Статті в журналах з теми "Кошти бюджетні"

У статті здійснено аналіз об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 211 Кримінального кодексу України, «Видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону». Автором визначено, що закінченим дане кримінальне правопорушення має вважатись не з моменту видання зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 211 Кримінального кодексу України нормативно-правового акта, а в залежності від настання наслідків, які на теперішній час хоча і згадуються у статті, однак лише у зв’язку з предметом даного діяння. З’ясовано, що під виданням нормативно-правових актів слід розуміти: підписання службовою особою, наділеною відповідними повноваженнями, актів, які містять приписи, обов’язкові для виконання необмеженим колом об’єктів управління (фізичних та юридичних осіб); затвердження службовою особою своїми наказами актів (постанов, правил, порядку, інструкцій, роз’яснень тощо), прийнятих (схвалених, рекомендованих) колегіальними дорадчими органами (колегіями міністерств, центральних відомств), рішення яких впроваджуються керівниками відповідних органів виконавчої влади, оскільки саме вони несуть персональну відповідальність за виконання завдань і здійснення функцій, покладених на ці органи. Видання нормативно- правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету, визнається злочином, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, а саме сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Наголошено, що коло суб’єктів бюджетних правопорушень є специфічним. Це викликано особливістю самих бюджетних правовідносин. Суб’єкт бюджетного права і бюджетного правопорушення не співпадають. Суб’єктами бюджетних правопорушень можуть бути як фізичні особи (керівники чи інші відповідальні посадові особи, залежно від характеру вчинених ними діянь), так і колективні утворення. Слід більш чіткіше як у Бюджетному кодексі України так і в Кримінальному законодавстві визначити суб’єктів бюджетних правопорушень, не посилатись на загальну фразу “учасники бюджетного процесу”.

Бюджетна децентралізація місцевих органів влади є однією з основних економічних реформ в країні. У рамках бюджетної децентралізації уряд прагне забезпечити фінансову автономію місцевих бюджетів, змінивши з 2015 р. порядок розподілу податкових і неподаткових надходжень між державним та місцевими бюджетами. Додаткові кошти можна буде залучити за рахунок нових джерел доходів, що спрямовуються безпосередньо в місцеві бюджети. По-перше, це податок на нерухоме майно, по-друге – акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, по-третє – в бюджети об'єднаних територіальних громад зараховуватимуть 60 % податку на доходи фізичних осіб.

У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність заходів з протидії корупції в Україні, обґрунтовано актуальність дослідження досвіду протидії корупції у світі та необхідність його імплементації до вітчизняної практики. Визначено основні механізми подолання корупції у сфері публічних закупівель в Україні та першочергові заходи, що спрямовані на їх реалізацію. Мета статті висвітлити реальний стан і загрози від корупції у сфері публічних закупівель для економічного розвитку України та на основі зарубіжного досвіду; визначити дієві механізми протидії корупції й напрями їх імплементації в Україні. У ході дослідження використано та узагальнено офіційно оприлюднені результати наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, статистичні дані, звіти державних контролюючих органів та міжнародних експертних організацій, творче осмислення яких на основі застосування системного підходу та методів статистичного та компаративного аналізу, контент-аналізу та синтезу отриманих результатів дозволило зробити обґрунтовані висновки. У роботі обґрунтовано, що дієвими механізмами протидії корупції є подальший розвиток інституційного, інформаційно-технологічного контрольного та моніторингового забезпечення механізму «електронних аукціонів», які за умови їх ефективного використання та активізації громадянського суспільства здатні створити необхідне підґрунтя для зменшення обсягів та викорінення корупції як у сфері публічних закупівель, так і в інших сферах життєдіяльності держави. Визначено, що нині протидія зловживанням та боротьба з корупцією у сфері публічних закупівель в Україні, перебуває на досить низькому рівні. Тому подолання корупції в системі розміщення державних замовлень є одним з найбільш важливих завдань державного управління у сфері публічних закупівель за бюджетні кошти. Позитивним у цьому напрямі є те, що держава стала на шлях вироблення нових механізмів протидії корупції – впровадження системи електронних закупівель ProZorro, запуск авторизованих електронних майданчиків та веб-порталу Уповноваженого органу з питань закупівель, проведення постійного контролю та моніторингу операцій з державних закупівель, розміщення результатів контролю на моніторинговому порталі DOZORRO тощо. Проте неефективне використання цих інструментів призводить до збереження високого рівня корупції у сфері публічних закупівель. Для підвищення ефективності протидії корупції з урахуванням досвіду зарубіжних країн запропоновано: повністю відмовитися від розміщення замовлення у єдиного джерела без проведення торгів; удосконалити процедуру оспорювання угод, укладених з порушенням вимог чинного законодавства. Це дозволить зменшити кількість зловживань та обмежить можливості застосування корупційних схем у системі публічних закупівель за бюджетні кошти. Загалом для успішного впровадження даних заходів передусім необхідно внести зміни до інституційного механізму державного управління системою публічних закупівель та посилити роль державного моніторингу та аудиту за обґрунтованим та цільовим використанням бюджетних коштів у системі публічних закупівель.

Щебетун І. С., Поліщук О. Д. До питання державного фінансування політичних партій в Україні. – Стаття. Політичні партії відіграють важливу та провідну роль у будь-якій країні, є ознакою демократії і громадянського суспільства. Шлях України до Європи та прагнення суспіль- ства зробити діяльність політичних партій більш прозорою, публічною та унеможливити політичну корупцію, поставили перед державою завдання забезпечити умови, які б дали змогу політичним партіям мати достатнє фінансування для реалізації своїх завдань, зали- шаючись при цьому незалежними від джерел фінансування, виявили необхідність розробки законодавства щодо запровадження державного фінансування політичних партій в Україні. Державне фінансування політичних партій викликало дискусії як у суспільстві, так і в колі науковців, поставило питання про можливість партій представляти та захищати інтереси суспільства, знаходячись при цьому в прямій фінансовій залежності від держави, тому питання щодо джерел формування та забезпечення фінансовими ресурсами політич- них партій залишається актуальним. У статті представлено аналіз політико-правових засад державного фінансування полі- тичних партій в Україні, у тому числі обсягів їх фінансування; наведені приклади держав- ного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах. Встановлено, що фінансування політичних партій можливе за трьома варіантами: щодо партій, які під час останніх виборів не отримали жодного мандата представницького орга- ну; кошти отримають лише ті політичні партії, які представлені в парламенті, з урахуван- ням кількості одержаних на виборах голосів; фінансуються всі політичні партії, які брали участь у виборах, не зважаючи на те, отримали вони мандати чи ні. Звертається увага на те, що найбільше політичні партії витрачали бюджетні кошти на утримання осередків, заробітну плату для працівників, оренду офісів і кошти фактично не спрямовувались вдосконалення ідеології партійної діяльності, розроблення та удосконален- ня програм і стратегій партії. У статті визначено актуальні проблеми, що унеможливлюють належне фінансове забез- печення діяльності політичних партій, порушується та обстоюється питання про подальше вдосконалення законодавства у сфері фінансування діяльності політичних партій в Україні.

Досліджується проблематика ґендерно орієнтованого бюдже- тування як інструменту ґендерно чутливої політики, що дає можливість забезпечити ґендерну рівність, підвищити ефективність використання бю- джетних коштів та досягти справедливого розподілу бюджетних видатків за статевою ознакою. Проаналізовано національну законодавчу базу забез- печення ґендерно орієнтованого бюджетування. Визначено, що ґендерний аналіз є інструментом для вивчення соціально-економічних відмінностей між жінками та чоловіками, дівчатами і хлопцями. Зазначено основні кро- ки проведення ґендерного бюджетного аналізу. Обґрунтовано, що ґендерно орієнтоване бюджетування як інструмент управлінської технології дозво- ляє оцінити, як і якою мірою державна політика у сфері розподілу видат- ків бюджету впливає на чоловіків і жінок (дівчат і хлопців) як споживачів послуг, користувачів інфраструктури та платників податків. Установлено, що ґендерне бюджетування стосується як дохідної, так і видаткової частини бюджету; означає бюджетування, у центрі якого люди за їхньою статевою належністю (як дорослі, так і діти), що спонукає до більш ретельного ви- вчення результатів виконання бюджету; закликає до участі ширше коло за- цікавлених осіб, а також укорінює демократичні процеси. Отже, виділяючи кошти на заклади охорони здоров’я, освіти, спорту, соціальної політики, слід урахувати ґендерний аспект і пам’ятати, що потреби жінок і чоловіків, дівчат і хлопців є різними. Доведено, що суть ґендерно орієнтованого бюджетуван- ня — цього нового для України інструменту — планування дохідної та ви- даткової частини державного і місцевого бюджетів з огляду на те, хто буде кінцевим споживачем тих послуг, що фінансуються відповідним бюджетом. Тобто загальна мета ґендерно орієнтованого бюджетування — підвищення економічної ефективності та прозорості видатків бюджету з урахуванням потреб жінок і чоловіків, дівчат і хлопців.

У статті розглядається важливе питання співвідношення форми політичного устрою суспільства та публічних фінансів. Автор аналізує демократію, яка, прикриваючись суспільним інтересом, все більше і більше втручається у приватне життя особи, тим самим обмежуючи її свободу, яку демократія перш за все покликана забезпечувати. Тобто демократія під егідою благих намірів поступово перетворюється у свого антипода. Мета статті полягає у з’ясуванні взаємозв’язку демократичної форми устрою суспіль ства та публічних фінансів у контексті отриманих результатів, аналіз права платників податків на інформацію та вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері права платників податків на інформацію, обґрунтування і дослі дження права платників податків на колективний (груповий) позов. Автором пропонується право людини, закріплене в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розуміти не тільки і не стільки в забезпеченні нерозголошення інформації про особу, що саме по собі, безперечно, заподіює їй шкоду, скільки в тому, щоб забезпечити свободу особи жити вільно без натяку на можливість того, що інформація про неї стане відома третім особам (включаючи державу). Висвітлено думки Європейського суду з прав людини та Європейського суду справедливості, розглянуто законодавство Європейського Союзу щодо цього питання та в їх контексті проаналізовано позиції вітчизняних судів щодо інформації про платників податків, які містяться у базах даних контролюючих органів. Автор порушує питання “золотої середини” між суспільним і приватним інтересом платника податків у сфері публічних фінансів. Так, загальновідомий принцип “No taxation without consent”, пройшовши крізь століття, набув нового змісту, і пріоритет змістився не на користь приватного інтересу (не розширилося коло суб’єктів, згода яких необхідна для оподаткування, а навпаки – зменшилося). Тобто згода платників податків на оподаткування презюмується і навіть якщо останній “заперечує”, то обов’язок зі сплати податку, який введений у встановленому законом порядку, все одно виникає. У статті наголошується, що такий стан речей не означає “грабунку” з боку держави, адже у неї є обов’язок витрачати бюджетні кошти за цільовим призначенням/ ефективно/справедливо. Ефективне використання державою бюджетних коштів становить охоронюваний законом інтерес кожного платника податків, який можна відстоювати у суді шляхом подання як індивідуального, так і групового позову. Розглядається можливість подання групового позову в контексті чинного українського законодавства та, на підставі аналізу міжнародного досвіду, пропонуються шляхи вдосконалення законодавства у вказаному напрямі.

Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

Статтю присвячено питанню досягнення ефективності програмно-цільового бюджетування виходячи з вимог чинного Бюджетного кодексу України. Виокремлено складники ефективності, які, у свою чергу, згруповані за операційною та економічною ефективністю. На прикладі бюджетної програми надання державних медичних гарантій 2020 року за кошти державного бюджету запропонований аналіз за складниками паспорту бюджетної програми аспектів ефективності та сфер відповідальності щодо діяльності відповідального виконавця та ГРК. Зроблено висновки про необхідність додаткового узгодження аспектів ефективності у паспорті бюджетної програми для забезпечення повної доступності медичних послуг.

Мета роботи. Розробка шкали рівнів впливу на бюджет при оцінці включення лікарського засобу до Національного переліку основних лікарських засобів (Національного переліку) під час аналізу економічної ефективності лікарських засобів (ЛЗ). Матеріали і методи. З використанням АВС-аналізу розроблено рекомендації з оцінки потенційного впливу на бюджет ЛЗ у разі його включення до Національного переліку. В дослідженні використано дані, представлені системою дослідження ринку «Фармексплорер», Support in Market Development (SMD) за 2018 рік. Результати й обговорення. Розроблену шкалу рівнів впливу на бюджет рекомендовано використовувати для оцінки фінансових наслідків використання медичної технології протягом відповідного часового горизонту - на 1 та більше років для забезпечення належного рівня функціонування у сфері охорони здоров’я. Якщо витрати на одну міжнародну непатентовану назву (МНН) при закупівлі за кошти державного та місцевого бюджетів перевищують 40 млн грн на рік, то вплив на бюджет буде надмірний. Якщо витрати на одну МНН знаходяться в межах від 20 млн до 40 млн грн, то вплив на бюджет – великий, якщо витрати становлять від 10 до 20 млн грн – помірний, а менше 10 млн грн - незначний. При умові включення ЛЗ до Національного переліку для закупівлі закладами та установами охорони здоров’я, що фінансуються з місцевих бюджетів, шкала рівнів впливу на бюджет має таку градацію: якщо витрати на одну МНН перевищують 17 млн грн на рік, то вплив на бюджет буде надмірний, в межах від 6 до 17 млн грн – великий, в межах від 3 до 6 млн грн - помірний, менше 3 млн – незначний. Висновок. На основі проведеного аналізу закупівель ЛЗ з Національного переліку за 2018 рік розроблено шкалу рівнів впливу на бюджет, яка має таку градацію за чотирма рівнями впливу: надмірний, великий, помірний та незначний. Перспективним є використання шкали рівнів впливу на бюджет при оцінці медичних технологій з метою їх подальшого фінансування за кошти державного та місцевих бюджетів в Україні.

Анотація. Досліджено механізми фінансування процесів інформатизації адміністративних послуг. Мета статті — визначити джерела фінансування i перспективи надання адміністративних послуг в умовах інформатизації публічного сектору України. Методи дослідження — порівняльний аналіз аналітичних та офіційних статистичних даних України, інститутів міжнародної підтримки на основі класифікації груп інструментів фінансування центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП). Доведено, що децентралізація, розвиток i підвищення якості адміністративних послуг визначають ЦНАП пріоритетним напрямом реформування системи надання адміністративних послуг в Україні. Визначено правові засади створення i забезпечення функціонування ЦНАП, юридичні статуси установи, принципи процесу надання адміністративних послуг у ЦНАП. Проаналізовано динаміку кількості центрів надання адміністративних послуг i регіональні особливості функціонування. Виділено джерела фінансування центрів надання адміністративних послуг (державний бюджет, обласні та міські бюджети, кошти Державного фонду регіонального розвитку, міжнародні проєкти технічної допомоги). Доведено, що найпоширенішим і найбільшим джерелом фінансування процесів інформатизації в ЦНАП є державний бюджет (субвенція на розвиток інфраструктури). Запропоновано прогнозну модель створення і розвитку центрів надання адміністративних послуг в Україні за умов подальшого державного фінансування у відповідних обсягах. Обґрунтовано необхідність залучення зовнішніх джерел фінансування (коштів міжнародних проєктів технічної допомоги, ініціатив міжнародних донорів) в умовах обмеженості та дефіциту державного бюджету України. Обґрунтовано необхідність модернізації ЦНАП щодо використання IT-технологій. Виділено пріоритетні напрями комплексної реформи підвищення якості адміністративних послуг: децентралізація, спрощення, дерегуляція, розвиток інституційної спроможності і комунікаційна підтримка. Ключові слова: фінансування, адміністративні послуги, інформатизація, публічний сектор. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 1; бібл.: 13.

Мета роботи. Оновлення шкали рівнів впливу на бюджет при оцінці включення лікарського засобу (ЛЗ) до Національного переліку основних лікарських засобів (Національного переліку) та програм центральних закупівель за кошти державного та місцевого бюджетів під час аналізу економічної доцільності ЛЗ при оцінці медичних технологій за даними 2019 року. Матеріали і методи. Актуалізація аналізу проведена з використанням опублікованих методологічних рекомендацій щодо оцінки шкали рівнів впливу на бюджет ЛЗ у разі його включення до Національного переліку або центральних програм, які розроблені із застосуванням АВС-аналізу. В дослідженні використано дані, представлені системою дослідження ринку ЛЗ «Фармексплорер» та відкритими даними Національної служби здоров'я України за 2019 рік. Результати й обговорення. Шкала рівнів впливу на бюджет є важливим інструментом, який використовується при проведенні оцінки медичних технологій щодо фінансування включення ЛЗ до регуляторних переліків. За результатами аналізу нами встановлено, якщо витрати на один ЛЗ, який оцінюється для включення до Національного переліку, перевищують 44 млн грн на рік при закупівлі за кошти державного та місцевих бюджетів, то вплив на бюджет буде надмірний. Якщо витрати на один ЛЗ за МНН знаходяться в межах від 21 до 44 млн грн, то вплив на бюджет – великий, якщо витрати становлять від 13 до 21 млн грн – помірний, а менше 13 млн грн – незначний. При умові включення ЛЗ до програм центральних закупівель, шкала рівнів впливу на бюджет має таку градацію: якщо витрати на одну МНН перевищують 55 млн грн на рік, то вплив на бюджет буде надмірний, в межах 29 від до 55 млн грн – великий, в межах від 16 до 29 млн грн – помірний, менше 16 млн – незначний. При порівнянні отриманих результатів із показниками шкали, розрахованої за результатами 2018 року, встановлено, що у 2019 році граничні значення шкали рівнів впливу на бюджет при закупівлі лікарських засобів, які включені до Національного переліку, збільшились в середньому на 15%. Висновки. На основі проведеного аналізу закупівель ЛЗ із Національного переліку та центральних програм нами актуалізовано рекомендації щодо шкали рівнів впливу на бюджет за даними 2019 року в Україні та виділено два сценарії, залежно від рівня закупівель і регуляторного переліку. Нами встановлено, що рівень впливу на бюджет є надмірним при витратах понад 44 млн. грн у разі включення нового ЛЗ у Національний перелік та понад 55 млн. грн у разі включення до центральних програм. Дана шкала рекомендована для використання при оцінці медичних технологій та як допоміжний інструмент для процесу прийняття рішень щодо включення нових ЛЗ до регуляторних переліків в Україні.

Мета: розглянути механізм муніципального замовлення медичної галузі міста Тернополя в умовах децентралізації та реформування системи охорони здоров’я. Матеріали і методи. Матеріалами дослідження є принципи фінансування системи охорони здоров’я міста Тернополя та робота місцевих медичних закладів, а методами – опис, аналіз, синтез, узагальнення, графічний дизайн. Результати. Протягом останніх років за умов децентралізації на місцеву владу покладено важливе завдання – створення максимальних можливостей надавати якісні та доступні послуги, не збільшуючи при цьому податкового навантаження на людей. Щорічно бюджет медичної галузі міста Тернополя стикається з проблемою недофінансу­вання з державного бюджету. Лише в 2018 р. дефіцит бюджету на заробітну плату становив майже 50 млн грн. Тому Тернопільська міська рада власними коштами компенсує цю різницю. У 2018 р. дофінансування з міського бюджету становить 65 млн 377 тис. грн або 24,3 % всього фінансування медицини. В 2019 р. у галузь охорони здоров’я міста закладено 84,6 млн грн або 33,6 % від загального бюджету. Також встановлено, що бюджет медицини в 2018 р. – соціально спрямований. Основний акцент зроблений на видачу безкоштовних рецептів, зубопротезування пільгових категорій громадян, медичну допомогу учасникам АТО, чорнобильцям. Охорона здоров’я – пріоритет діяльності Тернопільської міської ради. Тому кошти з міського бюджету виділяють не тільки на соціальну складову, але й на проведення капітальних ремонтів, реконструкцій, закуплення нового обладнання. Також завдяки фінансам, виділеним із міського бюджету, вперше за багато років немає дефіциту коштів на заробітну плату. Висновки. Спостерігаємо чітку позитивну тенденцію фінансування медичної галузі міста з міського бюджету, на що вказують відсутність заборгованості із заробітної плати працівникам закладів охорони здоров’я, модернізація медичних установ та оснащення їх сучасним обладнанням, підвищення тривалості життя тернополян, позитивний природний приріст.

