Добірка наукової літератури з теми "Кочовики"

Спираючись на концепції Макса Вебера про "знеособлення харизми" та "кланову державу", стаття розробляє теоретичне пояснення короткого терміну життя кочових імперій Внутрішньої Євразії, в яких переважають кочівники. Століттями внутрішньо євразійські кочівники існували у формі дезагрегованих племінних спільнот. Тільки харазматичний лідер міг встановити централізовану ієрархічну владу, об'єднати степових жителів та мобілізувати їх для військових походів у пошуках багатства і слави. Однак через скрутність життя правителів персоніфікований харизматичний авторитет не міг тривати після його смерті. Одним із можливих рішень цієї проблеми була інституціоналізація знеособленого харизматичного авторитету в державі клану, в якій члени правлячої лінії обирали нового правителя. Щоб така традиція стала інституціолізованою, імперський двір повинен був дотримуватися усталеного зразка. Але у більшості імперій, де домінують кочівники, цього не сталося. Безлія факторів втручалися в упорядковані процеси спадкоємства, перетворюючи їх на тривали міжрелігійні періоди, повні невизначеності та насильства. З кожним новим поколінням непослідовність порядків правонаступництва підривала королівський авторитет. У поєднанні з наростаючими геополітичними викликами зменшена легітимність правителів провокувала жорсткі міжусобні конфлікти та сприяла падінню імперій, в яких домінували кочівники. Детальний історичний аналіз розпаду Монгольської імперії дає емпіричні докази, що підтверджують цей аргумент. Довговічність постномадських політик Зовнішньої Євразії (наприклад, Арабського халіфату) пояснюється інституціоналізацією різного типу харизматичної спільноти, зокрема релігійної. Як державна інтеграційна сила, трансцендентальна релігія (тобто іслам), що сповідується арабами, була більш ефективною, ніж примус, який практикують монголи.

У статті досліджується стан топонімів та мікротопонімів національних меншин на Івано-Франківщині, які проживали і проживають на території області. Дані про них порівнюються із то­по­німією цих етносів в Україні. Коротко подається історія заселення тієї чи іншої національної мен­шини на українській території, зокрема на Прикарпатті. Активна політика насильницького введення радянським режимом прокомуністичних топонімів завдала значної шкоди українській топонімії. Особливо активно проходила компанія таких перейме­нувань у Східних і Південних регіонах тодішньої УРСР. У структурі населення регіону протягом його історії чисельністю, особливостями розселення громадським та культурним життям вирізнялися як представники християнських (поляки, німці, угорці, вірмени та ін.), так і не християнських (євреї, караїми, середньовічні представники кочових народів) меншин. Їх заселення розпочалося з часів Київської Русі і проходило кількома хвилями, що було характерним для тої чи іншої меншини.

Кар’єри, якi не працюють, можна розглядати як об’єктидля вiдновлення бiорiзноманiття пiсля їх виведення iз промисловоговикористання. Вдалим прикладом є Жовтокам’янський кар’єр(Криворiзький район). Протягом трьох мiсяцiв 2018 р. i 2020–2021 рр.проводилися дослiдження фауни хребетних на вiдпрацьованiй дiлянцiкар’єру, де наявнi переважно деревно-чагарниковi угруповання, i набезпосередньо прилеглих дiлянках, представлених рiзними бiотопами(степ, агрофiтоценози, водойма). Застосовано класичнi методимаршрутного й абсолютного облiку земноводних, плазунiв, птахiв,дрiбних ссавцiв. Виявлено 73 види (2 — земноводних, 4 — плазунiв, 63 —птахiв, 4 — ссавцiв). Видовий склад хребетних у самому кар’єрi та наприлеглих дiлянках є цiлком вiдповiдним. Встановлено, що кiлькiстьосiлих i кочових видiв птахiв приблизно рiвна кiлькостi мiгруючих видiв.Для зимової та ранньовесняної орнiтофауни притаманнi здебiльшоговсеїднi та рослиноїднi види. Комахоїднi види притаманнi переважнолiтнiй орнiтофаунi у зв’язку iз сезонною приуроченiстю коливаньфауни безхребетних. За гнiздуванням бiльше половини видiв птахiвє дендрофiлами. Безпосередньо на територiї кар’єру виявлено 4 видихребетних, занесених до Червоної книги України. Видовий складземноводних, плазунiв i ссавцiв, а також динамiка коливань чисельностi iвидового складу птахiв, потребують подальшого дослiдження. Отже, цейоб’єкт є перспективним для вiдновлення бiорiзноманiття та привабленнянових видiв.

Упродовж низки проєктів, що їх останніми роками виконував Український центр вивчення історії Голокосту, було виявлено різноманітні історичні джерела, які загалом містять відомості про понад 140 місць загибелі ромів у зонах німецької окупації України. У цій статті подано п’ять карт, які є результатом пошукової роботи й заповнюють наявні на сьогодні у картографії та історіографії пробіли, дають змогу дати відповіді на такі запитання, що є нагальними при описі долі ромського населення України: 1) кількість і розташування місць страт ромів (що важливо для усвідомлення масштабу, регіональних особливостей і статистичних аспектів геноциду ромів на теренах України); 2) розподіл між кочовими та осілими ромськими жертвами за наявними джерелами (що важливо з огляду на концептуальні дискусії в історіографії щодо засад нацистської «циганської» політики, адже переважання жертв, які були осілими, переконливо демонструє, що у мотивації виконавців злочинів расово-ідеологічні чинники превалювали над уявленнями про «асоціальність» окремих ромів); 3) розподіл між німецькими виконавцями та місцевими співучасниками у злочинах щодо ромів (що важливо у контексті питання про ставлення місцевого населення до переслідуваних ромів та ступінь ініціативи місцевих органів врядування і допоміжної поліції у геноцидних акціях); 4) установа, яка задокументувала злочин (що важливо з погляду політики держави щодо документування злочинів проти ромів – зокрема, їхньої повноти та репрезентативності, – та особливостей формування суспільних уявлень про це); 5) наявність меморіальних об’єктів на місцях загибелі ромських жертв або зазначення наявності ромів серед жертв (що важливо у контексті формування соціальної пам’яті про геноцид ромів та наявності/відсутності механізмів «культурної пам’яті», що покликані увічнити пам’ять жертв). До кожної карти наведено опис методики її складання та аналіз наукової ваги поданих на ній відомостей. Узяті разом або окремо, карти мають потенціал для використання у науковій, освітній та музейній діяльності.

Ключові слова: скіфи, курган, Красногірка, катакомба, поховальний обряд, кінська вузда. Анотація Стаття присвячена аналізу матеріалів з розкопок кургану біля с. Красногірка на Кіровоградщині. Пам’ятка була розкопана у 1983 р. археологічною експедицією Кіровоградського державного педагогічного інституту (тепер Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) під керівництвом Н.М. Бокій. У статті здійснена спроба розглянути матеріали пам’ятки у контексті інших старожитностей скіфського часу. Під насипом знаходилось поховання, здійснене у катакомбі степового типу. Вона належить до катакомб, у яких довгі стінки камери та вхідної ями були розташовані на одній осі. Подібні споруди використовувались у Північному Причорномор’ї протягом IV ст. до н. е. Встановлено, що поховання було майже вщент пограбоване у давнину. Кістяк похованого також був повністю поруйнований грабіжниками. В могилі знайдені лише рештки кісток та фрагмент бронзового наконечника від стріли. На сходах, що вели до катакомби розчищені рештки дерев’яного підносу із жертовною їжею та залізний підток від списа. У насипу виявлені елементи кінської вузди та стінки античних амфор. Віднайдені автором публікації аналогії дозволили датувати пам’ятку IV ст. до н. е. Курган біля Красногірки належить до групи пам’яток басейну Синюхи. Тривалий час дослідники пов’язують цей регіон з північним кордоном розселення скіфів на Правобережжі. Аналіз предметів матеріальної культури та поховального обряду вказує, що курган біля Красногірки був споруджений над похованням кочовика. Тип поховальної споруди, залишки озброєння та жертвоприношень дозволяють припустити, що власник гробниці належав до представників військової аристократії. Посилання Alekseev i dr., 1991. – Alekseev A.Yu., Murzin V.Yu., Rolle R. Chertomlyk (Skifskij czarskij kurgan IV v. do n. e.). [Russian: Chertomlyk (Scythian royal barrow of the 4th century BC)] K., 1991. 416 s. [in Russian]. Bobrinskoj, 1901. – Bobrinskoj A.A. Kurgany i sluchajnye naxodki bliz mestechka Smely. [Russian: Barrows and accidental finds near the town of Smela] SPb, 1901. T ІІІ. 171 s. [in Russian]. Bokij, 1974. – Bokij N.M. Skifskij kurgan u sela Mederovo // Sovetskaya arxeologiya. [Russian: Scythian barrow near Mederovo // Soviet archeology]. 1974. № 4. S. 264–271. [in Russian]. Bokii, 2001. – Bokii N.M. Davni problemy istorii skifiv Dniprovskoho Pravoberezhzhia // Naukovi zapysky z istorii Ukrainy. Vypusk 8. [Ukraine: Ancient problems of the history of the Scythians of the Dnieper Right Bank // Scientific notes on the history of Ukraine]. K., 2001. S. 3–9. [in Ukrainian]. Bokii, 1994. – Bokii N.M. Skifski pam’iatky baseinu r. Syniukhy // Naukovi zapysky z istorii Ukrainy. [Ukraine: Scythian sites of the Sinyukha river basin // Scientific notes on the history of Ukraine]. Kirovohrad, 1994. S. 107-114. [in Ukrainian]. Bokii, 1983. – Bokii N. Strila zi skifskoho kurhana // Kirovohradska pravda. [Ukraine: Arrow from Scythian barrow // Kirovograd truth]. № 250 (zo zhovtnia 1983 r.). S. 3. [in Ukrainian]. Bokii ta in., 2013. – Вokii N.M., Mohylov O.D., Panchenko K.I. Kolektyvne pokhovannia skifskoho chasu v Lisostepovomu Pravoberezhnomu Podniprov’I // Arkheolohiia ta fortyfikatsiia Serednoho Podnistrov’ia. Zbirnyk materialiv III Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii [Ukraine: Collective burial of Scythian time in the Forest-Steppe Right-Bank Dnieper // Archeology and fortification of Middle Transnistria. Proceedings of the III All-Ukrainian scientific-practical conference]. Kamianets-Podilskyi, 2013. S. 17–24 [in Ukrainian]. Galanina, 1977. – Galanina L.K. Skifskie drevnosti Podneprovya (Ermitazhnaya kollekcziya N.E. Brandenburga). Svod arheologicheskix istochnikov. Vyp. D 1-33. [Russian: Scythian antiquities of the Dnieper region (Hermitage collection of N.E. Brandenburg) // A set of archaeological sources.] M, 1977. 68 s. [in Russian]. Ilinskaya, 1968. – Ilinskaya V.A. Skify Dneprovskogo Lesostepnogo Levoberezhya. [Russian: Scythians of the Dnieper Forest-Steppe Left Bank] K., 1968. 267 s. [in Russian]. Ilinskaya, 1973. – Ilinskaya V.A. Skifskaya uzda IV v. do n. e. // Skifskie drevnosti. [Russian: Scythian bridle IV centures BC // Scythian antiquities] K., 1973. S. 42–63. [in Russian]. Ilinskaya, Terenozhkin, 1983. – Ilinskaya V.A., Terenozhkin A.I. Skifiya VII–IV vv. do n. e. [Russian: Scythia VII–IV centuries BC] K., 1983. 380 s. [in Russian]. Kovpanenko i dr., 1989. – Kovpanenko G.T., Bessonova S.S., Skoryj S.A. Pamyatniki skifskoj epoxi Dneprovskogo Lesostepnogo Pravoberezhya (Kievo-Cherkasskij region). [Russian: The sites of the Scythian period of the Dnipro Right Bank Forest-Steppe (Kyiv-Cherkasy region)] K., 1989. 333 s. [in Russian]. Kozyr ta in., 2019. – Kozyr I.A., Chornyy O.V., Panchenko K.I. Vasyns’kyy kurhan seredn’oskifs’koho chasu // Arkheolohiya i davnya istoriya Ukrayiny [Ukraine: Vasynskiy barrow of the Middle Scythian time // Archeology and ancient history of Ukraine]. Vyp. 2. K., 2019. S. 300–314 [in Ukrainian]. Kubishev i dr., 2009. – Kubishev A.I., Bessonova S.S., Kovalov S.S. Bratolyubovskij kurgan. [Russian: Bratolyubovsky barrow] K., 2009. 192 s. [in Russian]. Liberov, 1965. – Liberov P.D. Pamyatniki skifskogo vremeni na Srednem Donu. Svod arxeologicheskix istochnikov. D 1-31. [Russian: antiquities of the Scythian time in the Middle Don // A set of archaeological sources] M, 1965. 112 s. [in Russian]. Melyukova, 1964. – Melyukova A.I. Vooruzhenie skifov. Svod arheologicheskih istochnikov. D 1-4. [Russian: Armament of the Scythians // A set of archaeological sources]. M, 1964. 91 s. [in Russian]. Mohylov, Didenko, 2009. – Mohylov O.D., Didenko S.V. Skifskyi kurhan 448 bilia s. Zhuravka – pam’iatka perekhidnoho chasu v Potiasmynni // Arkheolohiia. [Ukraine: Scythian barrow 448 near Zhuravka – a site of transition time in Potyasminna // Archeology] 2009. № 3. S. 45-55. [in Ukrainian]. Mohylov, 2008. – Mohylov O.D. Sporiadzhennia konia skifskoi doby u Lisostepu Skhidnoi Yevropy. [Ukraine: Equipment of a Scythian horse in the Forest-Steppe of Eastern Europe]. Kyiv, Kam’ianets-Podilskyi, 2008. 439 s. [in Ukrainian]. Mozolevskyi, 1979. – Mozolevskyi B.M. Tovsta mohyla. [Ukraine: Tovsta barrow]. K., 1979. 252 s. [in Ukrainian]. Olhovskij, 1991. – Olhovskij V.S. Pogrebal’no-pominal’naya obryadnost’ naseleniya stepnoj Skifii (VII–III vv. do n. e.). [Russian: Funeral and memorial rites of the population of steppe Scythia (VII–III centuries BC)] M., 1991. 253 s. [in Russian]. Panchenko, 2015. – Panchenko K.I. Skifskyi kurhan bilia s. Krasnohirka na Kirovohradshchyni // Naukovi zapysky. Seriia: Istorychni nauky. Vyp. 22. [Ukraine: Scythian barrow Krasnohirka in the Kirovograd region // Scientific notes. Series: Historical Sciences. Issue 22]. Kirovohrad, 2015. S. 8–12. [in Ukrainian]. Petrenko, 1961. – Petrenko V.G. Kul’tura plemen pravoberezhnego srednego Pridneprov’ya v IV–III vv. do n. e. Materialy po arxeologii SSSR. [Russian: The culture of the tribes of the right-bank middle Dnieper region in the IV–III centuries. BC // Materials on archeology of the USSR] M., 1961. № 96. S. 51–102. [in Russian]. Petrenko, 1967. – Petrenko V.G. Pravoberezh’e Srednego Pridneprov’ya v V-III vv. do n. e. Svod arheologicheskih istochnikov. Vyp. D 1-4. [Russian: The Right bank of the Middle Dnieper region in the V–III centuries BC // A set of archaeological sources] M, 1967. 180 s. [in Russian]. Skoryj, 2003. – Skoryj S.A. Skify v Dneprovskoj Pravoberezhnoj Lesostepi. [Russian: Scythians in the Dnieper Right-Bank Forest-Steppe] K., 2003. 161 s. [in Russian]. Terenozhkin, Mozolevskij, 1988. – Terenozhkin A.I., Mozolevskij B.N. Melitopol’skij kurgan. [Russian: Melitopol barrow] K., 1988. 264 s. [in Russian]. Fialko, 1994. – Fialko E.E. Pamyatniki skifskoj epohi Pridneprovskoj terassovoj Lesostepi. [Russian: Monuments of the Scythian era of the Dnieper terrace forest-steppe.] K., 1994. 53 s. [in Russian].