Статті в журналах: "Кримінальні практики"

1

Чаплик, М. М. "КРИМІНАЛЬНІ ПРАКТИКИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1050.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розгляду явища соціальної мобільності, яка відбувається внаслідок заняття протиправною діяльністю. Проаналізовано певні аспекти, згідно з якими кримінальні практики виступають каналами соціальної мобільності для окремих соціальних груп та індивідів. Розглянуто, за яких умов кримінальні практики обираються як прийнятна поведінка індивідами та соціальними групами, котрі не пов’язані з криміналом. Окремо розглядається соціальна мобільність представників криміналітету, під час якої кримінальні практики виступають етапами кримінальної кар’єри. Досліджено специфіку соціальної мобільності у випадку окремих різновидів злочинності: традиційної, організованої, «білокомірцевої», етнічної тощо. Певну увагу приділено особливостям побудови кримінальної кар’єри у злочинних спільнотах «злодіїв у законі» та в організованих злочинних угрупованнях, які функціонують на основі неписаних злочинних приписів. Розглянуто, які чинники впливають на висхідну та низхідну соціальну мобільність у злочинних спільнотах «злодіїв у законі». Крім того, розкрито особливості соціальної мобільності у випадку «білокомірцевої» злочинності. Звертається увага на можливості міжпоколінної соціальної мобільності за «білокомірцевої» злочинності. Наголошено на існуванні відмінностей у разі соціальної мобільності за допомогою кримінальних практик у легальних сферах життєдіяльності й у разі побудови кримінальної кар’єри, не виходячи за межі кримінального світу професійних злочинців. Розглянуто специфіку соціальної мобільності в організованих злочинних угрупованнях, що складаються із вихідців із соціальних груп, які не мають відношення до криміналу. Представниками окремих соціальних груп, котрі не є дотичними до кримінальної діяльності, злочинні практики розглядаються як ситуативні види діяльності, які забезпечують їхню соціальну мобільність за певних обставин. Також висвітлено особливості соціальної мобільності при переході від кримінальної до легальної діяльності залежно від тих чи інших видів злочинності. Окрему увагу приділено соціальній мобільності індивідів, які займалися кримінальними практиками та згодом перейшли до законослухняної поведінки. Розглянуто проблеми, що постають перед індивідом у разі повернення до законослухняного способу життя, та види допомоги у випадку, коли злочинна діяльність призвела індивіда до низхідної мобільності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Бобошко, О. "Проблеми покарання неповнолітніх за кримінальні проступки". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.954.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено національне законодавство України про види покарання та заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх, які скоїли кримінальні правопорушення за Кримінальним кодексом України та прийнятим Верховною Радою Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» No 2617-VIII від 22.11.2018 р .(далі – Закон). Закон зазначає, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. В ході дослідження було проаналізовано те, що в існуючих класифікаціях видів правопорушень відмінність злочину від інших видів правопорушень різними вченими зводиться до відмінностей діяння за такими властивостями, як діяння шкідливого або небезпечного. Всі інші ознаки, такі як: протиправність, винуватість тощо – визнаються більшістю вченими як такі, що притаманні для всіх видів правопорушень, що нетяжкі злочини, які за новим законом стають проступками, становлять близько чверті від загальної кількості складів злочинів, визначених у Кримінальному кодексі. З огляду на те, що в даному Законі нормативно-правові приписи розповсюджуються на поняття суб’єктів, осудності та віку настання кримінальної відповідальності, то слід розуміти, що суб’єктом кримінального проступку виступає фізична особа, яка досягла віку 16 років та є осудною. Тому слід розуміти,що кримінально-правовий вплив на дітей, які вчинили кримінальний проступок можливий лише за умови досягнення такими шістнадцяти років. Доцільно також, звернути увагу на проблематику заходів кри- мінально-правового впливу на дітей в контексті запровадження інституту кримінального проступку. Згідно ч.2 ст. 98 КК дається вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані судом до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину. Отже до неповнолітніх злочинців не може бути застосовано обмеження волі, довічне позбавлення волі, конфіскація майна, а за кримінальні проступки скасовується такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Але й ті види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, мають значно обмежений, порівняно з можливостями їх застосування до дорослих злочинців, характер. Слід зазначити, що застосування штрафу до неповнолітніх вже давно викликає певні заперечення, тому що тільки певний і дуже низький відсоток дітей мають самостійний дохід, заробітну плату, кошти, майно чи частку майна, на яке може бути звернено стягнення. Викликає великі сумніви той факт, що передбачає сплату штрафу на підставі статті 99 Закону ( понад 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Кримінологічна характеристика злочинності серед неповнолітніх обумовлює доцільність пошуку нових кримінально-правових засобів впливу на підлітків. Зважаючи на категорії злочинів, що вчиняються неповнолітніми, можна припустити, що обмеження, як вид покарання, може застосовуватися до підлітків, що вчинили кримінальні проступки. Але в кримінальному законодавстві слід конкретизувати та розмежувати обмеження для неповнолітніх від примусових заходів виховного характеру з обов’язковим обмеженням дозвілля. Ця пропозиція є важливою з огляду на те, що вчені і практики пропонують, що б до неповнолітніх правопорушників застосовувалися різні психологічні і педагогічні заходи впливу, створювалися сприятливі умови життєдіяльності, з прикладами виховного характеру.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Козаченко, О. В. "ПОНЯТТЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАХОДІВ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 16 (30 жовтня 2019): 87–95. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v16i0.400.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на підставі проведеного аналізу наукових поглядів представників українсько~ кримінально-правової доктрини запропоновано новий підхід до визначення кримінально-правових заходів як системи прийомів і способів примусового й реабілітаційно-заохочувального впливу держави на кримінальні практики, правомірну постзлочинну поведінку особи, що детермінуеться культурним середовищем, яке склалось у конкретно-історичних умовах. Крім того, на підставі дослідження із застосуванням культуро-антропологічноi методології виділено об’ективні та суб’ективні властивості кримінально-правових заходів, до яких віднесено мету й підстави здійснення кримінально-правового впливу в процесі застосування кримінально-правових заходів, культуро-антропологічне обгрунтування допустимості та доцільності застосування заходів зазначеноi галузі права, суб’ектів, щодо яких здійснюється правовий вплив і суддівський розсуд, що уособлює процесуальний аспект кримінально-правового заходу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Жданова, І. Є., та К. В. Бородата. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 50–53. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.260.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розгляду окремих питань кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх.Аргументована виправданість гуманнішого ставлення до неповнолітніх у разі притягнення до кримінальної від-повідальності, ніж до дорослих осіб. Указано на обов’язкову необхідність встановлення вікового цензу криміналь-ної відповідальності в законі про кримінальну відповідальність і відзначено, що вік, з якого може наставати кри-мінальна відповідальність за Кримінальним кодексом України, оптимальний.Підтверджена доречність наявності в Загальній частині Кримінального кодексу України окремого розділустосовно особливостей кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх, що дозволяє під час вирішен-ня питань притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітніх ураховувати особливості їх психічно-го розвитку, виховання, причини й умови, що сприяли скоєнню кримінальних правопорушень, і призначатизаконне й справедливе покарання. Визначено основні тенденції вирішення судами кримінальних справ під часвчинення кримінальних правопорушень неповнолітніми особами.Окреслено складнощі, що виникають під час призначення певних видів покарань неповнолітнім особам. Напідставі вивчення судової практики вказано на неефективність звільнення від покарання неповнолітніх із засто-суванням примусових заходів виховного характеру у виді передачі неповнолітніх під нагляд батьків чи осіб, які їхзаміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за їх згодою, а також окремих громадян на їхнєпрохання, тому що в такому разі неповнолітній, який вчинив кримінальне правопорушення, не отримує всіхнеобхідних виховних заходів та, як наслідок, продовжує злочинний спосіб життя.За результатами проведеного аналізу зроблено відповідні узагальнення. Запропоновано подальші напрямищодо вдосконалення чинного Кримінального кодексу України з метою оптимізації та гуманізації кримінальнихпокарань стосовно неповнолітніх.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Лисенко, B. B. "ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЩОДО ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) МАЙНА, ОДЕРЖАНОГО ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ)". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 128–40. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.128-140.

Повний текст джерела

Анотація:

