Статті в журналах з теми "Кращі традиції"

У статті розкрито зміст понять «термінографічна традиція», «новаторство в термінографії». Здійснено аналіз традиційних і новаторських ознак української термінографії (50-і рр. ХІХ ст. — початок ХХІ ст.) на основі врахування комплексу параметрів систематизації (класифікації) термінологічних словників. Установлено, що українська термінографія більшою мірою наслідує кращі її традиції і меншою — удається до новаторства. Наголошено, що новаторські підходи до створення термінологічних словників можуть формувати базу термінографічного досвіду, збагачуючи традиції спеціальної лексикографії.

Мета статті – здійснити спробу визначити сутність правової доктрини в українській правовій традиції. Установлено, що представники вітчизняного і зарубіж ного політикуму, науково-експертного середовища неодноразово акцентували увагу на незадовільній якості актів, що приймаються суб’єктами нормотворчості та органами судової влади. У зв’язку з цим наголошується на важливості й необхідності наукового (доктринального) забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Резюмовано, що правові системи більшості країн пострадянського простору вже відповідають двом із чотирьох основних вимог, що пред’являються до правових систем сім’ї романо-германського права, а саме методологічним та інфраструктурним. За цими критеріями сучасні правові системи держав пострадянського простору відрізняються від сім’ї романо-германського права лише деякими особливостями. Встановлено, що правова система України є складовою сучасного європейського права, що природно. За період свого історичного етногенезу український народ проявив себе органічною частиною європейської спільноти. Незважаючи на всю складність політичних взаємин, українці створювали спільну культурну та політикоправову спадщина. З огляду на своє географічне і геополітичне положення Україна перебувала в сфері перехресних впливів азіатсько-кочового, орієнтальновізантійського та європейського світів, по-різному інтегруючи їх. І все ж вирішальним вектором її соціокультурної та політико-правової орієнтації була європейська цивілізація, що першим аргументовано довів М. Грушевський. До кінця XVIII ст. і державність, і правова система України відчували на собі значний вплив правового поля загальноєвропейської цивілізації, хоча і з самобутніми особливостями в державно-правовому розвитку. Констатовано, що українська правова традиція є потужною, унікальною, формувалася протягом тисячоліть, зберегла самобутність і своєрідність, незважаючи на всі державні, політичні, економічні та соціальні катаклізми. І не варто їй побоюватися зарахування до західної традиції – у романо-германську правову сім’ю. Тисячолітня історія Україна довела, що це анітрохи не вплине на її характер і значущість. Не потрібно заперечувати минулого, а, навпаки, з багатої культурноправової традиції України необхідно взяти основне, краще, зуміти його зрозуміти й оцінити, натомість негативні ознаки спробувати нівелювати. Історико-культурному фактору необхідно приділяти особливу увагу, зокрема традиціям: менталітету, способу життя, інститутам української правової традиції. Саме це дасть змогу зберегти унікальність і своєрідність, які неможливо знищити жодними реформами або законодавчими актами.

В статті представлені результати дослідження філософського спадку професора Університету Св. Володимира – О. Козлова, який зіграв істотну роль у розвитку духовної культури, філософії та науки України кінця ХІХ – початку ХХ століття. Стаття містить авторський опис та інтерпретацію рецепції ключових ідей давньоіндійської філософії в науковому спадку О. Козлова, основними серед яких є: дослідження давньоіндійської філософії; визначення основних джерел зародження філософського мислення; вивчення найбільш впливових індійських систем – веданта і буддизм; аналіз діяльності системи Веданти, визначення основ метафізичного пізнання Веданти та викриття недоліків в цій метафізиці; вивчення діяльності шкіл індійської філософії та філософії Буддизму, етики буддійської філософії; здійснення порівняльного аналізу буддійської філософії з Ведантою й визначення їхніх загальних і відмінних рис. Дане дослідження дає можливість ознайомитись з філософською традицією стародавньої Індії, краще зрозуміти специфіку філософського знання, зрозуміти життєві цінності індійської культури, які мають в сучасному світі не тільки теоретичне, але й практичне значення.

Анотація. Стаття присвячена поняттю міжкультурної компетентністі в процесі професійної підготовки вчителя іноземної мови. В процесі дослідження виявлені основні складові компоненти міжкультурної компетентності: мотиваційний, когнітивний, культурологічний. У статті зазначено, що підготовка сучасного вчителя іноземної мови в європейських країнах, в тому числі в Україні, повинна носити виражений культурологічний характер і бути спрямованою на формування здібностей адаптивної поведінки в спілкуванні з носіями культури країни, мова якої вивчається, а також на формування ментальності, стилю поведінки, традицій і звичаїв народу на основі знання мови. Розглянуто ідеї Василя Сухомлинського щодо змісту та розвитку міжкультурної компетентності вчителя іноземної мови. За висловом педагога, іноземна мова відіграє важливе значення в процесі навчання: виступає умовою гармонійного розвитку кожного учня, необхідна учневі як джерело розвитку його індивідуальних нахилів, здібностей. Вивчення іноземної мови, за словами Сухомлинського, повинно сприяти тому, щоб краще розуміти чужий світ і культуру, а водночас чіткіше відчути власну ідентичність, належність до єдиного національного простору. Також подано погляди вченого на значення культури та іноземної мови в процесі навчання та виховання, які використовують сучасні педагоги для розвитку міжкультурної компетентності сучасного вчителя іноземної мови.

Мета статті — вивчити естетичні аспекти мета- і діджимодернізму в концепції постпостмодернізму; виявити здатність нових систем поглядів виразити та відобразити зміни, що відбуваються. Методологію дослідження становлять методи порівняльного аналізу і синтезу, які надали можливість виявити основні риси і ключові поняття постпостмодернізму. Історико-культурний підхід дозволив зрозуміти, що модерн в процесі свого становлення заперечував увесь попередній культурний досвід, а постмодерн викривав його лицемірство, проте не пропонував нічого конструктивного. Системний метод застосовувався для усвідомлення взаємозв’язків у системі культурного середовища, оскільки метамодерн вже використовує попередній досвід і традиції не з позиції заперечення, пародії та сарказму, а з позиції поваги. Наукова новизна полягає в аналізі передумов, що призвели до зміни основних парадигм XX–XXI ст. (модерну, постмодерну) і становлення постпостмодерну. Розглянуто їх основні естетичні аспекти, схожість і відмінності, помилки і відкриття. Висновки. Встановлено, що зароджується нова концепція постпостмодернізму. Відкидаючи агресивне заперечення попереднього досвіду, вона вбирає в себе все краще від модернізму й постмодернізму і в цьому її велика творча сила. Нове молоде покоління епохи постпостмодерну з дитячих років занурене у світ цифрових технологій та процеси глобалізації і може комфортно й невимушено існувати у середовищі перманентних змін. Його новою якістю стає відсутність страху перед необхідністю до змін у власному житті і навколишньому світі. Водночас постпостмодернізм — концепція поглядів на сучасне життя, формування якої триває дотепер. Він у розвитку, як і світ, що його створив, потребує доопрацювання і доповнення тим досвідом, що буде накопичуватись з огляду на подальший рух людства уперед.

Мета статті — виявити внесок художника-реаліста, педагога І. Рєпіна в українське та світове образотворче мистецтво. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності та історизму. Використано методи наукового дослідження: дослідницько- пошуковий, джерелознавчий, системно-аналітичний та біографічний. Наукова новизна. Досліджено творчість І. Рєпіна як представника української культури, оскільки ідеологія Російської імперії розглядала діяльність митця у контексті російського, а згодом радянського мистецтва. Висновки. Досліджено та проаналізовано творчий шлях І. Рєпіна і доведено, що попри те, що художник жив і працював у Санкт-Петербурзі та Москві, його діяльність тісно пов’язана з Україною. Тематика багатьох творів художника відображає історію, традиції українського народу. Митець ґрунтовно готувався до написання робіт — консультувався з істориками, досліджував життя, побут, українські національні костюми. Герої його картин передають внутрішні переживання людей, силу характеру, адже художник довго працював над створенням картин, детально продумував сюжет і ідею. Твори І. Рєпіна є зразком високої професійної підготовки митця, вирізняються національною тематикою та ідейним змістом. Визначено, що в останні десятиліття життя і творчості І. Рєпіна художні методи та засоби, тематика робіт дещо змінилися, однак це лише підтверджує нові творчі погляди митця. Наголошено, що хоча І. Рєпін був не лише вихідцем з України, а й багато своїх шедеврів присвятив українським мотивам, красі рідної природи, побуту, мові, одягу та пісням, однак Росія його презентує як відомого представника російської школи мистецтв. Сталося це тому, що Російська імперія, а згодом СРСР, сприймала діяльність українських митців як невід’ємну складову російської культури. З’ясовано, що творчість українського художника І. Рєпіна є вагомим внеском у розвиток вітчизняного, російського і світового образотворчого мистецтва.

Аналізується визначення цінностей у науковій літературі, мотиваційна основа становлення цінностей особистості та співвідношення понять “цінність” і “ціннісна орієнтація”; обґрунтовується авторське визначення поняття “становлення цінностей особистості”, а також висвітлюються кроскультурні співвідношення становлення цінностей в українській і румунській та українській і македонській вибірках досліджуваних. Подано результати пояснювального (EFA) та підтверджувального (CFA) факторного аналізу за результатами вимірювання становлення особистісних цінностей цих категорій досліджуваних. Здійснено кроскультурне порівняння особливостей становлення цінностей аксіофактору відкритості до змін та аналізуються його результати. Наводяться дані про взаємозв’язок між особистісними цінностями й суб’єктивним благополуччям досліджуваних у кроскультурному розрізі. Теоретичний аналіз провідних наукових підходів до обґрунтування цінностей вимагає усвідомлення того, що вони відбивають культурні й соціальні (ідеологічні і політичні) носії суспільства, соціальної групи та особистості, а емпіричне дослідження частково пітвердило гіпотезу про закономірність зв’язку між суб’єктивним благополуччям і цінностями особистості. Цінності конформності і традицій виявилися значуще пов’язаними із задоволеністю життям для македонської групи дорослих, що підтвердило очікування щодо негативного співвідношення “нездорових” цінностей із суб’єктивним благополуччям. З’ясовано, що молоді люди, цінності яких орієнтовані на володіння речами та їх накопичення на противагу духовним цінностям, виявляються зазвичай менш задоволеними власним життям; молодь із досліджених країн, яка володіє сильними і розвиненими “здоровими” цінностями, відчуває себе в житті краще, і навпаки, носії “нездорових” цінностей найчастіше не задоволені життям і відчувають через це певний неспокій.

Всесвітній день здоров’я (World Health Day) відзначається щорічно 7 квітня в день його створення в 1948 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я (World Health Organization, WHO). За час, що минув з того історичного моменту, членами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) стали 194 держави світу. Щорічне проведення Дня здоров’я стало традицією з 1950 року. Заходи Дня проводяться для того, щоб люди могли зрозуміти, як багато значить здоров’я в їхньому житті. А організації охорони здоров’я та лікарі покликані вирішити питання, що їм потрібно зробити, щоб здоров’я людей в усьому світі стало краще. Цьогоріч в м. Києві у рамках Всесвітнього Дня нирки-2020 відбулися заходи з нагоди Всесвітнього Дня нирки «Здорові нирки: профілактика, рання діагностика, доступність спеціалізованої медичної допомоги» («Kidney Health for Everyone Everywhere – from Prevention to Detection and Equitable Access to Care»): під егідою ДУ «Інститут нефрології НАМН України», Української Асоціації нефрологів, Національного ниркового фонду, за ініціативи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика – науково-практична конференція. На конференції були представлені доповіді про причини формування ХХН: діабетичну і гіпертензивну нефропатію, іммунобіологічну терапію ритуксимабом, IgG4-асоційоване захворювання, морфологію IgG4-RD, ХХН і цереброваскулярну протекцію.

Вступ. Всесвітній день здоров’я (World Health Day) відзначається щорічно 7 квітня в день його створення в 1948 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я (World Health Organization, WHO). За час, що минув з того історичного моменту, членами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) стали 194 держави світу. Щорічне проведення Дня здоров’я стало традицією з 1950 року.Мета. Привернути увагу світової спільноти та звичайних громадян до профілактики та обізнаності про хронічну хворобу нирок.Матеріали і методи. Організація і проведення конференцій, круглих столів, майстер-класів, дискусій щодо своєчасної діагностики, маніфестації, перебігу, клінічних ознак хронічної хвороби нирок.Результати та їх обговорення. Цьогоріч в м. Києві у рамках Всесвітнього Дня нирки-2021 відбулися заходи з нагоди Всесвітнього Дня нирки «Жити добре з хворобою нирок»: під егідою ДУ «Інститут нефрології НАМН України», Української Асоціації нефрологів, Національного ниркового фонду та за ініціативи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика – науково-практичні конференції.На конференціях були представлені доповіді про причини формування, діагностику та лікування хронічної хвороби нирок. До заходів з нагоди Всесвітнього Дня нирки-2021 у дистанційному режимі долучилися молоді науковці Національного медич- ного університету імені О.О. Богомольця.Висновки. Заходи Дня проводяться для того, щоб люди могли зрозуміти, як багато значить здоров’я в їхньому житті. А організації охорони здоров’я та лікарі покликані вирішити питання, що їм потрібно зробити, щоб здоров’я людей в усьому світі стало краще.

У статті на матеріалі творів Джона Фаулза визначено основні риси комунікативної поведінки британців. Увагу зосереджено на спробі дослідження концептосфери англійського народу та виявлення національних особливостей шляхом аналізу деяких культурно значущих концептів. Мається на увазі виділення ознак, які свідчать про етнокультурну своєрідність народу. Дослідження національної концептосфери є одним зі способів з’ясувати унікальність і універсальність відповідної культури. Автор аналізує комунікативну поведінку британців у стандартних комунікативних ситуаціях, до яких належать ситуації встановлення контакту, його підтримання / завершення та ведення дискусії. Для носіїв британської культури не характерно вдаватися до емоцій – згідно з «неписаними правилами» варто приховувати власні почуття, переключаючи увагу на почуття інших. Емоційна стриманість британців, як відомо, корениться у традиціях протестантського виховання, які приписують утримуватися від відкритого прояву емоцій практично у всіх життєвих ситуаціях. У носіїв британської культури емоційна поведінка пов’язується насамперед із нераціональністю, суб’єктивністю та іншими негативними характеристиками. Висвітлено, що у британській комунікативній культурі відсутні спеціалізовані мовні акти призиву і зауваження, поради у формі непрямої модифікації поведінки співрозмовника менш поширені, ніж, наприклад, в українській культурі спілкування. Постулюється ідея, що особистий простір є важливим невербальним компонентом британської культури. У британців особистий простір є значно більшим, ніж в українців, і значно краще захищеним. Незнання того, що британці надто стримано ставляться до фізичного контакту під час спілкування, може стати причиною комунікативної невдачі. Взагалі, знання законів невербальної комунікації в іншій культурі допомагає уникнути різноманітних непорозумінь, які виникають через таку неграмотність. За аналогією з мовою простору будь-якій культурі властива своя неповторна мова часу, за допомогою якого можна виразити ставлення до людини, позначивши її місце в соціальній ієрархії.

Актуальність. У статті досліджується проблема неврозу, який фактично є соціальною хворобою; але якщо більшість психоаналітиків і хочуть абстрактно визнавати цю істину, вони все ж або не бажають, або не здатні зайнятися вивченням тих елементів нашого суспільства, яке породжує цю хворобу. Невротизм є одним із соціальних проявів людської ідентичності, наділеної свідомістю і волею. Насамперед проблема неврозу є актуальною і поширеною в психологічному та релігійно-філософському пізнанні. Проте сьогодні очевидно, що тривожним екзистенціалам (не патологічним, а таким, як страх) ні в екзистенціалізмі, ні в соціальній філософії не було приділено належної уваги. Результати. Наголошується, що невротизм є одним з основних нерозгаданих соціальних феноменів людського існування, що динамічно трансформуються. У сучасній ситуації зміни суспільного устрою і розпаду релігійних та культурних норм, що уособлювали розумність і позитивність, виникають нові форми нейротизму (як, наприклад, страх соціуму, самотності, смерті), нові сфери його прояву. Психологічні та історичні підходи, які вивчали сьогодні, втрачають свою ефективність і значущість, вимагаючи глибокого переосмислення й нових підходів. У межах науково-прагматичної традиції невротизм розумівся як випадковий момент свідомості, тому акцент робився на вивченні способів подолання страху, його причин, підстав і наслідків, метафізичного страху як такого не було. Зроблено висновок, що невротик, як правило, звертається до нас зі скаргами переважно емоційного характеру. Він почуває себе нещасливим. Він досить чуттєвий, а інші люди легко виводять його зі стану душевної рівноваги. У нього може бути почуття власної неповноцінності; він досить часто ображається або роздразнюється; його можуть мучити страхи, якими він неспроможний керувати і які, як він сам знає, є нерозумними. Акцентується увага, що різні почуття невротика сильніші його інтелектуальних здібностей. При зіткненні емоцій з інтелектом, почуття в нього почасти перемагають. Невротик бачить, що він відчуває страх в обстановці, коли, як він знає, ніякої об’єктивної небезпеки не існує; гнів може повністю оволодівати ним, навіть якщо він знає, що його гнів не виправданий або що було б краще в даній ситуації зберігати спокій. Невротик може роками боротися з незрозумілою прив’язаністю до людини або залежністю від неї, хоча та людина, як це відомо невротику, зовсім йому не підходить або навіть згубно впливає на нього. У нього спостерігається сильне емоційно прикрашене прагнення робити те, що, як він сам розуміє, є неправильним або шкідливим; його почуття часто змушують його робити те, що він сам уважає беззмістовним, непотрібним або згубним.

Реформа системи вищої освіти завдяки цілеспрямованій праці Міністерства освіти і науки та вузів дала позитивні результати, але ще не вирішила головного завдання – підвищення якості підготовки спеціалістів, які потрібні державі і суспільству для творчої професійної діяльності в період науково-технічного прогресу людства і ринкових відносин.Головною причиною цього, на мій погляд, є те, що розвиток системи освіти тісно пов’язаний з економічними проблемами держави та національними особливостями суспільства, а ми намагаємось розв’язати освітянські проблеми за іноземним зразком, забуваючи що, наприклад, в Америці, звідки взято найбільше запозичень, цивілізована ринкова економіка, в якій визначальними є закони та справа. В них життєвий успіх спеціаліста визначається рівнем його підготовки у вузі, а недоукам не дають роботи на власних фірмах навіть батьки. У нас життєвий успіх спеціаліста у великій мірі залежить від зв’язків, причому ця “хвороба” так укоренилася, що сприймається за нормальні речі. Дане явище потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо воно сильно гальмує прогресивний розвиток.В порівнянні з економікою передових капіталістичних держав, економіка України має інші проблеми. Там її основою є новітні технології з використанням сучасної техніки і головним для них є знайти ринки збуту для конкурентноспроможної продукції. В нас же головною проблемою є необхідність технічного переозброєння більшості галузей промисловості і сільського господарства, тому що на одиницю продукції (в більшості низької якості) відносно світових показників набагато вищі витрати енергоносіїв та сировини.Зрозуміло, що ці проблеми можуть успішно вирішувати спеціалісти високої кваліфікації, які підготовлені до творчої професійної діяльності по створенню ефективних технологій та машин для їх реалізації. Рівень кваліфікації спеціаліста будь-якого профілю, а особливо це стосується підготовки сучасних інженерів, залежить від рівня його базової фундаментальної підготовки, яка є наріжним каменем технічної освіти. За всіх часів дана теза була постулатом і ніким не спростовувалась. Тим більш вражаючим є той факт, що роль фундаментальних дисциплін в навчальному процесі постійно знижується. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти обсяги годин, що відводяться на їх викладання в недалекому минулому з нинішніми. Але ж ми хочемо, щоб наші випускники мали рівень кваліфікації не нижчий за рівень спеціалістів, що випускають кращі закордонні вузи!Проведений порівняльний аналіз навчального навантаження з математики, фізики і хімії для різних напрямків підготовки у нас і в деяких закордонних вузах також засвідчує, що питома вага майже з усіх фундаментальних дисциплін в них приблизно в два рази більша, ніж у нас. Деякі відхилення маємо в Краківській гірничій академії, але в Польщі зовсім інша система середньої освіти. В них дванадцятирічна середня освіта, причому в технічних ліцеях чи гімназіях, наприклад, учні вже вивчили матаналіз, який в нас студенти вивчають протягом першого курсу. Крім цього, в них має місце тісний зв’язок фундаментальних дисциплін з майбутньою професією. В австрійських і німецьких вузах, наприклад, назва дисциплін звучить так: математика для машинобудівників, чи електриків, чи економістів. Точно так само і фізика та хімія читаються відповідно до обраної спеціальності. Тут, на мою думку, йдеться про питання державної ваги і його треба вирішувати на відповідному рівні. Не принижуючи значення інших наук, необхідно все ж наголосити, що саме фундаментальні дисципліни формують основи наукового світогляду кожної людини, саме фізика, хімія і математика складають основу науково-технічного прогресу людства.Також треба визнати, що у справу погіршення фундаментальної освіти значний “внесок” робить і середня школа, в якій рівень знань учнів, наприклад, з фізики і хімії, вже опускається до критичної межі. Одним із каталізаторів такого становища стала відміна вступного іспиту з фізики на переважну більшість факультетів багатьох технічних університетів. Цей сигнал чітко зрозуміли вчителі, учні і їхні батьки. В результаті вузівські викладачі, а пізніше і викладачі інших технічних дисциплін, в розпачі від низького рівня знань фундаментальних дисциплін своїх студентів. Вони за перші семестри намагаються ліквідувати прогалини шкільної освіти, але це, як правило, не вдається. Пізніше такі студенти отримують дипломи інженерів, деякі вступають до аспірантури та стають викладачами, тобто колесо виродження все більше розкручується. Те, що в даний час відбувається із шкільними і вузівськими програмами фундаментальних дисциплін, є копіюванням нашою освітою чужих методик і ідей. Але саме наші спеціалісти, які навчались математики, фізики і хімії за традиційними програмами, є бажаними в різних зарубіжних наукових центрах, які працюють в галузі фізики плазми, твердого тіла, квантової електроніки, тощо. Тому не варто відкидати те позитивне, що напрацьовано десятиріччями і яке давало нам Нобелівських лауреатів та здобутки світового рівня у різних областях знань, технологій і техніки.Треба відзначити, що одне із найгостріших питань, які обговорювались на загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України – низький рівень освіти з фізики у школах і вузах країни. До Президента України і уряду відповідне звернення підписали сорок дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. Як же покращити фундаментальну підготовку фахівців? Відомо, що тепер вузи мають значні автономні права і варто ними скористатися, не чекаючи рішень “згори”. В нашому національному університеті нафти і газу завдяки правильному розумінню ситуації з боку ректора, відомого у світі вченого в області механіки машин, академіка Української нафтогазової академії, професора Крижанівського Є.І., зроблені відповідні кроки щодо виправлення ситуації та покращення викладання фундаментальних дисциплін, без яких не може бути повноцінного інженера, який би успішно конкурував на міжнародному ринку праці. Два роки тому Вченою Радою університету було створено інститут фундаментальної підготовки, який згідно Положення є навчально-методичним, навчально-організаційним і науково-дослідним підрозділом університету на правах факультету для практичного втілення концепції вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти на базі глибоких фундаментальних знань з вищої математики, фізики і хімії. До складу інституту входять три кафедри фундаментальних наук, на черзі створення іще двох кафедр. Сьогодні можна констатувати, що створення такого інституту було необхідним і корисним, так як кафедри фізики, вищої математики і хімії вирішують спільні питання та об’єднані однією метою – покращити базову фундаментальну підготовку фахівців. Викладачі мають можливість обмінюватись досвідом своєї роботи, бо знаходяться на одному рівні, тоді як раніше були в певній мірі на другорядних ролях, оскільки кафедри відносились до різних факультетів, які більше розв’язують задачі спеціальної підготовки.Дуже важливим моментом у діяльності інституту була участь в організації і проведенні VIII науково-методичної конференції, на якій обговорювались питання фундаментальної підготовки фахівців і на яку були запрошені викладачі з інших вузів та вчителі шкіл і коледжів. При підготовці до конференції виконано значний об’єм роботи по вивченню і порівнянню навчальних планів різних спеціальностей у нашому університеті та багатьох європейських технічних вузах. Цей аналіз було покладено в основу рекомендацій, які затвердила наша Вчена Рада і які стали програмою діяльності інституту. Так, враховуючи неможливість перегляду навчальних планів спеціальностей в сторону збільшення аудиторних годин на вивчення фізики, математики, хімії, інформатики і програмування ми змістили акцент при їх викладанні в сторону профілізації навчального процесу в залежності від потреб профілюючої кафедри, тобто змінили зміст робочих програм дисциплін. Також на кафедрах інституту запроваджено керовану і контрольовану самостійну роботу, тобто йде мова про індивідуалізацію навчального процесу, оскільки світ на початку ХХ1 століття надзвичайно швидко змінюється, – вперше в історії розвитку людства покоління теоретичних ідей і машин змінюються в часі швидше, ніж покоління людей, а тому потрібно навчити студентів, майбутніх фахівців, самостійно знаходити необхідні знання в морі інформації що нас оточує для досягнення певного освітнього рівня. Для реалізації даного напрямку роботи потрібно змінити роль викладача: замість передавача певної суми знань студенту, він повинен стати координатором навчального процесу, консультантом, керівником навчання. Зауважу, що зміна функцій викладача – це довготривалий процес по підвищенню фахового рівня професорсько-викладацького складу.Проведений аналіз показав, що в нас є недостатнє забезпечення студентів навчально-методичною літературою. Тому в інституті сформовано єдиний план підготовки і випуску підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, електронних посібників тощо, а також створені творчі колективи, які повинні якнайшвидше забезпечити всіх студентів необхідними дидактичними матеріалами українською мовою.Дуже важливим напрямком діяльності інституту є налагодження співпраці і зв’язків наших кафедр із спорідненими кафедрами технічних вузів України. До речі, це один із шляхів більш швидкого забезпечення методичною літературою студентів внаслідок обміну, а також підвищення кваліфікації викладачів.Розв’язанню проблеми покращення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців сприяє використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій проведення навчального процесу з використанням відповідних технічних засобів (аудіо- і відеоапаратури, комп’ютерів, телебачення, мережі Інтернет та ін.). Для цього потрібно використовувати як мізерні бюджетні кошти, так і залучати кошти різних фондів під проекти навчально-методичного характеру. Адже саме отримання грантів у великій мірі допомагає зміцнювати матеріально-технічну базу кафедр.Також хочу зачепити іще одне болюче питання вищої школи. З метою виживання зараз у вузах ми маємо поряд із студентами, які навчаються за рахунок бюджетних коштів, так званих контрактників. Це добре, але борючись за гроші ми намагаємось зберегти більшість студентів, що веде до зниження якості навчання. У даній ситуації кафедри фундаментальної підготовки в найгіршому становищі, тому що перед ними постає завдання виправлення браку середньої школи і відбору студентів для їх подальшого навчання. В нашому університеті знайдено вихід з даної ситуації: в навчальний процес впроваджено модульну технологію в поєднанні з визначенням рейтингу студентів. Було проведено п’ять науково-методичних конференцій, результати роботи яких дозволили розробити і вдосконалити “Положення про систему поточного, підсумкового контролю і оцінювання знань та визначення рейтингу студентів”. Треба відзначити, що через консерватизм характеру людини, все нове важко приживається. Але завдяки саме волі ректора Крижанівського Є.І. дана система організації і проведення навчального процесу працює, стимулюючи систематичну і самостійну роботу студентів протягом всього семестру. Вона підвищує об’єктивність оцінки знань, активізує навчальну діяльність та розвиває творчі здібності студентів, а результати екзаменаційних сесій та висновки більшості викладачів стверджують, що впровадження даної технології навчання є виправдане і сприяє підвищенню фахового рівня спеціалістів.Аналізуючи етапи і тенденції розвитку фундаментальної підготовки в технічному вузі приходимо до висновку, що зараз, коли створені нові форми і методи управління навчальним процесом, потрібен перехід до нових принципів формування змісту. Тому, створюючи нові інтенсивні технології навчання, треба зберегти глибокі традиції нашої фундаментальної підготовки та поєднати їх із здоровим прагматизмом заходу, тобто додати їй прикладну спрямованість. Це потребує координації зусиль викладачів різних предметів, великих затрат часу, тому що ці технології повинні базуватись на ідеї синтезу усіх дисциплін та принципу фундаментальності освіти, які об’єднують закономірності процесу пізнання і повинні враховувати ментальність нашого народу.

Purpose. Many writers from various epochs and countries have been admirers and propagandists of marine literature. The article examines the marine motifs and images of the Ukrainian poet Dmуtro Shupta’s lyrics in the early 21st century. The purpose of the work is to analyze the marine space in his stanzas collection “Autumn facet”.Methods. The elements of the following methods are used in the research: aesthetic (allows analyzing each text as a phenomenon of literature and art), hermeneutic (ensures free and open interpretation of texts with the possibility for new explanations), biographic (helps to describe autobiographic features in the writer’s literary works), intermedial (systematization of various elements of marine, musical and artistic presence in the lyrics of the poet), comparative (provides wide possibilities for the coverage of interdependence between poetry, music and painting micro-images), intertextual (links between writer’s poems and folklore songs and literary tradition), textual analysis (for coverage of the main motifs of stanzas collection). The research is based on the general method of analysis, synthesis, observation, selection and systematization of the material.Results. The effect of a hero’s co-living with the environment depicted by the author, with the marine environment in particular, is characteristic of D. Shupta’s stanzas collection “Autumn facet”. The article finds out that the Ukrainian writer has delicate understanding of music and painting, and can embody it in his own marine texts, combining different artistic elements. He uses auditory, visual and tactile impressions. Marine motifs and images of the literary works of D. Shupta play an important role in the creation of the artistic image of the world by verbal means. Marine space in his interpretation is a symbol of the nature and the world of human passions and life difficulties, their creative sources and ruinous essence. Shupta’s marine works combine real and fairy plans, have characteristics of legends, tales and mysteries. Close relations between the writer’s marine poetry and Ukrainian folklore songs and literary traditions are traced in the article.Conclusions. D. Shupta’s stanzas collection «Autumn facet» is an original artistic work on the crossing of literary, musical and descriptive imagery. The author presents different variants of stanzas, proposes many marine motifs, images, attributes, his own vision of the sea in its power and beauty. The collection confirms that the poet appertains to the best representatives of the national and the world marine literature.Key words: motif, image, metaphor, symbol, poetry, music, painting. Мета. Морська тематика є однією з найулюбленіших у доробку багатьох митців різних часів і країн – шанувальників і пропагандистів літературної мариністики. У статті розглядаються морські мотиви та образи в творчості українського поета Дмитра Шупти початку ХХІ століття. Метою нашої статті є висвітлення особливостей художнього осмислення мариністично-го простору письменником у його збірці стансів «Осіння грань».Методи. У статті використано елементи таких методів: естетичного (забезпечує розгляд творів митця як літературно-мистецького феномену), герменевтичного (пропонується вільна інтерпретація текстів із можливістю подальших витлумачень), біографічного (простежуються риси автобіографізму в поезіях співця), інтермедіального (здійснюється систематизація різноманітних мариністичних, музичних, живописних елементів, наявних у текстах поета), компаративного (висвітлюються взаємозалежності та взаємовпливи між поетичними, музичними, живописними мікрообразами), інтертекстуального (звертається увага на зв’язки між віршами митця та українським фольклором і літературною традицією), текстуального аналізу (застосовується для окреслення провідних мотивів cтансової збірки). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу.Результати. Для ліричної збірки Дмитра Шупти «Осіння грань» характерним є ефект органічного вживання героя в зображуване автором середовище й це насамперед мариністичний світ. Цей нерозривний зв’язок український письменник, який тонко розуміє музику і живопис, уміє передавати через переплетіння елементів різних мистецьких стихій. Він майстерно використовує слухові, зорові враження. Морські мотиви та образи виконують важливу функцію у творенні автором художньої картини світу. Мариністичний простір у поета символізує й природну стихію, й амплітуду людських почуттів, і складний вир життя, і творче начало, і руйнівну сутність. У мариністичних замальовках збірки Д. Шупти поєднуються реальний і феєричний плани, дійсність переплітається з легендою, казкою, містичними уявленнями. У статті простежено зв’язки між віршами письменника-мариніста та українським фольклором і літературною традицією. Висновки. Збірка стансів Дмитра Шупти «Осіння грань» є самобутнім мистецьким витвором, що заснований на перехресті літературної, музичної та живописної образності. Варіюючи різні стансові форми, видозмінюючи найрізноманітніші мариністичні мотиви, образи, атрибутику, автор зумів передати своє власне бачення моря у всій його cилі та красі. Збірка потверджує належність митця до найяскравіших представників вітчизняної і світової літературної мариністики. Ключові слова: мотив, образ, метафора, символ, поезія, музика, живопис.

The article presents an analysis of sacred syncretism as one of the leading motifs of the work of the modern Ukrainian writer Anna Bagryana. It is noted that the phenomenon of this transcendent phenomenon is interpreted by modern Ukrainian literature based on the aesthetic practices of postmodernism and traditionalism in culture.It is emphasized that Ukrainian poetry of the XXI century, having absorbed these opposite trends, uses them, on the one hand, to formalize the linguistic and communicative shell of the poem, on the other, to reflect the exclusivity of the national character, creating a type of new worldview not on differences, but on syncretism, the interpenetration of various trends, in which the whole diversity of the world is revealed.With the help of cultural, phenomenological, comparative-historical methods that study the philosophical perception of the sacred by the author, as well as using aesthetic, biographical approaches and psychoanalysis to understand the artistic world of her poems, the research has achieved its purpose: the eclectic nature of the sacred in the lyrics of Anna Bagryana is revealed.The article notes that, following the main trends of postmodernism, including the loss of the highest meaning of human life, reflection, relativism and internal confusion, the manner of presentation of the writer is also characterized by specific features: a certain theocentricity, religiosity, the desire to preserve spiritual values. In the conflict of these polarities, a synergistic transformation of the sacred matures, its so-called illogical form, characterized by the sublimity of the supernatural and at the same time its ordinariness.The results of the work are implemented tasks: the concept of the sacred in the poems of Anna Bagryana is clarified, its syncretism is revealed and the change in the aesthetics of the transcendent is reflected; the eclecticism of the feeling of the supernatural by the lyrical heroine is characterized; the protective function of the sacred in the artistic work of the poetess is analyzed. Conclusions. The sacred, which is a common motif of Anna Bagryana’s poetry, is perceived by her in the context of a scientific approach. This understanding implies a distinction between the human and otherworldly worlds. The traditional aesthetics of the sacred is based on beauty as a means of sensory-spiritual worldview, which led to the replacement of the material worldview with a value one. Postmodern stylistics reproduces the syncretism of the sacred, adding to its interpretation the illogical nature of used images, the search for new meanings, and internal expression. Recognizing the specifics of Ukrainian literature, which in modern social theory does not break with the achievements of previous eras, the writer retains the human-centered and imaginative richness of her lyrics.Key words: sacrum, eclecticism, postmodernism, tradition, symbolism. У статті подано аналіз синкретизму сакрального як одного із провідних мотивів творчості сучасної української письменниці Анни Багряної.Зазначено, що феномен цього трансцендентного явища сучасна українська література інтерпретує, виходячи з естетичних практик постмодернізму та традиціоналізму в культурі.Підкреслено, що українська поезія ХХІ ст., увібравши ці протилежні тенденції, послуговується ними, з одного боку, для оформлення мовно-комунікативної оболонки вірша, з іншого, щоб відобразити винятковість національного характеру, створюючи тип нового світовідчуття не на розбіжностях, а на синкретизмі, взаємопроникненні різних тенденцій, у якому розкри-вається вся багатоплановість світу.За допомогою культурологічного, феноменологічного, порівняльно-історичного методів, що досліджують філософське сприйняття сакрального авторкою, а також послуговуючись естетичним, біографічним підходами та психоаналізом для розуміння худож-нього світу її поезій, у розвідці досягнуто поставлену мету: розкрито еклектичну природу сакрального в ліриці Анни Багряної.У статті зауважено, що, наслідуючи основні тенденції постмодерну, серед яких втрата вищого сенсу життя людини, рефлексія, релятивізм і внутрішня розгубленість, манера викладу письменниці характеризується й специфічними рисами: певною теоцентричністю, релігійністю, прагненням зберегти духовні цінності. У конфлікті цих полярностей визріває синергетична трансформація сакрального, його т.зв. алогічна форма, що характеризується піднесеністю надприродного та водночас його буденністю.Результатами роботи є реалізовані завдання: з’ясовано поняття сакрального у віршах Анни Багряної, розкрито його синкретизм і відображено зміну естетики трансцендентного; схарактеризовано еклектику відчуття надприродного ліричною героїнею; проаналізовано захисну функцію сакрального в художній творчості поетеси.Висновки. Сакральне, яке є поширеним мотивом поезії Анни Багряної, сприймається нею в контексті наукового підходу. Таке розуміння передбачає розрізнення світу людського та потойбічного. Традиційна естетика сакрального ґрунтується на красі як засобі чуттєво-духовного світогляду, що спричинило заміну матеріального світосприйняття ціннісним. Постмодерна стилістика відтворює синкретизм сакрального, додаючи до його інтерпретації алогічність уживаних образів, пошук нових смислів, внутрішню експресію. Визнаючи специфіку української літератури, яка в сучасній соціальній теорії не пориває з надбаннями попередніх епох, письменниця зберігає антропоцентричність та образне багатство своєї лірики. Ключові слова: sacrum, еклектика, постмодерн, традиція,символізм.

У ході даного дослідження були проаналізовані відомі факти пов’язанні з залишками та способом будівництва Небелівського Храму, які були відкриті в результаті археологічних розкопок у 2012 р. За розкопками Храму та його прилеглої території виявлені матеріальні сліди ритуальних практик, які розглянуті в тексті даного дослідження. Виявлено, що вже на початкових етапах спорудження сакральної споруди виникали достатньо складні ритуальні заходи, ймовірно за участю духовної верстви населення чи своєрідних очільників роду. В статті наведенні ритуальні паралелі зі священними текстами Вед, текстами шумерських «Циліндрів Гудеа», індоарійськими текстами та текстами юдеохристиянської традиції. Для порівняння ритуальних практик також залученні археологічні пам’ятки бронзової доби Саньсіндуй (Китай), які з трипільським світом збігаються в контексті «Світового Дерева», яким позначався центр світу в обох архаїчних культурах. Всі зазначені тексти та археологічні знахідки датуються орієнтовно серединою II початком I тис. до н. е., що є найбільш наближеними в хронологічному плані пам’ятками до світу трипільських реалій. Передбачається, що Трипільський Храм міг бути побудований за сезонними астрономічними орієнтирами за той відносно короткий термін, який вкладається в період року. Цьому могло сприяти уявлення про творення світу, з перенесенням на ритуальне творення Храму. Представлене дослідження дозволяє краще зрозуміти організаційно ритуальні принципи трипільців, їх спосіб життя та релігію. Дослідження робить внесок в розуміння всієї релігійної системи енеолітичних землеробів Центральної Європи.

У статті здійснено аналіз критичної, епістолярної та частково прозової спадщини М. Грабовського щодо акцептації та інтерпретації історичного роману як літературного жанру, окреслено основні його ознаки та критерії. Доведено, що основними критеріями оцінки художніх творів для критика, окрім зв’язку з народною творчістю та досконалою поетичною формою, було автентичне відтворення історичного тла, яке б максимально об’єктивно та неупереджено змальовувало історичні події. Опуси, де містився ретроспективний аналіз дійсності, критик називав історичними, адже, за його переконаннями, сучасний шедевр через кілька років матиме нову якість − історичну значущість. Історичний роман він уважав найвищим досягненням ХІХ ст., і взірцем слугували твори В. Скотта. Досліджено, що слов’янофільські ідеї, прибічником яких був М. Грабовський, також мали вплив на його погляди стосовно історичного роману, адже прагнення відродити народну поезію через наслідування власних історичних та фольклорних творів було спрямовано на боротьбу з германізацією та європеїзацією літератури, і дозволило, відтворюючи праслов’янську минувшину, краще дослідити власну минувшину, її героїчні сторінки, пам’ять про досягнення. Визначено, що завдання художньої літератури ХІХ ст. М. Грабовський убачав у створенні такої художньої поезії, яка б насамперед ґрунтувалась на народній творчості, а натхнення, відповідно до поглядів митця, варто шукати в природі й історії рідного краю. Установлено, що в історичних творах власного авторства М. Грабовський дотримувався власних визначених принципів. У вступі до роману «Заметіль у степах» критик констатував, що його історичні романи мають цінність на стільки, на скільки вони історично правдиві. А в передмові до «Коліївщина і степи» відзначено, що автор, перед тим як приступити до написання роману, ретельно збирав і нотував традиції, звичаї, історичні образи.