Актуальність. Актуальність дослідження питань формування і використання бюджету гміни викликана потребою збалансованого просторового розвитку та узгодженої програми дій в межах європейської політики стратегічного розвитку. Тому напрям досліджень від регіоналізації до локалізації економічного розвитку є необхідною передумовою SMART-спеціалізації регіонів.Мета та завдання. Метою статті є аналіз та оцінка впливу процесу формування та використання бюджету гміни на економічний розвиток території на прикладі гміни Ходзєж та генерування пропозицій для збалансованого бюджетного процесу для інших територіальних громад.Результати. В рамках визначеного правового поля адміністрування публічними фінансами в Польщі виняткової ваги набуває процес публічності й прозорості його формування та використання, у тому числі для гміни. Основними напрямками адміністрування є вирішення завдань господарчих, інвестиційних, суспільних і поточних. Основними статтями доходу польських низових рівнів територіальної громади є власні доходи, субвенції, цільові дотації уряду. кошти Європейського Союзу, кошти з-поза меж Польщі, які не підлягають поверненню. Планування доходів і витрат дає можливість визначати пріоритети та реалізовувати інвестиційні стратегії розвитку гміни. Упродовж 2014-2018 років послідовно зростають доходи: у 2016 році наступило зростання цих доходів з приблизно 8 млн золотих; у 2017 р. можна відмітити наступне виразне зростання дотації і дотації в межах дофінансування . ресурсів на суспільну допомогу з метою реалізації нової урядової програми з назвою „Сім'я 500 плюс”. З метою аналізу структури доходів бюджету гміни застосовано індикатори структури: індикатор участі власних доходів в доходах всього бюджету; індикатор величини участі в доходах з податків; індикатор участі дотації і дотації в доходах бюджету. Індикатор участі власних доходів в доходах всього бюджету гміни скоротився в 2014-2018 році склав 35,03% до 25, 17% внаслідок скорочення дотацій і субвенцій – публічні фінансова політика спрямована на те, щоб гміни заробляли кошти, а не були утриманцями.Аналіз видатків за останні п’ять років показав, що на першому місці серед витрат знаходяться видатки на утримання адміністрації; на другому - поточні видатки та інші видатки, до складу яких входять видатки, пов'язані з реалізацією статутних завдань, платежі у цільові фонди, а також видатки на фінансові програми розвитку гміни.. Третя стаття витрат пов’язана із забезпеченням потреб фізичних осіб – мешканців громади: соціальні виплати, допомога тощо. Позитивним кроком з 2017 р. є значне зростання майнових видатків, витікаюче із збільшення інвестицій бюджету у рамках реалізації проекту розвиток низько емісійної стратегії міста. Прикладом подібної стратегії є У рамках проекту закуплено 5 автобусів, перебудовано лінію міської комунікації а також введено в дію систему міського велосипеда. Інвестиція та має на меті поліпшення якості життя в місті, а також зменшення засмічення середовища. Результатом аналізу бюджету стало зіставлення фінансових результатів міської гміни Ходзєж в 2014-2018 роках показало, що бюджетний дефіцит в гміні наступив в 2017-2018 рр. – від 4,25 до 3,69 %, що був спричинений збільшеними інвестиціями з власних доходів, які у попередні роки закривалися бюджетними надлишками. Найбільший надлишок був досягнутий в 2015 році, виносила вона 6 215 333,02 злотих і складала аж 11% загальних доходів цього року.Висновки. Оцінюючи раціональність виконання видатків вважаємо, що міська гміна ходзєж правильно визначає і спрямовує ресурси, призначені на поточні завдання. На поточний період гміна володіє вільними ресурсами, які дають можливості потенціальних інвестицій. Інвестиційне поліпшення створює передумови для покращення якості життя в місті, створює нові робочі місця праці і привертає нових потенційних інвесторів.

Проблема регулювання у сфері управління агропромисловим розвитком на місцевому рівні, а саме низький рівень управління галуззю, є однією з ключових для поліпшення соціально-економічного розвитку села. З метою створення передумови стабільного динамічного розвитку виробництва конкурентоспроможної продукції сільського господарства та переробної сфери малими суб’єктами господарювання та особистими селянськими господарствами для розбудови ефективної економіки села як передумови формування самодостатніх територіальних сільських громад та запровадження засад сталого сільського розвитку Львівська обласна рада затвердила комплексну програму підтримки та розвитку агропромислового виробництва Львівської області на 2016–2020 роки, в якій передбачено фінансування ефективного розвитку аграрного сектору Львівщини. Для виконання комплексної програми у вказаний період потреба у фінансових ресурсах обласного бюджету складає 86,3 млн грн. На реалізацію завдань і заходів комплексної програми, крім коштів обласного бюджету, заплановано залучити 387,0 млн грн з інших джерел, в тому числі з державного бюджету – 96,0 млн грн, з інших місцевих бюджетів – 11,0 млн грн, проектів міжнародної технічної допомоги – 30,0 млн грн, кошти суб’єктів господарювання, особистих господарств населення – 250,0 млн грн. За рахунок фінансової підтримки АПК Львівщини у 2016 році здешевлено понад 320 млн грн кредитних ресурсів. Індекс валового виробництва сільськогосподарської продукції за 2016 р. склав 102,0%, в т. ч. сільськогосподарських підприємств – 108,3%, господарств населення – 98,8%. У 2016 році вироблено 1,4 млн тонн зерна (104,4% до 2015 року),1,6 млн. тонн картоплі (100%), 0,5 млн. тонн овочів (104,5%), близько 0,2 млн тонн м’яса (в живій вазі) (101,0%), понад 546,1 млн. штук яєць (101,8%). Додатково у 2016 році залучено в сільськогосподарський оборот 23,9 тис га. Надано дотацію 26 підприємствам. На площі 56 тис. га проведено збагачення ґрунтів біологічним азотом після використання інокулянтів азотофіксуючих мікроорганізмів. На площі 760 га проведено сидерацію ґрунтів та проведено вапнування на площі 2019 гектарів. Досягнення основної мети комплексної програми сприятиме поглибленню інтеграційних зв’язків, розбудові соціально-орієнтованої ринкової економіки Львівської області, інвестиційній привабливості агропромислового комплексу, дасть основу для розбудови ефективної економіки села як передумови формування самодостатніх територіальних громад.

Анотація. Незалежність України, що стала позитивним чинником розвитку демократичних тенденційнашої країни, суттєво змінила економічний сектор держави, який усе ще перебуває у стані пошуку тареформування. У цьому контексті особливо помітним є розв’язання проблеми вдосконалення подат-кової системи, оскільки стара модель планової економiки була неприйнятною, а економічний векторзмінився від командування до маркетизації, де активно впроваджуються міжнародні стандарти облікута оподаткування. Водночас сьогодні актуальним завданням еволюції податкової системи все ще зали-шається забезпечення її стабільності та легкої корекції, що, у свою чергу, має призвести до деяких по-зитивних факторів: збільшення надходжень до бюджету, удосконалення механізмів збору та управлінняподатком на додану вартість.Розглядається природа і сучасний стан податку на додану вартість в Україні та світі. Установлено,що податок на додану вартість є одним із найважливіших податків. Визначено основні положення за-конодавства, що стосуються функції податку на додану вартість, та основні питання, пов’язані зі збо-ром та адмініструванням податків. Зазначено, що різні ланки реформи податку на додану вартістьвзаємопов’язані, а наявні методи недостатньо ефективні. Як результат — основними проблемами су-часного управління податком на додану вартість є недооцінка економічних складових податкової систе-ми, складних механізмів і непрозорих платіжних систем, які створюють передумови для недостатньогофінансування країни та сприяють корупції.Чітко окреслено і запропоновано можливість і напрям реформування ПДВ в Україні. Серед основнихшляхів реформування ПДВ надано особливу увагу питанням щодо зменшення ставки податку на до-дану вартість, що має призвести до зниження внутрішніх цін на продукцію та зростання попиту; спро-щенню правил збору і сплати ПДВ, що, у свою чергу, допоможе розв’язати проблеми адмініструванняПДВ. У результаті — суб’єкти господарювання отримають додаткові кошти, які наразі вони змушенівикористовувати для залучення додаткових спеціалістів у юридичних і фінансових сферах, перевірок,судових зборів, зборів фіскальних органів тощо. Вивільнені ресурси (і відповідні кошти) підвищатьприбутковість компаній і можуть бути використані для подальшого розвитку конкретних організацій,що, у свою чергу, збільшить їхню прибутковість, а отже, і збільшення надходжень за рахунок податку надодану вартість.Ключові слова: податок на додану вартість, ПДВ, державний бюджет, адміністрування, непрямі подат-ки, реформування.Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 9.

У статті здійснено історико-правовий аналіз концептів місцевого самоврядування в Російській імперії другої половини ХІХ століття. Зроблені висновки, що в першій половині ХІХ століття самоврядування в містах існувало суто номінально; ані магістрати та ратуші, ані шестигласні думи та міські голови не мали реальної влади, яка цілком зосереджувалась у поліційних установах та бюджетних комітетах, що адміністрували міські кошти. У статті досліджується еволюція ідей та поглядів на реформування системи місцевого управління після скасування кріпосного права і, зокрема, місцевого самоврядування, його система, склад, компетенція. Показана боротьба ліберального та консервативного таборів у ході розробки проекту земської реформи 1864 р.

Сучасне кризове становище економіки в світі і в Україні внаслідок карантинних заходів, що запроваджуються країнами в період пандемії коронавірусу, призводить до систематичного погіршення економічних результатів діяльності різних суб’єктів. У таких умовах залишається недоречним продовжувати традиційне управління діяльністю суб’єктів з позиції їхнього розвитку, навпаки, актуалізується потреба в новій концепції управління з позицій забезпечення їхньої стійкості як здатності протидіяти негативному впливу середовища на них в період кризи. Основний зміст управління стійкістю суб’єктів діяльності полягає в моніторингу стану спостережуваних параметрів, які найбільше відбивають виниклі нові потреби в період кризи і у визначенні наявних чи можливих ресурсів компенсації цих потреб. Обґрунтовано показник рівня поточної стійкості суб’єкту як співвідношення величини знайдених ресурсів компенсації виниклих потреб до величини самих потреб, а також запропоновано процедуру подальшого контролю його стану. Режим управління стійкістю триває, аж поки нові потреби перестають виникати, показники діяльності суб’єкту відновлюються і настає можливість повернення до режиму управління розвитком.Зміст наслідків ігнорування принципами управління стійкістю проілюстровано на прикладі дій Уряду України в процесі використання створеного Фонду боротьби з пандемією коронавірусу на рівні виниклих потреб у 64,7 мільярда грн. Рівень досягнутої стійкості на той момент не визначався і подальший моніторинг його не проводився, що вплинуло на безпідставне відновлення режиму управління розвитком, зокрема, фінансування за кошти Фонду будівництва доріг. У результаті прояву другої хвилі пандемії Уряд був вимушений знов повернутися до режиму компенсації нових виниклих потреб, що в кінцевому рахунку обернулося суттєвою втратою бюджетної стійкості, коли дефіцит державного бюджету за 11 місяців 2020 року досяг 117 мільярдів грн., що значно перевищує заплановану на рік величину дефіциту.

Статтю присвячено дослідженню окремих аспектів фінансової безпеки держави, а також питань, пов'язаних із удосконаленням механізму відновлення функціонування банків. Наголошено на тому, що здійсненню сталої грошово-кредитної політики має сприяти злагоджена робота органів державної влади, перш за все Парламенту України, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів. Аргументовано, що окремі правові норми сучасного банківського законодавства здатні завдати негативного впливу на фінансову безпеку країни через наявність в їхньому тексті окремих норм, що: 1) ігнорують охоронну функцію права, спрямовану на недопущення порушення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, підриваючи, відповідно ідеологію правової держави, якою Україна визнана в тексті Основного Закону; 2) нівелюють систему правосуддя; 3) легалізують можливість поширення в Україні практики прийняття незаконних актів/рішень, зокрема, з боку НБУ; 4) обмежують коло осіб, права яких порушено внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, учасниками банку; а також способи захисту прав таких осіб - відшкодуванням завданої шкоди у грошовій формі за кошти Державного бюджету України, зокрема сформованого за кошти платників податків, зокрема клієнтів банку; тощо. Зазначено, що вольову частину дій чи бездіяльності органу влади реалізують відповідні посадові або службові особи, які мали б ужити всіх заходів із метою запобігання порушенню актів законодавства України та недопущення завдання шкоди правам і законним інтересам третіх осіб. З метою запобігання перекладенню тягаря відшкодування завданої учасникам банку шкоди у грошовій формі виключно на громадян України, які шляхом сплати податків і зборів беруть участь у формуванні Державного бюджету України, вбачається внесення змін до кодифікованого нормативно-правового акта.

Анотація. Визначено, що важливим напрямом реалізації сталого розвитку та реформи публічного управління є ефективний процес електронного урядування, який має бути забезпечений відповідним фінансуванням. Мета статті — визначення подальших можливостей фінансування електронного урядування України в рамках реалізації проєктів та реформи публічного управління з урахуванням досвіду країн Європейського Союзу для реалізації цілей сталого розвитку та цифровізації країни. Методичною базою дослідження є аналітичні дані ПРООН України, Національного агентства з питань державної служби України, Європейської Комісії, дослідження цифрового уряду Організації економічного співробітництва та розвитку. Визначено ключові фактори держави в напрямі цифрового суспільства і сталого демократичного урядування (права людини, прозорість і доброчесність, парламентська реформа, громадянське суспільство та робота з молоддю, реформа охорони здоров’я та підтримка державних закупівель, цифрова трансформація). Проаналізовано особливості фінансування Стратегії реформування державного управління України, найбільшу частку фінансування якої становить бюджетна програма «Підтримка реалізації комплексної реформи державного управління» і бюджетна підтримка ЄС. Визначено особливості фінансування електронного урядування у країнах ЄС. Обґрунтовано необхідність зовнішніх джерел фінансування цифрових проєктів в Україні через недостатнє їхнє фінансування. Визначено найбільші країни — донори з фінансування проєктів електронного урядування в Україні (Данія, Естонія, Великобританія, Швеція, Швейцарія, Німеччина і Польща). На основі дослідження європейського досвіду моделей фінансування проєктів розвитку електронного урядування визначено чинні інструменти фінансування для України (кошти спільної міждержавної стратегії розвитку, гранти, благодійність, державно-приватне партнерство) і перспективні інструменти фінансування, використання яких дозволить підвищити відкритість, прозорість та ефективність роботи державних органів і забезпечити розвиток відкритих даних. Ключові слова: електронне урядування, фінансування проєктів, цифрова трансформація, реформа публічного управління. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 14.

Пропонований науковий огляд стосується питань підготовки спеціалістів соціальної та освітньої сфер. Зокрема, це стосується питання підготовки соціальних працівників, що має відбуватися в умовах зміни підходів до надання послуг, анонсованих державою. Так, окремо розкривається питання передачі повноважень органів виконавчої влади з числа надавачів послуг недержавним організаціям, об’єднанням громадян та приватним особам для здійснення обслуговування населення певної територіальної громади на засадах доступності та відкритості через механізм реалізації соціальної послуги за бюджетний кошт. Основна увага приділяється питанню використання пропонованого державою механізму для практичної підготовки студентської молоді до професійного самовизначення. Оскільки основне завдання вищої освіти – підготувати компетентного фахівця в певній сфері, ми розглядаємо дане питання в рамках психолого-педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної та/чи соціально-реабілітаційної практики, а також у межах волонтерської діяльності в позанавчальному процесі. Так, через включення в процеси надання соціальних послуг за бюджетний кошт та в рамках співпраці вищих навчальних закладів із громадськими організаціями відбувається якісна підготовка спеціалістів. У таких умовах соціальний працівник, майбутній соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи тощо знайомляться безпосередньо з практикою використання набутих знань під час надання послуг населенню відповідно до державних стандартів і включаються в усі процеси роботи – від ведення документації, розуміння супутніх юридичних питань, соціально-економічного та соціокультурного ефекту, співпраці з відповідними органами виконавчої влади, комунальними закладами та іншими установами і до питання власне алгоритму співпраці з отримувачами послуг. Усе це сприяє глибокому розумінню майбутнім фахівцем власних можливостей та відповідальності, які належатимуть до його компетенції у разі вибору того чи іншого професійного напряму: власне роботи в закладах освіти, соціальних установах чи громадських організаціях.

В статті розглядаються особливості міжнародного досвіду фінансування реформ в сфері охорони здоров’я, оскільки витрати на охорону здоров’я європейських країн є одними із ключових показників рівня соціального розвитку й відображенням ступеня уваги, яка приділяється державою та суспільством здоров’ю громадян. Визначено, що рівень національних витрат на охорону здоров’я є відносною величиною, яка розраховується як загальний обсяг державних та приватних витрат на охорону здоров’я протягом календарного року. На основі аналізу встановлено, що в зарубіжних країнах національні витрати на охорону здоров’я складають також кошти зовнішніх запозичень, грантів та пожертвувань від міжнародних установ та неурядових організацій. Розглянуто основні проблеми фінансової підтримки галузі охорони здоров’я та наведено шляхи їх вирішення з урахуванням моделей фінансування цієї сфери в зарубіжних країнах. На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я України державний та місцеві бюджети залишаються основним джерелом фінансування, але вони ще не в змозі забезпечити його належне функціонування, що вимагає термінового прийняття рішень з використанням існуючих кращих практик зарубіжних країн.

Мета статті полягає у розробці підходу до діагностики стратегічних пріоритетів просторово-економічного розвитку регіонів України. Аналізуючи, систематизуючи та узагальнюючи наукові праці багатьох науковців, запропоновано модель стратегії сталого розвитку регіону. Проаналізувавши розподіл обсягів фінансування Планів реалізації Стратегій розвитку регіонів України на 2021-2023 роки за передбачуваними проєктами, у ході дослідження виокремлено пріоритети фокусування стратегій розвитку регіонів України. Для більшості регіонів України характерні стратегії ексклюзивного та селективного фокусування; збалансованість розподілу обсягів фінансування між компонентами просторово-економічного розвитку не виявлена у жодному регіоні. На основі даних про розподіл джерел фінансування Планів реалізації Стратегій розвитку регіонів України у 2021-2023 роках (державний бюджет, місцевий бюджет, інші кошти), уточнено реактивну та проактивну моделі реалізації політики просторово-економічного розвитку. Перша з них передбачає покращення умов для просторово-економічного розвитку у переважній більшості за рахунок державних субвенцій та коштів цільових державних програм, друга – спрямована на залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів та реалізацію розвиткових проєктів. У роботі також проведено оцінку якісних параметрів Планів реалізації регіональних стратегій розвитку: запропоновано та розраховано індекси їх агресивності та розвитковості. Запропонований авторами інструментарій до виокремлення стратегічних пріоритетів просторово-економічного розвитку регіонів може бути використаний органами влади різних рівнів при розробці програмних та стратегічних документів як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу.

В статті досліджено економічну сутність дефініції «фінансове забезпечення підприємства». Обґрунтовано, що фінансове забезпечення підприємства розглядається науковцями переважно в контексті складових (методів, функцій) фінансового (фінансово-кредитного) механізму, і пов’язане з мобілізацією та використанням підприємством фінансових ресурсів, які формуються у вигляді грошових фондів чи в не фондовій формі. Авторами узагальнено власне бачення сутності даної дефініції, як діяльності суб’єкта господарювання, пов’язаної з мобілізацією фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел, їх розподілом та ефективним використанням на забезпечення безперебійної поточної роботи підприємства та фінансування його розвитку. Виділено фактори впливу на фінансове забезпечення діяльності та розвитку малих підприємств, з урахуванням специфіки їх діяльності, які згруповано у шість груп: масштаби діяльності; виробничий процес; активи, менеджмент; персонал; стійкість. Основними формами фінансового забезпечення суб’єктів бізнесу в сучасних умовах господарювання виокремлено самофінансування, банківське кредитування, лізингове фінансування, інвестування, бюджетне фінансування, фінансування з різноманітних грошових фондів. Встановлено, що основними джерелами фінансування діяльності малих приватних транспортних фірм є власні кошти, зокрема нерозподілений прибуток та поточні зобов’язання і забезпечення. Позиковий капітал таких фірм переважно носить короткостроковий характер і складається з кредиторської заборгованості та інших поточних зобов’язань, які можна віднести до стійких пасивів. Проаналізовано сучасні умови фінансового забезпечення розвитку малих приватних транспортних підприємств в Україні. Визначено критерії для прийняття фінансових рішень, а також переваги і недоліки застосування різних форм фінансування оновлення основного капіталу приватних транспортних фірм.