На підставі аналізу судової практики наведено сучасний зміст злочинної діяльності щодо легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. Виокремлено предикатні кримінальні правопорушення та наведено характеристику безпосереднього механізму легалізації (відмивання) такого май-на з використанням банківських установ, суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності, можливостей фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Наведено типові сліди, що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 КК України. Визначені проблемні сторони призначення кримінального покарання за вчинення таких кримінальних правопорушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Грига, М. А., та Є. В. Григорова. "СТАНОВЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАКРІПЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПІДКУП ВИБОРЦЯ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (31 січня 2020): 167–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).211.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено становлення підстав криміналь-ної відповідальності за вчинення підкупу виборців. Виокремлено три таких основних етапи становлення законодавчого закріплення кримінальної відповідаль-ності за дані злочини: дореволюційний (з кінця ХІХ ст. до 1917 р.), коли прообраз відповідної норми містився в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р.; радянський (ст. 85-1 КК УРСР 1937 р., ст. 127 КК УРСР 1960 р.); сучасний, який включає два періо-ди – до 2014 р., коли підкуп виборця був передбачений як один зі способів учинення злочину (ч. 1 ст. 157 КК України 2001 р.), та після 2014 р., коли криміналь-на відповідальність за підкуп виборця передбачалась окремою нормою КК України (ст. 160).Встановлено, що сучасний етап становлення законодавчого закріплення кримінальної відповідаль-ності за підкуп виборця характеризується постійними змінами, що зумовлені підвищеним суспільним запи-том на проведення виборчих перегонів відповідного рівня та реакцією на значне поширення даного виду злочинів під час виборчих перегонів. З’ясовано, що такі зміни часто відбуваються напередодні чергових виборів, що суперечить рекомендаціям, закріпленим у нормах міжнародного права.Проаналізовано проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства» No 8270 в частині положень, що стосу-ються ст. 160 КК України. Зроблено висновок про те, що законодавче закріплення кримінальної відпові-дальності за підкуп виборця потребує подальшого вдосконалення. Це зумовлено встановленням невідпо-відності положень чинної кримінальної норми потре-бам правозастосовної практики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Шульга, А. "Покарання як складник форм реалізації кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси України". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2084.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблеми, пов’язані з розумінням покарання як обов’язкової складової частини форм реалізації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти земель-них ресурсів України. Розкрито юридичну сутність покарання як одного із ключових кримінально-правових інститутів. Проведено аналіз історичних витоків виник-нення цієї кримінально-правової матерії. Як відомо, людині властиво не тільки дотримувати, а й пору-шувати правові норми. У зв’язку із цим у кожній державі існує система заходів, які захищають кожну особу окремо і суспільство загалом від порушників закону та відновлюють справедливість. Якщо людина не хоче поважати закон і не виконує його приписів, то відповідною реакцією закону є притягнення до кримінальної від-повідальності та застосування покарання. Застосування караль-них заходів належить до числа найдавніших соціальних практик, які здавна і скрізь використову-вались на всіх історичних етапах розвитку суспільства. Покарання залежить від того, які соціальні, політичні, культурні, моральні погляди панують у суспільстві, а тому кримінальний закон повинен бути направлений на розвиток, враховуючи сучасний уклад життя суспільства, стану економіки і фінансів та відповідати правовим і етичним правилам, що склада-ються на цій базі. Покарання за кримінально протиправні посягання на земельні ресурси України полягає в перед-баченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, але й виправ-лення засуджених, а також запо-бігання вчиненню нових таких кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами. Своєї мети покарання може досягти лише у випадку дотримання основних його принципів. Актуальним для всієї право-охоронної та судової систем залишається завдання забезпечення невідворотності покарання за кримінально карані посягання на земельні ресурси України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Barabash , T. M., та L. V. Levytska . "Сучасний стан законодавчого забезпечення кримінально-правової політики в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 22–31. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Вирішення питань кримінально-правової охорони найважливіших суспільних цінностей, благ та інтересів, боротьба з діяннями, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення, удосконалення процедури досудового розслідування кримінальних проваджень, кримінального процесуального судочинства належать до одних із найважливіших завдань держави. Необхідність дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням державної політики забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, зумовлено підвищенням ролі права в процесі соціального регулювання. Зважаючи на те, що закон завжди продукується реальними потребами суспільства, зміни соціально-політичних, економічних умов життя зумовлюють необхідність подальшого реформування правових підстав та порядку притягнення до кримінальної відповідальності у напрямку посилення захисту прав і свобод людини. Метою статті є висвітлення сучасного стану законодавчого врегулювання питань кримінально-правової політики на прикладі змін до кримінального та кримінального процесуального законів та представлення авторського бачення вирішення законотворчих проблем у цьому напрямі. Наукова новизна пов’язана з тим, що масштабність сучасних реформ, важливість прогнозування нових процесів і тенденцій, які з’являються в політико-правовій сфері держави, обумовлюють формування науково обґрунтованих вимог підготовки законодавчих рішень, спрямованих на створення якісної національної правової системи. Пошук найбільш ефективних, раціональних та достатніх засобів і способів оновлення законодавчих джерел кримінального права, кримінального процесуального права, впровадження їх здобутків в практику, встановлення балансу між загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права, процесом євроінтеграції та збереженням самобутності, історичних здобутків вітчизняної науки, відповідності потребам української державності – все це формує сучасний стан наукових поглядів на розвиток і удосконалення законодавчої бази у сфері правоохоронної системи, боротьби зі злочинністю, протидії корупції та здійснення правосуддя у кримінальному провадженні. На підставі аналізу сучасних напрямів оновлення кримінального і кримінального процесуального законодавства України в контексті внесених змін і доповнень до Кримінального кодексу України (далі – КК) [1], Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) [2] узагальнено пропозиції науковців щодо удосконалення національного кримінального та кримінального процесуального законодавства, окреслено орієнтири подальшого законодавчого забезпечення кримінально-правової та процесуальної сфери, висловлено авторську думку щодо шляхів його удосконалення. Вказано, що правова наука покликана реагувати на актуалізацію проблем та вад чинного законодавства, а також – пропонувати законодавцю шляхи і механізми ефективного вдосконалення правового поля. Зауважено, що обґрунтовані положення мають стати підґрунтям формування концепції закону, загальнодержавних програм економічного, соціального і культурного розвитку, удосконалення галузевих блоків національного законодавства. З метою посилення взаємозв’язку правової науки і законотворчості запропоновано прийняти державну стратегію щодо основних засад кримінально-правової політики та розробити на її основі концепцію кримінального і кримінального процесуального закону. Висновки. Підсумовано, що практика вітчизняного нормотворення у кримінальній та кримінальній процесуальній сферах характеризується певним перебільшенням можливостей правових норм у протидії злочинності. Існуюча тенденція дослівного перенесення положень чинних міжнародних договорів до тексту закону вимагає продовження дискусії щодо категоризації кримінальних правопорушень у контексті європейської кримінальної політики, джерел кримінально-правового та процесуального регулювання, форм і видів реалізації кримінальної відповідальності під кутом зору сучасних практик визначення якості, доступності, точності та передбачуваності законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Рудніченко, О. М. "ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВСТАНОВЛЕННЮ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ЩОДО НЕЗАКОННОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ АБО ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 420–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.47.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що виявлення наявності або відсутності ознак злочину, а також необхідних обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у правоохоронній практиці здійснюється поетапно. Звідси у структурі окремої криміналістичної методики розслідування кримінальних правопорушень особливого значення набуває періодизація етапів розслідування. При цьому до поняття «етап розслідування» включається взаємопов’язана система дій, об’єднаних єдністю завдань, умовами розслідування, специфікою криміналістичних прийомів. У той же час, органи досудового розслідування під час розслідування кримінальних проваджень мають дотримуватися встановленого кримінальним процесуальним законом порядку. У теорії кримінального процесу діяльність органів досудового розслідування поділяється на етапи, які називаються стадіями кримінального процесу. Першою стадією є досудове розслідування, на якій виникають кримінальні процесуальні відносини між учасниками кримінального процесу. У статті доведена обов’язковість встановлення події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України), зокрема: факт учинення незаконного позбав- лення волі або викрадення людини із застосуванням насильства; шантажу; обману; погрози; вчинення щодо малолітнього або з корисливих мотивів, групою осіб, із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу; коло осіб, причетних до вчинення злочину (прізвище, ім’я, по батькові, рік, місяць, день і місце народження, громадянство, національність, освіта, сімейний стан, наявність судимості, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, стан здоров’я, рівень її фізичного і розумового розвит- ку, наявність співучасників, форма їх співучасті); мотив та мета вчинення злочину; обставини зникнення, викрадення; час, місце та спосіб зникнення, викрадення; умови повернення (грошові кошти, транспортний засіб, не- рухоме майно, певні послуги тощо), час, місце, сума та спосіб здійснення оплати (готівка, банківський переказ); вік потерпілого (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та загального розвитку дитини; вид та умо- ви утримання, наслідки, чи застосовувались погрози, зброя до потерпілого (вид та характер). На матеріалах практики підтверджено обов’язковість встановлення форми вини, мотиву і мети правопорушника (учасників зло- чинної групи).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Suyunova, D. Zh. "Аналіз процесуальних особливостей порушення попереднього слухання у кримінальній справі". Law and Safety 83, № 4 (1 грудня 2021): 223–28. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.4.24.

Повний текст джерела

Анотація:

Впровадження інституту попереднього слухання до кримінально-процесуального законодавства дає можливість суду підготувати кримінальну справу до основного судового засідання з метою усунення прогалин, допущених органами попереднього розслідування. У статті проаналізовано зміни в національному кримінально-процесуальному законодавстві стосовно інституту попереднього слухання у кримінальній справі, зарубіжний досвід окремих країн із цієї тематики, визначено сутність і завдання цього інституту, а також деякі особливості його ефективного застосування. Дослідження інституту попереднього слухання у кримінальній справі здійснено з використанням порівняльно-правового та конкретно-історичного методів. Виклад матеріалу проведено послідовно з метою встановлення основних особливостей у застосуванні цього процесуального інституту, проаналізовано законодавчу практику та правову культуру різних країн порівняно із законодавством Узбекистану. Розглянуто історичні передумови виникнення інституту попереднього слухання, оскільки раніше існуючий інститут судового розгляду певною мірою виконував функції підготовки кримінальної справи до судового розгляду. Особливості інституту попереднього судового засідання полягають у тому, що на цій стадії питання про невинуватість особи по суті не вирішується, це лише форма підготовки справи до судового розгляду. Зазначено, що цінність попереднього слухання полягає в тому, що воно є певним «фільтром» перед судовим розглядом справи. Під час попереднього судового засідання можуть виникнути нові обставини, які можуть стати підставою для передання кримінальної справи до суду або її припинення. Це слухання спрямоване на своєчасне усунення перешкод у справі до її вирішення по суті на стадії судового розгляду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

ПАНОВ, МИКОЛА. "Загальна теорія науки кримінального права: проблеми обґрунтування і формування". Право України, № 2020/02 (2020): 31. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-031.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена розробленню недослідженої досі проблеми загальної теорії науки кримінального права, під якою пропонується розуміти теорію кримінальної відповідальності. Розглядаються емпіричні і теоретичні основи обґрунтування цієї теорії, які одночасно слугують складовими формування її змісту. Акцентується увага на важливому методологічному значенні теорії кримінальної відповідальності як загальної теорії, для окремих (спеціальних або приватних) теорій кримінального права, для науки кримінального права загалом і, таким чином, визначається її потенційний вплив на практику кримінального права – кримінальне правотворення і правозастосування. Метою статті є обґрунтування і формування загальної теорії науки кримінального права (якою визнається теорія кримінальної відповідальності) як методологічної основи окремих (спеціальних чи приватних) теорій науки кримінального права загалом, з’ясування її впливу на кримінальне законотворення і на практику застосування чинного кримінального законодавства. Наука кримінального права являє собою доволі складну, але водночас упорядковану систему знань у сфері кримінально-правового регулювання. Центральним елементом цих знань є наукові теорії як найбільш розвинені і досконалі форми їх організації, оскільки включають до свого змісту такі, обумовлені предметом науки, важливі й необхідні елеме нти пізнання, як ідеї, гіпотези, концепції, методологію, понятійний апарат тощо, інтегрують їх і забезпечують отримання цілісного уявлення про суттєві зв’язки та закономірності системного й цілісного об’єкта пізнання. У науці кримінального права розроблено низку окремих теорій відносно різних актуальних проблем: підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину, складу злочину і його елементів, покарання, незакінченого злочину, співучасті у злочині, окремих інститутів Особливої частини кримінального права тощо. Ці теорії присвячені вирішенню, безумовно, важливих, але все ж окремих проблем, а тому мають спеціальний (відокремлений або приватний) характер. Причому вони не спиралися на загальну теорію науки кримінального права, яка ще не була і не є нині предметом дослідження. Вказана методологічна обмеженість цих приватних теорій, безперечно, негативно вплинула на їхню повноту, обґрунтованість та отримані результати. Під загальною теорією науки кримінального права пропонується розуміти теорію кримінальної відповідальності, яка органічно пов’язана майже з усіма інсти тутами і категоріями кримінального права, понятійним апаратом науки загалом. Розроблення цієї теорії здійснюється шляхом аналізу емпіричних (системи кримінально-правових норм, що становлять зміст інституту кримінальної відповідальності) і теоретичних (категорії “кримінальна відповідальність” та підпорядкованих їй системи понять і юридичної термінології) підстав як необхідних передумов її формування. Причому ці підстави розглядаються як необхідні складові змісту теорії, що перебувають у діалектичній єдності. На підставі дослідження визначаються основні риси теорії кримінальної відповідальності, що становлять її зміст як загальної теорії науки кримінального права, підкреслюється її методологічне значення для окремих (спеціальних або приватних) теорій науки, з’ясовується її вплив на науку та практику кримінального права – кримінальне правотворення і правозастосування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Комишнюк, Ю. О. "Сучасний стан та проблеми розслідування злочинів у сфері фінансових ресурсів держави". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 92 (17 грудня 2020): 325–34. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.325-334.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемним питанням організації розслідування злочинів у сфері фінансових ресурсів держави, що потребують відповідних знань у галузі економіки, оподаткування, бухгалтерського обліку тощо. З урахуванням потреб практики розслідування злочинів та ґрунтуючись на статистичних даних правоохоронних органів, наведено низку факторів як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, що впливають на ефективність організації розслідування таких злочинів; запропоновано можливі напрями їх вирішення. Наголошується на необхідності підбору якісного кадрового складу, який здатен розслідувати такі кримінальні правопорушення, його належної підготовки й підвищення кваліфікації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Юріков, Олександр Олександрович. "ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ, НА ПІДСТАВІ УГОД". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 146–51. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.21.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано проблемні питання звільнення від відбування покарання з випро- буванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопо- рушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угоди про примирення чи про визнання вину- ватості. Виявлено колізії деяких положень Кримінального кодексу України та Кримінального про- цесуального кодексу України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угод. Вивчено судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також Вищого антикорупційного суду з окресленого питання, на підставі чого аргументовано, що судові органи розробили правову позицію, згідно з якою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі укладеної угоди про примирення чи про визнання винуватості не варто враховувати положення частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України, а тому в разі затвердження зазначеної вище угоди можна звільнити особу від відбування покарання із встановленням випробувального строку, зокрема в разі засудження її за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією. За результатами аналізу законопроєкту від 23 лютого 2021 року № 5137 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення» обґрунто- вано, що запропоновані законодавцем зміни до Кримінального кодексу України та Кримі- нального процесуального кодексу України вже є застарілими, не цілком відповідають потре- бам правозастосування у сфері протидії корупції. З огляду на спрямованість антикорупційної політики держави, запропоновано зміни до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою вирішення питання щодо однозначного тлумачення статті 75 Кримінального кодексу Укра- їни, а також правильного застосування положень кримінального і кримінального процесу- ального законодавства України з метою протидії корупційним виявам шляхом установлення абсолютної заборони на звільнення особи, яка вчинила корупційне кримінальне правопо- рушення чи кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, від кримінальної відпо- відальності, покарання чи його відбування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Гриньків, О. О. "СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ТАЄМНИХ ОПЕРАЦІЙ НА ПРИКЛАДІ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 165–72. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).417.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано теоретичні положення й досвід законотворчої роботи у сфері правового регулю-вання спричинення шкоди об’єктам кримінально-право-вої охорони під час проведення таємних (контрольованих, спеціальних) операцій в окремих країнах англосаксон-ської правової системи – Австралії, Канаді та США. Звернуто увагу на практику кримінальних прова-джень («Р. проти Кампбела», «Рiджвей проти Королеви», «США проти Гонцалеса»), проведення операції «Абскам» (Аbscam), що сприяли вдосконаленню норм законів щодо правомірності дій поліції, агентів під прикриттям під час проведення таємних операцій та елімінації кримінальної відповідальності. Зроблено висновки, що в Австралії та Канаді відпо-відні положення закріплені в КК, норми яких регулюють правомірність заподіяння шкоди особою, яка здійснює операцію під прикриттям (оперативне проникнення), перелік випадків, умов і меж правомірності заподіяння шкоди, а також містять кримінально-правові, процесу-ально-правові й матеріально-правові наслідки таких дій. Ці обставини варто враховувати під час розроблення та внесення змін у законодавство України. У США відсутнє законодавче регулювання правомір-ного заподіяння шкоди під час проведення таємних опе-рацій. Однак недоторканність таємних агентів забезпе-чується відсутністю їхньої вини в учиненні кримінально караного делікту або правилом захисту державної влади. Право на заподіяння шкоди під час проведення опера-тивного проникнення в країнах, що ми розглянули, нале-жить лише спеціальним суб’єктам – співробітникам пра-воохоронних органів та особам, які з ними співпрацюють. Проведення таємних операцій, за яких можливе запо-діяння шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, санкціонується керівниками вищого рівня або спеціаль-но уповноваженими співробітниками правоохоронних органів. Завжди визначається певна мета, для досягнен-ня якої проводяться відповідні операції та заподіюється шкода правоохоронюваним інтересам. Як правило, ме-тою є розслідування кримінальних правопорушень, одер-жання необхідних доказів для забезпечення притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, запобіган-ня кримінальним правопорушенням, припинення, вияв-лення або розкриття кримінальних правопорушень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Самотієвич, В. "До питання законодавчої техніки конструювання кваліфікованих складів кримінальних правопорушень у Кримінальному Кодексі України". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 124–31. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2089.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено аналізу конструювання кваліфікованих складів кримінальних правопору-шень в чинному КК України та вивченню підходів їх тлумачення правозастосувачами. У статті підкреслено, що зако-нодавець не має єдиного підходу у конструюванні кваліфікованих складів кримінальних правопо-рушень. Відмічено, що в чинному КК України використовуються чотири основні прийоми законодав-чої техніки конструювання кваліфі-кованих складів, проте мета засто-сування того чи іншого прийому не є чітко визначеною. У результаті аналізу кожного виду конструк-ції наголошено на існуванні низки розбіжностей між буквальним зна-ченням кримінально-правових норм того чи іншого виду та практикою їх застосування. З’ясовано, що питання необхід-ності врахування усіх без винятку ознак кримінального правопору-шення основного складу під час притягнення особи до кримінальної відповідальності, за умови наяв-ності в скоєному нею діянні ознак кваліфікованого складу криміналь-ного правопорушення, вирішується неоднозначно. У переважній більшості кваліфі-кація діянь за кваліфікованим скла-дом кримінального правопорушення здійснюється за умови встанов-лення усіх ознак основного складу кримінального правопорушення та, власне, кваліфікуючих. Проте трапляються випадки, коли право-застосовна практика не враховує окремих ознак основного складу кримінального правопорушення, однак за наявності ознак, що його кваліфікують, вважає за можливе притягти особу до кримінальної відповідальності. Зустрічаються й протилежні приклади, коли буквальне тлумачення кваліфікованих складів кри-мінальних правопорушень не вима-гає обов’язкового встановлення окремих ознак основного складу, проте суб’єкти застосування таких норм в якості обов’язко-вих ознак встановлюють ті, що буквально не охоплені конструк-цією кваліфікованого складу. Відсутність достатньої чіткості у формулюванні кваліфікованих складів призводить до прийняття різними суб’єктами протилежних рішень за подібних обставин вчи-нення суспільно небезпечних діянь. Уникненню неоднозначності тлу-мачення кваліфікованих складів кримінальних правопорушень спри-ятиме, по-перше, використання єдиного прийому законодавчого закріплення кваліфікованих скла-дів, а також дотримання єдиного підходу у застосуванні цих норм, а саме ознаки кваліфікованого складу кримінального правопорушення мають охоплювати усі ознаки його основного складу, окрім випадків, які повинні бути безпосередньо передбачені в законі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

