Статті в журналах з теми "Кримінальні справи"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Кримінальні справи.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Кримінальні справи".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Suyunova, D. Zh. "Аналіз процесуальних особливостей порушення попереднього слухання у кримінальній справі". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 223–28. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.4.24.
Повний текст джерелаАнотація:
Впровадження інституту попереднього слухання до кримінально-процесуального законодавства дає можливість суду підготувати кримінальну справу до основного судового засідання з метою усунення прогалин, допущених органами попереднього розслідування. У статті проаналізовано зміни в національному кримінально-процесуальному законодавстві стосовно інституту попереднього слухання у кримінальній справі, зарубіжний досвід окремих країн із цієї тематики, визначено сутність і завдання цього інституту, а також деякі особливості його ефективного застосування. Дослідження інституту попереднього слухання у кримінальній справі здійснено з використанням порівняльно-правового та конкретно-історичного методів. Виклад матеріалу проведено послідовно з метою встановлення основних особливостей у застосуванні цього процесуального інституту, проаналізовано законодавчу практику та правову культуру різних країн порівняно із законодавством Узбекистану. Розглянуто історичні передумови виникнення інституту попереднього слухання, оскільки раніше існуючий інститут судового розгляду певною мірою виконував функції підготовки кримінальної справи до судового розгляду. Особливості інституту попереднього судового засідання полягають у тому, що на цій стадії питання про невинуватість особи по суті не вирішується, це лише форма підготовки справи до судового розгляду. Зазначено, що цінність попереднього слухання полягає в тому, що воно є певним «фільтром» перед судовим розглядом справи. Під час попереднього судового засідання можуть виникнути нові обставини, які можуть стати підставою для передання кримінальної справи до суду або її припинення. Це слухання спрямоване на своєчасне усунення перешкод у справі до її вирішення по суті на стадії судового розгляду.
2
Черчович, І. "У пошуках свого голосу: жінки, обвинувачувані у дітовбивствах, у Східній Галичині на зламі ХІХ–ХХ століть (на прикладі однієї історії)". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 3 (28 грудня 2019): 30–43. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.3.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано кримінальні справи жінок, що були судимі за дітовбивство у кінці ХІХ – початку ХХ століття: які стратегії захисту звично обирали підозрювані, в який спосіб у вчиненому злочині віднаходили місце для власної віктимності та як її використовували? Для цього застосовано метод case studies, щоб на прикладі конкретного випадку – розглянутої Крайовим судом Львова у 1906 році справи Марії Петришак – зобразити найпоширеніші тенденції, характерні для більшості кримінальних проваджень на цю тему
3
Жданова, І. Є., та К. В. Бородата. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 50–53. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.260.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розгляду окремих питань кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх.Аргументована виправданість гуманнішого ставлення до неповнолітніх у разі притягнення до кримінальної від-повідальності, ніж до дорослих осіб. Указано на обов’язкову необхідність встановлення вікового цензу криміналь-ної відповідальності в законі про кримінальну відповідальність і відзначено, що вік, з якого може наставати кри-мінальна відповідальність за Кримінальним кодексом України, оптимальний.Підтверджена доречність наявності в Загальній частині Кримінального кодексу України окремого розділустосовно особливостей кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх, що дозволяє під час вирішен-ня питань притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх ураховувати особливості їх психічно-го розвитку, виховання, причини й умови, що сприяли скоєнню кримінальних правопорушень, і призначатизаконне й справедливе покарання. Визначено основні тенденції вирішення судами кримінальних справ під часвчинення кримінальних правопорушень неповнолітніми особами.Окреслено складнощі, що виникають під час призначення певних видів покарань неповнолітнім особам. Напідставі вивчення судової практики вказано на неефективність звільнення від покарання неповнолітніх із засто-суванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі неповнолітніх під нагляд батьків чи осіб, які їхзаміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за їх згодою, а також окремих громадян на їхнєпрохання, тому що в такому разі неповнолітній, який вчинив кримінальне правопорушення, не отримує всіхнеобхідних виховних заходів та, як наслідок, продовжує злочинний спосіб життя.За результатами проведеного аналізу зроблено відповідні узагальнення. Запропоновано подальші напрямищодо вдосконалення чинного Кримінального кодексу України з метою оптимізації та гуманізації кримінальнихпокарань стосовно неповнолітніх.
4
Горбатюк, В. ""Винятково в ім"я української літератури". Дві кримінальні справи Тодося Осьмачки". Холодний Яр, № 3 (2013): 68–91.
Знайти повний текст джерела
5
Когутич, І. І. "СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ОКРЕМИХ СКЛАДНИКІВ МЕТОДИКИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 19 (6 листопада 2019): 190–205. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v19i0.516.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на підставі аналізу тенденцій криміналістичної науки наведено аргументи на користь тези про потребу розширення предмета і системи криміналістичної методики. Обґрунтовано пропозицію стосовно того, щоб криміналістична методика містила дві частини: методику розслідування злочинів і методику судового розгляду кримінальних справ. Запропоновано диференційовану систему методики судового розгляду кримінальних справ, а також типову структуру видової (групової) методики судового розгляду кримінальної справи. Охарактеризовано окремі елементи цієї методики.
6
редактор, технічний. "ЭЛЕКТРОННОЕ УГОЛОВНОЕ ДЕЛО". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 77–79. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.285.
Повний текст джерелаАнотація:
Сокурова Е. Ж. ЕЛЕКТРОННА КРИМІНАЛЬНА СПРАВА: ДОСВІД КАЗАХСТАНУ У статті розглядається досвід Казахстану щодо ведення електронного судочинства у кримінальних справах. Наведено різні функціонали, що реалізуються в рамках концепції «Е кримінальна справа», а також демонстру ється один із таких функціоналів, як «Публічний сектор» Інформаційної системи «Єдиний реєстр досудових роз слідувань». Авторка дійшла висновку щодо ефективності ведення кримінального судочинства в електронному форматі.
7
Юріков, Олександр Олександрович. "ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ, НА ПІДСТАВІ УГОД". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 146–51. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблемні питання звільнення від відбування покарання з випро- буванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопо- рушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угоди про примирення чи про визнання вину- ватості. Виявлено колізії деяких положень Кримінального кодексу України та Кримінального про- цесуального кодексу України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угод. Вивчено судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також Вищого антикорупційного суду з окресленого питання, на підставі чого аргументовано, що судові органи розробили правову позицію, згідно з якою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі укладеної угоди про примирення чи про визнання винуватості не варто враховувати положення частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України, а тому в разі затвердження зазначеної вище угоди можна звільнити особу від відбування покарання із встановленням випробувального строку, зокрема в разі засудження її за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією. За результатами аналізу законопроєкту від 23 лютого 2021 року № 5137 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення» обґрунто- вано, що запропоновані законодавцем зміни до Кримінального кодексу України та Кримі- нального процесуального кодексу України вже є застарілими, не цілком відповідають потре- бам правозастосування у сфері протидії корупції. З огляду на спрямованість антикорупційної політики держави, запропоновано зміни до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою вирішення питання щодо однозначного тлумачення статті 75 Кримінального кодексу Укра- їни, а також правильного застосування положень кримінального і кримінального процесу- ального законодавства України з метою протидії корупційним виявам шляхом установлення абсолютної заборони на звільнення особи, яка вчинила корупційне кримінальне правопо- рушення чи кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, від кримінальної відпо- відальності, покарання чи його відбування.
8
Біла-Кисельова, А. "«ENGEL’S CRITERIA» У ПРАКТИЦІ ЄСПЛ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 177–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2281.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню критеріїв Енгеля в практиці ЄСПЛ та дослідженню їх використання під час розгляду заяв, які були пов’язані із дисциплінарними провадженнями на національному рівні. Провівши аналіз практики ЄСПЛ, автор звертає увагу на три критерія Енгеля, які були сформульовані у справі Engel and Others v. The Netherland. До них належать: критерій відносно кваліфікації згідно з внутрішнім правом; критерій кола адресата; критерій щодо тяжкості покарання. Користуючись критеріями Енгеля ЄСПЛ вирішує чи підпадають порушення, про які зазначає заявник під дію кримінального аспекту відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в розумінні поняття «кримінального обвинувачення» у межах дисциплінарних проваджень. Перший критерій – якщо внутрішнє право кваліфікує це правопорушення як кримінальне, тоді воно охоплюється статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках відсутності такої кваліфікації – ЄСПЛ досліджує матеріально-правову реальність процедури. Другий критерій – критерій кола адресата. Цей критерій пов’язують з дією норми, якою встановлюється відповідальність за колом осіб. Третій критерій – критерій правових наслідків для адресата. Суть критерію в тому, що оцінюється форма і тяжкість правових наслідків для адресата (тяжкість покарання). Привертається увага до рішення ЄСПЛ Xhoxhaj v. Albania. При розгляді цієї справи перевірялася скарга колишньої судді Конституційного суду на порушення прав людини, що урегульовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ не погодився з аргументами заявниці про те, що її становище було схоже на ситуацію обвинуваченого в кримінальному провадженні під час дисциплінарного провадження пов’язаного з розглядом питання щодо доброчесності судді та декларації активів. Згадується справа «Matyjek v. Poland», у якій ЄСПЛ зазначив про критерії Енгеля та звернув увагу на те, що згідно з польським законодавством стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосована за її кримінально-правовим аспектом до процедури люстрації (характер діяння за яке заявника ілюстровано – повідомлено неправдиву декларацію, був пов’язаний з кримінальним правопорушенням). Також, автор звертає увагу й на справу «Moullet v. France», яка стосувалася дисциплінарного провадження, що мало наслідком вимушену відставку державного службовця. ЄСПЛ вказав, що провадження заявника не було «кримінальним» у розумінні статті 6, оскільки внутрішнім органам влади вдалося утримувати своє рішення в чисто адміністративній сфері. Додатково автор звертає увагу на ухвалу про неприйнятність, яка стосувалася справи «Sukut v. Turkey» щодо офіцера військових сил. ЄСПЛ в ухвалі про неприйнятність від 11.09.2009 р. зазначив: «… правовий спір стосовно звільнення військового офіцера за порушення дисципліни виключає застосування кримінального аспекту.
9
Шуневич, К. А. "СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ІТАЛІЇ". Знання європейського права, № 1 (21 вересня 2020): 122–29. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.62.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показано вплив типу процесу, який домінує в державі, на порядок залучення судового експерта у кримінальне провадження на прикладі Італії, яка в своєму історичному розвитку здійснила перехід від інквізиційного до змагального типу процесу. Виявлено основні переваги та недоліки типу процесу під час залучення судового експерта у кримінальне провадження. Досліджено «слідчі» повноваження сторін щодо самостійного права збирати докази в процесі встановлення фактичних обставин справи внаслідок реформування кримінально-процесуального законодавства Італії. Визначено необхідність дотримання однакових стандартів прав людини, зокрема в контексті забезпечення кожному реального права на справедливий суд у разі залучення судового експерта у кримінальне провадження.
Здійснено аналіз організації проведення судової експертизи в Італії, зокрема, досліджено законодавчу регламентацію статусу суб'єкта, уповноваженого виконувати судові експертизи; загальний порядок залучення судового експерта на стадіях досудового розслідування та під час судового розгляду; можливість проведення судових експертиз у кримінальному провадженні експертами, залученими сторонами. Приділена увага порядку упорядкування та ведення Реєстру судових експертів у кримінальних справах в Італії. Розглянуто права і обов'язки судового експерта, правила використання в доказуванні висновку експерта.
Встановлено, що відмінність між «офіційно призначеним судовим експертом» та «технічним консультантом» залежить від суб'єкта, який залучає експерта у кримінальне провадження. Охарактеризовано особливості залучення експерта суддею - «офіційно призначеного судового експерта», а також процесуальний статус експертів, залучених сторонами - «технічних консультантів».
Окрема увага приділена оформленню судовим експертом результатів проведеного експертного дослідження в кримінальному процесі Італії. Проаналізовано відповідальність судового експерта у разі неналежного виконання своїх професійних обов'язків.
10
АДАМОВИЧ, Сергій. "ІНФОРМАЦІЇ ТА КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ ПОЛЬСЬКИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ НА УКРАЇНЦІВ У ПЕРІОД ІСНУВАННЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ ЯК СТАТИСТИЧНЕ ДЖЕРЕЛО". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 115–26. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253718.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження. Автор у статті на основі матеріалів Державного архіву Івано-Франківської області та мемуарних праць систематизував дані про місце народження, вік, освітній рівень, фах, сімейний стан, віросповідання, приналежність до громадських та партійних організацій, репресії польської кримінально-правової системи щодо українців, які доклали зусиль до допомоги Карпатській Україні в 1938 – 1939 рр. Крім того, у статті проаналізовано час нелегального перетину польсько-чехословацького кордону українцями, форми участі добровольців у житті Карпатської України та чисельність загиблих у протистояннях. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, верифікації, об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі польських поліційних донесень проаналізовано персональні дані 634 українців, які намагалися допомогти Карпатській Україні. Це дало змогу сформувати усереднений соціально-політичний портрет українця, що відгукнувся на заклик допомогти новостворюваній Українській державі на Закарпатті. Висновки. У результаті національно-виховної місії Греко-Католицької Церкви, формування національної свідомості громадськими організаціями (товариство “Просвіта”, Пласт, товариство “Рідна школа” тощо), а також завдяки значній організаційній підтримці Організації українських націоналістів (кожен 10 доброволець був членом організації) українська молодь активно долучилася до допомоги Карпатській Україні. Проаналізовані дані польської поліції свідчать, що на заклик допомогти Карпатській Україні рівною мірою відгукнулися усі заселені українцями регіони тогочасної Польщі, більше 80 % добровольців становили молоді неодружені особи. Польсько-чехословацький кордон для участі в розбудові Української держави переходили люди з різною освітою, але 40 % з них були охоплені гімназійною освітою і майже 20 % навчалися у вишах. У професійному плані добровольці відображали зріз соціально-економічного життя Галичини і тому серед них було більше 30 % сільськогосподарських робітників. Найактивніше кордон українці нелегально перетинали і затримувалися польськими прикордонниками та поліцією в листопаді 1938 р., в основному поповнюючи лави новостворюваної Карпатської Січі. Польська правоохоронна система арештовувала, ув’язнювала добровольців і застосовувала до них різні форми позасудової розправи.
11
Василенко, В'ячеслав. "ПІДХОПЛЕНІ СТИХІЄЮ: ПОГЛЯД НА СЕЛЯНСЬКИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ ЗА ВІДНОВЛЕННЯ УНР КРІЗЬ АРХІВНО-КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ НА ЙОГО РЯДОВИХ УЧАСНИКІВ". Східноєвропейський історичний вісник, № 8 (28 вересня 2018): 87–101. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.8.143355.
Повний текст джерела
12
Сизоненко, А. С. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЗАПОБІГАННЯ ЮВЕНАЛЬНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 106–14. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3267.
Повний текст джерелаАнотація:
Сизоненко А. С. Міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. – Стаття.У статті автор розглядає міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. Вказується, що запобігання ювенальній злочинності шляхом вироблених та апробованих міжнародною спільнотою правових стандартів є перспективним напрямом подолання дитячої злочинності в Україні.Оскільки у цьому процесі враховуватиметься багаторічний та багатоаспектний досвід застосування у різних країнах світу інструментів запобігання ювенальній злочинності. Звертається увага на те, що зміст системи кримінального правосуддя значно впливає на подальшу життєдіяльність дитини, яка притягується до кримінальної відповідальності. Складники кримінального процесуального та кри-мінально-виконавчого механізму реалізації кримінальної відповідальності формують відношення дитини до держави, її органів, усього соціуму. Репресивна, каральна система правосуддя може викликати у дитини появу бажання та прагнення у майбутньому порушувати кримінальне законодавство,вчинювати кримінальні правопорушення, заподіювати фізичну, матеріальну або моральну шкоду членам суспільства. Автор зазначає, що соціалізацію дітей справді слід визнати важливим стандартом запобігання ювенальній злочинності. Через соціум підлітки розвиваються, вступають у соціальні зв’язки, здобувають життєвий досвід та реалізуються у суспільній діяльності. Суспільство загалом та навколишнє соціальне середовище зокрема потужно вливають на формування психіки, характеру підлітка та зумовлюють майбутні його особисті потреби, інтереси та прагнення. Підсумовується, що, окрім процедурних гарантій та особливостей застосування заходів кримінально-правового впливу, міжнародно-правові стандарти вимагають створення спеціальних ювенальних органів. Міжнародно-правовими стандартами запобігання ювенальній злочинності є: позитивна соціалізація дітей; профілактика ювенальної злочинності, створення системи ювенального правосуддя (правосуддя, друж-нього до дитини).
13
Ковальська, Дарія Тарасівна. "ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ОСОБИ НА ПУБЛІЧНИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 219–26. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подано короткий аналіз загальних рис декількох елементів права особи на публіч- ний судовий розгляд кримінального провадження. Доцільність такого аналізу пояснюється тим, що право особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження як складова частина права на справедливий суд відіграє важливу роль у кримінальній процесуальній діяльності у зв’язку з побудовою України як правової держави й утвердженням позиції захи- щеності осіб, які потрапляють у сферу кримінального провадження. Досліджуваний комп- лекс прав особи також тісно пов’язаний із засадами кримінального провадження, що визна- чають його зміст і спрямованість. Характеристика таких елементів, як право на усність кримінального провадження та на особисту присутність під час судового розгляду, право на відкритість судового розгляду, публічне проголошення судових рішень і доступ громадськості до його рішень, право особи на публічний розгляд кримінального провадження, актуальна не лише для теорії криміналь- ного процесу, а й для практики провадження в кримінальних справах. Усність криміналь- ного провадження в статті схарактеризовано через призму інстанційності судів: присутність під час судового розгляду в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції. У контексті аналізу доступу громадськості до судових рішень подано пропозицію наукового визначення поняття «громадськість». Визначення поняття уможливить розуміння, хто ж має доступ до судових рішень. У статті наведено приклад рішень Європейського суду з прав людини з метою зазначення порушення / відсутності порушень права особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження, взявши за основу конкретний, вищезазначений елемент такого права. Ознайомлення з кримінальним процесуальним законодавством європейської країни – Польщі в контексті права особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження допомогло сформувати думки щодо доцільності / недоцільності імплементування відповідних норм у національне законодавство. Тематика, безумовно, актуальна, оскільки права особи в кримінальному провадженні формулюють і визначають основоположні ідеї всієї кримінальної процесуальної діяльності. Водночас право особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження та його елементи не досить вивчене в науці вітчизняного кримінального процесуального права.
14
Невінчаний, Микола. "ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІДЕЇ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ ЯК ПОСТІЙНОГО ОРГАНУ МІЖНАРОДНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 325–29. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Міжнародний кримінальний суд являє собою унікальний орган міжнародної кримінальної юрисдикції. На сьогодні це перший правовий інститут, що діє на постійній основі. Серед особлівіостей, що вірізняють Міжнародний кримінальний суд серед інших міжнародних та змішаних судових установ, можна виділити також предметну юрисдикцію. Так, до компетенції Міжнародного кримінального суду віднесено переслідування осіб, винних у геноциді, воєнних злочинах, злочинах проти людяності. Заснований на основі Римського статуту, який було прийнято у 1998 році, Міжнарοдний кримінальний суд пοчав працювати у 2002 рοці. Незважаючи на кοрοткий стрοк діяльнοсті, вже пοказав свοю ефективність у кількοх справах. В οснοву діяльнοсті Міжнарοднοгο кримінальнοгο суду пοкладенο принципи кримінальнοгο права, притаманні більшοсті націοнальних правοвих систем. Стаття присвячена виникненню та розвитку ідеї створення міжнародного кримінального суду як органу міжнародної кримінальної юстиції, що діє на постійній основі. Автором висвітлено основні історичні передумови та політико-правові засади створення Міжнародного кримінального суду. Розглянуто та проаналізовано основні нормативно-правові акти, що встановлювали відповідальність за скоєння тяжких та особливо тяжких злочинів масштабного характеру, а також документів, якими було закріплена процедура кримінального переслідування за такі діяння. Разом з тим, автор вказує на недосконалість тимчасових міжнародних та змішаних судових установ , що існували до появи ідеї створення постійного органу кримінальної юстиції міжнародного рівня. Попри багатовікову історію воєнних злочинів та злочинів проти людства, а також існування інститутів покарання за ці злочини, вперше ідея ствοрення міжнарοднοгο судοвοгο οргану, дο юрисдикції якοгο б вхοдив рοзгляд справ прο злοчини прοти людства та військοві злοчини, з’явилась у післявοєнні рοки Першοї світοвοї війни. Також автор наводить та аналізує доктринальні підходи щодо моменту виникнення ідеї створення Міжнародного кримінального суду, адже вченими першοї пοлοвини XX ст. було висунуто різні ідеї та кοнцепції ствοрення пοстійнο діючοгο οргану міжнарοднοї кримінальнοї юстиції, дο кοмпетентнοсті якοгο булο б віднесенο рοзгляд злοчинів генοциду та інших нелюдських дій.
15
Кравчук, Степан Йосипович. "СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 176–81. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті схарактеризовані суб’єктивні ознаки кримінальних правопорушень неповнолітніх, визначаються особливості суб’єкта й суб’єктивної сторони, встановлюється взаємозв’язок мотивів кримінального правопорушення та особистості неповнолітнього. Натепер важливою проблемою залишається здійснення судочинства щодо неповнолітніх. Науковці й практики обґрунтовують необхідність особливого вирішення справ за участю неповнолітніх, оскільки вони не в змозі однозначно визначити доцільність, мету, завдання, структуру системи особливого розв’язання проблеми удосконалення норм законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх. Для встановлення кримінальної відповідальності важливі суб’єктивні ознаки будь-якого злочину неповнолітнього, що характеризують суб’єкта й суб’єктивну сторону кримінального правопорушення. Вагомим аспектом цієї проблеми є визначення необхідності настання від- повідного віку кримінальної відповідальності, оскільки суб’єктом кримінального правопо- рушення має бути осудна особа. Осудність має визначатися з урахуванням двох критеріїв: юридичного (факту вчинення кримінального правопорушення психічно здоровою особою, здатною повною мірою усвідомлювати свої дії (а також їх наслідки) і керувати ними під час вчинення злочину) і психологічного (стану свідомості особи, її здатності до усвідомленої діяльності). Важливим елементом складу будь-якого кримінального правопорушення є суб’єктивна сторона. Встановлення об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта створює необхідні умови для визначення суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, якою є внутрішній прояв суспільно небезпечного діяння, що дає уяву про психічні процеси, які відбуваються у свідомості винної особи під час вчинення нею правопорушення. Необхідною умовою законності й обґрунтованості застосування кримінально-правових засобів до неповнолітньої особи, яка скоїла кримінальне правопорушення, є встановлення відповідних ознак суб’єктивної сторони. Суб’єктивна сторона містить дві групи юридичних ознак: обов’язкові й факультативні. До обов’язкових ознак належить вина, до факультатив- них – мотив, мета й емоційний стан. Під час вивчення суб’єктивної сторони втягнення неповнолітніх у кримінальне право- порушення важливе значення для кваліфікації діяння дорослого має мотив і ціль. Мотив кримінального правопорушення – це спонукання до його вчинення. Під ціллю розуміється той подумки передбачуваний результат, до досягнення якого прагне суб’єкт. Мотив і ціль взаємопов’язані між собою, і не тільки взаємопов’язані, але й визначають один одного й за своїм змістом часом збігаються. Тобто мотиви кримінального діяння тісно пов’язані з особистістю як внутрішньою єдиною та складною системою стану, якостей і процесів. Тому вивчення взаємозв’язку мотивів кримінального правопорушення та особистості неповнолітнього є однією з важливих задач соціально-психологічних і кримінологічних досліджень.
16
Кравчук, І. І., та М. В. Андрушко. "ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 80–84. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.286.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами Наці ональної поліції в межах кримінального провадження та з метою розкриття і розслідування кримінальних пра вопорушень. Вона передбачає використання спільних зусиль у розкритті та розслідуванні кримінальних право порушень через поєднання методів та засобів, властивих цим службам. Звертається увага на необхідність такої взаємодії і вказується на її ефективність. Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів зумовлена такими об’єк тивними передумовами, як спільність завдань; відмінність у повноваженнях; специфічність сил, засобів та методів боротьби зі злочинністю; самостійність та підвищення рівня роботи з попередження та розкриття кримінальних правопорушень. Взаємодія між слідчим та оперативними підрозділами може реалізовуватися як у процесуальній формі, врегульованій нормами кримінального процесуального законодавства, так і в непроцесуальній, або орга нізаційній. Окрема увага приділяється визначенню та аналізу основних принципів такої взаємодії в криміналь ному провадженні, що забезпечують повне, швидке та неупереджене досудове розслідування кримінальних пра вопорушень. Основними принципами взаємодії слідчого з оперативними підрозділами є дотримання законності, конституційних прав і свобод громадян; комплексне використання сил та засобів; персональна відповідальність кожного; самостійність слідчого в прийнятті рішень, а оперативних підрозділів – у виборі засобів та методів опе ративно розшукової діяльності; узгодженість планування слідчих дій та оперативно розшукових заходів; безпе рервність взаємодії в межах розслідування та розкриття кримінальних правопорушень до прийняття рішення щодо кримінальної справи. Установлено також основні завдання взаємодії: забезпечення невідкладних слідчих дій та оперативно розшукових заходів під час кримінальних правопорушень; всебічне та об’єктивне розслідуван ня кримінальних правопорушень, своєчасне викриття та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили, а також розшук осіб, що зникли; вживання заходів, спрямованих на відшкодування матеріальних збитків, завданих громадянам та організаціям незалежно від форм власності злочинними діями винних осіб.
17
Самотієвич, В. "До питання законодавчої техніки конструювання кваліфікованих складів кримінальних правопорушень у Кримінальному Кодексі України". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 124–31. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2089.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу конструювання кваліфікованих складів кримінальних правопору-шень в чинному КК України та вивченню підходів їх тлумачення правозастосувачами.
У статті підкреслено, що зако-нодавець не має єдиного підходу у конструюванні кваліфікованих складів кримінальних правопо-рушень. Відмічено, що в чинному КК України використовуються чотири основні прийоми законодав-чої техніки конструювання кваліфі-кованих складів, проте мета засто-сування того чи іншого прийому не є чітко визначеною. У результаті аналізу кожного виду конструк-ції наголошено на існуванні низки розбіжностей між буквальним зна-ченням кримінально-правових норм того чи іншого виду та практикою їх застосування.
З’ясовано, що питання необхід-ності врахування усіх без винятку ознак кримінального правопору-шення основного складу під час притягнення особи до кримінальної відповідальності, за умови наяв-ності в скоєному нею діянні ознак кваліфікованого складу криміналь-ного правопорушення, вирішується неоднозначно.
У переважній більшості кваліфі-кація діянь за кваліфікованим скла-дом кримінального правопорушення здійснюється за умови встанов-лення усіх ознак основного складу кримінального правопорушення та, власне, кваліфікуючих. Проте трапляються випадки, коли право-застосовна практика не враховує окремих ознак основного складу кримінального правопорушення, однак за наявності ознак, що його кваліфікують, вважає за можливе притягти особу до кримінальної відповідальності.
Зустрічаються й протилежні приклади, коли буквальне тлумачення кваліфікованих складів кри-мінальних правопорушень не вима-гає обов’язкового встановлення окремих ознак основного складу, проте суб’єкти застосування таких норм в якості обов’язко-вих ознак встановлюють ті, що буквально не охоплені конструк-цією кваліфікованого складу.
Відсутність достатньої чіткості у формулюванні кваліфікованих складів призводить до прийняття різними суб’єктами протилежних рішень за подібних обставин вчи-нення суспільно небезпечних діянь. Уникненню неоднозначності тлу-мачення кваліфікованих складів кримінальних правопорушень спри-ятиме, по-перше, використання єдиного прийому законодавчого закріплення кваліфікованих скла-дів, а також дотримання єдиного підходу у застосуванні цих норм, а саме ознаки кваліфікованого складу кримінального правопорушення мають охоплювати усі ознаки його основного складу, окрім випадків, які повинні бути безпосередньо передбачені в законі.
18
Бондарчук, Наталія, та Леонід Лінік. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 88–92. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті всебічно та комплексно досліджено теоретико-правові аспекти визначення поняття «правовий статус Вищого антикорупційного суду України», його складових елементів та основних проблем з якими ВАКС стикається у своїй діяльності. Аналіз діяльності ВАКС засвідчує про спірність існування на практиці такого спеціалізованого судового органу в Україні. Найперше, на що звертають увагу юристи, це законність та доцільність функціонування спеціально створеного компетентного суду з розгляду кримінальних корупційних злочинів поруч із судами загальної юрисдикції. Також, звертається увага на те, що чинним законодавством України передбачено досить чітку норму, щодо розміру предмета спору з метою встановлення підслідності та підсудності справ ВАКС, відтак зроблено висновок, про те, що антикорупційний суд «втрачає» низку корупційних справ. Проблемним також є питання територіальності розгляду клопотань слідчими суддями Вищого антикорупційного суду. Звернуто увагу на висловлені думки щодо доцільності здійснення правосуддя у корупційних справах судами за територіальною підсудністю, тобто кримінальне провадження буде здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого було вчинено кримінальне правопорушення. Окрім того, досліджено проблемні питання вимог, які висуваються чинним Законом України «Про Вищий антикорупційний суд» до кандидатів на посаду судді ВАКС.
19
Dzhafarzade, D. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ ВЧИНЕННЮ ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ МОЛОДІЖНИМИ ЕКСТРЕМІСТСЬКИМИ ГРУПАМИ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 379–87. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.45.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті є вивчення особливостей зарубіжної регламентації кримінально-правової протидії вчиненню групового порушення громадського порядку молодіжними екстремістськими угрупуваннями. У статті висвітлено питання міжнародно правової регламентації протидії порушенням громадського порядку. Розглянуто групове порушення громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями та особливості протидії таким діям у різних зарубіжних країнах.. Висвітлено наукові позиції щодо відмінностей між підходами до протидії зазначеним видам кримінальних правопорушень та запропоновано шляхи імплементації до українського законодавства. Визначено, що розслідування кримінальних правопорушень є важливим в кримінальному процесі незалежно від форми судочинства, хоча і має певні особливості. Прагнення законодавчих органів зробити розслідування кримінальних правопорушень менш формальним призвело до того, що на сьогодні не в повній мірі регламентована діяльність поліції, а саме відсутній вичерпний перелік процесуальних дій, що можуть проводитися в ході досудового розслідування. Законодавцем надано пріоритет саме змісту права, а не формі. У Сполучених Штатах Америки основним органом досудового провадження є поліція, на яку покладено функції підтримання громадського порядку та розслідування вказаної категорії кримінальних правопорушень. Зроблено висновок, що найбільш подібна до української системи органів, які здійснюють досудове розслідування групових порушень громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями - є система кримінально-процесуальної регламентації Федеративної Республіки Німеччини. Юрисдикцією розслідування наділено МВС ФРН, так само як і українське Міністерство внутрішніх справ, визначає напрямки діяльності правоохоронних органів, в тому числі і поліції, яка в свою чергу поділяється на два види: загально-поліцейську та кримінальну. Разом з тим слід зазначити, що є і відмінні риси законодавств, так наприклад США та Великобританія на відміну від Німеччини функції органів, які здійснюють досудове розслідування групового порушення громадського порядку, що вчиняються молодіжними екстремістськими угрупуваннями, в значній мірі диференційовані, такий як відповідний центральний орган, наділений традиційними поліцейськими функціями у них відсутній.
20
Габлей, Н. Г. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ДО ЗАСУДЖЕНОГО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЯК ОДНІЄЇ З ФОРМ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (26 січня 2022): 55–60. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.716.
Повний текст джерелаАнотація:
Габлей Н. Г. Окремі аспекти застосування до засудженого звільнення від відбу- вання покарання з випробуванням як однієї з форм реалізації кримінальної відпові- дальності. – Стаття. У статті досліджуються окремі аспекти застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням. Варто зауважити, що останнім часом у держа- ві спостерігається тенденція розширення сфери застосування покарання без позбавлення волі як один із напрямів кримінальної політики нашої держави. Звільнення від відбуван- ня покарання з випробуванням ввібрало в себе найкращі якості умовного засудження й відстрочки виконання вироку, які передбачалися у Кримінальному кодексі 1960 року. Інститут звільнення від відбування покарання поєднує в собі водночас принципи призна- чення і звільнення від покарання, відстрочки виконання покарання, даючи можливість засудженому самому відхилити відбування призначених за вироком суду виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі. У стат- ті відображено сутність звільнення від відбування покарання з випробуванням, визначено його мету, доцільність покладення на засуджених обов’язків і додаткових покарань, а та- кож з’ясовано, які саме підстави є достатніми й необхідними для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зауважено також, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є одним із заходів кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, тому з’ясування його правової природи є неможливим без звернення до визначення кримінальної відповідальності та форм її реалізації. Підставою для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням є визнання судом можливості виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання. Такий висновок ґрунтується на підставі врахування тяжкості кримінального правопорушен- ня, особи винного й інших обставин справи. До інших обставин справи, які можуть врахо- вуватися судом під час застосування звільнення від відбування покарання, належать обста- вини, які пом’якшують або обтяжують покарання. Можливість виправлення засудженого є важливою умовою, оскільки це впливає на те, є особа небезпечною чи навпаки. Аналі- зуючи обов’язки, що можуть покладатись на засудженого під час застосування цього виду звільнення від відбування покарання, дійшли висновку, що перелік зазначених обов’язків є вичерпним, суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої застосовано звіль- нення від відбування покарання з випробуванням, інших обов’язків, а також скасовувати повністю або частково, доповнювати раніше покладені на засудженого обов’язки.
21
Стецюк, Б. Р. "Порушення кримінальної справи як одна із стадій кримінально-процесуального права Гетьманщини". Право і суспільство, № 2 (2005): 136–40.
Знайти повний текст джерела
22
Новицька, Н. Б., та О. В. Полінкевич. "Організація і планування окремих слідчих (розшукових) дій і тактичних операцій під час розслідування злочинів у сфері інтелектуальної власності". Ірпінський юридичний часопис, № 2 (26 лютого 2020): 119–28. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.119-128.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито особливості розслідування злочинів у сфері інтелектуальної власності; розглянуто типові слідчі ситуації, які характерні для початкової стадії розслідування кримінальної справи категорії злочинів у сфері інтелектуальної власності незалежно від конкретного виду злочину. Розкрито специфічні завдання розслідування i відповідні тактичні операції у справах про порушення права інтелектуальної власності; розглянуто проблеми, які існують під час розслідування злочинів у сфері інтелектуальної власності, а саме: відсутність єдиних методик дослідження всіх наявних об’єктів права інтелектуальної власності, типові порушення й недоліки оперативних працівників під час проведення огляду місця події та складання протоколу цієї слідчої дії. Запропоновано удосконалення організації i планування окремих слідчих (розшукових) дій i тактичних операцій у сфері вчинення злочинів проти права інтелектуальної власності, а саме: створення єдиних методик експертного дослідження, встановлення можливості проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи, вироблення єдиної методики проведення огляду місця події.
23
Довбань, І. "Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 226–33. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2050.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями. На спеціально-кримінологічному рівні запропоновано доповнити наявні сьогодні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями, такими, як покладення на детективів Національного антико-рупційного бюро України обов'язку заводити оперативно-розшукові справи (на зміну права, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»), що приведе статусне законодавство у відповідність до оперативно-розшукового (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); конкретизація порядку реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесені законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України, або про необґрунто-вані активи шляхом передбачення особливих процедур для Національного антикорупційного бюро України в Положенні про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення; проведення аналізу діяльності окремих державних органів, підрозділів і служб, службових повноважень державних службовців задля виявлення потенційних можливостей для зловживання; запровадження сучасних психотехнологій для проведення професійно-психологічного добору кадрів з урахуванням специфіки служби задля запобігання прийняттю на службу в органи влади осіб, які пов'язані з антигромадськими елементами, кримінальними структурами; визначення переліку посад працівників управлінських ланок, кандидати на заміщення яких підлягають обов'язковій спеціальній перевірці; запровадження на постійній основі профілактичної ротації керівного складу через кожні п'ять років; розроблення спеціальних програм навчання та підвищення кваліфікації працівників з питань запобігання корупції у професійній та службовій діяльності; запровадження практики оперативного інформування кадрів щодо усіх виявлених фактів корупції серед їх працівників; оприлюднення через засоби масової інформації та прес-службу матеріалів, що пов'язані з корупційними діями працівників, запровадження постійної практики радіо- та телевізійних виступів (звітів) перед населенням керівників територіальних органів з висвітленням як позитивних, так і негативних фактів їх роботи на місцях; вирішення проблеми про підвищення рівня матеріального забезпечення державних службовців із низькими окладами і встановлення доплат до їх заробітної плати залежно від кількості та якості роботи, зокрема запровадження грошової та іншої компенсації за роботу в позаробочий час.
24
Сиза, Н. "Підсудність кримінальних справ у світлі реформування кримінально-процесуального законодавства України". Вісник прокуратури, № 10 (124) (2011): 77–82.
Знайти повний текст джерела
25
Зеленецький, В. "Формування кримінальної справи". Вісник Академії прокуратури України, № 1 (2007): 35–40.
Знайти повний текст джерела
26
Ханас, Х. Р. "Цивільний позов у кримінальній справі за новим Кримінальним процесуальним кодексом України". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 1 (135) (2013): 138–46.
Знайти повний текст джерела
27
Крикунов, О. "Особливості суб’єктного складу кримінального провадження щодо неповнолітніх". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 104–14. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті міжнародні та національні правові норми щодо учасників кримінального провадження щодо неповнолітніх. З'ясовано законодавчі вимоги щодо посадових осіб, які керують кримінальним провадженням, процесуальну функцію законних представників і спеціальних допоміжних учасників кримінального провадження щодо дитини. За результатами дослідження запропоновано передбачити вимогу спеціальної підготовки для слідчого судді, прокурора, захисника, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність щодо неповнолітнього. Висловлено пропозицію передбачити в КПК України необхідність з'ясування думки неповнолітнього в разі підстав для заміни його законного представника, при залученні педагога або психолога. В інтересах кращого вирішення кримінального провадження щодо неповнолітнього запропоновано ввести складання досудової доповіді також у кримінальне провадження про застосування примусовихзаходів виховного характеру. Доцільно запровадити обов’язкову участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря у всіх слідчих розшукових та судових діях за участі неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених у інтересах захисту їх прав. Суд повинен здійснити виклик відповідних представників уповноваженого органу з питань пробації, служби у справах дітей, підрозділу органів Національної поліції, які брали участь у підготовці досудової доповіді та забезпечити їх опитування сторонами та самим судом. Висловлено критичну оцінку щодо норм чинного КПК, які не виключають проведення судового провадження щодо неповнолітніх за відсутності їх законних представників. Підтримано практику залучення медіаторів у провадження щодо неповнолітніх осіб.
28
Аленін, Ю. П. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОЧАТКУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 13 (14 травня 2019): 175–84. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v13i0.264.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблем початкового етапу стадії досудового розслідування — нового процесуального інституту, який введений замість процедури порушення кримінальної справи, що існувала. Об'єктом дослідження є позитивні та негативні аспекти появи пропонованого новим КПК України процесуального порядку початку до-судових розслідувань кримінальних правопорушень.
The article is devoted to research the problems of the initial stage of pre-trial investigation phase, a new proceeding Institute, that was introduced instead of existed criminal proceedings. The object of research is predicted positive and negative aspects of appearance offered by a new Criminal Procedure Code order of initial stage of pre-trial investigation phase of criminal offenses.
29
Ващук, Б. Л. "Окремі питання удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо визнання цивільним позивачем у кримінальній справі". Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права. Право. Економіка. Управління, Вип. 4 (2005): 266–71.
Знайти повний текст джерела
30
Асташева, О. С., та В. М. Чебан. "РОЛЬ СУДДІ ПІД ЧАС ВИРІШЕННЯ СПРАВ ПРО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО". Знання європейського права, № 5 (22 грудня 2021): 90–94. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.288.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасній реальності судді не часто вміють ідентифікувати вияви домашнього насильства, визначати його вплив на правові наслідки. Дуже важливо не допустити впливу власних або чужих гендерних чи інших стерео типів на вирішення судових справ, пов’язаних із домашнім насильством. Наразі чинним законодавством внесе ні революційні зміни щодо цих питань. Зокрема, запроваджено обмежувальні заходи при обранні запобіжного заходу стосовно підозрюваних у вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, що передбачено ч. 6 ст. 194 КПК України. Крім цього, кривдник може бути направлений судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Програма для кривдників – це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та який спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього неагресивної психологічної моделі поведінки в приватних стосунках. При цьому, на нашу думку, суду доцільно саме з підготовчого засідан ня призначати органу пробації складання досудової доповіді, оскільки в такому разі орган пробації вже може рекомендувати відповідний вид пробаційної програми. Є два види пробаційних програм: корекційна програма та пробаційна програма для кривдників, за виконанням якої здійснюють нагляд саме органи пробації. Відповідно до внесених у кримінально процесуальне законодавство змін забороняється відмова потерпілого від обвинувачен ня в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення в кримінальних правопорушеннях, пов’яза них із домашнім насильством. А угода про примирення в кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних із домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. На рівні українського законодавства під час вирішення справ про домашнє насильство доцільно запровадити колегіальні обговорення за участі представників: громадських та соціальних служб; поліції, яка б надавала суду відеодокази; прокуратури, суддів, адвокатів, оскільки дуже важливим є зв’язок між всіма органі заціями, які долучаються до вирішення цього питання. А також украй важливим було б запровадження в україн ських судах спеціалізації з розгляду справ, пов’язаних із домашнім насильством.
31
Sakovski, A. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАЛУЧЕННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ДЛЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО ДОКУМЕНТУВАННЯ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 190–95. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.23.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що діяльність оперативних підрозділів щодо попередження та розкриття кримінальних правопорушень має різноманітний характер як за предметом (щодо виявлення ознак злочину), так і за засобами. Складність у документуванні протиправної діяльності, високий злочинний професіоналізм вимагають проведення різного комплексу спеціальних заходів та зумовлюють необхідність у веденні відповідних оперативно-розшукових справ. У статті досліджено проблемні теоретичні і практичні питання, які виникають під час використання спеціальних знань у процесі проведення оперативно-розшукового документування та залучення спеціаліста до слідчих (розшукових) дій. Розглянуто питання складання та отримання висновку спеціаліста у зв’язку з набуттям чинності закону про кримінальні проступки та інших нормативних документів і деякі неузгодженості або незрозумілості у зв’язку з цим і вплив цих неузгодженостей на допустимість висновку спеціаліста як процесуального джерела доказів. З’ясовано, що працівники, що здійснюють документування протиправних дій або здійснюють розслідування злочинів, в своїй практичній діяльності не здійснюють запит на отримання висновку спеціаліста та не розуміють процесуального порядку його отримання. Крім того, у разі якщо спеціаліст припуститься помилкового висновку, то це може призвести до визнання доказів недопустимими та уникнення винною особою кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Крім того, висновок спеціаліста в процесі доказування може частково не збігатися з висновком експерта, і класичні способи вирішення такого конфлікту (допит осіб які проводили дослідження, призначення судом додаткового дослідження), на нашу думку, не здатні вирішити такий конфлікт. Зроблено висновок, що залучення спеціаліста до документування протиправних дій та участі у слідчих (розшукових) діях беззаперечно є доцільним, а в окремих випадках навіть обов’язковим. Застосування спеціальних знань є важливим інструментом слідчого для забезпечення всебічного, неупередженого, повного та швидкого розслідування кримінальних правопорушень Однак на сьогодні наявні певні невідповідності в чинних нормативних актах, які регулюють залучення спеціалістів до документування правопорушень та їх документальне оформлення і тому потребують додаткового наукового дослідження для їх вирішення.
32
КРАВЧЕНКО, СТАНІСЛАВ. "Перегляд судових рішень у кримінальному процесі України як реалізація принципу restitutio in integrum". Право України, № 2018/08 (2018): 123. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-123.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті за результатами проведеного аналізу положень чинного законодавства України та зарубіжних країн, практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та матеріалів вітчизняної судової практики досліджено проблемні питання перегляду судових рішень у кримінальному провадженні України з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні такої справи судом. У межах цього наукового дослідження також приділено увагу окремим проблемам, пов’язаним із здійсненням повторного перегляду справ у разі встановлення рішенням ЄСПЛ порушень Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, зокрема: здійснення повторного перегляду справ, матеріали яких втрачені, та питання відшкодування шкоди, завданої тривалим ув’язненням. Метою статті є отримання нових результатів у вигляді наукових висновків щодо специфіки перегляду судових рішень у кримінальному процесі України як реалізації принципу restitutio in integrum, виявлення пов’язаних із цим проблем, можливих шляхів їх подолання та вироблення критеріїв допустимості призначення повторного розгляду справ у кримінальному провадженні з урахуванням стандартів та вимог Ради Європи. З урахування міжнародного досвіду, практики ЄСПЛ та особливостей національного законодавства в главі 34 КПК України запропоновано визначити підстави для скасування або зміни судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом. Встановлення подібних фільтрів може забезпечити реалізацію принципу restitutio in integrum, з одного боку, та, з другого, – обмежити надходження до суду заяв про перегляд у випадках, коли такий захід індивідуального характеру не може і не повинен бути застосовний. При цьому необхідним є забезпечення як захисту та відновлення порушених прав, так і принципу правової визначеності для учасників кримінально-процесуальних правовідносин.
33
Кобак, М. В. "ГЕНЕЗИС ІНСТИТУТУ СЛІДЧОГО СУДДІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 171–77. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).382.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена обґрунтуванню визначення етапів становлення та еволюції розвитку інституту судових слідчих в кримінальному процесуально-му законодавстві України. Проаналізовано масив законодавства від реорганізації повітової поліції в дореволюційні часи до сучасного стану – Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, яким запроваджений інститут слідчого судді. Окреслено еволюцію функцій слідчих суддів, які належали в різні періоди різним державним органам. Детально розглянуто перший етап – етап введення інституту судових слідчих. Досліджено Указ «Заснування судових слідчих», «Наказ судовим слідчим», зазначено особливості кримінально-процесуального статусу судових слідчих у дореволюційний період, окреслено характерні функції та взаємодію з іншими державними органами. Самостійна в процесуальному сенсі фігура судового слідчого, який стояв на захисті прав і законних інтересів суспільства і держави, існувала до 1917 року. Другий етап (часи Центральної Ради, Гетьманату Скоропадського, Директорії, Української Народної Республіки, Української Соціалістичної Радянської Республіки) – це поступове скасування інституту судових слідчих. Нормативно-правові акти вказаних часів закріплювали контроль за органами досудового розслідування то у руках суду (Положення про народний суд УРСР від 26 жовтня 1920 року, КПК УСРР 1922 року), то у руках прокуратури (Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік від 31 жовтня 1924 року, КПК УРСР від 20 липня 1927 року). Третій етап (1960–2012 роки) характеризується відсутністю інституту слідчого судді та зародженням ідей щодо його впровадження. Значну роль для майбутньої появи в українському кримінальному процесуальному законодавстві інституту слідчого судді зіграв Конституційний Суд України та Верховний Суд України (суб’єкт права на конституційне подання). Важливим у цьому контексті було рішення від 30 січня 2003 року у справі No 1-12/2003, яким були визнані неконституційними вказані у статті положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, які унеможливлювали розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи. Останній етап (2012 – сьогодення) – це законодавче урегулювання існування слідчих суддів, їх мети, функцій та порядку роботи. Встановлено, що в сучасному кримінальному процесуальному законодавстві відсутня єдина норма щодо повноважень слідчих суддів. Вказане потребує подальшого вирішення через внесення змін у законодавство.
34
Габлей, Н. Г. "СМЕРТЬ ЗАСУДЖЕНОГО ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ЗАКРИТТЯКАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 161–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).416.
Повний текст джерелаАнотація:
Створення системи касаційного оскарження судових рішень, яка б повністю узгоджувалася з вимо-гами Конституції України та міжнародно-правовими зобов’язаннями, узятими нашою державою, є важли-вою проблемою, на якій зосереджена увага дослідників.
Закріплена в Конституції України можливість каса-ційного оскарження рішення суду традиційно розгля-дається як важливий складник права особи на захист. Забезпечення цього права у сфері кримінального судо-чинства залежить від ефективності реалізації завдань касаційного провадження як форми перегляду судових рішень у кримінальних справах. Касаційне проваджен-ня має велике значення для досягнення завдань кримі-нального процесу, зокрема для запобігання виконанню незаконного судового рішення й захисту через свою діяльність громадянина та суспільства від незакон-ного й необґрунтованого засудження, незалишення безкарними осіб, які вчинили кримінальне правопо-рушення, застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження. На стадії касаційного провадження обвинувачений набуває процесуального статусу засудженого, відпо-відно, у нього з’являється комплекс прав та обов’яз-ків. Проте часто бувають випадки, коли кримінальне провадження не може бути продовжено через об’єктив-ні обставини, зокрема такі як смерть особи. Закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється це провадження, крім випад-ків, коли воно є необхідним для реабілітації померло-го, по суті, означає припинення процесуальної діяль-ності щодо встановлення винуватості особи в учиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності й призначення їй покарання. Припинення кримінального переслідуван-ня особи, яка померла, дає змогу уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження та-кого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу. У стат-ті ми розглядатимемо порядок і доцільність закриття кримінального касаційного провадження в разі смерті засудженого.
35
Никитюк, Я. І. "ПЕРІОДИЗАЦІЇ ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 275–87. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.31.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що базовою, цементуючою засадою методології дослідження правового статусу будь-якого суб’єкта завжди виступає метод історичного аналізу. При розкритті специфіки адміністративно-правового статусу Вищого антикорупційного суду застосування даного методу відіграє особливе значення, оскільки без знання генези виникнення того чи іншого інституту, без розуміння історичних подій, які супроводжували його становлення, неможливо окреслити основні напрями його подальшого розвитку, а також визначити фактори, які можуть впливати на цей процес у майбутньому. Метою статті є аналіз історичних подій, які обумовили виникнення та супроводжували становлення Вищого антикорупційного суду як самостійного елемента антикорупційної інфраструктури та невід’ємної частини судової гілки влади. Оцінюючи процес створення Вищого антикорупційного суду, а також узагальнюючи результати його роботи у перші два роки, вітчизняні та міжнародні експерти, політики, науковці та громадські діячі звертають увагу на цілу низку факторів, які можуть свідчити як про успіх, так і про провал реалізації аналізованого напряму «судової антикорупційної» реформи. Узагальнивши результати проведеного дослідження, ми можемо визначити такі найбільш відчутні позитивні результати роботи Вищого антикорупційного суду: 1) активізація процесу судового розгляду корупційних проваджень; 2) високий рівень кваліфікованості суддів Вищого антикорупційного суду; 3) притягнення до відповідальності багатьох впливових осіб; 4) неупереджений й об’єктивний підхід суддів Вищого антикорупційного суду до всіх сторін у справі; 5) висока якість розгляду справ суддями Вищого антикорупційного суду; 6) відкритість і прозорість роботи. Аналіз численних публікацій в засобах масової інформації дозволив нам визначити кілька факторів, що відображають нереалізовані очікування та свідчать про розчарування роботою Вищого антикорупційного суду: 1) низькі темпи розгляду корупційних кримінальних проваджень; 2) від- сутність вироків у найбільш резонансних справах та у справах про топ-ко- рупцію; 3) закриття резонансних корупційних кримінальних проваджень; 4) «обвинувальний нахил» рішень, які ухвалюються слідчими суддями Вищо- го антикорупційного суду; 5) порушення етичних стандартів керівництвом та суддями Вищого антикорупційного суду.
36
Sydorenko, N. "ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 398–406. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.47.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що будь-яка суспільна діяльність повинна будуватись на певних принципах, оскільки саме вони дозволяють сформулювати та закріпити певні особливості і правила, що закладаються в основу такої діяльності. Повною мірою вищесказане стосується і кримінологічної діяльності органів кримінального судочинства, що також має бути базуватись на певних вихідних положеннях та ідеологічних засадах, якими слід у подальшому керуватись для досягнення головної мети – ефективного забезпечення кримінологічної безпеки окремих громадян та держави в цілому. Метою статті є визначення принципів кримінологічної діяльності окремих органів кримінального судочинства. Визначено та проаналізовано окремі принципи кримінологічної діяльності органів кримінального судочинства. Під принципами кримінологічної діяльності кримінального судочинства, як частини органів державної влади, пропонується розуміти сукупність керівних ідей (принципів), які є основними вихідними положеннями для організації та здійснення кримінально-правової криміналістичної діяльності, як складової кримінологічна політика для ефективного запобігання злочинності. Крім того, це фундаментальні, вихідні та керівні ідеї, які є найвищими імперативними вимогами до здійснення кримінологічної діяльності органами кримінальної юстиції. Визначено та проаналізовано деякі принципи кримінологічної діяльності органів кримінальної юстиції. Сформовано перелік основних засад кримінологічної діяльності органів кримінальної юстиції, а саме: верховенство права, законність, гласність, гуманізм, терміновість, адекватність запобіжних заходів, доцільність, ефективність, інформативність, конкретність, науковість, плановість, реальність, систематизація та постійність кримінологічного впливу, підпорядкованість і послідовність, утилітарність, достатність ресурсів, всебічність, повнота та об’єктивність розслідування обставин справи, злагодженість дій усіх учасників процесу протидії злочинності та запобіганню злочинам, незалежність кримінологічної діяльності в. окремі органи кримінальної юстиції. Зазначено, що вищезазначені принципи не суперечать основним засадам діяльності кожного окремого органу кримінального судочинства. Тому їх дотримання у кримінологічній діяльності всіх органів кримінальної юстиції буде запорукою ефективності такої діяльності та реалізації основного завдання – профілактики правопорушень.
37
Деревінський, В. "Кримінальна справа "Українського вісника"". Український тиждень, № 9 (485), 3-9.03.2017 р. (2017): 44–45.
Знайти повний текст джерела
38
Дуванський, О. Ф. "Законодавче врегулювання порушення кримінальної справи". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 2 (2008): 194–202.
Знайти повний текст джерела
39
Супрунова, О. В. "Порушення кримінальної справи щодо омбудсмана". Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності, № 3 (50) (2012): 169–73.
Знайти повний текст джерела
40
Шевчук, В. "Порушення кримінальної справи про контрабанду". Право України, № 8 (2002): 63–67.
Знайти повний текст джерела
41
Хруслова, Л. "Закриття кримінальних справ". Прокуратура. Людина. Держава, № 1 (2004): 50–55.
Знайти повний текст джерела
42
Хруслова, Л. "Закриття кримінальних справ". Прокуратура. Людина. Держава, № 1 (2004): 50–55.
Знайти повний текст джерела
43
Хруслова, Л. "Закриття кримінальних справ". Прокуратура. Людина. Держава, № 1 (2004): 50–55.
Знайти повний текст джерела
44
Пиняга, Р. О. "ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДОКАЗУВАННЮ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАЙНЯТТЯМ ГРАЛЬНИМ БІЗНЕСОМ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 411–19. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.46.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті деталізовано предмет доказування з урахуванням криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень, пов’язаних із зайняттям гральним бізнесом. Визначено, що до події кримі- нального правопорушення належать насамперед технологія та спосіб за- йняття гральним бізнесом, час і місце його вчинення. Встановлення винува- тості обвинуваченого, форми вини, мотиву й мети вчинення кримінального правопорушення має на меті визначення кількості осіб, причетних до кри- мінального правопорушення, характеру розподілу ролей між ними, даних про фігурантів (вік, осудність, ознаки зовнішності, професійні навички), інших ознак, що характеризують ту чи іншу форму співучасті (кількість співучасників, стійкість, попередня змова чи зорганізованість, мета ді- яльності, наявність плану). Також необхідно встановити спосіб легаліза- ції доходів, одержаних злочинним шляхом. З’ясовано, що для розслідування злочинів, пов’язаних із зайняттям гральним бізнесом, важливе значення має розроблення обставин, що підлягають доказуванню. Зазначені обставини тісно пов’язані з предметом доказування. У науковій літературі останню категорію визначають по-різному: як систему (сукупність) фактів й обставин об’єктивної дійсності, що мають матеріально-правове (кримінальне й цивільне) та процесуальне (кримінальне й цивільне) значення і які є необхідною й достатньою фактичною підставою для вирішення кримінальних справ остаточно і по суті. Зроблено висновок, що предмет доказування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов’язаних із зайняттям гральним бізнесом, деталізовано з урахуванням особливостей криміналістичної характеристики цієї категорії кримі- нальних правопорушень. На встановлення події злочину впливають: технологія, спосіб та місце зайняття гральним бізнесом, використане обладнання, категорії гравців. Винуватість обвинуваченого залежить від функції, яку він виконує у злочинній групі, виду та форми співучасті. Потребує встановлення розмір матеріальної шкоди, завданої гравцям в азартні ігри, а також напрями легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Запропоновано поширити відповідальність за зайняття гральним бізнесом на всі категорії суб’єктів, які організовують та проводять азартні ігри з метою одержання прибутку, з унесенням відповідних змін і доповнень до Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».
45
Кисленко, Д. П. "Судовий контроль за порушенням кримінальної справи". Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, № 3 (70) (2010): 152–60.
Знайти повний текст джерела
46
Прокопенко, В. В. "Особливості порушення кримінальної справи про контрабанду". Митна справа, № 5 (2006): 25–28.
Знайти повний текст джерела
47
Бойко, П. "Оскарження постанови про порушення кримінальної справи". Юридична Україна, № 7 (2003): 74–78.
Знайти повний текст джерела
48
Малярчук, Н. "Підстави закриття кримінальної справи приватного обвинувачення". Підприємництво, господарство і право, № 12 (168) (2009): 172–75.
Знайти повний текст джерела
49
Зеленецький, В. "Порушення кримінальної справи при повторності злочинів". Вісник прокуратури, № 3 (2002): 19–25.
Знайти повний текст джерела
50
Зеленецький, В. "Порушення кримінальної справи при повторності злочинів". Вісник прокуратури, № 4 (2002): 16–23.
Знайти повний текст джерела