістики. Наукова новизна. У статті стверджується, що уособлюваний І. Вишенським православний традиціоналізм у тогочасній українській суспільній думці здебільшого орієнтувався на збереження візантійської основи православного благочестя. Тому мислитель проповідував повну ізоляцію від світу, втечу від земних тур- бот у монастир або печеру, навчав зневажати в людині плотське, земне, а призначення людини в земно- му бутті вбачав у постійному самовдосконаленні духу з метою обоження – злиття з Богом через благо- дать. Стосовно ж Острожських діячів та братчиків, то вони все-таки допускали певні нововведення, вкраплення ренесансних та реформаційних елементів у культурне життя. Висновки. Утвердженню в XVI – XVII ст. в українській культурі релігійно-містичної течії сприяло візантійське православ’я, зосе- реджене на плеканні духовності, молитві, досягненні земних радощів через праведне життя, відповідно до вимог Бога. Представники православного традиціоналізму з великою упередженістю ставилися до філософії, можливостей науки, «зовнішньої мудрості» – західної схоластики і здобутків ренесансно- гуманістичної та реформаційної думки. Містики доводили, що сенсом земного життя людини має бути постійне подолання зовнішнього, тілесного, злого та прагнення до вічних ідеалів духу.
8
Демянчук, Михайло. "ОСОБЛИВОСТІ УПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 75–84. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/075-084.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено, що в професійній підготовці майбутніх лікарів особливої значущості набуває реалізація компетентнісного підходу до формування в них професійної культури для ефективної міжособистісної взаємодії з пацієнтами. Резюмовано, що професія та культура тісно й постійно між собою взаємодіють та один без одного існувати не можуть. Професія, поєднуючись із загальнолюдською культурою, породжує таке соціальне явище, як «професійна культура» й охоплює як галузь трудової діяльності людини, так і якість цієї діяльності, що в результаті складає саме культуру як унікальний феномен усієї людської історії, всього людського буття. Здійснено аналіз сутності професійної культури майбутніх лікарів у працях вітчизняних і зарубіжних науковців, результатами якого стали відомості, що це поняття знаходиться в синонімічному ряду з такими дефініціями, як «обізнаність» (знання, грамотність, поінформованість), «підготовленість», «готовність», спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок тощо. У силу свого широкого розвиваючого, виховного, духовно-морального, соціокультурного, етичного й комунікативного потенціалу дисципліни гуманітарного блоку робочого навчального плану медичного ЗВО можуть і повинні стати центральною ланкою для формування професійної культури майбутнього лікаря. Доведено, що студенти покликані опанувати основні правила та норми професійної культури ще під час навчання в медичному закладі вищої освіти, що складатиме основу їхньої професійної та комунікативної компетентностей.
9
Hirlina, N. Y. "Духовна культура та процес соціалізації". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 32–36. http://dx.doi.org/10.15421/1716056.
Повний текст джерелаАнотація:
Культура у своєму духовному вимірі надає смисли людському буттю у всій тотальності його проявів. Духовно-продуктивна діяльність забезпечує формування духовних цінностей, а духовно-практична діяльність стосується опанування людиною та соціальними групами накопичених людством духовних цінностей у процесі власного культурного розвитку. Саме другий процес лежить в основі соціалізації підростаючого покоління і має найбільше значення для формування духовної культури молоді. Його результатом є набуття молоддю духовного досвіду, розвитку ціннісних орієнтацій, духовних потреб і духовних почуттів. Сутністю духовної культури є набування сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів, що здійснюється на основі трансформування універсуму зовнішнього буття у внутрішній світ особистості. В основі соціально-філософського дискурсу дослідження духовної культури молоді має лежати проблематика взаємозв’язку та взаємодетермінації особистісного духовного розвитку та духовного життя суспільства загалом. Саме соціальний вимір фено- мена духовної культури як наслідок взаємодії особистості та суспільства має знаходитися у центрі соціально-філософського аналізу. У межах соціально-філософського дискурсу духовна культура особистості має аналізуватися як процес набування людиною людського через інтеграцію до соціального простору свого буття. Розкриваючи соціально-філософський зміст поняття духовної культури як чинника соціалізації, слід насамперед підкреслити його системостворюючий стосовно суспільного розвитку потенціал.
10
Radchuk, Halyna. "КУЛЬТУРНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У КОНТЕКСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ". HUMANITARIUM 42, № 1 (14 листопада 2019): 146–54. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-146-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано концептуальні засади культурно-психологічного підходу в сімейному вихованні. Виокремлено три основних підходи до визначення культури: ціннісний (аксіологічний), діяльнісний та особистісний. Визначено, що культурний розвиток досить часто розглядається з точки зору розвитку діяльності, що приводить до редукування цілісного становлення особистості дитини, до розвитку виключно інтелектуальних структур. Зауважено, що в поясненні місця людини в культурі як і раніше використовується об’єктний підхід, у відповідності з яким культура надбудовується над людиною, а не проявляється у її власному бутті та життєтворчості. Доведено, що культура – це середовище, яке вирощує і живить розвиток особистості, а культурно-психологічний підхід у сфері сімейного виховання передбачає розвиток дитини як особистості, індивідуальності й активного суб’єкта діяльності та може бути реалізований лише на основі побудови діалогічної стратегії діяльності дорослого. Обґрунтовано освітній діалог, як культурно доцільну форму навчання, спрямовану на перетворення внутрішнього, духовного досвіду батьків і майбутніх батьків та набуття нового в царині сімейного виховання, а також розвитку діалогу як необхідної умови розгортання особистісного потенціалу дитини у сім’ї. Розроблено освітню програму, в якій діалог виконує двоєдине завдання: 1) як умова становлення повноцінної особистості дитини в сім’ї; 2) як ефективна форма навчання батьків інноваційним підходам у сфері сімейного виховання. Визначено методичні особливості та структуру освітньої програми у формі освітнього діалогу. Наведено результати апробації цієї програми у просвітницькій роботі з батьками і майбутніми батьками, що переконливо засвідчують її ефективність.
11
Forkosh, S. M. "Класична традиція дослідження культури: історико-морфологічні та концептуально-функціональні стратегії". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 10 (8 жовтня 2017): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1717126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано можливість суміщення концептуально-функціонального та історико-генетичного підходу у дослідженні культури. Необхідність такого доповнення проявляється, з одного боку, в багатовимірності самої культури конкретний прояв якої цілком історичний, а з іншого – ця необхідність визначається онтологічним виміром сутності культури. Під культурою розуміється середовище, яке виникло в результаті діяльності самої людини, а також результати діяльності людини спрямовані як на саму себе і собі подібних, так і на світ в цілому, і таким чином поняття культури в даній статті має широкий, не строго визначений контекст. Питання історико-культурного дослідження і методів історичного пізнання пов’язані з проблемними полями різних дисциплін, серед яких ключовими є власне історія в її широкому розумінні, методологія історико-культурного пізнання і нарешті онтологія культури. Остання розуміється як вчення про об’єктивний дух, відкрите Гегелем і доповнене М. Гартманом. Отже, історичний аспект культури почався головним чином з трактату Ж. Б. Віко «Основи нової науки про загальну природу націй» і завершився історизмом Е. Трьольча. Історичний напрям дослідження культури в персоналіях виглядає наступним чином: Ж. Б. Віко, Г. Гердер, О. Шпенглер, А. Д. Тойнбі. Концептуальний аспект дослідження культури пов’язаний головним чином визнанням культури як самостійного виміру зі своїми законами і принципами. Культура в цьому сенсі - надіндивідуальне буття, редукція якого до індивідуального неможлива. Особливістю її є стихія свободи, на відміну від природи, в якій панує необхідність. Таке розрізнення І. Кантом уможливило відкриття об’єктивного духу Гегелем, яке є істотним і сьогодні. Але як функціонує об’єктивний дух? Чи можна описати різноманіття його проявів в одному підході при цьому зберігши індивідуальність кожного? Філософія символічних форм Е. Кассірера поклала початок дослідженням даних питань, будучи також втіленням неокантіанських досліджень взагалі. Але яке місце буття духу серед інших видів буття? Як відноситься суб’єктивний дух до об’єктивного? Чим відрізняються категорії буття культури від категорій пізнання культури? М. Гартман, спираючись на концепції В. Дільтея і М. Шеллера, систематично суворо і фундаментально прояснює дані питання.
12
Микола, Бровко. "КОГНІТИВНО-КРЕАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ І МАЙБУТНЄ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 35 (6 лютого 2021): 84–89. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v35i0.366.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу української культури в контексті таких сутнісних її параметрів як когнітивність та креативність. Виявляються змістовні характеристики вказаних понять з позицій визначення структурних імперативів явищ інноваційного порядку в еволюційному вимірі української культури, що є актуальним для сьогодення. Акцентується увага на феномені української мови як культуротворчої сили, здатної активно впливати на всю українську культуру, виконувати формотворчу, націєтворчу функцію. Аргументовано, що мистецтву, сфері художньої діяльності найбільшою мірою притаманна властивість активно сприяти універсальному розвитку творчого потенціалу людини, її творчих здібностей, що є фундаментом для найрізноманітніших предметно-практичних видів діяльності людини. В цьому аспекті українське мистецтво як одна з форм української культури, а якщо висловлюватись більш конкретно і точно, українська література і публіцистика ставили такі «позаестетичні» цілі й завдання і прагнули до такого їх практичного втілення, котрі виходили на проблеми національної самосвідомості, національної ідеї, де загальнолюдські ціннісно-значимі питання сенсу буття української нації, її культури набували кардинального значення. Креативність української культури сьогодні органічно поєднується з етнокультурним розвитком, накопиченням культурно-історичного досвіду, подальшим розгортанням форм соціального буття. Досвід відіграє особливо важливу роль, оскільки у його структурі зосереджуються певні знання, навички, вміння, що переходять як певна традиція від одного покоління людей до іншого, відбувається збагачення феноменів культури в найрізноманітніших її виявах – науці, мистецтві, моралі, релігії тощо.
13
Ушаков, А. С. "КРИТЕРІЇ Й ПОКАЗНИКИ СФОРМОВАНОСТІ ОДУХОТВОРЕНОГО ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ В СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 214–29. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-214-229.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються критерії і показники сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано вибір груп критеріїв сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді, окреслено критерії сформованості образу людини культури та подано їх змістовні характеристики, схарактеризовано показники, які відповідають визначеним критеріям.
До аксіологічної групи віднесено ціннісно-смисловий та естетичний критерії, що показують сформовану систему духовних і культурних цінностей і світоглядних уявлень про сенс буття, сформований ціннісний, гуманістичний світогляд, ціннісне ставлення до національної культури, наявність естетичних і художніх потреб, здатність насолоджуватися прекрасним, сформовані естетичні смаки, прагнення до естетичного ідеалу, систему естетичних цінностей, художньо-естетичну компетентність.
До складу потребово-мотиваційної групи віднесено емоційно-оцінний та мотиваційний критерії, де показниками є: емпатія, переживання катарсису, прагнення до творчого самовияву, мотивація до оцінювання моральних якостей особистості, внутрішня потреба реалізації потенціалу носія культури, зацікавленість у наслідуванні культурних традицій, прагнення до культурної самоідентифікації.
Когнітивна група представлена когнітивним критерієм, що характеризується засвоєнням базових понять і категорій культури, вмінням оперувати цими поняттями в побудові власних суджень, етнокультурна компетентність, критичне й інноваційне мислення.
Поведінкова група представлена операційно-дійовим і діяльнісним критеріями з показниками: соціокультурна адаптивність, готовність особистості до самостійної діяльності, культуротворча і духотворча діяльність.
14
Яценко, О. Д. "СУБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІСТЬ У МЕТАФІЗИЦІ ВОЛІ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 28 (24 травня 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.944.
Повний текст джерелаАнотація:
Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у метафізиці волі середньовічної культури. - Стаття.
В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцентується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив християнства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контексті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізика споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детермінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів трансцендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водночас причиною принципової невизначеності інтелектуальних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціальності, що у середньовічній культурі іменовано соборністю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор інтерпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індивідів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, значної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережитого, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієнтири наступних епох.
15
Hirlina, N. Y. "Методологія соціально-філософського дослідження соціалізації людини у медіа-культурному просторі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 10 (11 жовтня 2017): 25–30. http://dx.doi.org/10.15421/1717128.
Повний текст джерелаАнотація:
Міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. Найбільш ефективною методологією дослідження медіа-культурного простору соціалізації людини є діяльнісний підхід, на основі якого здійснюється поєднання об’єктного та суб’єктного. Важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційного суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.
16
ІВАНИШИН, Петро, Ірина ДМИТРІВ та Ян ҐЖЕСЯК. "КОНЦЕПЦІЯ КУЛЬТУРНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ У ТВОРЧОСТІ ДМИТРА ДОНЦОВА: ОСНОВНІ АСПЕКТИ". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 118–26. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226509.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження ‒ розглянути окремі важливі пропедевтичні аспекти тлумачення вісниківської культурно-націоналістичної концепції, звертаючись до досвіду основоположника вісниківської традиції – відомого філософа, публіциста, редактора Дмитра Донцова. Методологія дослідження.З огляду на мету і завдання дослідження, методологічна база виразно інтердисциплінарна. У роботі використовується гносеологічний потенціал націософії як філософії національного буття, націології як теорії нації, герменевтики як теорії та практики інтерпретації та постколоніалізму як інтерпретації культурних явищ з позиції анти- і постімперської свідомості. Наукова новизна полягає в тому, що на основі націософсько-геременевтичного узагальнення та робочого дефініціювання поняття культурного націоналізму запропоновано пропедевтичне окреслення цього феномена в дискурсі основоположника вісниківської традиції Дмитра Донцова. Висновки. У студії висвітлено поняття культурного націоналізму взагалі та окреслено найважливіші елементи концепції культурного націоналізму в межах ідеології вольового націоналізму Д.Донцова. Йшлося про культурні виміри понять націоналізму та національної ідеї, національної ідентичності та національного імперативу. Докладнішого висвітлення потребують також інші елементи концепції мислителя: естетики, традиції, історіософії, національного способу інтерпретації, релігії, системи вартостей, національної Церкви, релігійності націоналізму, цивілізаційного вибору українства, національного ідеалу та ін. Донцовська концепція має виняткове історико-генетичне значення, оскільки визначальним чином вплинула на постання ідейного базису таких унікальних культурно-історичних феноменів в межах доби між світовими війнами, як вісниківство та організований націоналізм.