МУЗИКА, АНАТОЛІЙ. "Про кримінально-правові ризики: загальний огляд проблеми". Право України, № 2020/02 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-097.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема ризиків як соціального феномена не є новою для будь-якої держави, суспільства, науки чи сфери практичної діяльності. Утім, у вітчизняному правознавстві ця проблема дотепер залишається малодослідженою, а в кримінально-правовій доктрині – ще чекає на своїх розробників. При цьому не беруться до уваги праці, присвячені дослідженню відомої обставини, що виключає злочинність діяння (ст. 42 Кримінального кодексу України). Кримінально-правові ризики як предмет ініційованого дослідження – багатовекторний і має інший масштаб, що зумовлює відмінний зміст і рівень пізнання ризиків як системного явища у кримінальному праві (законодавстві й доктрині), слідчій та судовій практиці. Мета статті – сформувати загальне уявлення про кримінально-правові ризики. Обґрунтовано концепт про те, що будь-які кримінально-правові ризики можуть існу вати лише на рівні законодавства і правозастосування. Доцільно виділяти кримінально-правові ризики в широкому та вузькому значенні. У широкому – це ризики: 1) як ті, що породжені кримінальним законом, так і ті, що виникають через правове регулювання (або його відсутність), зокрема у кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих та оперативнорозшукових відносинах (чи навпаки – породжуються ухваленням/скасуванням, наприклад, кримінального процесуального або кримінально-виконавчого закону); йдеться, окрім того, про правове регулювання, що здійснюється не обов’язково законами, а й іншими нормативно-правовими актами, інколи – несвоєчасне ухвалення, або ж відсутність уваги чи неналежне реагування суб’єкта нормотворення, у разі явної необхідності регулювання певних суспільних відносин; 2) ризики, що виникають у сфері юридичної практики – застосування/незастосування норм, зокрема кримінального права і кримінального процесу, кримінально-виконавчого права, адміністративного права і процесу, митного права, а також у сфері оперативнорозшукової діяльності. Ризики у вузькому значенні – ті, що породжені винятково кримінальним законом (пов’язані з його ухваленням, скасуванням, зміною, доповненням) та (або) його застосуванням/незастосуванням на практиці. Змістом таких ризиків не охоплюєть-ся аналіз та врахування впливу як фактору ризиків відповідного кримінального закону на правові відносини, що зазначені вище. Кримінально-правові ризики в широкому розумінні (якщо вони хоча б якось стосуються кримінальних правовідносин), до певної міри охоплюють інші види ризиків; їх розмаїття відображає, конкретизує специфіку вияву кримінальноправових ризиків. Це стосується, наприклад, інтерпретаційних ризиків (легальних, судових, доктринальних), корупційних, кримінально-процесуальних, криміналістичних і кримінально-виконавчих ризиків, ризиків в оперативно-розшуковій діяльності та митній сфері, політичних ризиків. Проте слід мати на увазі, що всі види ризиків (це стосується і кримінально-правових) не існують у чистому вигляді. Їхня самостійність є відносною. Очевидно, особливим видом ризиків у кримінальному праві є підстави визнавати глобальні кримінально-правові ризики (поряд із ними допустимо виокремлювати міжнародні кримінально-правові ризики). На думку автора, кримінально-правові ризики – це усвідомлена особою, за умов невизначеності, ймовірність небезпеки (настання небажаних, зокрема суспільно небезпечних наслідків у сфері кримінальних правовідносин) у разі ухвалення чи відмови від ухвалення нею відповідного рішення для досягнення суспільно корисного результату.Проілюстровано конкретний вияв кримінально-правових ризиків на законодавчому рівні. Окреслено перспективний розвиток пізнання проблеми кримінальноправових ризиків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Ковальська, Дарія Тарасівна. "ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ОСОБИ НА ПУБЛІЧНИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 219–26. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано короткий аналіз загальних рис декількох елементів права особи на публіч- ний судовий розгляд кримінального провадження. Доцільність такого аналізу пояснюється тим, що право особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження як складова частина права на справедливий суд відіграє важливу роль у кримінальній процесуальній діяльності у зв’язку з побудовою України як правової держави й утвердженням позиції захи- щеності осіб, які потрапляють у сферу кримінального провадження. Досліджуваний комп- лекс прав особи також тісно пов’язаний із засадами кримінального провадження, що визна- чають його зміст і спрямованість. Характеристика таких елементів, як право на усність кримінального провадження та на особисту присутність під час судового розгляду, право на відкритість судового розгляду, публічне проголошення судових рішень і доступ громадськості до його рішень, право особи на публічний розгляд кримінального провадження, актуальна не лише для теорії криміналь- ного процесу, а й для практики провадження в кримінальних справах. Усність криміналь- ного провадження в статті схарактеризовано через призму інстанційності судів: присутність під час судового розгляду в суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції. У контексті аналізу доступу громадськості до судових рішень подано пропозицію наукового визначення поняття «громадськість». Визначення поняття уможливить розуміння, хто ж має доступ до судових рішень. У статті наведено приклад рішень Європейського суду з прав людини з метою зазначення порушення / відсутності порушень права особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження, взявши за основу конкретний, вищезазначений елемент такого права. Ознайомлення з кримінальним процесуальним законодавством європейської країни – Польщі в контексті права особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження допомогло сформувати думки щодо доцільності / недоцільності імплементування відповідних норм у національне законодавство. Тематика, безумовно, актуальна, оскільки права особи в кримінальному провадженні формулюють і визначають основоположні ідеї всієї кримінальної процесуальної діяльності. Водночас право особи на публічний судовий розгляд кримінального провадження та його елементи не досить вивчене в науці вітчизняного кримінального процесуального права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Іліка, М. І. "Звернення до джерел національних правових систем для тлумачення загальних принципів права у практиці органів міжнародної кримінальної юстиції". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (4 листопада 2020): 43–50. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2796.

Повний текст джерела

Анотація:

Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, є одним з основних джерел міжнародної кримінальної юстиції. Їх застосування забезпечує гнучкість та прозорості діяльності міжнародних кримінальних судів та трибуналів, дозволяє їм ефективно реагувати на виклики, які з'являються під час ухвалення рішень. Водночас у процесі застосування загальних принципів права дуже часто постає проблема їх тлумачення. Ефективним шляхом здійснення тлумачення є звернення із цією метою до національних правових систем. Такий шлях виглядає і найбільш логічним, оскільки більшість загальних принципів права з'явилися саме в національному правовому контексті, їх застосування на міжнародному рівні нерозривно пов'язане із правильним розумінням їхнього первинного значення. У статті розглядаються приклади зі звернення міжнародних кримінальних судів та трибуналів до національних правових систем для тлумачення загальних принципів права. Зазначається, що з метою тлумачення використовується широке коло джерел: національне законодавство, судова практика, доктрина національного права тощо. Наголошується, що в такому зверненні дуже важливе забезпечення географічної різноманітності та представництва різних правових систем. Робиться висновок, що тлумачення загальних принципів права через звернення до національних правових систем є широко застосовуваною практикою у сфері міжнародної кримінальної юстиції. Міжнародні кримінальні суди і трибунали звертаються як у цілях підтвердження існування та застосування загальних принципів, так і з метою встановлення їхнього змісту. У статті наголошується, що важливою умовою здійснення такого тлумачення є дотримання компаративістських підходів, що є гарантією їхнього універсального характеру як джерела права. Застосування такого тлумачення є свідченням того, що загальні принципи права є загальновизнаними джерелами кримінального та міжнародного кримінального права, слугують зв'язковою ланкою між ними.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Khar , I. O. "Суб’єкт кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 89–98. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Питання, що стосуються суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК України (далі – ст. 400 КК), важливі як для теорії кримінального права, так і для існуючої практики. Проте, на фоні помітних успіхів у вивченні теоретичних і методологічних питань про кримінальне правопорушення, суб’єкт як елемент складу кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, не отримав належного аналізу. Метою статті є дослідження суб’єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, з урахуванням сучасних реалій істотних змін в законодавстві про кримінальну відповідальність. Наукова новизна полягає у тому, що в сучасних умовах розвитку Української держави та вирішення завдання запобігання злочинності кримінально-правові проблеми, зокрема, що стосуються суб’єкта кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, потребують нових теоретичних розробок і практичного застосування. На сьогоднішній день відсутній теоретико-методологічний і системний аналізи основних положень про суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400 КК. Висновки. Суб’єктом кримінального правопорушення посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, слід розуміти: 1) фізичну осудну, приватну, неслужбову особу (громадянина України, особу без громадянства, громадянина іноземної держави), яка до вчинення кримінального правопорушення досягла 14-річного віку; 2) якщо кримінальне правопорушення, передбачене ст. 400 КК, вчинила службова особа при перевищенні влади або службових повноважень, її діяння слід кваліфікувати за сукупністю кримінальних правопорушень – за ч. 3 ст. 365 та ст. 400 КК.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Кравчук, Степан Йосипович. "СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 176–81. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.26.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті схарактеризовані суб’єктивні ознаки кримінальних правопорушень неповнолітніх, визначаються особливості суб’єкта й суб’єктивної сторони, встановлюється взаємозв’язок мотивів кримінального правопорушення та особистості неповнолітнього. Натепер важливою проблемою залишається здійснення судочинства щодо неповнолітніх. Науковці й практики обґрунтовують необхідність особливого вирішення справ за участю неповнолітніх, оскільки вони не в змозі однозначно визначити доцільність, мету, завдання, структуру системи особливого розв’язання проблеми удосконалення норм законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх. Для встановлення кримінальної відповідальності важливі суб’єктивні ознаки будь-якого злочину неповнолітнього, що характеризують суб’єкта й суб’єктивну сторону кримінального правопорушення. Вагомим аспектом цієї проблеми є визначення необхідності настання від- повідного віку кримінальної відповідальності, оскільки суб’єктом кримінального правопо- рушення має бути осудна особа. Осудність має визначатися з урахуванням двох критеріїв: юридичного (факту вчинення кримінального правопорушення психічно здоровою особою, здатною повною мірою усвідомлювати свої дії (а також їх наслідки) і керувати ними під час вчинення злочину) і психологічного (стану свідомості особи, її здатності до усвідомленої діяльності). Важливим елементом складу будь-якого кримінального правопорушення є суб’єктивна сторона. Встановлення об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта створює необхідні умови для визначення суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, якою є внутрішній прояв суспільно небезпечного діяння, що дає уяву про психічні процеси, які відбуваються у свідомості винної особи під час вчинення нею правопорушення. Необхідною умовою законності й обґрунтованості застосування кримінально-правових засобів до неповнолітньої особи, яка скоїла кримінальне правопорушення, є встановлення відповідних ознак суб’єктивної сторони. Суб’єктивна сторона містить дві групи юридичних ознак: обов’язкові й факультативні. До обов’язкових ознак належить вина, до факультатив- них – мотив, мета й емоційний стан. Під час вивчення суб’єктивної сторони втягнення неповнолітніх у кримінальне право- порушення важливе значення для кваліфікації діяння дорослого має мотив і ціль. Мотив кримінального правопорушення – це спонукання до його вчинення. Під ціллю розуміється той подумки передбачуваний результат, до досягнення якого прагне суб’єкт. Мотив і ціль взаємопов’язані між собою, і не тільки взаємопов’язані, але й визначають один одного й за своїм змістом часом збігаються. Тобто мотиви кримінального діяння тісно пов’язані з особистістю як внутрішньою єдиною та складною системою стану, якостей і процесів. Тому вивчення взаємозв’язку мотивів кримінального правопорушення та особистості неповнолітнього є однією з важливих задач соціально-психологічних і кримінологічних досліджень.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Ільїна, О. В. "РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ДЖЕРЕЛА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (31 січня 2020): 172–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).212.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто рішення Європейського суду з прав людини як джерела кримінального права Укра-їни. Окрему увагу приділено розгляду наукових по-глядів щодо віднесення практики Європейського суду з прав людини до джерела права України. Констато-вано відсутність єдиного погляду науковців на озна-чене питання. Також досліджено законодавчі норми з приводу закріплення практики Європейського суду з прав людини як джерела національного права. Ви-значено, що Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав лю-дини» No 3477- IV закріпив практику Суду як джерело права. Водночас названий Закон не визначив того, чи обов’язкова для України практика Суду щодо інших держав-учасниць Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Фактично згадана законодав-ча норма закріпила те, що джерелом права в Україні є лише ті рішення Суду, які винесені за результата-ми розгляду справ щодо України. Проте наразі деда-лі актуальнішою стає позиція, що держави-учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають враховувати не лише національні рішен-ня, але й рішення, винесені відносно третіх країн, щоб уникнути подібних порушень в майбутньому і відпо-відним чином змінити власну правову систему і право-застосовну практику.У статті запропоновано закріпити у Криміналь-ному кодексі України норму про те, що кримінальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Вказа-ний законодавчий крок відобразить сучасні підходи до визначення джерел кримінального права та дозво-лить завершити дискусії з приводу віднесення рішень Європейського суду з прав людини до джерел кримі-нального права України.Окрему увагу приділено вивченню правозастосовної практики українських судів з метою проілюструвати активне використання практики Європейського суду з прав людини як джерела кримінального права Украї-ни. Продемонстровано те, що дія рішень Європейсько-го суду з прав людини визначається судовою владою.Подальше дослідження надало змогу дійти висновку, що джерелом права України, зокрема й га-лузі кримінального права України, є практика Євро-пейського суду з прав людини відносно будь-якої дер-жави-учасниці Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

ГРИЩУК, ВІКТОР. "Соціальна зумовленість кримінально-правової охорони і захисту гідності людини в Україні". Право України, № 2018/09 (2018): 98. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-098.

Повний текст джерела

Анотація:

Гідність людини в суб’єктивному аспекті є, перш за все, деякою внутрішньою оцінкою людиною своєї власної цінності в умовах нормативної реальності певного соціуму. Як філософсько-правова категорія вона, в умовах розбудови демократичної, правової, соціальної держави, громадянського суспільства, є об’єктом посиленої уваги вітчизняних учених і практиків. Дослідження науковців зводяться, головним чином, до виявлення найбільш істотних, сучасних, сутнісних ознак розуміння поняття гідності людини, її проявів у конкретних сферах суспільного буття, з’ясування її функціональних властивостей, вироблення ефективних суспільно-нормативних механізмів охорони і захисту. Завжди надійною нормативною основою цієї діяльності служать передусім норми міжнародного права, зокрема: Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Хартія основних прав Європейського Союзу. На шляху євроінтеграції сформульовані в них ціннісні, концептуальні, нормативні положення щодо гідності людини імплементовані загалом у Конституцію України та вітчизняне галузеве законодавство. Поряд із цим, в умовах сучасних соціальних реалій, все ще зберігаються певні можливості належного науково-законодавчого реагування компетентних органів держави на нові виклики суспільної практики в сфері охорони і захисту гідності людини. Метою статті є аналіз комплексу назрілих чинників соціальної зумовленості кримінально-правової охорони і захисту гідності людини в Україні на тлі законодавчої практики провідних європейських держав і вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства з метою подальшого підвищення ефективності кримінально-правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. За наслідками дослідження виокремлено основні соціальні чинники, які зумовлюють необхідність встановлення в Україні кримінальної відповідальності за наклеп та образу як злочини проти гідності людини. До їх числа віднесено: суспільну небезпечність посягань на гідність людини; істотну поширеність у суспільстві таких діянь; доцільність їх криміналізації в сучасних умовах; узгодженість їх криміналізації з нормами міжнародного права та Конституцією України; наявні законодавчі підходи провідних європейських держав щодо протидії таким посяганням. Запропоновано встановити кримінальну відповідальність за наклеп та образу як посягання проти гідності людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Макаренко, А. С. "СПІВВІДНОШЕННЯ ФОРМАЛЬНИХ ТА ДИСКРЕЦІЙНИХ ЗАСАД НА РІЗНИХ РІВНЯХ ПЕНАЛІЗАЦІЇ ЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 17 (1 листопада 2019): 401–29. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v17i0.445.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема «караності» кримінальних правопорушень. Здійснюється спроба оптимізації вітчизняного законодавства у сфері призначення заходів кримінально-правового характеру. Доводиться, що відповідальність за кримінально карані діяння необхідно реалізовувати у формі таких заходів впливу, як покарання за вчинення злочинів, яке має тягти за собою судимість, та стягнення за вчинення кримінальних проступків без наслідку у вигляді судимості. Пропонується система стягнень за вчинення кримінальних проступків. З'ясовується місце судової практики у системі джерел кримінального права. Встановлюються прояви судової практики в Україні та розглядаються тенденції щодо її визнання та утвердження в європейських країнах. Особливу увагу приділено дослідженню співвідношення формальних і дискреційних засад на різних рівнях пеналізації кримінальних правопорушень. Досліджено питання обмеження суддівського розсуду. На підставі ґрунтовного аналізу кримінального закону та його доктрини запропоновано власні пропозиції щодо внесення змін до чинного КК України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Боровик, А. "Підстави юридичної відповідальності за образу представника влади потребують удосконалення". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (12 квітня 2022): 60–72. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.4.05.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу судової практики, наукової літератури, вивчення зарубіжного досвіду досліджено актуальні проблеми юридичної відповідальності за образу представника влади. За результатами дослідження встановлено, що у судовій практиці правова оцінка образи представників влади (йдеться насамперед про працівників правоохоронних органів) як правило здійснюється в комплексі з іншими протиправними діяннями – погрозами, фізичним насильством, хуліганськими діями, опором представникам влади тощо. Вивчення практики застосування адміністративно-правових та кримінально-правових норм для притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності за діяння, які супроводжуються образами правоохоронців, дозволило виявити певні особливості та проблеми у цій сфері правового регулювання суспільних відносин. Незадовільний стан правової охорони працівників правоохоронних органів від посягань на їх честь, гідність та авторитет спонукає до пошуку можливих шляхів розв’язання проблеми, серед яких варто виокремити удосконалення адміністративного та кримінального законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Matviichuk , V. K. "Забезпечення охорони водних біологічних ресурсів (до проблеми формулювання нової редакції ст. 250 Кримінального кодексу України)". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (2 жовтня 2021): 31–44. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Правила поведінки, закріплені в ст. 250 КК України, мають бути досконалими та достатньо зрозумілими для осіб, які застосовують цю статтю в своїй практичній діяльності. Разом з тим, практика свідчить про невисоку ефективність цієї кримінально-правової норми, оскільки проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК) жодного разу не виявлялися і не обліковувалися. Це зв’язано з високим рівнем латентності цих кримінальних правопорушень, пасивністю правоохоронних органів, а також недоліками в регулюванні відносин, що стосуються цієї сфери. Це також зумовлено відсутністю чітких критеріїв, які дозволяли б розуміти ознаки складу цього кримінального правопорушення. Усе це вимагає теоретичного осмислення цієї проблеми та формулювання нової редакції ст. 250 КК України. Метою статті є формулювання, на підставі дослідження об’єктивної сторони, предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 250 КК України, компаративістського аналізу діяння проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів за законодавством України і аналогічних злочинів за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав, нової редакції ст. 250 КК України. Наукова новизна полягає в тому, що в сучасний період розвитку України законодавство про кримінальну відповідальність має тенденцію до сприйняття антропоцентричної ідеології права, тому виникає необхідність дослідити, з використанням гуманістичного виміру, теоретичні питання кримінально-правової заборони, передбаченої ст. 250 КК, та запропонувати шляхи її вдосконалення. Висновки. У статті, на підставі проведеного дослідження з використанням антропоцентричної ідеології права, сформульовано ст. 250 КК України в такій редакції: «Ст. 250. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони водних біологічних ресурсів. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони водних біологічних ресурсів (рибних запасів або диких водних тварин, або кормових запасів), якщо це створило загрозу знищення або пошкодження таких ресурсів у рибогосподарських водних об’єктах, карається… Ті самі дії, якщо вони призвели до знищення або пошкодження водних біологічних ресурсів (рибних запасів або диких водних тварин, або кормових запасів), або вчинені службовою особою з використанням влади або службового становища, – караються…».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Nagornyuk-Danilyuk, O. "ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ЯК СКЛАДОВА ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 127–38. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.16.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що на даному етапі розвитку державності надзвичайно актуальною є проблема впровадження в кримінальний процес України механізмів відновного правосуддя, які вже досить тривалий час використовуються у багатьох країнах світу. Концепція відновного правосуддя сформувалась як альтернатива традиційному кримінальному переслідуванню, яке на даному етапі суспільного розвитку не дозволяє повною мірою ефективно вирішити кримінально-правовий конфлікт та належним чином захистити права потерпілого в кримінальному процесі. В Україні існує об’єктивна потреба у реформуванні системи запобігання злочинам неповнолітніх, що має ґрунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства, європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Це зумовлює необхідність змін системного характеру у структурі органів кримінальної юстиції, у тому числі й органів ювенальної юстиції, спрямованих на створення оптимальної системи запобігання злочинним діянням осіб, які не досягли повноліття. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є закріплення нових складових розвитку ювенальної юстиції, що реалізуються через прогресивні ідеї виправлення неповнолітніх, які вчинили злочин. Статтю присвячено висвітленню поняття та сутності відновного правосуддя як складової ювенальної превенції. Визначено його основну мету та відмінність від «традиційного» правосуддя, а також особливості реалізації на практиці деяких його форм в аспекті захисту прав неповнолітніх членів суспільства. Охарактеризовано деякі проблеми та перспективи запровадження інститутів відновного правосуддя в Україні. Зроблено висновок, що запровадження інститутів відновного правосуддя в Україні – це акумулятор новаторських ідей, що повинен сприяти якнайшвидшому виведенню неповнолітніх із кримінального процесу. Сутність відновного правосуддя має полягати в реагуванні на злочини неповнолітніх шляхом надання можливості сторонам прийняти спільне рішення щодо залагодження кримінально-правового конфлікту (тим самим прийнятті неповнолітнім правопорушником відповідальності за вчинене та усунути завдану потерпілому емоційну, матеріальну та фізичну шкоду). Ювенальна юстиція, як система органів державної влади та громадськості, що здійснюють правосуддя і захищають права дитини, повинна використовувати відновне правосуддя у кримінальному процесі до неповнолітніх осіб, які скоїли кримінальні правопорушення, тим самим забезпечуючи належний юридичний захист останніх.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Svitaylo, P. Yu. "Проблемні аспекти притягнення суддів до кримінальної відповідальності". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 51–59. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.06.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження проблемних питань притягнення суддів до кримінальної відповідальності, зокрема щодо проведення обшуку в зазначеній категорії кримінальних проваджень, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та щодо співвідношення притягнення судді до кримінальної відповідальності за винесення завідомо неправосудного рішення з гарантіями його незалежності. На виконання визначеної мети вивчено міжнародні документи, положення національного законодавства щодо гарантій незалежності та недоторканості суддів, визначено доцільність застосування до суддів норми Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного рішення. На підставі судової практики окреслено процесуальні особливості проведення обшуку в кримінальних провадженнях щодо суддів та досліджено процесуальний порядок повідомлення про підозру судді у вчиненні кримінального правопорушення. Наукова новизна статті полягає у пропозиціях прийняття нової редакції статті 375 Кримінального кодексу України та вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства. Висновки. На основі визначених проблемних аспектів зроблено ряд висновків, зокрема щодо необхідності зазначення в клопотанні та ухвалі про проведення обшуку точної адреси приміщення, відсутність якої є наслідком визнання зазначеної слідчої дії незаконною, а отриманих в її результаті доказів недопустимими; необхідність включення Генерального прокурора або його заступника до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні у випадку їх ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та прийняття процесуальних рішень. Дотримання процесуального порядку притягнення суддів до кримінальної відповідальності сприяє додержанню гарантій їх недоторканості та незалежності, відіграє важливу роль у вирішенні кримінального провадження по суті та є передумовою дотримання загальних засад кримінального провадження та винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення. Розв’язання окреслених у статті проблемних питань сприятиме додержанню міжнародних норм та положень внутрішнього законодавства в зазначеній сфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

ФРІС, ПАВЛО. "Кримінально-правова ідеологія і кримінально-правова політика". Право України, № 2020/02 (2020): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-052.

Повний текст джерела

Анотація:

Ситуація, що склалася із чинним кримінальним законодавством України, повинна бути визначена не інакше, як кризова. Кількість змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України за 18 років сягнула критичної межі. Водночас слід визнати, що дуже часто ці зміни та доповнення обумов лені вузькоклановими, політичними, кон’юнктурними інтересами, часто є непроду маними, такими, що не тільки не сприяють вирішенню питань боротьби із посяганнями на найважливіші суспільні відносини, блага та інтереси, а й, навпаки, завдають шкоду цій діяльності. На жаль, за роки існування незалежної Української держави не була створена національна ідея загалом, не сформована національна ідеологія, незважаючи на те, що у 1991 р. відбулася зміна суспільно-економічної формації, яка обумовлювала таку необхідність. Як наслідок, не була сформована національна правова ідеологія і така її складова, як кримінально-правова ідеологія. Тому чинне кримінальне законодавство України зберігає ідеологічні нашарування, які були притаманні кримінальному праву Української Радянської Соціалістичної Республіки, воно залишається великою мірою побудованим на кримінально-правовій ідеології часів існування Радянського Союзу. Усе це спричинено тим, що в основі сучасної національної кримінально-правової політика немає національної кримінально-правової ідеології та кримінальноправової доктрини і концепції. Кримінально-правова ідеологія, яка являє собою складову (елемент) правової ідеології загалом, зі свого боку, є елементом кримінально-правової правосвідомості. Вона – комплекс систематизованих, скоординованих кримінально-правових ідей, теорій, концепцій, положень та принципів, що перебувають між собою у відповідному підпорядкуванні і мають на меті формування бажаного для суспільства (окремої соціальної групи) кримінального законодавства, практики його застосування, формування у кримінально-правовій правосвідомості позитивної оцінки кримінально-правової боротьби зі злочинністю, обґрунтованих вимог до її вдосконалення.Кримінально-правова ідеологія – це самостійний політико-правовий феномен, який виконує функцію визначення ролі та меж поширення кримінального права в питанні унормування поведінки членів суспільства в їх підпорядкуванні найважливішим загальновизнаним правилам поведінки, цінностям та інтересам. Метою статті є розроблення підходів до розуміння кримінально-правової ідеології, її місця в системі правової політики, поняття і місця кримінально-правової доктрини в структурі кримінально-правової ідеології, поняття ідеології кримінальноправової політики та засад формування концепції кримінального законодавства України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Лук’янченко, С. О. "РЕЛІГІЙНИЙ МОТИВ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 88–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.880.

Повний текст джерела

Анотація:

Лук’янченко С. О. Релігійний мотив у кримінальних правопорушеннях проти життя та здоров’я: проблемні питання. - Стаття. У статті розглянуто поняття та сутність релігійного мотиву в кримінальних правопорушеннях про ти життя та здоров’я. Запропоновано внесення змін до відповідних норм Кримінального кодексу України в розділі ІІ Особливої частини. Розділ II Особливої частини Кримінального кодексу України «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи» містить низку норм, в яких присутній мотив «релігійної нетерпимості». Життя людини слід розглядати як природне поєднання її біофізіологічного існування із соціальним функціонуванням її особистості. Здоров’я на відміну від життя треба розуміти як елемент людського існування, що характеризує умови життя, його якість і визначається Всесвітньою організацію охорони здоров’я як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та у зв’язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботам. Ураховуючи найвищу цінність для людини й суспільства таких об’єктів кримінально-правової охорони, як життя та здоров’я, великий суспільно небезпечний характер умисного вбивства й тяжкого тілесного ушкодження, катування та погрози вбивством, у тому числі з мотивів релігійної нетерпимості, вважаємо за доцільне збереження такої кваліфікувальної ознаки в частині другій статті 115 Кримінального кодексу України, частині другій статті 127 Кримінального кодексу України, частині другій статті 129 Кримінального кодексу України. Щодо частини другої статей 122, 126 Кримінального кодексу України, то вітчизняна судова практика й аналітичні матеріали вітчизняної кримінально-правової науки свідчать, що ці кримінальні правопорушення відсутні в практиці, і в разі їх вчинення доцільніше було б використання релігійного мотиву як обставини, яка обтяжує покарання за пунктом 3 частини першої статті 67 КК України: «вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Довбань, І. "Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 226–33. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2050.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями. На спеціально-кримінологічному рівні запропоновано доповнити наявні сьогодні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями, такими, як покладення на детективів Національного антико-рупційного бюро України обов'язку заводити оперативно-розшукові справи (на зміну права, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»), що приведе статусне законодавство у відповідність до оперативно-розшукового (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); конкретизація порядку реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесені законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України, або про необґрунто-вані активи шляхом передбачення особливих процедур для Національного антикорупційного бюро України в Положенні про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення; проведення аналізу діяльності окремих державних органів, підрозділів і служб, службових повноважень державних службовців задля виявлення потенційних можливостей для зловживання; запровадження сучасних психотехнологій для проведення професійно-психологічного добору кадрів з урахуванням специфіки служби задля запобігання прийняттю на службу в органи влади осіб, які пов'язані з антигромадськими елементами, кримінальними структурами; визначення переліку посад працівників управлінських ланок, кандидати на заміщення яких підлягають обов'язковій спеціальній перевірці; запровадження на постійній основі профілактичної ротації керівного складу через кожні п'ять років; розроблення спеціальних програм навчання та підвищення кваліфікації працівників з питань запобігання корупції у професійній та службовій діяльності; запровадження практики оперативного інформування кадрів щодо усіх виявлених фактів корупції серед їх працівників; оприлюднення через засоби масової інформації та прес-службу матеріалів, що пов'язані з корупційними діями працівників, запровадження постійної практики радіо- та телевізійних виступів (звітів) перед населенням керівників територіальних органів з висвітленням як позитивних, так і негативних фактів їх роботи на місцях; вирішення проблеми про підвищення рівня матеріального забезпечення державних службовців із низькими окладами і встановлення доплат до їх заробітної плати залежно від кількості та якості роботи, зокрема запровадження грошової та іншої компенсації за роботу в позаробочий час.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Дудоров, О. О., та Р. О. Мовчан. "ПРО РЕКРИМІНАЛІЗАЦІЮ ТОВАРНОЇ КОНТРАБАНДИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРАГНЕНЬ УКРАЇНИ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, № 95 (30 вересня 2021): 75–94. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.75-94.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено проблемі відновлення кримінальної відповідальності за товарну контрабанду в Україні. З урахуванням здобутків вітчизняної кримінально-правової науки, матеріалів правозастосовної практики, результатів соціологічних опитувань і на підставі аналізу супровідних документів до відповідних законопроєктів з’ясовано соціальну обумовленість криміналізації контрабанди товарів, проаналізовано аргументи «за» і «проти» її рекриміналізації. Досліджено іноземний досвід криміналізації вказаного різновиду контрабанди. Пояснено, чому для порівняльно-правового аналізу обрано передусім законодавство Європейського Союзу. Зроблено застереження щодо запозичення європейського досвіду кримінально-правової боротьби з товарною контрабандою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Ковальова, О. В., та С. П. Пекарський. "ВИЯВЛЕННЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ: ПОШУКОВІ ЗАХОДИ ТА ЕКСПЕРТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ". Криміналістичний вісник 36, № 2 (13 грудня 2021): 69–81. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-36-2-69.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – визначити особливості пошукових заходів, здійснюваних під час виявлення кримінальних правопорушень проти моральності, та експертного забезпечення їх розслідування у межах взаємодії відповідних підрозділів, надати пропозиції щодо вдосконалення такої діяльності. Методологія. Для дослідження організаційно-технічних засад, положень і принципів упровадження сучасних засобів комунікації як основний використано діалектичний метод, що дозволило розглянути предмет статті в сукупності та взаємозв’язку його складників. Крім того, поставлені для досягнення мети завдання вирішувалися за допомогою комплексу загальнонаукових і спеціальних методів, у тому числі формально-логічних (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія, абстрагування), системно-структурного та порівняльно-правового. Наукова новизна. Сформульовано деякі напрями та пропозиції щодо вдосконалення пошукових заходів, здійснюваних під час виявлення кримінальних правопорушень проти моральності, та експертного забезпечення їх розслідування у межах взаємодії відповідних підрозділів, що сприятимуть розв’язанню одного з головних завдань кримінального провадження – забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень. Висновки. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення діяльності відповідних підрозділів передбачають необхідність: розробити, ґрунтуючись на практиці проведення пошукових заходів у кримінальних провадженнях щодо правопорушень проти моральності, законотворчі пропозиції щодо розширення можливостей використання оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих дій під час їх розслідування; виокремити, зважаючи на досвід і тенденції протидії кримінальним правопорушенням проти моральності розвинутих країн світу, нові, не ідентифіковані загрози та знайти їм місце у правовому полі України; визначити пріоритетні напрями провадження та розширення переліку видів судових експертиз в експертних установах з огляду на потреби практики розслідування кримінальних правопорушень проти моральності; спрямувати зусилля науковців, судових експертів на розроблення нових і вдосконалення наявних методик дослідження окремих видів об’єктів, зокрема тих, які найчастіше потребують дослідження під час розслідування кримінальних правопорушень проти моральності, зважаючи на потреби практики, статистичні дані та законотворчі новели, що визначають нові види правопорушень досліджуваної категорії. Висловлені пропозиції, убачається, потребують дискусій, проте окремі з них можуть постати частиною відповідних методичних рекомендацій, зважаючи на відсутність або застарілість методик дослідження окремих видів об’єктів, насамперед щодо відносно нових видів правопорушень, зокрема й проти моральності, які законодавець криміналізує, ґрунтуючись на реаліях сьогодення і світовій практиці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Шульга, Андрій Михайлович. "ЧИННИКИ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ПОСЯГАНЬ НА ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". New Ukrainian Law, № 1 (31 березня 2022): 166–71. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.25.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються основні питання підстав встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні і протиправні діяння, що вчиняються щодо земельних ресурсів. Актуальним визнається виявлення соціально-правової зумовленості кримінально-правової норми та визначення залежно від її змісту, конкретних соціальних умов, які складалися і існують сьогодні. Своєю чергою норми, якими встановлюється кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси, потребують теоретичного осмилення і розуміння з позиції її соціальної зумовленості та змісту. Необхідність дослідження цього питання зумовлена також конституційним закріплення положення про те, що земля є головним елементом довкілля, основним національним багатством країни і знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Зазначений конституційний припис є належною базою для здійснення правової охорони земельних ресурсів не тільки як складової частини навколишнього природного середовища, але й як об’єкта права власності та господарювання. Детермінанти суспільно небезпечних посягань на земельні ресурси можуть мати різноманітний характер. Практика свідчить, що такі посягання можуть супроводжуватися не тільки банальним забрудненням земель відходами життєдіяльності людини, а й великими промисловими аваріями, наприклад, катастрофою на Чорнобильській атомній станції, що сталася у 1986 році. Через цю антропогенну проблему виникла нагальна потреба скоротити площу земель, придатних для проживання та сільськогосподарського виробництва. Аналіз процесу причинності, детермінанти злочинності, механізму злочинної поведінки, який проводився вченими-кримінологами, дає змогу використати весь арсенал науки для дослідження такого специфічного об’єкта, як причина кримінально-протиправних посягань на земельні ресурси та зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за скоєння таких посягань. Найбільш глибоке і комплексне дослідження підстав і принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь було пов’язане зі спробою побудувати на підставі загальної концепції ролі та з урахуванням соціальних функцій кримінального права раціональну систему принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, а також визначити зміст кожного із цих принципів. З огляду на систему принципів криміналізації доцільно розглядати і соціальну зумовленість кримінально-правової заборони суспільно небезпечних посягань на земельні ресурси. Але при цьому необхідно враховувати особливості землі як особливого об’єкта природи, господарювання та права власності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Ільїна, О. В. "До питання про ефективність кримінально-правової протидії булінгу в чинному кримінальному законодавстві". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 90–93. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.739.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено соціальну та кримінально-правову характеристику такого явища, як «булінг». У результаті ускладнення ситуації в соціально-політичній, економічній, освітній та інших сферах суспільного життя рівень насильства в суспільстві нині збільшився в декілька разів. Підлітки є найбільш вразливою категорією суспільства. Оскілки саме в так званому перехідному віці активно формуються власна система сприйняття світу, система цінностей та пріоритетів, то діти переймають різні моделі поведінки дорослих, і, на жаль, насильство стає однією з таких моделей. Однією з найпоширеніших проблем у дитячому середовищі сьогодні є булінг, який прийнято розглядати як небажану агресивну поведінку дітей шкільного віку, що призводить до цькування дитини іншою дитиною або групою дітей з метою приниження, залякування та демонстрації сили. Проведене дослідження свідчить, що булінг – це явище, яке вже давно перестало бути суто адміністративно-правовим, і нині воно підпадає під кримінально-правові характеристики через те, що його наслідками часто стають тілесні ушкодження, моральні страждання, тобто наслідки, які містяться у складах кримінальних правопорушень. На жаль, «деякі жерти знущань настільки страждають, що закінчують або намагаються покінчити з життям самогубством. Буліцид – поняття, яке означає вчинення самогубства жертвами знущань у школі з метою припинення страждань. Детальний аналіз норм Кримінального кодексу України дає можливість зробити висновок, що окремі прояви булінгу знайшли своє відображення у таких складах кримінальних правопорушень, як катування, доведення до самогубства, хуліганство. Приклади правозастосовної практики свідчать про те, що судді все частіше визнають булінг кримінальним правопорушенням, упереджуючи в цьому законодавця. З урахуванням наведеного пропонується закріпити в Кримінальному кодексі України склад кримінального правопорушення «булінг». Така пропозиція відповідає вимогам часу та сприятиме захисту прав потерпілих від шкільного цькування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

АЛЕНІН, ЮРІЙ, та АЛІНА МУРЗАНОВСЬКА. "Методологія кримінально-процесуальної науки: сучасний стан і перспективи розвитку". Право України, № 2019/09 (2019): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-017.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження будь-якого об’єкта наукового пізнання передбачає наявність відповідного інструментарію – методології. Сьогодні актуальність розробки проблем методології кримінально-процесуальної науки обумовлена передусім широкомасштабними та кардинальними змінами у вітчизняному кримінальному процесуальному праві, що покликані привести його у відповідність до європейських і міжнародних стандартів, крім того, це викликано також і стрімким розвитком науково-технічної революції, швидким оновленням знань, збільшенням обсягу наукової та науково-технічної інформації, що потребує не тільки уточнення, а й перегляду в кримінальній процесуальній доктрині основних понять і категорій за допомогою оновленої методології. Сьогодні, на відміну від методології загальнотеоретичної юриспруденції, розробленню методології науки кримінального процесуального права присвячена недостатня увага вчених. Метою статті є з’ясування сучасного стану методології досліджень проблем кримінального процесу та визначення основних перспективних напрямів її удосконалення. Досліджено питання щодо поняття, рівнів методології, принципів методології, окреслено різноманіття методологічних підходів як стратегій кримінальних процесуальних досліджень, визначено авторське бачення структури методології кримінально-процесуальної науки. Розглянуто загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, окремо приділена увага евристичним методам і методам дослідження електронної складової кримінального провадження. Робиться висновок про те, що можливість отримання результатів наукових до- сліджень проблем кримінального процесу, які будуть мати теоретичне та практичне значення, залежить від застосування належної методології наукових досліджень. Така методологія має забезпечити комплексний розвиток кримінально-процесуальної науки, раціональне застосування раніше отриманих результатів, вироблення нових науково обґрунтованих теоретичних положень, а також пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування. Серед основних тенденцій розвитку методології виокремлено проблематику методологічної оптики та процес методологування, який має індивідуальний характер і полягає у використанні методологічних принципів, підходів та методів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Аббасова, Д. Л. "Провокація кримінального правопорушення під час проведення контролю за вчиненням злочину: етико-правовий аспект". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3200.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню проблем провокації кримінального правопорушення при проведенні контролю за вчиненням злочину у розрізі етичних аспектів взаємодії суб’єктів кримінального провадження. Автором здійснено аналіз вітчизняної судової практики на предмет виявлення провокації кримінального правопорушення за всіма розділами Особливої частини Кримінального кодексу України. Дослідження проведено на прикладі найчисленнішої, за виявленням провокації з боку органів досудового розслідування, категорії справ – сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. При цьому особливу увагу приділено морально-етичним аспектам недопустимості використання доказів, здобутих під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, які мають ознаки провокації, а саме ризикам: штучного збільшення показників розкриваємості кримінальних правопорушень і притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинних осіб; негативного впливу на правосвідомість та правову культуру суспільства, включаючи деформацію професійної правосвідомості у формі правового нігілізму. У статті наведено дефініцію провокації кримінального правопорушення та критерії, за яких можливо констатувати наявність або відсутність цього явища з боку органів досудового розслідування, що сформовані практикою Європейського Суду з прав людини. Разом із цим виділено ознаки провокації кримінального правопорушення в матеріальному (змістовному) (ознаки, що вказують на провокування: відсутність підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, активна поведінка органів досудового розслідування, яка не має характеру приєднання) та процесуальному (можливість суду перевірити обставини, викладені в заяві про провокацію) аспектах, які знайшли своє відображення у вітчизняній судовій практиці, на підтвердження чого наведено низку судових рішень. До того ж, у статті визначено причини виникнення провокації кримінального правопорушення та запропоновано способи подолання цього негативного явища шляхом криміналізації провокації кримінального правопорушення на прикладі законодавства США, Іспанії, Франції, Німеччини і Грузії. Проблеми, які порушуються у статті, є актуальними та такими, що викликані потребами юридичної науки та практики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Вознюк, А. А. "Декларування недостовірної інформації та умисне неподання декларації: нові моделі заборонних кримінально-правових норм". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 92 (17 грудня 2020): 104–20. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.92.104-120.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано переваги та недоліки сучасних моделей підстав відповідальності за декларування недостовірної інформації та умисне неподання декларації – кримінально-правової, адміністративно-правової та змішаної. Зроблено висновок, що нові підстави відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання декларації, а також пропозиції щодо них, висловлені у відповідних законопроєктах, мають недоліки, пов՚язані з наявністю підґрунтя для визнання неконституційними нових заборонних кримінально-правових норм, їх санкціями, формами вини, порогом кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації, конструкцією «неподання декларації» тощо. Сформульовано рекомендації для практики застосування ст. 366-2 та 366-3 Кримінального кодексу України, а також надано пропозиції щодо їх удосконалення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Підпалий, В. В., та А. М. Кислий. "ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ РОЗСЛІДУВАННЯ КРАДІЖОК В УМОВАХ ВЕЛИКОГО МІСТА". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 403–10. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.45.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що вирішення завдань досудового розслідування за допомогою ситуаційного підходу – поширений та виправданий практикою метод аналітичної та практичної роботи слідчого (дізнавача), що дозволяє максимально урахувати всі важливі обставини події і провадження на різних етапах розслідування та прямо застосувати наукові розробки до його певних ситуацій та умов. Формування типових слідчих ситуацій досудового розслідування кримінальних правопорушень відбуваються на основі вивчення матеріалів правозастосовної практики і є складовою практично усіх криміналістичних методик. У статті аргументовано, що слідчі ситуації початкового етапу розслідування впливають на визначення основних завдань: встановлення події, способу та предмета крадіжки; виявлення та викриття осіб, які її вчинили; визначення характеру та розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди; виявлення та процесуальне закріплення слідів кримінального правопорушення; виявлення причин та умов, які сприяли учиненню крадіжок (з правовим реагуванням на їх усунення). Виділено такі типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування крадіжок в умовах великого міста: 1) факт крадіжки встановлено, але дані про правопорушника відсутні; 2) факт крадіжки встановлено, є відомості про особу правопорушника (або групу злочинців), проте ніхто не затриманий; 3) факт крадіжки встановлено і підозрюваного затримано з викраденим майном (речовими доказами), або за «гарячими слідами». До кожної слід- чої ситуації сформовано окремі версії та запропоновано перелік першочер- гових слідчих (розшукових) дій, інших заходів, спрямованих на їх перевірку. З’ясовано, що правильна оцінка слідчої ситуації на початковому етапі розслідування крадіжки в умовах великого міста допомагає слідчому: 1) висунути низку версій; 2) зібрати криміналістично значущу інформацію про кримінальне правопорушення та його учасників; 3) своєчасно провести наступні слідчі (розшукові) дії тощо; 4) організувати належну взаємодію сил та засобів Національної поліції України; 5) правильно спланувати та організувати розслідування в цілому.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Бондар, В. С. "Питання вдосконалення кримінального процесуального законодавства та правозастосовної практики (висновок спеціаліста)". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, № 96 (23 грудня 2021): 78–96. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.78-96.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено питання вдосконалення кримінального процесуального законодавства та правозастосовної практики в контексті використання висновку спеціаліста як джерела доказів у кримінальних провадженнях щодо кримінальних проступків. Автор ставив за мету виявлення змістовних і техніко-юридичних неузгодженостей нормативної регламентації використання висновку спеціаліста в кримінальних провадженнях щодо кримінальних проступків зокрема й інших – загальному (ординарному) та особливому – диференційованому порядку кримінального провадження щодо кримінальних проступків. Наведено практику використання та оцінки висновку спеціаліста судами, у тому числі ЄСПЛ. Запропоновані зміни та доповнення до КПК України, які регламентуватимуть порядок дослідження висновку спеціаліста в судовому розгляді в разі призначення розгляду в судовому засіданні з викликом учасників кримінального провадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Крикунов, О. "Особливості суб’єктного складу кримінального провадження щодо неповнолітніх". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 104–14. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/19.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті міжнародні та національні правові норми щодо учасників кримінального провадження щодо неповнолітніх. З'ясовано законодавчі вимоги щодо посадових осіб, які керують кримінальним провадженням, процесуальну функцію законних представників і спеціальних допоміжних учасників кримінального провадження щодо дитини. За результатами дослідження запропоновано передбачити вимогу спеціальної підготовки для слідчого судді, прокурора, захисника, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність щодо неповнолітнього. Висловлено пропозицію передбачити в КПК України необхідність з'ясування думки неповнолітнього в разі підстав для заміни його законного представника, при залученні педагога або психолога. В інтересах кращого вирішення кримінального провадження щодо неповнолітнього запропоновано ввести складання досудової доповіді також у кримінальне провадження про застосування примусовихзаходів виховного характеру. Доцільно запровадити обов’язкову участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря у всіх слідчих розшукових та судових діях за участі неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених у інтересах захисту їх прав. Суд повинен здійснити виклик відповідних представників уповноваженого органу з питань пробації, служби у справах дітей, підрозділу органів Національної поліції, які брали участь у підготовці досудової доповіді та забезпечити їх опитування сторонами та самим судом. Висловлено критичну оцінку щодо норм чинного КПК, які не виключають проведення судового провадження щодо неповнолітніх за відсутності їх законних представників. Підтримано практику залучення медіаторів у провадження щодо неповнолітніх осіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

КАПЛІНА, ОКСАНА. "Проблеми визначення компетенції слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування". Право України, № 2018/08 (2018): 72. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-072.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті порушуються актуальні для сучасної правозастосовної практики питання, пов’язані з визначенням компетенції щодо складання обвинувального акта прокурором та слідчим. Автором підкреслюється, що ця проблема частково викликана невизначеністю чинного кримінального процесуального законодавства, яке не дає можливості зробити однозначний висновок про момент складання обвинувального акта та суб’єкта його складання, а частково – відсутністю сталих підходів у науці кримінального процесу до питання співвідношення повноважень прокурора – процесуального керівника та слідчого. Відсутність правової визначеності в законодавстві призвела до того, що в правозастосовній практиці непоодинокими є випадки, коли слідчі відмовляються складати обвинувальний акт після відкриття матеріалів кримінального провадження, у випадках, коли вони не погоджуються з позицією прокурора – процесуального керівника та наполягають, що прокурор має право самостійно скласти обвинувальний акт, а потім підтримувати його в суді. Наго лошується на тому, що слідчий та прокурор належать до сторони обвинувачення, повинні спільно спрямовувати свою діяльність на досягнення цілей кримінального провадження та між ними не може бути конфронтації, що шкодить авторитету органів, які зобов’язані неухильно дотримуватися вимог чинного кримінального процесуального законодавства, спільними зусиллями здійснювати боротьбу зі злочинністю та сприяти досягненню цілей кримінального провадження. У статті зазначається, що наукові підходи щодо взаємовідносин слідчого та прокурора, які були розроблені ще за радянських часів та сприймалися вітчизняними вченими як сталі, зараз не можуть бути використані, оскільки концептуально змінилося уявлення про функцію обвинувачення у кримінальному процесі та чинне кримінальне процесуальне законодавство. Діяльність слідчого у кримінальному провадженні за своїм характером і спрямованістю залишається поліаспектною, що й породжує діаметрально протилежні підходи до розуміння її функціонального спрямування. Не вдаючись глибоко до вирішення проблеми функціональної спрямованості діяльності слідчого у кримінальному провадженні, автор звертається до тих взаємовідносин, які виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, що тих проблем, що виникають на практиці. Метою статті є звернення уваги на проблеми, що виникають між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, який проводить досудове розслідування, на етапі закінчення досудового розслідування, здійснення їх аналізу крізь призму системного тлумачення норм чинного кримінального процесуального законодавства та формулювання рекомендацій практичного характеру, спрямованих на подолання проблем, що виникають. За підсумками проведеного дослідження та тлумачення деяких норм чинного кримінального процесуального законодавства щодо взаємовідносин слідчого та прокурора на етапі закінчення досудового розслідування в статті зроблено низку висновків: в кримінальній процесуальній науці бракує комплексних досліджень, спрямованих на розробку доктринальних уявлень щодо функціональної спрямованості кримінальної процесуальної діяльності слідчого та її кореляції з функцією прокурора; визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор, або слідчий за його дорученням, зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування; після відкриття матеріалів іншій стороні слідчий зобов’язаний скласти обвинувальний акт; складання обвинувального акта прокурором є його дискреційним правом і можливе, наприклад, у разі, якщо він не погодився з обвинувальним актом слідчого; прокурор уповноважений доручати слідчому проведення у встановлений ним строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а у разі потреби – особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України; кримінальним процесуальним законодавством не передбачено право прокурора надавати слідчому вказівки щодо прийняття процесуального рішення, в тому числі – обвинувального акта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Bazov, O. V. "Правові та інституційні засади Спеціального суду по Сьєрра-Леоне". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (2 серпня 2020): 6–19. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.01.

Повний текст джерела

Анотація:

В умовах глобалізації та інтеграції важливе значення у сфері протидії міжнародним злочинам, що викликають стурбованість усієї міжнародної спільноти, відіграють відповідні міжнародні судові органи, які діють, як правило, у тому випадку, якщо внутрішньодержавні органи кримінального правосуддя не бажають чи не в змозі вирішити питання щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Це може відбуватися особливо в умовах збройних конфліктів, під час яких можуть вчинятися такі міжнародні злочини, як геноцид, злочини проти людяності, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та інші воєнні злочини. У зв’язку з цим дослідження правових та інституційних основ утворення та діяльності міжнародних кримінальних судів, зокрема Специального суду по Сьерра-Леоне, має великий науковий та практичний інтерес. Метою статті є визначення правових та інституційних засад утворення та діяльності Специального суду по Сьерра-Леоне, його правового статусу та юрисдикції. Здійснення аналізу судової практики цього Суду та її впливу на подальший розвиток міжнародного кримінального права та нанальних правових систем. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній літературі обґрунтовано наукові погляди щодо необхідності комплексного дослідження правових та інституційних засад діяльності Специального суду по Сьєрра-Леоне. Доведено, що особливості міжнародно-правового статусу та юрисдикції цього Суду були обумовлені необхідністю боротьби із міжнародною злочинністю в умовах існування збройного конфлікту та проведення міжнародної миротворчої операції на території Республіки Сьєрра-Леоне, участь в якій брала і Україна. Вперше досліджено, що незважаючи на наявність в структурі цього Суду національного компоненту, Суд є міжнародним судом. Визначено вирішальну роль Організації Об’єднаних Націй у припиненні збройного конфлікту на території Сьєрра-Леоне, утворенні разом із Республікою Сьєрра-Леоне та іншими державами правових та інституційних засад діяльності Специального суду по Сьєрра-Леоне. Визначено інституційні засади діяльності цього Суду та проаналізовано діяльність таких його органів, як: а) камери (Судові камери та Апеляційна камера); б) Обвинувач; та с) Секретаріат. Досліджено юрисдикцію та судову практику Спеціального суду по Сьєрра-Леоне, зокрема щодо притягнення до відповідальності за вчинення таких злочинів проти людяності, як: викрадення та використання дітей в активних воєнних діях; викрадення жінок та примус їх до шлюбу, поневолення жінок у сексуальне рабство тощо. Досліджено особливості судового процесу Суду, правило non bis in idem щодо повторного притягнення осіб до кримінальної відповідальності, а також питання амністії. У висновку зазначається, що у процесі розвитку правових та інституційних засад діяльності міжнародних кримінальних судів у сфері боротьби із найсерйознішими злочинами, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства, вкрай важливим є ефективне використання як міжнародного, так і національного компонентів системи міжнародного кримінального правосуддя, що простежується у діяльності Спеціального суду по Сьєрра-Леоне. Практика діяльності Спеціального суду по Сьєрра-Леоне засвідчує високу ефективність діяльності міжнародних кримінальних судових органів та сприяє подальшому розвитку міжнародного кримінального права. Концентрація зусиль науковців на дослідженні правових та інституційних засад діяльності міжнародних кримінальних судів, зокрема Спеціального суду по Сьєрра-Леоне, сприятиме підвищенню ефективності боротьби із міжнародними злочинами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Біла-Кисельова, А. "«ENGEL’S CRITERIA» У ПРАКТИЦІ ЄСПЛ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 177–82. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2281.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню критеріїв Енгеля в практиці ЄСПЛ та дослідженню їх використання під час розгляду заяв, які були пов’язані із дисциплінарними провадженнями на національному рівні. Провівши аналіз практики ЄСПЛ, автор звертає увагу на три критерія Енгеля, які були сформульовані у справі Engel and Others v. The Netherland. До них належать: критерій відносно кваліфікації згідно з внутрішнім правом; критерій кола адресата; критерій щодо тяжкості покарання. Користуючись критеріями Енгеля ЄСПЛ вирішує чи підпадають порушення, про які зазначає заявник під дію кримінального аспекту відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в розумінні поняття «кримінального обвинувачення» у межах дисциплінарних проваджень. Перший критерій – якщо внутрішнє право кваліфікує це правопорушення як кримінальне, тоді воно охоплюється статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У випадках відсутності такої кваліфікації – ЄСПЛ досліджує матеріально-правову реальність процедури. Другий критерій – критерій кола адресата. Цей критерій пов’язують з дією норми, якою встановлюється відповідальність за колом осіб. Третій критерій – критерій правових наслідків для адресата. Суть критерію в тому, що оцінюється форма і тяжкість правових наслідків для адресата (тяжкість покарання). Привертається увага до рішення ЄСПЛ Xhoxhaj v. Albania. При розгляді цієї справи перевірялася скарга колишньої судді Конституційного суду на порушення прав людини, що урегульовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ не погодився з аргументами заявниці про те, що її становище було схоже на ситуацію обвинуваченого в кримінальному провадженні під час дисциплінарного провадження пов’язаного з розглядом питання щодо доброчесності судді та декларації активів. Згадується справа «Matyjek v. Poland», у якій ЄСПЛ зазначив про критерії Енгеля та звернув увагу на те, що згідно з польським законодавством стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосована за її кримінально-правовим аспектом до процедури люстрації (характер діяння за яке заявника ілюстровано – повідомлено неправдиву декларацію, був пов’язаний з кримінальним правопорушенням). Також, автор звертає увагу й на справу «Moullet v. France», яка стосувалася дисциплінарного провадження, що мало наслідком вимушену відставку державного службовця. ЄСПЛ вказав, що провадження заявника не було «кримінальним» у розумінні статті 6, оскільки внутрішнім органам влади вдалося утримувати своє рішення в чисто адміністративній сфері. Додатково автор звертає увагу на ухвалу про неприйнятність, яка стосувалася справи «Sukut v. Turkey» щодо офіцера військових сил. ЄСПЛ в ухвалі про неприйнятність від 11.09.2009 р. зазначив: «… правовий спір стосовно звільнення військового офіцера за порушення дисципліни виключає застосування кримінального аспекту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

ПАНОВ, МИКОЛА. "Понятійний апарат кримінального права та його науково-практичне значення". Право України, № 2018/04 (2018): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-205.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема понятійного апарату кримінального права та її складових понять, категорій та юридичної термінології – має надзвичайно важливе значення для теорії і практики кримінального права. Проте вона ще не отримала належного наукового дослідження, а тому є недостатньо розробленою. Метою статті є надання загальної характеристики та з’ясування значення понятійного апарату для теорії і практики кримінального права, розгляд його складових: понять, категорій та юридичної термінології, встановлення їхніх суттєвих та основних ознак, системоутворюючих відношень і зв’язків. Понятійний апарат кримінального права розглядається як система взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів: понять, категорій та юридичної термінології, сукупність яких утворює відповідне збірне юридичне поняття. Сутність цього апарату полягає у тому, що за допомогою його елементів у тексті права відображаються об’єкти (явища) реальної дійсності, що відносяться до сфери суспільних відносин, які виникають і функціонують із приводу злочинів, покарань, інших заходів кримінально-правового характеру. Функціональне призначення понять, категорій та термінології кримінального права полягає у визначенні і нормативно-правовому закріпленні в тексті закону кримінально-правових норм, інститутів, юридичних конструкцій, інших нормативно-правових утворень, що становлять зміст кримінального права. На основі проведеного аналізу обґрунтовується висновок про важливе значення понятійного апарату і його елементів для науки кримінального права, правотворення та практики застосування закону про кримінальну відповідальність. Поняття трактуються як такі логіко-юридичні утворення кримінального права, які відображають і фіксують у своєму змісті суттєві загальні типові ознаки певного класу (виду) об’єктів (явищ) реальної дійсності у сфері злочинів, покарань, інших заходів кримінально-правового характеру, та якими вони відрізняються від інших об’єктів (явищ). Логічною структурою понять визнається їхній зміст і обсяг, які виражаються у словесній формі. Виокремлюються, залежно від обсягу узагальнення, видові і родові поняття, залежно від ролі в науці і практиці кримінального права доктринальні і легальні. Розглядаються основні риси понять кримінального права: формальна визначеність, точність, що дає можливість достатньо чітко і повно визначати їхній зміст і обсяг у кожному випадку і, відповідно, встановлювати коло об’єктів (явищ) реальної дійсності, які відображаються у відповідних поняттях. Поряд із цим розглядаються оціночні поняття, зміст і обсяг яких не мають чіткого визначення, а процедура їхнього застосування пов’язана з оціночно-пізнавальною діяльністю і, відповідно, з правозастосовною дискрецією. Пропонується обмежувати їх використання у кримінальному законодавстві, одночасно висловлюються рекомендації щодо особливого порядку застосування цих понять. Категорії розглядаються як гранично широкі за обсягом фундаментальні поняття кримінального права, такі як “закон про кримінальну відповідальність”, “поняття злочину”, “склад злочину” та його елементи, поняття покарання тощо. Наголошується на важливому методологічному значенні категорій, зокрема, для упорядкування системи понять та для більш глибокого пізнання кожного з них. Відстоюється позиція, згідно з якою до змісту понятійного апарату кримінального права, поряд із поняттями, входять також (як і в інших галузях права) властиві йому категорії як неодмінна і надзвичайно важлива складова. Термінологія кримінального права визначається як система юридичних термінів – особливих знакових мовних одиниць, за допомогою яких у тексті закону в словесній формі визначаються (фіксуються) поняття та категорії, що входять до змісту кримінального права. Розглядаються суттєві ознаки термінів кримінального права як основоположних одиниць термінології, акцентується увага на жорсткому зв’язку термінів кримінального права з його поняттями і категоріями. Формулюються основні вимоги до термінології кримінального законодавства. У висновках розкриті основні положення змісту розглянутої проблеми та її значення для удосконалення кримінального правотворення і практики застосування чинного кримінального законодавства, розвитку юридичної науки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Беленок, В. "Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 2 (20 жовтня 2021): 42–51. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.2.05.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на підставі аналізу судової практики, статистичних даних, результатів досліджень учених розкрито особливості кримінальних правопорушників цієї категорії за ознаками громадянства, національності, віку, статі, освітнього рівня, судимості, співучасті, фізичного стану, працевлаштування та місця проживання. Розроблено кримінологічний портрет особи, яка вчиняє погрози або насильство щодо працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків: чоловік у віці 25–50 років, громадянин України, місцевий мешканець міста, з загальною середньою або професійно-технічною освітою, котрий офіційно не працевлаштований, зловживає алкогольними напоями та раніше вчинив адміністративне чи кримінальне правопорушення (у певних випадках раніше судимий).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

ЧОРНОУС, ЮЛІЯ. "Вплив міжнародних договорів і практики Європейського суду з прав людини на розвиток криміналістики в Україні". Право України, № 2021/08 (2021): 77. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-077.

Повний текст джерела

Анотація:

Розвиток правової системи нашої держави спрямований на інтеграцію до світового та європейського співтовариства. Нині криміналістика активно розвивається, залучаючи інноваційні засоби, методи і прийоми до вирішення поставлених завдань. Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) входять до системи кримінального процесуального законодавства Україні і є новим джерелом розвитку науки криміналістики. Мета статті полягає у висвітленні особливостей впливу інтеграційних процесів розвитку правоохоронної системи держави на предмет науки криміналістики, і безпосередньо – впливу міжнародних договорів та практики ЄСПЛ на розвиток криміналістики в Україні. За результатами дослідження встановлено, що міжнародні договори та практика ЄСПЛ визначають формування теоретико-методологічних, правових, праксеологічних засад науки криміналістики. Однією із форм виразу такого впливу є розроб лення та практична реалізація криміналістичних засобів, методів і прийомів розслідування кримінальних правопорушень, формування практичного “інструментарію” науки криміналістики з урахуванням міжнародного та європейського досвіду. Тлумачення міжнародних договорів України та практики ЄСПЛ дали змогу виокремити такі напрями впливу вказаних джерел на розвиток науки криміналістики, розроблення та практичну реалізацію криміналістичних засобів, методів і прийо мів: забезпечення захисту прав і свобод людини; розслідування кримінальних правопорушень із врахуванням кращого міжнародного та європейського досвіду; підвищення ефективності реалізації заходів міжнародного співробітництва під час кримінального провадження; забезпечення ефективного розслідування та судового розгляду справ про міжнародні злочини. Підсумовано, що формування теоретико-методологічного підґрунтя криміналістики з урахуванням положень міжнародних договорів та практики ЄСПЛ є важливим для здійснення таких наукових криміналістичних досліджень, визначає зміст практичної правозастосовної діяльності, створює передумови для розроблення ефективних криміналістичних рекомендацій для практичних працівниківправоохо ронних органів. Дотримання положень міжнародних договорів та практики ЄСПЛ визначає допустимість криміналістичних засобів, методів і прийомів, є джерелом їх розвитку й удосконалення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Соколова, І. О., та А. Ю. Філіппова. "АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО БУЛІНГУ В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 130–40. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3269.

Повний текст джерела

Анотація:

Соколова І. О., Філіппова А. Ю. Аналіз судової практики щодо булінгу в освітніх закладахУкраїни. – Стаття.У статті проаналізовано п’ять судових справ щодо вчинення булінгу (цькування) в освітньомусередовищі в Україні. Підкреслюється, що така серйозна проблема, як булінг, у всьому світі існуєдосить давно. Україна, як і більшість зарубіжних країн, перебуває на початковому етапі становлення антибулінгової протидії.Визначено поняття та основні ознаки, риси та соціальну природу булінгу, його характеристикуз точки зору чинного законодавства та наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців.Проаналізована практика деяких країн світу щодо протидії явищу булінгу.Наголошується, що натепер в Україні спостерігається відсутність одного критерію для вирішення справ, в яких склад адміністративного правопорушення є однаковим або дуже подібним. Складність винесення уніфікованих постанов зумовлена тим, що явище булінгу для сучасної юриспруденції є досить новим.З’ясовано, що нині відсутнє чітке розуміння сутності булінгу, його характерних ознак. Через це на практиці досить складно ідентифікувати булінг як під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і судового розгляду.Встановлено, що в кримінально-правовій науці явище булінгу не має об’єктивізації. Дії, у якихпростежується перехід до агресивних дій (завдання шкоди здоров’ю людини), виходять за межі визначення адміністративного проступку і мають ознаки злочину. У такому разі має місце запровадження окремої кримінально-правової відповідальності за вчинені дії.Зауважується, що необхідне створення дієвого правового механізму протидії явищу булінгу, якемає ґрунтуватися на досвіді інших країн світу, адже досліджувaна нами проблема не має кордонів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

НАВРОЦЬКИЙ, ВЯЧЕСЛАВ. "Наскрізні та відособлені поняття кримінального права України". Право України, № 2020/02 (2020): 81. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-081.

Повний текст джерела

Анотація:

Єдність термінології є одним із вагомих критеріїв якості закону, запорукою правильної правозастосовної практики, передумовою забезпечення верховенства права та панування законності. У цьому аспекті в чинному Кримінальному кодексі України, з одного боку, є багато вдалих рішень, коли дотримуються правила, згідно з яким одним терміном позначаються однакові поняття (і такі поняття та терміни пропонується називати наскрізними), а з другого – численні недолугості, коли цього правила не дотримуються й однаковими термінами позначають різні за змістом та обсягом поняття (які пропонується називати відособленими). Метою статті є аналіз того, чому в українському кримінальному праві виникає ситуація, за якої порушується вимога одностайності термінології, що є причиною такого явища та показ на реальних прикладах того, як до його існування прикладається законодавство, правозастосовна практика та теорія кримінального права України. Вивчення проблеми має призвести до формулювання конкретних пропозицій щодо забезпечення термінологічної єдності у кримінальному праві. Відзначається позитивна роль наскрізних кримінально-правових понять і вказується на їхні функції у кримінальному праві. Такі поняття, зокрема, підтверджують тяглість (наступність, послідовність, неперервність) законодавства, правозастосовної практики, теорії кримінального права; свідчать про стабільність правової системи; є показником якості законодавства; демонструють системність кримінального законодавства, є передумовою систематичного тлумачення кримінального закону; забезпечують правову визначеність у правозастосуванні; спрощують вивчення кримінального права. Констатується недолугість ситуації, коли правила, відповідно до яких однакові поняття позначають однаковими термінами, не дотримуються та виникають відособлені кримінально-правові поняття. Вказується на її відмінність від тієї, яка виникає при формуванні так званих автономних понять у практиці Європейського суду з прав людини. Звертається увага на те, що про існування відособлених понять можна говорити лише в контексті їхнього порівняння з наскрізними. Зроблено висновок, що відособленими поняття можуть стати принаймні з трьох підстав: 1) унаслідок дій законодавця; 2) через позицію практики; 3) як результат теоре тичних досліджень. Так чи інакше – це наслідок волюнтаризму та неналежного врахування значення відповідних наскрізних понять, що підтверджується аналізом конкретних прикладів. Сформульовані пропозиції, спрямовані на недопущення появи відособлених понять у кримінальному праві України, зокрема, шляхом створення словника, лише з використанням якого мають формуватися статті кримінального закону.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Шевчук, В. М. "Концептуальні основи формування окремих криміналістичних методик (проблеми визначення поняття та ознак)". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 246–58. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2452.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню актуальних проблем окремої криміналістичної методики, її поняття і ознак, формування її концептуальних основ та перспективних напрямів сучасних досліджень. Проведено аналіз наукових підходів до дослідження поняття «окрема криміналістична методика», здійснено їх критичний аналіз, виокремлено суттєві ознаки цього поняття, запропоновано авторське визначення сучасного розуміння криміналістичної методики. Запропоновано окрему криміналістичну методику розглядати як інформаційно-пізнавальну модель, яка містить систему методів, засобів, прийомів, рекомендацій, слідчих та судових технологій типізованого характеру, викладених у описовій або формалізованій формі щодо організації та оптимального здійснення процесу збору, оцінки і використання доказової інформації стосовно специфіки вчинення кримінальних правопорушень з метою забезпечення ефективного їх розслідування, профілактики і судового розгляду кримінальних проваджень. Вбачається, що до суттєвих ознак окремої криміналістичної методики необхідно віднести такі: інформаційність; системність; структурованість; формалізованість; технологічність; рекомендаційність; ефективність. Обґрунтовується, що окрема криміналістична методика має інформаційно-пізнавальну спрямованість і фактично являє собою інформаційно-пізнавальну модель, яка розробляється на підставі вивчення та узагальнення значної кількості практики розслідування кримінальних правопорушень і відображає саме типове для всього масиву розслідуваних деліктів і містить науково обґрунтовані та апробовані практикою методико-криміналістичні рекомендації. Пізнавальна цінність цієї моделі полягає в тому, що суб'єкти досудового розслідування та судового розгляду мають можливість використовувати її як своєрідний орієнтир стосовно підвищення ефективності та оптимізації процесу виявлення, розслідування, профілактики кримінальних правопорушень та їх судового розгляду. Доводиться, що сучасний розвиток криміналістичної методики потребує розширення меж дослідження та уточнення його предмету та сучасного розуміння. Вбачається, що відповідні методико-кри-міналістичні рекомендації потрібні для усіх учасників кримінального провадження з метою реалізації своїх кримінально-процесуальних функцій у процесі досудового розслідування та судового розгляду. Тому криміналістика має розробляти ефективні методико-криміналістичні рекомендації не лише для суб'єктів досудового розслідування, а й для судового розгляду кримінальних проваджень, адресованих для судді (суду), прокурора, захисника, які включаються в об'єктно-предметну сферу криміналістичної методики. Обґрунтовано нові наукові підходи розроблення та формування концептуальних основ криміналістичної методики, запропоновано окремі пропозиції з вирішення досліджуваних дискусійних проблем, визначено перспективні напрями криміналістичних досліджень у цій царині знань.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Лук'янчиков, Є. Д., та В. Д. Лук'янчикова. "КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА В МЕТОДИЦІ РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ЗЛОЧИНІВ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 19 (6 листопада 2019): 237–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v19i0.511.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується поняття криміналістично'! характеристики і структура її елементів. Проведено порівняння та зіставлення характеристик злочину, які зустрічаються в наукових дослідженнях. Кожна наука намагається виділити й дослідити ті ознаки злочину та їх сукупності, що сприяють вирішенню завдань щодо розкриття злочинів і запобігання їм. Найбільш розробленими є кримінологічна, кримінально-правова та криміналістична характеристики. Для організації' та планування роботи з розкриття злочинів пропонується використовувати відомості про ознаки злочинів, що містяться як у криміналістичній, так і в інших характеристиках. Висловлено сумніви щодо можливості побудови кримінально-процесуальної й оперативно-розшукової характеристики злочину. Незважаючи на те що кримінальна процесуальна та оперативно-розшукова діяльність відбувається навколо злочину, сам він не є предметом дослідження цих наук. Для розробки рекомендацій із розкриття злочинів необхідно користуватися відомостями, що містяться в характеристиках, які розроблені на відповідному рівні та пройшли тривалу апробацію практикою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Кримінальні практики"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями