Статті в журналах: "Культурна конотація"

1

Гач, Н. О. "Культурна конотація словосполучень в американському поетичному дискурсі XIX ст." Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 46, ч. 1 (2013): 250–62.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Гач, Н. О. "Культурна конотація словосполучень в американському поетичному дискурсі XIX ст." Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 46, ч. 1 (2013): 250–62.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Турбан, Вікторія. "Культурний контекст психології особистості: постановка проблеми". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 280–89. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-280-289.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується культурний контекст психології особистості в Україні. Описані багатоманітні прояви культурного контексту психології особистості. Окреслено становлення психології особистості в Україні у ХХ-ХХІ столітті. В статті показано, що психологічне пізнання бере початок з осягнення психологією самої себе – власної картини світу і способів рефлексії, котрі й конструюють цю картину світу. Наголошено, що у ХХІ столітті розвиток психології в Україні відбувається під впливом «лінґвістичного повороту», постструктуралізму та філософії Постмодерну загалом. Психологія активно засвоює методи дискурс-аналізу й наративного аналізу. До наукового обігу входять постмодерністські поняття – «ідентичність», «роль», «гра» та ін. Особистість постає детермінованою домінантними дискурсами та соціальними практиками. Відтак психологія деталізує та поглиблює розуміння тих факторів, котрі впливають на становлення особистості. В статті показано, що теорії й узагальнення психології особистості органічно ввійшли до всіх поведінкових наук і української культури загалом. Вони широко використовується в науковому та ненауковому дискурсах, що свідчить про культурну адекватність концептуалізації поняття «особистості», виробленого в рамках психології, та соціальну актуальність психології особистості загалом. Ця ситуація підводить до висновку автора про доцільність виявлення саме культурного контексту, який позначається на уявленнях про особистість, які мають місце в психології, і впливають на розвиток психології особистості. Разом із тим, в статті наголошено, що культура Модерну та Постмодерну відзначається активними трансформаціями. Традиційні уявлення про соціум і особистість, які були поширені в ХХ столітті, вже нині піддаються перегляду. Передусім, предметом аналізує постає соціалізація особистості під впливом культури. Дискурс теорії та методи дискурс-аналізу уможливлюють аналітику культури та факторів становлення ціннісних уявлень, а отже й тих чинників, котрі визначають соціалізацію особистості та формування її ідентичності. Встановлено, що культурні трансформації неминуче позначаються на наукових трактуваннях поняття «особистість», а отже і психології особистості. Відповідно, актуальним є розмежування, з одного боку, суто наукових тлумачень особистості, а, з другого – культурних конотацій. Ключові слова: особистість, психологія особистості, культурний контекст, культурні трансформації, рефлексія.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Kovalchuk, Nataliia Dmytrivna, Nataliia Valeriivna Shakun та Olha Yevheniivna Melnik. "КОНОТАЦІЇ КОНЦЕПТІВ ҐЕНДЕРУ І СТАТІ У ФЕМІНІСТИЧНИХ СТУДІЯХ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 1(13) (2019): 13–20. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-1(13)-13-20.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність теми дослідження. Культурні концепти ґендер і стать, залишаючись домінантними у феміністичних студіях, здійснили суттєвий вплив на дослідження соціальних практик. Постановка проблеми. Смислове наповнення понять «ґендер» і «стать» ґрунтується на підході соціального конструктивізму, в основі якого лежить твердження про опосередкований вплив біологічних статевих відмінностей на соціальний статус та соціальну детермінацію біологічної інтрпретації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роботи таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як О.Афанасьєва, М. Богачевська, Н. Зборовська,Г. Храброва, С. .д’Бовуар, Маєрчик, М. С. Окін, Л. Стоун, присвячені дослідженням культурних концептів ґендеру і статі. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Здійснено спробу дослідити аксіологічну та символічну структуру феміністичного дискурсу шляхом аналізу змісту його ключових концептів. Постановка завдання. Метою статті є аналіз конотації концептів ґендеру і статі у фокусі феміністичних студій, які артикулюють відмінності «чоловічого» і «жіночого», рівність можливостей чоловіків і жінок, висвітлюють роль соціальних інститутів у формуванні ґендерної ідентичності. Виклад основного матеріалу. Феміністична критика надає характеристику ролі чоловіка і жінки в культурі, прагне створити картину соціальної дійсності, інтерпретуючи її найважливіші параметри: «стать», «гендер», «тіло», «маскулінне», «фемінне». Вихідним положенням фемінізму стає твердження про зануреність людини у світ культури і соціальних відносин, а відтак – потребу деконструкції класичної дихотомічної концептуально моделі, в яких «чоловіче» і «жіноче» мають конотації вище-нижче, надійне-непередбачуване, сильнеслабке, активне-пасивне, культура-природа. Висновки. Аналіз концептосфери понять ґендеру та статі в феміністських студіях надає широкі можливості для конструювання картини соціальної дійсності та переосмислення культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Ляшчынская, Вольга Аляксееўна. "Туман як вид води-речовини у фразеологічній картині світу білорусів". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 167–76. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.99.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено фразеологізми з компонентом туман, зафіксовані в літературних і діалектних фразеологічних джерелах білоруської мови, виявлено характерну їм культурну конотацію, переданий і збережений стійкий ціннісний зміст культури білорусів як її творців і носіїв, з’ясовано категорії і смисли, пов’язані з туманом як найменуванням виду води-речовини. Установлено взаємодію мови і культури народу за допомогою фразеологізмів, що репрезентують концепт «вода» як фрагмент фразеологічної картини світу білорусів у діапазоні культурно-національної самосвідомості й об’єктивують здебільшого природний і просторовий коди культури. Акцентовано на тому, що фразеологічні одиниці з компонентом туман і похідним від нього туманити передають найчастіше негативну конотацію відображених у них спеціальних дій, способів і засобів обдурювання, вихваляння, уведення людей в оману, небажання або неспроможність сприймати реальність такою, якою вона є, спотворювання інформації про життя або навіть підфарбовування її в рожевий колір. І все це пов’язане з компонентом-лексемою туман, за якою закріплена різноманітна символіка – неясність, неточність, розпливчатість, брехня, химера і т. ін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Zubarieva, O. I. "Реконфігурація контекстів проблематизації соціального контролю у культурному ландшафті сучасності". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (1 серпня 2016): 38. http://dx.doi.org/10.15421/171676.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті встановлено зміну соціокультурного вектора розвитку соціуму у бік постмодерну, який характеризується ознаками втомленої, «ентропійної» культури, естетичними мутаціями, дифузією культурних стилів, еклектичним змішанням дискурсів, невизначеністю багатьох соціальних реалій. Встановлено, що разом з розпадом модернової картини світу і ускладненням культурної динаміки змінюються і принципи наукової рефлексії. Таким чином, зміни у культурному ландшафті сучасного суспільства, будучи вплетеними у внутрішній простір соціологічного теоретизування, спровокували трансформацію дискурсивних практик концептуалізації соціального контролю у полі соціології. З’ясовано, що з соціологічного дискурсу зникають досить «репрезентативні» для класичної теорії соціального контролю поняття «системи», «девіанта», «норми», «патології», «примусу» тощо. Натомість інтерпретація соціального контролю здійснюється у конотації з науковими референціями – «спокуси», «бажання», «символу», «симулякра», «завуальованого впливу», «гри» тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Русина, О. В. "Радзивілли та Україна: культурні конотації". Український історичний журнал, № 2 (521), березень - квітень (2015): 113–30.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Фань, Лю. "Старий сучасний погляд на фортепіано у творчості Ігоря Щербакова". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 13 (14 серпня 2018): 38–49. http://dx.doi.org/10.15421/22184.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті. У статті виявлено специфіку трактування фортепіано у творчості І. Щербакова та її зв’язки із традиційними образами інструмента. Методологія дослідження полягає у використанні цілісного аналізу музичного твору. Застосування культурологічного та компаративного методів дозволяє простежити еволюцію співучого і ностальгійного образів фортепіано та їх відбиття у творчості І. Щербакова. Звернення до структурно-аналітичного методу дослідження, у контексті заявленої проблематики, створює можливість щодо відповідного структурування теоретичного матеріалу та утвердження загальних висновків наукової розвідки. Активно використовуються у практичному науково-дослідницькому значенні методи емпіричної природи, а саме спостереження та узагальнення. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано особливості трактування образу фортепіано сучасним українським композитором І. Щербаковим. Уперше висвітлено новаторське відбиття традиції „співу на фортепіаноˮ в умовах постмодерністської культурної ситуації в українській музиці початку ХХІ ст. Висновки. У творчості І. Щербакова актуалізується давня традиція погляду на фортепіано як на співучий інструмент. В умовах постмодерністської культурної ситуації ця традиція набуває особливої ностальгійної конотації. Образ фортепіано І. Щербакова складається з двох основних взаємопов’язаних компонентів: образу фортепіано як співучого інструмента і ностальгійного образу фортепіано як символу „золотого вікуˮ музичного мистецтва, символу високої культури взагалі. У формуванні цих образів фортепіано відіграють важливу роль як художньо-стильові, так і культурно-соціальні чинники. Ностальгійний образ фортепіано, що пов’язується у І. Щербакова з образом „співучого фортепіаноˮ – продуктом романтичної епохи, є характерним для українського та світового мистецтва сьогодення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Птуха, В. А. "Конотація як результат взаємозв"язку мови і культури". Сучасні дослідження з іноземної філології, Вип. 9 (2011): 391–98.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Юрченко, Тетяна Григорівна. "Культурно-національні конотації українських фразеологізмів із антропонімійним компонентом". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 5 (23 листопада 2010): 129–34. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v5i0.899.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються антропоніми, що входять до складу українських ідіом. Деякі з них зберігають зв’язок із конкретними історичними постатями, а інші виступають як узагальнювальні назви-характеристики соціальних і морально-етичних пріоритетів українців.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Admink, Admink, та Марина Кобзар. "ФЕНОМЕН ЇЖІ ЯК КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ: КАТЕГОРІЇ ТА ТЕРМІНИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 33 (3 травня 2020): 135–41. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.303.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснена порівняльна характеристика ряду важливих термінів, які використовуються у сучасних культурологічних дослідженнях феномену їжі. Визначена багатозначність категорії «гастрономічна культура». Показано, що концепт «їжа» має узагальнене значення. Розглянуто питання про харчовий культурний код, якийслугує маркером приналежності до етносу. Доведено, що дефініції народна, національна, внутрішня кухня набувають певних конотацій в контексті культурологічних інтерпретацій харчової поетики народу. The article provides a comparative description of number of terms used in cultural studies of the food phenomenon. The multidimensionality of the category «gastronomic culture» is determined. It is shown that the food concept has a generalized meaning. The question of the food culture code, which serves as a marker of belonging to a ethnic group, is considered. It is proved that the definitions of folk, national, domestic cuisine acquire certain connotations in the context of cultural interpretations of people's food poetics.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Осадча, Лариса Василівна. "МАЙБУТНЄ ЯК ТЕМПОРАЛЬНО-СВІТОГЛЯДНИЙ НАРАТИВ ЗАХІДНОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 61–70. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236000.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті — з’ясувати соціально-культурні умови, які сформували такий історичний період європейської історії, як модерн, що вирізняється специфічним темпоральним фокусом світовідношення й досі чинить значний світоглядний вплив. Історична стратегія обґрунтування оперує двома часовими вимірами: сконструйоване чи й ідеалізоване минуле та його спадкоємець — теперішнє. Тому орієнтоване на майбутнє світовідношення, що виникає в європейській культурі модерної епохи, постає світоглядним нонсенсом. Особливості його формування й аналізуються у статті. Теоретичною базою дослідження є класичні роботи просвітників, котрі першими почали розглядати історичну динаміку як планетарний феномен, а людство як «незавершений проєкт» не лише природної еволюції, але й історії. Історико-філософські роботи Джорджа Коллінгвуда, Жака Ле Гоффа, Йонаса Алскофа доводять, що модерна європейська культура спирається на особливу часову шкалу — майбутнє є горизонтом цілепокладання, а не минулі «золоті часи», що в домодерну епоху сприймалися як модель для безкінечного відтворення. Разом з тим, у своєму дослідженні Осіас Мотт зазначає, що вимір майбутнього втратив свої оптимістично-технологічні конотації в сучасній культурі Заходу й асоціюється з ризиками та невизначеністю. Наукова новизна. Доводиться твердження, що в модерну епоху сформувалися унікальні світоглядні характеристики, що увиразнюють, надають специфіку європейському культурному етосу, а саме — спосіб переживання часу. Невідомість майбутнього вперше почала сприйматися оптимістично, а очікування розташовувалися на горизонті лінійного секулярного часу. Висновки. Світоглядні зрушення європейської культури в модерну епоху, що асоціюються з Просвітництвом, сформувалися під впливом методології природничих наук. До прикладу, історія цивілізацій трактувалася як продовження геологічної історії планети; об’єкт соціально- філософських рефлексій набув глобальних масштабів — більше не йшлося про історію окремих спільнот, але про прогрес всього людського виду; стадії ж соціальної еволюції чітко окреслювалися й вважалися неминучими для кожного суспільства. Координати модерного світосприйняття — «тут» та «зараз» — поступово втратили зв’язок з минулим і переорієнтувалися на майбутнє, яке розглядалося узалежненим від людських прагнень та зусиль.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Приходько, Ілона Мирославівна. "Логіко-семантичні та функціональні особливості соматизмів у лексичній парадигмі української мови". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 208–17. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.105.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню лексико-семантичних інваріантів соматичних об’єктів, їх функціональних особливостей; виокремлено словникові дефініції субстантивів-соматизмів тіло, голова, нога тощо, багатозначність їх змістового наповнення, умови й способи реалізації цих одиниць у стародруках та «Літописі руському» (Іпатіївський список). Із погляду діахронії окреслено актуальність внутрішньої форми соматизмів, що сприяє появі численних культурно значущих конотацій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Maksuta, Yaryna Mala, Mykola. "Екзистенціально-персоналістські конотації ідей фемінізму у творчості Лесі Українки". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 65–77. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується один із дійових чинників вступу до нового суспільства – результативність феміністського руху, ефективність вирішення його завдань і пошуків засобів та умов вивільнення жінки від існуючих форм пригноблення, формування жіночої свідомості з врахуванням вітчизняного досвіду. Зокрема, дослідження феміністичних ідей Лесі Українки свідчить, що поглибленого переосмислення потребує феміністичний рух – рух, тенденції і наслідки якого привідкривають до цього невідомі, самотворчі особистісні можливості жінки у нових життєвих умовах. Історичний розвиток актуалізує раніше дещо приховані негативні риси патріархату, освячені традиціями відносин статей. Обстоювані Лесею Українкою феміністичні ідеї засвідчують, що дієвість мистецтва жіночності – в умовах його здійснення на усій вертикалі життєдіяльності індивідуальності – від домашнього вогнища і до її індивідуально-особистісних соціально і культурно значущих проявів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Ishchuk, Nataliya. "Культурно-історичні контексти розвитку койнонійної соціальності". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (30 листопада 2018): 136–51. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджується становлення та розвиток традиції християнської койнонії-громади як діалогічної форми соціальності: від часів перших століть християнства до доби Нового часу. Доведено, що койнонійний тип соціальності, сформувавшись за часів есхатологічного християнства, заснований на безпосередньому не відчуженому спілкуванні в модусах «учнівство» та «братство». За мірою трансформацій християнської громадськості та перетворенням християнства на державну релігію, відбулося посилення діалогу церкви з державою. Християнська громадськість перетворилася на об’єкт впливу й патерналістського піклування з боку означених комунікуючих сторін. Поступово формалізувався й статус православної громади, яка набула топологічних і організаційних конотацій: спочатку у зв’язку з її міським розташуванням; потім із приналежністю до певного храму як осередку громади. Це й ознаменувало поступовий перехід від громади-койнонії до сучасної моделі – громади-парафії. Більш точно, враховуючи не лише парафіяльний, а й рівень єпископської громади – громади-еклезії. Що й узасадничило семантичний «дрейф» – від співжиття християнської громадськості як братерства у бік його топологічного (такого, що прикріплено до певного місця) або ж організаційного (такого, що прикріплено до організації) функціонування. Реформація поєднала християнську соціальну традицію з новою капіталістичною реальністю. Реформаторський рух XVI ст., ставши бунтом проти клерикалізму та ієрархічного свавілля, утворив новий консенсус між кліром та громадою, намагаючись відтворити первинний зразок громади-койнонії. У подальшому відбулися процеси адаптації протестантських церков до новочасних умов – у діалозі як з державою, так і з громадянським суспільством.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

