Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Культура духовна.
Статті в журналах з теми "Культура духовна"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Культура духовна".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Hirlina, N. Y. "Духовна культура та процес соціалізації". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 32–36. http://dx.doi.org/10.15421/1716056.
Повний текст джерелаАнотація:
Культура у своєму духовному вимірі надає смисли людському буттю у всій тотальності його проявів. Духовно-продуктивна діяльність забезпечує формування духовних цінностей, а духовно-практична діяльність стосується опанування людиною та соціальними групами накопичених людством духовних цінностей у процесі власного культурного розвитку. Саме другий процес лежить в основі соціалізації підростаючого покоління і має найбільше значення для формування духовної культури молоді. Його результатом є набуття молоддю духовного досвіду, розвитку ціннісних орієнтацій, духовних потреб і духовних почуттів. Сутністю духовної культури є набування сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів, що здійснюється на основі трансформування універсуму зовнішнього буття у внутрішній світ особистості. В основі соціально-філософського дискурсу дослідження духовної культури молоді має лежати проблематика взаємозв’язку та взаємодетермінації особистісного духовного розвитку та духовного життя суспільства загалом. Саме соціальний вимір фено- мена духовної культури як наслідок взаємодії особистості та суспільства має знаходитися у центрі соціально-філософського аналізу. У межах соціально-філософського дискурсу духовна культура особистості має аналізуватися як процес набування людиною людського через інтеграцію до соціального простору свого буття. Розкриваючи соціально-філософський зміст поняття духовної культури як чинника соціалізації, слід насамперед підкреслити його системостворюючий стосовно суспільного розвитку потенціал.
2
Білозерська, С. І. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ". Problems of Modern Psychology, № 4 (11 лютого 2022): 15–21. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі формування духовної культури майбутнього вчителя, яка значною мірою визначається рівнем педагогічної підготовки, прагненням до самовдосконалення в умовах професійної діяльності. Основоположним є твердження, що саме аксіологічний підхід до професійної педагогічної підготовки передбачає формування у студентів системи ціннісних орієнтацій, які визначають загальну спрямованість інтересів і прагнень особистості студента, а також розуміння цінностей духовної культури, що забезпечують цілісність та духовну зрілість особистості, прагнення до духовного саморозвитку, самоосвіти. Від характеру діяльності педагога, від його особистісних характеристик, ціннісних орієнтацій, життєвих установок та умов, які він створює, залежить не тільки якість засвоєння школярами встановлених освітнім стандартом знань, а й характер відносин суб’єктів освітнього процесу, атмосфера, в якій відбувається педагогічна взаємодія. Духовна культура майбутнього вчителя розуміється нами як складна, інтегративна якість, що виражається у високому рівні мотиваційно-ціннісного та морально-духовного ставлення до педагогічної діяльності, професійно-етичної вихованості, засвоєння морального досвіду та різних сторін духовного життя суспільства, у втіленні засвоєного в поведінці та професійній діяльності. Духовна культура педагога є показником особистісно-професійної зрілості та цілісності особистості; основою для створення власного ціннісного простору, який забезпечить освоєння базових цінностей життя та професійної діяльності. Здійснюючи змістовну інтерпретацію духовної культури, ми акцентували увагу на таких її складниках, як духовні знання, духовні цінності та духовне самовдосконалення. Духовні знання та цінності забезпечують формування у майбутніх педагогів здатності до самостійності, автентичної ціннісної орієнтації, заснованої на світоглядних рефлексіях, переживаннях, оцінках. Основними засобами духовного самовдосконалення є віра, любов, творення добра і боротьба зі злом, творення свободи і відповідальності, праця.
3
Колосова, С. В., та Ю. В. Сирова. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ В МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 158–67. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-158-167.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено окремі аспекти формування духовної культури майбутніх вихователів як складової частини іміджу педагога. Розкрито основні компоненти професійного іміджу педагога: природні якості (комунікабельність, емпатійність, рефлексійність, красномовність); якості, сформовані внаслідок виховання та навчання (морально-етичні уявлення, психологічне здоров’я, комунікаційні навички, духовна культура); життєвий і професійний досвід. Встановлено, що імідж вихователя в наукових дослідженнях розглядають у контексті проблем формування індивідуального стилю педагога і визначено як якісну характеристику особистості, яка сприяє прояву її внутрішніх установок, особистісних і професійних якостей, життєвих позицій, духовної культури. Здійснено аналіз різних поглядів на проблему формування духовності особистості. З’ясовано, що духовна культура залежить від психологічних особливостей особистості, її моральних цінностей, пов’язана з оціночними категоріями та з загальною культурою. Узагальнено основні ціннісні орієнтири формування духовної культури майбутніх фахівців дошкільного профілю: гуманістичні цінності (толерантність, емпатія, альтруїзм, перцепція); моральні цінності (совість, гідність, чесність, повага, правдивість, справедливість); професійні цінності (працелюбність, відповідальність, професійні знання та навички, педагогічний такт, професійна етика); самоосвітні цінності (рефлексія, прагнення до пізнання світу, себе, сенсу та призначення свого життя). Встановлено, що цілеспрямована робота по формуванню ціннісних орієнтирів в процесі фахової підготовки сприяє розвитку професійно-особистісної компетентності майбутніх педагогів дошкільного профілю.
4
Чернікова, І. Д. "ФОРМУВАННЯ ГУМАНІТАРНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ЗАПОРУКА ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 371–80. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-371-380.
Повний текст джерелаАнотація:
Гуманітарна культура пов'язана з пізнанням і освоєнням людиною інтелектуальних і духовних феноменів, що сприяють подальшому розвитку її як особистості і інтеграції в людське співтовариство. Гуманітарна культура особистості не є застиглим утворенням, вона формується і постійно поновлюється в певному проблемному полі людської діяльності. Гуманітарна культура входить в поняття професійної культури, забезпечуючи її гуманітарну складову так само, як професійна культура входить в поняття гуманітарної як установка людини на творчу, соціально відповідальну професійну діяльність.
У статті розглядаються питання розвитку гуманітарної культури у студентів університету технічного профілю. Виявлений гуманітарний потенціал в змісті технічної освіти, який сприяє розвитку компонентів гуманітарної культури, враховує базову систему цінностей (аксіологію) сучасних суспільних відносин як реалізацію дієвої формули душевної безпеки. Духовна безпека сучасного суспільства і гуманітарна культура особистості особливо актуальна, в зв'язку з тим, що матеріальна складова не тільки зумовлює духовну безпеку суспільства, культуру особистості, але і виступає необхідною умовою для розробки і впровадження більш високих технологій інноваційної спрямованості і актуальних наукових відкриттів. Створення сучасного високотехнологічного виробництва в епоху розвитку комп'ютерно-мережевих програм, впровадження в повсякденне життя людини елементів штучного інтелекту, інтенсивне застосування винаходів, пов'язаних з нанотехнологіями, електромобілями, біороботами, киборгами, безсумнівно, змінює соціальну структуру і суспільні відносини.
В інформаційному суспільстві в період «перезавантаження» суспільних відносин особливо актуальним стає сигма безпеки, яка представляє собою особистість, що володіє, сучасними професійними знаннями, почуттям обов'язку, високим рівнем інтелекту самосвідомості, толерантністю, яка прагне до гармонії з природою і соціумом, де існує повага до загальноприйнятих норм поведінки, законам.
5
Крсек, О. Є. "МОВНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ США". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 82–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-82-94.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається мовна освіта як чинник духовної безпеки та єдності гуманітарного простору США. Проаналізовано проблеми забезпечення національної безпеки в контексті пріоритету духовних цінностей освіти, зроблено аналіз організації мовної освіти національних меншин в системі мовної політики в США на початку ХХІ століття.
Використано стратегічні положення концепції академіка Г. Шевченко щодо важливості освіти і виховання, яки мають виконати найважливішу місію нинішньої цивілізації – сформувати у підростаючих поколінь «Одухотворений образ Людини Культури ХХІ століття». Обґрунтовано, що «фундаментом духовної безпеки є духовна культура і духовні цінності, які створюють архітектуру духовності особистості». Охарактеризовано найважливіші функції мовної освіти у збереженні культурної спадкоємності і духовного розвитку особи. Обґрунтовано причини, за якими сьогодні без людини, її духовного здоров’я, інтелектуального розвитку поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Доведено, що мовна освіта, як складова духовного життя суспільства, є одним із важливіших чинників духовної безпеки суспільства. У двадцять першому столітті з усією очевидністю та глобальністю постає одна з найхарактерніших прикмет нового часу – зростання комунікативно-діяльнісних потреб членів соціуму, проблема «людина, мова, суспільство» набуває нових аспектів, нюансів та дослідницьких завдань.
6
Sheremet, Lyubov. "Освітній аспект впливу спорту на духовну культуру молоді". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (17 травня 2019): 178–89. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується вплив спорту на духовно-екзистенційну культуру молоді та на цій основі досліджується освітній аспект спорту. Адже спорт підтримує здатність до зміни, до духовної самореалізації суб’єктів. Особливо це стосується такого суб’єкта, як учнівська та студентська молодь. Її духовна культура в цілому являє собою систему, що саморозвивається. Спортивна діяльність ціннісно орієнтує особистість, будучи включеною в ширший життєвий контекст. Збереження духовного і фізичного здоров’я має своєю передумовою певний компроміс між обов’язковістю розв’язання освітніх завдань і необхідністю збереження та відтворення при цьому фізичного й душевного здоров’я. А саме збереження здоров’я молоді багато в чому залежить від форм і методів навчального процесу, психологічного клімату в навчальному закладі і від організації спеціалізованої системи його (здоров’я) формування та відтворення.
7
Шевченко, Г. П. "ПРОБЛЕМА ДУХОВНОГО ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 284–97. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-284-297.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми духовного пробудження особистості. Звертаючись до творчості С. Соммера, автор акцентує увагу на вихованні вищих духовних цінностей, яких так не вистачає нинішньому суспільству. У статті охарактеризовані моральні принципи, дотримуючись яких, згідно С. Соммера, особистість може піднятися на вищий ступінь свого розвитку. Автор статті наголошує, що духовність як найважливіша ознака життя людського роду є фундаментом життєтворчості і Вселенської свідомості. Автор акцентує увагу на тому, що рівень духовного розвитку особистості є джерелом її духовного пробудження, яке є фундаментом духовної безпеки, виховання культури, морально-естетичних цінностей, культури почуттів, ідеалів, ціннісно-смислової сфери, «чистої аури душі».
У статті надається характеристика етапів та стадій духовного пробудження особистості, а також визначено його основні компоненти. Автором визначені чинники духовного пробудження особистості: емоційно-естетичні установки, естетичне сприйняття людини і природи, естетичний відгук, творче естетичне самовираження, здатність до діалогу, рівень розвитку художньо-естетичної культури, наявність духовно-моральних і естетичних ідеалів.
Автором уточнено сутність понять «духовне пробудження», «духовне самоствердження особистості», «духовне самостояння», «духовно-моральна свобода», «духовно-моральна незалежність», «духовно-практична висота», «духовне зцілення», «духовна почуттєвість», «духовне зростання особистості», «духовна еволюція свідомості», «особиста духовна гігієна», «сувора духовна дисципліна», «загальний моральний горизонт».
8
Денькович, Василь Степанович. "МИСТЕЦЬКО-ДУХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.235997.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — висвітлити специфіку розвитку культури української діаспори, означити її мистецько-духовний потенціал та окреслити роль у збереженні сутнісних етнічних констант. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного підходу для виокремлення основних стратегій розвитку культури діаспори. Порівняльний метод використовується задля висвітлення специфіки взаємодії між культурою України та діаспори. Метод зіставлення залучено для наголошення на результативності розвитку культури діаспори для сьогодення. Наукова новизна. В статті окреслено значення української діаспори як транслятора та продовжувача культурних традицій України. Визначено її мистецько-духовний потенціал, який полягає у збереженні сутнісних етнічних чинників та впливі на сучасну культурно-мистецьку практику України. Висновки. Культурні зміни зумовлені процесами взаємодії різних культур (як в межах однієї країни, так і між окремими державами). Унаслідок збільшення інтеграційних процесів важливу роль відіграє проблема збереження цінностей кожної культури. Доведено, що у культурі української діаспори відбулося своєрідне консервування основних константних характеристик, притаманних українській культурі. Напрями її розвитку насамперед були пов’язані зі збереженням етнічної ідентичності. Автори використовували фольклорний матеріал, тематику та інструментарій, що притаманні українській етнічній культурі. Водночас відсутність ідеологічних перепон сприяла формуванню вільного простору для творчості, внаслідок чого діаспора почала розвиватися більш прогресивно, виступаючи орієнтиром для української культури сьогодення. Отже, культурна спадщина представників діаспори може належати як українській культурі, так і світовій.
9
Перехейда, Олександр Михайлович. "Духовна культура педагога: проблема формування". Вища освіта України, № 3 (30) (2008): 68–74.
Знайти повний текст джерела
10
Вінник, Н. Д. "Методика "Духовна культура особистості педагога"". Практична психологія та соціальна робота, № 10 (163) (2012): 36–41.
Знайти повний текст джерела
11
Кузьменко, Т. Г. "Особливості формування культурологічної категорії "духовна культура"". Культура України. Серія: Культурологія, вип. 62 (2018): 52–60.
Знайти повний текст джерела
12
Muravskaya, Olga. "Роль византийского «образа мира» в становлении музыкальной и культурно-исторической традиции европы XVIII-XX ст." Музичне мистецтво і культура 23 (30 листопада 2016): 9–24. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-9-24.
Повний текст джерелаАнотація:
Цель статьи ориентирована на освещение значимой роли генетически-исторически обусловленной культурной парадигматики христианского византийского Востока для всеевропейского ареала в виде патриархально-ортодоксальной идеи, оплодотворяющей религиозно-духовные культурные ценности и художественно-творчески осуществляющего идею духовного Преображения как символ и образ мира. Научная новизна. Статья посвящена вопросам влияния Византии, византийского «образа мира» на духовную, культурно-историческую и музыкальную традицию Запада различных эпох. Выводы. Духовно-теургическая миссия музыки и искусства в целом, в полной мере реализованная в культурно-исторической практике Византии, сохраняет свою значимость и в последующие эпохи в качестве базиса патриархально-ортодоксальной культуры, определившей духовные и жанрово-стилевые искания европейской музыкально-исторической традиции Нового времени и современности. Ключевые слова: Византия, византийская культура, патриархально-ортодоксальная культура, византийский стиль, модальность.
13
СМАКОВСЬКИЙ, ЮРІЙ. "МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ДУХОВНОЇ МУЗИКИ: АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 417–25. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-417-425.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку вищої освіти в Україні педагоги мають можливість активно впроваджувати новітні методики формування педагогічної культури, що ґрунтуються на використанні духовної музики у освітньому процесі. Автором визначено методи формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики: навчальні (пояснювально-ілюстративні, проблемно-пошукові, аналітико-інтерпретативні, модельні, імпресивні, художньо-концептуального синтезу, емоційно-почуттєвого узагальнення, художньо-асоціативний, проблемно-пошукові, сприймання, емоційного впливу, колективного обговорення, творчої роботи) та виховні (стимулювання творчої діяльності, розповідь, бесіда, диспут, дискусія, метод прикладу, прослуховування і обговорення музичних творів, створення спеціальних творчих ситуацій, творчі вправи, привчання, доручення, створення спеціальних творчих ситуацій з акцентуванням культуропедагогічного змісту тощо), що дозволяють підсилити процес формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва. Визначено критерії педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва, що узгоджуються з компонентами досліджуваного феномену (емоційно-мотиваційний, когнітивно-аксіологічний, морально-світоглядний, діяльнісно-творчий). На основі виокремлених критеріїв та прояву їх показників визначаються рівні (трансформаційний, імітаційний, ресурсний, початковий) педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва. Описано етапи дослідно-експериментальної роботи з упровадження методики формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики, яка відбувалась у три етапи: адаптаційний, пізнавально-коригувальний, акмеологічний. Подано результати ефективності експериментальної роботи, що доводять позитивний ефект упровадження в освітній процес визначеної методики формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики. Ключові слова: педагогічна культура майбутніх учителів музичного мистецтва, духовна музика, критерії та рівні педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва, методи формування педагогічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами духовної музики.
14
Шень, Цін. "ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ТА КНР". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 188–96. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито значення загальної культури та її компоненти. Узагальнено погляди педагогів, мислителів, філософів, учених минулого та сучасності на те, що учитель повинен володіти високим рівнем духовноморальної культури. Визначено суть духовно-моральної культури під якою розуміють духовний світ людини, систему потреб, орієнтацій, ідеалів, цінностей, загальнолюдських норм які відображають моральну сторону життєдіяльності людини та духовність її особистості. Окреслено різні рівні духовної культури особистості: рівень засвоєння загальних духовних цінностей та культури; характер вибору та рівень участі особистості у виробництві духовних цінностей, в освоєнні та споживанні духовних багатств; спрямованість мотивів участі в створенні та споживанні духовних цінностей; рівень освіти, кваліфікації, культури мислення, почуттів та поведінки; створювати умови та спонукати до самовдосконалення. Обґрунтовано залежність духовно-морального виховання школярів від загальної культури вчителя. Висвітлено вимоги до учителів, які висували відомі у всьому світі педагоги-філософи України та КНР; з’ясовано, що у процесі підготовки майбутнього вчителя музики окрім оволодіння ним необхідними професійними знаннями і навичками, особливо важливі ще й рівень його духовної культури та моральний образ. Окреслено коло завдань, що допоможе вирішити проблему морально-духовного розвитку особистості учителя: досягнення єдності культури мислення та розумової праці, розвиток духовно-моральні потреби та інтересів, виховання моральної свідомості та культури. Визначено, що засобами формування духовно-моральної культури майбутніх учителів музики КНР та України є навчальні дисципліни, виховна робота закладу освіти, гуртки, факультативи, секції та інше.
15
Талдонова, Лілія. "Виховання духовної особистості в навчальному процессі сучасної школи". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 255–65. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-255-265.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.
16
Осадча, Н. О. "ДУХОВНЕ І КУЛЬТУРНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ В СУЧАСНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ МИСЛЕННІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 123–33. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-123-133.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються питання, пов’язані із взаємодією духовних та культурно-психологічних чинників в сучасному педагогічному мисленні, що є актуальним для виховання учнівської молоді в епоху новітніх технологій. В минулому культурна психологія, як і культурно-історичні теорії, звертала увагу на «Я-концепцію» та соціальний характер особовості. Вчені ХХ ст. наблизилися до моральних основ розвитку дитини та зупинилися перед духовними чинниками, які мають непересічне значення для формування особовості.
В статті наголошується на тому, що поза полем соціально-психологічних досліджень ще залишаються питання, пов’язані з духовним розвитком дітей та підлітків. Не вивчався вплив духовного на процес інституціоналізації особовості. Не зверталася увага на те, що духовне, а не душевне формує внутрішній світ людини. Тому автор акцентує увагу на тому, що внутрішні духовні сили, поєднані з вірою, надією і любов’ю, роблять людину, в тому числі і підлітків, щирими, добрими і справедливими, такими, як цього вимагає етнокультурний спадок українського народу.
Батькам, як це зроблено в європейських країнах, має бути надане право вимагати від школи відповідного релігійного виховання своїх дітей; учні повинні мати можливість вибору між предметами духовного спрямування, які вивчаються в державних загальноосвітніх школах України. Церква разом із громадянським суспільством теж має нести відповідальність за духовне виховання та зміст навчання дітей і підготовку вчителів. Вони б мали спільними зусиллями виробити спільні програми формування світогляду дітей в умовах впливу на них новітніх технологій. В кожному конкретному випадку програми мають бути просякнуті загальноприйнятими духовними істинами і вибудовувати модель людини, яка буде жити й працювати в середині і кінці ХХІ ст.
Ключові слова: учнівська молодь, самотність, духовний розвиток підлітків, педагогічне мислення, культурна та культурно-історична психологія.
17
Кожолянко, Георгій. "Духовна культура буковинців : сценарії календарних свят та супровідні тексти молодіжних забав". Берегиня, Ч. 1 (64) (2010): 8–21.
Знайти повний текст джерела
18
Ушаков, A. C. "ЦІННІСНИЙ ВИМІР ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 211–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-211-228.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено теоретичному аналізу проблеми впливу духовних цінностей на формування образу людини культури.
Автором розкрито сутність понять: «людина культури», «образ людини культури», представлено структуру ціннісної системи особистості, проаналізовано особливості детермінаційного впливу духовних цінностей на особистісний розвиток в цілому; окреслено напрями педагогічного впливу, що сприяє формуванню образу людини культури у студентської молоді.
Акцентується увага на тому, що людина як суб’єкт і об’єкт культури є носієм вищих (духовних, моральних, естетичних, творчих, інтелектуальних) цінностей і одночасно джерелом їхнього виникнення або трансформації. Особливістю людини культури є спрямованість на індивідуальний особистісний розвиток та духовну, творчу самореалізацію в соціумі.
У статті визначено двокомпонентну структуру ціннісної системи особистості: об’єктивні цінності, що представлені суспільними ідеалами та суб’єктивні цінності, які визначають світогляд людини та мотиви її поведінки. Засвоєння духовних цінностей та морально-етичних норм стає підґрунтям розвитку образу людини культури, що детермінує подальший особистісний розвиток у напрямі актуалізації зазначених цінностей. Формуванню образу людини культури у студентської молоді сприяє ознайомлення з найкращими взірцями світової культурної спадщини, де вдало поєднуються інтелектуальний, естетичний, духовний і моральний розвиток особистості,
Ключові слова: людина культури, образ людини культури, духовні цінності, моральні цінності, ціннісна логосфера.
19
Цюлюпа, С. Д. "Чеські переселенці в історії розвитку духового оркестрового виконавства на Волині". Музикознавча думка Дніпропетровщини, № 13 (14 серпня 2018): 50–61. http://dx.doi.org/10.15421/22185.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті постає спроба до певної міри ліквідувати прогалину в історії розвитку духової оркестрової практики на Волині. Ціллю публікації також є популяризація ансамблево-оркестрового виконавства на теренах Волинського Полісся як історично сформованого, культурно-мистецького та просвітницького явища означеного регіону. Методологія дослідження зумовлюється використанням насамперед історичного та порівняльного методів наукової розробки теми. Вагоме значення в аналітичному опрацюванні історичних відомостей має використання аксіологічного підходу. Структурно-аналітичний метод утворює можливість щодо відповідної послідовності викладення фактологічного матеріалу та здійснення певних висновків роботи. Наукова новизна пропонованої праці визначається розкриттям процесу становлення та розвитку духових оркестрів на Рівненщині, збереженням відомостей про духові оркестри у різні періоди їх розвитку, а також пропозиціями щодо подальшого вдосконалення тематично означеної наукової діяльності. Документальна основа дослідницької праці формується на матеріалах численних архівів, бібліотек, публікацій у засобах масової інформації, афішах, концертних програмах, статистичних даних управлінь культури й матеріалах особистих архівних надбань відомих митців галузі музичного мистецтва на Волині. Висновки. Діяльність переселенців-чехів на всій території тодішньої Волині залишила яскравий слід для нащадків, показала приклад уміння зберегти національну самобутність, культуру, згуртованість у вирішенні всіх соціально-культурних завдань. Це, безперечно, надало поштовх у розвитку освіти та соціально-культурного благоустрою регіону, що мало відтворення й у царині духового оркестрового виконавства, яке активно еволюціонує й у часи сьогодення. Чеська культура стала частиною історії українського народу, гармонійно збагатила культуру Волинського Полісся.
20
Роганова, М. В. "СПІВЗВУЧЧЯ МИСТЕЦТВ ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 179–90. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-179-190.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено та проаналізовано теоретичні й практичні аспекти виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв. На основі аналізу наукових доробок провідних вітчизняних та зарубіжних науковців розкрито його роль у становленні професіоналізму та культурно-духовному розвитку сучасного педагога. Акцентовано увагу на значенні синтезу мистецтв та розкрите його значення в процесі професійної підготовки майбутніх педагогів у контексті діяльності науково-дослідної лабораторії «Духовні основи дошкільної освіти», мета якої – розробка наукових програм, проєктів духовного розвитку особистості дитини дошкільного віку та сприяння духовно-культурному відродженню, художньо-творчому та естетичному розвитку студентської молоді – майбутніх фахівців дошкільної освіти. Розкрито напрями авторської методики виховання духовної культури майбутніх педагогів засобами взаємодії мистецтв, як от: збагачення емоційно-чуттєвої сфери студентів, удосконалення художньо-образного сприйняття різних видів мистецтв, стимулювання художньо-творчої діяльності в художньо-естетичному напрямі.
21
Албанов, Иван Алексеевич, та Валентина Ивановна Лях. "Хоровая культура как культурологический концепт". Znanie. Ponimanie. Umenie, № 3 (5 жовтня 2021): 127. http://dx.doi.org/10.17805/zpu.2021.3.9.
Повний текст джерелаАнотація:
<p>В статье представлена сложная разноуровневая структура хоровой культуры в динамике ее развития: от традиций к современности. Хоровая культура рассмотрена как культурологический концепт, который является основой понимания и формирования различных картин мира, ценностных приоритетов. Культурологическая трактовка позволила выявить ключевые параметры концепта «хоровая культура»: изменения внутренней, духовной жизни личности, ее специфические особенности. Методологическую основу исследования составил системный подход в сочетании с другими подходами: лингвокультурным, когнитивным, философским, культурологическим.</p><p>Автором рассмотрены исторические тенденции развития хоровой культуры в России от хоровых музыкальных традиций прошлого до современного неоклассицизма. Определены структурные компоненты концепта «хоровая культура»: исполнение духовных произведений; хоровые фольклорные формы, самодеятельное творчество, русский хоровой неоклассицизм. Отмечен региональный уровень научных знаний о хоровой культуре, который реализуется в обучении и профессиональной подготовке. Большое внимание уделено системе нравственных и морально-этических составляющих концепта «хоровая культура». </p>
22
Rusyn, Halyna. "ОСВІТА ЯК ЦІННІСНА ДОМІНАНТА У ВИХОВАННІ МОЛОДІ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 20 (30 вересня 2019): 11–15. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.11-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентується увага на окремих аспектах формування духовно-культурних цінностей молоді в закладах вищої освіти. Розкрито основні поняття «цінності», «ціннісні орієнтації», «духовно-культурні цінності освіти». Доведено, що саме освіта у вищих навчальних закладах повинна систематизувати та поглибити життєвий досвід молодої людини, оскільки є частиною духовної культури особистості та здійснює вплив на формування моральних цінностей, сприяє подальшому розвитку духовного світу, здібностей і творчого потенціалу.
Автор робить висновок, що становлення духовного світу молоді має вирішальне значення не лише для життя теперішнього покоління, але й усього суспільства загалом, тому особливу увагу слід приділити саме формуванню духовно-культурних цінностей освіти як основи для розвитку всебічно та гармонійно розвиненої особистості.
Таким чином, духовно-культурні цінності освіти дають можливість усвідомити значущість освіти як об’єкта і суб’єкта цивілізаційних змін та трансформацій; сформувати в молоді розуміння необхідності отримання нею «випереджувальної» освіти на засадах духовно-культурних цінностей в умовах зростаючого взаємопроникнення культур і загальнолюдських цінностей.
23
Starovoit, Olena. "Духовний контекст інноваційної культури". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 66–74. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання культури як людського буття та опредметнена сутність особистості. Автор аналізує функції культури, які тісно пов’язані між собою. Інноваційна культура характеризується за критеріями креативності. Адже вона неможлива без елементів творчості та новизни і поєднується із певними знаннями, навичками та вміннями. Важливе місце у сфері інноваційної культури належить духовній складовій, а саме – духовній культурі, яка є рухливою та діючою субстанцією, людською спадщиною. Важливою складовою інноваційної культури є креативність, яка є процесом і комплексом, самостійним утворенням в інтелектуальній сфері особистості та ціннісно-особистісною категорією. Розвиток особистості та її неповторності як індивідуальності можливий завдяки інноваційній культурі, яка дає можливість сформувати творчу індивідуальність
24
Безугла, М. В. "ОБРАЗ СУЧАСНОЇ ОСВІЧЕНОЇ ЛЮДИНИ: ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ ЖИТТЄВО ЗНАЧУЩИХ ЯКОСТЕЙ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 18–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-18-37.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дається характеристика образу сучасної освіченої людини: перелічені характерні для неї риси. Особливий акцент зроблений на важливості людяності, моральності і здатності до здійснення творчої діяльності в образі високоосвіченої особистості як її життєво значущих якостей. У статті дається аналіз уявлень учених-філософів і педагогів про освіту як формування образу.
Дається визначення поняттям образ, освіта, людина, освічена людина, людяність, моральність, здатність до здійснення творчої діяльності.
Освіта визначається як рушійна сила розвитку суспільства, яка здатна надати йому допомогу в питанні відновлення рівноваги, втраченого ним. Автор звертає особливу увагу на необхідність зміщення акцентів в освіті на формування у підростаючого покоління її духовно-культурних цінностей на основі принципу єдності освітнього і культурного просторів.
Підкреслюється наявність органічного взаємозв’язку між поняттями освіта та культура. Названо ключові напрямки дослідження проблеми формування образу сучасної освіченої людини (ноосферна людина, планетарно-космічна особистість, філософ управління; homo educatus, асиметрична людина, homo scribens, людина-культури).
Охарактеризовано авторське уявлення про сутність сучасної освіченої людини. Дається авторське трактування поняття «образ сучасної освіченої людини» як духовно-, культурно-, морально-орієнтованої високоосвіченої особистості; розумного споживача освітнього продукту – «відчутих, глибоко усвідомлених» знань; носія духовної культури, культури моральної поведінки і «духовно пробудженої» цілісної свідомості високо рівня; творця духовно-культурних цінностей освіти.
25
Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ". Медична освіта, № 3 (16 грудня 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.
26
Martynenko, O. V. "The analysis of scientific approaches to the definition of the term spiritual culture." Ukrainian society 2006, no. 1 (April 11, 2006): 73–78. http://dx.doi.org/10.15407/socium2006.01.073.
Повний текст джерела
27
СЄЧКА, Світлана. "THE TRAINING OF FUTURE ENGLISH TEACHERS: PROFESSIONAL SOCIALIZATION AND THE ENTRANCE TO PROFESSION." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 350–56. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-350-356.
Повний текст джерелаАнотація:
викладачів іноземних мов. Автором наголошено на важливості цього феномену в рамках освітнього процесу та подальшої професійної діяльності фахівця. Окремо визначено принципи формування професійних навичок майбутнього фахівця сфери іноземних мов. Автор підкреслює, що успішна професійна соціалізація є умовою для ефективної діяльності майбутнього педагога. Названо основні проблеми сучасної освітньої системи, що стосуються процесу професійної соціалізації студентів. Для майбутніх викладачів іноземних мов вона включає процес формування певних якостей особистості-професіонала, до яких можна віднести: рівень загального інтелектуального розвитку (професійне мислення) рівень організації діяльності фахівця; культура спілкування; рівень володіння принципами професійної етики, формування професійного такту й майстерності. Автор вирішує проблему, яка полягає в тому, що для формування в підростаючого покоління нової, цілісної свідомості в педагога має бути сформований високий професіоналізм, нове педагогічне мислення, висока духовна і моральна культура, тобто завданням професійної підготовки полягає в засвоєнні студентами системних знань і практичних умінь, які дозволять оволодіти критеріями оцінки соціальних і природних явищ, феноменів культури. Складність і багатоаспектність соціалізації особистості обумовлює необхідність виділення і вивчення конкретних її видів. Диверсифікація поняття “професійна соціалізація” обумовлена тим, що саме через професійну освіту і трудову діяльність відбувається передача досвіду і відтворення трудових відносин, входження людини у світ професійної діяльності, оновлюється соціально-професійна структура суспільства. Численні дослідження показують, що соціалізація має складну природу, різноманітні форми, однією з яких є професійна соціалізація. Інтерес до вивчення професійної соціалізації вченими різних наукових напрямків (психології, філософії, культурології та педагогіки), що дозволяє досліджувати різні аспекти професійної соціалізації, підкреслює суспільну значущість проблеми дослідження. Професійна соціалізація формує потенціал успішного включення індивіда в процес трудової діяльності й підтримки високого рівня професійної мобільності протягом усього життя. Ключові слова: професійна соціалізація, освітній процес, якість, особистість, професія.
28
Демянчук, Михайло. "ОСОБЛИВОСТІ УПРОВАДЖЕННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 10(104) (28 грудня 2020): 75–84. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.10/075-084.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено, що в професійній підготовці майбутніх лікарів особливої значущості набуває реалізація компетентнісного підходу до формування в них професійної культури для ефективної міжособистісної взаємодії з пацієнтами. Резюмовано, що професія та культура тісно й постійно між собою взаємодіють та один без одного існувати не можуть. Професія, поєднуючись із загальнолюдською культурою, породжує таке соціальне явище, як «професійна культура» й охоплює як галузь трудової діяльності людини, так і якість цієї діяльності, що в результаті складає саме культуру як унікальний феномен усієї людської історії, всього людського буття. Здійснено аналіз сутності професійної культури майбутніх лікарів у працях вітчизняних і зарубіжних науковців, результатами якого стали відомості, що це поняття знаходиться в синонімічному ряду з такими дефініціями, як «обізнаність» (знання, грамотність, поінформованість), «підготовленість», «готовність», спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні й соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок тощо. У силу свого широкого розвиваючого, виховного, духовно-морального, соціокультурного, етичного й комунікативного потенціалу дисципліни гуманітарного блоку робочого навчального плану медичного ЗВО можуть і повинні стати центральною ланкою для формування професійної культури майбутнього лікаря. Доведено, що студенти покликані опанувати основні правила та норми професійної культури ще під час навчання в медичному закладі вищої освіти, що складатиме основу їхньої професійної та комунікативної компетентностей.
29
Хлистун, O., М. Проскуріна, Л. Малоока, В. Мішкой, В. Коренев та А. Туз. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ". Financial and credit activity problems of theory and practice 1, № 42 (31 березня 2022): 454–63. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3705.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на створення національного культурного продукту. Визначено, що глобалізація сприяє розширенню кордонів і створює виклики для створення національних культурних продуктів. На нинішній день культурний продукт забезпечує рух і розвиток суспільства, а також разом з його розвитком створюються нові цінності, нові потреби у населення та нові значення, а також нові культурні символи. Це висвітлено в Законі України «Про національний культурний продукт», який спрямований на стимулювання розвитку та підтримки української культури. На території України існує необхідність реформування державної підтримки розвитку культури і креативних індустрій. Як інституція, УКФ втілює нову модель України, яка отримує державну фінансову підтримку ініціатив у сфері культури і креативних індустрій. Продукти культури — це товари і послуги з особливими потребами, відзначено, що купуючи культурний продукт, споживач отримує враження та емоції Процес їх купівлі вимагає чіткого усвідомлення та певних зусиль від споживачів. Розкрито сутність довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ. Вона зазнала змін, зумовлених появою нових внутрішніх структур і зв’язків. Висвітлено культурно-інформаційні процеси в умовах глобалізації. Культурна глобалізація — це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси зачіпають усі сфери життя суспільства — від економіки і політики до культури та мистецтва.З розвитком культурно-економічного обміну між країнами в ринковому обігу бере участь дедалі більше товарів і послуг, ускладнюється галузева структура, збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Приплив ресурсів у цю сферу передусім є результатом зростання духовно-естетичних потреб людини в сучасному світі, посилення впливу культури на якість людського капіталу та економічне зростання. Визначено, що основними особливостями культурної продукції є: культурний продукт у формі товарів чи послуг, матеріальних чи нематеріальних; емоційна складова, що сприймається споживачем; супутні товари і послуги, що сприяють реалізації культурного продукту. Ключові слова: культура, глобалізація, культурний продукт, креативне виробництво, національний продукт, креативна індустрія. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 17
30
Kapritsyn, I. I. "Форма та зміст спадкоємності у розвитку релігійної культури". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (10 листопада 2016): 76. http://dx.doi.org/10.15421/1716143.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто особливості спадкоємності у розвої релігійної культури. Релігійна спадкоємність є дихотомією усталеності та мінливості, розкриваючи архаїчне в нових умовах, визначає використання діалектичної методології дослідження як провідної. Метою статті є аналіз змісту спадкоємності у розвитку релігійної культури. Релігійна культура є суспільна діяльність, заснована на системі історично сформованих релігійних відносин, уявлень, знань та практики, утворених на їх базі релігійних інституцій, матеріальних та духовних наслідків, успадкованих та розвинутих нащадками. Спадкоємність є зв’язком поколінь, що забезпечує передачу спадкового досвіду. Релігійна культура складається з релігійних: свідомості, діяльності, інституцій, які мають зовнішні та внутрішні складові, де свідомість представляється релігійним світоглядом, спадкоємна діяльність віруючих розділяється на репродуктивну, націлену на типовий результат, та творчу, пов’язану із досягненням мети новими засобами в нових умовах. Релігійне новаторство стимулюється мінливістю культурно-історичних причин. Особливістю релігійної спадкоємності є її: склад з сталого доктринального ядра і засобів його інтерпретації у нових умовах; ідеалізація минулого, нове в релігійній культурі розглядається як повернуте старе, що творить ілюзію «непідвладності» змінам.
31
Молчанюк, О. В., та В. В. Яценко. "СУЧАСНІ СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ДО ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 149–63. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-149-163.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються сучасні суспільні виклики процесу виховання дитини. Відзначено, що метою виховання з позиції культурологічного підходу є становлення і розвиток людини культури, громадянина, моральної і духовної особистості. Розглянуто сутність поняття «синергізм» як священне ставлення дитини до всього, що її оточує в процесі виховання. Відзначено, що синергетична система як окультурена природа має значну складність, яка проявляється в різноманітті зв’язків, їх багатофункціональності і лабільності. Охарактеризовано виховне середовище як компонент освітнього середовища, як складне багатоаспектне утворення, що складається з педагогічно-виховних чинників і умов, при яких відбувається особистісний та професійний розвиток дитини, активізуються виховні процеси. Обґрунтовано, що виховання – це процес, орієнтований, перш за все, на розвиток духовно-ціннісної сфери самосвідомості.
Зроблено висновок, що сприйняття дитиною виховного впливу соціуму з його функціональними, етичними і естетичними характеристиками дають можливості міжособистісного спілкування як суб'єктивно значущого простору і переживання свого перебування в ньому з почуттям комфортності, приналежності до «свого» духовно-професійного співтовариства, яке виникає головною ознакою ефективного впливу культурно-виховного середовища на особистість. Доведено, що виховний процес сучасної дитини слід розглядати з позиції залучення до духовних і матеріальних цінностей суспільства, традицій і культури, власної активності особистості.
32
Kravets, Nadiіa. "Аксіологічна культура майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти як соціальний феномен". Освітній простір України, № 15 (2 березня 2020): 182–87. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.182-187.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано аксіологічну культуру майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти як соціальний феномен. Встановлено, що необхідність формування професійної культури студентів ЗВО зумовлена зростаючими вимогами до рівня загальнокультурної, спеціальної і педагогічної підготовки випускників, потребами в постійній професійній самоосвіті й самовихованні, підготовкою майбутніх фахівців до професійного компетентного входження до ринку праці, що потребує готовності й уміння майбутніх вихователів утілювати в життя гуманістичні ідеї, становлення системи сучасних і соціально значущих цінностей у структурі особистості, здатності створювати й передавати цінності. Відповідно одними з найважливіших й актуальних завдань ЗВО є виявлення й оцінка ціннісних пріоритетів сучасного вихователя, розвиток його аксіосфери, аксіологізація професійно-педагогічної діяльності, розробка інваріант-ного ядра ціннісноорієнтаційних якостей особистості майбутнього вихователя, дослідження специфіки ціннісних орієнтацій у процесі його професійної підготовки.З’ясовано, що цінності професійної діяльності (загальнолюдські, національні, сімейні, громадянські, особистісні, екологічні, пізнавальні, діяльності та спілкування) тісно пов’язані з культурними цінностями, їх гармонійне поєднання складає фундамент аксіологічної культури майбутнього фахівця. Відповідно поняття “аксіологічна культура” ґрунтується на розумінні культури як системи цінностей, котра, в свою чергу, є інтеґративною основою для формування світоглядної, морально-духовної, етичної, естетичної, правової та інших культур особистості, оскільки цінності є універсальною категорією, що органічно входить в усі сфери людської життєдіяльності.Зроблено висновок, що аксіологічна культура майбутнього вихователя закладів дошкільної освіти відображає рівень його педагогічної майстерності, професійної компе-тентності, педагогічної культури, здатності до самовиховання та самовдосконалення.
33
Лучанінова, О. П. "ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ: МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНІ ПРАКТИКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 117–26. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-117-126.
Повний текст джерелаАнотація:
Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів.
Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія
34
Караулова, С. І., та К. Ю. Бойченко. "СПОРТ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ". Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, № 1 (28 вересня 2021): 163–67. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-1-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні спорт є невід’ємним елементом життя суспільства, будучи одним із найпомітніших і значущих соціальних явищ у сучасному соціокультурному просторі. Поряд із поняттям «спорт» часто використовують поняття «фізична культура» або їх поєднання «фізична культура і спорт». Спорт є невід’ємною частиною, великим компонентом фізичної культури, у зв’язку з цим, хоча спорт і є одним зі складників фізичної культури, він водночас виходить за її рамки, отримуючи певну самостійність. Спорт варто розглядати як поліфункціональне явище культури, як сукупність матеріальних і духовних цінностей суспільства, як вид і результат діяльності. Саме як вид діяльності він привертає увагу величезної кількості людей, робить його одним із найбільш популярних видовищ особливо серед студентської молоді. Як зазначено в Законі України «Про фізичну культуру і спорт», основними засадами державної політики у сфері фізичної культури і спорту є визнання фізичної культури і спорту як пріоритетного напряму гуманітарної політики держави, як важливого чинника всебічного розвитку особистості й формування здорового способу життя, як важливого чинника досягнення фізичної та духовної досконалості людини, формування патріотичних почуттів у громадян і позитивного міжнародного іміджу держави тощо [1]. Щодо студентської молоді, відповідно до цих положень, проаналізовано основні чинники спорту, які сприяють найбільш ефективному комплексному процесу її соціалізації, а саме формуванню результатів спортивної культури (знань, цінностей, норм, моралі, традицій, досвіду, зразків поведінки здорового способу життя тощо), що інтеріоризовані студентською молоддю, тобто стали надбанням її внутрішнього світу на основі діяльності, спілкування й відносин усередині суспільства. Фізична культура і спорт у соціумі студентства мають актуальне значення, тому важливо усвідомлювати глобальну роль фізичної культури і спорту в розвитку суспільства, пов’язану не тільки зі збереженням здоров’я і фізичною підготовленістю людини, а й насамперед із формуванням цілісної, багатогранної особистості.
35
Оналбайкызы, Р., та М. Исаев. "Роль национальных традиций в формировании духовной культуры современной молодежи". Iasaýı ýnıversıtetіnіń habarshysy, № 2 (30 червня 2021): 27–37. http://dx.doi.org/10.47526/habarshy.vi2.579.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье рассматриваются вопросы как сохраняя национальные традиции у молодежи, путем назидания возрождая духовных ценностей, формировать в их сознании собственные взгляды на национальную культуру. Этические принципы, ориентиры казахского мыслителя, великого поэта Абая, отражающие путь человечности будущим поколениям, также всесторонне анализируются. То есть, стихи и философские слова назидания казахского мудреца – одни из главных ценностей, которая служит примером для сегодняшнего поколения. В статье также говорится о том, что в обществе, где динамично развивается современная техника, необходимо прививать в сознание молодежи наши национальные традиции и обычаи, не утрачивая их ценности, и дополняя современными изменениями. Очевидно, что главная черта народа – это национальные традиции и культура, которая индивидуализирует и определяет собственную судьбу, не похожую на других народов. А культура – это облик, духовное бытие, душа и разум нации. Таким образом, для того, чтобы в современном техногенном обществе лицо, духовность и интеллект казахской нации были на более высоком уровне, будущая молодежь должна наряду с национальным воспитанием глубоко ценить наши духовные ценности и питать в нашем национальном сознании уважение к нации.
36
Piwowarski, Juliusz. "ТРИ КОЛОННЫ КУЛЬТУРЫ БЕЗОПАСНОСТИ". Kultura Bezpieczeństwa. Nauka – Praktyka - Refleksje 30, № 30 (29 червня 2018): 33–46. http://dx.doi.org/10.5604/01.3001.0012.5881.
Повний текст джерелаАнотація:
Статья представляет пропозицию интердисциплинарной научной платформы как основы для наук о безопасности. В ней заключены не только милитарные, но в основном немилитарные аспекты безо- пасности. Акцент поставлен на культуре безопасности, главную на- учную ось научного журнала «Культура безопасности», вместе с кон- цепцией трёх колонн культуры безопасности: ментально-духовной, организационно-правовой, материальной.
37
Ахмадова, З. М., та Р. Р. Алиева. "ФОРМИРОВАНИЕ ДУХОВНО-НРАВСТВЕННОЙ КУЛЬТУРЫ СТУДЕНТА ВУЗА". Итоговая научно-практическая конференция профессорско-преподавательского состава, № 1 (25 лютого 2022): 222–27. http://dx.doi.org/10.36684/57-2022-1-222-227.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье рассмотрены особенности формирования духовно-нравственной культуры студента вуза. Сделан вывод о том, что духовно-нравственная культура характеризуется внутренним богатством сознания, степенью развития личности на основе высших социальных ценностей. Усвоение традиционных духовных ценностей в рамках преподавания социально-гуманитарных дисциплин в вузе даёт студентам возможность осознанного, ответственного и активного участия в процессе собственного личностного и профессионального роста. Обучение в вузе является важнейшим этапом социализации студента, который направлен на подготовку высококвалифицированных и творческих специалистов, а изучение социально-гуманитарных дисциплин способствует формированию у студентов гражданских, духовно-нравственных и профессионально-значимых качеств. Представлены возможные подходы организации обучения студентов в вузе, варианты введения инновационных методов и форм обучения, которые позволяют сформировать инновационный и творческий подход студентов к их будущей профессиональной деятельности.
38
Зеленська О.П. "РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ПРИ НАВЧАННІ АСПІРАНТІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕЛІНГВІСТИЧНІЙ АСПІРАНТУРІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 93–100. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.260.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі застосування культурологічного підходу при навчанні іноземної мови аспірантів у нелінгвістичній аспірантурі в умовах зростання культурних функцій освіти, забезпечення її культуроцентричності, формування та удосконалення професійно орієнтованої міжкультурної комунікативної компетентності аспірантів. Зазначено, що культурологічний підхід уможливлює формування особистості як суб’єкта культури та моралі, гармонізацію взаємодії та взаєморозуміння особистості з суспільством, формування внутрішнього світу людини, культурологічного світорозуміння, засвоєння та усвідомлення культурних норм і духовних цінностей, інтеграцію в національну та світову культуру, розвиток мислення, комунікативності, креативності та готовності до творчості в професійній сфері. Підкреслено, що культурологічний підхід у навчанні іноземної мови (мова є складовою культури, мова і культура нерозривно пов’язані) також забезпечує процес акультурації особистості, формування полікультурної компетентності, здатності брати участь у міжкультурній комунікації, готовносты до діалогу культур, створення основи для розуміння взаємозв’язку та взаємодії національної культури та культури народів, мова яких вивчається. Акцентовано, що культурологічна складова навчання іноземної мови повинна здійснюватися з урахуванням когнітивної функції мови. Зроблено висновок, що використання культурологічного підходу у навчанні аспірантів в нелінгвістичній аспірантурі є доцільним. Перспективним видається поєднання тематичного (наприклад, аналіз сучасного англомовного наукового дискурсу, діловий етикет) та філологічного (наприклад, виявлення, систематизація та інтерпретація іншомовного відображення явищ, специфічних для країни, мова якої вивчається, та мовленнєвий етикет) способів подання культурологічної інформації.
39
Татарнікова, Анжелика. "ГЛОРІОЗНО-СЛАВОСЛІВНА ТРАДИЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (22 грудня 2020): 124–30. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.329.
Повний текст джерелаАнотація:
Зосереджена увага на культових підставах культури, обґрунтованих у релігійно-філософських та духовно-естетичних працях представників «теологічної культурології». Виявлено етимологічно-семантичну співвідносність культу та культури, обумовлену їх апелюванням до хвали, славослів’я, що в сукупності виявляють не тільки духовно-етичні цінності християнської спільноти, але й християнської культури в цілому, складаючи підґрунтя феномену алілуйної парадигми європейської культури і музики. Множинні прояви названого образно-смислового комплексу показові для різноманітних сфер творчої діяльності (як культової, так і світської), в тому числі для іконопису, живопису, літератури, поезії, а також зосереджені і в музичній культурі, зокрема в жанрово-інтонаційних моделях Te Deum, Gloria та споріднених з ними різноманітних формах християнської доксології, орієнтованих на ідею Порядку та духовного єднання земного та Небесного начал.
40
Козьменко, O. I. "УСПІШНІСТЬ ЯК ДУХОВНО-КУЛЬТУРНА ЦІННІСТЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ США". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 57–68. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-57-68.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається питання успішності як духовно-культурної цінності вищої освіти Сполучених штатів Америки. Вища освіта, особливо гуманітарна, сприяє формуванню особистості, її духовному й інтелектуальному розвитку. Зв’язок вищої освіти й успішності доведено численними дослідженнями американських освітян. Знання, уміння та навички, здобуті під час навчання у ЗВО надають можливість особистісної та кар’єрної самореалізації, але успішність передбачає наявність таких якостей, як мудрість, працьовитість, чесність, порядність, відповідальність. Це складає основу духовності, яка формується під впливом гуманітарних наук і культури. У статті наводяться дослідження, які підкреслюють роль літератури у формуванні цінностей і успіху. Мистецтво в будь-яких формах виконує місію формування духовної культури, ціннісних орієнтирів суспільства. Дослідження останніх років демонструють занепокоєність американських науковців занепадом «культурного капіталу», який, на думку П. Бурдьє, має впливати на успішність особистості. Зниження культурного рівня американців спричинено багатьма чинниками, але емпірично доведено, що вища освіта сприяє культурній соціалізації. Експериментальні дослідження довели вплив різних видів мистецтв на формування почуттів, які сприяють успішності індивіда. Поняття «позитивне мистецтво» в дослідженні Т. Ломаса охоплює чотири напрями: візуальне мистецтво, музика, література, драматургія, і, на думку науковця, має позитивний вплив на духовний розвиток і успіх людини. Деякі дослідження демонструють кореляційний зв’язок мистецтв із формуванням позитивних психологічних характеристик завдяки чотирьом механізмам впливу на свідомість індивіду. Отже, вища освіта сприяє не тільки успішності особи в реалізації кар’єрних можливостей, але й, завдяки впливу гуманітарних наук і мистецтва, формує духовні якості особистості.
41
Пантелєєва, О. Я., та М. С. Сергієнко. "ВОСПИТАНИЕ СЕМЕЙНЫХ ЦЕННОСТЕЙ У СТУДЕНТОВ ГУМАНИТАРНОГО ФАКУЛЬТЕТА СРЕДСТВАМИ АУТЕНТИЧНОЙ ФРАНЦУЗСКОЙ ПЕСНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 134–43. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-134-143.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье раскрываются теоретические и методические аспекты использования одного из резервов воспитания молодежи ─ ориентации на культуру изучаемого иностранного языка, учета культурных и страноведческих особенностей в общении на иностранном языке, подчеркивается главная ценность уроков иностранного языка, которая заключается в их воспитательном потенциале, в содержании используемых материалов, в методической системе обучения.
Воспитательная цель обучения иностранному языку включает в себя оценочно-эмоциональное отношение к миру, положительное отношение к изучаемому языку, культуре, понимание важности иностранного языка. В ходе практического эксперимента в процессе обучения французскому языку при изучении темы «Семья и семейные отношения» показано, что использование аутентичного песенного материала актуализирует интеллектуальный потенциал и общую эрудицию учащихся. Песни как проявление духовной культуры наиболее ярко и полно иллюстрируют ее своеобразие у данного народа, отличие или сходство с фактами других культур. Показана важность песни как незаменимого средства для создания благоприятной эмоциональной атмосферы; доказано, что успешность изучения иностранного языка определяют не только когнитивные процессы, но и аффективная сфера, относящаяся к эмоциям и чувствам, а работу с песнями, начав с самого раннего возраста, необходимо продолжать с более старшими учащимися и даже взрослыми; показано, что использование аутентичной песни на уроках иностранного языка является одним из важных резервов повышения мотивации при изучении иностранных языков, т.к. именно в песне отражены модели поведения, характерные особенности, типичные реакции, жизненные режимы представителей другого народа.
Ключевые слова: воспитание, аутентичная песня, иноязычная культура, семейные отношения, эмоциональная атмосфера, мотивация.
42
Хохлов, А. С. "ПАТРІОТИЗМ ЯК СКЛАДОВА ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, № 2 (13 травня 2020): 230–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-230-240.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню однієї із складових духовного розвитку – формуванню патріотизму як духовно-моральної основи особистості.
Людина – найголовніший носій моральних та етичних норм і цінностей. Особливо педагог у закладі загальної середньої освіти виступає «діячем-транслятором» в процесі обміну досвідом, інформацією, досягаючи результативності й гармонійності у формуванні в учнів духовної культури та громадянської відповідальності, активної громадянсько-патріотичної позиції як складової цієї культури. Уваги в дослідженні поставленої проблеми заслуговує формування в учнів патріотизму як духовно-моральної основи особистості, розуміння національної ідентичності, що повинно проявлятися в активних й свідомих громадянських відносинах та оцінках. У сучасному суспільстві, в умовах глобалізації, людина відчуває вплив економічних, соціально-політичних змін, що призводить до зміщення системи цінностей народу на другий план. Виходячи із зазначеного, у статті наголошується необхідність прийняття суспільством та державою важливості для особистості та кожного громадянина прийняття та усвідомлення загальнолюдських цінностей, національної свідомості як важливий чинник впливу на всебічний розвиток батьківщини й суспільства, зокрема його духовне збагачення й зростання.
У статті проаналізовано основні поняття, які визначають сутність та роль патріотичного виховання учнів в розвитку їхньої духовної культури (розвиток та формування моральних, етичних, естетичних, інтелектуальних, громадянських цінностей). Розглядаються питання значення патріотичного виховання учнів в Німеччині та Україні. Порівнюється реалізація патріотичного виховання учнів в закладах освіти в Німеччині та Україні.
43
Bogdanova, Nataliya. "Проблема формування духовної культури студент- ської молоді сучасної України". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (17 травня 2019): 158–66. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.3-4.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено причини духовної кризи студентської молоді сучасної України. Підкреслено, що головним завданням вищих навчальних закладів з підвищення рівня духовної культури студентів є національне виховання через залучення молоді до відродження національної культури та оволодіння загальносвітовими цінностями. Автор звертає увагу на духовність особистості в педагогічному аспектів – як сенс життя людини, як певну сферу, що впливає на формування та результат духовності студента. Своєю чергою, педагогічним явищем є процес формування духовності студентів. Зазначено, що для розуміння й вирішення проблем, які склалися в духовній сфері, необхідним є ґрунтовний аналіз діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства. Автор наголошує на необхідності та важливості формування державницької політики та ідеології як головної вимоги розвитку сучасної української культури та українського державотворення.
44
Bannikova, E. B. "Организационная культура: сущность и основные характеристики в условиях глобализации". Grani 18, № 10 (21 вересня 2015): 118–24. http://dx.doi.org/10.15421/1715205.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье представлены результаты анализа понятия «организационная культура» сквозь призму феномена культуры и различных подходов к выкристаллизации организационной культуры. Культура определяется как исторически определенный уровень развития общества и человека, выраженный в типах и формах организации жизни людей, создаваемых ими материальных и духовных ценностях. Показано, что по одной из классификаций культуры делятся на три типа: моноактивные (или линейно организованные), полиактивные и реактивные. Для каждого из этих типов характерен особый стиль сбора информации, что определяет возможности принятия управленческих решений при использовании данной классификации в организациях. Выявлены особенности интерпретации понятия «организационная культура». Определена сущность организационной культуры, которая состоит в совокупности ценностей, которые являются ориентирами поведения сотрудников, ориентирами принятия управленческих решений, а также системе символов и ритуалов, которые выступают как набор правил одобряемого поведения сотрудников в организации. Обозначены составляющие элементы организационной культуры: система ценностей, стиль руководства, герои организации, церемонии и ритуалы, культурная сеть организации. Определены основные характеристики организационной культуры: всеобщность, неформальность, устойчивость. Показано, что компоненты организационной культуры изменяются в условиях глобализации, что предполагает поиск новых форм и методов работы с персоналом в современных организациях.
45
Цибулько, О. С. "ДУХОВНІ ОСНОВИ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 229–38. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-229-238.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнені сучасні погляди відносно духовних основ сучасного педагога. XXI століття характеризується певними змінами, які відбулися в усіх сферах людської діяльності: соціальній, економічній, культурній, освітній тощо. Вищезазначені перетворення охоплюють навколишнє середовище людини, впливають на неї, стимулюючи розвиток особистості та спонукаючи до активної участі у житті і підготовки до професійної діяльності.
Сформовані суспільні відносини вимагають від кожного працівника високої відповідальності, здатності швидко адаптуватися до нових життєвих ситуацій, прагнення підвищувати кваліфікацію. Сучасне суспільство вимагає фахівців високого рівня професіоналізму, здатних до саморозвитку та самовдосконалення. У ході розвитку та вдосконалення соціального життя виникають певні суперечності у зростанні вимог суспільства до духовної культури особистості. Найбільшої уваги зазнає, зокрема, професія педагога з причини того, що вчителі не завжди володіють високим рівнем загальнокультурної підготовки.
У зв’язку з цим у всіх сферах освіти гуманістичної спрямованості стоїть питання про зміст педагогічної освіти, про професійно-ціннісні якості вчителя і його духовність. Педагогічною наукою доведено, що розвиток і розквіт особистості педагога та, перш за все, його духовних основ у професійній діяльності, можуть здійснюватися тільки в процесі осмислення духовних аспектів існування людини, розвитку її емоційно-чуттєвої сфери, організації доброзичливості, в атмосфері свободи, розуміння та любові.
Науковцями розглядається питання щодо професійної підготовки вчителя як посередника між дитиною, яка росте особистістю, і культурою, яка виражається в орієнтації педагога на введення дитини в світ культури, в наданні підтримки кожній дитячій особистості в її індивідуальному духовному самовизначенні в світі культурних цінностей.
Ключові слова: духовність, духовні цінності, педагогічні цінності освіти.
46
Танько, Т. П., та Н. Г. Тарарак. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 50 (2018): 100–114. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізується проблема формування загальнолюдських цінностей у майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, висвітлено соціально-педагогічні аспекти їх розвитку. Наголошено, що українське суспільство протягом століть виплекало багатогранну духовну культуру, що містить в собі такі загальнолюдські цінності як гуманістична свідомість, національні моральні ідеали, закоханість у свою землю, любов до Батьківщини, тощо. Проаналізовано етапи розвитку дефініції «цінності», визначено її сутність, зазначено, що духовні цінності знаходять свою конкретизацію через соціальні цінності, підкреслено що співвідношення духовних та соціальних цінностей являє собою соціально-психологічний аспект проблеми співвідношення сутності та особистості. Розкрито мету ціннісно-орієнтованої освіти, яка полягає у вихованні цілісної людини культури та має взаємозалежні природну, соціальну і культурну сутності. Розглядаються цінності освіти, зауважується, що вони мають бути спрямовані на формування системи ціннісних орієнтацій майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти та містить у собі когнітивну, емоційну та діяльнісну складові, що зумовлюють розвиток ціннісних уявлень, емоційно-ціннісну оцінку світу, спрямованість соціально-значущих дій педагога. Схарактеризовано цінності-якості, що мають бути притаманні майбутнім педагогам вихователям, наголошено, що ціннісно-мотиваційне ядро майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти містить у собі три рівня ставлення до навчання: ставлення до навчання як до цінності; ставлення до навчання як до одного із різновидів праці; ставлення до навчання як до специфічного виду праці, (роботи з дітьми дошкільного віку), що має забезпечити всі щабелі його духовного зростання. Підкреслено, що цінність навчальної діяльності майбутніх педагогів визначається тим, наскільки вона сприяє становленню їх як самодостатньої особистості, сприяє розвитку потреб до самореалізації, самовиховання, формування самосвідомості. Визначено вимоги до організації навчально-виховного процесу в сучасному ВНЗ з урахування кодексу цінностей сучасного національного виховання.
47
Момот, О. О. "ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ". Педагогіка та психологія, № 61 (квітень 2019): 132–37. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено та теоретично обґрунтовано пріоритет сімейного виховання на формування культури здоров’я особистості дитини як сукупність знань, умінь і навичок ведення здорового способу життя, психологічне самовдосконалення, соціальний та фізичний розвиток, що залежить від традиційної складової цього впливу, способу організації життя, участі обох батьків у вихованні, правильної організації вільного часу сім’ї, ставлення батьків до здоров’я. Культура сімейного виховання головним чином визначає культуру особистості дитини. Успіх сімейного виховання багато в чому залежить від організації домашнього життя, традицій сімейного життя. Здоров’я – основна загальнолюдська цінність, тому одним із пріоритетних напрямів культури здоров’я є створення стимулюючої, позитивної, здоров’язберігаючої, духовної та морально-психологічної атмосфери в сім'ї, оволодіння необхідними знаннями, вміннями та навичками для збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення відповідних умов для навчання та формування фізично та психічно здорової людини, покликаних формувати здоровий світогляд, культуру здоров'я. Основна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Харчування відіграє важливу роль у формуванні культури здоров’я дитини. Воно має бути раціональним, врівноваженим, помірним та різноманітним, це перший ключ до здоров'я та добробуту, гарантія ефективності навчально-виховного процесу. Роль сімейного виховання у сформованості культури здоров’я дитини визначається рівнем зміцнення здоров’я, вмінням уберегти й покращувати своє здоров’я та оточення і сприймати його як найвищу цінність. Культура здоров’я сприяє формуванню особистості дитини як повноцінного члена суспільства, пристосованого до життя в цьому середовищі та здатного пристосовуватися до змін соціуму.
48
Коломієць, Олена, та Оксана Головата. "ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЗАВДАНЬ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 310–33. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-310-333.
Повний текст джерелаАнотація:
Публікація присвячена проблемі формування інформаційної культури майбутнього фахівця інформаційної сфери.
Розглянуто поняття «інформаційна культура», передумови виникнення інформаційної культури в суспільстві, її основні компоненти та рівні функціонування.
Інформаційна культура розглядається як спосіб життєдіяльності людини в інформаційному суспільстві, складова процесу формування культури людства, як культура людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства.
Така дефініція інформаційної культури дозволяє системно розглядати основні проблеми і напрямки розвитку інформаційної культури, адекватно визначати об’єкт і предмет її дослідження, а також провести структуризацію її предметної сфери.
Проаналізовано інформаційну культуру особистості як умову успішної адаптації людини до життя в інформаційному суспільстві, як складову загальної культури, що орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності.
Формування інформаційної культури майбутнього інформаційника представлено як складний процес, що має включати освітні ресурси загальної культури суспільства, потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища закладу вищої освіти, духовний саморозвиток особистості студента. При цьому зазначено, що формування інформаційної культури тільки через вивчення інформатики виявляється недостатнім, оскільки обмежує цей процес технічними та програмними засобами інформатизації.
Обґрунтовується доцільність впровадження в навчальний процес спеціальних навчальних курсів, зокрема, «Основи інформаційної культури особистості» або «Інформаційна культура майбутнього фахівця».
Схарактеризовано організаційно-педагогічні умови успішного здійснення процесу формування інформаційної культури майбутнього фахівця. Підкреслено важливість активного застосування засобів інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців інформаційної сфери.
У висновках наголошено, що нині здійснюється пошук ефективних інноваційних моделей підготовки майбутніх інформаційників, здатних до комплексної діяльності, спрямованої на формування і використання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг, інформаційного супроводу та підтримки всіх видів діяльності. Визначено перспективні напрями в подальшому дослідженні цієї проблеми.
49
Федотова, О. В., та А. І. Жукова. "Праця та дозвілля в історіософській перспективі: проблема співвідношення". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.958.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження співвідношення праця-дозвілля через звернення до основних інтелектуальних традицій і трансформацій, які визначили ідейний зміст праці й дозвілля в західній цивілізації. Проілюстровано, що в історичному розгляді ці поняття розташувалися в тріадній схемі «фізична праця – дозвілля – праця духовна». Досліджено сутнісні й аксіологічні характеристики праці й дозвілля, які визначаються в площині культурних інтерпретацій. Зміни в семіотиці культури є детермінантами зрушення до нових духовних пошуків, які відбиваються в соціальній діяльності кожної епохи. Так, зазначено, що в античній історії та культурі діяльність, яка збігалася з грецьким онтологічним ідеалом, ідентифікується з поняттям дозвілля – це є духовний шлях благородної людини. У роботі з’ясовано, що на середньовічному етапі європейської культури розуміння понять праці й дозвілля пов’язується з християнською теоцентричною картиною світу. Виявлено, що праця спиралась на християнське вчення про первородний гріх, покарання та порятунок. Розглянуто можливість порятунку через працю, що докорінно змінює світоглядну оцінку праці й дозвілля на початку ХVI ст., якому передувала протестантська етика.
У статті проаналізовано, як капіталізм обмежив екзистенційну свободу людини, зробивши її цілком і повністю залежної від праці. Визначається, що дозвілля в постіндустріальному суспільстві, так само як і праця в індустріальному, капіталізується. Автори доходять висновку, що формується «цивілізація дозвілля», в якій просвітницька модель змінюється так званою гедоністичною концепцією. Дозвілля починає займати простір праці й навпаки. Сформовано важливу тезу, що в умовах нової соціальності інтелектуальний продукт стає товаром, оскільки праця заміщується знаннями. Таким чином, доводиться, що певна схема взаємовідносин означених видів діяльності відповідає певному типу культури на її історичному етапі.
50
Dovhan, N. O. "ДУХОВНО-СИМВОЛІЧНА ПОКОЛІННА ЄДНІСТЬ: ВІЛЬГЕЛЬМ ДІЛЬТЕЙ І ХОСЕ ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 40(43) (17 листопада 2017): 115–27. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi40(43).66.
Повний текст джерелаАнотація:
У контексті аналізу особливостей конструювання поколінного простору науковцями романтично-гуманітарного підходу виокремлено ідеї пошуку сутності духовно-символічної поколінної єдності і пов’язування історичних подій з конструюванням поколінної реальності. Обґрунтовано необхідність визначення атрибутивних ознак поколінності в працях Вільгельма Дільтея і Хосе Ортеґи-і-Ґассета як теоретичного підґрунтя пізнання феномену поколінності. Здійснено порівняльний аналіз різниці генеалогічних та філософсько-історичних позицій науковців у трактуванні поняття покоління. Виявлено загальні ознаки, за якими Дільтей і Ортеґа об’єднували покоління в групу осіб (єдина “зона” дат народження, історичний досвід у роки становлення, соціальні відносини, спільні культурні тенденції, національні й етнічні форми, мовні особливості, територіальне розташування). Представлено показники поколінної єдності через константи духовної сутності, її ознаки, функціональність, автентичність та ін. Проаналізовано природничі і духовні поколінні антитези в поєднанні життя і досвіду, минулого і сучасного, змінного і незмінного. Визначено, що періоди функціонування поколінь мають обмежений термін за генеалогічним принципом, а соціальні еволюційні курси духовних рухів пов’язані з поколінним хронологічним виміром психічного часу, формою суспільного життя і набутим досвідом (Дільтей), при цьому період домінування покоління сучасників над їхніми пращурами і нащадками обмежується лише п’ятнадцятирічним часовим відрізком (Ортеґа). У результаті аналізу змінних і незмінних констант поколінного феномену з’ясовано, що Дільтей пов’язує особливості еволюційного історичного шляху конструювання духовного світу та історичні знання поколінь, а Ортеґа, навпаки, наголошує на незмінності субстанції духовної суті – “душі і тіла” як психофізіологічного суб’єкта, і ритму історичних змін у світі переплетених життів, колективних вірувань. Зроблено висновок, що трактування сутності динамічних зв’язків поколінь, поглиблені уявлення про перебіг поколінних генетичних процесів, визначені фактори пояснення духовно-символічної єдності поколінь можна розглядати як теоретичне підґрунтя пізнання феномену поколінності науковцями романтично-гуманітарного підходу.