17
Шевчик, Б. М. "ЕТИКО-АКСІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛЬНОСТІ КОГНІТАРІАТУ НООЕКОНОМІКИ ІДЕАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 70–77. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є з’ясування та обґрунтування онтологічних вимірів аксіологічних оцінок продукування, руху і споживання інтелектуальних благ у міновому просторі нооекономіки. Досліджуються морально-когнітивні передумови оцінювання, пов’язані з домінуючим типом культурної ментальності інте-лектуальних економічних систем. Розглядається проблема визначення субстанції вартості інтелектуальних товарів на основі рікардіанського, маржиналістського та метафізичного підходів. Аналізується логіка техно-генезу, який призведе до колапсу ринкових систем: нульові граничні витрати анулюють ціновий механізм, в основі якого лежать підраховані затрати робочого часу. Доведено, що, на відміну від технологічних проектів утилітарного комфорту, які оцінюються мірою капіталовіддачі, гуманітарні проекти, – а вони будуть зрос-тати в міру того, як антропогенні роботи, наділені штучним інтелектом, витіснятимуть людський розум з усіх сфер надання послуг, де інформація підлягає оцифровуванню, – оцінюються онтологічними сенсами ко-гнітивних комунікаційних повідомлень. Стверджується, що онтологічний сенс інтелектуального продукту постає як наслідок розпаковування та отекстовлення фільтром свідомості спресованих сенсів семантичного вакууму на ймовірнісній шкалі аксіологічного зважування екзистенціального сенсу буття людини як суб’єкта певного типу культурної ментальності. Обґрунтовується доцільність систематизації утилітарних сенсів онтологічними. Наголошується, що онтологічний сенс має місце тоді, коли зосереджений в інформаційному повідомленні образ вдосконаленої дійсності відповідає нормативному, когнітивному та естетичному принци-пам аксіологічного континууму домінуючої культури, де знімається суперечність між буттям і небуттям. Постулюється зв’язок нооекономіки з ідеаційним, а не чуттєвим типом культури та оголошується суб’єкт такого мислення – когнітарій. Стверджується, що в умовах нооекономіки ідеаційної культури ціна істини та інституціоналізація доходу формуватимуться у середовищі не ринкового, а символічного обміну. Когнітаріат визначається як меритократична еліта нооекономіки ідеаційної культури, що продукує онтологічні сенси розширеної екзистенції через логотерапевтичний ефект інтелігібельного зусилля.
18
Khyzhniak, O. V. "Культурні практики і культурні права іноземних студентів у контексті соціальної дії: досвід case study". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 12 (11 березня 2018): 42–48. http://dx.doi.org/10.15421/1717163.
Повний текст джерелаАнотація:
Темою статті є визначення стану культурних практик іноземних студентів та проблем реалізації культурних прав у освітньому середовищі в контексті соціальної дії. Показано, що в освітніх практиках в умовах активізації академічної мобільності відбувається загострення проблеми захисту культурних прав студентів (як індивідуальних, так і колективних). Культурні практики іноземних студентів фіксувалися через їхні соціальні дії в повсякденності їхнього буття в українському університеті. На матеріалах проведеного автором емпіричного соціологічного дослідження (опитування студентів університету) виявлено такі стратегії захисту іноземними студентами своїх прав: орієнтація на інституційний захист, орієнтація на соціальну підтримку з боку освітнього середовища, орієнтація на самозахист (активний/пасивний), орієнтація на підтримку з боку дружнього середовища, самовиключення із системи захисту своїх прав. Встановлено, що перешкоди на шляху застосування принципу недискримінації до культурних прав студентів пов’язані з відсутністю дієвих соціальних механізмів, які б формували безпечне освітнє середовище, вони знаходяться в комунікативній площині у якості міжкультурних комунікацій. Наголошується на тому, що важливо не тільки визнавати культурні права, розвивати культурні освітні практики, а й переводити захист культурних прав у площину соціальної дії, сприяти оволодінню студентами найбільш ефективними стратегіями захисту цих прав.
19
Трофімчук, Н. В. "ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИХ ТА ІНЖЕНЕРНИХ КОЛЕДЖІВ ЗАСОБАМИ ІНТЕГРАТИВНОГО ПІДХОДУ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 197–205. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті експліковано поняття екологічної культури та її формування засобами інтегративного підходу. Зокрема, визначено, що екологічна культура являє собою систему взаємозалежностей та взаємоадаптації людини і природи на основі культурних традицій, емоційно- ціннісних переживань. Така адаптація забезпечує збалансованість та урівноваженість людського буття і дозволяє людині долати власну природну обмеженість. Екологічна культура входить у зміст душевних прагнень і спонук, переломлюючись крізь людську суб’єктивність у її нерозривному зв’язку зі світом. Доведено, що екологічна культура вибудовується на інтегративній основі, щоразу залучаючи у власний обіговий контекст нові види пізнання. Інтегративний підхід кваліфікуємо як стратегію дослідження процесу формування екологічної культури студентів економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, що усуває фрагментацію знань про реальність, вибудовуючи цілісну картину світу. Ідея інтеграції пронизує сучасний освітньо-педагогічний простір і є однією з домінантних, оскільки вона ретранслює динаміку парадигмальних педагогічних зрушень в умовах переходу від традиційних моделей структурування знань лінійного типу до більш складних, від статичних до динамічних. Визначення змісту освітніх процесів неодмінно супроводжується урахуванням їх множинності та варіативності, що націлює на побудову синтетичної освітньої моделі та розвиток інтегративних процесів в освіті. Використання інтегративного підходу у формуванні екологічної культури студентів кваліфікуємо як необхідний елемент цілісного освітньо-виховного процесу економіко-гуманітарних та інженерних коледжів, де інтеграція традиційно представлена блоком нормативних дисциплін, кожна з яких так чи інакше актуалізує попередньо набуті знання. Така послідовність в оволодінні необхідним каркасом знань репрезентує інтегративну вертикаль предметно орієнтованого навчання. У коледжах інтегративна модель оволодіння знаннями не обмежується вимогами щодо їх нарощування та сумування, а передбачає взаємодію та взаємодоповнення дисциплін.
20
Кучерук, О. "ТЕОРЕТИЧНИЙ ДОСВІД ОСМИСЛЕННЯ ЦІННОСТЕЙ У СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ВИМІРІ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 128–37. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.128-137.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується зарубіжний та вітчизняний теоретико-методологічний досвід осмислення цінностей в соціально-філософському дискурсі. Об’єктом дослідження є проблема цінностей у соціально-філософському вимірі. Предметом дослідження постає розгляд розвитку та трансформації цінностей і ціннісного компоненту світовідчуття в теоретичній традиції зарубіжних мислителів та авангардних розвідках вітчизняних науковців. У соціально-філософський ретроспективі осмислення цінностей доповнюється розглядом понять: "планування реальності" (автор?), "абсолютна повнота буття" (автор?) тощо з урахуванням напрацювань аксіологічних розвідок. В сучасному інформаційному просторі поняття цінність розглядається як одиниця виміру "екзистенційної дійсності". Цінність розглядається як фундаментальна світоглядна підвалина людського буття, в тому числі в умовах сучасних техногенних, екологічних, міграційних тощо викликів.
Також досліджуються шляхи формування ціннісного компоненту світовідчуття в сучасному вітчизняному соціальному просторі, з метою подальшого пошуку механізмів формування нової ціннісної основи соціальної злагоди та компромісу. Здійснено звернення до розгляду стану пострадянської соціальної дійсності в умовах дії радикальних соціально-культурних трансформаційних сценаріїв, коли значна кількість сучасників переживала певний культурний шок. Звернуто увагу на об’єктивні соціально-історичні труднощі, котрі стають на заваді формуванню нової вітчизняної ціннісної моделі поведінки індивіда в умовах соціальної трансформації. Ми указуємо, що сучасні соціальні умови буття потребують розробки, популяризації адекватної системи цінностей в символічному виробництві та обміні для досягнення стану соціальної рівноваги та гармонії.
Стаття є спробою осмислити цінності, ціннісні орієнтири, взірці поведінки на міждисциплінарному рівні з урахуванням всіх тих трансформаційних тенденцій та зрушень, що мають місце в сучасному глобалізованому світі та у вітчизняний соціально-політичній та соціально-культурній реальності.
21
Георгян, Надія, Тетяна Садова та Наталія Бонзарева. "ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ЕТНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 151–59. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245410.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття має науково-методичний характер та розкриває теоретичне підґрунтя та досвід роботи з проблеми формування основ етнічної культури у старших дошкільників засобами активної анімації. Проаналізовано авторські підходи до трактування поняття етнічної культури та особливості формування основ етнічної культури у дітей дошкільного віку. Визначено, що засвоєння культури етносу в дошкільному віці дає змогу розуміти народні традиції, мову, надає можливість дітям стати носіями власної національної культури. Одним із засобів розвитку етнічної культури виступає мистецтво мультиплікації, створення мультфільму дітьми як засобу організації освітнього процесу.
Акцентовано увагу на особливостях етнокультурного виховання, важливим завданням якого є формування умінь дитини орієнтуватися в етнокультурі, самостійно діяти в етнокультурному середовищі. Діти повинні набути досвіду виконання соціальних ролей, засвоїти властиву народу культуру світобачення та поведінки. Реалізація означених завдань здійснювалась завдяки використанню проектної технології «Мультмайстерня» як інтерактивної моделі освітнього процесу.
Проектна технологія «Мультмайстерня» визначається як системотворчий компонент формування особистості, як фактор інтеграції соціальних запитів і педагогічних умов. Провідними лініями збагачення освітнього процесу з формування основ етнічної культури було визначено: предметно-інформаційну збагаченість; регулятивно-моральну забезпеченість; емоційно-ціннісну, культурну спрямованість; продуктивно-творчу діяльність.
Доведено, що ефективне формування основ етнічної культури у старших дошкільників можливе за умови використання технології «Мультмайстерня». Створення мультфільму наближає дітей до нових явищ життя, особливостей буття етносу. Засвоєння культури відбувається через зміст мультфільму. Діти вживаються в різні соціальні позиції, знайомляться з особливостями взаємовідносин. Використання технології «Мультмайстерня» допомагає дитині знайти відповідь на глибинні запитання: Де я народився? Де я живу? На кого я схожий? Якою мовою розмовляю? та ін. Дошкільники здобувають первинні знання про свою етнічну приналежність, опановують соціальний досвід народу, його традиції та звичаї.
22
Starovoit, Olena. "Духовний контекст інноваційної культури". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 66–74. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання культури як людського буття та опредметнена сутність особистості. Автор аналізує функції культури, які тісно пов’язані між собою. Інноваційна культура характеризується за критеріями креативності. Адже вона неможлива без елементів творчості та новизни і поєднується із певними знаннями, навичками та вміннями. Важливе місце у сфері інноваційної культури належить духовній складовій, а саме – духовній культурі, яка є рухливою та діючою субстанцією, людською спадщиною. Важливою складовою інноваційної культури є креативність, яка є процесом і комплексом, самостійним утворенням в інтелектуальній сфері особистості та ціннісно-особистісною категорією. Розвиток особистості та її неповторності як індивідуальності можливий завдяки інноваційній культурі, яка дає можливість сформувати творчу індивідуальність
23
Мельник, В. В. "Культура як герменевтика буття". Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. 71 (2017): 107–17.
Знайти повний текст джерела
24
Мельник, В. В. "Культура як герменевтика буття". Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. 71 (2017): 107–17.
Знайти повний текст джерела
25
Storozhyk, Marina. "Етичні знання в освітянській традиції". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 2 (20 серпня 2020): 126–43. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.2.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність соціально-філософського підходу до етичного знання в освітянській традиції. Нестримний розвиток сучасної цивілізації зумовлює кризові ситуації, які є загрозою для існування буття людини. А це дає можливість відповісти на вічні питання про співвідношення сущого і належного, про усвідомлення актуалізації етики у соціально-філософській думці, у культурі, в освіті. Водночас актуалізується теоретизування та практичне застосування моральних цінностей в усіх сферах суспільної діяльності. Важливим завданням етики як сутнісного аспекту сучасної освітянської традиції є становлення моральної особистості. Здійснено аналіз історичного розвитку моралі, історію становлення та розвиток етичних теорій, цінностей, категорій, концепцій, етапи історичного розвитку етичної думки їх взаємозв’язок з матеріальним та духовним, життям людей і суспільства. Розкрито сутність етичних знань, моральних принципів, моральних норм, життєвих орієнтацій, а саме – такі знання відіграють роль у визначенні спрямованості моральної культури особистості, що є показником рівня її соціалізації, носієм смислів людського буття. Актуалізовано необхідність формувати етичну культуру, моральні принципи, моральні норми, які застосовують у національних, політичних, екологічних, економічних, правових, соціальних сферах, у розвиткові культури етичного мислення, яке спроможне вирішувати найскладніші в моральному відношенні життєві проблеми. Визначено шляхи етизації освіти та людини. Таким чином, актуалізуються завдання етики щодо її застосування в освіті, а відтак, у всіх сферах людського буття.
26
Разумовський, С. О. "Економічна культура і соціальне буття". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Теорія культури і філософія науки, № 791 (2007): 226–30.
Знайти повний текст джерела
27
Разумовський, С. О. "Економічна культура і соціальне буття". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Теорія культури і філософія науки, № 791 (2007): 226–30.
Знайти повний текст джерела
28
Saschuk, Roman. "Постмодерна ідентичність: гендерний вимір". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 52–64. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються причини, особливості та наслідки трансформації традиційного гендерного ладу. Стверджується, що в наш час відбувається надзвичайно потужна трансформація культурної парадигми. Одним із наслідків цієї трансформації є зміна звичного гендерного ладу та гендерної ідентичності. Автор доводить, що трансформація традиційного (патріархального) гендерного ладу здійснює вагомий вплив на соціальне буття людини, зокрема, на самоідентифікацію сучасної людини. Філософським підґрунтям трансформації традиційного гендерного ладу є відмова від універсалізму, «визнання іншого» та відхід від концепції «маскулінного характеру культури». Найбільш соціально значущий наслідок трансформації гендерного ладу – поступове вирівнювання гендерних ролей чоловіка та жінки. Аналізуючи український контекст проблеми гендерних відносин, автор робить висновок, що українське суспільство значною мірою є ще патріархальним, про що свідчить домінування патріархальної культури та патріархальних стереотипів і цінностей.
29
Starovoit, Olena. "Структура інноваційної культури". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2016): 3–14. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються мислення, почуття і власне діяльність в структурі інноваційної культури. Мислення в інноваційній культурі орієнтовано на логіко-когнітивну раціональність і відтворення істини. Добро і краса – почуття, які безпосередньо пов’язані з розумінням ціннісно-смислового універсуму інноваційної діяльності. Аналізуються раціональне мислення та мисленнєві процеси опосередкованого і активного відображення дійсності. Звертається увага на благо як зміст буття, яке є світоглядною передумовою і характеристикою моральності. Сутність добра визначається як зміст сукупних моральних вимог людства. Йому протистоїть моральне зло, різноманітне у своїх проявах. Автор доводить, що ефективною інноваційна культура може бути лише за умови збалансованості всіх її структурних компонентів. Тому підвищення інноваційної культури особистості має своєю передумовою формування у останньої умінь і навичок подолання перешкод, наявних на шляху продуктивного інноваційного мислення.
30
ЧАБАНОВ, Василь, Антон НАЙЧУК та Вадим МАРКІТАНТОВ. "ДО ПИТАННЯ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТЬ: «КУЛЬТУРА», «САМОБУТНІСТЬ», «ІДЕНТИЧНІСТЬ», «ЕТНОКУЛЬТУРНА САМОБУТНІСТЬ»". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 44 (20 травня 2022): 312–30. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Стрімкі динамічні процеси глобалізаційного розвитку світу несуть зміни в усі сфери життєдіяльності людства. Безпосереднім чином, такі трансформації торкаються етнокультурного виміру буття людини. Нові тенденції міжнародного культурно-духовного поступу формують ризики збереження та розвитку етнокультурної самобутності українців, тим самим актуалізуючи дану проблематику і викликаючи науковий інтерес у дослідників до концептуалізації понять. Метою статті є дослідження сутнісної складової поняття «культура» в контексті етнокультурного дискурсу. Наукова новизна. У результаті уточнення наукових визначень понять «самобутність» та «ідентичність», запропоновано наступну їх інтерпретацію: – ідентичність є співвідношенням ототожнення та розрізнення, відчуттям схожості з іншим та потребою підкреслення своєї неповторності; – самобутність є результатом своєрідного самостійного розвитку суб’єктів, у процесі якого були сформовані їх унікальні характеристики як атрибути ідентичності. Крім того, поняття етнокультурної самобутності подається у значенні унікальної самостійної у своєму розвитку системи. Висновки. Етнокультурна самобутність українського народу є важливою запорукою побудови громадянського суспільства, демократичної правової держави та політичної нації, тому й виступає важливим об’єктом філософських студій. Базовим поняттям заявленої пробле- матики є «етнокультурна самобутність», під яким автори пропонують розуміти складну систему відносно стабільних, своєрідних особливостей культури, ментальності й способу життя певної спільноти та її представників. Ця система є унікальною і самостійною у своєму розвитку. Самобутність як характеристика особистісного самовизначення, на нашу думку, супроводжується умовно сталими (константними) особливостями людини та її готовністю взяти на себе відповідальність за власну самореалізацію.
31
Kozyryeva, N. V. "Літературна творчість у вимірах філософсько-антропологічного аналізу". Grani 18, № 2 (11 січня 2015): 53–57. http://dx.doi.org/10.15421/1715039.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються специфічні особливості літературної творчості в усвідомленні людського буття. Аналізуються сутнісні риси антропологічного повороту в європейській гуманітарній думці ХХ ст. Такі риси вирізняються спробою визначити специфіку; основи та сфери власне людського існування; людської індивідуальності; творчих можливостей; виходячи із самої людини; спробою пояснити не лише її власну природу; а й смисл та природу навколишнього світу; водночас акумулюючи евристичні філософські; наукові; соціальноекономічні та гуманітарні ідеї. З’ясовується роль сучасної літературної антропології в осмисленні духовних; гуманістичних начал щодо існування людини в суспільстві глобалізаційних змін. Доводиться; що художня література є творчим продуктом; здатним самостійно окреслювати нові простори людського буття та «вписувати» їх в уже існуючу «топографію культури». Теорія літературної антропології; як окрема галузь знань; не зводиться до універсального методу у дослідженні розвитку художньої літератури. Сучасне суспільство динамічних змін спонукає не лише до переоцінки відносно усталених людських цінностей; а й до переосмислення місця і ролі людини в динамічних соціальноекономічних практиках та її здатності до власної культурної трансформації; що й характеризує літературну творчість.
32
Божок, О. І. "Феномен субкультури в багатогранності буття культури". Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Філософія. Психологія. Педагогіка, № 2 (26) (2009): 17–21.
Знайти повний текст джерела
33
Божок, О. І. "Феномен субкультури в багатогранності буття культури". Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Філософія. Психологія. Педагогіка, № 2 (26) (2009): 17–21.
Знайти повний текст джерела
34
Вітер, Дмитро. "Цілісність буття культури та криза раціонального". Культурологічна думка, № 1 (2009): 61–66.
Знайти повний текст джерела
35
Yeretsky, Anton Viktorovych. "БУТТЯ І ОСОБЛИВОСТІ НЕЗВУКОВИХ ПРОЯВІВ МУЗИЧНОГО ТВОРУ ЯК ЕЙДОСА". Музичне мистецтво і культура 2, № 32 (11 січня 2022): 120–36. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-10.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає у спробі висвітлити найбільш важливі і значущі, але маловивчені особливості буття музичного твору в їх взаємозв’язку. Методологія передбачає поєднання музикознавчого і феноменологічного підходів. У статті робиться наголос на роботи О.Ф. Лосєва, Р. Інгардена, М.О. Аркад’єва, Е. Гуссерля та І. Пригожина. Наукова новизна статті полягає в зіставленні поглядів на означену проблему дослідників – представників музикознавства, філософії, фізики. Але, перш за все, автор спирається на положення Лосєва, Інгардена та Арка’єва. Описуються і систематизуються процеси, внутрішні і зовнішні зв’язки, задіяні в бутті музичного твору. Дано обґрунтування для введення в музикознавчий термінологічний апарат поняття музичної екзистенціальної асиметрії, пропонується визначення даної категорії. Висновки. Буття музичного твору може бути охарактеризоване як буття ейдосу з усіма властивими йому атрибутами. У статті пропонується виділяти площині існування і стадії існування музичного твору, які, у свою чергу, виявляють множинні внутрішні і зовнішні зв’язки. Стадія – відрізок, фаза, передбачає якусь динаміку, і, як процес, може виражатися по-різному. А оскільки це процес, то фактор часу є надзвичайно важливим. Площина існування музичного твору виявляє численні зв’язки між різними феноменами соціального устрою суспільства, стадіями розвитку культури, напрямками людської діяльності і т. д. Позазвукові прояви європейської музики академічної традиції – міжжанровий зв’язок та, частково, цитати (музичні теми-символи), консонансно-дисонансне відношення пульсу і ритму, весь пласт емоцій і почуттів, і, нарешті, ейдетична природа музичного твору. Інтенціональність і конституювання є основоположними умовами будь-якого музичного процесу. Усе це дає нам право ввести поняття музичної екзистенціальної асиметрії – переважання незвукової, точніше – позазвукової частини музичного твору над звуковою.
36
Яценко, О. Д. "Феноменологія та метафізика культури М. Гайдеггера". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 58–64. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.922.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано визнання феноменологічного методу як ефективного та доцільного в аналітиці персонального екзистенційного досвіду та його культуротворчих передумов. Показано, що сама людина є сутністю, яка інтерпретує буття, дозволяє речі здійснити своє значення або призначення; а проблема пошуку себе через інтерпретацію світу у філософії Гайдеггера є центральною. Доведено, що природа людини – це культура, а культура – сенс та квінтесенція природи, її динаміка і логіка, причина та мета. Важливим є той факт, що наявність свободи не означає волюнтаризму, анархії або хаосу в системі фундаментальної онтології. Йдеться про горизонт людської життєдіяльності, в якому справжні смисли та цінності можливо замінити їх штучною імітацією. Проте такі довільні акти самоідентифікації людини трансформують виключно соціально-громадський вимір буттєвості, але не фундаментальний. Звідси слідує висновок, що час як горизонт становлення форм об’єктивації суб’єктивності або культури демонструє можливості існування не-онтологічних, не-світорозмірних сутностей та феноменів. Для розв’язання цієї проблеми Гайдеггер пропонує іншу стратагему людського існування, яка поєднує голос означення і тишу сприйняття, схематизм соціальності та унікальність суб’єктивності. Такий плюралізм світоглядних орієнтацій та способів самовизначення пояснюється принциповою диференціацією мотивацій та прагнень людини: природний погляд, що прагне до зручності; науковий підхід об’єктивації світу та філософський, або фундаментальний, що має за мету розкрити ессенціальну конструкцію феномену. Відповідно з переконанням М. Гайдеггера, культура є динамікою людського життя в горизонті вічності, незмінних онтологічних смислів та цінностей, Буття іншими словами. Відповідно, створюючи, або проживаючи життя в культурі, людина не змінює детермінанти визначення простору і часу, а підтримує автентичність смислової конструкції онтології.
37
Liva, Natalya. "Два фрагменти дослідницькоїдіяльності Б. Яворського в контексті музичного мислення епохи." Музичне мистецтво і культура, № 24 (3 липня 2017): 210–23. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-210-223.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – розглянути два аспекти музикознавчої діяльності Б. Яворського, що віддзеркалюють передбачені ним масштабні трансформаційні процеси європейської культури ХХ століття: переосмислення основ буття, зміна культурної парадигми. Методологія. Означена проблематика потребує застосування герменевтичного методу (у зв’язку з необхідністю тлумачення історичних документів та музичних текстів) та методу історичного аналізу (розкриття зв’язку музикознавчої та педагогічно-просвітницької діяльності Б. Яворського з ключовими історико-культурними процесами ХХ століття). Наукова новизна. В процесі аналізу двох векторів дослідницької діяльності Б. Яворського виявлено і обґрунтовано сутнісний взаємозв’язок між ними попри їхню ілюзорну зовнішню різнонаправленість. Висновки. ХХ століття репрезентує дві фундаментальні тенденції у європейській культурі: посилення і кульмінацію атеїстичного нігілізму і подальше повернення до сакральних цінностей з необхідністю їхнього переосмислення. Дані напрями знаходять відображення в характері розвитку музичної інтонації: перший, що домінував на протязі першої половини ХХ століття, характеризується розхитуванням підвалин мажоро-мінорної ладотональної системи й зростанням естетичної цінності дисонансу; другий (наступна половина століття) являє собою зворотний процес відродження консонансу. Вказані еволюційні лінії розвитку західноєвропейського музичного мовлення, зумовлені зміною уявлень людини про основи світобудови та Божественне начало, відображені в аналізованих напрямках музикознавчої діяльності Б. Яворського. Отже, зовнішні протиріччя у позиціях вченого на глибинному сутнісному рівні є елементами цілісного світогляду й свідчать про високу цінність його дослідницької спадщини.Ключові слова: Болеслав Яворський, мажоро-мінорна ладова система, Йоганн Себастьян Бах, ХХ століття, музична мова, консонанс, дисонанс, європейська культура.
38
Кремень, В. "Інформаційне середовище – криза культури чи нове буття?" Вища освіта України, № 1 (36) (2010): 20–33.
Знайти повний текст джерела
39
НОВАКОВИЧ, Мирослава, Ольга КАТРИЧ та Ярослав ХАЦІНСЬКИЙ. "РОЛЬ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ У ГАЛИЧИНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 66–76. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233835.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою пропонованого дослідження є визначення ролі і місця музичної складової у процесах українського культурного націєтворення у Галичині в умовах панування монархії Габсбурґів. Методологія дослідження побудована на комплексному застосуванні історичного, ретроспективного та культурологічного методів. Історичного – у висвітленні історичних реалій соціо-політичного буття галицьких українців в умовах імперії Габсбургів. Ретроспективного – в аналітичній реконструкції культурних форм публічної реалізації національного самоусвідомлення українців Галичини на межі XIХ–XX ст. Культурологічного – при естетичній оцінці мистецьких явищ та форм, що народжувалися в культурному просторі підавстрійської Галичини досліджуваного періоду і сприяли українському націєтворенню на цих теренах. Наукова новизна здійсненої розвідки полягає у виокремленні культурно-мистецької сфери як аналітичної оптики, що дає змогу більш повно осмислити й оцінити історично вагомі процеси формування української ідентичності галичан у мультикультурному соціумі імперії Габсбургів. Висновки. У розбудові української національної культури у Галичині другої половини XIХ – початку XX ст. вагоме місце відігравала діяльність численних музичних товариств, а також творчість галицьких композиторів, пов’язана з поетичним словом Т. Шевченка. Ці фактори стали вагомим чинником подолання германізації і полонізації галицького населення, що перебувало в умовах, де українська мова була усунута з публічного життя і деколи навіть з домашнього вжитку. Частково цю проблему вдалося подолати завдяки творчій діяльності О. Нижанківського, Д. Січинського, Ф. Колесси, Г. Топольницького, Я. Лопатинського. Згадані композитори зверталися до текстів відомих письменників, які репрезентували українську літературу в підросійській Україні (О. Кониський, Б. Грінченко, Леся Українка, А. Кримський) і в підавстрійській Галичині (І. Франко, У. Кравченко, В. Пачовський, Б. Лепкий, О. Луцький). У такий спосіб вони утверджували та пропагували не лише українську музику, але й українське слово, пробуджуючи своєю творчістю “виразний дух нації”.
40
Журба, Володимир Валерійович. "ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КОНТЕКСТІ ДЖАЗОВОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ США 40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 85–96. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245707.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — виявити та дослідити характерні особливості джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. в культурологічному аспекті. Методологія дослідження передбачає використання методу системного аналізу. Крім того, застосовано методи узагальнення та порівняння. Наукова новизна. В статті вперше в українській культурології висвітлене питання еволюційних процесів в джазовій музичній культурі США 40-х рр. ХХ ст. Висновки. Унаслідок проведеного дослідження виявлені трансформаційні процеси, що відбулися в контексті джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. Зауважено, що саме в цей хронологічний проміжок були закладені провідні тенденції ери сучасної джазової культури. Причини вказаних еволюційних зрушень знаходяться в галузі соціології та психології. Провідну позицію займає процес самоактуалізації, причини специфічного протікання якого знаходяться серед соціального буття афроамериканської спільноти вказаного періоду. Особливості процесу самоактуалізації призвели до змін традицій джазового виконавства: кристалізації сольної імпровізації, значного зменшення учасників ансамблю, переосмислення функції ритм-секції, трансформації сценічного образу джазмену, що склало провідну концепцію виконавства ери Modern Jazz. Зазначено, що підсилювальним чинником кристалізації особливостей процесу самоактуалізації в межах психологічного портрета афроамериканського індивіда 40-х рр. на території США став феномен креативності, який в джазовій культурі завжди займав домінуючу позицію. В цей період також відбулося закладення фундаменту світової професійної джазової освіти, що стало традиційним для ери сучасної джазової культури. Встановлено, що окреслені аспекти стали причиною зміщення джазової музичної культури з масової до простору культури елітарної, в якому світова джазова музична культура знаходиться і сьогодні.
41
Мозгова, Т. "Контекстуальні особливості концепту "буття" в японській культурній традиції". Філософські обрії, Вип. 28 (2012): 15–23.
Знайти повний текст джерела
42
Сапожников, С. В. "ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 142–50. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначаються основні теоретичні (філософський, світоглядний, ціннісно-смисловий та нормативний) та прикладні (мотиваційний, психолого-педагогічний, особистісний та конструктивнотехнологічний) аспекти формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців, розкривається сутність кожного з них, вивчається та аналізується сутність таких понять як «культура професійної комунікації майбутніх фахівців», «формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців». У роботі презентовано основні етапи процесу формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців в умовах закладів вищої освіти України, основні рівні її формування (високий, умовно високий та середній) та критерії сформованості (прийняття соціального та особистісного смислу професійної діяльності; переживання професійної діяльності та особистісного смислу; переживання професійної діяльності як процесу творчої самореалізації; володіння орієнтовною основою різних видів та напрямів професійної діяльності; уміння сприйняття та аналізу процесів навколишнього світу; вміння самостійно сформулювати проблему у вигляді творчої задачі; критично відносити проблеми буття до певного класу професійних задач; мати досвід розроблення стратегій вирішення різноманітних професійних задач; досвід самоаналізу власної професійної діяльності на підставі вироблених критеріїв.). У змісті професійної освіти виявляється особливий надпредметний (метапредметний) компонент – досвід реалізації компетентностей, який забезпечує формування культури професійної комунікації майбутніх фахівців. У публікації аргументовано доведено її важливість у житті людини, соціальних груп та соціуму, висвітлено перспективи подальших наукових розвідок, а саме: вивчення завдань, функцій та тенденцій розвитку культури професійної комунікації майбутніх фахівців, визначення методологічних орієнтирів та оптимальних організаційно-педагогічних умов її формування, розроблення адекватного науково-методичного забезпечення цього процесу.
43
Воропаєва, В. Г. "Онтологічні засади культури як найвищої загальнолюдської цінності буття". Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. № 54 (2013): 251–65.
Знайти повний текст джерела
44
Пивовар, В. Я. "Антропологічні аспекти буття людини в контексті правової культури". Гуманітарні студії, Вип. 13 (2012): 174–81.
Знайти повний текст джерела
45
Пивовар, В. Я. "Антропологічні аспекти буття людини в контексті правової культури". Гуманітарні студії, Вип. 13 (2012): 174–81.
Знайти повний текст джерела
46
КОБЕЛЄВА, Даля. "ПРОБЛЕМА СЕНСУ МУЗИЧНОЇ МЕЛОДІЇ В МЕЖАХ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ МУЗИКИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 186–99. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз питання щодо музичної здатності людини, питання щодо особливостей створення та сприйняття музики, зокрема її мелодії. У статті розглядають- ся фундаментальні підходи до визначення природи музичного фено- мена, сформульовані в межах філософії та музикознавства. Осо- блива увага приділяється визначенню сутності музичної мелодії як основного компоненту європейської тональної музики. Необхідність ґрунтовного вивчення музичного феномена, розуміння його сутності та основних властивостей визначається особливим статусом музи- ки в сучасному світі. З одного боку, музика супроводжувала люд- ство протягом всієї його історії, з іншого боку, з появою технічних засобів відтворення та поширення музичних творів відношення між музикою та соціокультурним середовищем зазнають чима- лих змін. Музика стає глобальним явищем сучасного світу, вона долає культурні межі та вплітається в загальний соціокультурний контекст. Музика супроводжує людину у всіх сферах її життя, а отже, чинить постійний вплив на її свідомість. З огляду на це, аналіз змістовного навантаження музичних творів та музики загалом набуває неабиякої актуальності. Методологічними заса- дами дослідження стали музикознавчі концепції форми і змісту музичної мелодії, філософські та історичні концепції суспільства та культури. Наукова новизна. У межах музикознавства, філософії та когнітивних наук формуються чимало концепцій щодо того, яким чином людина здатна створювати та сприймати музичну мелодія, що лежить в основі її цілісності та осмисленості. Зокрема, фор- му та зміст мелодії пов’язують з емоційною складовою частиною свідомості людини, з мовною здібністю тощо. У статті робить- ся спроба відокремити проблему сенсу музики від об’єктивних та суб’єктивних факторів та розглянути її в суто культурній площині, спираючись на концепцію інтерсуб’єктивної реальності Ю.Н. Харарі. Висновки. У результаті дослідження роблять вис- новки про доцільність аналізу питання щодо сенсу музичної мелодії (та музичного феномена загалом) із точки зору його буття в межах інтерсуб’єктивної реальності.
47
Яшник, Світлана. "Антропологічний підхід до управлінської культури фахівців сільськогосподарської галузі". Освітній вимір 40 (13 лютого 2014): 255–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v40i0.2997.
Повний текст джерелаАнотація:
Яшник С. В. Антропологічний підхід до управлінської культури фахівців сільськогосподарської галузі.
Аналізується категорія ментальності в аспекті виявлення глибинних феноменів психіки етносів, які регулюють поведінку і спосіб буття особистості у світі. Характеризується видова ментальність та звертається увага на необхідності врахування менталітету у формуванні управлінської культури.
48
Нечаєнко, Тетяна Василівна. "МОВЛЕННЄВА ПРАКТИКА У ПОСТМОДЕРНОМУ КУЛЬТУРЛІНГВІСТИЧНОМУ ПРОСТОРІ МАС-МЕДІА". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 181–90. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236019.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — з’ясувати особливості трансформації мовленнєвої постмодерністської практики засобів масової інформації. Методологічною основою дослідження є сукупність наукових методів, які дали змогу виявити сутність культури мовлення мас-медіа, зокрема дискурсивний метод, скерований на культурологічне осмислення контекстів комунікації ЗМІ, а також системний підхід, який передбачає об’єктивність, всебічність у вивченні об’єкта дослідження. Наукова новизна полягає у з’ясуванні особливостей трансформації мовленнєвої культури у культурлінгвістичному просторі мас-медіа. Звернено увагу на прагнення сучасних ЗМІ до пріоритетного формування картини світу за рахунок не просто передавання повідомлення (перекладені на журналістську мову факти, події, явища буття), а формування соціальної реальності шляхом свідомого (упередженого) добору, акцентування й інтерпретації емпіричної дійсності. Зазначено, що у ситуації, коли інформація стає однією з основних цінностей у житті людей, мовленнєва культура безперервно піддається різним ревізіям і реконструкціям з боку мови засобів масової комунікації. Висновки. Одним із основних законів розвитку і функціонування мови є інформаційно-комунікативна традиція, яка визначає зміни мови, узаконюючи їх, надає мовній системі певну спрямованість, забезпечує історичний зв’язок минулих і нових мовних форм, постає основним засобом трансляції мовного досвіду. Наголошено, що на основі інформаційно- комунікативного синкретизму мовленнєвої культури і масової комунікації утворюється культурлінгвістичний простір мас-медіа, неоднорідний за своїм наповненням, але насичений інтелектуальними пошуками, вираженими у мовленнєвих формах. ЗМІ є атрактором мас-медійної культури. Динаміка останньої забезпечується ідеологічно і технологічно прогресуючими засобами масової інформації шляхом постійної демонстрації її ціннісно-знакових утворень (конструктів) і їх публічної легалізації в продуктах масової комунікації, або публіцистичних медіатекстах.
49
Петрук, Наталія. "ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА У ВИЩІЙ ШКОЛІ ЯК НАЦІОНАЛЬНА ПОТРЕБА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (7 травня 2021): 353–65. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.649.
Повний текст джерелаАнотація:
Українознавство – це навчальна дисципліна, яка є частиною простору гуманітарних наук у вищій школі. Необхідність її викладання пов’язана з процесом формування інтегративного знання про Україну й українство, з актуальною потребою пізнання світоглядних, геополітичних, культурних основ українського буття. Важливі завдання покладаються на українознавство в контексті виховання особистості, органічного входження її в український світ, зміцнення почуття національної ідентичності. Українознавство – це націєтворча дисципліна, яка об’єктивно сприяє розвитку етнонаціональних процесів в Україні. Філософсько-гуманістичні основи українознавства проявляються в тому, що в межах цієї навчальної дисципліни органічно синтезуються процес пізнання українського світу і система виховання, університетська та народна педагогіка. Головна мета, яка досягається при викладанні курсу українознавства – це не лише знання, але й виховання громадянина з чіткою національною позицією і державницьким спрямуванням свідомості, стійкими гуманістичними етичними та естетичними принципами діяльності. Одним із нагальних завдань, що стоять перед вищою школою України, є формування цілісного методичного комплексу, змістом якого є вивчення становлення і розвитку української спільноти, визначення її місця у світі, аналіз діяльності світового українства, історії формування українського етносу. Статус українознавства в університеті повинен визначатися потребами осягнення й розуміння феномена України як соціокультурної реальності, дослідженням особливостей процесів націєтворення, виховання нового покоління молодих людей, формування національної ідентичності. Окреслюючи місце України в сучасному глобальному світі, українознавство орієнтоване на посилення процесів інкорпорування високих зразків національної культури в масову свідомість.Українознавство – це гуманітарна наука, що ґрунтується на поєднанні виховання та навчання. Це система знань і науково-освітня методологія. В такій ролі українознавство сприяє формуванню та розширенню гуманітарного простору у вищій школі. Отже, задовольняється потреба молодої людини в знанні про український етнос, про його історію та культуру, про шляхи націє- і державотворення.
50
Безруков, А. В. "ЕКСПЛІКАЦІЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОГМАТИКИ В ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ АНГЛІЙСЬКОЇ МЕТАФІЗИЧНОЇ ЛІРИКИ XVII СТ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 207–15. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-29.
Повний текст джерелаАнотація:
Артикулювання питань увиразнення релігійної проблематики у поетикальному дискурсі завжди вимагає залучення широкого літературного та літературознавчого контексту. Європейське бароко, у межах якого відбувалося становлення «метафізичної школи» в Англії, вирізняється серед інших типів культури й художніх систем, зокрема, потужним впливом філософсько-теологічної парадигми кінця XVI – початку XVII ст. на уявлення тогочасної людини про світоустрій і зрештою на творчі інтенції митців. Теократизація суспільної думки відбивається на художньому рівні та маніфестує на сторінках складних і вишуканих творів метафізиків. Мета роботи випливає зі спроби акцентуалізації релігійного досвіду та увиразнення християнського догматизму у художньому вимірі метафізичної лірики. Методологія дослідження поєднує концептуальні стратегії лінгвостилістичного, герменевтичного, імагологічного аналізу, культурно- історичного методу та методу експлікації. Показово, що конфесійна боротьба та державна політика Англії сприяли виявленню у поетичному тексті метафізичного як особливої категорії, що імпліцитно фіксує прагнення до істинної релігійної віри та абсолютизації християнського ідеалу. Релігійна проблематика у метафізиків постає певною призмою, крізь яку аналізуються та сприймаються всі аспекти людського буття, а ідеологічна християнізація поетики приводить до трансформації творчої свідомості. Резюмуючи, що літератори «метафізичної школи» свідомо присвячують своє життя духовним пошукам, вбачаючи у поезії інструмент пізнання й прославляння Бога, наголосимо на вишуканості художніх форм і засобів відображення результатів цих пошуків у поетичній тканині метафізичних творів. Спроба окреслити межі суто релігійної лірики та метафізичної поезії, здійснена у презентованій розвідці, вкотре демонструє умовність цих меж. Поетизація трансперсонального досвіду, що означає надособистісну сутність свідомості людини й корелює з поняттям власне метафізичного – надматеріальною сутністю буття, сприяє створенню універсальної образності для експлікації християнської догматики у поетикальному вимірі метафізичних пасажів.