НАУМЕНКО, Наталія. "КОНОТАЦІЇ АНІМАЛІСТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ НОВЕЛІ ЗЛАМУ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 82–89. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Динамізм, мінливість, суперечливість як головні константи рубежу століть наклали відбиток і на характер усвідомлення літературного процесу. У статті показано, як саме на зміну одновимірному трактуванню літератури як відображення довкілля приходять нові рівні її розуміння – самовираження, моделювання. Унаслідок цього архетипи національ- ної культури синтезуються з оригінальними естетичними ідеями, окресленими в європейській філософській думці доби модернізму. Установлено, що в поетизації двоєдності «людина – при- рода», яку вважають сталою прикметою українського національного письменства, особли- вого значення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. набуває символізація наскрізної деталі та фольклорного образу, увиразнюючи тим самим проблему «людина – цивілізація». Дослідження інтерпретацій тваринної символіки у творах малої прози дало змогу не лише виявити нові її значення, які в кожного окремого письменника унікальні, але й утвердити на цьому ґрунті синкретичну спорідненість людини з тим чи тим об’єктом природи. Особливості наративної структури розглянутих у статті новел Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини допомогли простежити становлення характеру героя твору передусім у природному довкіллі, показати найтонші порухи його душі, спроєктувати минуле або майбутнє на теперішню «незвичайну» подію в його житті, зчаста супроводжу- вану спілкуванням із живою істотою. Образи й деталі новели, надто ж анімалістичні, нада- ють авторові та реципієнтові змогу «змоделювати» світ персонажа на основі кількох міст- ких символів і численних асоціацій, викликаних ними. Завдяки згаданим чинникам українська новелістика отримує естетичний потенціал космогонічного міфу, виявами якого є діалог опо- відача або розповідача з вищими силами, природними стихіями, реаліями буденного життя, їх поетизація та одухотворення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

ГОРОХОЛИНСЬКА, Ганна. "ДО ПИТАННЯ ПРО СИМВОЛІЗМ У ЗОБРАЖЕННІ КОНЯ НА ІКОНАХ СВ. ДМИТРА СОЛУНСЬКОГО: ВІДРЕФЛЕКТОВАНІ ТА НЕВІДРЕФЛЕКТОВАНІ КОНОТАЦІЇ (КУЛЬТУРНО-МЕНТАЛЬНИХ АСПЕКТ) У СЕМАНТИЧНОМУ ПОЛІ ІКОНИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 111–36. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є постановка питання про про- блему семантики зображення коня в іконографії сюжету «Чудо про царя Калояна» св. Дмитра Солунського. Іконографія як окрема семантична система являє собою особливе джерело у вивченні культурно-ментального спадку минулого (Н. Кондаков, П. Флоренський, Є. Трубецькой, Л. Успенський, Б. Успенський, Е. Панофский та ін.). Методологічні засади. У процесі роботи використані метод порівняльного аналізу, культурно-струк- турний і семантичний метод дослідження. Зображення роз- глядалися за трьома параметрами: колір тварини, напрям руху та поворот голови. Аналіз проходить при використанні пись- мових джерел (життєпису, настанов в іконописі, легенд, казок та ін.) та іконографічних зображень (ХVI–XXI ст.). У сюжет- ному блоці представлені зображення двох видів вершників: який перемагає та переможеного царя. В останнього не завжди є кінь, експліцитно це підкреслює знаковість коня. Наукова новизна. Образ коня в історичній ретроспективі стає латентною руди- ментарною складовою частиною, яка увібрала в себе елемент ментального сприйняття (з огляду на дані народної та релігійної семантики) та ідеалізованого («коня в собі») сюжетного блоку. «Кінь в собі» пройшов шлях від стадії дикості до роз- вилки одомашнення або вживання в їжу. Згодом став маркером соціального статусу; кінь трансформувався в «декоративне створення» та іманентно спрямований на підсвідому соціально- культурно складену ментальну площину. Висновки. Втрата або поява коня (в ході сюжету) має зв'язок із доленосною ситуацією для її власника (удача, доля, благословення на противагу: невдача, нереалізація, поразка). Відрефлексовані та невідрефлексовані конотації сходяться в семантичній знаковості зображення коня як другорядного, а отже, більш схильного до відображення коли- вань зовнішнього середовища утвореного образу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Лі, Яньсює. "ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА ЛАКУНАРНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 122–36. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Вивчення лакунарності допомагає встановити особливу форму відношень між мовою та культурою, зрозуміти культурну конотацію в мові перекладу. Відповідні дослідження в сучасній лінгвістиці можна поділити на два типи: горизонтальні та вертикальні, у першому випадку аналізується перебіг часу дослідження, у другому – порівнюються подібні академічні погляди. Стаття присвячена історії досліджень поняття «лакуна», зокрема й визначенню даного поняття, класифікації видів лакун у європейських і американських країнах, російськомовних країнах і в Китаї. Автор порівнює концепції вчених із різних країн, як-от видатний американський фахівець у галузі семантики А. Лерер, російський психолінгвіст Ю. Сорокін, основоположники китайського художнього перекладу Ван Бінцінь та Ян Шичжан. Часовий період досліджень – з 1950-х років дотепер. Ця стаття не лише узагальнює погляди названих учених на «мовні прогалини», а й включає критику з боку інших науковців щодо їхніх академічних думок, а також виявляє шляхом аналізу їхні переваги та недоліки. Під час дослідження було встановлено, що ситуація з вивченням лакун у процесі перекладу в різних країнах виявляє як риси схожості (на рівні суб’єкта й об’єкта дослідження; на рівні настанов дослідження; на рівні результатів дослідження, щодо яких встановився консенсус), так і відмінності (пов’язані з різним часом початку досліджень і впливом національних лінгвістичних традицій). Також у статті зазначено подальші шляхи дослідження лакун. Вона включає два аспекти: у ширшому плані – визначити дисциплінарний напрям науки про лакуни (лакунологія), а у вужчому – уніфікувати визначення, терміни, класифікації лакун, сформулювати стратегію еквівалентного перекладу для них. Отже, новизна статті полягає в тому, що в ній систематизовано погляди сучасних учених на явище лакуни, проаналізовано загальні риси та відмінності в дослідженнях, вказано наступні дослідницькі завдання. Це допомагає іншим ученим зрозуміти загальний напрям досліджень у даній сфері, побачити нові теми, пов’язані з поняттям «лакуна».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Maksyuta, Mykola. "Філософія гідності: до єдності морально-етичних та навчально-виховних конотацій". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (18 травня 2018): 117–28. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.3-4.12.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню життєвої важливості формування та зміцнення, зокрема в умовах педагогічного процесу, почуття гідності, нерозвиненість якого супроводжується й нездатністю самостійно, обгрунтовано визначати морально виправдані засади та орієнтири життєздійснення. В умовах постійних ускладнень суспільних процесів це спонукає до використання ерзац-цінностей репродукованої, скажімо, ЗМІ інформації з метою відшкодування браку внутрішньої повноти і, принаймні, позірного подолання неспроможності самостійно підноситись до рівня екзистенційно важливих поваги та самоповаги як вирішальних передумов здатності людини встояти, до «онтологічної налаштованості», особливо насущної за сучасних техніко-інформаційних здобутків. Наголошується на істотних можливостях зміцнювати гідність майбутніх учених завдяки дослідницькій діяльності в сфері наукової освіти. У кожній конкретній дослідницькій ситуації викладач покликаний максимально демонструвати евристичні ходи своєї думки, мистецтво синтезувати різні ідеї та положення, формулювати нові висновки. Незвичний синтез відомих тверджень, як спосіб вирішення наукової проблеми у процесі дослідницької діяльності, він демонструє в ході вирішення проблеми педагогічної, будучи постійно зорієнтованим на донесення думки до студентів, що, відповідно, потребує належної методичної компетентності. Володіючи компетентністю стосовно педагогічної, так і стосовно науково-дослідницької діяльності, викладач діє відповідно до рівня розуміння студентами нової ситуації, а також труднощів і перешкод у використанні наявних знань. Відтак дослідницьку діяльність у педагогічному процесі можна розглядати і як засіб поглиблення «етосу гуманітарної освіти» (К. Ясперс), сприяння зміцненню важливої «інтелектуальної напруженості» у відносинах між викладачем і студентом. Але при цьому перший також не може не бути учнем, поглиблюючи щоразу своє розуміння як необхідності конкретних педагогічних дій з метою забезпечення здійснення студентами «когнітивного стрибка», так і з’ясування особливостей досліджуваної проблеми. За великим рахунком, ефективність викладання зміцнюється мірою реалізації викладачем свого «потенціалу учнівства», виявів його відкритості, прийнятності щодо знань і висвітлюваних проблем, і педагогічних ситуацій, мірою поглиблення здатності студентів сприймати, засвоїти запропоновані нові знання. Педагог повинен уміти постійно вчитися адекватно оцінювати ситуації спілкування зі студентами, доносити знання та, відповідно, обґрунтовано змінювати акценти. Це – більш широке, порівняно зі студентським, «навчання» спрямоване на забезпечення та підтримання гідної атмосфери, відповідної «освітній» та «культурній» природі знань. Це – «простір» максимально сприятливого існування, «міграції» знань, поза яким останні втрачають свою життєвість як чинників особистісно когнітивного розвитку. «Навчаючись», викладач реально, «наочно» демонструє спроможності зініціювання, формулювання знань, а студенти, перебуваючи під безпосереднім його впливом, також поступово наслідують вияви цих здібностей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Matsko, Vitalii. "Міфологічні коди, риси символізму у поезії Віри Вовк: провідні мотиви, семантичне дешифрування образу, поетика художньої реалізації". Філологічний дискурс, № 8 (17 жовтня 2018): 73–81. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2018.08.08.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті простудійовано збірки поезій «Рай-дерево (солодка черешня)» та «Голос іздаля», автором яких є відома письменниця Віра Вовк. Її книги надруковано 2018 року, а отже, вони ще перебувають поза науковою рефлексією, не потрапили в поле зору обсервації дослідників сучасного українського літературного процесу. Пропоноване дослідження є спробою простудіювати нові поетичні збірки відомої української письменниці. у ракурсі дешифрування міфологічних кодів, християнської символіки, провідних мотивів, образів, поетики їхньої художньої реалізації. Доведено, що міфологічно-екзистенційні коди у поезії Віри Вовк оприявнено художніми засобами через внутрішній езотеричний голос ліричного героя, монологічне та діалогічне мовлення в аспекті конфронтації мислення про світоустрій, його сприйняття/несприйняття, смислотвірні конотації щодо зображення контрастності буття, рефлексії ліричного твору над проблемами власної етнокультурної та національної належності у пошуку загальнолюдських істин в архетипно-символічному ракурсі. З’ясовано, що мотиви, архетипні образи походять із досвіду автора, її світобудови, внутрішньої культури, задуму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Шмігер, Тарас. "Рецензія на книгу". East European Journal of Psycholinguistics 5, № 1 (30 червня 2018): 134–36. http://dx.doi.org/10.29038/eejpl.2018.5.1.shm.

Повний текст джерела

Анотація:

Twardzisz P. Defining ‘Eastern Europe’: A Semantic Inquiry into Political Terminology. S. l. : Palgrave Macmillan, 2018. XVII, 259 p. ISBN 978-3-319-77373-5 У монографії «Визначення «Східної Европи»: семантичний розслід політичної термінології» Пйотр Твардзіш поставив собі завдання описати саме поняття Східної Европи, на чию заплутану сутність уплинули перемінні історичні, політичні й географічні обставини. Хоча ім’я Европи походить ще від давньогрецького міту, лише у другій чверті XVIII ст. завдяки шведському картографу Філіпу Йогану фон Страленберґу зформувалося сучасне географічне розуміння меж східного кордону. Тепер автор книги долучає ідеї когнітивної лінгвістики для опису цього місткого й багатогранного поняття. Пишучи про Східну Европу, дослідники із Західної Европи звертають увагу і на «східність», і на «европейськість», що породжує навіть досить розмите формулювання «Центрально-Східна Европа» для тих самих територій (розділ 1). У світовій географії домінує англосаксонський кут зору, який дозволяє вважати Прагу східноевропейським містом, що лежить на захід від західноевропейського Відня. У суспільному дискурсі відчувається змішання географічних і значеннєвих, територіяльних і сутнісних параметрів, що примножує способи межувати цю територію, додаючи инколи навіть такі критерії як релігія (православна / католицька Европа) чи культура (християнська / османська). Иншість цього регіону в очах західного читача містить більше застережливих, ніж суцільно позитивних асоціацій. Історична частина книги (розділ 2) показує, як середньовічна концепція християнського світу заклала певні передумови навіть до сучасного сприйняття. Короткі історичні нариси покликані пояснити вагомість окремих подій для модерних східноевропейських націй, наголошуючи на певному спільному досвіді. Водночас такі відомості підводять читача до з’ясування походження часто повторюваних концептуально політичних метафор ХХ ст. – «українське питання», «судетська проблема», «польський коридор», «німецька тема». Екскурс обривається на кінці 1980-х рр., що викликає певний жаль, адже період нового fin de siècle вже можна осмислити досить об’єктивно. Третій розділ книги присвячено термінологічним питання із погляду закладуваного значення, із погляду можливих асоціацій і навіть з погляду ортографії. Дослідник розглядає суму термінів, якими характеризують наш регіон, включає такі описові терміни «посткомуністична Европа» та «(колишній) радянський блок», звертається до німецьких термінів «Mitteleuropa» і «Zwischeneuropa». Цей розділ був би ще цікавішим, якби авторові вдалося ширше залучити матеріяли, написані у різних країнах нашого регіону (принаймні з географічних енциклопедій, виданих у цих країнах). У четвертому розділі проаналізовано стереотипи, якими західний европеєць сприймає східного, а саме: відсталість, культура та спадщина, комунізм та инші -ізми, антисемітизм, націоналізм, селянство, периферія, бідність, релігійність, спірні території, німецький вплив, «повернення» до Европи, стратегічне розміщення. Такий перелік стає планом дій для наших іміджмейкерів у широкому значенні, тобто політичних і культурних діячів, науковців і журналістів, щоб міняти цей репертуар. Дивно, що тепер зовсім не згадують про велику музичну культуру нашого регіону, яка в певні історичні періоди виконувала дипломатичні завдання та несла цілком позитивний посил світу. У цьому ж розділі уміщено аналіз дефініцій чотирьох термінів – «Східна Европа», «Центральна Европа», «Східно-Центральна Европа» і «Центрально-Східна Европа» – з погляду, які конкретно країни охоплюють ці терміни. Аналіз засвідчив, що Україну вдвічі частіше відносять до Східної Европи, ніж до Центральної. Корпус сучасної американської англійської мови теж використано як джерело для статистичного представлення образу Східної Европи серед носіїв цього варіянту англійської мови (розділ 5). Науковець простежив частотність синтаксичних показників і тем, що дозволяє скоригувати наше усвідомлення того, як американці сприймають нас (або пишуть про нас), але сам аналіз показав лише активність актуальних тем, які не зажди зачіпають основи нашої ідентичности. Останні два розділи книги (6 і 7) є внеском до політичної лінгвістики, де дослідник накладає свій матеріял на систему семантичних поглядів та інтерпретацій (використовуючи такі параметри опису, як мовне й позамовне значення, денотація й конотація, категоризація, синонімія, семантичні примітиви), що розширює простір для подальшого дискутування й аналізування. Різні аспекти української дійсності представлено на сторінках книги. Історія про чоловіка, який народився в Австро-Угорщині, виростав у Чехословаччині, одружився в Угорщині, працював у СРСР, на пенсію пішов ув Україні і ніколи не виїжджав із Мукачева чи Ужгорода (с 7.), яскраво свідчить про турбулентність нашої історії. Але все-таки найважливіше є те, як ми самі себе бачимо (чи – вірніше – у якому місці): нерепрезентативна вибірка все ж показала, що ми тяжіємо вважати себе «східними» або «центрально-східними» европейцями (с. 201). Пйотр Твардзіш – доктор філологічних наук (мовознавство), доцент катедри дискурсознавства інституту прикладної лінгвістики Варшавського університету. Він – випускник Люблинського католицького університету, працював у Люблинському католицькому університеті, Університеті ім. Марії Склодовської-Кюрі (Люблин), а з 2007 р. викладає у Варшавському університеті. У коло його зацікавлень входять когнітивна й корпусна лінгвістика та політичний дискурс. Його попередні монографії присвячені питанням когнітивної граматики та образної мови («Нульова деривація в англійській мові: підхід когнітивної граматики» (1997), «Моделі англійського словотвору» (2010), «Мова міждержавних зв’язків: у пошуках уособлення» (2013).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Мельник, В. "ПОЛІТИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 7–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2139.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті вперше у вітчизняному історико-правовому дискурсі розкривається історіографічний та політико-правовий зміст української політичної традиції фронтиру. Позаяк політична антропологія вивчає насамперед політичні традиції, то фронтирність (політична, етнічна, культурна, юридична) визначена як предмет політико-ан- тропологічного дослідження. При цьому автор звертає увагу на те, що політична антропологія має вагоме теоретико-методологічне значення і для політичної науки, і для юридичної теорії держави та права (зокрема, з точки зору еліто- логії). Отже, із позицій політологічного аналізу політична традиція фронтиру характеризується легітимацією неформальних зв'язків між компліментарними соціоетніч- ними групами (східні слов’яни-тюр- ки-візантійці) та імперативним психологічним несприйняттям некомпліментарних соціоетнічних груп (східні слов'яни-тюрки contra германці). З позицій історико-прав- ничого аналізу політична традиція фронтиру сягає корінням надання Римською/Візантійською імперією статусу «федератів» різноетніч- ним племенам Північного Причорномор'я. Автор розглядає феномен етнокультурної компліментар ності, що з давніх часів забезпечував цивілізаційну близькість східних слов'ян та тюркських кочівницьких племен. Стверджується, що тюркські засади «елю», як общини «вільних людей», вплинули на конституювання українських політичних традицій, заклали підвалини притаманного українській етнічній психології антиінституціоналізму, передували козаччині. Підкреслюється, що політичний розвиток Київської Русі уможливився виключно завдяки творчій кооперації Східної Римської імперії (Візантії) із тюркськими племенами федератів. Прослідко- вується історія взаємин між Римською / Візантійською імперією та тюркськими федератами Південної України. Розкриваються ґенеза та ідеологічні конотації «київсько-руського міфу», «козацького міфу», «річпосполитського нара- тиву», «російської імперської історіографії». Історіографічні екскурси чергуються з авторськими оцінками геополітичного і правничого змісту політичних процесів на українських теренах за часів т. зв. «Київської Русі» та «Козаччини». Артикулю- ється положення про рефлективний характер формування української національної ідентичності протягом XVIII-XIX ст, що цілковито співпав із постнаполеонівським творенням російської ідентичності, розвиваючись на противагу польським візіям «Східних Кресів». Засадничий висновояк статті - заклик до осмислення візантиніс- тичних і тюркських передумов формування української державності як специфічно фронтирного політи- ко-юридичного феномена.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Волгіна, О. О. "ДИНАМІКА МЕНТАЛЬНОЇ СТИЛІСТИЧНОЇ МОДЕЛІ «LITTÉRAIRE» В СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ". Nova fìlologìâ 1, № 81 (22 червня 2021): 73–78. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-11.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню динаміки стилістичного шару «littéraire» з позиції когнітивно-комунікативної парадигми. Визначено, що стилістичні значення слів, у тому числі художні, є засобами збереження й передачі знань. Виступаючи одиницями мовної картини світу, що мають оцінну сутність, стилістично марковані вербальні знаки втілюють унікальне бачення світу носіями мови. У світлі когнітивного підходу стилістика розглядає систему знаків з позиції їх зорієнтованості на породження стилістично маркованої інформації, а апарат когнітивної лінгвістики може бути використаний для осмислення й інтерпретації глибинних ментальних механізмів, що забезпечують продукування стилістично та культурно прецедентної інформації. Стилістичне значення мовного знаку в статті розуміється як експресивно- оцінний квант знання про концепт, що ґрунтується на асоціативно- образному сприйнятті оточуючої дійсності. Отже, стилістичне значення, що становить різноаспектну сукупність знань і зафіксоване в лексикографічних джерелах, допомагає розкрити особливості концептуалізації дійсності носіями мови. З позицій сучасних когнітивних досліджень лексико-стилістичні підсистеми мови можуть бути досліджені як ментальні моделі, що співвідносяться з певними наборами лексико-стилістичних маркованих одиниць. Ці ментальні моделі містять уявлення про використання мови залежно від ситуації спілкування й формуються на основі стилістичних шарів лексики. У ході дослідження встановлено, що лексико-стилістична система французької мови має ментальну організацію, може бути представленою у вигляді когнітивних структур. З’ясовано, що найбільш репрезентативними ментальними стилістичними моделями є «littéraire», «familier», «populaire», «vulgaire» і «argot». Вони втілюють інформацію щодо специфічного вживання відповідних лексичних одиниць у певних ситуаціях спілкування. Ментальна стилістична модель «littéraire» містить інформацію про поширений ужиток слова в художньому стилі мовлення з яскраво вираженою експресивно-оцінною конотацією. Розвиток ментальної стилістичної моделі «littéraire» відбувається шляхом концептуального переосмислення реалій навколишньої дійсності, що відображається на стані французької мови загалом.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

V.V., Tarasova. "ETHNOSPECIFIC FEATURES OF THE CONCEPT WIDOW VERBALIZATION IN THE ENGLISH AND UKRAINIAN LINGUOCULTURES." South archive (philological sciences), no. 86 (June 29, 2021): 110–15. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-86-17.

Повний текст джерела

Анотація:

The article is devoted to the research of ethnic peculiarities of reality conceptualization, objectified with the help of culturally marked words denoting a widow, which form the corresponding parts of the Ukrainian and English language world models. Purpose. The purpose of the research is to give a contrastive analysis of the verbalizations of the concept WIDOW in Ukrainian and English linguocultures.Methods. The paper uses a comprehensive methodology that combines the following methods: contrastive – to identify common and distinctive features of the concept of WIDOW in the languages under comparison; conceptual-semiotic analysis – to reveal the cognitive mechanisms of the embodiment of the concept; contextual-interpretive analysis – to clarify the peculiarities of the representation of the concept in paremiae.Results. In the highlight of contrastive ethnolinguistic studies and theory of conceptual analysis, is there performed and revealed a structure-semantic reconstruction of the concept of WIDOW, as well as the principles of its semantic-conceptual organization in the English and Ukrainian language pictures of the world. The set of the conceptual and semantic marks is determined, due to the concept structure constituents (conceptual proper, imagery-associative and value), the main ideographic conceptual domains are revealed, the analyzed concept being axiologically marked and its associative linkage, due to the scope of its conceptual correlates are determined.Factors that influence on the conceptualization of the objective reality by the given ethnic groups are determined. Certain ethnocultural and ethnolinguistic peculiarities and general characteristics of verbalization of the concept WIDOW peculiar to both languages are found out. Conclusions. The analyses of widow nominations showed the allomorphism of national peculiarities of reality conceptualization, which are influenced by archetype types, historical and cultural actuality. It is shown that WIDOW in Ukrainian culture can be viewed as a taboo concept which content is marked by negative axiological status due to the socio-cultural views formed in the period predetermining the inadmissibility of its direct naming in relevant social situations.Key words: culturally marked words, language world model, taboo concept, ethnic mentality, widow’s image, conceptual mark. Стаття присвячена вивченню етнічних особливостей концептуалізації дійсності, об’єктивованих у культурно маркованих лексичних одиницях на позначення жінки-вдови, що утворюють відповідні фрагменти української та англійської національно-мовних картин світу. Метою роботи є зіставний аналіз засобів вербалізації концепту ВДОВА/WIDOWв англійській та українській лінгвокультурах.Методи. У роботі застосовується комплексна методика, яка поєднує такі методи: зіставний – для виявлення спільних і відмінних рис концепту ВДОВА/WIDOW у зіставлюваних мовах; концептуально-семіотичний аналіз – для розкриття когнітивних механізмів утілення концепту; контекстуально-інтерпретаційний аналіз – для з’ясування особливостей репрезентації концепту у пареміях.Результати. Крізь призму зіставної лінгвокультурології та теорії концептуального аналізу здійснено структурно-семан-тичну реконструкцію концепту ВДОВА/WIDOW та виявлено принципи його семантико-концептуальної організації в англійській та українській мовних картинах світу. Визначено набір концептуальних та семантичних ознак аналізованого концепту з урахуванням складників його структури (понятійної, асоціативно-образної, ціннісної), виявлено основні семантико-ідеографічні сфери концепту ВДОВА; з’ясовано аксіологічну маркованість та визначено асоціативні зв’язки досліджуваного концеп-ту з урахуванням його концептуальних корелятів; проаналізовано взаємозв’язок оцінного, культурного й інших компонентів конотації у семантиці фразеологічних одиниць; розглянуто семіотичні механізми стереотипізації уявлень українського етносу про вдову, виявлено їхню детермінацію культурними та психоментальними чинниками, Висновки. Аналіз особливостей об’єктивації концепту ВДОВА/WIDOW в англійській та українській лінгвокультурах дав змогу зробити висновок про стереотипність сприйняття жінки-вдови відповідними лінгвосоціумами та показав аломорфізм національних особливостей концептуалізації дійсності, на які впливають історичні та культурні реалії. Доведено, що в українській культурі концепт ВДОВА є табуйованим, зміст якого відзначається негативним аксіологічним статусом.Ключові слова: національно маркована лексика, табу, етнічна ментальність, образ вдови, концептуальна ознака.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Polekhina, Maiia. "Репрезентация страха смерти в произведениях современной русской литературы о войне". Slavica Wratislaviensia 167 (21 грудня 2018): 481–93. http://dx.doi.org/10.19195/0137-1150.167.40.

Повний текст джерела

Анотація:

Representation of the fear of deathin modern Russian war literatureThis article is focusing on one of the relevant problems of modern war prose, “people in the face of death” through the lens of anthropology and culture history. The concept of war itself is accompanied with a discussion of a number of existential issues, the fear of death in war is reviewed as the state in which a human recognizes the real possibility of his non-existence, something that absorbs and disintegrates the human. The fear of non-existence in this case is not a result of thoughts of natural life cycle, but of the recognition of inevitability of one’s demise as living through one’s own finality, eschatology. The constant presence of the Reaper in war changes the protagonists worldview, shows the fragility of human life, makes them live every moment differently and at the same time devalues life in and of itself. This is what makes the issue of human behaviour at Death’s door relevant. Each and every instance of encountering death creates different reactions, however, the fear of non-existence, its measurement or lack thereof is an indicative of individuality, readiness in the wake of eternity. The opposition of existence and non-existence is expanded through defining a specific and described category of non-existence, which is presented as a special kind of Death’s cultural ontology, the roots of which go into Russian modernism, albeit without characteristic romanticizing of it. Dominant in such mortality are the fear of “the void”, “finality of all being”, bearing in the context of modern prose a diverse spectrum of axiological connotations. The fear of non-existence is also viewed from the point of being afraid of being God-forsaken in case of a global historic disaster, which can only be combatted with recognition of infinite universe and infinity of one’s inner universe, of eternal life and of endless mercy of God.Репрезентацiя страху смертіутворах сучасної російської літератури про війнуУ статті розглядається одна з актуальних проблем сучасної прози про війну: особистість перед обличчям смерті в культурно-історичному та антропологічному контексті. Концепт „війна”, повязаний з осмисленням цілого ряду екзистенціальних проблем, страх смерті на війні досліджується як стан, в якому людина усвідомлює можливість свого не-буття, як дещо поглинаюче і розвтiлюче в людині людину. Страх не-буття породжується не думкою людини про те, що все має тимчасовий характер, а його усвідомленням неминучості власної загибелі, це пережита людиною власна кінцівка, есхатологія. Відчуття постійної присутності смерті на війні змінює уявлення героїв про світ, показує крихкість людського життя, змушує по-особливому відчувати кожну його мить і одночасно знецінює життя як акт існування. Тому так гостро постає питання про поведінку людини перед обличчям смерті. Кожен факт зіткнення індивідуума зі смертю породжує різні реакції, але страх не-буття, його міра або його відсутність уявляє собою маркер індивідуальності, її готовності зустрічі з вічністю. Характер опозиції буття — не-буття поширюється за рахунок введеної і маркованої графічно категорії не-буття, що постає особливим типом культурної онтології смерті, витоки якого криються в російському модернізмi, однак без характерної для нього романтизації. Домінантами такого типу мортальності є страх порожнечі, кінцівки всього сущого, що володіють в контексті сучасної прози різноманітним спектром аксиологiчних конотацій. Страх не-буття розглядається як страх богооставленостi людини в ситуації глобальної історичної катастрофи, протистояння з яким можливо через усвідомлення нескінченності світу і людини, через віру у вічне життя, в безмежну милість Бога.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

O.H., Soshko. "ЛЮДИНА РОЗУМНА: ТИПИ МЕТАФОРИЧНОГО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯПРИ ФОРМУВАННІ ФРАЗЕОЛОГІЧНОГО ОБРАЗУ(на матеріалі української, німецької та англійської мов)". South archive (philological sciences), № 86 (29 червня 2021): 95–100. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-86-15.

Повний текст джерела

Анотація:

Purpose. The main purpose of this paper is to interpret and differentiate the types of metaphorization mechanisms in Ukrainian, German and English phraseological units, which characterize positive intellectual abilities of a person, as well as to identify their common and distinctive features since one of the main characteristics of phraseological systems of different languages is the unity of general and special. Based on this goal and the general task of anthropocentric phraseology – the study of the ratio of linguistic and extralinguistic meanings, the existing definitions of phraseological units in languages are investigated, and the phraseological meaning is considered as an object of linguistic research. Phrasemes, or phraseological units, are studied in different directions. The study of them as units reflecting the human factor in any language remains relevant in recent decades. Metaphor is also in the focus of modern linguistics because of its relationship between linguistic phenomena and perception, memory and thinking, acquisition and application of human knowledge and experience.Methods. Since phraseological units are also studied in linguistic and linguocultural aspects, a complex research methodology is used here. According to the set goal and specific tasks, such basic methods as descriptive, comparative, component analysis were used.Results. The research findings are as follows: the author suggests a general classification of the mechanisms of metaphorization in phraseological units taking into account the components of their inner form. The models of phraseological units are highlighted, which are based on different types of metaphorical rethinking. The proposed classification can be used to study the semantic features of phraseological units using the material of different languages, as well as for their further correct ideographic separation.Conclusions. In the studied languages phrasemes with metaphorical rethinking form a rather large group. Many of them have a fairly transparent structure of meaning, the motivation of which is based on broad connotations known to almost any native speaker. The research objective includes identifying semantic similarities and differences between phraseological units of languages studied. The connection of phraseological units with the cultural code is preserved in the collective subconscious memory of native speakers. Phraseologisms, reflecting in their semantics the long process of people’s cultural development, fix and transmit cultural attitudes and archetypes, standards and stereotypes from generation to generation.Key words: phraseological unit/phraseme, idiom, metaphor, metaphorization, structural-semantic analysis, inner form. Мета. Основна мета дослідження – це інтерпретувати та диференціювати типи механізмів метафоризації в українських, німецьких та англійських фразеологізмах, які характеризують позитивні інтелектуальні здібності людини, а також виявити їх спільні та відмінні риси, адже однією з основних характеристик фразем різних мов виступає єдність загального і специфічного. Виходячи із цієї мети і спільного завдання антропоцентричної фразеології, що полягає у вивченні співвідношення мовних та екстралінгвістичних значень, досліджуються мовні визначення фразеологізмів у мові, а фразеологічне значення розглядається як об’єкт лінгвістичного дослідження. Вивчення фразем відбувається за різними напрямками. Вивчення їх як одиниць, що відбивають людський фактор в будь-якій мові, залишається актуальним в останні десятиліття. Метафора також знаходиться в центрі уваги сучасної лінгвістики через її взаємозв’язок між мовними явищами і сприйняттям, пам’яттю і мисленням, надбанням і застосуванням людських знань і досвіду.Методи. Оскільки фразеологічні одиниці розглядаються в лінгвістичному і лінгвокультурному аспектах, використовується комплексна дослідницька методологія. Згідно з поставленою метою та конкретними завданнями використовувалися такі основні методи, як описовий, зіставний, а також метод компонентного аналізу.Результати. Автор пропонує загальну класифікацію механізмів метафоризації у фразеологічних одиницях, що вивчаються з урахуванням компонентів їхньої внутрішньої форми. Виділено моделі фразеологізмів, засновані на різних типах метафоричного переосмислення. Запропонована класифікація може бути застосована для вивчення семантичних особливостей фразеологізмів на матеріалі різних мов, а також для їх подальшого правильного ідеографічного розподілу.Висновки. У досліджуваних мовах фраземи з метафоричним переосмисленням утворюють досить велику групу. Багато з них мають досить прозору смислову структуру, мотивація якої заснована на широких конотаціях, відомих практично кожному носію мови. У завдання дослідження входило виявлення семантичних подібностей і відмінностей між фразеологізмами мов. Зв’язок фразеологізмів із культурним кодом зберігається в колективній підсвідомій пам’яті носіїв мови. Фразеологізми, що відображають в своїй семантиці тривалий процес культурного розвитку людей, фіксують та передають культурні установки й архетипи, стандарти і стереотипи з покоління в покоління.Ключові слова: фразеологічна одиниця/фразема, ідіома, метафора, метафоричне переосмислення, структурно-семантичний аналіз, внутрішня форма.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

V.M., Suprun. "AXIOLOGY OF MATERNITY IN WOMEN’S PROSE IN THE DIASPORA IN THE MIDDLE OF THE XX CENTURY." South archive (philological sciences), no. 83 (November 4, 2020): 23–26. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-83-4.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета ‒ дослідити аксіологічні маркери явища материнства в структурі концепту «жінка» жіночої прози української діа-спори середини ХХ століття.Методи. Наукове вивчення аксіології материнства в діаспорній жіночій прозі вимагає залучення засад, прийомів і принци-пів літературознавчих досліджень, зокрема: герменевтики, що уможливила тлумачення белетристичних текстів для осягнення цілості буття; культурно-історичного методу, який прислужився для ґрунтовного висвітлення суспільно-політичного контек-сту у творах мисткинь; описового, який дав змогу виявити й охарактеризувати основні особливості аксіологічних домінант материнства в структурі концепту «жінка»; елементів концептуального й гендерного аналізу.Результати. З’ясовано, що в діаспорній жіночій прозі середини ХХ століття материнство – аксіологічний компонент кон-цепту «жінка» –посідає провідне місце. Материнство сприймається мисткинями як узагальнене явище любові й опіки не лише щодо власних дітей, але й усіх, хто потребує ласки неньки, хай і нерідної. У статті виявлено, що особливої соціальної функ-ції материнство зазнає в часи суспільно-політичної кризи, коли образ матері набуває додаткових конотацій громадянського виховання дітей. Маємо тут ще одну функцію материнства – оберегову, адже в часи соціальних катаклізмів мати намагається вберегти і дітей, і осередок їхнього життя ‒ Батьківщину, за яку кладуть молоді життя. Тому ідейна контамінація материн-ських та патріотичних почуттів у прозовому набутку діаспорних письменниць цілком закономірна й художньо виправдана. Письменниці виводять образ матері в ранг аксіологічних домінант українського суспільства, він стає ієрофанічним символом добра, людяності, індивідуально-особистісної й національної самопожертви.Висновки. Проведене дослідження виявило, що аксіологічний компонент материнства стає в жіночій прозі невід’ємним елементом концепту «жінка» й позначений зазвичай ореолом трагічності. Материнство в екзистенції ХХ століття віддається жінкою в жертву гуманітаризації суспільства, його ціннісних координат. Purpose. Investigation of axiological markers of the phenomenon of motherhood in the structure of the concept of “woman” of women’s prose of the Ukrainian diaspora in the middle of the twentieth century.Methods. The attempt to scientifically study the axiology of motherhood in diasporic women’s prose through requires the involvement of the principles, techniques and principles of literary studies, in particular: hermeneutics, which made it possible to interpret fiction texts in order to understand the integrity of being; the cultural and historical method that used to thoroughly cover the socio-political context in writers’ works; a descriptive one that made it possible to identify and characterize the main features of axiological dominants of motherhood in the structure of the concept of «woman»; elements of conceptual and gender analysis.Results. It has been found that in diasporic women’s prose of the mid-twentieth century, motherhood is an axiological component of the concept of «woman». Motherhood is regarded by writers as a generalized phenomenon of love and care not only for their own children, but also for all who need the care of a nanny, albeit a non-native. The article reveals that motherhood undergoes a special social function in times of socio-political crisis, when the image of the mother acquires additional connotations of civic education of children. Here we have another function of motherhood ‒ to protect, because in times of social disasters, the mother tries to protect both children and the centre of their lives: the homeland for which young lives are laid. Therefore, the ideological contamination of maternal and patriotic feelings in the prose acquisition of diaspora writers is quite natural and artistically justified. The writers deduce the image of the mother in the rank of axiological dominants of Ukrainian society, it becomes a symbol of goodness, humanity, individual-personal and national self-sacrifice.Conclusions. A study has found that the axiological component of motherhood becomes in women’s prose an integral element of the concept of “woman” and is usually indicated by the halo of tragedy. Maternity in the existence of the twentieth century is put by a woman in the office of humanitarian society, its value coordinates.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

S.F., Aleksenko. "ALLUSIONS AS A TYPE OF INTERTEXTUAL LINKS IN THE FILM DISCOURSE OF “THE MATRIX”." South archive (philological sciences), no. 85 (April 12, 2021): 160–64. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-85-26.

Повний текст джерела

Анотація:

The purpose of the article is to outline intertextual links in the English cinematic discourse by establishing the types of allusions functioning in the cinematic discourse of “The Matrix”.Methods. The research has been carried out by dint of descriptive method while surveying and outlining the scientific approaches to the category of intertextuality, the method of contextual analysis for singling out from the film text of the film discourse in question the relevant contexts with intertext, the method of intertextual analysis for determining types of allusions according to their relation with the source text.Results. It has been determined that a cinematic discourse as a semiotically complex dynamic process of interaction between a multiple addressor and a film recipient is characterized, alongside verbal-visual unity, coherence, completeness and contextual meaning, by intertextuality, the latter being revealed in the film text – an integral part of the cinematic discourse. It has been found out that the means of creating textual reminiscence which shapes the intertextuality of the film text of “The Matrix” is allusion. The philosophical meaning encased in the cinematic discourse of the film under analysis is connected with the ideas of the belief in being the chosen one, of one’s mission, the struggle of two worlds – the good and the evil, loyalty and betrayal. Those are ideas which permeate the Sacred Writ, so it is the Bible – the most recognizable and significant for the American culture precedent text – that serves as a source text providing ground for associative referential hints within the framework of the film in question. According to the form of presentation in the film text there have been picked semantic and structural allusions, according to the placing in the text relative allusions (allusions of local impact) have been identified. Semantic allusions preserve the initial semantic content of the source and impart occasional connotation to the objects of allusive evaluation. Structural allusions bring about associative links with certain qualities of allusive denotata. Relative allusions are realized in the film text through non-verbal indexical signs. The latter, in the vivid form of number plates, refer the viewer to definite Biblical lines, thus coming up with some additional characteristic of the objects of allusive reference.Conclusions. Textual Biblical allusions in the cinematic discourse of “The Matrix” semantically, structurally or as allusions of local impact create intertextual links, transferring the attributes of Biblical characters and events to those highlighted in the cinematic discourse analyzed. Allusions, being references to the source text as to the index of the situation, come forth as a means of identification of certain characteristics of film personages, places, actions.Key words: film text, the category of intertextuality, textual reminiscence, precedent text, semantic content of the source. Метою статті є визначення інтертекстуальних зв’язків в англомовному кінематографічному дискурсі через з’ясування типів алюзій у кінодискурсі фільму «Матриця».Методи. Дослідження здійснено за допомогою описового методу для осмислення та опису наукових підходів до кате-горії інтертекстуальності, методу контекстуального аналізу у разі виокремлення з кінотексту досліджуваного кінодискурсу релевантних контекстів з інтертекстом, методу інтертекстуального аналізу для визначення типу алюзій за їх зв’язком з тек-стом-джерелом.Результати. Виявлено, що кінодискурс як семіотично складний динамічний процес взаємодії множинного адресанта та кінореципієнта поряд з вербально-візуальною єдністю, зв’язністю, завершеністю та контекстуальністю значення харак-теризується інтертекстуальністю, причому остання проявляється в кінотексті – невід’ємній частині кінодискурсу. З’ясовано, що прийомом створення текстової ремінісценції, через який реалізується інтертекстуальність кінотексту фільму «Матриця», є алюзія. Філософський смисл, закладений у кінодискурсі аналізованого фільму, пов’язаний з ідеями віри в обраність, місій-ності, боротьби двох світів – добра і зла, відданості та зради – ідеями, якими пронизане Святе Письмо, а отже, Біблія як найбільш впізнаваний та ціннісно значимий прецедентний текст для американської культури і слугує текстом-джерелом для асоціативних натяків-відсилок – алюзій у такому кінотексті. За формою представленості в кінотексті було виявлено семан-тичні та структурні алюзії, за положенням у тексті ідентифіковано алюзії релятивні (алюзії локальної дії). Семантичні алюзії зберігають вихідну семантичну наповненість джерела та надають об’єктам алюзивної оцінки оказіональної конотації. Струк-турні алюзії викликають асоціативні зв’язки з певними якостями алюзивних денотатів. Релятивні алюзії реалізуються через невербальні індексальні знаки – в кінотексті фільму написи на транспортних засобах наочно відсилають глядача до конкрет-них рядків у Біблії, щоб надати додаткову характеристику об’єктам алюзивної відсилки.Висновки. Текстові біблійні алюзії у кінодискурсі фільму «Матриця» семантично, структурно чи релятивно (як алюзії локальної дії) створюють міжтекстові зв’язки, переносячи ознаки біблійних персонажів та подій на ті, про які йдеться в ана-лізованому кінодискурсі. Алюзії, слугуючи відсилками до тексту-джерела як знаку ситуації, функціонують як засоби для ототожнення певних характеристик персонажів, місць, дій, які відбуваються у кінотворі.Ключові слова: кінотекст, категорія інтертекстуальності, текстова ремінісценція, прецедентний текст, семантична напо-вненість джерела.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Мельник, Наталiя. "СУЧАСНI НАРОДНI ТВОРИ ПРО МОСКАЛIВ: МIЖ ФОЛЬКЛОРНОЮ ТА ПОСТФОЛЬКЛОРНОЮ СВIДОМIСТЮ". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 15 (19 грудня 2021). http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v15i0.4549.

Повний текст джерела

Анотація:

У статтi розглянуто проблеми визначення формально-змiстових показникiв новiтнього фольклору та його зв’язкiв iз сучасною суспiльною дiйснiстю українцiв. Трендовим напрямом у сучаснiй фольклористицi є дослiдження фольклорних явищ iз погляду нових громадсько-полiтичних, культурних умов спiвдiї iндивiда та колективу; проблеми визначення явищ фольклоризму, фольклоризацiї та нефольклорного мислення. Звернено увагу на розумiння фольклоризму як процесу адаптацiї, трансформацiї i репродукцiї фольклору в суспiльному побутi, культурi й мистецтвi з акцентом на його соцiальних i художнiх причинах, якi визначають входження генетично лiтературного твору в межi «мистецького канону» народної творчостi. Вказано на активнi сучаснi фольклоризацiйнi процеси в українському культурному просторi. Фольклоризацiя трактується як введення народного твору в усний обiг iз друкованих джерел чи зi сцени, iз засобiв масової iнформацiї. Вiдзначено, що поряд iз традицiйним фольклором, який продовжує активно функцiонувати, у культурне життя суспiльства увiйшов постфольклор, що трактується в статтi як якiсно новий культурний продукт, пов’язаний з цифровою свiдомiстю (кiбер-фольклор, ньюслор, iнтернет-фольклор) та дiагностує стан розвитку сучасних суспiльних цiнностей, культурних кодiв. Акцентовано на активному побутуваннi в умовах росiйської агресiї народних творiв про москалiв, у яких лексема «москаль» набуває нових конотацiй. Дослiджуванi твори осмислено як зразки, що перебувають на межi фольклорної та постфольклорної свiдомостi. Виникаючи на ґрунтi традицiйних соцiальних i морально-етичних стереотипiв, такi зразки акумулюють фольклорний досвiд, крiзь призму якого осмислюється реальна данiсть. Маючи переважно усний тип побутування, нинi фольклорнi новотвори можуть мiстити аудiовiзуальний компонент, iнтертекстуальну складову, досить швидко поширюватися в культурному просторi та демонструвати сучасне розумiння суспiльних реалiй.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Петрів, Оксана. "КОНЦЕПТ «СВОБОДА» ТА ЙОГО КОНОТАЦІЇ У КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНОМУ ПОЛІ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ Г.СКОВОРОДИ". Рідне слово в етнокультурному вимірі, 17 вересня 2021, 122–31. http://dx.doi.org/10.24919/2411-4758.2021.211691.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті здійснено лінгвокультурологічний аналіз концепту «свобода» у мові творів Г. Сковороди; з’ясовано семіотичне наповнення концепту у когнітивно-семантичному полі життя і творчості Г. Сковороди та в контексті української культури; виявлено його конотації. Встановлено, що слово-денотат «свобода» і конотації до нього («рівна нерівність», «щастя», «сродна праця», «вольность», «Богдан-герой», «веселіє духа», «глибоке серце», «світ ловив мене та не спіймав» та інші) мають ментально-світоглядну специфіку, оскільки концептуалізують вчення Г. Сковороди про людину та сенс її життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Braiilko, Yuliia. "Власні назви Білорусі в українському поетичному дискурсі: прагматичний і стилістичний потенціал". Лінгвостилістичні студії, 20 грудня 2019, 7–17. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2019-10-7-17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті викладено результати дослідження прагматичного і стилістичного потенціалу топоніма Білорусь та його варіантів в українській поезії. З’ясовано, що здебільшого вони виявляють вторинність географічної семантики, актуалізуючи культурно значущу інформацію, супроводжувану позитивно-оцінними конотаціями. Ключові слова: онім, топонім, хоронім, сема, експресивність, культурна інформація імені. Покликання Список використаних джерел Драч, Іван. Берло: Книга поезій. Київ : Грамота, 2007. Еллан-Блакитний, Василь. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1964. Йовенко, Світлана. Безсмертя ластівки. Київ : Дніпро, 1989. Іздрик, Юрій. Після прози: поезія. Чернівці : Meridian Czernowitz ; Книги-ХХІ, 2013. Ірванець, Олександр. Сатирикон-XXI. Харків : Фоліо, 2011. Кононенко, Данило. «Українською — «джерельце», білоруською — «крынічка»!» Кримська світлиця, № 24, 2004. Крижанівський, Степан. Літопис: вибране. Київ : Дніпро, 1991. Лубківський, Роман. Рамена: поезії. Київ : Дніпро, 1969. Луценко, Дмитро. Усе любов'ю зміряне до дна: лірика, поеми, пісні. Київ : Український письменник, 1994. Малишко, Андрій. Поетичні твори. Літературно-критичні статті. Київ : Наукова думка, 1988. Малишко, Андрій. Твори. В 10 т. Київ : Дніпро, 1974. Масенко, Терень. Багряні жоржини. Київ : Дніпро, 1969. Масенко, Терень. Вибране. Київ : Дніпро, 1975. Нехода, Іван. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1982. Олесь, Олександр. Твори. В 2 т. Київ : Дніпро, 1990. Олійник, Борис. Вибране : поезії, поеми. Київ : Етнос, 2009. Павличко, Дмитро. Вірші з Майдану. Київ : Основи, 2014. Павличко, Дмитро. Ностальгія. Поезії. Київ : Основи, 1998. Павличко, Дмитро. Твори. В 3 т. Київ : Дніпро, 1989. Рильський, Максим. Зібрання творів. В 20 т. Київ : Наукова думка, 1983-1990. Руданський, Степан. Усі твори в одному томі. Київ, Ірпінь : Перун, 2007. Сингаївський, Микола. Дорогою зорі. Київ : Молодь, 1979. Сингаївський, Микола. Заповітний хліб. Київ : Радянський письменник, 1982. Сингаївський, Микола. Родове дерево. Київ : Радянський письменник, 1988. Сосюра, Володимир. Вибрані твори. В 2 т. Київ : Наукова думка, 2000. Сосюра, Володимир. Твори. В 10 т. Київ : Дніпро, 1970-1971. Сосюра, Володимир. «Білорусь». Червоний шлях, № 7, 1928, с. 5. Українська література XVIII ст. Поетичні твори, драматичні твори, прозові твори. Київ : Наукова думка, 1983. Українська поезія. Середина ХVІІ ст. Київ : Наукова думка, 1992. Список використаної літератури Браїлко, Юлія. «Функційність топоніма Москва в українському поетичному дискурсі». Мова: класичне – модерне – постмодерне, вип. 4, 2018, с. 5–19. Данцевич, Елена. «Ассоциативное поле концепта «Беларусь» у учащихся раннего юношеского возраста». Весці БДПУ. Серыя 1 : Педагогіка. Псіхалогія. Філалогія, № 3, 2002, с. 35–8. Ільченко, І. І., і Ісачук, Н. В. «Топоніми в перекладних поезіях В. А. Чабаненка». Філологічні науки в умовах сучасних трансформаційних процесів: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 10–11 листопада 2017 року, м. Львів. Львів : ЛОГОС, 2017, с. 31–5. Красавіна, Валентина. «Від майдану до Майдану». Культура слова, вип. 82, 2015, с. 102–8. Можарова, Тамара. «Фоносемантика онімних найменувань у поезії шістдесятників». Лінгвістичні дослідження, вип. 27, 2009, с. 39–47. Слесарева, Т. П. «Онимы Яна Барщевского (на материале «Шляхтича Завальни»): семантический аспект». Наука – образованию, производству, экономике : материалы XVI(63) Региональной научно-практической конференции преподавателей, научных сотрудников и аспирантов, 16-17 марта 2011, г. Витебск. Т. 1. Витебск, 2011, с. 271–3. Степаненко, Микола. «Українська мова і суспільно-політичні трансформації сьогодення». Українська мова, № 2, 2015, с. 3–23. Чабаненко, Віктор. «Експресивно-стилістичні функції білорусизмів в українській мові». Культура слова, вип. 17, 1979, с. 15–26. Ясь, О. В. «Біла Русь (Білорусія, Білорусь, Біларусь)». Енциклопедія історії України, за ред. В. А. Смолія. Т. 1. Київ : Наукова думка, 2003.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

VINTONI, MYKHAILO, TATIANA VINTONIV та OLENA SYDORENKO. "Відонімні та відапелятивні назви в українському ергоніміконі". Mundo Eslavo, № 20 (27 грудня 2021). http://dx.doi.org/10.30827/meslav.vi20.21626.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню численних українських ергонімів, зокрема проаналізовано 29826 назв об’єктів готельного бізнесу, культурно-розважальних закладів, об’єктів торгівлі, перукарень та салонів краси, об’єктів надання медичних послуг та аптек, розташованих у обласних центрах та інших містах України. Більшість імен подано українською мовою, а також наявні імена, запозичені з інших мов. Основний спосіб утворення назв – відапелятивний. Запропоновано типологію ергонімів, які умовно поділено на п’ятнадцять підгруп: патріотичні та фольклорні назви; ергонімі з незавуальованою вказівкою на вид діяльності; назви з частково завуальованою семантикою; лексеми з вказівкою на якість умов та послуг; абстрактні відапелятивні назви романтичного або фантазійного плану; найменування, утворені від назв рослин із позитивною конотацією; ергоніми, утворені від назв тварин із позитивною конотацією; найменування, утворені від назв дорогоцінних каменів; назви-демінутиви, які вказують на невеликий розмір закладу; назви зі вказівкою на природні реалії; назви з вказівкою на особливості місця розташування; словосполучення з лексемою золотий/а/е; словосполучення з лексемою старий/а/е; словосполучення з лексемами на позначення кольору; назви з вказівкою на гендерну спрямованість. Всі аналізовані найменування мають позитивний стилістичний відтінок і, крім номінативної, виконують рекламну функцію. Акцентовано увагу на використанні відонімного методу формування українських ергонімів. Серед відонімних назв представлені різні відантропонімні та відтопонімні як найчисленніші серед відонімних, утворені шляхом трансонімізації імен та прізвищ, назв місцевості. Приділено увагу висвітленню інших розрядів відонімних ергонімів, зокрема міфонімів, поетонімів, катойконімів, прагматонімів, зоонімів, анемонімів, космонімів, фільмонімів, музикогрупонімів та трансонімізованих титулів. Зроблено спробу етимологічного аналізу деяких назв. Зафіксовано використання різноманітних ергонімних термінів, які в деяких випадках, виконуючи номінативну функцію, вказують на розмір установи. Ключові слова: онім, апелятив, ергонім, антропонім, топонім, онімізація, трансонімізація.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Філь, Галина, та Ірина Патен. "ФРАЗЕОЛОГЕМА-ЕНТОМОНІМ У СТРУКТУРІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Рідне слово в етнокультурному вимірі, 17 вересня 2021, 88–97. http://dx.doi.org/10.24919/2411-4758.2021.213168.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проведено обстеження фразеологічних одиниць української, російської та білоруської мов з фразеологемами-ентомонімами; з’ясовано, що у фразеологічних системах східнослов’янських мов функціонує чимало стійких сполук з назвами комах (ентомонімів), світ яких надзвичайно багатий і різноманітний; зазначено, що в них досить виразно виявляються риси національного менталітету, відображається специфіка світосприймання, мислення східних слов’ян; незважаючи на те, що більшість фразеологічних одиниць з компонентом-ентомонімом мають однакову семантику в східнослов’янських мовах, у кожній з них виявлено специфіку відносно функціонування фразеологічних одиниць. Мета cтатті – проаналізувати структуру фразеологічних одиниць з ентомонімічним компонентом, репрезентованих у сучасних фразеологічних словниках української, російської та білоруської мов, у порівняльно-зіставному аспекті; виокремити в них фразеологеми-ентомоніми, природа значень яких тісно пов’язана з культурно-історичними традиціями народу – носія певної мови. Результати дослідження засвідчили той факт, що саме зіставно-лінгвокультурологічний аналіз дає змогу констатувати, що ентомоніми в східнослов’янському фразеологічному просторі виступають потужним фактором формування національно-образної картини світу; міжмовне зіставлення структури усталених виразів обстежуваних мов з фразеологемою-ентомонімом відображає в основному негативні конотації, які переважно характеризують будь-яку якість людини – її інтелект, вчинки, поведінку, зовнішність, вади характеру. На перспективу залишається аналіз стійких виразів з фразеологемою-ентомонімом у східнослов’янських мовах в лінгвокультурологічному аспекті, подальшому міжмовному зіставленні їх та виявленні в них відмінностей і спільних рис, пов’язаних з особливостями відображення ментальності того чи того народу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Стецик, Марія, та Ірина Мицак. "«А МИ ТУЮ ЧЕРВОНУ КАЛИНУ ПІДІЙМЕМО» (СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЕКСЕМ-ДЕНДРОНІМІВ У ФОЛЬКЛОРИЗОВАНИХ ПІСЕННИХ ДИСКУРСАХ)". Рідне слово в етнокультурному вимірі, 25 лютого 2022, 173–87. http://dx.doi.org/10.24919/2411-4758.2022.250919.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню флоролексем як експресивних домінантних знаків фольклоризованих пісенних дискурсів, що засвідчують синкретизм авторської та народнопоетичної світорецепції. Зазначено, що пісні літературного походження, вливаючись у народнопісенну традицію, трансформуються й адаптуються до поетичних матриць фольклорних текстів, хоча й зберігають специфічні моменти власне авторського, індивідуалізованого мовомислення: у фольклорі калина, явір, дуб, верба, черемшина, береза є зазвичай одним із компонентів психологічного паралелізму, в авторських пісенних текстах – це перифрази авторського внутрішнього світу, а в текстах з актуалізованими громадянсько-патріотичними мотивами – знакові експліканти української етносвідомості. Проведено різногранні лінгвопоетичні студії над конкретними флоролексемами; доведено, що до найбільш частотних дендрономенів, який лучить народнопісенну й авторську традиції, належить калина. Знакова символема ментально й рецептивно уособлює Україну, а в текстах стрілецьких і повстанських пісень співвідноситься зі звитяжною боротьбою, змагами за незалежність, з жертовністю, а також постає як національний символ єднання й оплакування полеглих героїв. В авторських дискурсах, головно стрілецьких та повстанських, семантико-символічне наповнення фітономена явір (яворина) корелює з фольклорним; символічний потенціал народнопісенного образу (туга, проникливість експлікації душевних переживань) експліковано в поезії Дмитра Павличка «Явір і яворина». Флоролексема дуб належить до етнічних фітонімів із семантикою виразного культурно-історичного та суспільно-ідеологічного наповнення через актуалізацію сем «українське, патріотичне»; зазначено, що в контексті стрілецької та повстанської пісенної мовотворчості фітономен дуб інтенсифікує ідейнополітичні та аксіологічні конотації. Постульовано, що образ верби набув значної популярності через актуалізацію сем позитивної оцінності та виразну національну конотованість. Крізь призму текстової енергетики (рецепція на рівні позасвідомих імпульсів та генетичних кодів) досліджено фітоценози гай, ліс, бір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Mykytiuk, Oksana. "Конотативний зріз термінів шовінізм та фанатизм у публіцистиці Дмитра Донцова". Лінгвостилістичні студії, 20 грудня 2019, 88–100. http://dx.doi.org/10.29038/2413-0923-2019-10-88-100.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано характерне для лінгвальної дійсності явище переходу мовних одиниць одного стилю в інший. З’ясовано, що терміни в публіцистичних текстах Дмитра Донцова отримують конотативне забарвлення завдяки авторським дефініціям, атрибутивним модифікаторам та використанню численних тропів (метафор, антитез, порівнянь). Доведено, що емоційні тексти Трибуна нації є базою для формування державотвірного світогляду та основою в теоретичному осмисленні сучасних суспільно-політичних проблем. Ключові слова: суспільно-політичні терміни, шовінізм, фанатизм, Дмитро Донцов, конотація. Покликання Список використаної літератури Баган, Олег. Актуальна націософія: теоретичні, культурологічні, геополітичні та історіософські аспекти. Львів: Піраміда, 2016. Баган, Олег. Поміж містикою і політикою (Дмитро Донцов на тлі української політичної історії першої половини ХХ ст.). Київ, 2008. Башнянин, Григорій, Мисловський, Петро, Шевчик, Богдан, і Пасічник, Василь. Українська національна ідея: політико-економічний та історико-соціальний аналіз. Львів: Ліга-Прес, 2018. Гомза, Іван. Суспільно-політичні рухи. Київ, 2018. Грицак, Ярослав. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. Київ: Генеза, 1996. Донцов, Дмитро. Дух нашої давнини. Львів–Київ: Накладом Юрія Криворучка, 2011. Донцов, Дмитро. Єдине, що є на потребу. Київ: Діокор, 2002. Донцов, Дмитро. Націоналізм. Вінниця: ДП «ДКФ», 2006. Донцов, Дмитро. Хрестом і мечем. Тернопіль: Рада, 2010. Касьянов, Георгій. Теорії нації та націоналізму. Київ: Либідь, 1999. Квіт, Сергій. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. 2-ге вид. Львів: Галицька видавнича спілка, 2013. Короткий оксфордський політичний словник, за ред. І. Макліна, А. Макмілана; пер. з англ.: В. Сидоров, Д. Таращук та ін. Київ: Основи, 2005. Кузик, Петро. Націоналізм і шовінізм у міжнародних відносинах. 2-ге вид. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. Кузик, Петро. Націоналізм та шовінізм у міжнародних відносинах. Автореф. дис. …канд. політ. наук: 23.00.04. Львів, 2004. Лісовий, Василь. Культура – ідеологія – політика. Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 1997. Манелюк, Юрій, і Чубур Наталія. Сучасні ідейно-політичні течії. Київ: КНЕУ, 2010. Микитюк, Оксана. «Суспільно-політична термінологія Дмитра Донцова як основа українських державотвірних традицій». Куньч, Зоряна, Наконечна, Галина, Микитюк, Оксана, Булик-Верхола, Софія, Теглівець, Юлія. Теорія терміна: конкретизація лексико-семантичних парадигм. Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2018, с. 67–90. Новоставська, Оксана. «Парадигматичні відношення (синонімія та антонімія) у філософській термінології творів Івана Франка». Українська мова, № 2, 2013, с. 68–75. Паночко, Михайло. «Українська суспільно-політична термінологія кінця ХІХ – початку ХХ ст.: лексикографічний аспект». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Ів. Франка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), № 7, 2017, с. 133–6. Панько, Таміла. Від терміна до системи. Львів, 1979. Панько, Таміла, Кочан, Ірина, і Мацюк, Галина. Українське термінознавство. Львів: Світ, 1994. Сосновський, Михайло. Дмитро Донцов – політичний портрет: З історії розвитку ідеології українського націоналізму. Нью-Йорк–Торонто, 1974. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. Чугуєнко, Михайло. Формування та розвиток ідеології Дмитра Донцова. Автореф. дис. …канд філософ. наук: 09.00.12. Харків, 1998. Шведа, Юрій. Політичні партії: енциклопедичний словник. Львів: Астролябія, 2005. Coleman, Heather, Hrytsak, Yaroslav, Hundorova, Tamara, Zaitsev, Oleksandr and Shkandrij, Myroslav. A roundtable on Myroslav Shkandrij’s Ukrainian Nationalism: Politics, Ideology, and Literature, 1929–1956. DOI: 10.1080/00085006.2017.1319619.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Культурна конотація"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями