Статті в журналах з теми "Корупційне кримінальне правопорушення"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Корупційне кримінальне правопорушення.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-35 статей у журналах для дослідження на тему "Корупційне кримінальне правопорушення".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Юріков, Олександр Олександрович. "ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ, НА ПІДСТАВІ УГОД". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 146–51. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано проблемні питання звільнення від відбування покарання з випро- буванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопо- рушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угоди про примирення чи про визнання вину- ватості. Виявлено колізії деяких положень Кримінального кодексу України та Кримінального про- цесуального кодексу України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення корупційних кримінальних правопорушень і кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, на підставі угод. Вивчено судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також Вищого антикорупційного суду з окресленого питання, на підставі чого аргументовано, що судові органи розробили правову позицію, згідно з якою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі укладеної угоди про примирення чи про визнання винуватості не варто враховувати положення частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України, а тому в разі затвердження зазначеної вище угоди можна звільнити особу від відбування покарання із встановленням випробувального строку, зокрема в разі засудження її за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією. За результатами аналізу законопроєкту від 23 лютого 2021 року № 5137 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення» обґрунто- вано, що запропоновані законодавцем зміни до Кримінального кодексу України та Кримі- нального процесуального кодексу України вже є застарілими, не цілком відповідають потре- бам правозастосування у сфері протидії корупції. З огляду на спрямованість антикорупційної політики держави, запропоновано зміни до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою вирішення питання щодо однозначного тлумачення статті 75 Кримінального кодексу Укра- їни, а також правильного застосування положень кримінального і кримінального процесу- ального законодавства України з метою протидії корупційним виявам шляхом установлення абсолютної заборони на звільнення особи, яка вчинила корупційне кримінальне правопо- рушення чи кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, від кримінальної відпо- відальності, покарання чи його відбування.
2
Bondarenko , O. S. "Соціальна обумовленість криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (24 лютого 2021): 27–32. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.01.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Боротьба з корупцією передбачає необхідність зміни підходу, що укорінився у свідомості громадян. Кримінальна відповідальність є найбільш серйозним видом відповідальності, і тому необхідно криміналізувати лише ті діяння, що дійсно мають умови для криміналізації. Загальновідомо, що корупційні діяння, а також ті, що пов’язані з корупцією, характеризуються високою латентністю. Тому з’ясувати фактичну кількість адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією, дуже важко. Таким чином, покладатися виключно на статистичні дані не є виправданим. У зв’язку з цим пропонується проаналізувати інші детермінанти такої криміналізації. Мета статті полягає у наданні кримінально-правової характеристики соціальної обумовленості криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції (ст. 172-9 КУпАП).Наукова новизна полягає у пропозиціях оновлення тексту Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України відносно розмежування відповідальності за невжиття заходів щодо протидії корупції.Висновки. У дослідженні наголошено на важливості криміналізації невжиття заходів щодо протидії корупції. Криміналізація цього діяння має відбуватися з урахуванням сутності предикатного діяння та характеристики особи обвинуваченого (підсудного). Запропоновано відмежовувати невжиття заходів щодо протидії корупції (адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією) та невжиття заходів щодо протидії корупції (кримінальне корупційне правопорушення), спираючись на розмір заподіяної шкоди та юридичний зміст предикатного діяння. Перспективи подальших наукових пошуків убачаються в аналізі окремих обставин соціальної обумовленості криміналізації інших адміністративних правопорушень, пов’язаних із корупцією, а також у з’ясуванні ступеню впливу криміналізації на ефективність протидії корупції в Україні.
3
Strelyuk, Ya. "ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 407–14. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.48.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито поняття об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах закритого типу. Сьогодні вітчизняні науковці в галузі кримінального права єдині в тому, що об’єкт кримінального правопорушення має велике значення у визначенні кваліфікації вчиненого особою кримінального правопорушення. Більше того, правильне визначення об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах, дозволяє слідчому органу правильно визначити значення кожного з кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах, як засудженими, так і особовим складом. Тому саме розробка проблем об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах, пов’язана з тим, що зарубіжна кримінально-правова наука фактично розглядає об’єкт кримінального правопорушення як суспільні відносини. Об'єкт кримінального правопорушення, вчиненого в кримінально-виконавчих установах, можна пояснити такими факторами: порушенням принципу невідворотності покарання внаслідок вчинення кримінального правопорушення засудженими або працівниками; Факт вчинення засудженими чи працівниками кримінального правопорушення негативно впливає на оперативну та службову діяльність кримінально-виконавчих установ; Підвищується суспільна небезпека вчинення засудженими чи працівниками кримінального правопорушення, оскільки вони породжують недовіру до засобів виправлення та ресоціалізації засуджених та повернення до законослухняності після звільнення. Оскільки кримінальні правопорушення, передбачені ст. 391, 392, 393 КК вчиняються в кримінально-виконавчих установах і завдають або можуть заподіяти істотну шкоду, законодавець відніс їх до розділу XVIII Особливої частини КК України «Злочини проти правосуддя». Отже, викладений у цій статті сегмент навчального матеріалу дозволив виділити типологію об’єкта кримінального правопорушення, вчиненого у кримінально-виконавчих установах, розділивши їх на такі групи: 1) кримінальні правопорушення пенітенціарного характеру; 2) насильницькі кримінальні правопорушення; 3) наркотичні кримінальні правопорушення; 4) кримінальні правопорушення проти власності; 5) службові та корупційні правопорушення. Крім того, підсумовуючи викладене, ми запропонували наступне авторське визначення об’єкта кримінальних правопорушень, вчинених у кримінально-виконавчих установах закритого типу – це суспільні відносини, що охороняються законом про кримінальну відповідальність, та як внаслідок протиправного суспільно небезпечне діяння, завдана або може бути заподіяна істотна шкода в цих установах.
4
Книженко, О. "Новий погляд на звільнення від відбування покарання з випробуванням за корупційні кримінальні правопорушення". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 2 (20 жовтня 2021): 17–23. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації по-новому оцінено питання укладення угоди у кримінальному провадженні про корупційні правопорушення з узгодженням звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обґрунтовується доцільність застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням за цей вид кримінального правопорушення. Авторка, відійшовши від своєї раніше висловленої позиції, наводить аргументи, спираючись на рішення Європейського суду з прав люди, чому варто застосовувати цей інститут у разі вчинення корупційних кримінальних правопорушень. Також ставиться під сумнів законодавчі положення щодо виключення застосування не тільки звільнення від відбування покарання з випробуванням за корупційні кримінальні правопорушення, а й низки інших норм, які нині неможливо використати за вчинене корупційне правопорушення.
5
ЗАГИНЕЙ-ЗАБОЛОТЕНКО, ЗОЯ, та ОЛЕКСАНДР ГЛАДУН. "Поняття чи перелік корупційних кримінальних правопорушень: чого потребує Кримінальний кодекс України?" Право України, № 2020/09 (2020): 242. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-242.
Повний текст джерелаАнотація:
Перелік корупційних кримінальних правопорушень закріплено в примітці ст. 45 Кримінального кодексу України. При цьому більшість науковців звертають увагу на неузгодженість цього переліку із закріпленими у Законі України “Про запобігання корупції” поняттями “корупція” і “корупційне правопорушення”. Використання вичерпних переліків у текстах нормативно-правових актів слугує їх юридичній визначеності, однак ці переліки роблять відповідну норму негнучкою. Метою статті є встановлення доцільності закріплення у Кримінальному кодексі України (КК України) переліку корупційних кримінальних правопорушень і внесення пропозицій щодо вирішення існуючих проблем, обумовлених таким законодавчим прийомом. Визнання певного правопорушення корупційним залежно від формального закріплення його в певному переліку є доволі вразливим рішенням. Це дає можливість постійно змінювати такий перелік без переосмислення змісту та ознак ко-рупції, закріплених на законодавчому рівні. Крім того, таки й підхід відкриває можливості для волюнтаризму в законопроєктуванні та суттєво обмежує суддівський розсуд у кримінальному провадженні, зокрема унеможливлює врахування конкретних обставин кримінального правопорушення при оцінці його суспільної небезпечності. Практика застосування кримінального процесуального законодавства щодо викривачів корупції також засвідчує помилковість обраного підходу до визначення терміна “викривач”. З метою вирішення означених проблем автори пропонують закріпити у КК України поняття корупційного кримінального правопорушення як такого, що містить визначені законом ознаки корупції, уточнити поняття корупції в Законі України “Про запобігання корупції”, визначити в Кримінальному процесуальному кодексі України, що викривачем є особа, за заявою чи повідомленням якої розпочато досудове розслідування корупційного кримінального правопорушення.
6
Надточиєва, А. "КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ КОРУПЦІИНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 145–52. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2159.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу наявних підходів до класифікації суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень та виробленню авторського бачення функціональних ознак суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень, які можуть бути покладені в основу їх класифікації. З'ясовано теоретичне та практичне значення проведення класифікації суб'єктів корупційних кримінальних право
порушень, систематизації та впорядкування, поділу на види, групи та відмежування останніх наукою кримінального права. З'ясовано, що виділення ознак окремої класифікаційної групи спеціальних суб'єктів є передумовою коректного визначення ступеня суспільної небезпечності правопорушення, врахування таких ознак під час юридичної оцінки поведінки суб'єкта правопорушення важливе для реалізації принципу диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання.
Визначено, що серед суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень можуть бути як загальний суб'єкт, так і спеціальні суб'єкти кримінальних правопорушень.
Функціональна діяльність спеціальних суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень полягає в постійному, тимчасовому здійсненні функції представників влади, виконанні організаційно-розпорядчих чи адміністративно господарських обов'язків (у тому числі відповідно до спеціальних повноважень). Окремо виділено серед службових осіб посадових осіб, доведено доцільність включення посадових осіб до кола службових осіб у контексті кримінально-правового регулювання.
Зроблено висновок, що суб'єкти корупційних кримінальних правопорушень можуть бути класифіковані відповідно до характеру їхньої діяльності та функцій суб'єкта кримінального правопорушення. Серед суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень виділено осіб, які здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування; осіб, які виконують організаційно-розпорядчі функції; осіб, які виконують адміністративно-господарські функції. Крім того, серед суб'єктів корупцій- них кримінальних правопорушень мають бути диференційовані службові особи публічного права та службові особи приватного права.
7
Боровик, А. В. "Щодо європейських стандартів кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення та їх запобігання". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 22–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1820.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з використанням відповідної методології встановлені особливості європейських стандартів щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення (далі - ККП) та їх запобігання, а також визначені напрями і формат удосконалення національного антикорупційного законодавства та кримінально-правової політики.
Враховуючи стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі (далі - ЄС), значна увага приділена дослідженню неоднорідності кримінального права ЄС та його складникам, які можуть мати значення для боротьби з корупційними виявами. Встановлено, що кримінально-правова уніфікація в площині боротьби з корупційними діяннями передбачає правову інтеграцію специфічних сфер і насамперед захисту фінансових інтересів ЄС та матеріального кримінального й процесуального права.
Проаналізовано зміст відповідних європейських конвенцій, протоколів, директив та інших документів. Встановлено, що питання кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання можуть бути пов'язані з протидією фінансовому шахрайству, підкупу, відмиванню грошей, неправомірному використанню коштів, зловживанню службовим становищем та іншим кримінальним правопорушенням. Крім цього, факти вчинення ККП є ганебним порушенням прав і свобод людини, тому цьому має бути надана відповідна оцінка з боку Європейського суду з прав людини.