Реформа системи вищої освіти завдяки цілеспрямованій праці Міністерства освіти і науки та вузів дала позитивні результати, але ще не вирішила головного завдання – підвищення якості підготовки спеціалістів, які потрібні державі і суспільству для творчої професійної діяльності в період науково-технічного прогресу людства і ринкових відносин.Головною причиною цього, на мій погляд, є те, що розвиток системи освіти тісно пов’язаний з економічними проблемами держави та національними особливостями суспільства, а ми намагаємось розв’язати освітянські проблеми за іноземним зразком, забуваючи що, наприклад, в Америці, звідки взято найбільше запозичень, цивілізована ринкова економіка, в якій визначальними є закони та справа. В них життєвий успіх спеціаліста визначається рівнем його підготовки у вузі, а недоукам не дають роботи на власних фірмах навіть батьки. У нас життєвий успіх спеціаліста у великій мірі залежить від зв’язків, причому ця “хвороба” так укоренилася, що сприймається за нормальні речі. Дане явище потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо воно сильно гальмує прогресивний розвиток.В порівнянні з економікою передових капіталістичних держав, економіка України має інші проблеми. Там її основою є новітні технології з використанням сучасної техніки і головним для них є знайти ринки збуту для конкурентноспроможної продукції. В нас же головною проблемою є необхідність технічного переозброєння більшості галузей промисловості і сільського господарства, тому що на одиницю продукції (в більшості низької якості) відносно світових показників набагато вищі витрати енергоносіїв та сировини.Зрозуміло, що ці проблеми можуть успішно вирішувати спеціалісти високої кваліфікації, які підготовлені до творчої професійної діяльності по створенню ефективних технологій та машин для їх реалізації. Рівень кваліфікації спеціаліста будь-якого профілю, а особливо це стосується підготовки сучасних інженерів, залежить від рівня його базової фундаментальної підготовки, яка є наріжним каменем технічної освіти. За всіх часів дана теза була постулатом і ніким не спростовувалась. Тим більш вражаючим є той факт, що роль фундаментальних дисциплін в навчальному процесі постійно знижується. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти обсяги годин, що відводяться на їх викладання в недалекому минулому з нинішніми. Але ж ми хочемо, щоб наші випускники мали рівень кваліфікації не нижчий за рівень спеціалістів, що випускають кращі закордонні вузи!Проведений порівняльний аналіз навчального навантаження з математики, фізики і хімії для різних напрямків підготовки у нас і в деяких закордонних вузах також засвідчує, що питома вага майже з усіх фундаментальних дисциплін в них приблизно в два рази більша, ніж у нас. Деякі відхилення маємо в Краківській гірничій академії, але в Польщі зовсім інша система середньої освіти. В них дванадцятирічна середня освіта, причому в технічних ліцеях чи гімназіях, наприклад, учні вже вивчили матаналіз, який в нас студенти вивчають протягом першого курсу. Крім цього, в них має місце тісний зв’язок фундаментальних дисциплін з майбутньою професією. В австрійських і німецьких вузах, наприклад, назва дисциплін звучить так: математика для машинобудівників, чи електриків, чи економістів. Точно так само і фізика та хімія читаються відповідно до обраної спеціальності. Тут, на мою думку, йдеться про питання державної ваги і його треба вирішувати на відповідному рівні. Не принижуючи значення інших наук, необхідно все ж наголосити, що саме фундаментальні дисципліни формують основи наукового світогляду кожної людини, саме фізика, хімія і математика складають основу науково-технічного прогресу людства.Також треба визнати, що у справу погіршення фундаментальної освіти значний “внесок” робить і середня школа, в якій рівень знань учнів, наприклад, з фізики і хімії, вже опускається до критичної межі. Одним із каталізаторів такого становища стала відміна вступного іспиту з фізики на переважну більшість факультетів багатьох технічних університетів. Цей сигнал чітко зрозуміли вчителі, учні і їхні батьки. В результаті вузівські викладачі, а пізніше і викладачі інших технічних дисциплін, в розпачі від низького рівня знань фундаментальних дисциплін своїх студентів. Вони за перші семестри намагаються ліквідувати прогалини шкільної освіти, але це, як правило, не вдається. Пізніше такі студенти отримують дипломи інженерів, деякі вступають до аспірантури та стають викладачами, тобто колесо виродження все більше розкручується. Те, що в даний час відбувається із шкільними і вузівськими програмами фундаментальних дисциплін, є копіюванням нашою освітою чужих методик і ідей. Але саме наші спеціалісти, які навчались математики, фізики і хімії за традиційними програмами, є бажаними в різних зарубіжних наукових центрах, які працюють в галузі фізики плазми, твердого тіла, квантової електроніки, тощо. Тому не варто відкидати те позитивне, що напрацьовано десятиріччями і яке давало нам Нобелівських лауреатів та здобутки світового рівня у різних областях знань, технологій і техніки.Треба відзначити, що одне із найгостріших питань, які обговорювались на загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України – низький рівень освіти з фізики у школах і вузах країни. До Президента України і уряду відповідне звернення підписали сорок дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. Як же покращити фундаментальну підготовку фахівців? Відомо, що тепер вузи мають значні автономні права і варто ними скористатися, не чекаючи рішень “згори”. В нашому національному університеті нафти і газу завдяки правильному розумінню ситуації з боку ректора, відомого у світі вченого в області механіки машин, академіка Української нафтогазової академії, професора Крижанівського Є.І., зроблені відповідні кроки щодо виправлення ситуації та покращення викладання фундаментальних дисциплін, без яких не може бути повноцінного інженера, який би успішно конкурував на міжнародному ринку праці. Два роки тому Вченою Радою університету було створено інститут фундаментальної підготовки, який згідно Положення є навчально-методичним, навчально-організаційним і науково-дослідним підрозділом університету на правах факультету для практичного втілення концепції вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти на базі глибоких фундаментальних знань з вищої математики, фізики і хімії. До складу інституту входять три кафедри фундаментальних наук, на черзі створення іще двох кафедр. Сьогодні можна констатувати, що створення такого інституту було необхідним і корисним, так як кафедри фізики, вищої математики і хімії вирішують спільні питання та об’єднані однією метою – покращити базову фундаментальну підготовку фахівців. Викладачі мають можливість обмінюватись досвідом своєї роботи, бо знаходяться на одному рівні, тоді як раніше були в певній мірі на другорядних ролях, оскільки кафедри відносились до різних факультетів, які більше розв’язують задачі спеціальної підготовки.Дуже важливим моментом у діяльності інституту була участь в організації і проведенні VIII науково-методичної конференції, на якій обговорювались питання фундаментальної підготовки фахівців і на яку були запрошені викладачі з інших вузів та вчителі шкіл і коледжів. При підготовці до конференції виконано значний об’єм роботи по вивченню і порівнянню навчальних планів різних спеціальностей у нашому університеті та багатьох європейських технічних вузах. Цей аналіз було покладено в основу рекомендацій, які затвердила наша Вчена Рада і які стали програмою діяльності інституту. Так, враховуючи неможливість перегляду навчальних планів спеціальностей в сторону збільшення аудиторних годин на вивчення фізики, математики, хімії, інформатики і програмування ми змістили акцент при їх викладанні в сторону профілізації навчального процесу в залежності від потреб профілюючої кафедри, тобто змінили зміст робочих програм дисциплін. Також на кафедрах інституту запроваджено керовану і контрольовану самостійну роботу, тобто йде мова про індивідуалізацію навчального процесу, оскільки світ на початку ХХ1 століття надзвичайно швидко змінюється, – вперше в історії розвитку людства покоління теоретичних ідей і машин змінюються в часі швидше, ніж покоління людей, а тому потрібно навчити студентів, майбутніх фахівців, самостійно знаходити необхідні знання в морі інформації що нас оточує для досягнення певного освітнього рівня. Для реалізації даного напрямку роботи потрібно змінити роль викладача: замість передавача певної суми знань студенту, він повинен стати координатором навчального процесу, консультантом, керівником навчання. Зауважу, що зміна функцій викладача – це довготривалий процес по підвищенню фахового рівня професорсько-викладацького складу.Проведений аналіз показав, що в нас є недостатнє забезпечення студентів навчально-методичною літературою. Тому в інституті сформовано єдиний план підготовки і випуску підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, електронних посібників тощо, а також створені творчі колективи, які повинні якнайшвидше забезпечити всіх студентів необхідними дидактичними матеріалами українською мовою.Дуже важливим напрямком діяльності інституту є налагодження співпраці і зв’язків наших кафедр із спорідненими кафедрами технічних вузів України. До речі, це один із шляхів більш швидкого забезпечення методичною літературою студентів внаслідок обміну, а також підвищення кваліфікації викладачів.Розв’язанню проблеми покращення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців сприяє використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій проведення навчального процесу з використанням відповідних технічних засобів (аудіо- і відеоапаратури, комп’ютерів, телебачення, мережі Інтернет та ін.). Для цього потрібно використовувати як мізерні бюджетні кошти, так і залучати кошти різних фондів під проекти навчально-методичного характеру. Адже саме отримання грантів у великій мірі допомагає зміцнювати матеріально-технічну базу кафедр.Також хочу зачепити іще одне болюче питання вищої школи. З метою виживання зараз у вузах ми маємо поряд із студентами, які навчаються за рахунок бюджетних коштів, так званих контрактників. Це добре, але борючись за гроші ми намагаємось зберегти більшість студентів, що веде до зниження якості навчання. У даній ситуації кафедри фундаментальної підготовки в найгіршому становищі, тому що перед ними постає завдання виправлення браку середньої школи і відбору студентів для їх подальшого навчання. В нашому університеті знайдено вихід з даної ситуації: в навчальний процес впроваджено модульну технологію в поєднанні з визначенням рейтингу студентів. Було проведено п’ять науково-методичних конференцій, результати роботи яких дозволили розробити і вдосконалити “Положення про систему поточного, підсумкового контролю і оцінювання знань та визначення рейтингу студентів”. Треба відзначити, що через консерватизм характеру людини, все нове важко приживається. Але завдяки саме волі ректора Крижанівського Є.І. дана система організації і проведення навчального процесу працює, стимулюючи систематичну і самостійну роботу студентів протягом всього семестру. Вона підвищує об’єктивність оцінки знань, активізує навчальну діяльність та розвиває творчі здібності студентів, а результати екзаменаційних сесій та висновки більшості викладачів стверджують, що впровадження даної технології навчання є виправдане і сприяє підвищенню фахового рівня спеціалістів.Аналізуючи етапи і тенденції розвитку фундаментальної підготовки в технічному вузі приходимо до висновку, що зараз, коли створені нові форми і методи управління навчальним процесом, потрібен перехід до нових принципів формування змісту. Тому, створюючи нові інтенсивні технології навчання, треба зберегти глибокі традиції нашої фундаментальної підготовки та поєднати їх із здоровим прагматизмом заходу, тобто додати їй прикладну спрямованість. Це потребує координації зусиль викладачів різних предметів, великих затрат часу, тому що ці технології повинні базуватись на ідеї синтезу усіх дисциплін та принципу фундаментальності освіти, які об’єднують закономірності процесу пізнання і повинні враховувати ментальність нашого народу.

У статті розкрито децентралізований характер управління закладами професійної освіти в країнах Східної Європи у контексті підвищення відповідальності органів місцевого самоврядування щодо планування та управління, зміцнення зв’язків між закладами професійної освіти та соціально-економічним середовищем. Приділено увагу участі місцевих та регіональних громад щодо покриття поточних витрат студентів та капітальних видатків. Встановлено, що фінансування закладів професійної освіти забезпечується бюджетами держав, місцевими й регіональними органами влади, а також окремими особами та роботодавцями, що являє собою змішане фінансування. Урядом визначається базова вартість кожного календарного року. Означено, що професійні заклади освіти мають право змінювати або доповнювати конкретні навчальні програми в межах профінансованої групи освітніх програм (визначених стандартом професійної освіти і навчання) та формою навчання. З’ясовано, що податкова система не заохочує роботодавців інвестувати в професійне навчання. Відтак, тільки великі стабільні підприємства можуть дозволити собі навчальний бюджет для своїх працівників. Досліджено, що вартість підготовки одного кваліфікованого робітника в Литві включає асигнування на заробітну плату персоналу й соціальне страхування, підвищення кваліфікації педагогічних працівників та фінансування на придбання різних навчальних ресурсів, проведення практичних занять. Приділено увагу вивченню діяльності місцевих (локальних) служб зайнятості (бірж праці), котрі зобов’язуються виплачувати закладам професійної освіти кошти в межах вартості ваучера за підготовку/ перепідготовку осіб. Проаналізовано двосторонні договори про професійну підготовку між безробітним і місцевими службами зайнятості і тристоронні трудові договори (між безробітним, місцевими службами зайнятості (біржами праці) та роботодавцями).

У статті досліджена можливість застосування податкового законодавства до конкурентних відносин за аналогією. Аналізуються суперечливі судові рішення, які припускають застосування понять, які закріплені у податковому законодавстві, для визначення природи конкуренних відносин у сфері господарюван- ня. Ця практика називається неправильною з погляду букви закону та засадничих теоретичних положень щодо аналогії закону, яка вимагає встановлення однотипного правового режиму у подібних відносинах. Такий однотипний режим має винятковий характер для міжгалузевих відносин. Вказується на пря- мі приписи Податкового кодексу України, що передбачають виключне застосуванння його положень для цілей оподаткування, а також аналізується змістовна відмінність правил оподаткування та результатів об'єктивних господарських операцій на прикладі бонусу, який надається імпортером у формі безповоротної фінансової допомоги усім своїм дистриб’юторам за реалізацію імпортованої продукції за кошти державного бюджету через систему публічних закупівель. Зроблено висновок, що визначен- ня правил оподаткування та дефініцій у податковому законодавстві, яке має виняткову публічно-правову природу, не може переноситися на сферу змішаних приватно-публічних відносин економічної конкуренції, що ґрунтуються на особливих норма- тивно-правових джерелах, ділових звичаях та спеціальній методології оцінки результатів господарських операцій. Результати оподаткування самі становлять економічний результат, але податкові правила не можуть формально «призначати» наявність чи відсутність економічного результату. Податкові відносини є формалізованими та вторинними на відміну від об’єктивних господарських конкуренційних відносин. Не випадково, Господарський кодекс України чітко розділяє державну антимонопольно-конкурентну політику та державну податкову політику. На цій підставі зроблено висновок про розбіжність типу правового режиму податкових і господарських відносин та неприпустимість застосування податкового закону до відносин економічної конкуренції за аналогією.

У статті вивчено тенденції фінансового забезпечення інвестиційної діяльності у Північно-Західному регіоні України, до якого відносять Волинську та Рівненську адміністративні області, для виявлення проблемних сфер та виділення перспективних напрямів активізації інвестиційної діяльності. Враховуючи низький рівень економічного розвитку цих областей, забезпечення їх зростання вбачається в необхідності залучення додаткових інвестицій, особливо капітального характеру. Для проведення аналізу фінансового забезпечення інвестиційної діяльності основну увагу доцільно зосередити на вивченні показника капітальних інвестицій, адже саме такі вкладення формують базу матеріальних і нематеріальних активів тривалого користування, які становитимуть основу для подальшого економічного розвитку Північно-Західного регіону. За реальними оцінками обсяг капітального інвестування залежить від економічної ситуації в країні та є нестабільним. Протягом аналізованого періоду основним джерелом фінансування капітальних інвестицій були власні кошти підприємств і організацій. У періоди економічної нестабільності прогнозовано підприємства і організації збільшували частку капітальних інвестицій з власних джерел. Частка фінансування капітальних інвестицій з держаного бюджету була найменшою. Аналіз динаміки капітальних інвестицій в охорону навколишнього природного середовища показав, що основними напрямками інвестування стали очищення зворотних вод та поводження з відходами. Зроблено висновок, що в наступних періодах особливе значення для Північно-Західного регіону має створення сприятливих умов для збільшення капітальних інвестицій як в матеріальні, так і нематеріальні активи, адже вони забезпечать оновлення основного капіталу на інноваційній основі, що дозволить збільшити виробництво конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках збуту продукції на основі залучення потужного природно-ресурсного потенціалу даного марко регіону, що в кінцевому підсумку сприятиме підвищення рівня його соціально-економічного розвитку.

Анотація. Розглядаються питання капіталізації витрат у видобувних галузях як важливого напряму зміцнення економіки, поліпшення матеріального забезпечення добувної та переробної промисловості, джерела наповнення бюджету України. Уточнено основні поняття, що стосуються капіталізації, перетворення витрат в активи підприємства, а також рекапіталізації — наступної стадії перетворення капіталу, коли попередні витрати змінюють свою форму, місце у структурі активів, але ще не впливають на кінцеві фінансові результати діяльності, та декапіталізації — списання частинами або повністю раніше капіталізованих витрат на фінансові результати підприємства. Визначено роль бухгалтерського обліку як важливого інструменту у здійсненні капіталізаційних процесів. Відзначено особливості документування капіталізації витрат у видобувних галузях і відображення таких операцій у системі бухгалтерського обліку на різних етапах природокористування. Запропоновано способи капіталізації витрат на окремих стадіях діяльності корпоративних об’єднань, що здійснюють видобування і переробку корисних копалин. На підготовчій стадії видобувного процесу пропонується капіталізовувати витрати в нематеріальні активи у формі набуття прав на користування природними ресурсами з оцінкою їх за ринковими методами. Витрати з підготовки родовищ, кар’єрів запропоновано визнавати в обліку як витрати майбутніх періодів і списувати на поточні витрати операційної діяльності частинами протягом тривалого періоду. За рахунок операційних витрат рекомендовано створювати також забезпечення для покриття витрат, що виникають на стадії завершення інвестиційного проєкту з видобування і переробки корисних копалин. Такі зарезервовані кошти потрібні для покриття значних витрат при закритті місць видобування, рекультивації порушених земель, їх приведення до природного стану та виконання інших робіт екологічного напряму. Ключові слова: облік, документування, капіталізація, декапіталізація, витрати, добувні галузі, корпоративні об’єднання. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 4; бібл.: 16.

Право власності, яке закріплене в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у разі визнання Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) його порушення, призводить до призначення найбільш значних розмірів справедливої компенсації. При цьому така форма порушення цього права, як невиконання судових рішень, становить найбільш серйозну проблему серед тих, що були констатовані ЄСПЛ стосовно України. Це друга з двох статей, присвячених питанню невиконання судових рішень. Попередня опублікована в № 3/2020 “Право України” “Проблема невиконання судових рішень як порушення права власності у практиці Європейського суду з прав людини. Український аспект. Від Hornsby до Ivanov”. Вона має на меті дослідити практичні аспекти проблеми, зокрема: попередні спроби вирішення проблеми в Україні, причини їхньої невдачі та спробує з’ясувати, чи є “світло в кінці тунелю”. За результатами дослідження робиться висновок про те, що спроба виконання Ivanov через запровадження єдиного механізму для сплат за рішеннями проти органів держави та державних підприємств, які передбачені в Законі України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” і втілені в Програмі 4040, виявилася невдалою: по-перше, вона вимагала значних видатків із бюджету, які ніколи не були доступні українському уряду, а по-друге, навіть якщо б відповідні кошти знайшли, це було б тільки тимчасовим вирішенням проблеми, бо нові борги накопичувалися б із тією ж швидкістю. Тому саме комплексний підхід до вирішення проблеми, відображений у консолідованому Плані дій Уряду та Стратегії, має шанси остаточно подолати цю проблему. При цьому надважливими є тверда політична воля на найвищому рівні влади та ефективна координація між різними органами держави при подоланні цієї проблеми.

Конституція України гарантує право кожній особі на відшкодування за кошт держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. А також право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, у разі скасування вироку суду як неправосудного. Ці конституційні положення відтворені у ст. 130 Кримінального процесуального кодексу України, в якій указується, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оператив-но-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за кошт Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Стаття присвячена дослідженню теоретичних та практичних особливостей компенсації моральної шкоди, завданої у кримінальному провадженні, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює опе-ративно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У роботі проаналізовано законодавство (зокрема, КПК України, ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшуко-ву діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури й суду»), наукові позиції та судова практика щодо питання компенсації моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. З'ясовано поняття, суть, підстави та умови компенсації державою моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю її органів. Охарактеризовано особливості компенсації моральної шкоди особі у кримінальному провадженні. Досліджено основні законотворчі та правозастосовні проблеми забезпечення права особи на компенсацію моральної шкоди. На основі аналізу наукових джерел та чинного кримінального та цивільного законодавства обґрунтовується доцільність запровадження презумпції моральної шкоди особі, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Сформульовано теоретичні висновки з вивчених питань та практичні положення, спрямовані на вдосконалення інституту компенсації моральної шкоди.

Актуальність статті полягає в тому, що знеліснення та деградація лісів негативно позначаються на багатьох глобальних цілях, досягнення яких активно декларується у різних сферах міжнародних та національних політик, у тому числі таких як захист біорізноманіття, протидія кліматичним катастрофам, охорона та захист прав людини, забезпечення миру та безпеки, впровадження належного управління та утвердження верховенства закону. Отже, світова спільнота розуміє, що необхідні суттєві дії щодо ефективної охорони лісів. Наголошено на тому, щоб національні лісові фонди не стали черговою корупційною схемою з відмивання державних коштів, необхідно підвищувати їхню транспарентність. Аналіз закордонного законодавства, яке регулює взаємовідносини з національними лісовими фондами дає можливість запропонувати такі три основні способи підвищення їх підзвітності та прозорості: 1) залучення до управління фондом неурядових організацій; 2) вимога річних планів від керуючих фондами щодо того, як кошти можуть бути витрачені, та 3) вимога регулярних незалежних аудиторських перевірок фонду. Зроблено висновок, що Україні слід перейняти досвід зарубіжних країн в аспекті запровадження нових інструментів забезпечення схоронності усіх лісових територій України, які характеризуються відповідним біотопом та біоценозом для лісового покриву Землі або призначені для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів, в тому числі – створення національного лісового фонду. Це має бути юридична особа публічного права, що співпрацює з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України на основі затвердженого положення про забезпечення постійної взаємодії між ними, фінансуватись за рахунок бюджетних коштів, цільових коштів (отриманих від реалізації лісогосподарської діяльності, стягнень за порушення лісового законодавства), а також донорських, благодійних внесків та інших фінансових інструментів. Місією діяльності Національного лісового фонду України має бути забезпечення схоронності усіх лісів на території України, а принципами його організації та діяльності – принцип транспарентності, принцип відкритості, принцип підконтрольності державі, принцип підзвітності суспільству.

Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.

Стаття присвячена аналізу судової практики України, доказам і доказуванню у справах про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. Проаналізовано зміст правових норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та інших законодавчих актів, якими регулюється питання щодо підтвердження факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу. У статті проведено дослідження теоретичних і практичних аспектів доведення обставин, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Визначено факти, якими підтверджуються фактичний шлюб. Визначено обставити та факти, що свідчать про відсутність фактичного шлюбу. Встановлено ознаки фактичних шлюбних відносин, до яких віднесено спільний побут, спільне проживання чоло­віка та жінки, взаємні права й обов'язки. Досліджено особливості, які враховуються судом у практиці у справах зі спорів, що виникають із фактичних шлюбних відносин. Визначено, що необхідною умовою для встановлення в судовому порядку факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу є ведення спільного господар­ства та інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. До таких обставин віднесено: наявність усталених відносин, притаманних подружжю, наявність спільного побуту та спільного бюджету, спільних витрат, купівлю майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, придбання майна за спільні сумісні кошти або за рахунок спільної праці, факт піклування один про одного, інші обставини. Визна­чено перелік доказів, якими підтверджуються обставини, що мають значення для вирішення справи про вста­новлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Проведено аналіз української судової практики суду касаційної інстанції у справах зі спорів, що виникають між чоловіком і жінкою, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі. Наведено приклади судових рішень у справах про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У статті розкрито передумови нарощення інвестиційно-інноваційного забезпечення регіону в умовах децентралізаційних змін. На основі аналізу кращих практик українських міст у нарощенні інвестиційно-інноваційного забезпечення розвитку регіону виокремлено умови нарощення регіонами ресурсної бази інвестицій в умовах децентралізації. Зокрема, до глобальних умов віднесено: актуальність законодавчих норм про інвестиційну діяльність та юридичну відповідальність за їх порушення; взаємну відповідальність задіяних в інвестиційному процесі суб’єктів; дотримання прав та свобод інвестора, розширення форм змішаного фінансування інвестпроектів тощо. Залучення достатнього розміру інвестицій для розвитку інноваційної сфери території передбачає ряд кроків: створення територіальних агенцій економічного розвитку; бенчмаркінг території; розробка інвестиційного паспорта, інвестиційного веб-порталу регіону, стандартних процедур роботи з інвесторами тощо; розробка інвестиційних порталів територій з інтерактивними онлайн-картами інвестоб’єктів та територіальної стратегії залучення інвестицій; облік та аналіз потенційних об’єктів для інвестування, людського потенціалу, логістики та суміжного бізнесу в регіоні; визначення пріоритетних сфер у регіоні для інвестування. Наведено основні елементи системи інвестування на місцевому рівні. Зауважено, що дана система включає: інвестування фізичними/юридичними особами, заснованими на колективній власності; державне та місцеве інвестування; державна підтримка реалізації місцевих проєктів; іноземне та спільне інвестування Дослідження інвестиційно-інноваційного забезпечення регіону в умовах децентралізаційних змін дозволило сформувати критерії інвестиційної привабливості об’єднаних громад. Зокрема, це: готовність території до інвестиційного процесу; відсутність проблем у питаннях прав власності на об’єкт інвестування; популяризувати інвестиційні переваги території, які властиві лише їй; прозорий правовий статус території; демонструвати позитивні економічні зміни регіону; узгодженість інвестицій, які залучаються в громаду. Вагоме значення для активізації інвестпроцесів в Україні належить участі держави у фінансуванні проектів у т.ч інноваційних. Нині питома вага фінансування за кошти бюджетів різних рівнем є незначною, що викликано браком ресурсної бази. Однозначно дана ситуація завдає негативних наслідків розвитку науково-інноваційної діяльності, тому автором подана систематизація інструментальної бази інвестиційно-інноваційного забезпечення територій в умовах децентралізації.

Метою статті є окреслення ряду проблем, пов’язаних із порушеннями в Україні права власності в умовах тимчасової окупації Автономної Республіки Крим і частини територій Донецької та Луганської областей, а також формування пропозицій щодо шляхів їх правового вирішення. Наукова новизна полягає в спробі висвітлення неординарних в юридичному аспекті питань, що потребують ґрунтовного аналізу з позицій конституційного та міжнародного права, зокрема щодо захисту права власності Українського народу й держави на об’єкти, які перебувають у межах окупованих територій у зв’язку з тимчасовою окупацією частини території України, за відкритого порушення РФ територіальної цілісності України та в умовах тривалої «гібридної» війни. Висновки. У складних політико-економічних умовах «гібридної» війни, наслідками якої є окупації частини території, Україною використовуються можливості міжнародно-правових засобів захисту права власності та формується законодавче поле для його забезпечення. Головним акцентом в діяльності державних органів є необхідність впровадження системних заходів, зокрема передбачених Стратегією інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року та спрямованих на розв’язання існуючих у цій сфері проблем. Найпершим кроком має бути створення спеціального реєстру незаконно захопленого, зруйнованого та/або пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації нерухомого (приватного, державного та комунального) майна. Відповідні факти мають бути підтверджені судовими рішеннями, що є гарантією забезпечення його повернення законним власникам або відновлення їх правового становища шляхом компенсації за втрати. Вітчизняне законодавство потребує внесення змін стосовно встановлення, а також відновлення строку позовної давності для справ, пов’язаних із порушенням права власності у контексті окупації частини територій України. При цьому відповідальність щодо компенсацій власникам втраченого внаслідок окупації приватного майна держава має взяти на себе з чітко визначеними джерелами фінансування (на початковому етапі це можуть бути кошти державного бюджету, що в перспективі можуть бути відшкодовані за рахунок стягнення коштів з країни-агресора).

У статті проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення розвитку галузі будівництва житлового фонду України. Авторами означено основні недоліки чинного законодавства та їх негативні наслідки на формування інвестиційного клімату у сфері будівництва житла. Автори статті акцентують увагу на необхідності забезпечення населення України доступним житлом. Для вирішення цієї проблеми авторами запропоновано два альтернативних шляхи: на державному рівні – удосконалення чинного законодавства задля створення сприятливих умов для будівництва соціального і доступного житла і на муніципальному рівні – розробка та реалізація програм реконструкції застарілого житлового фонду міста. За першим напрямом авторами запропоновано удосконалити окремі чинні правові норми та узагальнити зміни у новому Житловому кодексі України, у тому числі стосовно державних стандартів та норм будівництва житла відповідно до стандартів ЄС. За другим напрямом у статті запропоновано авторську програму реконструкції застарілого житлового фонду на прикладі міста Дніпро та детальний, по-кроковий механізм її реалізації. Крім того, розкрито механізм виконання Програми який є досить складним та чітко визначені його організаційні, фінансові та контрольні складові. Авторами обґрунтована необхідність співпраці органів місцевого самоврядування, бізнес структур та громадянського суспільства для вирішення проблеми реконструкції застарілого житлового фонду міста та схематично означено напрями такої співпраці. Запропоновано з метою реалізації даної Програми об’єднати й спрямувати зусилля державних, муніципальних, громадських і комерційних структур на комплексне вивчення та вирішення проблем пов’язаних з покращенням якості існуючого і створення нового житлового фонду та оновленням інженерних мереж. Також, пропонується передбачити в муніципальному та державному бюджетах кошти для часткового фінансування робіт з реконструкції застарілого житлового фонду та інженерних мереж, а також створення привабливих умов для залучення приватних інвесторів для реалізації даної Програми. Авторами обґрунтовано, що реалізація Програми реконструкції застарілого житлового фонду на основі угод про публічно-приватне партнерство дасть змогу реально вирішити проблему забезпечення населення кожної окремої територіальної громади високоякісним житлом. Поєднання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування та приватного бізнесу за участі й під контролем громадських організацій зробить громадянське суспільство не лише споживачем, але й учасником процесу ефективного розвитку житлового фонду міста.

Стаття присвячена теоретичним засадам формування організаційно-економічного механізму розвитку інноваційного підприємництва на рівні регіону. Проаналізовано та визначено основні фактори впливу на стан та розвиток інноваційного підприємництва в регіоні, до яких віднесено: посилення деструктивних впливів на стан та розвиток регіону; нестача кваліфікованих кадрів, задіяних в розвитку інноваційного підприємництва; недосконалість комунікацій між наукою, бізнесом та владою; відсутність єдиного стратегічного бачення розвитку інноваційного підприємництва регіонів держави тощо. Визначено структурні елементи досліджуваного механізму, до яких віднесено організаційні, інституційні та економічні складові, що формують комплекс важелів управління процесом розвитку інноваційного підприємництва регіону. Систематизовано основні типи стейкхолдерів розвитку інноваційного підприємництва регіону, до яких віднесено органи влади, підприємницькі суб’єкти регіону, інвестори, громадськість, міжнародні стейкхолдери, інститути знань. З метою більш чіткого визначення переліку інструментів досліджуваного механізму, які відповідають його конкретним стратегічним цілям, сформовано та деталізовано пріоритети регулювання розвитку інноваційного підприємництва регіону. До таких приорітетів віднесено: формування та реалізацію конкурентоспроможних регіональних інноваційних продуктів та послуг; підвищення рівня якості інституційної інфраструктури інноваційного підприємництва регіону; удосконалення інформаційного забезпечення інноваційного підприємництва регіону; організація системи якісної підготовки кваліфікованих фахівців для сфери інноваційного підприємництва; системна детінізація діяльності суб’єктів підприємництва регіону. Доведено, що регулювання розвитком інноваційного підприємництва регіону здійснюється шляхом визначення і підтримки пріоритетних напрямів як державного та галузевого, так і регіонального та місцевого рівня. Більшість регіонів, шляхом формування і реалізації регіональних стратегій та програм самостійно здійснюють підтримку та розвиток інноваційного підприємництва, виділяють кошти з власних бюджетів на провадження науково-дослідницької діяльності та на впровадження інновацій в регіоні. Крім того, регіони захищають права та інтереси суб’єктів інноваційної діяльності, забезпечують фінансову підтримку виконання інноваційних проектів, стимулюють комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що кредитують виконання інноваційних проектів; підтримують функціонування і розвиток сучасної інноваційної інфраструктури регіону тощо. Організаційно-економічний механізм розвитку інноваційного підприємництва може стати дієвим напрямом соціально-економічного розвитку регіону. Чітке та дієве регулювання процесів розвитку інноваційного підприємництва регіонів передбачає застосування комплексу економічних, організаційних та інституційних заходів, що забезпечують ефективне використання ресурсного потенціалу регіону, реалізацію потенціалу всіх суб’єктів інноваційного підприємництва та збалансування інтересів усіх стейкхолдерів регіону. Визначено, що не існує ідеальної формули для створення оптимальної системи регулювання розвитку інноваційного підприємництва, але реалізація цілеспрямованої, послідовної та добре продуманої регіональної політики у даній сфері дозволяє досягти значних позитивних результатів.

Проаналізовано переваги та недоліки сучасного стану правового регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі. Визначено ознаки соціальних прав засуджених: - гарантованість - соціальні права засуджених закріплені в національних та міжнародних нормативно-правових актах; - вони слугують засобом задоволення життєвих потреб на рівні не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом; - реалізуються в добровільному порядку, за відсутності примусу; - серцевиною слугує наявність соціальних ризиків та/або складних життєвих обставин та/або страхового випадку, причому незалежно від часу їх виникнення - до ув'язнення чи після; - обсяг соціальних прав засуджених, як правило, варіюється із тривалістю страхового стажу та розміру отримуваного заробітку; - можуть реалізовуватись як на регулярній основі, так і на тимчасовій; - фінансування витрат на реалізацію соціальних прав засуджених здійснюється за кошт Державного бюджету України та інших, не заборонених чинним законодавством, джерел. Сформульовано поняття «соціальні права засуджених до позбавлення волі» як система прав, котрі закріплені в національних та міжнародних нормативно-правових актах, спрямовані на нейтралізацію складних соціально-життєвих обставин та/або забезпечення рівня життя в розмірі не менше прожиткового мінімуму за умови настання соціальних ризиків, а також належного функціонування людського організму громадян, які визнані в судовому порядку винними у вчинені злочину, під час настання в них соціального ризику чи складних життєвих обставин. Результати моніторингових візитів до місць несвободи попередніх років у межах реалізації національного превентивного механізму дозволяють констатувати, що порушення соціальних прав засуджених до позбавлення волі на практиці є загальнопоширеними. Вищезазначені факти дають підстави стверджувати про порушення соціальних прав засуджених, передбачених ст.ст. 43, 46, 48, 49 Конституції України з боку адміністрацій установ виконання покарань. Основним Законом установлено непорушність соціальних прав для громадян України, однак, як показує практика, через закритість кримінально-виконавчої системи засуджені фактично позбавлені можливості реалізовувати соціальні права належним чином. На основі дослідження правового регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі встановлено, що, з одного боку, Україна має суттєві здобутки та позитивні результати у вищезазначеній сфері. З іншого - на практиці й донині залишаються поширеними випадки масового нехтування та порушення відповідних прав щодо вищезазначеної категорії громадян.

У статті розглянуто сутність оборотних активів, та ризики, пов’язані з процесом формуванням їх оптимальної структури. Визначено вплив прискорення обіговості оборотних активів на фінансові результати діяльності підприємства. Аргументовано процедури постійного моніторингу і аналізу ефективності використання оборотних активів, що забезпечує керівництво підприємства своєчасною інформацією та дозволяє прийняти обґрунтовані управлінські рішення щодо оптимального формування обсягу оборотних активів. Розкрито дефініцію оборотних (мобільних) активів як системоутворюючого елемента поліфункціональних змін масштабів розвиненості структурних одиниць з одного боку – комерційного продукту(послуги) за ознакою його матеріально-речової форми, з іншого – як діяльність з безпосереднього його створення та реалізації в безперервному кругообігу форм власності, що убезпечує: агломерацію різних за природою суб’єктно-орієнтованих відносин та ущільнення взаємодії між усіма ієрархічними рівнями. З’ясовано, що коли підприємства знаходяться на повному самофінансуванні, визначення оптимальної потреби в оборотних активах як в цілому, так і по кожній складовій, має важливе значення. Збільшення суми оборотних активів вище за цей оптимум приводить до збитку через зайві кошти та невикористання наявних матеріальних ресурсів. У той же час зменшення оборотних активів підприємств, в порівнянні з їх оптимальним значенням, спричиняє простої устаткування і інші втрати, пов'язані з відсутністю тих або інших необхідних матеріальних ресурсів. Раціональне управління оборотними активами припускає їхню оптимізацію виходячи з потреби підприємства. Обґрунтовано напрями підвищення ефективності використання оборотних активів в залежності від стадії кругообігу, що включають економічно-фінансові детермінанти, джерела та інструментарій регулювання для створення результативної політики управління оборотними активами у загальній стратегії управління активами підприємства для формуванні необхідного обсягу і складу оборотних активів, оптимізації джерел їхнього фінансування. Опрацьовано критерії підвищення ефективності використання оборотних активів, що включають: прискорення їх обіговість за допомогою підвищення обсягу реалізованої продукції з забезпеченням довгострокового її випуску на замовлення, а також ретельної і своєчасної добірки продукції на відвантаження; використання методів нормування оборотних активів – метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод, коефіцієнтний метод; підвищенням ліквідності та платоспроможність підприємства; дотримання оптимального співвідношення власних і позикових оборотних активів, а також складання бюджетів поточних надходжень і витрат. Для системної оптимізації структурних одиниць визначені такі шляхи управління дебіторською заборгованістю, як надання знижок за швидку оплату; факторинг; контроль стану розрахунків з покупцями при відстроченій(простроченій) дебіторській заборгованості; системний аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості; класифікація дебіторської заборгованості залежно від її якості та створення резервів безнадійних боргів; проведення моніторингу дебіторської заборгованості і порівняння її показників з такими ж показниками по галузі, конкурентів та даними минулих років. В залежності від стадії кругообігу визначено пріоритетні шляхи підвищення ефективності використання оборотних активів: скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок зниження наднормативних запасів матеріалів, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції; зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць; скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорення реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань; підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і організації виробництва.

Досліджуються інструменти фінансово-економічного забезпечення муніципальних утворень у контексті децентралізації владних та фінансових повноважень. Пропонуються шляхи та механізми упровадження відповідних інструментів у економіку України. Визначається можливість органів місцевого самоврядування застосовувати фіскальну політику не тільки як напрям і джерело наповнення муніципального бюджету, але й як гнучкий та дієвий важіль вирішення проблеми стимулювання підвищення інноваційного зростання місцевої економіки. Розглядається запровадження обґрунтованої диференційованої шкали відсоткових ставок оподаткування. Актуальним є питання створення муніципальних резервних фондів і фондів розвитку. Уцьому контексті висвітлюється необхідність фундаментального зрушення парадигми – реконцептуалізації муніципальних структур у контексті управління місцевими фінансами та процесів децентралізації. Органи місцевого самоврядування повинні витрачати завжди обмежені кошти з максимальною корисністю, спираючись на всебічний аналіз чинників доцільності й ефективності різних видів видатків, вартості бюджетних програм і проектів.

Стаття присвячена актуальним питанням визначення інвестиційно-інноваційної діяльності Івано-Франківської області. Проаналізовано структуру внутрішніх інвестицій на виконання наукових досліджень і розробок за джерелами фінансування. Визначено, що найбільшу частку інвестицій протягом 2015-2019 рр. складають кошти державного бюджету та коштів організацій підприємницького сектору. Динаміка внутрішніх інвестицій на виконання наукових досліджень і розробок за джерелами фінансуванням показала, що відбулося зменшення інвестицій за рахунок місцевого бюджету, а інвестиції за рахунок державного бюджету мали тенденцію до зростання. Доведено, що найбільша частка інвестицій припадає на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення. Основним джерелом інвестицій у інноваційну діяльність підприємств області є власні кошти підприємств.

У статті визначено основні джерела фінансового забезпечення розвитку територіальних громад в Україні в умовах децентралізації. Показано, що фінансове забезпечення відіграє ключову роль у розвитку територіальних громад. Тому вирішення питання фінансування територіальних громад із метою забезпечення розвитку окремої території, управління місцевими фінансами набуває особливого значення. Успішність цього процесу забезпечує здатність використання особливостей окремої території, пошуку різноманітних джерел фінансових ресурсів, їхньої акумуляції, ефективності застосування та розподілу, створення умов для ефективної реалізації економічних планів і проєктів, вирішення соціальних програм на місцевому рівні. Визначено основні джерела фінансового забезпечення розвитку територіальних громад, до яких можна віднести доходи місцевих бюджетів, фінансову підтримку місцевого самоврядування збоку держави та пошук додаткових джерел фінансових ресурсів органами місцевої влади шляхом використання потенціалу розвитку на конкретній території.Установлено, що важливе місце в забезпеченні територіальної громади фінансовими ресурсами відіграють кошти місцевого бюджету. За останні роки проведення реформи спостерігається значне зростання участі органів місцевого самоврядування в збільшенні доходів місцевих бюджетів. Досягається успіх у цьому процесі завдяки покращенню взаємодії з представниками бізнесу, збільшенню кількості зареєстрованого бізнесу і, відповідно, повної сплати ними податків до місцевого бюджету. При тому, що загальна величина надходжень до місцевих бюджетів зростає, існують значні відмінності між доходами різних територіальних громад. З’ясовано, що максимальна різниця між найбільшим і найменшим значеннями доходів загального фонду місцевого бюджету на 1-го мешканця в територіальних громадах із населенням 5-10 тис. та менше 5 тис. осіб.Проведений аналіз показує рівень диференціації у фінансовому забезпеченні громад, наслідком якої є відмінність у якості та обсягах публічних послуг на різних територіях. Це свідчить про нерівномірність розвитку окремих територій, про необхідність перегляду існуючих підходів до управління такими громадами, а також про значну участь держави у функціонуванні цих територіальних громад. Важливим завданням органів місцевого самоврядування є пошук додаткових джерел фінансових ресурсів органами місцевої влади шляхом використання потенціалу розвитку конкретної території.Запропоновано використання системного підходу для забезпечення фінансовими ресурсами розвитку територіальних громад, що передбачає використання власних джерел надходжень у поєднанні з ресурсами, які надає державна підтримка територій, розширення можливостей створення креативних індустрій як нових джерел місцевих доходів.

Стаття присвячена особливостям обліку медичного кисню у закладах охорони здоров’я – комунальних некомерційних підприємствах. На сьогодні заклади мають можливість купувати кисень як за власні кошти, так і за кошти цільового фінансування (з бюджету або від благодійників). Крім того ще одним варіантом є надходження кисню безоплатно шляхом централізованого постачання. Тому, у статті проаналізовано та систематизовано схеми відображення в обліку придбання (отримання) медичного кисню залежно від джерел такого придбання. Визначено особливості обліку тари для кисню, адже тара є обов’язковою складовою для зберігання і транспортування кисню, тому має бути відображена в обліку. Досліджено організацію обліку кисню, який виготовляють у закладах охорони здоров’я з використанням кисневих станцій. Запропоновано порядок формування собівартості кисню під час його виробництва та визначення його вартості для оприбуткування.

У статті розглянуто класифікацію субсидій СОТ та їх вплив на виробництво й торгівлю. Пред-ставлено обсяги державної підтримки агропромислового виробництва країн ЄС та України. Вивченодосвід участі у СОТ країн ЄС, їх ідеї та принципи стосовно єдиної аграрної політики. Проаналізованоситуацію в аграрному секторі однієї з країн Євросоюзу – Польщі. Було проведено аналіз сучасногостану АПК України та запропоновано можливі варіанти його покращення за допомогою державної під-тримки з урахуванням практичного досвіду Євросоюзу, зокрема забезпечення належного фінансуван-ня фермерських господарств, підтримка несприятливих територій, захист навколишнього середовищата ін. Метою статті є дослідження можливостей впровадження в Україні позитивного досвіду держав-ної підтримки АПК країн ЄС в умовах СОТ. У процесі дослідження використані методи - порівняльногоаналізу (окреслено головні проблеми та цілі регулювання державної підтримки АПК в ЄС і Україні),статистично-економічний (було проаналізовано тенденції розвитку аграріїв в Україні, їх сучасний стан),абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків ). В результаті досліджен-ня ми отримали певні принципи і заходи, які необхідно перейняти для поліпшення ситуації в аграрно-му секторі економіки.Практична значимість дослідження обумовлена тим, що впровадження результатів забезпе-чить підвищення ефективності роботи агропромислового виробництва, допоможе раціонально розпо-діляти кошти, структурувати державну підтримку за рахунок розробки чіткого стратегічного плану звикористанням досвіду Євросоюзу.Ключові слова: державна підтримка, скриньки, агропромислове виробництво, державне регу-лювання, Європейська аграрна політика (ЄАП), державний бюджет, субсидії.