Власне корупція в державах ЄС розуміється у двох формах - активній і пасивній, при цьому кримінально караними мають бути будь-які інші її протиправні форми. Щодо запобігання ККП актуальними завданнями є вирішення питань імунітету та юрисдикції, забезпечення міжнародного співробітництва та взаємної правової допомоги, діяльності спеціалізованих органів, захисту потерпілих, викривачів і свідків, сприяння збиранню доказів, контроль за реалізацією правових актів у сфері запобігання корупції, моніторинг виконання положень конвенцій тощо. У висновках запропоновані шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду.
8
Войтович, І. І. "КОРУПЦІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ У СФЕРІ ВІЙСЬКОВОЇ БЕЗПЕКИ: СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ". Juridical science, № 2(104) (14 липня 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що попри високий рівень довіри, яким користуються Збройні Сили України серед громадян більшості з країн світу, проведені Транспаренсі Інтернешнел дослідження свідчать, що сфера оборони разом з нафтогазовидобувною промисловістю та будівництвом належать до найбільш корумпованих сфер діяльності, до компетенції яких входить управління державними ресурсами. Метою статті є з’ясування стану наукової розробленості проблем протидії корупційній злочинності у сфері воєнної безпеки. Наголошено, що суттєве значення для з’ясування сутності поняття та основних ознак корупції має застосований вченим вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці підхід до її дослідження як системного соціального явища. Результати досліджень вченого також знайшли своє відображення в монографіях «Корупція: сутність, поняття, заходи протидії» (2001 р.) та «Корупція – корозія влади (соціальні сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії)» (2004 р.). Зо- крема, вчений слушно зауважує, що визначаючи поняття корупції, важливо брати до уваги, що, по-перше, це соціальне явище, а не конкретне суспільно небезпечне діяння; по-друге, що у правовому значенні корупція не може бути зведена до одного виду правопорушення, вона становить собою сукупність різних за характером і ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю сутністю корупційних правопорушень; по-третє, що його законодавче ви- значення не дає правоохоронним органам жодних додаткових правових засобів, що стосуються підстав юридичної відповідальності за корупцій- ні діяння. З’ясовано, що поза увагою вчених залишався механізм боротьби з корупційною злочинністю у сфері військової безпеки, загальносоціальні, спеціально кримінологічні та індивідуальні заходи протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки. Цього разу оцінка стану науково- теоретичного розвитку протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки не проводилась. Корупційна злочинність у сфері військової безпеки фрагментарно розглядається в сукупності з корупційними злочинними діями без розрізнення конкретних кримінологічних ознак. Слід також зазначити, що сьогодні вичерпні монографії з кримінологічних принципів боротьби з корупцією у сфері військової безпеки відсутні. Все це підвищує ступінь відповідності темі дослідження та веде до подальших напрямків наукових досліджень проблем протидії корупційній злочинності у сфері військової безпеки.
9
Драган, О. В., та В. Р. Заітов. "Сучасні механізми запобігання кримінальним правопорушенням у сфері оподаткування". Ірпінський юридичний часопис, № 2(4) (6 квітня 2021): 233–43. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.233-243.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання запобігання кримінальним правопорушенням у сфері оподаткування в контексті забезпечення фінансової безпеки держави. Констатовано, що податкові кримінальні правопорушення тісно пов’язуються з корупційною, організованою злочинністю, відзначаються значним рівнем латентності, мають складний та різнохарактерний комплекс детермінації. Наявна в країні ситуація свідчить про недосконалий механізм запобігання злочинності у сфері оподаткування. Причини цього мають багаторівневу структуру і зв’язок із великою кількістю соціально-економічних показників. Найчастіше відбувається ігнорування громадянами податкової культури і, як наслідок, ухилення від оподаткування, чим наноситься значна шкода економічному становищу держави.
Досліджено міжнародний досвід із зазначеного питання в таких країнах, як Велика Британія, Франція, Німеччина. Запропоновано шляхи запобігання кримінальним правопорушенням у сфері оподаткування в Україні, зокрема наголошено на тому, що державним органам потрібно дотримуватися комплексу заходів, які, з одного боку, спрямовані на реальну антикорупційну боротьбу з кримінальними правопорушеннями у сфері оподаткування, а з іншого – на попередження ухилення від сплати податків такої протиправної діяльності.
10
Боровик, А. "Питання кримінальної відповідальності та запобігання корупційним кримінальним правопорушенням у положеннях окремих міжнародних документів". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (30 грудня 2019): 145–57. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.4.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання кримінальної відповідальності та запобігання корупційним кримінальним правопорушенням у положеннях окремих міжнародних документів – конвенцій, резолюцій, декларацій, модельних кодексів тощо. Встановлено, що основні міжнародні документи, які регулюють питання міжнародного співробітництва різних держав світу в сфері кримінальної відповідальності та запобігання корупційним кримінальним правопорушенням, були ухвалені у період з 1975 по 2010 рр., однак лише окремі з них ратифіковані Україною.
11
Bereznyak, V. "СПОСІБ ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ НЕРУХОМОСТІ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 137–44. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що складність розслідування кримінальних правопорушень у сфері нерухомості викликана тим, що вони характеризуються складним механізмом та специфічною технологізацією. Тому особливої актуальності набуває питання про криміналістичну характеристику кримінальних правопорушень даної категорії. У свою чергу, спосіб вчинення кримінального правопорушення є центральним її елементом. Проте, без володіння правоохоронними органами інформацією щодо основних способів, за допомогою яких вчиняються кримінальні правопорушення зазначеного виду, гарантувати успіх не завжди можливо, оскільки розслідування за таких умов здійснюється в умовах інформаційної недостатності. Для встановлення об’єктивної істини вельми важливим є й встановлення дій з підготовчої діяльності. Метою статті є аналіз сучасних форм злочинної діяльності у сфері нерухомості, а також надання характеристики способам підготовки та вчинення кримінальних правопорушень у сфері нерухомості. Стаття присвячена описанню способів незаконних дій, вчинюваних у різних напрямах сфери нерухомості: сфері будівництва, на вторинному ринку нерухомості, у сфері земельних відносин та ін. Наголошується, що спосіб вчинення кримінальних правопорушень у сфері нерухомості є повноструктурним, тому обов’язково містить окрім дій із безпосереднього вчинення ще й дії з підготовки та приховування такого злочину. Наголошено, що характерним для мети, з якою вчинюються вбивства для заволодіння нерухомим майном – це те, що вона може бути різною для організатора та виконавця цього злочину. Зроблено висновок, що вчиненню кримінальних правопорушень у сфері нерухомості, у 100% випадків передує підготовка, що складається із заздалегідь продуманих, узгоджених між суб’єктами дій. Зміст підготовчих дій залежить від обраних схем продажу майбутнього об’єкту будівництва, об’єкта нерухомості на вторинному ринку, наявності корупційних зв’язків з органами державної влади, які мають відношення до видачі певних дозволів, та від обраного способу вчинення кримінальних правопорушень даної категорії в цілому.
12
БАУЛІН, ЮРІЙ, та ВАСИЛЬ ТАЦІЙ. "Завдання вітчизняної кримінально-правової науки в умовах реформування кримінального законодавства України". Право України, № 2020/02 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-017.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні завдання вітчизняної кримінально-правової науки в умовах реформування кримінального законодавства України. Відповідно до Указу Президента України “Питання Комісії з питань правової реформи” у складі цієї комісії утворена робоча група з питань розвитку кримінального права, перед якою поставлено завдання – оновити кримінальне законодавство України. Згідно з цим завданням робоча група опрацьовує три кодекси про відповідальність за публічні правопорушення, а саме: Кримінальний кодекс, Кодекс про проступки і Кодекс про адміністративні порушення. Важливою умовою виконання цього завдання є наукове забезпечення законопроєктної роботи. Метою статті є формулювання завдань вітчизняної кримінально-правової науки в забезпеченні якісної підготовки зазначених кодексів. Основні результати дослідження полягають у формулюванні та обґрунтуванні 17 напрямів наукових досліджень для якісного наукового забезпечення підготовки нових кодексів. Серед яких: забезпечення кримінологічної, соціальної та міжнародноправової відповідності нового кримінального законодавства України сучасним викликам злочинності; дослідження проблем відповідності кримінального законодавства вимогам Конституції України; забезпечення відповідності змістовного наповнення кримінально-правових норм потребам демократичного суспільства; забезпечення науковими дослідженнями обґрунтування змін до майбутнього Кримінального кодексу України, пов’язаних із відмовою від положень, які не відповідають вимогам сучасності; створення концепції та її втілення у тексти законів щодо відповідальності за публічні правопорушення; дослідження корупційних ризиків при встановленні та застосуванні кримінального закону; дослідження захисту інтересів потерпілого від злочину; запровадження широкого застосування покарань (стягнень), не пов’язаних з ув’язненням, а саме альтернативних заходів і, перш за все, інституту пробації. У висновку зазначається, що концентрація зусиль науковців на визначених напрямах наукових досліджень дасть змогу підготувати майбутнє законодавство про відповідальність за публічні правопорушення, яке відповідатиме викликам сучасності.
13
Мотовиловець, В. В. "Проблеми кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою". Ірпінський юридичний часопис, № 2(4) (6 квітня 2021): 188–96. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.188-196.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Ефективна протидія корупційним злочинам неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об’єктивного аналізу факторів, що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів.
14
Бондарчук, Наталія, та Леонід Лінік. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 88–92. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті всебічно та комплексно досліджено теоретико-правові аспекти визначення поняття «правовий статус Вищого антикорупційного суду України», його складових елементів та основних проблем з якими ВАКС стикається у своїй діяльності. Аналіз діяльності ВАКС засвідчує про спірність існування на практиці такого спеціалізованого судового органу в Україні. Найперше, на що звертають увагу юристи, це законність та доцільність функціонування спеціально створеного компетентного суду з розгляду кримінальних корупційних злочинів поруч із судами загальної юрисдикції. Також, звертається увага на те, що чинним законодавством України передбачено досить чітку норму, щодо розміру предмета спору з метою встановлення підслідності та підсудності справ ВАКС, відтак зроблено висновок, про те, що антикорупційний суд «втрачає» низку корупційних справ. Проблемним також є питання територіальності розгляду клопотань слідчими суддями Вищого антикорупційного суду. Звернуто увагу на висловлені думки щодо доцільності здійснення правосуддя у корупційних справах судами за територіальною підсудністю, тобто кримінальне провадження буде здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого було вчинено кримінальне правопорушення. Окрім того, досліджено проблемні питання вимог, які висуваються чинним Законом України «Про Вищий антикорупційний суд» до кандидатів на посаду судді ВАКС.
15
Мотовилець, В. В. "Кримінальна відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою". Митна безпека, № 4 (4 березня 2021): 57–65. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.4.2020.57-65.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Ефективна протидія корупційним злочинам неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об’єктивного аналізу факторів, що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів.Рівень правового забезпечення процесу боротьби з хабарництвом у нашій державі також не можна визнати належним. Одним з актуальних питань здійснення правильної кримінально-правової кваліфікації прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою є достатність переліку службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, а також достатніх правових можливостей для використання матеріалів оперативно-розшукового характеру.
16
Віцюк, О. "ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ПІДКУП СЛУЖБОВОЇ ОСОБИ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ПРИВАТНОГО ПРАВА НЕЗАЛЕЖНО ВІД ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 131–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2312.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розкриває сутнісне розуміння кваліфікуючих ознак комерційного підкупу та дає їх класифікацію саме у сфері приватного права та акцентує увагу читача на важливості досконалості законодавчої техніки. Вдале законодавство виключає можливість вчинення дій, що будуть руйнувати баланс внутрішньої та зовнішньої структури кримінального права. Під аналіз цієї статті підпадають безпосередньо і питання обмеження конституційних прав людини через порушення принципу верховенства права внаслідок вчинення такого кримінального правопорушення. Основне значення приділяється висвітленню питання уніфікації кваліфікуючих ознак комерційного підкупу та хабарництва. Розкриваючи вищезазначені положення необхідним також вбачається детальний аналіз покарань за перелічені правопорушення та логіка, якою керується законодавець при визначенні ступеня тяжкості конкретного діяння за відповідною санкцією. Аналіз санкцій статей кримінального законодавства дає змістовні підстави для того, аби розмежовувати корупційні правопорушення, які регулюються адміністративним законодавством, а які кримінальним. Звертаємо увагу на питання щодо неможливості застосування пом’якшуючих обставин при вчиненні цих правопорушень. Підіймаючи проблему різних підходів законодавця при диференціації соціальних явищ, які досліджуються цією статтею. автор наголошує на її актуальності для українського правового середовища. Відповідно приділяється увага змінам, що відбулися, зокрема у сфері судоустрою та судової діяльності, а також зміни у зв’язку із прийняттям Закону України “Про запобігання та протидію корупції” (про створення окремої незалежної системи органів виконавчої влади). Можна зробити висновок про те, що необхідною ланкою механізму протидії корупції у приватній та публічній сферах є уніфікація їх кваліфікуючих ознак та щодо доцільності впровадження нових механізмів боротьби з корупційними правопорушеннями і їх результативності. Вдалість проведення судової реформи підтверджується статистичними даними, які наведені в тексті статті.
17
Савицький, О. А. "ПОВНОВАЖЕННЯ СУДДІ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 439–45. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.49.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню деяких структурних елементів правового статусу судді Вищого антикорупційного суду у кримінальному процесі. На основі аналізу поглядів науковців визначено, що зміст правового статусу судді Вищого антикорупційного суду включає сукупність таких елементів як, функції (основні напрями кримінально-процесуальної діяльності), повноваження (права та обов’язки), гарантії діяльності та юридична відповідальність. Особливу увагу приділено питанню повноважень досліджуваного учасника кримінального провадження. З’ясовано, що суддя Вищого антикорупційного суду є специфічною посадовою особою, представником суддівського корпусу, який у передбаченій законом процесуальній формі здійснює правосуддя в кримінальних провадженнях. Сфокусовано увагу на тому, що особливістю правого статусу судді Вищого антикорупційного суду є сфера реалізації прав та виконання обов’язків. Це обумовлене завданнями Вищого антикорупційного суду, які поляга- ють у здійсненні правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними кримінальних правопорушень та судового контролю за досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях. З’ясовано, що ні законодавство, ні правова доктрина не наводить системного визначення повноважень судді. Крім того законодавцем не закріплено у положеннях Кримінального процесуального кодексу коло специфічних прав та обов’язків саме для суддів Вищого антикорупційного суду. Визначено, що основним призначенням Вищого антикорупційного суду є здійснення правосуддя у чітко визначеному переліку категорій справ, причиною виділення яких став саме неефективний їх розгляд у судах загальної юрисдикції та порушення розумних строків розгляду. В цьому сенсі запропоновано встановлення обов’язку для суддів Вищого антикорупційного суду дотримання конкретних строків судового розгляду кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень. Запропоновано спектр процесуальних повноважень судді Вищого антикорупційного суду поділити на загальний (охоплює ознаки правового статусу, притаманні всім суддям у системі правосуддя) та спеціальний (спрямований на деталізацію та конкретизацію прав та обов’язків саме судді Вищого антикорупційного суду) блоки.
18
Надточиєва, А. П. "Проблеми кваліфікації незаконних дій народних депутатів за ст. 364 Кримінального кодексу України". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 147–57. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1861.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання визначення суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень має вирішальне значення для встановлення в певному діянні ознак складу злочину та належності цього злочину до ко-рупційних. Спеціальні суб'єкти корупційних правопорушень у публічному секторі управління, котрі є службовими особами й наділені публічними (державними) функціями, в яких реалізується державна чи муніципальна влада, викликають особливе зацікавлення для науковців та юристів-практиків, оскільки вчинені ними злочини становлять підвищену, порівняно з іншими службовими злочинами, суспільну небезпеку.
Незважаючи на прискіпливу увагу науковців, питання, пов'язані з визначенням змісту поняття «службова особа», залишаються дискусійними та викликають труднощі під час кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов'язаних зі зловживанням службовим становищем або владою.
Метою статті є аналіз кола повноважень народних депутатів України як представників народу в парламенті - Верховній раді України, з огляду на наявність установлених законом підстав для віднесення їх до службових осіб, визначення яких надане в п.п. 1 і 2 прим. до ст. 364 КК, та притягнення їх до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем.
Системний аналіз чинного законодавства вказує на те, що окремий народний депутат України не має владних повноважень ані у Верховній Раді Україні, ані у відносинах з іншими суб'єктами, оскільки не наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати будь-які рішення, обов'язкові для виконання юридичними чи фізичними особами.
Унаслідок дослідження автор дійшов висновку про неможливість визнання народного депутата службовою особою в розумінні прим. до ст. 364 КК, оскільки він не належить до суб'єктів владних повноважень, не наділений владними управлінськими функціями, а характер його взаємодії у процесі виконання повноважень представника народу України в парламенті та у відносинах з іншими суб'єктами не передбачає можливості впливу на інших осіб з огляду на відсутність відносин, які б характеризувались службовою залежністю від нього інших суб'єктів.
19
Дем’як, Павло Юрійович. "ДО ПРОБЛЕМИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 127–32. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.
20
Рева, Ю. "Особливості притягнення до адміністративної відповідальності за порушення вимог фінансового контролю". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 139–45. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.955.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню проблем, яких пов’язано із притягненням до адміністративної відповідальності за порушення фінансового контролю в Україні. Корупція - одна з найнебезпечніших для України суспільство та державні події. Це підриває авторитет державного апарату, дискредитує його роботу, руйнує основні принципи, на яких спирається будь-яка демократія, принципи рівності громадян перед законом. Закон про боротьбу з корупцією встановлює кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність за корупційні правопорушення та пов'язані з корупцією правопорушення відповідальних посадових осіб та інших суб'єктів відповідальності. Крім того, доповнено декілька розділів Кодексу про адміністративні правопорушення, що призвело до посилення адміністративної відповідальності за корупційні правопо- рушення. Це включає встановлення адміністративної відповідальності за порушення обмежень щодо порушення вимог фінансового контролю. Саме тому актуальність теми дослідження не викликає сумнівів. У статті проаналізовано склад адмі- ністративного проступку у вигляді порушення фінансового контролю. Встановлено, що відповідальність за порушення вимог фінансового контролю може виникати за затримку подання особами, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларації, несвоєчасне повідомлення про відкриття рахунків в іноземній валюті в банківській установі, несвоєчасне повідомлення про значні зміни в майновому стані. У статті визначено, що об’єктивна сторона правопорушення сформульована таким чином, що несвоєчасне (пізнє) подання декларації утворює тривалу форму зловживань – порушення строку подання. Запропоновано шляхи вдосконалення процедури електронного декларування як запоруки належного здійснення публічної влади в Україні.
21
Гуменюк, Т. "Відповідальність державних службовців за корупційні прояви (на прикладі окремих країн Європи)". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 127–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2011.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблеми протидії корупції в європейських країнах, проаналізовано позитивний досвід антикорупційної діяльності Німеччини, Франції, Румунії, Словаччини, особливості правової реґламентації кримінальної відповідальності за вчинення корупцій-них діянь у країнах Європи. Базовою складовою частиною успішної протидії корупційним проявам є належне антикорупційне законодавство. У вузькому розумінні антикорупційне законодавство -це закони й інші нормативно-правові акти, які встановлюють спеціальні законодавчі положення щодо запобігання корупції, визначають ознаки корупційних правопорушень та відповідальність за їх учинення, регулюють діяльність державних органів чи їхніх спеціальних підрозділів, до компетенції яких належить протидія корупції, координація такої діяльності (контроль) та нагляд за нею. У процесі дослідження встановлено, що боротьба з корупцією досягає успіху лише за умови її комплексного характеру, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ведеться постійно та перебуває в центрі уваги як влади, так і громадськості. Щоб отримати результат, необхідно, щоби реформи були поєднані з іншими формами боротьби з корупцією - економічними, фінансовими, соціальними й організаційними. І, зрештою, велику роль у протидії корупції відіграє громадськість, особливо об'єднання громадян, які сприяють виявленню порушень законодавства про боротьбу з корупцією особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Постійна поінформованість громадськості є ключовим елементом. Демократія та верховенство права є найкращим захистом від зловживання владою, оскільки вони накладають обмеження на владу держави та її представників за допомогою обмежених у часі мандатів, верховенства права, а також посадових осіб, контроль за якими здійснюється вільно обраними законодавчими органами, тобто за допомогою дієвого поділу влади, яким би чином він не здійснювався.
22
Vozniuk, A. "CorruptionRelatedCriminal Offenses: Conceptual Issues in the Context of Reforming theCriminal Legislation of Ukraine." Ûridičnij časopis Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 20, no. 2 (2020): 21–32. http://dx.doi.org/10.33270/04202002.21.
Повний текст джерела
23
Сийплокі, Микола, та Ірина Нестерова. "ІНСТИТУТ СЛУЖБОВИХ ОСІБ У ПРОЄКТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, ПІДГОТОВЛЕНОМУ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ПРОФЕСОРА В. М. СМІТІЄНКА". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 181–86. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.27.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано положення першого проєкту Кримінального кодексу (КК) незалежної України, підготовленого у 90-х роках ХХ століття під керівництвом професора В.М. Смітієнка, у частині регламентації інституту службових осіб. Здійснено його порівняння із відповідними положеннями КК 1960 року і чинного КК України. Прослідковано трансформацію інституту службової особи у кримінальному законодавстві від поняття «посадова особа» у КК 1960 року до поняття «публічна посадова особа», коло яких обмежувалося тільки державними службовцями у першому проєкті КК України, та, зрештою, до поняття «службова особа» у чинному КК України. На відміну від КК 1960 року у проєкті КК України по-новому вирішувалася проблема відповідальності за службові кримінальні правопорушення. Установлено, що поняття «службова особа» отримало суттєвих змін із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7 квітня 2011 року N 3207-VI, яким назву розділу XVII Особливої частини чинного КК України викладено у такій редакції: «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг», а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23.05.2013 № 314-VII, який доповнив чинний КК України розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». Зроблено висновок про те, що вперше в історії національного законодавства у першому проєкті Кримінального кодексу незалежної України, підготовленому під керівництвом професора В.М. Смітієнка, було введено поняття «публічна посадова особа» та «функціонер» замість понять «посадова особа» і «службовець», які існували у КК 1960 року.
24
Шостко, О. Ю. "Стан і тенденції виявлення кримінальних корупційних правопорушень в Україні". Проблеми законності, Вип. 141 (2018): 175–84.
Знайти повний текст джерела
25
Легких, К. В. "Особливості тактики захисту в кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень". Вісник Академії адвокатури України 13, № 1 (35) (2016): 77–79.
Знайти повний текст джерела
26
Ващук, Я. В. "Проблеми розмежування адміністративної і кримінальної відповідальності щодо корупційних правопорушень". Адміністративне право і процес, № 1 (1) (2012): 114–19.
Знайти повний текст джерела
27
Малетов, Д. В. "ЩОДО ПОНЯТТЯ «КОМПЕТЕНТНІСТЬ» СУДДІ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (6 травня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).675.
Повний текст джерелаАнотація:
Малетов Д. В. Щодо поняття «компетентність» судді Вищого антикорупційного суду. - Стаття.
У статті розглянуто зміст поняття «компетентність» в розрізі правової науки та теорії держави і права. Проаналізовано законодавство на наявність термінологічного визначення поняття «компетентність». Сформовано загальне уявлення щодо змісту поняття. При цьому наголошено, що поняття «компетентність» не може односторонньо застосовуватися в різних сферах суспільних правовідносин. Зазначено, що відповідно до чинного законодавства закріплений поділ «компетентності судді» на три складники: професійна, соціальна та особиста компетентності.
Досліджено наукові праці щодо поняття «компетентність судді», визначення його змісту та основних його складників. Наведено пропозиції щодо вдосконалення поняття та його нормативного закріплення. Автором зосереджено увагу на тому, що для формування критеріїв оцінки кваліфікаційного іспиту для визначення компетентності судді Вищого антикорупційного суду ключовим є дотримання принципу спеціалізації. Досліджено аспекти оцінки компетентності суддів спеціалізованого антикорупційного суду. Відповідно до викладеного матеріалу особливість вимог до компетентності антикорупційного судді пов’язана з його спеціалізацією на здебільшого складних справах щодо розгляду кримінальних корупційних правопорушень і межуючих із ними злочинах.
Однією з особливостей оцінювання компетентності кандидата на посаду судді до Вищого антикоруп- ційного суду України є те, що у процесі добору суддів бере участь Громадська рада міжнародних експертів. Зроблено висновок, що Громадська рада міжнародних експертів є допоміжним суб’єктом оцінки компетентності судді Вищого антикорупційного суду, яка є додатковою унікальною гарантією забезпечення якісної процедури оцінки критерію «компетентності» судді Вищого антикорупційного суду України. У статті автором сформульовано поняття «відповідності критерію професійної компетентності судді Вищого ан- тикорупційного суду». Наголошено, що це здатність здійснювати правосуддя в антикорупційному суді з відповідною спеціалізацією на кримінальних коруп- ційних правопорушеннях і правопорушеннях, пов’язаних із корупцією.
Ключові слова: компетентність, компетентність судді, антикорупційний суд, спеціалізовані суди, Вищий антикорупційний суд України.
28
Колб, О., та Л. Дучимінська. "Іноземне інвестування як одне із джерел наповнення бюджету Пенсійного фонду України та шляхи запобігання правопорушенням у цій сфері". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 4 (30 грудня 2019): 135–44. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.4.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано зміст і сутність інвестиційної діяльності в Україні як одного із джерел формування Державного бюджету та інших сфер соціального забезпечення населення з урахуванням корупційних ризиків і вірогідності вчинення кримінальних правопорушень у сучасних умовах життєдіяльності нашої держави, а також розроблені науково обґрунтовані заходи, спрямовані на вирішення існуючих проблем з означених питань.
29
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів.
Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності.
Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості.
Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
30
Бруссо, Костянтин. "ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛІВ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ЩОДО КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬСЯ У СФЕРІ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 163–69. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті надані рекомендації щодо використання для організаційно-тактичного забезпечення про- вадження процесуальних дій результатів оперативно-розшукових заходів і негласних слідчих (розшукових) дій як засобів доказування, у т. ч. й тих, які не підлягають розсекреченню і не можуть бути приводами та підставами для проведення процесуальних дій і доказами, а також тих результатів, котрі не набули матеріально фіксованої форми. Встановлено, що використання результатів оперативно-розшукових заходів у кримінальному судочинстві визна- чає напрям розслідування корупційних кримінальних правопорушень, які вчиняються у сфері житлового будівни- цтва. З урахуванням прямо зазначених у Кримінальному процесуальному кодексі України випадків використання відомостей, отриманих під час проведення оперативно-розшукових заходів і негласних слідчих (розшукових) дій, виділено напрями використання їх результатів.
31
Андрушко, П. П. "Щодо відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення у вигляді застосування до них заходів кримінально-правового характеру". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 3 (137) (2013): 104–15.
Знайти повний текст джерела
32
Сергєєва, Т. "Запровадження міжнародних антикорупційних стандартів у національне законодавство України". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 132–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1982.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню законодавства України у сфері протидії корупції. Виявлено, що чинне законодавство лише частково враховує положення міжнародних антикорупційних договорів, стороною яких є Україна. Ряд питань залишаються лише частково врегульованими або взагалі неврегульованими. Зазначено, що корупція деструктивно впливає на розвиток суспільства. Спонукає нашу країну до активної боротьби з корупцією здійснення міжнародного співробітництва у цій сфері. Зроблено акцент на співпраці України з Радою Європи й структурами Організації Об'єднаних Націй у сфері боротьби з корупцією. Підкреслено значення для України Цивільної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та проаналізовано основні моменти виконання Україною положень міжнародної угоди. Зазначено, що з метою виконання та імплементації норм міжнародного права щодо протидії корупції в Україні впроваджується та вдосконалюється власна система антикорупційного законодавства.
Проаналізовано норми щодо вдосконалення адміністративної та кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення. Закони й підзаконні акти в цій сфері значним чином зазнали змін внаслідок міжнародного впливу на Україну міжнародних організацій із приводу впровадження антикорупційних заходів та їх виконання.
Приділено увагу захищеності господарської діяльності й створенню сприятливого середовища для ведення підприємницької діяльності у світлі добросовісного виконання приписів антикорупційного законодавства всіма суб'єктами різних видів правовідносин.
Запропоновано використати досвід зарубіжних країн щодо створення дієвого національного механізму протидії корупції. Варто створити в Україні єдиний централізований орган із боротьби з корупцією, який не дублюватиме функції ряду державних органів із протидії корупції. Доцільно, щоб такий орган займався питаннями розслідування фактів корупції, ускладнених іноземним елементом. Зазначено, що нині українське антикорупційне законодавство ще має бути переглянуте у світлі базових положень міжнародних документів, що удосконалить чинне законодавство.
33
СЕРДЮК, ВАЛЕНТИН. "Проблеми створення Вищого антикорупційного суду: первинний аналіз". Право України, № 2018/03 (2018): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-052.
Повний текст джерелаАнотація:
Запобігання і протидія корупції в Україні визнані одним із пріоритетних напрямів діяльності держави на сучасному етапі. Проведені за останні роки наукові дослідження з питань запобігання та протидії корупції свідчать, що корупція вразила все суспільство. Мається на увазі не толерантне ставлення суспільства до корупції, а використання корупції як універсального інструмента для отримання позитивних результатів врегулювання практично всього спектру соціальних відносин. Саме таке ставлення суспільства до корупції призводить до її поширення в державі. Наслідки однобічного підходу у подоланні цього явища – лише шляхом застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що породжують корупцію, – не принесло відчутних результатів щодо зниження її рівня. Нині в державі створені умови для викорінення корупції і реально проявлено політичну волю щодо проведення повного реформування не лише антикорупційного законодавства, а й усієї державної антикорупційної політики. Першим кроком на цьому шляху стало створення Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ), результатом діяльності якого й активної позиції законотворців стало прийняття Закону України “Про запобігання корупції” та початок функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції. Закінченням прагнень суспільства і держави в цій сфері є необхідність прийняття та імплементація Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”. Метою статті є первинний аналіз окремих проблемних питань законопроекту № 7440, внесеного Президентом України до Верховної Ради України і прийнятого у першому читанні, та обґрунтування їх вирішення шляхом проходження зазначеного законопроекту у другому читанні і прийняття в цілому як закону. Досліджено основні проблеми, які викликають суспільний і політико-правовий резонанс при прийнятті законопроекту № 7440. Зокрема, висвітлено питання утворення Вищого антикорупційного суду, особливості його юрисдикції та інстанційності розгляду справ про кримінальні корупційні правопорушення, оцінено вимоги до кандидатів на посади суддів цього суду, аспекти діяльності Громадської ради міжнародних експертів (далі – Рада) та її впливу на конкурсну процедуру призначення суддів Вищого антикорупційного суду. Зауважено, що утворення Вищого антикорупційного суду має позитивно вплинути на ситуацію у запобіганні корупції. Платформою для цього повинно стати застосування комплексного підходу до реформування як системи правоохоронної превенції, так і судової системи з метою повноцінного захисту прав і свобод людини, керуючись верховенством права. Міжнародний досвід діяльності антикорупційних судових органів є неоднозначним і деякою мірою ґрунтується на національних традиціях судової організації. Однак підлягає вирішенню низка проблем, які полягають у такому. По-перше, незначними з точки зору ефективності діяльності є напрацювання НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) щодо розслідування справ, пов’язаних із корупцією. По-друге, процедури добору працівників НАБУ і САП суттєво різняться із порядком призначення суддів Вищого антикорупційного суду на посади. По-третє, важливим є досягнення належного рівня незалежності суддів Вищого антикорупційного суду, оскільки для цього необхідно комплексно реалізувати низку заходів: проведення відкритого і прозорого конкурсу на зайняття кандидатами посад суддів, забезпечення інституціональної і функціональної компонент їхньої незалежності, гідний розмір суддівської винагороди, високий рівень довіри суспільства, сприйняття і реалізація суддею своєї місії як незалежного арбітра. По-четверте, значущість громадського контролю в діяльності Ради та її рішень у процедурі конкурсу на зайняття посад суддів Вищого антикорупційного суду. По-п’яте, розуміння сутності і різниці у поняттях “crucial rule” та “binding rule”, позаяк неузгодженості перекладу можуть мати вирішальне значення для визначення ролі Ради у процедурі конкурсу.
34
МОТОВИЛЕЦЬ, Владислав. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЕРЕДНИЦТВО У КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНАХ". Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, № 4 (22 травня 2020). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi4.319.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням кримінальної відповідальності за посередництво у вчиненні корупційних злочинів. Досліджено історичні етапи запровадження кримінальної відповідальності за посередництво у корупційних правопорушеннях. Наголошено на сучасному стані наукових досліджень питання повернення кримінальної відповідальності за посередництво у корупційних правопорушеннях до кримінального законодавства. Наголошено, що протидія корупційним злочинам неможлива без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об’єктивного аналізу факторів що породжують явище корупційних правопорушень та реальної оцінки здійснюваних превентивних заходів. Зазначено, що з позицій історичної кримінально-правової традиції категорія «посередництва» у вчиненні корупційних злочинів завжди виступала «традиційним» елементом системи кримінально-правових відносин. Історичне надбання національної практики та доктринальні положення науки кримінального права доводять доцільність відновлення кримінальної відповідальності за посередництво у корупційних злочинах.Структура правової норми, яка повинна передбачати кримінальну відповідальність за вчинення злочину «посередництво в корупційних злочинах» як окремого складу злочину має включати такі протиправні діяння посередника, як «підшуковування осіб зацікавлених в переданні або отриманні неправомірної вигоди, веденні з цією метою переговорів, фактичної передачи предмета неправомірної вигоди від олнієї особи до іншої».Техніко-юридичне моделювання такого складу злочину має включати як відповідальність загального суб’єкта та спеціального суб’єкта злочину (у тому числі вчинення такого злочину іноземних державним службовцем, або особою яка виконує публічно-правові управлінські функції). З позицій суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється винятково з прямим умислом, і може вважатися завершеним з моменту оголошення пропозиції посередника корупційного правопорушення.
35
Boboshko, Olena. "The Mechanism of Activity of Law Enforcement, Courts in Pre-trial Investigation of Criminal Corruption Offenses." Lex portus, February 26, 2018. http://dx.doi.org/10.26886/2524-101x.1.2018.12.
Повний текст джерела